Наполеону отдали Москву.
Адольфу на съедение Отчизну.
А Путя опоздал на рандеву.
Не стала на колени Украина.

               Отощало залётное племя орды
               на кровавых паях московита.
               Эй, Россия, очнись! Остаются следы
               от грозящего миру бандита.

Хоть гимны пой, хоть оды ей пиши,
а миновали пиететы моде.
В России мы не чаяли души,
а чуяли звериное отродье.

               Мы по Пресне под песни ходили не раз.
               Отошли запевалы лихие.
               Эй, исчадие ада, кто будет за вас
               отпевать панихиду России?

А Вы у всей планеты позади
и люди забывают, – Раша, браво! –
с тех пор как ваши чудики с Чуди́
идут следами Сталина и Мао.

               Россияне, не надо большого ума,
               чтобы жить хорошо и красиво.
               Не спасёт ни тюрьма, ни сума, ни чума
               неугодную Богу Россию.

Не каждый наворует миллион,
и карлики не выдают медали.
Не лезьте баранами на рожон.
Объединится мир и вы – пропали.

               Вы такой православный огромный народ,
               но тяжёлое бремя мессии.
               Вы рабы, если правит Россией урод.
               Россияне, спасите Россию!

                              11.2014

Такої я іще не зустрічав краси!
Ти, наче вилита з ранкової роси.
Відчуй вогонь
моїх долонь,
мій жар цілунками своїми загаси.

Коли зустрінемось, тебе я обійму
й підемо разом зустрічати ми весну,
пташиний спів,
туман садів.
Перед тобою килим з квітів розстелю.

Ти, ніби промінь від далекої зорі,
що спалахнув в моїм вікні, в моїй душі.
Кохана знай
і пам'ятай,
своє кохання даруватиму тобі.


------
Пісня написана в 1993 році
Виконана Ярославом Чорногузом в 2013 (Запис – Руслан Шевченко)
Можна подивитися кліпи - наш і Олексія Тичка:
http://www.youtube.com/watch?v=sPkKbqFOrSs
http://www.youtube.com/watch?v=zGyZojGJUyg


=====================

А у мене було із дитинством побачення.
Я просила у нього, малого, пробачення
За розтрачене сонечко, зламану гілочку,
Недослухану казку і злякану білочку,
За матусині зморщечки, дощик непроханий,
За промінчик обірваний, ранок сполоханий,
За усе, що згадала і все, що забулося...
Я до нього іздалеку знов повернулася.
Я надіялась: встигнеться. Я не знала, що втратила.
Причаївся бузок за старенькою хатою.
Між зеленого листя - із сонця мережечка.
До землі притулилась загублена стежечка.
Вже не хлипає серце - збентежено стишилось:
Тут, у цьому садку, найдорожче залишилось.
... А у мене було із дитинством побачення.
Я просила у нього, малого, пробачення.
А із яблунь прив'ялі пелюсточки капали.
Ми стояли з дитинством, обнявшись, і плакали...

1993

Ты способна любить?...

Ты способна любить постоянно?
Не предать, не уйти, не забыть?
Коль любовью напьешься ты пьяной,
Ты готова любить постоянно?

Я люблю, но люблю я спокойно.
Я уверен, я знаю, что ждать
От себя. Не забыть. Не предать.
Только ты не способна- спокойно.

Ты же любишь себя, не меня.
В осознании этим напуган.
Кто вошел, тот не выйдет из круга.
Докажи, что ты любишь меня.

Я- весь мир, преломленный в тебе.
Сквозь меня, как сквозь призму познаешь
Жар желания, что обретаешь
В час, когда я всецело в тебе.

А затем ты, возможно, уйдешь.
Это путь бесконечного поиска.
Это дивов желания происки.
Докажи мне, что ты не уйдешь.

Я задам тебе этот вопрос.
На него ты, возможно, ответишь,
Только так, что сама не заметишь,
Как бессмысленным станет вопрос...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493885
рубрика: Лирика любви
дата поступления 21.04.2014
автор: Сокольник

Ледь торкнувши лезом
Лагідну блакить
Сивая береза
У гаю стоїть.

Ніжністю своєю
Світиться вона,
Облітає з неї
Жовта сивина.

Приспів:

Сивая береза
В золоті обнов.
Ти – кохання безум,
Пізняя любов. Двічі.

Сон уже змагає
Небо голубе,
Як прийду до гаю –
Обніму тебе.

Пахощами безу
Пестить душу вись.
Ясен і береза
Вітами сплелись.

Приспів:

Сивая береза,
В золоті обнов.
Ти – кохання безум,
Пізняя любов. Двічі.

7521 р. (Від Трипілля) (2013) Конча Озерна під Києвом.

Не піддавайся журбі,
Це ж не хвилина остання,
Я подарую тобі
Квіти весняні кохання.

Пісня цих квітів проста,
В серці відлунює лунко,
Там пелюстки, як уста,
Хочуть жагучих цілунків.

ПРИСПІВ:

Тож хай закрутить він нас –
З вечора і аж до рання
Квітів чарівних цей вальс,
Вальс пелюстковий кохання.

Квіти, розкішні, як ти,
Ніжністю так осіянні,
Казка у них – теплоти –
Квіти кохання не в`януть.

О дивовижна їх суть,
Я ж бо розкрить її мушу,
Квіти кохання цвітуть
Вічністю в люблячих душах.

ПРИСПІВ:

Тож хай закрутить він нас –
З вечора і аж до рання –
Квітів чарівних цей вальс,
Вальс пелюстковий кохання.

24.03.7520 р. (Від Трипілля) (2012) Київ

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти...

Десь на дні мого серця
Заплела дивну казку любов.
Я ішов від озерця.
Ти сказала мені: "Будь здоров!
Будь здоров, ти мій любий юначе!.."
Ах, а серце і досі ще плаче.
Я ішов від озерця...
Десь на дні мого серця
Заплела дивну казку любов.

Говори, говори, моя мила:
Твоя мова - співучий струмок.
Ніч зірки посвітила.
Шепчуть вітру квітки: гей, в танок!
Повінчайся з туманами ночі.
Тихо так опівночі.
Ніч зірки посвітила.
Говори, говори, моя мила:
Твоя мова - співучий струмок.

1914

Вечір надворі, ніч наступає,
Вийди, дівчино, серце бажає,
Чистеє небо зіроньки вкрили,
Вийди до мене, дівчино мила.

Дай подивитись в яснії очі,
Стан твій обняти гнучкий, дівочий,
Глянути в личко - біле, чудове,
На коси довгі, на чорні брови.

В"ється стежка поміж житом,
Поросла травою,
Там колись щовечір літом
Я ходив з тобою.

Грає вітер колосками,
Нахиля їх долі,
Я прийшов сюди із сльозами
Тяжкої недолі.

Стану землю цілувати,
Що ти походила,
Стану плакати, ридати
За тобою, мила.

В"ється стежка поміж житом,
Поросла травою.
Ходжу, броджу, нуджу світом
Тяжко за тобою.

Запечалюся я за тобою*
Світлим смутком ясної весни.
Як за даллю небес голубою
Тужить сонце із хмар пелени.

Запечалюся я за тобою,
Як за висохлим ґрунтом – гроза,
І непрохано-чисто росою
Упаде йому в ноги сльоза.

Запечалюся я за тобою
Як за щемною піснею – слух,
Де божествені звуки гобою
Пестять вись, наче ніжності пух.

Запечалюся я тут на луках,
Й наче серце твоє золоте ж,
Пташеня мені сяде на руки
Й тихо скаже, що тужиш ти… теж.

4.04.7518 р. (2010) Конча Озерна

Одійде скоро літечко тихцем,
І листя посвітлішає на вітах.
І осені замислене лице
У золотавій посмішці розквітне.

І затремтить від холоду вода,
Багряні коні – до кабріолету –
Щемливий серпень віжки передасть
Вже вересню – мрійливому поету.

Він у човні натхнення попливе,
Осяяний медових віт волоссям…
Іде пора душевних одкровень
І музики глибокої, як осінь.

25.08.7521 р. (Від Трипілля) (2013)

Дажбогів гай, Конча Озерна - Київ.

Вже мій чуб, вже мій чуб – поле припорошене,
І на нім чорноти майже і нема,
Мов прийшла, мов прийшла, мов прийшла непрошена
І укрила снігом голову зима.

Я струсити хотів, та не осипається,
Потім пробував змить весняним дощем,
Тільки вже чорнота більше не вертається,
А пороша свого додає іще.

Красне літо навкруг розквітає звабою
І природу усю зеленню вгорта,
Лиш моя голова білою кульбабою
В соковиту траву тихо обліта.

7509 р. (Від Трипілля) (2001)

Люди спиваються найчастіше з приводу
Різдвяних свят, або
Некерованої любові.
Вона не фарбує лице –
У неї поламані руки.
І доки голоси гранітної плитки,
Викладеної у Львові,
Триватимуть з дзвонарями
Святого Юра о шостій
Ранку,
Доти їй існувати у цьому
Місті,
Доти їй в ньому бути.

Що керує тобою, окрім розуміння,
Що життя це лише періодичне
Відчуття глибини,
Розпачі в ньому такі ж тужливі
Як порожнеча у підводних
Човнах,
Двісті метрів по тому закінчився
Дощ, після цього почнуться
Сніги,
Вдихай їх своїми надірваними
Грудьми,
Видихай їх у кожного з нас.

Триста шістдесят сім –
Це рік і ще одна ніч,
Рівно настільки вистачить
Наших легень, тому
Вона прокидається у цьому
Місті – у ньому січень,
І щось калатає у неї в серці,
Скоріше серпень,
Скоріше серпень,
У серпні зростуться
Руки.


2014 р.


http://vk.com/myroslavgoncharukkhomyn?w=wall-68657073_112

Одшуміла любов, одшуміла,
Наче юності буйне вино.
Ти спокійна, як сон, моя мила,
Не хвилюєшся серцем давно.

Все – робота, робота, робота –
Навісна круговерть суєти.
Та невже ж не зупинишся, доти
В небуття доведеться піти?!

Зупинися на мить, зупинися,
Глянь усміхнено в небо сумне.
Може там, у захмареній висі
Десь проміння ласкаве сяйне!

Десь проміння сяйне іздалека,
Хмелем юним заграє воно.
Прилетить білокрилий лелека
Й серенаду утне під вікном!

9.11.7520 р. (Від Трипілля) (2012)

До тебе знов думкою лину,
Розлукою змучений я,
Згадай же, ну хоч на хвилину
Про мене, кохана моя.

Голівку схили у задумі
Й ласкавих думок мені шли,
Щоб квітами ніжними суму
Вони в моїм серці зійшли.

Голубкою хай затуркоче
Надіслана ласка хоч мить,
І серце моє затріпоче,
І солодко так защемить.

І радість у душу наплине,
Мов пісня весела й дзвінка...
О щастя сяйлива хвилино,
Чому ти коротка така?!

7506 р. (Від Трипілля) (1998)

Вже скоро осінь гомінка*
Розпушить хмари білопері
І музи виведе рука
Рядки печальні на папері.

Із хмар, як спогад по тобі,
Кохане вирине обличчя.
І у захмеленій журбі
Сльозу непрохану покличе.

І заридає враз гроза,
Мої усі потопить мрії…
І листя світла бірюза
Від розпачу зазолотіє.

29.07.7521 р. (Від Трипілля) (2013)

Стихло все в палацах Дожів, мера,
На дзвіниці змовкло звичне «Бов!»
Нам венеціанський гондольєро
Пісню заспіває про любов.

І гондола так нечутно плине,
Пісня щем у серце принесла.
В гондольєра місячні перлини
Сріблом опадають із весла.

Як звучить мелодія розлога! –
Ніжно рожевіє небокрай…
Слухай, мила, музику від Бога,
І в моїх обіймах завмирай.

У підсвічниках танцюють зорі
Відсвітом коханого лиця,
Вікна пісню слухають прозорі
Й одкриваються, немов серця.

Музика замовкне величава,
Підійде гондола під причал,
Раптом, як в театрі: «Браво! Браво!» -
Рвійно налетить овацій шквал.

А коли затихне все довкола,
Як тріумфу музики сліди –
Вже просвітлені каналу кола -
Загойдають квіти на воді.

17.02.7517 р. (Від Трипілля) (2010)

Гайда гойдатися на гойдалку у гай,
Готове горе вже зими змаганням!
Не гайся, галочко, і бігти устигай –
Розгойдується гойдалка кохання.

Агонія снігів гряде на берегах,
Густі гілки згинаються дугою…
Гойдаємось, кохаємося – ах, ах, ах! –
Вагання невагомістю легкою!

ГойдА! ГойдА! Ого! Ого! Ага-а-а! -
Зневагою до гніву гравітацій,
Де ігнорується жива вага –
З галантністю голубимося грацій.

Гойдай мене, гойдай мене, гойдай! -
Ти гаряче гукаєш гуком ярим…
І я гойдаю, аж регоче гай,
Аж розбігаються безгучно хмари!

10.03.7517 р. (Від Трипілля) (2010)

Звучить мені в мобілці нота «сі»,
Заводить так мелодія класнюча,
Я викликаю київське таксі
І хочу вам цю музику озвучить.

Мені щастить, мені уже «везе» -
Ви не знайдете «тачки» тут «покруче»…
Мене везе, мене уже везе -
Таксі «Шансон», розкішне і співуче.

Приспів:
Таксисте, друже, натисни клаксон,
Нехай усі мої здійсняться мрії,
Вези мене, вези мене у сон,
У найчарівніший у світі Київ. Двічі.

На лівий берег через міст «Метро»
На захід сонця фарами свічу я,
Який прекрасний вигляд на Дніпро,
Неначе птах, на крилах тут лечу я.

Які жінки! Водію, не дивись…
А то впадем у воду ми з тобою.
Ми піднялися у захмарну вись,
Де сонце в парі з даллю голубою.
Перегра.

А вечори які чудові тут,
В неонових вогнях мій погляд тане.
Як навесні божественно цвітуть
У ботсаду магнолії й каштани.

Свої літа на кручі ці несу
І розкажу таксистові відверто –
Побачив парижанин цю красу
І захотів у Києві померти.

Приспів:
Таксисте, друже, натисни клаксон,
Нехай усі мої здійсняться мрії,
Вези мене, вези мене у сон,
У найчарівніший у світі Київ. Двічі.


17.12.7521 р. (Від Трипілля) (2013),
Київ.

Глянеш ніжно - і розтане сніг,
Усміхнешся - сонечко засяє,
І голублять промені ясні
Проліски кохання в світлім гаю.

З губ твоїх цілющої води
Я нап"юся, мов з берези - соку,
Стану, наче легінь молодий,
Наче птах, полину в даль високу.

Подих твій ласкавий надихне
Сотворити крилами поему,
Щастя легко на папір зітхне:
"Ти - весна, весна в житті моєму!"

14.03.7517 р. (Від Трипілля) (2010)

Звалили Леніна з кривавого граніту –
Героям слава, слава навіки!
Нарешті вже позбулися ми гніту
Неволі від убивчої руки!

Народ скидає з брязкотом кайдани,
Народ не залякати, не зігнуть!
Благословен будь, рідний наш Майдане –
Свободи української ти суть!

Ні кігті «Беркута», побої, ні тортури –
Не зупинити вам священний гнів
Народу, що змете й камінні мури
Мільйонноруким поштовхом синів.

Подалі від безПутньої Росії,
Що скніє мовчки в рабства ланцюгах…
Хай здійметься ізнов рука Месії,
Покаже нам ясний в Європу шлях!

8.12.7521 р. (Від Трипілля) (2013)

Засни, засни, коханий, у обіймах,
Вони - мов тиха гавань після дня.
Нехай, нехай від марев неспокійних
Моя любов тебе охороня.

Малює ніч на прядиві зірчастім
Мазками найніжніших диво-фарб
Дві долі, оповиті спільним щастям, –
Довірений мені безцінний скарб.

Чи тепло на плечі моїм, чи зручно? –
В душі - турботи лагідні слова.
Цілую тільки поглядом, беззвучно,
Аби не потривожити, бува.

Малює ніч на прядиві зірчастім
Мазками найніжніших диво-фарб
Дві долі, оповиті спільним щастям, –
Довірений мені безцінний скарб.

Хотіла опублікувати цю нашу пісню ще 8Березня, , але не наважилась, бо ситуація в країні така...Але подумалося, що таки не вистачає нам усім позитиву...ТОМУ...ЩИРО...( А ТЕКСТ ПІСНІ УЖЕ Є НА МОЇЙ СТОРІНЦІ...)

Я мрію спалити весь рок,
Хай живе славна фабрика зірок,
Депутату свободу для слів і думок,
За заслуги лавровий вінок.

Більше б їсти на зламі епох,
По МакДональдсу дайте нам на двох,
А міліції - честі і віри без меж:
Справедливішу ти не знайдеш.

Я хотів би лишитися в ній -
У країні мрій,
Очі сліпить, мов сонце, мені
U.країна мрій.

Я учора ходив на концерт,
Бунтарі заспівали на десерт,
Мовби дух боротьби у серцях ще не вмер,
крикнув я: "В нас турботливий мер!"

Я звичайний вкраїнський студент,
Я не бачу причини для сцен,
Бо і бомж тут щасливий і пан Президент, -
Це небачений ще прецедент.

Я хотів би лишитися в ній -
У країні мрій,
Очі сліпить, мов сонце, мені
U.країна мрій.

Але згодом сигнальні вогні
Підморгнуть на ранковій зорі,
Я полину на крилах надій
У краї наших мрій.

Я хотів би лишитися в ній -
У країні мрій,
Очі сліпить, мов сонце, мені
U.країна мрій.

http://vk.com/wall-58937135_5 - тут можна прослухати аудозапис пісні.

Дощ осінній крапа де-не-де,
Витискає хмару немалую,
Струнконога кралечка іде,
По Хрещатикові дефілює.

ПРИСПІВ:
У стовпа заїхав «Мерседес»,
Як побачив змійками панчохи,
Київ замовкає враз увесь,
Тільки чуть навколо «ахи» й «охи».


Світ не бачив ще тебе таку –
Чарівну, звабливу Люсю-Мусю,
Наче песик той на ланцюжку,
До твоєї тіні прив`яжуся.

ПРИСПІВ:
Ти поміть у натовпі мене,
За тобою йти, повір, я мушу,
Над тобою - диво осяйне -
Парасолькою одкрию душу.

О моя любов, моя Лю-Лю,
Хай сипнеш з очей у мене перцем –
На калюжу плащ я простелю –
Ніжкою ступай мені на серце.

ПРИСПІВ:
Хай презирливий почую сміх,
Але знай, чарівна диво-Ладо,
Я вже, я вже біля ніг твоїх,
Ти моя осіння дефілядо!

30.09.-1.10.7521 р. (Від Трипілля) (2013)

я малюю сріблясті зорі, серед них ти такий особливий,
я шукаю кармічних бонусів, щоб забути життя буденне.
ти смієшся такий зосереджений, і я бачу - тобі це властиво,
відкидаєш чуба назад: "Повертайся.
До мене."

я танцюю космічний джайв на твоїх блискучих кометах,
відбиваю останній ритм, як чичіткою, стуком та степом.
ти мені особистий Кафка, ти мені золотий Кастанеда,
я кажу лише: "Я повертаюсь.
До тебе."

Будда дивиться зі світлих небес, чистить ауру, змінює карму,
розсипає гарячі думки, і без жалю криє любов'ю.
я готова перемогти три мільйони розлючених армій,
аби бути десять хвилин.
З тобою.

Мені наснився той далекий вечір,
Що пилом сіро падав на поріг,
Найперший вирій, крик терпкий лелечий,
Твої слова, тривожний гомін їх...

Приспів:
Вихлюпується ніжність із-під вій,
Безмовно гасить полум'я відчаю.
Прощай, мій чорнобривцю золотий.
Прощаюся з тобою. І прощаю.

У дзвоні літ, у пам'яті, у зливі
Іздалеку звучи мені, звучи.
Перебираю струни чорнобриві,
Немов гарячі вогники свічі.

Приспів.

Гаптую спомин: золото - по синім.
Вогонь жоржин задмухують вітри.
Коханий мій, бурштиновий, осінній,
Іздалеку гори мені, гори!..

Приспів:
Вихлюпується ніжність із-під вій,
Безмовно гасить полум'я відчаю.
Прощай, мій чорнобривцю золотий...

У чашечках конвалій – тінь сльози.
Пречистої. Пресвітлої. Святої.
Пташок небесних диво-голоси
І пахощі осонценої хвої.
Уклін тобі, мій краю дорогий,
Де сосни, як послушники у Храмі,
Де незабудок ніжні береги
Заплетені джмелиними піснями.
Де спогади окрилені мої
Торкаються високої блакиті.
На струнах вітру плачуть солов`ї -
Найкращі солов`ї у цілім світі…
Порожній дім ще дихає теплом,
Лелечі гнізда моляться піснями.
А та верба старенька за селом
Щоночі тихо схлипує за нами…

Такої я іще не зустрічав краси!
Ти, наче вилита з ранкової роси.
Відчуй вогонь
моїх долонь,
мій жар цілунками своїми загаси.

Коли зустрінемось, тебе я обійму
й підемо разом зустрічати ми весну,
пташиний спів,
туман садів.
Перед тобою килим з квітів розстелю.

Ти, ніби промінь від далекої зорі,
що спалахнув в моїм вікні, в моїй душі.
Кохана знай
і пам'ятай,
своє кохання даруватиму тобі.

(1994)

Брате, мій брате, з обличчям сумним,
З сумними очима церковних картин.
Сивіє поволі твоя голова,
Сивіють думки та сивіють слова.

Ти більше не бачиш далеких вогнів,
Не розрізняєш своїх й врогів,
Затихли у серці сурми боїв,
Згубив намистини несказаних слів.

Роз'ятрені рани
Розпалюють серце до зрад,
Нестримність знищить гнітючу
Незбутність мрій.
Сьогодні всесвіт
Танцює зі мною в такт,
А завтра ніхто не відтворить
Ходу подій.

Брате, мій брате, ми стали чужі,
Нас розділили версти й роки,
Пристрасні ночі, неспокутні гріхи...

Вже промайнули зими й літа,
Тавровано наші душі й серця,
Ти залишишся тут, ну а я...
Мої шляхи не знають вороття.

Роз'ятрені рани
Розпалюють серце до зрад,
Нестримність знищить гнітючу
Незбутність мрій.
І вже не важливо,
Де ворог, де брат,
Коли у грудях оживають
Мільйони вітрів...

сл. Л. Калиновської, муз Олега Бута

Благословен цей ранок в небесах
і сонця промінь знов мене розбудить.
Мій рідний краю, славен ти в віках,
Ти розправляєш знов синівські груди.
Моя земля, де народивсь Олесь!
Тут є усе, до чого серце лине.
О, Білопілля, берег синіх плес:
Сула і Крига, Вире солов’їний!

Приспів: А я до тебе серцем притулюсь,
А я до тебе з ніжністю схилюся
Мій рідний краю, я тебе люблю,
Мій милий краю, я тобі молюся!

Стіжками долю вишию свою,
Щаслива доля, тепла і привітна.
І розквітає квіткою в маю,
черемхою й каштановим суцвіттям.
І хай з роси й води на многа літ,
найкращих літ, щоб не було їм краю!
Хай розквітає цвітом славний рід,
Мій милий краю, Білопільський краю.

Приспів: А я до тебе серцем притулюсь,
А я до тебе з ніжністю схилюся
Мій рідний краю, я тебе люблю,
Мій милий краю, я тобі молюся!

Мій рідний краю, я тебе люблю,
Мій милий краю, я тобі молюся!

Досить вже! Наїлися!
Силос з обличчя зітрем
В Авгієвих стайнях народилися
В них і помрем

Годі вже навперегін
Шию встромляти в ярмо
Перед катом гнутися, мов пластилін
Ми мертві давно

Вистачить вже стусанів
Доста лизать дупи твердь
Султанів, шахів, герцогів, вождів, царів
Краще вже смерть!

Тисячну різку отримуючи
Стиснем кулаки
П'ємо довгі роки
Непереливки
Досить терпіння вимірювати
В кілометражі
Нерви вже на межі
Тож освятим ножі

В цій метушні
Гублю себе щодня…
Щодня втрачаю…
Мені б коня,
Небесного коня,
Що втік із раю…
Дитячих мрій
Цілунок золотий,
Щоб стало легше.
І погляд твій –
Іскринками з-під вій,
Як ніби вперше.
Мені б мої
Розкрилені світи
І вітру подих,
Бо це життя
Земне перепливти –
Великий подвиг.
…Мені б уже
Не гратися ножем
З подвійним лезом.
Ділити біль і невигойний щем
Із білим безом*



***

Цей темний морок зусібіч…
І так бракує сонця й свіч…
І так бракує висоти…
А ще чомусь не поруч ти…
А ще улесливості бич,
Фальшиві маски слів, облич
І прогинання тих, що поруч...
І влада вже не влада - покруч...
… Я не плазую, не повзу,
Мене не зігнеш, як лозу…
Натхненним словом захищусь…
Згораю…
Падаю…
Свічусь…

Листопад, листопад, мій осінній маестро…
Зачепилась печаль за сумні журавлині ключі…
Я воскресну, ти чуєш, я все-таки знову воскресну,
І, мов листя пожовкле, свої позбираю плачі…

Затремтить, забринить тишина, сивим смутком сповита…
У кленовім мовчанні для серця відраду знайду.
Ще в долонях своїх бережу теплий залишок літа...
І назустріч тобі багрянію, як листя в осіннім саду…

А душа молода... ще бурхлива, як повінь...
І спиняється час, щоб черпнути палкої снаги.
Зачарований вітер відносить у даль мою сповідь,
І осіння печаль залишає мої береги…

2012

Знов травневі дні,
каштани квітнуть надзвичайні.
Не до них мені,
коли я маю справи чайні.

Приспів:
Ми біля самовару, я і Маша,
кажу я: "так", жартує Маша: "ні".
Кипить, як в самоварі пристрасть наша.
Я - коло Маші, й хороше мені.
Чаю нам ледь вистачає,
ми ж бо цілунки запиваєм чаєм.
Ми біля самовару, я і Маша.
І так сиділи б з нею день при дні.

Поки те та се,
нас пограбовано, звичайно.
Винесли усе,
та не приладдя наше чайне.

Приспів:

То ж біля самовару - я і Маша,
кажу я "так", а Маша каже "ні".
Кипить, як в самоварі пристрасть наша.
Я - коло Маші, й хороше мені.
Так рум'янець до лиця їй,
та погляд Машин дещо обіцяє.
Й ми біля самовару, я і Маша.
Було б нам нудно на самотині.

2013

Дай напитись голосу твого,
О моя Богине яснолиця,
Зачерпнути сонця мед-вогонь
Із небес глибокої криниці.

Я його не можу не жадать,
Лиш почую й ллється враз на мене -
Ніби світло - Божа благодать,
Ніби дощ у спеку – на рамена.

Голос твій – дзвінкий, немов струмок,
Промиває всі сердечні рани,
Ніжним звуком теплих слів-думок
Зцілює їх лікар мій коханий.

Хай же довшає сяйлива мить –
Я тоді із бід усіх воскресну –
Лиш як телефон мій прошумить
Водоспадом слова пречудесним!*

6. 03. 7517 р. (Від Трипілля) (2010)

Знову грай!
В стані дивної хвороби
більш не знаю, що робити й що казати, я.
Це, втім, необхідно... то ж роби ще спроби!
Ба, чи людина ти? Ні, ти - паяц!

Вдягни костюм, грим з борошна зроби-но,
бо ж за гримаси платять люди і за сміх.
Хай навіть Арлекін украде Коломбіну,
смійся, паяце, задовольняючи їх.

Безглуздим реготом гамуючи зітхання
та під машкарою тамуючи свій біль,
смійся, паяце, над безталанним коханням.
Смійся від горя, завданого тобі.

***

Вновь играть!
Не имею больше силы я.
Что сказать, что делать, нет, не знаю я.
Цель - одна...ещё одно усилие!
Ба, человек ли ты? Нет, ты - паяц.

Надень костюм, лицо - в муке, так нелюбимой!
ведь люди платят за гримасы и за смех.
Пусть даже Арлекин уходит с Коломбиной,
смейся паяц, удовлетворяя их всех.

Пусть слёзы, спазмы душат, не веди и бровью,
под маской прячь свои страдания и боль.
Смейся, паяц, над своей несчастной любовью!
Смейся от горя, что овладело тобой!

***

Act again! While in delirium and out of my brain,
I do not know what I say and do, I'm down,
And yet it's necessary... make a strain!
Bah! Are you not a man?
You are a clown!

Put on your costume,
dip your face into farina.
The people want to laugh, and they pay to be here.
And if Harlequin shall steal your Columbina,
laugh, clown, laugh, and then the audience will cheer!
Turn your distress and tears into jest, oh, clown
your pain and sobbing into a funny face, while playing your part – Ah!

Laugh, clown,
at your love, that was broken down!
Laugh at the grief that envenoms your heart!

(translated by Volodymyr Knyr)

2012

Циганко, ти скрипкою своєю
і піснею під неї,
що дрімоту жене,
циганко, ти скрипкою своєю
і піснею під неї,
підкорила мене.

Скрипка рве моє серце,
додаючи пристрасті й жаги.
Тож пізнати усе це
і не цигану також до снаги.

Циганко, ти скрипкою своєю
і піснею під неї,
підкорила мене.

***
Цыганка, своей волшебной скрипкой,
своей улыбкой,
что сияет, маня,
цыганка, своей фигуркой гибкой,
ты покорила и влюбила меня.

Ты - любима поэтом,
как бокал токайского вина.
Та, кто знает об этом,
ей ведь вовсе цыганкой быть не на-
до, да-да.

Цыганка, своей волшебной скрипкой
ты покорила и влюбила меня.

2012

Нині вже пізно каятись, годі!
Нашим стосункам — край!
Прийшов багатший і кращий від мене добродій
і враз тебе, щастя моє, вкрав.

Маю прохання, може, останнє
й перше палке моє:
Дай мені цю ось неділю, останню неділю,
а далі хай буде, як є.

Приспів:

Це — остання неділя,
нині ми розстаємось,
нині ми розійдемось
на вічний час.
Це — остання неділя,
не шкодуй її мені,
подаруй її мені
останній раз.

Матимеш неділь тих ще багато.
а мені лиш ця лишилася.
Це — остання неділя.
Більш навряд мені дасться.
Таке бажане щастя
скінчилося.

Отже, питаєш, допоки все це?
Як бути нам затим?
Скажу, я вищого прагну усім своїм серцем.
Тим вищим є..., та менше з тим.
Найвищою є, так, твоя воля
й щастя на довгі дні.
А отже піду одразу, така моя доля...
Та дай цю неділю мені.

Приспів.

***

Нынче - не время для объяснений.
Факт, что ушла любовь.
Тот, кто богаче, красивей, но вряд ли честнее,
он счастье моё, увёл с тобой.
Есть, правда, просьба в этот осенний
день. Раз за много лет.
Дай мне одно воскресенье, одно воскресенье,
а дальше хоть меркнет пусть свет.

Припев:
В этот вечер последний
мы с тобой расстаёмся,
мы с тобой разойдёмся
навек сейчас.
Этот вечер последний
не жалей нам для встречи
дай ты мне этот вечер
в последний раз.

Будет у тебя ещё немало
самых разных воскресений, но
в этот вечер последний
в этот вечер в ненастье
мной желанное счастье
украдено.

Будет у тебя ещё немало
самых разных воскресений впредь.
Для меня ж в воскресенье,
в этот вечер в ненастье
будет подлинным счастьем
лишь умереть.

Спросишь, надолго ли эта встреча?
Что-то нас ждёт потом?
Чего-то высшего жажду, тебе я отвечу,
и высшее это..., всё дело в том,
что высшим пусть пребудет с тобою
счастье на много дней.
А я так... сразу уйду я, ведомый судьбою.
Но дай воскресенье ты мне.

2012

Дощ ллє на дорогу...
Множить він тривогу.
Я - біля порогу,
ти ж усе не йдеш...

Кроків я не чую,
тілом весь тремчу я.
Й одне лише шепчу я:
"То де ж ти, то де ж?"

Зітхаю я, ждучи,
та якщо ти любиш,
мене приголубиш
уночі.

Дощ ллє на дорогу...
Множить він тривогу.
Чому ж ти досі не йдеш?
Мила, де ж ти, де ж?

Злива не вщуха.
Ніч, лиха й глуха,
блискавками вибуха.
Мовила ж "прийду",
я в надії жду...
Чи собі лиш на біду?

Зітхаю я, ждучи,
та якщо ти любиш,
мене приголубиш
уночі.

Дощ ллє на дорогу...
Множить він тривогу.
Чому ж ти досі не йдеш?
Мила, де ж ти, де ж?

2013

Хочеш, буду для тебе ранковим сполоханим сном,
Де холодну реальність так важко одразу збагнути,
Гострим запахом кави, розквітлим духмяним бузком,
Теплим подихом вітру із нотками м`яти чи рути?..

Хочеш, буду відлунням далеких дитячих казок,
Мерехтінням роси у прозірчастім раннім тумані,
Чи обсипаним пилом замріяних наших зірок,
Чи зажурою верб у печальнім осіннім згасанні?..

Може, стану для тебе пахучою свіжістю нив,
Ніжним бризом легким у солоних обіймах прибою?..
Та тебе не приваблює жодне з обіцяних див,
І мені зостається одне: просто бути собою…

І мені зостається одне: просто бути собою…

І мені зостається одне: просто бути з тобою...



18.06.2013

Ти дивишся мені так ніби-то у душу,
В очах твоїх сумних читаю я "Зажди!",
Та знаємо, нажаль, що їхати я мушу.
Надовго чи? Хто зна? Можливо, назавжди.

Приспів:
Серпанковий туман над нами рожевіє,
Вже вранішня зоря над тамбуром сія.
Кондуктор не спішить, кондуктор розуміє,
Що дівчину свою навік лишаю я.

Запам'ятаю я усе, що ти сказала,
Мить не забуду цю ніколи і ніде.
Ще лиш один дзвінок, і стихне шум вокзала.
Останній лиш дзвінок, і потяг відійде.

2012

це просто історія дівчинки
з очима як небо синіми
душею такою юною
як перші весняні дні
при світлі нічної свічечки
акордами сумно-осінніми
натхненно творила музику
записувала пісні
легенди собі вигадувала
з подробицями романтичними
шукаючи принца казкового
квітчала веселками дні
а мрії були наївними
а вчинки були незвичними
а вірші неначе сповіді
або молитви сумні
зустріла...невипадкового
на мрію дитячу схожого
на лицаря того казкового
сполохано мовила НІ...

***
Чи жаль, чи смуток, чи темна хмара
Летіла в простір і думку вкрала:
«…Невже це осінь прийшла у гості
й надії просинь у мене просить...?»
Я тільки очі звела, щоб нишком
Благати в неба тепла ще трішки.
Зимно… Невже це осінь
прийшла у гості, як нелюбов?

Чи жаль, чи смуток, чи дивна хмара
Летіла в небо і душу вкрала:
Невже це осінь приходить в гості
І сонця просить у неба вдосталь...?
Я теж долоні звела докупи
Благаю Долю брови не супить…
Осінь… Невже це знову
недоля-осінь, як нелюбов...?


2003-2004 рр
* ...прошу не судити строго професійних виконавців :) бо співаю таки нікудишненько :)

Серед усіх бост́онських мостів,
І далеких канадських озер
Залишився вітер твоїх геосфер…

Серед усіх паризьких комун,
І далеких львівських вокзалів,
Залишилося сонце наших причалів…

Та щоб не сталося я
Завжди буду для тебе
Холодним сонцем
І далеким небом…

Серед усіх піренейських вершин,
І далеких британських дощів,
Залишилося кілька недоспаних снів…

Серед усіх близькосхідних війн,
І далеких турецьких хвиль,
Залишився наш небосхил…

Та щоб не сталося я
Завжди буду для тебе
Холодним сонцем
І далеким небом…

2013 р.

P.S. Домашня власноруч записана музична "чернетка"

Я відпускаю ненависть свою...
Нехай іде...Нехай не повертається...
Любов`ю вищою освітлена, стою,
І Білий Ангел в серці озивається...

Я відпускаю ненависть свою,
Щоб зло корінням в душу не впліталося...
За все плачу добром. І Господа молю,
Аби воно до мене поверталося...

Я відпускаю ненависть свою...
Світ цей Творцем задуманий для щастя.
Тож я страждання всі благословлю
І до людей піду, як до причастя...


2005

Крапає кров на сніг, ти кохання не зберіг
В ранах моя душа, бо від тебе їду я
Кровоточить моя любов, і обпікає серце знов
І вже не болить, вже не вогонь, а лід

Тому що сумно, сумно, сумно
То краплі крові на снігу
Тому що сумно, сумно, сумно
А звістку я більш тобі не пришлю
А я чекала, шукала, надіялась і ждала
Зустріть любов в цьом холоднім краю
Але тепер я звістку тобі не пришлю, не пришлю

А ти у світі радості і любові
А я у світі смутку і жалю
І я тобі звістку не пришлю...
Жоана Мадзестеш

2012 рік