Хто знає, де то буде краще нам, -
Незвідана межа між «тут» і «там».
Тримаємося видимого більше,
Із вірою лишившись сам –на –сам.

16.09.12

За кадром – осінь,
Зміна декорацій.
Сумна наразі
Тільки лиш вона,
А я її не слухаю,
Неначе...
Байдужа
І до слів її,
І сліз
ЛГ –героя.
Мушу.
Ми наче поряд,
І немає наче,
Бо два світи,
Її і мій, одначе,
Вона артистка,
Ну, а я людина,
без здібностей
Зіграти:
"Я" – красива,
А нині "я" сумна,
А тут щаслива,
І знову у нещасті,
Порятуйте.
Моя ЛГ
знедолена
людина?
Вона брехлива?
Чи, може, просто
грається зі мною…
Не маю супокою.

Спонукує якесь чуття стороннє:
Ти б не один окраєць слави з’їв,
Та ліриці твоїй бракує коней,
Вовків, ворожок, півнів, відунів.

І дурисвітство не таке вже й зайве,
А відьма на мітлі - міцний типаж.
Строчи про них, і ти доб’єшся слави,
Осуду перемігши врукопаш.

А я дивлюся на свою кохану,
У вись лазурну думою лечу…
Хіба про них писати перестану,
Аби хвальби наїстись досхочу?

13.09.12

В вікні відчутна прохолода,
Не промовчить моя свобода,
Відчинить двері, сумку в руки:
- Агов, красуне, що то буде? -
-А що, - мене вона питає, -
Ти не зібралася, згорає
Останній спалах, осінь кличе,
Чекаєш, як уже замжичить
В душі льодовими краплинами,
Як згіркне доля вся полИнами.
Як кетяг із калини стане,
Неначе гілля чорне в ставі,
Як дерево сокирой втяте?
- У кожного свої лиш втрати.

Запам`ятай, життя надії
Не смієм загубити в мріях.



12.09.2012

Висвічується ніч. Засвідчено ріку.
Усі твої дива від мене вищі ростом.
Русалчина печаль на кожному вінку,
що упіймають ті, хто в міру небогості.
Багряним чаклунам багрянці наших діб
і ніг прудких щомить летючі вертикалі.
Смієшся, наче дзвін. Ховаєш серце й німб:
така довкруг юрба – без сумніву, украли б.

Пішла ж якось матуся Орбакайте!
Пора й мені, напевно, - прощавайте!
Поезія - це жінка недоступна!
А ти її підкорюй, любий сайте !

07.09.12

Скажіть, до вас приходить сум,
Чомусь раптово заглядає?
Він не кусає, не шумить,
У тиші мертвій мирно спить,
І вас примушує дрімати,
Але не спати…
Його люблю, в кімнатній тиші,
Закривши очі, бачу глибше,
Свої думки, чужі тривоги,
Майбутнє: щастя і дороги
В малюнках з фарбами із зір.
Душі людської ювелір…

А,може, то до кави рими
Так увібралися звабливо...
Смакують сон мій наяву,
Чекають, в слово одягну?..

06.09.2012

Жизнь пошла не жизнь, а полная вообще жесть.
Где там - бланманже на канапе!
Залегла моя поклёванная свежесть,
Буйство, половодье и т.п.

Семьдесят пройдох строчило сто куплетов -
Семьдесят старательных пройдох.
Там кило острот и полкило советов.
Я в них - бармалайка-кабыздох.

Опусы мне эти даром, но постыли.
Думаю с внезапным холодком,
Как они б строчили прямо в соус чили,
Если бы я вышел босиком.

Оттого, надёжный, я пойду в керзухе,
Кришна постсоветский, через дым в Крыму.
Муха тоже пишет? - Не обижу мухи.
Муху виртуально даже обниму.

Хоть впаду у мухи в стрёмную немилость,
Всё это, как с гуся талая вода.
Заходи в светёлку, что уж там приснилось.
Солнечными в доску будем пусть всегда!

2012

Україна – не дишло..не дзиґа, не біта
Не крутнеш, не повернеш, не вдариш по пиці
Україна – кобіта..ще й славна кобіта..
Україна – то пишна сільська молодиця..

Не вінок, а очіпок..а в свято-хустина
І сорочка на грудях напнута до тріску
І за руку усюди – маленька дитина
До якої ще пряник чередується й різка…

До якої ще мова не завжди дієва,
Часто сльози, чи окрик – засторога від бід…
І отак день за днем…напрацьована Єва
І за руку її неслухняний нарід…

Чоловіка нема. Був Адам – але сплинув
Заробітки, діла… і бозна-яка блаж
А вона осталась…бо у матері – спина,
А у батька інсульт і валився гараж…

А вона осталась..без коханця і брата..
Тільки часом кума присила пармезан
І олії два літра…і ще чоколяди..
Італійський привіт для сільської мадам…

Зранку поле, худоба і вмити дитину,
Щоб розвиднились очі і брали блакить…

Україна не дишло…Україна – людина
Ви кохайте її, а не просто беріть…

-Якби була птахом, то знала б дорогу,
була ачи вперше, до твого порогу,
якби мала крила,то я б полетіла…
А, може, боюся, - даремні тривоги -
зіб`юся з дороги, зачинені двері,
у темному сквері у пульсі артерій
міського «немає» - сама я, сама я…

Якби була птахом, то я б полетіла,
а я не обрала, -безкрило бриніла.

31.08.2012

До коників, до бісиків, до ручки
Напитися, упасти в моріжок…
Життя терпке і я іще та штучка,
Що ступлю крок, то б’є електрошок.

У шафу, у валізу, у кишеню
Залізу, заховаюся у тінь…
Снує капкан щодення веретено,
А я біжу невтомно, наче кінь…

А кілоджоулів, як у трамвая.
Такий собі – вагончиків зо три…
Чи їв, чи пив – та хто тебе питає
Запріли фари? Кондючок ввімкни…

До коників, до бісиків, до ручки…
Хвилинна слабкість. Відпустило в мить.
Як б’є життя, то любить – ось наука
А ще й щодуху гейзером бурлить…

Куди не плюнь - еліта всюди.
Літературна, ділова:
Вона збирається у клубах,
Спілках, союзах... Чорта з два

Туди утрапити простому -
Не пустять навіть на поріг! -
І ні Шевченку, ні Толстому
У ній не "світить", бачить Біг.

Немає досі у книгарнях
Твоїх книжок? Тоді - не мрій.
В лауреати прагнеш? Марно -
Все 'дно не станеш в їхній стрій.

Богемна у письмі еліта
Високий має гонорар,
Не дай Бог сплутати з коритом:
Яєчню як - і Божий дар.

Їй заздрю - що гріха таїти! -
Про мене зле не думай ти! -
Що сам я й досі не в еліті -
Чого б хотіти мав туди?..


20.08.2012

- Тут і не плюнеш - скрізь еліта,
Вершки, богема, клани з лож...
Дивись, гламурненька кобіта...
- Її не знаєш ти? Отож...

- А хто вона, скажи, на милість?
Це ж діамант у сто карат!
Учора в клубі веселилась
У "танці жовтих каченят"...

Парфуми - Very Valentino
(Лише впритул почуєш їх),
Знайома з Quentin Tarantino
(В кіно-тусовці знає всіх).

І ця красуня нереальна,
Здається, навіть без колгот,
Сидить у ложі театральній...
- Girl for Escort вона....
- Mein Gott!


15.08.2012

Загубилися рими
в полоні…
десь метафори
гріються сонні,
а для тебе
омани і брами,
не чекала,
та знала про злами…
* * *
не чекала,
хоч знала ,що квіти,
не для тебе даровані
світом,
твоя роль пожиттєва
бальзамом
мить побути,
полегшити рани…

* * *
мить побути,
полегшити рани…
а для тебе
нові тільки шрами,
ти за ними літала
свідомо,
то чому так тривожить
відоме?..

23.08.2012

Одного дня в кав’ярні файній
На розі Пойного і Коні.
У час обідній же, звичайно,
вампіри їли борщ червоний

Далеко десь дзинчав трамвайчик,
поштурхуючи рейки сонні.
Окрайчик хліба розділивши,
вампіри їли борщ червоний

Щось вирувало, щось боліло -
Десь нісся натовп осторонний,
Наливши чарочку до діла,
вампіри їли борщ червоний.

В кав’ярню вікна низько-низько,
Кивнуть аби кому – з поклону.
Так споглядаючи людиська
вампіри їли борщ червоний

Спадала спека потихеньку,
і вечір близився законний,
обідній час минувсь давненько –
вампіри їли борщ червоний

Потроху гамір наростався,
вже скоро натовп – у загони,
чутно-сь трамвайчик повертався,
вампіри ж - їли борщ червоний.

Вже й ніц було не розгледіти,
крізь сині патьоки імли.
Доївши, й знудившись сидіти
вампіри встали, та й пішли.

Відведи свої очі від неї,
Підведи їх в захмарную вись,
Хай у неї краса Лорелеї –
Не дивись, не дивись, не дивись.

Удавай, що байдужий, суворий.
І що більш цікавіше тобі
Задивлятись у небо на зорі,
Ніж на очі її голубі.

І не стій, мов тополя, печальний,
А розпалюй кохання розмай!
На очах в неї палко-навально
Іншу-гіршу цілуй-обнімай.

І поводься розкуто і сміло,
Розсипай легко жарти свої…
Аж допоки на танець, на білий
Запросити не змусиш її.

9.08. 2012

Колись до мене мить остання прийде,
Мов плахи ніж, спадаючий на карк ,
Кругом життя кипітиме гармидер, -
Не вчує світ, як прогримить цей вдар.

Цвістиме сад і гул хрущів оберне
Вечірню млу в розкішну суєту,
На ниві неба золотисті зерна
Засіє Бог , а я в моріг вросту.

Капела жаб зі ставу :«кваки – кваки»,
У теплій хвилі вітер їхній спів
Ген за діброву однесе. Виття собаки
Лунатиме , як за минулих днів.

Роси кришталь бринітиме на травах,
Цвіркун сполоще горло раз і два,
І поки ним лунатиме відправа,
Свій крик сховає у дуплі сова.

Ні , не сумую, що прийде та хвиля,
З якої вмить стає дев’ятий вал, -
Ясний мій зір і кріпке сухожилля,
Щоб зріти ціль і втримати штурвал.

2011

Секс без пестощів, секс без ніжностей
Секс заради сексу, без ім’я та прізвища

Тонкі постаті, спраглі вигини
Важкі подихи, краплі спинами
Ранок зморений, тіло вистигле
Темні хідники в серці стигмами
Простір сповнений часу й відстані
Віднайти на нім слід особистості

І хоча на придбаних ділянках місяця не встромлені кілки ,
Там граничать грек і китаянка за всесильні долари таки.
А мені мій дім не удається власністю зробити, хоч ти плач,-
Із рублів, що мав я в ощадбанку спорохніли навіть копійки.

17.08.12

В доме себя сидим,
А как будто едем,
По обстановочке взяты неслышным клеем.
Пальцем куда ни ткнёшься,
Везде соседи.
Вместе и поседеем.

Половину из них вот бы гнать с порога.
Проку от них, как водится, никакого -
Разве соли займёшь
Или спросишь, мол,
И у вас нету света?
Ну так одна ведь смета,
Одна пирога.
Одни культурологические условия.

Проку от них - разве зальют
Или сдуру станут шуметь полночи.
А утром бровью
Никуда нас не поведут.
Ну типа чтоб им гип-гип-капут.
Ну то есть чистый срам.
А самая-самая - по утрам
Цокотуха на каблучках
И меня не хочет.


2012

дівчино з аватари, ти така романтична!
якось не вірю...
може, веселка в небі, раптом і д`яволиця…
ти чи не ти з портрету дивишся, білолиця?
хочу повірити...
якось раптово зАйдеш, скажеш – «твоя аватара» -
два джерела наснаги в річці зіллються зваби…
а потім...
звичні життєві будні, тихі розмови. навіть
через далекість нету дружнє плече підставиш.


2012

День в сутінках вечірніх домліва,
А ти в моїх обіймах умліваєш,
Кричить твоя оголена душа:
«Візьми мене! Візьми мене!... Благаю…
Пести мене… Цілуй мене… Кохай…
Торкнися струн розніженого лона…
Нехай згорю у пестощах… Нехай…
Я вся твоя… У твоєму полоні…»
І я хмелію з трунку твоїх слів,
Впиваюсь ароматом твого тіла,
Я теж згоріти в пестощах хотів,
А плоть моя… горіти не хотіла.
Від боротьби змордовані два «я»
Мене на половинки розривали:
Одне волало: «Глянь! Вона твоя!»
А друге — в іншу сторону штовхало…
І я згадав про Симоненкових чортів,
Що якось схарапудились у ньому:
Він до обох прислухатись зумів. —
А що ж мені: піддатися котрому?..
Боюсь — два «я» , відчувши слабину,
Домовляться. Й щоб досягти мети,
Твого терпіння обірвуть струну,
І ти мене пошлеш під три чорти…

2008

Ми сьогодні схвалили закон про мову.
Ми тепер розмовляємо тільки мовчки.
Роззувай мене хутко, цілуй мої мочки,
але, Бога заради, притримуй слово.

І нікому, будь ласка, його не показуй.
Свій язик зав’яжи на ошатний вузлик.
І з сорочки моєї зриваючи ґудзик,
не впусти ненароком найменшої фрази.

Не потрібно нам жодних імен або прізвищ.
Вже не буде ні Пуліцера, ні овацій.
Розсувай мої ноги, схрести мої пальці,
тільки більше ніяких словесних ігрищ.

Нам не треба розмов, якщо можна зітхати
або вити оскомно на свіжу газету.
Роздягай моє тіло, неси мене в гетто
для безмовних повій і бездітних кастратів.

Ми з тобою – герої німої нації.
Ми тепер розмовляємо невербально.
Притулися до мене, ходімо в спальню,
я навчу тебе правилам ехолокації.

В переполненный, в сытый туфтой високосный год
Бабы родят детей и колосья взойдут опять,
И Шойгу напоследок Россию от бед спасёт,
И влюблённые будут, как прежде, мосты встречать.

Пожелал поднести хоть какой-то подарок мне
Полуостров ненастоящих, смурных берёз.
И, дождавшись тепла по вот этой смешной весне,
Зацвело всё единым махом и невсерьёз.

Невеликая радость, но и не большая грусть -
Перешейками привязавшийся материк.
Жить, вокруг него окопавшийся, не боюсь,
И пространству, и обществу в целом равновелик.

Понадеюсь слегка я на лучшие времена,
Потружусь над созданием нематериальных благ.
А потом я, усталый, пойду Украину на...
И она, и она - этот встречный архипелаг.

2012

Скинуть бы тряпки в жару на каком-нибудь плёсе,
Тело расслабить, шутя, руки-ноги размять.
Словно вернуться к исходному времени просит,
Будто зовёт нас речная, озёрная гладь.

Не был бы я обычайной наземною глыбой,
Я бы, конечно, тогда нагишом, босиком
Тоже по омутам плавал задумчивой рыбой,
То же и я бы ворочал спинным плавником.

Рыбы на суше весь век не горбатятся, чтобы
Произвести без усилий две дюжины славных рыбят.
Словно изделия высшей серебряной пробы,
На поворотах неспешных крутыми боками блестят.

Губы не красят и не удлиняют ресницы;
Разве с наживкой хитры обмануть рыбака.
Даже во сне, там, где рыбам по-своему спится,
Рыбы плывут, а за ними плывут облака.

Люди на тихих готовят сетями облаву,
В рай плавниковый забросить спешат динамит
И разгромить, растащить это счастье. Наславу
Рыбы молчат, потому что вода говорит.


2012

Живий. Просто переді мною стоїть
і дивиться в очі.
Дихає поруч, торкається одягом,
трохи нервово чекає.

Ось вона – мить неповторна й страшна,
Що можу я сказати?
озирнусь до людей довкола, -
ні, нема мені ради.

Камера. Світло. Запис.
Блиск в очах, яка гарна усмішка,
доброзичливий голос: «Запитуй, що хочеш»,
як треба – співає, щебече, шепоче!

…та раптом спиняється запис, -
"Сорі, технічні причини".

І вмить ти – інакша людина.

Чужий.
Просто переді мною стоїш.

Свежих следов неловленные баграми,
Годы прошли делами и вечерами.
Те же, кто, и кого я при этом встретил,
Делятся равно на пастилу и пепел.

На, погляди, лови, полюбуйся - дожил:
Мне не спешат и я никому не должен.
Как бы ни квиты, я всё равно боюсь
Всеми друзьями, павшими за Союз.

Мирно идут манёвры, идут ботинки
Городом снов, лишённым почти начинки.
Словно бы начинаясь о скором лете,
Наш разговор нестроен и беспредметен.

Как ни о чём, под знаком двух-трёх коллизий
Где-то так и проходят ничьи полжизни,
Даром смеркаются. Их заповедный строй
Как-то разбавить, втиснуться б в них собой.

Рядом на сотни метров - одни экспромты
Не устают, сбываются. Так о чём ты?
Так,
Порождая ночной подсветки
Неровный мёд,
Вечер реинкарнируется и так течёт.

Шиза рекламы смотрит на нас нестрого,
Улицы ржут обмылками диалогов,
Воздух кишит сигналящими авто,
Но этого не замечает почти никто.


2012

Я не люблю мовчання. Де причини?
Печалі заміню на радість тиху:
Кричу – Ау, я поряд, я з тобою,
Ану торкнись, бо ти як з неживою.

Відкину каву, чашку розіб`ю,
Повитираю пил, щоб цвіль не пахла,
ЗамІню квіти, візьму нову вазу,
Чекаю не на тебе. До відрази
Я напилася кави з філіжанки,
Надбитої останнім диким ранком…

А вишні. Їх собі лишу на згадку
Про ночі "п`яно", яскраві "форте".
Лише для себе. Красива й горда.


20.07.2012

Слово падає в ціні.
А як ні, –
Скажіть мені.

20.07.12

1.
Вчора сам себе позбавив смислу,
Розчинивши руку у асфальті.
Без руки мій світ — лише ремесла.
Без руки — слабкі хрипучі альти.

2.
Вольти. Вечір. Вереск. Вітер.
Закільцьована дорога.
Я — напівсліпий арбітр.
Серце — ось пересторога.

Буде день новий і свіжий.
А під вечір — дощ і мряка.
Я лежатиму у ліжку,
Розгорнувши Моріака.

3.
Без руки читати складно…

4.
Хай колись в новому часі
Хтось мене візьме доладно
Із полиць... в книжковій масі.

Та не римуйте ж ви на "-ння"!
Хоч вірші пишете щодня,
В пітьмі блукати годі вам -
Я вам урок сьогодні дам
Про те, що слід і що не слід,
Аби в поезії свій слід
Ви залишили на віки,
Хоч це мені і не з руки.
Забудьте про дієслова,
Що виростають, як трава,
У римах ваших тут і там -
Я вам урок сьогодні дам.
Про рими типу ""кров - любов"
Не хочу чути я розмов -
Це ж однозначний mauvais ton!
Pourquoi рas?!. C'est la maisone
Для ідіотів і невдах?..
Від вас у мене їде дах!


19.07.2012

Каждый защищает, что получено.
Каждый может разве что вперёд.
Движется челнок, скрипят уключины,
Норовит круги круговорот.

Жизнь течёт, а если вам не нравится,
Можно с ней, как Ней или Даву.
Говорит багдадский вор красавице:
"Я тебя до свадьбы заживу".

Говорит ей: "Что тут долго мучиться?
Быстро отцветает вечный жид!"
Дева контролирует имущество,
Даром доставаться не спешит...

То ли дело дама угловатая -
Всё-таки прислонится к тебе,
С бритой головой за правду ратуя,
Равенство, свободу и т.п.

Фенечки и синий лак на пальчиках.
Неокомсомолка. С давних пор,
Что есть силы, ходят в попугайчиках
Деньги-деньги и амор-амор.

Тычусь, как прибой, в твои колении я,
Так, что сам себя не узнаю.
Будет-будет светопреставление,
Но пока у света на краю

Вы купон на счастье не хотите ли?
Мерно продолжая звукоряд,
Дети превращаются в родителей,
Новый пласт девчонок наплодят.

2012

Ваші очі уважно шукають словá,
Схожі виглядом на діаманти,
Та, нажаль, як в житті воно часто бува,
Замість «так» переважно є «анти».
Не сумуйте, - потрібен і камінь – вапняк,
І всіляке інакше каміння,
Бо є випадок всякий і настрій усяк,
Радість літа і туга осіння.

Той будує із золота, той зі сріблá,
Інший стіни кладе з очерету…
Ціль у всіх же єдиною завжди була:
Заселити собою планету.
А як пробу вогонь на будови зведе,
Погорять очерет і солома,
Нелукавого слова підґрунтя тверде
Устоїть , як добрá аксіома.

17.06.12

Красти шапку - то у Мономаха.
В гетьмана - звичайно, булаву.
(Менше красти - лишимо невдахам).
В Петербурга красти - то Неву.

Зваблювати - тільки королеву
Конкурсу краси, коротше, "Міс".
Здобувати - то всесвітню славу.
Це кажу вам я, максималіст.

Перстень в мене, як у Соломона -
І на ньому напис: «Все гаразд».
І скульптура, як в Пігмаліона –
Галатею вирізьблю на раз.

Папи я приміряю тіару.
І Буонапартова коня.
Федеріка Гарсіа гітару.
І Луї Каторза убрання́.

У Ікара я позичу крила.
У Геракла - мужність та могуть.
В Аполлона - і красу, і силу.
Я – максималіст. І в цьому суть.


16.07.2012

Не продав, не вбив – не звідав щастя!
Де кар’єрний ріст? Хоч вовком вий!
Мабуть, час прийшов мені украсти
Шапку із чиєїсь голови.

8 липня 2012 р.

В мартовские иды крепчают силы
Так, что и калека берёт протез.
В мире нерешительных и немилых
Трудно заграбастать судьбы отрез.

В девушках загадочность и томленье,
Первая готовность сыграть в игру.
Нашему уставшему поколенью
Самое пора бы метать икру.

Мяу-мяу, прыгнем под одеяло -
Вот уж где и впрямь не видать рожна.
Дамы по светёлкам серчают вяло,
Что весна прохладна и не грешна.

Побывав в двунадесяти постелях,
Сольвейг с Ярославной невинны сплошь,
Плачут: с горя путаемся в неделях!
Говорят: что замуж нас не берёшь?

Говорят: нас много, дяучын нестарых.
После нас - останешься невредим.
О твоих достоинствах в кулуарах
Мы потом по-бабски поговорим.


2012

В які світи помандрувала, Музо?
Не дорікаю далями. І все ж…
Даруєш мантри голосу Карузо?
Чи десь для Крузо мандрики печеш?

03.07.2012

Скільки пасток у Сварога –
меряно-немеряно!
І горить, горить дорога
из благих намерений.

---

нема

Из прошлых жизней ты, звездопаден и невредим,
Эвакуировать смог одну разве только грусть.
Похоже, в лёгких скопился холод далёких зим,
В ушах последнего агрегата остался хруст.

Немного вечного колыханья займи у трав,
Побудь собою уже за кадром, как Жак Превер.
Ты много знаешь, вернувшись с почестями? С утра
Тогда попробуй, пойди по лестнице, например.

Вся плоть истерзана - ну куда ты такой пилот?
Куда-то сунешься, просто скажут "иди-лечись".
Подруга детства в колодцах яблочного живёт,
Как будто давеча не замаран был чистый лист.

Смешное время легко согнуло себя в дугу,
И ты вернулся, как будто давешний савояр.
Иголка сена, давно потерянная в стогу, -
Неисчерпаемо, до чего же она своя...


2012

Знайдуться чорт –
видіння світле
і янгол –
курява і сажа.
Вельможно
блазень їх помітить,
для блазня
факт
умить підсмажить.
У шлюбі
праведне і грішне,
собори вимазані
слізно...
а блазня блазень,
ох, потішить:
пора для ігор
закулісних!
Заблудла правда
небокраєм,
дороги вистраждані -
мерва!
бо блазня блазень
підпирає:
і там і тут...
сучасні герми...
І дзвони доль,
і вибір всує,
коли святе
у прірву тихо,
та блазня блазень
поцілує,
і ніби свято, а не лихо.

2012р.

Художник Ярослав Саландяк

Видовище і хліб оплачено...
Спіймають мить причетності
до слави мужніх пращурів
порожні очі фотокамер
та ще актори-козаки
покажуть герць під оплески юрби.
Застільний регіт і пусті слова
і відчування марноти буття.
А що таке "четверта влада"? -
Спитати б у отАмана Сірка...

2012

Ти незрівнянна! –
У віршах вмію.
Ну, а при стрічі –
Ураз німію,

З’їжджаю з глузду,
Втрачаю тяму,
Йду компліменти
Робить руками.

Чому у мене
Синець під оком?
У компліментах
Зайшов глибоко.

9 червня 2012 р.

Проник твій погляд шпигуном
У горницю душі моєї,
Думки погідні, мов трофеї,
Забрав у розуму притьмом.

Пощо запитувати : чом
Я ідіота мовчки клеїв,
Коли він в узи Гіменея
Мене заковував цілком?

Боротись я постійно звик.
А цього разу вийшов пшик!
Солодке бо було нашестя.

Вже резиденти не страшні
Усіх контррозвідок мені,
З тобою бути - справа честі.


07.06.12

Здесь, куда ни сунься, всюду люди.
Где бы нам ни жить, назад ни метра.
Номерки и страсти о посуде,
Заспанный балкон, метро и ретро.

Мне сойдёт билет второго класса,
Пайка снов и задыханья птичьи.
Чем заворожить всю эту массу?
Чем обнять всё это безразличье?

В космосе колонок и коленок
На речном неладящемся плёсе,
На краю скупых недооценок
Всё ещё, быть может, рассосётся,

Где в плену напрасной доброй мины
Долгими, запутанными днями
Жёлтые, бесправные равнины
Говорят лихими тополями.

2012

Світку білий, скільки чув ти це!
Юно так зістарений мужчина
Й дівчина з усміхненим лицем.
І розмови тчеться павутина:

– Шістдесят? – здивовано звела
Дві брови, мов крила лебедині. –
От би вам нізащо не дала!
– Але ж я і не прошу, дитино.

6 листопада 2011 р.

Ранок. Липень. Білопінна гречка.
Дівчина і хлопець йдуть краєчком.
Столочила гречку на обніжку,
Заросила босі свої ніжки.
Взеленились серце і спідничка.
Дівка йшла – а вийшла молодичка.
…Вечір. Дід. І баба мов кульбаба.
В сивому волоссі давня зваба.
Липень вечоровий мружить очі.
Всяк живий стрибнути в гречку хоче.

21 червня 2011 р.

Милую не силую.
Що якщо не люб.
Хочеш у Бразилію,
Щоб узяти шлюб?

Вірять там дівчата всі
З давніх ще часів:
Молодій вінчатися
Треба без трусів.

І тоді пошлюблені
Ніжні почуття
Пронесуть залюблено
Через все життя…

В стрингах і в бікіні ти –
Втілення краси.
Перед шлюбом скинути
Їх мені даси...

В поцілунках, милая,
Ти – мов ананас.
Далі вже Бразилія
Розпочнеться в нас.

Станем часто дихати,
І не стачить слів…
Нащо кудись їхати!
Вдома – й без трусів!


30 січня 2012 р.

Когда приходят все эти любови
Без грубого заплечного стыда,
Их, видимо, ничто не остановит,
Чутки их сны, крепки их провода,

Легки и вездесущи их предметы,
Глядят прилежно сонмы их богов:
Подобием размокшей сигареты
Наутро там разлюбит кто кого.

Они свои воздушные пенаты
Заказывают строго по пути.
Они уже бывали виноваты,
Их вплавь не взять, их вброд не перейти.

Они так жить и раньше поумнели.
На них легко повесить всех собак.
Их счастье растрясло на той неделе,
Но это им незначимо никак.

2012