Пародія

я не знаю, що мені насниться,
аж боюся поринати в сон.
збоку непокоїться синиця,
за вікном угледівши ворон.
кліпає розгублено очима,
як голодний захмелілий гість -
хочеться бо їй якимось чином
вилити на мене давню злість.
нюхом чує душу небайдужу.
я тримався довго скільки міг.
що ж робити – бути вірним мужем,
чи рванути геть без задніх ніг?
запросив би галок тих на каву,
і не тільки галок – птах усіх,
жодної пір’їни б не проґавив,
лиш синиця вдома, як на гріх.
пригрозила дзьобом для годиться
і заснула в теплім кулаці.
все-одно тепер мені не спиться -
я ж поет чи ні, кінець кінців!

Признайся, що накоїв, пташко.
Чи знов утратив ти дар мови?
Давай так коротко і страшно.
Я загартована, готова.

Я не сваритиму, не мама.
НЕ грайся в бетмена-героя.
Не компонуй сльозливу драму,
НЕ муч свій мозок гемороєм.

Ну що, з вікна стрибати буду?
Розбив серденько любий мачо?
І що воно тепер за люди?
Пісочниця за ними плаче.

Ірина Вівчар, Плаче пісочниця

Іди до неї! (пародія)


Ну що накоїв? Признавайся!
Де знов напився до безтями?
Чи у штанці напісяв знову
Від радості - дійшов до мами?
І де тебе чорти носили?
І де подів усю зарплату?
Купив три ящики горілки...
І де вона? Дістав по блату
Мені щось цінне? Подарунок?
Не зображай себе героєм!
Ти не прийшов - тебе принесли
Всього в синцях і гемороях!
А ця помада між очима,
Брудна без гудзиків сорочка...
Я не сваритиму - не мама,
Не плакатиму - я не дочка.
Ти був із нею? Зізнавайся?
А потім вже напився - знаю!
Пісочниця давно на тебе
Підступно й хитро зазіхає.
Візьму пательню і - по попі!
Візьму качілку і - по ребрах!
Якщо пісочниця заплаче -
Нехай бере! Мені не треба!


07.06.2011

Я палю у джипі "Hummer"
"Marlboro", в натурі -
Та послати маю намір
Західну культуру.

Є у мене секретарка -
Ой, яка красива!
До роботи дуже шпарка
Й без пихи, на диво.

А у Ніцці на курорті
Маю гвинтокрила:
Не люблю я ту Європу -
Терпіти несила.


06.06.2011

Залий собі за комірець
Щоб на усе пусте забити!
Повір, бо це ще не кінець,
Буває гірше, треба жити!

Запий пігулку ту гірку,
Не ний, що вже немає сили.
Навчись радіти маяку,
Якщо шторми тебе не вбили.

2011

Пародія

Згадав ти знову ненависне.
Забий, воно того не варте.
Стоїш, мов партизан на варті,
а раки стигнуть, пиво кисне.

Вже в ополонці повно риби,
ловити можна хоч руками.
Я спінінг витягла з колиби,
а діти марять шашликами.

Забий. Я з шефом поговорю,
мене послухається зайчик.
Як ті офшори я розорю,
зміняє джипа на трамвайчик.

Набридла вже ікра і суші,
зловлю й нафарширую щуку.
Потреш ти спинку мені в душі.
Усе мине. Давай-но руку.

Заб"ємо гола ми з пенальті,
в час додатковий у вітальні.
Химер розмажем по асфальті,
то все – пусте, а ти – реальний.

03/06/2011.

У моєї у феміни
Ягід – повні жмені:
На базарі в першу зміну
Я торгую ними.

У моєї у феміни -
Грона винограду:
Виноградар - в другу зміну
Жду винагороду.

У моєї у феміни
Лоно – піч мартена:
Металургом - в третю зміну
Від темна́ до те́мна.

Описав я вам феміну
Файно і сучасно -
Але йду, дровець підкину,
Щоб лоно не згасло...


02.06.2011

Не «Муму», а якийсь «Macintosh»,
А чи то поетичний "Рenthouse":
Станіславська, Кузан і Генто́ш,
О.Зубрій, Бачія і Чорно́гуз.

Познущались вони над Муму -
Утопили собачку... У ванну
Позалазили... Я не пойму,
Це до шмиги Тургєнєву Йвану?

Повертайся, Тургєнєв Іван,
Приведи і Муму із собою -
Принеси їм горілочки жбан
І закуски хоча би якої.

Хай сідають на чистий газон
І вилазять із ванни скоріше -
Бо чекає їх «Декамумон»
І поема «Мумоній» у віршах.


01.06.2011

…Спробуй себе уявити
На місці собачки Му-Му.
Пожбурив тебе за корму
Герасим. Не дав зрозуміти,
Що більше вже нюхати квіти
І дзявкать не будеш йому.
Спробуй себе уявити
На місці собачки Му-Му.
Ніхто не питає, чому
Хазяїна щиро любити,
Хоч він тебе їде топити,
Повинна? Бо треба ж комусь.
Спробуй себе уявити…

Спробуй себе уявити Олександр Зубрій

Перша спроба пройшла зразково -
Дві хвилини була під водою
І, хоч ванна наповнена знову,
Я... ще пару хвилинок постою.

Друга спроба напрочуд вдала -
Три хвилини і гак у додачу,
Та, чомусь, мені знову мало...
Я не здамся і не заплачу!

Третя спроба (Бог трійцю любить)-
Майже п'ять хвилин під водою!!!
Я, нарешті, як творчі люди,
УЯВИЛА СЕБЕ МУ-МОЮ!!!!!!!

Страсті за Му-Мою Патара Бачія

Вже від мила очей не бачу я,
Що ж ти робиш, пан Біг, зо мною,
Раптом стала Патара Бачія
Під водою ванни Му-Мою!!!

Стала справді, немов собачка,
Під водою дряпалась, вила,
Ледь - як Байду, за ребро гаком
Ще й сама себе – не зачепила.

Затопила сусіда знизу,
Як себе уявляла Му-мою,
Капа, капа вода з карнизу,
Бо ще й мукнула під водою!

В ражі експерименту Ярослав Чорногуз


Пародія на пародію на пародію

Ось така в нас Му-Ма із вами -
Не вилазять поети з ванни.
Всі себе уявляють Му-Мою
Та ще й (м)укають під водою.
Першим приклад подав Зубрій,
Він увесь розчинився в ній,
Не у ванні, а в тій Му-Мі.
Дивні думи в його умі.
Уявляти - заразна справа:
Роздяглась - і до нього Патара.
Не в Му-Му! А у ванну, друзі!
Й понеслося по всій окрузі!
Всі взялися за експерименти:
Му-Мію, Му-Маю, Му-Моменти...
Епідемія шириться швидко -
У роботі нікого не видко.
Всі пірнають, Му-М"ять, Му-Міюють,
Над собачкою всі домінують.
Тут прийшов Чорногуз із підколом -
Він свій шанс не упустить ніколи.
Він у ванну заліз - уявіть!
У Патари з"явилася хіть
До життя.
Ей! Ви двоє, а нуж, потісніться,
Бо для кобзи немає вже місця,
А ще треба капелі й кумі...
І маленькій нещасній Му-Мі.

2011

Вже від мила очей не бачу я,
Що ж ти робиш, пан Біг, зо мною,
Раптом стала Патара Бачія
Під водою ванни Му-Мою!!!

Стала справді, немов собачка,
Під водою дряпалась, вила,
Ледь - як Байду, за ребро гаком
Ще й сама себе – не зачепила.

Затопила сусіда знизу,
Як себе уявляла Му-мою,
Капа, капа вода з карнизу,
Бо ще й мукнула під водою!

31.05.7519 р. (Від Трипілля) (2011)

Доктор Абсурд приходить із пекла
І збиває вам наголоси…
По губах його щось текло
Та у рота не улилося.

Доктор Абсурд вручатиме медаль
І казатиме: "Медом политі",
А за рогом чи де-не-де
Зачекає вас із пістолетом.

Доктор Абсурд сидить за катедрою
І ніколи нікого не слухає,
А якщо і ви не допетрали,
То прийде і накрутить вуха.


27.05.2011

А літак відлітав на Бориспіль,
На Бориспіль літак відлітав,
Вітер дужий в обличчя прискав -
Пролітали повз мене літа.

Повезло мені, друзі, та досі
Виглядаю, як той з конопель...
Поясню будь-якому невдасі -
Маю "Porsche", дружина - "Chanel".

Хто ніколи не йде проти вітру,
Хто трави нижче й тихше води,
Той і каже:
- Обличчя лиш витру –
Заплювали всього вороги.


26.05.2011

Поету тричі лиш являлася любов,
А ти мені - ледь не щоночі тричі
І за штурвалом уявляю знов,
Що ти моя Джоконда й Беатріче.

А за прекрасних дам були бої,
Війна троянська навіть розгорялась -
І я пливу до тебе в кораблі,
І пришвартовуюсь утретє до причалу.

А учетверте - все-таки вдалось
І я лечу в обійми - юне тіло
Мене чекає, але раптом – бовсь!
Упав із трапа, аж забулькотіло.


23.05.2011

Обложив тебе, але не встояв,
Спаленів від сорому, притих
І подумав, що простягну ноги:
Мій найбільший ворог - це язик.

Ти палаєш, як гаряча пічка,
Жар від тебе - аж на кілометр.
Я горю, неначе з воску свічка,
І знімаю - шапку, шубу, светр…


13.04.2011

В місті ледь не вхопив мене грець -
Біди всякі, бацили вчепились.
Чимчикую за місто – на милість
Я природі здаюсь. Навпростець

Так ходив би й ходив тут щодня...
На чарівнім природи роздоллі
Крізь поля я простую поволі -
Навіть тінь десь блука навмання...

Тут маленьке теля язиком
Позлиза́ло із мене напа́сті...
Тут пернаті вітаються: «Здрасті!»
Й пригощає коза молоком…

Чом я досі у місті?.. Та ні,
У селі позостанусь навіки -
І душі я поповню засіки
На гнідому у крапку коні.

Та й за вила візьмусь, за косу
І вставатиму вранці о п'ятій...
Я забуду про місто те кляте,
Убираючи в себе красу.

Не тужитиму зовсім в селі:
Буряки посаджу на городі
І дивитимусь, як журавлі
Відлітають. Колись, при нагоді,

Заготовлю на зиму дрівець,
Кожушину куплю у сільмазі,
Заведу, мо', й отару овець...
Як чудово в природі оазі!

Хоч міситиму тут чобітьми
По коліна грязюку весною -
Та скрипітиме сніг під саньми
І сідло на коні піді мною.

Хай узимку по пояс той сніг
Прокидатиму аж до знемоги,
Та зате не писатиму книг
І забуду про сайти і блоги...

Хай невесело стане і тут -
Не заграю на кобзі в оркестрі...
Не просіть, не вернуся... Зер гут!
Прощавай, рідне місто. Маестро.


11.04.2011

Не встигли обійняться й разу,
«Качає» баба тут «права»,
Вже подавай ти їй алмази,
Смарагд їй треба купувать.

Сер Бісер в неї уселився
Й потроху вводить її в раж…
Вже не камінчик їй приснився –
Палац, машина і гараж…

А там і яхту забажає,
Ще забандюриться й літак,
Круїз у океан безкраїй…
Лиш не кажи ти їй: «Не так!»

Забула геть про вічну душу,
Витає у рожевім сні.
А Чорногуз: - Ту вибрать мушу,
З котрою рай і в курені.

Що буде і у бідній хаті
Окрайцем хліба частувать,
Романси милого співати
І рани серця промивать.

І не проситиме нічого,
Та буде музою із муз…
І цілий всесвіт, мов од Бога,
Їй подарує Чорногуз.

Хай у житті не буде Крезом,
Їй дасть коштовності ясні:
Рубін шліфований поезій,
Пісень смарагди осяйні.

Оце була б поета мрія,
Поета мрія голуба,
Вона – голубка – не посміє
Із нього ізробить раба.

Сер Бісер: скаже тобі кожен –
Наївний дурень справді ти,
Ото й здихай собі на ложі,
Наївнім ложі самоти.

Плекай собі думки хороші,
Закон життя оцей не нов:
Як в тебе закінчИлись гроші,
То вже й закІнчилась любов.

ЧОРНОГУЗ:

Візьму я Бісера за барки,
І у куток його жбурну,
Потрібні і йому припарки,
Їй-Бо, хоча б на мить одну.

Сер Бісер тут як заволає,
Мов у болоті він загруз:
- Ти перед ким мене метаєш,
Сторозпроклятий Чорногуз?!!

Перед подругою моєю
Тепер болить мене нога –
- Нібаба – псевдонім у неї,
А справжнє прізвище – Яга.

Їй біля моря он сидіти,
І горе гріти у руці.
В її розбитому кориті
Лежать звичайні камінці.

7.04. 7519 р. (Від Трипілля) (2011)

Я - Чорногуз. Та хочу вити!..
Журба лягає на папір.
Ну не дає спокійно жити
Мені проклятий ювелір.

Очей своїх палкі смарагди
Ти до вітрини не звертай.
Всі ювеліри - просто гади!
А цей - "отпєтий нєгодяй" -

Тиця під ніс тобі рубіна.
Мені ти робиш впертий знак.
А в мене аж дрижать коліна,
І правий вже свербить кулак.

Шліфує він, той змій гримучий,
Сапфір, алмаз, гірський кришталь.
Давай, моя кохана, лучче
Читать "Як гартувалась сталь".

А як од сталі в'януть вуха,
То є "Гранатовий браслет".
... А що вона? Вона й не слуха,
Про що торочить їй поет...

Кажу: не ті у нас фінанси!
І бачу, як зникаєш ти.
Зате які пишу романси
На гордім ложі самоти.

Я, напевно, не Бог... Та не певен у цьому, не певен.
А мені би дізнатись. В нейронах моїх каламуть.
Я дивлюся за плечі - чи крила не виросли з стегон.
Я, напевно, не Бог - але ангельські крила ростуть.

Я, повірте, напну не одне ще словесне вітрило.
Бог – це Слово. А слів я навчитися трохи устиг.
Віршів 100 написав. Але, Бог дасть, і 200 осилю.
Я, напевно, не Бог. Я, нормальний, кажу вам, не псих!

Я, напевно, воскрес - тихо грають гавайські гітари
І, простіший простого, я граю в божественну гру,
Але, бачу, до мене щодуху летять санітари
І, напевно, готують сорочку мені гамівну...


31.03.2011

Всіх я риб перелюблю в морі,
Маю внутрішню цю потребу,
І застигну в німому горі,
Вже коли я дійду до тебе.

Не торкай мене поміж ноги,
Він – вже мертвий, старий незграба,
І пробач мене, мила небого,
Не поставлю тебе уже крабом.

Та до зваби твоєї горнуся,
Я зробити ще дещо в силі,
У глибини твої увірвуся,
Солод-ласку дам – куннілінгус.

Все солоне злижу із тіла,
Струм оргазму пройде між нами.
Як здригнулась ти, затремтіла…
Піднялося на морі цунамі.

20.03 7519 р. (Від Трипілля) (2011)

В свято вічно чарівних фей
По весняному вітер свище.
Знову ми коло Ваших грудей,
А часами і трохи нижче…

Іван Гентош «Зі святом 8 березня»
http://maysterni.com/publication.php?id=59261

Знову не туди!
(пародія)

О, жінки! 8 березня скоро
За годину. Чи, навіть, ближче.
Знову ми коло ваших грудей,
А часами і трохи нижче.

О, жінки. Скоро свято. О!
Ми в захопленні – «ахи!», «охи!»
Знову ми коло ваших ніг,
А часами і вище трохи.

О, жінки! Ви не лайте нас –
Це буває лише сьогодні.
Ми, хмільні від жаданих тіл,
В ціль попасти ніяк не годні.


07.03.2011

Місяць підкрався неждано,
Зорі усі засвітив…
Пісню співає коханий,
Вже не чекать мені див...

Тяжко любить бандуриста,
Вірить у щастя ясне:
Лєється мелодія чиста,
Не приголубить мене.

Він обнімає бандуру,
Ніжно торкається струн,
Лель мою пестить фігуру...
Хай тебе візьме Перун!

Хочеш, щоб зиму проспала?
Кажеш, що Муза прийшла?
Дива мені вже замало,
Не дочекатись тепла...

Досить співати до ранку,
А щоб розвіявся хміль,
Треба відкрити фіранку.
Ти моя радість і біль.

Вже й за північ, а ген із клуні
Лине надто тривожний звук...
Вихідні Жан Рено і Клуні,
Поки в сіні сидить Павлюк, -

Жовточубий, голонасінний
(Очі блимають чи камін?)
Нумо, Музи, без голосіння:
Перша, друга...Came in! Came in!

Ігор знається на насінні,
Потрясає (віршами) дів.
Закінчилась пора косіння.
Почалася пора плодів:

У подолах несуть-доносять
Музи музиків звідусіль.
Урожайна вдалася осінь.
То коли там пора весіль?..

Фіранка. Ліжко. Яйця і «банан».
Маршрут. Його. У темряві. Невпинний.
Вже третя ніч. Напівпритомний стан.
Ох. Завелася. Щастя. Ця машина.

Перерва. Цигарки. І скрізь – condom.
Коньяк. Цукерки. Далі. Пиво. Кілька.
«Пілотка». «Перець». Разом знов. Дурдом.
Рахуємо. Не знаємо. Вже скільки.

Змокріла. Ковдра. Мила, мо «бай-бай»?
Ти просишся. Вже хоч. «Крутить педалі»?
А я кажу: Давай. Іще. Є…днай.
Нічне життя. Проходить. По спіралі.

27.02.7518 р. (Від Трипілля) (2011)

Пародія

«Дзюрчать струмки» – під мурами амури
зливають пиво, щоб злетіти в небо.
Готують стріли й іншу фурнітуру.
Весна. Робота. Хоч-не-хоч, а треба.

Коти – не люди, не до камасутри.
Примітивізм! - займаються вокалом ...
І не кажіть, якісь такі немудрі.
Якби ж то люди теж отак співали.

Наш «півень хоче виступити в цирку»,
а не дають – «кукуріку», і в зупу.
Аби на кур надпланово не зиркав
і оком ласим раз-у-раз не лупав.

«А квіти бджіл чекають нетерпляче...» -
уява автора бурхлива і неспинна :
то тішиться, а то ледь-ледь не плаче,
розпалений жертовністю рослинок.


Іде весна, штурмують феромони.
Не зважиш сил і власної природи,
впадаючи в азарт не за сезоном,
нарвешся на рядки експромт-пародій.

А я підійду до тебе тихенько - ззаду,
Знайду твої губи по запаху шоколаду,
Знайду твої вуха по запаху від "DIOR"-а,
Знайду твої коси по запаху "HEAD&SHOULDERS",
Знайду твою шию по запаху "SAFEGUARD" - мила,
Знайду твою спину по запаху "DOVE для тіла"...

Продовжити далі?.. Та ні, не посмію -
Не хочу дістати від Юлі по шиї...


18.02.2011

Не родить коло мене гречка клята!..
Неврожаї. Чи град її побив?
Дядьки сумують. Бігають дівчата, -
Шукають хоч одну з альтернатив.

Прийшла пора простим речам радіти:
Коптить сальце, горілочку гонить.
Гей, хлібороби, сійте гречку. Сійте.
А ми побачим, що у ній робить.

А буде гречка - вродить і капуста
(Щось і в капусті можна відшукать).
Стрибайте, хлопці! Бо якісь ви тлусті.
Один Василь продовжує стрибать.

І хай нам ставлять палиці в колеса,
Та витривалий наш поет-мужик.
...О, як свербить п'ята у Ахіллеса!..
У пародиста, зазвичай, - язик.

Пародія

"Дві любові скували сьогодні мене,
Дві найближчих для серця людини..."
Я на чвертку - верлібр, а на решту - сонет.
Почуваюся повним блондином.

"І обоє вустами тривожать лице,
Ох, які же солодкі ті губи!"
Тільки в часі, боюсь, щоб не збіглося це.
Не хотілось би врізати дуба.

"Промовляє одна: "Ти назад поверни,
Мою мрію – яснУ..."", оком тисне.
Поверни-поверни, але як?.. не словник,
І не сотка, що зичив колись там.

Друга пестить так ніжно, а губи-томат -
( скільки з'їв цьогоріч помідорів,
Поки з ніжних наук заробив "автомат"),
Чи на щастя мені, чи на горе.

Що ж робити мені? Я не їм і не сплю,
Схожим став на скелет із шухляди.
Доки виберу, чую настане каюк
Егоїсто_спокуснико_гаду.

Гадали ви, що я - якась така?
Ні, не така – а лиш трамвай чекаю!
І вам, трамвайним збоченцям і дивакам,
Зась до мого, лише мого, трамваю!

Сумні у мене очі і думки
Про щастя, подароване не вами,
І не збігаються мої смаки
Із "не такими" вашими смаками…

Та вдячна вам, що в серці в мене рай,
І я ніколи навіть не дізнаюсь,
Як ви здивовано дивились на трамвай
Котрий чекаю і ніяк не дочекаюсь...


24.01.2011

на вірш "мат...ріархальне"
http://maysterni.com/publication.php?id=56539


Це сучасність, не третє століття до нашої ери,
То ж футболку зніми і шкарпетки, є в крані вода...
Відірвися від компу, сидиш там, неначе в печері,
Мій художнику слова, поете, я ще молода!

Подаруй мені казку, любов, чи хоч секс, в цьому світі
Нині патріархат - ти читаєш щоночі вірші.
Я ж бо самка твоя, зараз кажуть "дружина", а жити
У панельній квартирі мені уже не до душі

Із таким динозавром. Піду і знайду папуаса,
Що йому до книжок і до світла, у нього бамбук
Є міцний для хатини, з ліани постіль і матраси
Буде матріархат, буду жити спокійно, без мук.

Її фігурка мовби доладна статуетка,
Обличчя - фарфорове, зіниці – аметист,
Звабливенька богиня, гаряченька німфетка,
Лоліта, певним чином - так мовили колись.

Гаряче, хоч із криги Лоліта серце мала,
Але то, певно, Герда, скоріше, братик Кай
З Лолітою серцями на хвилю помінялись…
…Тут без півлітри, друзі, усім нам буде край…

А млявий дощ осінній… А зорі так сіяли...
А місячна доріжка все світлом залила...
А у вулкані, в серці знов закипала лава...
Зненацька павутина тоненька ожила...

А ось листок осінній... А, може, із газети...
Заглянув у віконце... Там - шоу, як „За склом”!
Листочок із сонетом... А там - такі сюжети!..
Петрарці і Шекспіру - повнісінький „облом”!

Поки писав я вірша – зима снігами вкрила
І змерзлого листочка забрала із вікна
Та він не розгубився, знайшов собі кумира,
Розбив Лоліті серце - Лоліта знов сумна...

Я розповів вам казку. Ви що, не зрозуміли?
Та то дурниці, діти, і не таке бува…
Послухали - і годі. Тепер пора до діла.
А я - до тіла краще. Все інше – трин-трава.


12.01.2011

Буря матом небо кроет,
Вихри снежные струя,
В доме только кошка воет –
Жрать ей нет уж ни струя.

- Не заткнулась бы ты на хер, -
Все то будишь ото сна…
Дам пинка я ей с размаху
Чтоб не вякала она.

Как ревматик, мурка стонет,
Ходит в угол из угла…
То ли плачет, может – гонит?! –
Уж неделю не жрала.

Пусть походит, голодая,
Проучу, едрёна мать,
Вот пускай порядок знает –
На хозяина фырчать.

Смачно кушаю рыбешку,
Пью я водочку свою,
Покажу ей хвост в окошко –
Ни кусочка не даю.

- Дай пожрать, садист мой Лешка, -
Слышу вдруг, а в горле – ком.
Так взывала ко мне кошка
Человечьим языком.
12.01.7518 г. (От Триполья) (2011)

Пародія

Слухай, не плутай, я зовсім не Люся…
Мов сухозлітка крихкий, аж боюся.
Ходиш без тіні, коханий Маестро.
Ще невпопáд, і прощай – із реєстру!
Список, ти знаєш, у мене нівроку…
Знову коньяк? Ліпше випив би соку,
Чи подорожника з’їв би одного –
Ну, не женьшень, але теж… з помічнόго…
Де ти ? Згубивсь в провінційному місті?
Ну, детективчик! Сюжет, як у Крісті.
Так щоб спідниці вклонятися кожній!
(А гаманець, певно, знову порожній).
Скажеш, не буде часý для любові?
Знаєш, дістали вже сни… кольорові.
Нині до ранку тебе залишаю,
Ти ненадовго? Нічого не знаю!
Ключик сховаю – не треба шукати,
Будем робити, як вчили трактати…
… Ще і допишемо щось випадково ,
До Камасутри, мій Казаново!


11.01.2011

а я не люблю мохіто, гуляю по хаті гола,
вмикаю о першій ночі і слухаю радіолу,
сусіди кричать крізь двері, ногами гупають в стінку,
але мені - „по цимбалах”, а матері їхній - ковіньку,
і ба́йдуже абсолютно, кого я і чим дратую,
покличу до себе друзів, нехай і вони почують,
що я не люблю діамантів і я не гламурна сучка,
люблю шоколади „Світоч”, аби не дійти до ручки,
а вимащу дьогтем тіло, впаду гола в біле пір’я,
лежатиму так я довго, тоді побіжу надвір я,
за мною помчать санітари, сорочку одягнуть, банти,
і в інопланетну тарілку поса́дять - до сивих атлантів


31.12.2010

Дід Грицько із Хуторівки прочитав газету,

Захотів собі придбати огО-інтернету.

Чемно вдів він окуляри, з лиця прогнав втому

І почав листа писати до Укртелекому:

“Одиноко мені, хлопці, живеться самому...

Не могли б ви переслати ІНТЕРНЕТ старому ?

Признаюся, не второпав, що це за холера,

Особисто, ще не бачив цього модельєра.

То ж впакуйте його в ящик, чи якусь коробку.

Для безпеки проведіть-но хіміообробку.

А провайдера, будь ласка, хай доставлять бузьки,

Бо без нього ІНТЕРНЕТ мій, запрацює дзуськи.

Слід до справи долучити Callisto Modema

(Язика дідько заломить), та про це окремо.

Того хлопа, як він, Login, мені нідочого.

Мій сірко охороняє краще від будь кого.

Гадку маю таким списком вас не перевтомлю,

А на цьому кілька гривень собі зекономлю.

І придбаю інтердівку на кличку Mozilla,

Щоб по тих всесвітніх сайтах мене повозила.

Про все інше самостійно, панове, подбайте.

Тут я вже некомпетентний. Так, що вибачайте.

(Ох вже чую, як в сусідських грудях в’їлась жабка...)

Google Хутор, ded Грицула , тризіркова крапка.

грудень 2010р.

Усім я дам, усім я дам,
Кажу ізнову й знову,
Щасливий буде і Адам,
Й Василь наш - Кузанова.

Хмельницький, віршики пиши,
Коли натхнення прийде,
Ну а з коханням не спіши,
До тебе черга дійде.

Не пожалію Вам себе,
Всім час дам для побачень,
Я натуральна, хлопці, БЕ,
Блондинка тобто, бачте.

Поети мчать ізвідусіль,
Від Києва - сніг вЕрга
Машина й насипає сіль -
До Ужгорода - черга.

Всі так і пруть, всі так і пруть
До замку Маріанни...
Усім так хочеться вдихнуть
Любві маріхуанни.

Паломництво, ну просто страх,
(У Мекку менше хочуть!!!)
І напинаються в штанах
Поетячі "грибочки".

Сміється вірний пес Рябко:
- Так всім вона й давала!!!
Та ж Маріанна ця – Шутко,
Вона пошуткувала!


30.12.7518 р. (Від Трипілля) (2010)

Хвилююсь:
Раптом, Новий рік
Поверне , як гірське відлуння,
Той час, що ніби потяг зник…
Олександр Христенко «Передноворічне»

Потяг зник… (пародія)

Прийшла пора і потяг зник…
Розтанув, як гірське відлуння.
Хоч ти до цього ще не звик,
Але давно ми вже не юні.

Стається, друже, вік є вік:
Не здоженеш, та вже й не хочеться.
Але ти справжній чоловік,
Лише хвилюєшся – не просишся.

Не кланяєшся в ноги тим,
Від кого щось таки залежить.
Стоїш, вдихаєш сизий дим,
Лікуєш спреєм сум і нежить…

Плечем обперся об ліхтар,
Вслід потягу спокійно дивишся
Крізь мерехтіння днів і хмар,
Що ніби вчора народилися…

Вже й близько потягу нема.
І спогадів розтанув дим…
Давно минулися дива:
Під Новий рік прийшла зима
І дід Мороз… Та й бог із ним…


2010

Солодкий мій грибочок – рости, кажу, рости!
Дістанешся до неба – і розведеш мости.
І від цілунків ніжних – бубня́віючи, прій.
Там, де росте грибочок, не виросте пирій.


28.12.2010

Що ти хочеш від мене, Адаме?
Ти не бачиш? Я – сучасна Єва
І повія, і лярва, і стерво,
Ні душі, ні серця, лиш - нерви!

Що ти хочеш від мене, Адаме?
Райських яблук тобі закортіло?
Та вони вже давно переспіли,
А, може, налити тобі текіли?

А, може, вип’єш погар сливовиці?
Бо в голові одні молодиці і циці

– Та мені - вісімсот з гаком років!
Райське яблучко твоє не дає мені спокій…

О, Адаме, та ти ще нівроку!

Маріанна Шутко «Адам і Єва»

О, Адаме!(пародія)

О, Адаме, та ти ще нівроку
У свої вісімсот з гаком років.
Ще хильнеш і погар сливовиці,
Ще тобі в голові молодиці.

О, Адаме, та ти ще – дай Боже!
Ти і хочеш, і вмієш, і можеш!
Як побачиш – одразу за циці,
А моральність тобі до гу...ці.

О, Адаме, ти прагнеш до Єви,
Але я і повія, і стерво,
З лярв, що гублять здоров’я і нерви –
(Ще мене із майстерень не стерли?)

О, Адаме, хильнемо текіли, –
Бачу я, що тобі закортіло.
Потерпи. Не роби зайвих кроків.
Не спіши. Тобі стільки вже років!

Обійми мене з лівого боку...
О, Адаме! Та ти ще нівроку!


2010

А я медитую сОбі,
В далекій пустелі Гобі,
Учитель мій - Махаріші
(Навчав колись групу „Бітлз”).
Мене оточили гієни,
Шакали і страуси ему
(І я їм читаю вірші) -
А, знаєш, буває і гірше...
Коли, наприклад, верблюди
(Вони, всім відомо, не люди)
Візьмуть і всього заплюють.
Я вилізу на Джомолунгму,
Піду у далекі джунглі,
Чи в урвище упаду -
Та десь читачів та й знайду.
Читатиму вірші горилам,
Читатиму гамадрилам,
Аж поки в нірвану ввійду.

А той, хто про все це не в темі,
Хай знайде служанку Емі
(Скорочено – Емануель) -
Одразу його у курс діла
Вона уведе – зверху, зліва -
І питиме потім ель...


27.12.2010

Є багато сайтів в Інтернеті -
Та немає відгуків на вірш
Ні від Лесі, Вані, навіть Петі -
Жодного немає до цих пір.

Не було раніше Інтернету
І поету - хоч сідай і плач!
Українців скільки на планеті!
Є у мене хоч один читач?..

Вип’ю я - і ну плювати в стелю!
Жоден з них мого часу не варт!
А тоді - на гонки у пустелю
На верблюдах. Приготуйся! Старт!


24.12.2010

Скажи, хіба ти чоловік?..
Та підійди іще на крок!
Дивись, на носі Новий рік,
А стіл порожній - тарілок

Нема з виделками ніде.
На, ось, бери, поїж салат.
Куди ти, милий мій, ідеш?
Ану, горілочку постав!

О, ти її почав давно?
Ну, наливай тоді й мені!
А завтра - сходимо в кіно.
Ти глянь - залишилось на дні!

22.12.2010

Неначе коні у полоні
Твої такі тремкі долоні.

Чи не пустити їх на волю?
Нехай пізнають кращу долю,

І попасуться, небораки,
На полонинах, у байраках

І вечір й нічку аж до рання,
А заодно здійснять бажання.

Навіщо їм такі тортури?
Давай зруйнуємо-но мури.

А ти прямуй до мене вперто -
На відстані двох міліметрів

Передавай тепло партнеру,
Мов у доісторичну еру.

І не соромся, прошу щиро -
Сідлай коня сміливо, Іро!

І я, мов огир, зразу стану
І відвезу тебе в нірвану.


07.12.2010

Чесне безробітне –
є така робота!
Промишляєш жити
й далі безтурботно?
Гей! При владі! Чули?
Де їм нас почути –
взули, і – забули
Чи ж до нас їм, ну те!
Для гелікоптерів
набудуєм сходи,
Надиктуєм мерам
Лижі й снігоходи.
А вони нам – правил
за життя з трибуни.
Буде на заграву
Й нам якась лагуна.
Там, де тихо й сухо,
Там, де літо в році
Як цілодобове
І на кожнім кроці.
І нащо підбори!
Босяка – примітно!
Перевернеш – гори!
Чесне безробітне!

(літературна пародія)

В кутку стояв я за дверима,
Ну просто в хати на губі,
То вікнами, немов очима,
Хатина «блимала» вербі.
Як двері хати зачинялись,
А потім відчинялись знов,
Мене хатина мов ковтала,
Й тоді випльовувала мов.
Бува, засну, то діло миле,
Задам їй в груди «хропака»,
То хата ходором ходила,
Аж в Умань чуть – луна така.
Дверми відкритими, як носом,
Хатина нюхала мороз…
Як дядько в поле гній одвозив,
І як конячий віз «навоз».
Їй, бідній, дух так забивало,
Ох, мучилась од тих проблем,
Аж від натуги люто чхала,
Свистіла носом-димарем.
Я на Різдво всього потроху
Наївся так у ніч святу,
Що в хати зад – мов од гороху,
Запах так, мов розбивсь «бовтун»*.
Ні, не забуть твойого духу,
Нанюхався, аж в горлі – «ком».
Хай двері-рот ковтнуть сивухи
Й димар занюха огірком.

*Бовтун – протухле яйце.

22.11.7518 р. (Від Трипілля) (2010)

Літературна пародія на вірш Ярослава Чорногуза *Марсіанське кохання*


Ти, напевно, полисів недавно,
Ще валяється гребінь в кишені.
Не сидиться тобі уже в плавнях -
Вирушаєш у мандри перчені.
Там Галактика жінкою зветься,
І повірить блищанню портрету.
Ти її замани, як ведеться,
На свою чорногузу планету.
Заспіваєш бентежно і млосно,
Та по струнах майстерно утнеш,
Нехай знає - закоханий острів
Є на Марсі - планеті пожеж.
А, якщо марсіанка - прегарна
І повірить зненацька поету,
То втечеш ти одразу. (намарно !)..
На свою недалеку планету.
І співатимеш знову і знову,
Бо у тебе чарівна бандура,
Про кохання своє пречудове,
Марсіанки дівочу статуру.
І коли ти мішатимеш в супі
Тим пером із далеких польотів, -
Прилетить марсіанка у ступі
І знайде чорногуза в болоті...

(літературна пародія у відповідь на поетичний відгук)

Ти відбив її у Казанови
і собі охоту теж відбив...

...плавав з нею у човні рибацькім
і за по.. щічку потримав не раз,
упадав за нею, мабуть, хвацько
Казанова-клуболовелас.
а вона тепер розквітла - пава!
в сарафані моднім - перший клас!
і за тебе забувати стала.
Казаново, вимкни газ.

Відбив_на по флотськи Микола Кум

Вмію хвацько я по-флотськи бити,
І з розмаху словом я лайну.
Закликав, було, колег любити,
А тепер роблю з них відбивну.

Я люблю «плюватись» із-за рогу –
Напишу на автора бридню
Ще й під псевдонімчиком убогим,
На сторінку вхід забороню.

Може так не дасть він здачі знову,
І тоді моя візьме таки.
Лебедя він робить з Казанови,
Я ж роблю, звичайно, навпаки.

Я поп»ю із Чорногуза соку,
Відбивну із нього я зроблю,
Бо моральність маю я "високу",
І колегу свого я "люблю".

17.11.7518 р. (Від Трипілля) (2010)

Ти розтоптав великим гадом
Новеньку сумочку від Прадо,
Швиденько вибігши із хати,
І слово ти не дав сказати...

А я бігом дивлюсь у сумку
Тримаючи лиш одну думку
Хоч би живі лишились речі
Й тягар упав, що сів на плечі.

Не тут було, суцільна втрата:
Розбите дзеркальце й помада,
Розчавлені тіні й рум’яни,
Підводка й пудра від Армані.

Для тебе все це є дурниці.
Цінуєш книги на полиці,
Свій ноут й музику важку,
Від неї зносить вже башку.

Й мою рожевеньку піжаму,
Ту що подарувала мама,
Назвав опудальським лайном,
Що я у ній неначе гном.

Критикуєш всі підбори,
Що не піду у них я в гори.
А я на дискотеку хочу,
Скакати як коза півночі

Чому тебе я покохала,
І досі я ще не догнала!
Та почуття у нас залізні -
Хоч ми з тобою дуже різні.

Синьоока Земля жовто шкірить китайського зуба –
Квадрильйони трильйонів розбіглись в усюди усюд,
Галактичні парсеки долають із легкістю любо,
Шлях Чумацький запруджений жовтими чудами з чуд.

Їм Юпітера мало, Урана, Сатурна, Венери,
Марса, Фобоса, Деймоса, ще там не знати чого,
Окупують туманності цілі і зоряні сфери,
До Чумацького Шляху добрались, самінького центра його.

Що це твориться, що за татарська навала?
Хто зупинить цих тау-китайців орду?
На шляху хто їм стане з відкритим забралом,
Хто їм твердо накаже: «Стань ту!»

На нараду зібрався Верховний Міжзоряний Уряд,
В ній Евглени Зелені і Туфельки сіли у ряд,
І Червоні, Блакитні і Сіро-Малиново-Бурі
Засідали і думали думу сім років підряд.

Що робити і діяти, як бути далі,
Як позбутись агресорів лютих з окраїн Землі?
Утекти усім разом в далекі міжзоряні далі?
А чи відкоша дати нахабам малим?

"Рвати з коренем треба прогнилого зуба,
Імплантанти нехай замість нього у роті ростуть,
А інакше усіх нас він скоро погубить -
Уперед, міріади бактерій, мікробів, отрут!”

І - не стало агресорів, всі до ноги пощезали.
Зорі сяяли тихо в усій галактичній красі.
Спорожніла і Ради Верховної прибрана зала.
А не пхайтесь туди, де не просять - затямте усі!


05.11.2010

(літературна пародія)

Цьому місту байдуже вже, хто ти,
Чи гризеш ти банана чи кекс,
Тут беруть без прелюдій на дотик
І вливають в загальний секс.

Цьому місту немає вже діла
Чи цнотливий хоч трохи чи ні,
Тут у розпалі оргія тіла -
Всі кохаються, як навісні.

Шаленіють, неначе у твісті,
Від мільйонних дотиків-спроб,
Вже прорвало всі труби у місті,
Залива його спермопотоп.

Потопило святош всіх безликих,
Хор оргазмів злітає до хмар.
Класно бути первісно диким
В місті-казці - Червоний Ліхтар.

29.10. 7518 р. (Від Трипілля) (2010)

Я старішаю, Боже мій милий,
Хоч на Марсі і довшає рік.
Попри те - в мене меншає сили.
Чи тобі – дівувати повік?

Я із Марсу тобі на Венеру
Шлю сигнали на ніжний радар
І торкаюся в іоносфері
До дівочих принадливих чар.

І цілую тебе у твій голос,
І цілунки ловлю із орбіт,
І милуюся сяйвом на полюсі,
Де твій образ горить з терабіт.

Я - у душ! - хай вода з мене змиє
Весь тягар пережитих зим-літ.
Але ти дочекайся, мила -
Вже готовий новий космоліт.


25.10.2010

Було колись – чоловіки мені
Йти в клітку золоту пропонували
Та відмовлялась гордовито: „Ні -
Кохання світлого від вас лише чекаю."

Не дочекалась.. Ні чоловіків -
Ані кохання щирого допоки...
Ні землетрусів, Боже, ні стихій -
Лишилося стрічатись з Новим роком...

А так хотілось – щоб земля з-під ніг! -
Або цунамі з головою вкрило
Чи зразу в смерч, ступивши за поріг, -
І врятуватися, усім на диво.

Що за життя! Ну, зовсім без пригод!
Нехай мене чеченці хоч би вкрали!
Тепер я згідна в клітку – але, от,
Де ділись ті, котрі пропонували?


19.10.2010