Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Я любив тебе за ноги,
та за дупу – більш.

Я любив тебе у "Волзі",
після п`янок, коли міг.
Люба ти мені у позі
сучкуватій і

я любив тебе на сіні,
в клюбнім хламі-бардачку.
Люба ти мені бамбіна,
мов криницям Учкудук.

Я любив тебе, де злапав –
в стайни, гречці, де садив...
Люба ти мені, мов сапа,
бо засапний завжди.

Але ти, моя халепо,
вийшла заміж за Петра.
Так ті й треба. Ну й дурепа,
у Петра нема "шо тра".


11 Серпнє 2010

Відшелестіла липа у гаю...
Дуби старі – не мріють про кохання.
Всередині застрягло: "Щас спою",
Й на зло немовби вперто не співає...

"Коханий, грай же!"... Вовкулака спить,
Його добряче снігом притрусило,
Чи на мороз упав... Хтів положить...
За волю душу й тіло...

А потім як прокинеться: "Ку-ку!"
Ку-ку й ку-ку! От бісова зозуля!
Він бачив квітку й тричі не таку,
Нащо ж збудила?

Десь вп’явся сонях у велосипед,
У випраних штанях асфальт толочить...
Стилет чи стилос? Вибраний стилет.
Лиш соловейко... змовчить.

А він ходив ногами по землі...
Ніяк не зміг навчитися по стелі.
Синицю заклювали журавлі –
Шуліці носа втерли.

Хрущі гудуть – дурманить вишень цвіт...
Пройшлася тут Чорнобильська Мадонна.
А він – поет, йому все так болить...
В "Двох тонах" друга тона...

Якби ж то тричі лиш являлася любов,
Він пив би в міру...
Нектар із губ її, з цеберки вражу кров,
З народу – правди силу...

* * *
З горіха зерня був у ньому геній.
Та ось, нарешті, вже й світає...
Засохла липа... Він писав про неї.
Та хто те знає...

Мій іноземний гість блукав
Кварталами Донецька,
Мене з цікавістю питав,
Я згадував німецьку.

- Оцей з жердиною атлет
Чому пожив так мало?
- Живий!!! І свій авторитет
Зіп"яв на п"єдестала.

- Це жарт чи натяк - сам пожив,
То-ж іншим дай пожити?
І нащо-б я отак спішив
Народ простий смішити?

Невдовзі ще один "бовван"*
Для огляду відкрився.
Спитає точно, що за "ман".**
І я не помилився.

- А цей веселий чоловік...
- Співак один чудовий.
- Помер?
- Та ні, іще не встиг,
Але, як бач, готовий.

- І як воно для них самих,
Не бринькає по нервах?
Пошана - слава для живих,
А пам"ятник - для мертвих.

Веду по вулиці з ім"ям
Відомого нардепа:
- Живий?
- Ато-ж,- кидаю я.-
Гарцює ще, як треба.

- А як народ?
- Та що народ?
Йому народ - не люди.
Такий собі мордоворот,
Як скаже, так і буде.

Та-а-ак! Є у скромности межа.
У Азії вчимося?
Вже й нам своїх "туркменбашат"
НаплОдити вдалося.

- А в цього вигляд ого-го!.-
На пам"ятник киває.-
І цей живий?
- Та ні, його,
На щастя, вже немає.

17 грудня 2007 року

(Рекламний проспект)
Точить запахи цвіт на зеленому вщерть рушникові.
І косаті русалки сміються у вітті вербовім.
І нащо вам, сеньйори, здались Емірати далекі.
Ви послухайте, як у пампасах клекочуть лелеки!
Може вразить щось вас, і дасте ви нам добру пораду,
Бо місцеві пеони ніяк не дадуть собі ради.

Головний тут – дон Федро, і донів до біса, як личить.
На фасадах фазенд імпозантні квадратні обличчя.
Вони кожного чують і пильно вдивляються в даль:
Чи куються мачете? Чи вариться експортна сталь?
Обіцяють залізний закон і судовий процес,
Бо на волі ще банди злочинців у формі і без.
А хто дихати хоче – дозволять (свободи ж пора!)
Тільки слід кому треба по-чесному дать хабара.

Хлопчик хоче в Тамбов. То й чого ж? І нехай собі їде!
Бо вже лишніх парковок нема. Джипи ставити ніде.
Ще від Нестора так повелось – нами правлять чужинці.
Козиряємо хвацько вождям, государям і принцам.
І вчимо ми терпляче, століттями мови чужі,
І один лише крок, щоб до рідної нам збайдужіть.
Вже в історії пишуть, що ми – нерозвинута раса.
Радять досвід вивчати у старших братів папуасів.
Але нам все одно, ми вже звикли. До всього звикаєш.
За роботою ніколи все… і хати наші скраю.
Нас побачите в білих платочках і житніх сомбреро
На безкраїх просторах цукрових плантацій і прерій.
Хлібом-сіллю зустрінем, і щиро запросимо вас:
Завітайте, аміго туристо, до нас в Гондурас!

Ех!.. Текіли б із перцем… і вишиті пончо нам би.
Та й утнем гопака під веселу мелодію самби.

Обрид мені мій нік.
І я його змінив.
Хто заборонить це мені, до лиха?
Ось тільки не зумів
Позбутись ворогів.
Вчепилися у мене, як у собаку блохи.

Обрид мені мій сайт.
І я його змінив.
Хто заборонить це мені, до лиха?
Пішов на інший сайт.
А той – послав в офсайд.
Зі мною вороги реєструвались тихо...

Обрид автомобіль.
І я його змінив.
Хто заборонить це мені, до лиха?
Купив я "Mercedes".
Відразу класу "S".
Аби дівчатам всім враз позривало стріху.

Обрид будинок мій.
Вгадали - замінив.
Хто заборонить це мені, до лиха?
Купив собі палац.
Там тенісний є плац,
Джакузі і басейн - і сауна для втіхи.

Мені набридло все.
І я усе змінив.
Хто заборонить це мені, до лиха?
Ось тільки ворогів
Позбутись не зумів.
Підкаже хтось мені, як їх, до біса, здихатись?..


26.07.2010

У нас лакеї на престолі,
У нас в Криму багато солі.
То треба, певно, Крим віддать,
Щоби московськії прочани,
Північно-східні християни
Могли собі солонцювать.

У нас один – слуга Нерона,
А другий вже продав патрона,
Чи кесаря, чи там сатрапа.
Але обидва файні діти
Лизати вміють, нігде діти.
То ще цнота – пантофля папи.

як умру,то поховайте мене на vkontakte)
в однокласниках й faceboockці теж не забувайте
щоб всі логіни величні по чатах і блогах))
ввіковічнювали память й не спочили в бога))))))
як понесе з україни в трафік іноземний))
не забудьте про свій рідний серфінг чорноземний)
от тоді і я,взявши клаву китайську)),
все покину і полину на чатівку райську *ROFL*
закидайте та качайте,сервери порвіте)
і їх вражими гуглАми мережу вкропіте)))
і про мене в новім квіпі)
чи twitterі злому(
напишіть якусь замітку!!1
чи дрібну промову…lol

Є люди, є людці, а є людиська -
Ти до останніх не підходь і близько:
У них душа бридка, скарлю́чена і ни́зька.

Нервово палить біс на стороні,
Доки людиська доживають ниці дні.


16.06.2010

Cпекла газдиня пироги,
Закликала сусідів:
«Ідіть до мене, всі сюди,
Вас прошу до обіду!»

Сусіди їй: «Ой, мила, ні,
Ми до обіду маєм
І поживні, і запашні -
Ходи до нас, навзаєм.»

А господиня їм: "Та ні,
Мої скуштуйте спершу -
Вони насправді, ох, смачні!
Усіх я перевершу!”

Прийшли сусіди - за пиріг,
Шматочок відкусили
І зразу: ”Тьху!” – та й за поріг!
Газдиня: „Ой, куди ви?”

Сусіди стали звіддалік,
Вагаючись, чи їсти,
І кажуть їй: „Це - не пиріг.
Це - пригоріле тісто.

Чогось у тебе він глевкий,
На вигляд підозрілий
Ще й пересолений такий -
До чого ж ти невміла!”
…
Мораль така: як вірша спік
(Хоч і вінок сонетів),
Не вихваляйся тим при всіх,
Аби тебе не шпетив

Той, хто візьме його на зуб,
Не без презирства сплюне
І скаже гордо навідруб:
"Ех, молоде-зелене!"


02.07.2010

Здрастуй, сину! В нас сьогодні світить сонце.

Я з сусідом так не хочу йти в палату.

Баба Рая все-то дивиться в віконце,

Все чекає, що приїдуть забирати.

А в цілому, все чудово,тільки серце

Щось поколює, неначе застудився.

Привези мені морозива відерце:

Хочу Ліді, медсестрі,вділить гостинця.

Бідолашна, цілу ніч мене терпіла,

Все носила із-під мене те судно…

Синку мій! Ти привези мені Данила,

Я онука вже не бачив так давно…

А учора у вікно злодюга вдерся,

Ми ж у ґвалт – а то хірург забув ключі…

Знаєш, сину, то у мене коле серце,

Бо бездітний. Хоч кричи,хоч не кричи…

На Майстерні цього літа
Увірвався пародист,
Він, звичайно, теж "з привітом",
Бо такий у нього хист.

Він, як всі ми, аномальний,
Фіолетовий якийсь,
А крім того, ще й нахально
Купу віршів враз приніс.

Увірвався без запрошень,
Всіх поетів - за борти...
Та повірте - він хороший,
Взірець світла й доброти!

Він - натура доброзична,
Різнобарвна в нім душа.
Дуже скоро ми всі звикнем
До Івана ГентошА!
16.06.2010р.

Забігла Моська в темний ліс
Із дому по дорозі,
А там у затінку приліг
Вовк ситий у знемозі.

Дурненькій швидше б утекти
Від хижака чим далі -
Та, мов наївшись блекоти,
Тут Моська загарчала:

- Гей, сіроманцю, не лежи,
Анумо, швидше звідси!
Хіба не знаєш, чий це ліс?
Моє тут завше місце!

Який ти вовк?.. Старезний пес -
Облізлий, шолудивий...
Ач, посиві́в і схуд увесь,
І зовсім запаршивів!

Тут вовк прокинувся.. Лежить,
На Моську глипа люто,
Зненацька кинувся – й умить
Роздер нахабу кляту.
…
Щоб не пропасти ні за гріш,
Зустрівши сіроманця,
Якщо ти Моська – чим скоріш
Втікай аж за край сонця.

І без потреби не гарчи
Із вовком на побачках:
Бо вовк - це вовк, хоч і старий.
А ти - дурна собачка.


11.06.2010

* * *
занудило від слова щі
і борщ мені не лізе в рота
та ще й хрущі гудуть сволота
як_боляче_гудуть хрущі

горгона голову в кущі
горить аврора на негоду
ясон не вернеться з походу
як_боляче_гудуть хрущі

на ніц зійшли бажань прищі
а серце стисла моцна лапа
о де ти острів ескулапа
як_боляче_гудуть хрущі

! , . « » … № ; ( ? + :))

Хай не кажуть москалі,
що ми недороби.
Ще не встигнуть встати півні,
ми біля худоби.

Хай не кажуть негретоси,
що ми - білошкірі.
Вранці встали і на поле,-
ввечір загорілі.

Хай не кажуть молдовани,
що в нас руки з попи,
то у них із-звідти руки,
а в нас руки в боки.

Хай не кажуть в Казахстані,
що ми миролюбні,
бо у нас війна сусідів
в вихідні і в будні.

Боремось за справедливість,
за країну вільну,
ми не заздримо сусідам,
а слідкуєм пильно.

Щоб повстати через роки
й заявити на весь світ:
"Українець - звучить гордо,
це найкращий в світі цвіт!"

2010

В тротуарі застрягне каблук,і випаде сумка із рук,
Очі бризнуть сльозами з орбіт,дріб'язковий цей світ,
Роздратовані тремтять вуста,остання маршрутка пішла,
А ти відчуваєш бордюр,і мрії про тряпку кутюр.

Босою ногою в асфальт,чи буде жаль,
скільки осколків скла, твоя розчавила стопа,
Нервова любов кофеїну, залежність від нікотину,
з недопалку сизого диму тріснула гумова шина.

А вдома зрання -чаю смачна гіркота,
будильник не прозвенить,він сьогодні проспить,
І в ліжку постіль мяка, живе годинами сна,
Дієта для гаманця-невір'я в буденність життя.

Хтось думає про фуагра,а я люблю шпроти,
і не перестану їх їсти від приступів ікоти,
Хтось носить Версачи,а в мене є кеди,
І хай кажуть ,шо вони не підходять для лєді.
2010

Речу тобі, гаспиде, оду крізь зуби,
І ось я чому відірвався від справ:
Про тебе, субстанціє мору і згуби,
Шевченко писав. І Цибенко писав.

Ти юнкерсом хижо над садом кружляєш,
Скидаючи бомби сповільнених дій.
Помітно й по пиці, що зле замишляєш,
А ми дихлофосом зустрінем - не смій!

І ти, очманівши від яду і цвіту,
Прокуреним басом заводиш пісні,
Коли я лаштуюсь шедеври творити…
Геть, іроде! Киш! Як ти вгувся мені!

Здається на світі важко жить,
Буває у грудях щось болить...
Невже це сум оточує народ?
Невже не буде веселих нот?

Запитань багато,
у цій мелодії без дна.
Ні це не сум оточує народ,
ти просто - сама...

2009р.

Як накрались шапками –
фальшували душами,
купували з лапками
депутатів,
тушами.

Українцю ж голому –
до горла ножакою.
Та й відтяли голову.
То ж не плач за шапкою.

2010-05-19

Ярина Тимош

Аби видались гості хоробрі ,
До читання та мислення гожі:
- Пригощайтеся, людоньки добрі!
Маю слово за хрін не солодше!

Ось вам квашений час, мов капуста!
Ось з городу свіженька ідея,
Мов редиска, повнісенька хрусту!
Ще й сметанка-облуда до неї!

Передвиборне сало жовтеньке –
Дух важкий, але з перцем – то смачно!
Ось прогресу горіх – тут обценьки
Треба брати до рук – однозначно!

Ось вам смажена качка газетна
І законом наварений борщик –
Їжа добра, не індеферентна!
Пригощайтеся, гості хороші!

15 грудня 2006

Звідки взялося це слово,
Хто його придумав?
Вам нікому не відомо,
Знаєм лиш ми з кумом...
То було в шинку одному, -
Ми там пили пиво.
Й не відчули, як потому
Сталося нам диво…
Так за кухлем десь четвертим..,
Не встигли й допити,
Як до нас підходить бармен,
Щоб му заплатити.
Поки ми збагнули толком,
Що, куди й до чого,
Нас немов тим «русским током»:
В гаманцях – НІЧОГО!
Ми здивовані, нервуєм
«Що маєм робити?»,
Та й барменові говорим, -
- Дайте нам допити!».
І уже не хлепчим пиво,
Цідим через зуби,
Тягнем час як можна довше…
- Куме, щось придумав?
Кум у відповідь знітився,
Затискав плечима,
Аж тут дивлюсь
Сидить муха куму між очима.
Я до нього й промовляю,
Тихо й обережно, -
- Замри, куме, не ворушся.
Постараюсь ніжно...
Й одним махом однов лівов
Збив муху до кухля...:
- Ото маєш тобі пиво!
Та тут муха здохла!!!
Кричу гучно – деверсую,
Кум мене спиняє:
- Зажди, - каже, - отакої!...
Бармен підбігає:
- Я вас прошу, не скандуйте...
- Вибачте, тут муха...
Й заплатити Вам, даруйте,
Нам не хватить духу.
Тож або ми замовкаєм
Й не робим „реклами”,
Йдемо звідси, не плативши,
Своїми ногами,
Або ж зараз, начувайтесь, -
Втратите клієнтів...?
- Ні, ні, що Ви, не хвилюйтесь,
Вибачте, бувайте...
Отак ось то нас із кумом
Муха врятувала.
Вийшли з шинку ситі пивом
Ще й пожартували!

Тихо вмирає нація
Шкода, що маю рацію
Дивне бачення
Повне збичення
Хворе збочення
Порожнє значення
Минуло цвітіння
Занедбане вміння
Засохле коріння
Пусте насіння
Посинілі лиця
Брудна криниця
Не кров - водиця
Байдужість - криця
Наївна дурість
Смішна похмурість
Бездонна ницість
Гидка дволикість
Курви політичні
Вірші цинічні
Брехня органічна
Ментальність - вічна...

З малої літери.

зрадливе і злодійкувате,
воно за тридцять срібняків
продасть чужинцям рідну хату
та обкраде своїх батьків.

Згадайте, пане, про Катинь,
як панували там кати,
як катували – не фашисти –
енкаведісти – комуністи.
Згадайте, пане, Биківню,
криваве сталінське меню,
як катували українців
в той тридцять сьомий, ще до німців.

Не треба ворогів шукати
за межами своєї хати:
накрадені, чужі, пихаті –
вони панують в нашій хаті.

Та вже й кати панами стали
землі, лісів, полів, озер.
За вашими плечима – Сталін –
той вождь і кат ес-ер-ес-ер,
ГУЛАГ – від Бресту до Камчатки,
голодомор, терор, Катинь…
Ви тих катюг прямі нащадки,
без роду й племені кати.

2010-04-25

Ярина Тимош

Не треба винуватити сусіда.
Не треба проклинать свою старшину.
Твоя нездатність повна до свободи –
Приниження постійная причина.

Ти можеш тільки бігать в гайдамаках
І захалявним різать без розбору,
А ще писать прошенія й доноси,
Звиваючись від почуття покори.

Миршавий раб або сердюк пихатий –
Оце твій стан, про інше брешуть рими.
Ти мав можливість бути сам собою,
Та знов шукаєш чи Москви чи Риму.

Тож не жалійся на убоге їдло,
Не хлипай, що ногою відштовхнули.
Ти вкотре вже себе відчув холопом
І повернувся у своє минуле.

Попали би у психпалати
Епох минулих предки бородаті,
Узрівши , як на площах велелюдних
Самі з собою гомонять вар"яти.

На груди скрестивши лапки,
Сердце грустно прошептало:
"Доставай, Петровна, тапки
Цвета снега, - я устало".

Но со слухом плохо было...
И забыв про все таблетки,
Из шкафа она добыла
С лентой белые... балетки!

Белый лебедь по квартире
На восьмом десятке плыл,
Сердце в радостной кадриле
Набиралось новых сил.

26.03.2010

Холод. Ніч. Уже
Не перший день дощить.
Під стріхою, зіщулившись,
Чорний кіт сидить.
Самотній, злий, але...
Куди йому іти?
По всьому світу мокнуть
Такі самі коти.

2010

Натягнувши рукавиці,
Вдерся злодій до крамниці.
Завгодя узяв ганчірки
Намотати на кросівки,
Щоб відбитки не лишити
І було все шито-крито.

Вкрав пельмені «Геркулес»,
Буженину, майонез,
Марочний коньяк «Жан-Жак».
Стало парко – зняв піджак.
Прихопивши цигарок,
Поскидав усе в мішок.
Як почув, що йде двірник,
Невловимим Зорро зник.
Та пишається, мовляв,
Що на цей раз не попав.
Все продумав як-не-як…
Лиш забувся про піджак.

А там паспорт у кишені...
Ось такі, браток, пельмені!

2010 р.

Устав гоцул біля річки, на трембіті грає,
Раптом чує - хтось до нього з розпачем гукає:
"Ой, спасітє, памагітє, тану, утапаю!"
На те гоцул - нуль уваги, зовсім не зважає,
Повернувся на схід сонця та й си трембітає.
Знову крики, знову лемент: "Плавать нє умєю!" -
Долітає аж до штреки... Гоцул - трембітає...
Довго ще луна гуляла понад гори й плаєм,
Врешті, стихла - мо', втомилась, хто ж її там знає...
Кинув гоцул трембітати, усміхнувся й мовив:  
"Ну, здавалося б, дрібниця... А настрій - чудовий!"


01.03.2010

Небо хмара затягла, у горі гуркоче,
у ложбинці, край села, „москвичок” деркоче.
Бач лишилося чуток, а тут дощ підмочив,
підштовхни прошу браток може б я проскочив.
Руки в бампер обіпер, обійшовши з тилу,
„ну, рушай” - сказав тепер, піднатужив силу.
Жалібно мотор завив, та ввімкнувши передачу,
мию гряззю обліпив – що ніц не бачу.
Очі, вуха, голова, писок весь в болоті
на зубах скрипить пісок його повно в роті.
Поки лінзи обітер, витряс зліпок з вуха
З виду скрився мій шофер і не чути звука.
Повернувся до своїх, наче чорний привид,
пояснити я не зміг, що то задній привід.
У одежі в чому був, плюхнувся у ванну,
треба було - допоміг, у біді дружбану.
Річ іде лише про то, де свиня зарита,
задній міст у нашого авто, що в коня копита.

У селі скоро весілля ,
все село вже знає,
Мама Нуська - тато Женя
Василька сватають.

Обходили всьо село,
(гострі на язики)
Бідним людям надоїли
Їх червоні пики..

Мамка сина вихваляє
Йой то наш Василько,
Його дівка люба схоче,
ТО моє рідненьке

Вже й вернулися додому
(Всіх пооб`їжджали)
П`я-н-н-і-і - "в шуфлю", гріх такому
Дупля не в`їжджають.

- "Мамо, тату, що це з вами?" -
Василь їх питає,-
"Видно як нас поважають,
кожен наливає...

Та , що ж ви мої рідненькі,
Хто ж вас врік, сьогодні?
Ви ж не пили дорогенькі
Зі свят Великодніх...

А вони , мов німі риби -
Очима моргають,
Ніби й хочуть щось сказати
Та сили немають

Злий,як пес Василь ліг спати
Зубами скрегоче,
- Раптом бачила їх мила,
Й мене не захоче?

Ніч минула непомітно,
Для мами і тата,
Ну а ранонком люди добрі
Голова квадратна...

-Женька,чоловіче любий
Спасай я благаю
В голові моїй патлатій
Барабани грають

Тьо та й тьох ,
Мов ті фанфари - Царя зістрічають
Не дарма , що зрання люди
п`янку проклинають.







Далі буде.....

Всівся гоцул біля річки,
Палить смачно люльку,
Позирає на смерічки,
Вудить тихо тюльку.

Раптом чує, як до нього
З розпачем гукають:
"Ой, спасітє, раді Бога,
Тану, утапаю!"

Лемент, галас чутно, крики:
"Памагітє!" - й стихло...
Сів той гоцул біля штреки
Й каже: "Що за лихо?

Може, варто подивитись?.."
А у вуса мовив:
"Ну, здавалося б, дрібниця,
А настрій - чудовий!"


01.03.2010

Кегебіст освячує бандита,
хрестом освячує в царі.
Зібралась вже
велика свита –
держав і кланів главарі.

Братаються і цар і злодій –
як ті сіамські близнюки.
Неначе в зоні
на колоді
возносять зека
бандюки.

Що за країна –
вже не вперше
фальсифікація, суди.
Вкраде, підкупить, перебреше –
і вже на троні він сидить.

А, може, й ти такий ж?
Резонно…
Такий ж, бо що не говори,
твоя країна – то є зона,
де правлять зеки й главарі.

Та вже й без нації,
без роду,
не українець – «гражданін»,
і Україна без народу,
і українці без штанів.

І не проси на цю подію:
«Помилуй, Отче, що єси!»
Проси, щоб дав тобі надію…
І Бога і себе проси.

2010-02-25

Ярина Тимош

На захист „справжнього” президента

Зникни, помаранчевий агресор,
Заходу ворожого агент!
Тож тепер в країни є „проФФесор”
Справжній, легітимний президент.

Держмайно не тільки на паперах
Береже: в теракту впавши мить,
Своїм тілом в півтора центнера
Він зумів асфальт не проломить.

Як же його можна не любити,
Прагнути повісити за те,
Чим колись не спромоглися вбити,
Цілившись у серце золоте?!

Наче та лисиця, щирий, чесний
І до того ж мудрий, ерудит...
Він усім нам – наче батько хресний!
А ви: „Президент – і той бандит...”

Не брешіть, нікчеми-опоненти!
Знає зараз кожен демократ:
Не всі зеки йдуть у президенти –
Дехто йде в державний апарат.

Ну скажіть, вкраїнці вільні й горді:
Ну хіба і справді не „кАзел”
Той, хто на славетному біг-борді
Смів на „п” змінити букву „л”?

Кожному дамо дуль цілу жменю,
Хто сказав, що ми за білінгвізм:
Мову й третю ще впровадим – феню,
Щоб з лиця Землі зник шовінізм!

Й заживем конкретною братвою,
І засяєм ясно, мов квазар,
Бо пахан наш дружить з головою
І відповідає за базар!

P.S. Майорять знамена біло-сині…
Щось мені подумалось оце:
Подаруйте, ферми страусині,
Нам хоча б одне міцне яйце!
25.11.2004

Я на днях прыдбала звычайную шафу,
Прыцягнула яе на радасцях у дом
І не ведела я, і наогул не знала,
Што у шафе маёй абітае фантом!
Сто мільёнаў разоў я я е адчыняла,
А што там ёсь фантом я да ранку не знала.
Ну дык вось, адчыняю я шафу гляжу
(разумею, што вас я кроплю гружу…)
Але усё ж адчыняю я шафу - і раптам з яе
Выязжае фантом на зялёным кане!...
Пераехаў мяне - я заплюшчыла вочы
(да прыгод мой фантом быў даволі ахвочы…)
Разграміў мне кватэру і вынес акно
(я ў прытоме ляжу і мне усё адно.)
Ён спаліў мне канапу, вазон развярнуў
І ката майго, Ваську, нагою шпульнуў!
Каб была я ў сазнанні! .. (а я ж усё ляжала)
Я б Кузьмы таго маці (ці сваю) паказала!
Я б сказала: “Нягоднік! У шафу ідзі!
І парадак паўлсюль за сабой навядзі!
Паглядзі,што за жах за сабою пакінуў!”
Я б штурхнула яго у гарбатую спіну!
У тыя рукі дала б я мятлу і анучу…
(але гэтым трызненнем я Вас толькі мучу!...)
Але усё ж я б сказала: “Як смееш, мудак!
У маёй хаце насвесці страшэнны бардак?!
Як ты сьмееш, дзікун, вычварэнствы рабіць?!...”
Мне ж закусываць трэба… ці наогул ня піць!
______________________________________________________
NZ

Бываць людзі сьвіннямі, бываюць проста аслы,
Бываюць здаюца добрымі, а на справе – як тыя казлы.
Ну, тыя, казлы барадатыя, што ходзяць блізка з жытлом….
Такія дурныя, рагатыя… Нічога не скажаш – дурдом!
Яшчэ ёсь усялякія “зайчыкі”, “пушыстыя рыбкі”, “каты”,
Усялякія суслікі з малпамі… Падумай, а кім будзеш Ты?!
Вядома, ты будзеш вавёркаю, якая на дрэве жыве.
Есьць печыва, вафлі салодкія, а можа й гарэлачку п’е?
Ну, ладна, жартую! Як можна на дрэве са склянкай сядзець?!
Крыху не падлічаш дозу, дык можна і ўніз паляцець…
Хісьнешня і бухнешся з веткі, затым пападзеш ў шпіталь
З цябе пасьмяюцца дзеткі, жывым застанешся амаль…
Парвеш сваю рудую скурку, патрэплеш пушысьценькі хвост,
А можа зламаеш і лапу, ці проста абдзерэш нос…
Калі абдзярэшся – нічога. Куплю метр бінта табе
І ім забінтую лапу, а можа быць хопіць на дзьве.
Набуду яшчэ склянку ёду, вось толькі навошта ён нам?
Калі не сптрэбіцца – ладна, я лохам турыстам прадам…
Скажу, што вавёрчыны сьлёзкі, што ўдачу прыносяць яны.
І летам і восенню позняй… “Навешаю” штосьці дурным…
А тыя павераць вядома, дадуць сотню эўра ці дзьве,
Паствяць бутэлечку дома і будуць глядзець на яе.
Тым часам, вавёрка паправіцца, пачне яна зноўку скакаць,
А можа займецца спортам і будзе па дрэвах лятаць…
Разгоніцца, фыркне як трэба, падскокне у гору – і раз!
Ужо праляцела сто метраў! У’явіце! Сто метраў зараз!
Рэкорд усталюе сусветны, ёй прыз самы лепшы дадуць,
А можа яшчэ ў кнігу Гінэса адразу яе ўнясуць…
Вавёрачка з тое нагоды сьвята прыдумае тут,
Збярэ і сяброў, і знаёмых, піўка яны разам пап’юць.
Нап’юцца, зноў зваляцца з веткі, прачнуцца – ужо новы рэкорд –
Ляціць вавёрка па небе, а каля яе самалёт!
Вавёрачка проста разумная, яна як выдатны прараб –
Ведае дзе трэба выпіці, з кім гэта зробіць і як.
Чарговая байка скончана. Мараль мне б прыдумаць яшчэ.
Жыццё, як сьпіраль заварочана…Ого! Завярнула! Вабшчэ...
Жыццё – цудоўная штука: тут спорт і мастацтва, й навука,
Тут дрэвы, гарэлка, шпіталь…Напіўся – і зорка амаль…
________________________________________________________
NZ

Уже не буде складено казок —
Їх роздано усі — на кожен нарід.
Казки нанизано коралями в разок
І на лихому продано базарі.

Хай мудрість метикує про цей гріх:
— Казок не буде! Зло перемагає!
Добро ховається червивкою в горіх —
Тому людина писок одвертає.

Уже не буде дива й диваків,
Бо то ж вони казки у торбах носять.
Тепер політики, магнати й чуваки
Казки купили. Диво — безголосе.

2008

Без розуму,
без волі,
без долі,
без життя,
у голім полі
голі
і навіть без взуття.
Без матері,
дитини,
без віри,
без хлібини,
себе ж
в борні поправ,
без краю,
без країни,
без вічності,
без днини,
без голосу,
без прав.

2010-02-17

Ярина Тимош

Думку про народну владу.
Хтось пустив в овече стадо
Невдоволені бараном
Всі кричать: «Давай козла нам,
Щоб в овечого народу
На усе питав він згоду!»
Тут козли, щоб владу взяти,
Стали вівці гуртувати:
Хто найбільше назбирав –
Вожаком у стаді став.
- Ну, - говорить він народу,-
час прийшов давати згоду
й вовну здати тим, хто вище,
та й іти на пасовище.
Вівці тут кричать із дуру,
Що погодяться й на шкуру,
Якщо він спитає згоду
У овечого народу.
Усміхається чабан:
- Бач, козел – то не баран!
Цей порядки знає сам –
Легше стало чабанам!
Так ті вівці і живуть:
Їх і стригли, і стрижуть.

Звук пустий народна влада,
Як народ – овече стадо…

(Ярослав Чорногуз. СЕКС-ОКТАВА)

Вона грати розпочне із ноти «до»,
І відчую я до неї «лібідо».

Зробить «піаніссімо» на «ре» -
Ми підемо з нею в кабаре.

Плавно перейде на ноту «мі» -
У готелі ми залишимось самі.

У бокалів дзвоні чути ноту «фа» -
Вже тремтить від збудження й строфа.

Пригорну її під «фа-дієз»,
Під Шопена «Героїчний полонез».

Губи скрикнуть ноточкою «соль»,
Як увійде в неї мій «бемоль».

Скінчимо разом на ноті «ля» -
Все було чудово – о-ля-ля!

Попрощаємося ми на ноті «сі» -
Відвезу її додому на «таксі»,

- Все чудово було, люба, і «мерсі»!


***********
Як рвонув я на бандурі ноту «до»,
Аж підскочило в слухачок лібідо.

Лиш зібрався ущипнути ноту «ре»,
А одна мене за руку вже бере.

-Милий, будеш тільки мій? –Кажу –Ага!
Ну а друга на коліна вже плига.


Назбігалося дівчат на ноту «мі»…
Серед них немов султан я у чалмі.

Закружляла мене слава й висота,
І почав я стриптиз-танець живота.

Чую – галас заглушив і полонез.
Це ж бемоль! А ми гадали, що Дієз!

Ну, стривайте! Доведу я вам усім,
Коли кожній відіграю нот із сім!

Постскриптум:
Довго грав я. Закінчив на ноті «соль».
І одна шепнула: «Я твоя Ассоль!»

«Ще задовго до офіційного
об’явлення ЦВК
результатів виборів
другого туру
у президенти України 2010,
глави деяких держав
привітали так званого «переможця».
Це наштовхує на сумну думку
про зацікавленість цих глав
у розподілі можливостей України»

(Прес-центр «Справедливість»)

На очі сльози навертають,
як у скривдженої дитини.
А чужинці все вітають
горе України.
Що отим чужим чужинцям –
мій народ, країна?
У чужинця –
все по вінця
а у нас – руїна.

Той Обама
і та Меркель,
той Ведмедів,
інші –
розум – долар,
душа – шекель.
Це ж най
розумніші!
Що вже дурні,
наші дурні
і жиди, і раші!

Гинемо всім родом
в урні,
як і долі
наші.

Знову зрадники,
розпуки,
знову Жовті Води…
Як же нам
з’єднати руки
у ланцюг свободи?

2010-02-12

Ярина Тимош

– Ну, що ж, мій брате, проміняли
свою країну за півлітра:
і ми в прибутку
і міняйли,
що проштовхнули лідера.

– Чужого лідера,
чужинця.

– То ж наливаймо джбан по вінця,
і закусити буде чим! –
і заспіваймо на почин,
про нашу долю українця…
…чого ж сумуєш ти,
країну
знов одвоюєм – продамо,
за так країну Україну
ми москалеві не дамо.

– Сумую, брате,
і не п’ється,
та вже й не дихати мені,
не чую в грудях
стукіт серця:
ми зрадники у цій війні.

2010-02-08

Ярина Тимош

(на мотив української народної пісні
«Там за гаєм, гаєм…»)

Два чоботи – пара,
два чоботи – пара.
один лівий – то єврея,
правий – то татара.

Два Віктора – пара,
два Віктора – пара.
один правий – то банкіра,
лівий – то завгара.

Два злодія – пара,
два злодія – пара.
один лівий, другий правий –
як Господа кара.

І на Ваш улюблений мотив:

Два чоботи – пара

Два чоботи – пара,
два чоботи – пара.
Лівий – єврея,
правий – татара.

Два Віктора – пара,
два Віктора – пара.
Правий – банкіра,
лівий – завгара.

Два злодія – пара,
два злодія – пара.
Лівий і правий –
як Господа кара.

2010-02-04

Ярина Тимош

Світ – занепад поколінь,
Втрата звичаїв і миру.
Світ – це влада без зусиль,
Політичне володіння.
Всі Шути б ють короля,
Трон завоювати хочуть,
Та корона лиш одна,
Ну а претендентів море.
Всі Шути – це лиш актори,
А акторство то – брехня!
Гра у чесних воїводів,
Гра у чесність короля.
Смерть на смерті,
Біль на горі,
Втрати, невід і журба.
Політичне незлагоддя –
Ці дарує почуття.
Спільного у них є мало,
А в основі лиш одне –
Гроші, влада, безталанне,
Беззусильстро до мети.
А мені це все далеко.
Я пишу і сміх в очах .
Всі вони – маріонетки,
В наших доблісних руках.
Саме ми будуєм владу,
Вибір робим також ми.
Ми демократична влада!
Ми повстання без війни!
Ми повстанем, та не вдарим,
Ми словами доб ємось!
Вища влада ще почує,
Як ми їм закриєм рот.

У французькім піджаку,
і краватці з писком...
Видно - випив кон'яку,
по червонім писку.
Зась - на стіл йому просте...
Їздить - не на возі...
Має крісельце - ще те...
Геть не у тривозі.
...Не про нас думки, браттЯ,
партфункціонера.
Незахмарене - життя
корупціонера.

Квітень 2009

(римований анекдот)

В сонячній країні Чад
Ставили Шекспіра,
І кошторис акурат
Виклали допіру.
На затвердження несли
Шефу-фінансисту.
«Що ви, хлопці!», - дуже злий
Вигукнув зі свистом.
«Пів-кошторису – на грим?!!
Ну і насмішили,
Їм забаглося , ади,
Два кіло білила!»
І йому відповіли:
«Слухай-но, брателло,
Як порадиш без білил
Ставити Отелло?»

2010 р.

(заримований анекдот)

Стільниковий «затрубів»:
-Слухаю, Марусю...
Де? Полюю кабанів,
Зраночку, клянуся.
-Ну, і що уполював?
Цвенькає дружині :
-Та нічого ще, овва,
Не фортунить нині.
-Хто ж там біля тебе, Віть,
Дихає розлого?
-Хто, хто..дуже злий ведмідь
Виліз із барлогу.

Яйцелупи з одної купи
із курятника Кучми квочки,
та не зрячі всі – очами лупають:
на народ вилуплюють
очіки.

О народе мій! – з’їж пряженню,
чи ти смаженого не їси?
Претенденту не рвуть кишеню
безголосі твої голоси?

Яйцековичи,
яйцетігібки,
яйцеющенки,
яйценюки –
наших помислів
обмилки
і наш гріх…
бо і ми ж – такі.

2010-01-17

Ярина Тимош

Ось тільки слово заміню
І цей зворот, аякже,
Негарно, не пасує «ню»
І «дірка в макіяжі».
А «вдвічі»? – дуже ріже слух,
А дієслівна рима!
І не літературно «бух»,
Русизмом є «помимо».
Забрати збіг і пару фраз,
І вираз «грубі бабки».
Тепер поезія – якраз :
Лапки, тире і крапка.

15.01.2010 р.

Любов Костакова. «Приречена на самотність»
Полтава. «Друкарська майстерня». 2007.

Пишу про кохання вірші,
А ніби їм добрі вишні…


Доки їм – дається легше тема,
Пишеться розкутіше, мудріш…
Я вже замахнулась на поему,
Та… скінчились вишні у відрі…


Любов Костакова. (там же)

…Туман над ярами, над горами – сніг,
Я плачу ночами, а в тебе з вуст сміх.
У Києві дощ, а в Карпатах - туман.
Такий у природі подвійний обман…


Репліка обуреної авторки (написана замість неї пародистом)

Хто там вади відшукав
У моєму творі?
В нього для подібних справ
Мало кругозору!

Тема вірша про обман
Висвітлена чітко:
«Над Карпатами туман,
А в Києві - тітка».