Я викопав колодязь, аж до зір,
І п'ю небесну воду із тих пір,
Тому, кого жага земна катує,
Кажу відверто: у Христа повір!

30.06.13

не всі хохли - гречкосії.

2013

Немає більш мерзотного, коли
Сини грабують матір залюбки,
І моляться за неї ревно потім
До Бога… Як – не - як, – сини таки.

20.06.13

1
В моїй нещасній стороні
Мені судилося єдине:
Хто народився на війні,
Той на війні й загине!

2
Не хапай за хвіст лукаву славу –
Матимеш хіба що лиш пір’їну –
А роби маленьку добру справу,
Пригортай до серця Україну
В цю добу незатишно-імлаву.

3
Тобі у вірності й любові
Я не клянуся, рідний краю, –
У кожнім писаному слові
Душі частинку я лишаю…

4
Я обрав застарілу тему –
Розпинаюся на хресті…

Видно, роки мої не ті,
І не вписуюсь я в систему,
Де всі грішні тепер – святі.

5
Пишу,
Щоб не мовчати в самоті
І не забути голосу
Звучання
Й до крапельки не витекти в мовчання
В кінці своєї хресної путі.

6
Нічого вже не маю.
Тільки слово.
І те змаліло, втратило в ціні.
Мовчання золоте невипадково
Усе частіш відповіда мені.


2001

ЩО КОЛИ ПИШЕТЬСЯ

Все залежить від примхи натури
і важливості взятої теми:
в добрім настрої пишуться мініатюри,
а в поганім – найгірші поеми.


НАМ СВОЄ РОБИТЬ

Оббрехана політплітками Юля –
не каверзуля і не капризуля,
веде свою команду через терни
дорогою, з якої вже не зверне,
в квітучий гай, де не змовка зозуля.


ЕПІТАФІЯ ЗАЗДАЛЕГІДЬ

Я скупаний в п’яти річках,
в радянських п’ятирічках тертий,
то ж, мабуть, лишусь у віках,
хоч безіменний, та – безсмертний.


ДЕВАЛЬВАЦІЯ ДОБРОТИ

Я надивився на життя собаче,
на «неприродний» вибір і відбір –
душа моя вже за людським не плаче…
Жалію звірів, бо і сам я звір.


ОПТИМІЗМ ПОКАЯННЯ

Я видихнув із себе всі слова,
яким боліло в серці, –
легше стало:
хай котиться повинна голова
із-під меча
під сонячне орало…


СПОКОНВІЧНА РІВНОВАГА

Серпнева спекота – серцева недостатність
(недостає йому взаємності, либонь…).
Ненавистю кипить
шовіністична стадність –
в інтимності й цноті
притлумилась любов.


ШТУЧНИЙ МАЖОР

Що не день, то сумніші новини
на сумне сиволіття моє,
але диктор їх так подає,
ніби в нас чергові іменини
й нам сторіччя зозуля кує…


ПЕРЕДЧУТТЯ АПОКАЛІПСИСУ

Я батьківщину втратив назавжди.
Сьогодні я втрачаю Батьківщину.
Вчорашній друг мені стріляє в спину
і перед смертю не подасть води…


ЩО ЗА ДИВНА КРАЇНА

Що за дивна країна
від Сяну до Дону,
де кульбаби
єдваби
на трави
обтрушують,
де «злодюги в законі»
не знають закону
й відповідно до цього
його
не порушують!


ДИКУНСТВО

До влади преться гидь і покидь
регіонально-хутірська,
отож бо вже й не сниться спокій
«козлам відпущення»:
чека
життя при смертності високій
на смітникові «общака»…


ДІЛЕРИ, КІЛЕРИ...

Доки ще гроші в державній є касі,
а безробіття зростає в прогресії,
будуть з’являтись відкриті вакансії
на невідомі суспільству професії.


КАЛЕЙДОСКОП

Пропали десь «гіганти політичні»
(а я сказав би: хлопчики публічні) –
колись при Кучмі купчились – величні,
теперки ж – обезкучменно-трагічні.


ВОНО Ж, ЗВИЧАЙНО

Воно ж, звичайно, й ми не без гріха –
стількох месій затюкали
й пророків,
ніяких не засвоїли уроків,
бо ж мудрі вельми...
Нам би пастуха!


ІРОНІЧНИЙ ВЕРЛІБР

Я народний поет
оскільки
у найглибших народних глибинах
непримітним живу самітником
і хоч плаваю на мілкому
так зате ж не боюся втопитися
в океані бурхливої слави.


КИЇВ, ТЕЛЕНОВИНИ

Після спекотного дня –
сутінки і прохолода…
Різноколірний Майдан полиняв:
втома? зневіреність? згода?


КОМУ ЩО

Хтось над мішком тремтить
з нечесними грошима,
комусь круте авто
дорожче над усе,
мені ж болить душа:
вона ж бо не машина,
її ж бо від тривог
за все святе
трясе!


ВІР СОБІ САМОМУ

Не потурай сумним думкам
про сліпоту, яка чека
тебе вже невзабарі,
і вір своїй руці,
яка
не схибить в борозні рядка
із олівцем у парі.


ІРОНІЧНО ПРО СЕБЕ

Не досягну верхів
і не дістану
зірок –
я ж Низовий лише
Іван...

Та хто завадить литися фонтану
ізнизу вгору?
Я і є фонтан!


ДО СТВОРЕННЯ ВСІЛЯКИХ КОАЛІЦІЙ

Не згоден ні на жоден компроміс
з позицій зі своїх опозиційних!
Про розріз не скажу,
що це – надріз,
а про розрізане –
що це єдине ціле…


ОБРИДЛО ВСЕ

Вікно у світ – обридлий телеящик –
для мене вже не світиться давно…

Дивлюсь через проплакане вікно
на те кіно, де все звелось нінащо,
й боюся, що мені вже все одно,
в що виллється сюжет цей непутящий.


МУДРІСТЬ НЕВЕСЕЛА

Жорстока справедливість:
я старію,
за молоді розплачуюсь гріхи,
давно похоронив інтимну мрію,
вже й сам себе любов’ю не зігрію:
амбіції звелись на порохи
й засипали вулканну ейфорію.


ЖАЛЬ МЕНІ

Душі цнотливої
безмірно жаль мені
на схилі віку,
в цю годину скверни
й брутальності –
ніщо вже не поверне
чуттів пречистих
в їхній первині!


ЧАСУ НЕ ВИСТАЧА

На все про все часу не вистача –
Крізь пальці протекли Дніпро й Сахара...
Поволі догора, спливаючи, свіча,
І в сутінках загуслих, мов примара,
Міріє сутність, обриси втрача...


ЛЖЕПРИСЯЖНИКАМ

Присягали
й так легко ламали присягу
українському Тризубу, Гімну і Стягу...

Гей би раз,
на похмілля,
ранесенько вранці
«Конституцію» Орлика
почитали
«обранці»!


СВОЮ ДУШУ ТРЯСУ

Свою душу трясу, мов грушу,
Щоб звільнилась від звичок-гниличок,
Щоби дух здичавіння вичах
В найтемніших куточках, –
Мушу
Мордувати,
Бо їй не личить
Забувати духовність бувшу!


ЗАПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДІ

Моїх улюблених поетів
давно на світі вже нема...
Для кого ж стільки пістолетів
задарма кілер Хтось в запаснику трима?!


НА ВІКІВ ПЕРЕПРАВІ

Агресивна нікчемність
пішла на реванш,
і запрагла бездарність
купатися в славі...

Пересолений вкотре,
сивіє Сиваш
на узбіччі епох,
на віків переправі.


ПІДБИВАЮ ПІДСУМКИ

Які ще підсумки?!
Сума –
напівпорожня:
хліба й солі
для прожиття в ній ще доволі,
та волі справжньої нема...


ТИХА ВОДА

Впроголодь і впрохолодь
праця – насолода:
все козацтво низове
повстає і греблі рве
тиха вода!


ЖИВУ НАДІЄЮ

Миє прожилки чиста роса лопуховому листу –
первозданне начало начал проступає назовні.
Ранок руку мені подає променисту
зі сльозою надії на теплій долоні.


ПРОТЕСТ

В українському паспорті
відсутня графа про національну
належність громадянина

Це ж отак,
ні за що ні про що,
скасували святе моє право
українцем писатись,
господарем в ріднім краю...

Забери свою «ксиву» ганебну,
нездала державо, –
я свою
Українську
державу
лишень
визнаю!



ПРОШУ ПРОЩЕННЯ

Простіть мені, Виговський з Калнишевським,
За пізній відгук гордої крові!
Можливо, хоч по другому пришесті
Ізнов закозакують Низові...


2006 - 2007

За правду, істину не гладять по голівці,
У крові власної умиєшся ти цівці,
З розбитою бандурою заснеш
В тюрмі на голій, охололій вже долівці.

22 травня 7521 р. (Від Трипілля) (2013)

Хрін -
всім у рота! Позаяк
він -
гарний афродізіяк!

2013

У маєстаті власного кута
Глузує над братерством самота, -
Вона ж не зраджує ніколи,
І ні про що нікого не пита...

18.05.13

***
Метелик заснув
Піднявши вгору крила.
Він теж в полоні.

***
Ворон дивиться
Так сумно в чорне небо.
Відчув подібність.

***
Як таємничо
Річку туман оповив.
Щастя мати слух.

***
Немов замерзла
У жоржини дивна суть.
Це те ж минає.

***
Стежина вітру
Із холодом по колу.
Вже не променад.

***
Хмари тихо йдуть -
Зірки уже насподі.
Істина глибше.

***
Птах прокинувся
Вночі на спалах світла.
Клітка - це обман.

2012

***
Мовчить сумно пес.
Чи може все ж думає,
не знаючи слів.

***
Білої ромашки
вітер поніс пелюстки.
Весь закоханий.

***
І жовтий листок
Полетів вверх у небо –
Чи вибрав долю.

***
Думки всі в небі
Все злітають від землі.
Мов різні форми.

***
Вогонь і листя:
Такі несхожі, чужі.
Та осінь зводить.

***
Чи вправний павук,
Чи втече його здобич.
Щастя все ж обмаль.

2012

***
Шум, спровадив сон,
Там снилась тепла весна.
Знаю – що живу.

***
Спека й дорога –
Тінь лиш, підошви глядять.
Може їм легше.

***
Дивлюсь на Місяць –
До світла прагне душа.
У нього є день.

***
Чомусь здалося:
Верба все хилилась.
Про затишок мріє.

***
Ластівка стрімко,
Гарно і легко летить.
Словом: голодна.

***
Гучно грім гримить,
Не тому, щоб злякати -
Він таїть сльози.

***
Так, все літає:
Навіть троянда вміє –
Та крила не в ній.

01.07.2012

*
Аптека давня, - ще колишня.
Драже – горіх, пігулка – вишня,
Малина й аґрус – вітаміни,
Цілитель вічний - Усевишній.
*
Старий буквар світобудови,
У нім слова одної мови:
Матуся, батько, брат, сестра…
Лиш звуки різнокольорові.
*
Щоб осіяти будні сірі,
Спрадавна Небо ув ефірі,
Шкода, - антени наших душ
Не повсякчас на хвилі віри.

12.05.13

*
О як нерадісно і гидко,
Коли в душі душі не видко,
Та навіть усмішка мала
Для нас великим є пожитком.
*
Здається смерть єдиним раєм,
Коли в житті життя немає.
Насправді тільки хресна смерть
В Едем дорогу прокладає.
*
Милішим камінь видається,
Коли немає в серці серця,
Та навіть скелю розм’якшить
Любов, що Господом дається.

11.05.13

Запеклі в цих місцях колись точилися бої,
тут не один герой свого розколошматив танка...
А я стою і раптом ясно розумію, рубаї
усе ж таки суттєво відрізняються від танка.

Масштабність руйнувань було не осягнути оку,
Gaswagen проковтнув захланно не одну тут Хайку...
А я стою і ну, ніяк не доберу, чи хокку
хоча би чимсь суттєво відрізняються від хайку.

2013

Стріваюся із люстром я щодня,
Ми з ним на «ти», хоча і не рідня.
Колись воно таки самотнім стане ,
Моє обличчя випивши до дна.

26.04.13

Як перейдемо свій життєвий лан
Крізь бурю, спеку, вітер і туман,
Попадають зірниці сподівання
У вічності безмовний океан.

Потоне в нім і юність, і краса,
Жага натхненна вигасне уся,
Утихнуть переливи солов’їні
І вип’ють душу сині небеса.

21.04.13

*
Ідеї виникають непогані,
Та опиняються у Сема чи у Вані.
Учений , що в мундирі бульбу їсть,
Сидітиме повік на чемодані.
*
Писати вірші ( непогане хобі!)
Усюди добре, тільки не на лобі.
Отож , як щойно змога є, пиши , -
Поетові потрібен віршообіг.
*
Непогано багатому бути,
Світ вивчати із вікон каюти,
Бідняку зоставляючи шанс
Осягати його через утиск…

14.04.13.

Емоція та міміка на грані смерті,
Німіє світ у віртуальній круговерті,
Душа печалує за очним спілкуванням,
А технології нові безумно вперті…

13.04.13

*
Неперевершено сумна
Вина людини без вина,
Та варто тільки пригубити,
І веселішає вона …
*
Без хліба людське тіло в’яне,
Холоне серце полум’яне.
Крихтину вічної снаги
Із рук Твоїх беру, мій Пане…

30.03.13

Вражає серце жалом кобри
Обрáз, гіркий до болю, óбраз,
Тоді на образáх святі
Від нас ховають усміх добрий.

29.03.13

Про житіє малометражне
Кирпата свашка фільм покаже,
І заховає кінострічку
Завглибшки у неповний сажень.

14.03.13

Я думала, в навчанні розставлено всі крапки:
Роки мої не юні - рахую їх в десятках.
Та мудрістю в стосунках не запастись довіку,
Бо в будь-якій людині - завжди нова загадка.
2013

Червоний і яскравий повний місяць
До лісу хилиться щомиті незворотно,
І швидко, й непомітно водночас.

Ось зупиняється, вчепившись за гілки
Пригас, поблід – і раптом спалахнув
Червоно між вершків високих сосон.

І блідне знов, і розгоряється, і знову гасне,
Мов зупинився час.
Та ось погас
І зник.

На тому місці проступили сосни.

* * *

* * *
Військовим парадом
По Києву свято
Пройшлося
У День незалежності,
В сьому річницю надії –
Стало світліше на серці
Від тої події,
Хоч Сокровенне
І досі іще
Не збулося…



* * *
Мені дано
Від Господа самого
Високе слово –
Усне і писемне –
Щоб я кричав у Всесвіт:
«Ук-ра-ї-на!»
Щоб я писав у Вічність:
«Україна»…



* * *
Було все чорне –
Стало білим,
Таким, як травня білоцвіт.
Хто ж так упевнено і вміло
Перефарбовує наш світ?


* * *
Я вас люблю.
Не думайте, що я
Вас не люблю,
Коли у віршах лаю
За вайлуватість…
Ми ж – одна сім’я,
Один народ!
А інших я не маю.



* * *
Герої – на печі,
А злізти, бач, ледачі,
До того ж «ми не горді»,
Як завжди:
Притерпимось,
Притремось до біди –
Це легше,
Ніж вражині дати
Здачі.


* * *
Те,
Що не напишеться, –
Іншому залишиться:
Хай,
Мізки змозоливши,
Витворить шедевр!



* * *
Погомонів
Зі старою людиною,
Геть-бо самотньою,
Бідною-бідною, –
Може, з останньою,
Може, з єдиною
Щирою, доброю,
Більше,
Ніж рідною…



* * *
Не такі страшні чужинці,
Як «російські українці»,
Що в зненависті шматують
Синьо-жовті прапори, –
Відцуралися від неньки
(Вже й не Лисенки –
Лисенки),
На чужім паразитують.
Помінявши кольори!



* * *
Ще не вмерла Україна,
воріженьки, –
наше сонце буде сходити
щодня,
А московські побрехеньки
Й мітингові теревеньки,
То хреновина собача,
То ледача гавкітня!



* * *
То є щира брехня,
Що великий народ
хліборобів
Не зуміє свою борозну
проорати
Державну
На крутих перелогах
минувшини!
Світла майбутність
Колосом жовтим
Бринітиме в синьому небі.



* * *
О вельми і вельми сите,
Бундючно-пихате панство!
На цвинтарях епохи
Й чорнобильних пустирях
Нелегко вам, видно, пасти
Голодні отари-пастви,
Не маючи в серці Бога,
А в голові – царя?..



* * *
Хіба ж я можу
кожному хохлюзі
Воздати по заслузі –
ковбасою,
Як це було в Радянському Союзі?

Затуплено-іржавою косою
Махаю в потолоченому лузі,
Зарослому цупкою дерезою…



* * *
Дай, Боже, днини погожої.
Людини дай, Боже, гожої,
На тебе, мій Боже, схожої!
Оце ж бо і вся молитва.
Амінь!



* * *
Не варто наосліп
карту тягти
В темній кімнаті
З колоди темної –
Я тобі зможу допомогти
Долі уникнути темної…

Тільки поклич
та лишень попроси
захисту мого
в підступні часи!



* * *
Не поспішай,
Бо ще находишся
З низу на узвишшя,
Находившись,
Знов нагодишся,
Тільки не згодишся.

Не поспішай –
Посидь ще трішечки…



* * *
…за обрієм пропало.
Нічого не повернеться,
повер…
Найголовніше –
вірити тепер,
Коли його (кого – його?)
не стало!

Та чи й було…



* * *
І слово нещире,
І думка лукава
Відсутні
У творчій моїй
Самоті,
Оскільки поезія –
Совісна справа:
Вона ж як молитва
У грішнім житті!



* * *
Доля зірве стоп-кран,
І зупиниться поїзд життя,
І засипле пісок
Два струмочки
Натруджених рейок.



* * *
Бряжчить амбіція твоя,
Мов амуніція солдатська
На новобранцеві. Буя
Бур’ян словесний…
В нім зненацька
Я вирізнив твоє ім’я
Епічне майже…



* * *
«Нові хохли» – не українці,
Скоріш
ординська байстрючня,
А українці
поодинці
бредуть
з надіями
в торбинці
Від чорнодня до чорнодня…
А їх недоля здоганя!



* * *
Замордували в пень-колоду
Природу, зроду первозданну:
Живу перетворили воду
На мертву,
Землю ж богоданну
В нірвану кинули,
В безодню
Гріха і лиха…



* * *
Спускаймося з небес –
Життя таке земне,
Таке брутальне
І таке ліричне,
Таке веселе
І таке сумне,
І – слава Богу! –
Не комуністичне…



* * *
Вітерець відвіює полову –
Те, що не відвіється,
Просію…
Зернятку найменшому
І слову
Навіть найкоротшому
Радію.



* * *
Бігаю по замкненому колу
З однієї «школи»
В іншу «школу» –
Може, врешті-решт,
і зрозумію
Цю антижиттєву веремію…



* * *
Яка постійність!
Мій старий годинник
Показує один і той же час –
Хвилину смерті друга,
Що колись
Подарував мені
оцей годинник.



* * *
Кінцева зупинка…
І все – нанівець, шкереберть:
Остання хвилинка,
раптовий кінець,
несподівана смерть?

Як пахне чебрець!
Як гірчить
незнищенний полин!
Який безупинний
хмарин золотих
переплин!



* * *
Недуга клята руку відбира –
Рука не може втримати
пера,
Отож пора задуматися про
Щось інше, більш важливе,
ніж перо,
Яке не здатне
відтворить добра,
Якщо рука, старіючи,
вмира…



* * *
Спасибі,
Доля зводила мене
Зі світочами!
Спалений вогнем,
Я поставав із попелу,
І нині
Радію кожній
Іскорці-хвилині.



* * *
В юності мав лише друзів.
Недругів не помічав…
Порівну – друзів і недругів –
Мав на вершині життя.

Маю сьогодні мороку:
Де ж мої друзі і недруги?



МОНОЛОГ «ПАТРІОТА»

Люблю українську шИнку,
Горілку в шинкУ і жінку
Під боком,
Щоб мимохіть
Потішити плоті хіть…

А ви Україну любіть!



* * *
Знову коїться щось негідне
В Україні,
Брудне й жахне…
Все ж я вірую:
Слово рідне
Не полишить в біді
Мене!



* * *
Голову помию,
виперу сорочку,
Одягну на шию
голубу краватку
І сфотографуюсь
Правнукам на згадку:
Посмішка у вусах,
Сльози на кілочку…



* * *
Вже давно не витає душа
В піднебессі…
У тихій заплаві
Запечалився човен мій –
Не поспіша
Вирушати
назустріч
сподіваній
славі.



* * *
Я бачу те,
Чого не видно іншим:
Вже обрій мій
Від мене не втіка,
Вже на зів’ялім цвіті
Пізніх віршів
Снується павутина
Претонка…



* * *
Може, й справді
Була прихильною,
Мов тополя, до мене доля:
Хоч не був я ніколи
Людиною сильною,
Та корінням тримавсь
Українського поля.



* * *
Вже всім обрид:
Суспільству і сім’ї,
Колегам по перу
Й собі самому…
Втекти б із дому,
Та в які краї?
Кому я де потрібен?
Анікому…



* * *
І навіть ця
засушлива земля
Такими ще церквами
вродить!
Донбас-планета
В небі закружля –
Луганську в цім кружінні
Хороводить!



* * *
Згадуючи,
Не вигадую:
Була – мов цвіла! –
Білотіла
Й такою безмежною владою
Ти – аж тремка – володіла!



* * *
Півсела
на цвинтарі лежить…
Пів-Сули
хлюпоче в комишах…
Півдуші зосталося…
Та жить
Повносило
прагне
вся душа!



* * *
На біло-боліснім снігу
Горять –
Кровина до кровини –
Останні кетяги калини
На біло-боліснім снігу.



* * *
Засохлий верес –
Мертва осінь.
Та віра в зустріч не вмира,
Така наївно-світла й досі!
Аполлінер… Уяви гра…



* * *
Немає в мене
предківських могил,
Отож кочусь по рівному
за вітром
Без наміру-надії зачепитись
На перехрестях долі
За хрести.



* * *
…І розкріпачитись на мить,
І вийти з берегів,
І змить з душі
Намул боргів,
І совість освіжить!



* * *
Повітря, сковане морозом,
Утворює прозорий льодовик.
Жоднісінького птаха в небі.



* * *
Пропоную Верховній Раді
Запровадити новий титул:
«Всенародний
хохол-мазниця».



* * *
Не доживу до розквіту,
І все ж
Люблю свою державу
недолугу
Від берегів Лугані
І від Лугу
Великого –
До щонайдальших меж!



* * *
Що ми, панове, маємо?

Маємо те,
Що маємо, –
Дещо в кишенях тримаємо…
Владу безладно лаємо,
А «дещо» з кишень не виймаємо.



* * *
В яру туман,
Мов тісто в баняці,
Набрякнув,
Підійшов
І через вінця
Перевалився-витік – забілив
Долину й далину
до видноколу…



* * *
Поет
наполовинку-серединку,
П’янючий,
По життєвім бродить ринку:
Свого таланту
гаснучу іскринку
На чергову міняє
«четвертинку».



* * *
Хіба ж то дощ:
Бігцем та підтюпцем –
Не до-плигнув,
пере-стрибнув…
Заплутався у траворясті
Та ще й сміється:
Здо-же-ни!



* * *
Спасибі, доле, за хвилини
Людського щастя!
А біду
Я перебуду,
Відведу
Від себе
З гідністю людини
Щасливої…



* * *
Вечоріє…
Буде ніч химерна,
Зоряна, різдвяна, чарівна:
Зорі в сніг посіються,
Мов зерна, –
Заяріє густо ярина
По зимі…



* * *
Із заздрощів – звинуватили.
Із заздрощів – осудили.
Із заздрощів винесли вирок.

Одне зрозуміти не можу:
Приреченому – заздрять?



* * *
Шляхи розгрузли,
Путівці в багнюці –
Засумувала
вчителька сільська
Й чудова поетеса
Надя Кошель…

А я
Сиджу в міській безвиході
І… без надії – сподіваюсь.



* * *
Одбриніла
Озима
Осінь –
Охолола
Околиця
Обрію…



* * *
З далекого,
Майже потойбічного,
Села
Чекаю вістей
Від близької мені
Людини…



* * *
Опав опалений листок
На купину неопалиму
І спопелів…
Шукаю риму
До найсумнішої з думок
І не знаходжу.



* * *
А по щоці
розпучення сльоза
Вже не сповза,
А котиться невпинно…

Чого тобі,
Моя сльозо-сльозино?
Хіба ж не все я святові
Сказав?



* * *
Напився, продавши друга…
З похмілля
про дружбу пише!
Гляди,
ще й не раз нап’ється,
Продавши про дружбу вірші.
Завжди під рукою – чарка.
І тема така – невичерпна.



* * *
Перевернувся світ –
Мене повчають:
Негідник – гідності,
Злодюга – чесності,
А дурень – розуму…

Складаю іспити.



* * *
Дитя заплакало –
І почалось життя,
В єдиний хор
змішалися всі звуки.
І плоті схлип,
і передсмертні муки,
І сиві голуби, і чорні круки.

А в сповитку сміялося дитя!



* * *
Лестощі, мов пестощі, –
Я знаю,
І все’дно потішено вмліваю,
Слухаючи
тренькоти й рулади –
Цей пролог обкатаний
До зради.



* * *
Стосунки з владою
не просто прохолодні
Вже котрий рік у мене.
А сьогодні
Мій градусник домашній
показав
Таке,
Що з ока виповзла сльоза
Й замерзла на щоці…



* * *
Були в мене друзі –
до перших боргів.
Боргів наробивши,
нажив я таких
Всезрячих,
найкращих з усіх
ворогів:
Ніколи й ніде
не сховатись від них!



* * *
Собаки гавкають,
А каравани йдуть,
Ідуть і йдуть,
Зникають за барханами –
Осмислена й доцільна
їхня путь.
Собаки ж…
побіжать за караванами
В надії,
що хоч кістку подадуть.



* * *
На білому снігу
На первозданному
Кривавляться знамена –
Тане сніг…



* * *
Я розлюбив
свої вчорашні вірші
За їхню недовершеність –
Хай інші
Народжуються завтра
Із любові
З кровинкою
в кожнісінькому
Слові!



* * *
Яка тривала ворожнеча
Добра і зла!
Дзвенить у бочці порожнеча
І заросла
Первісна стежка. Празелена
Дурман-трава
Сліди щасливця Діогена
Від нас хова…



* * *
Годую собак,
Позбавлених громадянства
В людяній нашій державі, –
Теплими язиками
з мого лиця
Собаки злизують сльози.



* * *
В другому житті
Обов’язково буду собакою:
Видивлятиму
в тисячнім натовпі
Найсамотнішу в світі
людину,
Щоб її ощасливити…



* * *
Рятівною соломинкою
Ти завше була для мене –
Золотою соломинкою
В каламутнім вирі –
Поезіє!



* * *
Вицвілий брилик соняха
Сниться мені:
Втомлена бджілка
моєї пам’яті
Відпочиває на брилику,
Крилоньки склавши
обвітрені.



* * *
Розвидняється у вікні…
А в душі –
Нерозвидні мОроки
І морОки в душі, на дні,
Загустіли намулом.



* * *
Моє життя – трясовина…
З останніх сил
тягнуся вгору,
Та зголодніла глибина
Донизу тягне.



* * *
Реальність
почерком ранкової мітли
Утверджує себе на тлі уяви,
І я почну
свої ліричні вправи
На тлі мітли,
серед сміття й золи.



* * *
На білому снігу
На первозданному
Кривавляться знамена –
Тане сніг…



* * *
Від пострілу до пострілу
«Аврори»
Спить людство…
І коли ж воно прокинеться?
Міцне снотворне…



* * *
Осліпнувши
від кольору червоного,
На кожнім кроці
стукаюсь чолом
В закам’янілу постать
Ілліча –
На гулі – гуля…



* * *
Немає світла
в жодному вікні.
Насправді
я прогулюю собачку,
Чи сон досвітанковий
додивляюсь?
Химерно якось…



* * *
Курчат завжди
по осені рахують.
Вже пізня осінь –
жодного курчати…
На ринку продають
свої тільця.
Таке життя…



* * *
У відчаї нап’юсь
міцного чаю…
Пішла на спротив
непокірна фраза –
Напрошується, мабуть,
на трикрапку.
І що ж – поставлю…



* * *
Підступний час!
Щоб вижити у світі,
Потрібно через щось
переступити.
Переступаю…



* * *
Відмиваюсь від бруду пліток
І ніяк не відмиюсь
В цій стоячій воді…
В цім болоті…



* * *
Живу в засланні.
За які ж гріхи
Мене до міста
із села заслали?
Села й не видно…



* * *
Приснився
казахстанський степ:
Сиджу я біля юрти
із казахами,
Виплакую
вкраїнську давню пісню.
Казахи – плачуть…



* * *
Перетрясла свої засіки
зимонька:
Снігу нема –
борошенця крупчастого.
З чого ж тепер їй ліпити
крученики –
Жайворонки
для квітневого неба?



* * *
Даремно я розгнівався
на них,
Своїх підлеглих,
п’яних і дурних,
Тепер вони тверезі
і розумні,
І жди від них
яких завгодно лих.



* * *

Г. Половинку

Твою брехню про мене,
Грицю,
Кладу охоче під сідницю,
Щоб височіти над тобою
Своєю суттю низовою.



* * *

Авторам збірки поезій
«Молоде вино» (1994)

Писали так давним-давно
В надії світ подивувати,
Тож ваше «Молоде вино»
«Старим» доречніше назвати.



* * *
Під личиною друга,
мій враже,
Ти ховаєш
свій вовчий оскал,
І ніхто наперед не підкаже,
Де й коли
мене вб’єш наповал.



1995 - 1998

***
леденіє кров
серцевина калини
серце матері

***
нурт у дзеркалі душі
манкуртне небо
семантика слова смерть

***
дихання через пам’ять
повні груди літ
втрати тамують подих

***
діогеновий простір
по горло в дощі
місячний ківш для зірок

***
нагромадження карми
земне тяжіння
розкоконення душі

***
де кларині корали
карловий кларнет
ломбардна скоромовка

***
зведення мрії з піску
байдужість хвилі
чистий берег дитинства

***
сонце світить місяцем
зір у морі зір
я на березі раю

***
олія життя смола
тісто як глина
смачного тобі смерте

***
обвуглення повітрям
дим від маячні
спи спокійно вогнище

7 Січня, 2013

* * *
Графська манія – вірші писати –
Вельми тонке і шляхетне заняття.


* * *
Ні про що мені в полі не кажіть.
Чую – не глухий: колоски шумлять,
Що ростуть вони на крові чужій,
Щоб вцілілих нас хлібом годувать.
Бачу – не сліпий: німці тут лежать,
Знаю – не дурний: воріженьки злі.
Але буду я вирощене жать
На чужій крові – на своїй землі.


* * *
Посміймось, українці, над собою,
Щоб тошно стало нашим ворогам!


* * *
Так і бачу я ту березневу розбурхану повінь:
Через отвір у хатній стіні
Моє ліжко, мов човен біблейський, вигулькує
На розхитане плесо,
І пливе по Сулі, по Дніпру і по Чорному морю.
Мимо марківських снів, мимо тиші полтавської,
мимо
Сновидінь України про давні пороги
дніпровські...


* * *
...І не кожному бути Шевченком.
Треба ж бути комусь і його антиподом –
Верлібристом широкого профілю.


* * *
Не хочу сьогодні голитись, бо холодно,
Бо настрій поганий, бо нічим поснідати,
Бо чоботи рвуться і грошей немає
Й ніхто мене, сивого, більше не любить...


* * *
Єдиний мій співбесідник – поезія...


* * *
Два знаки: запитальний і окличний.
Між ними відстань –
Все моє життя.


* * *
От якби була у мене клуня
Та якби були у клуні двері,
Я зробив би з дощок домовину –
Про своє майбутнє не журився б!


* * *
Доволі я обдурював себе,
Що небо пролісково голубе,
Лінуючись угору подивитись.


* * *
Рекламують котячі харчі –
Щонайвищий ґатунок!
І бурчить невдоволено так уночі
Мій смертельно ображений шлунок.


* * *
Все протекло межи пальців:
Пісок, і вода, і життя...


* * *
Я вибрався з черги без хліба –
Дарма! Ми ж не хлібом єдиним...


* * *
Ганьба! На лисину Вождя
Накакав Голуб Миру...


* * *
А Київ – стоїть!!!
А Дніпро повноводний – тече!!!
І князь Володимир
Хрестом осіняє Вкраїну!


* * *
І ті, і ті, і ті – талановиті!
У кожному вогонь святий горить,
І всі шляхи-доріженьки відкриті
Для самородків:
Твориш – ну й твори...
Нема нікому ні до кого діла,
Ніде ніхто нізащо не спита,
Чого б душа митця іще хотіла
Крім ланцюгів, каміння і хреста.


* * *
Шкода, що не дожив Хрущов, –
Ми всіх у світі перегнали!


* * *
Це б місцями суддям помінятись
Із тими, кого вони судили:
Потебеньку з Горинем, скажімо,
Шишкіну, приміром, з Чорноволом...
Парадокс у світі парадоксів!
Але ж зовсім не парадоксально:
Майже попліч,
У Верховній Раді,
Засідають судді і злочинці...
Справжні судді і злочинці справжні!


* * *
Всю ніч видувало з квартири тепло,
В шибки торохтіло
І грюкало в двері, і нічим було
Зігріти і душу, і тіло.
І вили собаки десь там, за вікном –
Такі ж бо самотні!
Й ніякого відгуку серцю...
Все'дно
Що в мертвій безодні!


* * *
Якби прошмигнути в застійні часи –
Я там би наївся, я там би напився,
Набив би мордяки вождям і вожденкам
І втік би ізнову в сьогоднішній день!


* * *
Це б згодилась махновська тачанка!


* * *
З чого ж почати свій день?
Такі голубі перспективи
Намітила телереклама!


* * *
Пишайся, Росіє! Твої «демократи»
Традицій старих не порушать –
Не тільки «молодшого брата»,
А й матінку рідну задушать.


* * *
Аж на чотири кілограми сала
Спромігся я за місяць заробити...
Без сала Україна помирала,
А з салом Україна буде жити!


* * *
Як відокремити болісне, змучене «я»
Від монолітного і безстороннього «ми»,
Жити як далі?
Мусить у кожного й камера бути своя
В братській могилі суспільства-тюрми –
Це в ідеалі.


* * *
Мій читач потенційний – це той,
Чиї думи я втілив у слові
У часи глухоти й безгоміння.


* * *
Загадкова Росія – колиска
Леніна і... Жиріновського!


* * *
Всього набачивсь на базарі –
Колись онукам розкажу!


* * *
Хоч головою бийсь об стіну –
Не співчувань тобі, ні втіх,
Ані надій на переміну
(Хоч головою бийсь об стіну!) –
Лиш недругів зловтішний сміх.
На негараздах України
Гендлюють з розмахом вони,
Зневір'ям душу отруїли
(На негараздах України!)
До глибини, до глибини.
Та все одно кажу постійно:
Змиритися – найтяжчий гріх!
І знов стою за самостійну
(За одностайну та постійну!)
За незалежну від усіх.


* * *
Не чую, хто іде,
Не бачу, хто такий,
Можливо, новий привид комунізму...


* * *
Не широка вже країна рідна –
Видно всім, хто вільно диха в ній.


* * *
Амплітуда моїх почуттів:
Полюбив – розлюбив – зненавидів.


* * *
Мене собаки люблять –
Я для них,
Напевне, значу більше, ніж людина...


1994

* * *
«Іще живий?» –
Дивуюся щоранку.
І горобці за вікнами: «Жив, жив!..».


* * *
«Склянка чаю,
Міцна сигарета –
Заряджаюсь на цілий день.


* * *
Першодень зими.
А на траві –
Жодного метелика!
01.12.1997


* * *
Сонце грається в піжмурки:
Заховалося так,
Що даремно й шукати.


* * *
Сутеніє – суть темніє…
Все при місяці – химерне,
Фантастично імовірне.


* * *
…І навіть смерть
Перенесу на завтра –
Куди їй поспішати?


* * *
З похмілля малюють ікони…
Продати – напитись – послати
Чимдалі терплячого Бога!


* * *
Я – не я,
І не маю хати,
Тож виходить: мене – нема.


* * *
Сумна картина:
Метр повчає учнів,
Хоч сам давно учитись розучився.


* * *

Налетіло гайвороння,
Нашуміло – і пропало…
А рілля собі чорніє!


* * *
«Я сів не в той літак»
(Микола Вінграновський)…
Але ж і я – не в тому літаку!


* * *
Потрапивши в цейтнот,
Я розгубився…
Отут мене й дістали довгорукі!


* * *
І я діждався сонця. Увійшло
Воно в мої обридлі будні
Услід за Словом.


* * *
Урівноважилось:
Праворуч – друзі,
А зліва – споконвічні вороги.


* * *
Стороннім я не був:
Любив – безмежно,
Ненавидів – безмірно.


* * *
Олені Дуровій

Ми – розминулись…
Ти летиш у вирій,
А я вертаю з вирію.


* * *
Поріділи ряди моїх друзів.
Стрімко виросла дружби ціна.
Я плачу – не шкодую нічого.


* * *
В телевізійному ящику
Більше знаходжу справжності,
Ніж у реальному світі.


* * *
В кожній жінці – Мадонна,
Хоч більшість із них
Потребує ще реставрації…


* * *
Яка там творчість!
Зацькували…
В росі кривавиться мій слід.


* * *
Г. Половинку

Який Гомер в тобі помер!
Який Вергілій утопився
В твоїй чорнильниці!


* * *
Т.Д.

Шкода – легендарна Сафо
Не зустрілась
на острові Лесбос
Зі славетною донькою!


* * *
Жінки, що мене любили,
Ніколи вже не повернуться
Із вирію. Жду даремно…


* * *
В суцільній темряві
Ледь блимає каганчик
Поезії – негаснучого світла.


* * *
На по-руки візьміть, ради Бога,
Перелітні птахи,
На по-крила!


* * *
Кругом одні лишень лауреати…
Тож висуну і я себе самого
На здобуття… нормального життя.


* * *
Хвороби хоч дають перепочинок,
А недруги й дихнути не дають,
Моїм словам на горло наступивши.


* * *
Свобода – це самотність:
Нелегкі
Її кайдани бронзові!
07.03.1998


* * *
Ти вже не панна, люба Інно, –
Ти ніжна мати-одиначка
В жорстокім світі боротьби.


* * *
Не втонувши в Сулі і Дінці,
Утопився у власній чорнильниці –
Там і плаваю з мухами разом.


* * *
Є заголовок. Є підтекст.
Немає лишень тексту…
Багатообіцяючий поет!


* * *
Ця глупа ніч…
Які думки пророчі,
Які слова добірні у рядку!


* * *
Люблю безсонні ночі –
Сам-один
Веду із Всесвітом розмову.


* * *
Як високо – не долетить кажан!
Як низько – ледь міріють зорі!
Живу між небом і землею…
30.11.1997


* * *
За вікном іще лютий,
А в моїм кабінеті –
Кримські підсніжники…


* * *
Ранковий чай.
Смакує сигарета.
Такі хороші задуми!


* * *
В компанії Антонича і Ольжича
Суворий монолог Маланюка
Уважно слухаю.
23.02.1998


* * *
Така задовга пауза –
Я встиг у ній
Цілісіньке життя прожити.


* * *
Б’юся над кожним словом.
Колеги смакують каву.
Творче життя вирує.


* * *
З чужих іменин додому
Прийшов. Зняв з обличчя маску –
Немов народився вдруге.


* * *
Такий агресивний березень!
Здалеку вже втручається
У внутрішні справи лютого…


* * *
На світло моєї лампи
Метеликами злітаються
Поети неопалимі.


* * *
Не голуба вже кров –
Ріки, отруєні нами,
В наших венах течуть.
21.02.1998


* * *
Пишу – спішу переписати
Невдалий твір:
Життя своє минуле.


* * *
Уже не множу –
Віднімаю,
Підбити підсумок боюсь.


* * *
Похоронивши друзів,
Я хороню собачок…
Хтось же й мене поховає.


* * *
Знов не заснулось.
До ранку зі мною були
Друзі покійні.


* * *
Серце болить…
На безпечно зелені дерева
Впала зненацька сива печаль.


* * *
Мій друг помер.
І по світу під маскою друга
Ходить мій недруг…


* * *
Слово моє
Покотилось по битій дорозі.
Небо на обрії хмарою заволоклось.


* * *
Поети мої, початківці,
Невдалі мої вихованці,
Почесні мої графомани…


* * *
Сіроманцю в овечій отарі
Компліменти не варт говорити:
Не почує, бо весь у роботі.


* * *
Три листочки на гілочці, три
Близнюки, але кожен листочок
Про своє сокровенне тріпоче.


* * *
Крайній лівий нападає…
Крайній правий нападає…
Всі удари – по центристу!


* * *
Навіть шибки віконні
Сміятись розучились…
Осінь така похмура.
03.12.1997


* * *
Чергую на зупинці день за днем –
І жодного автобуса
В майбутнє!


* * *
Вчорашнім борщем поснідаю,
А спогади про минуле
Будуть мені на десерт.


* * *
– Доброго ранку – дружині кажу.
– З днем народження! – вітаю доньку.
А для себе самого слів не знаходжу.
03.11.1997


* * *
В останнім конверті
Кому надіслати листа?
Останній листок ще тріпоче по вишні…


* * *
Прокинувшись рано,
Я виграв чимало часу,
А що з ним робити – не знаю…


* * *
Так добре в опалі,
Що аж неймовірно,
Що аж підозріло!..


* * *
Пишу щодня:
Перу – зарядка,
Душі – розрядка…


* * *
В цій «холодній війні» пліток,
Наклепів і компроматів
Мрію про рукопашну.


* * *
– Хто ти такий?
– Я такий і сякий-розтакий.
Вже й познайомились.


* * *
Прозвучав пихатий монолог.
Діалогу знов не пощастило
Встрянути в розмову.


* * *
Кліпає гасова лампа…
В кімнаті, немов у печері, –
Пращурів тіні.


* * *
Зі злості геть роздувся, мов пузир…
Крім виляску,
Нічого не почулось.
1997


* * *
Не розв’язати вузол,
А рубати –
Рука не піднімається…


* * *
Аби ти стала жінкою
Нарешті,
Віддав би свою мужність!


* * *
Пригасли гасла ейфорії…
В підніжжі ідола прохач
Благально руку простягає.


* * *
Грудневий дощ –
Плаксій обридлий
Змиває усмішки з облич.


* * *
Знов збираюся в дорогу.
Знов прощатися не буду –
Є надія повернутись.


* * *
Ще не поклали на лопатки,
А вже горілку розливають –
Празникувати перемогу.


* * *
Мене тумани облягли –
Не бачу перспективи,
І відступать нема куди.


* * *
У ваті туману
Застряло слово –
Висить безмовно…


* * *
Донесу до плахи, до меча
Неповинну голову свою –
Меч усе розсудить…


* * *
Не буду помирати, бо земля
Промерзла до нутра –
Копати тяжко.


* * *
Скоро осінь моя непомітно
В зимну пору перетече
Й на вітрах крижанітиме…


* * *
Мої думки
У трьох рядках
Блукають…


* * *
На світло моєї лампи
Злітаються, мов метелики,
Епітети та метафори.


* * *
Намінявши «дріб’язку»,
Роздаю старцям
Свою бідність.


* * *
Біжучи по Хрещатику,
Італійською піцою
Підобідую...


* * *
І так воно слизько –
Здається:
Весь Київ на ковзанах…


* * *
Чого б і не впасти снігу
На чорні-пречорні ґрунти –
Вродило б такою зимою!


* * *
Конає у млявій агонії
Такий загальмований час –
Сиджу у вагоні самотній.


* * *
З гір зелених пра-Києва
Прозирають облудою
Всі «комуни заобрійні»…


* * *
Із київських круч
Здаються такими дрібними
Наші луганські чвари!


* * *
В господі Сашка Гладкого,
Лікаря і поета,
Маю душевну прописку.


* * *
В самісінькому серці України
Гостріше відчуваю болі
Смертельно хворого народу.



* * *
Забув обличчя дружини…
Здалеку ще впізнаю
Дві великі базарні сумки.


* * *
Розганяють «дикий» базар…
– Що ж ви рубаєте гілку,
На якій сидите?


* * *
Уміємо ж сваритися!
Миритись –
Вчимося все життя…


* * *
Чорна галка на чорнім.
Що ж робитиме галка
На зеленому тлі?


* * *
Завдаючи
Неймовірного болю,
Просиш любові…


* * *
Я вже перекипів –
На дні душі
Осадок солі чорної.


* * *
Крокодилячі сльози лютого –
І хочеться пожаліти,
І – не жаліється.
25.02.1998


* * *
На станції вузловій
В зеленої ящірки поїзда
Відірвано пів-хвоста.


* * *
Перелітаю через Дніпро
В гримучій гондолі потяга –
Аж ряботить в очах!
10.12.1998



* * *
Почепіте, нарешті,
Рятувальну табличку
«Вагон для аполітичних»!


* * *
По коліна в снігу
Сохнуть соняхи і кукурудза
По змарнованім літі.


* * *
Головне – не метушитись.
Як проїдемо Дебальцеве,
Можна й вуса чепурить.


* * *
Перемелеться все,
Переміситься,
Перетрудиться на коровай.


* * *
Дай, Боже, терпіння,
Уміння покаятись
І щиро творити молитву!


* * *
Приходять на готове і горлають:
«І ми орали!».
Плачу в борозні…


* * *
І так мені добре,
І так мені… добре…
І так мені… мать його так!


* * *
Накурився – розжурився
(На півлітру теж розжився) –
Гарно так в пекельному раю!


* * *
…тік-так, тік-так…
Може, й зовсім не так –
Все одно хай «тік-так»!


* * *
Господи,
Гаспидів
Приструни!


* * *
– Будеш? Не будеш?
– Буду,
Аж до Страшного Суду!


* * *
Замість манни небесної
Випала сніжна крупа –
Всі надії розтанули…


* * *
Жіноче свято.
Для дружини й доньки
Я – соняшник усміхнений.


* * *
Таке наснилось!
А коли прокинувся –
Усе збулося…


* * *
Місячне цуценятко
Дарую хорошим людям –
Виросте добрий песик.


* * *
Дзвінок із порожнечі в порожнечу –
Такий відвертий міні-діалог –
На жаль, ніхто не записав на плівку…


* * *
Чужого щастя привид –
Ще не привід
Втікати від реальності.


* * *
Рання весно,
Я чекаю твоєї посмішки
Крізь тумани, тумани…


* * *
Зеленим дощем по шибках
Плакуча верба дріботить.
В тумані загруз краєвид.


* * *
На полив’янім глечику ранку
Я малюю блакитною барвою
Життєрадісне слово «дощ».
04.06.1998

Повабне графомани теревенять,
А зиску з їх потуг – порожня жменя,
Дарма увагу серця привертають
Пусті слова, позбавлені натхнення.

24.12.12

Сліпа зима
вибілює у крейду
лице землі.
Її смагляве тіло
кошулею вінчальною драпує…
На погреб?

Будуємо удвох мости,
Щоб з пекла в пекло
Перейти.







18.09.12

Хто знає, де то буде краще нам, -
Незвідана межа між «тут» і «там».
Тримаємося видимого більше,
Із вірою лишившись сам –на –сам.

16.09.12

Робити вибір з тисячі доріг
І думати –
Це неспасенний гріх.






14.09.12

Собою бути на очах у всіх
Неприпустимо!
Це страшенний гріх.





12.09.12

Життя любити на очах у всіх
Неприпустимо.
Це великий гріх!




10.09.11

Життя - вода, що скрапує в пісок
Із пальців Бога
Через наше тіло.






09.09.12



Картина Ю.Белоконя "Троянди і дощ"

1.
Хмари розчісує вечір
Гребінцем золотого
Проміння.

2.
У зірчасті пелюшки кохання
Тепла ніч пеленає
Обох.

3.
Льодяник місяця вологим язиком
Голодний ранок лиже
До прозорості.

4.
А день починається з істини,
Що їсти нам треба
Хоч інколи…

5.
Я обійми плету для тебе
Із прозорого трепету
Сонця.

03, 08.09.12

Пішла ж якось матуся Орбакайте!
Пора й мені, напевно, - прощавайте!
Поезія - це жінка недоступна!
А ти її підкорюй, любий сайте !

07.09.12

Я думав, що осінь – то літо у масці,
Яке не бажає безслідно пропасти.
Торкнувся отави, гілок бурштинових –
Це ж панна розкішна, багата, прекрасна!

06.09.12

Яка обітниця чудова , браття, нам
Побачити красу Єрусалимських брам,
І неможливо навіть уявити,
Як може статися, що нас не буде там.

19.08.12

І хоча на придбаних ділянках місяця не встромлені кілки ,
Там граничать грек і китаянка за всесильні долари таки.
А мені мій дім не удається власністю зробити, хоч ти плач,-
Із рублів, що мав я в ощадбанку спорохніли навіть копійки.

17.08.12

На обездоленій , збідованій землі
Свого ми щастя неутомні ковалі,
Допоки палахтить вогонь кохання
Резерви наші в ньому чималі.

15.08.12

Кожен із нас — Господар свого життя.
Наша подорож тривала віка.
В нічному мерехтінні думок
Зробимо до щастя перший крок.
Епоха. Час. Знання—Вічності пісок...
2012р.

В цьому дивному житті
Схрестилися наші думки,
Як міцного дерева гілки.
Щастя маю — поряд є ти.
***
Океан Безкінечної Любові,
Наче Всесвіт казковий в тобі,
Сердешно про вічне співає:
« Я просто кохаю. Вічно живи!»
2012р.

На ниві думок золотіють слова,
У горсточки віршів їх жне голова,
На жорна снаги осипає зерно
І серця мелодія лине жива!

10.08.12

Різноголосся.
Різнотрав’я зваб. Сонети.
Ніч солов’їна.

Плоди цвітіння.
Круті дороги, злети сил.
Вершини віри.

Буяє липень.
Уста медами. Море.
Чаїний крик.

Попруги сонця
У полоні мрій. Раптово
очманіле кру...

Поміж хмарин
закрались сиві пасма.
Ранет ридання.

В полум*ї у голубому -
Найперше моє...
В Любові я зростаю, живу
Як пташенятко в гніздечку.
Новизною блимкає простір,
Надзвичайне сприймається просто...
2012р.

Світає...
Гучніють оплески дощу
За вдало виконану тишу...

30.07.12

На листя клена, мов на клавіші,
Липневий дощ
Вихлюпує романс.

22.07.12

золотые слова
это чистые мысли
как ежедневная трапеза
наших будней жизни
2012г.

Поэт, ты хозяин слова, цветет твоя пора,
Трудом превзойди любого молодца!
Для мира твори и радей,
Как облако — дождем добра ты напои людей.
Есть в мире корень доброты,
В нем Могущество Беспредельной Любви.
Кто в сердце к ближним Его нежностью богат,
Тот для людей - надежный друг и брат...
2012г.

Поет, ти господар слова, квітне твоя пора,
Працею переверш будь-якого молодця!
Радій, для світу дбайливо твори,
Ти, як хмара — дощем добра людей напої.
Є в світі корінь доброти,
В нім Могутність Безмежної Любові.
Хто в серці до ближніх Його ніжністю осяяний,
Той для людей - надійний друг і брат святий.
2012р.