Золотоверхим Києвом я марю:
У снах блукаю банями церков…
Ще в поїзді Тебе я зачинаю
І тишу п’ю з Дніпра Твоїх долонь.
О Києве!
Моя Ти Вічна Мріє!
Мені Тебе так мало лиш на день!!!
Мені Тебе у Львові так бракує!
Та на Хрещатику бракує Тебе теж…
(Мені Тебе бракує
у Твоєму Храмі,
бракує в мові та піснях…
Тебе я, Києве сьогодні,
Розумію,
хоч соромно за Тебе – страх!).

О Києве!
Моя золотоверха Мріє!
Іду до Тебе я
по золотих стежках…
Та чи дійду, – не знаю
тільки
мені судився Ти, мабуть,
лиш в снах…

Мій суджений!
О Місто Кия!
Як Либідь, я Твоя сестра!
І доки мрію, я живу Тобою
А в Тобі не живу,
бо завжди наче не своя!
Мов вічний той двигун
з Тобою –
Кудись біжу
й сама не знаю як!..
О Києве! В Тобі часу так мало,
Щоб зупинитися і надивитися
Дніпра!..

О Києве! Як Лев до Тебе
Іду з левиним почуттям:
Несу до Тебе
Гордощі і силу
Й закохано шепочу я
Твоє Ім’я…
О Києве!..
Тебе, повір, я добре розумію…
Але чи Ти вже зрозумів
все те,
що зрозуміла
Я!?

P. S.
Ні, Львове, я Тебе не ображаю…
Для мене просто Ти – немов сім’я!
А Київ – вічний мій Коханець,
з яким так солодко
Втекти
В чуже життя!..
21.01.12

Если есть у жизни счёты, -
Счёты жизни непросты,
Всё вибрируют чего-то
После денной суеты.

Нам бы в тапок вставить ногу,
Загадать бы лёгкий сон.
Начался (и слава Богу)
Отопительный сезон.

Всякий стыд оставив в платьи,
Изомлела на корню
В чьих-то трепетных объятьях
Молодая инженю.

Свет свой льёт луна-индейка,
Как заправский сомелье.
Все закрылись по ячейкам,
На ночь - спрятались в белье.

Разлилась движеньем ловким
По окрестным крышам грусть.
Кроме стирки и готовки,
Ничему я не учусь.

Не хочу ни вверх, ни ниже.
Я не "против" и не "за".
Много лишнего я вижу -
И страшны мои глаза.


2011

Душа і розум, ручка і папір,
Снага і слово, зміст і міра.
Усе це є, та не вдається вірш, -
Тіснить буденна проза сіра.

Немає слова, міцно розум спить,
Надії душу ввись не манять,
Та вірш росте в одну - єдину мить,
Його окрилює кохання.

Воно - народжень всіх рушій.
Кохати, всі! Усі - мерщій!

09.03.12.

Життя таке - суцільна мряка,
занудний прагматизм бездушний....
і я Тебе....вщипнув...за ......
таку...таку м*яку й воздушну

одразу заспівали птиці! -
весна прийшла! - вона настала!
невже, весна в Твоїх сідницях
цю зиму люту зимувала?!

злякався відкриття такого,
аж подих сперло від натуги,
а що було б, якби, їй-Богу,
Тебе вщипнув за щось я друге?!...

боюся глянути угору,
підняти очі вище пупа -
бо літо вжарить як зандвору,
а я у валянки ще взутий....

спечусь, мов окунь на пательні,
немов билинка седед степу
у спеку люту і пекельну -
таку жадану і далеку....

Ти ходиш поруч бозна скільки -
години, дні, роки - одначе
у цю хвилину, зараз тільки
я Весну у Тобі побачив...

…Синє над Жовтим – Камінь – невідповідність…
Синє над Жовтим – вічне питання: «Чому?!..»
Любий Народе, знов, із болота – в тюрму,
Білу сорочку забрали, лишивши у спіднім…

…Злидні на покуті, плями на Сонці Майдану,
Вічне «Давайте…» з хати, що скраю стримить…
Ще – не багаття, ще тільки-но тільки димить:
Сором Грушевського, слава чи сором Богдана…

…Дивне бажання: Віру на хрест приліпити –
Скраю села, коло церкви або край город:
Ідол Христос… Так у нас вже стояв Ідол РОД!..
Наші Боги й Боженята – святих ваших свита…

…Синє над Жовтим – нице, нахабно, брехнею,
Шиєте чорним по білому Правду Одну…
«Правду» - сліпу і безглузду, до крові дурну,
Ось вона – ваша «любов»: Звіра живите нею…

…Як же закінчити віршика?.. Обрій яріє…
Ранок… Світає… На Сході горять Небеса…
Мати-Природа… Родова Віра… Краса:
Жовте над Синім!.. Жовто-Блакитнеє – Мрія!..

Кумпала Вір,
01-02.08.2011 року,
м. Плоскирів

людина
єдине
що може піднятись
у всесвіт
високо
як сокіл

людина
єдине
що може упасти
у бездну
так низько
як слизько

людина
єдине
що вище від звіра
у світі
а вершить
як вперше


Кумпала Вір,
24.05.2011 року,
м. Плоскирів

…Ой, не згинуть, побратиме, не надійся,
Поки сам їх на салат не посічеш…
Та найбільший ворог твій – наш ворог – бійся! –
Саме ти, а сам від себе - не втечеш…

…Не втечеш, допоки, брате, хата скраю…
Не втечеш, допоки в кума вищий пліт…
Не втечеш, допоки в шинку брага грає…
Не втечеш, допоки хрещений твій світ…

…І не будеш, побратиме, панувати,
І гетьмани не піднімуться з могил,
Доки ворог твій – підступний, хитрий, клятий –
Не сконає геть, на вістрях вправних вил!...

…Ти ж бо, брате, не москаль, а українець!
Українець, побратиме… Ти – не жид…
Ти не винен, любий братику, не винен,
Свого ворога здолавши… «Квит за квит…»

…А як ворога в собі позбавиш віри,
Буде свято на твоїм городі знов:
Заспіває, народившись, кобза-ліра –
І спадатиме роса… Руда, як кров…

Кумпала Вір,
19.08.2011 року,
м. Плоскирів

...Життя складається з дрібниць... З маленьких істин,
Мілесеньких, як макове зерня...
Вони постійно приправляють Боже тісто,
Як діжку меду - дьогтю чорного горня...

...А тісто сходить... А до міста - люд на віче -
Дрібниця кожна тут обстоює своє...
І віче це суть у людині цілу Вічність:
Підносить, провокує, хвалить, б'є...

...Дрібниця "заздрість" підставляє стиха ногу...
Дрібниця "щирість" не чекає нагород...
Дрібниця "гнів" кричить від самого порогу...
Дрібниця "милість" зве усіх на свій город...

...От-от від пихи розірве дрібницю "гордість"!..
Допомогти спішить дрібниця "доброта"...
Дрібниця "жадібність": її - все вищосортне!..
Дрібниця "щедрість" - непомітна і свята...

...Дрібниця туги й безнадійності - "зневіра"...
Дрібниця віри і мети – "незламний дух"...
Стихає віче... Тужить жалісливо ліра,
Розносить вітер правду білу, ніби пух...

...Таке от тісто, от таке от вічне віче:
Комусь - сухарик, а комусь – пузатий торт...
Порожнього не має тісто "Вічність" -
На місце Бога зразу ж.. Так - дрібниця - чорт...

Кумпала Вір, 22-24. 01.2011 року,
м. Плоскирів

Па(по)стельна гама й ранків завитки,
і ти нараз – на струнці павутини.
Усі коханці з часом – павуки,
і навіть той у рамочці – єдиний.
Жадань мольберти – до палітри рук,
глибокі очі в Образах наїву,
і янгольським орнаментом павук
над таїною вікон та автівок.
Нюанс, контраст одплАчуть надарма –
сильніш мазки барвистої облуди!
Лишень коли симетрії нема,
побачиш раптом щупальці на грудях.

2012р.
Художник Ярослав Саландяк

І хоч державу маємо свою,
Хоч тягнемось до світла не зі сходу...
Живемо, браття, у своїм краю
За правилами свого родоводу.

Освіта в нас купляється за сало.
Бо сало символ праці і знання.
Заможні ті, кому ще перепала
Колгоспна спадщина - украдена свиня.

І маючи на салі смисл науки,
Будуючи на салі кар’єризм,
Ми хочем цінності з Європи в свої руки -
Замацать салом, як і комунізм...

Багато ще чого ми хочем мати!
Щоб був сусід сліпий, глухий, німий,
Беззубий, безпритульний і горбатий...
Щоб я на його фоні був крутий!

Щоб яблука у мене уродили,
А черваки у брата завелись...
Щоб вільні кури незалежно скрізь бродили
І лише у моєму курнику - неслись!

А хто не поніма про що тут йдеться,
Собою марить благородь піймать,
Пойме хто є самий, коли знесеться...
І за кордоном стане яйця торгувать...

2012р.

Силіконові вірші
Апетитні на позір.
Так і хочеться м’яти
Римам груди тугі.
Забавляюся ними.
Та чомусь в епілозі
Утікає ця зваба
В серця хащі глухі.

29.02.12

Смерть теперь приходит с кольтом
Ее номер сорок пять
Она любит долго ждать
Она будет вас искать
Она может не узнать
Кто способен убежать
Раз и два, ну скажем - пять!
Семь попыток есть у смерти
Гончих семь, чтоб вас догнать

Были те кто жили дольше?
Были? - Нет! Ответ простой
Когда нет патронов больше
Смерть не брезгует косой.

2011

Є спогади...
любові лиш нема,
Мов й не було -
згоріла поміж слів.
Мов вервечка
заплутаних доріг,
Як ті картинки
Із закритих книг ,
Неначе монумент,
шо безголовий,
Як у степу
розтлілая полова…

Було чи ні?
І тільки тіні
Нагадують
Минулу
дива силу.
24/02/2012 00 00

Занадто відповідальний
І трохи занудний, ма…
Я не в пальто...
Чесно, у теплій куртці!
Увечері буду пізно.
Холодна тепер зима,
А я недолюблюю сніг,
Особливо коли в маршрутці.
Ще не люблю Новий рік.
Причину ти знаєш, ма...
Бо мій Дід Мороз
Був у дитинстві не татом.
Я хліба куплю...
Ти плакала не дарма.
...і масло, і цукор...
Не треба йому дорікати!
Вечеряй сідай, не чекай.
З’їв кашу і рибу, –
Кажу ж, не голодний!
От візьме – і прийде.
Завариш нам чай?
Я просто для цього
Зробив кілька кроків.
Ну що-що?
Узяв подзвонив...
Ти ж знаєш, що я
Пробачаю пороки.
Та як він?.. Нормально.
Нас теж привітав.
Просив передати
"З Новим ненаРоком"...

І вінегрет, і олів’є,
«Біленька» і «Немирів», -
Гніздо сімейне Оля в’є,
А Гнат - усе у вирій.

23.02.12

В неё войдя не зная брода,
Невольно дышит как бы гном.
Пуста история народов -
Она от века ни о чём.

Всегда в работе жизни дальней
Непродолжительный батут,
Надеждорубка, наковальня.
Половозрелые, несут

Года увечье за увечьем -
Под вечер всем чего-то жаль.
Своим подходом человечьим
Мне дорог этот фестиваль.

А ты, судьба моя, судьбина,
Всё не поднимешься никак -
Как серп луны, как суп "Мивина",
Как груди Ксении Собчак.

2011

Если в паспорте загодя вклеены все портреты,
Перед вами, не сомневайтесь, одни поэты.
Всё у них ощущение жертвы в толпе зевак.
Для поэтов Освенцимы водятся просто так.

Мало-мальские козы у них - красотки.
Утром солнце у них цепляется за высотки.
Мальчик с шарфом у них не мальчик, но интеграл.
Мост их в реку глядится -
Что-то в ней потерял.

Все их фэнтези,
От тайги до Мадагаскара,
Не пожрёт с песком играющая Сахара.
Мало-мальские лужи у них - моря.
И у них не случается август -
Слишком много в нём сентября.

Впрочем, все они гедонисты, губа не дура,
И у всех у них документы Рембо Артюра.
Все их первоосновы рушит Салман Рушди.
Все их реки впадут в некошенные дожди.

Их трясёт и в конце убивает смертельным током.
Их желание - просто вернуться к нон-стоп истокам.
Перед ними маячит в зеркале пессимист.
Перед ними - дрожит и икает
Бумажный лист.

И полгода у них то вечность, а то погода
И увитая виноградом стена завода.
И причина у них не пропасть - а лишь причина.
И любовь у них - просто женщина и мужчина.

2011

О Владычица смерти и жизни, Ты меня нашла.
Смотрю на пергамент с печатью времен Лемурии - "Дар любви"...
Замирает сердце при мысли - нежная радость нашей встречи...
2012г.

Троянда запитала у ромашки:
-Що за замашки?
Чом з королями стала поряд, вийди,
І повелю всі відмінити кривди!
- Я там стою, де відчуваю Бога:
Хоч безталанна, та Його небога
21.38. 21.02.2012

Якщо написані вже кращі твори
І все найкраще відбулось,
Тоді цей світ невиліковно хворий,
І скоро явиться Христос.

22.02.12.

Щодня,немов ходжу по колу,
під легкий присмак Coca-Col(и)
переглядаю передачі і новини,
та всьому вірю,що там скажуть,
я із наївністю дитини.
Чи то від бульбашок з води,
а чи від “ правди” у ефірі,
боліти стала голова,
щоночі сняться сни жахливі.
“Останній рік”,”Армагедон”-
нам пророкує плем’я Майя;
2012-ий – Кінець ?!
Усьому,що беріг, любив я …
Та годі нісенітниць та новин!!!
Які жахають і життя блокують.
Ніхто не знає дня, ані хвилини,
а лжепророки з нас глузують.
Життя триватиме іще сто літ,
а може й тисячу для Бога вгодних;
крім телевізора багато є занять,
корисних для душі та й нервів – жодних!

О ні, диявол – не чортя
З хвостом і копитами
І не в аду його буття,
А десь помежи нами.
То він у рясі і з хрестом
Відводить люд від правди,
То б'є з екрану напролом
Розпусним жаром знади,
То із провладних крісел він,
Втаївши кривдні грані,
Швидким приходом перемін
Електорат дурманить,
Який собі й не дме у вус,
Бо знає - біс рогатий!
Якби ж то так, тоді б Ісус
Не мав так постраждати.

Диявол все ще маскарад
Провадить у вселенні.
Іще пустує райський сад
І ще не всі спасенні.

19.02.12.

В сотый раз из грязи в князи
(Что не каждому дано)
Скачет кролик-энерджайзер
В поучительном кино.

У него - квадратны цели.
Мир прямоугольный сей
Он раскроит, он поделит
На врагов и на друзей.

Он грядёт - евангелистом,
Штурмом взяв за пядью пядь.
Он - надёжный, он - пушистый,
Блох в подпушке не видать.

Косит кроликовы души
Алкоголь и анаша -
А у нашего зверуши
Батарейка хороша.


2011

Так финт готовит пентакампеон
И урка норовит воткнуть заточку. -
Не слишком-то стеснением смущён,
Ты влазишь в мою жизнь своею строчкой.

Да на, да влазь, накушайся, зажрись,
Упейся и умойся, человече.
Когда ты оцифруешь эту жисть,
Тебе, конечно, станет много легче.

И станешь ты не столь непроходим.
Что ж, вижу некий знак в твоих стараньях.
А впрочем, я и так по выходным
Сам по себе в рефлексах и в сияньях.

То вырастет густая трынь-трава -
Мол, недалёк, мол, грустен и не стою,
То вдруг накатит сущь существова
Со всей своей несметной полнотою.


2011

.

мої безневинні дитячі ігри починалися зазвичай фразою:
"а зараз заплющіть очі..."
потім можна робити будь-що-будь, бо уже не страшно,
бо світ залишився за ширмою, а ти страусихою заховалась у мріях...
спершу зробим намет під столом,
теплий плед стане нашими стінами, а ліхтарик - єдиним сонцем.
ми посадимо на коліна наших ляльок, пупсиків, пам'ятаєш отих, маленьких,
я одежу дівчачу із них здирала та просила маму пошити хлопчачу,
щоб були у нас пупси-сини та пупсята-дочки…
ми вдягнемо на них віночки, в скатертині зробим віконце та сидітимем тихо-тихо
аби лихо яке не стривожити, аби душі наші ще не стриножені
вилітали з-під стола ширяти спочатку кімнатами, потім сходами, а далі ти знаєш, серце,
натискайте, ніженьки, на педалі. хай крутиться колесо долі:
на долівці у нашій схованці місця, мов на плато Наска, кажуть там космодром був,
прилітайте Боги, будь-ласка, що створили нас отакими дітьми,
ми і за сорок починатимем наші ігри все так же сакраментально:
"а зараз заплющіть очі..."

У поета з Техасу – особливі права
Він не чує конвульсій великої Цяці)
Він свобідний, неначе дерева й трава
І спокійно виходить з конфедерації…

Тільки порох і дрібка якась тютюну,
Тільки чиста вода і пилюка в чоботях –
Він зумів обдурити колись сатану –
І тепер не лайно – чисте віскі у роті..

У поета з Техасу – особливі права
Він літає коли…інші ледве плазують)
Я його намалюю..чи впишу у слова..
Чи візьму колись голку і зататуюю –

Він – герой! Він один – поводир і пастух
Інші – вівці у стаді, інші просто примати.
У поета з Техасу особливі права –
Він виходить і вслід тихо заздрять всі штати)))

им собачий ошейник
узды управления
пирамида решений
стебелёк для спасения

по чиновничьей миске
видна благодарность
вне закона и риска
их дела и коварность

им бы высушить недра
и желание думать
состоянием ветра
измерять круглость суммы

округляя свободно
голоса отрезвевшие
вырывать неугодным
языкатость зловещую

не решая проблемы
не меняя погоды
сыты властью богемной
эти слуги народа

эти души-карманы
и шуты-побрякушки
эти стервы-путаны
с Божьим сердцем на мушке

15 Февраля 2012

Знаєш, як найпростіше стати кіноактрисою?
І грати у фільмі за власним, ти чуєш!- сценарієм?
І ні 90-60-90, ані протекцій, ні бабок ніяких не треба,
хіба що дві гривні - квиток на автобус взяти...
ще - неодмінно! - мп3 плеєр і дрібку фантазії
як солі чи перцю у страву допоки прісну.
Такі то справи, а потім-потім картини одна за одною,
голова мало не трісне, операторе, знімай-не-дрімай!
Монтажна, та де ви там? Подуріли? Хутчіше, хутчіше!!!
Кадри – золото! Звук накладемо потім, а може і ні.
Німі ці кадри мені цікавіші. В них стільки експресії,
стільки пристрасті. Я розірву цей світ вранішній на намистини,
нанижу покадрово та анімую. І хоч німою мене вважають,
Небалакучою, ви всі почуєте, а радше побачите,
якщо зрячі ще, моє серце гаряче, мою душу-пурушу,
що світ ваш зрушила з нульової точки…

Быть почти всегда спросонок,
Не владеть собой ничуть. -
Начинаем жизнь с пелёнок.
Эх бы вспомнить эту жуть!

Жизнь в шестнадцать - небылица
С приглашеньем на обед,
Жизнь готова длиться, длиться
Без конца в шестнадцать лет.

Но шестнадцать нам не вечно.
В сорок ты везде и сплошь,
Что земная жизнь конечна,
Как-то вдруг осознаёшь.

И хотя готов на танки
И ещё не инвалид,
Из всецелой несознанки
Проникаешь в общий стыд.

Человек, когда бы двери
Не вели бы всех туда,
Ни за что бы не поверил
В пенсионные года.

То-то страшно, то-то больно...
И однако, хош-не-хош,
Жизнь за семьдесят невольно
Длится, длится - и живёшь.


2011

Світ поділився
На долі і касти:
На тих, хто краде...
І хто хоче украсти.

А хто вже накрав,
Що нема де дівати,
Іде в президенти,
Або в депутати.

У цьому немає
Ні краю, ні спину.
Вже скоро вкрадемо
І матір єдину,

І землю, і небо,
І блискавку з громом...
Вкрадемо для чого?
Аж нам не відомо.

Якось не важливо
Хто з заходу й сходу:
Свобода нам треба,
Щоб вкрасти свободу!

А потім сусідам
Плести вихвалясти
Про те, як зуміли
І горе украсти!

А хто як украв:
Як москаль чи як турка,
Як вуйко, як лях -
Одинаково - вурка!

Це ймення на шиї
Несемо без спасу.
Накрали без міри
І поступи часу.

А в новому світлі,
На новому місті
Показуєм руки,
Які ж вони чисті...

Свою клептоманість,
Яка ні від чого,
У себе не бачим,
А бачим у "нього".

То перш ніж когось
Крадієм називати,
Поглянь у люстерко...
Й учися брехати!

Святим прикидатись
Наука, що треба...
Якщо іще совість
Не вкрав сам у себе.

Світ - мов
порожня кишеня!
Ніч знов
без сну і натхнення.
Ні кайф не піймав,
і змерз – будь здоров,
ані прощення
не заслужив…
І чи жив? Чи не жив?

Жив життям…
Наче марив.
Літав безтямно
над хмари
і не мав ліку дням,
а щодо повітряних ям?
А... нічого не «шарив».
Про дійсність була уява,
але дуже, дуже млява.

А дійсність була
десь там -
ні не добра, ні не зла…
Аж поки сам
розбився дотла,
і петля лягла…
й привела
мене до тями…

І хоч волосся сторчма, -
все раптом - норма.
до 2000

Пачка висушених муз
на тютюн пішла піїту.
До легень втягав сюїту,
а витягував – конфуз.

Гнати вчився самогон,
бо папір хотів споїти,
щоби той не міг біліти
від потуг письма його.

Плани більші за "ого",
але тут забракло музи...
Що ж, пиїте, ти – не лузер,
постріляй, кричи – "В кого..."

2 Лютого 2012

За гроші, кажуть, купити можна все
Й ціле життя прожити без турбот.
Увесь тягар проблем хтось інший понесе,
А гроші витягнуть із течії скорбот.

Та пам'ятай, купивши ліжко,
Не зможеш ти придбати сон.
Снодійного хоч випий діжку
В штучний потрапиш лиш полон.

Так навіть вишукані страви,
І гори шоколадних плит -
Не принесуть для тебе радість
Коли не маєш апетит.

Купити можеш різні книги
Літературу, реферати.
Викладачів й диплом купивши -
Розуму ти не будеш мати.

Й придбавши золоті ікони -
Не вселиш віру в своїм серці.
А показові жертви і поклони,
Навряд чи в рай відкриють тобі дверці.

І на останок, купивши почуття -
Задовольниш миттєве лиш бажання.
А зруйнувати цим все своє життя,
Можеш, створивши ілюзію кохання.

в серці рибалки полум'я
багряне небо в дзеркалі льоду
самотою розкидані жидко сітки
жадає рибки золотавосріблої?
лови...

(з посмішкою)

З рун окатого міста,
з мотлоху призм арго
викличуть вічні гнізда
потяг вірша мого.
Строфи - вагони грішні
в передчутті зими
вечір, що трохи Крішна,
вибарвить із пітьми.
Назва вестиме оком,
вікна вестимуть суть.
Зблисне Сергій Осока:
о, таємничо - gut!
Рим запальна покора,
ритм - як циганки гріш,
бо камертони Чорі...
Мчатиме прямо вірш.
Оклики на осонні,
темінь і світло карм,
інших віршів перони
і аватарок шарм -
янголом у минуле
з цензором душ на прю.
...Завше останній чуло
в огниво чи... в зорю...
2012р.

Её любимая забава –
себя, единственную, бдя,
плескать в лицо другим отраву
и уходить, не уходя.

2012

ТАРТАЛЄК КАТІВ
Валерій Гребенюк
Затягує дoля зніміла
У ґóдор паральських боргів.
Безсило пручатись не сміла
У дýpвi всіляких богів...

- А стогони фóльду не чуєш -
Льонівський в макітрі наспів,
Безтямного віру футюлєш,
Береш ти і сáбад на сміх...

- Байдýжа ти в суті надиво
У дýрві смердючих країв
Караєш злиденністю хтиво,
Тартáлєку прагнеш катів.

Зневірилась воля наївна
Загорнута в сóнєґ «СОВків».
Зпатлюжена стогне країна
У лігві Червоних вовків.

І нині все тягне до краю
В брехню, більшовицьку Блакить...
Я серцем «Царькiв» зневажаю!
- Кайдани зніми хоч на мить!

ID: 308361

Маю, маю ще надію
на дрімучі на ліси.
Свисни, грюкни, Соловію,
щоб аж лиця навскоси.

Добери жаги у груди
і відваги, і жалю —
тільки так тепер розбудиш
силу - Муромця Іллю.

Хоч і пхав тебе у торбу,
шарпав часто за ребро,
все прости, хай кине з горба
всяку нечисть у Дніпро.

Всюди януси дволикі
( лики « ух! » і лики « цить! »).
На престолі князь великий
ручки ближнім золотить.

Все крадуть — і скарб, і славу,
перевершивши руду*.
Певно, князя і державу
вражі діти украдуть.

А волхви частіш німіють:
хто в кущі, а хто — за Буг.
Озовися, Соловію,
бо завмре усе довкруг.

Ні, билина не старіє.
Глянь, народе: пре пітьма.
Не розбудиш Соловія,
ждати Муромця - дарма.

25 липня 2004р.

*Лисиця, символ підступності в українських народних казках.

Івану Банаху...вдячний.

Колись і я був хіппі – пригадалось,
немов екстаз,
юне-дурнувате життя – о-є!..
Але нараз
запротестувало
усе єство моє:
чому було?! - Я й зараз хіппі є!

2012

А у житті буває так, що намальований вже грак kудись сховав байдужі крила... Йому художник, бач, не милий !!!
Він все пита: чом чорні крила, чому на сонці без заграв?
Чи хто художника спитав, чом кольору йому забракло?..
Був, може, сум...Тривожні далі майстерність уперед гукали, можливо,кольори пропали...
Він не розкаже, промовчить,бо в серці муза знов звучить, її дослухаться бажає.
Про вибір кольору не знає. Якщо побачить, то впізнає! А Бог дозволить - то напише.
В душі - мрійливо-ніжна тиша...

О чём ты думаешь, Чапаев,
Ты - девушка с улыбкой-клёш?
Как бы резвяся и играя,
Твою печаль не разберёшь.

Ты вся в избытко-недостатке,
Передающемся устам.
Происхождение загадки
Не вемо нам.

Раздольно прорастаешь в тесном
И в норку прячешься, как мышь.
Полунебесное в телесном
Полулелеешь и хранишь.

Ты то былинкой невесомой,
Чуть отрываясь от земли
Своей соломенной основой,
Напоминаешь ковыли,

То застреваешь мёртвой гирей
С глазами крошки-пикачу,
Мол, типа нету в этом мире,
Чего надеюсь и хочу.

Здесь не поможет труд ударный,
Ни костоправ, ни управдом,
И отголосок вящей кармы
Грохочет в небе голубом.


2011

«Ти із вірша утнув фетиша́?" –
Поетеса питає поета, -
"За душею - катма і гроша́...
Ось, лови цю пародію злету!»

Не сказав їй поет ні слівця, -
Лиш її та себе з пістолета
Він застре́лив... А повість оця -
Про новітніх Ромео й Джульєтту...


19.01.2012

Чи часом хтось жаліє прокажених,
тих, що вже нікому не потрібні?
Ми вносемо себе у списки прокажених,
будуючи ілюзію, що зовсім неподібні.
Буває, що живем на зло комусь,
бо ж тихо вмієм заздрити усі.
Ми прикидаємось дбайливими чомусь,
хоча й присвячуємо ще комусь пісні.
Чи варто говорити про культуру,
Коли в віршах давно померла рима?
Ми більше дбаєм про фігурю,
аніж про совість, яка тепер не є важлива.
Чи простягнемо руку допомоги?
Та де там... у нас ще є важливі справи.
У нас до кожного стоять вимоги,
а більшість зробленого - суто для забави.
Чи пожаліє нас хтось, прокажених,
якщо будем нещасні й непотрібні?
І чи згадає хтось тих навіжених,
думки яких, ніколи не були подібні?

Я знов висітиму в мережі-
когось шукатиму онлайн...
щодня
А хтось гаситиме пожежі
або напише бізнес-план.

І знов оновлення сторінки
й банальні меседжі "привіт"...
щодня
А хтось проігнорує мої лінки
або з здійснить перший політ.

І знов дивитимуся в монітор,
залипнувши у креативності чужих ідей...
щодня
а хтось фарбує коридор
або ж народжує дітей.

А він товчеться об ворота. От баран!
Надіється узяти ті ворота сходу, на таран…
Та ж, крім одних воріт, кругом того будинку
нема ні штахетинки!

А він товчеться головою об ворота…
Хай голову розіб’є, коли йому аж так охота.
А ми мимо воріт – і вже в садочку.
Взяли і розляглися в холодочку.

Він все товчеться головою…
Не хочеш з нами? Біс з тобою!
А ми собі не гаємось,
в ставочку аж купаємось!!!

Він усе товчеться…
Він біля них минеться.
Тим часом ми вкушаємо плодів,
яких і Зевс би захотів.

А він…
В ворота, мов у дзвін,
все лупить головою.
Нам не дає спокою.

А що коли, з'явилась думка в нас нова, -
залізна в нього голова!?

до 2000 - 2012

Ех, себе би показати,
творчість людям дарувати!
Наварю-но я борщу!
Вас, друзяки, пригощу!
В ньому маса компонентів
і мистецьких елементів!
Скільки є в мені добра!
Є й каструля в піввідра.
Є де й чисту воду взяти.
(Із джерел душі черпати.)
Де ж це тут вогонь горить?
Серце он палахкотить!
Забалакаю віршами
і займуся овочами.
Розпочну я з бурячка
й затанцюю гопачка.
Нашаткую капустину
і в фантазії полину.
І квасолі покладу.
В Інтернета зазирну.
Ще й наріжу картоплинку.
І сплакну під цибулинку.
Всі продукти – перший сорт.
Намалюю натюрморт.
Вкину перцю і томата –
буде гостро, та без мата.
Є і морква і часник.
Я – серйозний жартівник.
Вкину м’яса шмат дебелий
і задумаю новелу.
Не забути б піну зняти
й гарну пісню заспівати.
Наше де не пропадало –
є старе в архівах сало!
Із лаврового вінка
виділю два-три листка.
Вкину під кінець зажарки.
Із полиць дістану чарки.
Перед тим, як знять з вогню,
оковитої наллю.
Я насиплю борщ в тарілки
й хряпну зо сто грам горілки.
Я шедевр створити зміг.
Все ж додам останній штрих.
Буде зовсім непогано
в борщ покласти ще й сметану.
- - - - - - - - -
Що ж ви, братці, не йдете?!
Знов самому їсти все?
Знов я сам один нап’юся?
Знов, старенький, зажурюся?
Що ж! Гидуєте моїм?!
В самотині борщ свій з’їм!
- - - - - - - - - - -
P.S.
Борщ вчорашній теж нічого.
Загляніть, як буде змога!..

ЖОВТЕНЬ. БЕЗДОМНЕ КОШЕНЯ.

Ану геть, облізлий псюро Бобку!
Знов ліг на кицьчину коробку.
Воно живе тут, супостате!
Це ж її хата!

ЛИСТОПАД. ГОЛОД НЕ ТІТКА.

А ти диви на ту маленьку забіяку -
замордувало здоровезного щуряку!
То ж треба так зуміти.
О Господи! Куди її подіти?

ГРУДЕНЬ. ЛАГІДНЕ ТЕЛЯТКО ДВОХ КОРІВОК ССЕ.

- Де ти, кицю, ночувала?
- У дівчат на білих простин-я-в.
- А сніданок де ти мала?
- У сусідів надурн-я-в.
- А обідати де будеш на цей раз?
- Н-я-в! Може, у вас?

СІЧЕНЬ.НОЧІ.

Давно не знали ми такої тиші
довгими зимовими ночами.
Відколи киця з нами -
вже не шкребуться миші.

КВІТЕНЬ. КИЦЯ.

Хвостом крутить – « строит глазки»…
Хоче ласки.
А замість мишок – хто б хотів
на стриху* вибрики котів?

ТРАВЕНЬ. КОЦУР.

Немає добре так нікому,
як жирному котові тому…
Розлягся на грядках байдужо,
на сонці гріє своє пузо.

ЧЕРВЕНЬ. КОТЕНЯТА..

Двоє рябеньких котенят -
прудких, дряпучих чортенят…
Старого мучили кота.
Ото вже було… Сміхота!

*стрих - горище.
2002

Старушка-осень скоро на часах.
Её предувядательный госстрах -
За все грехи достойная расплата.
Реальность норовит слежаться в клип.
Всё к одному, на улицах гип-гип,
А речь слепа и чуть шероховата.

Вот походя какой-то мотылёк
То крылышек своих не уберёг,
То песнь орёт во всё воронье горло.
По плану, по компактному уму
Ему поползновенья ни к чему -
Он просто выражает, что напёрло.

Старушка-осень влёт по всей земле,
А у меня ренклоды на столе,
В мой бивуак заходят похмелиться
То девочка с глазами гранд капут,
То заводной духовный лилипут,
То проводник, то фермер, то царица.

2011

Їмо, щоб мати силу працювати.
Працюємо, аби поживу мати.
А тут ще уряд не дає пропасти, -
У темпі вальсу збільшує зарплати.

13.01.12.

Его неистовой гордыне
стал тесен Музы ареал:
он сам себя на «Вы» отныне
самозабвенно величал.