Дорога помережана слідами
коліс,копит і лап,і каблуків.
Так світ умить засипало снігами,
аж він у небо скриком забілів.
Бреду сама, замислено,поволі,
у ніч,покраяну на час і честь,
на смак і несмак,на випадок й долю,-
бреду.Ще й моє в ночі місце десь.
Чуприна запорошена,мов сива.
Косинкою замотане чоло.
"Мені наснилася весняна сила?
Насправді,то весни ще не було?"
Шукаю час у ночі на колінах.
Міняє березень на плащ кожух.
Іду собі.Читаю стиха Ліну:
"Сніги-сучасники.."Знайти б межу..
"І де той час,що квітли хризантеми?"
"Коли й куди та осінь відійшла?"
"Це ти пісні складала і поеми?.."
Під"їзд.Сусідський гомін.Я прийшла.
Той день утік,бо вже давно не "нині".
Й та ніч уже в непам"ять одійшла.
..Ще казку гомоніла я дитині.
Торкався смуток стомлено чола..
Заснула..Завтра буде інший ранок.
Покришить ніч на шкалки протиріч.
А я..всміхаюсь зорям наостанок,
скидаю хустку снігову із пліч -
весна була насправді!Не приснилась.
То лиш на мить запорошило світ.
Від ночі смужечка тонка лишилась.
Примарний давній одинокий слід...

2001 - 2012

Його веде змагання із богами,
Її - бажання упокорити його,
Він – цінить затишок і хіть_нестями,
Вона – круїзи і потрохи усього.
.................................................
Вкладаючи бажання у бажання,
Які повинен здійснювати він,
Вона, насправді, - вічне запитання, -
Без нього, без Володаря причин
(Ах відповідь, печаль його сивин...)

Дякую, що пишу вірші,
Дякую, що в мене йде,
Що мене оце все тішить,-
Що це радує мене!

Що лишаюся в рядочках,
Поміж рим моїх простих,..
Наче діточки в садочках,-
Рвуть собі свої квітки!

Наче я десь повернувся,-
На свої отут шляхи,-
Від чужого відвернувся,-
І проклав свої рядки :-)

І поклав собі для себе,-
Свій чарівний водограй,-
Дякую, що Ти є в мене,-
По частіше тут Співай!!!

Дякую:-) 8.08.2011р.

дуже тонко скрипка грає
пурхає смичок
мерехтить на небокраї
тисяча свічок

коливається у світлі
їхньому жура
там учора мальви квітли
але сон зорав

надрімалися наснились
спалені хати
дідько землю брав на вила
із вогнем ходив

малювали вуглем німби
янголи в людей
і просили крихту хліба -
не було ніде

забувалося наймення
рідного села
коли Матінка у жмені
до небес несла

Між нами тепер стільки страху і втоми,
не знаєш - дрижати чи спати...

Я чую, як поверхом нижче патрони
шукає сусід завзято
і квилить до бога : "та висели ж нафіг
це хворе на звивини двійко".

...а ми - безпритульні хрещені літ.мафії -
уголос
спимо
Метерлінка.

2012

Давай пограємо в правду і доброту:
ти зас(т)удиш мене до страти, а я не прийду
мокнути під аквареллю. В полотна тіл
масляними виводжу: "тут вшито біль".

Давай в до-мі-но, а ще краще - давай в до-мі-фа.
Зупини мене рибою і намотай шарфа
на мій войс-програвач. Най провини скисають в строк.

[Я гнила до кісток]
Не хвилюйся за мене, все ок.

Коли сили нести хрест не стало,
(Хоч і Бог, але в плоті людській),
Сімеон об'явився з кагалу:
"Хрест готовий узяти я твій".

І удвох до Голгофи діставшись
Хрест Ісусу назад повернув.
Умирати за іншого страшно...
Хоч і Бог біля нього тут був.

13.03.12р.

Пам’ятник – від слова «пам’ятати».
Пам’ять – це ж не начинка в граніті.

…Перехрестя святості і свята.
Оберемки почестей і квітів.
До землі – поклони постаменту.
До небес – промова величальна…

В вуса посміхається Шевченко.
І чомусь та посмішка – печальна.

2012

***
Напевно десь в міжсонні заблукала,
Коли благав вертатися назад.
У вікна бився сірий снігопад -
А серцю бу́ло мало, мало, мало!

Нестримних слів, і майже сліз палких,
Колінних драм, і дзенькоту скляного...
Імення Бога, згадувань лихого...
А потім враз - скоцюрбився, притих...

Замовкли кроки, шаркання на сходах -
Пішов у ніч, бездонне "назавжди́"!
І замітає вицвілі сліди
Життя торішнім листом на городах -

Тепер чужих... Під стріхою - жалі
Гніздо звели́ собі "недовесняне":
Надія жовторота вже не гляне -
Не кинеться пташатком до землі

А потім в небо не шугне, одначе...
Які ж бо в гордості своїй малі
Буваємо! Ба, навіть просто злі,
Уперті, нерозважливі, незрячі...
(13.03.12)

Навколо мене сад -
Сад духовного прозріння.
І коли прийде все в лад,
Нове розквітне покоління

І подарує новий світ
Для роздумів чітку основу.
Не зрошений і чистий плід
Не буде мати у собі полову.

І я, мов та сира земля,
Що спала після довгої зими.
Прокинусь й зацвітуть поля
З початком у душі моїй весни.

Коли відлига вимиває кальцій
і наступає авітаміноз,
я бачу у природі, мов у кальці,
сліди промоцій і сезонних акцій
для квітників, акацій
і мімоз.

Закони ринку - в космосі і в зерні,
чи землю задля прикладу візьміть:
вона - це ті ж артілі і майстерні,
а в них прибутки - хоч які мізерні,
та з ними в парі - термін
і ліміт.

Земля - у курсі сальдо та авізо,
а що її покликання - родить,
як тільки снігова перина злізе,
б'є насінині в рейку із заліза:
- Бери мене у лізинг
чи кредит!

Під чесне слово і малий відсоток
з весною підем у хмільні танки,
прийму у лоно, здобрене азотом,
бо час не жде, бо зацвіту осотом,
а з нього й мед у сотах
не такий...

Вдовиний бізнес... Ледь стачає сили
на любих діток, і не хмурить брів
за те, що пустотливі натворили
з часів, коли Сварога та Ярила
самі ж і заморили
у Дніпрі.

Усе для них - розрада, їжа, хата,
віддасть останнє, хочеш - забирай!
Вони ж їй у подяку - "мирний" атом.
Бо - нелюбима. А якщо і мати,
то сурогатна.
Бо - не рай!

12.03.12

Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість весні?

***
Ні, не світляк... Та най би був світанком,
Слабким промінням, першим з-за гори!
Я б допивала неба філіжанку,
А він би вправно теплі кольори
Топив у іскрах вранішнього сонця
Моїх чуттів, торкаючи уста.
Блакитна мальва в дзеркалі віконця...
Авжеж, блакитна! Нитка золота
У косах тихо вигравала б... Ну ж бо!
Прилинь на мить між крилами надій,
Мій милий друже, мій коханий друже!
Та не світляк… Не промінь… І... не мій...
(11.03.12)

Vivat омріяній суботі -
дню оприлюднених надій.
Шляхи - пророцтву на воротях...
Любові - парі молодій.

Пора жагучого дозвілля.
Розквітнуть вишивки хрестато.
ЧаркИ одплачуть на весіллі,
станцює молодості свято.

Як жарти будуть розсипати,
і раз у раз гойднеться сміх,
Бог нагадає молодятам
про церкву - шлюбу оберіг.

Цигарку батько вмить дістане:
не часто з ним таке бува -
дочка вклонятиметься мамі,
що на портреті... як жива.

А потім витре сльози-зілля
і скаже батькові тоді:
спасибі, тату, за весілля,
за руки ваші золоті.

1998-2012р.

В тайну познания дверь приоткрою...
Цифр магических код наберу...
Буду в мифической сказке героем -
Гостем незримым на праздном пиру!

Цифры укажут мне место и время,
Смену событий и силу затмений.
Буквы расскажут - укажут на имя.
Имя провидца великого - гений...

Цифры и даты... Дороги и войны...
Тысячи судеб... Десятки веков...
Сотни народов и сотни колоний -
Как же всё это объять нелегко.

Чтобы вместить это в черев провидца,
Нужно на матрицу всё записать,
Нужно дождаться судей-очевидцев,
Чтоб о пророчестве правду узнать...

Это и есть продвиженье во времени -
Телепортация и "млечный путь".
Мы оказались в другом измерении,
Стоило лишь на секунду вздремнуть.

Я измеренья "измерами" меряю:
Телепортируюсь и возвращаюсь...
Просто, я в чудо бескраее верую
И, потому, никогда не прощаюсь.

Оце так дощ!
Спіткнувсь і плаче...
Усім там байдуже, а він
Згори сутулий, глянеш, наче..
Не вальс, не танго, і не свінг!!

Все барабанить дріб - тріолі.
З-за хмар дивуються, ще б пак!
Їм наказали лить поволі,
Бува не змок щоб юний шпак!..

А той - музИка з диригентів...
Без нього - ні, як без води.
Це: якщо " Так!" у компліменті...
Це: якщо в Ніч із Днем пройти..

Це: якщо Кров - і Поцілунки...
Це: якщо Меч усім і крізь...
Це, якщо рвуться дивоструни
На поцілунках, просто, сліз...

Без нього - НІ!, нічо не вийде -
Там діалект своїх небес...
Ото ж, хмаринки, сміло лийте
На березневий хмарний сплеск...

13/03/2012

Мініграмою називається фраза, що складається із двох половинок, одна з яких отримується з другої або зміною положення однієї з літер, або перестановкою місцями двох літер.

* * *
Мели сіль, сели міль;
Буди сум, суди бум;
Клади ром, кради лом;
Вари страву, свари траву;
Сули там, тули сам.

* * *
Сало мала – мало сала;
Вада плоту – влада поту;
Ласу вдавала – Власу давала;
Кроту – бук, коту – брук;
Думи – купами, куми – дупами;
Копи – парами, попи – карами;
Азарти – мужам, а жарти – музам;
Тане яма, а не тяма.

* * *
В хорі хворі,
В колі кволі,
В сині свині,
В дами два ми,
В дідулі дві дулі,
В отар товар,
В кота квота,
В тарі тварі.

* * *
Псина спина,
Пса ржа – спаржа,
Пса ринг – спаринг,
Пса дати – спадати,
Пса кувати – спакувати.

* * *
Брилу рилу б,
Агаті б – багаті,
А талії б – баталії,
А біб – бабі;
І думала б: біду мала.

* * *
Барило – а рило б,
А рилом – марило.

* * *
Мінор? – Ні, мор.

* * *
Вдові довів:
Бісила і сила б,
А жало б бажало.

* * *
Розбила – зробила;
Роз’їла – зроїла;
Розговіла – зроговіла.

* * *
Різки – з ріки,
До ріки ж – доріжки;
Без ріки – берізки,
Воді ж – вожді.

* * *
Журна – урна ж,
Жарка – арка ж,
Жарена – арена ж,
Жодна – одна ж;
Жнива – нива ж.

* * *
Затвердіти – зад вертіти,
Заблудити – зал будити,
Творити – вторити,
Вдавати два вати,
Ярів явір,
Гроза з рога,
Сакви вакси,
Ватри варти,
Валка лавка,
Мука кума,
Спиха психа,
Туди дути,
Квас і в касі,
Товкач – то квач,
В чари – чвари,
А мрія – армія,
А кран – аркан;
А бритися – баритися,
Сука є – кусає,
Сага є – гасає.

* * *
Латаючи, ламали; ламаючи, латали.

***

Есть что-то в этом теплом ярком солнце,

Остатках снега, бликах на воде...

И жизнь бурлит, как будтобы, вдвойне!

Но кто-то в душу мне подбросил стронций.

13/03/2012

Для меня не бывает задач нерешённых,
И кроссвордов мне в жизни хватает.
Я ловлю на себе сотни взглядов смущённых -
И внутри меня дух замирает.

Я играю во "флирт", я творю "эйфорию",
Я энергию счастья транс-мирую.
Из обыденных слов сотворю "феерию",
И любовь на любовь проецирую!

Я желаю... - и в жизни желанна сама.
Мысль - она превращает желание в действо.
Всё зависит лишь только от части ума,
И не нужно использовать средства.

Всё же есть: уготовано свыше для нас -
Просто мы стали слабыми в Вере!..
Попроси!.. - И воздастся тебе тот же час.
И не нужно страдать о потере!

Прочь страдания - лучшая жизнь впереди:
И любовь будет самая чистая...
Прочь сомнения - слёзы утри и иди:
Солнце всех обогреет лучистое.

И прольётся на всех на Земле благодать,
Ведь, любовь - бесконечна и счастье - безбрежное.
Для чего же тогда в этой жизни страдать? -
Подарите себя и улыбочку нежную...

Незворушні тиша і блакить
Я з тобою – тільки дим і мить…
Дощ мине – і серце відболить



Пахло вранці дощем, а увечері – сніг
Каламутні слова просльозились до ніг
Тінню день промайнув – оберіг не вберіг…



Яснорайдужний шлях на попутних вітрах –
Поблукала душа по небесних ланах –
повернусь лиш у снах…
повернусь лиш у снах –                 
                                    слід бузками пропах

День у ніч повільно перейде,
зорі зарясніють видноколом.
А вона у вікнах: «Де він, де?
Хати не тримається відколи?»
Буде рахувати кажанів
і виття котів у чорній ночі.
Може любчик кращу полюбив?
Знати їй потрібно правду конче.
Телефон нагріє у руці,
а душа схолоне у чеканні.
Наче зірка, блисне на щоці
біль-сльоза… Але вона остання.

о, не втечеш, коли ти вже ошлюблений,
весь у глазурі - шукав_то за здобою
здобиччю став, біля жінки оздобою
скільки таких, як і ти, вже загублено
будь ти хуаном, жуаном чи містером
жінка вправніше орудує міксером
вмить і окрутить, і спінить, й зіб'є
(в міру, та все ж уважай, бо це боляче)
о, ще шепочеш про марність призначення???...
ЖІНКА І МАТИ - "я" - це лиш і знáчиме!

Яскравий день
Сліпує перехожих,
А голий клен
Розправив гілку кожну.

Нахабний сніг
Від почуттів розтане.
А на поріг
Летять шпаки-прочани.

Я у весну
Пірнаю, як в кохання.
З туманів сну,
Як вперше і востаннє...
12.03.12р.

Тіло ночі
має червоні-червоні губи
чорного кольору,
великі сині очі
чорного кольору…
і гострі білі зуби!

Золоті кульчики у вушках – дінь-дзінь!
Перли-коралі на шиї – блись…
Зелену травичку чорного кольору
прим’яло
і нетерпляче чекало,
щоб аж злились…
в кольорові емоції
відтінки усієї ночі.
2011

худ.Ярослав Саландяк

Чёрная вода, а на дне звезда –
Аритмично манит в ночи.
Эти холода ведь не навсегда.
Не ходи сюда, не молчи.

Ох, и глубока времени река!
А на том другом берегу –
С жилкой у виска давняя тоска
И красавец конь на лугу.

Я бы при луне да на том коне
Млечный Путь изъездил бы вдоль.
Но по чьей вине этот конь не мне,
По чьему велению боль?

Облака в реке – серый дым в руке.
Я коснусь рукою виска.
Мне б к моей тоске – даже налегке,
Может, оттого и тоска.

це достатньо ванільно?
це, суко, достатньо ванільно?
я невинна, невільна, невидима, неподільна,
глуздом втрачена, шита ликом, міська божевільна,
перестрашена вілом-снідом і суперклеєм
панацея твоя,
загальмована панацея...
я довіку твоя по ґульки, кишенькова фея,
безнадійно на вигадки хвора і на ідеї
перейти на "той бік", де пічєньки,
де злі собаки...

забери мене, милий,
в свої рятівні "хакі"...

загорни мене, милий,
у свій рятівний сірий...
нищ мене, дорогенький,
винищуй.
чимдуж.
зневірою.

2012

я лишила відбитки на всіх телефонних стовпах,
я лишила свій запах у вигинах мокрих вулиць,
щоби ми - безіменні - бодай іще раз перетнулись,
доторкнулись,
завмерли...
опіками.
на губах.

на руках мене...

нарікай
і вплітай у смугасте небо,
пришивай-ми яскравим лейблом
і по пальцях бурштином меду
стікай.

P.S.
ти такий,
що аййй...

2012

ти у неї сто другий. сто першого влучив сотий.
перед тим кількадцять прописали у психлікарні.
ще одненького збив трамвай. а усі, що доти -
ті наклали на себе руки. не те, щоб марно.

ти для неї - "таке", черговий постачальник струму,
безіменна спина (тільки й треба - уткнути носа)...
похитне твій інь-ян, а натомість втатує руни
свого клятого-клятого-клятого-клятого голосу.

краще разом чума, гепатити всіх букв і проказа!
вона винесе мозок, зоре і засіє кмином,
розмотає клубок побутового психоаналізу,
нарече інфантильним істериком і...
...покине.

не бувало інакше й не буде. ой верше, мій верше...
ти у неї сто другий. вона - перманентно перша.

2012

***
Такою й лишусь... На погрудді весен
Плете надію скоромовний шпак.
Торкає небо синьо-синних весел.
Зі сходу пломінь - до світання знак.

За мить у косах - ніжнолисті квіти.
О, Доле рідна, тільки ти - в сніги!
Холодне серце, що не обігріти,
Скувало чіпко теплі береги.

Такою й лишусь... Памороззю думки...
А ген, за краєм, тріскають сади:
Сплелися душі, наче спраглі руки.
І лиш моя - самотня назавжди...
(12.03.12)

діставайте парасолі! -
сніг відкланявся, поволі
йде до нас тепло.

розморожуються душі,
оживає риба в суші -
тут зимі й облом.

це гряде весняний фатум,
щоб зійшло води багато
з мертвої пори.

дні - руді, веснянкуваті...
де б то ще понабирати
безтурботних рим?

Зорі усміхаються з – за хмари,
Ніби добрі очі з – під повік
Тої жінки, про яку я марив
Зимними ночами звіддалік.
Серденька зболілого кровинка
І душі відрада та жура, -
Наді мною височіла жінка,
Наче непідкорена гора.
Повна щастя і хмільного соку,
Та бажань нестримних навесні, -
Де вона, чаклунка кароока,
Заблукала в березневі дні?
Я дивлюсь засмучено угору,
Ледь погаснуть вранці ліхтарі, -
Там лишилась привидом прозорим
Тільки тінь яскравої зорі.
12.03.12

***
Свічка вічності молиться...
Не загаси!
Тримайся долонями вітру.
Чіпляйся за щирість німої сльози!
Мов мак об холодну макітру,
Товчись об свідомість. Старий макогін
Скрипить. Розум хай молочніє!
Якщо утрачаєш - лети навздогін
Своєму святому Месії!
І сонце трипільське довкола, хрести...
Ти - звідти! Ти родом ще звідти,
Коли не ламались історій мости,
Лишалися вірними діти...
А нині – череп’я сумне на межі.
Та свічка, що молиться в небо.
Закуреним ладаном... Стогін душі...
Врізається вічність у тебе!
(12.03.12)

... Побігти у сади простоволосі
Розхлюпатись росою по квітках
Зашпортатись у приспаних покосах
Впіймати промінь на тремких устах

Податися у мандри на хмарині
Пірнути пташкою у крони ясенів
Відшити гладь з озер аквамарину
Сягнути юності мрійливих берегів

Відчути смак малинового літа
Вділити ласки оксамитовій порі
Торкнутись мудрості старого Геракліта
Вклонитись низько вранішній зорі

Прикинутись дівчиськом вередливим
Гойдатися над прірвою століть
Палахкотіти вогником щасливим
Ви гомоніть, лукаві, гомоніть...

Остання твоя печаль
наче моя перша.
Скільки було прощань,
любчику мій, верше?
Скільки було слів
зболених і трохи?
Дощ по шибках лив,
жовтень мочив ноги,
мела зима слід,
сніг устеляв пісню.
Вірші мої від
сивих чуттів… після…

..і брехня - уповільнене вбивство.
Досконале, як весь Абсолют.
Опинившись у тім "товаристві" -
Судочинство відсутнє: - Салют!

Вас дістануть не кулі, а розпач.
І такий собі, відчаю смерк,
Що скубає, гризе, як і Злочин...
І ністільки ж униз , як і вверх...

І, можливо, навіяний протяг
Того вітру - з фамільним Гербом,
Вас одягне у свіжий свій одяг
Не написаний Вами ще Том...

Кимсь брехня від спекоти зів"яне -
Ненажерливий всмерть Бумеранг!!
.. зацілую усі Твої рани
За єдине у світі Танго...

12.03.2012.

ПІСНЯ "НА ВІДСТАНІ ДУШІ"

Хтось пише вірші, так що слух чарують
Хтось прозу пише,так що аж спиняє дух.
А я,- чорнилом виливаю душу
В невмілу риму яку зарас пишу тут.

Я не пишу щоб когось здивувати,
І не чекаю визнання чи похвалу.
Звичайно,ці рядки ще буду розвивати,
Й покажу в них, думок всю глибину.

І як поет, не вийду я на світову арену,
І вірші ці побачать,-десь десятки два.
Та не число є тим, що має значення для мене,
А розуміння слів, в яких моє життя.

Можливо і не зможу донести я,
Всю суть і сенс думок,які вирують в голові;
Можливо не зумію розказати,
історію оспівану в душі.

Але я все одно напишу,
Запишу у віршах своє життя.
Думки свої у римах я розкрию,
В рядках сховаю все своє буття.

3 Березня, 2012
Уляна Л. (Нью Йорк)

Учора вгледів очі біля баку,
сумні, нещасні очі - й остовпів.
Хтось палицею відганяв собаку
і зграю диких мартівських котів.

А вільною рукою грібся в кучі,
швиденько щось за пазуху ховав:
чи шкуратки банана, чи онучі...
Негадано я очі ті впізнав.

Приречені, розпачливі, нужденні -
є у них щось від Спаса на хресті...
Я бачу їх, прокинувшись, щоденно
у дзеркалі розбитої мети.

1999р.

Я світло твоє і тінь,
я сонце і холод лютий,
я золото, срібло, синь.
Якою сьогодні бути,
залежить не од вітрів
і не від погод і віянь...
Ти б тільки любити вмів,
а решту - сама зумію...

Азалії і орхідеї
натхненно квітнуть
в оранжереї.
Диво природи серед зими,
тут райські рослини
і райські птахи… –
вмить відступають білі сніги.
Азалії і орхідеї –
дарують світу весни ідеї.

2010

Ви малюєте квіти й жінок, –
Всі сюжети на світі схожі,
Але Ваш неповторний вінок
Пророста на скрижалях любові.
Подих пензля легкий, наче промінь
І прозорий, як вранішня тиша,
Промовляє до нас невідомість,
Наче жінка кохана й безгрішна.
Як Мадонна, троянда пречиста,
Кароока мальва всміхається,
Лісових конвалій намисто
Недоторканим світлом лишається.
Квіти плачуть, радіють, палають,
Квіти – очі землі і вуста,
Знаки долі завжди посилають
Й не рахують ще наші літа.
Переливами фарби граються,
Десь чека недопите вино,
Як багато у квітах грації,
В них – душа й непідробне тепло.
Ця симфонія справді квіткова,
Ви – Художник і Ви – Садівник,
Сонцесяйний квітне казково
Ваш чарівний величний світ.

2010

ОСТАННЯ КРАПЛЯ

Сльо́зи Всевишнього оплакують людину,
Вмивають ви́разку відмови каяття,
Й, обпалюючи гнівом шлях загину,
Остання крапля розтрощить буття.

І відкупитися молитвою від Бога
Не вдасться вже. В очах Його давно
Нема невинних… Є лише дорога
Усіх на пла́ху, по життєве дно.

Там, без лахміття виправдань, душа
Оголена, прибита покаянням
До скелі із гріхів, себе не спокуша,
Зазнає ляпаса всевишнім покаранням.

Павло Гай-Нижник
12 березня 2012 р.

Не сотворіте ідола собі.
Собі кумира – о! – не сотворіте!
Колишній каторжанин, далебі,
Не захотів би жити у граніті.

І як воно: з етапу – в монумент?
(Птахи й зіваки люблять монументи).
Такий собі приручений поет:
Ні за життя свободи, ні по смерті.

Обплутаний тенетами пліток,
На постаменті – щоб і не пручався.
Нам легше так, не бачив-бо ніхто,
Аби, гранітний, плакав і сміявся.

10.03.2012.

Половина душі
запорошена снігом ще мерзне,

половина душі
вже всміхається сонцю і квітам -

вже недовго, ще трохи –
земля свою душу отвéрзе

і пригорне мою,
аби ніжним теплом оповити.

Я чекаю моменту,
я прагну відчути цю злуку,

я втомилась від криги
та вірю, що скоро вже скресне...

Я напружено слухаю
перші пробудження звуки,

підставляю обличчя
під краплі дощів перехресних.

Половинка душі
запорошена снігом ще мерзне…

2012

Не тривожте мене, мені сниться
Моя мама така молода.
Біля двору старенька криниця
У якій чудодійна вода.
Лелечата з гнізда виглядають,
На старезній засохлій вербі,
Невідомі для них іще далі,
Як і небо, такі ж голубі.
Не тривожте мене, я устигну
Повернутись у будні ці злі...
Просто хочу малого хлопчину
Ще зустріти у нас на дворі.

12.03.12р.

Снежной литературы выпростался проём.
Просто Анна Каренина мне говорит: пойдём.
Мне говорит, ссутулясь: "Чем я не Гюльчатай?
Я превращаю в эрос всё, что ты мне ни дай".

Мне говорит - "послушай", и притворяет дверь.
Вот, я купила уши, на, говорит, примерь.
Тут, говорю, делов не на пять минут.
Знаешь, мне эти уши в принципе не идут.

Я ж не на пергидроле, чтобы менять окрас.
Не во Китае шиты, мне и мои - как раз.
Я ведь сплошной, двуухий, собранный человек.
Органов и деталей - полный боекомплект.

Стать приложеньем к Анне глупо и не с руки.
Пристальные дворяне призрачно далеки.
Просто за толстым графом карточный всплыл должок.
Просто на супермаркет зябкий идёт снежок.

Как бы вам подоступней? Анна моя жива,
Но у неё отстёгнута голова.
Я не знаю, что делать, просто стою окрест.
Train of Anna Karenina is the best.


2011

Нас называют кораблями,
Нас любят минными полями
Неравнодушия земли.
Объята плотью наша костность,
Навстречу прёт какой-то космос,
Какой уж там приобрели.

Ещё проверит воздух топкий,
Насколько хороши заклёпки,
Осознавая в свой черёд,
Что речь у нас - на самом крае,
Что не сама она играет,
Что и ведётся, и ведёт.

Рази нас, встречная минута,
Мы станем главное кому-то
И лёгкой песенкой навзрыд.
И наша память нам с тобою
Першит и кажется звездою,
В зобу дыханья говорит.

В перволазоревом узоре
Мы литер вспахиваем море,
Как если вскользь живём с листа,
Или как будто наша нота
Смешит и балует кого-то,
Первопечальна и чиста.

2011

Жити треба так, наче ти метелик-одноденка, якому начхати на анамнез, ламані лінії долі і різні там ДНК; краще мітити кожну квітку, причащатися фарбами, і засинати під вологе дихання Лари Фабіан; збивати із ніг перехожих, вони ж бо як стáтуї, пливуть на гондолах тіней своїх по асфальтові, і хоч би хтось посміхнувся на всі тридцять два немолочні, сьогодні у земнонебоводних – це злочин; посадять тебе за ґрати – власні ковані вії, не полетиш більше в небі бездомним повітряним змієм, будеш сидіти в своєму кріслі – цмудити осінь, келих дощу сухого, розлита ніч на підносі; і ніхто, і ніщо, тільки вершини твого недосяжного тіла пам’ятатимуть, які альпіністи їх підкорили, і зірвалися вниз, і зникли, мов метелики-одноденки, розчинились у кислотних очах твоїх лише деякі…

Не важко серцю в камінь обернутись,
Коли його гадюча пестить лютість.
Молитва « Отче наш» - м’яка відрада ,
Душі людської лікарка по суті.

12.03.12

Зазнач,

він – сам-собі-присутність,
присутністю для всіх, і все
на явища, на сутність,
умов життя відсутність,
і кволий, шолудивий сенс,
криваво-п´яний перший секс;

здавна – писати в стіл солодка втіха,
душняк-дозняк-рілекс,
( – фавстівська фабула!)
завернутий, без спіху,
для себе сам, для зла,
своїм убивчим ритуалом,

феноменом – без виграшних прикмет,
законом, правилом без правил,
у горлі кістка (гопник, чи поет?)
у собі сам … Аскет,
блукач, невдаха, дикий пес,
боржник, гульвіса і бальбес;

і ось – побитий вітром і дощем,
несе свавілля важкий прес
життя з слабким плечем,
щоденним цюпанням, плачем,
свій персональний хрест
звабливих уст і перс.

Він – сам-собі-рулетка і палач,
податкова, рекет і фірмач,
шия і петля для довгих ший…
Він сам для себе нищівний!
Він на папері бунтівний
для себе… а тому –

Пробач.

м. Баранівка 2001