Засвечен снов аргентум бром.
Тем перманентней, тем свободней
Вживайся заспанным нутром
В неприхотливое сегодня.

Нырни в эскиз дневных огней
Крутым сорокалетним профи.
А ну ex tempora отпей
Неистово горячий кофе.

Как ненадёжны все слова,
Как всё спонтанно и вдогонку.
Сегодня выглядит сперва:
Как гоголь-моголя воронка,

Как непролазный снежный ком
И заводной китайский идиш.
Из наступившего потом
Себя и роль свою ты видишь

С невыразимой глубиной,
Когда, остуженные как-то,
События поры иной
Тебе становятся постфактум.


2012

Телеприколісти друзі і їх улеслива щедрота...
- Ало, як до Вас звертатися?
Потрібно?.. - Дякую, ні, - є супутник особливого коду..
...Кохана мовчить - не відкриває ніжні вуста.
2012р.

Не верте мне - смотри!
Наслаждаясь рекламой продуктов декольте, шепчите: возьми...
Признаний хотите, хмельного дурмана?ъ
Обещаний отрада и смешная цена - жизни ...
2012г.

Знай, ніч... та – приходиться рідною місту, чужою – мені.
Вкладає борги в тютюнову залежність між пальці масні,
уклaдені буквою ‘V’-i, що до губ пришвартовують і
ще раз переходяться швом тіньово-міздровим по майні.
Врожайна колись для круп’є, вона по кишені не б’є.
То термін пришиє, то чарки заповнить хильнутий об’єм.
А кине поважно – поважність пихату з’їдає до сліз.
Ця ніч непомірна – відкрита в отриманні страху і віз
до гідного раю і раю, де богом – небажаний гість.
Розщирений щиро, він душу гризе, наче кість.
Повії проплачує цноту, а кров – її ліхтарям,
політику – місце і квоту, богемі – натхнення на грам.
Де куплене море тілесного щастя – купається час
розбитий на касти, на ставки і масті, на фас.
І все дістається – як мається... й легко лежить.
А в очі сміються – то вчать "хто на що заслужив".
Заражений сміхом, підкошений словом, як сніг
я враз відкидаюсь, мій сон прилипає до ніг.
Змальований з Босха новітнього міста портрет,
де з жерлом пивної зливається пекла сюжет,
в якому поети проціджують струни і лаври від муз,
в усміхеній правді купається мелено-хмелений глуз.
Там піняться нерви, біблійно виносяться з уст
дебошні концерти, горішково-чіпсовий хруст,
неторкані теми, несправджені мрії й потоп,
в якому не тонуть, а тануть Платон і Езоп.
Сонети шекспірні – дешеві, як вина в портах,
читають їх вірні у небо класичне без хмар.
Осушують чарку і світ прославляють нічий,
надуманий, мертвий, в якому ніщо не кричить,
ніщо не дзюрчить, не спинається легко, не йде,
а дихає світлом, яке ненароком впаде
на книжку, яку не відкриє ніколи ніхто,
бо там не живеться, на якір не став шапіто.
І холодно фарбі, яку накидає рядок,
безвихідно слову, мов дню залетілих жінок.
І хочеться вмерти ідеї – прокинутись знов
на місці – в колисці, в якій не вколише нам Бога вино,
на місці, в якому жде щастя неспите в пивній
на ніч, що приходиться рідною місту, чужою – мені.

19 Квітня 2012

Усі ми, любі друзі, українці!
Живемо в хаті з краю і любимо всі гроші!
Ми по за очі обісрать умільці,
А в очі завжди милі і хороші.

Шкода, що в нас такий менталітет:
Для друзів ставимо в колеса палки,
Начальству дружньо робимо мінєт,
А радитись біжим всі до гадалки.

Ми правду й справедливість маєм в сраці.
Й за шию душить жаба нас щоночі,
Коли плоди чужої бачим праці –
Бо від зусиль своїх постійно коле в боці.

Накапати, закласти ми умільці
І відкупитись можемо від всього,
Сам біс боїться бути з нами в спілці,
Бо крайнього ми завжди зробим його.

Усі ми, любі друзі, українці…..

Ну, що стоїш,ату, ату!
Гони, сьогодні ж гОни!
Які чудові мрійні лови.
А ти замкнув свою собаку!
Ну, що за диво-неборака.
Так сам за нього -ну, ату!
Сьогодні лОви!

01.16. 18.04.2011

Кто гений, тот и псих – сомнений быть не может.
Но по ночам меня догадка гложет:
У Ницше и меня симптомы схожи,
А это значит, что я гений тоже!

Здравствуй, тело моё, искорёженное войной.
У тебя не получится быть не мной.
Ну так будь хоть со мною, что ли.
О тебе уже столько бывало моих забот,
Что окстись, драгоценный ты мой живот,
Будь доволен.

Вот проснулся - а тело моё, как тут.
У меня тебя, слышь, со временем отберут.
До чего же в снегах и в зное
Ты, едва появившееся на свет,
Ты, рождённое шелестом двух комет,
Стало мною.

И черты, и чертоги твои - хороши.
Ты мне тихую песню сложи для души,
Покажи мне свои закоулки.
Ах ты тело моё, убывающее на треть,
Уплетающее, продолжающее стареть
Слишком гулко!

Я как будто в твоём, ты - в моём дому.
Лучше статуй бывавшее век тому,
Ты становишься хуже статуй.
Ты за старое взялось? А ну подъём!
Ты ни в чём, ты ни в чём и во всём, во всём
Виновато.

2012

у наивности нет
предела.
ах, наивное дерево
верит,
что весны уж прошла
половина:
заработало нынче
седины.

а тюльпан-то, тюльпан,
глупец,
щечку высунул,
м-о-л-о-д-е-ц!
и ожег, не прикрыл
лицо.
ах, смешно,
ну, ведь так смешно...

. . .
ты шагаешь по жизни смело?
нет предела наивных веры.

12.25. 15.04. 2012.

Встретятся ангел и женщина,
Та, что станет его половиной.
К вечному кругу Любви сердцами восходят они.
Им дано начать тот единственный путь,
Который предназначен судьбой...
2012г.

Мистецтво - старезний у шафі костюм,
Не дуже сьогодні доречний.
Одівши його, можна вийти на глум
Модерном сколочених течій.

Вдягає його сивий днями поет
І джинсові кпини пустошить, -
Нікчемна огуда крізь рупор суєт
Для нього, мов кашляння воші.

Ще є де-не-де щиросерді митці,
Над ними не царствує мода.
І буде їм славою наприкінці
Не сплямлений віянням одяг.


13.04.12

я тільки дим у пелюстках життя.
неначе біль, печаль, а вже нема.
ось радість і любов, та теж омана.
жар-птиці не бува: закрито,брама.

я тільки дим із кольорових смуг.
буває чорне, не життя без мук.

22.00. 12.04. 2012.

Набухли почки, стонет ливер,
по всем приметам скоро май
– I love you!
– Шо?
– Mon chér, mein Lieber…
– Моя твоя не панимай.

Живу у цей навколо лютий безум -
із грозами, морозами "к деньгам",
і щастям кіс, "хвильованих" маразмом,
що люрить, як криниця туго медом,
метеликом - і правнуком з Дніпром
скрипить укрАїнсько-по-русски у дурдом...

Несмотря на общедоступный вид,
Безрассудство прожитому не пара,
Бытие на обе ноги горчит,
Как любовь, дождавшаяся угара.

Мелких счастьиц недосчастливлен вор.
Перед ним экран до чего ж разлапист!
Норовят соткаться в один узор
Цепь поползновений и цепь предательств.

Закрывай глаза и лети, лети
(Ты - пилот в обнимку с ещё пилотом)
Где-нибудь уже-нибудь с девяти
Плавать ниже плинтуса, но с полётом.

Походя бывает и по второй.
Опыт успевают не все солдаты.
Весь, какой ни выплодится, - он твой,
Хоть и никакой, но весьма богатый.


2012

Всі пляшки – як на підбір,
Їх дизайн милує зір,
А наповнення – бальзам
Для душі і тіла нам.
Хтось уже залежним став?
«Мінздоров» попереджав…

Поряд з пляшкою в дует –
Пачка класних сигарет.
Кільцями пливе димок
Над примарністю думок.
Хтось букет хвороб дістав?
«Мінздоров» попереджав…

Не ложку цукру до води
і навіть не нектару до роси...
І не солодких слів...
І навіть не тобі –
і не проси!
Собі
хотів ...

Ой! Знаю, знаю!..
Хоч власну маю
солодку капельку вина
— підсолоди мені,
Тетяно, й собі
підсолоди сама,
і, мов у сутінках сова,
піймай... піймай...чого нема!
Якою би гіркою не була та суть –
солодкою буде та мить.
О-о-о! І заодно мені підсолодить...
2011

Ні не аркуш то, - укіс душі
Дожидає вибраного слова.

Ой, не надто в засіки спішіть,
Зерна , у яких іще полова.

Ні не строфи то, - твердий цілик.
- Коню з крильми, розори ділянку,

Серце бо рядочками болить,
Римою щемить безперестанку.

Проходжає нивою читач.
Той привітний , той злегенька хмурий.

Перший, - славно! Другий, - не партач!
Де де – факто тут, а де де – юре?


05.04.12

Чёрные полосы, белые -
Зебра обыденных дней.
Завтра - уж точно не сделаю
Чёй-то лихое над ней.

Пусть себе бегает, кружится,
Водит немалый приплод.
Ей чёрно-белая лужица
Пить полосато даёт.

Что-то сплошное - раёшное,
Очень сплошное - в аду.
Это ж моё полуношное -
В тютельку через одну.

Дуй в направлении правильном,
В средней недальности даль.
Слушайся Менделя с Дарвином
И презирай "Лореаль".

Были бы зря и в диковину
Пятна, подтёки, круги.
На тебе, зебра, морковину,
Шкуру мою - береги!


2011

Цвіте, буяє, квітне, в`яне.
Сумує, плаче і радіє,
Боїться, сміє і не сміє.
Турбується, буває злиться,
Надіється і веселиться,
Та все над догмами трясеться,
А інколи все мнеться, гнеться.
Занадто вперте, легковажне,
Буває, ну таке поважне,
А треба, щоб політ і мрія -
Тоді кохання і щасливі!

неотвратима словно тать
пришла суббота
в окошко скалилась Луна
вполоборота

и в черном вымокшем плаще
по влажным крышам
ходил Охотник но никто
его не слышал

а кто-то пел а кто-то ел
рассвета плесень
и ветер выл, уныл & зол,
и мракобесен.

Сплітаються в тризуб величні зорі,
Безмежними житами вкрився лан.
Чому у нас жита такі просторі,
А простори сердець поїла мла?

У нас є все: земля дощами вмита,
І сонце миру, й пісня солов'я,
У нас є казки, мудрістю налиті,
А мудрості нам так не вистача.

У нас верба є з листям пожовтілим,
Калина є з поламаним гіллям.
У нас є все: і люди збайдужілі,
Й надія є на крилах журавля!!!

Здравствуй, линейный, как на подносе,
Прошлого века потёртый рай.
Словно и славно бельё разносят,
Будто награды - разносят чай.

Снег полустанками неиспорчен.
С нежной тоской опуская в рот
Сыр пошехонский и соус "торчин",
Гложет попутчица бутерброд.

Милой в быту не моя подружка
Вовсе не прочь показаться мне.
Как тебе сны на чужих подушках,
Явственно видимые во сне?

В быль заоконную в лучшем виде
Местность сквозь пальчики утекла.
Там, куда все потихоньку выйдем, -
Внешний аквариум без тепла.

Там увеличивающийся голод
К смене пространства, где был таков.
Там, за реальным вокзалом, город,
Где ни попутчиц, ни проводников.


2011

Ростуть мої вірші на горах паперу.
Гладінню екрану армадою йдуть
У гавань очей, де сердець тихий берег
Чекає ліричних героїв з кают.

Живуть мої вірші у сайтів хоромах.
З колегами дружать, а з кимось і ні.
Забрав би їх звідти, та боязко, - вдома
Не вдасться усіх зберегти їх мені.

У збірочки храм я не в силі зібрати
Сумних і веселих своїх непосид.
Ще страшно, що сяде натхнення за ґрати
І втратять вони приворожливий вид.

27.03.12

В поцелуй запутался и пропал.
От неё и снова к ней - путь недлинный.
Сколько б ни развенчаный - идеал,
Сколько б раз ни ранена - всё невинна.
У неё в ногах - наизнанку крепость.
У неё на дне - запоздалый эпос.

Кто, и почему, и в кого пророс,
В снах определяется несомненно.
Зеркальце - античнейший парадокс.
Слушай, это ж сам ты глядишь из пены.
Девушка посмеивается из ребра,
Сердце выкарабкивается из бедра.

2011

Можно развеяться без следа
В самой невинной, сваляться с ней.
Книги? - Они витражи, слюда.
Всякий наш выдох - любой честней.

Щурься, и парься, и лебези -
И не получишь буквальных нот
Ты ни по чём, ни в какой связи
Там, где букварьная фраза прёт.

Вот уж из всех неслучайных встреч
Наидержавная. Вздорный нрав
Дошлых героев сойдёт им с плеч,
Автор своих не лишится прав.

Тут уже как себя ни стреножь,
Чтение - самый коварный Брут.
В книгах на каждой странице - ложь.
В книгах написанному - не врут.

2011

Из цикла "Большой слэм"


Вчера я встал не с той руки,
Вчера я был никак,
И хрюкотали селюки,
Как стая полежак.

Я помню разве что одно -
Был воздух свеж и чист,
Когда проник в моё окно
Сплошной неологист.

Он мне сказал: я ох, я ах,
Я ух, я о-го-го,
Я прихожу на всех парах
С изрядным ничего.

Он кленинист и неформал,
Во лбу - крутой экстрим,
И многих вдрызг очаровал
Он шлягрумом своим.

Ежевечерне на обед
Он жрёт по букварю.
А я ему, а я в ответ
"Спрячь шлягрум", говорю.

Вернись, откуда перелез,
И силы зря не трать,
Шоб шлягрумом наперевес,
Как языком, болтать.

Не то злокозненный кабир
Приснится и тебе!
А на трубе в глухой сортир
Сидели А и Б.

Коров пробило на хи-хи,
И колосился злак,
И хрюкотали селюки,
Как стая полежак.

2011

Мені начхати на людей,
які не розуміють нас.
Хочу послати всіх дітей,
що забирають ананас.
Удвох, коли цілуємось в траві,
коли шукаєш ти мурах,
що посилились в голові
і підло лазять по руках..
Хтось прийде, скаже:"Йдіть до нас".
Нам тут є добре і без вас.
Мені начхати на людей,
які не розуміють нас.
Всім їм начхати на дітей,
які жують свій ананас.

без чувств и надежды на радужный день
он снял с проводов отпечатки эмоций
проверил пароль загрузился везде
где видно его после выбора опций

не бегают глазки и ротик застыл
как будто сроднился судьбой с промокашкой
он вместо меня с тобою на 'ты'
в нём вижу себя всегда-улыбашкой

легко не пытаться казаться смешным
легко быть как он виртуально-открытым
в том доме из цифр умирает мой мим
от счастья на диске в заброшенных битах

22 Марта, 2012

Ловить Музу дні і ночі
Віршомаз завзятий.
Як Пегаса осідлає,
вилітає з хати

Й сидить в парку.
Жовтим листям Музу привлікає…
Комірник підсів до нього.
Поета питає:

-На якого біса пишеш
Ти свої куплети?
Яка користь? Вигляд маєш,
Що жертва дієти!
Ось я собі гроші маю
І стабільні дні.
Не пишу, а «сочіняю»
Тільки накладні!

-Оце добре, мій колего,
Кожному своє.
Кожен коваль Пегасика
Сам собі кує.
Хтось народиться творити,
Думати, писати.
А хтось шлунок компостити,
Потім – накладати.
Таки треба Музу кинуть
Й не писати вірші –
Стане гумусу в природі
Набагато більше!

Та й дивитись на процеси
Потрібно ізнизу…
Як з комори накладна
На свободу лізе!

І тоді світ без поетів
Коморою стане -
Скрізь одні комірники,
Навіть з обізяни...
Безумовно, так настануть
І стабільні дні,
Бо й кохання мусить бути
Лише в накладній.

Якби так світ розвивався
Запертий замком,
То й Бог був би не поетом,
А комірником!

ой, проспишь,
довольно спать родная...
успех - лишь понимание момента.
Бог смотрит на тебя
Здравствуй,улыбнись!
2012г.

Тіло ночі
має червоні-червоні губи
чорного кольору,
великі сині очі
чорного кольору…
і гострі білі зуби!

Золоті кульчики у вушках – дінь-дзінь!
Перли-коралі на шиї – блись…
Зелену травичку чорного кольору
прим’яло
і нетерпляче чекало,
щоб аж злились…
в кольорові емоції
відтінки усієї ночі.
2011

худ.Ярослав Саландяк

Золотоверхим Києвом я марю:
У снах блукаю банями церков…
Ще в поїзді Тебе я зачинаю
І тишу п’ю з Дніпра Твоїх долонь.
О Києве!
Моя Ти Вічна Мріє!
Мені Тебе так мало лиш на день!!!
Мені Тебе у Львові так бракує!
Та на Хрещатику бракує Тебе теж…
(Мені Тебе бракує
у Твоєму Храмі,
бракує в мові та піснях…
Тебе я, Києве сьогодні,
Розумію,
хоч соромно за Тебе – страх!).

О Києве!
Моя золотоверха Мріє!
Іду до Тебе я
по золотих стежках…
Та чи дійду, – не знаю
тільки
мені судився Ти, мабуть,
лиш в снах…

Мій суджений!
О Місто Кия!
Як Либідь, я Твоя сестра!
І доки мрію, я живу Тобою
А в Тобі не живу,
бо завжди наче не своя!
Мов вічний той двигун
з Тобою –
Кудись біжу
й сама не знаю як!..
О Києве! В Тобі часу так мало,
Щоб зупинитися і надивитися
Дніпра!..

О Києве! Як Лев до Тебе
Іду з левиним почуттям:
Несу до Тебе
Гордощі і силу
Й закохано шепочу я
Твоє Ім’я…
О Києве!..
Тебе, повір, я добре розумію…
Але чи Ти вже зрозумів
все те,
що зрозуміла
Я!?

P. S.
Ні, Львове, я Тебе не ображаю…
Для мене просто Ти – немов сім’я!
А Київ – вічний мій Коханець,
з яким так солодко
Втекти
В чуже життя!..
21.01.12

Если есть у жизни счёты, -
Счёты жизни непросты,
Всё вибрируют чего-то
После денной суеты.

Нам бы в тапок вставить ногу,
Загадать бы лёгкий сон.
Начался (и слава Богу)
Отопительный сезон.

Всякий стыд оставив в платьи,
Изомлела на корню
В чьих-то трепетных объятьях
Молодая инженю.

Свет свой льёт луна-индейка,
Как заправский сомелье.
Все закрылись по ячейкам,
На ночь - спрятались в белье.

Разлилась движеньем ловким
По окрестным крышам грусть.
Кроме стирки и готовки,
Ничему я не учусь.

Не хочу ни вверх, ни ниже.
Я не "против" и не "за".
Много лишнего я вижу -
И страшны мои глаза.


2011

Душа і розум, ручка і папір,
Снага і слово, зміст і міра.
Усе це є, та не вдається вірш, -
Тіснить буденна проза сіра.

Немає слова, міцно розум спить,
Надії душу ввись не манять,
Та вірш росте в одну - єдину мить,
Його окрилює кохання.

Воно - народжень всіх рушій.
Кохати, всі! Усі - мерщій!

09.03.12.

Життя таке - суцільна мряка,
занудний прагматизм бездушний....
і я Тебе....вщипнув...за ......
таку...таку м*яку й воздушну

одразу заспівали птиці! -
весна прийшла! - вона настала!
невже, весна в Твоїх сідницях
цю зиму люту зимувала?!

злякався відкриття такого,
аж подих сперло від натуги,
а що було б, якби, їй-Богу,
Тебе вщипнув за щось я друге?!...

боюся глянути угору,
підняти очі вище пупа -
бо літо вжарить як зандвору,
а я у валянки ще взутий....

спечусь, мов окунь на пательні,
немов билинка седед степу
у спеку люту і пекельну -
таку жадану і далеку....

Ти ходиш поруч бозна скільки -
години, дні, роки - одначе
у цю хвилину, зараз тільки
я Весну у Тобі побачив...

…Синє над Жовтим – Камінь – невідповідність…
Синє над Жовтим – вічне питання: «Чому?!..»
Любий Народе, знов, із болота – в тюрму,
Білу сорочку забрали, лишивши у спіднім…

…Злидні на покуті, плями на Сонці Майдану,
Вічне «Давайте…» з хати, що скраю стримить…
Ще – не багаття, ще тільки-но тільки димить:
Сором Грушевського, слава чи сором Богдана…

…Дивне бажання: Віру на хрест приліпити –
Скраю села, коло церкви або край город:
Ідол Христос… Так у нас вже стояв Ідол РОД!..
Наші Боги й Боженята – святих ваших свита…

…Синє над Жовтим – нице, нахабно, брехнею,
Шиєте чорним по білому Правду Одну…
«Правду» - сліпу і безглузду, до крові дурну,
Ось вона – ваша «любов»: Звіра живите нею…

…Як же закінчити віршика?.. Обрій яріє…
Ранок… Світає… На Сході горять Небеса…
Мати-Природа… Родова Віра… Краса:
Жовте над Синім!.. Жовто-Блакитнеє – Мрія!..

Кумпала Вір,
01-02.08.2011 року,
м. Плоскирів

людина
єдине
що може піднятись
у всесвіт
високо
як сокіл

людина
єдине
що може упасти
у бездну
так низько
як слизько

людина
єдине
що вище від звіра
у світі
а вершить
як вперше


Кумпала Вір,
24.05.2011 року,
м. Плоскирів

…Ой, не згинуть, побратиме, не надійся,
Поки сам їх на салат не посічеш…
Та найбільший ворог твій – наш ворог – бійся! –
Саме ти, а сам від себе - не втечеш…

…Не втечеш, допоки, брате, хата скраю…
Не втечеш, допоки в кума вищий пліт…
Не втечеш, допоки в шинку брага грає…
Не втечеш, допоки хрещений твій світ…

…І не будеш, побратиме, панувати,
І гетьмани не піднімуться з могил,
Доки ворог твій – підступний, хитрий, клятий –
Не сконає геть, на вістрях вправних вил!...

…Ти ж бо, брате, не москаль, а українець!
Українець, побратиме… Ти – не жид…
Ти не винен, любий братику, не винен,
Свого ворога здолавши… «Квит за квит…»

…А як ворога в собі позбавиш віри,
Буде свято на твоїм городі знов:
Заспіває, народившись, кобза-ліра –
І спадатиме роса… Руда, як кров…

Кумпала Вір,
19.08.2011 року,
м. Плоскирів

...Життя складається з дрібниць... З маленьких істин,
Мілесеньких, як макове зерня...
Вони постійно приправляють Боже тісто,
Як діжку меду - дьогтю чорного горня...

...А тісто сходить... А до міста - люд на віче -
Дрібниця кожна тут обстоює своє...
І віче це суть у людині цілу Вічність:
Підносить, провокує, хвалить, б'є...

...Дрібниця "заздрість" підставляє стиха ногу...
Дрібниця "щирість" не чекає нагород...
Дрібниця "гнів" кричить від самого порогу...
Дрібниця "милість" зве усіх на свій город...

...От-от від пихи розірве дрібницю "гордість"!..
Допомогти спішить дрібниця "доброта"...
Дрібниця "жадібність": її - все вищосортне!..
Дрібниця "щедрість" - непомітна і свята...

...Дрібниця туги й безнадійності - "зневіра"...
Дрібниця віри і мети – "незламний дух"...
Стихає віче... Тужить жалісливо ліра,
Розносить вітер правду білу, ніби пух...

...Таке от тісто, от таке от вічне віче:
Комусь - сухарик, а комусь – пузатий торт...
Порожнього не має тісто "Вічність" -
На місце Бога зразу ж.. Так - дрібниця - чорт...

Кумпала Вір, 22-24. 01.2011 року,
м. Плоскирів

Па(по)стельна гама й ранків завитки,
і ти нараз – на струнці павутини.
Усі коханці з часом – павуки,
і навіть той у рамочці – єдиний.
Жадань мольберти – до палітри рук,
глибокі очі в Образах наїву,
і янгольським орнаментом павук
над таїною вікон та автівок.
Нюанс, контраст одплАчуть надарма –
сильніш мазки барвистої облуди!
Лишень коли симетрії нема,
побачиш раптом щупальці на грудях.

2012р.
Художник Ярослав Саландяк

І хоч державу маємо свою,
Хоч тягнемось до світла не зі сходу...
Живемо, браття, у своїм краю
За правилами свого родоводу.

Освіта в нас купляється за сало.
Бо сало символ праці і знання.
Заможні ті, кому ще перепала
Колгоспна спадщина - украдена свиня.

І маючи на салі смисл науки,
Будуючи на салі кар’єризм,
Ми хочем цінності з Європи в свої руки -
Замацать салом, як і комунізм...

Багато ще чого ми хочем мати!
Щоб був сусід сліпий, глухий, німий,
Беззубий, безпритульний і горбатий...
Щоб я на його фоні був крутий!

Щоб яблука у мене уродили,
А черваки у брата завелись...
Щоб вільні кури незалежно скрізь бродили
І лише у моєму курнику - неслись!

А хто не поніма про що тут йдеться,
Собою марить благородь піймать,
Пойме хто є самий, коли знесеться...
І за кордоном стане яйця торгувать...

2012р.

Силіконові вірші
Апетитні на позір.
Так і хочеться м’яти
Римам груди тугі.
Забавляюся ними.
Та чомусь в епілозі
Утікає ця зваба
В серця хащі глухі.

29.02.12

Смерть теперь приходит с кольтом
Ее номер сорок пять
Она любит долго ждать
Она будет вас искать
Она может не узнать
Кто способен убежать
Раз и два, ну скажем - пять!
Семь попыток есть у смерти
Гончих семь, чтоб вас догнать

Были те кто жили дольше?
Были? - Нет! Ответ простой
Когда нет патронов больше
Смерть не брезгует косой.

2011

Є спогади...
любові лиш нема,
Мов й не було -
згоріла поміж слів.
Мов вервечка
заплутаних доріг,
Як ті картинки
Із закритих книг ,
Неначе монумент,
шо безголовий,
Як у степу
розтлілая полова…

Було чи ні?
І тільки тіні
Нагадують
Минулу
дива силу.
24/02/2012 00 00

Занадто відповідальний
І трохи занудний, ма…
Я не в пальто...
Чесно, у теплій куртці!
Увечері буду пізно.
Холодна тепер зима,
А я недолюблюю сніг,
Особливо коли в маршрутці.
Ще не люблю Новий рік.
Причину ти знаєш, ма...
Бо мій Дід Мороз
Був у дитинстві не татом.
Я хліба куплю...
Ти плакала не дарма.
...і масло, і цукор...
Не треба йому дорікати!
Вечеряй сідай, не чекай.
З’їв кашу і рибу, –
Кажу ж, не голодний!
От візьме – і прийде.
Завариш нам чай?
Я просто для цього
Зробив кілька кроків.
Ну що-що?
Узяв подзвонив...
Ти ж знаєш, що я
Пробачаю пороки.
Та як він?.. Нормально.
Нас теж привітав.
Просив передати
"З Новим ненаРоком"...

І вінегрет, і олів’є,
«Біленька» і «Немирів», -
Гніздо сімейне Оля в’є,
А Гнат - усе у вирій.

23.02.12

В неё войдя не зная брода,
Невольно дышит как бы гном.
Пуста история народов -
Она от века ни о чём.

Всегда в работе жизни дальней
Непродолжительный батут,
Надеждорубка, наковальня.
Половозрелые, несут

Года увечье за увечьем -
Под вечер всем чего-то жаль.
Своим подходом человечьим
Мне дорог этот фестиваль.

А ты, судьба моя, судьбина,
Всё не поднимешься никак -
Как серп луны, как суп "Мивина",
Как груди Ксении Собчак.

2011

Если в паспорте загодя вклеены все портреты,
Перед вами, не сомневайтесь, одни поэты.
Всё у них ощущение жертвы в толпе зевак.
Для поэтов Освенцимы водятся просто так.

Мало-мальские козы у них - красотки.
Утром солнце у них цепляется за высотки.
Мальчик с шарфом у них не мальчик, но интеграл.
Мост их в реку глядится -
Что-то в ней потерял.

Все их фэнтези,
От тайги до Мадагаскара,
Не пожрёт с песком играющая Сахара.
Мало-мальские лужи у них - моря.
И у них не случается август -
Слишком много в нём сентября.

Впрочем, все они гедонисты, губа не дура,
И у всех у них документы Рембо Артюра.
Все их первоосновы рушит Салман Рушди.
Все их реки впадут в некошенные дожди.

Их трясёт и в конце убивает смертельным током.
Их желание - просто вернуться к нон-стоп истокам.
Перед ними маячит в зеркале пессимист.
Перед ними - дрожит и икает
Бумажный лист.

И полгода у них то вечность, а то погода
И увитая виноградом стена завода.
И причина у них не пропасть - а лишь причина.
И любовь у них - просто женщина и мужчина.

2011

О Владычица смерти и жизни, Ты меня нашла.
Смотрю на пергамент с печатью времен Лемурии - "Дар любви"...
Замирает сердце при мысли - нежная радость нашей встречи...
2012г.