Ось такий він, Маньєрист,
Спокушати - його хист,
Вміє лиш словами гратись,
Як до діла - то втікати.
Поетичні викрутаси
В нього є на різні масті -
Філософські та ліричні,
І відверто еротичні...
Казанови вдівши маску,
Від русалок прагне ласки,
Хоч ці "оргії" майстерні -
Та вони лиш на Майстернях!
"Ой, пробачте, я ліг спати..."
Що, боїшся адвоката?

Де запрошення на зустріч?
Хто підтвердити це зможе?
Викрутаси з нами крутиш? -
Маньєристе, так не гоже!
"Я прийшов, тебе нема..." -
Так співають лиш у пісні.
Віртуальний наш роман
На Майстернях лиш зависнув...

Як живеться маньєристу?
О звичайно, одному було б важко й будь-кому!
Хай красуні тут у ружах,
і з одежі тільки в бусах,
і не личило б герою упиватись самотою!.. :)

Та коли б який яСон - на "Арго" приплив, хоч в сон,
я б тоді посачкував, на деньок, на ближній став...

До речі, я вже розповів дві історії, то ж може хто із дам розповість щось еротично-еретичне? :)(:
Ви ж так мило це розповідаєте одна одній, чому б і чоловікам не почути сердечну історію із найсолодших уст?

З найсолодших вуст признання
В чомусь дуже еротичнім?
Одна одній - нам це звично,
Так природньо й без вагання
(і торкання, і зітхання...).
Хочеш влізти нам у душу? -
Я б не радила, засліпить!
Які чудні ночі в липні
І бажання ненаситні,
І кохання невмируще!...

Далі, далі, ще й глибоко?
Швидко хочеш все й наскоком!
Так не личить, май терпіння,
Будуть ночі ще осінні,
Пристрасть треба смакувати
І "в любов" поволі грати...

Можу розказати історію, яку почула від однієї молодої жінки, коротаючи разом із нею час у вагоні нічного поїзда. Відвертість випадкових попутників – річ відома, з цих розповідей можна було б написати роман 

Донедавна ця жінка жила собі звичайним життям. Чоловік, дитина, налагоджений побут… Але якось на одній з художніх виставок вона зустріла дівчину. І ця зустріч перевернула все її наступне життя. Дівчина сиділа в галереї прямо на підлозі і, дивлячись на картину Шагала, плакала. Люди її обходили, озираючись, і вона була, як самотній маленький острів посеред океану… Ця жінка підійшла до неї, щось спитала, вони розговорились. Потім вони пішли разом, пили каву, їли морозиво, гуляли вечірнім містом. Виявилося, що дівчина зараз переживала розрив з хлопцем, який пішов від неї, бо вона була «нетутешня», з його слів.
– Мабуть, я таки ненормальна,– погоджувалась Віра (назвемо її так), бо я чудово розумію, як можна літати так, як на тій картині. А він каже… – далі вона зривалась на ридання.
… Після того дня вони зустрічалися часто, кілька разів на тиждень. Обидві любили ранню осінь і тому годинами ходили по парку, вбираючи в себе повітря із ледь чутним запахом мигдалю, і говорили, говорили, говорили…
І одного вечора жінка абсолютно виразно зрозуміла, що ця дівчина зайняла в її серці майже все вільне місце. Бо ніхто її так не розумів, ніхто не міг вгадати найтонших рухів її душі, ні з ким вона не відчувала себе такою рідною.

Та ніч остаточно розставила крапки над «і»… Вона зазнала щастя і подарувала його.

Чоловік навіть не помітив змін, бо був зайнятий бізнесом, і звертання увагу на зміну жіночого настрою чи ставлення не входило в його розпорядок.

Через три місяці дівчина поїхала до моря. Там жила її бабуся, яка померла, залишивши онуці невеликий будиночок. А ще через два місяці дівчина зателефонувала їй. І ось тепер жінка їде до неї…

Що далі буде, вона не знала. Бо є маленький син, якого вона не зможе кинути. А батько його не віддасть. Але вона жодної миті не пошкодувала про те, що сталося.

Я побажала їй щастя…

Ось така майже не еротична, але для декого єретична історія. Хоча хіба в коханні може бути єресь?

Ось хіба не промовисто говориться тут? У цьому кліпчику?
Невже ця ніжність дарується не нам? :)

- Спасибі, - цілує ручку все ближче до плеча.
- А вічність собі може дозволити, певно, лише бог. А у богів, як відомо, одна (принаймні головна) дружина?!
Що зрештою не зупиняє життя - ні його, ні її.
Мудрі греки не робили з цього великої проблеми. Для богів, звісно. Та їх заміжні жінки, схоже, були ближче до стану заміжніх жінок в нинішніх ісламських країнах... Це, зрозуміло, архаїка, але чи повинні жінки мати аж надто багато свободи по-горизонталі?

- А ще, люба Мрієчко, - знову цілує руку, - не розумію - для чого ось так вагомо підкорювати наяду? Захоплювати її все життя - так, бути для неї вічною цікавинкою і об'єктом демонстрування і випробовування чар, о так.
А якщо вже говорити про нерозривні вузи Гіменея, то так часто шлюб зводить докупи дуже різних його і її.
З'являються діти, а вони все одно відчувають себе не близькими. Єства не переплітаються, чари діють слабо - і що тоді робити? Інколи, звичайно, терпіти, а інколи...

Магія
Біля одного мого товариша жило таке, умовно кажучи, молоде подружжя.
Він - чудовий спеціаліст на межі програмування і електроніки. Вона, красива, висока, звабна, і, як усі львів’янки, у пошуку чогось неймовірно перфектного. Наразі, працювала економістом, хоча, здається, основна освіта в неї була гуманітарною. Чудова доця додавала ситуації значної чуттєвої розмаїтості.

Мій колега досить часто бував у них в гостях, бо жили вони по сусідству, і заселилися в той будинок майже одночасно, і вік був спів мірним, і приємна його очам була господиня, Янка. На той час Ігор і Янка цікавилися мандруваннями, Львовом, і Кастанедою. Хоча Ігор, як йому здавалося, був вельми тверезомислячою особистістю, та в Кастанеді бачив певну альтернативу до всього, чим на Галичині напружують дітей із досить раннього віку. Янка ж, попри всю містичність своєї натури, ставилася до Кастанеди спокійніше. Мій колега про це часто зауважував, що жінки менше дивуються дивам, аніж чоловіки, чи не тому, що вони постійно живуть у стані дива?
Так як Ігор з підозрою ставився до різних мистецьких забав, то частенько саме моєму товаришу доводилося супроводжувати Янку на ці заходи. Що там шукала Янка, до кінця зрозумілим – до пори до часу - йому не було. Він акуратно намагався приударяти за сексуальною дамочкою. Але, вловлюючи відтінки її настроїв, досить швидко зрозумів, що він не в її смаку. Тож вони просто товаришували.
Янка все більше відкривала йому деякі сімейні таємниці.
Вони ледь не відразу перестали спати в одному ліжку ( такий феномен і я досить часто зустрічав у житті), бо їй були не надто приємні його доторки. Не та енергетика, за її словами. Вона губилася у здогадках. І, підсвідомо, шукала виходу із ситуації...
Та, якби вона знала чим усе те закінчиться, напевно поступала б зовсім інакше, але хто його знає, жінки, здається, навіть у стражданнях почуваються інколи щасливими. Та як довго можна страждати?..

За тої ситуації мій колега згадав про один давній обряд, яким у старі часи частенько користувалися. Запропонував Янці провести тест – предмет, що стосувався обох – Ігора і Янки – мав увиразнити проблему. Це була обручка. Шлюбна обручка Яни.
Оглядаючись на події тих днів, а це вже минуло більше п’яти років, мій колега і досі не певен, що не помилився, ввівши в стосунки подружжя елемент містики. Бо з містикою таки легше розпочати, аніж закінчити.
Почепили обручку на достатньої довжини тонку нитку і спочатку пустили між моїм колегою і Яною, які стали один проти одного. Обручка „повела” себе досить нейтрально, без чітко вираженої, як симпатії так і антипатії.
Потім випробували стосунки між Яною і її доцею – обручка гойдалася почергово і до мами і до Соломії, що означало ідеальний збіг, повне порозуміння і сприйняття.
Щодо чоловіка, то як розповіла потім Яна, все сталося із точністю до навпаки. Вони пробували-перепробували, змінювали ауру обставин (там усілякі подарунки, тощо), але рух обручки, після певного вагання, таки повертався до визначеної ним од перших днів фатальності...

Як і кожен нормальний чоловік, Ігор махнув рукою на такі дрібниці і продовжив наполегливо працювати. Тим більше, що він був тернопільчанином, а це майже як закарпатець, - завжди в яблучко. Принаймні у світі матеріальному.
Тому невдовзі, приблизно через рік після отого „тестування” взаємин, Ігор отримав надзвичайно перспективне запрошення з-за океану працювати саме за його профілем. І вони поїхали. Продали квартиру, попрощалися з моїм колегою, і, як і тисячі інших українських сімей, покинули Батьківщину.

Тим, хто був у схожій ситуації, пояснювати нічого не потрібно. А хто не був, повинен зважити на ось який момент – Янка там, за океаном залишилася сам на сам із собою, бо до роботи її нікуди не беруть, чоловік на роботі, дитина пішла навчатися. Матеріальних зручностей на початку обмаль, все йде зі скрипом, і куди – не відомо. Та ще й та клята обручка заперечно хитається поміж подружжям.

Це спричинило до того, що мій колега вже за рік випадково зіштовхнувся із Яною на вулиці і ледве впізнав її. Вона дуже схудла, в очах виднілося напруження і дивна рішучість. Ця рішучість не стосувалася мого колеги, - Яна пробувала організувати трансатлантичний бізнес. Але не тільки це. Ще до свого від’їзду вона стала їздити у відрядження до столиці, навзаєм творчий бомонд інколи вихлюпувався і до Львова, все це тісно перепліталося, і тільки один елемент в композиції був відсутній – це чоловік Яни. Хоча мій колега міг голову закласти, що по серйозному Яна у Львові ні з ким нічого не мала. У Львові не мала. І, ясно, що ці речі вони з моїм колегою не обсуджували.
Як на мене, цей момент вельми характерний не лише для львів’янок, але й для жінок в цілому – таємниця повинна визріти, аби її розповісти навіть найкращій подрузі. Та можливо у львів’янок таємниці визрівають таки довше, аніж в інших краях. А ще львів’янки дуже мені нагадують француженок. Характерні, і вельми вибагливі в ліжку. А надмірні тонкощі, як відомо, часто доводять і до серйозних збочень. Та менше з тим, бо ж: а) якщо жінка прекрасно порозумілася з іншою жінкою, і навіть переспала з нею, то яке це збочення? б) у Львові і так обмаль чоловічого, то чого з-за цього повинні страждати жінки? в) трансформація чоловічого у жіноче набула у Львові такого розмаху, що з жінки потім легко переходиться на чоловіка, який мало чим відрізняється від офіційно слабої статі, хіба лише відсутністю жіночої краси, та останнє легко виправляється – коли красуня бере пересічного львівського чоловічка під руку...

Так ось, саме з таким типом і став мій колега все частіше зауважувати Яну на вулицях міста. Вони, схоже, і жити зібралися разом. Яна, принаймні на той момент, довела своєму чоловіку всю неможливість існування справжньої патріотки Львова так далеко від Батьківщини. Та й ще клята обручка, певно, постійно хиталася перед очима. Словом, забравши доцю, вона зняла квартиру. І гостро постало питання розлучення.
Окрилений жінкоподібний тип напевно був дуже щасливий, і хотів злетіти навіть вище, очоливши на виборах блок, здається Богословської, але щось зробив невдало, бо синці під очима, а потім і поламана рука... Та це вже було після „поразки” Богословської і її „Озимого покоління”. Здебільшого такі очолювачі влітають і усім своїм майном по самі вуха. І цікаво як було у цьому випадку з рухом обручки?
З того часу Янку мій колега бачив досить рідко, та й то - за досить неоднозначних обставин. І виглядала вона дуже замкнутою, і вже не такою привабливою, як колись, з Ігорем. Її доцю, натомість, знайомий бачить часто, вона вже студентка. Красива, закохана у Львів, і можливо в якогось юнака. Як і її мама колись...

Винна магія? Може й вона, а може і щось інше, наприклад, деякі не надто очевидні традиції в місті, де з дитинства просякають і потім хизуються не зовсім зрозумілими їм тонкощами, які далі знаходять своє відображення у надмірній манірності і недуги до життя?

Так вип’ємо за щирість і відкритість – нормальність дам, нормальність кавалерів! :)(: