Минають і зима, і літо,
і юні роки, й золоті.
І важко долю заслужити,
аби уміти легко жити
і об'явитись у житті.

Не новина – любити слово,
що людям спати не дає.
Нове – це хоч би випадково
старе не повторити знову,
але освоїти своє.

Усе лишається слідами
на нерозталому снігу.
А потім зійде ручаями
по траєкторії до ями,
де і пропаде на бігу.

А захотілось наслідити –
по іншій лінії іди:
по колу, еліпсу – туди,
де ще шукають слідопити,
піднявши камені і плити,
чиїсь заплутані сліди.

                                2014

Наївно не чекай, що терен вродить
Тобі плодів медових три коші,
Колючий лиш очікує нагоди,
Аби шипом торкнутися душі.

Хоч ягідки, як у чорнявки очі,
Ясою звабні, та терпкі без меж,
Ти і донині голову морочиш,
Що поміж них солодку віднайдеш…

05.01.15

Поет і муза. Ранок шкереберть.
А так кортіло спати о четвертій,
але, поете: жіночку не сердь,
якщо собі не хочеш римо-смерті.
Отож терпи усяк її каприз,
іди у ніч, як мачо на арену,
своє робить. За те отримай приз –
ошатне слово і жагу натхнену.

23.12.2014

Хоча, можливо, рано
ділити все на касти,
але відсутні плани
і новорічний настрій.

У гонці варто сісти:
межа пробігу – де ж ти?
Не стати медалістом,
а виспатись нарешті.

Ще є куди тікати,
котитися – тим паче.
Унеможливлю втрати:
продам останню пачку.

Гірлянди та обличчя
у сірих шпальтах вікон.

Писати ближче, нижче.

Дожити до канікул.

18.02.2014

Ты мило, спокойно
Все делал мне больно.
Возможно, невольно.
Ужасно болело,
А я все терпела...
И вот – надоело!
Скажу тебе смело:
Довольно! Довольно!
Хоть было прикольно,
Но осточертело!
Такое вот дело!
Прости, если больно
Я скалкой задела…

2014

Омана мрії – полиновий мрець,
та солодко устелені дороги
поміж баюр до сяючих фортець.
На брамі окрик – чуда-юда роги.
Окремо Цербер – це заброда-пес:
колись щеня прибилося до двору,
тепер гарчить на землю із небес,
перетворившись у гидку потвору.

Шинок глагола – кожен п’є своє
(борець за долю й раб чужої волі),
а так, сп’янівши, чашу пійла б’є,
бо все – ніщо і королі всі голі.
А потім вже, з похмілля – каяття
і Церберу цукрову кістку нести.
Такі собі хаптурні почуття
заради недосяжної фієсти.

Триглавого за вуха потріпай,
та стережися… спиною до нього,
бо нині свято – ходить Миколай,
а ти у руб’ї вийдеш до святого.

19.12.2014

було тут

в саду спокус негожий день сльота
на кирзаках пудові гирі грязі
пізнання путь завів у болота
уже запізно з гирями у князі

а хтось устиг без яблук і труда
як на нічну останню електричку
услід сичать спокушені літа
до раю пропонуючи відмичку

у погребі запаси із оман
з надії і розвінчаної віри
і приятель гранчастий істукан
на схилі віку устаканив міри

даруйте учорашні надбання
червлені зорі і космічні кроки
натще видіння випили зрання
і кличуть у минуле лже-пророки

туман у полі річкою імла
і у душі гостює часто темінь
життя мігрує в розпач із тепла
терпцю щоразу попустивши ремінь

утім усе кінчається колись
і паски зотлівають в іго-часі
нема месії яблуні молись
і хай бояться боси на Парнасі

14.12.2014

Усім світає у віконці,
і хай сіяє житіє,
допоки сушиться на сонці
моє перепране досьє.

Що я колючий – це не докір,
але така моя душа.
Люблю людей, що чинять опір
і не бояться відкоша.

І як сказати, – я не буду, –
коли іще торую шлях,
коли куповану Іуду
упізнаю по трьох словах?

Якщо і нині, як дрімаю,
у зазіханні на чуже
у сновидіннях обнімаю
велику хмару в негліже.

І жіночок люблю із перцем.
І може є така одна.
Але моє розбите серце
уже не склеїть і вона.

І все ж боюся я найбільше
моїх сусідів і братів...
Від них піду Олегом віщим
у кращий із усіх світів.

То й не жалію я нікого,
хто сиротіє в чужині,
як соломина на стерні.

Чого так хочеться отого
«і золотого, й дорогого,»
що віджило у тій «страні»?

                              12.2014

У кожного є місце у коші,
аби не бути осторонь ніколи,
описуючи митарства душі
на творчих сторінках цієї школи.

І у юрмі любителів-майстрів
чекаємо, щоб наше зазвучало.
У мене тут немає ворогів,
є друзі і байдужих є немало.

І «наші люди» – все одно мої –
і знані, і незнані – всі поети.
У колі цьому всі, як є, свої
без пієтету і авторитету.

Який не обираємо сюжет,
а не угодиш сутенерці моді.
Читач собі подивиться, та й годі,
але оцінить все-таки поет.

Хоч знали і самі собі ціну,
коли ще відкривали цілину
фантазій, ураганів і цунамі,
коли про Соловки і Колиму,
відомо і від кого, і чому,
закопували рукопис у ямі.

Коли творили Божі янголи́,
а витворяли чаполоч і сволоч,
нам висуватись не було коли,
і поки виживали як могли,
ваяли таті, кроїв Каганович,
а авторами знатними були
дві лярви – Бузина і Янукович.

Тепер війна чатує за вікном.
Та не затерті пам’яті скрижалі,
і час охороняє за замком
такі іще нечувані деталі,
яким би краще нишком у підвалі
ще почивати непробудним сном.

                              12.2014

А я мовчав, коли ти говорила
і говорив, коли казала: фас!
За двійко тижнів песика навчила,
а я чим гірше – в профіль і анфас?

* * *
Що правило, що винятку не має?
Суворе вето? Видозмін табу?
Іржавий сумнів догму роз'їдає,
а там одне суцільне "марабу"!

* * *
Кохався у словах, шукаючи родзинки,
і глибину шукань любив не менше слів.
Ховав свої скарби до творчої торбинки,
а якось зирк туди – вінок із реп'яхів.

* * *
Думати за себе – це нормально,
думати за інших – привілей.
Та останнє надто не реально,
якщо ум – занедбаний спудей.

* * *
Умом Россию не понять
и здравым смыслом не измерить.
То может в ту Рассею-мать
тем, кто с умом, не стоит верить?

06.12.2014

* * *
Якщо вода не тече під камінь, а гора не йде до Магомета, то це їх проблеми: пліснявої каменюки і непереконливого Магомета. У мене особисто усе гаразд: зручний диван, нова сантехніка і слухняна жінка.

Стукайте і вам відкриють – стукав, стукав, тільки сусідів розізлив. Знав, що ніхто не відчинить, але гіркота від загублених ключів вимагала хоч якоїсь дії.

Те, що не убиває, робить нас сильнішими – після тижня непробудної пиятики відчув такий приплив сил, що одним махом сімох із ліжка змахнув. Посягнули такі собі зелененькі на мій особистий простір і галдять, галдять…

Кесарю – кесареве, Богу – Богове.
- А якщо я – атеїст і активіст тіньової економіки? Що, невже все моє?
- Ач, губу розкотив, а Дах?

Якщо побачив свою дружину у ліжку із чужим чоловіком не спіши говорити: Не вірю!
А може вона тобі зраджує?

Перший матюк озвучив невідомо хто, де і коли. Але на пам’ятник, певно, заслуговує. Міг би і каменюку метнути, як завжди, а так заснував засади компромісного спілкування.

11-12.2014

А та рима, що любов,
хоче крові і є кров
всупереч естетиці естетів.
На плечах несе поет
заяложений сюжет,
нерозлучну пару еполетів.

Що робити, якщо знов
уліза до тями кров,
спокушає серце кроволюба.
Як не є, натхнення є,
і римую я своє,
сам себе не скубаю за чуба.

Зауваги поборов,
все спихнув на тую кров,
що в душі аматора бунтує.
Глеки ліплять пресвяті –
так буває у житті,
як потребу підміняє всує.

Від судилищ і обмов
оберегом маю кров,
може, зо п’ять літрів без стакана.
П’явка пісної жаги
склянку випила снаги
і кровить уяви свіжа рана.

До лікарні я пішов,
у пробірку приснув кров.
Добре є – аналізи у нормі!
Маю довідку про це,
користаю топ-слівце
і тримаю так себе у формі.

Як блукаю в хащі мов,
то нечисту ганю кров
і удачу кличу на підмогу.
Але нетрі, сон і лінь
насилають чорну тінь
на мою лікнепівську дорогу.

Ось зима – запас я дров.
Диво-пічка гріє кров,
щоб наснага не зробила драла.
Цілий день сиджу в теплі,
сил черпаю від землі,
тільки би кебета не пропала.

А весна – зело дібров.
Забуяє яро кров
і потягне в поетичні висі.
Далі літо – жарота,
для любові – ліпота,
тільки трохи усихають мислі.

Осінь – час для молитов.
Очищають рідну кров
каяння і увертюра посту.
Мить прозріння – не моє.
Хиба знов бере своє
і стоїть на перепоні росту.

У кінці – ядро основ:
поетично-бідна кров
у ярмо рефрену повертає.
Я і далі би ішов,
але годі, рима «кров»
й так на троні блуду возсідає.

08.12.2014

Напоготові торбини і клунки.
Всюди приймає земля.
Наші і в Раші, і тут – подарунки:
і яничари, й манкурти, й ушуйки,
і патріоти кишені і шлунку,
і кривослав’я Кремля.

І́ди виписують Брути новітні,
змоченим кров’ю пером,
внутрішньо темні, а зовні – привітні,
судячи націю із підворітні,
вірші читаючи Новозавітні,
а пам’ятають – зеро.

І про Бандерію, і про Вітчизну,
і про життя в боротьбі
все ще прямуючі до комунізму,
і переповнені духом фашизму,
перепираючи чорну білизну
і Україні, й собі.

Господи, скільки всього несусвітнього,
чорного, злого, убивчого, грішного
у ойкумені Твоїй.

Боже, чекаємо реанімації,
бо на закони єдиної нації
поки немає надій.


                              11.2014

«Як куля в лоб, то куля в лоб!
Зате все справедливо!»
Навіщо кров? Для чого? Щоб
лиш бідкатись тужливо.

Минувся час, та й не один
(актори, гасла, сцена),
і у душі гірчить полин,
душа немов перчена.

Якщо не зараз, то коли,
хоч дрібку для народу.
Чи далі ми оті козли,
що мекають зісподу?

На полі мрій зросла снага,
та косарі з косою
її під корінь. Ми – трава
з кривавою росою?

Багато слів та мало діл –
такі у нас печалі.
Їх дев'ять є, пекельних кіл.
Вже шість пройшли, а далі?

Заплаче мати в котрий раз
і знову кача плине.
Стає щоразу менше нас –
вмирає, їде, гине…

У Ярославни сліз катма,
немає і княгині.
І зріє в юрмищі «Ганьба!»,
уже не вчора – нині.

Якщо так станеться і знов
омана запанує,
вже не кричи, що куля в лоб,
бо то таке, почує…

26.11.2014

У колі днів сидить лукавий час,
тасує й пропонує карти-мрії.
Хто скаже "пас", а хто візьме на "раз" –
у прикупі дві доленьки-повії.

Одна марою затуманить ум,
розкаже про пишноти цього світу,
а інша заведе у чорний глум,
де каянь нуль і безплідь заповіту.

А час шепоче: це твоє, бери.
Жагою заплідни його суцвіття.
Що поза паєм – полум’ям гори.
Нащо тобі ще сльози лихоліття?

Гоню цей час лукавого життя,
та він стоїть у шатах сьогодення.
Свят-вечір буде і пісна кутя –
чи не захоче Божого прощення?

25.11.2014

Червона кішка – марево багряне.
Тече життя між пальцями епох.
А чи надовго пальців часу стане?
У небо слів росте чортополох.

Стають навдибки ті, що менші ростом,
або щаблями лізуть догори.
Запалені жагою, а чи просто
омріяні, вливаються до гри.

- Лови удачу! – як одне із правил
для юрмища позерів і личин:
хто ставить на зеро, хто робить double,
долаючи дорогу до вершин.

Зірве топ-куш якийсь обранець долі
і, з криком Єс! гасаючи півдня,
впаде у транс, де мари напівголі
уже сідлають білого коня.

А інші до круп’є стають у чергу
за долею, за фішкою, чи так.
І той, що грища наглядає зверху,
хто б що не думав, а усе ж мастак.

Такою грою наділити глину,
піддатливу, аморфну і м’яку…
Кидаю жереб. Око часоплину
буравить плоть до ребер кістяку.

22.11.2014

Сказала жінка: «Ти – непотріб!
Невдаха, чуєш, із невдах!
За течіє́ю плинеш вкотре -
Від тебе в мене їде дах!»

І я побрів собі неквапом,
Щоб не вертатись звідтіля,
Туди, де сніг шорсткий, лапатий
І де замети на полях,

Де вітер дме в лице щосили
І жужмом сніг у очі б’є,
А хуртовина ніби квилить -
І в ній промовив: «Це – моє».


10.11.2014

Бернард казав, що всі ми ідіоти.
Ми прагнемо угору, туди де смолоскип.
Минаємо усі життєві перешкоди,
але бік форд уже горить.
Не помічаємо задишки і тривоги.
У серці біль і плевра шелестить.
Запалення бронхіти і саркоми.
А ти гадав що він недогорить?
Нажаль горить палючим сірим димом.
Що ти його з легень так часто видихав.
Тепер ти зрозумів, що нам Бернард заповідав?
Та пізно друже дертися у гору.
Ти ж розумієш це остання мить.
Упавши ти не встанеш вже ніколи !
Бікфордів шнур усе горить, горить !

Удача дивна річ! Чому вона зникає?
Про це напевне навіть Бог не знає
Усі близькі вже відвернулися від тебе
Одне питання чи її так треба?
А полоса життя темнішає щоночі
І жити так я більше вже не хочу
Так я втомився годі з мене сліз
Смертельний якір на душі,
тягар турбот повис.
Я не чикатиму на сонце
і не спиню свій корабель
Пливу туди де захід сонця
Ось це напевне мій кінець!
Я поглинаюсь темнотою,
чом загубив життя радар
Сховалось сонце за горою,
і темно там і лячно там
Та завжди так не може бути!
Не може вічно і світить.
Ти не гонись за сонцем друже,
а просто-просто обернись
Бо десь зайшло, а десь вже сходить
ти не дивись в один кінець
Бо втративши свій шанс свободи
ТИ зрозумієш це кінець!

Усе є вибір – як в житті рости:
у шир довкілля з епіцентром в пузі,
а чи угору яблуні трясти,
а чи униз, скоряючись недузі.

Усе є вибір… Господи, прости.
Забув про душу – от що серце крає.
А їй куди, приземленій, рости,
якщо вона у сні вже не літає.

19.11.2014

А я гадав що буде якось інше.
А я й не думав, що буде ось так.
Зупинется серденька, а між іншим
весь світ не зупинити аж ніяк.

Та що казати про шалений вітер.
Про сніг і дощ, там срібний десь туман.
весь світ не зупинити, а між іншим.
В старій хатинці помираю сам.

І холодно і лячно щей скорбота.
І розум мій окутаний журбов.
І світ вже не сприймаю, як раніше.
Здається сон, жахливий сон.

Тут пів землі гуляє так безбожно,
а решта у скорботі і жалю.
Невже кінець? невже не стихне вітер ?
Не зупинити нам симфонію ось цю !

Мені не бути заключним акордом.
Я стану крапельков серед дощу.
І світ не зупиню тепер вже точно.
Житття триває тут!!!

симфонію дощу не обірвати.
І музику вітрів не зупинить.
А сніг усе додолу припадає.
Та світ не зупинити ні на мить

Колись настане День, мине твоє життя,
Чи в світі цьому чи уже в труні
Про тебе скажуть: «Жив для Майбуття!»,
Або гидливо чвиркнуть – у лайні.
Ні-ні. Не правний нас ніхто судить,
Бож навіть Бог і той грішити міг,
Та час від часу думаєш про мить,
Й останню постіль, у яку би ліг.
Коли пливе байдужий час навкруг,
Лиш ти, як вир, шукаєш шлях новий,
І крізь ворожий стрій думок-недуг
До чогось прагнеш, доки ще живий.
Підйом-падіння, знову те саме.
Це рух по колу, чи таки вперед?
Щось спонукає, ніби в спину дме,
Полишиш пам’ять гірку, ачи мед?...

Ераст Іваніцький, листопад 2013р.

Ідея-фікс, що люди – браття.
Тече і хлюпає ріка,
десь уночі горить багаття
і чинить суд своя рука.

Ріка, ріка… в ній тоне суще,
плисти втомившись у воді.
Галера. Мостик. Злоімуще.
І нижній ярус – там «святі».

Наглядачі, як ланка долі.
Стікає піт з понурих днів.
Обжився раб у звичній ролі –
ну що за рай без стусанів?

У колі ниці і багатства
ідея-фікс не проживе.
Хіба її у пута рабства?
Хай бідолаха вік гребе.

Багаття душу не зігріє,
а тіло трохи, абияк.
Жаринка щастя сонцем тліє,
в блаватку рядиться будяк.

Ніч у степу – безмежжя неба.
Палахкотять примари мрій.
Хтось утікає з того степу.
Серед чужих давно він свій.

Ідея-фікс згорає в часі
і гріє помисли лихі.
Шумує зло у біомасі.
Чи біо винен? Мабуть, ні…

Своя рука – своя владика.
Поліно в оці – то дурняк.
Краватка, гонор, сита пика.
А що в душі? Живе слизняк.

Мажорів їде авто-рота.
Обличчя-мім, щілини уст.
пихою сповнені істоти,
зате в кишені «мані» хруст.

Ідея-фікс на дні моралі:
багно, почвара, сморід дня.
Сідлає гнів у чорні далі
свого огненного коня.

Та залишилася надія,
ця довгожителька життя –
прийдЕ сіяч і сон посіє,
а в ньому ера золота.

18.11.2014

Любов і кров – спокусливо близькі.
Таврує час поношені обличчя,
личини слів, та рими ті слизькі
мандрують із сторіччя у сторіччя.

Ось Дилетант шукає слово «кров»
в означеннях аматорського блуду
і плутає бажання та любов
у світі упередженого суду.

А ось Митець згори хулить: Ганьба!
Не гоже йти, де ходжена дорога,
достойний путь – затаєна тропа,
де хтось колись убив єдинорога.

А може – вибирає кожен сам,
блукаючи в гармоніях бедламу,
бо є надія, що духовний храм
оцінить сенс й уживаного краму.

17.11.2014

Відпочивай, захекана житухо.
Я мрію розкладаю на склади –
і усмішка від вуха і до вуха,
і погляд очманілий: то куди?

Туди, дружок, де поспіху немає
і хай би що та абияк усе,
надія із кишені визирає
і вимисли в реалії несе.

Аби так жити, щоби не тужити,
усяке лихо зводити в ніщо,
і по землі без клопоту ходити,
і не питати в талану: за що?

Аби так жити, як у казці дурень –
щоб на печі, в сметані карасі,
цибуля, шинка, солонини кусень
і оковита в ранішній росі.

А ще красуня, що завжди під боком,
її очей спокусливих жага –
так цілий вік крокує рік за роком,
а казочка і досі ця жива.

Бо маячня ніколи не вмирає
і дурнів не маліє топ-число.
А може, так: ледащо спочиває,
бо видумав для інших колесО?

05.11.2014

СМС

Когда мое сердце тревожит
Волнующий звук СМС,
Что с этим, любимая, может
Сравниться? Как громы с небес,

Как выстрел, как дребезг бокала
От милой далекой привет...
Ты пулю мне в сердце послала-
И сразу пишу я ответ...

И нити вселенной схлестнулись
В сердцах, что тоскуют, любя.
Я в сердце пошлю тебе пулю,
И пуля настигнет тебя...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469926
рубрика: Лирика любви
дата поступления 02.01.2014
автор: Сокольник

Хеллоуин. Акт.

Темный Ангел в ночной полудреме летел...
Утомленно и сонно в чары действа глядел,
Как осенние ведьмы в липкой тине болот
Брали хлад омовенья в свой последний полет...

Над печальной землею Ангел Зла пролетал
В состояньи покоя... Озирал? Надзирал?
И шалунья, в чьем сердце черный клекот ворон,
Совершала в почтеньи реверанса поклон...

И иная, которой уж касается тлен,
Что сменила с позором свой талант на домен,
Расслоенная телом, но еще хороша,
Обнаженно хотела, чтоб коснулась душа

Этой матрицы мрака, этих глаз седины...
Вдруг завыли собаки на рожденье луны...
Утомленный увидел... Как покровом накрыв...
Индульгенцию выдав... Ей грехи отпустив...

Над болотною тиной стон оргазма витал...
Утомясь Хеллоуином в темный край улетал
Он, осенней идилии объявивший конец...
Тьму в ночи осветили искры женских сердец...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533853
рубрика: Лирика
дата поступления 01.11.2014
автор: Сокольник

Коханий любить їх до пива,
Я – замість хліба до борщу.
– Ти де рецептик відхопила? –
Спитайте – скромно помовчу.

А потім випалю нескромно,
Що то – мій авторський рецепт,
Одна з десятка вдала спроба,
Та зараз мова не про це.

Натерши плавленого сиру,
Розмию дріжджі в молоці.
Давненько тіста не місила...
– Матусю, ти печеш млинці?

– Ні, будуть сирні витребеньки! –
Годину тісто підросте –
Його розкатую тоненько,
Заняття миле і просте.

Формую палички із тіста,
В олії смажу – і на стіл.
Заправлю борщ, і сядем їсти,
Чекати вже не маю сил…

А я іще й не встигла навіть
Обід подати для сім’ї –
Вже дітки з чаєм наминають
Шедеври авторські мої.

То що, Росіє з Путіним укупі,
вподобала метаном торгувать?
Ще трохи зачекай – в глибокій дупі
опиниться уся Кремлівська рать.

Живем у часі, де усе відносно –
імперська велич, нафта і Газпром.
Одне та інше – буде суголосно
в єднанні із охлялим капшуком?

Андреа Россі – інженер від Бога
і автор копійчаного тепла.
Без газу жити є реальна змога.
Першопрохідцю – слава і хвала!

Холодний синтез? Розпад? – то деталі.
Спромігся фатум для життя людей
із чаші життєдайного Грааля
пролитися дощем благих ідей.

Ніхто ніколи не зламає ходу,
бо як не є, ресурси – то регрес.
Подяка долі, а найперше Богу,
опікуну нужденних із небес.

А що Росія з Путіним укупі?
Сибірська неозора АЗееС…
Сидітиме в морозяній шкарлупі,
гарчатиме у небо ретро-пес.

28.10.2014

Конец любви. Самоубийство

Умирает любовь. Умирает мечта.
И сегодня в мой дом ночь приходит не та.
С темных стен безнадежно глядят пауки,
И душе невозможно избыться тоски...

Эта ночь обнаженно-кровавою раной
Режет душу. Всплывающий образ туманный
Промелькнет, не задев, не нарушив покой.
Досылаю патрон недрожащей рукой,

Обреченно гляжу в темноту потолка,
И бессильно свисает с постели рука...
Пистолет у виска. Пуля в тело вошла...
Я спокоен. Я умер. Любовь умерла.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487590
рубрика: Лирика любви
дата поступления 23.03.2014
автор: Сокольник

Несподіванка. У кафе.

З тобою у кафешці
Сиділи. Йти вже мали.
Втомився. Цілий вечір
на мене "нависала”...

Претензії “тулила”,
Що я такий-сякий.
Що не такий. І знову-
Що знову не такий...

І я вже сам не знаю,
Навіщо все це слухав.
Вже приміряв виделку,
"Лапшу" знімати з вуха...

Навіщо ти цю зустріч
Призначила мені,
Коли мене готова
В кошмарнім бачить сні?

Хотів вже розплатитись
І поскоріш піти,
Як раптом несподівано
Спитала сумно ти,

І дивно забриніла
У голосі любов-
Я завтра буду вільна...
Зустрінемося знов?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488309
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 26.03.2014
автор: Сокольник

Я йду

Мені набридло. Я втомився
Тривожити завмерлу тишу.
Лиш смуток в серці залишився.
Дарма. Тобі його залишу.
Твоїх бажань метаморфози
Вже не торкнуться, не зігріють.
Я йду. Весняний цвіт мімози
Дарую, як загибель мрії.
Ти не відчула, як змінились
Типові обриси кохання.
Тілесний шал пікантно виливсь
В примарно-марні сподівання...
Прощай. Свій смуток я сховаю
Глибоко так, що не побачиш.
І ти, на те я сподіваюсь,
Тим самим холодом віддячиш.
Мене нема. Тебе не стане
В холодній світу коловерті,
І сонце, як кривава рана
Сідаючи, повільно змеркне.
І лиш колись, коли світами
Черговий березень полине,
Себе спитаю- що ж це з нами?
Навіщо ж я тебе покинув?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488435
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 27.03.2014
автор: Сокольник

Весенние цветы

Весною пышно расцветает... ревность,
Когда девчонки одевают босоножки,
И прелесть ног преодолеет верность,
Как корм не впрок коту при виде кошки.

Весною пышно расцветают... ссоры,
Когда, себя сомненьем тяжким истязая,
Как птичка, упорхнет в открытые затворы
Твоя любимая, от ревности сгорая.

Под небом солнечных дождливых взвесей,
Когда так сладки эротические сны,
Порыв желания хандрой уравновесив,
Срывайте радостно подснежники весны.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488838
рубрика: Лирика любви
дата поступления 28.03.2014
автор: Сокольник

Опавший лист

Снег сошел. И лист опавший,
Переживший зимний снег,
Словно вспомнив день вчерашний,
Закружился по весне

В вихре ветра, что из сеней
Пыль сомнения метет,
Что в потоке ощущений
Позабыл ушедший год...

Вновь в свободе многоточья
независим, позабыл
Тот застенчивый листочек,
С кем под снегом рядом был...

Так и я в потоке ветра
Новый ветренный порыв,
В парусах грядущих лета
Поцелуем изловив,

Упаду и вновь восстану...
Но, по-новому любя,
В сердце вдруг заноет рана-
Как я буду... без тебя?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491237
рубрика: Лирика любви
дата поступления 08.04.2014
автор: Сокольник

Ми із тіні

Сліпуче сонце? На підмостках
Ви ролі граєте невпинно
На публіці. Все дуже просто.
Та ми- складніші. Ми- із тіні.

Це непогано. Не засліпить.
Кохання шал не виїсть очі.
Гірка образа не скалічить
Душі і тіла. Ми не хочем

Здобутком бути на загальній
Арені світла-примітиву...
І тіла твого аморальність
Відчути я жадаю хтиво,

Та не у світлі, що спаплюжить
зливання хіті, поз сюжети.
Не дай- но Боже нам одужать
Від цього. Все ж-бо ми поети

Не наносного примітиву,
Де все, неначе в протоколі,
Розписує кохання диво,
Як хрест тяжкий лихої долі.

А ми, тіла у тінь вдягнувши,
Від світла сонця нею вкриті,
Свою обрАнність осягнувши,
Досягнемо блаженства миті.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490235
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 04.04.2014
автор: Сокольник

А я оце, бачиш… ( заміжній коханці )

А я оце, бачиш, весь день по тобі сумував.
А я все в обличчя сторонніх людей заглядав.
Твій погляд ловив серед сірих облич уночі...
Та ти не моя... Ти заміжня, хоч криком кричи...

І мною весь вечір ти мариш в сімейнім теплі.
І буде до втечі манити мій образ в імлі...
Готова покинути все, утекти в темну ніч в чому є.
Готова на все... Та обов"язок все не дає...

Я в мороці смутку до тебе скрізь ніч дотягнусь,
І серця здобутком таємного шалу торкнусь.
Моя ти тілесно, і серцем навіки моя.
Нам доля всміхнеться. І вірно чекатиму я.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493842
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 20.04.2014
автор: Сокольник

Разошлись пути

Все прошло... Что мы можем еще сказать?
И молчим. Стон немой во тьму улетает.
А ведь мы... Мы ведь раньше могли летать
В небесах, разгоняя вороньи стаи...

Мы стоим на развилке земных дорог.
Из одной вышло две, но они поуже...
И по ним нас навеки разводит Бог...
Бог любви... И любви он уже не нужен.

Все прошло. Мы молчим. Да к чему слова?
Разошлись по дорогам необратимо
Две судьбы. Два желания. Чувства два.
Смолк оркестр. Окончание пантомимы.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506394
рубрика: Лирика любви
дата поступления 21.06.2014
автор: Сокольник

Ще заміжній коханці

У тебе дилема- любов і сім"я.
Це, може, проблема не тільки твоя-
У мороці світу, у холоді снів
Злий вітер співа охололі пісні...

Проблема у тому, що щезла любов
До того, кого повсякчас знов і знов
Ти бачиш щоночі, ти бачиш і вдень...
Та серце не хоче застиглих пісень.

Зірватися хочеш крізь млу і дощі,
У темряву ночі в промоклім плащі,
Щоб щастя в обличчя дмухнув буревій,
Щоб серце зігріти у здійсненні мрій...

Так вийшло. Тебе не засудить ніхто.
Твій обраний плащ не зимове пальто,
Що раз одягнувши, не знімеш повік.
Моя ти. Посунеться твій чоловік.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515163
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 03.08.2014
автор: Сокольник

Кондукторше

Как смотришь ты... С презреньем, свысока...
-билета нет? -сойдешь на остановке!
И спазмы мысли, как дрожащая рука,
В карманах разума находят "заготовки"...

Нашел! Нашелся! Вот!.. Улыбки сладкий яд...
-купил билет? -пройдите в глубь салона!
Пройду... Но Боже, отведи свой взгляд
Кондукторши трамвайного вагона!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513788
рубрика: Лирика любви
дата поступления 27.07.2014
автор: Сокольник

Щодо незадоволення коханням ( філософсько-еротичне )

Чи винен я, моя маленька,
Що інтерес до тебе згас?
Весела, ніжна, солоденька,
Без меркантильності прикрас,

Іний би мав, та був щасливий
Тебе, і думав би собі-
Яке ж-то щастя привалило...
А може й ні... Не думав би...

Але не я. Потік гарячий
Кохання, пестощів, бажань
Я довго-витончено вдячу
На відповідь тобі. Це дань

Моя тобі... Та ти не можеш
Зіграти роль, коли моє
Бажання ти нестримно ловиш,
І саме те мені даєш,

Що хочу я, чого жадаю,
Окрім загальних почуттів...
Не зрозумієш... Не пізнаєш..
Ти гарна... Та вже відлетів

Мій інтерес тієї ночі,
Що так жадала діалогу...
Та ти не можеш... Чи не хочеш...
Ти створена не задля цього...

Ти можеш те лиш, що ти можеш,
Ніяк не більше. Ця програма
В тобі незмінно-непорочна,
Як цнота Єви і Адама...

А я шукав в тобі не Єву,
(давно ця тема відлетіла)...
Шукав гріху проросле древо,
Шукав Ліліт прекрасне тіло,

Шукав безумства зорепаду,
Шукав зірниці серед ночі,
Шукав в тобі свою відраду.
Життя і смерть... Та ти не хочеш,

Вже вдягнена у втому шалу,
Задовольнить усі бажання.
Потреби в цьому ти не мала...
То марні й мОї сподівання...

Отак удвох скрізь ночі морок
В сплетінні тіл себе проносим.
Фантазій цвіт звели на порох...
Та відпустити не попросим

Одне одного. Ми- надбАння
Міцної дружби. Сексу зливи.
Це нам замінює кохання.
Ми гарні люди. То ж не диво,

Що механічно давим ложе
Без барв, без вишуків, сюжетів...
Та я поет... І дай-но Боже
Зустріть мені Свою Поетку...

Ми вдвох чинитимемо дії
Такі, що світ не бачив... Боже!..
Удвох здійснити наші мрії
Одне однОму допоможем...

А ти, мала, іще зустрінеш
Собі, на щастя, чоловіка.
Як механічне піаніно,
Сімейне щастя з ним довіку

Зіграє вальси Мендельсона.
І я, вдоволено-драйвово,
Вдягнувшись у костюм фасону
Знайомого, вас поздоровлю.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491267
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 09.04.2014
автор: Сокольник

Удвох у душі (16+ )

Водоспадом потік неземний
Нам на голови... Наші тіла
Наче втиснуті у душовій...
Душно в душі... Мені ти дала

У долоні налитий шампушь.
Як гладенько він тіло лоскоче!..
У струмку пустотливих відлунь
Ми з тобою не чуємо... Хочеш,

Зараз голі і мокрі, удвох
Ми полинем в еротики рай?
Ти присіла... Торкнулася... Ох!..
Лиш кохання мого не змивай!...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501666
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 28.05.2014
автор: Сокольник

Зустріч. Заміжній коханці ( 16+ )

Ти одружена панна...
Розумію, що ти
Задля миті кохання
Можеш час не знайти.

Та затішений мрією
Щоб була ти моя,
Про кохання з надією
Розповім тобі я.

Ситуації бачення
Я своє розповів,
І на перше побачення
У готель заманив...

Моя люба паняночко,
Ти до мене прийшла,
І така перелякана
В першу зустріч була,

Що летіли застібоньки,
Об підлогу дзвеня...
Ми кохались заглиблено
З ночі і до рання...

Наполохані рученьки
Обвивали нараз
Еротичними муками
Ексцентричний екстаз,

Тріпотливо-шокована
Ти тремтиш, наче лист...
Дотик шкіри шовкової...
Як непроханий гість

Я собі розмальовую,
Як здолавши межу,
До жіночно-медового
Твого лона входжу...

Ти вершини уявності
Як реальність збагни,
І в відкритості таїнства
Вся віддайся мені!..

Ти гладенько-оголена...
А на смак ти яка?
То з кислинкою солодко...
Далі терпко-гірка...

А яка ти у пластицї?
Мов в чарівному сні
Твоє тіло заласкане
Все тремтить на мені...

Наша зустріч скінчилася...
Нас розносять вітри...
Ти нестриманість хтивості
Приховай до пори.

Наші зустрічі в мареві
Перехрестя шляхів-
Наче погляд у таїни
Потойбічних світів...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498864
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 14.05.2014
автор: Сокольник

Таинство женщины

Ах, эта женщина! Задумка хороша
В руках Создателя... И тело, и душа-
Суть совершенство... Из ребра Адама-
Творенье скульптора... Венера... Скажем прямо-

Ты удалась. И все же- пар кипит.
Пар, не душа, у первой женщины- Лилит,
Не менее прекрасной, чем вторая
(благодаря которой были изгнаны из Рая

Супруги проклятые- Ева и Адам)...
Ответ на многое она подскажет нам
О том, что женщина- творение прекрасное,
Но также- женщина творение опасное...

Ловите женский искренний порыв,
Но осторожно, а иначе будет взрыв,
С которым ядерный смешным бы показался!
О Боже!.. Я погиб! О Тайне проболтался...



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484248
рубрика: Лирика любви
дата поступления 08.03.2014
автор: Сокольник

Цікава байка про Вибори і вибір

Я звусь Байкар (хоча й не Байкер.
А був же Байкером колись...)
От розкажу я зараз байку,
А ти на себе подивись...
..... ..... ..... ..... .....
В усіх Птахів велике свято-
День Виборів (а може- ніч...)
Найкращий серед кандидатів-
З хвостом розпушеним- Павич.

Птахи! Погляньте, що за красень!
Життя почнеться чарівне,
Коли у творчому екстазі
Хвоста свого він розгорне!

Всі згодились. Та ось Ворона
Питає хрипко- Wery well !
То що, хвостом нас оборонить
Павич, як нападе Орел?
..... ..... ..... ..... .....
Краса нічим не допоможе
В борні досягнення мети.
Лише могутня сила може
У боротьбі допомогти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513378
рубрика: Байка
дата поступления 25.07.2014
автор: Сокольник

Детские игры

Играют мальчики в войну,
И понарошку убивают,
И понарошку умирают...
Играют мальчики в войну....

Им предстоит еще пройти
Огни сражений настоящих,
И боль кровавых ран горящих
Им предстоит еще пройти...

Играют девочки в любовь,
И понарошку обожают,
И понарошку изменяют...
Играют девочки в любовь...

Им предстоит еще пройти
Жестокость мнимых ожиданий,
Измен и разочарований-
Им предстоит еще пройти...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469940
рубрика: Лирика любви
дата поступления 03.01.2014
автор: Сокольник

Війна Мишей з Котами. Майже дєдушка Криладзе ( байка )

Будуємо ми дім новий.
Красу землі, окрасу світу.
Одвічно світло- молодий,
Як щастя- подихами літа...

А хто не хоче жити в нім-
Пішов до бісової мами!..
От я вам байку розповім...
Хоч... Про війну... Мишей з Котами...
...... ...... ...... ...... ......
Війна іде- ні круть, ні верть.
Онуку передай від діда,
Що Миш приречена на смерть,
Як на Кота війною пІде.

Та Миші в герці воювать
Так перемоги зажадали...
То щоб Котів перелякать,
На лоба... роги почіпляли.

І гримнув бій... Їдять Коти
Їх сірі лави без розбору.
Мишей не встояли ряди,
І Миші кинулись у нори.

Хоч повелось спрадавна так-
Як б"ють- тікай! Простіш простого...
Втекти не можуть аж ніяк
В нору. їм заважають роги!

Хоч як, хто це надумав, тих
Нещасні Миші проклинали,
Коти переловили їх
І до останку поз"їдали...
..... ..... ..... ...... ......
Подумай ти над цим, покИ
Прямуєш в Свято до Причастя,
Як от чужі дурні думки
Нараз призводять до нещастя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512973
рубрика: Байка
дата поступления 23.07.2014
автор: Сокольник

Двойственность отношений

Ты приходишь порой ненадолго...
Многоликость- харизма твоя.
Как поэзия буйности вольной...
Как журчащая песня ручья...

Наши души в скрещении судеб
Обрели этот двойственный дар...
Мы БЫВАЕМ... Хотя и не БУДЕМ...
И под снегом бушует пожар...

Ты приходишь порой ниоткуда...
Кто ты? Жизнь или смерть? Все равно-
Ты моя и иною не будешь...
Ты не будешь... И мне не дано...

Нам счастливыми БЫТЬ не судилось.
Нам счастливыми вышло- БЫВАТЬ.
Мы судьбе отдаемся на милость-
Удержать бы... И не потерять...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505812
рубрика: Лирика любви
дата поступления 17.06.2014
автор: Сокольник

Лисиця та Півень. Слово і дія. ( філософська байка )

Людина хоче буть почута.
Навести розуму мости,
І слово, в панцир не закуте,
Хоч на останок донести...

Така на світі чудасія...
Бажання слухати нема-
Хоч будь Пророк ти, хоч Месія,
Що не кажи- усе дарма...

Ну що ж... Як слухати не хочуть-
Станцюєм бойовий гопак!..
Та це не зараз... Не до ночі...
То байку розповім, чи як?
....... ....... .......
Схопила Півня раз Лисиця.
Вже зібралась посмакувать,
Та якось теє... Не годиться
Без приводу життя лишать...

Вона йому- ти на світанку
Нікому спати не даєш!
А він- то я буджу щоранку,
Щоб щастя не проспали вже ж!

Йому Лисиця- ти, поганцю,
Перетоптав усіх сестер!..
А він- то щоб зносили яйця,
І з голоду ніхто не вмер!

В Лисиці нерви "на порозі"-
То що ж тепер мені робить,
Коли відмовками ти в змозі
Мене вечері полишить?

Що не скажу- на все ти маєш
Розумну відповідь давно.
От вуха я позатикаю,
І з"їм тебе усе одно!
....... ....... .......
Ото ж. Якщо лихої ночі
Тебе зберуться грабувать,
І слухати тебе не хочуть-
Слова навіщо витрачать?

Що слово, як воно не діє?
На бій бери ангажемент.
Не слово, а конкретність дії-
Найкращий буде аргумент.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511246
рубрика: Байка
дата поступления 14.07.2014
автор: Сокольник

Притча про каву життя

Один веселий Вчитель
Навчанням притомив
Своїх розумних Учнів,
І кави всім налив

У посуд, що у домі
У нього пребував.
У дорогі й дешеві
Чашки порозливав.

Із кухні на підносі
Все виніс. Юнаки
За мить порозбирали
Всі дорогі чашки.

Лишилися дешеві.
Сміється він на те-
Отак собі майбутнє
Своє оберете!

Життя в чашках- то кава.
А гроші- то чашки.
Вони- добробут, слава,
Це все показники

Життєвої підтримки,
Та не саме життя.
А кавові краплинки-
Як кроки до буття.
....... ........ .......
Найбільш щасливі люди-
Не ті, що краще мають.
А ті, з того, що мають-
Найкраще здобувають.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498618
рубрика: Байка
дата поступления 12.05.2014
автор: Сокольник

Свій хрест ( притча )

Прийшов до Бога чоловік,
Та й каже- милостивий Боже!
Хреста тяжкого я не звик
Нести в житті! То допоможеш

Полегше ношу до гори
Нести в житті?- Нема питання-
Як хочеш- легший обери!
Ти маєш час на обирання-

Промовив Бог, і чоловік
Хрестів побачив пребагато,
І досить швидко собі зміг
Хреста найлегшого обрати.

-Великий Боже! Я візьму
Цього хреста, як дав ти слово!
-Ти правильно обрав. Тому-
Це твій і є!- так Бог промовив...
......... .......... ...........
У всеосяжності мети-
Важкий, та славний шлях до Волі.
Хреста найтяжчого нести-
Нелегку ми обрали долю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498415
рубрика: Байка
дата поступления 12.05.2014
автор: Сокольник