ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2026.02.14 19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати

Микола Дудар
2026.02.14 15:38
Здетонірував неспокій…
Глянув, поруч холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…

Ігор Шоха
2026.02.14 11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.

***
А бевзям до душі усе супутнє

Світлана Пирогова
2026.02.14 11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу

Борис Костиря
2026.02.14 11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.

Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,

Адель Станіславська
2026.02.14 10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.

Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі

Віктор Кучерук
2026.02.14 07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.

М Менянин
2026.02.13 22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*

Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,

Лесь Коваль
2026.02.13 20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не

Артур Курдіновський
2026.02.13 18:42
Кілька місяців. Кілька життів
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.

Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,

Юрій Лазірко
2026.02.13 16:55
як тихо
я сплю
сонце ляга
на ріллю

небо
пошите з калюж
стежкою в’ється

Юрій Гундарів
2026.02.13 14:57
Столиця України знову під шквалом ракетних ударів.
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок

Пиріжкарня Асорті
2026.02.13 10:25
Протокол 01/02.2026 від тринадцятого лютого поточного року. Місце проведення — Головний офіс Спостерігається масив образів, в якому сакральні, космічні та наукові поняття не стільки логічно з’єднуються, як взаємно змішуються і розчиняються. "Миро" я

Борис Костиря
2026.02.13 10:21
Я бачу в полоні минулих років
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.

Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,

Олена Побийголод
2026.02.13 07:49
Із Леоніда Сергєєва

Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!

Віктор Кучерук
2026.02.13 06:43
Злісні ракетні удари
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.

С М
2026.02.13 03:10
Я – той
Ким він є, так само
Ти – той, ким я є
І ми всі разом

Бачте, свиня
Тікає від ножа
Або летить

Іван Потьомкін
2026.02.12 19:13
Заграйте, Маестро Перельмане ,
«Наспіви циганські» з Сарасате .
А поки настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту в моєму диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на

Сергій Губерначук
2026.02.12 18:03
У джунґлях я на тигра наступив,
і все довкола стало враз смугастим,
цей жах мене злякав і притупив –
сон зник – і в пащі я не встиг пропасти.

На ковзанах лечу по кризі я,
яка вже надломилася на краї;
ось ріже лід, ось-ось підводний яр –

Євген Федчук
2026.02.12 17:32
Серед степу в глухій балці багаття палає.
Утомився, зупинився козак, спочиває.
Коня пустив, хай пасеться – трави у достатку.
Сам сидить та на сорочці пришиває латку.
Вже подерлася сорочка, на тілі зіпріла.
Давно уже козаченьки в похід не ходили.
Нем

Борис Костиря
2026.02.12 11:59
Я піду крізь дощ, і град, і бурі.
Я піду крізь болі лихоліть.
Я піду крізь снігу кучугури,
Щоб пізнати глибину століть.

Я пройду випробування світу,
Пастку сатани, вогонь проклять,
Продерусь крізь зарості і віти,

В Горова Леся
2026.02.12 10:31
Мила подруго, сестро чи мамо старенька й недужа
У холодному домі, де зимно від вікон і стін,
У замерзлому місті, де небо тривогами тужить,
Там усе, що ти мала, поставила доля на кін.

Найрідніші твої опинились у кроці до прірви.
А усе, що бажалос

Микола Дудар
2026.02.12 09:18
Тужать не дужі… очі нужденних…
Боже, байдужі… гори консервних
Дико прикуті, зморені горем.
Прадід забутий без обговорень.
В сходах безсмерття панство панує,
А у конвертах старість сумує…
Тужаться дужі… тож небезпека?
Боже, байдужі… небом лелеки…

Віктор Насипаний
2026.02.12 09:03
Нині в класі про прикмети
Завели розмову:
Що це значить, як знайдеш ти
Враз стару підкову?

Всі мовчать. Один сміється:
- Певно, хитрість є там.
Бо мені чогось здається, -

Лесь Коваль
2026.02.11 22:42
Зима шаліла - її лютий половинив,
прохожі куталися, ковзали і грузли,
а ми щасливі у тенетах хуртовини
стояли осторонь від всіх.
Землею
Тузли.

З твоїх очей на білий сніг летіли іскри.

Ярослав Чорногуз
2026.02.11 19:48
Он засяяв сніг за віконечком,
Пішли іскорки у танок,
Народилося ясне сонечко –
Молодесенький Божич - Бог.

І надворі вже дні погожії,
Знову більшає білий день.
Прибуває нам сила Божая,

Юрко Бужанин
2026.02.11 12:29
Арчі —
мій малий читирилапий друг —
завершив свій ранковий ритуал
на газоні біля під’їзду.
Потім він подивився на мене
цими вологими очима,
у яких —
і любов, і виклик,

Тетяна Левицька
2026.02.11 11:23
Про ідеал, мій друже, не пишіть —
дурман ілюзій в полисках звабливих.
Немає цвіту в змореній душі,
це Вам здалося, що я особлива.

То Ви мене намріяли з пісень,
зліпили із фантазій феєричних.
А я скажу відверто Вам, лишень,

Борис Костиря
2026.02.11 10:18
Чи може бути
обличчя мовчання?
Обличчя у того,
у чого його не може
бути за визначенням.
Обличчя мовчання -
це лице пустки,
це хмара накуреного диму

Артур Курдіновський
2026.02.11 03:35
Невиліковний біль уже не вщухне.
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.

Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,

І Ірпінський
2026.02.11 02:24
На кухні маленькій сиділа зима,
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди

Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?

Олена Побийголод
2026.02.10 21:20
Із Леоніда Сергєєва

Наречена:
Зійди мерщій з фати, підкидьку божий,
не міг взуття почистити до дна!
А я, дурна, проґавила Серьожу,
там хоч свекруха звір, зате одна.

Світлана Пирогова
2026.02.10 19:23
Між нами - тільки тиша і тепло.
Така тонка, прозора невагомість.
Все, що до тебе в серці зацвіло,
переросло сьогодні у свідомість.
Я п'ю твій погляд, наче джерело,
В якому небо відбиває зорі.
І як би нас далеко не несло,
ми два вітрила в золотому

Іван Потьомкін
2026.02.10 18:53
Зло, не покаране належне за життя,
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде

Ігор Шоха
2026.02.10 15:13
А ми існуємо іще
по два боки одної долі...
ти у полоні, я на волі,
попри жалі, душевний щем
до мене линеш ти дощем,
а я до тебе вітром в полі.

ІІ

Микола Дудар
2026.02.10 14:09
У замкнутім колі несемось галопом.
Сил оглянутись бракує чомусь.
І кожен виток засмокчує мохом…
Вигода значить з галопу комусь.
І смокче так липко… Смокчи! — запевняє,
Інакше порвем, розтопчем у слизь…
Народжених в колі — коло кохає
Тому, що навіки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Стейсі Стейсі
2026.02.14

Вадим Структура
2026.02.07

Дарій Стрілецький
2026.02.05

Акко Акко
2026.02.03

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Тамара Швець - [ 2018.06.04 12:39 ]
    Всю мудрість життя пізнаєш з роками …


    Всю мудрість життя пізнаєш з роками,
    Коли сто раз спіткнувшись, впадеш,
    Коли лежиш із закритими очима
    Постає питання: "Ти правильно живеш?"

    Помилки в житті надають лише сили
    Все для того, щоб їх не повторювати.
    І не дай Бог тобі сидіти понуро,
    "Мені не щастить!" - наполегливо бурмотіти.

    Зневіра - завжди поганий порадник,
    Жени його поганою мітлою,
    Тоді твій крок буде вдалий
    І ти зміцнієш силою і душею.

    Приходить допомога тим, хто хоче
    Домогтися мети і йти вперед,
    Не до тих, хто над чужою бідою регоче
    І до почуттів долгу холодний, як лід.

    Нехай далеко мерехтять лише зірниці
    Від зірок, які не призначені долею.
    Міцніше вхопити свою синицю,
    Поки журавель ширяє над головою.
    Автор невідомий
    Переклала на українську мову 29.05.18 8.40


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Тамара Швець - [ 2018.06.04 12:04 ]
    Три речі…

    Три речі не повернути ніяк назад:
    Слова, можливість, час ...
    І ніколи не спалахне багаторазово,
    Одного разу вночі темною полегла зірка.

    Три речі, що не слід втрачати:
    Спокій, надію, свою честь ...
    Намагаючись частіше ближнього зрозуміти,
    Його прийнявши таким, яким він є.

    Три речі в житті найцінніші:
    Довіра, любов, і переконання.
    Лише за собою визнання провини,
    Привносить в душу просвітлення.

    Три речі в житті дуже слабкі:
    Удача, влада, великі статки.
    Вони, маючи різкий поворот долі
    Даються нам як в покарання.

    Три речі, що визначають людину суть:
    Праця, чесність, життя досягнення.
    Нехай важкий і не легкий цей шлях,
    Але це - життя, а життя - рух.

    Три речі руйнують розум і тіло:
    Гординя, злість, вино без міри ...
    Хто зміг в собі себе перебороти,
    Побачить в тому всі ознаки химери.

    Три речі, чомусь важко сказати:
    Люблю тебе, прости мене, і, допоможи.
    А може, просто перестали розуміти
    Один одного ми, як давні вороги ???
    Павло Купчинський
    Переклала на українську мову 4.05.18 5.45


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Тамара Швець - [ 2018.06.03 10:39 ]
    Любіть жінку...
    Любіть жінку, носіть на руках
    І називайте гордо «Королева».
    Їй не потрібні діаманти і хутра,
    А лише любов, турбота, ласка, віра.

    Ви говоріть частіше їй про те,
    Що немає на світі очей її красивіше,
    І, може бути не відразу, але потім,
    Вона зрозуміє, що немає її щасливіше!

    Букет квітів залишить яскравий слід,
    Будь-який вчинок луною відгукнеться.
    А кожен ваш прекрасний комплімент
    Бальзамом на душу їй радісно проллється.

    І наостанок просто в двох словах:
    Цінуйте її душу, а не тіло.
    Любіть жінку, носіть на руках
    І називайте гордо «Королева»!
    Радханатх Свамі
    Переклала на украънську мову 3.06.18 8.20



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Тамара Швець - [ 2018.06.02 09:14 ]
    Я чула...
    Я чула, як старець говорив:
    "Не Дай Вам Бог вкрасти ...
    Не будьте мерзенні ...
    Але якщо обікрали все-таки Вас,
    Не засмучуйтеся .... Значить - Ви не бідні ... "
    Я бачу мудрість в старечих словах.
    Був мудрим це Дід, проживши багато років,
    А той хто обікрав Вас - духом убогий,
    Йому тепла душі бракувало ...
    Ні честі, благородства не мав ...
    Брав все чуже, сам дарувати не в силах ...
    Його вибачте, не тримайте зла,
    Що б образа Вас не погубила ...
    Скупі не будьте людям на добро,
    Діліться теплотою душі, посмішкою
    Що б сказані колись слова -
    Не виявилися фатальною помилкою,
    Не кажіть в гніві лайливих слів,
    Не проклинайте, навіть Вас зрадивших ...
    Образи, сльози, біль, нехай понесе -
    Осіннім вітром і листям опалим ....
    Лана Альтер, 2012
    Переклала на українську мову 28.05.18 17.25


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  5. Тамара Швець - [ 2018.05.29 06:14 ]
    Серед горців приказка...
    Серед горців приказка не забута,
    Народжена ще в минулі дні:
    Щоб вибрати коня - оглянь копита,
    Щоб друга вибрати - в серце заглянь.
    Запам'ятай цю мудрість.
    А, якщо запам'ятав, ось тобі ще одна:
    Не піднімайся в гору, у якій
    Вершина навіть опівдні не видно
    Всі мудрості в дорозі знадобляться,
    і третю заодно:
    Не забирайся в озеро купатися,
    Коли не знаєш, чи глибоке дно.
    І, нарешті, остання моя порада:
    Ти не один на світі проживаєш,
    Не роби для інших людей довіку
    Того, чого собі не побажаєш.
    Расул Гамзатов
    Переклала на українську мову 28.05.18 17.40



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Ірина Вовк - [ 2018.05.28 14:19 ]
    "По дорозі у Казку"
    У щастя до тебе, насправді, багато доріг...
    Розглянься навколо - то шлях "По дорозі у Казку".
    Увіруй... Увіруй... бо віра - святий оберіг -
    у щось надвисоке - у приязнь, а надто - у ласку...

    В Завітному Лісі по куп'ях снують світляки -
    ці крихітні вісники Сонця, ці янголи втіхи -
    скупайся у променях світла, у хвилях ріки,
    а я буду поруч і щось промовлятиму стиха.

    Ідилія... Спалах... На хвилю - на вічність, на мить...
    Притаєні знаки, приглушені порухи серця.
    Небачена з'ява - розбуджена Мавка горить,
    високо над хмарами кінь вітрокрилий несеться.

    Покиньмо імлу непроглядну, покиньмо усе -
    приземлені зваби, осмислені покручі Духа.
    Нехай по дорозі у Казку нас коник несе,
    а наші німі одкровення лиш серце підслуха.

    Ми обрані Світлом, ми білі ворони - то що ж...
    Шумітиме Ліс заповіти свої спересердя:
    яскраво горіти - це значить зневажити Лож.
    Це бути. Це збутись... і вільно піти у безмертя!

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  7. Ірина Вовк - [ 2018.04.18 12:41 ]
    "Я... гілочка-гагілочка" (дитяче)
    Я... гілочка-гагілочка
    над пупляшком дитини...
    Я – пісенька... Я – писанка,
    колисонька Вкраїни.
    Я визрію, я вимрію –
    і дам життя росточку.
    Я стільки зим у вирію
    лежала в сповиточку.
    Я вітречком овіяна,
    я дощиком омита,
    я зернятком засіяна
    і в грудочку завита.
    Я луч – від сонця спілого,
    від кригоньки – скресання...
    Бо я – від світу білого
    і з Божого писання.
    Як визрію, як вимрію
    на себе шлюбні шати,
    я вилечу із вирію
    вам ве́сну приношати.
    Курли, курли, веселики,
    летіте, чорногузі –
    на бджілоньки, на джмелики,
    на дітки голопузі!
    Гей, Леле, Леле, Лелечко...
    Ясна пора лелеча!
    На цвітень, на веселлячко –
    рости собі, малеча!
    Аби тобі з роси-з води,
    аби тобі – не мілко...
    А ти мене в танок веди
    та й виведи... ягілку...
    Ягілочка-гагілочка –
    на гори і долини!
    Я пісенька... Я писанка...
    Колисонька Вкраїни...

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима). - Львів:Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  8. Марґо Ґейко - [ 2018.04.13 14:46 ]
    епіграф
    буря встромила блискавку в голку море мов келих без дна
    сонце і місяць сяйвом скроїли небо у два полотна
    зоряні риби їх заселили світить люстерком вода
    в грот потойбічний дивиться вічно дівчина ця молода

    простоволоса хоч завжди боса ноги не знають стерні
    очі її такі ж надзвичайні як і луска на стегні
    майже людина дщерь океану носить прокляття хвоста
    житиме довго доля наяди завжди була не проста

    кротке обличчя наче причинна з пісні родився тайфун
    вуха і душі воском залити слід екіпажеві шхун
    танго торнадо спінює келих грає стихія вина
    хто з ним станцює скроні у того вже не торкне сивина


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (1)


  9. Марія Дем'янюк - [ 2018.04.11 16:20 ]
    Старий знахар
    Старий знахар
    зелень-ковдру сплітав:
    м'ята-рута -
    подих її не забути,
    чаберевий куточок -
    незлічити тих ночок,
    і солодкі вуста -
    маку в полі доста.

    Темно-сині волошки...
    О! Якби хоч на трошки
    повернутись в минуле,
    що не зникло... поснуло,
    та пірнути в ті очі
    де солодкий обман,
    лазуровий туман...
    І солона сльоза -
    Волошкова роса.

    Старий знахар
    землю всю уквітчав
    своїм спомином.
    Бо кохання співає
    в зморшках серця його
    весногоміном...



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (4)


  10. Ірина Вовк - [ 2018.04.07 10:06 ]
    "Привеликодні Страсті"
    Буяє весна, та не зовсім…
    Чи то павутинки в волоссі?
    Устино, дитино,ти хвора –
    і нині, і вчора й завчора…
    Чи то не хвороба, а втома –
    нависла пітьма невагома –
    нависла, як хмара навпроти,
    як пара – без духу і плоти,
    нависла зумисне…Нависла!
    Чи зломана вісь коромисла,
    чи відра не так уже повні,
    чи мить до зловіщої повені?

    Нехай уже швидше розродиться!
    Нехай проминає негода ця!
    Нехай вже громниці натішаться,
    Безумно ударять – і втишаться…

    Бо годі вже темряви… годі! –
    при святі, при світлій господі,
    де свічка палає – громавиця
    (з пітьмою у піжмурки бавиться),
    де ясні очиці у дівочки,
    де Устя виводить гаївочки,
    де віра є в сили приплодні,
    що страсті дають великодні!

    Де коник гривастий у брами б»є…
    Хто вірує – тому і Бог дає!


    2009 рік, зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  11. Ірина Вовк - [ 2018.03.05 22:30 ]
    "Блакитні сонця, прокидайтеся..."
    Блакитні сонця, прокидайтеся – вже бо серцю ясніє… весніє…
    Не уйметься пташатко на гілочці, ач, співає – збитошне!
    Гей, людино, чи ж ти не зі світлої глини сотворена? –
    буйновітру всміхнися шалено, розхвилено, рвійно…

    Хто впізнає в уквітчаних зорях льоди кришталеві?
    Хто в розспіваних зелах волання любові не вчує!
    Гей, людино, злеліяна Словом як помислом божим –
    Роззирнися орлино над гори, над бори, над кручі…

    Водограєм гаївки веди свій танок великодній –
    Най вогонь запалає завітний в урочищах Духа.
    Ми, могутнії леви із людським обличчям – вітаймо
    Громовержця Іллю на весни огняній колісниці…

    Гей, людино! – взиває Ілля на блакитні світи під сонцями…
    Животворні слова проречи до кирниць придорожніх –
    Чи топтатимеш ряст у лісах первозданних, чи вмлієш
    У зелених привольних житах, в пшениця́х писанкових…

    Сонць розкрилених очі, хмарин білі пущі несходжені –
    Моє серце в обіймах дня не відвикне цю землю кохати…

    Блакитні сонця, прокидайтеся – первоцвітні сонця… відмолоджені…
    …Спить мій дракончик приручений
    на вологих мохах...
    волохатих…

    (З двотомника "Сонцетони".Тон Перший - Поетичний.
    - Львів:Сполом,2016)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  12. Ірина Вовк - [ 2018.02.04 12:03 ]
    "Зазиває Зима місяць Лютий..."
    Зазиває Зима місяць Лютий, свій посох даруючи...
    Знов вальсує сама, про січневе уже не сумуючи...
    „Лютий-місяцю мій, младий Княже мій, владний муженьку,
    намети сніги, забіли дахи, кликни стуженьку!”
    Погуляємо ще, поміж віхол-стуж, погуляємо –
    поміж білих руж, сніжинко́вих руж, Долю вкраємо...
    „Хто мене таку за жону візьме! - то здивує світ,
    Між гарячих зір, білих чистих зір, між ледових віт –
    На баскім коні пролечу вві сні Нареченою, -
    Закую мости, уберу сади та й пеле́ною:
    „Лютий-місяцю мій, младий Княже мій, милий друженьку,
    намети сніги, забіли дахи, кликни стуженьку”...
    Ох же буде ніч, сім весільних свіч в Нареченої,
    У вінок із руж, білих сніжних руж, обрамленної,
    На семи вітрах та по всіх світах шати віються –
    Та по всіх кутках, по усіх стежках снігом сіються...

    І біжить Зима на баскім коні ощасливлена,
    На семи вітрах на Чумацький шлях, в Ніч задивлена...
    „Лютий-місяцю мій, младий Княже мій, невпокорений,
    Та лютуй-лети, та мети – не жди, сніг незораний”...

    І лютує Князь, та дарує Князь дар-за-да́рами,
    Веселиться Князь, п’є-гуляє Князь із боярами...
    І мете – не жде між гарячих зір білу віхолу...

    ...І минає в нас цей зимовий час щастям-втіхою...

    3.02.2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  13. Ірина Вовк - [ 2018.01.31 14:49 ]
    "Віддання Водохрещ. Замовляння"
    Білим по білому.
    Білим по білому
    тихо–претихо паде ...
    У вишитті хресто –
    білім по білому
    чисто Пречиста іде.

    Білим по білому,
    білим по білому
    стелиться, стелиться сніг.
    Серцю зболілому,
    герцю здимілому
    дав би водиці Даждь-Біг.

    Може, освячена
    днесь нерозтрачена
    втолить нас Ясна Вода –
    білим по білому
    любому, милому
    зблисне Весна Молода!

    Молодо – зелено
    килим розстелено,
    ніби у Райськім Саду ...
    Скільки пшениць
    у млинах перемелено –
    крига скреса на льоду!

    Води освячені,
    душі облачені –
    Хрестя Любові ... Йордан!
    Риньмо в світи
    у казкові, небачені
    в Зоряний Шлях–Білодан ...

    Ні, не відлюбиться,
    в зорях не згубиться
    щастя, відпите на двох.
    Десь, у Галактиці,
    дзвінко пригубиться
    Чара, що виповнить Бог ...

    (Зі збірки "СЕМИВІДЛУННЯ".- Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (3)


  14. Ірина Вовк - [ 2018.01.19 17:42 ]
    "Ота вода… о, та чудна́ вода…"
    Ота вода… о, та чудна́ вода –
    підступна і манлива, наче зрада…
    Моя тобі, предивна Діво, рада:
    коли прийде пречиста Коляда,
    до тої каламутної води
    ой не ходи, пресмутна, не ходи…

    Посеред дзвонів щедрих Водохрещ,
    Посеред магій Світлої вечері
    вогонь завітний блисне на киче́рі,
    і ти усе покинеш – і підеш
    до тої заворотної води –
    ой не ходи по вроду, не ходи…

    Зведе на безвість… Боже, відверни!
    (Отут Козу Лукавий напуває –
    він душу вкрав і тут її ховає).
    До тої душегубної води
    Ой не ходи, прелюба, не ходи.

    О, та вода! Ота чудна вода
    тебе таки зманить, Предивна Діво…
    Паде зерно… Чи плідні будуть жнива,
    коли в Кози дозріє «борода»?
    Тшшш!!! Тихо-тихо… Бачите: сліди!
    Наврочиш лихо, Діво…
    Не ходи!

    (Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення".- Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (4)


  15. Ірина Вовк - [ 2018.01.14 17:23 ]
    "Між Землею і Небом" (вальс)
    Коли вітер накине на тебе пеле́ну зі снігу
    і твій погляд зависне, як висне захмарена синь -
    ти втомився з дороги, втомився від марного бігу –
    ти спинися – на Бога – спинися. Приста́нь – і спочинь…

    Над тобою гасають на конях баских вітровії,
    заметілі, як панни-Сніжанни, сніжинки метуть…

    А на дні, в глибині, у Землі нерозоранім тілі,
    наче віхола біла, біжить твоя Зморена Путь.

    Ти спинися, мій друже, на мить між отими снігами,
    між Землею і Небом зависни хоч зором німим -
    між крутими земними і білими хмар-берегами
    Віз везе Чумаків… Гей ви, коники, нумо за ним!

    Над тобою гасають на конях баских вітровії,
    заметілі, як панни-Сніжанни, сніжинки метуть…

    А на дні, в глибині, у Землі нерозоранім тілі,
    наче віхола біла, біжить твоя Праведна Путь.

    Ген на білій мережці змережана батькова льоля…
    Мерехтить, як зоря, його чинна-невинна душа…
    І тече-не стече в білий світ нерозтрачена воля,
    як тече молоко, коли смокче дитинно лоша.

    …І тоді - молоді, щойно вбрані у сніг заметілі
    свій танок новорічний одвічний святочно почнуть…

    А в твоїм надлегкім і прозорім – наснаженім тілі,
    наче віхола біла, біжить твоя Зоряна Путь.

    Зі збірки "Самоцвіти сокровення".-Львів: Логос,1997.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (3)


  16. Ірина Вовк - [ 2018.01.08 09:49 ]
    "Звеселіє Зима..."
    Звеселіє Зима. Захмеліє Зима. Захурделиться…
    Снігом білим лапатим під ноги рипуче простелиться.
    Зазирне до печі, напече калачі в сирі-ма́сельці…
    Діва Сина свого між бидля покладе в теплі ясельці…
    Наздоров’, Колядо, приступися старими поконами,
    Запали невгасиму свічу під святими іконами.
    Хай тупцює у хаті Коза - жито множиться…
    Хай наш рід-родовід все росте-вироста… не тривожиться!
    Застеляйте столи́ та наповнюйте кубки мед-винами -
    Це ж бо в хату прийдуть гості з дальніх доріг та з новинами:
    Діва Сина Христа привела в білий світ - тьма розсіється!
    …Від воріт до воріт коляда загляда, снігом віється…
    Кине батько кутю ген високо, під небо, під сволоки…
    Геть із хати ідіть-пропадіть, щезніть мороки…
    На дай Боже, співаймо сьогодні хвалу Світлу Денному –
    За родинним столом та все купно, гуртом – Нарожденному!

    (Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017-2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (4)


  17. Ірина Вовк - [ 2017.12.29 09:19 ]
    "А поради не буде уже ні від кого…"
    …А поради не буде уже ні від кого – ти сама собі пані!
    (Везуть сани кленовії пані у срібнім жупані)…
    А стежки́ все завіяні сніжними горами-долами:
    Скільки кубків відпито, жалів ненаситних подолано,
    А санчата все далі і далі, куди ж ви, нестерпнії, -
    У майбутнії вересні чи в роз’ятрені серпня дні,
    Чи у квітні в’юнкі, наче мислі вишнево смаковані,
    Чи у травні тремкі, чи у розпал червневої повені…

    Гей, розлуки, мов змії, під серцем пекучим заклубляться…
    Тільки й тої солодкої муки, як голуби любляться!

    У вишневім саду душка душку святу облюбовує крилами:
    «Гляньте, люди, на нас – в сей же час… в сей же час…
    вмійте бути щасливими»!

    Гей, розрадо, на думи облачені пла́чними хмарами-втратами –
    хто які стежки́-мережки́ не на рік – на вік обиратиме…

    В непролазних борах, на нічних берегах, над крутими обривами
    раптом зчується глас: «… ще є час… ще є час… -
    будьте, люди, щасливими»!

    Голубині уявлення щастя – для людини непросто це…
    Наче з раю на землю принесене заповітне яйце-райце…
    А в яйці-райці Стратим-птах сидить, течуть ріки молочнії,
    А в райці-яйці сивий Дух димить, що за ним все молодшає:
    Ген довкіл-довкіл ще маленьких нас світ мережиться…
    Жаботить зелен-гай… і хлюпоче Час, безбережиться…
    А із рік отих вдачних, молочних, дівчата зростуть норовистії –
    На широкому білому світі для краси завше місце є –
    На любов’ю обжитому світі, на світі предивному
    Голубиному бути добру і буяти красивому!..

    Розродіться вишневі дощі доленосними зливами:
    «Гляньте, люди, на нас – в добрий час… в добрий час… -
    будьте, будьте щасливими»!

    Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013.


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  18. Ірина Вовк - [ 2017.12.24 09:07 ]
    "На відстані любові за пів кроку..."
    На відстані Любові, за пів кроку,
    наближення Різдва, Нового року –
    на відстані просвітлених облич,
    крізь темряву трагічних протиріч –
    пливемо за рікою, за рікою ...
    Збентежені, ми прагнем супокою,
    гармонії, духовності ... д а р м а ...

    ... Та в утворі віконних шиб Зима
    нас видивом різдвяних днів чарує –
    на покуті кутя хмільна парує,
    медами розтікається у світ ...

    ... Накуй мені, зозуле, “многа літ” –
    м е н і ... й о м у ... і нашому д и т я т і –
    пошли лише любові й б л а г о д а т і,
    примирення з земним буттям ... Утрьох
    відчуєм купно: проміж нами Б о г –
    нас мироносить і благословляє –


    на небі з і р к а мерехтливо сяє,
    провадить в ясла Божеє Дитя –

    народжуються наші почуття
    із попелу ... з серцебиття ... з нічого ...

    Б о ж е с т в е н н і ! Ми маєм так премного
    земних утіх і райських насолод,
    принад, спокус, невтолених свобод,
    що годі передати все у с л о в і.

    ... І все ж таки, н а й в и щ и й скарб Л ю б о в і
    не кожен з нас зуміє розпізнать!..

    ... Йде світом Коляда, небесна рать
    усе нечисте викропить водою ...


    Я йду до т е б е в пісні, з колядою –
    з надією: народжується день!

    ... Я йшла ... і йду ... і йтиму за літами ...
    Вітай мене н е л о ж н и м и устами :
    “Христос рождається, кохана ...”

    ... Дзень-дзелень ...

    (Зі збірки "СЕМИВІДЛУННЯ". - Львів:Каменяр,2013)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  19. Ірина Вовк - [ 2017.12.18 10:37 ]
    "Миколая: Мамі на мирні сни..."
    Якби на квітоньки – та не морозами,
    На змерзлі вітоньки – та з неба грозами,
    Не мліла б душенька від болю лютого,
    Від болю лютого, у кригу скутого.
    Баскими конями та й дивомо́стами
    Саньми різдвяними стежками простими –
    У заметіленьку та й до родиноньки,
    Та й до вечероньки у святгодиноньки...
    Гей, душе-душенько, кого питаєшся?
    Чи татков-матінков ти називаєшся?..
    Дзвіночки тенькають та й на колядочку –
    Сідай, родинонько, та й до обрядочку...
    Відпий узварочку, мій любий таточку,
    Від’їж вареничків, прелюба ненечко,
    Кутю заправимо медами чистими,
    Сльозами-росами із віч Пречистої...

    Дитя у світ прийде, устане сонечко –
    Віншує ненечка кохану донечку,
    Житами сіється: нехай згадається
    Відлетна душенька, де обертається!
    Утишся в ніч святу, гей горе-боленьку,
    Узри на див-мосту у люлі Доленьку,
    Пресвітлу Доленьку із вод освячених
    Із калачів батьків, у вир’ї втрачених...

    ...Сніги розбавлять ніч... І враз – зійде в о н о!
    ...Неначе й солодко... неначе й солоно...

    В ніч під 18 грудня 2012р.

    (Зі збірки "ОБРАНІ СВІТЛОМ". - Львів: Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  20. Надя Семена - [ 2017.12.10 12:03 ]
    Йдуть дощі і сто років самотність...
    Йдуть дощі і сто років самотність
    Тут блукає глухими стежками,
    Прилітають круки лише в гості,
    Та й то іноді, збоєм програми.
    У верхівках дерев свіжий вітер,
    Відкорковує спогади древні,
    Тут колись могли жити й любити,
    І щасливими бути… напевне.
    Горювати… і сльози солоні
    Подорожником котре століття
    Проростають стиха на осонні,
    Ще живі, наче вчора пролиті.
    Диким хмелем кохання забуте
    Заплітає розпатлані вільхи,
    До самотності час тут прикутий,
    Вже сто років. А може ще стільки…
    Йдуть дощі у забутому лісі,
    Нетутешні і трохи магічні,
    Йдуть дощі на моєму Поліссі,
    Йдуть крізь долю мою, такі звичні…
    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Ірина Вовк - [ 2017.12.01 09:15 ]
    Мавчине...
    Уста Земель в зомлілих кольорах –
    так, зрештою, перероста у прах
    минуща плоть людська, сповита тлінню…

    …Заграй мені мелодію осінню
    про неминучий часу падолист,
    про предковічний пожовтілий ліс,
    цілований у дні плавкі Весною,
    що сповнює легені новизною,
    вологістю і запахом трави –
    як оленицю, юнь свою лови
    в передчутті весільної обнови,
    бо це твої останні перші лови,
    де ти убрана в сукню золоту
    і лучиш в ціль наосліп, нальоту…

    Уста Земель розніжені. Жита
    Колосяться на нивах несміливо.
    О, Літечко, влаштуй цілющу зливу,
    Бо тут ще бродить пара молода
    В зелених снах Царівни Польової –
    Вона в цвіту, у шлюбному розвої
    Тобі вплітає тою* до коси,
    Розлогих трав ледь чутні голоси
    Тебе ведуть стежиною кохання…

    …Уста Земель стривожені. Остання
    спадає крапля з виляглих колось.
    Чи то з часів прадавніх повелось
    Впадати в сум на злому роздоріжжі,
    Пошерхлим листям на семи вітрах
    Котитися – і розсипати прах,
    Немов Мара, що сіє смертну битву…

    …Уста Земель знеможені. Зима.
    Нема нічого вічного. Нема!

    …Уста Земель нашіптують молитву.


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  22. Валерій Хмельницький - [ 2017.10.24 20:17 ]
    Пень
    На осонні зашарівся пень -
    На краєчок мавка гола сіла...
    Дідугану серце - тень-телень! -
    - Ех, - зітхає, - сіла, та невміло!..

    Пам'ятаю, був я молодим,
    То й русалка на гілках висіла
    І до неї кіт, п' янезний в дим,
    Няв-нявчав по ділу й не по ділу!..

    І давно колись через ріку
    Як тяглась калинонька в намисті!..
    Красивіш не бачив - та й таку
    Років сто назад, як Божу милість...

    Як же добре бути молодим!..
    Прагнути когось кохати, друже...
    Не пеньком зітлілим... Менше з тим...
    Кожному котюзі - по заслузі.


    24.10.17


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (12)


  23. Ігор Шоха - [ 2017.10.10 11:06 ]
    Батальні колорити
    Ще баба осінь посилає літу
    на полики узори й кольори,
    а Гея у віночку горицвіту
    уже чекає іншої пори.

    Яскраві позолочені пейзажі
    умили і оплакали дощі.
    Ось-ось – і білий саван м’яко ляже
    на пагони, дерева і кущі.

    Тумани сині зорі погасили.
    Розтанули пташині килими.
    І косо озирається Ярило
    за обріями лютої зими.

    За оранкою Марсового поля
    ретивий ратай утирає піт.
    Крові живої вимагає воля.
    Удобрює могилами граніт.

    На сході і зимою, і весною
    яріє поле. За озиминою
    скучає не засіяна рілля.
    Погуркує громами. І здаля,
    готуючи ротацію герою,
    уже й Сивілла сива як земля.

                                  10.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  24. Ірина Вовк - [ 2017.09.30 11:53 ]
    "ТРИ ДИВНІ ДІВИЦІ…" (Віри, Надії, Любові та матері їх Софії)
    Три дивні дівиці,
    три се́стри-сестриці,
    три нитки плели серед поля -
    то ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ-лебедиця,
    а з ними і вольная Воля...

    Три нитки барвисті,
    три долі іскристі,
    сплітали вродливі сестриці -
    три стежки-дороги
    упали під ноги
    у шовки густої травиці.

    Направо підеш -
    Красну ВІРУ знайдеш край стежини...
    Впадуть білі зорі -
    криштальні, прозорі,
    у ночі п'янкі, солов'їні.

    Наліво підеш -
    то НАДІЮ знайдеш край озерця...
    Заграє бажання -
    жарке, мов світання,
    на струнах зболілого серця.

    А прямо підеш -
    щиру Приязнь знайдеш край дороги...
    Луною дзвінкою,
    ЛЮБОВ'Ю палкою
    опалить тебе до знемоги...

    На хвилях ЛЮБОВІ
    у трави шовкові
    впадеш горілиць обімліло.
    А пісня
    на чулого серденька
    мові,
    про Долю розкаже несміло...

    - О, Долечко-Доле, скажи, моя ясна,
    чи панночка ти, чи небога?...

    - Коли в твому серденьку ВІРА є Красна -
    до щ а с т я пряменька дорога!

    (Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом", 2017)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  25. Ірина Вовк - [ 2017.09.13 09:11 ]
    "Таки на осінь меркне Світовид…"
    Таки на осінь меркне Світовид…
    (Осінній смутку мій, осінній жалю!)
    Немов оса, себе у серце жалю,
    Коли марніє сонця я́сний вид…

    Небесний Царю, Да́ре світлих слів –
    В вінчальному вінку – вінок терновий…
    Корону Смерті, рівно ж як Любови,
    Море́ні й Ладі міряти звелів.

    Весільний вальс похмурої пори –
    Химерний час Морениної вроди…
    Але й на те існує Цар Природи,
    Щоб рівно поділять свої дари.

    Немає ради… Ладонько, змирись!
    Невлад зі світом мліють чорні віти.
    Десь тліє Руєвит в руїнах літа…
    За дар руїни Ладу помолись.

    Змарнілі ви́ди… Самоцвіти шат…
    Обнови світла… Темряви окови…
    Життя і Смерть – гармонія Любови –
    В тім роді кревнім Ладу ревний лад.

    А що нестерпний колір тих оков
    Як осені й весні –зимі і літу,
    Вінець терновий – доля самоцвіту –
    На Смерть – Морені, Ладі – на Любов!


    (Зі збірки «Самоцвіти сокровення». – Львів:Логос,1997).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  26. Ірина Вовк - [ 2017.09.12 08:33 ]
    "Коли на луках го́йних Мармореї..."
    Коли на луках го́йних Мармореї*
    моя душа спочине від турбот,
    я спогадаю, хто був мій народ
    у нетрях зореносної ідеї.
    Одвічний плужник… ратич та орач…
    Одвічний Скіф в землі обітованій,
    трагічний Бус при долі невблаганній,
    шукач братів… і золотошукач…
    О, злото уз! – ти братняя любове,
    солодкий плід, що визрів на розбрат…
    У всі епохи йшов на брата брат
    і прагнув, як упир, нової крови…
    Коли й за що? – питали з неборак
    за Крим, за сіль, за шапку Мономаха…
    Що ж до ціни – то вища, мабуть, плаха
    чи, пак, ребро підвішане на гак…
    О, мій народ як той пустельний Дух
    поміж дібров, ланів та сіножатей –
    комонне тіло Золотої Раті…
    А на могилах – тополиний пух.
    Чи то Сварог**, чи Див*** так повелів
    по смерті в Ирій душам відлітати.
    Усе там є для русів – спис і лати,
    питво суроже, ласки доброгнів,
    і присмак степу, і розлогі трави,
    і заповітний спів Матиреслави.****
    Там Марморея здійснює дозір
    в оточенні сліпучо-білих зір…
    Там Ра-ріка***** – межа країни Сонця,
    там щука-риба плюха в ополонці
    і сам Сварог гарцює, мов огир…

    Та Цур вогнем пахнé у людський вир…******

    … В якій землі і на якій планеті
    Розпалена в надривно-синім леті
    Зійде зоря на ймення Богу-Мир?..


    (Зі збірки «Самоцвіти сокровення». – Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  27. Ірина Вовк - [ 2017.09.11 10:05 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Що заповіли русам їх пращури"
    Дощечка 7Ж
    Течуть ріки великі на Русі,
    і многі води їх журчать, співають стародавнє.
    Про тії боляри, якії не боялися… і літа многії
    боролися о вольність руську.

    Ті то славні нічого не берегли, ані життя свого,
    – тако ріки о них берегинять. І вітри буйні
    гасають над ними, плачуть восени,
    а в зимі студеній гурлихають по них.
    І голублять дівоньки і ті це говорять,
    як погибли тії у славі, а не оставили
    землі своєї ворогам.
    Ніби є ми, синове, також потомки
    і не лишимо ми також землі нашої…

    Дощечка 8
    «Боронись, земле руська, і борони сама себе,
    а щоб інші не були на твоїх крячах,
    а тобто ворогам не далася охомитана
    і до воза прив’язана, аби тягла той,
    куди хотять чужії влади,
    а нібито ти хочеш іти сама».

    Дощечка 7А
    «Єсьми многі, а вороги не суть такі многі,
    як ми єсьми, русичі, а ворогів не стільки, як у нас.
    А де впала кров наша, там є земля наша,
    і це вороги знають, і це на нас стараються,
    і ці старання їхні марні будуть,
    як вони були і в старі часи отців наших.

    Дощечка 2А
    «…А богів купальте і Дажба шануйте,
    бо оце ж бо ми є русини, Дажбові внуки…»

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    болярин – боярин
    берегинити – бити в береги, плескати на береги;
    гурлихати – воркувати по-голубиному;
    крячі – шия або ж плечі, рамена;
    охомитати – накинути «хомут» на шию;
    хомут – петля для запрягання коней;
    лик – обличчя, образ;
    лики – крики радості, веселощів;
    многоликий – різнобарвний, або ж шумний, галасливий;
    обоз – багато возів, таке собі «містечко на колесах», де ховають зброю, одяг і харчі під час облоги і військового походу.


    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    На Русі течуть ріки великі,
    в ріках води журчать многоликі.
    Ріки «многая літа» співають,
    а роки все течуть, все минають.
    Отчі лики в синах не загинуть, –
    тако ріки о них берегинять,
    а вітри буйно віють над ними,
    плачуть в осінь, гурлихають в зими.
    І голублять голубки – дівчата
    тих, що в ноги не вміли крячати,
    ще й тягти на крячах своїх воза
    в хомутах до чужого обозу.
    Єсьми руси і суть такі многі,
    що нікому не падали в ноги,
    а де падали в битві суровій
    там земля наша кровна від крові.
    Бережіть свої руки від крові!
    Будьте, внуки, живі і здорові!


    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" ( у рукописі). Рік написання - 1990.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  28. Ірина Вовк - [ 2017.09.10 11:55 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Що заповіла русам хоронителька небесних лук - Марморея"
    Дощечка 3
    «Тримайтесь, браття наші, плем’я за плем’я,
    рід за рід, і бийтеся за себе на землі нашій,
    яка належить нам і ніколи іншим…»

    «… Се ж бо ми є русичі, славці богів наших.
    Співи наші і танці, ігрища і видовища
    на славу їх. Се ж бо сідаємо на землю
    і беремо пучку землі до рани своєї
    і товчем до неї, аби по смерті міг стати
    перед Марморею і щоб сказала:

    «Не маю винити того, який є повен землі
    і не можу його відділити од неї».

    І боги, будучі там, доречуть від себе:

    «Єси русич і пребудеш ним, бо взяв єси
    землі до рани своєї і приніс її до Нав’я.»

    Дощечка 7Е
    Той бо ніхто інший, тільки рус гордий:
    ані грек, ані варяг, тільки славен роду славного,
    і той іде по співах Матиресвих до лук твоїх,
    Свароже великий.


    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Марморея – провісниця потойбічного життя, хоронителька лук Сварога, «мара» «морить» людей спекою, голодом, хворобою, війною.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Серед хмар на квітучій алеї
    охорона стоїть Мармореї.
    В охороні – квітуча алея,
    у короні – сама Марморея.
    А на тій на квітучій алеї
    мармуровий палац Мармореї.

    В тім палаці знайди Марморею
    і розмову веди перед нею.
    Стане так Марморея питати:
    хто єси, себто як тебе звати?
    Гордо стій на суді в Мармореї!
    І тоді ти почуєш від неї:

    «Хто шанує найменшого бога,
    пам’ятає про луки Сварога,
    хто тримається племені-роду,
    віри пращурів, пісні народу,
    хто бо рідною повен землею, –
    той бо є нерозлучен із нею.»

    В добру путь! На квітучу алею!
    Добрим будь, не забудь Марморею!


    (З "Дощечкової книги" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  29. Ірина Вовк - [ 2017.09.10 11:48 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: чого б'є крилами птиця Матирсва"
    Дощечка 8
    Б’є крилами М а т и́ р с в а – с л а в а і каже
    нам до січі іти, і нам ні до пиру, ні до їжі.
    Маємо спати на сирій землі, а їсти траву зелену,
    доки не буде Русь вольна і сильна.

    Дощечка2А
    Бо ось п т и ц я – М а т и ́р с в а співає… і жде
    вона на часи з іншими, які повертають кола
    Сварожі до нас, і часи тії завше ідуть до нас.
    Говорить М а т и́ р с в а, що як будемо боронити
    землю нашу, удержимося на ній.
    І та все птиця говорить,
    як огонь жару поносячи до нас,
    і головою порушує, та то є гребінь її.

    Дощечка7Е …
    М а т и́ р с в а б’є крилами о боки свої з обох
    сторін, які вогненним сяють світлом до нас,
    всяке перо інше: червоне, синє, жовте і золоте,
    срібне і біле, і ті бо світять, як сонце сару́ме…

    Дощечка7Є
    …а та п т и ц я сонцем не єсть, а тая єсть од
    нього така стала бути.
    …красна п т и ц я несе пращурам нашим огонь
    до домів їх.Так слава наша потече
    до М а т и р е с л а в и і пребуде в ній
    до кінця кінців земських.


    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Кола Сваро́жі – оберти сонця, які свідчать про вічні і незмінні закони Всесвіту, закони життя і смерті.
    Сару́мий – палаючий, блискучий.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Б’є крилом красна птиця Мати́рсва
    І про руське співа богатирство,
    Кличе пращурів наших на віче,
    Юних воїв вертає до січі.
    Стелить пір’ячком землю могильну
    За Русь вольну, і славну, і сильну.
    Сяють пера, як світло саруме,
    А Матирсва співає нам думи –
    про часи і про звичаї гожі,
    повертає нам кола Сварожі,
    славу русів несе поміж люди,
    а та слава вовіки пребуде.


    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" ( у рукописі).Рік написання - 1990)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  30. Ірина Вовк - [ 2017.09.09 14:45 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Звідки світять нам душі пращурів"
    Дощечка1
    … то душі пращурів наших дивляться на нас…
    …і ті світять зорями нам од І р у…

    Дощечка 11Б
    То бо єсть красен Ірій, а там Ра-ріка тече,
    яка одділяє свергу од яви…

    Дощечка 7Е
    Пригляньмося до Ірію нашого, а побачимо
    квіти красні, і дерева, і луки, і маємо в'яну
    в'янити од піль тих, житву трудити і яшень полоти,
    і просове збирати до закуть сварожих,
    то бо од богощенства іншого,
    бо земне було прахове, і болісне, і страдне.

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Ра-ріка – сонячна ріка, ріка Сонця.
    Ірій, вирій,вирай, рай – край вічного літа, куди відлітають душі
    померлих.
    Сверга – небо, невидимий світ Нави бога Сварога.
    В’яну в’янити – сушити сіно.
    Житву трудити – жати жито.
    Яшень полоти – полоти ячмінь.
    Закуть, закуття – відгороджений кут, місце для зерна.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    О зоре ранкова, займи небокрай
    і нам розкажи про далекий вирай,
    про пташку маленьку,
    що в свиточці сірій
    на зиму завжди відлітає у вирій,
    де сонечко ясне,
    де літечко красне,
    де зірка ранкова палає – не гасне,
    тут скине пташина
    ту свиточку сіру,
    бо знає, вона прилетіла до І р у.

    Той Ірій далекий є квітами рясен,
    І кожен на Ірії весел і щасен,
    бо щастя велике
    тут житву трудити
    і яшень полоти, і в'яну в'янити,
    де сонечко ясне,
    де літечко красне,
    де зірка ранкова палає – не гасне,
    тут річка казкова розлилась не в міру,
    бо знає, вона повноводить до І р у.

    Тече Ра-ріка у спокої і мирі,
    напевно їй райськи пливеться на І р і,
    і пташка зимова
    у свиточці сірій,
    і зірка ранкова
    нас кличуть у вирій.

    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  31. Ірина Вовк - [ 2017.09.09 14:59 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Хто числить дні наші"
    Дощечка 11Б
    …а Ч и с л о б о г числить дні наші
    і каже богові числа свої, бути дневі Сварожому,
    а чи бути ночі, і про всякого те.

    Ті бо єсть явські і єсть
    во дні божеськім, а в ночі ніякий не єсть,
    тільки бог Дід, Дуб, Сніп наш.


    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Дід – дух Предка, Праотця.
    Дуб – дух Лісу.
    Сніп – дух Поля.


    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    В Числобога є мета
    роки числити до ста.
    Треба взяти рахівничку,
    Числобогову сестричку,
    най вона лічить поможе:
    Числобоже, числи, боже!

    Математика проста –
    Вчися числити до ста.
    Для матусі і для тата,
    Куй, зозуленько, достату.
    І зозуленька поможе:
    Числобоже, числи, боже!

    То робота золота –
    роки числити до ста.
    День і ніч, як сон у руку.
    числи діду і онуку,
    числи лісу, числи полю,
    і пошли їм добру долю.

    Най нам Доленька поможе.
    Числобоже, числи, боже!


    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  32. Ірина Вовк - [ 2017.09.08 18:46 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Чому в Триглава три голови"
    Дощечка 11А
    Се бо тайна велика єсть, бо ж С в а р о г –
    П е р у н єсть і С в і т о в и д.
    Тії два єсть удержувані у Сварозі
    і обидва б і л о б о г і ч о р н о б о г борються,
    їх С в а р о г держить, аби цьому світу
    не бути поверженому.

    Се бо, молячись, перше Т р и г л а в у
    поклонятися маємо і тому велику славу співаємо.

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Білобог – бог світла, дня.
    Чорнобог—бог темряви, ночі.


    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Ми богам співаєм славу,
    поклоняємось Триглаву,
    а Триглав є наш Сварог,
    Чорнобог і Білобог.

    В день ясний і білий з виду
    поклонімось Світовиду.

    В нічку темну, чорноруну,
    поклонімося Перуну.

    Білобог і Чорнобог
    поділили світ на двох.
    Та обурився Сварог:
    я ж бо є верховний бог!

    І щоб поділити славу,
    поклонились ми Триглаву.

    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  33. Ірина Вовк - [ 2017.09.08 18:27 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА:За що ми хвалимо Сварга"
    Дощечка 11А
    Хвалимо і С в а р г а , діда божого,
    бо ж той єсть роду божеського
    начальником і всякого роду джерело
    вічне, яке тече вліті од крині своєї
    і взимі ніколи не замерзає, і його
    воду живлячу п’ючи, живимося, доки
    не перестанемо, як усі до нього
    відійдемо до лук гойних райських.

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Сварг,Сваро́г – бог Неба,сонячного вогню і місячного світла,
    бог невидимого світу Нави.
    Го́йний – багатий, щедрий.
    Кри́ня – криниця.


    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Солодка Молочна Дорога
    веде до дідуся Сварога.

    Бог неба і місяцебог,
    і божий прапрадід – Сварог.

    Де хата багата – не вбога,
    там хвалять дідуся Сварога,
    хоч грізний, та праведний бог
    всевладний дідусьо Сварог.

    Б'є сяйво від місяцерога –
    то день уродин у Сварога.

    Як місяць повненький, без рога –
    то настрій хороший в Сварога.

    Як темінь впаде, не дай бог,
    то гнівно свариться Сварог.

    Та гірше усіх засторог -
    огненно палючий Сварог.

    Пустеля пуста і розлога –
    то кара дідуся Сварога.

    Як будете чемні, онуки,
    Сварог поведе вас на луки...
    А луки ті гойні в Сварога,
    там навіть Молочна Дорога!

    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  34. Ірина Вовк - [ 2017.09.07 09:31 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Хто нашу землю і звізди держить"
    Дощечка 11А
    І богу С в і т о в и д у славу речемо,
    сей бо став бог П р а в и і Я в и, і тому
    співаємо піснями, яко свят єсь…
    … і через нього бачимо світ видимий
    І Я в і бути, і той нас од Н а в и уберігає…
    … і тому хвалу співаємо, …бо ж той
    землю, сонце наше і звізди держить,
    і світ кріпить.

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Світовид – бог осіннього рівнодення; бог видимого і невидимого світу, що бачить чотири сторони світу, яруси Неба, Землі і Підземелля, пори року, тому він Мудрий і Старий.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Був світлий дід,
    він видів світ,
    його назвали Світовид.
    А скільки років
    мав той дід?
    Напевно, кілька тисяч літ!
    Той дід був дивний чоловік:
    північний бік – сніжком посік,
    південний бік – на сонці спік,
    а третій бік – на Сході зник,
    четвертий бік – на Захід втік…
    На цьому ми зупиним лік,
    Бо як то можна, щоби дід
    чотирибоко
    бачив
    світ.

    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  35. Ірина Вовк - [ 2017.09.07 09:35 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Що то є Яве, Праве і Наве"
    Дощечка 11А
    ...живоття наше суть Я в а єсть текуща,
    а творена в П р а в і. П р а в е бо єсть
    невідомо уложене Дажбом…
    Се бо Дажбо створив нам П р а в е і Я в е ,
    яке єсть світ зорі, що нам сяє.
    І в тій безодні повісив Дажбо землю нашу,
    аши тая удержана була.
    …Я в а коли одійде, смерть єсть.
    Н а в а бо єсть по смерті: до тої єсть Н а в а
    і по тій єсть Н а в а, а в П р а в і єсть Я в.

    Дощечка 7Е
    …а хто умре, до л у к і в Сварогових іде.
    І каже йому С в а р о г:
    «Іди, сину мій, до теї краси вічної
    і там узриш твоїх діда, і бабу, і тітку
    в радощах і веселіях тебе зрячих…
    Ти до їх прибув – возрадувалися о
    житті твоїм вічнім до кінця кінців».

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Яве,Ява,Яв – видимий світ,у якому ми живемо.
    На́ве,Нава,Нав – невидимий світ, у якому живуть душі предків.́
    Пра́ве – правдиве, справжнє, все те, що з нами відбувається.
    А́ши – щоб.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Ти бачиш оком буйність трав?
    То, значить, око бачить Яв!
    Очко ліве, очко праве
    кольорово бачить Яве.
    Те,що Яве, завжди Праве,
    чи то ліве, чи то праве.

    Ти чуєш вушком шепіт трав?
    То, значить, вушко чує Яв!
    Вушко ліве, вушко праве
    галасливо чує Яве.
    Те, що Яве, завжди Праве,
    чи то ліве, чи то праве.

    Ти брав рукою стебла трав?
    То, значить, брав у руки Яв!
    Ручка ліва, чи то права
    доторкалася до Ява.
    Тільки ось у чому справа:
    брала Ява ручка права,
    ну, а ліва несміливо
    повернулася наліво.

    Ти відчуваєш запах трав?
    То, значить, носик чує Яв!
    І наліво, і направо
    квітнуть трави,
    пахнуть трави.
    Бачиш – трави,
    чуєш – трави,
    значить, ти в країні Я в и !

    Якщо ти Яви не впізнав,
    то значить ти в країні Н а в .

    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  36. Ірина Вовк - [ 2017.09.06 09:17 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Як Яро ярину родив, Купалво у воді купав, а Лад давав любов і лад"
    Дощечка 7Г
    Прощайся, народе мій, з Ладом
    і творячи люби іди до стягів наших
    і захищай тоті од ворогів на Русі.

    Дощечка 8
    Єдність єсь… Я р о, К у п а л в а,
    Л а д і Дажбо.

    А коли ж К у п а л в а прийде у вінку,
    який возляже на голові його, зотканий
    з віток зелених, і квітів, і плодів, того
    часу маємо бути далеко по Непрі,
    о смерті нашій не мислячи, і життя наше
    на полі єсть красне.

    Дощечка 3А
    …Речемо, які то єсть ласкощі
    божеські до нас і одійдемо ко сну,
    день бо прийде і темнява розтане.


    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Яро,Ярило – бог весняного сонця, родючості і плідності.
    Купалва,Купайло,Купала – бог літнього дощу,
    роси і води,бог жнив, він «купає» сонце
    у найдовший день року,
    день літнього сонцестояння 24 червня;
    він «омиває» богів, очищає людей,
    благословляє косовицю.
    Лад,Ладо – бог любові і злагоди. Лада – його дружина.
    Ладо та лада – коханий і кохана, наречені.
    Люби – любов.
    Непр – давня назва Дніпра.
    Темнява – темрява.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    На Івана на Купала
    красна зірка з неба впала,
    лада ладонька шукала:
    «Вийди, ладо, на Купала!».

    На Івана на Купала
    лада ладонька пізнала,
    Лада з ладом Лад ладнала
    На Івана на Купала.

    На Івана на Купала
    божа крапля з неба впала.
    Гей. сльоза росою стала
    На Івана на Купала.

    На Івана на Купала
    річка сонечко купала.
    Красне мила-омивала
    На Івана на Купала.

    На Івана на Купала
    зірка місяця кохала,
    зірка серпика прохала
    на Івана на Купала:
    «Купайло,ану
    пожни ярину,
    косою майни
    і май до весни!».

    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги"
    (у рукописі).Рік написання - 1990)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  37. Ірина Вовк - [ 2017.09.06 09:24 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Про огнекудрого коваля Перуна і його прізвиська"
    Дощечка 12
    Коли сонце сяє, співаємо хвалу…
    огнищу П е р у н а, що є званий П о т я т и ч
    на вороги…

    Дощечка 5А
    «Це стріли і мечі маємо на вої тії і
    не смієте боятися їх, бо знищу їх до поду,
    і кмота їх буде змішана з землею, подібно,
    як земля на багнах. Звірями будуть вони,
    як поросята умазані гноєм, і смороди свої
    понесуть у сліди свої, і тому говорено
    буде про них – смердячі поросята і свині».
    Се сказавши, П е р у н ь к о кував мечі…

    Дощечка11Б
    Слава богу П е р у н у огнекудрому, який
    стріли кидає на ворогів…,тому що єсть
    той воїнам честь і суд, і яко з л а т о р у н,
    милостив, всеправеден єсть.

    Дощечка 11А
    І богу П е р у н е в і, громовержцю,
    богу війни і боротьби,
    … який нас веде стежкою
    правою до бою і до тризни великої
    по всіх павших, які ж ідуть у життя вічне
    по полку П е р у н а.

    Дощечка 8
    Грім громихає у сверзі синім і маємо
    летіти на ворогів, як ластівки швидкі,
    єдині і гримаві, і та бистрота єсть
    меча нового, руського.

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Перун,Перунько – бог війни і боротьби,бог блискавки і грому.
    Вой – воїн.
    Под, до поду – до останнього, до дна.
    Кмота – слід.
    Руно – шерсть.
    Правий – правдивий.
    Сверг – небо.
    Тризна – поминання мертвих, поминки.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Огнекудрий златорун,
    громовержець наш Перун.
    Він у кузні уночі
    нам кує свої мечі.
    Ті мечі, як блискавиці
    шле Перунько з колісниці.
    Громихає громом сверг –
    русин ворога поверг.
    Нам летіти ластівками,
    брати верх над ворогами.
    Знай,тримає сила юна
    меч Перуна-златоруна.
    Наш Перуне, пособи
    воям нової доби,
    ти ж бо праведний і мудрий,
    Златоруне огнекудрий!

    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990)




    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  38. Ірина Вовк - [ 2017.09.05 11:22 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА:Яка Гора Красна?"
    Дощечка7А
    Ту бо діємо на спомин гори
    Карпатської. У той час іменувалися
    роди наші к а р п е н и, яке придбали ми,
    бувши в лісах: тим іменем звалось д е р е в о…

    … і старотцове всякого роду
    йдуть судити родичів біля Перуневих д е р е в.
    І також мають той день ігрища
    перед очима старших, і силу юну
    показують юнаші. Бігаючи прудко і танцюючі.

    … а тії юнашів водили до січі зу́рої.


    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Перуневе дерево, Красне дерево – дерево, обпалене блискавкою, вважалось міченим богом Перуном, а місце навколо нього – святим, Духовим.
    Красний ліс - ліс із Духовими (Красними) деревами.
    Юнаш – юнак.
    Січа – поле бою, там, де «січуть».
    Зу́рий -- чорний, кривавий.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Котра Гора ясна,
    тота Гора Красна
    стоїть у Карпатах
    в Перуневих латах.

    Ті лати вогневі
    палають на древі --
    красніє вогнево
    Перуневе древо.

    І слава отцева
    вертає до древа,
    збирає на віче
    і кличе до січі.

    І сходяться юні
    до Гірки – красуні
    на ігри і танці,
    на красні рум’янці.

    «Гори, гори ясно,
    Буде Горі красно
    Стояти в Карпатах
    В Перуневих латах».

    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги". Рік написання - 1990)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  39. Ірина Вовк - [ 2017.09.05 11:05 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Звідки свята ідуть до нас"
    Дощечка 3А
    …Отак маємо боронитися від ворогів,
    як ідуть з трьох кінців світу, звідки
    свята ідуть до нас.
    І ті свята – перше К о л я д ь, і друге Я р,
    і К р а с н а Г о р а, і О в с я н а Велика
    і Мала.

    Дощечка 7А
    Ми ж маємо польові жертви давати
    і од трудів наших – просо, молоко…
    тут ці тобо покропимо о К о л я д і
    ягнячім і о Р у с а л і я х, в день Я р і в,
    також і К р а с н а Г о р а.

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Колядь,Коляда – свято народження новорічного сонця,
    місяця і зорі; свято зустрічі пращурів з родиною в день
    зимового сонцестояння – 25 грудня.
    Яр, Ярів день – свято весняного сонця Ярила; свято кохання і шлюбу; свято зустрічі весни першою борозною.
    Ярило – весняне сонце.
    Ярина – зерно весняного посіву.
    Овсяна Мала – урожай з ярини.
    Красна Гора – весняне свято першого грому, свято
    ратної доблесті наших пращурів.
    Русалії – свято літа: водяних, лісових та польових духів; свято зелені, квітів, співучих пташок,всілякої звірини, криниць та джерел з «живою» водою.
    Овсяна Велика -- свято осені; завершення обжинок.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    КОЛЯДА

    З неба,суші і води
    свята йдуть до нас сюди.
    Народила немовля
    взимку матінка – Земля,
    і зимою у віконце
    новорічне світить Сонце,
    Місяць світить і Звізда –
    Йде до хати К о л я д а.
    Зірко, зіронько – Колядко,
    засвітися Немовлятку.
    Місяченьку, ясний братку,
    засвітися Немовлятку.
    Ти, Земелько, грій зернятко,
    усміхнися Немовлятку.
    А в зернятку житній дух,
    а в куті спить сніп – Дідух,
    а в снопі у Дідуху
    спить Коза у кожуху,
    а в Козиній бороді
    буде тепло Коляді.

    ЯРІВ-ДЕНЬ

    Ой над лісом, ой над лугом
    Місяць оре Землю Плугом:
    губить Яр зимові сни,
    Яр вертає до весни.
    І пташиними ключами
    відчиня зелені брами,
    і щебече сто пісень
    для малечі Ярів день.
    Яре сонечко – Ярило
    Землю з зерням відігріло,
    і окрилене весною
    Землю вкрило борозною.

    Буде з тої борозни
    повна повня ярини.

    РУСАЛІЇ

    Ховає у річці ізмалку
    Водя́ник онуку Русалку,
    Водяник Русалку жаліє,
    як білу лелію леліє.

    У літні Русалчині ночі
    у річці Русалка хлюпоче:
    шукай тую воду –
    пізнай того броду,
    а броду не знаєш –
    минай тую воду…

    Русалко – сестричко,
    пильнуй нам водичку,
    даруй в нагороду
    здоров’я і вроду.


    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання- 1990).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  40. Ірина Вовк - [ 2017.09.04 08:24 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА:Як Колендо розмальовував Яр"
    Дощечка 11Б
    …Сивий Яр…
    …Білояр…
    …Красич…
    …Ростич…
    …Зеленець…
    …Сінич…
    …Соломич…


    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Яр, Яровод – рік, пори року.
    Сивий Яр – «старий рік».
    Білояр – зима, «новий рік».
    Ростич, Красич – весна.
    Зеленець – літо.
    Сінич, Соломич – осінь.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Живописець і маляр
    раз пішов Колендо в Яр,
    взяв олію і папір
    і малює до сих пір.

    Не шкодує він кольору
    і малює в різну пору:
    осінь, літо чи зима
    перешкод йому нема.

    Хоч мінлива, та красива
    у Календи барва сива.
    Сивий Яр – старенький дід
    Сивим був і раптом зблід.

    То на діда налетіла
    легкокрила барва біла.
    Білояр у білім строю
    сніжно сяє білизною.

    А коли розтане сніг,
    Красич вийде на поріг.
    Хоч малий у нього ріст,
    та росте зерно і лист,–
    бродить Яром барва краса,
    барва краса, як прикраса.

    Ласа цвітом, ласа плодом
    барва йде за Яроводом.
    І Колендо, наш маляр,
    зеленить Зелéнцем Яр.

    Спіє плодом, квітне цвітом,
    Яр прощається із літом,
    По-осінньому гостинно
    сушить Сінич жовте сіно.
    Жовта барва на кінець.

    Вийшло гарно!
    Молодець!

    (З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  41. Ірина Вовк - [ 2017.09.04 08:04 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА:Що дав Дажбо русам і як вони йому дякували"
    Дощечка 4А
    …їжу і питво за часів своїх до смерти…
    Ось їде зі силами многими Дажбо
    на поміч людям, і так страхів не майте,
    бо колись, як і тепер, за нас опікується
    той, що рядить, як хоче. І ось ждемо
    по всі дні на те, як маємо… К о л е н д о …

    Дощечка 11Б
    …Студець, Ледич, Лютець, Сніжич…
    …Травич, Стеблич, Листвич, Квітич…
    …Птичець, Пчолець, Звіринець, Рибич…
    …Доздець, Вітрич, Громич, Звіздич…
    …Липець, Березич…
    …Плодець, Ягодець, Грибич…
    …Житнець,Зернич, Просич, Овсянич…
    …Ключець, Озерець, Водич…

    Дощечка 5А
    …ми походимо від Дажба і стали славні,
    бо славимо богів наших…

    Дощечка 4Б
    …П’ємо суру питну на славу ту
    п’ятикратноденно, огниці запалюємо
    з дубів і також снопа втягаємо
    і речемо хвалу за них.


    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Дажбо, Даждьбог – бог новорічного сонця, щастя і достатку,
    «дай-бог» наших пращурів.
    Рядити – управляти, порядкувати.
    Колендо – календар.
    Огниця – вогонь, вогнище.
    Ректи – казати, говорити.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Жив безпечно, які слід,
    праотцевий руський рід,
    пильно слухався вимог,
    що рядив йому Дажбог.
    А Дажбог таке рядив,
    Серед добрих діл та див:
    радив русам всі роботи
    поробити до суботи,
    а на співи і дозвілля
    залишалася неділя.
    Так минали дні за днями
    у роботі за піснями.
    Так минали довгі зими,
    зимували руси з ними,
    а минала холоднеча –
    пісня линула лелеча,
    і малим лелечим кроком
    крокував і рік за роком.
    Серед добрих діл та див
    Даж Колендо урядив,
    І велів усім владар
    шанувати календар.

    «Календар-Колендо наш
    урядив рядитель наш,
    повелів велитель наш –
    Дажбо, Даж-бо, Даж».

    (З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990).




    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  42. Ірина Вовк - [ 2017.09.03 08:12 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА:Хто наші пращури і чиї ми внуки"
    Дощечка 8А
    …ми співаємо, що єсьми р у с и,
    …а маємо співи тії од отців наших…

    Того не забуваймо завжди,
    а як єсьми сини отців наших,
    маймо любов до пам’яті їх…

    Дощечка 8Б
    …Кажемо єсьми од їх, які дбають
    за нас. Тож не маємо мольбищ,
    а рядимо ото при студнях і криницях,
    де вода жива тече, і там воля є…

    Дощечка 4А
    … бо ж земля тая р у с ь к а є,
    і тому не зрічетеся її і не забудете її,
    там бо кров отців наших лилася…

    Дощечка 4Б
    Єсьми Д а ж б о в і внуки і не сміємо
    нехаяти слави нашої і завітів.

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Пращур – предок роду, праотець.
    Мольбище – оселя для молитви, церква.
    Рядити – правити.
    Студня – колодязь.
    Криниця – джерело.
    Нехаяти – зневажити.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Ой стояла у полі криничка,
    а в криничці – живуча водичка…
    Ой там Доля по полю гуляла,
    мала волю та віри не мала.

    І побачила Доля криничку,
    зачерпнула в долоньку водичку,
    і просяяло сонечком личко:
    на дай-боже, моя рятівничко!

    І з тих пір ми від роду до роду
    пам’ятаєм про Долю і воду,
    а щоб сяяли сонечком личка,
    нас вмиває живуча водичка.

    На дай-боже, наш пращуре-Русе!
    Лий на личко нам сонечко русе.
    Мий, водичко, нам личка і руки,
    єсьми руси і Дажбові внуки!

    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  43. Ірина Вовк - [ 2017.09.03 08:32 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА:Хто навчав русів орати землю"
    Дощечка 15Б
    В л е с о научив землю орати пращурів…

    Дощечка 4Б
    …і зерно сіяти.
    Так бо шукали тії пращурі огнищанами стати
    і бути землетрудичами…

    Дощечка 3А
    Молимо В л е с а, отця нашого,
    хай потягне в небі ко многості
    суражів і хай зійде на нас
    сурі віщати, золоті кола повертаючи.
    Воспоємо славу суражжю
    і той к о м о н ь злат суражій,
    що скаче в небесі…

    …то бо сонце наше, що світить
    на доми наші, і перед його лицем
    блідне лице огнищ домашніх.

    …і речемо йому ім’я о г н е б о ж е
    і йдемо трудитися, … як боги
    веліли всякому мужу, що чинен є
    трудитися на хліб свій.

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Влесо, Велес – бог землеробства і скотарства у стародавніх слов’ян.
    Комонь – кінь.
    Сураж – зеленотрав’я.
    Огнищанин – той, хто має домівку, «домашнє вогнище».
    Віщати -- сповіщати, повідати.
    Злато – золото.
    Чинний – повинний.

    СТОРІНКА_БЕРЕСТИНКА

    Бачиш – золото-огонь
    скаче в небі злат-комонь…
    На комоні тім Велесо
    переплив небесне плесо
    і приніс до нас з небес
    суру, просо та овес.
    І сказав Велесо внуку:
    -- Щоби мати дужу руку.
    вчися труду, бо дано
    люду сіяти зерно.
    Сій зерно, і будеш з татком
    мати хатку у достатку.
    Той достаток дар небес:
    сура, просо та овес.
    Б’є підківкою комонь,
    Сяє в небі злат-огонь,
    гріє хатку, поле, плесо…

    Дякуєм тобі, Велесо!


    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги"(в рукописі).Рік написання - 1990)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  44. Ірина Вовк - [ 2017.09.02 09:02 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Яку жертву беруть боги Русі".
    Дощечка 4Б
    Боги Русі не беруть жертви людські, ані животини…
    … єдине плоди, овочі, квіти і зерна, і суру питну…
    і мед, і молоко…

    … ніколи живу птицю, ані рибу.

    І це варяги єланські богам дають жертву іншу і страшну чоловічу. А ми того не маємо діяти, бо маємо краснії вінки віри нашої і не маємо крячати за інших стопами чужими.
    (За дощечками «Велес-книги»)


    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Варяги єланські – племена древньої Скандінавії, які
    осідали в Греції, переходили «з варяг» «у греки».
    Красний – гарний, або ж огненний.
    Крячати – рачкувати.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Божі ідоли Русі
    брали жертви не усі:
    брали в русів тільки квіти,
    і любили суру пити,
    брали овочі з городу,
    брали з дерева по плоду,
    і ніколи животини,
    ні тварини, ні людини…

    Крові дуже не любили
    і за те варягів били,
    що варяги нам чужі,
    кров’ю лили на ножі.
    Не крячати нам за ними
    за стопами за чужими,
    бо ми власні маєм стяги,
    бо ми руси, не варяги!


    (З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги".Рік написання 1990).


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (1)


  45. Ірина Вовк - [ 2017.09.02 09:03 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Про дев'ятисилу траву сураж і суру"
    Дощечка2Б
    І потяглися ми до полудневого з е л е н о т р а в' я…

    Дощечка 4Г
    … до низин т р а в' я н и с т и х, де були ті злаками многими, там оселились… С у р о ж і бо святою бути над нами.

    Дощечка 5А
    … с у р а на дев'ятисилі і щавлі удяна і на сонці ставлена три дні, потім крізь вовну ціджена, і та буде жертва богам правим, які суть наші праотці…

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Сур’є – сонце.
    Сураж – зеленотрав’я.
    Сура – ритуальний напій, настояний на сонці з 9-ти зел.
    Удяний – настояний


    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Сонце – бог і голова,
    сонця божий знак – трава.
    Та трава дев’ятисила
    повертала русам силу,
    і вбивала сили вражі
    питна сура із суражі.
    Де ростуть зелені трави,
    ми коней своїх направим,
    і на ранок на осонні
    будуть грітись наші коні.
    Буде сила вража злитись,
    буде сура з чаші питись,
    і ніхто не переможе
    руса з сурою з сурожі.

    (З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" за сторінками "Велес-книги" - у рукописі. Рік написання 1990)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  46. Ірина Вовк - [ 2017.09.01 09:01 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Яке життя було в Русів"
    Дощечка 2А
    Зела бо знали і творити сосуди печені в огнищах, а були гончарі добрі…

    Дощечка 1Б
    … і із гончарних горшків споживані просини з бараниною…

    Дощечка 3А
    … зайняли ми землю нашу і орали… а торгували, міняючи скот,
    шкури і товщі на срібні кола і питва поживні в шкурах.
    І життя наше в тій порі було багате і мирне.


    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Зело – зілля, трава.
    Скот – худібка.
    Товща – тлущ (сало), тому «товстий».


    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА:


    То як в давнину праотці наші жили?
    Купалися у молоці – не тужили.
    Бо знали отці наші зела свячені,
    і вміли творити сосуди печені.
    Сосуди печені творили у печах,
    і глиняні брили носили на плечах,
    і брили дробили, і глину місили,
    і тяжко робили, і стало в них сили,
    аж сонце огненне сідало за обрій,
    а були із них гончарі дуже добрі.
    А з горщиків глиняних, просто з-під носа,
    вони споживали баранину з просом,
    І в божої сили про гоже просили,
    отак в давнину праотці наші жили.
    А тільки но сонце на обрій вставало,
    вставали і руси, і землю орали.
    Міняли худібку, і шкури, і товщі
    на їжу, питво та на срібнії гроші…

    Так жили бо руси у часі безмірнім,
    І було життя їх багатим і мирним.

    (З "Дощечкової читанки" (у рукописі). Рік написання - 1990.
    Рік підготовки до видання - 1993 - і по сьогодні).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  47. Ірина Вовк - [ 2017.09.01 09:02 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Звідки походять Руси"
    Дощечка 9
    «У той час був Богумир, муж слави, і мав три дочки і два сини. Тії бо повели скуфів до степів, і там живучи у травах, Почті навчалися і Бояні, богам послушні, і розумом бистрі, і так ото. А тут мати їх, що звалася Славуні, і каже якось до Богумира: «Чи то цими днями я маю дочок своїх оддати і внуків побачити?»
    -- Так, -- каже Богумир, і воза запрягає, І їде кудись собі. І приїздить до дуба, стоячого в полі, і стає на ніч біля вогнища свого. І бачить увечері мужі три на конях до нього прямуючі.

    Сказали тії: «Здоров будь, а й що шукаєш?»

    Повернувся Богумир на степи свої і привів три мужі дочкам. Звідси три роди вийшли і славні стали. З того бо походять древляни, кривичі і поляни, бо перва дочка Богумира імено мала Древа, а друга Скріва і третя Полева. Синове ж Богумира мали
    свої імена Сіва і молодший Рус. Звідти і походять сіверяни і руси.
    Три бо мужі були три вісники: ранку, полудня і вечора.
    Утворились роди тії на Семи Ріках, де проживали ми за морем у Краї Зеленім, і де скотину розводили давніш нашого ісходу до Карпатських гір.»
    (За дощечками "Велес-книги")

    "СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК"

    Почта – «почесть»-пошанування стародавніх вірувань, звичаїв та обрядів.
    Боянь -- пісні та молитви, складені співцем Бояном.
    Древляни, кривичі, поляни, сіверяни, руси – назви давніх слов’янських племен.

    "СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА"*

    За мужа слави – Богумира
    богів усі любили щиро,
    були розумні і слухняні,
    і вчились Почті і Бояні.

    І час минав, як божа міра –
    росли сини у Богумира.
    Що перший син – то диво сиве,
    тому його назвали Сівом.
    Що другий син – то диво русе,
    тому його назвали Русом.

    І час летів, як буйні коні –
    росли у Богумира доні.
    Що першу доню звали Древа,
    А інших – Скріва і Полева.

    Прийшла пора на зелен-квіти –
    прийшла пора синів женити.
    Прийшла пора на злоті шати –
    прийшла пора дочок віддати.

    І потекли у повні ріки –
    слов'янські племена великі.
    І поки сонця в небі стане –
    Наш рід рости не перестане!

    Від Древи – виросли древляни,
    в Полеви –виросли поляни.
    Від Сіва –вийшли сіверяни,
    Від Скріви – кривичі-слов’яни.
    А від русявого, від Руса –
    пішло слов'янське плем’я русів.

    Рік написання 1990.
    "Дощечкова читанка: Єсьми русичі, Дажбові внуки" (у рукописі).



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  48. Ірина Вовк - [ 2017.08.26 12:08 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження8)
    (Які незбагненно-мінливі інтонації стихії!..
    Від глупої темряви гнівних туч - до сліпучих блискавиць знервованого неба,від всепожираючого рику повсталої води - до знесиленого шумхотіння розтраченої хвилі,від п'яного реготу морської безодні - до жалібного квиління розпластаної поверхні моря, що, наче живе дзеркало, відбиває самотню постать птаха, в якого буря украла найдорожче - його товариство.
    Над усім тим збором інтонацій стихії, страшної у своїй власті над людським тілом і безсилої, водночас, над її пісенною Душею, розтікається мислію Дума, така ж далековидна, як серце сліпого Кобзаря).

    ГОЛОС Кобзаря:
    (співає)

    "Гей, на Чорному морю на камені біленькім,
    Там сидить сокіл ясненький,
    Жалібненько квилить-проквиляє
    І на Чорне море спильна поглядає,
    Що на Чорному морю щось недобре починає.
    Злосопротивна хвилечка - хвиля вставає,
    Судна козацькі-молодецькі на три части розбиває:
    Перву часть ухопило - у білоарапську землю забило,
    Другу часть ухопило - у Дунай у гирло забило,
    А третя часть тут ся має -
    Посеред Чорного моря у бистрій хвилі,
    На лихій хуртовині потопає".

    ГОЛОС козака
    (з морського дна):

    - Гей, ти, дівко-чорнобривко,
    подай білу руку!..

    ГОЛОСИ Русалок:

    - Лови, мене на наживку -
    "ку-ку", милий, "ку-ку"!

    - Як не зловиш мою руку,
    пущу рибу-щуку…
    А я тобі, козаченьку,
    віщую розлуку!

    - Утопив єсь головоньку
    та й на чужиноньку,
    пращай своїх отця-неньку,
    пращай дівчиноньку!

    ГОЛОС козака
    (з морського дна):

    - Ще не піяв красий півень
    третє "кукуріку",
    щоб я дівці заподіяв
    та й журбу довіку…
    Ще при боці щабля гарна,
    чим вона не панна?
    Гей, ти, шабелько-серденько,
    поцілуй любенько…

    ГОЛОС Русалки:

    - З бусурманом зустрівалась,
    тричі цілувалась,
    із коханим козаченьком
    спатоньки вкладалась.

    ГОЛОС козака
    (з морського дна):

    - Гей, ти, шабле-шабелино,
    тонкая стеблино,
    прощавайте, отець-мати,
    прощавай, дівчино!

    ГОЛОС Русалки:

    - Десь у тебе, козаченьку,
    заблудила мила,
    а що тобі, мій миленький,
    фортуна зблудила.

    ГОЛОС козака
    (з морського дна):

    - Ой чи мила, чи не мила,
    не втечеш від долі…
    Визволь мене, Божа сило,
    із сії неволі…

    ГОЛОС Русалки:

    - Ловись, ловись, козаченьку,
    неводом шовковим,
    а я тебе залоскочу
    пилом пелюстковим.

    ХОР козаків
    (з морського дна):

    - Прийми, Боже, наші душі
    у свої палати…
    Краще - в морі, ніж на суші
    волі не видати!..

    (… Ще деякий час над морем стоїть холодна біла Мряка. Наче у сувій цупкого простирадла загортає вона від людських очей чайку гетьмана Петра Сагайдачного.)


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  49. Ірина Вовк - [ 2017.08.23 10:44 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження1)
    (Місяць уповні оглядає Сад своїм холодним блискучим Оком. Його луч облюбовує голівку Троянди кольору Темного Пурпуру).

    ГОЛОС Рус-Хуррем, Роксолани
    (Пурпурової Троянди Втіхи)

    - … Втіка ріка. Біжить, тече вода …
    Ох, я була весела молода!
    Бувало, тільки сонечко - на тин,
    а я вже сміхом буджу Рогатин:

    (співає)
    "Розлилися води на чотири броди.
    Ой дівчата, весно-красна,
    зілля зелененьке!

    А в одному броду зозуля кувала,
    зозуля кувала - літечко казала …

    А в другому броду щука-риба грає,
    щука-риба грає - кригу розбиває …

    А в третьому броду соловей щебече,
    соловей щебече - злоті трави кличе.

    А в четвертім броду дівчинонька плаче,
    дівчинонька плаче - за нелюбом йдучи …

    Дала мати доньку в чужу сторононьку …
    Гей,гей, мати - лихо знати,
    за нелюбом жити!"

    … Скресає лід на Липі … Ані лиха!
    Весна уже в дорозі - юна, тиха …
    Її чекають з миром на гостинці -
    паски у церкві святять рогатинці …

    На День Великий дзвони в небі грають.
    Господарі свячену "долю" крають.
    На рік погідний, днину ясну, гожу,
    мій батько рідний править службу Божу …

    (голосу набирає церковний спів
    "Христос воскрес!", на тлі якого
    виразно проступає Голос Батька,
    що зупинився для благословення
    в утворі "царських" воріт.)

    ГОЛОС Батька Роксолани - Насті Лісовської:

    - Дай, Боже, громаді
    на той рік діждати,
    та теє свячене
    на Світле Воскресеннє
    у щасті, здоров'ї
    та при своїй хаті
    споживати …

    Христос воскрес!

    Великоднє БАГАТОГОЛОССЯ:

    - Воістину воскрес!

    ГОЛОС Насті Лісовської - Роксолани
    (по дії Пурпурової Троянди Втіхи):

    - Мужі статечні, жіночки-лебідки …
    Вінки … квітки … хустини та намітки …

    Хрещаються брат з братом, батько з сином …

    Великоднє БАГАТОГОЛОССЯ:

    - Христос воскрес!
    - Воскресне Україна!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    - А кругом церкви, тут же, на леваді
    дівчата з парубками - в парі, в ладі -
    "шуму́ють", "вороба́ють", "просо сіють" -
    якої знають і якої вміють -
    "ламають вражі мо́сти", "гатять пру́ди",
    та налітають в жарт, як "тури-люди".

    (Дівчата та парубки стають супроти у два ряди. Співаючи, ряди то наближаються, то віддаляються один від одного. Врешті парубочий ряд згинається в коло, "полонячи" руками дівочий гурт. Дівчата "лякаються", кидаються врозтіч. Парубки -"тури" поволі випускають їх з кола, "замикаючи" в середині облюбовану дівчину."Бранка" намагається втекти, вирватися "на волю" - та даремно…)

    БАГАТОГОЛОССЯ великодньої перебранки:

    - Наїхали тури-люди, матко наша!
    Наїхали тури-люди, чи ти наша!

    - Чого ж вони наїхали, - я ще ваша …

    - Чи підеш ти за турина, матко наша!
    - Ой чи старий, чи молодий? Я ще ваша …

    - Старесенький, сивесенький, матко наша!
    - Я сторожу, та й не можу. Я ще ваша …

    - Молоденький, гарнесенький, матко наша!
    - Я - по рожу, тепер можу. Я - не ваша …

    (Дівчина - "бранка" обирає собі "турина" з кола, дарує йому квітку "на викуп". "Ланцюг" рук відкривається - і пара покидає коло).

    - А нумо, гуртом до Гнилої Липи!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    - Смішки та співи … Мелодійні скрипи -
    до серця – серце … руки - до руки -
    то хлопці влаштували "гойданки" …

    Бо кажуть люди: в гойданці – спасення …

    Отож, на свято світле - Воскресення -
    від злого духа, хворості, біди
    ми гойдалку сплели біля води...

    Парубоче БАГАТОГОЛОССЯ:

    - Гой-да, гой-да -
    висить Юда!

    Дівоче БАГАТОГОЛОССЯ:

    - Гой-да-да, гой-да-да -
    а нам горе - не біда!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    - На дуду дме музика - гей, гуляночка!
    В таночку личко миє "подоляночка",
    а поруч неї плава "білодан" -
    Остап, Івась, Микитка, чи Богдан …

    І мліють груди - хто?.. по кім зітхає?..
    Там видно буде - хто кого кохає -
    чия голівка змаяна в барвінку,
    і чий качурик в гороховім вінку …

    (дівчата "плетуть" коло хороводу, підіймаючи руки вгору, а "качурик" в "гороховім" вінку проходить між руками, наче крізь ворота)

    ДІВОЧЕ БАГАТОГОЛОССЯ хороводу (у співі):

    - Ой не ходи, качуроньку, в горохо́вім ві́нку,
    вибирай си, качуроньку, щонайкращу дівку.

    - Не казала мені мати кралі вибирати,
    а казала мені мати сиротоньку взяти …

    - Теши, сину, ясенину - буде добре клиння,
    бери, сину, сиротину - буде господиня …

    - І та файна, і та файна, і та непогана,
    межи ними Марусенька - як намальова́на!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    - … Заходить сонце за рогатим тином,
    прощається надвечір з Рогатином,
    а місяць з високості - на поріг,
    заходить в гості, наставляє ріг …

    Курні хати втомились, не димлять.
    Щось димарі про зорі гомонять.
    Пихтить від жару піч, байки скрегоче,
    допіру розговілась - вже й не хоче!

    Вляглися зручно спати на печі
    миски та глеки, "вуса"-рогачі …
    На ганку двері хрипло не риплять -
    всебожа згода … мир … і благодать …

    Ані шелесь тобі, ні "кукуріку" -
    не чути ані лайки, ані крику …
    Гульвіса-вітер зважує на тин …

    … Ба, навіть в сні сміється Рогатин.

    (В повітрі до пізньої ночі у супроводі дівочого та парубочого сміховиння дзвенить великодня гагілка... голосом Жінки з Лелечими Крилами):

    "Кроковеє колесо,
    кроковеє колесо
    на гостинці стояло,
    много дива казало…"

    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  50. Ірина Вовк - [ 2017.08.21 10:11 ]
    "…І все ж - НЕОПАЛИМА"
    Із яблуневих пишних рожевіть
    озвалась опромінена луною…
    Із татарви опалених століть
    упала в ґрунт – і стала КУПИНОЮ.

    Де куп’я потоптала татарва,
    де в купі гною корчилась отрута –
    на попелищах бралася трава
    і пломеніла там ЧЕРВОНА РУТА.

    Де потопали вої в болотах,
    ізвівши за собою вражу душу –
    злітав у небо чорно-білий птах,
    червінню серця окропивши сушу.

    Скипала ніч. Змертвлялася пітьма.
    У сказах таврувалась твар ворожа.
    Здавалося – уже й землі нема…
    Аж тут – НЕОПАЛИМА МАТІР БОЖА
    ЧЕРВОНОРУТНЕ ЗІЛЛЯ засіва –
    (запала в небі тиша урочиста:
    ну хто б подумав, що вона – ж и в а,
    і хто б подумав, що вона – П р е ч и с т а!)

    В трясовині, в багні, на купині
    вознісся божий дар ЧЕРВОНОРУТИ:
    не п о г о р і т и більше у вогні
    і у воді болотній не в т о н у т и.

    … Усіх поглине ця трясовина!.. -
    (висока Доле, Доле невмолима!) –
    ЦЯ КУПИНА – всього лиш… купина,
    лиш Купина – і все ж…
    НЕОПАЛИМА – а – а!!

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6