як навіскою вітер
так дихає страх
воронням розмальовує
віддаль крикливу
а притомність не світить
бо кров на устах
та наноситься мат
на повітря курсивом

не звертає уваги
завзяття тупе
що життя перед ним
а не лялечка вуду
помиляється звага
як в полі сапер
і на грудях бруківки
здригаються груди

їх скидають мов трупів
в годинах чуми
і полюють на решту
юрму безборонну
аж заходить у ступор
знекровлена мить
і спадає вина
на зірки на погонах

скільки треба тих зір
аби бачити те
що за совість важніших
немає наказів
що під Богом усі
та Добро не цвіте
а князьки і царі
правлять балом наразі

на обличчях розбитих
ожив болю вуж
та весну що у серці
кийкам не здолати
і Любов’ю налиті
мов пуп’янки руж
світлі вікна у душі
на Віру багаті

5 Грудня, 2013

Промайнула сльоза по небритих щоках ню-століття
і в оголені нерви вгризається бур перемін.
За спиною шумлять божевільної провесні віття
і здається, що час нас підняв із укляклих колін.

Та лукавості суть ще наповнює думи по вінця
і ячить у душі віче правди і кривди нараз.
Я кидаю в огонь своє слово, жертовне полінце –
хай горить сатана і його біснуватий спецназ.

22.12.2013

Я вам гречку вузькооку привозив уже,
Кукурудзи із Китаю привезу вам ще,
Щоб ви їли й не п… галділи, а мовчали всі,
Щоб під йолку міг я стати у своїй красі.

Привезу я вам із Куби цукру і піску,
І картоплі із Єгипту, а із Мальти – щук,
Я замовив із Росії трохи Колими,
А собі під ноги шведські єврокилими.

Нагодую я сьогодні весь оцей майдан,
Як покращення добитись маю власний план,
А що всі на світі проти – то нема біди
У Донецьку люди кажуть: «То всьо до... звізди».

Україна вся радіє успіхам моїм –
Люди трактор підігнали будувати дім,
Але «Беркут» не пустив їх – це такий облом.
То Обама постарався – він керує злом.

Люди вірять нашій силі – люди правду мають,
І мою любиму «Мурку» під вікном співають.
Я вам посмішку дарую щиру, як ніколи.
А «капусти» не просіть – вся вона в Миколи.

08.12.13

Обома руками за Обаму
і прем’єра Великобританії.
Територію оту, обману,
гривні і порядності обвалу,
я блокую лайкою брутальною.

І лякаю велетом-осою,
висотою, люттю не людською.
І кого моя оса б ужалила?
Обома руками голосую:
пару – Януковича, Азарова!

17.12.2013

ІдЕмо у завтра на битви і гулі:
керманичі наші (царі і вожді),
півцарства ніяких, герої поснулі,
нащадки данайців і майже святі.

Тупцюємо кволо, хитає калину
і цвіт осипають зальотні вітри.
Ще шарпає, смикає бідну людину
усяке безчинство, найбільше згори.

Ціна рівноваги – руйнація цілі
і дружні обійми до чорних задух.
Із мотлоху часу, пліснявої цвілі,
ніщо не осяє зневажений дух.

Приречене коло – служіння у жебрах.
З братами простіше – немає братів.
Наносимо крові в поливаних цебрах
на свято померлих для добрих катів.

Шануємо долю – на чинному троні
так щиро моргає істота людська,
а навкіл зігнулась, закляла в поклоні
босота духовна, висока й низька.

Та юнь проростає у зоряні висі
і спадок терпіння скидає з плечей.
Півцарства постало із сонної ниці,
постало за гідність без блуду грошей.

Яка наша воля, розсудять нащадки,
бо очі у очі – сліпа пелена.
У кожного права свої безпорядки,
у кожної кривди – нічийна вина.

Одне достеменно: негоже мовчати –
тому що з мовчання зростають німі.
Їх просто дурити і легко повчати,
а спротив топити в п’янкому вині.

20.12.2013

Стоїть остання барикада.
А проти зріє чорна зрада.
Ще треті півні не співали,
як посіпакам знак подали.
Ті, у шоломах і з кийками,
увергли ніч у лоно драми.
Лупили так, щоб не кортіло,
а лиш кровило і боліло.

Стоїть остання барикада?
Убий у сОбі того гада,
що так сичить натхненно з долу:
- Кидай знамено, йди додому.
Там діти, жінка і вечеря,
а тут лиш «врємєні потєря».
Ти нічогісінько не зміниш –
не пощастить, то й сам загинеш.

Уб’єш у сОбі цього гада,
погине ниці чорна зрада
і переможе барикада,
твоя остання барикада…

16.12.2013

Україна, Бог і гідність в серці.
Це не легко зрозуміти тим,
хто в криваво-силовому герці
насилав покору молодим.

Хан Батий пустошив наші землі,
Катерина винищила Січ
і віками, тихі і смиренні,
ми дивились кривді віч у віч.

А голодні непосильні ночі?
А холодні сиві табори?
І тепер лякати є охочі,
та усе це, браття, до пори.

Україна, Бог і гідність в серці –
негасима свічка на вітрУ:
(хай немало бід стоїть у черзі)
- Я, мій роде, більше не згорю!

15.12.2013

Чия міліція: народу, чи «урода»?
Ви, у пагонах, що усі його?
Гасила іскру озвіріла рота,
а запалила до небес огонь!

Але «пахан» обманює з екрану
і не оббілює криваві плями,
а висіває вогнища нові…
Дубинками, що на людей направить,
отримає собі по голові.

14.12.13

В цю вітряну грудневу ніч –
Коли і холодно, і мрячно –
Ідеш на площу, мов на Січ.
Навпроти – „Беркут”. Лячно? Лячно.

Тебе оточують, і все ж
Ти не здаєшся – в Тебе сила!
З майдану на майдан ідеш.
Що далі буде? Чи могила,

Чи темінь вогкої тюрми?
Борися. Не зважай сьогодні –
Чи знов заграють у сурми,
Чи скотимося у безодню…

В засніжену тривожну ніч
Ідеш на площу – за ідею.
Міліціянти – зусібіч.
Що завтра? Торжество Вандеї*?

Пихаті, поважні, сп`янілі від винного диму,
Калігою бурою топчете землю богів.
Регочете, попелом сіючи нашу озиму
І ріжучи бидло, що кинуло спалений хлів.

Осміяні вами сказання дідівські шумливі,
Острижені коси сирітливих наших дівиць.
Тіла омиваєте в нашім ячмінному пиві,
А потім під стогоном неба спите горілиць.

Неначе не гріли вас давні холодні колони,
З-під мороку котрих поринули ви у ліси;
А нам – аби сяйну теплінь прабатьківського лона
Будили уранці не ваші, а наші пси.

Веде вас пузатий, закутий у лати патрицій, -
Та лати оті не пощерблені бурями гір,
Не рубані-биті мечами, як варварські ниці
Щити й наколінники, шиті з ведмежих шкір.

Колись-бо набридне вам хрускіт кісток під ногами,
І скинуть солдати торбини з ослаблених спин;
На горбі крутому зведете ви табірні рами
В надії на чесно заслужений вами спочин.

Ви будете кидати погляд бентежний у хащі,
Втираючи піт на брудному, засмаглім лиці…
Не вірте чуткам – наше військо очолять найкращі,
Не ті, хто знатніший чи в кого товсті гаманці.

Нам зови наляканих битвою аквіліферів
Приємніші навіть за стогони рейнських вод.
Ніхто не відступить, бо різати легіонерів
Разом з усіма буде вибраний радою вождь.

Не встигнуть забити тривогу чванливі горністи,
Знамена центурій візьме до обіймів пісок…
Нарешті грабоване вами зелене намисто
На шиї повернеться наших коханих жінок.

Поріже дрібненько старійшина жовту стеблину
І кине в багаття, і бачитиме в пелені,
Як марять імлисто на спечених римських руїнах,
Затьмаривши статуї, дикі германські вогні.

12.12.13

Друже, вітаю! Давно не відписував щось...
Холод, а може, то просто груднева депресія...
В час революції в кожного, звісно, свій льос**
Он за вікном кожен день бачу - мирна процесія:

Діти, студенти згуртовано йдуть на Майдан,
За європейську свободу і за інтеграцію.
В прагненні збутися у черговий раз оман
Гордо крокує надія вкраїнської нації.

Хлопець і дівчина, юні, рука у руці,
Пісня та усмішка. Поряд ідуть сотні друзів їх.
Знав би ти як "Беркут" трощить кістки та хрящі,
І як киями ламає дитячі ілюзії...

Що за доба, що за час, що за світ цей такий?
Скільки тривати ще смуті поміж українцями?
Скоро Різдво... Випав сніг, як і завше - м'який,
Влада, як завше, народ переплутала з вівцями.

Боляче, страшно... Молюсь:"Милостивий Господь!
Не допусти у країні війну та руйнацію.
Кроки вчинити неправильні владі зашкодь
І збережи від невірного вибору націю."

Вітер, мороз... У столиці правує зима.
З думкою тепло, що діти зростатимуть вільними.
Що там у вас? Ти про себе пиши зокрема.
Все. На добраніч! Твої сни хай будуть спокійними.

11.12.2013р

* обиватель (заст.) - громадянин, особа, яка належить до постійного населення якої-небудь держави і має відповідні права та обов'язки. (Словник синонімів)
** льос - жребій; судьба; участь.(Словарь української мови Б. Грінченка)

Це не бунту банального спроба –
Це встає український народ.
В ньому зріє духовна Європа,
Що не стерпить азійських заброд.

Від мільйонної площі столиці
До майданів містечок і сіл –
Скрізь осяйно-усміхнені лиця.
Дай нам, Боже, наснаги та сил!

На уламках розбитих кайданів –
Їх порвати велів нам Тарас –
Загартовані в бурях майданів,
Долю візьмемо в руки нараз!

Грудень 2013

У артеріях часу: кров людська – не водиця.
На іржаві дороги опадають сніги
і на білій сторінці українська столиця
як арена для битви, де свої – вороги.

Не оковами гніву, духом правди сповита,
на майданах країни «Ще не вмерла…» живе,
а безлика істота, за щитами укрита,
до покірного «щастя» у минуле зове.

У артеріях часу: кров людська – не водиця
і у гущі незгоди наш нескорений рід,
наче повінь весняна, плине в серце столиці,
щоб омити калини занапащений цвіт.

12.12.2013р.

І
З десятого грудня
у ніч на сьогодні
усі ми – присутні
на цій обороні.
Долаймо утому
палкими серцями,
ми в себе удома
і правда за нами!

ІІ
Шануймо людину,
що встала по праву
спинити руїну.
Будуймо державу
синів поколінню
козацького роду,
козацького гарту,
й шануймося браття,
бо ми того варті!
Славімо оновлену Україну!

ІІІ
Шикуймось у лави
на Заході й Сході,
берімось до справи,
щоб жити в свободі!

Ніколи нікому ні крихи свободи,
ні дріб’язку волі за так не віддай,
бо хижі устої людської породи
у пекло пекуче обернуть і рай.
Незчуєшся – кривду долучать до влади,
і право зневажать, на сміхи зведуть.
В сирих казематах, де морок і грати,
твоє волелюбство до скону замкнуть.
Ніколи нікому не кланяйся в ноги,
не йми на довіру солодкі слова.
В житті є незмінне – Господні дороги
і вічний порадник – своя голова.
Ніколи нікого не май за кумира.
У світі, крім неба, усе – суєта.
Реляції сану чи глянець мундиру –
удавана велич, нерідко пуста.
Ти – боже натхнення, ти – плід його праці,
то ж гордо до сонця обличчя тримай
і потяг душі до божественних грацій
за миску поливки, дивись, не продай.

2013р.

(актуальна байка)
1
Якщо ти сіра мишка,
гадаєш, що тобі вже “кришка”,
бо ти злякалась свого реву…
В люстерко глянь – може ти лев?
2
Якщо ти жирний кіт єси
й кільце добряче ковбаси
в зубах хочеш тримати…
Знай: за-бе-руть,
ще й можуть покусати…
Коли довкола одні пси
живуть!
3
Якщо вже так,
і ти московська зла собака…
ідеш між люди…
То марш до буди!
09.12.2013

Нам чужих вождів не треба,
Що ведуть у круговерть.
І скандує в синє небо
Україна: «Зека - геть!»
На майданах українців
Вже мільйони - не брешу,
Всіх не знищить кровопивця,
Всіх не зможе цей «феншуй».
Будемо стояти миром –
Перемога або смерть,
Ялинковичу ми вирок
Підписали: «Зека - геть!»
До Росії хай втікає
Промосковський цей холуй,
Або краще до Китаю,
З ним азірів і буржуй
Кожен хто ригіанальний,
Хто продав за гроші честь
Влада ця - урок повчальний
Банду з України геть.

08.12.13

що дух?
він м’якне - мліє
й витає в небесах…
а що надія -
красива ніжна жінка – ах

в її обіймах дух твердіє!

що - 2

що страх?
здається
на його боці сатана ха
сміється…
та твердо треба знати

що сатана над ним буде сміятись!

що - 3

що є то є
а страху вже нема з тобою
звертаєшся до Бога по своє
з високо піднятою головою!
він як жебрак в пустині…

благатиме у Бога милостині


що - 4

що віра?
нехай залишиться вона
небога
одна
І ти уже – ура!

За пазухою в Бога

що - 5

що віра?
мов вуглинка
що жевріла…
прийшла пора
“поставити ялинку”…

і запалила гриву звіра

У сновидінні зяяв древній Київ.
Іще світанок темряву не їв,
Як спокій міста жах убивчий виїв
Половниками варварських київ.
І, як не дивно, саме ця зачистка
Страху й вагання із людських сердець
Збудила силу бойового тиску
На безум влади.
Безуму – кінець!

07.12.13

Пане президенте(одруківка),
пане кримінале(може так?),
кров’ю вмита київська бруківка –
Беркут ваш калічити мастак.

Пане президенте(вибачаюсь),
пане владолюбцю(вочевидь),
не сказали покаянне «каюсь!» –
совість закодована мовчить.

Пане президенте(знову мимо),
пане демагогу(чом і ні),
тане час каденції незримо –
де обітниць гори золоті?

Пане президенте(це востаннє),
пане богомольцю(жартома),
залишилось ще одне питання –
вірите у Бога задарма?

03.12.2013р.

Лежачого не б’ють! – це кодекс честі,
але навідліг б’є по голові
за мирну ніч, за акції протестні
жагучу юнь вояка у бронІ.

Хіба ти беркут? Сученя погане!
З такою люттю трощити кістки…
Такий же яр колись тебе дістане,
твоє трухло у місці, де мізки.

Ногами не закОпаєш свободу,
кийками не вгамуєш мар життя.
Не захисник ти власному народу,
а влади кримінальної слуга.

А ще, «герою», пам’ятай про долю
(усе вертає на круги своя):
сьогодні б’єш, чужу калічиш волю,
а завтра кров’ю вмиється твоя.

03.12.2013р.

Народ у розпачі, а він
сказав, що «перегнули палку».
Але мільйони, як один,
гаранту побажали палко:

крім золотого, кришталевого
іще алмазного клозету…
Ні! бандюку – клинка сталевого,
кілка осикового – зеку!

03.12.2013

І
У Чорнеє море впадає Дніпро.
Для віча мостився майдан.
Країну гуртує година випроб.
Нарід можновладця скида.

ІІ
Огонь не вертає обуглених дров,
і кров’ю не стане вода,
і брук вікопомний освячує крок,
допоки триває хода:
за волю і гідність стояти на кров
уділ не рабів – громадян.

ІІІ
Снаги Вам, усім, хто сьогодні не спить:
у герці сумлінь і оман
притомніє нація в зболену мить
і кличе до чину Майдан.
01/12/

01/12/

Московіє, о кревна доле,
прийми на палю честь мою.
Душа повії, тіло голе –
перед тобою я стою.

Моє імення – Україна,
окрайок щастя і землі.
Чи гину я, чи то Руїна
мені наснилась уві сні?

Усе життя ішла до Бога,
убога, грішна і свята,
і довела крива дорога
до богохульного хреста.

Були сини, титани слова
і долі вольної вітри.
Зітліло сім'я, лиш полова
все яро лине догори.

Ще пересічні небораки
та їх запроданці вожді,
яким давно уже до сраки
усе, що скніє у нужді.

Московіє, як серце стигне
від частоколу гострих паль!
Тут не одна свобода згине
етапом у сибірську даль.

Немає світла, янгол ночі
укрив імлою небокрай,
а ясновидцям вибрав очі,
щоб не шукали в небо плай.

Московія – содухи мантра
та хлані п’яної «авось».
Було так, є і буде завтра.
На древі літ – кривава брость.

Ховає час в іржаві плями
біль сокровенного життя.
Лежать голодні в ситих ямах,
уже ніхто їм не суддя.

Ще Молох смерті – ясна стерті.
Із жорен сиплеться трухло.
Ідуть з війни живі та мертві,
це вже кому як повезло.

А табори, а людолови,
а дріт колючий навкруги?
Скотився жах у чорні води
і до цих пір ідуть круги.

Усе було, на гострій палі
сконав не вік – любов земна.
Вона із пісні, а не сталі,
тому і захисту нема.

І от стою я, Україна,
перед воротами Кремля –
не суверенності країна,
а так, залюднена земля.

Московіє, візьми до себе,
у азіатську маячню.
Рабою буду я для тебе
у робі чорній, хочеш – ню.

29-30.11.2013р.

Ви – молоді, а вороги:
Москва, мороз і «регіони».
Та Україна – навкруги,
і наміри не охололи.

Сіяє сонячно Майдан,
гойдає стяги і надії,
Люд, що з апатії повстав,
І нагодує, і нагріє.

Та гасне полум’я твоє,
бо необхідно для Майдану,
хоч лідерів немало є,
лише Новітнього Богдана.

Засяє полум’я твоє,
бо є потребою Майдану,
хоча ідей багато є,
іти за шаблею Богдана!

30.11.2013

Кийком по плечам, голові
усяк дістане.
Студенти ходять у кровІ.
- Вітаю! … Янек.
- Я гарантую вам права
свої, а ваші?
Боліти стане голова –
хіба не краще?

30.11.2013р.

розгойдані зорі над сивим смерканням століть
а ще різнобарвні майдани на київській площі
і так Україні цей безлад постійний болить
і так вона вірить у наші прозріння і прощі
мадонна чорнобильська плаче сухими слізьми
Перун і Дажбог заніміли від фальші та злості
лукавих героїв яким не дивуємось ми
прибиті журбою без духу свого й високості
героїв багато пророків як завше нема
чужа напівправда для нашого вуха миліша
а в селах поліських якась напівдика пітьма
фатальна якась навісна і щоразу густіша
спустошено землі у клубі колишнім пивбар
а очі бабусь вже не горнуться більше до неба
за кожну ідею ціна ніби йдеш на базар
молитва і та як повинність уже не потреба
а вітер розхристаний стогне в забутих лісах
ночами вивозяться сосни на гроші на гроші
і відчай гіркий поселяється в наших серцях
хоч гасла лунають гучні й обіцЯнки хороші
без віри куди тільки вірити важче щораз
політики в душах уже наслідили надовго
на кручах Дніпрових криваво ридає Тарас
про наше гірке безталання розказує Богу

На постаменті мріяних років,
немов раба, закляла наша воля.
Її звільнити хто лиш не волів,
та, мабуть, не судилося – недоля.

Внизу кровлять багряні мари-сни,
що карбами вросли у покоління,
де вісники жаданої весни
не повторили дива воскресіння.

Помолимось за тих, хто не чекав,
коли зійдуться зорі на звитягу,
а юно і безстрашно помирав,
зіходячи офірою на плаху.

Часи розсудять, чи потрібна кров,
що висохла у пам’яті байдужих
і чи зростуть герої духу знов
із демосу смиренних і недужих.

26.11.2012р.

Я сьогодні розсипала сіль,
Ясна річ, буду знову сваритись,
бо для нинішніх піль – бидлопіль –
не навчили мене коритись.

Хтось послухає й скаже – дурна,
Що в житті тобі треба, каліко,
і який тебе точить тарган?.
Просторікуєш? Ну, просторікуй…
Не навчило нічого життя:
де прогнутись, схилитись, скоритись,
І, без низки думок-вар’ят,
Просто жити і просто жити?

Не навчило і вже не навчить
Ні схилятись тепер, ні коритись.
Моє серце, не смій, не мовчи,
будь як сурма тієї трембіти,
Що призвала народ на борні,
Вирувати у світі сваволі,
Щоб очистився світ від дурні,
Щоб здобути для неба волю.

…Я сьогодні розсипала сіль,
як варився нехитрий супчик…
Розварились думки на кисіль –
Звеселяйтеся, душі сучі…

листопад, 2013

Летиш і бачиш, на покору хворим,-
над морем горя, над голодомором,
у хаті мати, гарна, молода,
була учора, а тепер - потвора
безсила - у колисці не гойда
дитя вхололе, а «засни» говорить...
Повернешся, і повен горя морем,
розповіси усе – і крик розпоре
зі дзвону полог. Полум’яно-скоро
заллє Москву розлючена орда!

2011

Голодомор. Затихли дзвони...
- Я не люблю тебе, життя!
Ти чуєш, доле? Ці прокльони
шепочуть висохлі вуста.

Поникла сумно головою
над немовлям у зимну ніч.
Моя країно, що з тобою?
Щодня згасають сотні свіч...

Та ні, не сотні, а мільйони
у пащі голоду сердець
вмирали так. Доба сваволі
їм лютий правила кінець.

Заклякла над маленьким тілом,
на плач не вистачає сил.
Ще трохи часу – піде слідом
у край чорніючих могил.

І там земля не ляже пухом,
а мерзлотою на чоло.
Голодна смерть іде за плугом
і оре злякане село.

А у кремлівських кабінетах
найбільший вождь усіх часів
на сито-п'яному бенкеті
повчав борні дрібних вождів.

Він закликав до перемоги
супроти клятих ворогів;
про саботаж казав, про змови
і українських куркулів.

Що суть села – завада кроку
у світлу яву майбуття
і хто не став на цю дорогу,
не має право на життя.

Село, село – колиска мови,
колиска чистої душі.
Який там бунт, які там змови?
Було б що їсти на столі!

Та на знаменах – виклик світу.
І оберталось колесо –
комусь ще снився кусень хліба,
комусь було вже все одно.

Старі, малі вмирали перші,
за ними ґазди і жінки.
Таких масштабів, може, вперше
злочинці владні досягли.

Голодомор – німа сторінка
на українському шляху,
де кров’ю полита стежинка
вела до „щастя” на біду.

Ще не написані всі книги,
ще світ жахнеться від наруг,
а ми молімось тихо-тихо
за вічний біль голодних мук...

2008-2013рр.

Вороги - політика і вірші.
Я згоден з вами, та, пардон, -
Комуно - олігархічна більшість -
Дивовижний оксюморон!

15.11.13

Либонь, Левіафан вважав, Іоні
жилось у ньому, наче в пансіоні.

2013

1. Василь Макух (1968)

Безмовний біль. Затьмарена доба:
Блукає страх між викликом і схлипом.
Ні продиху, ні просвітку - хіба
Самому спалахнути смолоскипом.

Черкнеться дух об небо, як сірник...
Шкода, прозрінню факела замало.
А заки з часу виросте Гірник,
Зметнеться вгору полум'ям Ян Палах*.

Палатимем повік. Над манівцем
Світитимем незрячим і незримим.
Душа, що світ осяяла вогнем, -
Неопалима.

2. Олекса Гірник (1978)

Тарасова круча... і ніч...
О Дніпре! Чому ж тільки стогнеш?!
...геть, думи! І сумніви - пріч!
Прости... одвернися, мій Боже...

Я - сполохом - над небокрай,
Де (с)Палах і Макух-предтеча.
Свята Україно, світай...
Світися, голгофо Чернеча!

2013

Не один герой поліг,
визволяючи барліг.

2013

Що більше сірої в людини речовини,
що більше розуму в погляді її очей,
то більш нестерпним у неї є почуття вини
за стан оточуючих її день-у-день речей.

2013

Не вивів би він "Партія веде!",
то вивело б його НКВД.

2013

Ми плакали за Леніним,
ми плакали за Сталіним,
ми плакали за Брежнєвим.
Не всі, але було.

Ми плакали за Крутами,
за вмерлими від голоду,
за тими, що розсіялись
в пилюці таборів.
Не всі, але було.

Тепер ми правду ділимо
та долю нашу змучену
і на війну шикуємо
своїх на ворогів.
Не всі, але так є.

життя протікає
тюрма
ні вліво ні вправо
нема
дороги для кроку
катма

на вулиці дощ
гуде
і тільки народу
німе
вишиваногарне
стадно
гука
ми вкраїнці
радо
бо пан їм дозволив
гамір
оце всенародний
саміт

на борщ не настачить
грошей
і бідності тиха
пошесть
з`їдає останню
совість
рахує свою
команду
ліниво повислих
панду

коли
прокинеться
люд
когорта новітніх
зануд
неначе
голодна рибина
не наша хіба провина

18.09.2013

Ледзь вайна, з бліжэйшей з ўправ
бюст я Леніна забраў.
Цешыў бюст мяне щоночы
лепш, чым нават бюст жаночы.

2013

У каждого из на планете живущих есть
как минимум одна замечательная черта.
Черта закрытого (увы, очень редко) рта.
Из-за которой, правда, ни высказаться, ни поесть.

2013

Ледзь толькі вывучыў больш-менш "Ich bin, du bist...",
як паявіўся зноў наш родны асабіст.
Напомніў перш за ўсё, маўляў, "я есть, ты есть..." і
каб завучыў то вой, надоўга ж змусіў сесці.

2013

Усю вайну прайшоў без страт
наш слаўны загарадатрад.
А вось прынес нямала страт
наш слаўны загарадатрад.

Я немцам нарабіў быў спраў:
катоў тапіў, пад дзверы сраў,
паліў пакрышки, шыбы біў.
Усё, што і да іх рабіў.

За барацьбу з ворагом народа
мне абяцана узнагарода,
нейкі тып ордэна ці медалі.
Ясна, нямецка. Шкада, не далі...

2013

Я ўсю вайну ў падполле прасядзеў.
І не таму не выхадзіў, што бздзеў.
Зачынены быў жонкай на замок,
каб немцам выдаць нашых я не змог.

2013

Пагналі нас ў няроўны бой,
дык ДАП* я засланіў сабой.
Калі ж не засланіў быў ДАП,
дык гэтаксама не бяда б...

2013

Калі трапляўся дэзерцір,
часць наша была вельмі рада,
быў гэта шанс наладзіць цір
рабятам з загарадатрада*!

2013

Партызан - ня фазан,
ён ёсць птушка поболе.
А яшчэ партызан
гіне ў нас у няволі.

2012

Што між нас ні жанчына,
то кахала немчына.
Моцна вабіў жанчын
штурмбанфюрарскі чын.

2012