Я – весь ОКей!
Хокей?
Я не такий,
як всі,
але й не навпаки.
О, Я дурний
як світ,
та в ньому
мудрість літ.
Коротше,
Я – ОКей!
У творчості – мартен.
А поміж вас
Я – Кей
морожений…
Хокей?

Дружня пародія на дружню пародію Тетяни П"янкової на дружню пародію Сергія Руденка на прекрасні вірші Поета Мандрівного

О, Музи ці – завжди напоготові
балакати з поетами на мові,
їм зрозумілій,
будь то натяк, жести…
і пестити їх, хтивих, до фієсти,
забувши про Олімп і про Пегаса
при виді будуара чи матраца…

тримайтеся за рейтинги, поети,
а Музи проспівають вам куплети

З планет далеких прилетіли
На Землю їх представники.
Звичайно ж, інше мали тіло,
Ментальність, техніку, зв’язки.
Уже давно у них наука
Зробила семимильний крок,
Для них була буденна штука
Долати відстань до зірок.
Земля зустріла їх привітно,
(Бо ж варіантів не було),
Та й гості мирні, не бандити,
Свої відкрили НЛО.
Усе докладно показали:
Системи руху і життя,
А потім у землян спитали:
«Яке ж воно, земне буття?
У вас легені кожен має,
Є серце, мозок, мозолі…
Чи ж вам усього вистачає?
Чи їжі досить на Землі?»
- Та звісно ж, в певних регіонах
І їжі обмаль, і води,
В ресурсах теж проблемні зони,
Пального мало і руди....
Негайно інопланетяни
«Бика за роги узяли»:
Відкрили повну базу даних,
Всю інформацію злили,
І технології новітні
Дали землянам ПРОСТО ТАК,
Щоб на Землі у цілім світі
Настала ера золота.
Коли ж прибульці, з хеппі ендом,
Курс узяли на Оріон,
Земляни всі новітні бренди
Послали на аукціон,
І фірмам продали відомим,
Проблеми залишивши вдома.
………………………………….
Не дивина, що певні клани,
Не прагнуть дати рай землянам!
Загальне благо? Та ні за́ що!
Що гірше всім, то кланам краще

Ми звикли так отарою. І все.
Керує той, хто має вищі роги.
З нас кожен кращу вовну обтрясе,
Штовхне під зад і ... "Міряйте дороги!"
То не шляхи, а прикрі манівці.
Баран мовчить, і вівці - ані звуку.
Самі себе "взуваєм"? - МОЛОДЦІ!
В безвихідь йдем? - Чудово! Прапор в руки!
Хіба в народу геть "поїхав дах"?
Тупіші стали від бетонних мурів.
Кінець епохи блазнів і невдах!
Хай славиться епоха само-дурів!

(байка)
Віктору Андрійовичу та Юлії Володимирівні присвячується

Зоологічна партія здаля,
набрати щоб істот для зоопарку,
планету, що під назвою Земля,
відвідала якóсь. Робóту шпарко

завершив мармюдонів екіпаж:
зібрали кількасот земних народів –
кого по-п'ять, кого по-сотні аж.
Та перш, ніж до зворотнього походу

рушати, перевірку провели.
Прибув сам особисто Гостре Око;
на кліті зирить – крупні та малі,
а пóчет слíдом відміряє крóки.

І ось – велика кліть, а в ній – один.
Й табличка над дверцятами: "Євреї".
І варти повно… "Берете на кпин???
Жартуєте??? А інші де із неї???" –

показує на клітку їхній бос.
"Та, бачте, з тим народом кепська штука:
бодай однóму вилізти вдалось,
то й інших за собою тягне, сука!

Їх спершу сотні дві було, і от,
не дивлячись на охорону зриму,
лише за тиждень хитрий цей народ
злиняв практично весь!" "Ну й хрін із ними…

А хто там далі – десь півсотні їх?
Чому горілка в клітці штабелями?
Спиртне давати експонатам – гріх!!!
Начальник варти захотів до ями???"

"Мій пане, то кацапи. І вони
не можуть без горілки й дня тут жити:
стає без неї розум їх ясний,
й тоді вони тікають звідси миттю!"

"Раз так, лиши горілку вже, нехай…
А що за клітка онде там, аж скраю?
І охоронця жодного окрай?!
І ґрат з однóго боку геть немає!?!"

"Та це ж хохли! Для них не треба ґрат:
як щойно хтось захоче на свободу,
його свої ж негайно тягнуть взад,
аби не відривався від народу!.."
***
Мораль цієї баєчки проста:
нам ліпше треба дбати брат про брата,
як інші роблять, замість за хвоста
однé однóго, мов кота, тягати.
3, 22/12-2008

Страстей накал,
Словес лихая битва,
Враг не упал,
Хотя слова - как бритва.
Душа горит –
Нужна победа в споре.
Ударь ещё –
И враг повержен вскоре.
Но вот беда –
Нет больше аргументов.
В лицо тогда –
В бою без сантиментов.
Унизь врага –
Ради победы надо.
И в пах нога…
Победа – вот награда.

Твой ангел заплачет –
Стал страх его былью:
В чёрное, значит,
Окрасились крылья.

Его вина –
Как пропасть глубиною,
Цену ума
Свело на нет виною.
Он допустил
Большое упущенье:
Ведь прав не тот,
Кто выиграл сраженье.
Победа есть,
Но честь, увы, пропала.
Плохая весть –
В тебе умишка мало.

Голова налегке,
И в грязи рука -
В твоём кулаке
Аргумент дурака.

Кнопки зі світла,
Букви з пластмаси.
Примари літають
Із Алькатраси.
Вітер розвіяв
Людям всі вії,
Навіть повіям
Із сірої траси.
Мурахи у кмині,
Життя в бутербродах.
Ще трохи у плині
І будем при родах.
Це ж тільки природа...

А я сиджу на березі
І бачу гладь води,
А ти сидиш на дереві.
Іди, іди сюди.
Я весь тоскою з"їдений,
Поточений увесь,
А ти сидиш, о, боже мій,
У верховітті десь.
Спускайся. Поговоримо.
Як звать тебе? Ассоль?
Харчі поділим порівну,
Та й те ото... чи шо ль?
Не хочеш? Ах, закохана
Ти у вождя давно!
Так вилізу непроханий
До тебе все одно!
І поки вождь на мамонта
Кермує наш нарід,
Не утечеш від мене ти,
Не вмре поетів рід!

Найбільший злодій вкрав у більшого.
А більший вкрав у меншого.
А менший вкрав у меншого за нього.
А менший меншого – іще у меншого.

І кожен крав і в нього крали,
аж поки менших не задрали.

Якби ж то крали з головою –
міністр, банкір, і сам з братвою!

Нема нічого «більшим» красти.
Ні те що різати, а й пасти.

А більший той все краде й краде.
І він, і той електорат,
який і досі дуже радий,
що в брата краде – рідний брат.

2008-12-13

Ти казав, що в понеділок підем ми на fashion-ринок,
Я прийшла – там second-hand. Підманув ти мене вщент.
Ти казав, що у вівторок обійдем бутиків сорок.
Обійшли ми всього три. Підманув, та ще й підвів.

Ти ж мене підманув, ти ж мене ще й підвів,
Ти ж мене молодую з уму-розуму ізвів.

Ти казав, що у середу підем ми на “Містер Кредо”,
Я прийшла – там група “Борщ”. Ти знущаєшся, чи що ж?
Ти казав, що у четвер в модний клюб мене ведеш,
Ми прийшли – там face-control, я зайшла, а “ты – постой!”

Щоби не підманув, щоб більш не підвів,
Щоб ми’ молодую з уму-розуму не звів.

Ти казав, щоб у п’ятницю взяла сіль та паляницю
Президента зустрічать. Ми до нього – він тікать.
Так ганялись до суботи, я істерла всі чоботи.
Ти грошей узяв у мамки і купив мені...в’єтнамки.

Що ж з тобою робить, як перевиховать,
Як в тебе молодого уму-розуму напхать?

Ти казав, що у неділю підем разом на весілля.
Ти прийшов – мене нема. Підманула, підвела.

Я ж тебе підманула, я ж тебе підвела.
Я ж з тебе молодого відігралася сповна.

Куди мені ваш цинізм?
Навіщо мені пихатість?
Насправді,
це як оркестр сифонних клізм,
що виголошує курс на строкатість.

Пісні співати дивної краси
Чи просто щоб бабло водилося,
Та факт один: "Пающіє труси" *
У шоу-бізнесі з'явилися.

А кажуть, що нардепи "до" і "від" -
Базіки, брехуни та шкурники...
То мо', парламент наш назвати слід
"Законотворчі нацюцюрники **"?

2008

_______
* Всі чули про цей гурт?
** Всі знають, що це?

на хабар не назбирав
ключнику святому
за ключі від райських брам
та і чорту ж тому
не посіяв не зорав
не знайшов з під тину
з аделаджею* накрав
чорту на свитину

*Сандей Аделаджа – пастор секти «Посольство Боже».
Єпископ Московського патріархату Бориспільський Антоній, називаючи найбільш небезпечні релігійні культи, вказав і на «Посольство Боже», віру якого прийняв столичний голова(Черновецький) , підтримуючи його пастора Сандея Аделаджу. За хабар Чернівецькому Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП) побудувала капличку біля підвалин Десятинної церкви, сподіваючись загарбати саму церкву, яку вирішено відновити(збудувати)..


2008-12-13

Швидко потяг їде.
Чи наздожене
Всі вчорашні біди
Вечір і мене?
Пасажири в шоці –
В них маленький стрес:
Вшистко у цім році
Рулить на регрес.
Ще одна хвилинка –
Невеличка мить –
Як мала дитинка
Провідник кричить.
Потяг запізнився,
Ніц не помогло.
Думаєш приснився?
Ні! Це все було:
Місто і платформа,
Гривні і квитки,
Прямокутна форма,
Випивші дядьки.
Душ розчарування,
Дикий песимізм,
Хочеться прощання,
Пре на пофігізм.
Жодної усмішки,
Повні очі сліз,
Банка хоче кришки,
Мода – прес-реліз.
Вигонські плацкарти
З запахом сечі,
Нари, торби, карти,
Таргани, кліщі.
В кайф парфум шкарпеток –
Росяний токсин.
Дзюри без розеток –
Треба лиш бензин.
Всіх ковтнули будні,
Бульбашки, попса,
Ночі каламутні,
Кров’яна краса.
Порвані кишені,
Порвані думки,
Губи для мішені,
Діти і ляльки,
Пірсинг, гниди, воші,
Дідька ще нема –
Не поможуть гроші,
Мило, дуст, вода.
Дупа геть затерпла.
Книжка, сторінки.
Я жива чи мертва,
В голові голки.
Вмить абстрагувалась,
Зникло зразу все.
Щось перестаралась –
Рок-н-рол несе.
Мирним хіпаблудом
Дивлюся з вікна:
Світ не пахне брудом
І нема лайна.
Захід сонця вранці,
Ввечір його схід:
Ми протуберанці –
Не страшний нам СНІД.
Всі є діти-квіти
Ніжності й весни,
Розучились вміти
Поринати в сни.
Феньки, стрічки, патли
І берцята в путь –
Юні ботхісатви
У нірвану пруть.
Ні, оце занадто –
Вражий дебілізм.
Марґінали й НАТО –
Це вже комунізм.
Вернемось до колій,
Потяга і шпал –
Все це санаторій,
Хворий на загал.
В морзі не лікують:
Смерть на віки смерть.
Потяги руйнують
Мозок шкереберть.
Подорож скінчилась,
Залишивши бруд…
Я не зупинилась
Ночувати тут.
Сіла в інший транспорт
І гайдá домів –
Не потрібен паспорт
У сюжеті снів.
Зібгано в минуле
Учорашній день,
Ну а те, що було,
Не моя мігрень.

6-9.04. 2007 р.Б.
У подорожі: Пас.потяг-Авто-Дизель

Ки́дає небо в очі колючі дротики,
Жасно воро́ни каркають на світанні,
Шпилі дерев- не антика, і не готика,
Сірий цілунок вітру- холодним дотиком
В сивому міжсезонні кордон останній.

А на людей ворони вже накидаються -
Може від голоду, може від страху- злості,
Кину сьогодні їм хлібчика свій окраєць:
Все- таки птиці, хоч Господом і караються,
Чорно- маркітним карканням на погостах.

Розчарувань і марних надій – не бавити,
Передивитися спогади - де найкращий.
Кисле вино солодким як мед розбавити,
Це ж бо не перший і не останній раути,
А по- інакшому і спокушатись на́що?

Сьогодні тепло. Ти пальто зимове
зостав у шафі, ніби давній сум,
короною на голову – косу,
й на трон! За менше і немає мови,
і ранок за собою – на засув.

Обернуться: знайома незнайомка…
Тут брязкальце украла, там – ім’я,
під хусткою – чужі десятки «я»;
чужі життя, як макова соломка,
як опіум - ілюзія твоя.

Вітрини лестять - чарівні дзеркала -
всі дифірамби, серденько, тобі!
(як будь-якій у чепурній юрбі)
Чергова тінь - а ти чого чекала?
Простий перебіг ніг - чи тільки збіг,

чи, може, гендель: гроші, душу, тіло…
Ти шерсть усю, овечко, віддаси
за мить у лаврах слави і краси,
хоч лаври паперові – та несила
чинити опір. Миші пахне сир -

і онде ніжки дріботять проворні,
на гострій шпильці – наче криголам.
Чужі вогні неонових реклам
тобі застрягли кісткою у горлі,
і виїв серце копійчаний крам.

Прокинувся був Тарас
Глянуть як нащадки
Живуть славлячи Христа
Й мають честь й порядки.

Потовстішав наш козак
Від вина та пива.
Дім купив. Вже не батрак.
Жінка є вродлива.

Ніби стали всі круті
З виду ладні й чемні.
А придивишся - пусті,
Дивні та кумедні.

У макітрі та вітальні
Все не як годиться.
Заповіти були марні, -
Самі придивіться:

…В голові у того пана
Знов горілка й пиво.
П`є й горланить про свободу
Як воно не дивно.

У дворі як у казармі
Грати та забори.
Як підеш наліво й право -
Податки й побори .

У свинарні ж як у Раді
Свині на своїй нараді
Тулять пики до корита
Та не платять з краму мита.

В стойлі з кіньми як в суді
Лягнуть можуть по балді.
Болітиме зад та спина
Як не даси спершу сіна.

Псарня – то окрема справа
Вишукана у псів страва:
«Зелень» жруть та лають нас
Знай чекають: «фу» та «фас»…

У курятнику зрання
Півень бреше навмання
Готує всім новини
Про сонце з України…

…Тарас на теє подивився,
Очі звів, перехрестився..
…Нема ладу й нині
На тій Україні…

20.11.2008

Вмиваю чаєм руки,
Вдягаю тільки синє.
Сумую від розлуки
Без свіжих апельсинів.
Не курю гладіолуси,
Не солю я часник.
Не люблю гладь і соуси,
І сонях кудись зник.
Не зовсім одинока,
І не така, як всі.
Я маю лиш два ока,
І ті якісь косі.

(за мотивами однієї газетної статті)
"От Москвы до самых до окраин
с южных гор до северных морей
человек проходит, как хозяин..."
(слова з пісні)

Розповім я вам, панство любеє,
та й бувальщину, та й билиноньку
про статут про свій, монастир чужий --
у прислів'ї як давнім мовиться...

Як до міста раз, та й до славного,
до величного й стародавнього,
що знаходиться у Німеччині
і Берліном звуть, та й столицею,
на постійнеє на помешкання,
та й прибув один із Туреччини --
літаком ачи може потягом,
пароплавом чи скороходами
над землею біг -- ми не знаємо.
Може в нього був, та й у власності
килим-самоліт зі старих часів.
Але ось він тут, молодик ставний,
той що турком був з діда-прадіда...
Та ж, відомо всім: турки -- славний люд,
всі народи їм мають кланятись,
цілувати їх аж під поперек.
Тож, забув юнак, що не вдома він,
і качати став, та й права свої:
"Я нємєцкую тарабарщіну
вашу нє пайму, да і нє хачю.
Ну-ка, школу ви здесь турєцкую
для маіх дєтєй і нівєрсітєт,
штоп калякалі па-турєцкі там,
мнє прідумайтє, да па-бистраму.
І тєлєканал, да і радіва,
і ґазєти здєсь, да журнальчікі,
саатфєтстфєнна, штоп турєцкіє.
І мєчєть вон там, на пріґорачькє.
Ну і ви мєня уважать далжни:
ґость -- панятіє єсть сфящєннає,
патаму са мной разґаварівать
па-турєцкі ви ліш абязани!"

...А мораль така у билиноньки:
як гостюєш десь, та й запрошений
сісти за столом із господарем,
НЕ КЛАДИ НА СТІЛ НІГ, РОЗЗУЙСЯ ХОЧ!

25.11.2008

Порепаний лапатий сніг
На мокрому асфальті.
Пісочне місиво для ніг,
Новий доробок шпальті.

Солоні ванни для чобіт,
Багато Аріелю.
Для прибиральників робіт,
Як кістка Спанієлю.

Прищаві підлітки кида
Болотом в перехожих.
Не змиє це проста вода.
Тут Gala допоможе!

Попезія сія,
знесла іще яєчко.
Важкенько йшло воно,
Мабуть що, золоте.
– На  ко-н-н-н-курс! Ко-ко-ко!
І різати – овечку,
бо творча вся сім’я
зійшлась на диво те.

Тож будемо радіть!
Попети і попетки
по милому слівцю
несучці піднесуть.
– А ти, сюди не сунь,
індику, до кокетки!
Заткни критичний дзьоб,
шукай деінде – суть.

– Кукуріку! Індик
крадеться до яєчка!
Щільніше, ще щільніш.
А що це, потекло?
Казала – непросте...
Жаль, золота овечка
пішла під гострий ніж…
Все ж інше – як було...

Оживили гетьмана Богдана
В клініці сучасних перевтілень.
Повели по вулицях, майданах
Легендарне українське тіло.
Все, що очі бачили довкола,
Все, що час явив, і що порушив,
Оточило ніби частоколом
Легендарну українську душу.
Маревом вбачалися споруди-
Велети окаті та незвичні,
І якісь дивакуваті люди,
Певне, час їх трохи покалічив.
Де ж козацтво ділося, у біса?
Думав, потерпаючи, Хмельницький-
Ні коня, ні булави, ні списа,
Як вкраїнську славу роздивитись?
Бігає по вулицях залізо,
Хоч воно й до чортиків блискуче,
Дивні прапори у очі лізуть,
Все якесь турецьке закаблуччя.
Може перекинутися словом
з першим- ліпшим на шляху нащадком?
І на щирій українській мові
Каже: «Я вітаю тебе, брате!»
Той же, не шануючи старшо́го,
(краще вже від сорому згоріти)
відповів: "Вы, верно, с телешоу
Камерой орудуете скрытой?"
У Богдана шок- оціпеніння,
Аж пришерх розкішний оселедець,
По –московськи торохти́ть створіння,
Що нащадком гетьманським зоветься!
Повернувся гнівний небожитель,
В клініку з невдалого параду,
Наказав негайно оживити
Членів Переяславської ради:
"Будемо процес коригувати,
Знадобиться мікрохірургія...
Цар Петро повівся наглувато.",-
Рік Богдан. І впав у летаргію...

Моє кохання з ніжним егоїстом
Дає про себе знати привселюдно:
Я почала від стресу більше їсти,
І через це усе ніяк не схудну.

Усі пориви інтелектуальні
Пригнічені голодною журбою.
О, скільки часу нищу я в їдальні,
Надіючись на зустріч із тобою!

Розтягую сніданок до обіду,
У сандвічах шукаючи спасіння.
Мораль: незастосоване лібідо
Призводить врешті-решт до ожиріння.

Осінній день березами почавсь.
Ліна Костенко

Осінній день похміллям розпочавсь,
Кругами під очима й сірим небом,
І я лежу і думаю про Вас –
Хоч ні, після вчорашнього – про тебе.

І тяжко голові між подушок
Від цих думок – чи то від алкоголю?
Як недоречний цей культурний шок!
Яка невчасність головного болю!

Але світліша небо у вікні,
Приходить мудрість з досвідом похмілля:
Після шукання істин у вині
Рятує активоване вугілля.

Біда і купи величезні.
Смердить сміття.
Кружляють круки.
Накрав – посунься,
інший в черзі
до горла тягне
«чисті руки»…

На те і вибори,
щоб знати
в обличчя
тих масонів-гертцлів –
з блискучої
нової знаті –
які країні
цілять в серце.

Іди і продавайся,
хлопе!
Купують
фірташі-ах-піні.
Від тебе пузо їх
не лопне,
бо міць його –
в твоїм терпінні.

2008-10-31, зошит «Історії політичної істерії»

***
Гній смакують хробаки,
а козли - капустку.
Грижу маю за роки,
у кишені - пустку.

***
Баба з воза - хлоп в корчму
заливати щастя.
Розібрались - що кому -
капці білі й ласти.

***
"Первий" врізали канал -
дихать стало краще,
дайте людям доконать
рускогаварящим.

***
Наша Рада - рагулі
чубляться до сказу.
На селі, як на селі -
пощо півню разум.

***
Мій сусіда - на коні,
по трубі - в Європу.
Зуби виставив мені,
а китайцям жопу.

***
Сидимо, як ті дурні
до ТеБе прикуті -
ось Ведмедик зкабанів -
де корона, Путя?

***
Я русин і ти русин -
українці ми є.
Вовк - не піп - той курви син,
за Москвою виє?

***
Щоби вибрати свиней -
доста мали шизу.
І тепер у нас - окей,
міжнародна криза.

***
Голова - не молоток,
коли стукне - коле.
А думок біжить патьок
персами додолу.

***
Місько - в горах лісоруб,
для Марисі - бобрик.
Най гризеться бабозгуб,
тіко - валить добре.

6 Листопада 2008

Який Святий?!
Який там Бог?!
І крав, і брав «все до копійки».*
Набрався вже, «як сучка блох»,*
як годував банкірів пики.
Не будуть згадувати нас.
Та і нема за що згадати.
Хіба що: «крали про запас –
і Президент, і депутати».
В країні криза. Чорні дні,
і чорна вже країни риса…
Проти народу на війні
і Президент на ймення Криза.

* Цитуються вислови з промови «лідера» під оксамитовими прапорами в телепрограмі «Свобода на Інтері», 2008-10-31

2008-11-01, зошит «Історії політичної істерії»

або ж
промова Першого бухгалтера
по всіх каналах телебачення України

Епіграф 1

«Господин Искариотов,
Патриот из патриотов…
Вскрикнет громко: «Гласность! гласность!
Проводник святых идей!»…
О всеобщем зле от взяток
Он не вымолвит двух слов…»
Пьер-Жан Беранже

Епіграф 2

«Народ для нього – інтер’єр,
як і оксамитові прапори
в його «патріотичних» хоромах».

Передмова

На фоні оксамиту прапорів
бухгалтер заблукав в промові –
чи збанкрутив, чи погорів,
чи ще поп’є людської крові.

Промова

«Сплати, народ, корпоративний борг
бухгалтера із бандою банкірів!
Бо сплачувати матимеш й за морг,
як зроблять Україні харакірі».

Післямова

І борзописці журики від ЗМІ –
тисячоголовий змій з брехнею в кожній –
вже агітує за ідею змін
на стягнення з народу більших коштів.

2008-10-21, зошит «Історії політичної істерії»

Наторгував на посмішку єхидни той Блін твін
за голоси на пОкорм клану олігархів.
Тепер і сам їх купить: є Житомир-Харків.
На тих же виборах позачергових – блін!

2008-10-25, зошит «Історії політичної істерії».

Якщо шашку не поб’єш –
шашку забере за фук
спікер кольору під беж, *
гриль із півня – ЄЦенюк.

беж – банда економічних живодерів.

2008-10-21, зошит «Дитячі віршики»

Біль висмоктала з пальця,
заїла бузиною,
уста змастила смальцем -
несися, параноє.

Змінила маску - янгол,
а норов - буцефала,
наслухалася Янга -
і з Нілом переспала.

Лежить Ніл - воду носить
на неї і до моря,
а параноя косо
кладеться у love-story.

В Москві - сказали б "криса",
труїли би всі хором.
В мені вона - актриса,
що грає вічно хворих.

На біс злий біс накапав
і пахне ґазоліна -
і Карло - знову папа,
а попіл - Буратіно.

Історії плетуться,
як поминки за цвинтар -
питають - вдома тут всі? -
гайки, шурупо-гвинти...

Та голова - макітра,
протерлися діоди,
несе думки за вітром
бінар-машинним кодом.

І знову палець - дійка
та бузина, де дядя.
Графа - мов манни лійка,
для поетичних б... (bla-bla-bla).

15 Жовтня 2008

Немає півня – кури не несуться.
І вже останнє смажимо яйце.
Країна в суїциді. Знову суть ця
у Президенті з хлопцями «ЄЦ»*.
Обридли нам – бандитів пики ситі:
і той, і ті – не варті і гроша.
ТАК! Україна в суїциді,
і злодії вже п’ють на брудершафт.

*«ЄЦ» – партія деребану України «Єдиний центр».

14 жовтня 2008 р., зошит «Дитячі віршики»

Що напишеш- те й залишиш...
(про поета)
Що відпишеш, те й залишиш
(про спадок)
Що підпишеш,те й залишиш
(про начальника, від...і аж до...)
Що запишеш, те й залишиш
(про ім»янаречення, або про майора Мельниченка)
Що пропишеш, те й залишиш
(про лікаря, або журналіста)
Що надпишеш, те й залишиш
(про дизайнера або епітафію)
Що припишеш, те й залишиш
(про статистику, або слідчого)
Що впишеш, те й залишиш
(про політичні списки)
Що перепишеш, те й залишиш
(про плагіатора або історію)
Що спишеш, те й залишиш
(про бухгалтера)
Що розпишеш, те й залишиш
(про маляра)
........................................................
Що опишеш, то не залишиш...
(про політика, або прокурора)

( довільна форма)
Колись я був собі звичайним крокодилом,
Без жодного жалю усе живе ковтав,
Але з писак котресь чогось нагородило
І справжній крокодил у них мультяшним став.

А хтось хоча б спитав тоді моєї згоди?
А хтось мої права законні врахував?
Морально – правові моменти хтось узгодив?
І де мій гонорар, та інші де права?

Незграбний капелюх на голову надітий,
В руках пищить стара гармошка чи баян,
Тріщить мій сюртучок, благесенько пошитий,
(Хай цей прикид простить мені Табачник Ян).

І надодачу ще, нав"язаний у друзі-
Якийсь вухастий гном, чи невідомий звір,
Я мушу з Вуханем ходити по окрузі
Й співати з ним пісень на весь громадський двір.

Ще й робить западло якась нудна особа,
Підступна, як змія, худюща як скелет,
оця її тусня мені не до вподоби,
Цей тип жінок не мій, я не люблю галет.

І все ж я крокодил, хоча і звуся Гена,
Спроможний грати ще жорстоке й хиже щось,
І кутні ще сверблять, і щось шепочуть гени,
Якщо візьмеш на роль, не пожалкуєш, Бос!

КАЛЮЖА
В одному місті, ну скажімо, в Енську
Жила-була Калюжа велетенська.
Скажу відверто, провінційне місто
Не особливо вабило туристів…
Та слава про феномен дуже швидко
Пішла рости, мов у клубочок нитка!
Таких калюж, по площі, у відлигу
Не знала навіть Гіннесова книга!
Тому туристів ціла ґерилиця
Забагла на Калюжу подивитись.
А тут якраз така деталь відкрилась:
Міський музей, (буває ж Божа милість!)
Мов наслідок чиєїсь забаганки,
У ту Калюжу упирався ґанком!
Тож туристична стежечка зростала,
Вела туристів у музейні зали,
І за рахунок жвавої торгівлі
Музей поставив латки у покрівлі!
Байкують, що і досі міцно дружать
Міський музей та видатна Калюжа…
ЇЇ, що простяглась біля музея,
Чекає точно, слава Колізея!
……………………………………….
Там, де калюжі – нації надбАння,
Музеям жити в їхньому сіянні…

Перший корупціонер –
і в країні перший.
Зуб - за зуб і нерв - за нерв:
хто – дурний, хто – менший.
Сумно спогади про нас
стали на папері:
«Вони крали в себе газ
для чужих імперій».
«Повій вітре»… не повій,
там чужинців орди,
там політиків-повій
і магнатів морди.
Вже продали, як повіт,
оптом, по одинці
землю, мову, Заповіт
хлопи українці…
Як прокинутися, як
сон той зупинити.
Мрії сохнуть, як будяк,
що росли, як квіти.
Поіржавіли ножі
у могилі волі,*
зашкарубіли в іржі
й душі наші голі.

*«Народ склав… легенду про
таємний скарб, захований на Чернечій горі.
В легенді розповідалося про те,
що разом з тілом великого Кобзаря на горі
заховані чудодійні мечі, які тільки чекають,
щоб їх узяв у свої руки народ і розметав
світ неправди й неволі,
проклятий гнівним віршем Кобзаря».
(1939 р., травня 8. – З повідомлення про відвідання
учасниками шевченківського пленуму
правління Спілки радянських письменників СРСР
могили Т.Г.Шевченка).
Легенда легендою, але саме ці чудодійні мечі
у тому ж 1939 році 4 квітня радянська влада
шукала на могилі Тараса Шевченка.
Для чого, під прикриттям пошуку місця
для будівництва нового пам’ятника,
розрили святу могилу і відкрили склеп Пророка.
Теперішня влада буремної України переховує
чудодійні мечі, щоб – не дай Боже! – не дістались вони народу.

Володимир Мацуцький

(народна приспівка)

Ну ж і хлопець, сучий син!
Правду збреше в очі.

Як порве свої труси –
влізе у жіночі.

*2-го жовтня 2008 року Перший чиновник України
перешкоджав Другому летіти в Москву
на офіційні переговори
з приводу Договору постачання газу в країну.
Для цього Перший забрав у Другого(чарівної жінки)
державний літак на прогулянку з «любими друзями».

2.10.08, зошит «Дитячі віршики».

(За мотивами Володі К.)

Рагульщина. Летить низенько качка -
так низько, що ми видко як іде.
Марусю ухопила в полі ср... -
біжит по бараболях, дощ паде.

Чи мариться мені, чи, може, сниться
чи шестий раз рахую баранів -
топчу Ядвигу, ходуном - копиця,
де пугало тріпоче без штанів.

Вона така, мов мештом пуцувана
і перегар гуляє по вустах -
бабисько певно ще зо вчора п`яне,
кричит і стогне - соловей зачах.

Та раптом все змінилось - бачу гада!
Повзе тварюка, трутка капає,
Марусі у кущах - не до ламбади,
вона розраду лапухами лапає.

Зелене та слизьке, як подивилось -
фуражка із кокардов, кабура
та кучері на лобі проявились
почервоніла пащі кожура.

Пройшов півкроку - а дільничий плине
та палицьов розхитує ми шлях.
Хапаюся за пліт, немов за ліну
та згадую коли не мух то блях.

Його слюна, мов бризки водопаду,
слова жує - ніяк не уловлю.
Марусі стан - не видко (окрім заду),
в такому стані я її люблю...

1 Жовтня 2008

Місто – шматок заліза,
затиснутий між каміння,
ні досвіду, ні уміння,
розперте, як валіза.

І той, хто сюди увіпхнеться –
непроханий він і зайвий,
відсоток в чужому «займі»,
що позикою посміхнеться.

Ті позики – вже кредити,
відсоток за хліб і місце.
Та вже і відсоток не їсться,
бо те відберуть бандити.

У поверх – життя щілину –
вживешся в смердючім ліфті.
Реальність – як фіфті-фіфті
сміття і життя з полину.

Вечерю із страв-фекалій
з’їси і заллєшся брудом
з водою мереж міськбуду,
і сечо-вина в бокалі.

А зранку – візьмеш роботу,
як дещицю з потом солі,
віддячиш з такої долі
отим же із сіллю потом.

18.09.08

Клюб - і врешті-решт
відлупаси бубна,
випуцаний мешт
та кошуля шлюбна.

Поливо - бур`ян,
небо - поливалка.
Місько - за баян,
наливай, Наталко.

Кіз пасе Павло
в ніздрях свого носа.
Поки є бухло -
нас щаблями косить.

Хлоп - вочима хлоп,
жінка - справа путня.
Лізе піт на лоб,
горб - росте по буднях.

Діти - ловлять гав,
куку в кукурудзі.
Місько - не заграв,
супить брови Рузя.

Гупання - з підків,
вим`я - у доярки.
Корм для хробаків -
кум-небіжчик Ярко.

Голо - в голові,
груди - в сіновалі,
зір посоловів,
на пагонах - Валi...

Надить хміль в село
селиться по шляху.
Щоб там не було-
аби дати маху

тій біді, що прем,
пхаєм через жо..
Здохнем - не помрем
під вікном Європи.

30 Вересня 2008

Так романтично в кедах пахнуть ноги,
ще вчора під пахою прів дезодорант,
скис на футболці кетчуп від хот-дога
і вирвався сторінкою, як "думав", Кант.

Сірко вилизує собі майбутнє,
то бліх полює біля їхніх бурових,
від мухотріпа впала муха в путню,
її мухасьо до вікна припав і стих.

А на дворі кугут кугутшу топче
та індик думає про борщ і шийне - "цюк",
з п`яти в хліві свиней - один лиш хлопчик
тай той - свинюк, кнуряга та пацан-пацюк.

В корови вим`я, як товар в Марини -
такі розкішні..., що в щелепі жмуть.
Я схуд з любові - зникла з пуза шина
і галіфе - мов на параші парашут.

Так романтично - лазня раз - в суботу,
щоби до церкви у неділю, там в запій.
А десь у місті колиться сволота -
яка мерзота - та гидка наркота.
Дамо їй самогонний безпардонний бій.

24 Вересня 2008

Не було іншої від нас кандидатури,
як той – не злодій, але злодіїв права.

Аж вже як вибрали, побачили: він дурень.
Тепер своя при владі дурнів голова.

Зошит «Дитячі віршики»

И не было у нас иной кандидатуры

И не было у нас иной кандидатуры,
лишь та – не вор, но для воров права.

Когда же выбрали, увидели: у дури
теперь своя при власти голова.

Зошит «Дитячі віршики»

19.09.08

За мотивами Оленки П.
"ну де та планета"

Ну де та нудота,
котру п`ю щоднини по чарці
з бомжами в яких ані гривні, ні хати?
В очах - ще би зміг,
та ніц за душею - щоб мати,
трясцем ходять руки.
Ну з ким би бухнуть в кочегарці,
знайти
хто ще в силах валитися в дурня. Кінцева -
розхитані світу коліна
і поїзд поїхав
і пізно
ковтати "Боржомі" - все в кроках приблизно,
а з Пітера "Балтика" їде під номером дев`ять,
від неї вставляє і "як"и замінюють "как"и
і світиться раєм, де Рая веде магазином
лікер-горілчаним. Не в розклад години -
відкрий мені Рає -
наповнютесь баки.
Моя експедиція - "ра-ко-по-ді-бна",
я байки плету язиком - бо базіка,
вперед, напролом -
так вкорочують пам`яті віку
за тую нудоту
на все що завгодно я здібний.
Тут кілька потрібна,
та в кільці на зуба томату,
за секс у спіжарці на сало я Раю вламаю -
нехай прощебече, нехай відзітхає
за тую нудоту - до смерті готовий кохати.

24 Вересня 2008

[Епіграф]
Як романтично пахне ковбаса!
І помідори густо зашарíлись.
А у пляшчúні - чиста, мов сльоза,
Горілочка домашня причаїлась.
І сало ніжним зваблює тільцем,
І хліб наставив загорілу спину...
Якщо ти млієш, бачачи ОЦЕ,
Чому ж ти, гад, не любиш Україну?!
Олександр Бойчук


Той ніжний романтичний аромат
Лоскоче ніздрі тонко й променисто.
А смак предивний! ох, не взяв би кат -
ЦЕ описати не стачає хисту.

Ковбасонька! Миліша за сальце!
Із нею не зрівнятися й цілункам!
Хто вигадав чудесний виріб цей
На втіху язикам, ротам і шлункам?

Хоч як багато купиш і з'їси,
До магазину знов жадання кличе.
Напевно, в рецептурі ковбаси
Щось криється незнане й таємниче.

У сиву давнину, коли жінки
Ковбаси лиш самі виготовляли,
Щоб їли благовірні й діточки, -
Нехитро й простодушно м'ясо клали.

Тепер - на продаж все, споживачам.
І з чого той продукт, цікаво знати?
Радіє серце, що отим цехам
Є горда назва - М'ЯСОкомбінати.

А вміст ковбас який? Е ні, облиш:
Хто правду взнає, на все місто ахне!
Клієнте, менше знаєш - краще спиш.
Нехай і далі романтично пахне!

«Ех, нам би таких злодіїв та розбійників –
що колись, що тепер, але інші в нас –
і злодії, і розбійники – далеко не державники,
аж ніяк не державники!»
Євген Гуцало, «Буслаєвщина, або ж…»

Патріоти своєї кишені,
з прапорами – підкова і НУ,
не наїлись із серцем пряжені,
кожен з них про партнера збагнув:

злодій злодія принципи зрадив,
злодій злодію – честі іржа,
злодій злодія нищити радий,
злодій злодію – в спину ножа.

Вже не тішить приватна корова –
сорок шість мільйонів сосків –
вже не тішить й корову полова
крадіїв – патріотів – совків.

20.09.08

Забув себе аж на самісінькому на дні.
Лиш пам`ятаю - вискочений корок
та недовговтаний вівторок,
що бив по нирці. По спині -
спускалися мурахи в слалом,
де для зав`язаного сала
мій шлунок готував гарнір.
Кишки на марші, біля плоту
ввімкнув режим автопілоту,
щоб не попастись сатані -
дільничому Петру - під руку,
та він на диво - хитра сука
і знає - діло "в стакані".
Як випер баньки, хрюкнув гордо
щось про храпучі п`яні морди,
додав три букви геть блатні.
(Мене тягнуло вперто за язик)
-Гик-гик, гик-гик!
На себе глянь, Ален Делоне -
не рожа, а рапухи лона,
копита - ратиці свині.
Чувак при формі та у фурі
з плеча кийком як вбайканурить -
упала капсула у гній.
Мурахи поповзли угору,
до вуха - стрельнула Аврора,
а "бля..." і "ку..." - вже долітали в сні.
(народні танці без музик)
- Піз... мужик.. жик-жик... жик-жик...
Несвіжо тхнули марсіяни,
приводили мене до тями
по пиці - солодко мені.
Сірко? Марина? Чи корова?
Потроху приходив до слова.
Згадав усе про баранів.
Валило - як з вулкану недра -
прокльони, мов дощі у ведрах
село позаливали в гнів.
Та ранок добудився півнів -
щоб в мідниці змочити бивні
та в`їхати на білому коні
у день, як індик - в борщ...
та ні -
як в де попало -
попаді.

19 Вересня 2008

Де москаль,
той сучий син?
Де отрута –
діоксин?

Доотруїти
вже рад
брехуна
електорат.

*тетрахлордібензапародіоксин

Зошит «Дитячі віршики»

«У телепередачі «З Савіком Шустриком»
пан Шустер дозволив пану Олегу Скрипці
знущатися з Гімну України»

Шустрий Шустер
від лакеїв
шустрить шустрих
не від них.

Тих – в лайно,
цього – в єлеї,
України Гімн –
під дих.

6.09.08, Зошит «Дитячі віршики»

Не дають розсолу Джонні,
Перегар - на милю,
Він порожню фляжку рому
Кидає у хвилю.

Випливають тут русалки
Джонні лоскотати,
Він дівчат не помічає,
Та й лягає спати.

Ой чого ж ти, друже Джонні
З нами пив до ранку,
Як ти будеш обнімати
Дівчину Іванку.

Ти поспи тут біля річки
Під кущем малини,
А ми випєм за здоров’я
Милої Олини.

Який прекрасний Джонні... з будуна!
Розпатланий, з червоними очима,
З синцями на сідницях й між плечима
І перегарним відгуком вина,

З знадливою щетинністю щоки,
В сорочці зі слідами пива й рому,
І лиш конвульсії похмільного синдрому
Нагадують, що дався вік взнаки.

Він, встаючи, клене все без кінця,
І піт нервово витира зі скроні,
І бачить очі в люстрі – ще червоні
(утім, йому всі барви до лиця),

І мріє не про роки молоді,
Не про любов, і не про дівку голу,
А про розсол. Але нема розсолу,
А є лише Ванесса. Параді.