Звідки взялося це слово,
Хто його придумав?
Вам нікому не відомо,
Знаєм лиш ми з кумом...
То було в шинку одному, -
Ми там пили пиво.
Й не відчули, як потому
Сталося нам диво…
Так за кухлем десь четвертим..,
Не встигли й допити,
Як до нас підходить бармен,
Щоб му заплатити.
Поки ми збагнули толком,
Що, куди й до чого,
Нас немов тим «русским током»:
В гаманцях – НІЧОГО!
Ми здивовані, нервуєм
«Що маєм робити?»,
Та й барменові говорим, -
- Дайте нам допити!».
І уже не хлепчим пиво,
Цідим через зуби,
Тягнем час як можна довше…
- Куме, щось придумав?
Кум у відповідь знітився,
Затискав плечима,
Аж тут дивлюсь
Сидить муха куму між очима.
Я до нього й промовляю,
Тихо й обережно, -
- Замри, куме, не ворушся.
Постараюсь ніжно...
Й одним махом однов лівов
Збив муху до кухля...:
- Ото маєш тобі пиво!
Та тут муха здохла!!!
Кричу гучно – деверсую,
Кум мене спиняє:
- Зажди, - каже, - отакої!...
Бармен підбігає:
- Я вас прошу, не скандуйте...
- Вибачте, тут муха...
Й заплатити Вам, даруйте,
Нам не хватить духу.
Тож або ми замовкаєм
Й не робим „реклами”,
Йдемо звідси, не плативши,
Своїми ногами,
Або ж зараз, начувайтесь, -
Втратите клієнтів...?
- Ні, ні, що Ви, не хвилюйтесь,
Вибачте, бувайте...
Отак ось то нас із кумом
Муха врятувала.
Вийшли з шинку ситі пивом
Ще й пожартували!

Тихо вмирає нація
Шкода, що маю рацію
Дивне бачення
Повне збичення
Хворе збочення
Порожнє значення
Минуло цвітіння
Занедбане вміння
Засохле коріння
Пусте насіння
Посинілі лиця
Брудна криниця
Не кров - водиця
Байдужість - криця
Наївна дурість
Смішна похмурість
Бездонна ницість
Гидка дволикість
Курви політичні
Вірші цинічні
Брехня органічна
Ментальність - вічна...

З малої літери.

зрадливе і злодійкувате,
воно за тридцять срібняків
продасть чужинцям рідну хату
та обкраде своїх батьків.

Згадайте, пане, про Катинь,
як панували там кати,
як катували – не фашисти –
енкаведісти – комуністи.
Згадайте, пане, Биківню,
криваве сталінське меню,
як катували українців
в той тридцять сьомий, ще до німців.

Не треба ворогів шукати
за межами своєї хати:
накрадені, чужі, пихаті –
вони панують в нашій хаті.

Та вже й кати панами стали
землі, лісів, полів, озер.
За вашими плечима – Сталін –
той вождь і кат ес-ер-ес-ер,
ГУЛАГ – від Бресту до Камчатки,
голодомор, терор, Катинь…
Ви тих катюг прямі нащадки,
без роду й племені кати.

2010-04-25

Ярина Тимош

Не треба винуватити сусіда.
Не треба проклинать свою старшину.
Твоя нездатність повна до свободи –
Приниження постійная причина.

Ти можеш тільки бігать в гайдамаках
І захалявним різать без розбору,
А ще писать прошенія й доноси,
Звиваючись від почуття покори.

Миршавий раб або сердюк пихатий –
Оце твій стан, про інше брешуть рими.
Ти мав можливість бути сам собою,
Та знов шукаєш чи Москви чи Риму.

Тож не жалійся на убоге їдло,
Не хлипай, що ногою відштовхнули.
Ти вкотре вже себе відчув холопом
І повернувся у своє минуле.

Попали би у психпалати
Епох минулих предки бородаті,
Узрівши , як на площах велелюдних
Самі з собою гомонять вар"яти.

На груди скрестивши лапки,
Сердце грустно прошептало:
"Доставай, Петровна, тапки
Цвета снега, - я устало".

Но со слухом плохо было...
И забыв про все таблетки,
Из шкафа она добыла
С лентой белые... балетки!

Белый лебедь по квартире
На восьмом десятке плыл,
Сердце в радостной кадриле
Набиралось новых сил.

26.03.2010

Холод. Ніч. Уже
Не перший день дощить.
Під стріхою, зіщулившись,
Чорний кіт сидить.
Самотній, злий, але...
Куди йому іти?
По всьому світу мокнуть
Такі самі коти.

2010

Натягнувши рукавиці,
Вдерся злодій до крамниці.
Завгодя узяв ганчірки
Намотати на кросівки,
Щоб відбитки не лишити
І було все шито-крито.

Вкрав пельмені «Геркулес»,
Буженину, майонез,
Марочний коньяк «Жан-Жак».
Стало парко – зняв піджак.
Прихопивши цигарок,
Поскидав усе в мішок.
Як почув, що йде двірник,
Невловимим Зорро зник.
Та пишається, мовляв,
Що на цей раз не попав.
Все продумав як-не-як…
Лиш забувся про піджак.

А там паспорт у кишені...
Ось такі, браток, пельмені!

2010 р.

Устав гоцул біля річки, на трембіті грає,
Раптом чує - хтось до нього з розпачем гукає:
"Ой, спасітє, памагітє, тану, утапаю!"
На те гоцул - нуль уваги, зовсім не зважає,
Повернувся на схід сонця та й си трембітає.
Знову крики, знову лемент: "Плавать нє умєю!" -
Долітає аж до штреки... Гоцул - трембітає...
Довго ще луна гуляла понад гори й плаєм,
Врешті, стихла - мо', втомилась, хто ж її там знає...
Кинув гоцул трембітати, усміхнувся й мовив:  
"Ну, здавалося б, дрібниця... А настрій - чудовий!"


01.03.2010

Небо хмара затягла, у горі гуркоче,
у ложбинці, край села, „москвичок” деркоче.
Бач лишилося чуток, а тут дощ підмочив,
підштовхни прошу браток може б я проскочив.
Руки в бампер обіпер, обійшовши з тилу,
„ну, рушай” - сказав тепер, піднатужив силу.
Жалібно мотор завив, та ввімкнувши передачу,
мию гряззю обліпив – що ніц не бачу.
Очі, вуха, голова, писок весь в болоті
на зубах скрипить пісок його повно в роті.
Поки лінзи обітер, витряс зліпок з вуха
З виду скрився мій шофер і не чути звука.
Повернувся до своїх, наче чорний привид,
пояснити я не зміг, що то задній привід.
У одежі в чому був, плюхнувся у ванну,
треба було - допоміг, у біді дружбану.
Річ іде лише про то, де свиня зарита,
задній міст у нашого авто, що в коня копита.

У селі скоро весілля ,
все село вже знає,
Мама Нуська - тато Женя
Василька сватають.

Обходили всьо село,
(гострі на язики)
Бідним людям надоїли
Їх червоні пики..

Мамка сина вихваляє
Йой то наш Василько,
Його дівка люба схоче,
ТО моє рідненьке

Вже й вернулися додому
(Всіх пооб`їжджали)
П`я-н-н-і-і - "в шуфлю", гріх такому
Дупля не в`їжджають.

- "Мамо, тату, що це з вами?" -
Василь їх питає,-
"Видно як нас поважають,
кожен наливає...

Та , що ж ви мої рідненькі,
Хто ж вас врік, сьогодні?
Ви ж не пили дорогенькі
Зі свят Великодніх...

А вони , мов німі риби -
Очима моргають,
Ніби й хочуть щось сказати
Та сили немають

Злий,як пес Василь ліг спати
Зубами скрегоче,
- Раптом бачила їх мила,
Й мене не захоче?

Ніч минула непомітно,
Для мами і тата,
Ну а ранонком люди добрі
Голова квадратна...

-Женька,чоловіче любий
Спасай я благаю
В голові моїй патлатій
Барабани грають

Тьо та й тьох ,
Мов ті фанфари - Царя зістрічають
Не дарма , що зрання люди
п`янку проклинають.







Далі буде.....

Всівся гоцул біля річки,
Палить смачно люльку,
Позирає на смерічки,
Вудить тихо тюльку.

Раптом чує, як до нього
З розпачем гукають:
"Ой, спасітє, раді Бога,
Тану, утапаю!"

Лемент, галас чутно, крики:
"Памагітє!" - й стихло...
Сів той гоцул біля штреки
Й каже: "Що за лихо?

Може, варто подивитись?.."
А у вуса мовив:
"Ну, здавалося б, дрібниця,
А настрій - чудовий!"


01.03.2010

Кегебіст освячує бандита,
хрестом освячує в царі.
Зібралась вже
велика свита –
держав і кланів главарі.

Братаються і цар і злодій –
як ті сіамські близнюки.
Неначе в зоні
на колоді
возносять зека
бандюки.

Що за країна –
вже не вперше
фальсифікація, суди.
Вкраде, підкупить, перебреше –
і вже на троні він сидить.

А, може, й ти такий ж?
Резонно…
Такий ж, бо що не говори,
твоя країна – то є зона,
де правлять зеки й главарі.

Та вже й без нації,
без роду,
не українець – «гражданін»,
і Україна без народу,
і українці без штанів.

І не проси на цю подію:
«Помилуй, Отче, що єси!»
Проси, щоб дав тобі надію…
І Бога і себе проси.

2010-02-25

Ярина Тимош

На захист „справжнього” президента

Зникни, помаранчевий агресор,
Заходу ворожого агент!
Тож тепер в країни є „проФФесор”
Справжній, легітимний президент.

Держмайно не тільки на паперах
Береже: в теракту впавши мить,
Своїм тілом в півтора центнера
Він зумів асфальт не проломить.

Як же його можна не любити,
Прагнути повісити за те,
Чим колись не спромоглися вбити,
Цілившись у серце золоте?!

Наче та лисиця, щирий, чесний
І до того ж мудрий, ерудит...
Він усім нам – наче батько хресний!
А ви: „Президент – і той бандит...”

Не брешіть, нікчеми-опоненти!
Знає зараз кожен демократ:
Не всі зеки йдуть у президенти –
Дехто йде в державний апарат.

Ну скажіть, вкраїнці вільні й горді:
Ну хіба і справді не „кАзел”
Той, хто на славетному біг-борді
Смів на „п” змінити букву „л”?

Кожному дамо дуль цілу жменю,
Хто сказав, що ми за білінгвізм:
Мову й третю ще впровадим – феню,
Щоб з лиця Землі зник шовінізм!

Й заживем конкретною братвою,
І засяєм ясно, мов квазар,
Бо пахан наш дружить з головою
І відповідає за базар!

P.S. Майорять знамена біло-сині…
Щось мені подумалось оце:
Подаруйте, ферми страусині,
Нам хоча б одне міцне яйце!
25.11.2004

Я на днях прыдбала звычайную шафу,
Прыцягнула яе на радасцях у дом
І не ведела я, і наогул не знала,
Што у шафе маёй абітае фантом!
Сто мільёнаў разоў я я е адчыняла,
А што там ёсь фантом я да ранку не знала.
Ну дык вось, адчыняю я шафу гляжу
(разумею, што вас я кроплю гружу…)
Але усё ж адчыняю я шафу - і раптам з яе
Выязжае фантом на зялёным кане!...
Пераехаў мяне - я заплюшчыла вочы
(да прыгод мой фантом быў даволі ахвочы…)
Разграміў мне кватэру і вынес акно
(я ў прытоме ляжу і мне усё адно.)
Ён спаліў мне канапу, вазон развярнуў
І ката майго, Ваську, нагою шпульнуў!
Каб была я ў сазнанні! .. (а я ж усё ляжала)
Я б Кузьмы таго маці (ці сваю) паказала!
Я б сказала: “Нягоднік! У шафу ідзі!
І парадак паўлсюль за сабой навядзі!
Паглядзі,што за жах за сабою пакінуў!”
Я б штурхнула яго у гарбатую спіну!
У тыя рукі дала б я мятлу і анучу…
(але гэтым трызненнем я Вас толькі мучу!...)
Але усё ж я б сказала: “Як смееш, мудак!
У маёй хаце насвесці страшэнны бардак?!
Як ты сьмееш, дзікун, вычварэнствы рабіць?!...”
Мне ж закусываць трэба… ці наогул ня піць!
______________________________________________________
NZ

Бываць людзі сьвіннямі, бываюць проста аслы,
Бываюць здаюца добрымі, а на справе – як тыя казлы.
Ну, тыя, казлы барадатыя, што ходзяць блізка з жытлом….
Такія дурныя, рагатыя… Нічога не скажаш – дурдом!
Яшчэ ёсь усялякія “зайчыкі”, “пушыстыя рыбкі”, “каты”,
Усялякія суслікі з малпамі… Падумай, а кім будзеш Ты?!
Вядома, ты будзеш вавёркаю, якая на дрэве жыве.
Есьць печыва, вафлі салодкія, а можа й гарэлачку п’е?
Ну, ладна, жартую! Як можна на дрэве са склянкай сядзець?!
Крыху не падлічаш дозу, дык можна і ўніз паляцець…
Хісьнешня і бухнешся з веткі, затым пападзеш ў шпіталь
З цябе пасьмяюцца дзеткі, жывым застанешся амаль…
Парвеш сваю рудую скурку, патрэплеш пушысьценькі хвост,
А можа зламаеш і лапу, ці проста абдзерэш нос…
Калі абдзярэшся – нічога. Куплю метр бінта табе
І ім забінтую лапу, а можа быць хопіць на дзьве.
Набуду яшчэ склянку ёду, вось толькі навошта ён нам?
Калі не сптрэбіцца – ладна, я лохам турыстам прадам…
Скажу, што вавёрчыны сьлёзкі, што ўдачу прыносяць яны.
І летам і восенню позняй… “Навешаю” штосьці дурным…
А тыя павераць вядома, дадуць сотню эўра ці дзьве,
Паствяць бутэлечку дома і будуць глядзець на яе.
Тым часам, вавёрка паправіцца, пачне яна зноўку скакаць,
А можа займецца спортам і будзе па дрэвах лятаць…
Разгоніцца, фыркне як трэба, падскокне у гору – і раз!
Ужо праляцела сто метраў! У’явіце! Сто метраў зараз!
Рэкорд усталюе сусветны, ёй прыз самы лепшы дадуць,
А можа яшчэ ў кнігу Гінэса адразу яе ўнясуць…
Вавёрачка з тое нагоды сьвята прыдумае тут,
Збярэ і сяброў, і знаёмых, піўка яны разам пап’юць.
Нап’юцца, зноў зваляцца з веткі, прачнуцца – ужо новы рэкорд –
Ляціць вавёрка па небе, а каля яе самалёт!
Вавёрачка проста разумная, яна як выдатны прараб –
Ведае дзе трэба выпіці, з кім гэта зробіць і як.
Чарговая байка скончана. Мараль мне б прыдумаць яшчэ.
Жыццё, як сьпіраль заварочана…Ого! Завярнула! Вабшчэ...
Жыццё – цудоўная штука: тут спорт і мастацтва, й навука,
Тут дрэвы, гарэлка, шпіталь…Напіўся – і зорка амаль…
________________________________________________________
NZ

Уже не буде складено казок —
Їх роздано усі — на кожен нарід.
Казки нанизано коралями в разок
І на лихому продано базарі.

Хай мудрість метикує про цей гріх:
— Казок не буде! Зло перемагає!
Добро ховається червивкою в горіх —
Тому людина писок одвертає.

Уже не буде дива й диваків,
Бо то ж вони казки у торбах носять.
Тепер політики, магнати й чуваки
Казки купили. Диво — безголосе.

2008

Без розуму,
без волі,
без долі,
без життя,
у голім полі
голі
і навіть без взуття.
Без матері,
дитини,
без віри,
без хлібини,
себе ж
в борні поправ,
без краю,
без країни,
без вічності,
без днини,
без голосу,
без прав.

2010-02-17

Ярина Тимош

Думку про народну владу.
Хтось пустив в овече стадо
Невдоволені бараном
Всі кричать: «Давай козла нам,
Щоб в овечого народу
На усе питав він згоду!»
Тут козли, щоб владу взяти,
Стали вівці гуртувати:
Хто найбільше назбирав –
Вожаком у стаді став.
- Ну, - говорить він народу,-
час прийшов давати згоду
й вовну здати тим, хто вище,
та й іти на пасовище.
Вівці тут кричать із дуру,
Що погодяться й на шкуру,
Якщо він спитає згоду
У овечого народу.
Усміхається чабан:
- Бач, козел – то не баран!
Цей порядки знає сам –
Легше стало чабанам!
Так ті вівці і живуть:
Їх і стригли, і стрижуть.

Звук пустий народна влада,
Як народ – овече стадо…

(Ярослав Чорногуз. СЕКС-ОКТАВА)

Вона грати розпочне із ноти «до»,
І відчую я до неї «лібідо».

Зробить «піаніссімо» на «ре» -
Ми підемо з нею в кабаре.

Плавно перейде на ноту «мі» -
У готелі ми залишимось самі.

У бокалів дзвоні чути ноту «фа» -
Вже тремтить від збудження й строфа.

Пригорну її під «фа-дієз»,
Під Шопена «Героїчний полонез».

Губи скрикнуть ноточкою «соль»,
Як увійде в неї мій «бемоль».

Скінчимо разом на ноті «ля» -
Все було чудово – о-ля-ля!

Попрощаємося ми на ноті «сі» -
Відвезу її додому на «таксі»,

- Все чудово було, люба, і «мерсі»!


***********
Як рвонув я на бандурі ноту «до»,
Аж підскочило в слухачок лібідо.

Лиш зібрався ущипнути ноту «ре»,
А одна мене за руку вже бере.

-Милий, будеш тільки мій? –Кажу –Ага!
Ну а друга на коліна вже плига.


Назбігалося дівчат на ноту «мі»…
Серед них немов султан я у чалмі.

Закружляла мене слава й висота,
І почав я стриптиз-танець живота.

Чую – галас заглушив і полонез.
Це ж бемоль! А ми гадали, що Дієз!

Ну, стривайте! Доведу я вам усім,
Коли кожній відіграю нот із сім!

Постскриптум:
Довго грав я. Закінчив на ноті «соль».
І одна шепнула: «Я твоя Ассоль!»

«Ще задовго до офіційного
об’явлення ЦВК
результатів виборів
другого туру
у президенти України 2010,
глави деяких держав
привітали так званого «переможця».
Це наштовхує на сумну думку
про зацікавленість цих глав
у розподілі можливостей України»

(Прес-центр «Справедливість»)

На очі сльози навертають,
як у скривдженої дитини.
А чужинці все вітають
горе України.
Що отим чужим чужинцям –
мій народ, країна?
У чужинця –
все по вінця
а у нас – руїна.

Той Обама
і та Меркель,
той Ведмедів,
інші –
розум – долар,
душа – шекель.
Це ж най
розумніші!
Що вже дурні,
наші дурні
і жиди, і раші!

Гинемо всім родом
в урні,
як і долі
наші.

Знову зрадники,
розпуки,
знову Жовті Води…
Як же нам
з’єднати руки
у ланцюг свободи?

2010-02-12

Ярина Тимош

– Ну, що ж, мій брате, проміняли
свою країну за півлітра:
і ми в прибутку
і міняйли,
що проштовхнули лідера.

– Чужого лідера,
чужинця.

– То ж наливаймо джбан по вінця,
і закусити буде чим! –
і заспіваймо на почин,
про нашу долю українця…
…чого ж сумуєш ти,
країну
знов одвоюєм – продамо,
за так країну Україну
ми москалеві не дамо.

– Сумую, брате,
і не п’ється,
та вже й не дихати мені,
не чую в грудях
стукіт серця:
ми зрадники у цій війні.

2010-02-08

Ярина Тимош

(на мотив української народної пісні
«Там за гаєм, гаєм…»)

Два чоботи – пара,
два чоботи – пара.
один лівий – то єврея,
правий – то татара.

Два Віктора – пара,
два Віктора – пара.
один правий – то банкіра,
лівий – то завгара.

Два злодія – пара,
два злодія – пара.
один лівий, другий правий –
як Господа кара.

І на Ваш улюблений мотив:

Два чоботи – пара

Два чоботи – пара,
два чоботи – пара.
Лівий – єврея,
правий – татара.

Два Віктора – пара,
два Віктора – пара.
Правий – банкіра,
лівий – завгара.

Два злодія – пара,
два злодія – пара.
Лівий і правий –
як Господа кара.

2010-02-04

Ярина Тимош

Світ – занепад поколінь,
Втрата звичаїв і миру.
Світ – це влада без зусиль,
Політичне володіння.
Всі Шути б ють короля,
Трон завоювати хочуть,
Та корона лиш одна,
Ну а претендентів море.
Всі Шути – це лиш актори,
А акторство то – брехня!
Гра у чесних воїводів,
Гра у чесність короля.
Смерть на смерті,
Біль на горі,
Втрати, невід і журба.
Політичне незлагоддя –
Ці дарує почуття.
Спільного у них є мало,
А в основі лиш одне –
Гроші, влада, безталанне,
Беззусильстро до мети.
А мені це все далеко.
Я пишу і сміх в очах .
Всі вони – маріонетки,
В наших доблісних руках.
Саме ми будуєм владу,
Вибір робим також ми.
Ми демократична влада!
Ми повстання без війни!
Ми повстанем, та не вдарим,
Ми словами доб ємось!
Вища влада ще почує,
Як ми їм закриєм рот.

У французькім піджаку,
і краватці з писком...
Видно - випив кон'яку,
по червонім писку.
Зась - на стіл йому просте...
Їздить - не на возі...
Має крісельце - ще те...
Геть не у тривозі.
...Не про нас думки, браттЯ,
партфункціонера.
Незахмарене - життя
корупціонера.

Квітень 2009

(римований анекдот)

В сонячній країні Чад
Ставили Шекспіра,
І кошторис акурат
Виклали допіру.
На затвердження несли
Шефу-фінансисту.
«Що ви, хлопці!», - дуже злий
Вигукнув зі свистом.
«Пів-кошторису – на грим?!!
Ну і насмішили,
Їм забаглося , ади,
Два кіло білила!»
І йому відповіли:
«Слухай-но, брателло,
Як порадиш без білил
Ставити Отелло?»

2010 р.

(заримований анекдот)

Стільниковий «затрубів»:
-Слухаю, Марусю...
Де? Полюю кабанів,
Зраночку, клянуся.
-Ну, і що уполював?
Цвенькає дружині :
-Та нічого ще, овва,
Не фортунить нині.
-Хто ж там біля тебе, Віть,
Дихає розлого?
-Хто, хто..дуже злий ведмідь
Виліз із барлогу.

Яйцелупи з одної купи
із курятника Кучми квочки,
та не зрячі всі – очами лупають:
на народ вилуплюють
очіки.

О народе мій! – з’їж пряженню,
чи ти смаженого не їси?
Претенденту не рвуть кишеню
безголосі твої голоси?

Яйцековичи,
яйцетігібки,
яйцеющенки,
яйценюки –
наших помислів
обмилки
і наш гріх…
бо і ми ж – такі.

2010-01-17

Ярина Тимош

Ось тільки слово заміню
І цей зворот, аякже,
Негарно, не пасує «ню»
І «дірка в макіяжі».
А «вдвічі»? – дуже ріже слух,
А дієслівна рима!
І не літературно «бух»,
Русизмом є «помимо».
Забрати збіг і пару фраз,
І вираз «грубі бабки».
Тепер поезія – якраз :
Лапки, тире і крапка.

15.01.2010 р.

Любов Костакова. «Приречена на самотність»
Полтава. «Друкарська майстерня». 2007.

Пишу про кохання вірші,
А ніби їм добрі вишні…


Доки їм – дається легше тема,
Пишеться розкутіше, мудріш…
Я вже замахнулась на поему,
Та… скінчились вишні у відрі…


Любов Костакова. (там же)

…Туман над ярами, над горами – сніг,
Я плачу ночами, а в тебе з вуст сміх.
У Києві дощ, а в Карпатах - туман.
Такий у природі подвійний обман…


Репліка обуреної авторки (написана замість неї пародистом)

Хто там вади відшукав
У моєму творі?
В нього для подібних справ
Мало кругозору!

Тема вірша про обман
Висвітлена чітко:
«Над Карпатами туман,
А в Києві - тітка».

Ольга Оленич. «Шлях смерті». (Кременчук, «Танграм», 2002.)

…Фарбую своє волосся
у чорний колір,
вдягаюсь у все чорне.
Я люблю чорний колір.
А білий – мене дратує.

Чому? По-перше, чорне – не марке.
По-друге – зважте – в нім тепліше взимку.
І я ж не сяду в чорний «Ламаркен»
У білому, як некультурна Химка.
П’ю чорну каву, чорний шоколад
З ікрою (тільки чорною!) смакую,
І мрію я про шлюб із Біном Лад...
А білі вже чомусь мене дратують.


Ольга Оленич. (там же).

Він був гарний, як моя смерть.
…Ми кохались сім років.
Але щасливою я
була декілька секунд.

Якщо вже зовсім точно – сім секунд.
Оце такі мужчини в нас завзяті!
За рік – секунда! Хоч на серці бунт,
Задумала свого не упускати.

Масаж, дієта, фітнес, рандеву,
І ранок з калькулятром стрічаю.
Іще шістдесят років проживу,
Й хвилину щастя все-таки спізнаю!

Опять печаль, опять тоска,
Кило дрожжей и два соска.
Студентки, школьницы, любовь.
Клубничка, сливки и морковь.
Игрушки, кожа, обещанья.
Болячки, клиника, страданья.
Таблетки, слабость, токсикоз.
Потеря памяти - наркоз.
Хирурги, свет, опять девчонки.
Залет, семья, бухло, печенка.
Компьютер, игры, Интернет.
Линейка, форум, трафа нет.
Проснулся, вымылся, подумал.
Прошелся, подышал, задумал.
Напрягся, написал, готовлюсь.
Что, вышло плохо? Застрелюсь!
Ружье, стакан, бутылка водки.
Ещё одна дыра сквозь глотку.

2008

Ти не носила квіти у волоссі
Та і волосся в тебе не було.
І від мармизи футболіста Россі
Стояло в тебе більше ніж могло.

Я відкидав усі недоліки, крім того,
Що кожну ніч мені кидався в очі:
Хай на війні тобі віддерло ногу
І руки покалічило дівочі!

Нехай зламали спину і ключицю!
Кастетом зуби всі повибивали,
А потім головою об криницю.
І груди голими руками відірвали.

Нехай це буде правда - не омана,
Та це все просто насипало перцю,
Та перед очі розпиляючи тумани,
На рвану рану - ти не маєш серця!

Не можу я таку тебе кохати
Тому зібравши у портфель манатки
І совість запроторивши за грати
Сьогодні буду у вітальні спати.

2010

У Сполучених Штатах Америки
Стали модними наші лімерики.
Їх тестують на нюх і зубами
В Білім Домі ( бараці Обами).
Від цікавості б’ються лобами,
Й розкусити не можуть, тетерики.

І упавши від того в істерику,
Рвуть на клаптики наші лімерики.
Збожеволівши, (жах!!!)
На свій розсуд і страх
Замість льоду кладуть у фужерики

І
Аби копійку не втрачати,
Поперлася в село.
Згадала, що просила мати
Кров’янки півкіло.
Придбала моркви, бараболі,
Цибулі, буряків.
Та радо дякувала долі,
Що чоловік зустрів.

ІІ
Ледве виповзла з маршрутки,
Перейшла дорогу,
Чоловік хапає сумки
Та… ламає ногу.
Крок ступив… Зусилля марні.
Платить за машину.
Їдуть на таксі в лікарню
Накладати шину.
Хабара хірургу тика,
Ще за гіпс та плівку.
Стогне жалібно каліка,
Просить на горілку.
«Економила ж раніше, –
Жінку точить думка.
– На цей раз у тричі більше
Коштувала сумка».

Садок колгоспний біля хати ,
Там яблука сусіда рве,
А що не зможе обірвати,
Обов`язково обтрасе.
Ставок колгоспний біля саду,
Сусід сітями риб краде,
А що не зможе сам дістати,
Поглушить все і підбере .
Ось пасіка колгоспна біля саду,
Там бджоли мед собі кладуть,
Сусід і тут зробив засаду,
Та бджоли мед не віддадуть!
Медпункт стоїть біля колгоспу,
Сусід туди щосил біжить,
Його скусали бджоли-оси,
Він дуже хоче бідний жить.
Ще цвинтар є біля медпункту,
Когось туди уже несуть…
Спи, не тривожся прорахунком
Та й мертвим бджоли не гудуть.
А все так гарно починалось.
Природа, сад, плоди ростуть
І може б все іначе склалось,
Якби обрався вірний путь.

2009р.

Продав посаду – і на вибори пішов.
Платили той мільярд «регіонали»,
які й собі ж продались «хорошо»,
бо дуже добре ті закони знали.

Тож і продався: «його час» настав
з політики великі мати гроші,
де дев’яносто дев’ять (тих політиків) із ста –
на тілі України, як тифозні воші.

Крокує пошесть – висипає тиф
на тілі кожного, хто має в них надію…
По їх законам – совісті тариф
в оту для підкупів і виборів неділю.

2009-12-22

Ярина Тимош

(В. Г. Михайлов. "Проказы слова". Кременчуг, "Березка", 2004)

ПРИБЛИЖЕНИЕ

В затылок лето мне дышало.
Навстречу осени я шел.
И не заметил, как усталость
Легла на щеки, словно шов…



* * *
Зимой печали – исключаю.
В затылок дышит морозец.
И с оптимизмом отмечаю,
Что вместо шва – уже рубец.

Весна в лицо пахнула маем.
Любовь, шампанское, коньяк…
С кем был – не помню. Где – не знаю.
Но только на щеке – синяк.


В. Михайлов. "Проказы слова"…

ДВЕ КУХНИ

Роятся хореи и ямбы
В горячей моей голове.
На праздник варю дифирамбы,
Как в будни супы варишь мне.


* * *
Сварю дифирамбы на праздник.
Сонеты стушу поутру.
Нажарю верлибриков разных,
Романсов на терке натру.

На кухне жена копошится…
Эх, жаль, что конфорки лишь две.
А то ведь такое роится
В горячей моей голове!

Заболіли в діда зуби. Ой, то страшна штука!
Дід чотири дні проводить у нестерпних муках,
А на п’ятий каже: – Бабо, піду до зубного,
Нехай вирве мені зуби, усі до одного.

Дід зайшов до кабінету, в крісло вже сідає,
Коли раптом у ці ж двері баба заглядає.
Каже лікарю: – Будь ласка, дідові оцьому
Всіх зубів не рвіть, залиште хоча б по одному.

Хитру усмішку ховає лікар наш вусатий.
– А для чого, – він питає, – щоб Вас міг кусати?
–Тобто, як! – скипіла баба, – тобто як, для чого?
Мої, значить, хай болять, а йому нічого?

Так не піде! Я Вас прошу, гумор свій облиште,
Найболючішого зуба іроду залиште!

(Іван Кулик.«Чари осені», Дніпропетровськ, ІМА-прес, 2005)

…Дівчино мила,
Серце зомліло,
Вітер шепоче: «Кохай».
Лиш далиною
Лине луною
«Хай, хай, хай…»

* * * *
Дні пролетіли,
Зрадила мила,
Я шепочу: «Проморгав»!
Лиш далиною
Лине луною
«Гав, гав, гав…»



Іван Кулик. «Чари осені»…

Серцю імпонують
Спалахи кохання,
Серцю до вподоби
Хлюпати добром,
Тож буває прикро
Слухати єднання
Слів таких несхожих:
«Серце» і… «порок».


* * * *
Носу імпонують аромати кави,
Горлу імпонують чарка і шашлик.
Чом же день сьогодні видавсь неласкавий:
Хлюпаючи носом, чхаю в носовик.

А мені ж казали: одягайся, Ваню!
Не форси без шарфа, подивись прогноз!
Тож тепер виходить боком поєднання
Слів таких несхожих: «горло» і «мороз».

Як же їх до біса, слів тих несумісних:
«Гепатит» - «печінка», «серце» і «порок »…
Варто було вчора виїхать за місто,
Зразу ж поєднались «шина» і «гвіздок»!

Комусь – відкрити в телескоп орбіти,
Тобі – старенькій дровець наносить.
В.Р.

***
Старий-старим іду і чути кості –
коли не ломлят, то тарахкотят.
Запалков по пуделку чиркну просто,
зацмокаю беззубо, втєгну яд.

Скажи вже, синцю, кіко ми ше жити,
старенький бо ж, дєла мої – драва.
Як пахкаю совєцький план – "Орбіту",
запитуют – "Слиш, дєд, па чйом трава?"

А я їм дуну в телескоп, орбіти
закрутяться і стане файні так.
Аби на хрю грипозно не боліти
паліт совецькі плани на тошняк.

18 Грудня 2009

Масони знову обдурили:
народи тягнуться до урни –
беззахисні, безсилі і безкрилі,
і з крилами, і навіть, хто розумний.
А що в тій урні? – педофілів купа,
та обкрадальників країни череда.
І кожен в серце українця гупа
рекламою, як заступом. Біда!

Куди ідуть по цій землі народи
через століття жахів і тортур?
Невже земля своїх синів не родить –
щоб хоч не бачити оцих «кандидатур»?
Від кого всі вони? І хто їм боги?
З якого закордону – тьфу ти, блін! –
з яких народів, теж, як ми – убогих,
оці мільярди крадених рублів?

2009-12-07

Ярина Тимош

(Юрій Лях. «Дажбожі внуки», Кременчук, 2006)

…Наперекір тобі здіймусь я гордо,
Розправлю плечі від тяжіння літ.
О, доле, знов мені ти кривиш морду,
А я до тебе шлю палкий привіт.


* * *
В поезії я розправляю плечі.
Пишу на біле, без чорновика!
Та доля витворяє дивні речі:
Кривлялась! показала язика!!!

То дулю скрутить, то скубне, то скаче,
І все це – абсолютно без підстав.
Але сьогодні… підморгнула наче…
І я цій морді оду написав!


(Юрій Лях. «Дажбожі внуки»…)

Я випурхну весні назустріч,
В осонні пір’ячко скупаю,
І полечу писать попУрі
Із солоспівів свого краю.


* * *
А я виспівую попУрі.
Нехай оцінить мене жУрі.
А з вами укладаю пАрі,
Що вмію грати й на гітарі.

бі-бі бу-бу
місьо впав
на масині
він літав
со то со
то калєсо
тато з мамою пісов
двелі на засов
цути бум-бум
сось там аааа
мамо
со є не тудааа?
тато
де та мокла киця
і цому ти любис цицю?
зала
я дістану суску
киці висусу
я вуска
соби мулькала
багато
з півником длюзила
тата
а цому вона не хоце?
півник спить
до мене хойці

10 Глудня 2009

Партія Регіонів – партія олігархів
із комуністів. Ідуть продзагоном.

Лідером партії – злодій, і архі-
багатий. Мільярд закордоном.

Тепер – від масонів – іде в президенти
(злодієм вора замінять масони).

Чуєш, народе? Оговтайся – де ти?
З тебе останні знімають кальсони.

З шкірою знімуть, бо дублена шкіра
пострілом, голодом, їх нагаями.

Криваві сини косіорів, якірів
риють померлим від голоду ями.

Може, забудеш, народе, про все це?
Чи, може, не хочеш ні жити, ні їсти?..

…Чуєш, як заступом стукають в серце
кати з олігархів і комуністів?

2009-12-02

Ярина Тимош

Шукають всі з азартом,
Хоч може це в спадковості,
Докази і факти
Своєї винятковості.
У когось чогось більше,
А хтось щось краще вміє,
Лише найрозумніших
Ніхто не розуміє!

Без тебе я - в анабіозі.
Без тебе – летаргічний сон!
Стою з букетом на порозі
У косметичний твій салон.

Ти неприступна недоторка,
Незмінно модна, от кутюр.
Наводиш кожного вівторка
Свій манікюр і педикюр.

Тебе вигулює ротвейлер.
А ми збиралися гульнуть…
І я, багатий, мов Рокфеллер,
У кулаці півсотні мну.

Біжу, пришпорюю планету.
Ти знову зникла, як міраж!
Телефоную:
-Де ти? Де ти-и-и?
-Привіт! Я тут. Приходь на пляж.

До тебе підпливаю брасом,
В душі співаючи пісні.
А ти… пірнула із Тарасом!
Вже в аквалангах десь на дні!

Ах ти чудовисько лохнеське!
Чому ти дражнишся на зло?
Сама ж писала есемеску,
Що буде краще, ніж було.

Але ж були колись моменти…
Серця забились в унісон,
Й мені казала компліменти:
«Ти приставучий, мов гудрон»!

В мені вібрує кожен атом.
Молю тебе сказати «так»!
Ти знову клацнеш дипломатом:
-Ну, я пішла. Пока, дивак!

А за вікном летять лелеки,
І малюків комусь несуть…
К бісам! Іду на дискотеку,
Пора спізнать жіночу суть.

А там знайомі: Зойка й Настя.
Кричу: «Бон жур! Парле франсе?»
Та Зойка зойкнула від щастя,
Сказала:
- Згодна я. На все.

Та незборимі твої чари…
Я долю взяв на абордаж.
Хто там сказав, що ми не пара?
Я ідеальний твій типаж!

І знай, примхливая чаклунко,
Відчую губ твоїх дюшес!
І в безкінечнім поцілунку
Удвох полинем… до небес!

2009

І день і ніч біжу, біжу,
кручусь, як вентилятор.
В портфелі тисяча адрес –
рекламний я агент.
Усе в диму – не вулиця,
а газогенератор!
На розі пробки розгрібає
очманілий мент.
Димлять жінки й чоловіки,
і хлопці, і дівчата,
Таксисти і артисти,
і члени їх родин.
В колясочках, прокурені,
попискують малята,
А мами, замість сосок,
видихають нікотин.
Та не паліть на вулиці!-
задихано волаю–
Для цього є квартира,
балкон, чи туалет.
А то, як в тубдиспАнсері,
цей кашель дошкуляє,
Руйнуючи мій бізнес -
ПРОДАЖ СИГАРЕТ.

Показ моделей влаштувати на селі,
Зібрались кум, кума, та кумів куми,
Зробили сцену величезну з чагарів,
Журі почало зводить думи.

Принесли шинку, ковбасу та сало,
Горілочки, винця, та хрону,
І вибирать кого уже не стало,
Усе село дістало свою нагороду.

Так ось мораль моя така,
Як хочеш вроду бачити у всьому,
Ти випий чарку первачка,
Вже літ зі сто прийому цьому.