Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
В єдності – сила народу!
Після прочитання роману «Дві обручки» популярної авторки Ніни Фіалко, виникає думка про те, що цю книгу було б дуже корисно прочитати сьогоднішнім українським можновладцям, аби зрозуміти та повчитись тієї безкорисливої, жертовної любові до батьківської рідної землі, заради якої справжні патріоти готові віддати життя.
Письменниця працює в жанрі сучасного реалістичного роману і головним принципом її творчості є життєвість, актуальність та наближеність літератури до сьогодення. Саме тому, звертаючись до однієї із найтрагічніших сторінок української історії - повстанського руху, на теренах західних областей України в 40 х роках ХХ ст.. авторка висвітлює у долях персонажів свого твору дві протилежні точки зору на ці події.
Більшу частину роману написано у формі спогадів колишньої зв’язкової УПА Ксені, на псевдо «Тополька» і Василя Федотовича, ветерана радянської армії, який в той час перебував у складі військового загону спеціального призначення для знищення повстанців. Представники таких підрозділів, вдягнувши форму вояків УПА, вбивали мирних селян, щоб дискредитувати дії повстанців і знищити довіру до них серед населення, за підтримки якого існувала Повстанська Армія.
В романі утверджується думка, що трагедія нашого народу полягала в тому, що його кращі сини та доньки східних і західних земель були змушені воювати один проти одного по різні боки барикад, виконуючи накази командування.
Українці просто хотіли жити і працювати на своїй землі, мати власну самостійну державу і воювали проти радянських «визволителів», які, по суті, як і німецька армія були окупантами, нещадно палили українські села, вбивали навіть вагітних жінок та стареньких матерів, цілі родини вивозили на каторгу до Сибіру лише за їхні погляди та національні переконання - всі ці жахливі, але настільки правдиво змальовані картини постають перед читачем впродовж всього роману. Саме посіявши ворожнечу між представниками українського народу радянська влада прагнула стерти його з карти світу.
В сюжетній канві твору дуже витончено переплітаються події минулого і сучасності, бо саме між внуками головних героїв, Славою та Арсеном, які зустрілися в розпал буремних подій 2004 року на різних майданах, виникає те, найсвітліше перше кохання, яке здатне здолати будь які перешкоди та негаразди.
Визначальною особливістю твору є прагнення Ніни Фіалко спонукати читача до власних роздумів і пошуків відповіді на питання: чому в Україні склалися такі несприятливі умови життя вже в період її незалежності? «Дуже різні ідеології вбиваються людям в голову і донині. Колишнім комуністам, які залишилися і перетасувалися на керівних посадах вигідно, щоб тієї єдності ніколи не було, тому вони не шкодують для розбрату ні слів, ні грошей. Дивує, що ім’ям Степана Бандери лякають людей і понині. Крім нього, не знайшлося в Україні подібної постаті, яка могла б запалити до боротьби за ідею, а не за портфелі чи посади» .
Дві обручки, які бабуся Слави, Ксеня, зуміла пронести крізь лихоліття воркутинських таборів, виступають не лише своєрідним оберегом, символом єднання двох закоханих душ, але й закликом єднання та примирення українців сходу і заходу. В єдності – непоборна сила народу. Основна ідея твору – примирення ветеранів радянської армії та УПА можливе лише за бажання обох сторін.
Як стверджує Ніна Фіалко, її основним мотивом до написання цього захоплюючого роману було прагнення змінити хибну думку мешканців Великої України про боротьбу Повстанської Армії та Степана Бандеру, і якщо, авторці вдалося змінити судження і переконання хоча б однієї людини, то її праця не була марною.
На сторінках цієї прекрасної книги небайдужі читачі прочитають про незнищенне кохання, зраду і невимовне терпіння жінки, яка прагнула вижити у нелюдських умовах.
Словом, цей твір зачарує та зворушить кожного, хто забажає відкрити для себе творчість цієї талановитої жінки зі справжнім українським серцем та щирою душею.
6.02.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В єдності – сила народу!
Рецензія на роман «Дві обручки» популярної української письменниці Ніни Фіалко.
Після прочитання роману «Дві обручки» популярної авторки Ніни Фіалко, виникає думка про те, що цю книгу було б дуже корисно прочитати сьогоднішнім українським можновладцям, аби зрозуміти та повчитись тієї безкорисливої, жертовної любові до батьківської рідної землі, заради якої справжні патріоти готові віддати життя.
Письменниця працює в жанрі сучасного реалістичного роману і головним принципом її творчості є життєвість, актуальність та наближеність літератури до сьогодення. Саме тому, звертаючись до однієї із найтрагічніших сторінок української історії - повстанського руху, на теренах західних областей України в 40 х роках ХХ ст.. авторка висвітлює у долях персонажів свого твору дві протилежні точки зору на ці події.
Більшу частину роману написано у формі спогадів колишньої зв’язкової УПА Ксені, на псевдо «Тополька» і Василя Федотовича, ветерана радянської армії, який в той час перебував у складі військового загону спеціального призначення для знищення повстанців. Представники таких підрозділів, вдягнувши форму вояків УПА, вбивали мирних селян, щоб дискредитувати дії повстанців і знищити довіру до них серед населення, за підтримки якого існувала Повстанська Армія.
В романі утверджується думка, що трагедія нашого народу полягала в тому, що його кращі сини та доньки східних і західних земель були змушені воювати один проти одного по різні боки барикад, виконуючи накази командування.
Українці просто хотіли жити і працювати на своїй землі, мати власну самостійну державу і воювали проти радянських «визволителів», які, по суті, як і німецька армія були окупантами, нещадно палили українські села, вбивали навіть вагітних жінок та стареньких матерів, цілі родини вивозили на каторгу до Сибіру лише за їхні погляди та національні переконання - всі ці жахливі, але настільки правдиво змальовані картини постають перед читачем впродовж всього роману. Саме посіявши ворожнечу між представниками українського народу радянська влада прагнула стерти його з карти світу.
В сюжетній канві твору дуже витончено переплітаються події минулого і сучасності, бо саме між внуками головних героїв, Славою та Арсеном, які зустрілися в розпал буремних подій 2004 року на різних майданах, виникає те, найсвітліше перше кохання, яке здатне здолати будь які перешкоди та негаразди.
Визначальною особливістю твору є прагнення Ніни Фіалко спонукати читача до власних роздумів і пошуків відповіді на питання: чому в Україні склалися такі несприятливі умови життя вже в період її незалежності? «Дуже різні ідеології вбиваються людям в голову і донині. Колишнім комуністам, які залишилися і перетасувалися на керівних посадах вигідно, щоб тієї єдності ніколи не було, тому вони не шкодують для розбрату ні слів, ні грошей. Дивує, що ім’ям Степана Бандери лякають людей і понині. Крім нього, не знайшлося в Україні подібної постаті, яка могла б запалити до боротьби за ідею, а не за портфелі чи посади» .
Дві обручки, які бабуся Слави, Ксеня, зуміла пронести крізь лихоліття воркутинських таборів, виступають не лише своєрідним оберегом, символом єднання двох закоханих душ, але й закликом єднання та примирення українців сходу і заходу. В єдності – непоборна сила народу. Основна ідея твору – примирення ветеранів радянської армії та УПА можливе лише за бажання обох сторін.
Як стверджує Ніна Фіалко, її основним мотивом до написання цього захоплюючого роману було прагнення змінити хибну думку мешканців Великої України про боротьбу Повстанської Армії та Степана Бандеру, і якщо, авторці вдалося змінити судження і переконання хоча б однієї людини, то її праця не була марною.
На сторінках цієї прекрасної книги небайдужі читачі прочитають про незнищенне кохання, зраду і невимовне терпіння жінки, яка прагнула вижити у нелюдських умовах.
Словом, цей твір зачарує та зворушить кожного, хто забажає відкрити для себе творчість цієї талановитої жінки зі справжнім українським серцем та щирою душею.
6.02.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Біль та слава талановитого золотошукача"
• Перейти на сторінку •
"Творчість Франца Кафки, як літературний феномен ХХ століття."
• Перейти на сторінку •
"Творчість Франца Кафки, як літературний феномен ХХ століття."
Про публікацію
