ножиці взяла і клею
…
!йдуть с н і ж и н к и
у танок!


25.10.2010

Вот так вот, тихонечко
Льется вечер талыми струями воды.
Тянется тоненькой ниточкой серебристого шелка,
Ложится мягким небом
На твои волосы,
Стекает музыкой
В плавный узор твоего тела.
Смотришь, дрожишь, плачешь.
Я просто вытру твои слезы,
Никогда не спрошу почему,
Но сделаю все, что б это не повторилось

Ч:)му?

Трава Парнасу зеленіє
Під сонцем твоєї любові.
Пегаси на ній пасуться –
У них виростають крила.

Ми збираємо цвіт і коріння,
Щоб лікувати душу.
Трава нам дарує радість,
Масажує на ступнях точки,

Пестить роззутий погляд
І повертає силу.
Повнить озоном легені
Корисна трава на Парнасі.

Чому ж ми з тобою донині
Іще на ній не кохалися?


2012

Авраам народив Ісака...

пройшло декілька тисячоліть...


вона була з-під Ленінграду...
він був з берегів Дніпра...
вони зустрілися у сопках Забайкалля...

так з’явився на світ мій брат...

ну, а потім і я...

Не хочеться політики і поту...
Де мій дезодорант на все про все?

Надто в наш дешевий газ ...
Раз !

І соцвиплат забагато. Тре... М-да.
Це буде - два !

Хи-хи-хи... Ще примусимо купляти паспорти.
То вже – три !

(А чотири – зарплатню би ...
Але де ... Та то таке. Переб’ються до весни).

Мітингують... А-я-я-й. Ряд поправок , щоб ... прижать
Це вже - п’ять.

Ціни вгору – у-гу-гу – для народу. Добре б скрізь.
То є – шість !

....


02.10.11

І помер чоловік бідний. Перед небесних суддів стоїть. А один суддя Добрий, а другий Чесний, а між них суддя Справедливий.
– Той чоловік, справді бідний чоловік! – каже Добрий.
А Чесний запитує:
– Чоловіче бідний! Ти багато років прожив. А як? Зими такі холодні, а ти такий бідний був?
– Та мене один богатий сусід до стайні зимувати пускав ,– відповідає той.
– А до хати не пускав? – допитується Чесний.
– Пускав, але казав мені тіло обмити , щоб не смерділо, але я чоловік бідний, – мені з худобою ліпше було.
– Але ж ти не голий був , коли помер? – Той одяг, що на мені , – то богатий дав.
– А іншого одягу не давав?
– Та давав інший, кращий одяг, але я його продав і купив собі добре випити і з’їсти, бо я бідний чоловік.
– А як же тобі той багатий чоловік знову захотів одяг дати? – не перестає допитуватись Чесний.
– Та як-як? А попробував був би не дати! Я йому казав, що нагий ходити буду перед його дітей, хай дивляться на той мій сором.
– Бачите, той чоловік справді бідний, – каже Добрий.
– А чи не хочеш, бідний чоловіче, на чудо подивитись, що ти його на землі сотворив? – запитує Справедливий. – Глянь, он верблюд двогорбий крізь вушко голки пролазить, бачиш?
– Бачу, бачу! Так то ж мій сусід богатий. То він!
І замовкли судді на хвилю.
– А де би ти хотів зараз бути, між ким? – запитує Справедливий суддя.
– Де-небудь, лиш би не там, де той богатий, – каже бідний.
Знову замовкли судді.
– Не бійся, бідний чоловіче, – каже Справедливий, – тобі добре буде між старих знайомих твоїх. Он там!
– А хто там? – допитується бідний.
– Там?! – здивувався суддя, – душі тої худоби, що ти з нею зимував. Іди!
2009

Ішов собі стежкою між зелених трав
чоловік із собакою. Вона хвостом крутить,
лащиться – гладить її чоловік. Бачить, а
назустріч хтось іде. Підбігає собака до
подорожнього, та й лягла до ніг, покірна.
Пестить він її ніжно. А то Ісус. Поклонився
Йому чоловік – стали вони говорити. І чо -
ловік каже:
– А правда, Ісусе, я твою заповідь –
любити – виконую?
Помовчав Ісус якусь мить і відповідає:
– То правда, ти добра людина…і любиш
щиро…
Замовк Ісус – пестить ніжно собаку. А
потім каже з гіркотою в голосі:
– Та хіба ж собак…?
– Собак! Собак! відлунило в просторі…

солодко як мед
зовсім близько рай
знизу колір “red”
голосно співай

бачу снами Рим
милая моргай
їм “Muratti” дим
автозагарай

вікна всі на схід
сонце променить
а в кімнаті лід
кришталями б’є

сорому нема
відео на світ
літо не зима
на долонях піт

ти згодна зі мною жити
я згоден з тобою жити
ти будеш зі мною спати
я буду з тобою спати

дивись на небо вночі
тобі моргатимуть зорі
дивись на небо вночі
тобі всміхатиметься місяць

ти намалюєш ми
я розфарбую нас
ти наливаєш мене
я розливаюсь тобі

тобою торкаюся дна
в мене є лише ти
в тебе є лише я
і істина в нас одна

розумні межі
стислих дій
твої мережі
крайність мрій

крилата ласка
сирий обман
герой не з казки
помре від ран

наявність крові
тебе не втішить
а совість вона ж є
гризтиме так не залишить

кожен хто просить
вірить і знає
з ким навіть і досить
а кого не вистачає

зірками загадуй
весна незабаром
бажаннями балуй
а далі а далі

хочу бути поруч
хочу бути з тобою
сховатись під зонтик
під парасолю


як тобі завгодно
як зручніше вибирай
ти не знаєш, я не знаю
квітень хоче рай

засинає наше місто
заливає дощем
все так солодко і гарно
і я знову буду ще ...

Зранку під чай
Вижав лимон
Виблагав рай
Ще в один сон

Потяг життя
Мчить нас під край
Станцій злиття
Не пропускай

В вечір під сік
Стомлений драйв
Прожитий рік
Все вибачав

Свій інтерес
Допитливих ран
В Інтернеті адрес
Зачитався Коран

я боюсь
мені не видно
я голюся
досить спритно

ти привітна
плавно- ніжна
так тендітна
хоч не сніжна

я сміюсь
тобі приємно
я молюсь
ти так взаємно

ти на смак
солодкі сльози
пахнеш, як
весна й мімози

Я не вдягнений,
можна сказати - голий,
Голий настільки,
Що навіть босий,
Та ще й без капелюха.

Кузану Василю персонально
Доповідаю, що голий я зовсім,
Яко хлоп у камері газовій,
Як король у казці Андерсена,
Як на медогляді у воєнкома,
Голе тіло від холоду зводить судома,
Голий - абсолютно,
Голий - буквально,
Навіть без метелика на карк,
Голий настільки,
Що мене можна палити
Замість Жанни Д'Арк.

Я дуже голий,
Я так замерз-
Аж по тілу пішли мураші...

А вишиванка?
А вишиванка - то ж не одяг.
Вишиванка - то ж стан душі!

Чайка летить над морем.
Скільки можливостей навколо!
І тут рибина,
І там рибина.
Та чайка уподобала собі кита.
Сіла на нього, та й дзьобає потроху,
А чи з’їсть?

Кит пливе морем.
Випускає фонтани.
Співає свою пісню.
Але щось його муляє.
Озирнувся, аж то чайка
Спину дзьобом длубає.
Пірнув кит на глибину.
Піднявся на поверхню,
А чайки немає.
Знову пливе,
Знову фонтани випускає,
Знову пісню співає,
А спину ще більше муляє,
Чайка ж бо з неї нечисть збирала?

Чайка летить над морем.
Скільки можливостей навколо!
Там рибину спіймає,
Сям рибину спіймає,
А все свого кита виглядає,
Який би не пірнав!

Старий ґвалтівник доживає на своєму сідалі.
Він нічого не може згадати,
Бо яка пам'ять у півнячого мозку?
Навколо походжають молоді курочки
І викликають якісь почуття,
Що не мають відображення в минулому.
Він не потрібен нікому,
Навіть у борщ непотрібен.
Залишається безглуздо кричати в простір
І поринати в олійний сон.

Ну что вы хотите, черт побери,
От этих лихих поэтов.
В джинсах молоденькая Ахматова
Идет на стрелку.
Конечно, немного виляет бедрами
И с сигареткой.
Конечно, идет в "Собаку",
Конечно, эмо.

2009

кільканадцять вагомих мисленнєвих проблисків
не створили бажаного ефекту від розмови
тебе сприймають лише у ролі
одного з героїв уласних сновидінь
тьмянієш намагаючись освітити йому шлях
натомість одержуєш в'яловідповідності
розітхнуті вщерть відповіді близькісний нанівець
з тобою у життєвому дискурсі могли б створити
не більше ніж умовну сполуку та й ту у минулому
мертвозність становища полягає у тому мабуть
що цигарку цьому світові ти викурив раніше за мене
раніше замаячив у авангардних проблисках прогресу
злословиш постсучасність за її тимчасовість та скороминучість
а вона обертається до тебе задом і продовжує сапати огородню цибулю
і травити колорадських жуків руками онуків по копійці за кожного
так і продовжуєш опановувати безтямно іронічністю
допоки моя фрагментація остаточно не стане для тебе
вагомим доказом яскравою ілюстрацією власної слушності
наша відчудженість не доходить далі фраз
я не п'ю і не палю я вегетаріанець я патріот я праведний я святоша любіть мене
кожен з нас нікчемний по-своєму але ти звичайно більше
я тебе від усього твого щирокінечного начала поздоровляю
зі здобуттям гранту на гарантії

2011

Принцем у эльфов
Был необычный малый.
Только увидел Дюймовочку,
Сразу и говорит ей:
"Милая, милая девушка,
Будьте моей женою,
Будьте моей женой,
А не то погибну".

В общем, Дюймовочку
Можно понять, конечно.
"Тут, мой любезный,
Минимум, нужно думать".
Принц неуемный,
Ждавший всего и сразу,
Раз - и того. И, смешные,
Рыдают эльфы.

Я люблю піцу
Таку гарячу
За яку платить Даша.

***

Сімнадцять років -
Це так прекрасно,
Нема на сраці целюліту.

***

В мене на шиї
Красивий шарфик.
Колись мене ним вдушать.

***

Так вабить пекло
Чортячим пивом...
А на душі печально.

***

У тебе кидають
Камені,і ти
Думаєш,що ти Ісус.

***

Ти сидиш у штанях,
Де тісно і темно,
Але даруєш життя.

Астронавти, астронавти
Космонавти
Ідіоти
Поліглоти
Інше виродство земельне
Я до вас кричу, мов в казку
Все для того, щоб не впріти
У підпахви вурдалаці
Що копитом росить босих.
Мене крутить, мене вертить
Мене кидає в безодню
Виригає в дно підошов
Де цілується земля
Мене нудить, мене мелють
Із волосся тчуть барвінки
І узварюють вінки.
Тіло небесне вертається в небо
Скавчить, як собака, що з чогось вмирає
Воно щось вжадало, взяло та й не взяло
Сказать не забрало, а сказу забракло
Забрали скажені скуйовджені соки
І трубкою всмокту вдавились мороки
В морозі сиділи й кляли кляті води
Водяних Водяних Водяних Водяних
Русалок
Самих себе
З іншого боку, в дзеркалі розбились та втопились
У лоскоті.
Світоч сколотив млетиво мережаних пелюсток
Завівши їх годинники на чверть впередназад.
Але тіло небесне вертається в мене
Але тіло твоє прямує у землю
Але тіло наше - це як дерева
Що вітрують лісами у пошуках зрубу
У пустотах котрого хтось завжди
Ночує.
Порожнеча, заповнена... Пам'ятаєш той смак дитинства?
Слизва і сльозьва на корі післяврання
Мешкетиться, бешкетує, вигулюмкує
Вицегокує із пекла срібну сережку
Й браслет із синьо-чорної нитки -
Кадр тягкої тканини
Що жуйкою влип на пам'ять підошов
Що землю блукають, як вівці шотландські
Копитяться...Ще досі не забудено про Казковість
Про мавок у підсвідомості рясних на злягання ночей
П'яних на розмови невбогі, що богом, мов цвітом
Вкривали луги наших страхів, закляклих від переляку
Коли ми вперше подивилися один одному в очі, як один одному
Скористанньовока можливість ув'язнити вморожені боязкості
В андрогінну плаценту нашоспільного начала
Що швейною ниткою вшовшився в штани, які не розлізуться
Не розв'ятвляться, не споконвічаться і не розкуркуляться, шовкові
Під сірниковою активністю пачківств, цигаркових легенехворих
Деструкцій раковин слухів, давно відмозкованих, впірсингованих
У наше єдине буття
У наше коханне снування.
Платинова ложечка.



лютий 2011

пригорни мене холодно
до облізлої шкіри зацілуй
вироди любов вистрадано
я пеклом ладен заплатити ціну
за-колихай
музикою спорожнілих келихів
твоєї крові отруйна ніжність
солодка заборона усіх гріхів
нехай горить у своїй вічності
і все заради чого у ніч твоєї зради
залиш мене у смутку
шукатиму відради
покличу смерть
прийди...

17.12.10.
04:45

Мене втішає твоя безкомпромісність
Твоя невблаганність, твоя неприпустимість
Твоя вимогливість до своєї мене
Це зводить кудись до неба, у глибоку невпинність майбутнього
Що вже зараз щодень випивається маленькими дозами
З кришталевого та нетьмяного від зубрськості шкла
На сніданок, це додає апетиту та енергії
Оптимізм вже отримав від цього наркотичну залежність
У нього нині прихід, тому щось і пишеться
Невлучне і неактуальне, звісно, та хіба це колись і комусь було важливим?
Велике бажання засадити когось у табір помучатись
Не себе, природно, а об'єкта з-підлобних знущань, істинної злості нутра
Проти всіх і вся, але щоб було поетично та цікаво,
Не на все життя, тільки на обрубок
І смоктати ту лють проти себе, і вбирати той надлишок жовчі
Що ехом віддзвінчується в клятій стократ німбами аурі
Привласнити на правах законного володаря-барбара-сукуба
Пересердя, затлість, ворожість та любощі
А страждання віддати злиденним, хай смокчуть безм'ясі кістяки
Ось так твої чесноти мною винуждені.
А ти казав, театр. Це - містерія, і ти там - вседержитель!
Базовий словник епітетів на твою честь почав пліснявіти
Від вад зору, що запускають туди один за одним
Хроб'яцтво, витримане впродовж десятиліття в джерелі оніризму
Вони оживають потроху від повітря, прочахлого гноєм видихів
Що час від часу приходять і до тебе в гості з нутрощів серця Іншого.

2011, лютий

Колишні коханці
Один одного ненавидять.
У новорічну ніч
Дощ до землі летить.
І цвіт троянди
Насправді смердить.
А любителі жорсткого сексу
Пузлі розкладають.
Космос такий великий,
Товстий і вульгарний.
Чиновники з'їли
Салат із бюрократії.
А лисий художник
Плаче на стінах,
Немов тихо шукає
Пародію тут...

2010 р. Б.

На донецький танк
кохання впала раптом
львівська секс-бомба -
страшенний вибух щастя…
Це - схід і захід – разом!

23.01.7518 р. (Від Трипілля) (2011)

після полоскання мізків алкоголем
схожий на еротику дорослої розваги
чи ти не бачила мене ще голим
то і не звертай уваги
сміється тягнеться до шиї
злизати все лукавство ночі
на пам'ять шрами залиши
про дикі ігрища - вовчі

в моїй сорочці мовчки
зробити кави з ромом покурити
у нас єдине - схожі звички
у що можу ще повірити...
11.12.10.

Десятки тисяч Данко
Вирвали з грудей свої серця,
Щоб освітити дорогу
Нікчемним карликам,
Що шкутильгають попереду.

Ціна кожного з нас
Пропорційна ціні нашого слова.
Саме тому українця
Вирізняє виключний нахил
До неухильного виконання своїх зобов’язань.
Найбільша чеснота лицаря — вірність.
Вірність українця — скривавлене простирадло цноти,
Одяг жерця без жодної плями зради.
Сила держави в чесності громадян.
Наших патриціїв не торкнеться сморід підозри.
Наші плебеї радше помруть від голоду,
Ніж візьмуть чуже сало.

акт І, сни

Сон. Сниться - в мене голуб листоноша
З ним бандероль, в ній - хом'яки чаюють
І натякають недвозначно мирно
На щось, чого відмовити не зможу

І сниться знов мені що cosa nostra
Цькують мене маленькими дрючками
Ось зараз вийму я свою катану
І буду бавитися у Катані

І далі сон - приходить кіт Матроскін
Та запевня що цар всія Русі він
Сідаєм з ним читати рідний кодекс
По тому йде він. В нього зламана гвинтівка.

акт ІІ, пробудження

Я - промінь сонячний, міра любові,
Це - маніфест людини живої!

Áгов музúки, письменники áктори,
Словом митці а також аматори!
Досить вже жовч і слиз випускати!
Чи не пора нам калину здіймати?

Чи не пора нам народ веселити?
Досить вже скверну і злість боронити!
Звідки візьметься духовна прогресія?
Досить сопельок у темних поезіях!

Я промінь сонячний, я - декларація:
Дайте нам віри а не провокації!

Ходять вночі зачіпавшись за дроти
Чи то скінхеди чи то патріоти,
Молодь що п'є - оце згуба нації!
Краще даруйте дівчатам акації.

Гей! Порногрáфи! В свою полігрáфію
Ви вітчизняну впустіть географію:
Гори, ліси, ріки і пасовиська!
Вічна любов у серці - не втомиться!

Я - промінь сонячний, я - ультиматум:
Дайте надії - нас стане багато!

09.12.2010

Сірий кіт,
Що живе в погребі сусіднього будинку,
Справжній хазяїн простору
Площею близько двох сотень квадратних метрів,
Простору від стіни будинку
До стіни продовольчого магазину.
Кіт тут полює, харчується,
Перемагає в бійках і нахабно нявчить,
Проводжаючи статечну пані
З пакунками їжі.
Я часом заздрю цій тварині,
Над якою немає влади,
Крім влади власного шлунку
І температури повітря.
Він нявчить мені в очі,
Вимагає поділитися
І не вмирає від сорому.
Чудова істота з пухнастим хвостом.

Забелькотів вже поїзд… Нам пора…
Життя - як спогад, чи життя – як гра?
Вимірюється кількістю розбитих сердець ?
Хтось так іде, хтось навпростець,
комусь підвладний час, а хтось під владою грошей,
повій, вина…
Нехай не впаде на потомки ця провина!
Знущаючись нахабно над собою
проходить у двобої час з війною:
між «я »й «все інше»,
Тільки б відрізнити дійсність…

Давай домовимося так: я шукатиму сонце
в Інтернеті чи десь під газетами,
а ти поки перевір кишені .

Запевняю, воно там.

Як зробиш, то
розплутуватимеш чужі голоси, трансформуючи їх
у тишу. А в місті офруктизованому політикою,
певно, що Бога давно ніхто не просив , тому
він нас і залишив
на поталу:
короткометражок, Сальвадора та акцій протестів.


Вони йдуть , вигукуючи «революція».
А що воно таке?
На їхніх обличчях -
протиінфекційні маски – клята конспірація. Вони готові гавкати
по обіді, навіть не пообідавши ( чи не біда,люди?) ,
поки легені чиїсь не порвуться, а потім продовжать,
зрадівши секундному перепочинку..
Ти скажеш:
- Чуєш , я віднедавна боюся.
- Що вони далі вчинять?
Існувати тут……………………………… чи є шанс жити тут?
Скажеш і знову займеш свою халабуду,
винайняту квартиру десь на Мінській.
Поскавчиш - поговориш, собакою ще трохи
побудеш,
та

гавкіт той точно не пропишеться в небесно - фруктових вухах,
не вплине на великі вчинки.
Куди так прагне емігрувати громадянська думка.
Де ж наше сонце?
Шеренги , що рухаються не в унісон,
що пливуть не за течією, а в стічній канаві,
розливаються на асфальті штучні ідеї,
наче кольоровий лосьйон
для бриття нашої України – нені,
дідько,
тюбик з-під сонця
викинули.

плачуть жінки з павутинками навколо очей
їхні розкішні тіла загорнуті в атласні халати
їхні розкішні тіла загорнуті в байкові халати
плачуть над горем Марії-Алехандри
їхні сльози стікають у фонтани Акапулько
(якщо в Акапулько вистачить на них фонтанів)
і стікає пряжене молоко ріками
бурими плямами застигаючи на новеньких газових плитах
які проклинають горе Марії-Алехандри
і чекають жінки з павутинками навколо очей
що хтось розсипле їм під вікнами ружі
тисячу руж, привезених із Амстердаму
з краплями роси, наче бризки фонтанів Акапулько
о горе тобі, пряжене молоко
що розлилось новенькою газовою плиткою
відволікаючи жінок від свіжого мексиканського серіалу

співає
вітер -
усе
мине -
кленовий
листочок
летить,
паде


25.10.2010

боятисъ вовка чи пiти по гриби?
чи пошукать на базарi?
у моря погоди почекать? чи нового корита?
чи краще за морем усього?
побiгати за вiтром, чи за щастям
чи самi за мной бiгатимуть?

а може щастя в холодильнику живе?
хоча, як в холодильнику - то вже i неживе
не в банках консервують, а смакують теплим!

А уночі
Соняшники схиляють свої голівки і
Дивляться на Місяць
І тоді вони називаються
Місяшниками,

А я приходжу
Опівночі
І зриваю їм голівки.

І не говори мені,
Що я дивлюсь на Місяць,
Поки він сходить,

Бо я дивлюсь на Схід
І чекаю,
Поки зійде Сонце.


13.09.2010

Мені кажуть, що наші життя не мають особливого сенсу,
Вони проходять у мить, як в'януть троянди.
Мені кажуть, що наш час спливає,
Що на наш жаль, він із собою все забирає
Однак, дехто мені сказав ...

... що ти все-таки мене любиш,
хтось, хто мені сказав, що ти все-таки мене любиш.
Чи можливо це? ..

Мені кажуть, що доля жорстоко сміється над нами,
Що вона нам не дарує нічого, але обіцяє все.
Здається, що щастя так доступно,
І тягнуть руку - і опиняються в дурнях
Однак, дехто мені сказав ...

... що ти все-таки мене любиш,
хтось, хто мені сказав, що ти все-таки мене любиш.
Чи можливо це? ..

Але хто ж, хто мені сказав, що завжди любив мене?
Не можу згадати, це було пізно вночі,
Я знову чую голос, але риси обличчя розпливаються,
«Він вас любить, це секрет, не кажіть йому, що я вам це сказав»
Бачиш, дехто мені сказав ...

... Що ти мене любив, мені про тебе точно сказали ...
... Що ти мене любив, чи можливо це? ..

Мені кажуть, що наші життя не мають особливого сенсу,
Вони проходять у мить, як в'януть троянди.
Мені кажуть, що наш час спливає,
Що на наш жаль, він із собою все забирає
Однак, дехто мені сказав ...

... що ти все-таки мене любиш,
хтось, хто мені сказав, що ти все-таки мене любиш.
Чи можливо це? ..

Я стіна, назустріч вітру пливу себе я знайду... Ніщо не зламає, звук тепла лунає ... Серце - барабан... В голові дурман, піду покурю, за стіною знайду ту одну, сонце плаче - тіло дрижить ... запамятаю цю мить, свобода одна - вибору більше нема...Ні завжди є, що вибирати .. Мені на все це наплювати... Я стіна -- на зустріч долі біжу -- знайду ту одну ..Біжу її дожену, музика тихо мелодію свою навіває, вона то там, то тут ніхто точно не знає.. навіщо тобі всеодно наплювати ...знання - це сила,а тобі цього не знати кого збирась я догнати...

Багато, що минає повз вас вам здається немов би ви стоїте на місці ваш світ завмер невпинно на місці, а життя бурно циркулює десь навколо , але тільки у вашому всесвіті повна тиша ..Рух подій давно зупинився втратив свою значущість. Та все це лише обман , тільки ви самі є якорем свого щастя ... Проблеми , недоліки ..втрати вибивають вчергове з колії... у вашій душі грає мелодія піаніно..Та ніколи ніщо не закінчується..Я пробую вчергове помиляюсь, але я не оглядаюсь назад навіщо , я просто торую свій шлях у світле майбутнє

Про пристрасть до підлесливості.

Сідниці наших вождів
Відшліфовані, наче поверхня діаманту,
Можуть віддзеркалити світло,
Якщо потрібно.
Нарід – це організація ювелірів,
Що вправляються своїми язиками.
Звідки воно береться:
Ненавидіти своїх володарів
І лизати, лизати, лизати.
А наші володарі – також майстри
Влестити під самі гланди:
Вправно припадають до світової громадськості,
Чіпляючись до кожного,
Від бельгійця до конголезця.
Але, коли випадає нагода,
Як же радіє наш брат,
Принижуючи голодного в’єтнамця
Чи дикого курда, чи селюка з Молдови.
Ми, наче твікс – два в одному –
Сержант і холоп.

Він себе величав Поетом.
Писав якісь матюкливі віршики.
Читав їх друзям.
Казав: "Яке життя, так і пишем".

То, може,
потрібно писати по-іншому?
08.04.2010

- Віталя, ти повинен підтримати якусь одну з двох
Частин нашого сімейного суспільства.
Або ставай у чергу у туалєт,
Або сідай на диван – і дивися
«Полє Чюдєс» з Лєанідам Якубовічєм!
А якщо тобі вже так закортіло
Бути дисидентом –
То піди вдягнися й винеси сміття!

(2010)

- Якби Ти була лесбіянкою, а я був би гоміком,
То ми б з Тобою цілими днями займалися сексом,
Але дітей в нас би не було…
- А чому так?
- Бо не народжуються діти у гомосексуальних пар…

(2010)