Біда і купи величезні.
Смердить сміття.
Кружляють круки.
Накрав – посунься,
інший в черзі
до горла тягне
«чисті руки»…

На те і вибори,
щоб знати
в обличчя
тих масонів-гертцлів –
з блискучої
нової знаті –
які країні
цілять в серце.

Іди і продавайся,
хлопе!
Купують
фірташі-ах-піні.
Від тебе пузо їх
не лопне,
бо міць його –
в твоїм терпінні.

2008-10-31, зошит «Історії політичної істерії»

***
Гній смакують хробаки,
а козли - капустку.
Грижу маю за роки,
у кишені - пустку.

***
Баба з воза - хлоп в корчму
заливати щастя.
Розібрались - що кому -
капці білі й ласти.

***
"Первий" врізали канал -
дихать стало краще,
дайте людям доконать
рускогаварящим.

***
Наша Рада - рагулі
чубляться до сказу.
На селі, як на селі -
пощо півню разум.

***
Мій сусіда - на коні,
по трубі - в Європу.
Зуби виставив мені,
а китайцям жопу.

***
Сидимо, як ті дурні
до ТеБе прикуті -
ось Ведмедик зкабанів -
де корона, Путя?

***
Я русин і ти русин -
українці ми є.
Вовк - не піп - той курви син,
за Москвою виє?

***
Щоби вибрати свиней -
доста мали шизу.
І тепер у нас - окей,
міжнародна криза.

***
Голова - не молоток,
коли стукне - коле.
А думок біжить патьок
персами додолу.

***
Місько - в горах лісоруб,
для Марисі - бобрик.
Най гризеться бабозгуб,
тіко - валить добре.

6 Листопада 2008

Який Святий?!
Який там Бог?!
І крав, і брав «все до копійки».*
Набрався вже, «як сучка блох»,*
як годував банкірів пики.
Не будуть згадувати нас.
Та і нема за що згадати.
Хіба що: «крали про запас –
і Президент, і депутати».
В країні криза. Чорні дні,
і чорна вже країни риса…
Проти народу на війні
і Президент на ймення Криза.

* Цитуються вислови з промови «лідера» під оксамитовими прапорами в телепрограмі «Свобода на Інтері», 2008-10-31

2008-11-01, зошит «Історії політичної істерії»

або ж
промова Першого бухгалтера
по всіх каналах телебачення України

Епіграф 1

«Господин Искариотов,
Патриот из патриотов…
Вскрикнет громко: «Гласность! гласность!
Проводник святых идей!»…
О всеобщем зле от взяток
Он не вымолвит двух слов…»
Пьер-Жан Беранже

Епіграф 2

«Народ для нього – інтер’єр,
як і оксамитові прапори
в його «патріотичних» хоромах».

Передмова

На фоні оксамиту прапорів
бухгалтер заблукав в промові –
чи збанкрутив, чи погорів,
чи ще поп’є людської крові.

Промова

«Сплати, народ, корпоративний борг
бухгалтера із бандою банкірів!
Бо сплачувати матимеш й за морг,
як зроблять Україні харакірі».

Післямова

І борзописці журики від ЗМІ –
тисячоголовий змій з брехнею в кожній –
вже агітує за ідею змін
на стягнення з народу більших коштів.

2008-10-21, зошит «Історії політичної істерії»

Наторгував на посмішку єхидни той Блін твін
за голоси на пОкорм клану олігархів.
Тепер і сам їх купить: є Житомир-Харків.
На тих же виборах позачергових – блін!

2008-10-25, зошит «Історії політичної істерії».

Якщо шашку не поб’єш –
шашку забере за фук
спікер кольору під беж, *
гриль із півня – ЄЦенюк.

беж – банда економічних живодерів.

2008-10-21, зошит «Дитячі віршики»

Біль висмоктала з пальця,
заїла бузиною,
уста змастила смальцем -
несися, параноє.

Змінила маску - янгол,
а норов - буцефала,
наслухалася Янга -
і з Нілом переспала.

Лежить Ніл - воду носить
на неї і до моря,
а параноя косо
кладеться у love-story.

В Москві - сказали б "криса",
труїли би всі хором.
В мені вона - актриса,
що грає вічно хворих.

На біс злий біс накапав
і пахне ґазоліна -
і Карло - знову папа,
а попіл - Буратіно.

Історії плетуться,
як поминки за цвинтар -
питають - вдома тут всі? -
гайки, шурупо-гвинти...

Та голова - макітра,
протерлися діоди,
несе думки за вітром
бінар-машинним кодом.

І знову палець - дійка
та бузина, де дядя.
Графа - мов манни лійка,
для поетичних б... (bla-bla-bla).

15 Жовтня 2008

Немає півня – кури не несуться.
І вже останнє смажимо яйце.
Країна в суїциді. Знову суть ця
у Президенті з хлопцями «ЄЦ»*.
Обридли нам – бандитів пики ситі:
і той, і ті – не варті і гроша.
ТАК! Україна в суїциді,
і злодії вже п’ють на брудершафт.

*«ЄЦ» – партія деребану України «Єдиний центр».

14 жовтня 2008 р., зошит «Дитячі віршики»

Що напишеш- те й залишиш...
(про поета)
Що відпишеш, те й залишиш
(про спадок)
Що підпишеш,те й залишиш
(про начальника, від...і аж до...)
Що запишеш, те й залишиш
(про ім»янаречення, або про майора Мельниченка)
Що пропишеш, те й залишиш
(про лікаря, або журналіста)
Що надпишеш, те й залишиш
(про дизайнера або епітафію)
Що припишеш, те й залишиш
(про статистику, або слідчого)
Що впишеш, те й залишиш
(про політичні списки)
Що перепишеш, те й залишиш
(про плагіатора або історію)
Що спишеш, те й залишиш
(про бухгалтера)
Що розпишеш, те й залишиш
(про маляра)
........................................................
Що опишеш, то не залишиш...
(про політика, або прокурора)

( довільна форма)
Колись я був собі звичайним крокодилом,
Без жодного жалю усе живе ковтав,
Але з писак котресь чогось нагородило
І справжній крокодил у них мультяшним став.

А хтось хоча б спитав тоді моєї згоди?
А хтось мої права законні врахував?
Морально – правові моменти хтось узгодив?
І де мій гонорар, та інші де права?

Незграбний капелюх на голову надітий,
В руках пищить стара гармошка чи баян,
Тріщить мій сюртучок, благесенько пошитий,
(Хай цей прикид простить мені Табачник Ян).

І надодачу ще, нав"язаний у друзі-
Якийсь вухастий гном, чи невідомий звір,
Я мушу з Вуханем ходити по окрузі
Й співати з ним пісень на весь громадський двір.

Ще й робить западло якась нудна особа,
Підступна, як змія, худюща як скелет,
оця її тусня мені не до вподоби,
Цей тип жінок не мій, я не люблю галет.

І все ж я крокодил, хоча і звуся Гена,
Спроможний грати ще жорстоке й хиже щось,
І кутні ще сверблять, і щось шепочуть гени,
Якщо візьмеш на роль, не пожалкуєш, Бос!

КАЛЮЖА
В одному місті, ну скажімо, в Енську
Жила-була Калюжа велетенська.
Скажу відверто, провінційне місто
Не особливо вабило туристів…
Та слава про феномен дуже швидко
Пішла рости, мов у клубочок нитка!
Таких калюж, по площі, у відлигу
Не знала навіть Гіннесова книга!
Тому туристів ціла ґерилиця
Забагла на Калюжу подивитись.
А тут якраз така деталь відкрилась:
Міський музей, (буває ж Божа милість!)
Мов наслідок чиєїсь забаганки,
У ту Калюжу упирався ґанком!
Тож туристична стежечка зростала,
Вела туристів у музейні зали,
І за рахунок жвавої торгівлі
Музей поставив латки у покрівлі!
Байкують, що і досі міцно дружать
Міський музей та видатна Калюжа…
ЇЇ, що простяглась біля музея,
Чекає точно, слава Колізея!
……………………………………….
Там, де калюжі – нації надбАння,
Музеям жити в їхньому сіянні…

Перший корупціонер –
і в країні перший.
Зуб - за зуб і нерв - за нерв:
хто – дурний, хто – менший.
Сумно спогади про нас
стали на папері:
«Вони крали в себе газ
для чужих імперій».
«Повій вітре»… не повій,
там чужинців орди,
там політиків-повій
і магнатів морди.
Вже продали, як повіт,
оптом, по одинці
землю, мову, Заповіт
хлопи українці…
Як прокинутися, як
сон той зупинити.
Мрії сохнуть, як будяк,
що росли, як квіти.
Поіржавіли ножі
у могилі волі,*
зашкарубіли в іржі
й душі наші голі.

*«Народ склав… легенду про
таємний скарб, захований на Чернечій горі.
В легенді розповідалося про те,
що разом з тілом великого Кобзаря на горі
заховані чудодійні мечі, які тільки чекають,
щоб їх узяв у свої руки народ і розметав
світ неправди й неволі,
проклятий гнівним віршем Кобзаря».
(1939 р., травня 8. – З повідомлення про відвідання
учасниками шевченківського пленуму
правління Спілки радянських письменників СРСР
могили Т.Г.Шевченка).
Легенда легендою, але саме ці чудодійні мечі
у тому ж 1939 році 4 квітня радянська влада
шукала на могилі Тараса Шевченка.
Для чого, під прикриттям пошуку місця
для будівництва нового пам’ятника,
розрили святу могилу і відкрили склеп Пророка.
Теперішня влада буремної України переховує
чудодійні мечі, щоб – не дай Боже! – не дістались вони народу.

Володимир Мацуцький

(народна приспівка)

Ну ж і хлопець, сучий син!
Правду збреше в очі.

Як порве свої труси –
влізе у жіночі.

*2-го жовтня 2008 року Перший чиновник України
перешкоджав Другому летіти в Москву
на офіційні переговори
з приводу Договору постачання газу в країну.
Для цього Перший забрав у Другого(чарівної жінки)
державний літак на прогулянку з «любими друзями».

2.10.08, зошит «Дитячі віршики».

(За мотивами Володі К.)

Рагульщина. Летить низенько качка -
так низько, що ми видко як іде.
Марусю ухопила в полі ср... -
біжит по бараболях, дощ паде.

Чи мариться мені, чи, може, сниться
чи шестий раз рахую баранів -
топчу Ядвигу, ходуном - копиця,
де пугало тріпоче без штанів.

Вона така, мов мештом пуцувана
і перегар гуляє по вустах -
бабисько певно ще зо вчора п`яне,
кричит і стогне - соловей зачах.

Та раптом все змінилось - бачу гада!
Повзе тварюка, трутка капає,
Марусі у кущах - не до ламбади,
вона розраду лапухами лапає.

Зелене та слизьке, як подивилось -
фуражка із кокардов, кабура
та кучері на лобі проявились
почервоніла пащі кожура.

Пройшов півкроку - а дільничий плине
та палицьов розхитує ми шлях.
Хапаюся за пліт, немов за ліну
та згадую коли не мух то блях.

Його слюна, мов бризки водопаду,
слова жує - ніяк не уловлю.
Марусі стан - не видко (окрім заду),
в такому стані я її люблю...

1 Жовтня 2008

Місто – шматок заліза,
затиснутий між каміння,
ні досвіду, ні уміння,
розперте, як валіза.

І той, хто сюди увіпхнеться –
непроханий він і зайвий,
відсоток в чужому «займі»,
що позикою посміхнеться.

Ті позики – вже кредити,
відсоток за хліб і місце.
Та вже і відсоток не їсться,
бо те відберуть бандити.

У поверх – життя щілину –
вживешся в смердючім ліфті.
Реальність – як фіфті-фіфті
сміття і життя з полину.

Вечерю із страв-фекалій
з’їси і заллєшся брудом
з водою мереж міськбуду,
і сечо-вина в бокалі.

А зранку – візьмеш роботу,
як дещицю з потом солі,
віддячиш з такої долі
отим же із сіллю потом.

18.09.08

Клюб - і врешті-решт
відлупаси бубна,
випуцаний мешт
та кошуля шлюбна.

Поливо - бур`ян,
небо - поливалка.
Місько - за баян,
наливай, Наталко.

Кіз пасе Павло
в ніздрях свого носа.
Поки є бухло -
нас щаблями косить.

Хлоп - вочима хлоп,
жінка - справа путня.
Лізе піт на лоб,
горб - росте по буднях.

Діти - ловлять гав,
куку в кукурудзі.
Місько - не заграв,
супить брови Рузя.

Гупання - з підків,
вим`я - у доярки.
Корм для хробаків -
кум-небіжчик Ярко.

Голо - в голові,
груди - в сіновалі,
зір посоловів,
на пагонах - Валi...

Надить хміль в село
селиться по шляху.
Щоб там не було-
аби дати маху

тій біді, що прем,
пхаєм через жо..
Здохнем - не помрем
під вікном Європи.

30 Вересня 2008

Так романтично в кедах пахнуть ноги,
ще вчора під пахою прів дезодорант,
скис на футболці кетчуп від хот-дога
і вирвався сторінкою, як "думав", Кант.

Сірко вилизує собі майбутнє,
то бліх полює біля їхніх бурових,
від мухотріпа впала муха в путню,
її мухасьо до вікна припав і стих.

А на дворі кугут кугутшу топче
та індик думає про борщ і шийне - "цюк",
з п`яти в хліві свиней - один лиш хлопчик
тай той - свинюк, кнуряга та пацан-пацюк.

В корови вим`я, як товар в Марини -
такі розкішні..., що в щелепі жмуть.
Я схуд з любові - зникла з пуза шина
і галіфе - мов на параші парашут.

Так романтично - лазня раз - в суботу,
щоби до церкви у неділю, там в запій.
А десь у місті колиться сволота -
яка мерзота - та гидка наркота.
Дамо їй самогонний безпардонний бій.

24 Вересня 2008

Не було іншої від нас кандидатури,
як той – не злодій, але злодіїв права.

Аж вже як вибрали, побачили: він дурень.
Тепер своя при владі дурнів голова.

Зошит «Дитячі віршики»

И не было у нас иной кандидатуры

И не было у нас иной кандидатуры,
лишь та – не вор, но для воров права.

Когда же выбрали, увидели: у дури
теперь своя при власти голова.

Зошит «Дитячі віршики»

19.09.08

За мотивами Оленки П.
"ну де та планета"

Ну де та нудота,
котру п`ю щоднини по чарці
з бомжами в яких ані гривні, ні хати?
В очах - ще би зміг,
та ніц за душею - щоб мати,
трясцем ходять руки.
Ну з ким би бухнуть в кочегарці,
знайти
хто ще в силах валитися в дурня. Кінцева -
розхитані світу коліна
і поїзд поїхав
і пізно
ковтати "Боржомі" - все в кроках приблизно,
а з Пітера "Балтика" їде під номером дев`ять,
від неї вставляє і "як"и замінюють "как"и
і світиться раєм, де Рая веде магазином
лікер-горілчаним. Не в розклад години -
відкрий мені Рає -
наповнютесь баки.
Моя експедиція - "ра-ко-по-ді-бна",
я байки плету язиком - бо базіка,
вперед, напролом -
так вкорочують пам`яті віку
за тую нудоту
на все що завгодно я здібний.
Тут кілька потрібна,
та в кільці на зуба томату,
за секс у спіжарці на сало я Раю вламаю -
нехай прощебече, нехай відзітхає
за тую нудоту - до смерті готовий кохати.

24 Вересня 2008

[Епіграф]
Як романтично пахне ковбаса!
І помідори густо зашарíлись.
А у пляшчúні - чиста, мов сльоза,
Горілочка домашня причаїлась.
І сало ніжним зваблює тільцем,
І хліб наставив загорілу спину...
Якщо ти млієш, бачачи ОЦЕ,
Чому ж ти, гад, не любиш Україну?!
Олександр Бойчук


Той ніжний романтичний аромат
Лоскоче ніздрі тонко й променисто.
А смак предивний! ох, не взяв би кат -
ЦЕ описати не стачає хисту.

Ковбасонька! Миліша за сальце!
Із нею не зрівнятися й цілункам!
Хто вигадав чудесний виріб цей
На втіху язикам, ротам і шлункам?

Хоч як багато купиш і з'їси,
До магазину знов жадання кличе.
Напевно, в рецептурі ковбаси
Щось криється незнане й таємниче.

У сиву давнину, коли жінки
Ковбаси лиш самі виготовляли,
Щоб їли благовірні й діточки, -
Нехитро й простодушно м'ясо клали.

Тепер - на продаж все, споживачам.
І з чого той продукт, цікаво знати?
Радіє серце, що отим цехам
Є горда назва - М'ЯСОкомбінати.

А вміст ковбас який? Е ні, облиш:
Хто правду взнає, на все місто ахне!
Клієнте, менше знаєш - краще спиш.
Нехай і далі романтично пахне!

«Ех, нам би таких злодіїв та розбійників –
що колись, що тепер, але інші в нас –
і злодії, і розбійники – далеко не державники,
аж ніяк не державники!»
Євген Гуцало, «Буслаєвщина, або ж…»

Патріоти своєї кишені,
з прапорами – підкова і НУ,
не наїлись із серцем пряжені,
кожен з них про партнера збагнув:

злодій злодія принципи зрадив,
злодій злодію – честі іржа,
злодій злодія нищити радий,
злодій злодію – в спину ножа.

Вже не тішить приватна корова –
сорок шість мільйонів сосків –
вже не тішить й корову полова
крадіїв – патріотів – совків.

20.09.08

Забув себе аж на самісінькому на дні.
Лиш пам`ятаю - вискочений корок
та недовговтаний вівторок,
що бив по нирці. По спині -
спускалися мурахи в слалом,
де для зав`язаного сала
мій шлунок готував гарнір.
Кишки на марші, біля плоту
ввімкнув режим автопілоту,
щоб не попастись сатані -
дільничому Петру - під руку,
та він на диво - хитра сука
і знає - діло "в стакані".
Як випер баньки, хрюкнув гордо
щось про храпучі п`яні морди,
додав три букви геть блатні.
(Мене тягнуло вперто за язик)
-Гик-гик, гик-гик!
На себе глянь, Ален Делоне -
не рожа, а рапухи лона,
копита - ратиці свині.
Чувак при формі та у фурі
з плеча кийком як вбайканурить -
упала капсула у гній.
Мурахи поповзли угору,
до вуха - стрельнула Аврора,
а "бля..." і "ку..." - вже долітали в сні.
(народні танці без музик)
- Піз... мужик.. жик-жик... жик-жик...
Несвіжо тхнули марсіяни,
приводили мене до тями
по пиці - солодко мені.
Сірко? Марина? Чи корова?
Потроху приходив до слова.
Згадав усе про баранів.
Валило - як з вулкану недра -
прокльони, мов дощі у ведрах
село позаливали в гнів.
Та ранок добудився півнів -
щоб в мідниці змочити бивні
та в`їхати на білому коні
у день, як індик - в борщ...
та ні -
як в де попало -
попаді.

19 Вересня 2008

Де москаль,
той сучий син?
Де отрута –
діоксин?

Доотруїти
вже рад
брехуна
електорат.

*тетрахлордібензапародіоксин

Зошит «Дитячі віршики»

«У телепередачі «З Савіком Шустриком»
пан Шустер дозволив пану Олегу Скрипці
знущатися з Гімну України»

Шустрий Шустер
від лакеїв
шустрить шустрих
не від них.

Тих – в лайно,
цього – в єлеї,
України Гімн –
під дих.

6.09.08, Зошит «Дитячі віршики»

Не дають розсолу Джонні,
Перегар - на милю,
Він порожню фляжку рому
Кидає у хвилю.

Випливають тут русалки
Джонні лоскотати,
Він дівчат не помічає,
Та й лягає спати.

Ой чого ж ти, друже Джонні
З нами пив до ранку,
Як ти будеш обнімати
Дівчину Іванку.

Ти поспи тут біля річки
Під кущем малини,
А ми випєм за здоров’я
Милої Олини.

Який прекрасний Джонні... з будуна!
Розпатланий, з червоними очима,
З синцями на сідницях й між плечима
І перегарним відгуком вина,

З знадливою щетинністю щоки,
В сорочці зі слідами пива й рому,
І лиш конвульсії похмільного синдрому
Нагадують, що дався вік взнаки.

Він, встаючи, клене все без кінця,
І піт нервово витира зі скроні,
І бачить очі в люстрі – ще червоні
(утім, йому всі барви до лиця),

І мріє не про роки молоді,
Не про любов, і не про дівку голу,
А про розсол. Але нема розсолу,
А є лише Ванесса. Параді.

Твоя жизнь как глянец? Если нет -
Ты неудачник! - Кричат в ответ.
Твоя жизнь как глянец? Если да -
Поздравляю - ты звезда!

Шик, блеск, красота -
Все вокруг тебя сверкает.
Ты - суперзвезда,
Каждый шаг твой пресса знает.

Шик, блеск, красота -
Это все стекляшки только.
Ты "суперзвезда",
Только ночью плачешь горько...

Крокодили не літають. Любий,
хто плазує, той не полетить.
Хоч нехилі, хижі має зуби,
та не прагне вищої мети,

а полює дурника-невдаху,
мрійника, романтика, лохА,
мандрівного барда, бідолаху -
здобич крокодилу дорога.

ПримітИв. Життя - суцільна проза!
Крокодила лірики не вчи!
Крокодили плачуть. Бачиш, сльози.
Та харчі і в Африці - харчі.

Её пустой и томный взгляд
до мелкой дрожи пробирает.
О чём болтает невпопад,—
сама, небось, не понимает.
Она проста, как паровоз,
прямая, словно угол дома.
На чердаке — отнюдь не мозг,
одна лишь прелая солома.

Так явно хочет, аж сопит,
и нагло льнёт липучим взглядом.
Как ни брыкайся,— норовит
всё время оказаться рядом.
Со стороны — так нипочём
не догадаться грешным делом,
что мы друг другу нагло лжём
не только словом, но и телом.

И вот сижу, балда балдой,
решаю важную проблему:
Не то в постель идти с тобой?
Не то с разбегу — лбом о стену?
И черепок долбит вопрос
меж душных стен её фатеры:
Кой черт меня сюда занёс
на распроклятые галеры?!.

Ангелы летают,
миротворцы.
Крестами-самолётами,
с крестами
такими же,
как носят горцы
и молятся им
ангела устами.
Ангелы летают –
из России! –
ассы
проимперского парада.
Так американцы
в Хиросиме –
Бог и бомба –
то, что надо!
А внизу –
бесстрашны мародёры.
И тоже ангелы,
и под крестами.
В кровавой святости
и волк матёрый –
молитвой к Богу
ангела устами.

12.08.08

о моє ложе –
мій гроб, у який я мушу лягати!

ви чули сонний стукіт сонця
уві сні?

якби не серця стукіт,
я б заснув.
якби не серця стукіт,
я б помер.
досягну всього.

< заснути – померти. > –
знущається я наді мною,
бо вранці вставати.

киш! думки, приходьте завтра –
спати час.

сонливістю виснажує безсоння.
засмоктує сон,
та вперта мавпа не ведеться.

не зможу сонце привітати –
упир зі світанням мусить засинати.

Как мне жалко тебя, милый друг,
по одной, очень важной причине:
графомания - страшный недуг.
К сожалению, неизлечимый...

Заблудившись в изгибах души,
не трынди и народ не нервируй.
Ты пиши, мой хороший, пиши!
Но листочки - в заначку складируй.

А когда наберется их много -
поступи, как не мальчик, но муж:
умертви их. Как дедушка Гоголь
часть вторую своих "Мертвых душ".

У народу України
завжди на одного ворога більше,
ніж у народу Росії.
Якщо у народу Росії вороги –
комуністи, злодії, олігархи,
то у народу України –
комуністи, злодії, олігархи
і Росія – трьохсотлітній вовк.

10.08.08, Зошит «Дитячі віршики»

Позлітались сатаністи
на релігії руїни.

Зголоднілись. Що б поїсти?
З’їли захід України.

4.08.08, Зошит «Дитячі віршики»

Йой! - скажу вам правду, люди, -
файні було вчорай в Люди,
бо у Люди халабуда,
як в Сірка чотири буди.
Наче зірка Голівуда,
чи то лялька в стилі вуду,
дупа - згуба, патло руде
та налиті щастям груди -
два горбочки у верблюда.
Закохав бим її всюди -
як прюнцесу Робін Ґуда,
щоб тряслася халабуда,
щоби в патлах грались груди,
за моє хапалась чудо,
мов корові за цицюда.
Бо вона - вечірнє блюдо,
бестія в чотири пуда.
Десять баксів - чудно чуду
(не дає за так - паскуда
хлопу Люда).


5 Серпня 2008

Три метри до Раї,
та не доповзу.
А в Раї, як в раю.
Я нічку озув
у зміє-спокусу.
Дрібні - жменя бусин -
зі сподень, як - "хлясь".
На змія - хватило,
на яблуко - зась.
На автопілоті
хитаюсь при плоті.
А плотови видно краї
таки доповзу,
хоч озув...
За Раю віддам сто раїв,
і козу,
що цупить від мене
козуб,
де в зелень з городу
спокусу ховає
зміюка-падлюка.
Така то наука
і сам вибирай -
озути чи взути,
в сарай чи у рай.

1 Серпня 2008

Вірочці - повірив,
Любцю - полюбив,
Сонечці - наснився,
Зірку - загубив.
З Владою - напився,
з Галкою - скакав,
Таню - легко втратив,
Наді - не діждав.
Мілу - вітром змило,
в Касі - каси брак,
Настя - як вмастила,
що лежав навзнак.
Кларі вкрав коралі,
з Манев - менует.
Завалив до Валі
на вали дат нет.
Зойкнувся у Зої,
Катя - мов катар.
З Варцею варився,
Дарці здав узвар,
охрестила Христя
та прогнала Слава,
не давала Дана,
а заклала Клава.
Божо у Божени,
ясно для Світлани.
Во такі то гульки,
Ваша Мосте, Пане.

30 Липня 2008

Димне щось до варги липне -
з папіроси чи сигар.
Просто в крижах старість рипне,
помпку увімкне комар.

І помпує кров гаряча
на вечерю комарні.
А мені не шкода наче б,
краплю більше - що мені?

Не такі впивались в шкіру,
не таким зійшло за так.
Пий досхочу, мій вампіре,
добре встромлюй хоботок.

Оп`янів, мов завагітнів,
ледве крильцями змахнув
кровопивцем перелітним.
Так свербить, що не засну.

30 Липня 2008

«Жив собі піп,
Околоту сніп.
Пішов піп по ринку,
Чи не купить яку дешевинк»
Олександр Пушкін

«Молітесь Богові одному,
Молітесь правді на землі,
А більше на замлі нікому
Не поклонітесь. Все брехня –
Попи й царі…»
Тарас Шевченко, «Неофіти»


Що не піп – то і бог
і, начебто, єдиний.
І кожен з них – то ох! –
який всесильний.

К твоїм –
свої додасть гріхи –
святі попівські.
Його навар – його прихід –
прибуток свійський.

Бо в череві
прихід його
з хрестом на ньому.
І черево його – ого! –
в ціну знайому.

Хрестом крокує він у рай,
чи то із раю.
О скільки тих христових зграй –
послів Ізраїлю!

Спитай, раб Божий, у попа:
хто він, такий «хороший»?
Ось і божественна стопа,
а ось і гроші.

Спитай – який його закон,
і в свого Бога
краде скільки?
Чи бачать Ідоли з ікон
як служить він
Мамоні тільки?

Чи допоможе він тобі
розправити коліна,
як стане твій народ на бій,
вся Україна?

Спитай –
чи любить він Людей,
їх Небо,
Сонце, Квіти?
«Раб божий» – христо-іудей.
Попа молитва –
звідти.

19.06.08

Асю - в сільмазі і на матраці.
Касю - де Асю, відходячи з каси.
Валю - на валі і сіновалі.
Віку - без ліку та без базіку.
Ніку - як Віку, тільки з базіком.
Жанну - у ванні дуже старанно.
Янку - у ґанку ще з позаранку.
Іру - так щиро, без... і без міри.
Віру - як Іру, тільки з... довіров.
Любу - до згуби, нижче, де губи.
Єву - суттєво біля єв-древа.
Лілю - в неділю, та без весілля.
Рисю - на стрисі, з в`єтнамками в рисі.
Гальку - на гальці, можна і в пральці.
Люду - повсюди, де люблять люди.
Олю - в стодолі коло квасолі.
Надю - на складі, як в мармеладі.
Соню - з просоння на підніконні.
Ляру - з фанфаром та в окулярах.
Машу - як Дашу, зроблену в раша.
Дану - по-п`яній, дам троха money.
Белу - дебелу, наче Отелло.
Варю - у парі з Юлькою в барі.
Софу - на софі, вмре від любоffі.
Марту - по картах, як буде варта.
Настю - грудасту в ґумових ластах.
Сару - на нарах десь на Канарах.
Лялю - не втямлю, де маю Лялю...
Таню - останню, що перед Ганьов.
Ганю - у Гані, або в Гав-ані
просто на дивнім, що скаче див-ані.
Xyx!

25 Липня 2008

Лежу собі на сіні, день парую -
колгосп з навозом, а хулу з холуєм,
сільрада - зрада, камікадзе - краплі,
"на" - букви три - башка, у писок - граблі.

Дійки - Марина, гойдалка - то діти,
коли вже "по" - писець, "не по" - кобіта.
І "на" іде, коли "не по" гойдаю -
"не по" за "на" вчіпилось, а три-має...

21 Липня 2008

Частина 1. Трагічна

Три роки буремні минули від того вівторка,
як зграя пінгвінів морського слона завалила,
Стекли і промчали, як хвилі солоні, як сльози,
Забулися біди, образи давно позникали,

Росте, як полова, рід красний, прекрасний, великий,
Сімейство святеє пінгвіно-слонів плодовитих...
Та що це – похмурими стали пінгвінячі жони,
Бо їх половини до них збайдужіли, і діток
Все менше і менше у зграї пінгвінячій милій,

Пустіють садочки, пінгвініхи крила ламають
У розпачі дикім здирають із себе пір’їни:
- Мужі похітливі, собаки невірні, пінгвіни,
Куди ви щоночі зникаєте, пощо ідете

До неї – великої, неї – гладкої, до неї –
Слонихи-падлюки, розлучниці, шльонди, лайдачки?
Чи медом намащено в неї, чи знає прийоми,
Чи всю Кама-сутру напам”ять завчила, повія?!

Пінгвіни-мужі, на порозі спинившись, говорять:
- О жони, такеє життя чоловіка-пінгвіна,
Що треба йому розмаїття життєве пізнати,
Бо світ кольоровий, а ваші тіла чорно-білі –
Неначе “Берізка” – совковий старий телевізор.

Але ж ми щоранку до вас повертаємось знову,
Тому ваші примхи, пред”яви не мають підґрунтя,
Це просто якась невротична залежність – не більше!
Радійте, дурепи, що ваш чоловік, хоч і зрідка,
Нагадує вам, що ви теж хоч на що-небудь здатні.

- А же би вам, псяча порода, язик ваш і ваше начало
Усе повсихало за мову таку і за діло!
А певно, воно веселіше, як жити привільно –
Дві хати, і два телевізори – перший “Берізка”,
А другий – великий, грубйозний такий “Електрон”.

- Бо так повелося на світі,- пінгвіни говорять,-
Натура широка у нас, чоловіче начало,
А ще полігамність як вроджений фактор існує,
І проти натури такої уже не попреш,

Ви Фройда читали? Ах, Фройда ви ще не читали?
Оферми дурні чорно-білі! А Юнга? А Закса?
Ну хоч Соломе, або Штекеля, Дойча і Райка?
Нічого?! А що ви читали, окрім як “Му-му”?

А може, ви оперу любите? Нє, не бували?
«Карміна Бурана», «Богема», «Кармен», «Турандот»?
Чи може, шаленство і таїнство східного танцю
Ваш мозок і тіло бентежать? Ех ви, примітив…

…Пінгвіни пішли пізнавати кохання велике,
Любити слониху, а жони, печальні, як осінь,
Ронили сльозинки на пір”я, дзьоби опустили,
Як раптом одна – молода ще, зелена кобітка,
Сказала: “Дівчатка, зозульки, чого сумувати?
І пороху є ще доволі у порохівницях,
І шарм ще не згас, і жіноча краса ще буяє,

Покажемо цим театралам пихатим, цим фавнам,
Бридким павіанам зрадливим, цаписькам безрогим,
Де раки зимують...За кожну жіночу сльозинку
Відплатять сторицю – за ясла порожні, за ночі
Самотні, холодні (а ночі тут справді холодні) –
За тіло, не пещене, юне, нехай чорно-біле,
Та рідне, солодке, немов шоколадний пломбір...

Най далі начала свої об слониху ту гострять,
А ми забираємось геть - на дрейфуючий айсберг,
На стежку війни ми виходимо нині і прісно,
Жінки-амазонки, і луки узявши у крила,
І грудь (тіко ліву) відрізавши дзьобом безжально
(навіщо ті груди, як милий кохає слона?),

пішли перевальцем на айсберг, і айсберг відчалив,
повіз їх далеко, за гори, за синії далі,
за море, в країну прекрасну, як казка, чудову –
чи то Ельдорадо, чи то Амазонія-сіті....

(Далі буде)

Гримнув дідько із барлога.
Придивились – то Балога.

Досі гримає дверми
від барлога – до тюрми.

11.07.08. Зошит «Дитячі віршики»

(за мотивами НТ)

Ну от і все - нарешті протрезвій.
Ні, це не ангел, це твоя Наталя.
Слова забулькотіли, -Ба-ба-бій!
Ну я ті зара, хлопе, накрохмалю!
В якої хуни шхуну швартував,
мій на три букви кишеньковий мачо,
з котрими плавками вдававсі вплав!?
Ніц не балакай - по помаді бачу.

16 Липня 2008

Зробив заяву ліскомстат,
мовляв, поменшало Зайчат
Пустив аналіз швидко в хід,
І бачить: зменшився окіт!
Найголовніший в лісі Вовк,
що часто воду в ступі товк,
Негайно скликав мудре віче,
( - це справа також чоловіча!)
Сиділо віче день і ніч,
Гадало, в чому ж, власне, річ?
Який знайти найліпший вихід,
Щоб подолати грізне лихо?
І віче видало указ:
На роди шість морквин за раз!,
А згодом, видавати й вісім,
Щоб Зайці не перевелися.
Прийшло у сім’ї справжнє свято,
Радів новинам кожен тато,
Ніхто отямитись не встиг,
Чисельність почала рости!
Зайчата швидко підростали,
Та жодне з них смаку не знало
Обіцяних шести морквин!
Кору згризали з деревин.
..........................
Хіба ж Зайчатко винувате,
Що в лісі їжі малувато?

Поїхав Лев у санаторій.
В тісній кімнаті, не просторій,
Маленьке ліжечко, поличка,
Карафка, склянка й попільничка.
У блоці душ на три кімнати,
В їдальні стіл, дієта п’ята.
Приїхав Заєць в санаторій:
З балкона гарний вид на море,
Двоспальне ліжко, холодильник,
І кошик яблук молодильних,
Є відео: стриптиз для друзів,
А поруч – ванна та джакузі.
Дізнавшись про такі умови,
Лев напросився на розмову,
У Зайця, запитавши, прямо:
Якої, як то кажуть, мами?
Косий, піднявши вгору брови,
Сказав: «Ти хто? Звичайний Льова!
А я в конторі «Лісгайгосп»
Відомий профспілковий бос!
Дарма, що м’язи в тебе є,
Це, дурню, пільг не додає!»
…………………………….
Отож, Левко, твоїм фасадом
Є гарні гроші та посада.
Не маєш їх - тоді й курчата
Тобою будуть керувати.

Зозулі заздрила Сорока,
Що та ворожить на літа:
«Дала б ти, краще, людям спокій,
Немає на тобі хреста!
Ку-ку, рахуєш нощно й денно,
Лиш удаєш, що знаєш лік,
Бо звідки знаєш достеменно,
який у кого буде вік?
Тож начувайся, пташко, ну ж бо!
Ти всяку перейшла межу,
Піду у податкову службу,
Та все про тебе розкажу!
Зозуля блиснула очима:
«Хто говорив би, лиш не ти!
Бо маєш сотню за плечима
уже обкрадених квартир.
І щоб від тебе, клептоманко,
Не потерпав би чесний люд,
Я прокуророві до ранку
На тебе, Пташко, заявлю!»
Допоки чубились пернаті,
Настала в лісі ніч глуха,
І від безсоння строгий Дятел
На них настукав в ЖКХ.
………………………………
Якщо вже задавила жаба,
Слід пам’ятати над усе,
Що заздрість, то поганий радник,
І дуже кепський режисер!

Приїхав москаль у Львів.
Прикинувсь українцем: мовчить,
з рота і язика не висуне свого російського
(бо мови не знає, звичайно ж, української,
а може і своєї – вони ж там усі на суржиках).
Мовчить – і все. Його штовхають,
тиснуть у транспорті,
палець на нозі розчавили, а він мовчить.
Просто мовчати, коли їсти не хочеш –
це не диво (і Президент мовчить, бо ситий),
а от коли на зубі другий день не було і крихти –
що тоді?
Так вже склалось у людей: їси – не розмовляєш,
розмовляєш – не їси. В Україні все навпаки:
не розмовляєш – не їси, розмовляєш – їси,
щоб було видно – чи український язик смакує
українське сало. Всі народи виборюють волю,
українці – мову. Та так виборюють, що аж
рідної її цураються.
Тож і мовчить москаль, а як мовчить –
то, звісно ж, і не їсть.
Але голод – не тітка. Попрямував до кафешки,
від якої російським носом учув струмок
смачних пахощів українських страв.
По дорозі купив синьо-жовтого прапорця
та ще й помаранчевого, приклав до грудей,
іде, як на дзот герої Вітчизняної.
Тільки-но він на поріг – до нього офіціант
у національному вбранні: “Добрий день!
Будь ласка, заходьте...” Москаль зніяковів:
“Так это же…»
– “Добрий день, будь ласка, заходьте”.
І він зайшов, сів до столу. “Їсти? Пити?” –
почув над головою, і все зрозумів.
“Пити – їсти!” – скоромовкою вигукнув
весело і вдячно.
І вже, як нагорода, на столі йому постали:
дві стрункі чарочки, кухоль пива,
пляшка патріотичної горілки “Петро Дорошенко –
Гетьман водка” і здоровенна миска
з патріотичним борщем “Полтавський”.
П’є москаль, не квапиться, борщем закушує,
навколо дивиться, людей розглядає.
Інтелігентні люди у кутку за столиком
тиху пісню співають. Аж ось – музики з’явились,
почали співати, та так гарно та солодко!
Не втримавсь і москаль, почав підспівувати:
“В кві-і-ітах гру-у-уші, яблуні та ви-и-ишні.
По-о-пливли тумани по воді. Катери-и-ина
в річці прати вийшла, за-а-аспівала пісню
в самоті. За-а-аспівала пісню, сумувала...”
Росіянин так заходивсь співати, що не помітив
як перейшов на рідну мову: “Ой, ты, песня,
песенка девичья, ты лети за ясным солнцем вслед
и бойцу-у-у на дальнем пограничье о-о-от
Катю-у-уши передай привет”.
”Привет” – це вже було занадто. Хтось у кутку –
як грюкне кухлем у підлогу: “Ти чого, кацап,
виєш тут забороненою мовою?!”,
аж скло полетіло вгору.
Та росіянину знову ж таки пощастило:
кремезний козак з оселедцем на блискучий макітрі
зрадів, що є кого захищати, і кинувсь на образників.
Москаль, поки його забули, поклав у кишеню
пляшку з “гетьманом”, схопив три скибки хліба
українського з українською ковбасою,
миску з борщем і навшпиньках – до дверей.
З’ясування стосунків вже дістало апогею:
пиво “Львівське“ разом з пляшкою
пропливло йому повз вухо і з силою відчинило
двері, крізь які він прудко і проскочив.
Сів москаль на лавочці поруч з гостинною
кафешкою, п’є “Гетьмана Дорошенка”,
борщем закушує і дивиться,
як українці один одного скальпують.
“И чого им неймется? Борщ и по-китайски –
борщ. А вкусный – только украинский.”
Постукав ложкою по волошковому півнику
на дні порожньої миски, засумував.
“Жаль, добавки не дадут:
некогда хохлам борщ варить”.

15-27 липня 2000 року

Ой зустріла хлопця я,
Чорнявого та стрункого,
Брівками йому моргнула,
Губки бантиком надула,
Павою пішла.
Він до мене, як підскочить,
Розпустивши пірця,
Як гусак клекоче,
Приласкати дуже хоче.

А я хвіст свій розпустила,
Де ж кажу, твій мерседес,
В ступор хлопця опустила.
-Маю я велосипед,
За кордоном і в Парижі,
Дуже модний він тепер,
Їздять там на цій машині,
То, як хочеш, то сідай.
"Бумер" мій, такий приймай,

А, не хочеш - то "пока",
Буде краща і струнка,
Так обніме, пригорне,
Поцілує і зітхне,
То поїдеш, а чи ні?
Надоїло вже мені.
Бумер рветься піді мною,
Хоче вже летіть стрілою.
-Дівчино, то не зівай!
Хлопця ти таким приймай.

Їде інтелігентний киянин у маршрутці.
Всі місця зайнято, музика грає, люди чемні:
один до одного на “ви”, ще й “будь ласка”.
Зупинилась маршрутка,
взяла ще одного пасажира – гарну дівчину
з крутими стегнами.
Зігнулась вона в еротичній позі
(бо ж стеля не пускає),
стоїть до інтелігентного киянина сідницею.
І така ж гарна сідниця: очей не одірвати.
Ні, думає той, краще уступлю місце.
Тепер сам стоїть, складений удвічі,
сідницею до людей, відчуває їх подих.
А водій знову зупинив маршрутку:
заштовхнулось ще десятеро пасажирів під його
підтакування: “Ставайте щільніше, стулюйтесь!
Не соромтесь: ви ж у транспорті!”
Але вже не було куди стулятися.
Підняли по одній нозі: ще чотири пасажири
заштовхнулось. Призвичаїлись, поїхали.
Аж ось – жіночий голос: “Сідайте нам на коліна”.
І всі підхопили: “Сідайте, сідайте!”
Коли всі зігнуті влаштувались на колінах жінок,
з’ясувалось, що у маршрутці багато простору.
Зраділий водій загальмував машину і заштовхнув
ще сім пасажирів, які постали складені у двічі,
у вже згаданій позі. Цього разу на інтелігентного
дивилась сідниця спітнілого дядька в немитих,
драних штанях. Дихати ставало все важче.
”І що я наробив! – застогнав інтелігентний пасажир, –
краще б милувався красивою сідницею молодої жінки,
так ні, на чоловіків потягнуло”.
Висновок: інтелігентність і ввічливість у маршрутці –
це питання сексуальне.

Серпень 2000 р.