
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
В єдності – сила народу!
Після прочитання роману «Дві обручки» популярної авторки Ніни Фіалко, виникає думка про те, що цю книгу було б дуже корисно прочитати сьогоднішнім українським можновладцям, аби зрозуміти та повчитись тієї безкорисливої, жертовної любові до батьківської рідної землі, заради якої справжні патріоти готові віддати життя.
Письменниця працює в жанрі сучасного реалістичного роману і головним принципом її творчості є життєвість, актуальність та наближеність літератури до сьогодення. Саме тому, звертаючись до однієї із найтрагічніших сторінок української історії - повстанського руху, на теренах західних областей України в 40 х роках ХХ ст.. авторка висвітлює у долях персонажів свого твору дві протилежні точки зору на ці події.
Більшу частину роману написано у формі спогадів колишньої зв’язкової УПА Ксені, на псевдо «Тополька» і Василя Федотовича, ветерана радянської армії, який в той час перебував у складі військового загону спеціального призначення для знищення повстанців. Представники таких підрозділів, вдягнувши форму вояків УПА, вбивали мирних селян, щоб дискредитувати дії повстанців і знищити довіру до них серед населення, за підтримки якого існувала Повстанська Армія.
В романі утверджується думка, що трагедія нашого народу полягала в тому, що його кращі сини та доньки східних і західних земель були змушені воювати один проти одного по різні боки барикад, виконуючи накази командування.
Українці просто хотіли жити і працювати на своїй землі, мати власну самостійну державу і воювали проти радянських «визволителів», які, по суті, як і німецька армія були окупантами, нещадно палили українські села, вбивали навіть вагітних жінок та стареньких матерів, цілі родини вивозили на каторгу до Сибіру лише за їхні погляди та національні переконання - всі ці жахливі, але настільки правдиво змальовані картини постають перед читачем впродовж всього роману. Саме посіявши ворожнечу між представниками українського народу радянська влада прагнула стерти його з карти світу.
В сюжетній канві твору дуже витончено переплітаються події минулого і сучасності, бо саме між внуками головних героїв, Славою та Арсеном, які зустрілися в розпал буремних подій 2004 року на різних майданах, виникає те, найсвітліше перше кохання, яке здатне здолати будь які перешкоди та негаразди.
Визначальною особливістю твору є прагнення Ніни Фіалко спонукати читача до власних роздумів і пошуків відповіді на питання: чому в Україні склалися такі несприятливі умови життя вже в період її незалежності? «Дуже різні ідеології вбиваються людям в голову і донині. Колишнім комуністам, які залишилися і перетасувалися на керівних посадах вигідно, щоб тієї єдності ніколи не було, тому вони не шкодують для розбрату ні слів, ні грошей. Дивує, що ім’ям Степана Бандери лякають людей і понині. Крім нього, не знайшлося в Україні подібної постаті, яка могла б запалити до боротьби за ідею, а не за портфелі чи посади» .
Дві обручки, які бабуся Слави, Ксеня, зуміла пронести крізь лихоліття воркутинських таборів, виступають не лише своєрідним оберегом, символом єднання двох закоханих душ, але й закликом єднання та примирення українців сходу і заходу. В єдності – непоборна сила народу. Основна ідея твору – примирення ветеранів радянської армії та УПА можливе лише за бажання обох сторін.
Як стверджує Ніна Фіалко, її основним мотивом до написання цього захоплюючого роману було прагнення змінити хибну думку мешканців Великої України про боротьбу Повстанської Армії та Степана Бандеру, і якщо, авторці вдалося змінити судження і переконання хоча б однієї людини, то її праця не була марною.
На сторінках цієї прекрасної книги небайдужі читачі прочитають про незнищенне кохання, зраду і невимовне терпіння жінки, яка прагнула вижити у нелюдських умовах.
Словом, цей твір зачарує та зворушить кожного, хто забажає відкрити для себе творчість цієї талановитої жінки зі справжнім українським серцем та щирою душею.
6.02.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В єдності – сила народу!
Рецензія на роман «Дві обручки» популярної української письменниці Ніни Фіалко.
Після прочитання роману «Дві обручки» популярної авторки Ніни Фіалко, виникає думка про те, що цю книгу було б дуже корисно прочитати сьогоднішнім українським можновладцям, аби зрозуміти та повчитись тієї безкорисливої, жертовної любові до батьківської рідної землі, заради якої справжні патріоти готові віддати життя.
Письменниця працює в жанрі сучасного реалістичного роману і головним принципом її творчості є життєвість, актуальність та наближеність літератури до сьогодення. Саме тому, звертаючись до однієї із найтрагічніших сторінок української історії - повстанського руху, на теренах західних областей України в 40 х роках ХХ ст.. авторка висвітлює у долях персонажів свого твору дві протилежні точки зору на ці події.
Більшу частину роману написано у формі спогадів колишньої зв’язкової УПА Ксені, на псевдо «Тополька» і Василя Федотовича, ветерана радянської армії, який в той час перебував у складі військового загону спеціального призначення для знищення повстанців. Представники таких підрозділів, вдягнувши форму вояків УПА, вбивали мирних селян, щоб дискредитувати дії повстанців і знищити довіру до них серед населення, за підтримки якого існувала Повстанська Армія.
В романі утверджується думка, що трагедія нашого народу полягала в тому, що його кращі сини та доньки східних і західних земель були змушені воювати один проти одного по різні боки барикад, виконуючи накази командування.
Українці просто хотіли жити і працювати на своїй землі, мати власну самостійну державу і воювали проти радянських «визволителів», які, по суті, як і німецька армія були окупантами, нещадно палили українські села, вбивали навіть вагітних жінок та стареньких матерів, цілі родини вивозили на каторгу до Сибіру лише за їхні погляди та національні переконання - всі ці жахливі, але настільки правдиво змальовані картини постають перед читачем впродовж всього роману. Саме посіявши ворожнечу між представниками українського народу радянська влада прагнула стерти його з карти світу.
В сюжетній канві твору дуже витончено переплітаються події минулого і сучасності, бо саме між внуками головних героїв, Славою та Арсеном, які зустрілися в розпал буремних подій 2004 року на різних майданах, виникає те, найсвітліше перше кохання, яке здатне здолати будь які перешкоди та негаразди.
Визначальною особливістю твору є прагнення Ніни Фіалко спонукати читача до власних роздумів і пошуків відповіді на питання: чому в Україні склалися такі несприятливі умови життя вже в період її незалежності? «Дуже різні ідеології вбиваються людям в голову і донині. Колишнім комуністам, які залишилися і перетасувалися на керівних посадах вигідно, щоб тієї єдності ніколи не було, тому вони не шкодують для розбрату ні слів, ні грошей. Дивує, що ім’ям Степана Бандери лякають людей і понині. Крім нього, не знайшлося в Україні подібної постаті, яка могла б запалити до боротьби за ідею, а не за портфелі чи посади» .
Дві обручки, які бабуся Слави, Ксеня, зуміла пронести крізь лихоліття воркутинських таборів, виступають не лише своєрідним оберегом, символом єднання двох закоханих душ, але й закликом єднання та примирення українців сходу і заходу. В єдності – непоборна сила народу. Основна ідея твору – примирення ветеранів радянської армії та УПА можливе лише за бажання обох сторін.
Як стверджує Ніна Фіалко, її основним мотивом до написання цього захоплюючого роману було прагнення змінити хибну думку мешканців Великої України про боротьбу Повстанської Армії та Степана Бандеру, і якщо, авторці вдалося змінити судження і переконання хоча б однієї людини, то її праця не була марною.
На сторінках цієї прекрасної книги небайдужі читачі прочитають про незнищенне кохання, зраду і невимовне терпіння жінки, яка прагнула вижити у нелюдських умовах.
Словом, цей твір зачарує та зворушить кожного, хто забажає відкрити для себе творчість цієї талановитої жінки зі справжнім українським серцем та щирою душею.
6.02.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Біль та слава талановитого золотошукача"
• Перейти на сторінку •
"Творчість Франца Кафки, як літературний феномен ХХ століття."
• Перейти на сторінку •
"Творчість Франца Кафки, як літературний феномен ХХ століття."
Про публікацію