Світ поділився
На долі і касти:
На тих, хто краде...
І хто хоче украсти.

А хто вже накрав,
Що нема де дівати,
Іде в президенти,
Або в депутати.

У цьому немає
Ні краю, ні спину.
Вже скоро вкрадемо
І матір єдину,

І землю, і небо,
І блискавку з громом...
Вкрадемо для чого?
Аж нам не відомо.

Якось не важливо
Хто з заходу й сходу:
Свобода нам треба,
Щоб вкрасти свободу!

А потім сусідам
Плести вихвалясти
Про те, як зуміли
І горе украсти!

А хто як украв:
Як москаль чи як турка,
Як вуйко, як лях -
Одинаково - вурка!

Це ймення на шиї
Несемо без спасу.
Накрали без міри
І поступи часу.

А в новому світлі,
На новому місті
Показуєм руки,
Які ж вони чисті...

Свою клептоманість,
Яка ні від чого,
У себе не бачим,
А бачим у "нього".

То перш ніж когось
Крадієм називати,
Поглянь у люстерко...
Й учися брехати!

Святим прикидатись
Наука, що треба...
Якщо іще совість
Не вкрав сам у себе.

Світ - мов
порожня кишеня!
Ніч знов
без сну і натхнення.
Ні кайф не піймав,
і змерз – будь здоров,
ані прощення
не заслужив…
І чи жив? Чи не жив?

Жив життям…
Наче марив.
Літав безтямно
над хмари
і не мав ліку дням,
а щодо повітряних ям?
А... нічого не «шарив».
Про дійсність була уява,
але дуже, дуже млява.

А дійсність була
десь там -
ні не добра, ні не зла…
Аж поки сам
розбився дотла,
і петля лягла…
й привела
мене до тями…

І хоч волосся сторчма, -
все раптом - норма.
до 2000

Пачка висушених муз
на тютюн пішла піїту.
До легень втягав сюїту,
а витягував – конфуз.

Гнати вчився самогон,
бо папір хотів споїти,
щоби той не міг біліти
від потуг письма його.

Плани більші за "ого",
але тут забракло музи...
Що ж, пиїте, ти – не лузер,
постріляй, кричи – "В кого..."

2 Лютого 2012

За гроші, кажуть, купити можна все
Й ціле життя прожити без турбот.
Увесь тягар проблем хтось інший понесе,
А гроші витягнуть із течії скорбот.

Та пам'ятай, купивши ліжко,
Не зможеш ти придбати сон.
Снодійного хоч випий діжку
В штучний потрапиш лиш полон.

Так навіть вишукані страви,
І гори шоколадних плит -
Не принесуть для тебе радість
Коли не маєш апетит.

Купити можеш різні книги
Літературу, реферати.
Викладачів й диплом купивши -
Розуму ти не будеш мати.

Й придбавши золоті ікони -
Не вселиш віру в своїм серці.
А показові жертви і поклони,
Навряд чи в рай відкриють тобі дверці.

І на останок, купивши почуття -
Задовольниш миттєве лиш бажання.
А зруйнувати цим все своє життя,
Можеш, створивши ілюзію кохання.

в серці рибалки полум'я
багряне небо в дзеркалі льоду
самотою розкидані жидко сітки
жадає рибки золотавосріблої?
лови...

(з посмішкою)

З рун окатого міста,
з мотлоху призм арго
викличуть вічні гнізда
потяг вірша мого.
Строфи - вагони грішні
в передчутті зими
вечір, що трохи Крішна,
вибарвить із пітьми.
Назва вестиме оком,
вікна вестимуть суть.
Зблисне Сергій Осока:
о, таємничо - gut!
Рим запальна покора,
ритм - як циганки гріш,
бо камертони Чорі...
Мчатиме прямо вірш.
Оклики на осонні,
темінь і світло карм,
інших віршів перони
і аватарок шарм -
янголом у минуле
з цензором душ на прю.
...Завше останній чуло
в огниво чи... в зорю...
2012р.

Её любимая забава –
себя, единственную, бдя,
плескать в лицо другим отраву
и уходить, не уходя.

2012

ТАРТАЛЄК КАТІВ
Валерій Гребенюк
Затягує дoля зніміла
У ґóдор паральських боргів.
Безсило пручатись не сміла
У дýpвi всіляких богів...

- А стогони фóльду не чуєш -
Льонівський в макітрі наспів,
Безтямного віру футюлєш,
Береш ти і сáбад на сміх...

- Байдýжа ти в суті надиво
У дýрві смердючих країв
Караєш злиденністю хтиво,
Тартáлєку прагнеш катів.

Зневірилась воля наївна
Загорнута в сóнєґ «СОВків».
Зпатлюжена стогне країна
У лігві Червоних вовків.

І нині все тягне до краю
В брехню, більшовицьку Блакить...
Я серцем «Царькiв» зневажаю!
- Кайдани зніми хоч на мить!

ID: 308361

Маю, маю ще надію
на дрімучі на ліси.
Свисни, грюкни, Соловію,
щоб аж лиця навскоси.

Добери жаги у груди
і відваги, і жалю —
тільки так тепер розбудиш
силу - Муромця Іллю.

Хоч і пхав тебе у торбу,
шарпав часто за ребро,
все прости, хай кине з горба
всяку нечисть у Дніпро.

Всюди януси дволикі
( лики « ух! » і лики « цить! »).
На престолі князь великий
ручки ближнім золотить.

Все крадуть — і скарб, і славу,
перевершивши руду*.
Певно, князя і державу
вражі діти украдуть.

А волхви частіш німіють:
хто в кущі, а хто — за Буг.
Озовися, Соловію,
бо завмре усе довкруг.

Ні, билина не старіє.
Глянь, народе: пре пітьма.
Не розбудиш Соловія,
ждати Муромця - дарма.

25 липня 2004р.

*Лисиця, символ підступності в українських народних казках.

Івану Банаху...вдячний.

Колись і я був хіппі – пригадалось,
немов екстаз,
юне-дурнувате життя – о-є!..
Але нараз
запротестувало
усе єство моє:
чому було?! - Я й зараз хіппі є!

2012

А у житті буває так, що намальований вже грак kудись сховав байдужі крила... Йому художник, бач, не милий !!!
Він все пита: чом чорні крила, чому на сонці без заграв?
Чи хто художника спитав, чом кольору йому забракло?..
Був, може, сум...Тривожні далі майстерність уперед гукали, можливо,кольори пропали...
Він не розкаже, промовчить,бо в серці муза знов звучить, її дослухаться бажає.
Про вибір кольору не знає. Якщо побачить, то впізнає! А Бог дозволить - то напише.
В душі - мрійливо-ніжна тиша...

О чём ты думаешь, Чапаев,
Ты - девушка с улыбкой-клёш?
Как бы резвяся и играя,
Твою печаль не разберёшь.

Ты вся в избытко-недостатке,
Передающемся устам.
Происхождение загадки
Не вемо нам.

Раздольно прорастаешь в тесном
И в норку прячешься, как мышь.
Полунебесное в телесном
Полулелеешь и хранишь.

Ты то былинкой невесомой,
Чуть отрываясь от земли
Своей соломенной основой,
Напоминаешь ковыли,

То застреваешь мёртвой гирей
С глазами крошки-пикачу,
Мол, типа нету в этом мире,
Чего надеюсь и хочу.

Здесь не поможет труд ударный,
Ни костоправ, ни управдом,
И отголосок вящей кармы
Грохочет в небе голубом.


2011

«Ти із вірша утнув фетиша́?" –
Поетеса питає поета, -
"За душею - катма і гроша́...
Ось, лови цю пародію злету!»

Не сказав їй поет ні слівця, -
Лиш її та себе з пістолета
Він застре́лив... А повість оця -
Про новітніх Ромео й Джульєтту...


19.01.2012

Чи часом хтось жаліє прокажених,
тих, що вже нікому не потрібні?
Ми вносемо себе у списки прокажених,
будуючи ілюзію, що зовсім неподібні.
Буває, що живем на зло комусь,
бо ж тихо вмієм заздрити усі.
Ми прикидаємось дбайливими чомусь,
хоча й присвячуємо ще комусь пісні.
Чи варто говорити про культуру,
Коли в віршах давно померла рима?
Ми більше дбаєм про фігурю,
аніж про совість, яка тепер не є важлива.
Чи простягнемо руку допомоги?
Та де там... у нас ще є важливі справи.
У нас до кожного стоять вимоги,
а більшість зробленого - суто для забави.
Чи пожаліє нас хтось, прокажених,
якщо будем нещасні й непотрібні?
І чи згадає хтось тих навіжених,
думки яких, ніколи не були подібні?

Я знов висітиму в мережі-
когось шукатиму онлайн...
щодня
А хтось гаситиме пожежі
або напише бізнес-план.

І знов оновлення сторінки
й банальні меседжі "привіт"...
щодня
А хтось проігнорує мої лінки
або з здійснить перший політ.

І знов дивитимуся в монітор,
залипнувши у креативності чужих ідей...
щодня
а хтось фарбує коридор
або ж народжує дітей.

А він товчеться об ворота. От баран!
Надіється узяти ті ворота сходу, на таран…
Та ж, крім одних воріт, кругом того будинку
нема ні штахетинки!

А він товчеться головою об ворота…
Хай голову розіб’є, коли йому аж так охота.
А ми мимо воріт – і вже в садочку.
Взяли і розляглися в холодочку.

Він все товчеться головою…
Не хочеш з нами? Біс з тобою!
А ми собі не гаємось,
в ставочку аж купаємось!!!

Він усе товчеться…
Він біля них минеться.
Тим часом ми вкушаємо плодів,
яких і Зевс би захотів.

А він…
В ворота, мов у дзвін,
все лупить головою.
Нам не дає спокою.

А що коли, з'явилась думка в нас нова, -
залізна в нього голова!?

до 2000 - 2012

Ех, себе би показати,
творчість людям дарувати!
Наварю-но я борщу!
Вас, друзяки, пригощу!
В ньому маса компонентів
і мистецьких елементів!
Скільки є в мені добра!
Є й каструля в піввідра.
Є де й чисту воду взяти.
(Із джерел душі черпати.)
Де ж це тут вогонь горить?
Серце он палахкотить!
Забалакаю віршами
і займуся овочами.
Розпочну я з бурячка
й затанцюю гопачка.
Нашаткую капустину
і в фантазії полину.
І квасолі покладу.
В Інтернета зазирну.
Ще й наріжу картоплинку.
І сплакну під цибулинку.
Всі продукти – перший сорт.
Намалюю натюрморт.
Вкину перцю і томата –
буде гостро, та без мата.
Є і морква і часник.
Я – серйозний жартівник.
Вкину м’яса шмат дебелий
і задумаю новелу.
Не забути б піну зняти
й гарну пісню заспівати.
Наше де не пропадало –
є старе в архівах сало!
Із лаврового вінка
виділю два-три листка.
Вкину під кінець зажарки.
Із полиць дістану чарки.
Перед тим, як знять з вогню,
оковитої наллю.
Я насиплю борщ в тарілки
й хряпну зо сто грам горілки.
Я шедевр створити зміг.
Все ж додам останній штрих.
Буде зовсім непогано
в борщ покласти ще й сметану.
- - - - - - - - -
Що ж ви, братці, не йдете?!
Знов самому їсти все?
Знов я сам один нап’юся?
Знов, старенький, зажурюся?
Що ж! Гидуєте моїм?!
В самотині борщ свій з’їм!
- - - - - - - - - - -
P.S.
Борщ вчорашній теж нічого.
Загляніть, як буде змога!..

ЖОВТЕНЬ. БЕЗДОМНЕ КОШЕНЯ.

Ану геть, облізлий псюро Бобку!
Знов ліг на кицьчину коробку.
Воно живе тут, супостате!
Це ж її хата!

ЛИСТОПАД. ГОЛОД НЕ ТІТКА.

А ти диви на ту маленьку забіяку -
замордувало здоровезного щуряку!
То ж треба так зуміти.
О Господи! Куди її подіти?

ГРУДЕНЬ. ЛАГІДНЕ ТЕЛЯТКО ДВОХ КОРІВОК ССЕ.

- Де ти, кицю, ночувала?
- У дівчат на білих простин-я-в.
- А сніданок де ти мала?
- У сусідів надурн-я-в.
- А обідати де будеш на цей раз?
- Н-я-в! Може, у вас?

СІЧЕНЬ.НОЧІ.

Давно не знали ми такої тиші
довгими зимовими ночами.
Відколи киця з нами -
вже не шкребуться миші.

КВІТЕНЬ. КИЦЯ.

Хвостом крутить – « строит глазки»…
Хоче ласки.
А замість мишок – хто б хотів
на стриху* вибрики котів?

ТРАВЕНЬ. КОЦУР.

Немає добре так нікому,
як жирному котові тому…
Розлягся на грядках байдужо,
на сонці гріє своє пузо.

ЧЕРВЕНЬ. КОТЕНЯТА..

Двоє рябеньких котенят -
прудких, дряпучих чортенят…
Старого мучили кота.
Ото вже було… Сміхота!

*стрих - горище.
2002

Старушка-осень скоро на часах.
Её предувядательный госстрах -
За все грехи достойная расплата.
Реальность норовит слежаться в клип.
Всё к одному, на улицах гип-гип,
А речь слепа и чуть шероховата.

Вот походя какой-то мотылёк
То крылышек своих не уберёг,
То песнь орёт во всё воронье горло.
По плану, по компактному уму
Ему поползновенья ни к чему -
Он просто выражает, что напёрло.

Старушка-осень влёт по всей земле,
А у меня ренклоды на столе,
В мой бивуак заходят похмелиться
То девочка с глазами гранд капут,
То заводной духовный лилипут,
То проводник, то фермер, то царица.

2011

Їмо, щоб мати силу працювати.
Працюємо, аби поживу мати.
А тут ще уряд не дає пропасти, -
У темпі вальсу збільшує зарплати.

13.01.12.

Его неистовой гордыне
стал тесен Музы ареал:
он сам себя на «Вы» отныне
самозабвенно величал.

Не дме натхнення в парус мій сьогодні.
В затоці дум куняють теми модні.
Припливу стильних рим під повен місяць
Армада віршів жде на мілководді.

08.01.12.

Ми темряви не боїмося,
А боїмося, що зустріти можемо ми там.
Ми висоти не боїмося,
Від того, що впадемо страшно стає нам.

Й не боїмося ми людей навколо нас,
А боїмося ми відкинутими бути.
І щоб знайти нове кохання маємо ми час,
Просто є страх самотність знову ту відчути.

Й не боїмося ми попробувать ще раз,
А боїмося пережити той же біль.
Якщо на страх потратимо свій час,
То від солодкого життя залишиться лиш сіль.

Не повзу, не бреду…
По землі іду
губами,
догори ногами…
То вам не грати на дуду –
гайда з нами.
2004.

Погасла в небі моя зірка
і стало страшно.
Стоїть пуста моя тарілка
без бутербродів з маслом.

Чому усі мої проблеми й біди,
які я маю,
Які лишають в серці болісні сліди,
я заїдаю....

-Над білим тлом брунатна смужка крапу.
Рожеві хвильки стрічкою сплелись…
-Це що, новий національний прапір?
-Та ні, це сало! Ну лиш, придивись!

Вкраїнське сало, ми твої васали.
Тобі на п’єдесталі височіть…
-Боюсь, що його швидко б там ум’яли,
Вгамовуючи нездоланну хіть.

-Коли хтось каже: «Фу, какая гадость!»
Повір, що я радію в цей момент.
-Не розумію, друже, в чім тут радість?
-А в мене є залізний аргумент:

Якщо, (не дай Господь!) оцю смакоту
Розпробують Росія і Китай,
То, маючи охоту й купу злота,
Ми сала не побачим, так і знай!

Місто на ранок після Нового року –
ніби місце військових дій,
поспіхом покинуте при відступі,
порожні кокони петард і салютів,
купа пустої тари,
використані презики під вікнами гуртожитків,
білі прапори снігу.
Збираю вцілілі пожитки від вражень застільних
та привітань час від часу щирих
долаю в собі відразу до населення та міських пейзажів,
грубою сирицею зашиваю наживо розпанахані груди,
з яких моє серце витягли всі оці люди, що так приязно посміхалися
та казали: «забудь його, він же тобі не пара»
Випускає пару чайник, треба розчинити каву,
нацмулити трохи бренді. Може це допоможе
розірвати обруча на голові, зняти каблучку з пальця,
зняти на час хлопця, хай побуде мені за коханця…
Але ж як після цього всього я дивитимусь завтра вранці
на себе, кохану, в люстрі, коли працюватиму self-портретистом?

Самотній дім. І тиша віддзеркалень.
Холодний душ і холод голосів.
Іде доба крізь час із гострих марень.
Ричання днів, подібних до вовків.

Два нуль один. І ще один фінальний.
Кінець епохи, присмерк і етап.
Когось везуть за небокрай прощально.
Когось саджають. А комусь — і трап.

Хтось плаче в темінь. Хтось живе минулим.
Хтось тільки вчора друзів загубив.
Не все згадали, та про все забули
Під канонаду буревіїв-злив.

Але екран мигтить святково й гарно.
Вітають люди, впевнені й німі.
Тікає мить, немов ляклива сарна.
У цім абсурді винні ми самі.

Тікає кіт, летить дракон на зміну.
Все буде добре — впевнює екран.
Все буде добре — в матері без сина.
«Жить стало лучше» — мертвим, та без ран!

Ти лежиш, мов королева,
Пальці віялом:
– Іди,
Принеси мені напитись
Із колодязя води.

Я – король, бо біля тебе,
То чи личить королю
Серед ночі уставати
Йти на вулицю?...
Люблю
Я, звичайно, королеву,
Та за вікнами зима…
– Хочеш пити – піднімися
Й принеси собі сама.


2011

«Будь ду-у-у-у-уже обережною, коли загадуєш бажання, -
Казав десь-колись хтось вельми розумний, -
Бо воно може збутися»…
От прикинь, ніби в казці якійсь новорічній:
Де дванадцять ударів, балачка дурна президента,
Де, заплющивши очі,
Загадуєш щире бажання…
Проходить час, - voila! - отримайте та поставте підпис:
чоловік, діти, кухня, церква.
Додайте сюди сварливу свекруху, п'яничку-свекра,
купу нової рідні з передмістя і трохи - з села.
А хотілося принца-лебедя на гінкому коні чи хоча б на Renault...
Отаке кіно, отаке мило, отакий vaudeville
з купою брудного посуду на кухні та сценою ревнощів у фіналі...
А треба, коліжаночки мої, лише дещицю здорового глузду,
аби втямити просту річ та засунути її у роздовбану стріху:
бажати треба простих речей:
спокою для голови, любові для душі та втіхи для тіла.
Отож, дорогі мої, не парте мізки, вдягайте теплі колготи,
вовняні панчохи та светрики, щоби груди, спина та стегна не мерзли та не боліли,
читайте житіє Гаутами, медитуйте (але небагато) і буде вам щастя,
воно - з вами...

По лабіринту йде Тезей
до злого Мінотавра
і каже:
- Не чіпай людей,
бо зіпсується аура.

Собі мугикає під ніс,
а наче б'є у ринду:
- Мовчи, допоки не розніс
тебе по лабіринту!

Байдýже, бик ти чи байстрюк -
цього не скаже й Мінос -
а ти не роздувай ніздрЮ,
бо злість - не плюс, а мінус.

Тобі б утіхи від родин,
кретине з виспи Крета,
незайві бета-каротин
і яблучна дієта.

Побільше світла і тепла,
а почуття грядущі? -
коли єднаються тіла -
окрилюються душі!

Мені дала в поводирі
клубочок Аріадна -
чого ховатися в норі,
хіба отак порядно?

Дедалі більше тираній
нуждається в Дедалі.
А ти мовчи, не сатаній!
Бо це лише деталі...

28.12.2011

Я з вигляду вся така класна,
Комусь видаюся химерной..
Незвично розумна. Та, власне,
Не хочу я бути собою:

Хотіла я стать літаком -
Сказали, впаду над мостом!
Подумала лижами стану -
Сніги моментально розтали.

Тоді - найпростіше для жінки:
Зіграю красуню в собі.
Бо кожна із нас, поневолі,
Веде пожиттєво ці ролі.

На конгресі ЄеС – Україна,
Був арбітр відомий Колліна.
Дав гірчичника нам,
А з Європи панам -
По футболочці «маде ін хіна» .

У Москві домовлялись по газу.
Як завжди нагадали одразу,
Хто господар, - хто пес.
Тож ЄЕП чи ЄеС?
Майте, хлопці, кебету на в’язах!

Забажали Москва і Європа
Ощасливити нашого хлопа.
Та із примхами хлоп:
- Шоб не вийшло «гоп –стоп!», -
Все розучимо. Під мікроскопом.

У нетрях лісу вовк не виїсть ока вовку
І миша миші не наставить мишоловку.
У нас, буває, пруть, немов делікатеси,
Брат брата з гаслом на устах : хутчій проковтуй!

22.12.11.

Любив я трепетно одну блондинку,
І мріяв мать її за половинку...
Лель вчасно дзеркало моє протер –
Віддам йому найкраще все з ужинку.

20.12.7519 р. (Від Трипілля) (2011)

Влад вчиться на банкіра п`ятий рік,
А дівчини в блондина ще немає.
Щоб підрости, пив дріжджі, моркви сік -
І вже перила у дугу згинає...
Живе з батьками. Кухня 2 на 3.
Тісну кімнату ділить сіра штора.
Папужок не тримає – пір"я з крил…
Є щур Арно – спас у дворі від мору.

«Дівки сучасні хочуть зразу в рай…–
Зітхає у компанії Владюша.-
А що я маю? Вєлік та сарай.
Куди вести кохану в дощ? Під грушу?
За що куплю барлогу, ланцюжок?..
Он син хазяїна бістро – на тачці…
А я росту… Пробило рік на жор…
Маман зажарила учора качку…
Старі за мене платять сім шістсот.
Торгують на базарі: ківі… дині…
Знайти б чорнявку… Я ж не те, щоб жмот.
Купюри не зелені в мене – сині.
На день п"ять гривен мати видає.
В бюджеті (дині погнили…) проріха.
Батяня «Туборг» вечорами п"є…
Я, хлопці, підрядився бить горіхи!
Є в мене стіл,
торбина,
молоток…
Мішечків п"ять перероблю на зерня...
Дівки отам стоять, де лавка «Сток».
Гулятиму, аж поки… не відверне!».


2011

Он по місту біжить...
А чи де собі лежить
і костяру глоде,
аж мружиться від насолоди,
а по місту... біжить... літо!
Таке воно...
надуре знов!
А! Не тре було... Багато так хотіти,
особливо...

А Бобко он, диви... Щасливий!

* стовп.
2004

Присниться б адресантам, а пока
Наскресть морфем, поймать бы языка,
Найти бы ключ, спасти святое чтобы.
Мне говорили, мол, велик, могуч -
Ах, разогнать бы ширпотребобуч
И строй его расправить до амёбы.

Когда стиха всегда взведён курок,
Любая долька счастья - не порок
И пивом можно бавиться, как дети.
Но ты сантехник. Но родная речь
Не перестанет течь, и течь, и течь.
Но разводной не покладая меч,
Но перед речью - мы за всё в ответе.

В контексте судеб, словно конь тыгдым,
Мы новый код, вестимо, норовим, -
В контакте безопасный, кисло-сладкий,
Играющий слюною за щекой.
А рядом с ним, ещё и не такой,
Горяч язык в предверьи лихорадки.

Мой синтаксис, ты видел, как меня,
С танцульки на танцульку семеня,
Какая-то капустница мочила?
Но там уж кто к устам её приник,
Тому в гипоталамус золотник.
А нам - неколебим, могуч, велик
Родник, рудник, Аскольдова могила.

2011

Сформировавшийся поэт
неприкасаем, братцы.
Читать дозволено. И вcё.
Лежать. Молчать. Бояться.

2011

Слова – то соняшники в полі, -
Являють людям сонця суть,
А вже як визріють доволі,
Під молотильний ціп ідуть.
Із них поезію янтарну
Римар видушує у чан
І розфасовує у тару
Бальзамом од сердечних ран.
А є ще праця легкодуха -
Дільце без правил і без норм,
Коли почавлена макуха
Іде худобі на покорм.

12.12.11.

самокрутка за самокруточкой
с терпким запахом хвойного леса.
я сегодня надену юбочку,
я сегодня себе принцесса

самокрутка за самокруточкой -
тлеет в банке последний окурочек,
а за пазухой - сердце в дребизги,
за дверями, как-будто в тЕмнице

самокрутка за самокруточкой-
кто-то курит, и мне :"не нюхай!",
а я буду вдыхать и плакать,
не принцесса я, а собака.

У дворі машин, як гною, у вечірню пору.

На стоянку Гнат під'їхав, що з будинком поруч.

Місце тут знайти - раз плюнуть. Став хоч вже машину,

Але Гнат в житті рахує кожну копійчину.

Довго сторожа вмовляв той: - Виручи, як друга.

Потім буде могорич, та ще й плящина - друга.

Я віддячу, не обманю. Я не в тому віці.

Час від часу кинеш оком, чи стоїть на місці.

Сторож глянув на авто, а потім знов на Гната:

- Добре, став за сітку ззаду свого " агрегата ".

Цілий тиждень Гнат сміявсь зі сторожа - " балбеса ",

Доки якось не уздрів, що зняли всі колеса ...

Гнат одразу, звісно, в крик: - Ви гляньте, що ся діє!

В білий день у вас під носом все крадуть злодії!

Сторож хитро так всміхнувся і примружив око.

- Часом хочеться, як ліпше, а вилазить боком…

Ви нам пляшку обіцяли й могорич, мужчина,

Щоб дивитись час від часу, чи стоїть машина.

То навіщо і до чого ті дурні розмови?

Про колеса, точно знаю, в нас не було мови.

Шпак
Ніяк
Не скаже так
Подрузі шпачисі,
Щоб із нею політать
У захмарній висі.
Він всадив її на дно
У дуплі на дубі -
Вись пообіцяв давно
Горобчисі любій.
Половину всадовив
На яєчок трійко,
Сам подавсь до удови,
Любої Цвірійки.
- Нумо, серце, злетимо
У висоти дальні,
А вона клює пшоно
В курячій їдальні.
Так від’їла тілеса
Люба його пташка,
Що не те, що в небеса, -
Метр злетіти важко.

Ось і режисури суть
На життєвій сцені, -
Скоро вилупки підуть,
Клопоти сімейні.
Не злетіти ввись тобі
Вже нізащо, шпаче.
Жінка фиркає в гнізді,
Горобчиха плаче…

несправедливо: їм - чоловікам -
живеться надто легко (як на мене).
родись я чоловіком, тобто меном,
ото була б така, така...
яка?

яким би чоловіком я була?
була б, напевно, смішно уявити,
старим холостяком і сибаритом
із примхами, красивим, франтовитим.
та ні, я не носитиму халат
із шовку батик –
не люблю халати!

а може, навпаки, сором’язливим
господарем, що яблука і сливи
вирощує і кримінальним чтивом
приперчує одноманітну ніч?
ну не моє - дешеві детективи,
багато часу на пусте піде.

шанованим чиновником – ага!
престиж-авто, коханка, гроші, друзі...
жона – (на вибір)«доїть» або «грузить"
хто-з ким-для чого-звідки-що-і-де?
о мамма міа!( мамцю дорога)

чи батяром - яскравим райським пташком?
щоніч гулянки, п'янки... –
надто важко
не здатися спокусам, ну і, звісно,
спинитися коли не надто пізно.

. . . . .

і не хотілося б тираном, ні рабом.
або...або...або...або...або...або...

. . . . .

ех - буду жінкою,
її життя,
нехай з неідеальним антуражем,
але не брухт і не давкий глевтяк,
і на добрячий шмат небес заважить.


і щастя не у виборі пиття -
важливо з ким,
і щоб повнометражно.

Уже не дочекаюся, либонь -
спливає час, на пошуки відведений.
Здалося? В двері стукала любов?
Таки вона! Та знову ізсередини...

весна 2011

Во плацкартовой светёлке,
В блёклом свете ночника
Ангел спит на третьей полке,
Подкупив проводника.

Может, слишком лезет в око
Женским полом кандидат?
Но по жизни так высоко
Только ангелы и спят.

Видит ангел старой Кристи
Сновидений чуингам,
Живописно свесив кистью
Сорок пятый килограмм.

Нарождающейся ночкой
В городское далеко
Провожали ангелочка
Кошка Машка, пёс Рябко.

Невесомую обузу
В сельской тьме ночных светил
До столичного до вуза
Авва Отче посадил.

Но пока на три-четыре
Уголок земной страны
Мёртвым сном утихомирен,
Все пути разрешены.

Но пока плывёт белёсый
Предрассветный зябкий пар,
Но пока стучат колёса,
Ангел едет сам, без спроса,
В кенгурушный Занзибар.

2011

Прийшла пора - поет траву косити мусив.
Ліниво розвернувся - кров у тілі рушив!
Покоси клав...
Дихнув дурману трав -
кохатись закортіло вмить.
Прибіг додому - до дружини муркотить...
- Чого це раптом ти такий шалений? -
дружина запитала.
- Та от набрався сил, надихався я літа...
- О! І справді пахнеш, ніби квіти, -
зашептала, -
іди, іди до мене,
мій метелику НАДХНЕННИЙ*...

Назавтра до свиней... Хтось мусить й це робити.
Гидливо порався й не дихав...
сморід, гній...
Відмучився і до дружини знов тулитись:
пожалій!
- Йди геть – медів не буде, - дружина гудить, -
бо від твого НАТХНЕННЯ мене аж нудить!

*Детальніше обгрунтування див.Публіцистика - Записки неграмотного.
2011

"Такой внутри комок"...(из цикла"Мой друг")

Я не болен, но и вовсе не здоров…
Быть может жизни рок,
Быть может ослепленье,
Быть может… просто наломал я дров!?
А может осужден в быту лишений…

И не разборчив я на людях и с собою…
Такой внутри комок,
Как бездна искуплений!
Как будто что-то не готово к бою:
В моей душе… быть может ссохлись вены.

Может я дурак?…, то думаю, что можно
Себе урезать срок,
Хоть нет на то прощенья!
Но если… болен! То мне ничуть не сложно,
Но коль здоров, то …

наварил варенья…,
мой друг.

Собі я пам"ятник замовлю
Із мармурових чорних плит,
Бо випробовувати долю
Мене нітрохи не кортить.
Синок узяв кредит на хату,
У доні семеро дітей,
А кладовище, любий тату,
Не входить в коло їх ідей.
За немалу ціну мозольну,
А тре - продам іще гараж,
Я монумент собі замовлю
І проведу нараз монтаж.
Так спокійніше буде жити.
Та й дітям легше все - таки
Покласти на готові плити
Живі чи штучні квіточки.

16.11.11.

Бейкер-стріт загубила сон
у її найпевнішім місці -
Ватсон, Холмс і мадам Гудзон -
насторожі четвертий місяць.

Цілонічно по черзі втрьох
у дверне заглядають вічко,
а уранці на дверях - ох!,
знов танцюючі чоловічки!

Їх уперто малює хтось
пальцем, вимащеним у ваксі -
і нервується Шерлок Холмс,
і дивується доктор Ватсон!

Хоч надія зламати шифр,
як і водиться, швидко вмерла,
та здаватися не спішив
наполегливий містер Шерлок.

Набивав у чубук гашиш
і смалив у тиші́ цвинтарній,
щось вигукував часом, лиш
не "Уотсон, елементарно!"

Прапорцями значи́в міста,
поруч дати писав на карті
із депеші чи із листа
від професора Моріарті.

Ще етюди з кількох октав
грав на вицвілій віоліні -
Ватсон чемно перегортав
ноти пальцем у гуталіні.

15.11.2011