Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
2026.09.19
09:33
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
2026.09.19
06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
В єдності – сила народу!
Після прочитання роману «Дві обручки» популярної авторки Ніни Фіалко, виникає думка про те, що цю книгу було б дуже корисно прочитати сьогоднішнім українським можновладцям, аби зрозуміти та повчитись тієї безкорисливої, жертовної любові до батьківської рідної землі, заради якої справжні патріоти готові віддати життя.
Письменниця працює в жанрі сучасного реалістичного роману і головним принципом її творчості є життєвість, актуальність та наближеність літератури до сьогодення. Саме тому, звертаючись до однієї із найтрагічніших сторінок української історії - повстанського руху, на теренах західних областей України в 40 х роках ХХ ст.. авторка висвітлює у долях персонажів свого твору дві протилежні точки зору на ці події.
Більшу частину роману написано у формі спогадів колишньої зв’язкової УПА Ксені, на псевдо «Тополька» і Василя Федотовича, ветерана радянської армії, який в той час перебував у складі військового загону спеціального призначення для знищення повстанців. Представники таких підрозділів, вдягнувши форму вояків УПА, вбивали мирних селян, щоб дискредитувати дії повстанців і знищити довіру до них серед населення, за підтримки якого існувала Повстанська Армія.
В романі утверджується думка, що трагедія нашого народу полягала в тому, що його кращі сини та доньки східних і західних земель були змушені воювати один проти одного по різні боки барикад, виконуючи накази командування.
Українці просто хотіли жити і працювати на своїй землі, мати власну самостійну державу і воювали проти радянських «визволителів», які, по суті, як і німецька армія були окупантами, нещадно палили українські села, вбивали навіть вагітних жінок та стареньких матерів, цілі родини вивозили на каторгу до Сибіру лише за їхні погляди та національні переконання - всі ці жахливі, але настільки правдиво змальовані картини постають перед читачем впродовж всього роману. Саме посіявши ворожнечу між представниками українського народу радянська влада прагнула стерти його з карти світу.
В сюжетній канві твору дуже витончено переплітаються події минулого і сучасності, бо саме між внуками головних героїв, Славою та Арсеном, які зустрілися в розпал буремних подій 2004 року на різних майданах, виникає те, найсвітліше перше кохання, яке здатне здолати будь які перешкоди та негаразди.
Визначальною особливістю твору є прагнення Ніни Фіалко спонукати читача до власних роздумів і пошуків відповіді на питання: чому в Україні склалися такі несприятливі умови життя вже в період її незалежності? «Дуже різні ідеології вбиваються людям в голову і донині. Колишнім комуністам, які залишилися і перетасувалися на керівних посадах вигідно, щоб тієї єдності ніколи не було, тому вони не шкодують для розбрату ні слів, ні грошей. Дивує, що ім’ям Степана Бандери лякають людей і понині. Крім нього, не знайшлося в Україні подібної постаті, яка могла б запалити до боротьби за ідею, а не за портфелі чи посади» .
Дві обручки, які бабуся Слави, Ксеня, зуміла пронести крізь лихоліття воркутинських таборів, виступають не лише своєрідним оберегом, символом єднання двох закоханих душ, але й закликом єднання та примирення українців сходу і заходу. В єдності – непоборна сила народу. Основна ідея твору – примирення ветеранів радянської армії та УПА можливе лише за бажання обох сторін.
Як стверджує Ніна Фіалко, її основним мотивом до написання цього захоплюючого роману було прагнення змінити хибну думку мешканців Великої України про боротьбу Повстанської Армії та Степана Бандеру, і якщо, авторці вдалося змінити судження і переконання хоча б однієї людини, то її праця не була марною.
На сторінках цієї прекрасної книги небайдужі читачі прочитають про незнищенне кохання, зраду і невимовне терпіння жінки, яка прагнула вижити у нелюдських умовах.
Словом, цей твір зачарує та зворушить кожного, хто забажає відкрити для себе творчість цієї талановитої жінки зі справжнім українським серцем та щирою душею.
6.02.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В єдності – сила народу!
Рецензія на роман «Дві обручки» популярної української письменниці Ніни Фіалко.
Після прочитання роману «Дві обручки» популярної авторки Ніни Фіалко, виникає думка про те, що цю книгу було б дуже корисно прочитати сьогоднішнім українським можновладцям, аби зрозуміти та повчитись тієї безкорисливої, жертовної любові до батьківської рідної землі, заради якої справжні патріоти готові віддати життя.
Письменниця працює в жанрі сучасного реалістичного роману і головним принципом її творчості є життєвість, актуальність та наближеність літератури до сьогодення. Саме тому, звертаючись до однієї із найтрагічніших сторінок української історії - повстанського руху, на теренах західних областей України в 40 х роках ХХ ст.. авторка висвітлює у долях персонажів свого твору дві протилежні точки зору на ці події.
Більшу частину роману написано у формі спогадів колишньої зв’язкової УПА Ксені, на псевдо «Тополька» і Василя Федотовича, ветерана радянської армії, який в той час перебував у складі військового загону спеціального призначення для знищення повстанців. Представники таких підрозділів, вдягнувши форму вояків УПА, вбивали мирних селян, щоб дискредитувати дії повстанців і знищити довіру до них серед населення, за підтримки якого існувала Повстанська Армія.
В романі утверджується думка, що трагедія нашого народу полягала в тому, що його кращі сини та доньки східних і західних земель були змушені воювати один проти одного по різні боки барикад, виконуючи накази командування.
Українці просто хотіли жити і працювати на своїй землі, мати власну самостійну державу і воювали проти радянських «визволителів», які, по суті, як і німецька армія були окупантами, нещадно палили українські села, вбивали навіть вагітних жінок та стареньких матерів, цілі родини вивозили на каторгу до Сибіру лише за їхні погляди та національні переконання - всі ці жахливі, але настільки правдиво змальовані картини постають перед читачем впродовж всього роману. Саме посіявши ворожнечу між представниками українського народу радянська влада прагнула стерти його з карти світу.
В сюжетній канві твору дуже витончено переплітаються події минулого і сучасності, бо саме між внуками головних героїв, Славою та Арсеном, які зустрілися в розпал буремних подій 2004 року на різних майданах, виникає те, найсвітліше перше кохання, яке здатне здолати будь які перешкоди та негаразди.
Визначальною особливістю твору є прагнення Ніни Фіалко спонукати читача до власних роздумів і пошуків відповіді на питання: чому в Україні склалися такі несприятливі умови життя вже в період її незалежності? «Дуже різні ідеології вбиваються людям в голову і донині. Колишнім комуністам, які залишилися і перетасувалися на керівних посадах вигідно, щоб тієї єдності ніколи не було, тому вони не шкодують для розбрату ні слів, ні грошей. Дивує, що ім’ям Степана Бандери лякають людей і понині. Крім нього, не знайшлося в Україні подібної постаті, яка могла б запалити до боротьби за ідею, а не за портфелі чи посади» .
Дві обручки, які бабуся Слави, Ксеня, зуміла пронести крізь лихоліття воркутинських таборів, виступають не лише своєрідним оберегом, символом єднання двох закоханих душ, але й закликом єднання та примирення українців сходу і заходу. В єдності – непоборна сила народу. Основна ідея твору – примирення ветеранів радянської армії та УПА можливе лише за бажання обох сторін.
Як стверджує Ніна Фіалко, її основним мотивом до написання цього захоплюючого роману було прагнення змінити хибну думку мешканців Великої України про боротьбу Повстанської Армії та Степана Бандеру, і якщо, авторці вдалося змінити судження і переконання хоча б однієї людини, то її праця не була марною.
На сторінках цієї прекрасної книги небайдужі читачі прочитають про незнищенне кохання, зраду і невимовне терпіння жінки, яка прагнула вижити у нелюдських умовах.
Словом, цей твір зачарує та зворушить кожного, хто забажає відкрити для себе творчість цієї талановитої жінки зі справжнім українським серцем та щирою душею.
6.02.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Біль та слава талановитого золотошукача"
• Перейти на сторінку •
"Творчість Франца Кафки, як літературний феномен ХХ століття."
• Перейти на сторінку •
"Творчість Франца Кафки, як літературний феномен ХХ століття."
Про публікацію
