Виходимо із полум’я,
ідемо по воді,
усупереч історії,
наперекір орді.
Війною всенародною
      ми волю здобули.
 Удавляться короною
                і круки, і орли.
Сьогодні ми згуртовані,
   гартовані в огні,
ніким не упокорені,
   на світі не одні.
Хай ненависть до ворога
          від гніву закипить.
   Вартують дуже дорого
             і сонце, і блакить.
Єднаємось державою –
творці і вояки.
Поділимося славою,
на те і козаки.
Не тільки за Карпатами
             є гори золоті.
Ми будемо гарантами
        у мирному труді.
Та поки ще не каються
керманичі чужі,
Холодний Яр вертається.
Освячені ножі.
     Напоєні свободою
           і душі, і серця.
     В бою за перемогою
           підемо до кінця.

     09.2015

А твої руки – це найкращі крила,
Вони врятують і від горя, і від вітру,
Вони врятують там, де вже нема життя,
Одна лиш мить, і в небо відліта…
В твоїх очах і тяга і любов,
І знаю точно – це не сон,
Не тьма, не ніч, не мара,
Це якась сила єднальна.
Дає нам почуття і мужність,
Рятує там, де вже не дужі,
Хранить, об’єднує, оберігає,
Це нам Всевишній помагає.
На цій планеті і у цьому житті,
У будь-якому місці, місті, селі,
Для мене існує лиш один покажчик свободи,
Його імя ти побачиш на звороті.
Це та спокуса, заради якої варто жити,
Кожного ранку прокидатися і п’яніти,
Потім цілий день проводити вдвох,
Це і називають – любов.
Кажуть, кохання живе три роки,
Та це напевно у слабких які нічого не взмозі,
Які не здатні ні на крок, ні на два,
Похмурість - ось це їх життя,
Котрі тільки знають що жити-тужити,
Які не можуть і щиро любити,
Не можуть вірити, можуть брехати,
Ось така їхня вічна покара.
А ми не такі, я знаю напевне,
Ще в цьому житті нам присвятять поеми,
Дадуть нам і Нобелівську, і Оскара і ще якусь муть,
А як ні – ми це взмозі забуть.
Ти той, кого люблю,
Для якого хочеться писати,
Той, кого всім серцем поважаю,
І я здатна підписатися під кожним словом кров'ю,
Ти – моя вічність, моя свобода.
Увесь всесвіт, небо, зорі,
Я дарую тобі,
Найбільше кохання у моєму житті –
Це ТИ.

У темряві живе гнітюча темінь,
А сяйво поселилося у світлі.
У темряві все в"яле, в світлі - квітле...
Та де межа, щоб світло не сліпило,
Чи серце в теміні навік не скам"яніло?..
Проникне сяйво в темінь - буде синість,
Небесна, чиста, Божа невловимість:
Всі кольори, яким немає ліку
Закладені в небесному одвіку.
Найвища мудрість темінь розчиняє,
Блакитну Землю в синьості плекає...

Маскувався обрій неба
Холодним став ранок
Фарба зелені померкла
Змінив фон світанок

Над полями , і ярами
Річками , ставками
Покривалами тумани
Думки загадками

Тішать душу краєвиди
Вражає цей спокій
Ці багряні колорити
Мій лагідний обрій

Ключ курличе журавлиний
В спілкуванні осінь
Відлітає час невпинний
Зливає дощ повінь

Я до тебе , ти до мене
Єдина , і вірна
Залишаю біля себе
Цю мудлрість - що вічна.
2015р.

Мы жизнь свою растрачиваем зря
На разные ненужные моменты,
Поскольку забываем: она – одна,
А мы – не ангелы, не боги…Все мы смертны.

Мы совершаем тысячи бессмысленных вещей,
Затягивающих нас в паучьи сети,
Погружаем разум свой в мир призрачных страстей,
В мир зависти, безнравственности, лести.

Мы лжем другим, стараясь обмануть,
Всех вокруг – от мала до велика,
Утрачиваем совесть, с ней – былую суть
Понятия «дружба», становясь безлики…

Мы убиваем просто, чтоб убить
Себе подобных ради развлеченья,
Талантливых стремимся погубить,
Лишая мир его мировоззренья…

Мы все воруем просто, чтобы украсть
«Благие» деньги у больных и неимущих.
Пусть умирают…Нам лишь наплевать…
Нас не коснется…Жаль, что так тщедушны…

Частенько мы хамим, браним, дерзим,
«Ебать» и «трахать» - это наша норма.
Язык литературный оскверним;
Мат и сленг – для нас святая догма.

Кидаем мусор там, где загодя живем,
Попутно отравляем нимб природы.
Притворно тешимся: «Ну пусть…Пройдет…»
Да только вот, не тот уж писк свободы…

Грехи все наши до конца не перечесть…
Этому и без того уделено здесь время.
Пока все выводы не сделаем «як треба»,
Так о каком спасенье может идти речь?

Душею,мов до раю доторкнуся,
Манявський Скит – історія віків,
І знову я до Тебе повернуся
Із трепетом у серці від гріхів.
Святине рідна – духотворний горне ,
Нап’юся я енергії життя,
І Бога образ тут нерукотворний ,
Душа летить у простори буття.
Смереки своє віття простягають,
Рятуючи у немочах митарств,
Яке блаженство в цій землі витає,
Багатство тут найкраще із багатств.
Якщо прийшов без віри,то повіриш,
Байдужим не залишиться ніхто.
Святині чудотворні України,
Зціляють душу в сяйві молитов.
05.07.15р

Чуже ніколи серце не зігріє,
Хоч крадькома й ховається у мріях,
Та як вуглина , запече в час судний,
На острів душу занесе безлюдний...
Чуже ніколи солодом не стане,
Небесним громом у грудях застряне.
Прокльонів злива змиє грішне тіло,
Щоб совість в ньому вже не гомоніла.
Чуже ніколи цвіту не розкриє,
Чуже могилу достроково риє,
Якщо того бракує,що ти маєш,
То із чужим усе своє втрачаєш.

04.05.15

Прикрию фрамугу душі,
Бо вилетить і полетить,
І буду шукати в глуші
Утрачений рай у ту мить.

Горнило жадоби й пліток
Чекає на жертви свої,
Та чую Божественний крок
І ніжно-благальне: Не йди.

Я крила дістану свої,
Як сяйво заграє в долоні,
І серцю скажу: Вже лети,
Томилося довго в полоні.

І світло торкнеться чола.
І радість у кожному слові.
І ластівкою душа
Полине у небо любові...

Осінній вальс під роверанс
Колише кучеряві крона
Дерева в золоті прикрас
Готують вересню полотна

Він намалює свій портрет
Плодів налитих натюрморти
Збере всю гамму у букет
Щоб пам'ятати ці сюжети

В цій філософії - життя
Природи мудра настанова
Дивись в майбутнє крізь літа
Тоді й віддячиться від бога.
2015р.

Ступайте слід у слід
За мною по воді,
Не стишуючи хід,
У впевненій ході.

Без сумнівів ідіть,
Дивіться вперед себе.
Життя – це лише мить,
Лиш крок один до неба.

Лише любов - так просто,
Тримає на поверхні,
Рятує від погосту,
І від пустої смерті.

По морю ідучи,
Не всі дійдуть до краю,
А дійдуть лише ті,
Хто страху не знає.

15.08.2015 р.

Є в українській мові загадкові,
і несказанні літери-слова,
які нуртують генами у крові
і творять сущу сутність і права.

Багато є такого дорогого
як милосердя, істина, сім'я.
Але немає більшого за Бога,
що міститься в найменшім слові – Я.

Немає закарбованого всує
у книзі, що зоветься житіє.
Воно твоє, моє і нічиє.
Але допоки пам'ять все карбує,
нема нічого вище, що існує
двома словами істини, – Я є.

                                             03.07.2015

Берегів туманний обрій
Ледь помітна сходу тінь
Відступає томний іній
Розганяє ночі лінь

Перший промінь заіскрився
Весь розсипавсь по воді
Все пірнав між хвиль , котився
Розважався сам - собі

Я учасник цього дійства
Співрозмовник , і слухач
Хочеться мені згубиться
У потребі я прохач

Час від часу так буває
Час від часу я чернець
Час від часу нас збирає
До питань своїх отець

Тут постанемо собою
Тут ми діти , і старці
Тут ми віримо душою
Тут ми свідки головні.
2015р.

Плаче стражданнями
стомлений Рай.
Воля - сваволя від ігрищ.
Скрипкою першою плинний міраж -
Душі бездушні розбіглись.

Мертвими,
мертвими вдихи...
Гіпноз?
Скоро його розвінчають...
Рай всеблаженний.
І вічний.
Пустий...
Душі, вертайтесь до Раю.

На зітканому з неба полотні
Душа лежить, утомлена від битви.
Свої земні забувши ночі-дні,
Вона рядки шепоче із молитви.
Зажили рани - плід людських образ,
Спинили біг шалені сірі будні.
Лишивши на землі німий каркас,
Душа чекає на години судні.
Пройшла життя назначені щаблі,
Полинула голубкою до неба.
Усепрощення мовчазне, без слів -
Нічого більше їй уже не треба.

Умилася душа сльозами,
Та засміялась, мов дитина,
І я відчула: серце - ціле,
А думала...вже половина.
Засяяло тендітне, ніжне,
І чисте, наче немовля,
На білих крилах тихий спокій
Несе до мене Янголя...

Так хочеться
В стареньку церкву
Забитися – і на коліна...
Не образам дивитись в очі –
Крізь куполи, на небо синє.
Летіть де зорі та галактики,
Вдихнуть весь Всесвіт!..
І затамувати подих...
Ні, Отче, я прийшла не плакати –
А пити щастя,
Як джерельну воду!
11.10.2003

«Не промовляй», «не слухай», «не дивись».
Сѝріч – «не дій»? Неправедність – розруйна.
Усе тобі сторицею колись –
животворяща крапля, чи отруйна…

Не знати зла – чи то вже є добро?
Чи навпаки: зло – то добра відсутність?
Душа – мов глек: коли доверху дном –
утрачено її первíсну сутність.

Промов, послухай, подивись: відкрий
свої чуття, впусти у серце Бога!
Роби добро, причасного налий
у глек душі. Тоді – і від порога...

І вони не покаялись
У численних своїх беззаконнях,
І вони не повірили,
Хоча знаків було як тих зір...
А вони,
як засліплені,
І неначе ходили спросоння,
І прийшов до них злодієм
Передрічених час Терезів.

І вони не спинилися,
Хоч давно загорілось червоне,
І вони не прислухались,
Хоча Голос ішов з початків...
А вони,
як зачерствіли
До пророків,
до Слова,
Закону...
І вони не покаялись...
А ми думаєм:
хто ж то такі?
2012

І правда уся у тому,
що анголи й демони - люди,
І правда уся у тому,
що зло і добро в нас самих,
І той, хто відкине правду
за срібло чи злото - Юда,
А ще будь готовий чути:
чому ти це відав й застиг?

І правда уся у тому,
що Кай у палаці із льоду
Складає ту кляту
ВІЧНІСТЬ,
а
ВІЧНІСТЬ - не тлінного скарб.
А той, хто відкине правду,
до неї,
насправді,
є гордим,
Хоч кожен від малку знає:
По правді:
дорога вузька.
2012

Це моя мала ода смерті!

1
Ні, не вмерти,
лише майнути до початку початків.
Посеред безоглядної німоти,
печерної пустоти
вихід до волі єству найти .

2
Вряди-годи
серця кволий стук
і здавлений повітря ковток у горлі,
промінь в зіницях ще не стух
Його зародок жевріє в жерлі.

3
Волога, сира стеля.
Не марним стане мій відхід.
Відійти хочу до вищих сфер,
скористатися нагодою світанку,
очистити свідомість у лоні печер.

4
І творячи легенду,
Прагну змінити світ,
Спадок предків возз'єднати воєдино,
Щоб зродився новий міт,
Нині себе старого я покину.

5
Непохований навік,
себе не прирік на погибель.
Звільнитися би від печерних кайданів
Долаючи варни щабель...
Чи стрітить святитель із кола рахманів?

6
На брунатно-зеленому мохові
Присів межи галасу , крякоту.
Дамся чути воронові,
Най витягне з печерного мороку,
Обміняю волю на мідний гріш…

Вороне, віднеси мою сутність мерщій, скоріш…

Небо - краса,
невід'ємна від серця,
незбагнена,
Небо -
домівка для духу й престол Бога Вишнього...
Денне,
ранкове,
вечірнє
і...
сповнене чарами...
Хмарами,
маревом,
заревом,
краплями чистими...

Небо - величне,
далеке і близьке для кожного:
Небо і серце
з давен оспівали
безмежністю.
Славнями всепіднесними і
діями гожими
Небо,
красиве і щире,
хай в серці оселиться.
2012

А найперше чистилище - це земне,
А найважча дорога - дорога праведна,
І існує краса, яка не мине,
Хоч кусає її по початку згаданий.

А найбільша сльоза, та, яку проллєш,
Як зашкалює жаль, чи без міри весело...
А найперша любов - це любов без меж,
І немає у ній низькоти тілесного.
2012

Порожньо мені, порожньо... -
Пишу по дюнах літерами,
Вкотре пісок розвіяно,
Дує хурдельно вітер, а ми,
Ми вже й не знаєм хто то є
Наші боги і демони...
Тільки Земля все всотує...
Рухами чимраз терплими...

Мріяно мені, мріяно
Ткане з душі звеличити...
Поле пусте, засійся ж но!
Скільки ж тобі назичено!
Порожньо мені, порожньо...
Думаю, що не сплутаєш чи
Може ще хто терпіти так?
Бути у вас, все стукаючи...
2012

Ти воїн на своїй землі
Ти захисник сім'ї , родини
Даруєш дітям мирні сни
Щоб не образили кровини

Ти став учасником війни
Яку ведуть жреці - тирани
Ти обраний сюди прийти
Щоб відстоять свої кордони

Заблудші душі трударів
У зашмарку чуми - омани
Їх зневажає бич хачів
Що цупить , і руйнує храми

Дістало їх , і нас , і всіх
Ця безталанність ненажерства
Для них це символ для утіх
Для нас - національна жертва

Тримайтеся , за вами світ
За вами правди постулати
Поборемо підступний гніт
Зухвалого зруйнуєм плани

Низький уклін тобі від нас
Подяка щира , благовісна
Хай береже тебе всяк час
Молитвою - вся Україна.
2015р.

У колах перстнів янголяти плечі,
а згодом личко світле над фатою
поміж завчасним окликом лелечим
і пізньою любові наготою...

Весільна сваха - перша скрипка свята
зуміє небу клаптик доточити -
хай Бог ним пеленатиме дитятко,
що матір’ю у розпачі не вбите.

2015р.

Лунає саксофону блюз
Спокійне узбережжя моря
Схід сонця ніжиться від іскр
Романтика бажань довкола

Крик чайки потривожив ритм
Погладив хвилю теплий вітер
Я віддаюсь в полон харизм
Окутаний в туману бісер

Прострація де тільки ти
З думками власними в розмові
У невагомості краси
Один в оточенні любові

Цей ритуал немов ода
Мов таємнича епопея
Як грішне для святого гра
У вірності душа лілея

Я цим всим завжди дорожу
Моментами вітань з собою
Я так кохаю , так живу
Забудусь , тай пливу рікою.
2015р.

Поникли шляхами із вирію
Далекі світи.
Ще яму дорогою вириє,
Світи-не-світи,
Біле сонце розп’яте…
На ката
Хто може піти?

Знайти
Нам себе у Всевишнього
На ложах журби
У шатах і білих, і вишитих
Жалями… Люби…

То час наступає на п’яти,
Снаги, як води
Проси
Тобі дати.
Сльозами
Себе ороси…
У світлі ходи,
Бо у чистім –
Начало краси.

До тебе
І небо
На зустріч іде…
А де
Наші коні
Червоні
І золоті? –
В путі.

Із вирію йдеш, чи до вирію –
Вирішуєш сам.
До себе, чи Господа вибрав ти, –
Записано там,
У небі твоїм, у синах твоїх,
Де гени твої…
О, шати, і білі, і вишиті! –
У русі – строї…

2015

Такими різними були
Мої до тебе сподівання
Так високо вони пливли
Перетворились на картання

Було багато намагань
Зусиль потрачених даремно
Поділено важких страждань
Не попереджено завчасно

Зустрітих ранків самота
Мені все більше догоджає
Ця тиші виткана ріка
Від всього криє , колихає

Мені приємно зберігать
В собі змиритися з собою
Я мав можливість так кохать
Що залишаюсь вірним болю

Дві половинки , дві душі
Два голоси одної ноти
Розділені життям роки
Дві постаті по різні боки.
2015р.

Не знаю я , не знаєш ти
Яке майбутнє нас чекає
Які готуються пастки
Де мимо йде , де попадає

Не оминуть , і не збагнуть
Де висміють а де забудуть
З чим поспішають , а де йдуть
Де в почестях , де бити будуть

Такий життєвий феєрверк
І ми у ньому лотерея
Хто тягне віз , хто просто клерк
Така практичності ідея

Так крутимося в вирі цім
Комусь цікаво , комусь нудно
Десь світить сонце , гримить грім
У цьому нас гартує кратно

Любіть життя , любіть із дня
Коли з'являєтесь як діти
Любіть від зла , любіть з добра
Що матимем тим будем крити.
2015р.

Слабкосте болісна, ти
Волею стань.
Світлом у інші світи
Здійметься рань.

Болем засіяно лан, –
Вийшли рістки.
Вирвано паростки зла
Серцем з руки.

Сльози зволожили край,
Час – благодать.
Зійде нам бажаний рай –
Неба вода.

Ви, мої згірклі уста,
Пили полин.
Будете пити нектар
Синіх долин.

Ти, найцілюща з гіркот,
Сила твоя
Вкаже дорогу висот
Іншого дня.
2015

А Господу болить, коли ми грішимо.
А Господу пече, як слово кривдне, чорне.
Хоч біль його ярить і рани, мов мечем,
Та він завжди любовю нас огорне.
І плаче Бог, коли палає гордині пломінь,
Й благодать дощу з очиць його
І чується: прощу, пробачу...
І в покаянні з Господом я плачу:
Прости, Господь, мені страждання ті,
Які ти терпиш через мене на хресті...

Совість спала удень, як сова,
Прокидалась вночі та гугикала,
Знаю, пісня оця не нова,
Багатьох вона в темряві кликала.

І червоне вино-сльоза,
Із кришталю фужер.Так до зарева.
Та прийом цей не вартий гроша:
Не позбутися совісті марева.

Умостилась в широкому кріслі-
Дивна панна, розкішне волосся,
І читає думки наші, мислі:
Чи без неї прожити вдалося?

Ну а далі, ледь чутно шепоче,
Та відлуння не має меж:
Не вдалося, а тільки здалося,
Уявлялося,що живеш...

І називають совість... рудиментом...
Ні, еволюції вона є елементом.
Немає совісті - немає простору для руху,
немає запитань для діалогу духа.
Що, видається совість марний комплекс?
Але вона - це життєдайний компас:
Мигає стрілка -іспит на гуманність,
Плекай її, бо то від Бога даність..

Не маючи прописки у раю,
не знаю еволюції із глини,
а вірю в телепатію людини.

Як інші громадяни, визнаю
єдину, неділиму Україну –
нехай мою, так само, як твою.

Об’єднані духовно і незримо,
тримаються на лінії вогню
одноосібні душі-побратими.

Це є коріння нації моєї,
яка іде дорогою своєю,
виконуючи місію свою.

Нас є багато і не подолати
ніколи і нікому силу мас.
Гуртує душі і гартує час.

Уміння наодинці виживати
у боротьбі супроти супостата
у дні пришестя об’єднає нас.

                              2015

Коли ти уб’єш надію
Почнеться нова епоха.
Ти більше не будеш просити
Ні в чорта її, ні в Бога.
Ти більше не будеш благати,
А тому, що є, радіти.
Ти більше не будеш вмирати…
Твій шлях лиш один: це жити.
«Надія вмирає остання!» -
Вважають духом убогі
І несуть хрести сподівань,
Щоб звести їх на Гологофі…
Та тільки на тій Голгофі
Вмирають дарма нараз.
Воскреснути можуть боги -
Людина живе лиш раз.
Насправді є більш важливе,
Ніж сотні пустих надій.
Щоб бути в житті щасливим
Ти краще надію вбий!
14.05.2015 р.

О, Музико! Як добре, що ти є!
На віях янгола бринять блаженства миті,
ці нотки-сльози терпко-соковиті
виповнюють ущерть єство моє…

Поезіє! О, музико зі слів,
у ритми серця із небес улита
в сакральний час від сутіні до світла
десь на межі свідомості і снів.

Вплітаючи у музики красу
коштовності словесних інкрустацій,
гармонією надтонких вібрацій –
о, Пісне! – ти портал у Божу суть...

Хто розуміє - той чує
Хто сліпий - той прозріє
Коли мовиться слово поминальне моє
Всі відкиньте образа
Всі забудьте омани
Світлом божим огорне откровення земне
Не цурайтеся зливи
Що з очей витікає
То молитви мотиви , то сердець перезвін
Душу спокій колише
Спогад рідних всих кличе
Ви прийдіть , завітайте , подивіться на все
Сонце світ опікає
Про народжених дбає
Все від матері , батька чадам рідним своїм
В щасті , злагоді , мирі
Ви своє проспівайте
А про тих хто покинув - звоном істина б'є...
2015р

В її літа , в її світа
Прийшли глибокі сподівання
Її любов , її весна
Тече у руслі до визнання

Вона сама , вона одна
Все тільки в мріях оживала
Вона для нього пелина
Проста , звичайна мелодрама

Так рік за роком і плили
Найпотаємніші картання
Вітри пісками замели
А час не визнавав благання

У незасвідчених словах
І погляд ніжний бірюзою
У не почутих загадках
Сезон дощів - іде й зимою...
2015р.

Криштальна чистота простору
Велична висота небес
Краса природи не повторна
Нас спонукає до чудес

Весна завжди приносить радість
П'янку колиску почуттів
Серцям блаженним добра звістка
Мотив повінчаних вітрів

Як літо променем ласкає
У ніжності тендітних рук
То голуб голуба вітає
Не знаючи розлуки мук

Барвиста осінь підсумує
Сплете гармоніям вінок
Одне для одного врятує
Постелить при потребі шовк

Зима зустріне , все остудить
Збере у коло всю рідню
Онук спитає , син обійме
Піднімем люба - за сім'ю.
2013р.

Поцілунок - стривожений шепіт
Відсторонений погляд чужий
Безнадійність , і шлях цей суворий
Сива молодість - гомін людський

Хто ти є ? Де причин перехрестя ?...
Де вином замаскований біль ?...
Не стелися під жорнами злата
Не пускай волелюбності змій

Витривалість - твоя запорука
Сів терновий спонтанних надій
Прийде час , і заграє сопілка
Поведе нас у полум'я мрій...
2012р.

УМІТИ ПРОЩАТИ

Я щасливий тому, що навчився прощати,
Не тримаю в душі ні злоби, ані зла.
Через те уночі можу добре я спати,
І у серці моїм завжди повно тепла.

Від думок в голові я ніяк не страждаю.
Якщо часом вони заважають мені,
Я усіх їх докупи тоді запрягаю
І верну, куди хочу, немов на коні.

Я прощаю усім і завжди всі образи,
Відплатити за них намагаюсь добром.
Тому щастя до мене приходить щоразу,
І на друзів в житті мені теж повезло.

Бог старається всім нам гріхи відпускати,
Бо в цім світі не можна безгрішному буть.
Я щасливий тому, що умію прощати,
Тільки деякі речі – не вмію забуть.

2014

Прилетіли дикі птахи
В'ють гнізда , кружляють
Про майбутнє покоління
Хвилюються , дбають

Позбиралися у гурт
Щебечуть , співають
Якщо бачать десь загрозу
В мить застерігають

Людям нашим розуміти б
Це природи диво
Щоб не виживали діти
Кинуті відкрито

Погубили стид , і срам
Оголені скачуть
Подуріли від свавілля
А невинні плачуть

Зупиніться , придивіться
До чого довчились
Від наруги над собою
До сіри скотились

Чи терпітиме земля ? -
Ці сирітські сльози...
Дуже близько гнів отця
Готуйте корони.
2015р.

Залізні колії вокзалу
Нічний перон , старий вокзал
У темряві гудок сигналу
Тікаю від буденних чвар

Хвилин секунди час рахують
Навколо гомін , метушня
Під стук коліс , гарячу каву
Мене колише дрімота

Дощ гладить скло , пора осіння
Приємний спокій огорта
У небі хмарою зітхає
Моя родини сторона

Я привітаю край батьківський
Дитинства роки пригорну
Усих провідаю найблищих
Могилам квіти покладу

Яка це радість - все згадати
Надать польоту почуттям
У думці всій рідні сказати
Щоб серцем - вибачали нам

Просить пробачення з душею
Що вчасно десь не встиг сказать
Як я люблю їх , і як важко
Без них у спогадах літать

Залізні колії вокзалу
Всих зустрічає ранок дня
Я не барюся , поспішаю
Домівка кличе - сирота.
2012р.

Так, як задавна розп'яли Христа,
донині розпинають Україну
іуди та пилати неспроста,
бо правда очі коле безупину

про те, що москалі нам - не брати,
і навіть не молодші - де там старші.
Праправнуки Івана Калити
укотре на загарбницькому марші.

Похмурий прокуратор у Кремлі.
Снує орда. Лютують азіати.
Брехню і зраду сіють по землі
і в наші дні іуди та пилати.

Та як воскрес для всіх людей Христос,
і Україна встане з попелища
всіх воєн, мору й демонських погроз.
Лиш треба нам до Бога бути ближче.


10-11.04.15

Уста затиснуті від болю
І надпроникливість в очах.
І хто тоді з нас був з Тобою?
Ми всі - у видимих речах.

Нам над усе боліло тіло,*
Тобі одному - вороття.*
Над чорним полем - небо біле,
А вище смерті - наджиття.

А час заліг за горизонтом,
Стеріг кінець одного дня.
Вогненний хрест
незримим фронтом
Планету міцно обійняв.
2008р.

*Усякий поступок має свою невидиму духовну ціну. Ціною мук Христа було уможливити повернення людства до Отця Небесного.

Йдеш ти по вулиці,
щось тебе спиняє.
Ще би два кроки -
й ось тебе немає...

Тяжка каменюка,
з будівлі фасаду,
в повітря пірнула:
"Знайду і попаду!"

Поштовх у груди,
подих завмирає.
Гранітне ядро
асфальт пробиває.

Голод холодний
міць пожирає.
Тріщини глибокі
на землі лишає.

"Везіння! Удача!" -
думки в голові.
А білі крила
знов не помічені...

Робота ангела
тяжко минає.
Про неї так ніхто
і не згадає.

Коли все погано -
молимо й благаєм,
а як тільки добре -
себе восхваляєм.

Та щастя такого
в житті не буває.
Ти або щасливчик,
або сам за все відповідаєш.

Янгола погляд
тебе стереже,
щодня і щоночі
від бід береже.

Вдячність лиш твоя
серце зігріє.
Барв невдоволення -
на шмаття розірве.

Ніч на 30 березня 2015 року — Львів

Ця мить, що варта всього дня,
Ці кілька проміжків в секунди,
Коли вливався жар у скули
Штрихом мого серцебиття.

Коли шипшині прямо в груди
Вживляв заради почуття
Прищеп троянд нове буття,
Коли цей біль стояв усюди.

Коли дерева стисли зуби,
І видавало скреготіння
Омел підступних їх терпіння -
Навіть коли любов так згубна.

І трав невиразне тремтіння,
І мов не їх, чуже веління
Знеболило повітря муку.

І вітер, тихо, суголосно
Сховав від болю відголоски
І зник, пустивши мою руку.

2012

Любов'ю сіяні слова
Вирощують жнива родючі
Пишаються землі края
Де мир у злагоді квітучі

Блакиті віддана краса
У світлі розсипами ниви
Дитячий сміх , і теплота
Збираються в пташині співи

Тут материнський оберіг
Рушник у витканих соборах
Опіка старших поколінь
Сумлінно зрощена у дзвонах

Надія , Віра , і Любов
Є перламутрами кохання
Тут ми творилися з основ
Руками зібраного щастя...
2008р.

Затроне за душу примхлива сльоза,
Душа заболить запалає,
Лебідки додому летять з далека,
Та моя любов відлітає.

Нестримно крокую я в небуття,
В безмежні незвідані далі,
У Бога просити за все каяття,
Розвіяти туги й печалі.

Вже виплакав очі й душа вже німа,
У ній порожнеча клекоче,
Закінчилось все-відіграв вже оркестр,
Та за навіс закриватись не хоче.
2015 рік.

Несуться хмари мовчазні
Лист шелестить з вітрами
Потоком з неба у дощі
Пронизує - думками

Усе про тебе я несу
Молитву у проханні
Щоб він беріг любов твою
Не ранив - у чеканні

Залишу сумнівів букет
Прильну струмком гарячим
Побудував надійний тил
Він нами буде - гарний

У вірі - вірно бережу
Надією палаю
Всього себе тобі веду
Щоб не впустить - злітаю

А ти як завжди - милосердна
Невтомним поглядом гориш
Коли невірні ображають
Наставиш , втішиш , поболиш

Несуться у молитві щирій
Слова мов крила - в височінь
Прозріння неба надихає
Сумлінний подвиг - матерів
2001р.