ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2026.04.11 22:04
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але

хома дідим
2026.04.11 16:01
у цьому світі пів прозорім
чи парадизові земнім
небесний батьку дрібку солі
мені спаси і сохрани
я грішний у своїм позорі
і я страхаюся пітьми
але земна ця дрібка солі
мені потрібна мовби смисл

Борис Костиря
2026.04.11 15:58
Монотонне бурчання води
Відраховує миті, секунди,
Мов клепсидра святої біди,
Мов несплачені давні рахунки.

Монотонний і вигаслий ритм
Відраховує миті до старту,
Мов народження первісних рим,

Олена Побийголод
2026.04.11 13:28
Яків Бєлінський (1909-1988; народився в Україні)

Тільки дуже вперті соні
сплять уранці зайвий час;
ми встаєм – ледь сонця промінь
залоскоче в ліжку нас!

    Підіймайся на зарядку,

Іван Потьомкін
2026.04.10 21:34
І, вийшовши звідти, Ісус відійшов
У землі тирські й сидонські
Євангелія від св.Матвія. 15:21
На північ попростував Ісус із учнями своїми.
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв

Мирон Шагало
2026.04.10 21:25
Десь там, за рогом — велике місто,
трамвай дзеленьком зупинки мітить,
крізь невгамовне щоденне дійство
кочують юрби туди і звідти —
турбот потоки
(десь там, за рогом).

Давно не ходять сюди туристи,

Світлана Пирогова
2026.04.10 19:54
Вітаю щиро з книгою новою —
Вона, мов птах, злетіла в височінь.
У кожнім слові — серце із тобою,
У кожному рядку —слів глибочінь.

Нехай її читають і відчують
Те одкровення, що в душі зростив.
Нехай слова торкають і чарують,

хома дідим
2026.04.10 18:44
цвіте форзиція
на форзаці квітневому
дехто байдужий звичайно
ще дехто у власній
нейропетлі
мало що помічає
хлопчик і дівчинка
років семи чи восьми

Костянтин Ватульов
2026.04.10 18:22
Уткнешся в кістляве плече та безслівно
Заснеш і на вигляд здасися святою.
Я знову по тілу відчую тремтіння
Від того, що поруч вляглася зі мною,

Від того, що все поміж нами серйозно,
Неначе невидима ниточка божа,
Що квітами митого вранці волосся

Володимир Ляшкевич
2026.04.10 18:02
Тремкі сніжинки, радощі зими,
старого і нового пеленання,
провулкового ліхтаря гойдання
у повні теракоти й білини.

Колядки хвилі з-за віконних рам,
гул в небі над святковими свічками,
тривога над вітальними ладами -

Юрій Лазірко
2026.04.10 16:49
наснилося мені
все місто у вогні
бо небо розцвіло
в гучних салютах
і радість на очах
і смуток у свічах
сирен і голосінь
давно не чути

С М
2026.04.10 14:08
В лапці у киці – криця
Хірургічний ніж – яскриться
Параноя з-за дверей токсичних

Твій шизоїде 21-й вік

Дріт колючий – дерті нари
Грець політики на палі

Юхим Семеняко
2026.04.10 11:51
У цій промовистій поезії чується голос автора, який не пропагуючи, створює власний метафоричний "дим" – дим внутрішнього бачення. Це не наркотичний ефект, а спосіб модерністського самовідсторонення. Спираючись на таку метафору як "оптика двох незамар

Борис Костиря
2026.04.10 11:44
Осінні дні ідуть, як мудрі старці
Із посохами, кашлем, у плащах.
Комусь, напевно, випадає трясця,
Як нагорода по сумних дощах.

Старі пророки рухають Усесвіт,
Потік ідей і круговерть часів.
Коли настане Ера Милосердя

Артур Курдіновський
2026.04.09 21:35
Зачиняються двері
У минуле моє.
А в прямому етері
Час, цинічний круп'є

Презентує новини,
Вщент усе розтрощив...
Кожна з них - домовина

Євген Федчук
2026.04.09 19:53
Кажуть, був їх Іван Третій скупердяй страшний.
Аж білів, коли копійку діставав з мошни.
Хоч багатства мав чимало: вже і сам надбав
Та й від предків своїх скупих теж чимало мав.
І країну мав безмежну, і багатства в ній.
Та сидів на тих багатствах, нач

Іван Потьомкін
2026.04.09 18:53
Узяв з собою Петра та Зеведеєвих синів.
Трохи відійшли од дому,
Став під оливою Ісус і каже:
«Млосно мені на серці якось.
Побудьте тут одні. Невдовзі повернуся».
Десяток кроків не пройшов – упав
І став молитися й благати Бога:
«Отче мій, якщо можли

М Менянин
2026.04.09 17:36
А для вас, хто
Ймення Мойого боїться,
зійде Сонце Правди… Мал. 4:2

Ілля прибув на Україну,
Блага є вість початку Дня –
єднає серце батька й сина
і зцілена в краях рідня.

Охмуд Песецький
2026.04.09 17:27
Дивитись крізь оптику двох незамараних скелець,
І бачити світ у серпанку з вогнями пожеж,
І визнавати, що ти не хазяїн життя, а лише поселенець,
І не владарюєш, а в мареннях так і живеш.

Ти іноді куриш "траву", і затим забуваєшся в димі,
На довгі

Тетяна Левицька
2026.04.09 14:37
Дорогі друзі, хочу вам повідомити, що вчора на 62 році життя помер мій найкращий друг, наставник, людина з Великої Літери Ярослав Чорногуз.
Член НСПУ, журналіст, талановитий поет, співак, композитор, чуйний, добрий, емоційний, справедливий. Величезна вт

Борис Костиря
2026.04.09 13:36
Осінні дощі невгамовні й протяжні
Ідуть невмолимо, як військо звитяжне.

Вони проспівають відомі псалми,
В яких загубитися зможемо ми.

Осінні дощі все бринчать на гітарі
В своєму столітньому репертуарі.

Юрко Бужанин
2026.04.09 12:50
В моменти втрат оголюються нерви -
Аж хочеться, від відчаю, завити.
Живе ж на світі довго різне стерво,
А кращі і на Небі в дефіциті.

9.04.2026

В Горова Леся
2026.04.09 12:01
Розчахнута акація цвіте.
Щосили гонить живоносні соки
По знівеченім стовбуру високім -
Медовий дух летить в село пусте.

Там гулко-говірливі зазвичай
Зніміли вулики в траві, Сірком примятій.
Під ґанком спаленим буяє густо м'ята,

Федір Паламар
2026.04.09 11:48
Попивав сивуху зо червоним перцем
(Ох, мені погано – принесіть відерце),
Весело гуляли на весільнім герці:
Стрелив з арбалета тамаді у серце.

хома дідим
2026.04.09 09:01
фак оф алле
але нормально взагалі
пасхальний зайчик
білий кролик
що усього всього
ворожого на тлі
не треба рими
почервонілі очі голубі

Віктор Кучерук
2026.04.09 06:00
Безликий день без місяця й числа, -
Без запахів, без звуків і без зблисків, -
Лише сіріє непроглядна мла
І всюди мокро та підступно слизько.
Мов сонний сум весь простір оповив
І тишу заколисує навмисно,
Щоб понад лугом не лунав мотив
Веснянками за

Артур Курдіновський
2026.04.09 03:50
Холодний квітень розриває душу.
І сіра злива - в серце арбалет.
Ну як же так, мій незамінний Друже?
Зарано обірвався Ваш сонет!

Поставити питання зараз мушу:
Якщо не Ви, то хто ж тоді - Поет?
Хай заздрість чорна сяде у калюжу

Борис Костиря
2026.04.08 20:03
Хлопець біг крізь дощі невідомо куди,
Навмання, без призначення, цілі,
Крізь безмежне нашестя стрімкої води,
Крізь епох навісні заметілі.

Хлопець біг крізь калюжі, яруги, рови,
Крізь Освенцими й Хіросіми.
І над ним виростали фатальні гриби

хома дідим
2026.04.08 19:30
покинуті тексти
що їх
фоліанти
та я
записую далі
слово за словом
на кухні чи
сидячи на унітазі

Артур Курдіновський
2026.04.08 17:10
ЯРОСЛАВ ОЛЕГОВИЧ ЧОРНОГУЗ
(20.07.1963 - 08.04.2026)

ДРУЖЕ! ВЧИТЕЛЮ! МІЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ БАТЬКУ! Яяяяяяяяяяяяяяяяяк?

Пішов із життя Поет, який подарував цьому світу справжнє світло кохання. А мені - подарував мене! Колись представники акторської профес

Костянтин Ватульов
2026.04.08 16:11
Західний вітер на згарищах сонної вулиці,
Кіт повернувся у пошуку крихти тепла.
Врешті до мене з надією ледве притулиться,
Вмоститься близько десь зліва і біля ребра.

Шкірою треться, а кігті розбиті та стомлені,
Зовсім промерзли худенькі на тілі кі

Юрій Гундарів
2026.04.08 11:14
Укотре бюся об залізобетонну стіну байдужості. Та не можна захаращувати Вибране пересічними і не завжди елементарно вичитаними текстами Олександра Сушка! По-перше, Вибране - це обличчя порталу, який не варто перетворювати на міжсобойчик. А отже, це облич

Віктор Кучерук
2026.04.08 08:21
Якби не рвався навпростець
І оминав горби й баюри,
То був би вже давно кінець
Ходою зродженій зажурі.
Якби дослухався порад
Людей досвідчених і мудрих,
То не вертав би вік назад
Ні на зорі, ні пополудні.

Артур Курдіновський
2026.04.08 06:03
Я не хочу рятувати світ,
Лізти на пекельну амбразуру.
Вже на аркуш ліг мій заповіт,
Він для більшості - макулатура.

Я не буду бігти навздогін
Тим, хто переміг і дні, і ночі.
Світ, неначе той невтомний млин,

Світлана Пирогова
2026.04.07 22:03
К-оли туман в ярах, як дим застиг,
В-она приходить босоніж по росах,
І-промені її вплелися в коси.
Т-римає Муза в пальцях вітру сміх.
Н-е кличе, а веде за небосхил.
Е-дем і тиша там такі незвичні,
В-она диктує рими фантастичні,
А кожен біль стає зе

хома дідим
2026.04.07 20:39
валандався усяко шлявся
та роззирався якомога
хто у вишиванці а хто у шапці
де благодать а де знемога
хто при колясці хто на лавці
а хто повзе через дорогу
щоб голубів іще зібрати
на крихти пиріжка з горохом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

всеволод паталаха
2026.04.09

Костянтин Ватульов
2026.04.02

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Олеся ніжна
2026.03.31

Майя М
2026.03.29

Олег Богдан
2026.03.28

Андрій Людвіг
2026.03.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Тіна Рагас - [ 2009.02.02 09:37 ]
    Як хочеться….
    Як хочеться інколи просто не бути,
    Як хочеться часто все просто забути,
    Особливо тих, перед ким ми винні,
    Щоб спинити докори сумління невпинні.

    Як хочеться часто звинуватити долю,
    Аби уникнути гострого болю
    За справи свої лиховісно-жорстокі,
    Підступні, як наші доброчинства короткі.

    Як хочеться вчинок здійснити свавільний,
    Весело й гордо крикнуть: «Я – вільний!»
    Я вільний від всього, що Святе Слово велить,
    Бо ж наша совість все дужче спить!

    Як хочеться…

    Як хочеться, щоб душі наші трохи змінились,
    Як треба, щоб наші каяття не спізнились,
    Як необхідно мати високу мету,
    Щоб не перетворитись на чорну золу.



    Рейтинги: Народний 5 (5.33) | "Майстерень" 5 (5.25)
    Коментарі: (2)


  2. Юрій Лазірко - [ 2009.01.29 20:19 ]
    Любов та порох
    Він мене сотворив із любові й дорожнього пороху,
    дав добро на заселення храму – щоб віру прийняв,
    для парафії дум та для совісті – кволого пароха
    і для янгола в брамі, прочиненій майже щодня.

    Прибивав образи та клякав на коліна до образів
    і на серці образ не тримав – не було місця там,
    а в душі вітражах розбивалися сонячні обручі
    і світлів восковито та гаснув хвилинами храм.

    Прибували невчасно, молились думки, часто каялись,
    та й до сповіді йшли розпинаючи гордість свою,
    як приймали причастя – то серце для кожної краялось,
    та для кожної серця не стало, як місця в раю.

    А коли непогода впивалась у бані та ранила,
    виростали дзвіниці, мов крила, і дзвін відлітав.
    А на хорах хорали впивались до хрипу осаннами.
    Не секунди, а терцїї милості поміж октав.

    Розривались легені від крику, гоїлися протягом –
    вибігали думки, набиралася пустка вітрам.
    Залишилась любов, що у пролежнях вічного пороху.
    Він прийде, забере та розвіє дорогою храм.

    29 Січня 2009


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (9)


  3. Людмила Ясенська - [ 2009.01.29 15:43 ]
    Не засинай, народе мій...
    Не засинай, народе мій, прокинься.
    Не час зневірено ховатись по хатах.
    Здолай мару і світові відкрийся,
    знайди свій шлях, свій неповторний шлях.

    Нехай цей шлях об’єднує простори
    степів на сході з величчю Карпат,
    несе благословення в Кримські гори,
    хай мир несе без перешкод і втрат.

    Сама земля шепоче нам: замучили…
    скрізь свари, розбрат, скрізь твоє-моє.
    Сама земля річками скаламученими
    ледь живиться, та жити нам дає.

    Для чого труд її? Невже зростила
    землиця-мати власних ворогів?
    Віками годувала і поїла
    ні, не дітей своїх — своїх катів?

    Недбалих, жадібних, нестримно-похітливих,
    завжди нещасних, невдоволений і злих,
    слабких, безжалісних і пусто-гордівливих,
    душею черствих, тьмяних і сліпих?…

    Сама земля шепоче нам: живіте
    і засівайте час своїм трудом,
    руками й розумом працюйте, багатійте,
    хай край ваш славиться порядком і добром.

    Не треба чвар, народе мій, не треба.
    Ти вже зустрівся на Майдані сам-на-сам
    з самим собою. Під осіннім небом
    майдан сердець нескорених палав.

    Згадай могутню, теплу й світлу хвилю,
    що оповила душі і серця,
    згадай, народе... Ще ж не на могилі
    стоїш своїй. Борися ж до кінця.

    Так, ми пізнали і блакитно-білих,
    і помаранчевих… Єдиний шлях
    у нас у всіх — ще юних і вже сивих,
    єдиний край, єдиний біль в очах.

    Можливо — наша єдність, наша воля —
    то наш єдиний вихід в майбуття.
    Благослови себе і свою долю,
    живи, народе мій, Землі дитя.

    Не жди царів і не чекай на ласку
    тих, хто на владу іспит свій не склав.
    Ніхто не подарує тобі казку…
    Тож треба, щоб ти сам про все подбав.

    Навчайтесь, сильнії, ростіть, талановиті.
    Все буде — і достаток, і хвала.
    Твори, народе мій, і в кожній миті
    нехай твоя величність ожива.


    Рейтинги: Народний 5.19 (5.35) | "Майстерень" 5.13 (5.3)
    Коментарі: (25)


  4. Тимофій Західняк - [ 2009.01.27 12:52 ]
    Як пильнували пастухи
    Переклад з англійської християнського гімну

    Як пильнували пастухи овець в нічній пітьмі,
    Господній ангел їм з'явивсь у сяйві неземнім.
    Не бійтесь! - зляканих втішав, і так промовив їм:
    Звіщу велику радість вам, що станеться усім.

    В Давида місті щойно ось,- який преславний день! -
    Прийшов у світ Господь Христос, – Володар всіх племен.
    Підіть, погляньте, ось вам знак – не в шатах золотих,
    Дитя, сповите в пеленах, у ясельцях лежить.

    Силенна сила в небесах з'явилась ангелів,
    І над землею забринів хвали і слави спів:
    Всі славте Бога! – раз у раз лунає звідтіля,
    Хай миром й спокоєм уся наповниться земля!
    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  5. Тимофій Західняк - [ 2009.01.27 12:18 ]
    Мале містечко Віфлеєм
    Переклад з англійської відомого християнськго гімну

    Мале містечко Віфлеєм
    Вже сон заколисав,
    Коли новий з'явився день
    у темряві з темряв.
    Зайнявся раптом сяйвом незвичним небозвід.
    родився Той, Кого весь люд чекав багато літ.

    В долину сліз зійшов Христос,
    щоб смерть перемогти,
    І Добру Звістку в царство зла
    Із неба принести.
    Хвалу несіте, зорі! Співа Тому, Хто є
    В небесному просторі, – усе єство моє.

    В найтихшу ніч, що тільки є
    Свій мир небесний Сам
    Спаситель в яслах подає
    Всім струдженим серцям.
    Невидимо й нечутно, крізь гомін бур і гроз,
    До всіх хто тільки жде Його, – прийде Ісус Христос!

    Будь з нами, Христе, повсякчас,
    Твоя безцінна кров
    Змиває гріх і кожен раз
    Дарує нам любов!
    Хор ангелів небесних співа про Бога сил:
    «Прийди, пануй завжди між нас, – Ісус Еммануїл!»

    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (5)


  6. Тимофій Західняк - [ 2009.01.27 11:25 ]
    Не бійся, душе!
    Переклад з англійської відомого християнського гімну...

    Не бійся, душе, - твій Господь завжди
    З тобою поруч в радості й журбі,
    До Нього линь, до Нього лиш іди –
    Він допоможе нести хрест тобі.
    Не бійся, душе, Друг найкращий твій
    Тебе провадить там, де мир й спокій.

    Не бійся, ні, - минуле й майбуття
    В Його руці, бо Він керує всім,
    У Ньому певність, втіха і життя,
    Твоя надія – тільки в Нім однім.
    Не бійся, душе, – я скажу чому:
    Вітри і хвилі коряться Йому.

    Не бійся, душе, у найважчі дні
    Коли найближчі зрадять в день біди, -
    Лиш пам’ятай – Господь не зрадить, ні,
    Ти свій тягар на Нього поклади.
    За всі гріхи твої Він заплатив,
    За тебе на Голгофі кров пролив.

    Не бійся, душе – недалекий час
    Коли з Христом навіки ми будем
    На небесах, де Він чекає нас,
    Де сліз не буде і земних проблем.
    Не бійся, душе, злу прийде кінець,
    Хто вірним був – отримає вінець!
    2008


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  7. Тарас Шевченко - [ 2009.01.26 18:43 ]
    І мертвим, і живим...
    І мертвим, і живим,
    і ненарожденним землякам моїм
    в Украйні і не в Украйні
    моє дружнєє посланіє.

                Аще кто речет, яко люблю бога,
               а брата своего ненавидит,
               ложь есть.
                               Соборно[е] послание Иоанна.
                                   Глава 4, с.20

    І смеркає, і світає,
    День божий минає,
    І знову люд потомлений
    І все спочиває.
    Тілько я, мов окаянний,
    І день і ніч плачу
    На розпуттях велелюдних,
    І ніхто не бачить,
    І не бачить, і не знає
    Оглухли, не чують;
    Кайданами міняються,
    Правдою торгують.
    І господа зневажають,
    Людей запрягають
    В тяжкі ярма. Орють лихо,
    Лихом засівають,
    А що вродить? побачите,
    Які будуть жнива!
    Схамениться, недолюди,
    Діти юродиві!
    Подивиться на рай тихий,
    На свою країну,
    Полюбіте щирим серцем
    Велику руїну,
    Розкуйтеся, братайтеся!
    У чужому краю
    Не шукайте, не питайте
    Того, що немає
    І на небі, а не тілько
    На чужому полі.
    В своїй хаті своя й правда,
    І сила, і воля.

    Нема на світі України,
    Немає другого Дніпра,
    А ви претеся на чужину
    Шукати доброго добра,
    Добра святого. Волі! волі!
    Братерства братнього! Найшли,
    Несли, несли з чужого поля
    І в Україну принесли
    Великих слов велику силу
    Та й більш нічого. Кричите,
    Що бог вас создав не на те,
    Щоб ви неправді поклонились!..
    І хилитесь, як і хилились!
    І знову шкуру дерете
    З братів незрящих, гречкосіїв,
    І сонця-правди дозрівать
    В німецькі землі, не чужії,
    Претеся знову!.. Якби взять
    І всю мізерію з собою,
    Дідами крадене добро,
    Тойді оставсь би сиротою,
    З святими горами Дніпро!

    Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
    Щоб там і здихали, де ви поросли!
    Не плакали б діти, мати б не ридала,
    Не чули б у бога вашої хули.
    І сонце не гріло б смердячого гною
    На чистій, широкій, на вольній землі.
    І люди б не знали, що ви за орли,
    І не покивали б на вас головою.

    Схаменіться! будьте люди,
    Бо лихо вам буде.
    Розкуються незабаром
    Заковані люде,
    Настане суд, заговорять
    І Дніпро, і гори!
    І потече сторіками
    Кров у синє море
    Дітей ваших… і не буде
    Кому помагати.
    Одцурається брат брата
    І дитини мати.
    І дим хмарою заступе
    Сонце перед вами,
    І навіки прокленетесь
    Своїми синами!
    Умийтеся! образ божій
    Багном не скверніте.
    Не дуріте дітей ваших,
    Що вони на світі
    На те тілько, щоб панувать…
    Бо невчене око
    Загляне їм в саму душу
    Глибоко! глибоко!
    Дознаються небожата,
    Чия на вас шкура,
    Та й засядуть, і премудрих
    Немудрі одурять!

    Якби ви вчились так, як треба,
    То й мудрість би була своя.
    А то залізите на небо:
    «І ми не ми, і я не я,
    І все те бачив, і все знаю,
    Нема ні пекла, ані раю,
    Немає й бога, тілько я!
    Та куций німець узловатий,
    А більш нікого!..» – «Добре, брате,
    Що ж ти такеє?»

    «Нехай скаже
    Німець. Ми не знаєм».
    Отак-то ви навчаєтесь
    У чужому краю!
    Німець скаже: «Ви моголи».
    «Моголи! моголи!»
    Золотого Тамерлана
    Онучата голі.
    Німець скаже: «Ви слав'яне».
    «Слав'яне! слав'яне!»
    Славних прадідів великих
    Правнукі погані!
    І Коллара читаєте
    З усієї сили,
    І Шафарика, і Ганка,
    І в слав'янофіли
    Так і претесь… І всі мови
    Слав'янського люду –
    Всі знаєте. А своєї
    Дас[т]ьбі… Колись будем
    І по-своєму глаголать,
    Як німець покаже
    Та до того й історію
    Нашу нам розкаже, –
    Отойді ми заходимось!..
    Добре заходились
    По німецькому показу
    І заговорили
    Так, що й німець не второпа,
    Учитель великий,
    А не те щоб прості люде.
    А гвалту! а крику!
    «І гармонія, і сила,
    Музика, та й годі.
    А історія!.. поема
    Вольного народа!
    Що ті римляне убогі!
    Чортзна-що – не Брути!
    У нас Брути! і Коклекси!
    Славні, незабуті!
    У нас воля виростала,
    Дніпром умивалась,
    У голови гори слала,
    Степом укривалась!»
    Кров'ю вона умивалась,
    А спала на купах,
    На козацьких вольних трупах,
    Окрадених трупах!
    Подивиться лишень добре,
    Прочитайте знову
    Тую славу. Та читайте
    Од слова до слова,
    Не минайте ані титли,
    Ніже тії коми,
    Все розберіть… та й спитайте
    Тойді себе: що ми?..
    Чиї сини? яких батьків?
    Ким? за що закуті?..
    То й побачите, що ось що
    Ваші славні Брути:

    Раби, подножки, грязь Москви,
    Варшавське сміття – ваші пани,
    Ясновельможнії гетьмани.
    Чого ж ви чванитеся, ви!
    Сини сердешної України!
    Що добре ходите в ярмі,
    Ще лучше, як батьки ходили.
    Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
    А з їх, бувало, й лій топили.

    Може, чванитесь, що братство
    Віру заступило,
    Що Синопом, Трапезондом
    Галушки варило.
    Правда!.. правда, наїдались.
    А вам тепер вадить.
    І на Січі мудрий німець
    Картопельку садить,
    А ви її купуєте,
    Їсте на здоров'я
    Та славите Запорожжя.
    А чиєю кров'ю
    Ота земля напоєна,
    Що картопля родить, –
    Вам байдуже. Аби добра
    Була для городу!
    А чванитесь, що ми Польщу
    Колись завалили!..
    Правда ваша: Польща впала,
    Та й вас роздавила!

    Так от як кров свою лили
    Батьки за Москву і Варшаву,
    І вам, синам, передали
    Свої кайдани, свою славу!

    Доборолась Україна
    До самого краю.
    Гірше ляха свої діти
    Її розпинають
    Заміс[т]ь пива праведную
    Кров із ребер точать.
    Просвітити, кажуть, хочуть
    Материні очі
    Современними огнями.
    Повести за віком,
    За німцями, недоріку,
    Сліпую каліку.
    Добре, ведіть, показуйте,
    Нехай стара мати
    Навчається, як дітей тих
    Нових доглядати.
    Показуйте!.. за науку,
    Не турбуйтесь, буде
    Материна добра плата.
    Розпадеться луда
    На очах ваших неситих,
    Побачите славу,
    Живу славу дідів своїх
    І батьків лукавих.
    Не дуріте самі себе,
    Учітесь, читайте,
    І чужому научайтесь,
    Й свого не цурайтесь.
    Бо хто матір забуває,
    Того бог карає,
    Того діти цураються,
    В хату не пускають.
    Чужі люди проганяють,
    І немає злому
    На всій землі безконечній
    Веселого дому.
    Я ридаю, як згадаю
    Діла незабуті
    Дідів наших. Тіжкі діла!
    Якби їх забути,
    Я оддав би веселого
    Віку половину.
    Отака-то наша слава,
    Слава України.
    Отак і ви прочитай[те],
    Щоб не сонним снились
    Всі неправди, щоб розкрились
    Високі могили
    Перед вашими очима,
    Щоб ви розпитали
    Мучеників, кого, коли,
    За що розпинали!
    Обніміте ж, брати мої,
    Найменшого брата –
    Нехай мати усміхнеться,
    Заплакана мати.
    Благословіть дітей своїх
    Твердими руками
    І діточок поцілує
    Вольними устами.
    І забудеться срамотня
    Давняя година,
    І оживе добра слава,
    Слава України,
    І світ ясний, невечерній
    Тихо засіяє…
    Обніміться ж, брати мої,
    Молю вас, благаю!

    14 декабря 1845, Вьюнища

    джерело тексту: Кобзар.
    Фотопортрет з "Творів у 5 томах",
    т.5, "Дніпро", Київ, 1985


    Рейтинги: Народний 7 (6.63) | "Майстерень" 7 (6.95)
    Коментарі: (4)


  8. Тамара Борисівна Маршалова - [ 2008.02.29 15:34 ]
    Свята Спокута – на Христове Воскресіння
    Я Альфа й Омега, говорить Господь, Бог, Той, Хто є, і Хто був, і Хто має прийти, Вседержитель! (Об'явлення 1:8)
    Сказав Ісус Христос: Хто має вуха, нехай слухає!.. (Від Матвія 11:15)

    !!! ... Господь буде з вами.
    Віруйте в Господа, вашого Бога, і будете запевнені, вірте пророкам Його, і пощаститься вам!..
    Дякуйте Господу, бо навіки Його милосердя!.. (2 Хроніки 20)

    Сказав Господь Ісус Христос:

    Я Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці.

    А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить.

    А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці.

    Я Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають.

    Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу. (від Івана 10:11-15)

    А першого дня Опрісноків, коли пасху приношено в жертву...
    Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм [учням], і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє! І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, і пили з неї всі. І промовив до них: Це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається. Поправді кажу вам, що віднині не питиму Я від плоду виноградного до того дня, як новим буду пити його в Царстві Божім!
    (Від Марка 14:12,22-25)

    ...Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення, і не з кров'ю козлів та телят, але з Власною Кров'ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення (до Євреїв 9:11,12)

    Сказав Ісус: ... бо це Кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!
    (Від Матвія 26:28)



    Господня Кров, за нас пролита,
    Дає наснаги далі жити -
    Не гнутися під тяжкістю гріхів,
    Відкинути прокляття ворогів,
    У душах мир плекати, в нім ходити...
    В Любові Божій - неодмінно
    Жити!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  9. Мойсей Фішбейн - [ 2007.03.06 08:54 ]
    Хаїм Нахман БЯЛІК. На порозі Бет-Мідрашу  
    Я знову, рідний храме, став твоїм,
    Торкнувшись порохнявого порога.
    Ці стіни знов хисткі, неначе дим,
    І стеля чорна, і брудна підлога.
    Шляхи позаростали і стежки.
    Руйновище. Ані плачу, ні свята.
    Тремтять у павутинні павуки,
    І крячуть у покрівлі воронята.
        Здригаються колони на вітрах,
        Відламки стін потрощено на прах.

    І порохи, і Тори вже нема,
    Гниють у бочці плісняві сувої.
    У тишині торкається сліпма
    Самотній промінь темряви сумної.
    О стіни храму, стіни ці святі!
    Народу й духу схов у часоплині, —
    Чому ви стоїте у німоті,
    Розкинувши ці довгі чорні тіні?
        Чи Бог пішов навік од цих руїн
        І вже до вас не верне більше Він?

    Покинуті, похмурі, мовчазні,
    Скорботою німою оповиті,
    Згадали ви зі мною давні дні
    А чи синів, розвіяних по світі?
    Питайте, я чекаю запитань
    Про всіх синів з далекої долини.
    Здолала нас ворожа чорна хлань,
    З Ахору я прийшов під рідні стіни, —
        Вернувся я, знеславлене дитя,
        Звитяжцям не судилось вороття.

    Немов жебрак похилений, стою.
    Мій храме, ми спустошені з тобою.
    Зруйнованість оплакую свою
    Чи плачу над руїною святою?
    Твої сини, птахи твої сумні, —
    Так тінь майне і у конарах щезне —
    Розвіялись вони по чужині,
    Покинувши кубло твоє старезне.
        Вони помруть, забувши рідний храм,
        Чи інша смерть судилася синам?

    Мої шляхи — полин і ковила.
    Божисту славу втрачено в розстанні.
    Вода під саму душу підійшла —
    Я відчував ті дотики останні.
    Твій прихисток, твоя затишна тінь —
    Рятунок мій, — душа моя нетлінна,
    І серце досі сповнене стремлінь,
    Дарма, що підгинаються коліна,
        Що спорожнілий, став на твій поріг, —
        Я Бога спас, і Бог мене зберіг.

    Не хочу ні шаленства, ні ганьби,
    Відтак любов'ю житиму палкою,
    Таж ми неправди лютої раби, —
    Вернися, мій жаданий супокою!
    Мені не оскверняти Божих див
    І права первака не продавати,—
    Брехню зневажу, — Бог мені судив
    Не левом бути — з вівцями вмирати.
        Ні пазурів, ні ікол чотирьох, —
        Вся сила — Богу, все життя — то Бог.

    Мов ящірці зіщуленій луска —
    Для мене духу вічного фортеця.
    Далека та хвилина чи близька —
    Коли до бою вийти доведеться,
    Біля правиці завше буде Бог,
    Я битимусь в шаленому пориві,
    Нестримно йтиму з Ним до перемог.
    Лежать убиті леви злотогриві.
        Живло — травинка, висохла й німа, —
        Лиш подув Божий — і його нема.

    Та не навчився бити мій кулак,
    Я сили не віддав питву і блуду —
    Я для пісень родився, і відтак
    Я, бранець правди, їх співати буду.
    В усіх кінцях небес мої пісні,
    У горнім горлі кожної істоти, —
    І вже простує правда в тишині,
    І голосів божистих не збороти.
        Ні звуків, ані слів ізвіддалік —
        Слова божисті лишаться навік.

    Моє ім'я зневажив лиходій,
    Воно ж без плям перелюбу і крові
    На тій межі, останній і святій,
    Постане знаком Божої любові.
    І знатимуть: відлюдник-мандрівець
    Білоголовий брів між лиходії,
    Бісівську силу звівши нанівець,
    Очистив душі, юрбам дав надії, —
        Він тільки й мав, що срібло голови,
        Торбину, костур, тихі молитви.

    Намете шемів, не впадеш повік!
    Я з купи праху відбудую стіни.
    Мій храме, ти у темряві не зник!
    Мій храме, ти відродишся з руїни!
    Постане для прийдешніх поколінь
    Храмина і просторіша, і вища,
    Проллється світло, відтіснивши тінь, —
    І Божий дух сяйне з-під хмаровища.
        Уздрить усе живе: загинув лох,
        Зів'яла квітка, та навіки — Бог.

    З івриту переклав Мойсей Фішбейн.

    Хаїм Нахман БЯЛІК













    Рейтинги: Народний 5.75 (5.74) | "Майстерень" 5.75 (5.77)
    Коментарі: (2)



  10. Сторінки: 1   ...   33   34   35   36   37