Зі мною тут Поезія ходила,
Схиляючи голівку на плече.
І шепотіла, мов дівчина мила.
І променями пестила очей.
Зі мною тут Поезія ходила.

Зі мною тут Поезія літала,
За спиною висіла, наче ельф.
Натхнення чарівливе опахало
Відносило мене в небесний шельф.
Зі мною тут Поезія літала.

Увись мене Поезія водила.
І бачив я, як Велес розпростер
Перисті хмари, як орлині крила,
І слухав музику високих сфер –
Увись мене Поезія водила.

Вона на Землю грішну опускалась
В рожевім сяйві, наче в НЛО.
І всю її, немов концертну залу,
Наповнювала світлом і теплом –
Вона на Землю грішну опускалась…

25.12.7523 р. (2015) Київ, ботанічний сад ім. Г.Гришка,
Українська ділянка

Не губись в моїх очах , не топися
Не течи в швидких річках , сторонися
Тиж для мене папороті ворожба таємна
Ти для мене сік життя , біль приємна

Не згубись в моїх піснях солов*їних
Стрічкою плетись в словах наших ніжних
Душу з серцем повінчай , пригорнися
У коханні розквітай , причастися

Тільки раз прийде вона та що справжня
Тільки раз летить стріла та що власна
А за сходом захід нас так огорне
І відпустить в небо в парі - невгамонне .
2015р.

За що сварились горобці уранці?
Сумні зізнання,
Сумні зізнання…

Про що заплуталося сонечко в фіранці?
Прощай, зітхання…
Прощавай!
Зітхання!

Чим ружі пахнуть в трилітровій банці?
Новим коханням?
Так.
Новим…
Коханням...

24.12.2015

Цей місяць без метелиць в голові.
Одні лише тумани і тумани...
Занедбані обійстя зимові,
обсіли ґави древа і паркани.
Агов, морозе, вітре і сніги,
у паралелях норду заблукали?
Чи повернули на чужі круги,
щоб всує до Різдва не турбували?
Міняє вектор часу на землі
свої пріоритети і натхнення.
Малює сни на чорному чолі
безлике, як на зиму, сьогодення.

22.12.2015

Як хороше в зимовому раю!
Хоч він безсніжний, та зате – спокійний.
Лікує душу зранену мою,
Мов стан схвильований мій розуміє!

І пестить вітер, тягне ласки нить,
І легко так розсіює тривогу.
Немов говорить: «Ну, вже досить нить!»
І моляться озерні хвилі Богу.

Гіллястий дуб схилився до води,
Мелодію почув Санта-Лючії…
О Велесе, моїм пером води,
Допоки у гаю не споночіє.

Допоки в серці згасне той вогонь,
Зотліє в ньому іскорка остання.
І попелом – з обпечених долонь
Розвіється розтерзане кохання.

13.12.7523 р. (2015) Конча Озерна, Ольжин став

Ти знаєш, кохане, що цього не буде—
ми так вже про це говорили багато!
Не треба весь час відкривати сторінку,
не треба у скриньку щомить заглядати!

Не треба вночі прокидатись—«а раптом?»,
боятись покинути дім на годину,
раз-по-раз нав’язливо тиснути кнопку,
бо так вже чекаєш чогось—до загину!

Спинися, ти ж знаєш умови контракту--
і все-таки Всесвіт хнюпливо морочиш...
Ти вгадуєш правильно--цього не буде,
і саме тому, що ти так цього хочеш!

2014

Хай на вулиці вітряно-вітряно,
Вдихаю любов із повітрям я.
Й нестрашні ніякі простуди,
Холодний вітер любов не остудить.

За вікном хай метуть заметілі
І ніхто навкруги не повірить,
Що серцю байдуже холод на вулиці,
Коли гаряча любов в серці тулиться.

2014р.

На денці моєї душі
затонув корабель Асоль,
І в море із синяви віч
потрапила відчаю"соль".
Я море тихенько несла
допоки подув вітерець,
А далі мій смуток із хвиль
подався кудись нанівець...
Он човен у морі пливе,
А в ньому сміється Асоль,
Нехай каравели нема,
Є парус рожевий двох доль...

І я , і ти , ті дві сльози
У полум*ї яскраві зорі
І ти , і я , полон краси
Кохання повороти долі

Тих польових букетів жар
Ми роздали усім наснагам
Тих сходів почуттєвий дар
Розвіявся на милість злакам

Потали почуття в росі
Яку ми вчасно не зібрали
Лишається спитать мені
Навіщо швидко забували ? ...

Болить моє , болитьб твоє
Нами розірвані стосунки
Грозою сонце золоте
Із неба падали краплинки.
2015р.

Ти все одно його не забудеш
Навіть коли любити іншого будеш…

Він підносив тебе до неба,
Той хто зараз далеко від тебе.
А той хто близько не є близьким,
Бо тільки любов править серцем людським.

Він підносив тебе до неба,
А ти вірила іншої любові не треба
І навіть з пам’яті спогади стерши,
Він назавжди залишиться в твоєму серці.

Ти все одно його не забудеш
Навіть коли любити іншого будеш…

2014р.

Так холодно зимою,
Кружляє заметіль.
Я знову не з тобою,
Такий нестерпний біль.

Сніжинки білі-білі,
Зима накрила всіх,
А я зимі не вірю.
Такий нестерпний сніг.

2014р.

Вона завідомо одягнула
легке біле плаття
і летіла пелюстково-біла
у квітуче передчуття щастя.

Хода дарувала іскри
своїми дзвінкими підборами
і луна відлунювала тактами
з романтичними нотами.

Тканина злегка прозора
обрамляла лінії на білому
і весна громом гримала,
сплітаючи травневу зливу.

Сльоза майоріла намистом
у темряві змоклого міста
і хтось осипався цвітом
у руках білого піаніста.

Пробач, що зустрілися долі
В духмяний вечір при зорі,
Коли була з тобою поряд
І погляд твій мені в душі горів.

Пробач за те, що зараз я не поряд
І марно зустрічі не жди.
Пробач, що мій холодний погляд
В твоєму серці назавжди.

2014р.

Не вір усмішці без обличчя,
бо це всього лиш маска.
Вона до себе вабить, кличе,
ховаючи тяжкі поразки.

Бо ця усмішка нишком плаче,
ніхто не бачить її болю
і хоче буть вона найкращою,
бажа зігріть усіх любов’ю.

І хоче бути вона щедрою
у своїй бідності і злидарстві,
так, щоби найбільші ледарі
зацікавились акторською спритністю.

Не вір усмішці без обличчя,
бо це лише майстерна гра.
Вона сяє доброзичливістю
в безличності своїй вмира.

2014р.

Зима із вкрапленнями снігу,
Який лишився по садах.
У замерзаючу відлигу
Все небо – як з туману дах.

Десь на алеї тихнуть кроки -
Чиясь замріяна хода.
І вітерець рожевощокий
Опале листя підкида.

Ще романтичний дух витає,
Хоч тьмяне вже його лице.
Гуляє осінь золотая
Під руку тихо з морозцем.

4.12.7523 р. (2015) Київ, ботанічний сад.

палахкотіла як свіча на вітрі злому
крізь час і чад і листопад і дику втому
секунди жмутками листків в`язали будні
і миті ці мені були вже незабутні...
а я стояла на вітрах не трепетала
любов світилася в очах любов палала
була сильнішою стократ за всі незгоди
була немов осінній сад і тихі води
немов поліське джерело під журавлями
що гублять втомлене крило летять над нами
була кривавником густим пучечком м`яти
ніхто мене у тому сні не смів спиняти...
твоєю стала а чи ні - сама не знаю...
жила мелодія в мені відлунням раю...
жила любов до цих людей до світу цього
душа босоніж в небо йшла - шукати Бога...

Ти молодий,
розумний,
з очима як у бога…
А я?
Що можу дати я тобі
окрім сердечної любові?
Окрім тепла і ніжності?
Окрім печалі сніжності…

О! Як же плачу за тобою
ночами уві сні
і наяву…
Хоч вдень все ж якось і живу,
й радію світу,
і пишу
кохання мого
тобі
палкі привіти…
Летіть, вірші!
Ви мої квіти-діти…

12.12.2015

І знову, по захмарених роках,
коли із неминучим мирить досвід,
мені з’явилась усмішка твоя,
неначе сонце бризнуло у просвіт.

І закрутилось знов веретено,
ожила мрія бавиться зі мною,
неначе нас, розлучених давно,
хтось ниткою зшиває золотою.

Змінилось все, а усмішка твоя,
що полонила юні мої очі,
як прапорець на щоглі корабля,
із впертістю хлопчачою тріпоче,

і я, немов прочанка навесні,
надіюсь із таємним серця скоком
до одкровення світлого її
раптово прилучитись ненароком...

Як радісно, що ти її зберіг,
в далеких і важких своїх блуканнях,
коли було не видно берегів,
коли ти був самотній і останній,

всі друзі загорнулись, як один,
у кокони свої—не догукнутись,
і стоптаної гордості полин
був гіршим від ядучої отрути!

Життєвий сенс вертається на круг,
коли, хай зрідка, усмішка з тобою--
неначе порятований твій друг,
крізь небезпеки винесений з бою.

2015

Героїв двоє – Він і Вона.
Лицар сумний і таємний,
Ніхто про нього не зна.
Жінка близька і далека,
Вірить в любов і дива.
Близька, бо бажання єдине –
Бажання бути разом,
Камінь точить краплина,
Не те ще під силу двом.
Він жадав, щоб бажання зникло,
Бо жінка його – чужа,
Бажання ставало пеклом,
Як лють на вістрі ножа.
Бажання було, як розплата
За час, що нестримно мина.
Бажань не буває багато,
Якщо десь чекає Вона.
Він бажав Її,
Як бажають вітру у спеку,
Як бажає вода вогню,
Як бажають лелеки
Повернутись на землю свою,
Як бажають ще не кохавши,
Не звідавши біль утрат,
Як бажають ще не бажавши,
Щоб шлях повернув назад.
Бажання часом гостріше
Леза холодних слів,
А часом стає палкішим
Давніх мрійливих снів.
Бажання бува неосяжним,
Бажання буває крилом,
Із ним враз стаєш відважним,
Забувши про меч і шолом.
Бажання буває спалах,
Бажання буває грім,
А потім зненацька – примара,
Як світ колихнеться під ним...

2011

Ми з тобою загубились в мовчанні
Були близькими стали звичайними.

Ми з тобою заблукали у темряві
І важливе стало даремне нам.

Ми з тобою загубились у тиші
І ти поруч зараз із іншою.

Що було щире стало обманом
А я не буду твоєю коханою.

Що було рідне стало чужиною
А я не буду твоєю дружиною.

Ми з тобою загубились в мовчанні
Були близькими стали звичайними….

2014р.

Мені інколи здається, ніби
люди слухають не ту музику, дивляться не ті фільми.

Буває люди займаються не своєю справою,
тому живуть вони з серцями лукавими.

Інколи люди просто не знають,
хто друг, хто ворог, тому долю лають.

А деколи мені здається наче
Люди і зовсім інших людей не бачать.

Різні люди бувають у житті,
то моляться Богу, то бояться чорних котів.

Все у житті суцільні протиріччя,
але задоволення тілесні – мить, а духовні – вічність.

2014р.

Із інтернетової гущі
До мене вилетіли Ви,
Як подих леготу цілющий,
Як запах квітів луговий.

Немов сиділа на березі
І сік любові все лила…
Узять пилок моїх поезій
Присіла лагідна бджола.

Від кого прилетіла, звідки
Цілунків трепетна ця гра?
…Тремтить душа моя, мов квітка,
Від щастя тихо завмира.

І ллється із небес розквітло,
Немов живло душі саме,
Як сяйво сонячного світла –
Поезії високий мед.

30.11.7523 р. (2015) Конча Озерна,
Ольжин став.

Знов літають в небі голуби,
Вони літають високо над хмарами.
У безмежнім небі голубім
Голуби літають парами.

Людей кохання огортає чарами,
Але люди все ж таки не птиці.
Тому голуби літають парами,
Ну а люди ходять поодинці.

2014р.

Знаю, серце, знаю,
Знаю, тихо, серце, цить,
З вуст своїх «кохаю»
Хочеш ти зронить.

Вірю, серце, вірю –
Істина в любові,
Лише вона посміє
Владарювать тобою.

Ти здалось вже, серце,
В її любовні пута?
Вона ж серця полонить,
Розум каламутить.

2014р.

Ти прости мені, Боже,
Мої безкінечні гріхи.
Жити я більше не можу
Серед людей таких.

Ти прости мене, Боже,
Якщо я була не права.
Більше я чути не можу
Фальшивість в людських словах.

Ти прости мене, Боже,
Врятуй від провин мою душу.
Дивитись я більше не можу,
Як тягар гріхів людей душить.

Ти прости мене, Боже,
Ти порятуй мене, Христе.
Нікому знати не можна,
Що мені в серці тисне.

2014р.

Для кожного свої рядки:
Бува слова порожні звуки,
Буває зовсім навпаки,
Якнайсильніше в серці стукають.

Для кожного свої рядки:
То довгі, то короткі строфи.
То довгождані є такі,
А то і зовсім є непрохані.

Для кожного свої рядки,
Що в серці створюють ідилію.
Любов’ю спалені лише думки
Найбільшим щастям є наділені.

2014р.

Говорив мені голос вітру,
Що без мене ти жити звикнув.
Говорив мені голос бурі,
Що ти давно вже забув мене.

А мені б ТВІЙ голос почути,
Твоє серце серцем відчути.
А мені б твої очі побачити,
Все б зуміла тобі пробачити.

Не сказав мені голос вітру,
Що ти слова чекаєш привітного.
Не сказали мені урагани,
Як тобі без мене погано там.

А мені б ТВІЙ голос почути,
Твоє серце серцем відчути.
А мені б твої очі побачити,
За любов твою була б вдячна я.

2014р.

Він її любив і хотів дізнатися правду
«Ти любиш мене»? – в неї спитав він.

Вона мовчала.
В мовчанні ховалися звуки:
«Я не люблю тебе» –
Чітко серце вистукувало.

Він відповів: «Я не ображатимусь.
Все зрозуміло. Не було нічого вважатиму».

Вона сказала: «Не буду гніватись тоже,
Якщо після цього ми бути разом не зможемо».

У відповідь чула тільки мовчання.
«Я все зрозуміла» – були її слова прощальні.

Він мовчав.
В мовчанні ховалися звуки:
«Я люблю тебе» –
Серце його вистукувало.

2014р.

Перебираю твої листи
(ніч підглядає з-під фіранок)…
Хай не зійде сонце в той ранок,
коли вони стануть мотлохом
і спогадом станеш ти!
2004р.

Вечірнє місто…
Вже місяць мов кораблик випливає.
А зорі-іскри
говорять: –Ти його кохаєш?

Вечірнє місто…
Вже місяць зорі й тиша
Тобі говорять:
–Він тебе залишив.

2014р.

Це поєднання таке незвичне –
Сильний характер і миле личко.
Такий контраст, як чорне і біле,
Але вона в усьому вправна і вміла.
В ній поєднались розум і врода,
Гаряче серце і погляд холодний.
Таке поєднання завжди актуальне,
Бо це класика, а все інше – банальність.

2014р.

Ой не плачте, карі очі
З неба сльози ллються.
Пече серденько дівоче,
Вуста не сміються.

Чого плачуть карі очі,
Плаче небо синє?
Чого серденько дівоче
За кохання гине?

Чом не зна серце спокою,
Плачуть карі очі?
Чом любов бува такою,
Що і жить не хочеться?

Ой не плачте карі очі
Так в житті буває.
Любов серденько дівоче
На кусочки крає.

2014р.

Ти так близько, як ніколи,
Щем у серці не стихає
І здається мимоволі,
Що я давно тебе кохаю.

Ти так близько, як ніколи.
Від тебе погляд відведу,
Та здається мимоволі,
Що я давно тебе люблю.

2014р.

Вічно кохання в душі є
І ніколи воно не згасне.
Коханням серце хмеліє,
Ти моє незвідане щастя.
Озвися до мене, коханий,
Розкрий навстіж двері до раю.
І скажи ну чому до нестями
Я тебе так щиро кохаю?

2014р.

Усе було немов чарівний сон
І ми боялись налякати тишу
Це наче пройти тисячу безсонь
І лиш в твоєму сні залишитись.

Усе було немов чарівний сон.
Один лиш сон на двох усе вирішує.
Коли злились два серця в унісон,
В обіймах ночі став мені рідніший ти.

Усе було немов чарівний сон,
Але все ж треба прокидатись зрання.
Багато днів уже минуло за сезон,
А це всього лише пройшло моє кохання.

2015р.

Порізала його по серці,
Сльозами вмилася на мужньому плечі.
А він на неї зовсім і не сердиться:
"Не плач над серцем там уже рубці".

Порізала любов на клаптики.
Ножем ударила щосили
І каяттям гірким заплакала:
"Коханий милий мій прости мене".

Так пульс лунає в скронях,тихим вальсом:
"А я тобі троянди глянь приніс".
Торкнувся щік він ніжно пальцями:
"Ніщо не варте в світі твоїх сліз".

2015р.

Наші шляхи перетнуться, можливо,
Та не нам приймати це рішення.
Я бажаю тобі щохвилини
Бути щасливим із іншою.

Хай вона буде на мене не схожа,
Чи схожа, це неважливо.
Хай тобі вищі сили поможуть
Бути із нею щасливим.

Я бажаю любити без пам’яті,
Любити віддано й щиро.
Я не зможу тобі злукавити –
Будь завжди будь ласка щасливим.

2015р.

Любити!.. Що це слово значить,
І хто на світі справді любить?
Усі про це тільки й говорять,
Але лиш одиниці люблять.

Любити! Може це не вічно?
Тому що кожен її губить.
Для когось може й не логічно,
Тому що мить – і все проходить.

Любити – дуже дивне відчуття,
Ніхто не може його описати.
Воно то є, а то його нема, –
Не кожному дано його впіймати!

Любити – це для кожного своє!
Для матері – обійми немовляти,
Для лебедя – одна на все життя,
Для пташки ж це – на крилах підійматись.

Любити! Тільки щиро й назавжди,
Щоб вірити у те що відчуваєш,
Щоб бути разом в злагоді й журбі
І кожен день казати що кохаєш!!

16.06.2015 Шабас М.Р.

Коли мені повітря було мало,
Ти був мені найглибшим подихом.
Коли я тонула в Тихім океані,
Ти зі мною потонуть погодився.

Знімаю капелюх перед тобою –
Крізь твою чисту душу видно сотні душ.
Моя любове, будь мені жагою
Знайти і в середині океану сушу.

Коли навиворіт твої всі почуття
Душа поета точить гостре слово:
«Хтось може й віддає своє життя,
А я заради тебе жить готова».

Не хоче серце пафосних рядків.
Душа поета, як сльоза прозора.
А може усе зовсім навпаки?
Кожен малює лінію життя своїм узором.

2015р.

***
Злизує травень з обкладинки грудня
Снігу шершаву печать.
Букви зіщулені – втомлені люди
Кволо заходять у чат.

Пальці не слухають, клавіші мерзнуть,
Висне програма життя.
Ніби мороз молоденьку люцерну,
Голос горлянку підтяв.

Слава до слова протягує руки,
Іній – до мокрих дротів,
Схлипує тихо, вгамовує стукіт
Серце надії. Хотів

Вимкнути музику – світло погасло.
День послизнувся і впав.
Шкірка банана заповнила пазли
Серед бурульок і трав.

Вузлик зітхання на ниточці мови…
Літепла прагне любов.
Щастя у душу вривається знову
Нехтує низку відмов.

01-02.12.15

Вже перецвіло моє кохання,
Наче перестояна вода.
І скидає листячко останнє
У саду береза молода.

Сухозлітки падають додолу,
Ніби золотом ридає виш.
Ти така беззахисна і гола
На морозі першому стоїш.

Горенько моє, незбутня мріє –
Чистий образ ув очах моїх…
Хто ж таку у світі цім зігріє
І почує твій веселий сміх?!

Пригорну до ще грудей гарячих,
Віти змерзлі в пазуху вкладу.
І від щастя нищечком заплачу,
Мов тебе цілую молоду!

25.11.7523 р. (2015) Київ, ботанічний сад.

Живіть у цім світі - мов квіти живіть
Завжди своєчасно признайте , прийміть
Не знайте ні горя , ні лиха , ні бід
У щастя з любов*ю наснагу візьміть

Нехай колискова співає зоря
Лелеча утіха оросить жнива
В стосунках породжуйте ніжні слова
Даруйте їх щиро - щоб мліла душа

Живіть у цім світі - мов діти живіть
Поповнюйте радістю райдугам мить
Себе поважайте , повагу цініть
Від цього пізнаєте надібність жить.
2015р.

Цікаво, чим пахнуть твої блокноти ?..
Корицею і мандарином?..
А може грошима, залізом і димом..
Гортаєш з середини свіжі листочки.
І сам прасуєш ранкові сорочки..
А може вони запаху літа?
Ромашки і липи. Чи вишневого цвіту?..
Осінні листочки у ньому закладки,
Гербарій із слів і ранкові зарядки.
Думок насолода,
Самотності чаша.
Так легко і складно себе прочитати.

Заховай мене від дощу
І від поглядів злих і бездушних.
І тоді тебе в серце впущУ
І ніколи вже не віпУщу.
Поки дощ на дворі не вщух
Я буду в твоєму полоні.
Бо життя без любові ніщо.
А моє серце без тебе холоне.
2015 р.

Наївне фото смішних дітей
Промокші ноги і імбир до чаю.
Я вже поіншому відношусь до людей,
Я вже не плачу, пробачаю..
І знов годинник не вдягла на руку,
Біжиш по місту, заглядаєш.
Ця дивна містика дощу..
Скупі слова , часу не гаєш

А знаєш, коханий…

Якби ми були з початку разом,
Ми були би дуже щасливі,
А може вже й відлюбили?..
Якби з початку ми були разом…

Якби ми були з початку разом
І нікому про це не сказали,
Ми би радість єднання пізнали…
Якби одразу ми були разом…

Якби ми були одразу разом,
Я би так тебе цілувала!
На звершення нові надихала...
Якби з початку ми були разом…

Якби ми були з початку разом,
Я б ще більше тебе цінувала,
Твій сон від пітьми захищала…
Якби одразу ми були разом…

Якби ми були одразу разом,
Я би ніжністю огортала
І нічого б не планувала…
Якби з початку ми були разом…

Якби ми були з початку разом,
Я б тебе не менше кохала,
Та легше би відпускала…
Якби одразу ми були разом…

Якби ми були одразу разом,
Ми би так навчились любити!..
Та що вже про це говорити?
Бовтаємось мов у кориті
Досі не окремо й не разом…

28.11.2015

Квітучий сад сердець гарячих
Червона кольору блакить
Медовий смак вуст благодатних
Цілунком в полум*ї горить

Пропащі в омуті кохання
Занурені у мріях снів
Міцні надії сподівання
У тиші серенади слів

Зоря зорю веде шляхами
Незвіданих доріг - спокус
Рука руці плете стрічками
Звільнившись від буденних скрут

Два білих птаха - обереги
Єдина іскорка життя
Щасливі ті долають терни
Що варті осуду - гріха.
2015р.

Вогню насичений екстаз
Із корнем вириває душу
Завжди вирішує за нас
Яку ми витримаєм муку

Несе бурхливий сонм забав
Від задоволень плаче скрипка
Вівату вудевіль вітав
Розквітла благодатна квітка

В її окрилених літах
В серцях кохання витинає
У найвідвертіших словах
Моя любов в тобі зростає

Я не пророк , і не відун
Та сповіщаю долю власну
Тобі лунаю із тих струн
Що так співають - гімном щастю.
2015р.

Я так й не встигла показати тобі осінь
Теплом своїм не обпекла дрлонь.
Коли в квартирі стане тісно трохи,
Згадаєш, що безмежно за вікном.
Гаряче сонце , прохолодний вітер.
Душа співає, серце докоря.
На підвіконні вже давно зів'яли квіти.
Міцних думок настоянка терпка.

1.
Вперше бачу такими свої очі –
Від болю кольору болотної паволочі…
З казенного дзеркала – чужа жінка …
Як же вибратись звідси не проливши сльозинки?

Як втікати від тебе?
Від себе?
Від муки?
Та для чого ж такі
Криваві сполуки?!

А будеш знати – непроханих побачень шукати!
А будеш знати – неприкаяного, як сама, кохати…

Що випити мені?
Що з’їсти?
В яку-таку халепу влізти?

А ну ж бо, розумнику!
Скажи що зробити –
Як зіскочити з кола?
Як тебе не любити?

2.
Ну що ж…
Бігти тепер на той самий місточок
Й скидати з нього ілюзій візочок…

Не пам’ятати,
Не знати,
Міцно ночами спати,
Новин твоїх вдень не шукати,
Під місяцем – не скавучати,
Снігопадами – не засипати,
Сонцем – не зігріватись,
Дощами весняними – не милуватись,
Не думати,
Не тужити,
На почуття забити…
То може тоді й не жити?..

А будеш знати – непроханих побачень шукати!
А будеш знати – неприкаяного, як сама, кохати…

Вибрати серденько у жменьку,
Віддати птахам –
Хай склюють біль скоренько…

3.
Сльози-сльози!
Струни-струни!
Ллються звуки,
Стогнуть дюни…

Хвилі-хвилі…
Милі-милі…
Емоцій брили
Зледенілі…
Домінанта і... назад…
Як же тоніку піймать?..

А будеш знати – непроханих побачень шукати!
А будеш знати – неприкаяного, як сама, кохати…

Іди вже до джерела – умийся…
Жити хочеш?
Тоді завершуй це…
Лицедійство?..

27.11.2015