Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.25
18:41
ХОР ВОЇНІВ СВІТЛА:
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
2026.02.25
18:23
Дратує душу тліюче багаття,
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
2026.02.25
17:32
Оглянуся, буває, у минуле
тай думаю, не знаючи чому, –
а може, і мене не всі забули
так само як і я, коли почули
що згадувати їх ще є кому.
І є кому журитися так само
за митями щасливої доби
і червоніти темними ночами,
тай думаю, не знаючи чому, –
а може, і мене не всі забули
так само як і я, коли почули
що згадувати їх ще є кому.
І є кому журитися так само
за митями щасливої доби
і червоніти темними ночами,
2026.02.25
15:56
Не німіли в тужному мовчанні,
Наче стадо зляканих овець, -
Спалахнули шини на Майдані
Від вогню обурених сердець.
Почалася смертна скрута бою
На промерзлих вулицях святих, -
Помирали здружено герої,
Щоб навічно в пам'ять увійти.
Наче стадо зляканих овець, -
Спалахнули шини на Майдані
Від вогню обурених сердець.
Почалася смертна скрута бою
На промерзлих вулицях святих, -
Помирали здружено герої,
Щоб навічно в пам'ять увійти.
2026.02.25
13:05
Непомітно літо підійшло,
Ніби пілігрим святий і грішний.
Листям і літописом тепло
Напливає передвістям грізним.
Літо підійшло без привітань,
Без анонсів і фанфар веселих.
У вікно постукала герань,
Ніби пілігрим святий і грішний.
Листям і літописом тепло
Напливає передвістям грізним.
Літо підійшло без привітань,
Без анонсів і фанфар веселих.
У вікно постукала герань,
2026.02.25
10:23
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
Отже, у мене народилася ідея - дарувати тим читачам, які стежать за тим, що я пропоную їхній увазі, свої емоції від тих поетичних чи прозових творів, що залишають слід у душі. Йтиметься про художні перлини українських творців - і тих,
2026.02.25
08:15
То ніж у серце, то плювок у спину!
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
2026.02.24
22:40
Цей місяць лютий, він такий важкий.
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
2026.02.24
21:49
Зачепилось сонце за верхівку клена,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
2026.02.24
19:33
Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
2026.02.24
18:35
Розквітла троянда красива,
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
2026.02.24
14:08
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
2026.02.24
13:53
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
2026.02.24
13:09
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
2026.02.24
12:50
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
2026.02.24
12:13
На узліссі часу, де весна цілує холодні шрами землі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
В єдності – сила народу!
Після прочитання роману «Дві обручки» популярної авторки Ніни Фіалко, виникає думка про те, що цю книгу було б дуже корисно прочитати сьогоднішнім українським можновладцям, аби зрозуміти та повчитись тієї безкорисливої, жертовної любові до батьківської рідної землі, заради якої справжні патріоти готові віддати життя.
Письменниця працює в жанрі сучасного реалістичного роману і головним принципом її творчості є життєвість, актуальність та наближеність літератури до сьогодення. Саме тому, звертаючись до однієї із найтрагічніших сторінок української історії - повстанського руху, на теренах західних областей України в 40 х роках ХХ ст.. авторка висвітлює у долях персонажів свого твору дві протилежні точки зору на ці події.
Більшу частину роману написано у формі спогадів колишньої зв’язкової УПА Ксені, на псевдо «Тополька» і Василя Федотовича, ветерана радянської армії, який в той час перебував у складі військового загону спеціального призначення для знищення повстанців. Представники таких підрозділів, вдягнувши форму вояків УПА, вбивали мирних селян, щоб дискредитувати дії повстанців і знищити довіру до них серед населення, за підтримки якого існувала Повстанська Армія.
В романі утверджується думка, що трагедія нашого народу полягала в тому, що його кращі сини та доньки східних і західних земель були змушені воювати один проти одного по різні боки барикад, виконуючи накази командування.
Українці просто хотіли жити і працювати на своїй землі, мати власну самостійну державу і воювали проти радянських «визволителів», які, по суті, як і німецька армія були окупантами, нещадно палили українські села, вбивали навіть вагітних жінок та стареньких матерів, цілі родини вивозили на каторгу до Сибіру лише за їхні погляди та національні переконання - всі ці жахливі, але настільки правдиво змальовані картини постають перед читачем впродовж всього роману. Саме посіявши ворожнечу між представниками українського народу радянська влада прагнула стерти його з карти світу.
В сюжетній канві твору дуже витончено переплітаються події минулого і сучасності, бо саме між внуками головних героїв, Славою та Арсеном, які зустрілися в розпал буремних подій 2004 року на різних майданах, виникає те, найсвітліше перше кохання, яке здатне здолати будь які перешкоди та негаразди.
Визначальною особливістю твору є прагнення Ніни Фіалко спонукати читача до власних роздумів і пошуків відповіді на питання: чому в Україні склалися такі несприятливі умови життя вже в період її незалежності? «Дуже різні ідеології вбиваються людям в голову і донині. Колишнім комуністам, які залишилися і перетасувалися на керівних посадах вигідно, щоб тієї єдності ніколи не було, тому вони не шкодують для розбрату ні слів, ні грошей. Дивує, що ім’ям Степана Бандери лякають людей і понині. Крім нього, не знайшлося в Україні подібної постаті, яка могла б запалити до боротьби за ідею, а не за портфелі чи посади» .
Дві обручки, які бабуся Слави, Ксеня, зуміла пронести крізь лихоліття воркутинських таборів, виступають не лише своєрідним оберегом, символом єднання двох закоханих душ, але й закликом єднання та примирення українців сходу і заходу. В єдності – непоборна сила народу. Основна ідея твору – примирення ветеранів радянської армії та УПА можливе лише за бажання обох сторін.
Як стверджує Ніна Фіалко, її основним мотивом до написання цього захоплюючого роману було прагнення змінити хибну думку мешканців Великої України про боротьбу Повстанської Армії та Степана Бандеру, і якщо, авторці вдалося змінити судження і переконання хоча б однієї людини, то її праця не була марною.
На сторінках цієї прекрасної книги небайдужі читачі прочитають про незнищенне кохання, зраду і невимовне терпіння жінки, яка прагнула вижити у нелюдських умовах.
Словом, цей твір зачарує та зворушить кожного, хто забажає відкрити для себе творчість цієї талановитої жінки зі справжнім українським серцем та щирою душею.
6.02.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В єдності – сила народу!
Рецензія на роман «Дві обручки» популярної української письменниці Ніни Фіалко.
Після прочитання роману «Дві обручки» популярної авторки Ніни Фіалко, виникає думка про те, що цю книгу було б дуже корисно прочитати сьогоднішнім українським можновладцям, аби зрозуміти та повчитись тієї безкорисливої, жертовної любові до батьківської рідної землі, заради якої справжні патріоти готові віддати життя.
Письменниця працює в жанрі сучасного реалістичного роману і головним принципом її творчості є життєвість, актуальність та наближеність літератури до сьогодення. Саме тому, звертаючись до однієї із найтрагічніших сторінок української історії - повстанського руху, на теренах західних областей України в 40 х роках ХХ ст.. авторка висвітлює у долях персонажів свого твору дві протилежні точки зору на ці події.
Більшу частину роману написано у формі спогадів колишньої зв’язкової УПА Ксені, на псевдо «Тополька» і Василя Федотовича, ветерана радянської армії, який в той час перебував у складі військового загону спеціального призначення для знищення повстанців. Представники таких підрозділів, вдягнувши форму вояків УПА, вбивали мирних селян, щоб дискредитувати дії повстанців і знищити довіру до них серед населення, за підтримки якого існувала Повстанська Армія.
В романі утверджується думка, що трагедія нашого народу полягала в тому, що його кращі сини та доньки східних і західних земель були змушені воювати один проти одного по різні боки барикад, виконуючи накази командування.
Українці просто хотіли жити і працювати на своїй землі, мати власну самостійну державу і воювали проти радянських «визволителів», які, по суті, як і німецька армія були окупантами, нещадно палили українські села, вбивали навіть вагітних жінок та стареньких матерів, цілі родини вивозили на каторгу до Сибіру лише за їхні погляди та національні переконання - всі ці жахливі, але настільки правдиво змальовані картини постають перед читачем впродовж всього роману. Саме посіявши ворожнечу між представниками українського народу радянська влада прагнула стерти його з карти світу.
В сюжетній канві твору дуже витончено переплітаються події минулого і сучасності, бо саме між внуками головних героїв, Славою та Арсеном, які зустрілися в розпал буремних подій 2004 року на різних майданах, виникає те, найсвітліше перше кохання, яке здатне здолати будь які перешкоди та негаразди.
Визначальною особливістю твору є прагнення Ніни Фіалко спонукати читача до власних роздумів і пошуків відповіді на питання: чому в Україні склалися такі несприятливі умови життя вже в період її незалежності? «Дуже різні ідеології вбиваються людям в голову і донині. Колишнім комуністам, які залишилися і перетасувалися на керівних посадах вигідно, щоб тієї єдності ніколи не було, тому вони не шкодують для розбрату ні слів, ні грошей. Дивує, що ім’ям Степана Бандери лякають людей і понині. Крім нього, не знайшлося в Україні подібної постаті, яка могла б запалити до боротьби за ідею, а не за портфелі чи посади» .
Дві обручки, які бабуся Слави, Ксеня, зуміла пронести крізь лихоліття воркутинських таборів, виступають не лише своєрідним оберегом, символом єднання двох закоханих душ, але й закликом єднання та примирення українців сходу і заходу. В єдності – непоборна сила народу. Основна ідея твору – примирення ветеранів радянської армії та УПА можливе лише за бажання обох сторін.
Як стверджує Ніна Фіалко, її основним мотивом до написання цього захоплюючого роману було прагнення змінити хибну думку мешканців Великої України про боротьбу Повстанської Армії та Степана Бандеру, і якщо, авторці вдалося змінити судження і переконання хоча б однієї людини, то її праця не була марною.
На сторінках цієї прекрасної книги небайдужі читачі прочитають про незнищенне кохання, зраду і невимовне терпіння жінки, яка прагнула вижити у нелюдських умовах.
Словом, цей твір зачарує та зворушить кожного, хто забажає відкрити для себе творчість цієї талановитої жінки зі справжнім українським серцем та щирою душею.
6.02.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Біль та слава талановитого золотошукача"
• Перейти на сторінку •
"Творчість Франца Кафки, як літературний феномен ХХ століття."
• Перейти на сторінку •
"Творчість Франца Кафки, як літературний феномен ХХ століття."
Про публікацію
