Ти воїн на своїй землі
Ти захисник сім'ї , родини
Даруєш дітям мирні сни
Щоб не образили кровини

Ти став учасником війни
Яку ведуть жреці - тирани
Ти обраний сюди прийти
Щоб відстоять свої кордони

Заблудші душі трударів
У зашмарку чуми - омани
Їх зневажає бич хачів
Що цупить , і руйнує храми

Дістало їх , і нас , і всіх
Ця безталанність ненажерства
Для них це символ для утіх
Для нас - національна жертва

Тримайтеся , за вами світ
За вами правди постулати
Поборемо підступний гніт
Зухвалого зруйнуєм плани

Низький уклін тобі від нас
Подяка щира , благовісна
Хай береже тебе всяк час
Молитвою - вся Україна.
2015р.

У колах перстнів янголяти плечі,
а згодом личко світле над фатою
поміж завчасним окликом лелечим
і пізньою любові наготою...

Весільна сваха - перша скрипка свята
зуміє небу клаптик доточити -
хай Бог ним пеленатиме дитятко,
що матір’ю у розпачі не вбите.

2015р.

Лунає саксофону блюз
Спокійне узбережжя моря
Схід сонця ніжиться від іскр
Романтика бажань довкола

Крик чайки потривожив ритм
Погладив хвилю теплий вітер
Я віддаюсь в полон харизм
Окутаний в туману бісер

Прострація де тільки ти
З думками власними в розмові
У невагомості краси
Один в оточенні любові

Цей ритуал немов ода
Мов таємнича епопея
Як грішне для святого гра
У вірності душа лілея

Я цим всим завжди дорожу
Моментами вітань з собою
Я так кохаю , так живу
Забудусь , тай пливу рікою.
2015р.

Поникли шляхами із вирію
Далекі світи.
Ще яму дорогою вириє,
Світи-не-світи,
Біле сонце розп’яте…
На ката
Хто може піти?

Знайти
Нам себе у Всевишнього
На ложах журби
У шатах і білих, і вишитих
Жалями… Люби…

То час наступає на п’яти,
Снаги, як води
Проси
Тобі дати.
Сльозами
Себе ороси…
У світлі ходи,
Бо у чистім –
Начало краси.

До тебе
І небо
На зустріч іде…
А де
Наші коні
Червоні
І золоті? –
В путі.

Із вирію йдеш, чи до вирію –
Вирішуєш сам.
До себе, чи Господа вибрав ти, –
Записано там,
У небі твоїм, у синах твоїх,
Де гени твої…
О, шати, і білі, і вишиті! –
У русі – строї…

2015

Такими різними були
Мої до тебе сподівання
Так високо вони пливли
Перетворились на картання

Було багато намагань
Зусиль потрачених даремно
Поділено важких страждань
Не попереджено завчасно

Зустрітих ранків самота
Мені все більше догоджає
Ця тиші виткана ріка
Від всього криє , колихає

Мені приємно зберігать
В собі змиритися з собою
Я мав можливість так кохать
Що залишаюсь вірним болю

Дві половинки , дві душі
Два голоси одної ноти
Розділені життям роки
Дві постаті по різні боки.
2015р.

Не знаю я , не знаєш ти
Яке майбутнє нас чекає
Які готуються пастки
Де мимо йде , де попадає

Не оминуть , і не збагнуть
Де висміють а де забудуть
З чим поспішають , а де йдуть
Де в почестях , де бити будуть

Такий життєвий феєрверк
І ми у ньому лотерея
Хто тягне віз , хто просто клерк
Така практичності ідея

Так крутимося в вирі цім
Комусь цікаво , комусь нудно
Десь світить сонце , гримить грім
У цьому нас гартує кратно

Любіть життя , любіть із дня
Коли з'являєтесь як діти
Любіть від зла , любіть з добра
Що матимем тим будем крити.
2015р.

Слабкосте болісна, ти
Волею стань.
Світлом у інші світи
Здійметься рань.

Болем засіяно лан, –
Вийшли рістки.
Вирвано паростки зла
Серцем з руки.

Сльози зволожили край,
Час – благодать.
Зійде нам бажаний рай –
Неба вода.

Ви, мої згірклі уста,
Пили полин.
Будете пити нектар
Синіх долин.

Ти, найцілюща з гіркот,
Сила твоя
Вкаже дорогу висот
Іншого дня.
2015

А Господу болить, коли ми грішимо.
А Господу пече, як слово кривдне, чорне.
Хоч біль його ярить і рани, мов мечем,
Та він завжди любовю нас огорне.
І плаче Бог, коли палає гордині пломінь,
Й благодать дощу з очиць його
І чується: прощу, пробачу...
І в покаянні з Господом я плачу:
Прости, Господь, мені страждання ті,
Які ти терпиш через мене на хресті...

Совість спала удень, як сова,
Прокидалась вночі та гугикала,
Знаю, пісня оця не нова,
Багатьох вона в темряві кликала.

І червоне вино-сльоза,
Із кришталю фужер.Так до зарева.
Та прийом цей не вартий гроша:
Не позбутися совісті марева.

Умостилась в широкому кріслі-
Дивна панна, розкішне волосся,
І читає думки наші, мислі:
Чи без неї прожити вдалося?

Ну а далі, ледь чутно шепоче,
Та відлуння не має меж:
Не вдалося, а тільки здалося,
Уявлялося,що живеш...

І називають совість... рудиментом...
Ні, еволюції вона є елементом.
Немає совісті - немає простору для руху,
немає запитань для діалогу духа.
Що, видається совість марний комплекс?
Але вона - це життєдайний компас:
Мигає стрілка -іспит на гуманність,
Плекай її, бо то від Бога даність..

Не маючи прописки у раю,
не знаю еволюції із глини,
а вірю в телепатію людини.

Як інші громадяни, визнаю
єдину, неділиму Україну –
нехай мою, так само, як твою.

Об’єднані духовно і незримо,
тримаються на лінії вогню
одноосібні душі-побратими.

Це є коріння нації моєї,
яка іде дорогою своєю,
виконуючи місію свою.

Нас є багато і не подолати
ніколи і нікому силу мас.
Гуртує душі і гартує час.

Уміння наодинці виживати
у боротьбі супроти супостата
у дні пришестя об’єднає нас.

                              2015

Коли ти уб’єш надію
Почнеться нова епоха.
Ти більше не будеш просити
Ні в чорта її, ні в Бога.
Ти більше не будеш благати,
А тому, що є, радіти.
Ти більше не будеш вмирати…
Твій шлях лиш один: це жити.
«Надія вмирає остання!» -
Вважають духом убогі
І несуть хрести сподівань,
Щоб звести їх на Гологофі…
Та тільки на тій Голгофі
Вмирають дарма нараз.
Воскреснути можуть боги -
Людина живе лиш раз.
Насправді є більш важливе,
Ніж сотні пустих надій.
Щоб бути в житті щасливим
Ти краще надію вбий!
14.05.2015 р.

О, Музико! Як добре, що ти є!
На віях янгола бринять блаженства миті,
ці нотки-сльози терпко-соковиті
виповнюють ущерть єство моє…

Поезіє! О, музико зі слів,
у ритми серця із небес улита
в сакральний час від сутіні до світла
десь на межі свідомості і снів.

Вплітаючи у музики красу
коштовності словесних інкрустацій,
гармонією надтонких вібрацій –
о, Пісне! – ти портал у Божу суть...

Хто розуміє - той чує
Хто сліпий - той прозріє
Коли мовиться слово поминальне моє
Всі відкиньте образа
Всі забудьте омани
Світлом божим огорне откровення земне
Не цурайтеся зливи
Що з очей витікає
То молитви мотиви , то сердець перезвін
Душу спокій колише
Спогад рідних всих кличе
Ви прийдіть , завітайте , подивіться на все
Сонце світ опікає
Про народжених дбає
Все від матері , батька чадам рідним своїм
В щасті , злагоді , мирі
Ви своє проспівайте
А про тих хто покинув - звоном істина б'є...
2015р

В її літа , в її світа
Прийшли глибокі сподівання
Її любов , її весна
Тече у руслі до визнання

Вона сама , вона одна
Все тільки в мріях оживала
Вона для нього пелина
Проста , звичайна мелодрама

Так рік за роком і плили
Найпотаємніші картання
Вітри пісками замели
А час не визнавав благання

У незасвідчених словах
І погляд ніжний бірюзою
У не почутих загадках
Сезон дощів - іде й зимою...
2015р.

Криштальна чистота простору
Велична висота небес
Краса природи не повторна
Нас спонукає до чудес

Весна завжди приносить радість
П'янку колиску почуттів
Серцям блаженним добра звістка
Мотив повінчаних вітрів

Як літо променем ласкає
У ніжності тендітних рук
То голуб голуба вітає
Не знаючи розлуки мук

Барвиста осінь підсумує
Сплете гармоніям вінок
Одне для одного врятує
Постелить при потребі шовк

Зима зустріне , все остудить
Збере у коло всю рідню
Онук спитає , син обійме
Піднімем люба - за сім'ю.
2013р.

Поцілунок - стривожений шепіт
Відсторонений погляд чужий
Безнадійність , і шлях цей суворий
Сива молодість - гомін людський

Хто ти є ? Де причин перехрестя ?...
Де вином замаскований біль ?...
Не стелися під жорнами злата
Не пускай волелюбності змій

Витривалість - твоя запорука
Сів терновий спонтанних надій
Прийде час , і заграє сопілка
Поведе нас у полум'я мрій...
2012р.

УМІТИ ПРОЩАТИ

Я щасливий тому, що навчився прощати,
Не тримаю в душі ні злоби, ані зла.
Через те уночі можу добре я спати,
І у серці моїм завжди повно тепла.

Від думок в голові я ніяк не страждаю.
Якщо часом вони заважають мені,
Я усіх їх докупи тоді запрягаю
І верну, куди хочу, немов на коні.

Я прощаю усім і завжди всі образи,
Відплатити за них намагаюсь добром.
Тому щастя до мене приходить щоразу,
І на друзів в житті мені теж повезло.

Бог старається всім нам гріхи відпускати,
Бо в цім світі не можна безгрішному буть.
Я щасливий тому, що умію прощати,
Тільки деякі речі – не вмію забуть.

2014

Прилетіли дикі птахи
В'ють гнізда , кружляють
Про майбутнє покоління
Хвилюються , дбають

Позбиралися у гурт
Щебечуть , співають
Якщо бачать десь загрозу
В мить застерігають

Людям нашим розуміти б
Це природи диво
Щоб не виживали діти
Кинуті відкрито

Погубили стид , і срам
Оголені скачуть
Подуріли від свавілля
А невинні плачуть

Зупиніться , придивіться
До чого довчились
Від наруги над собою
До сіри скотились

Чи терпітиме земля ? -
Ці сирітські сльози...
Дуже близько гнів отця
Готуйте корони.
2015р.

Залізні колії вокзалу
Нічний перон , старий вокзал
У темряві гудок сигналу
Тікаю від буденних чвар

Хвилин секунди час рахують
Навколо гомін , метушня
Під стук коліс , гарячу каву
Мене колише дрімота

Дощ гладить скло , пора осіння
Приємний спокій огорта
У небі хмарою зітхає
Моя родини сторона

Я привітаю край батьківський
Дитинства роки пригорну
Усих провідаю найблищих
Могилам квіти покладу

Яка це радість - все згадати
Надать польоту почуттям
У думці всій рідні сказати
Щоб серцем - вибачали нам

Просить пробачення з душею
Що вчасно десь не встиг сказать
Як я люблю їх , і як важко
Без них у спогадах літать

Залізні колії вокзалу
Всих зустрічає ранок дня
Я не барюся , поспішаю
Домівка кличе - сирота.
2012р.

Так, як задавна розп'яли Христа,
донині розпинають Україну
іуди та пилати неспроста,
бо правда очі коле безупину

про те, що москалі нам - не брати,
і навіть не молодші - де там старші.
Праправнуки Івана Калити
укотре на загарбницькому марші.

Похмурий прокуратор у Кремлі.
Снує орда. Лютують азіати.
Брехню і зраду сіють по землі
і в наші дні іуди та пилати.

Та як воскрес для всіх людей Христос,
і Україна встане з попелища
всіх воєн, мору й демонських погроз.
Лиш треба нам до Бога бути ближче.


10-11.04.15

Уста затиснуті від болю
І надпроникливість в очах.
І хто тоді з нас був з Тобою?
Ми всі - у видимих речах.

Нам над усе боліло тіло,*
Тобі одному - вороття.*
Над чорним полем - небо біле,
А вище смерті - наджиття.

А час заліг за горизонтом,
Стеріг кінець одного дня.
Вогненний хрест
незримим фронтом
Планету міцно обійняв.
2008р.

*Усякий поступок має свою невидиму духовну ціну. Ціною мук Христа було уможливити повернення людства до Отця Небесного.

Йдеш ти по вулиці,
щось тебе спиняє.
Ще би два кроки -
й ось тебе немає...

Тяжка каменюка,
з будівлі фасаду,
в повітря пірнула:
"Знайду і попаду!"

Поштовх у груди,
подих завмирає.
Гранітне ядро
асфальт пробиває.

Голод холодний
міць пожирає.
Тріщини глибокі
на землі лишає.

"Везіння! Удача!" -
думки в голові.
А білі крила
знов не помічені...

Робота ангела
тяжко минає.
Про неї так ніхто
і не згадає.

Коли все погано -
молимо й благаєм,
а як тільки добре -
себе восхваляєм.

Та щастя такого
в житті не буває.
Ти або щасливчик,
або сам за все відповідаєш.

Янгола погляд
тебе стереже,
щодня і щоночі
від бід береже.

Вдячність лиш твоя
серце зігріє.
Барв невдоволення -
на шмаття розірве.

Ніч на 30 березня 2015 року — Львів

Ця мить, що варта всього дня,
Ці кілька проміжків в секунди,
Коли вливався жар у скули
Штрихом мого серцебиття.

Коли шипшині прямо в груди
Вживляв заради почуття
Прищеп троянд нове буття,
Коли цей біль стояв усюди.

Коли дерева стисли зуби,
І видавало скреготіння
Омел підступних їх терпіння -
Навіть коли любов так згубна.

І трав невиразне тремтіння,
І мов не їх, чуже веління
Знеболило повітря муку.

І вітер, тихо, суголосно
Сховав від болю відголоски
І зник, пустивши мою руку.

2012

Любов'ю сіяні слова
Вирощують жнива родючі
Пишаються землі края
Де мир у злагоді квітучі

Блакиті віддана краса
У світлі розсипами ниви
Дитячий сміх , і теплота
Збираються в пташині співи

Тут материнський оберіг
Рушник у витканих соборах
Опіка старших поколінь
Сумлінно зрощена у дзвонах

Надія , Віра , і Любов
Є перламутрами кохання
Тут ми творилися з основ
Руками зібраного щастя...
2008р.

Затроне за душу примхлива сльоза,
Душа заболить запалає,
Лебідки додому летять з далека,
Та моя любов відлітає.

Нестримно крокую я в небуття,
В безмежні незвідані далі,
У Бога просити за все каяття,
Розвіяти туги й печалі.

Вже виплакав очі й душа вже німа,
У ній порожнеча клекоче,
Закінчилось все-відіграв вже оркестр,
Та за навіс закриватись не хоче.
2015 рік.

Несуться хмари мовчазні
Лист шелестить з вітрами
Потоком з неба у дощі
Пронизує - думками

Усе про тебе я несу
Молитву у проханні
Щоб він беріг любов твою
Не ранив - у чеканні

Залишу сумнівів букет
Прильну струмком гарячим
Побудував надійний тил
Він нами буде - гарний

У вірі - вірно бережу
Надією палаю
Всього себе тобі веду
Щоб не впустить - злітаю

А ти як завжди - милосердна
Невтомним поглядом гориш
Коли невірні ображають
Наставиш , втішиш , поболиш

Несуться у молитві щирій
Слова мов крила - в височінь
Прозріння неба надихає
Сумлінний подвиг - матерів
2001р.

Не порахуєш , не пощитаєш
В якому місці себе підставиш
За що найбільше відповідаєш
Винагороду - найменшу маєш

Один кордон - закони різні
Загублять десь , все спишуть грізні
Де вовк лякає - хазяїн має
Жебрак останній кусок ламає

Хто більше має - той правду краде
У очі щиро брехню розкаже
Такий жаргон татуювання
За кадром мат - без покаяння

Гребуть уміло , кінці ховають
Питання знайдеш - відповідають
Піймать за руку - одкусять зразу
Рахунок виставлять за зраду

Верхи живуть , низи в омані
Усі тверезі - насправді п'яні
За димом , чадом - в сирих підвалах
В елітних клубах , пузатих хатах

Усі живуть , усі вмирають
Усі в народженні страждають
Водою хрестять , благословляють
У сповідь статус - не включають...
2011р.

Не плач зозуле , не тужи
Моє кохання помирає
З любов'ю серце відпусти
Воно між хмарами - літає


У тих очах його притулок
У тих словах - любов життя
Коли ламають людям крила
Їх вабить неба висота

Та самота їх колискова
Єдина сповіді сівба
Та нагорода - що приводить
Душі блаженство до митця

Не плач зозуле , не тужи
Я чесним буду до кінця
Готуй мені - митарств вітрила
Іду дорогами творця...
2014р.

Мов кисень, загнаний в куток,
Непримиримий з неприроднім станом,
І в душу б удихнути кип’яток –
Повітря ж обертається кристалом.

В очах, що без води сльозять
Затягнута у голку нитка –
Єднання двох чужих понять –
Нестерпна біль й усмішка.

І суть, яка усьому мулька
Вмістила зміст один – людина -
Летить за вітром мильна кулька –
Їй душу віддала дитина.

2012

Театр на колесах
крізь ями колії без тями,
дні, вистави й так віками
Нам здається, все несеться. Ні.

Все – у причалі наднебесся,
І світло в милості аж гнеться –
В сплетінні променів, вузлами
Тримає човен на колесах.

Лиш ми мчимо і вже ривками,
Вперед грудьми – летять клаптями
Стрічки. Ти думав вже, що там кінець є…
За ними ж новий біг почнеться.

2012

Його біль так кричав -
Що горіла земля
Його біль так мовчав -
Що кипіло життя

А за цим всим стояв -
В чорній схимі монах
На весь люд заявляв -
Від війни тільки прах

Бережіть світла міць -
Заучіть щоб уміть
Не убий , не образь -
Бог так свідчив - беріть...
2015р.

Розпиляємось… Ми єдиним
Многособієм прикидаємось,
Виставляємось одним цілим,
А у кількостях розсипаємось.

У невинності розпиляємось,
Викидаючи в очі вину.
Не збиваємось в груд, не каємось,
Розтираємось в пилину.

Ми невтримними розливаємось,
У невичерпному струмку –
Висихаємо, розщепляємось
І вдихаємося в пусту.

Розпиляємось, не єднаємось,
Замикаємось за замками,
Не плечима ми віддаляємось,
Розділяємося думками.

Ми злітаємо, приземляємось,
Ніби крила й не розправляли.
Не об небо ми розбиваємось,
А стираємось в тротуари.

Випурхаємо й озираємось,
Скільки ще розпилилось з нами.
Ми секундами розпиляємось,
А зціляємося віками.


2012

Ти запитуєш крізь час -
Чи тривожить пам'ять нас ?..
Чи збираються у коло -
Чи самотня винятково ?..

Загубився щастя ключ -
Десь в минулому між круч
Висотою , над горою -
Спогадом пішов з бідою...

Деколи мене хвилює -
Хоче судить , хоче чує
Інколи колючим терном -
Емоційним , буйним сплеском

Обірвалось в голосах -
Втратилося в міражах
Всі гуртом із співчуттями -
Тільки я - ховав роками

Знає ніч і знає день
Де у збірці зміст пісень
Як чекаають , пам'ятають
Найдорожче зберігають.
2011р.

Коли в висках безсилих
Тріщали думок звуки,
Здавалось, оніміло
Їм відміряли рухи.

А там в саду у вишні
Весною мерзли бруньки.
Вони мов сохли й никли,
Від їх пустої думки.

Повітря звали киснем,
Все задихалось в муках
І на шляху до листя
Вбирало з ним сполуки.

А листя, листя в небо
Дивилось ридма в жилах -
Тепер живий зелений
Вже зветься хлорофілом.

А був всього лиш кисень…
Лише зелене листя…
Ніхто не знав таємних
Всього лиш бруньок істин.

2013

Не обязуясь найти, отныне
Я побегу по молчанью лет
Не выбирал бы пути такие,
Если б на них не увидел след.

Наверняка и Они не знали,
Где быть падению, где летать,
Но неспроста раскаленной сталью
Мчалась их кровь в сердца остывать.

И неспроста сквозь века страданий
Не научились рубить по корню
Даже иссякших, сухих буревалин.
Нет неспроста им лежать на ветру.

Не от тяжелых тебе преданий
Ты полусогнут сегодня бредешь.
Лишь от простудных, ненужных миндалин
Нам помогает зажим и нож.

Если решишься бросать переправы,
Ты подыми ее временный свод
Там, где следы неспроста утопали
Переходящих все реки вброд.

Если обиды за век навязались,
Выпей взахлеб из кувшина воды
С кем не напрасно не пересекались –
Перетоптались дедов следы.

2015

Трепітна отча сторона
Моя вина , моя провина
Як часто ніжиться душа
Коли насниться мати - сива

Не розмінять , не замінить
Не втамувати того суму
Як хочеться туди спішить
Де в перше чув від батька - сину...

Цей божевільний ритм життя
Нам наспіває з часом пісню
Де ще невинне немовля
Так любить дорогу - родину

Така швидка стрімка вода
Вона завжди безповоротна
Та поки пам'ять в нас жива
Ти називаєшся - людина.
2013р

Ти так на довго забарилось
Ти в іншім світі зацвіло
Моєю долею загралось
Терпляче в пам'яті - жило

Все відпускати не хотіло
Від інших потай берегло
Тільки ночами шаленіло
Сумлінно вабивши - його

Минуле все минало тяжко
Ледь - ледь трималось на плаву
Воно з тобою спочивало
Розрадою було - жалю

На цьому тлі я не зцілився
Я відродився в чистоті
Тому хто знов мені судився
Я розпишу - на полотні

Узлісся полем , низиною
Під пагорбом біжить ріка
Домівки сад , любов з любов'ю
Одна для одної душа...
2010р.

Камін згортає полум'я у грань.
Не ніч, не вечір - присмак напівтону,
мов сповивальна магія бутону
крихкої тиші поміж інь і янь.

Розчахнув безмір непрозорість стін.
Вогненна плоть, порізана на дрова, -
пильнує порух звільненого Слова
із самоти задуманих вершин.

Котрась із яблунь припаде до шиб
(гріховний плід - пожива стародруків):
"Яке ж воно - це житіє онуків,
довершене в макулатурний триб".

Камін згортає пелюстки тепла -
вдихнувши Всесвіт в клапті манускрипту.
Чолом святих, вмурованих у крипту, -
скрипить перо, прикутих до стола.

Холодний торк зволожених долонь,
звитає поруч ще когось з наївних...
Поезія, як штука депресивна,
Сторожить пильно "божистий вогонь".

Його так просто покарали
На плечі вішали ярмо
Не слухали , і не питали
Їм як за свято все було

Не зупинила кров невинна
Благання матері , рідні
Їх розвела нечиста сила
Що прижилася на землі

Вони себе завжди вважали
Пророком обраний - народ
А між собою воювали
Бо розу потурав їм жлоб

Уміють вчасно приписати
Віднять , додати , поділить
Не випадково їх і звати
Жиди - народжені винить

У бога раса , колір шкіри
Не мають значення прикмет
Для нього головне - людина
Що сіє безкорисність благ

Збирайте віру по пісчині
Тримайте миром , і діліть
Не послужіть чужим оманам
Можливість бачити - просіть...
2010р.

Я хочу жити , вірить , знать
Тримать натхнення висоту
На гранях пошуку стояти
Служити вірному добру

Мій світ - коловорот емоцій
Де заважають і цькують
Не розуміють , заздрість сочить
Моменти підбирають , ждуть

Серед юрби я бачив диво
Один із ста - долає гніт
На їхні плечі мир лягає
Тримається на прірві - пліт

Сувора гра на виживання
Шляхи спасіння одиниць
Цілющі надра постачання
На зламі - під потреби жриць

Така сувора дійсність часу
На горизонті диму пил
Спішать гінці , спішать крилаті
До тих - хто йде з останніх сил...
2010р.

Він стільки мав , зразок тримав
Дні ночами повстали
Він так хотів - що сам згорів
Скорились урагани

Нутром збирав , дощем змивав
Для щастя по краплині
Себе в негоду виганяв
Не знаючи - родини

Знайшли , повісили ярмо
Втішаються зухвалі
Чи знати їм - яким пером
Підписуються драми

Він стільки знав , себе повчав
Цей камінь не підняти
На тілі білім - показав
Як гояться стигмати

Свій розум світлий опікав
Був іншим - серед інших
За те що у блакить пірнав
Прозвали просто - грішним.
2007р.

Зів'яле листя - шелест , шепіт
На вербах іній , царство сна
Для осені пора цвітіння
Покрилась золотом земля

Навколо соковитий присмак
Червоний , жовтий , медовий
Все гладить - посипає дрібно
Грайливий , дощовий , п'янкий

Я чую як курличуть , кличуть
В політ з собою журавлі
Питають як шукав пораду
Чи боляче - простить собі

А я вагаюсь , сторонюся
Всі почуття мої - твої
По осені до них тулюся
Стою на їхній стороні

Вони кружляючи благали
А я їм долю дарував
Прийде той час , помруть печалі
Зустріну все - що так кохав.
2012р.

У компліментах сліпить розум
У звабливості - чари зла
Слабкий відразу все попросить
Сильніший спробує - питва

Дурман трава - пороку зілля
Сік ароматний на губах
Завжди дає дари багаті
Оманам служить - за дарма

Наївні душі - полохливі
Хмільні стрибають у потік
Закрутить , оббере , розчавить
Роками потім не зібрать

Не перший я , і не останній
Хто вірив солодам гріха
Попав в капкан зневаги , зради
Дозволив сам себе - розп'ять

Розплющив очі , дивувався
Не стало сили сліз тримать
Зображення свого злякався
Так випили , дали зів'ять

Скрізь засуха , все дим і попіл
Горить повітря і земля
У світі іншім мати прсить
Пробач їм боже - за життя...
2009р.

Коли поблякне сяйво кольорів,
то не зітри, мій Боже, всю палітру...
І пломінь серця та душі порив
не заморозь на лід... Залиш хоч іскру.

Якщо затихне музика в мені,
замовкнуть скерцо й переможні марші
погоджусь на мінорні, на сумні,
на pianissimo... лише без фальші.



22.05.2014р.

Просте життя, і ми прості,
Прощаємо всі зради,
Всім тим кого кохаєм ми,
Життя, за його ради.

Роззувшись, я пішов по сонячному полю,
там де пшениця в пояс виросла мені.
Можливо там знайду щасливу долю.
Набридло вже шукати відповідь в своїй вині.

Чи не запізно я шукаю?
Той ключ, що двері відімкне моїх думок.
Якщо знайду себе, ніхто мене вже не впізнає.
Лише одна людина, здатна відчинити цей замок.

Втомившись впав на золотисте хлібне поле.
І все життя перед очима, як кіно пройшло,
пройшло життя налите нескінченним болем.
За чорну хмару сонечко моє зайшло.

Заплющив очі, в себе я питаю:
«Чого мені так дурно? Що зробив не так?»
Та як силач, душі залізні двері відриваю.
Я думав там король, а там сидить жебрак.

Він каже: «Як так вийшло? Що ти робиш?
За що спалив в вогні свою ти чесну душу?
Ногами по святій землі навіщо ходиш?
Чи довго слухати твої слова бридливі мушу?»

Так стало мені соромно, від слів його правдивих.
І зрозумів я, як цю славу з себе змити.
Як полишити вчинки всі жахливі,
без роздумів я маю себе вбити…

Бескрайне поле - це моя дуель самим з собою.
В руках моїх рушниця – так я дуелянт!
На вічності курок натисну тишею німою.
Замовлення готово, смерті я офіціант.

Не рони сльозу

Ось настали не спокійні ночі
небо пахне вже свинцем
і щоб до світанку до тягнути
сьогодні ночуватимемо в окопі.

В грязі, голоді і холоді
на брата хоч півлітра
в руках подружка АК-47
в кишені біблія біля серця.

На посту буду першим
і сну чекаю я з нетерпінням
бо ти приходиш до мене у снах
і це єдина радість в цей скрутний час.

Крізь сон тихо прошепочу,
пробач кохана!
я сьогодні до дому не прийду
не поцілую, не обійму.

Пробач за образи,
за те,що так рідко говорив теплі слова
пробач, я не зі зла
і по скроні побіжить сльоза.

Нас окружать по різним сторонам
накриють непреривним вогнем
і у кого в грудях серце ще б'ється
лиш позавидує тим, хто вже десь там.

Все життя пробіжить під дулом автомата,
а в руках зіжата фотографія твоя
в останнє загляну в очі сипаратиста
як взагалі носить таких земля?.

Якщо в кімнаті заворушиться фіранка
чи раптом відчиняться дверчата
ти будь ласка, не лякайся!
це до тебе прийшла,душа моя...

Автор: Володимир Мартиник
11.01.2015 р.

Лебедина вірність , лебединий плай
Лебедину пісню скрипкою заграй
Про любов минулу , про кохання рай
До останніх крапель у мені вмирай

Долюби до краю , докохай до сліз
Щоб так часто більше не ввижалось скрізь
Засуди за думку - спогади мої
Або тут дай спокій , або кинь землі

Ти такий далекий , і такий близький
Став чомусь сторонній , у ві сні чужий
Я в собі замкнувся , біль замаскував
Тіло власне грішне - просто вибачай

Відійду від всього , відійду навік
Забере від світу осуду потік
Пригорнуся ніжно , припаду до ніг
Тільки б бути поряд - топить мене гніт

Тут моє безумство , тут моя весна
Тут моя пропаща по тобі сльоза
Це мій біль нещасний - душу сповідав
Це мій крик до неба - хмари розривав...
2006р.

Є окаянні і мізерні теми,
які не красять наші імена.
І темні розуміють, що таємно
на рівні душ таки іде війна.

Здається, що достатньо і цієї,
що маємо – звірячої різні.
Не доведи нас, Боже, до ідеї
і за своє горіти у вогні.

І проситься, і колеться явити
достойне фарисея житіє.
Та лячно і туману напустити,
і лоба надубасити всує.

Не видивиш духовної подоби,
що бринькає на струнах почуття.
Мелодія зіркової хвороби
монетою розмінює життя.

Іудушку одна молитва гріє,
що іншого розшиє на взірці.
Останньою залишиться надія
сміятися у самому кінці.

Нічого не буває випадково.
Минуле повертає знову й знову
у програне сьогодні майбуття...

І зціпивши беззубості до крові,
втрачаємо нажите поступово
одного разу і на все життя.

                              02.2015