ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", "Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.

Володимир Бойко
2025.06.29 23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.

Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,

Юрій Левченко
2025.06.29 23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,

Борис Костиря
2025.06.29 22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.

І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.

Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.

С М
2025.06.29 17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке

Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.01.02 23:09 ]
    Різдво

    І знов надію людство бачить.
    Охвітне свято. Біла вись.
    Мов сніг, розвіються невдачі!
    Дитя зродилося. Молись...

    Син Божий став людським, близеньким.
    Лежить у яслах, обійма
    Свою земну вродливу неньку.
    А волхви стали кружкома.

    Пречиста втомлена Марія.
    На сіні поряд сивий муж.
    Ослиці грива майоріє.
    Пора псалмів, завійних стуж.

    Дарунки - злото, ладан, смирна.
    Тремтять свічки. Молочна тиш.
    Далеко Ірод... Любо-мирно.
    Спустились янголи з узвиш.

    На стінах зілля, стеля зорна.
    Яскиня тепла. Вифлеєм.
    Ягнята бігають проворні.

    ...а ми неситі... крівцю п`єм...

    До себе заповіді тулим.
    Оця - корисна, зайву - кидь...
    Тавро юродства - добрим, чулим,
    Корони мостяться на гидь.

    Для свята різні пункти-дати.
    Шліфує кожен хист і хрест.
    Бог завпевняє: люди - браття!
    Тремтять Алеппо, Еверест...

    Але ж - повіримо у диво:
    Спасає люд малий Христос,
    Бо він - дитятко особливе,
    Що впорядковує хаос.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  2. Олександр Козинець - [ 2017.01.01 21:12 ]
    ***
    Коли перші спроби хочеш звести нанівець,
    Не розуміючи, певно, що це – вагоме й велике,
    Не вирізняючи голосу, який скоро тебе призове,
    Господь вже обрав... Та ще не покликав!
    Коли остаточно не віриш у власні слова,
    Різкуваті, обпечені, чесні, прозорі та стримані,
    Коли жодного вірша і віршем-то ще не назвав –
    Радів, мов дитині, та не поспішав дати імені.
    Коли ти сліпий поводир для свого ж Кобзаря,
    А вірші виходять із тебе і не помирають,
    Коли навіть не знаєш, що справжня твоя зоря
    Насправді тільки займається на небокраї.
    Коли тобі можна більше: музики, ритмів, промов...
    Ти сховав найдорожче у серце — шматочки паперу.
    Тепер янголи обирають українську із інших мов,
    Навперебій підбирають рими, мов власні тіла і пера.
    Допоки ти дбаєш не про влаштованість чи не про те,
    Щоб вціліти у світі самотності у єдиній жінці,
    Коли небо ночами тисне – то порожнє, а то пусте,
    Довкола тебе, як правило, видно світло навіть чужинцям!
    Тому не гадай ні про пензлі, полотно чи зерно...
    Бо ніщо із буденного, крім неба, тебе тут не втішить.
    Навіть якщо ще не віриш, усе ж ти – пророк.
    Або чоловік (як ти кажеш), до якого приходять вірші.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  3. Олександр Олехо - [ 2016.12.27 09:28 ]
    І зрадниця у губи поцілує
    - А де отой, що говорив: я – Син?
    Ти був із ним, ти був йому слугою!
    - Не знаю я, про що ви. Я один.
    Ідіть собі, я хочу супокою.

    - Його розп’яли на ганьбу і сміх,
    а ти йому підтакував у слові.
    - То був не я, хіба таке б я міг…
    Я присягав єдиному Єгові.

    - Він – лжепророк, лукавець, єретик …
    А ти йому клонився, як святому.
    - Не був я з ним, я до Талмуду звик.
    Іду із молитов собі додому.

    - Минає ніч, вже півень кличе день,
    і я утретє зраджую Ісуса.
    Витьохкую оманливих пісень.
    Сказати правду, Господи, боюся…

    -----------------------------

    Бува, і ми, коли сягає жах,
    від свого відмовляємося… всує,
    бо піде мить і проспіває птах,
    і зрадниця у губи поцілує.
    26.12.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (4)


  4. Инґвар Кораберґ - [ 2016.12.20 10:10 ]
    Крокујмо разом до перемоги!
    Ось так, життя все в каламуті
    Проходить під диктовку зла.
    Країна ј люди, все забуто,
    В пекельні кола владь звела.
    У боротьбі, в смертельніј січі
    Зіјшовсь ди*вол із добром,
    Тримає б*с в ярмі одвічнім,
    Позначив націю тавром?
    Четвірка, з царського ось роду,
    З одним рефлексом. Лиш бере.
    Для себе лиш. Не для народу.
    А нарід в муках стогне ј мре.

    Така ось влади хижа сила.
    Дикунства лють. Печерна мла.
    Гидь вузьколоба. Боже Милиј,
    За що, за що нам скільки зла?
    За що караєш Україну,
    За що немилосердно б’єш?
    Ще ј насилаєш злу годину,
    У душу горя додаєш.
    Пошли Ти, Боже, долю людям,
    А владцям розуму додај,
    Врятуј монарха від безглуздя,
    О, Господи, нам волю дај!

              10.10.2015


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  5. Вікторія Торон - [ 2016.11.10 05:13 ]
    У світі, німому, як здиблений айсберг
    У світі, німому, як здиблений айсберг,
    ми всі обдаровані (так видається)
    свободою волі.
    У часі, що плине, куди —невідомо,
    де прудко ховається ящірка суті,
    у чому — свобода?

    Можливо, праві вони, ті, хто шукає
    народного батька, вождя і "світило" —
    із ним буде легше?
    Усім розтолкує, що треба любити,
    для чого страждати, для чого старатись
    і що усе значить.

    Щоранку незаймана свіжа палітра
    розкішних емоцій на тебе чекає —
    які з них обрати?
    Кого пожаліти, кого засудити,
    кому не пробачить, кому присягнути,
    чим день заяснити?

    З морозу самотності вскочити в хутро
    спітнілих обіймів, щоб тануло серце, —
    чи радість не в цьому?
    Проблем екзистенції щоб не бувало,
    холодних питань, що звіряєш у небо
    (а з неба — ні слова)!

    У світі, німому, як здиблений айсберг,
    ми всі обдаровані (так видається)
    свободою волі.
    У часі, що плине, куди — невідомо,
    де прудко ховається ящірка суті,
    у чому — свобода?

    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.06 20:27 ]
    * * *
    Осколки недонищених гаїв…
    І хмарний дим над ними попелястий,
    Де помисли високі всі мої
    І залишки романтики і щастя.

    Знаходжу втіху тут собі просту
    У цих просторах, присмерку імлистім.
    Заповнює сердечну пустоту
    Приємне шурхотіння падолисту.

    І душу закривавлену мою
    Лікує аура ясна свободи.
    Всі прикрощі нікчемними стають,
    Дрібніють перед величчю Природи.

    5. 11. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)

    Конча Озерна, Стрибогів гай


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  7. Игілік Корабаі - [ 2016.10.30 10:10 ]
    Молитва за Вітчизну
    Пане Боже, помилуј нашу Вкраїну;
    Даруј їј волі ј незалежноcті, культури ј заможноcті;
    Захиcти її від внутрішніх і зовнішніх ворогів;
    Позбав комуніcтів, реґіјоналів, Володимира ј Московії;
    Віднови цілісність, зміни правопис, та українізуј її.

              10.10.2010


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Вікторія Торон - [ 2016.10.22 04:11 ]
    Світе вечірній, із синього скла!

    Світе вечірній, із синього скла,
    День мій невтолений, у запитаннях!
    Де моя спрага, відчута сповна,
    Ліній готичних в небо спинання?

    Відповідь прагну зусиллям знайти,
    Гостру і точну, як вістря собору,
    Що обертає барвисті світи,
    Рухом єдиним мчить їх по колу.

    Та не давайте розгадку мені,
    Ту, яку серце незважено просить.
    Зайвого я не бажаю, о ні,
    Знати, що є вона — досить.

    2016



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  9. один із - [ 2016.10.01 18:35 ]
    кохана моя соломія
    інколи я тебе не розумію і знервовано дихаю в спину, коли ти стрімголов мчиш уперед.
    не думав, що я зумію чергову хвилину чекати на свій черед.

    ти — бісова буря, яка пройшла по мені.

    рубцями мічений, рахуючий дні
    я сидів попід дверима знесилиний, сумуючи по тобі.

    синці вже набули фіолетового відтінку,
    шпарина на губах зажила —
    але хіба я в змозі забути ту жінку,
    яка вперше за серце взяла?

    прекрасна моя соломія живе у мені
    прокидається з раннішнім подувом вітру і забороняє спати нашій маленькій сім'ї
    вона зникає лише холодними тихими вечорами, залишає мене на самоті
    і я кидаю руки в огненну пащу, де танцює фігура її.

    мені не пече, мені не болить —
    я чую солодкий коханий голос всього на мить.
    і це дуже п'янить.

    божественна моя соломія живе у мені
    у кожному сантиметрі мого тіла і душі.

    у кожному моєму почутті —
    люба моя соломія живе у мені.

    енергія не виникає ні з чого і нікуди не зникає,
    я вірю, що кохана моя соломія мене шукає
    і на мене там чекає.

    томас едісон останнім сказав: «там надзвичайно».
    і я збираюсь перевірити це, негайно.
    я беру в руку запальничку і вмикаю газ.
    все, кохана, я вже йду. на раз.

    29/09/16


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Марія Дем'янюк - [ 2016.09.10 16:47 ]
    Троянда
    Троянда квітує на моїй долоні,
    Пелюстки ніжні, рожево-сонні...
    Та має вона міцні колючки.
    Навіщо? Нехай долоня,
    Коли душа у болю в полоні,
    В кулак не стискається,
    До неба тягнеться,
    Яке усміхається...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.43)
    Коментарі: (6)


  11. Ігор Шоха - [ 2016.09.05 11:10 ]
    Метафори віри
                 Я не нав'язую нікому
                 метафор віри і добра.
                 Але позиція свідома,
                 якщо комусь і невідома,
                 то є на кінчику пера.

                 Я не цураюся Корану,
                 але у мене є Отець.
                 І явно Будда не омана…
                 Та не радію істукану,
                 допоки радує Творець.

                 Я вірю ясену, соснині,
                 а почуття дарую глині,
                 яку місило божество.
                 А вірую у полонині,
                 де відаю Його єство.

                 Не вірю я у дерев'яку,
                 у комуняку, іншу б'яку,
                 якій минулася пора.
                 Живучі молохи ніякі.
                 Немає ідола добра.

                 Але не кидайте каміння.
                 Хай вас Ізіда береже.
                 Цінуйте ваше негліже.
                 Але, як лицарі сумління,
                 не заперечуйте чуже.

                 Поезія – це месіанство
                 у надра душ. І не дарма
                 темніє там, де іншим ясно,
              – якщо немає християнства,
                 то і поезії нема.

    09.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (4)


  12. Ігор Шоха - [ 2016.08.29 16:58 ]
    Поминки хрестин
    Нічого немає,
    чого не буває
    єдиної тої пори,
    коли і вечеря,
    і клямка на двері,
    аби не боятись мари.

    У лісі, у хаті –
    і тіні хрестаті,
    і вії були ще тоді,
    і видимі нявки,
    і голі русалки
    ночами жили у воді.

    А як же забути
    оті атрибути
    хрестин і поминок людей?
    Кощій повінчає?
    Яга сповідає
    нехрещені душі дітей?


    Далека дорога.
    Я «їду до Бога».
    На возі, немов у раю.
    У синьому полі
    дощі і тополі
    «охрещують» душу мою.

    А батюшка келі-
    ї мив у купелі,
    єлеєм помазав уста.
    І ризи не тліли,
    вода не горіла...
    Я мирне ягня у Христа.

    А нині боюся,
    якщо утоплю́ся,
    прийме Посейдон, чи Нептун,
    чи Ра, чи Ізіда,
    чи пекло Аїду,
    чи мій предковічний Перун?

    І сіяли жито,
    і мали корито.
    На обрії – ті ж міражі.
    Кому довіряти?
    На капищі – таті,
    і вірної – ані душі.

    Одні – мусульмани,
    а інші – погани,
    а грішній душі все одно,
    на кого чекати,
    на що уповати,
    коли опускають на дно,

    аби хоч би якось
    ще вище піднятись,
    аніж дозволяє талан,
    або обіцяти
    іконою стати,
    коли оживе істукан.

    Чи має людина
    лихої години
    себе довіряти богам?
    Одна є старому
    дорога додому, –
    виборсуйся, голубе, сам.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (11)


  13. Марія Дем'янюк - [ 2016.08.19 15:44 ]
    Алілуя
    У небі блакитнo-чистім
    Безкрає добро і світло...
    То Сяйво Землі Пречисте,
    Барвисте, як пагони квітлі.
    А Сонце - вікно у Всесвіт -
    Добро полилося у Вічне...
    Та сяйво широкого серця
    Вертається літом щорічним:
    Промінчиком сонця, зорею,
    Росою у ранок погожий,
    Надхненно, в очах зі сльозою,
    Приймаєм цілунок Божий...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  14. Вікторія Торон - [ 2016.08.13 00:39 ]
    На гострих піках сяючих ідей
    На гострих піках сяючих ідей
    чи встигнеш запідозрити підміну,
    коли уже не Бог дарує силу,
    а вічний ошуканець?..
    Із грудей
    росте у нього вітер перемог,
    що радісно жене тебе до цілі,
    і руки його чуючи зіпрілі,
    ти думаєш сп’яніло — то є Бог.
    Та Бог пішов, і враз ожило все,
    що винесло тебе понад закони:
    занадто легко падають кордони,
    зашвидко хвиля успіху несе.
    І сповнившись обманного знаття,
    ти рвешся за облудою запекло
    прямою — що скеровує у пекло —
    дорогою без шансу вороття.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (10)


  15. Андрій Т - [ 2016.08.10 17:43 ]
    О хорошем кино
    https://serialage.tv/serial/bog-bogov-mahadev
    https://www.youtube.com/watch?v=cCFvk5Te9zs
    https://www.youtube.com/watch?v=4JZzsIncaVo

    Хорошее кино, - это прекрасно!-
    Так Человек с бульвара Капуцинов говорил.
    И вот вдруг Раджкумар Хирани
    Пикея сотворил.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Оля Локос - [ 2016.07.27 10:15 ]
    І сонце...
    І сонце затьмарене в сні,
    і запах ллється з пустелі.
    Здається, що все вже на дні,
    а хтось ще стука у двері...

    І кожен шукає вина,
    Бо спраглий і хоче напиться.
    Так випити, щоб аж до дна!!!
    І істина тут ця згодиться.

    Бо хто ж ми у світі оцім?
    Мандрівка - ось наші двері!
    І стукаєм, входимо в дім,
    Бо ми вже не в лютій пустелі.

    Тут дихаю вільно і п*ю
    Ці соки, ранковії роси,
    І тут я літаю й люблю,
    І марно, що ноги тут босі.

    Бо тут все, як в казці, авжеж,
    Усі ми їх малими читали,
    Та не вірив багато хто в них,
    усі десь у хмарах літали.

    І кожен, кого зустріли тут ми,
    був знаком чиєїсь уваги.
    А ми всі сліпими були,
    Не мали до інших поваги!

    Тепер хтось п*є дикий мед,
    А хтось зализує рани.
    Хтось вже давно зійшов з естафет,
    А хтось витирає екрани.

    Усі, як один, один, як не всі!
    Чи вірити - вам вибирати!
    Але те, що Один - це є Всі,
    Не мені про це вам казати!!!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  17. Олексій Могиленко - [ 2016.07.19 19:50 ]
    Байдужість гірша за рак


    Знов прогресує хвороба "вовчанка".
    Вже вкотре "хімію"приймає Юля.
    Їй 37...та смерть щоранку
    Все заглядає в очі і чатує.

    Нестерпний біль розпалює страждання,
    Вогнем горить і кровоточить тіло.
    Але не це найбільше ранить,
    А люди,що раптом збайдужіли.

    Тут лікарняний суп-не допомога...
    Та не спішать провідать друзі,рідні...
    Одна надія в Юлі лиш на Бога...
    А замість хліба-сльози ряснодрібні...
    13.05.16


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (4)


  18. Олексій Могиленко - [ 2016.07.18 21:15 ]
    Субота перед Пасхою

    Вже завтра зрадіють жінки і Марія,
    Зустрінувши Господа - Божого Сина,
    Поклоняться воскреслому Ісусу Христу
    І понесуть вістку учням й Петру.

    Вже завтра Іван і Петро в Єрусалимі
    Бігтимуть ,потім зайдуть в домовину,
    Побачать пелена і більше нічого
    Й повірять у Господа Вічноживого.

    Вже завтра апостоли з благоговінням
    Перед Ісусом впадуть на коліна.
    Сьогодні ж субота.Учні в сум'ятті...
    Перед очами вчорашнє розп'яття.
    30.04.16.
    "Жити потрібно так,ніби Христос помер вчора,воскрес сьогодні та прийде завтра".Мартін Лютер.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  19. Олександр Козинець - [ 2016.07.02 22:41 ]
    ***
    Якщо справді схочеш розказати про
    Останній місяць своїх солі й поту —
    Тим паче мовчи! Не тривож тепло
    Кожухів чужого комфорту.
    Бо все, що ти їм готовий втовкти
    В їхні закриті серця і душі,
    Викличе тільки бажання втекти
    Або ж задушить.
    Та, коли розум здолає плоть,
    Навчений трохи життєвим горем,
    Зі світлом світу тоді й приходь.
    Поговоримо!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  20. Аля Кондратенко - [ 2016.06.15 02:01 ]
    Нету
    В глупой тоске, в глупой немой тиши
    Поворачивать вспять не спеши

    Понимаю когда, понимаю одна
    Все былое давно унесла пустота

    Не включая свет осмотрись по краям
    Нет ли там в темноте загрубевших ран

    Я уйду потому, что услышу любовь
    Где-то было - ушло, и не сбудется вновь


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  21. Ігор Шоха - [ 2016.04.28 22:14 ]
    Застороги самовидця
    У мене є ще сили й арсенал
    розпізнавати зародки атаки
    на рідну мову і на ті порядки,
    які не помічає самохвал.
    З дрібного починається усе
    і виростає до глевкої брили.
    Ще на місцях вітійствують горили
    із наміром вернути еСеСеР.
    Романтики весняної пори,
    осліплені революційним сонцем,
    ви інколи дивіться у віконце,
    але не тільки знизу догори.
    Легіонерів гарту молодого
    відомо і від чого, і чого
    не прибуває у моїм полку.
    І я розповідаю це того́,
    що інколи не відаєте то́го,
    що має бути ясно їжаку.
    О Донкіхоти піки і сідла
    на тощій спині свого Росінанта.
    Ой, не пересідайте на осла,
    де зброєносцю дутого таланту,
    реміснику строкатого пера
    із вітряками легше воювати.

    Я не один, хто застує усім.
    Б’ю у кімвали і водиця ллється.
    Коли з нічого виникає грім,
    поет не злиться. Гірше – він сміється.
    А як воно – сміятися до сліз
    поети знають. Є у нас дорога,
    де діє спільне кредо і девіз:
    «За нами правда, Бог і перемога».

    Коли сіяє сонце із небес,
    а зі стіни – ясні дереворити,
    а із амвону стоголосся мес,
    і Слово ще устами не убите,
    не рано і не пізно говорити, –
    Христос воскрес!
                   Воістину воскрес!

    04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (7)


  22. Ігор Шоха - [ 2016.04.28 13:18 ]
    Риторика поезії
    Писалось би, та застує полуда
    навроченою лірою богів.
    Поезою влізає словоблуддя
    у мороці хаосу марних слів.

    Багатослів'я – це ще не поеза,
    і римування кожному дано.
    Поезія, як правило, твереза
    і не туманить, як гірке вино.

    Вона не рафінована – це добре,
    але у ній, у темній і сліпій
    ніколи не заграє синє море
    і не осоловіє лиходій.

    Вона сама підказує поету,
    чи пахне Муза у її рядках.
    Ми є недосконалі інструменти
    у ніжних і невидимих руках.

    Поезія потішиться над нами,
    якщо вона не вміє – навпаки,
    порадувати точними словами,
    які оберігають словники.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (8)


  23. Марія Дем'янюк - [ 2016.04.23 10:43 ]
    Крашанка
    Від бою і болю серце твердіє,
    Стає яйцем з міцною шкарлупою.
    А далі звідти з'являється пташка,
    Цвірінькає: радо вітає з весною.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (2)


  24. Лариса Пугачук - [ 2016.04.21 17:49 ]
    ***
    Стою перед іконою, молюся,
    Тепло з небес вливається рікою,
    Гармонією сповнюється тіло,
    І світ ясніє, і душа співає.
    Люблю ікону цю. Чому – не знаю.
    Щось в ній таке, що відкриває душу
    Відразу, без прохань і без молитов.
    То й прибігаю сповідатись часто.

    Сьогодні туга серце сповиває,
    Прийшла до храму, піднімаю очі –
    Нема ікони, замість неї пустка.
    … Заснути хочу. Тут. На цьому місці.

    Торкається мого плеча хтось тихо,
    А я й не обертаюсь, сил не маю.
    – Тобі погано, що з тобою сталось? Ти щось згубила?
    – Так, згубила.
    – Бога?
    – Та ні, ікону, лик Його знайомий.
    – А з ким ти розмовляєш? З Ним чи з ликом?
    Мовчу, німію… Господи, та що ж я?
    Та Ти ж зі мною! Ти в мені безмежно
    Радієш світу чистою Любов’ю,
    У вічність нею двері відкриваєш.

    … Та краплею невіри наостанку
    Дитячими сльозами я благаю –
    Як навіть я втомлюся чи змілію,
    Тримай мене, прошу, не покидай…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (8)


  25. Вікторія Торон - [ 2016.04.21 01:42 ]
    Страсний тиждень
    І спала я, і плакала вві сні
    під лампами безжалісного слідства,
    і прялось на земнім веретені
    видіння триєдиного сирітства;

    воно було як п’ятниця страсна,
    як у війні—неміряність покосу,
    гарячий зойк останнього вікна
    в стрибку із вогняного хмарочосу,

    як погляд намагнічений у тих,
    кому до ночі з голоду померти,
    як аутодафе скорботний хід
    у ковпаках огидно-гостроверхих.

    І знала я, застигши на краю
    над прірвою розбурханого сміху,--
    епоху цю, заплакану, мою
    знов радісно розхитувати лиху.

    І в час глухий тернового вінця,
    коли душа, здавалося, пропаща,
    хотілося волати до Отця:
    «За що ти нас лишив напризволяще?»

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  26. Ярина Чаплинська - [ 2016.04.04 09:26 ]
    Знаєш, що таке квітень?


    Це коли небо з головою загортається у крижму білих пелюсток
    і виколисує на окрилених потоках - вітрах благословенні миті кохання.
    Щавель та заяча капуста спрагло ловлять перший сонячний поцілунок
    і зелено прокльовуються з-під згорбленого од віків каміння.

    Птахи розсікають кришталеве небо складними траєкторіями
    у невтримних звабах пізнання таємниць кохання.
    Широко розплющують очі до оновленого світу жовті кульбабки
    і втримують у своїх долоньках гаряче проміння мандрівного сонця.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  27. Вікторія Торон - [ 2016.03.29 11:36 ]
    Ти кажеш мені --правда переможе (песимістичне)
    Ти кажеш мені — правда переможе.
    Вона перемагає або ні.
    Ув’язнена в підземній глибині,
    навпомацки вона готує ложе
    для низки несподіваних нещасть,
    здавалося б — химерних, безпричинних,
    де не розділиш винних і невинних
    і навіть смерті мало чого вчать.
    Тож розвиток можливий не один,
    хай навіть правота на нашім боці.
    Шукають люди збурених емоцій
    знайомий, вже утоптаний загін,
    щоб бить копитом і бажати згуби
    усіх, кого не можуть досягти.
    А правда? Правда може прорости,
    коли уже нікого з нас не буде...

    2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2016.03.20 23:58 ]
    Великдень Дажбожий
    Великодня Дажбожа сила –
    Я просвітити світ молю:
    В цей день сіяч весни – Ярило
    Поклав зернину у ріллю.

    Я славлю миті дерзновенні –
    Угору руки підійму –
    Іде весняне рівнодення,
    Дажбоже світло боре тьму.

    І безконечника дорогу,
    І сварги коло молоде
    Під покровительством Сварога
    Трипільська писанка веде.

    І сніг летить під Божі мітли,
    Волхви пророчать майбуття.
    Великдень – перемога світла,
    Святе зародження життя!

    20.03.7524 р. (2016)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  29. Ірина Білінська - [ 2016.03.17 14:46 ]
    Заплітала вітер у волосся...
    Заплітала вітер у волосся.
    Приміряла небо до душі,
    Аби не піти завчасно в осінь,
    У дощів безмовних, міражі.

    Плакала росою на світанні.
    Дихала легенями лісів,
    Аби не згубитися в тумані
    Відболілих спогадів і снів.

    Цілувала днів щасливі очі.
    Кожен дотик сонця берегла,
    Аби не піддатись чарам ночі,
    Що повільно у мені текла.

    Виринала музикою з серця.
    Піднімалась птахом до небес,
    Аби слід віднайдений не стерся,
    По якім знаходила себе.

    А куди прийшла тепер – не знаю.
    Так, з дороги збилася немов…
    Долинають голоси із раю
    І болить в мені твоя любов.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (6)


  30. Ірина Білінська - [ 2016.03.14 10:39 ]
    Нехай проститься кожному і все...
    Нехай проститься кожному усе.
    І гнів, і гордість нас нехай не душать.
    Любов жива омиє кожну душу
    І сонечка у неї принесе.

    Нехай не буде темряви між нас,
    бо ласка Божа сходить в кожнім серці.
    Хто вірить у любов - не знає смерті.
    Йому підвладні прОстори і час.

    Спасибі друзі вам і вороги
    за цей безцінний досвід, за уроки.
    У кожного із нас - свої пороки...
    Прощаймо один одному борги.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (4)


  31. Ігор Шоха - [ 2016.03.11 15:10 ]
    Протистояння
    Надія у імперії єхидни –
    не те, що Єва і велике Пу
    десь у едемі – у СІЗО…
                   Невинна
                   слов'янка не покориться веспу́.
    І орлеанська діва України
    не буде сповідатися попу.
                   Найтяжче помирати у неволі.
                   А де та воля у такій юдолі,
                   у ореолі мряки сатани?
                   Суди Росії їдуть на гастролі.
                   Які то суки й сукини сини
                   цієї бойової сарани!
                   На сцені – інквізиція Росії!
                   І ватників у що не одягни,
                   у них одна неутоленна мрія,
                   щоб ми жили так само, як вони.
    Раби у пана, слуги у чинуші
    тримаються зубами за мурло,
    бо закортіло їхньому карлуші
    побути ще у ролі Отелло́…
    Рашисти – новоявлені арійці,
    у тартари несетеся на трійці,
    як це іще у Гоголя було.
                   Уламками великої культури
                   заволоділи урки КаГеБе.
                   Пишається юродиве цабе
                   у ролі, апріорі – самодура.
                   Та не перемагає диктатура,
                   коли і небо жовто-голубе.
    Дає отмашку лівою, а права
    вже усихає, як і вся держава
    на заході і сході од Москви.
    Та аплодує нація ізгою.
    Історія глуха. Іде на ви
    орда гуманітарного конвою.
                   О ви, одвічні нації кати,
                   яка сліпа і зла у вас Феміда!
                   Які самі ви криси і кроти!
                   Не дай то, Боже, отаку сусіду,
                   з якою – як не буча, то війна,
                   і не перечекати лихо й біди
                   аж поки перебіситься вона.
    А на границі Азії-Європи
    вмирають гуманоїди-укропи,
    чужі обороняючи світи.
    У негліже актори і актриси,
    і з табакерки чортиків до біса,
    і носії святої простоти
    ідуть до невідомої мети.
                   Вироджуєтеся, великороси.
                   Тому то і жадаєте крові
                   і булави.
                                  Собі. По голові.
                   Тому усе ще жалите, як оси,
                   аби переповзали рівчаки
                   опухлі алкоголіки й совки.
    Злодії і садисти-кровопивці,
    ви будете судимі, як убивці
    дітей, жінок і їх захисників.
    І поки помагає Божа сила,
    Надія є і буде.
                   Не скорили
                   потуги ваші духу козаків!
    Самі собі копаєте могилу
    і на віки
                   між націями
                                  рів.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (1)


  32. Іванна Литвинець І - [ 2016.03.11 14:13 ]
    Кожна мрія дарує світанок
    Кожна мрія дарує світанок,
    А світанок – новий день.
    І цілує безмежний серпанок
    Усіх людей.

    Пробудитись у темряві ночі
    І побачити сяйво ясне.
    Кожен вогник за душу лоскоче,
    Кожен промінь малює святе.

    На землі ми збираємо злото,
    У шовкові ховаєм мішки,
    Щоби кинути вкотре в болото
    Оті вічні, безцінні мости.

    Сонний вітер співає: «Маріє,
    Подаруй нам мирне життя».
    Кожен вогник свято леліє
    Учорашнє вже майбуття.

    Утомились народи від болю,
    Обнімають ножами єство.
    Нарікаємо знову на долю
    І кидаємо віру в багно.

    Пробудитись у темряві ночі
    І побачити сяйво ясне.
    Кожен вогник за душу лоскоче,
    Кожен промінь малює святе.

    Кожна мрія – у нашій надії.
    Кожне світло – то є омофор.
    Це для нас співає, Маріє,
    Життя мирного праведний хор.

    Дзвінко дзвонять церковнії дзвони
    Вічну тайну безмежних століть.
    Кожен прагне світлом ікони
    Захистити себе від страхіть.

    Ми вчимося молитись до Бога
    І не брати чуже, як своє.
    Бо Господня терниста дорога
    Нам надію і віру дає.

    Кожна мрія дарує світанок,
    А світанок – новий день.
    І цілує безмежний серпанок
    Усіх людей.
    2014 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  33. Ермі Сош - [ 2016.03.06 23:19 ]
    Без істини суть
    Прокинувсь шепіт сновидінь,
    Повів мене з собою.
    Хотів, щоб я віддала світ
    Й була його рабою.

    Та десь мій голос зазвучав
    В криниці сподівання,
    І я почула власний спів,
    Що мовив про бажання...

    "Немає в тебе мрій, дитя,
    Немає див чекання.
    Лиш волю й намір маєш ти
    І дзеркало признання"

    Так я відкрила очі в сні,
    А потім і від нього.
    Я знаю, щось живе в мені -
    Моя частинка Бога.

    І навіть якщо навкруги
    Так смачно кличуть спати,
    Настане час віддати борг
    За ці солодкі ґрати.

    І спільний шепіт сновидінь
    Найкраще обіцяє,
    Ілюзію усім дає
    І бірку прикріпляє.

    І ти вже маєш, куди йти
    І які ролі грати.
    Єдине, що ти віддаєш,
    Можливість вибирати.

    І тут уже нема питань,
    Немає сліз "Чи варто?"
    Ти прокидаєшся і йдеш
    В свій рай або за парту.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Вадим Бойко - [ 2016.03.03 22:04 ]
    Тюльпани
    Тюльпановим цвітом,
    Весняним привітом,
    До тебе я стежки топчу,
    Лечу я душею,
    Своєю й твоєю,
    Про кохання тобі розкажу,
    Огорну тебе в квіти,
    Весняні й пригріти,
    Цілунком своїм зворожу,
    Для тебе любове,
    Для тебе єдина,
    Я зорями стану,
    І буду для нас лиш світить,
    Щоб наше кохання,
    Вірне й останнє,
    Не можна було роздарить…..


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2016.03.02 21:54 ]
    Видіння нинішні й прийдешні
    Похмурий день вже крила опустив,
    І сіра сутінь тихо вечір кличе…
    Але бадьорий чути птаства спів –
    Прийшла весна на пагорби величні.

    І хай згори шугають холоди,
    Хай омела в гіллі печаллю висне.
    Та лину я із радістю сюди –
    Почути світлу новоліття пісню.

    Немов лунають звуки віщих струн,
    І із Дніпра у сріблі і у златі
    У сяйві й силі видибав Перун…
    І похилилися церкви хрестаті.

    Дажбог зійшов у небі на добро
    І хмари геть розсіяв сумовиті.
    І скинули хрестителя в Дніпро –
    Ганьбу минулого тисячоліття.

    Розвіялося військо сарани,
    І на шматки розпалася Росія…
    На віче дочки праведні й сини
    Зійшлись обрати справжнього Месію.

    2.03.7523 р. (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  36. Ігор Шоха - [ 2016.02.29 16:57 ]
    За димовою завісою
    ***
    Єпархія
    зріла
    паяца
    Кирила
    не знає і знати не хоче,
    які у Московії кадять кадила,
    кого
    оточили,
    кого замочили,
    у кого виколюють очі.

    ***
    Вожді і боси –
    нації біда,
    коли нема
    у голові
    Христа.
    Їх істерія вірних ублажає.
    І не бояться Божого суда,
    і ладану…
    І мріє тамада,
    яким його
    історія згадає.

    ***
    – Уже нічого
    не дарую,
    не позичаю, не даю...
    Такою Україну чую.
    І я за неї
    голосую,
    а матюки –
    за мать твою.

    ***
    Уже конвої
    не везуть
    «бабло»,
    тому що п'яні битої багацько.
    Уже Союзу, наче й не було,
    уже і Білорусії
    дійшло,
    що є у неї
    Пуцька,
    а не бацька.

    ***
    Нема чого
    на сонце
    нарікати,
    а уночі
    на темряву пеняти.
    Якщо немає Бога у душі,
    не помагають і свої пенати.
    Тому
    нема
    надії
    на чужі.

    ***
    Що
    за утопія?
    Не у Європі я.
    А на амвоні – чужі барани.
    Йде дегустація – п'ємо за націю,
    а оп’яніла
    гієна
    війни.

                                  2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  37. Ірина Білінська - [ 2016.02.18 11:48 ]
    Вибрані
    Усі один одному – вибрані.
    Хтось більше комусь, чи менше.
    У дивні суцвіття зібрані –
    Ні останніх нема, ні перших.
    І схожі, до втрати пам’яті,
    Тому що, так значно легше
    Вчитися разом плавати
    І думати, що уперше...
    Ми, наче з колиски вирвані,
    Розвіяні теплим вітром…
    Попри невдачі - віримо,
    Шукаючи свого світла.
    Усі один одному – вибрані.
    Хтось більше комусь, чи менше.
    Павутинкою долі з’єднані,
    Щоб кожен себе довершив.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (2)


  38. Галина Щерба - [ 2016.02.13 11:58 ]
    Орлина відвага
    Горобець: стрибав - стрибав,
    Зернятко: збирав - збирав.
    Горобець: стрибав – стрибав,
    Зернятко: клював – клював.
    « Чир – чирик » : співав - співав,
    І на самку - поглядав.
    Горобчиха - непроста!
    «- Бачила я горобця!
    Біля мене - не стрибай!
    І мене , ти, - не займай!
    Як вчеплюсь в твою чуприну, -
    Висмикаю – половину!
    Враз поставлю, тя, до ладу!
    Й швидко дам собі, я – раду!
    Я шукаю Молодця!
    От - такого! Горобця!
    Щоб мені пісні співав
    І гніздечко будував.
    Щоб на гілці колихав,
    І дітей охороняв.
    Щоб мене одну любив!
    І щоб мною дорожив!
    Про родину нашу дбав!
    Вгору пупцем не лежав!
    Буду я Його ЛЮБИТИ…
    І до серденька – тулити…
    Крилечками – затріпочу…
    І до сміху – залоскочу…
    Діточок Йму – подарую…
    І до смаку – нагодую…
    Буду їсти з Його – рук…
    Не зазнає – в мене мук…
    Будем РАДО В ПАРІ – ЖИТИ…
    БОГУ – славную хвалу - носити!
    Хай БОГ знає: як ми любим!
    І Його ДОБРО – ми не забудем!
    Як прийде Лиха Доба…
    І таке в ЖИТТІ бува…
    Будем з ВІРОЮ ми жити!
    В БОГА вірить й не гнівити!
    Якщо стане в тім Біда –
    Значить наша в тім Вина.
    Треба було Добре Жити!
    І ніколи – не грішити!
    Як згрішив – зроби УРОК!
    То ПОКАЙСЯ добре впрок! ВИСНОВКИ ЗРОБИ СОБІ: « НЕ ГРІШИТИМУ В ЖИТТІ!» ЗАПОВІДІ БОЖІ Є у нас!!!
    І триматись Їх – весь час!!!
    І на те їх БОГ – писав,
    Щоб ніхто – не нарушав!!!
    А порушив, то тримайся…
    КАРИ БОЖОЇ – ти вчувайся!!!
    СПРАВЕДЛИВИЙ ВІН – ОТЕЦЬ!!!
    Бо ВЕЛИКИЙ ВІН – ТВОРЕЦЬ!!!
    А в житті і так буває,
    Що й випробування – не минає…
    Треба міцно дзьоб тримати!..
    Й на БОГА, боронь Боже, не нарікати!
    Треба добре хвіст тримати!..
    І СВЯТОМУ не докучати!!!
    І не ставити питання!!!
    А дарувати почитання!!!
    Молитви Богу будемо слати!..
    І на шляху, Йго, не минати!..
    А зустрівши привітати!..
    Гарно ЙОМУ щебетати!..
    А хай знає наш ОТЕЦЬ
    Що прекрасний ВІН – ТВОРЕЦЬ!!!
    Ми ж творіння ж - то Його.
    Й твердо віримо в НЬОГО!
    Будем: жити і співати.
    І Йому – не докучати!
    А в житті – то різно-є…
    Й нагадаєм про своє…
    А я у скруті вирву пір’їну…
    Й запитаю про ВКРАЇНУ,
    І про мої діточки,
    Щоб здоровеньки зросли.
    Про Горобця я не забуду!
    Щоб не пішов до злого люду!
    Щоб пси погані йго не кусали
    І за хлібчик йго не ганяли!
    Бо працюємо щодня
    Така вже Доля й в горобця…
    Така Доля вна у совки,
    Й живуть: птахи, звірі, вовки,
    Я хочу в мирі добре жити!
    Й за це СВЯТОГО всякчас хвалити!!!
    Хай людина любить нас
    Не ганяє повсякчас…
    Бо людина, то людина,
    Все ж людина – не скотина…
    Бо творіння й Діло Боже!
    Хай же й птахам – допоможе.
    А в житті буває всяко:
    Тут – ДОБРО, а в тім – НІЯКО.
    Тепер-то я пташечка сіренька,
    А в наступному житті – дівчинка маленька…
    А як буду дівчинка – мала,
    Зросту швидко й буду от - така!
    Пам’ятатиму Науку:
    Про ДОБРО і ЗЛО, й РОЗЛУКУ…
    І згадаю про ОТЦЯ,
    І про того Молодця,
    А як матиму хлібину, -
    Пригощу усю пташину.
    І згадаю: про звірят,
    Й про маленьких немовлят,
    І сову, орла , й їжака..,
    Бо дівчина я от - така!
    А в основі – то у нас:
    ВІРА в БОГА – повсякчас!
    Хочу БОГА вірно любити!
    ЙОМУ серце – присвятити!
    Треба всім нам об’єднатись!..
    З віруючими - породичатись!..
    Бо у ВІРУЮЧОГО народу –
    НІКОЛИ НЕ БУДЕ ПЕРЕВОДУ!!!
    Я хочу так життя прожити,
    Щоб ніколи не жаліти!!!
    Бо важлива кожна днина,
    Навіть як ти й – не людина!
    Жартував й сміявсь простак:
    « Молодець – Горобець, на весь світ – ОДИНАК!
    Будеш, ти, вічно в самотині,
    І помреш, ти , в однині!
    Не матимеш ніколи пари , ти!
    Бо таких як ти – прут гати!
    Ні гніздечка, ні родини!,
    Ані щастя, ні дитини!
    Тебе чекає лиш: Журба!,
    Бо ти – нарвана така!!! Ти моралі всім читаєш!!!
    І всіх, ти , поучаєш!!!
    А мораль у мене є:
    Що простіше – то моє!
    Я живу сам по – собі!
    І плював я на усі!
    Є зерно – клюю зерно!
    І мені – усе одно!
    Є Добро?, чи Зло?, Гаплик? –
    - Наплюю! Й на все – « Чи – Чирк !»
    Я один і ти – одна…
    Може пара ми така:
    Горобчиха, ти – непроста
    Маєш любити – простака!!!
    А за Бога – дам пораду:
    Ну не лізь, ти , за ограду!
    Він Отець – сам по - собі…
    Його діло – в вишині!
    Нащо мені Йому співати?!
    За все хвалу Йму відсилати?!
    І заповіді Божі – мні нідочого!!!
    Бо не хочу Його я, і Він – мні нідочого!!!
    Я родину буду вчити:
    « Чи є Бог ? Чи – ні?, - НЕ НАМ ЙОГО ЛЮБИТИ!»
    Цілий день стрибати зможу!
    А як схочу, той – приворожу!
    Я життя маю одне!
    Щастя хай мне – не мине!
    А я грішитиму, чи - ні? –
    Покари – НЕ ВИДІТИ МЕНІ!
    На всій Землі: творінь багато є!
    Мої гріхи – НІХТО НЕ БУДЕ ЗНАТЬ, Й де ВНИ – Є!!!
    Творець працює й день, так ніч…
    Потім сам сидить й очиськами лупає, як сич!!!»


    Тут зчинилась метушня:
    Простака вчепила вона.
    А він горобець опирався,
    Жити хотів і не вгався.
    Горобчиху він клював,
    За добре діло – все забував.
    Горобчиха пострадала,
    З очей сльози вна втирала…
    Вони літали ввишині,
    Лилась кров її й на спині,
    Оросила вона земельку:
    Своєю кровією гарненько.
    Вони крутились в боротьбі:
    Пір»я їх летіло навкруги.
    Крилечко вона собі зламала,
    Але за Бога – вна не забувала!
    Думала Простак – здолає,
    Але знають всі: Правда й Справедливість – перемагає!
    Горобець так клював Горобчиху:
    По-серйозному і не на втіху!
    Дала сили їй земля –
    Подолати горобця!
    Бо відважна вна Горобчиха
    І не зазнає вна ніколи лиха!
    Тут не стерпіла вона!..
    Клюнула вна горобця!!!
    Потекла кров головою!..
    Дзюркотіла, мов рікою!..
    Не пройшло і ще півдня, -
    Як не стало горобця!
    « Він, падло, зчинив такий глум на БОГА!!!
    Нагла йму смерть! Й пекельна йму дорога!!!»
    Зажурилася вона:
    « - Не знайшла я Молодця…
    Зате падло - я убила!
    Кров’ю йго землю я - зросила!!!
    Буде кожне падло знати:
    БОГА мого – як зневажати!!!
    ОТЕЦЬ – не чув та я все чула!!!
    Убити падло – я не забула!!!
    Хай за гріх мене БОГ – карає!
    Хай справедливість ЙГО - не минає!..
    Вислухаю ЙОГО – уважно я,
    Бо така вже ДОЛЯ моя,
    Розповім все як було,
    Що «Простак» - то зле зело,
    Як порушила – то ми карайте,
    Як ми прощаєте – то прощайте!..»
    БОГ почув усе є те:
    «- О це ж трапилось таке!.. Така сіренька Горобчиха,
    А б’ється, наче та орлиха!!!
    Ану озвись! І йди сюди!!!
    Хай, Я утру сльози сліди!!!
    І кров ворожу Я змету!!!
    І за ДОБРО – винагороджу.
    Як ДОБРЕ: що ти пташино те зробила,
    Слухать погань – МЕНІ було вже не сила.
    І була думка в МЕНЕ лиш одна:
    « Ну хто ж скарає «Простака»!»
    А ти одна така була!
    На смерть скарала «Простака»,
    Твої нотації – Я чув,
    МИ – до душі Я - не забув,
    Ти серед всього птаства дуже мила.
    За це дарую тя - орлині крила,
    А в Карпатах на горі, у небесній вишині:
    Орел – Михайло – Тебе одну чекає!
    І давно оченьками виглядає,
    Ти одна така – Орлина!
    Пташка смілая – Галина!
    Ти лети к ньому хутчіш,
    Й поберіться, Ви, скоріш,
    Хай птаство все добре знає!»
    « Хай БОГА – любить й поважає,

    Я – щаслива, я – ввишині!
    Любо й хороше мені!
    Крила свої я розпускаю!..
    Ними хмарки я кромсаю,
    Маю пару гарну - Молодця!..
    Вічно славлю БОГА - ТВОРЦЯ!!!
    Ми у парі так кружляєм!..
    Ну а ВАС ми не минаєм!..
    Будемо жить, як ми: Він і Я – говорила!
    Бо без Вас, БОЖЕ, жить НЕ можливо!І НЕ сила!
    Ви , ТВОРЕЦЬ, - ВЕЛИЧНИЙ ЦАР!!!
    І ВЕЛИКИЙ ГОСПОДАР!!!»
    А прекрасний ТВОРЕЦЬ, усміхнувшись – прокричав:
    « Самотність – МЕНІ надоїла»
    З пари Орлів – створив АНГЕЛІВ і змінив їм орлинії крила !!!
    (28.02 2008р.)


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  39. Петро Дем'янчук - [ 2016.02.02 05:21 ]
    Фарби
    Любив віддати все що мав
    До цього звикли швидко
    Всі сумніви перемагав
    За це сприймали хитро

    Оточуючий світ навчав
    Шукати власний приклад
    Давав підстави для підстав
    Збиравсь охайний вигляд

    І сміх , і сльози , радість , біль
    Сплетіннями на вибір
    Десь в солод попадала сіль
    Всезнаючим під вимір

    За все було , на зло , в добро
    Рутинами обставин
    Усе що вчило , і вело
    В полотнах фарб - яскраво.
    2016р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  40. Петро Дем'янчук - [ 2016.02.02 05:38 ]
    Правда
    Ти говорила мов пісні
    Слова в мелодії звучали
    Писала нотами у сні
    А лист дерева все скидали

    Твої творіння ці живуть
    Їх первозданність непорушна
    Вони навчають , і пливуть
    Куди направить хвиля вітра

    Цій суті нічого сказать
    Вона собою досконала
    У ній всі загадки життя
    Одна між ними переправа

    Я доторкнутись тільки зміг
    І цим пишаюся безмежно
    Прискорив оберегу спіх
    Щоб встигнути - віддати вчасно.
    2016р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  41. Петро Дем'янчук - [ 2016.02.01 21:06 ]
    Відзнаки
    Зеленіє поле , зеленіє сад
    Зеленіє рясно пишний виноград
    Зелен все навколо , промінь веселить
    Я усим віддячив бо своє болить

    Проминуло в котре , не зустрів його
    Того що бентежить , того що несло
    Тою стороною не ходити вже
    Тими пелюстками світ не огорне

    Відгриміло щиро у відлунні весн
    Відкохало кратно від пульсацій вен
    І не нам судити , і не нам гадать
    В чому ці причини спогадів не мать

    Та живу надалі , наче не один
    Все у порівнянні хід моїх годин
    Вже змиривсь і вірю , все у користь нам
    Ранитись до крові , зцілитись від ран

    Всіх кого признаєм , друзів , ворогів
    Ми від них і маєм силу мудреців
    Від зухвалих пекло , від любові рай
    В молодості втратив - старість не карай.
    2016р.




    Рейтинги: Народний 5.25 (4.91) | "Майстерень" 5.25 (5.13)
    Прокоментувати:


  42. Анастасія Холод - [ 2016.01.12 17:41 ]
    Про очі
    Усім це відомо-
    Є сила велика
    В людини відвертих очах
    Лежить на поверхні
    І радість і лихо
    І горе і відчай і страх
    І лиш зазирнути
    У очі людини
    Відкриється правда в ту мить
    Та більше говорять
    Ці очі в хвилини
    Коли щось нестерпно болить
    Як хтось із собою,
    покинувши світ цей
    Шматочок тебе забира
    В душі як у тебе
    Немає вже місця
    Для світла і щастя, й добра
    Тоді подивившись в ці очі погаслі
    В людини у ту ж саму мить
    Неначе до себе забравши нещастя
    В самої душа заболить


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Світлана Костюк - [ 2016.01.08 01:53 ]
    ***
    Ще в яслах спить те Боже немовля,
    А доля - наче тінь від хрестовини...
    А ірод вже вичікує здаля...
    А натовп вже бере його на кпини...
    І до Голгофи є тернистий шлях...
    І ниций вчинок Понтія Пілата.
    ...Ми молимось...а душі - на замках...
    А віра так - від свята і до свята...
    Йому б не скам'яніти в образах...
    Різдвяна Зірка темряву розсіє! (? )
    Народжений, щоб жити у серцях
    ...МЕСІЯ...


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2016.01.04 14:24 ]
    Богині Дані
    Я уклоняюся снігам,
    У небо шлю ясні привіти.
    Дерева моляться Богам,
    Розкинувши, як руки, віти.

    Зима пречиста, мов кришталь,
    Дива одкриє не одразу.
    Піднявши вгору білу сталь,
    Стоять кущі, як дикобрази.

    Це розгалужене гілля,
    Як вени на руці неначе.
    Всміхається усім здаля –
    Немов уперше це побачив.

    Готує вітерець сюрприз
    В легкім грайливім колиханні.
    Сережка срібна звисла вниз –
    Дарунок це Богині Дані!

    3.01.7523 р. (2016) Київ, ботанічний сад


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (10)


  45. Людмила Синичка - [ 2015.12.22 21:36 ]
    ***
    Підкажи мені, козаче,
    Де панує правда.
    Я не розумом убогий,
    Та доля безщадна.

    Я відкрию свої очі
    На весь світ широкий
    Та піду її шукати
    З тим, хто одинокий.

    Може нас не так і мало...
    Чуєш біль та стогін?
    Отака вона – ця правда,
    Зло пустило корінь.

    Проковтну я сльози гніву,
    Прокляну неволю,
    Помолюся за Вкраїну
    І за кращу долю.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Петро Дем'янчук - [ 2015.12.17 17:18 ]
    Ворожба
    Не питай чому , не питай навіщо
    Не питай кому , не питай за що
    Я давно іду без спочинку швидко
    Я із тим живу що моє знайшло

    Хто прийшов сюди , зачерпнув води
    Спрагу втамував , тихо промовляв
    А навколо сни , гладдю рушники
    Та не пригортав , в стороні стояв

    Що не говори , як не розгорни
    Все сумна була пісня солов*я
    Без весни цвіли , без тепла росли
    Така примха ця - ворожба людська.
    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  47. Олексій Могиленко - [ 2015.12.13 14:30 ]
    Тернистий шлях


    І знов упав, і знов гріхи
    Й лукавий шепіт сатани:
    "Ти впав, ти мій, радій життям,
    Я все лишень тобі віддам;

    Дивись, усі отак живуть -
    Широкий шлях, просторий путь,
    Брати і сестри тут ідуть;
    Вузенька стежка - тільки ями,
    Вернись, підеш тепер із нами".

    Спіткнувсь, упав, душа болить,
    Але не хочу більш грішить;
    Солодкий гріх - гірка отрута,
    Не шлях широкий - то болото.

    Давно оце душа пізнала:
    В гріхові радості немає
    І волі в рабстві не буває.
    Лукавий вже хай не шепоче,
    Хоч впав, але іти за ним не хочу.

    І знов упав, і знов гріхи...
    Молюся Богу: "Мене прости".
    Я вірю, бачу - пробиті руки
    Лікують душу, знімають муки.

    А ніжний голос мого Христа
    З любов'ю кличе в небеса.
    Встаю, беру свого хреста,
    Хоч падаю, але вперед іду.
    Вже скоро, Господи, прийду.
    12.12.2004


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  48. Петро Дем'янчук - [ 2015.12.01 22:54 ]
    Людям
    Живіть у цім світі - мов квіти живіть
    Завжди своєчасно признайте , прийміть
    Не знайте ні горя , ні лиха , ні бід
    У щастя з любов*ю наснагу візьміть

    Нехай колискова співає зоря
    Лелеча утіха оросить жнива
    В стосунках породжуйте ніжні слова
    Даруйте їх щиро - щоб мліла душа

    Живіть у цім світі - мов діти живіть
    Поповнюйте радістю райдугам мить
    Себе поважайте , повагу цініть
    Від цього пізнаєте надібність жить.
    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  49. Ігор Шоха - [ 2015.11.29 22:57 ]
    Молитва серця
    Прости мене, мій Боже, за моє
    німе, – уа! дитяче у колисці,
    за це моє немудре житіє
    у цьому світі на чужому місці.

    І дякую, мій Боже, за Твої
    болючі стигми на моїй голгофі.
    За те, що грішні думи нічиї
    вміщаєш у мої пісенні строфи.

    Не осуди, що іншій дарував
    дорогоцінні перли ойкумени
    і не карай, що я не помічав
    усі Твої вакансії для мене.

    Даруй, мій Боже, людям і мені
    Твоє терпіння, коване із криці,
    коли морили націю ординці.
    І наостанок – не найтяжчі дні,
    аби моє німе – ау! у сні
    лунало не від голоду в колисці.

    28.11.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (7)


  50. Оксана Рудич - [ 2015.11.26 23:56 ]
    ***
    Я руки по лікті вмочила в весну,
    я у коси вплела проміння,
    і ввесь світ кохав мене одну
    до останньої волосини.

    Я йому оддавала по краплі води
    із душі до останнього звуку,
    і зринали у темряві цілі світи
    там, де я умочила руки.
    2005р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   35