finita la commedia

Ми в опозиції до влади,
Хоч є і вірші про любов,
І не питаємо поради
Від неї вкотре знов і знов.

Навіщо битися у груди,
Кричати всім: ”Я – патріот!”,
А потім за срібняк Іуди
Продати землю чи завод,

І з ними акції фабричні
За пачку доларів, рублів,
Тоді і вулиці столичні
Тим, що торгують „на розлив”?

Бо патріот не той, що прапор
Собі на лацкані вчепив,
І не котрий кричить у рупор
Та обіцяє диво з див.

Той патріот, хто в час тривожний
Візьметься зразу за граблі
І хто загарбників спроможний
Прогнати з рідної землі.

Той патріот, хто пам’ятає
Про Батьківщину, де б не був,
Хто мову рідну добре знає
І дітям каже: „Не забудь!”

І хто бездумно не калічить
Цю мову суржиком щораз…
...
Та виставляти, мо', не личить,
Патріотизм свій напоказ?


08.12.2010

Як же добре, що Ти не оглух,
Не осліп, не зневірився в людях,
Що і досі міцним є Твій дух,
А ще - серце гаряче у грудях!

За вікном закурили сніги,
Б'є у шибку надривисто вітер.
Ми з Тобою - мов два береги,
Пишем долю свою поміж літер...

І нехай почуттів каламуть
Нас штовхає до власного виру,
Я у Тебе змогла зазирнуть
І розгледіти душу там щиру.

Поміж нами і відстань і час,
Є у кожного власні стежини.
Я ж радію - Твій вогник не згас
І до мене Ти думкою линеш.

Головне - ми з Тобою живі,
Попри все - так безмежно щасливі,
Бо моя і Твоя - це вже дві,
Дві душі, які вірять у диво.

Наші вірші - незримі мости,
Йти по них ми з Тобою навчились.
Знаю я - десь у світі є Ти -
Щирий друг. Це велика є милість!
5.12.2010р.

Шурує перо,
мов лопата,
Щодня піддає
гостинці,
Писати, аби
писати –
Такий головний
твій принцип.


Загнавши
на смерть Пегаса,
Мордуєш
тендітну музу.
Нехай виходить
не «в касу»,
Проте, об’єми –
від пуза.


Зруйнуєм омани капище:
Як каже один твій фан,
Щоб стати ТАКИМ графоманищем,
То теж треба мати талант.

6.12.2010

finita la commedia

Від неї не відгородитися
ні пирогом, ні порогом...
Насправді ж (якщо придивитися),
вона - не страшна, а строга.
Хова за підступністю грізною
щось незбагненне й бентежне.
Нічого вона не вирішує,
бо - і сама залежна.
Вона не підштовхує в засвіти -
лиш відмикає двері.
І зовсім не варт
дивуватися
її не манірній манері.
Незанепалих Духом
поглядом ввись проводжає...
Вона співчува відчайдухам,
нав'язливих - зневажає.
Сама - із терпіння виткана,
в просторі й часі обмежена.
Їй так на роду написано -
приходити без попередження.
Не спізниться, не завагається.
Знає, коли і до кого.
Вона - лише виконавиця,
Всевишньої волі Бога.

2010

- Моя любове, зіронько жадана!...

А їй від щастя бракувало слів.
Не генія кохала, не титана -
Перед Іванком голосок тремтів.
Отак би і стояла до світання
В обіймах і блаженстві неземнім.
І хай по тому: срібна тінь прощання
І та розлука в сяйві золотім.
Любов сліпа. Її страждання вічні.
Вона безсмертна - навіть в забутті.
А він - Поет. У нього думи віщі.
Його тривога завжди у путі.
У нього "Дух, що тіло рве до бою".
Чоло ясне й високе. І мета.

- Ох, чи зів'єм гніздечко із тобою,
Чи в самоті змарнуємо літа?
Моя любове, мрій моїх окрасо!..

...Вже й молодість за юністю пішла.
...Уже й віки метнулись вдаль. І часом
Торкнеться сум гранітного чола.
Він - Каменяр. Гребуть його ідеї,
Не гребують. По-праву і без прав.
А хтось кивне вслід спогаду про Неї:
"Це та, що сам Франко її кохав!"

2008

finita la commedia

Моє поле

Моє поле – незоране й чорне,
Тут трава не росте.
Моє море – засіяне штормом,
Тут живого не видко ніде

Хмари мої – тільки грозові,
Їхні туші важкі та понурі.
В моїх жестах, усмішці і мові
Домінують відтінки похмурі

Мої гори – холодні й байдужі,
Із хребтами вершин, кістяками проваль…
Немов вої – безсмертні та дужі,
І зодягнені в морок і сталь

Моє поле – градом полите,
Тут трава не росте.
І душа ланцюгами сповита –
Навіть сліду не видно ніде…

18 ноября 2010

Літературна пародія на вірш Ярослава Чорногуза *Марсіанське кохання*


Ти, напевно, полисів недавно,
Ще валяється гребінь в кишені.
Не сидиться тобі уже в плавнях -
Вирушаєш у мандри перчені.
Там Галактика жінкою зветься,
І повірить блищанню портрету.
Ти її замани, як ведеться,
На свою чорногузу планету.
Заспіваєш бентежно і млосно,
Та по струнах майстерно утнеш,
Нехай знає - закоханий острів
Є на Марсі - планеті пожеж.
А, якщо марсіанка - прегарна
І повірить зненацька поету,
То втечеш ти одразу. (намарно !)..
На свою недалеку планету.
І співатимеш знову і знову,
Бо у тебе чарівна бандура,
Про кохання своє пречудове,
Марсіанки дівочу статуру.
І коли ти мішатимеш в супі
Тим пером із далеких польотів, -
Прилетить марсіанка у ступі
І знайде чорногуза в болоті...

finita la commedia

Ну як мандрівка в Часі? Не стерла ніг до крові?
Той подіум безсмертя, він Вас ще не втомив?
І ясноокий погляд, і витончений профіль
Бентежать і сьогодні допитливість умів.
Хтось ревно й безсоромно гортає Вашу долю.
Обмацують поставу мільйони пар очей...
Що Ваше серце й досі заходиться від болю,
Не втямиш так одразу. Маленький привілей
Великої цариці: тримати гордо спину,
Невимушено й легко мережити ходу;
Як в дзеркало дивитись у Лету швидкоплинну,
І нескінченну вічність бути на виду.
Всміхатись загадково. (Де міфи, а де - правда?)
І сяяти, мов сонце. (Бо ж - сонячне ім'я!*)
Навіщо смертним знати, що є у світі зрада,
Підступна і лукава. І звуть її Кійа.**
Змією прослизнула у душу фараона,
А потім знахабніла - в літописи вповзла.
А Вам, любові гідній, обраниці Атона,
Не личить захлинатись од зненависті й зла.
Що швидше поборола - огуду чи огиду?
Вигнання чи визнання - що більше Вам пече?
Щаслива і прекрасна. Не подаєте виду.
Чи не тому, що в жилах кров аріїв тече?***

У єстві глибинах,
У основах суті
Прагнемо щоднини
Сенс життя збагнути.

По колючім терні
Ходим голі й босі,
Оминаєм скверну,
П'єм цілющі роси.

У пустелях світу
Йдуть холодні зливи,
Ми ж - неначе діти,
Вперто вірим в диво.

У світах омани
Знов шукаєм правди,
На сердечні рани
Прикладаєм зради.

У самотніх душах
Вітер лютий свище,
Досі невмируще -
В нас поволі нищить.

Гонимось за щастям,
А знаходим втому.
Чуєм голос власний,
Та не знаєм - хто ми?

Ходять манівцями,
Про святих забувши,
Котяться до ями
Наші грішні душі...

Так бредемо кволі
Попід небом синім
В лабіринтах долі
В пошуках Людини...
12.11.2010р.

У Вас ще вистачить багато
І сил, і духу, і снаги,
Аби для нас робити свято,
Все осявати навкруги!

У Вас терпіння буде повно
І почуттів в душі ясних,
Щоб повногрудо й повнокровно
Вдихати з нами дух весни!

У Ваших віршах - крикти раю,
У них - на все знайдем одвіт,
Бо в Вас любові - аж до краю,
Вас прирекли любити світ!

Нехай ідуть осінні зливи
І перша паморозь впаде,
Лиш не втрачайте віри в диво -
І диво Вас само знайде!
12.11.2010р.

finita la commedia

Любив садки над Бугом і небо голубе.
Світивсь добром, на сонечко подібний.
І музикою жив. У ній знайшов себе.
Чи знав тоді, що їй - також потрібний?

Чи про стрімкий свій злет здогадувався сам,
Коли в пісні вслухався солов'їні?
...Це потім був Париж. (Його вітали там).
Овації у Токіо й Берліні.

Це згодом був Нью-Йорк. І слава, і тріумф.
Й натхненний змах руки на сцені Риму,
Де непокірні ноти корилися йому,
Душею володіючи незримо.

Усе було пізніше: і недосяжна даль,
І та невідворотна близькість Лети...
А на початку - мрія, і юність, і Сокаль,
І вуличок вузьких дзвінкі куплети.

І метронома стук, палкому серцю в такт.
І перші кроки в найскладніші гами.
...О, як же все змінилось! Тут все тепер не так.
Ще стіни є. Училища* - нема вже.

Лиш небо над містечком - бездонне, як колись.
Шумлять сади оновленим оркестром.
І гілочка на вітрі все рветься, рветься ввись,
Мов диригентська паличка Маестро.

2006

Люблю експерименти в різних формах.
Алітерацію – рядок щоб аж іскрив,
Різночитань глибини рівнозначні,
Об'ємність образів обтічних та обачних,
Чеканну неочікуваність рим…
Канонів, правил, норм, разом із тим,

Абиде не тримать – то буде промах.
І хоч люблю шукати новий шлях, -
Лише пізнавши ходжені стежини,
Лишившись, мов заведена пружина, -
Юнацьку легкість явиш у словах,
Коли насправді – гинеш від утоми.

2010р.

Чужа історія себе завжди калічить.
Для когось зрада – куш, але для когось – відчай.

Хіба той легко заживе, хто зміг і зрадив?
У серці зраненім помре – як друг і радість.

Крізь час плюю тобі в обличчя, клятий Носе.
Не знаю як таких, як ти, земля ще носить.

Коли всі, як один – нараз міцніють мури,
знайдеться в курви син і розіпне Батурин.

І хрест на хрест, як дві дощу краплини, схожі.
Та не один, як перст, хто рідну кістку гложе.

Пливуть плоти і Сейм спливає, ситий кров`ю –
така розрада і печаль за безголов`я.

А вороги лютіші за монгол й вандалів –
того, хто гонор боронив – колесували.

Дітей – і тих із тіл повизволяли хутко,
церковні бані падали й палали в смутку.

Твоя душа не закричала гола й хвора –
за тим що втопче кінь і вийме потім ворон.

А сорок років заколишуть терням стогін,
на стигмах попелища, в щасті вкрай убогім.

Мені бракує слів на злість і анафему,
нехай здригнеться ґніт у племені твоєму.

Нехай хриплять, затнуться їхні словорізи,
і ржа покриє слух, і думка не пролізе.

Така то правда, Носе, чорна – бо запекла,
вона на варті неба, при дорозі в пекло.

Давно пшениця в небо проросла... Та досі
без булави лишається земля і з Носом.

3 Листопада 2010

Ні, не усьому є межа -
без меж палає злоба жінки:
вбиває душу без ножа
та доїдає і печінку...


02.11.2010

finita la commedia

finita la commedia

finita la commedia

В красе банальных слов ты не находишь славы
Научена смотреть на мир без розовой оправы
Победу с лёгкостю находишь своим годам на благо
Респект и уважение ...О нет!Приспущеные флаги...

Когда узнал цену потери - желанья жить не стало
Но нет! Я научился побеждать ,хотя побед так мало
Я научился от тебя оптично видеть цели
И если что небудь мешает - держать то на прицеле

*не закінчено

finita la commedia

finita la commedia

Для порока уж нет преград -
Чернокрылие мне дано,
И со мной по дороге в ад,
Да не всё ли тебе равно:
Когда яростью страсть в очах,
Не упомнишь, что тело – прах….

finita la commedia

Куштую гріх, мов камікадзе – синь,
у бганні вітру пещену мотором.
А ти вируй, на тридесяте небо линь
у подихах весни, так неозора
поезія доторкування уст.

Реліквіє стривоженого стану,
тобою, мов сльозою, переймусь,
збігатиму по лезу слів і стану.

І стану неба наближати янь,
шукати інь і тінь їй нагинати,
мов сакуру обвітрену. З гойдань
для воїна – ти зброя і крилата,
неписана скрижаль для бусідо*,
віддушина для духу в харакірі.

Пізнаючи твої всі "від" і "до",
одійснююсь у тім, у що повірив.

Садів твоїх цнотливе кімоно,
від подиху весни спадай на серце.
Колискою небесною – вікно,
довіку тризною собі – люстерце.

22 Вересня 2010

Втомилася душа від самозречень,
Від самоти і від самопоборень,
Від кроків в прірву, часто недоречних...
Я нині не така, як була вчора!

Від поглядів втомилась каламутних,
Лукавих слів із вуст, брехнею хворих.
До істин повертаюся забутих -
Я нині не така, як була вчора!

В тенетах болю більше не зостанусь,
Бо серце рветься в далеч неозору,
Де острів мого щастя за туманом.
Я нині не така, як була вчора!

В моїх світах не буде більше фальші,
Не буде лицемірства й зрад потворних.
Позбудуся страхів і йтиму дальше -
Я нині не така, як була вчора!

Слідів від горя в серці не залишу,
У далеч відлетіли круки чорні.
Піднімусь на одну сходинку вище -
Я нині не така, як була вчора!

В душі віднині житиме лиш спокій,
Любов мені додасть наснаги й гарту,
Упевнено сягну вершин високих -
Я нині не така, як буду завтра!

В душі моїй, здається, ціле море
Від сліз гірких - вони ж того не варті.
Сьогодні я вже інша, ніж учора!
Але ще не така, як буду завтра...
19.09.2010р.

***
Пам’яті видатного українського кіноактора
та кінорежисера Івана Миколайчука

Стоїть собі старесенька хатина
У Чорториї, посеред села.
А у селі погожа світла днина,
Й дорога, що сюди нас привела.

Лише, Іванку, ти уже не з нами.
Ти відлетів, неначе журавлі.
І знову постають перед очима
Всі твої ролі, зняті на землі.

І мати відійшла у світ небесний,
Щоб стріти там і сина, і доньку.
Вже пролягла для них дорога хресна –
Понесли в світ вони любов палку.

А нас стрічає тітонька сивенька
Біля твого родинного гнізда,
Вся у турботах, наче рідна ненька –
Тут береже і будні, і святά.

Нам щиро відчиняє двері хати
І просить нас до неї увійти,
Де народився ти, Іване-брате,
І де зростав, щоби піти в світи.

А в хаті тихо, тільки прохолода.
Родинні речі згадують тебе.
Колиска, піч, тапчан – така ще мода
Була тоді… І небо голубе

Над хатою стоїть, немов на чатах,
Охороняє до садиби плай.
А біля тину, ще, мабуть, від тата,
Криниченька стара. Це – наче рай.

І ми з низьким поклоном від’їжджаєм
Від твого дому до твоїх Карпат.
Тож хай сюди простелиться навзаєм
Дорога для усіх, хто тобі брат…

13 вересня 2010 р.

...Omnia meam mecum porto - Ти носиш з собою Бога...
...Omnia meam mecum porto - Ти носиш з собою чорта...

...Дивися, у всьому, як стрижні - Омега і Альфа:
У цій почорнілій іконі... У цьому, ще теплому, скальпі...

...В твоєму, чванливо-величному: "Слухай сюди!.." -
В твоєму, смиренно-одвічному: "Боже, прости..."

...В твоїх, що стискають тебе, як тиски, ворогах -
У "друзях" твоїх, для яких ти чи раб, чи слуга...

...Одначе, найбільше зубів цих - в самому тобі -
(Згадай, як болить, як невдало прикусиш язик)...

А все через те, що тягнеш на своєму горбі,
Ніяк не Знання, а так - недолугі ази...

...І лише коли, залишившись один-на-один,
З собою ж самим, у свідомості вперше ясніє...

...І строфи вилазять на світ, як щурі із води -
То що ж це? ...Самадхі? ...А може це - шизофренія?...

...Бо: знати про ... Смерть, Смерть, як шанс для живої Душі,
Щоб злитися з Тим, хто диктує тобі ці віршІ...

...І раптом - сльоза, десь глибоко з душі - через око...
Так ось ти яка, саме та самота-одинокість...

...Так ось ти яка - сила Імені: Меч, сіль і суть...
Печать - та, яку Наймудріші безмовно несуть...

...А Світ не дрімає - Світ ставить тобі пастки й пута...
Світ хоче тебе - тримати, тримати, тримати!..

...А тут, розумієш, хотілось спинитись, щоб "бути",
Одначе щоранку знов бігти потрібно, щоб "мати"...

...І зразу ж, немов би спокута: "Спаси мене, Боже!.."
І зразу ж, немов би спокуса: "А ну його к чорту!.."

...Вдивляйся в люстро і думай, на кого ж ти схожий -
Омега і Альфа... ...Omnia... ...Mecum... ...Porto...

Кумпала Вір,
10.09.2010р., м. Хмельницький

Народ - плебей у тих аристократів, які живуть для власної душі.
А вас народ читає, любі браття? Лиш чесно - так? Ну, хоч би не брешіть!
Сине́кдохи, ана́пести, октави, верлібри, тріолети, да́ктиль, ямб -
Ви у вікно погляньте для забави. Та не лякайтесь. Гляньте, хто це там.

А там раби вертаються з роботи - у мозолях їх руки, сум в очах -
Вони пригноблені, замучені, в турботах - їх зовсім не цікавлять ваші "ох" і "ах".
Вони не їздять в Західну Європу і не літають навіть в Таїланд -
Вони на дачу їздять у суботу, аби було щось їсти на столах.

Їх не цікавлять книги у книгарні, бо одежину дітям тре' cкоріш,
Їм краще знижки в магазинах гарні, щоб зекономити таки не зайвий гріш.
А ви би що придбали на вечерю, якщо давно зарплату не дають -
Бо що голодному ті ямби і хореї, як і поезій ваших вища суть?..

Простіші будьте - й вас народ полюбить. Про вічність марите? Повірте, це дарма,
Бо, окрім віршів, треба мати в грудях ще й серце, що любов'ю обійма.
А ви загрузли в чварах, у болоті, у копирсанні власної душі -
А той народ, що ходить на роботу, він вас цікавить? Чесно? Не грішіть.


04.09.2010

Шоколадна інфанта волосся чорно-густих не-пісень
Вербувала у риму. Ступаючи дивно і м’яко,
Прикривала на денці зіниць опуклий гріх на щодень,
Упивалась за край опівнічним афродизіаком.

Чорнокнижниця! Кішка пречорна, гідна любові людей...
Про прийдешні молитви мовчи. Розумієш – так треба.
Ти розчісуй волосся, допоки стане зовсім руде
Або доки тебе вичаровує зоряне небо.

Ворожити не треба. Драконом стихла ріка біля ніг
І цілує ласкаво оголене втомою тіло.
Шоколадна інфанта збирала в кошик лапатий сніг,
Вишиваючи щось самоцвітне уміло і біло.

06.09.2010

Вважаю, він чимало нам зробив
Для волі у особі дисидента.
Пером озброївшись у війни він ходив
І не боявся різних президентів.

Він правду у неволі говорив,
Страждав за незалежність України,
До берега належного доплив,
Щоб показати нам прекрасну Батьківщину.
25.08.2010 року Львів

Сьогодні я пишу дурню́ - про те, що небо синє-синє,
Що вранці я радію дню й зі мною рада Батьківщина,
Ще спека літня не мина, а скоро осінь знов настане,
Що на полях - озимина, на Окружній - стоять путани,
Що в листопаді лист паде, мете у січні сніг лапатий,
Мороз у лютому іде: "Ану, мерщій-но всі до хати!",
А я в теплі - знов про любов, таку всесильну і гарячу,
До неї риму ставлю - "кров" (а що, буває ще інакша?).
Про секс ви любите? Авжеж! Я розповім про все одразу:
Як розшукати точку "G" і як скорочуються м'язи,
Як з хіттю тіло все дрижить, як піт по тілу проступає...
Вона на ліжку як лежить і він її як роздягає...
Чи є прихований тут зміст? Навіщо цю пишу муру я?
Бо ж маю я до віршів хист - про все на світі заримую!
Опублікую згодом те - і не пектиму зовсім раків,
Що рими тут невдалі вкрай і ритм гуляє, як собака...
У вірші в мене все - "All rigth!" Ідіть ви, критики, до сраки!


25.08.2010

Русяве пташатко вгніздилося в серці,
Таке безпорадне й задиристе – ось!
Ті вушка солодкі,
Очиська – як Всесвіт,
І я розгубилась… Це ж Щастя збулось!

На ровері в’їхало так галасливо,
Розсипало барбі десятків зо три…
Колінка побиті,
А руці – то крила,
В долоньці камінчик: «Для тебе! Бери!»

Русяве дівчатко медово-перчене,
Принцеса Чомучок, замріяна в світ,
«НЕХОЧУНЕБУДУ!!!» –
Красунька нечемна…
Повір, окрилятиму сни твоїх літ!

В сім рочків з богами Олімпу й ВирАю
Знайома. На «ти». Хто не вірить – дарма!
Ото бровенятко…
І пупчик… Не знаю,
Як жила до тебе? Рідненька моя!

21.08.10

Джерри
В апартаментах ЦРУ подписан был декрет
О том, чтоб выведать секрет украинских ракет.
Уже готовился агент: негр, Джерри Мак Огон –
Учил украинский язык, пил только самогон…

В кармане спрятан пистолет и длинные ножи,
Три пачки баксов, чтоб купить секреты, чертежи.
Над сельской местностью рывком открыл он парашют
И в огороде чьем-то сел через пяток минут.

Галя
Такой девчонки, как она, наверно больше нет:
Стройна, красива и свежа как утренний рассвет.
В свои семнадцать каждый день она ждала чудес,
И, как ведется, жениха просила у небес.

- Великий Боже! Дай же днесь мне принца поскорей.
Чтобы он был красивый весь, и голубых кровей.
Чтоб… синеглазеньким он был… пшеничные усы.
И чтоб одну меня любил! Дай Господи, еси.

Вдруг страшный грохот за окном. Кудахтанье курей…
Подкрасив губки, Галя вмиг явилась из дверей.

Встреча
И что ж увидели ее прекрасные глаза?
(Кто знает Галю, подтвердит – сейчас грядет гроза!)
Курятник сломан, куры врозь, и яйца там и тут,
А в грядках прячет парашют какой-то шалапут.

- Куди ж ти вперся, паразіт, немов свиня в барліг?
А щоб ти як Бровко вночі світ за очі забіг!
Ах ти опудало сліпе, товчешся, як ведмідь.
Ось як візьму я кочергу, уставлю клепку вмить!

Потолочив мені грядки, і затоптав піон.
Небритий, чорний, як смола, до того ще й шпіон!

Нутром предчувствуя провал, сэр Джерри прохрипел:
- Сержант Петренко… із ГАІ… прибув на ДТП…
И ближе, ближе подходил, чтобы накоротке
Бегом свидетеля убрать приемом каратэ.

Глаза их встретились… они застыли чуть дыша,
Услышав, как небесный гимн душе поет душа.
И стала лишней в этот миг вуаль банальних слов,
Все потому, что в их сердца пришла она – любовь!

Пять лет спустя
Вот это дом! Хай-тек, модерн, ротонда и портал!
(Хоть раз вложило ЦРУ к добру свой капитал!)
И Галя, солнышка ясней, выходит со двора.
Встречает мужа из полей, а с нею детвора:

Мария, Мэри, Джон, Иван, и Сэм, и наш Семен-
(Кто скажет, сколько вместе их – крутой знаток имен.)
Кругом веселый тарарам, и слышится опять:
-Сьогодні тато буде нас на тлактолі катать!

Теперь он в паспорте не сэр, не Джерри Мак Огон,
А український хлібороб Гаврило Макогон.
И от возмездья ЦРУ он скрыт не второпях –
Пускай попробуют найти в украинских степях!

...Він жив так, ніби Звір, він хотів "володіти" і "мати":
Кабінетний престиж, купа грошей і безліч жінок...
І, здавалось, ніщо не могло його переламати -
Ні неправедний бій, ні дармове застільне вино...

...Але ні, все ж було... Щось таке, непомітне, як миша...
Що згризало його, коли він залишався один...
І тоді у душі, десь глибоко, стискалася тиша,
Бо Душа все ж була, все ж надіялась, як не крути...

...Але він не здавався, вставав, і, голившись поспішно,
Бив копитами грунт, ніби вперше загнузданий кінь...
І одна лиш Вона, та, якій було зовсім не смішно,
Огортала його, ніби Ангел, в невидиму тінь...

...Так минали роки, він знаходив, і знайдене тратив,
У "стараннях" своїх непомітно дійшовши межі...
Ублажаючи тіло, відтак Душу мало не втратив,
І настав Судний День, у якому схрестились ножі...

...І була то не битва, не герць, і була то не січа!..
Він себе молотив і живого, навспак вивертав...
І уперше тоді усміхнулась впокоєна Вічність:
"Ось іще один з нас, що Дорогу додому питав..."

...І череп'ям пустим розлетілись розірвані пута,
І коліно його дотяглось до сирої землі ...
І уперше в житті захотілось не "мати", а "бути",
І, зіллявшись з промінням, зійти у безмежній імлі...

...Взявши в руки перо, він писав: і було йому сорок...
Навкруги, ніби корба, гудів заклопотаний світ...
А віршована в'язь все петляла, долаючи морок,
Обвиваючи Дуб, під яким задрімав неофіт...

...Він тепер віщий волхв, він вже знає, до чого тут "фіта"...
У молитвах його до Всевишнього Рода Любов...
А над Храмом святим знову Сонце усміхнене світить,
Лиш Вона знов, як тінь, бо тепер він живе, так, як Бог...

Кумпала Вір, 17.08.2010 року,
м. Хмельницький

Нам знову треба двадцять п’ять портретів,
Нових богів приймає Монпарнас.
А піраміда із столів і табуретів
Й висока стеля знов чекають нас.

Не нагаями, але лиш варкалось,
Міняти лики гонить помело.
А що, скажіть, глобально помінялось
З часів генсеків і політбюро?

Геронтократів на олігархію
Змінили, чи зламали лід?
Чи буде знову чавить на олію
Людей при будівництві пірамід?

Партбонзи й боси з генералітету
Втикати будуть, їм воно не лінь,
Потребу мати двадцять п’ять портретів
У голови майбутніх поколінь.

І будуть знов маячить на екрані
Із центру, зліва й з правої руки
Політики й астрологи мунданні*,
Прем’єр-міністри й інші мудаки.

Молитись буду на вершині табурету
Як інші – з міста, СМТ й села,
Щоби від того мелькання портретів
Не підломились ніжки у стола.

Щоб не вернулось рабство та Руїна,
Міцніло в дусі Воїнство Святе,
Щоб «ще не вмерла наша Україна»
Співали ми і вірили у те.

22.03.2010

Саламандрою звиватися в огні,
Блискавицею сліпити в вишині, –
Все це долею призначено мені –
Навідмаш роздвоєній Оксані.
Знаю добре свого двійника:
Ідолопоклонниця, язичниця.
Інша – кисть руки гнучка, тонка
І очей прозориста самітниця.
Любиш першу – то до крові, до вогню,
Як цілує – то смертельний трунок!
Херувими вибирають лиш рівню:
Дотик крил голубки – поцілунок…
Спис, перо, вино і божевілля.
І очей наївна голубінь.
Ніжність – приворотне моє зілля,
Ум і серце – дальня далечінь.
Ради іншого в огонь піду і воду,
Ради себе страшно: обпечусь…
Ще боюсь поганої погоди,
А от ночі й чорта не боюсь!
Як такою жити? Карти брешуть.
Полюсність духовна і в яву.
Руки коси довго-русі чешуть,
Люблю чи ненавиджу – живу!
Саламандрою згорнутись у вогні,
Зіркою пройти у вишині
Чи зів’янути ромашкою у сні –
Непомирено роздвоєній мені?

серпень 2010

Каралася і мучилась вона,
Подерті мрії боляче пекли.
І гупало у скронях їй - "коли
Настане довгождана ця весна?"...

Навідмаш небо било всі віки?
Тебе затаврували за любов?
Та ще ніхто недолі не зборов,
Як не простяг до щастя сам руки!

Та хто сказав - негідна ти єси?
В тобі - безмежжя світла і тепла!
Лиш той, хто спопеляє все до тла,
Сам не збагне одвічної краси.

То ж вирвися з полону у нещасть,
Спіраль недолі врешті розірви,
Відкрий любові серце і живи -
За всі терпіння Бог тобі воздасть!
4.07.2010р.

Ти учора гадала мені - на денці очей відьмацьких.
І гадала тому, хто губив, як і ти, - усе!
Невтамована Весно із мрій - запальних, юнацьких,
ти мовчала, та мовило зору твого глясе.

А затим - дві дуелі поспіль, і рани від рук ревнивців!
Чорноброва, покайся, чи хоч усміхни лице!
Що ти бачила вчора - журу чи мої гостинці?
Ти аж надто п'янка - чи забути мені і це?!

А у погляді зваба, і гнів, і зверхня, о та ж, насмішка!
Руки в боки, за спиною лук - підійди, візьми!
І узяв би - у шинку нічнім перебравши лишку,
стрівши день, хай і з лезом у серці - зате грудьми!

І, напевно, якби жалкував, то тільки за тим, що знову
не обійняти тебе, із рідних не спити губ
ту високу самотність, до відчаю чорноброву, -
що як веснам довіку не вицвісти од погуб.

Чи досягну вершин таких,
Щоби дослухавшись, почути
Слова, що світ перевернути
Могли б у виразах простих?

Під впливом Божим потечуть
Рядки невимушених речень.
Корисні будуть і доречні
Для всіх вони. Та як почуть?

Чому щодня із уст людських
Лунають скрізь слова безпутні?
В них істина і сенс відсутні,
Та ми повторюємо їх.

То як дістатися мети -
Начутись ангельської мови?
І долучити до розмови
Усіх, хто хоче простоти.

7 липня 2007 року

- На яхті була із boyfriend-ом учора
Удень засмагала в bikini - а ніч!
Яка в нас була романтична вечеря -
Лиш зорі і місяць! І ми - віч-у-віч.

- З boyfriend-ом? Чиїм? Бо у твого, Лауро,
Немає ні яхти, ні навіть „Porsche”?..
- З твоїм, Маргарито. Здається, Раулем?
Мене запросив він з собою...
- Невже?

І ти не злякалась морської хвороби -
Тобі ж так погано у морі?
- Та ні,
Яхтсмен він досвідчений. Все було добре -
Уранці відважно освідчивсь мені...


28.07.2010

Я не потраплю «під ковпак у Мюллера»,
Під пильне око агентури КДБ,
Бо поміняю вчасно всі паролі і
Під захист кинусь СІА і АНБ.

Як Пан Ніхто, James Bond (не Mata Hari),
Штандартенфюрер Штірліц і т. д.,
Я із красунею працюю завжди в парі
І одночасно всюди і ніде.

Мандрую часто по країнах різних,
Де lady й miss чарую заодно
Сталевим торсом й біцепсом залізним,
Як Schwarzenegger й Jean-Paul Belmondo.

На Амазонці хижаків полюю,
А на сафарі в Африці - гієн...
Мені співають хором "Алілуйя!",
У мене досить доларів і йєн.

Шпигун-розвідник чи коханець-мачо -
Я носа контррозвідникам утру,
А ворогам - і кулею віддячу
Або влаштую хитромудру гру.

І подолати жодний не у силі,
Бо із усього вихід я знайду:
Зіграю з ним в шахи дуже мило -
І перетворю гру у чехарду.

Укорочу я недругові крила,
На підступи достойно відповім,
І якби явки всі мої "накрили",
Я - на Гаваях. Я - агент "07".


27.07.2010

Як думок політ втрачати гірко!
Вже баняк дірявий і не варить.
Я писав би в пам"ять під копірку
Нариси, вірші і мемуари.

Все незанотоване крізь дірку
Радо поспішає розсіваться.
Не запишеш - вилетить в кватирку
Майже вся ота невтомна праця.

Стільки дум корисних і глибоких,
Спогадів віддалені вершини:
Як дітей своїх блакитнооких
Виплекав на радість батьківщині.

Як лани колишуться хвилясті,
Як сумує сонях пелехатий.
Спробував у пам"яті відкласти,
Та забув, що я забудькуватий.

30 жовтня 2008 рік

...Я - несмачний, бо часом можу про Христа...
Я - несмачний, бо часом можу про Дажбога...
Про половецький степ, про Запороги,
Про вкриті золотом Батиєві міста...

...Я - несмачний, бо я шукаю побратимів,
Які в душі плекають волю, так, як я...
Яка ж вона на смак, душа моя?...
Обкурена терпким опойним димом...

...Горить вогонь, бурлить в ріці вода,
А свідки на вівтар все лізуть, лізуть...
"Йому Харон не відкривав шенгенську візу..."
"Хахол!.." "Москаль!.." "А скільки в ньому від жида?!.."

...Чи я - лечу?... Чи я - стою на місці?...
Чи я - тоді, чи може, тут - тепер?...
А раптом я - давним-давно помер!?...
"Бардо-Тодол" - невідворотні вісті...

...Одначе, ні... Живий... Болить душа,
Понад Голгофою разом з Христом конає...
"Перуне, видибай!" - в Дніпрі лунає,
У тілі ... Будди, затремтівши, як лоша...

...О, я ще ж не сказав про Магомета,
Варуну, Індру, Зевсів грім гучний...
Але, не буду - ні, бо - не смачний...
- Подайте безпритульному монету...

Кумпала Вір, 22.07.2010 року,
м. Хмельницький

...Мій хороший, я тупо втомився, і це вже не жарти...
А причина - одна, що здавила мене, мов змія...
Розіп'ята в мені, прямо в серці душі - меншовартість...
Отака-от дилема: моя меншовартість і я...

...А навколо - туман, а у мене - бажання: проснутись...
А навколо туман, а у мене - жадоба: знайти...
А навколо туман, а у мене - мета: повернутись..
А навколо туман, а у мене - стремління: дійти...

...Я німий українець, зацькована вовком овечка...
Скільки раз я вже чув, що насправді мене тут нема...
На мені чи то рок, чи то хрест, чи іржава вуздечка...
Рідна батьківська хата, холодна, немов би тюрма...

...І одні мені кажуть, чувак, придивися, ти ж арій...
От, читай: "Мага Віра", Учитель Силенко, Дажбог...
А від інших я чую про друге пришестя і кару,
Про Христове розп'яття, про те, що у Біблії Бог...

...І одне розумію, одне: справжню Істину - скрито...
Десь іще з тих часів, коли був розіп'ятий князь Бус...
А між ряс і релігій зневірену Віру зарито,
У якій - Україна, в якій - розпорошена Русь...

...І тому я - шукаю, шукаючи Віру і Бога,
І здається, розгадка загадки моєї проста:
Бог - він трошечки вище чуприни кумира Дажбога,
Бог - він трошечки вище підніжжя Голгофи Христа...

...Залишилось одне, мій хороший, одне - вишиванка....
Ніби рясу її, на свою меншовартість вдягну,
І піду опущу бюлетень свій в запльовану банку,
Промовчу, вже укотре, і вкотре вже шию зігну...

...Ну, а потім зберусь і поїду у Перм чи в Саратов...
Навздогін полетять заклинання, мана, матюки,
Але я заховаюсь за зад свого старшого брата:
За "Спасіба, хахльонак!", за милість, за чарку з руки...

Кумпала Вір, 20.07.2010 року,
м. Хмельницький

...Повідай мені, о вожде снігів косооких,
Куди ти ведеш розхристану, босу Росію?...
Оглянься назад - мете, доки кинути оком...
"Дороги і дурні" і ти, як блаженний месія...

...В світлиці твоїй - орел-триколор двохголовий...
У жестах твоїх - татарських баскаків пихатість...
А в сінях твоїх - дим і сморід, сивуха й полова...
І протягів пляс під гармонь у нетопленій хаті...

...І ніби ми всі з діда-прадіда браття-слов'яни...
Та як же ти любиш збрехати, хто хліб цей посіяв...
Захрип соловей з балалайкою, голий і п`яний...
Але пам'ятай, Україна - "уви", не Росія...

...Було тут багато чужих, косооких вождів...
Гуляв польський гонор, великонімецька вівчарка...
Однак тут немає таких, як в Москві, холодів,
І хочеться вірити: тут, хоч на грам менша чарка...

...Ростуть покоління, і знаєш, земляче, я вірю,
Що хтось з них відкриє зачинену браму в Європу...
А ти - на розпутті, у крові, так схожий на звіра,
Стоїш і гикаєш і "красненькім" сніг білий кропиш...

...Він тішить тебе, твій новий, в шубу ряджений вождь...
Стібає коней, що вгрузають в багно, на розпутті...
Новітня матрьошка, ведмідь, імператор, ну, що ж...
Великий... Маленький... І все ж, косо зроблений Путін...

Кумпала Вір, м. Хмельницький
30-31.01.2008 року

...Є декілька вивчених способів
Прийти на Зорі у цей світ...
Наприклад, зачавшись в утробі,
Наприклад, зернинкою з квіт...
Наприклад, із Божого промислу,
Наприклад, з живого яйця...
Про яйця тепер поговоримо...
"За яйця" історія ця...

...Яєчню смажити ми любимо усі...
Це блюдо, як то кажуть - холостяцьке...
Об край пательні тим яйцем прикластись хвацько,
і за хвилину блюдо це - у всій красі...

...Коли є час, додати трохи сала,
Цибульки, помидорок, шкварочок...
Олійки, сольки, перчику стручок,
Зеленої петрушки патичок,
І - "Ще не вмерли", так, як класики писали...

...Однак останнім часом модно готувати,
На фоні запліснілих синіх стін...
Або, убравшись в позолочену краватку,
На фоні баби у очіпчику простім...

...Обов'язково під прицілом телекамер,
Під канонади пропіарених ідей...
Наприклад: "Україна - для людей!"
(Для тих, що знають, як вправлятись із замками)...

...Якщо тебе взяти за яйця,
Який би не був ти крутий,
Згадаєш: невдячних данайців,
Трухляві дніпровські мости...

...Сонети брехливих поетів,
Продажних політиків зло...
Правдивий "товаріщ Суетін"
Підшиє усе твоє тло -

...За яйця! Які там міньєти?!...
За яйця! Який там оргазм?!..
- Лижи!...
"Прежидентом штаєте,
За яйця лошкочучи нас..."

...Голлівудський сюжет, театрально-картинне падіння...
Президенту - нелегко... Товчуть, то вінком, то яйцем...
Але він - отвічає! Він буде нам справжнім взірцем...
Всім, хто так переймався його Х-подібною тінню...

...Буковель, Буковина (чи Бебель?), Австралія, Боснія,
Геноцид, генофонд, всеукрАїнський чехо-поет...
І такий, вже забутий, здавалося б, культ-силует -
"Я тобі поясню..." Тут і Анна Ахметова млосніє...

...Онуку Богдана Сташинського видівся сон:
Він смажив яєчню, нехитре, здавалося б, діло...
Співав Пол Маккартні, звучало, немов би шансон...
Степан - все не падав... Яйце із юрби - не летіло...

Кумпала Вір, 15.07.2010 року,
м. Хмельницький