Стояв Майдан. Горіли шини,
Молились наші матері.
Майбутнє бідної Вкраїни
На барикадах до зорі

Мовчало, плакало, молилось,
А потім зустрічало ніч…
На жаль, нічого не змінилось
За ці п’ять років… Тільки спіч

Гаранта звідусюди лине,
Про те, що в нас життя нове.
І по-новому вже країна
В сльозах і бідності живе.

На фронті є щодня убиті,
Поранених вже не злічить.
І як тепер у цьому світі
Ми будемо, вкраїнці, жить?

Чи знов повіримо чужинцям,
Що владу вкрали на крові?
Не будь байдужим, українцю,
Родина й дітки ще живі.

Їм тільки сонця трохи в небі,
Води, земельки і тепла.
І щоби при такій потребі
Країна без війни жила.

Є тільки день, це буде завтра,
Коли у світу на краю
Вкраїнець вибере назавжди
Біду чи доленьку свою!
30.03.19
 

Єднаймося, українці,
Єднаймося, любі.
Нехай ворог-супоставець
Приведе до згуби
Лишень тільки самий себе,
А не нас із Вами,
Хай виводить своє військо
До псячої мами
Із ланів священних наших,
Із нашого дому...
Єднаймося, українці!
Від Сяну до Дону.

08.01.2015.

І
Ночі темної, ранку Божого
силуетами у вікні,
що було мені любо-дорого,
увижається уві сні.

Поза обрії – біло-зелено.
Буде ранньою ця весна,
та не нашою... ще не велено,
щоб явилася і вона.

Все лишається у минулому...
У майбутньому – це нова
та омріяна... не забули ми,
поки віримо, що жива.

Набирається диво-силою...
Розвивається. Молода.
І любуюсь я тою милою
як іконою у свята.

Ой не раз було сповідався я
у любові їй на віки,
та не велено сподіватися,
любій братії завдяки.

ІІ
Неділимою і єдиною
побажаємо бути їй.
Іменуємо Україною,
що крокує у світ новий.
.....................................
Я і вірую, і не вірую, –
Ти обрав Її, Боже мій?


03/19

Чутко сплю, бо чують вуха.
За вікном у темноті:
Реве, стогне завірюха,
Виє вітер у самоті.

Він зі снігом у вікно рветься,
В димоході гуркотить.
І вздовж стріхи пронесеться,
Ніби табун конів тупотить.

А у хаті так затишно,
Під вкривалом теплота.
Чутно, десь шкребеться мишка.
Та на сон зморила дрімота.

А на ранок сонце світить,
Вітру більше не було.
Сніг від сонця очі сліпить,
Скрізь кругом - білим-біло.

Ні доріжки, ні стежинки,
Слідів на снігу ще нема.
Діти бавляться в сніжинки,
На порозі вже весна.

– У людей найцінніше – родина,
а герої – лише на війні,
а у серці – жива Україна,
що до смерті належить мені.

Як умію її захищаю
і як можу – за неї стою,
за правдиву історію краю
і за волю, добуту в бою.

Так міркують ліричні герої
неліричних сучасних пісень
у вогні революцій і воєн,
наближаючи радісний день.

Живемо! – і не хлібом єдиним,
і не славою. Щастя людини
у державі – найвища мета.
Є одна Батьківщина і мати.
Поки маємо що обирати,
то єдина стає саме та.

03/19

Віддай мені свій біль увесь,
Віддай мені усі страждання.
Хай сивина укриє рання –
Прийде здоров`я - днем чудес.
Віддай мені свій біль увесь.

Віддай мені усю скорботу,
Недуги тіла й серця – всі!
Ми зможем їх перебороти
І уклонятися красі –
Віддай мені усю скорботу.

Віддай мені свій страх, о мила,
Всі комплекси переживань.
І розгорни любові крила,
Злети у щастя світлу рань…
Віддай мені свій страх, о мила!

Віддай мені кабальні пута,
Їх розіб`ю і розірву.
Віддай мені брехні отруту,
Живи коханням наяву,
Віддай мені кабальні пута.

Я – не Тарас, лиш мов Ронсар той,
Живу в закоханій журбі.
Та біль народу взяти варто,
Беру увесь його собі –
Я не Тарас, лиш мов Ронсар той…

Неси мені свої всі болі,
Народе мій, прекрасний мій.
Хай чад падлюцтва і сваволі
Розвіється у тьмі німій.
Неси мені свої всі болі!

Візьми од мене дух цей дужий,
Орлині крила, силу й міць.
І взявшись обома за гужа –
Ні перед ким не падай ниць!
Візьми од мене дух цей дужий!

17-18 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

А нас південний вітер побратав.
Цей павітер із присмаком лаванди,
Що грав колись канатами, і ванти
Немов ченці – насмішливі ваганти
Гули всіма відтінками октав.

Та це колись, фрегатів тих нема –
Там інші звуки, присмаки і лови,
А вітер знав старі класичні мови,
А вітер чув як молиться імам.

Він сосни у Форосі розхитав,
І ті схилились вітами на пристань,
Де море як вино таке ігристе,
Зіграй мені про павітер, Арфісте,
Співай мені про черево кита,

Як день кадилом сонця догорав,
Вустами бухт нашіптуючи мантри.
Поклич мене в давно забуті мандри,
Туди, де тугу п’є Ведмідь гора...

Тепер в краях мистецтва і вина
Не лущать зе́рна правди од полови,
Літа орел… імперський, двоголовий,
А скелі – сивочолі богослови
Не вірять ні орлятам, ні синам.

- Вода холодна? Крижана?
- Гаряча:
Палючими слізьми
Небесна плаче...
Мороз лютневий.
Мокра одежина.
Та Пломінь Гідності
Палає без упину.
І водометом вже
Не загасити
Проміння Тих, кого
покликано Світити...

Мати сина колисала:
Люлі-люлі-люлі,
Теплосяйно заглядала
В оченьки синулі.

Мати сина годувала:
Клала до серденька,
І дитятко усміхалось
Сонячно до неньки.

Мати сИночка зростила,
Світ в росу глядівся...
А синочок дужий виріс,
Прийшов, уклонився
І сказав: Матусю, мила,
Піду воювати...
І лишив стареньку неню
Однісіньку в хаті...

Щиро молиться до Бога
Сивочола жінка:
Хоч разочок обійняти
Рідненьку кровинку...

Щедрувальники під вікнами хати:

"Ой рано-рано кури запіли,
а ще раніше пан Василь встав.
Ой устав-устав, три свічки сукав,
при першій свічці - личко вмивав,
при другій свічці - одежу вбирав,
при третій свічці - коня сідлав.

А вибирався він з гір по дівку,
він з гір по дівку, та й по вірмінку.
Вона до його переказала,
пане Василю, не труди коней...

На Дай-Боже!.."

ЩЕДРУВАННЯ: - Гей, чи спиш, чи чуєш,
пане Господарю,
прийшли ми до тебе орати:
дві синиці в колісниці,
два ведмеді упереді,
дві курці в ярмурці!

-Щедрий вечір, добрий вечір,
добрим людям на цей вечір,
дай, Боже!

ВАСИЛЬ ТА Й МЕЛАНКА:

-А наша МЕЛАНКА лінива посуд розбила...
-...підмітає сургучі - від порога до печі...
- ...розливає воду на злую погоду...
- Василь уставай, Боже помагай!..

Щедрівка:"Ой вчора-вчора із вечора
пасла Меланка два качура.

Ой пасучи, загубила -
А шукаючи, заблудила.

Приблудилася в чистеє поле
А там Василько плужком оре.

Гей, оре-оре, жито сіє,
а за ним жито зеленіє.

Гей, оре-оре, поганяє,
Догори личком спочиває.

Гей, оре-оре, сам плуг заносить,
Йому Меланка їсти носить.

Ой, Черчику-Васильчику,
Посію Тебе в городчику.

Буду я Тебе шанувати,
По тричі на день поливати.

Щосуботоньки проривати,
За русу косу затикати.

Ще й до церковці виряжати,
та й "Василе́чком" величати.

Ой, Черчику-Васильчику,
Не гони кури по хлівчику.

Бо мої кури дорогії -
все по чотири золотії.

Ой, Черчику-Васильчику,
Не сідай скраю на припічку.

Або ж мені горшка збавиш,
Або ж собі жупан спалиш.

А сядь собі на лавочці,
Коло своєї Меланочки.

Наша Меланка в Дністрі була,
Дністрову воду пила, пила.

На камені ноги мила, мила,
Срібний перстенець упустила.

Срібний перстенець достягала,
Тонкий хвартушок замочала.

Повій, вітре буйнесенький,
Висуши хвартуx тонесенький.

Повій, вітре, сюди-туди,
Висуши хвартуx межи люде!

Повій, вітре, сяк-так, сяк-так,
Висуши хвартуx, як мак, як мак.

Повій, вітре, зо всіx сторон,
Щоби Меланці не був сором.

Щоби матінка не пізнала,
Щоби із хати не прогнала.

Наша Меланка малесенька,
Як конопелька тонесенька.

Наша Меланка неробоча -
На ній сорочка парубоча.

Наша Меланка не сама xодить,
Нашу Меланку парубки водять.

Наша Меланка током-током,
За нею хлопці скоком-скоком.

Наша Меланка украдена,
В Далекі Краї заведена.

Ні стежечки, ні доріжечки, -
Пішов би я до воріжечки.

Най ми ворожка відгадає,
Де Меланка пропадає.

А вороженька заxорувала,
Мені правдоньки не сказала.

Ой, Господар-Господарочку,
пусти у хату Меланочку.

Неxай Меланка погуляє,
Як тая рибка по Дунаю...

Як щука-риба з окуньцями
Наша Меланка з молодцями!

На Дай-Боже...

Щедрувальники: - Ой Васильку, Василечку,
чи любиш нашу Меланочку?

ВАСИЛЬ: - Як ми Меланку не любити,
коли ж не здужає робити...
У Господаря - по сто кіп,
а у Меланки - один стіп...

Дай,Боже...

Щедрувальники-посівальники: - Сієм-сієм, посіваєм,
з Новим Роком вас вітаєм -
коноплі під стелю, а льон по коліна,
щоб у вас, хрещених, голова не боліла...

Щедрувальники: - Дай же Вам, Боже,
на току стогами,
а в діжі - підходом,
а за столом - ситтю...

Дай же Вам, Боже,
синів оженити.
дочок віддавати,
пива наварити,
і нам погуляти!

- З Щедрим вечором!


ГОСПОДАРІ з короваями "Василем" та "Меланкою" в руках:

- На здоров'я!

ГОСПОДАРІ частують короваями щедрувальників.

Ну хіба у тому є вина,
Що мій муж не воїн, а амеба?
Сестроньки, скінчилася війна,
Мужикам ховатися не треба.

Крим і так давно вже був не наш,
А Донбас - хіба це Україна?
Чоловіче, половкіше ляж,
Хоче сексу ранком жінка вірна.

Кинуть нас і НАТО, і ПАРЄ,
Попрошайка ми для них капризна.
Хай москаль собі усе бере -
В нас землиці зайвої до біса.

Нині у ціні нейтралітет,
Чорна зрада, чоботи зимові.
Ноженята кутаю у плед:
Як же гарно жити безголовій.

05.01.2019р.

у неймовірний рік Свиняки
зробили впевнений свій крок
фігачать дєд Мороза санкі
неначе по гірляндах ток
шалено цокають бокали
ллється шампанське і вино
є олів'є, шуба та сало
Снігурка п'яна вже давно

здоров'я, щастя Вам бажаю
підбором гарного слівця)))
з роком Свині усіх вітаю
дарую настрій від Гравця!

І ПАСТУХ: Слава Богу, добрі люди,
І мир цьому дому,
Щоб вас щастя не минало
У році Новому.

ІІ ПАСТУХ: Дякуєм Вам, Господарі,
Що в хату пустили –
Бідних людей, як то кажуть,
До себе приймили.

АНГЕЛ: Приношу Вам, люди божі, веселу новину –
Породила в Вифлеємі Діва-Мати Сина.
Христос народився –
Ірод засмутився,
І на Бога, на Ісуса,
Дуже розгнівився.
А ми взяли Бога-Сина
Під своє серденько.
Радій, радій, Україно,
Земле наша, Ненько!

І ПАСТУХ: Захисти нас, наша Матко,
У лихій годині,
Бо велика нам пригода
Стала в полі нині.

ІІ ПАСТУХ: Збилися ми геть з дороги
Від свойого стада,
Темна нічка нас застала –
Тру́дна на то рада…

ІІІ ПАСТУХ: Довго ми блукали в полі –
Сіли, бо втомились,
І приклякли на коліна –
Богу помолились.

І ПАСТУХ: Помолились Царю-Богу,
Лягли у долині,
І заснули теплим сном,
Неначе в хатині.
ІІ ПАСТУХ: Але раптом серед ночі
Нам зірвала ясність очі,
Ми злякані повставали
І не знали, що ся діє –
Чи огонь, а чи пожежа,
Небо аж жаріє…

ГАЛИЧАНКА: Усе небо червоніє
І земля палає,
Як згадаю про свій нарід –
Серце завмирає.

ГАЛИЧАНИН: Страх мене збирає, браття,
Як собі згадаю,
Як плило життя давніше,
Наче у тім раю.
Усі віри ся тримали,
Старших поважали,
І друг друга, як брат брата
З біди виручали.

ГАЛИЧАНКА: А тепер, о Боже милий,
Нарід знову тратить сили –
Вже з десяте покоління
Двигає тяжке каміння,
Ані вмерти, ані жити -
Тілько пута волочити…

ГАЛИЧАНИН: Подивіться, в чистім полі
Могили розриті –
І забули про них люди
В новім лихолітті…
Новий Ірод на Вкраїні
Лихо й розбрат сіє:
Вкрав нам волю,
Вкрав нам Бога,
Губитель Месії…

І ВОЇН: Тихше будьте, що за шум,
Що вже Ірод вас почув?

ІІ ВОЇН: Що за збір ви тут зібрали,
Проти кого бунт підняли?
ВОЇНИ (разом): Може тут Ісус між вами,
То признайтесь перед нами.

ІРОД: Я ж бо цар ваш – і над вами
Буду панувати.
Хто посміє проти мене
Меча підіймати.
Замовчіть мені, прокляті,
Бо загинете в сій хаті.
Я на смерть усіх скараю,
Як дитя те не впіймаю…

І КНЯЗЬ: Ой, дитино, Божий Сину,
Ти вродивсь в лиху годину.

ІІ КНЯЗЬ: Бо цар Ірод розізлився,
Що Син Божий народився,
І боїться він малого,
Щоб не зняв корони з нього.

ІІІ КНЯЗЬ: Ірод воїв посилає,
По дорогах виряджає,
Щоб усіх в неволю брати,
Малих діток убивати.

ВСЯ ГРОМАДА: А ми зброю підіймемо –
Проти Ірода підемо,
Захистим Дитятко Боже,
Нам в біді воно поможе!

СІЧОВИЙ СТРІЛЕЦЬ: Я український Стрілець Січовий,
Я невловимий орел степовий,
Гуляю, літаю – правдоньку шукаю,
А за неправду голови стинаю.

СМЕРТЬ: Є на тебе, людожере,
В нас шабля-розплата,
Оце тобі, ненажеро,
Темненькая хата…

(СМЕРТЬ вбиває ІРОДА).

АНГЕЛ: Тут я сповню ласку Божу
І всім скривдженим поможу!

ДЗВОНАР: На Вкраїні дзвонять дзвони,
Линуть степом срібні тони.
Дрижать правди супостати,
Бо прийшов вже час розплати.
І між пастирів убогих
Розкуються руки й ноги.
Нарід кинеться завзято –
Встане Правда сторозп’ята.

АНГЕЛ: Гей, вставайте всі родини –
Слава, слава для Вкраїни.
Зглянься, Христе, Божий Сину,
В день Різдва на Україну.
Зійшли зіроньку яскраву,
Щоб звістила тую славу!

І ПАСТУХ: Ой Дитино, Божий Сину,
Дай для нас щасливу днину.

ІІ і ІІІ ПАСТУХ (разом): Пошли віру і свободу
Українському народу.

ГАЛИЧАНИН: Дай, Ісусе, людям волю!

ГАЛИЧАНКА: Україні добру долю!

ВСЯ ВЕРТЕПНА ГРОМАДА: Ми тя будем величати,
Ім’я Боже вихваляти.

КОЛЯДА: «Вселенная, веселися
Бог від Діви днесь родився
Во вертепі со бидляти,
Которому ся вкланяти
Царіє, царіє приходять…

Пастиріє прибігають,
Сопілками вигравають –
Пізнавши Бога рожденна,
Від Марії воплощенна –
Чистої, Чистої дівиці…

Пастирям уподобімся,
Рожденному поклонімся,
Щоби зволив мир нам дати,
Скорби в радість преміняти –
Віруєм, віруєм во Него».


Діючий вертеп із села Мальчиці Яворівського району Львівської області.

Рік запису 1989, для Великої Коляди ТЕАТРУ "МЕТА" (Молодіжного Експериментального Театру Аматорів) у місті Львові.

Рушники, рушники, рушники..
Ті, що ненька мені вишивала
І вкладала всю душу в нитки,
Та й на долю мені дарувала.

Щоб мене по життю берегли,
Щоб завжди від біди захищали,
А недобрі холодні вітри
Щоб родину мою оминали.

Як прощатись настала пора,
Я з собою взяла їх в дорогу,
Оберегом щоб стали добра
Й відганяли біду і тривогу.

Простелилося ними життя,
В них і радість, й надія, й розлуки.
Я б до матінки йшла навмання,
Як насняться натруджені руки.

Вже й мої пролітають роки,
Сивина заплітається в коси,
Та зі мною її рушники -
Дорогі обереги ще й досі.

У час такий, у ці літа суворі
займає нішу кожен по собі.
Шанують сильних, а не тих, що в горі
конають у нерівній боротьбі.

Але звершилось і лунає, – слава!
Софія оживає на очах.
Вертається у лоно патріарх
і споконвічне канонічне право.

Приліплюються всі, кому не лінь
себе усьому світу показати.
Уміють не оцінені таланти
піаритись на мрії поколінь.

Ой не поможе Томос Україні,
якщо у душу лізе сатана
та сотні літ не муляють коліна
і не минає рашеська весна.

Помолимось, але своєму Богу,
Єдиному, якщо ми як один
єдину обираємо дорогу,
але не забуваємо про тин.

– Чекай війни, коли шукаєш миру.
І цей девіз у світі не новий.
Я може й помиляюся, та щиро.
Але боюсь, що я таки правий.

15.12.2018

Не печаль брови ясної
Ти, красуне чарівна.
За холодною зимою
Сонцесяйна йде весна.
Не тривож сердечну рану,
Не роз`ятрюй самоти.
Ще веселка за туманом
Буде квіткою цвісти.

Не суши свого личенька –
Гіркне туга, як полин.
І до свого козаченька
Веселенькі думи шли.
Він повернеться ізнову –
Промениться місяць-ріг! –
Бережи з коня підкову –
Твого щастя оберіг!

Не печаль брови ясної
Ти, красуне чарівна.
За холодною зимою
Сонцесяйна йде весна.
Ще свої розгорне крила,
Луг постелить запашний.
І жагучий Бог Ярило
Візьме вас на свій рушник.

13.10.7526 р. (Від Трипілля) (13.12.2018)

Кремлівський бог, насправді - сатана,
В прислужниках - пекельні людолови.
А чи у нас релігія одна?
Звичайно ж ні! У них - в патьоках крові.

Не брат москвин, а православний кат,
Молитва за любов - обман і підступ.
Із гномом війську вчинено парад,
Щоб освятити розбрат і убивства.

Чортяка думав, що зірвав вже куш,
Чекає Україну вічний погар.
Господь москву випалює із душ,
Очищує від тьми оселі Бога.

В Гундєєва трясеться борода,
Прокляття хохлакам ротяку пінить.
Та знаю - з Лаври щезне чорнота:
Кацапське кодло! Геть із України!

02.12.2018р.

Наш Бог

І знову сварка, горло душать лапи,
Черговий труп закопують у рів...
- Владарювати тут не будеш, рабе!
Тут все моє! І я тебе створив!

Для мене все одно - людва чи блохи,
На всіх одне генетики кліше.
Захочу - будеш все життя безногим
Або зроблю поетом у мишей.

Втішаюся коли в громах-загравах
Татьба і ґвалт, а друзі - вороги.
Не докучає забавка кривава,
Сусід сусідів нищить до ноги.

Я - добрий бог. За око вирви око,
Анафемою брата очорни.
З релігією провернулось ловко -
Вдягнув на люд міцнющі кайданИ.

Синів для бійні в світ приводить матір,
Стискає тато у руці обол...
Цей світ від неземної "благодаті"
Спасає тільки людяна любов.

03.12.2018р.

Дарма

У рейвасі ловити рибку гарно,
Вдалось у тьмі заскочити на трон.
Для сонних пришелепків - кодекс карний,
Мені (щоденно!) - податей мільйон.

Офшорами обплутую країну,
У кожного бабло з кишень гребу.
Працює на війну заводик мінний,
Купила теща газову трубу.

Хапаю так, що не знайти і сліду,
Розсовую грабоване в дірки.
Моїм діткам тут нічого робити,
Украв усе. Лишились кістяки.

Цілує люд огузок у Європи,
Росія теж копняк дала під зад.
Давай посадим борова в окопи,
Хай шанці риє кожен депутат.

Сусідські діти в мене просять їсти,
Усоте розкриваю свій гаман.
Ех, мрії, мрії, ви - опале листя,
Огорнуте майбутнє у туман...

03.12.2018р.

Люд обабіч пливе і від горя відводить свій погляд,
Щільно совісті глас огортає болотяна тиш.
Я ж не можу втекти. З покаліченим воїном - поряд,
Він не раз вже казав: - Кинь вантаж цей, інакше згориш.

Друг нікому не треба. Безрукого кинула жінка,
Із медалі не звариш борщу, і багатства нема...
Не печалься, товарише! Серце у мене як зірка -
Світла стачить на двох, тож хвилюєшся всує, дарма.

Все минулося, світом розвіялись запахи диму,
Зс віконцем горобчик присів на оголену віть.
Закінчилась війна, москалі повтікали із Криму,
У Донецьку Шевченко на площі центральній стоїть.

Вір мені, милий друже. Не варто вставати із ліжка,
Ти у комі поранений спав аж три роки у тьмі.
Я ж ночами не сплю, на холодній софі плачу нишком,
Наді мною схиляються лики померлих, німі.

Не повірив. Помітив у погляді втомленім смуток,
Щира правда для нього не благо - нагострений ніж.
Я питаю Творця: - Із хохлами ось так мусить бути?
Хочеш крові іще? Чи наситився? Що ж ти мовчиш?!

01.12.2018р.

Випив мудрості піалу,
Вибився у люди:
Не годуйте кицю салом,
Бо ледача буде.

Розум у поважнім віці
Під бровами плеще:
Не показуй гроші жінці,
Краще дулю тещі.

Око глипає несито?
В бік штовхає Каїн?
Лізь у погріб до сусіда,
Краще як смеркає.

- Я для люду друг найкращий!
Геть погану владу!-
Це синок з прицілом бреше,
Буде депутатом.

Гендлярі торгують крамом
І живуть в достатку.
Бевзе, геть! Тобі не з нами!
Марш полоти грядку!

Йде війна? Відсижусь нишком
У цицьках м'якеньких.
Хай Амур хитає ліжком -
Ось який я в Неньки.

Відростив свиняче рило,
Заздрість звично душить.
А на цвинтарі могила -
Там ховають душу.

Там ховають Україну...
Залп, почесна варта...
Мій сусіда йде на бійню
Відомстить за брата.

01.12.2018р.

Жувалась костомаха досить довго,
М'якою стала, можна і ковтнуть.
Цвіте в державі розкошів епоха,
Освітлює "Roshen" до щастя путь.

Є курячі пазурики та шиї,
Делікатесні шкура та дзьоби.
Гурманам (на зарплату) - лантух пір'я,
А я на хрящ свинячий заробив.

Жирує наш народець, грузне в салі,
Медок-сметана крапає з губи.
Життя чудове! Ловке! Без печалі!
І пенсію шалену заробив.

Засумнівався? Це - на владу замах,
А забунтуєш - ти суспільству враг.
Гримкоче президентові " Осанна!",
А урядовцям "Аве!" та "Ура!".

У Лаврі звично дзвонять до обідні,
Шикується голодний люд у ряд.
Нелегко помирати людям нині,
Та виживати важче востократ.

24.11.2018 р.

Жувалась костомаха досить довго,
М'якою стала, можна і ковтнуть.
Цвіте в державі розкошів епоха,
Освітлює "Roshen" до щастя путь.

Є курячі пазурки та шиї,
Делікатесні шкура та дзьоби.
Гурманам (на зарплату) - лантух пір'я,
А я на хрящ свинячий заробив.

Жирує наш народець, грузне в салі,
Медок-сметана крапає з губи.
Життя чудове! Ловке! Без печалі!
І пенсію шалену заробив.

Засумнівався? Це - на владу замах,
А забунтуєш - ти суспільству враг.
Гримкоче президентові " Осанна!",
А урядовцям "Аве!" та "Ура!".

У Лаврі звично дзвонять до обідні,
Шикується голодний люд у ряд.
Нелегко помирати людям нині,
Та виживати важче востократ.

24.11.2018 р.

І
В печінку в’їлася Росія,
її анексії, війна...
Де найкривавіша подія,
у ній замішана вона.

Нічого вдіяти не можу.
Палає серце і пече
за убієнну душу кожну
її безжалісним мечем.

За геноцид, голодомори,
за наші Таврію й Донбас,
за ріки крові, море горя –
як ми ненавидимо вас.

Ви розбишаки й боягузи,
раби царя у негліже,
умієте набити пузо
і заглядати на чуже.

Одна у пекло вам дорога.
не допущу і до порога
усіх, кого я не люблю:
кати, убивці, звірі, таті,
всіма народами прокляті,
не варті слова і жалю.

ІІ
Закипає і яріє гнів
на союзну ненажерність ситих.
Хай горить свіча за ворогів
і палає за живцем убитих.

Три мільйони чи до десяти –
хай життя учений порахує.
А душа і так однині чує,
як нам жити і куди іти.

Вибору у нації немає.
Хто не проти, голосує – за
волю і свободу мого краю.

Ще бринить непрохана сльоза,
та ударить очисна гроза
і альтернативи їй немає.

24/11/18

Синочкові забаглося борща
І часничку пахучого головку.
Казав Господь: "Не мстися, а прощай,
Під ляпаси мости хутенько щоку.

Але у двері гримнула біда,.
Летять у рай з Украйни душі клином.
Бо у сусіда заповідь не та -
"Вбивай! Грабуй! Ножа стромляй у спину".

Планує нам ярмо кремлівський біс,
В Європи, як і завжди, мертвий спокій.
У тиш кричу: - Країно, стережись!
Кривавий демон з вилами під боком!

У Лаврі тьма. Свої, а чи чужі...
Прокльони шлють у спину Україні.
Гуртуємось, брати мої, мерщій!
Не час для сну з жоною на перині!

За планом в генерала - бал, салют,
Надраює гайдук ботфорти нові.
Даремно все. Куня в інеті люд,
Витісує погрози паперові.

21.11.2018р.

Пастораль

На кордоні - постріли, громи,
У окопах - по коліна крівці.
У м'якушки носа устромив -
Ох і гарні у дружини циці!

Мацає рука персистий стан,
Настромився на трикутник лісу.
Хай палають села та міста -
Не моя війна! Ідіть до біса!

Соловейко тьохнув з верховіть,
Розчиняюсь в еротичній ласці.
Ви мене під кулі не зовіть,
Бо думками в жінчиній запасці.

В теплу гавань з головою "Шух!",
Хоче жінка ще одну дитину.
Потім звично віршик напишу
Про природу і про Україну.

21.11.2018р.





Уві сні та наяву

'З життя пішов. Вмостився у гробу,
Над головою гавкають собаки.
А піп з кадилом нудно "бу-бу-бу" -
Рідні псалмами забиває баки.

Помер поет. Берізки шелестять,
Ось-ось із хмарки дощик уперіщить.
Націлився на тин цвинтарний тать,
На крихти паски точать зубки миші.

Був - геній. А тепер - мервотна тлінь,
Покинули навік старечі болі.
Шепоче ангел: - Душе, відпочинь!
Живи без од і лану бараболі.

Тут рай. Усе пастельне, до ладу.
Чого лежиш? Давай одсуну віко.
Он, гурія пасеться у саду,
Хапай її - вона без чоловіка.

А онде, в бодні - запашні меди,
Натішишся - хлебчи, притлумлюй спрагу.
...Прокинувся. Жмутину з бороди
Жона скубнула, аж від болю ахнув.

В колеги був учора сабантуй,
Вступив до Спілки. Виставив поляну.
Мій ангеле! Башка болить! Рятуй!
Бо з бодуна до смерті вже не встану!

Під пахвою із віршем папірець,
Хропе на ліжку нетвереза муза.
Тепер я наяву, неначе мрець,
М'ясистий ніс у жінчиних укусах.

А чи кому потрібні ці слова -
Не ескулап я, і не вісник неба.
Сьогодні ув "Едемі" побував,
Так питиму - потраплю до Ереба.

20.11.2018р.
Подобається

Ми зайняті. Гопак схрестили з вальсом,
Важлива справа! Котик скаже "Няв!"
Росія ж як Росія - любить м'ясо,
А хохлачок підпилий закуняв.

А результат - лишилися без Криму,
В Донбасі ФСБ біля керма.
Думки золою сиплються у зиму,
Про те що є, чого уже нема.

Обкаркувать майбутнє непоштиво,
Оббріхувати також не з руки.
Кривавиться щодня свинцева нива,
Потроху помирають мужики

А вдома тиш. Життя здається раєм,
У ліжку чоловічок без кальсон.
Рецепта від байдужості немає,
Синочка не тривожте - в нього сон.

В інеті вчора до півночі виснув,
Нову для бевзів іграшку утяв.
Немає часу битись за Вітчизну?
Не буде у онуків майбуття.

19.11.2018р.

Мезозойське

"...земле моя динозаврів країно
археоптерикс співа солов'ю..."

Оксана Луцишина

Земле моя динозавряча!
Ящери повзають босими.
Оду пишу аби дав на чай
Кожен читач набурмосений.

Клекотом археоптериксів
Джунглі донбаські оглушено.
Гріється пращур на березі,
Ледь не вдавивсь шкаралущею.

Трицератопси прогупали
За диплодоком вгодованим.
Дірку у зорянім куполі
Рогом пробито під Овеном.

Охнули пальмові віники
Стиснуті лапами дужими.
Віршики про Україноньку
REXом нещадно подушено.

19.11.2018 р.

Пастораль

В хаті із жінками суща мука,
Лаються дружина і кума:
- Любиш владу? Куме,ти - падлюка!
Варіанту іншого нема!

Гепають на дачі в пана кайла,
Люд не розгина свої горби.
- Обирали миром обіцяйла!
Ти ж мене, мій муже, і підбив!

Податківців армія хоробра
Вже й резинки витягла з трусів.
З молотка ідуть суспільні добра:
Урожай, заводики, ліси.

Президент завчає буги-вуги,
Водить по Європі хоровод.
Розрахуюсь хатою за вугіль,
За тепло продав торік город.

Худну. Рік обходжусь без обіду,
На сніданок - свячена вода.
Як же браття, владу не любити?
Голосок за неї свій віддам.

19.11.2018 р.

За книшем навідався в сільмаг,
Глянув ціни -тьохнуло під серцем.
Років п'ять вже настрою нема,
Вичерпала влада сміх до денця.

На синичку цілиться котко,
Тихо підкрадається до пташки.
А реформи, наче молотком,
Б'ють у лоба дурнів без промашки.

Вивів рать очільник на парад,
Генерал ногами ловко хвиця.
Будуть всім цукерки-шоколад
На Різдво, на Пасху і на Трійцю.

Хмарка пропливла по бірюзі,
Барабанний дріб летить у небо.
Повз товпище вишкірених псів
Каблуками батальйон прогепав.

Пахне білим грибом і дощем,
Ген, удалині - сріблиться Лета.
Що нам влада подарує ще -
Домовини з вертикальним злетом?

Щоби із комфортом - у Едем
(вже такі майструють в Україні).
Цар в офшор з мішком грошви бреде:
Скажуть - москалі в усьому винні.

Офензива в торгашів - гешефт,
Бомба - за ціною "Мерседеса".
І стріляє в тишу кулемет,
Струшуючи листя на березах.

Знов пиляють сосни і дуби,
Йде війна. На дошки такса більша.
Гільзи - в брухт, солдатів - у гроби,
Результат - довкруж цвинтарна тиша...

17.11.2018р.

Холодний вітер дихає в вікно,
Та подих той шалений не лякає...
Ти вже на фронті,милий , так давно,
Війна все не минає й не минає...
Снаряди рвуться,грім з усіх сторін,
А десь далеко є твоя кохана,
Сидить голубкою в полоні стін
І діти:" Де наш тато,мама?"
"Ваш тато, діти, вірний сам собі,
Він Батьківщину нашу захищає,
І в тій важкій та чесній боротьбі
Про вас, він, діти, думає та дбає.
Як йому важко, знає тільки він,
Та все ж у долі завжди є надія.
Холодний вітер стане вітром змін,
І це моя найкраща, діти ,мрія".

Із мене досить ґвалту, революцій,
Кажу "Привіт!" - відповідають "Гав!".
А поруч осінь. Кущик глоду куций
Безлисті віти з розпачу підняв.

У гетьмана скінчилась п'ятирічка,
А хоче править ще стонадцять літ.
Вчепилася у ягідку синичка,
Подзьобує м'який, солодкий плід.

Збиваються собаченята в зграї,
Прийшла пора гризні за булаву.
Березу вітер лагідно хитає...
- Полиш, я сплю. Весною оживу.

Терзатиме цей світ людва довіку,
З усіх усюд летить"Ура!", "Ату!"...
Ми сидимо із осінню в обнімку,
- Давай,-кажу,- косицю заплету.

13.11.2018р.

Сучасний митець

То що - зоставсь без доларів, песет?
Останню гривню за хлібину всучив?
Бо влада в нас забрала геть усе:
Ліси, поля, яри, озера, кручі...

Володар ледь улазить у штани,
Сховався за штиками і парканом.
Украв заводик, банк - і запанів,
У нас на шиях умостився гарно.

А челядь теж метка - не ловить ґав,
Гребе під себе все що до вподоби.
Чи хтось із кодла цього воював?
Звичайно, ж ні! З баблом носили торби.

Довічно хоче правити пузань,
У цьому також і твоя провина.
А тля і далі соки висиса,
Ще трохи - і засохне деревина.

А я - митець! Не майстер боротьби!
Сиджу за "компом", виплітаю віршик.
А ти, селюче, краще не хропи -
Іди на барикади. Ми ж напишем,

Що ти віддав життя за кращий світ,
Гасив за нас повстання і пожежі.
Мені пора. Остигне ще обід
Або до столу всядуся не перший.

13.11.2018р.

Самота

Від писак сучасних - "без ума",
Хоч цей світ чорнилом теж забризкав.
Крила або є, або нема.
В курки є. Хоча літає низько.

Нам потрібна кожна Божа твар,
Одуди, горобчики, лелеки.
Прочитав сонета - чую "Ка-р-р-р!",
А канцону - щебіт соловейка.

Чи до співу кожен має хист?
Мо, перо в руці - вантузний квачик?
Плаче пересмішник-гуморист,
В ґвалті став оглухлим і незрячим.

Вибачте, як щось не те сказав
Чи образив ненавмисно віршем.
Полечу в холодні небеса
Умерзати крилами у тишу.

12.11.2018р

Пора

На збройний спротив сил уже нема,
Втекти не встиг, тепер плачу побори.
Сьогодні Україна - це тюрма,
В заручниках старі, безсилі, хворі.

На виборах по телику факір
Просвище про багацтво анекдотик.
А люд кайлує, наче батраки,
Щось скажеш проти - будеш без роботи.

Пенсіонер - суспільний паразит,
Побачив ціни - і від страху збліднув.
Усе що маєш - скоро віддаси,
А потім йди, лягай у домовину.

Цей світ не для ліричних добряків,
Вони між нами - риби кистепері.
Не грає влада з людом в піддавки,
Панують грошовиті людожери.

До Польщі тато секс-товар веде,
Заробить на дочці (торговець тертий).
...Зоставимо цю землю для людей,
А тим хто тут живе - пора померти.

12.11.2018р.

Добре торгувалося

Мій уряд реформу одгепав,
По шию заліз у гаман.
Вам туша котяча не треба?
Його сил тримати нема.

Продам за ціною щурятка,
За смаком, неначе пупок.
В країні немає порядку,
Грошви не настачу - їй Бо!

Щоденно очільника плеще
Про рай на землі язичок.
Собака ж - дорожча за тещу,
Вартує як кінь хом"ячок.

Телятинка нині не в моді,
Не в тренді котлети з ікри.
Продам кошака в переході,
Скажу покупцеві - це кріль.

12.11.2018р.

В Ерато дар лежить на терезах,
Вирішує чи дати... довго судить.
А я сузір'я слів у небесах
Пасу і кличу:- Забирайте, люди!

Звела нас доля чи щасливий рок?
Це ключ до раю чи бандитська фомка?
Не відпуска від себе ні на крок,
Бо я - Любов. А муза одинока.

Чи, може,- я її обдарував?
Бо розцвіла, сестриці заздрять вроді.
Кладе мене щоденно між отав
І п'є до дна, не стримуючи хоті.

Шерхоче вітер оксамит-руном,
Вгортає ложе запахами літа.
Мені без музи жити не дано,
І їй без мене ані дня не жити.

17.10.2018р.

Вівці мої вівці

Керує Україною шайтан,
Ще й дух бунтарський в жилах колобродить.
Після Майдану - знову шал, Майдан,
Визбирує новий володар подать.

Прибріхує, окрадує, хова,
Копита видно і чортячі роги.
Як вибори - сусіди на диван:
- Від нас хоч щось залежить? Анітрохи!

Вівчар веде отару на різню,
Бебекають приречено овечки.
Я зарізяк у цьому не виню -
Споконвіків тече криваве лечо.

Здирають шкури, топлять звично жир,
Я агнець теж. Несуть жертовний камінь...
На вибори - весною! Під ножі!
А, може, треба стати нам вовками?

16.10.2018р.



Про любов

Потрапив молодим у "чортомлик",
Місцеві відьми виходили вкупі.
Живу відтоді з ними цілий вік,
Стругаю мітли і довбаю ступи.

Господарюю. Посадив город,
Є мандрагора, хрон і беладонна.
Варю декокти, зілля-приворот -
Дівки щодня купують півбідона.
'
Гаргари гарні.В ліжку хоч-куди!
Щоночі не дають мені покою.
Мені сто літ, а ще без бороди,
Чаклують сильно, молодістю поють.

Отак би, люди, я би жив і жив,
Та...закохався здуру в молодицю.
У неї хворий вельми був мужик -
Я вилікував підохляле тільце.

Відьмачки ж подалися за кордон
Кровиці посмоктати у теличок.
А я поклав кохану на манто,
Медок збираю із рум'яних щічок.

Її супружник, все таки, помер,
В горілці утопився чи у пиві...
Біда ув іншім: горе-кавалер
Сімейство зрадив. А жінки ревниві!

Чи хрещена, чи мавонька-мертв"як -
Нема різниці, грохнуть бахуряку.
Шептались довго. Вирішили так:
Вернуться, то напою спершу маком,

І у чаклунок є кінець судьби,
На кожну твар знайдеться підлий гицель.
Позапихаєм потім у гроби,
Хлюпнем відро свяченої водиці.

Удвох копали яму цілу ніч,
Болітиме ще тиждень кожен мускул.
Але - конфуз: - Кохана, поміч клич!
Забули про драбину чи мотузку!

На крики позбігалося село,
Питають: - Що за бісова роботка?
Брехати мусів людям прямо в лоб:
- Скарби шукаєм пана Полуботка.

Я знаю, браття, що брехати гріх.
Зате живі. Хоча, звичайно, бридко.
Народець за драбини, в яму "плиг!",
Кохана каже: - Утікаймо швидко!

Живемо гарно. Жінка "цьом!" та "цьом",
Хутенько підставляє власну кирпу.
А відьми що? Нема уже відьом -
Подохли всі від курячого грипу.

16.10.2018р.

Ту грушу,
Що геть здичавіла,
Згадав би хіба,
Якби в сорок сьомім
Та груша
Нас не годувала
Смачними гниличками?!
Схожа на баобаб,
Вона своїм гіллям
Пів-хутора накривала.

Її, за повір’ям,
Іще Крамаренко саджав,
Сучасник Мазепи, –
Отож не одне покоління
Вбирало очима
Красу білоцвітну…
Вважай,
Та груша
Історію нашу
Скріпляла корінням.

Над нею громи розверзалися
І блискавки
Палили її –
На корі залишалися
Шрами…
Стояла віки.

Та знайшлися-таки лайдаки –
Добили красу
Гільйотиною
Пилорами.

Здається,
На тому
Й скінчилась епоха
Добра
(Воно ж, хоч маленьке,
Тулилось до стовбура груші)…
Усе вимирає.
Непам’ять й сліди постира.
Втечуть криниці животворні
І витечуть душі.

Та ми ж бо самі
Мордували себе і товкли,
Списавши свій гріх
На Гатила або ж на Батия, –
Колись-то ми й справді
Великим народом були.
Тепер же ми – етнос,
Пістрява юрма гнучкошия.

Ми лаємо всіх!
Ми не гідні Мазеп і Петлюр,
Що й справді шокують
Уяву ліниву та хвору,
Ми сторч головою
Пірнаємо в море зажур,
Щоб знов нахлебтатись
Солоно-гіркого мінору.

…Я знову шукав
Ту місцину,
Де груша росла, –
Бодай би хоч пагін проклюнувсь який
На руїні…
Мов повінь злизала,
Мов буря дощенту змела
Мою Україну –
Немає її в Україні!

1999

Мене сиротою зробили свої ж –
Комуністи,
А першим жалільником
Був чужоземний солдат:
Він гладив мене по голівці,
Давав щось поїсти,
Од вітру ховав
Під благенький трофейний бушлат,
Наспівував щось…
І чия то була колискова –
Німецька, словацька,
А чи італійська –
Мені
Не взнати ніколи,
Та, власне, й не обов’язково
Це знати –
Важливо,
Що я засинав на війні
Під наспіви мирні!
…Бездомного,
У п’ятдесяті
Від голоду,
Холоду,
Може, й від смерті,
Завжди,
Чужі мені люди,
Що звалися «зеки закляті»,
В пекельнім гулазі південніше Караганди,
Гуртом берегли…
Недаремно ж я згадую досі
Вірменина Жору,
Суворих чеченок-жінок,
Які на засланні й самі бідували
В ту пору,
Одначе для сиріт
Знаходили хліба шматок!
…Отці-командири
Здирали із мене три шкури
За борг неіснуючий,
Крили мене матюком –
Та лиш я виходив
За львівські казармені мури,
Мені усміхалась «бандерівка» Віра Франко,
Славетного діда чудова онука!
Я з нею
Ставав українцем,
Хоч лахи москальські носив, –
Я вперше почув
Про святу українську ідею
І вперше дізнався,
Якої ж я матері син.
Життя моє повнилось іншим,
Осмисленим,
Змістом –
Я став маскуватись:
Для вигляду владу хвалив,
Насправді ставав я
Запеклим антикомуністом
І світ на червоних і білих уже не ділив.
Я знав уже, ким замордовані батько і мати
І весь мій великий,
Козацького кореня,
Рід –
Своїх ворогів
Я навчався розпізнавати
Й гидливо плювати
Наїзникам з півночі
Вслід.
Я знаю багато хороших людей серед німців,
Казахів, чеченців, бандерівців з Галичини,
Та бачу й «своїх» –
О які вони підлі та ниці,
Вкраїнці так звані…
Та ні, не вкраїнці вони!
Я матиму кожну порядну людину за друга
І вип’ю по чарці із будь-ким:
Хай негр чи монгол –
Та хай не підходять до мене
Брудний москалюга
І брат його менший –
Смердючий червоний хохол!
Я звів би зі світа й запеклого антисеміта
І всіх шовіністів до лисого біса послав,
Аби лиш земля,
Вселюдською любов’ю зігріта,
Вітчизною спільною
Кожному в світі
Була!

2001

Моя країна - вишивка і сонях,
і чорнобривці, й пісня солов'я,
і чорнозем в натруджених долонях,
і швидкоплин гірського ручая.

Моя країна - маки у волоссі,
в кутку ікони, вкриті рушником,
широке поле, встелене колоссям,
і хліб та сіль для друзів за столом.

Моя країна - свіжі в ряд могили,
і "брат не брат", і "зрада", і Донбас,
"Героям Слава!" і "Дай Боже, сили!",
і "курс новий", і "все заради вас",

і "любі друзі" - все у тих же кріслах,
і "судді - хто?", і "судите - кого?",
нові обличчя на старих повисли,
і "вибір наш", і "вибирай свого".

Моя країна - черги і податки,
у кабінетах втомлені "боги",
моя країна - це мільйонні статки,
та ще мільярдні - на усіх - борги.

Нові закони, селфі, "пріус", мода,
і фермери, і рейдери, й зерно,
моя країна - це жіноча врода,
а ще ломбарди, банки, казино.

Старі шпалери у старих лікарнях,
попса, "труси", і Лавра, і хрести,
і шоколад у Львові, і кав'ярня,
Дніпровські кручі, верби і мости.

Моя країна - схиблена "вовчиця",
бали, молитви, шоу для "зірок",
Карпатські схили, Хортиця, каплиця,
і в Каневі засмучений Пророк.

Моя країна - дівка з Окружної,
рябить столиця від личин і лиць,
до тебе йду, неначе до святої,
і падаю перед тобою ниць!

Хоч, кажуть люди, що тебе любити
невдячна справа, матінко моя,
моя країно - як без тебе жити?
Моя країно - хто без тебе я?

09.10.2018

"Яка різниця?"- каже сонна "вата"
Й уперто набивається в рідню.
Я ж мовою катюги-окупанта
Свої вуста до смерті не вчорню.

Насуплений Тарас мовчить на кручі,
Дарма писав нащадкам "Заповіт".
Бо хохлаки "вєлікій і могучій"
Виплювують сьогодні в білий світ.

Працюють на орду брати невірні,
У головах - полова, каламуть.
В Дніпро стікає ненька по краплині,
Гуртом нащадки МОВУ продають.

Обвикли до чужих трусів, історій,
До власного - ні шани, ні жалю.
Та я кажу: - Борімося! Поборем!
Розірвемо з Кремлем негідний шлюб.

Ти - українець! Отже, до загину
Московською дурниць більш не верзи.
Як буде МОВА - буде Україна!
А хохлаки хай виздихають всі.

08.10. 2018р.

Я їх не забуду — отих людей, їхні лиця
Жовті вилиці, стурбовані очі, стиснені губи
Це був звичайний жовтневий день у центрі столиці
І навіть не Гурби...
Вони ішли як пророки, як провидці
Вони щось знали, якісь завітні таємниці
І був між них сивочубий
З такими легендарними вусами, прямою спиною
Ніби тятива протягнена крізь нього
Всі знали його видатною людиною
Сміливою й незламною, а тому
Трішки Богом —
Всі вірили йому тоді більше, як радіо чи
Священику свого приходу
Він йшов у натовпі, з усіма, шепочучи
Закон (закреслено) Універсал (закреслено) Акт — про свободу
Про волю українського духу, народний експеримент —
Вкотре здобути того привілля
Яке виполювали з наших голів
Як баба — зілля

Морем текли ті люди — великі й малі
Ніби хвилі спліталися й розливалися по землі —
Інтелігентного виду ботани, патлаті ще-майже-діти
Романтики, скептики, співчуваючі неофіти,
Політики (куди ж без них) — ласуни до профіту
І голодні, і ситі, і усміхнені, і злі
Йшли собі як абстракція політичних контекстів
Ніби сни Сальвадора Далі
Не стрункими рядами, а як риба — у сіті
Так розгорялася Революція на граніті....

А згодом, майже рік по тому, справжній триєдиний Бог
Що вірить українцям попри всі помилки й судоми
Узяв — й показав сонце та шлях-до-дому
І покреслений текст з учнівського жовтого зошита
З жовтого жовтня столичного граніту
Став Актом про незалежність України —
Для нас і для всього світу.

Життя утікає стрімко — кожен із нас перехожий
Кожен із нас відійде, як тільки завершить своє.
І, може, колись згадають, що був між нас сивочубий
Із легендарними вусами, на когось картинного схожий
Такий казковий герой, що героєм і є...

Проходять наші звитяжці
Зошити їх — у музеях.
Тіла їх уже в землі.
Збудовані колізеі чомусь у млі.
Сховалося сонце за димом.
Україна незмінно в вогні.
І думи рояться роєм —
Відходять наші герої...

Та в небі міцнішає братство —
Небесне вкраїнське лоббі
До Бога прилинуть наші
Розкажуть йому все чесно
Та й Бог нас освітить німбом
А може й огріє німбом
По лобі....

Немає надій на панство, яке козиряє нині
Відсвічує в телеекранах по всій країні —
Холодні серця в них, очі. Ми знову отара — не паства...

І тільки небесне братство
Єдине небесне братство
Могутнє небесне братство
Стіною стоїть міцною
Прямими спинами
За — Україну і над Україною!

Закарпатський край мальований на горах,
Розкинувся поміж сади й ялини,
Немає наймилішої землі,
Ніж нашої рідної України!

Кущі,ялини й будинки на подвір'ї,
І сонний Львів у жовтневому цвіті,
Міжгір'я...і ресторани у весіллях,
І в садах чудові квіти.

Карпатські села та карпатський говір,
Несуть українське слово"Пилипець",
Хто народився в Пилипці,
Той славний молодець.

У нашому краї і серце співає,
Лелеки здалека нам вісті несуть,
У нашому краї і хмари яскраві,
Озера,озера мов струми течуть..

У нашому краї і душа завмирає,
А навколо літають птахи,
Щоб ніколи ви смутку не знали,
А завжди радість несли.

Тут колискова лунає і нині,
Яку мати співала дитині,
І ніжно до серця вона пригортала,
А дитина,мов та пташина спала.

Відлітали в теплий вирій вже останні журавлі
І прощались з рідним краєм по пташинному в журбі.
Та журба тривожить осінь й відгукається в землі,
Дозріває — зріє зелень, зріють трави польові.

В пізню осінь, щедро сонце віддає землі тепло,
Щоб земля плодоносила й небо синє щоб було.
Тепло кожний хоче взяти і в плоди його налить,
Для всього живого в кожний рік могли родить.

Зелені руна, наче килим, простяглися з краю в край.
Котить хвиля по верхівках, росте гарний урожай.
Напуває дощик землю йде один і другий день.
Ростуть грибочки на пеньочку, так цвіте осінній пень.

У водоймах в кінці літа очищається вода.
В осоці і в очеретах вже не чутно деркача.
Пташки збилися до гурту і подалися в політ.
Павучки на павутинці в мандри рушили у світ.

День за денем все холодніше, вранці іній на траві,
Сонце гріє лиш в зеніті і скорочуються дні.
Тільки гілки верболозу, що росте біля води,
Зеленіють ждуть морозів, ждуть холодної зими.

Подих півночі відчутний, наніч вдарив морозець
І примерзле барвне листя гонить долом вітерець.
Жовте листя, жовте листя опадає на траву,
Осінь кличе, осінь кличе в гості зимоньку-зиму.

Вже зима не за горами й не затримає себе,
На зелені руна скоро снігу нанесе.
Так в природі повелося, пори року в побутті,
Осінь раз у рік приходить, а в людини - раз в житті.

Я не піду у вас на повідку,
Чужі не захищатиму знамена,
І не одержу зірку на рамена
За вашу вірнопіддіність гидку.

Та України я вам не віддам,
Не візьмете її – хоч подавіться.
Бо не для вас коло́ситься пшениця,
Бо ви – ніщо блакитним небесам.

І наші синьо-жовті прапори
Не вам хапати чорними руками...
Були ви і зостались ворогами –
Хоч вас у вишиванки убери.

2012-2018

Устами правди є сьогодні діти.
Радіє і лякається народ.
Піариться під прапором еліта –
найдовший і найбільший патріот.

Радіємо, що є кудою бігти,
і боїмось – далеко до мети.
Поділені уже на мапі світу,
самі, і далі нікуди іти.

У скоєному каються гаранти.
Стираємо з очей скупу сльозу.
Америка-Європа – секунданти.
А ми йдемо як завше на грозу.

Ми щедрі. Роздаємо наші душі,
купаємося у одній калюжі,
де тоне під ордою малорос.

І під най-най-якими прапорами,
коли свої погейкують над нами,
волаємо, - рятуйте, пробі, SOS!

08,2018

В раю господарює банда -
Усе що маєм віддамо.
Брехня, плітки та щира правда,
А результат - Святе письмо.

На душі павуки неситі,
В ходу - облуда, острах, пліть.
То, може, голову схилити,
Приречено зректи "Беріть!"?

Обкладені ясою лона,
Готують купелі, хрести...
Раби! Кладіте під амвона
Грошву за кухлика води.

Чи небом писані закони?
Нема усталених оперть:
За срібло - свічі та ікони,
Народження, біда і смерть.

Спаситель скромний, у ряднині.
Душпастир - золотом сія...
Чи люди у зневірі винні?
За них скажу осуду я.

Наживи процвіта епоха,
Дороговказ один - "леве".
Нема у храмах віри й Бога,
Він у душі твоїй живе.

20.08.2018р.

Небо

Запозичив Хронос мить одну
Аби в небі я горів як зірка.
Та життя сусіда-орк зітнув -
На Савур- могилі впав без крику.

П'ятеро лишилося сиріт,
Тягнеться сім'я на захід сонця...
Кліпнув оком втомлено Аїд -
Місця в пеклі вже нема для хлопця.

А зі мною поруч брат і син
Захищали Україну-неньку...
По травиці - росяний кармін,
Виорано "Градами" земельку.

Я погас. Мовчить осліпла вись,
Ну, а ворог брагу п'є, горілку.
У моїй господі оселивсь,
Витирає рушниками пику.

На Донбасі вигуки "Хурра!",
Внуку обривають нитку мойри.
Радості немає - біль, жура...
Небо чорне. Всі погасли зорі.

19.08.2018р.

Писати чи працювати?

Зріють думи, груші,чиряки,
Друг усоте пише про природу.
Я ж, панове, зовсім не такий,
З квітня не вилажу із городу.

Розвелось ледачих писунів
Більше, ніж нахабних колорадів.
Я б усх їх вигнав на лани
Вивітрити романтичні вади.

Що це за професія така -
Шкряботіти прудко по сторінці?
Хай зігне піїтик горбака
І в обиччя віршиком не тиця.

Для початку - хай почистить хлів
І корівок поворушить ззаду.
От де праця, піт і мозолі!
Налітай, братва! Кому лопату?

P.S.:
Ліжечко у стилі рококо,
Пахолок готує хвойну ванну.
На колінах - муза без трико
Кличе за собою у нірвану...

20.08.2018р.

Життя

Я в раю! Вві сні та наяву!
Піднімають мавки звично трени...
Без жінок і дня не проживу,
А вони страждатимуть без мене.

Не люблю заплаканих венер,
Научив Ерот веселим іграм.
Длань вогка зрива барвистий флер,
У клубок сплелися дикі тигри.

Пристрасть - дар! А холод - це біда!
Непотрібна самота у хаті!
Хай кохання ліжком хилита,
Потім опишу процес в руладі.

Душі і тіла в монастирях!
Лона павутиною окуті!
Я би вам знайшов богатиря
Аби віртуозно пестив груді.

Хто сказав: "Кохатися ніззя!"?
Євнухам обрізаним не вірте!
В мене рій цнотливиць на сносях,
Виношені у любові діти.

Цілий вік отак, братва, живу,
Жіночкам щодня знімаю стреси.
Падає богиня у траву,
Час прийшов літати в піднебессі.

20.8.2018р.

Невдале весілля

Довбає брат:: - Побійся Бога!
Доволі вже ловити ґав!
- Он та - кирпатенька -нічого...
Беру жоною! Уламав!

Достатньо бігалось наліво,
Пора шукати повідка.
Хвилюються опуклі діви -
Ерот із ліфів утіка!

Ходив щодня в альковні кубла,
Робив добрезних фей зі злюк.
Чоловіки жінок не люблять,
А я шаную і люблю.

Та не дійшло до пусі-мусі,
Весіллю швах! Душа на дні!
Добро усім належать мусить,
А не гаргароньці одній.

Прогнали феї кирпоносу,
Ще б трохи й грохнули - їй Бо!
Ізнов стаю в похилу позу,
Дарую радість і любов.

20.08.2018р.

Любіть нашу Україну,
Шануйте рідну мову,
Як маленьку дитиночку ,
Красиву й чудову .

Щоби була в вас завжди ,
З обома гармонія .
А земелька наша рідна ,
Квітла,як півонія

Прославляйте кожен час,
Україну-мати,
Аби могли за життя,
Все їй віддати .

Здоров я ,розум,силу й гроші .
А головне душею вболівати,
Вивчати мову свою рідну
І внукам мати що сказати.

І дасть вам Бог все вийде!
Ми будемо незламні та єдині,
Щасливенько проживати,
В нашій Україні!

Єднайтесь братці,
По усьому світу ,
Не забудьте що ви є-
Козацького повіту!!!


2017р

Бачу острів журби. А довкруж море сліз,
Тут мій батько працює за плугом
Та цей берег не мій, бо володарі злі,
Люди втомлені мруть, наче мухи.

Нащо я прилетів? Ностальгія гризе?
Тут не феї панують, а орки.
Запах крадених благ просмердів тут усе,
Лиш цукерки і нині солодкі.

Київ тоне в димах, докорчовують сад -
Буде стоповерховий генделик.
А на кожнім кутку продають шоколад,
Глузд і совість останні померли.

Я тут зайвий. На спині нема горбака,
Не краду, не брешу людям в очі.
Отже, вирій. Стирає сльозину рука,
Я сюди повертатись не хочу.

15.08.2018р.

Осінь-Осінь,тепла і холодна,
А худоба,а худоба у селі голодна,
А у місті листя,діти,мамі треба
передіти,діти бавляться говорять,

Все таке як у зимі!Тільки у нас
жаркий,теплий вогонь!А у зими
білий холодний,
Наша осінь,нам щастя принесла!
радість людям,дітям принесла!

Лице людей,холодне,тепле
інколи впадає дощ,
інколи впадає град,
і немає переград!

В печерських норах темних сил шабаш,
Вовтузиться у тьмі нечиста сила.
Російською молитись -шагом марш!
А рідною - кізяк чіпляй на вила.

Святий Грааль - кадило із Москви,
Із ФСБ - монахи і пророки.
Дячок ховає дулю в рукаві,
На вишиванку позирає вовком.

А де ж там Бог? Звичайно що нема!
На олтарях ненависть до Вкраїни.
Митрополит керує, не дріма,
Коштовності збирає та картини.

Шепоче небо: - Люди, в мене шок!
Тут владарює не Христос - Мамона!
Трусну дніпрові гори й бережок,
Впаде дзвінниця під моста Патона!

Не варто, Боже! Досить з нас юги!
Тут грішники, та вірують в Месію.
Нехай із Лаври щезнуть вороги,
А чорнодушці - селяться в Росії.

06.08.2018р.

Тяжка дума

Міняється люд, ізотерми,
Є сенсори - нащо перо?
Я нирку віддав, вірші, сперму,
Щомісяця зціджую кров.

А ще ПДВ і акцизи,
На душу націлився Бог.
Жона без коси, ходить лиса,
Шиньйончик віддала за борг.

Канцони -товпі! На халяву!
Беріте! Хапайте за так!
Сідає до праці під Лавру
Заможний і ситий жебрак.

Планшетик витягую з торби,
Сюжет не сюжет, а туман.
Багаті лише мізантропи?
Поетів багатих нема...

06.08.2018р.

Давай вип'ємо!

Поцілувала фея у вуста,
Обквецялися борода і вуса.
Її помада жирна і густа,
Я ж - чемний денді, жах терпіти мусив.

А груди! Стопроцентний силікон!
Штрикнула, то одскочив, наче м'ячик.
Дитина ж синтетичне молоко
Підсмоктує, а пальчик тисне "Target".

У немовляти дибом ірокез,
А надувна Венера за подушку.
Були мужі - є сонмища " принцес",
Засмикався в гробу у Фрейда мускул.

На лоні умостився реп'яшок,
Утік Адам, марнується віагра.
Інцест однині благо, не порок,
У козаків весілля! Гарна пара...

На вухах пірсінг. А які тату! -
Під пупом точить смерть щербату косу...
О, рідний брате! Ковбасу батуй,
Хлюпни в чарчину, пом'янемо розум.

06.08.2018р.

Про сумне

Нема сусіда. У могилі.
Сумні поминки - десять душ...
Дворище затягнуло зіллям -
Зірвала смерть черговий куш.

У гаражі - кістяк од "Волги",
На цямрині старе цебро.
Нема ні школи, ні дороги,
Майбутнє - хрест, вінок і гроб.

Про землю дбати - не писати,
Щоденно - піт і мозолі.
А влада підло-дурнувата,
Перетворила рай на хлів.

Батьки процвиндрили багатство:
Цуцванг, занепад і герде.
Тікає молодь од жебрацтва,
Не хоче рабства для дітей.

Діди лишились, удовиці,
Лежить країна, не встає.
Помре останньою столиця,
Сьогодні - селище моє.

06.08.2018р.

'
Утомлений. Спочину у житах,
Косити важко. Ех, - якби ж у парі!
Шатро небес блакиттю огорта,
Забарвлений у кров окрайчик хмари.

Ганятися за міддю не проси,
Вдихати запах хліба - насолода.
Стирається руків'я у коси,
Та це свята, божественна робота.

Мій батько саме тут мене зачав,
В найкращій із усіх земній юдолі.
Ангелик тихо шепче з-за плеча,
Щ я помру колись на цьому полі.

...Гримить і блиска ген у далині,
Із під руїн лунає глас дитячий.
Сини Вкраїни гинуть на війні
І поля з хлібом більше не побачать.

23.07.2018р.

Про головне
Ну й мерзенна вискочня пиха!
Досить! Переповнений по вінця!
Я б утік подалі від гріха,
Та прощати бевзя не годиться.

Бо для нього чорнороби - тлінь,
Я ж кажу - так думати негарно.
Хліборобові - низький уклін,
Лікареві - слава і пошана.

Я іще такого не казав,
Та пора настала змити сажу:
Аби ти шпандьорив словеса
Демос день і ніч на тебе паше.

Хто із нас духовний інвалід?
Ось мій вирок: Ти - бридкий опариш.
Не поет, а творчий паразит,
Пишеш, а спільноту зневажаєш.

Чистий світ! А ти - ні те, ні се,
Недостойний навіть і огуди.
Кожен краплю сонечка несе,
Головне у цьому світі - люди!

23.07.2018р.

Прощай, любове!

Чому кохання вмерло? Знає хто?
Прийшла біда, мокрющий ніс у любки.
У ліжко чоловік вдягнув пальто,
Підштанники, два светри, шубу й брюки.

Майбутнього порвалось полотно,
Неначе в кухні престара гардина.
Вогонь любові згаснув під рядном,
А ложе, мов холодна домовина.

Закам'янів із фікусом вазон
І таргани втекли із хати скопом.
На жінці - шуба, пуф, комбінезон,
Під боком грілки стигнуть із окропом.

В трагедії буття - Кличка вина!
Місцями помінялось пекло з раєм.
Холодна батарея, льодяна,
Гарячої води також немає.

На сон грядущий муж зробив "буль-буль",
Купив "запаси" на усю зарплату.
На стелі гроно виросло буруль...
- То що, кохана? Спробуєм поспати?

24.07.2018р.

Олтар любові

Що не віршець - біда, плаксивий зойк,
Здригаються від голосіння плечі.
Не вміє люд писати про жінок,
А я умію. І люблю, до речі.

В амурних справах звідані путі,
А ти ведеш себе, неначе хлопчик.
Тулись щодня до пишногрудих дів,
Цілуй туди, куди вони захочуть.

У бевзів вічно хлюпають носи,
У розумак - продавлені дивани.
Неси цяцьки, меди, грошву красі,
І Боже збав перечити коханій!

Захоче щось,- кажи: - Один момент!
Посваритесь,- бурчи: - Моя провина!
Вона - "гав-гав", а ти їй - комплімент,
І не лінуйся стати на коліна.

Віддай від сейфу із баблом ключі,
Працюй щоденно коником стожильним.
Масаж - уранці, ввечері, вночі,
Без пропусків на свято чи неділю.

P.S.:

Біжить мужик, в руці букетик руж,
Припастм до стопи Венері мріє.
На олтаря любові ляже муж,
Жертовний агнець бекне й...околіє.

24.07.2018р.

Рефлексії

Маємо інтереси,
Черга іде у наступ.
Клацнув зубами песик,
Вправно зловив ковбаску.

Курка гребе під себе,
В зупу сідають мухи.
Може, воно й не треба?
Геть рефлекторні рухи!

Рохкають поросята,
Жмакає длань купюру.
Голод - хіба це вада?
...Хочу струнку фігуру!

24.07.2018р.

Поклявся чорт у дружбі на віки,
Натомість висисає з нас живицю.
Щодня мій рід кладе під горбаки
І я безсилий зупинити крівцю!

Мій брат упав у степовий курай,
Святий юнак! А я - живий і грішний.
А квіти пахнуть кров"ю - тут не рай -
Могила у вінках, букетах пишних.

Пішов на Схід, а мамі не сказав,
Ворожі кулі упіймали груди.
У яр без дна звела його стезя,
А у Москві -паради і салюти.

Ордища пре у хату напролом,
То, може, стало б краще оркам ницим,
Якби на цьому світі не було
Ні України, а ні українців?

16.07.2018р.


Природа і Пегас

Чорнобокий насупився овен,
Лютий погляд ловлю у тільця.
Напишу про природу, панове,
Тема вічна, нема їй кінця.

Підстригаю вібриси у киці
Нявка так, аж болить голова.
Топчуть ратички стиглу травицю,
Над хвостами дзуміє мушва.

Фішка майстра - пастельні колажі -
Ніч і день чарівливе плету.
Утікаю від світу в пейзажі,
У ліричний туман-наркоту.

Муза квола, хворіє без "дози",
Накришу їй хутенько віршат.
Хай гарують довкіл ваговози,
Мій пегасик - цнотливе лоша.

16.07.2018р.

Утечу!

А муза в лірика пузата!
Пегас - огрядна байбуза!
Творю, а серденько калАта,
В очу бубнявіє сльоза.

В ударі я! В апофеозі!
А читачі, чомусь, "хи-хи!".
Увічнювати "кози-лози"
Лише титанам до снаги.

Під носом лускається булька,
Сонети скрапують з руки.
Нема поваги! Лиса дулька!
Лиш дух сатирика важкий.

Пейзажна лупиться балада,
Чортяка ж чавить на сичуг.
Гурток таких як я - відрада,
До них у пазухи втечу.

16.07.2018р.

Прости!

Скубе із курки бабця пір'я,
Стара, не хо нести яйце.
Пощо Єгові наша віра?
Хоч раз подумав ти про це?

Читаю Біблії переклад,
Охоплює поволі страх.
Проштрафився? Шуруй до пекла!
Марнота в рай шукати шлях.

А, може, з нами так і треба?
Грабуємо, їмо у піст.
Хотів торкнутися до неба,
А у руці чортячий хвіст.

Чи українці - бита карта?
Для гоїв ніц немає пільг?
Лютує парадизу варта,
Бо я приперся на поріг.

В ярмулку бгаю оселедця,
Кричу: - Страждаю без вини!
Мій Господе! Прошу - не сердься,
Прости й до себе пригорни.

16.07.2018р.


Тяжка судьба


Життя складне. Жирують листовертки,
Ще й "колоради" - ница химородь.
В землі - сто днів! Дротяники, медведки
Вгризаються осатаніло в плоть.

Підсмажує картопельку бурмило,
Сім'я голодна роззявля роти.
Зростаємо для того аби з'їли -
Страшнішої покари не знайти.

Людей ховають - виграють оркестри,
Сльозавці обціловують лоби.
Мовчать мої брати скорботні й сестри,
Поодривають скоро їм чуби.

О, як же тяжко жити бараболі!
З лопатою й мішком іде біда!
Чекатиму в льоху сумної долі:
Померти у неситих животах.

16.07.2018р.

Давайте обнімемось! Ну ж бо!
Забудем хвилини гіркі.
У нас із Росією дружба,
Завчають дітки матюки.

У Мокші живуть чорноброві,
А Київ бояринь прийма.
Ординські церковки та мова,
Козацьких чубів вже нема.

Сусіди у нас нелукаві -
Перечити тільки не смій.
Орли двоголові у сяйві,
А поле пшеничне у тьмі.

В Криму зацвітають оливи,
Донбас від снарядів гуде.
Нові виростають могили -
Вкраїна хоронить дітей.

15.07.2018р.


На природі

Скучає пень за літніми дощами,
Засохнув у дуплі торішній мох.
У ліс іду з душі знімати камінь -
Порвав кота сусідського бульдог.

Глухий котко не чув дружини крику:
- Сніжок, тікай! А він м'ясце кусав.
Не встиг із хати шаснути в кватирку,
Завадила в зубиськах ковбаса.

Пащека "хрясь!", клики застрягли в шкірці,
Скляниці в небо вирячив мейн-кун.
Несу хвоста і вуха шмат сусідці,
Вона ж із клуні винесла колун...

Заступниця у мене є всеблага,
Ховатися погнала в дубину.
Вертається душевна рівновага,
А жіночку гнівливу не виню.

15.07.2018р.

В Україні влада унікальна,
Голову зламав би й Архімед.
Шиворіт-навиворіт - нормально,
Непогано й задом наперед.

На "Рошені" дід столітній паше,
Уночі гарують малюки.
Гніть горби! Від цього стане краще!
Ввечері - пивниці, кабаки.

Не приходить виборець до тями,
Бивні орють землю за сімох.
Це не я зробив народ рабами,
А самі улізли у ярмо.

Партії плетуть на лохів сіті,
Рвуться до державного керма.
Хочу Україну я любити,
Тільки сил любити вже нема.

14.07.2018р.

За Крим кацап отримує медаль,
А на Донбасі гра у "хрестик-нолик".
Розбилася коштовна пектораль,
Підмінює ярлик ординський волю.

У братовбивстві москаля виню,
Обвикнув красти лиш у безборонних.
Долоні ще гарячі від вогню,
Косою смерть махнула біля скроні.

Щодня ховають матері синів,
Щодня кровицю п"є кремлівська банда.
Та не було б не суму, ні війни,
Якби у спину не плювала зрада.

Хохляцький дух підгнив за сотні літ,
А кум кричить: - Війна? Не маю діла!
Ну що йому Шевченків заповіт -
Вуста нерідна мова очорнила.

Налипла на державу всяка гидь,
Ще трохи і людей не стане в пустці.
За ці слова закриють рота вмить,
Забанять в інстаграмі і в фейсбуці.

Зі зрадою ми боремось не так -
Із друзями йдемо у темну нічку.
Не судимось - ламаємо хребта,
А трупа викидаємо у річку.

12.07.20118р.

Фріців гнали у шию за Одер,
Перемогу згадати не гріх.
А сьогодні москалик господар,
Шапарує в кишенях чужих.

ФСБ - це сучасне Гестапо,
Бравий фюрер - чумний ліліпут.
По Донбасу ординець чалапа
І бурятів озброєних гурт.

Зомбаки українців калічать,
Хоче Київ спалити урус.
Добре вивчив вороже обличчя,
Убиватиму - не помилюсь.

У державі нема супокою,
Є натомість "Газпром" і "Лукойл".
А підлота торгує із тьмою,
Хоче дружби зі смертю хахол.

Миру голуби нині у тренді,
Зрада рветься до владних корит.
Українцям - любов й милосердя,
Кацапурам - лише динаміт.

25.06.2018р.

Пора?

Серйозний настрій - штука непроста,
Доокола невтішні краєвиди.
У супі гуща стала негуста,
Свиня голодна підгриза корито.

Прем'єр не воював і не служив,
Не кайлував щоденно на заводі.
А з виду - угодований мужик,
Якщо точніше - у законі злодій.

У Президента - глянь які персти -
Попухли від фізичної роботи.
Обіцянки народу - звук пустий,
Слуга ж олігархату - не голоти.

Мажор - живий, а дівчини - нема.
Відкупиться від злочину - багатий.
На кару сподіватися дарма,
Елегій не чекай з гіркої правди.


Брат заробляє сотню за добу,
Дружина вже й ночує на городі.
Везуть з Донбаса друга у гробу:
А, може, бути дурнями вже годі?

25.06.2018р.

О-о-о-о-о!

Хазяйчин виск вчуває півсела,
Сховались у кущі маленькі діти.
Жона гучніша чи бензопила?
У цьому, друзі, легко помилитись.

Зозулька на вербиченьці кує,
Цвіркун веде перкусію зі шпарки.
В бою зійшлись Шаляпін й Кабальє,
Сопрано бас шматує на кавалки.

Від крику - шок, знетяма, дрижаки,
Ув очі мавка цілить пазуряччям.
На смерть гризуть мужів тепер жінки,
Скрутився благовірний у калачик.

Неправда, що сильніші мужики!
Лабети гарпій - це колючі терни!
Високі ноти будять мертв"яків,
Просвердлюють у черепі каверни.

P.S:
Вхопив за стан божественну красу,
Обличчя обціловую коханій.
Сьогодні, як і завжди, унизу -
Там гарно, як варенику в сметані...

25.06.2018р.

Ми герої і солдати, бо іде війна.
Україна – наша мати. І вона одна.
Стоїмо у світі цьому за її дітей,
і на варті свого дому для усіх людей.

Полонили нашу віру змії-упирі.
Заслужили вищу міру ті, що угорі.
Запалили нашу хату люті москалі
і нема куди тікати на своїй землі.

Ой, піймає доля на обмані,
наче на м'якушку горобця.
Не перевелися отамани,
та війні не бачимо кінця.

Не скорили нашу волю воїни пітьми.
Стоїмо за кращу долю. Хто, якщо не ми?
Є ще сили, не всихає глей у голові
і надія не вмирає, поки ми живі.

Долі кращої достойні не одні чини.
Не один у полі воїн, поки є сини.
Вириває по одному воїну війна.
Мати армію героїв – дорога ціна.

Не піймає доля на обмані
наче на м'якушку горобця,
поки пам'ятають отамани, –
ми за Україну! До кінця!

06.2018

Ліки

Гавкучий пес колошкає село,
За вірну службу - кісточка, сосиска.
Несамохіть насуплюю чоло,
Бо хохляки вподобали російську.

Говірку скомпоновано з мури,
Від матюків московських тхне мервою.
Є рідна! Українська! Ось, бери!
Не хочуть. Родичаються з ордою.

Лошиця до жеребчика ірже,
А над Дніпром бебекають івани...
Байдужому смакує все чуже:
Йорданська віра, негри та банани...

А глузд шепоче підло "Охолонь!
Це - безнадійні. Труєні каліки."
Мовчу. А з-під пера тече вогонь -
Шукаю хворим чудодійні ліки.

11.06.2018р.

Агов!

Кажуть, задощить від середи,
Без вологи сохне пагін кожен.
Ех, поете! Що ти за один?
В цьому світі люди прагнуть грошей.

З голодухи музонька пищить,
А Пегас іще не вийшов з коми.
Хай ушкварять із купюр дощі -
Будуть пироги, труси, хороми...

Дурень - бідний. Бідний, бо дурний,
А розумний, звісно, що багатий.
Кажуть, є й заможні писуни,
Як вужаки в'ються біля влади.

Я ж її ізмалку не люблю,
Чую "Влада!" - то хапаю шаблю.
Не прошу ніколи у падлюк
Навіть у біду якщо потраплю.

Хоч ніколи ще не набридав -
Нині у фінансових бермудах.
Книжка вже готова. Золота.
Ось рахунок. Виручайте, люди!

Приватбанк, Сушко Олександр Григорович
номер картки: 5168 7422 0615 9240

11.06.2018р.


Воюйте!

В сусідів у сім"ї війна,
До вуха долітає гуркіт.
Кричить і лається вона,
А він щодня здіймає руки.

На шлюбні фото роблять "Cheese",
А згодом - наче дикі рисі.
Навіщо жити ніс у ніс,
Коли у полум'ї обійстя?

В подружнім ложі - лід, сніги,
Нема ні Єви, ні Адама.
Найближчі люди - вороги.
Був рай. Тепер - пекельна драма.

P.S.:

У ліжку мавка. Чую сміх,
Лечу в обійми їй болідом.
Кохати жінку - це не гріх.
Та гріх - дружину не любити.

11.06.2018р.

Без душі

Щітки для пупків - гарний бізнес,
Іде чорт зна що "на ура".
Поїв. Аж у ковбику тисне,
Поспати годинку пора.

В долоні заснув пікінесик,
Розчулився, ледь не зомлів.
Дружина - вродливиця, персик.
Ідилія. Рай на землі.

На щастя показує компас,
Глитнути кагору пора.
А мамцю засунув у хоспіс,
Не муляє очі стара.

Не бачимо жилаві руки,
Не крекче над вухом яга.
Наймаємо няньку для внуків,
Цукерки приносить слуга.

Зорю не розгледиш крізь терня,
Із прірви немає стежин.
Вмирає самотньою неня.
А діти живуть. Без душі.

11.06.2018р.