Споконвіків кота бояться миші.
«Як пострах цей змінити на щось інше?»,-
Старе й мале над цим ось голови сушили.
«Щоб ми завжди були напоготові,
Дзвінок на шию слід почепить котові.
Завіється лайдак мишей ловить,
Дзвінок про це нас сповістить»,-
Спало на думку миші молодій,
Як можна справді зарадити біді.
Зібралось товариство рудувате
В забуту людом крайню хату.
Яка знялась тут веремія
(Мишва, як всі на світі, радіти вміє)!
Та ось як оплески і галас уляглися,
Слово взяла найстарша й наймудріша миша:
«Що тут казать – чудова думка.
Вона і справді може стримать недоумка.
Одне лиш не второпаю достоту:
Хто візьметься за небезпечну цю роботу?»
P.S.
Ідеї щонайкращі лишаться словами,
Як не потвердяться ділами.

Лис якось у криницю впав.
Од страху й холоду там потерпав
І вже з дружиною та дітками прощавсь,
Як невідь відки на той час
Почувся голос цапа з високості:
«Вас жаби, друже, запросили в гості?»
«Як, вам не довелося чуть ніде,
Що посуха в наш край уже іде?
Я тільки-но довідався про це,
Ближч до води майнув мигцем.
Вона така тут чиста і смачна!..
Якби подужав, випив би до дна!
Оце допавсь до неї, мов до браги віл,
Не маю сил, щоб рушити відсіль...»
Як цап почув про посуху страшну,
Став на цямрину та й униз гунув.
А лис тільки й чекав тої хвилини,
Щоб стрибнуть цапові на спину
Та, ще й на його роги спершись,
Нагору видертись нарешті.
P.S.
Світ призвичаївсь жить без осуду та жалю,
Коли на дурневі розумний виїжджає.

ніщо не почнеться без тебе це установлене правило кожен щасливчик може побачити на установлених бігбордах по усій країні майже усій східній Європі і абсолютно усій південній Африці

бо щасливчики кожного ранку заплітають собі на правицю міжнаціональні зв’язки немов фєнєчки за допомогою програм новин соціальних мереж сусідів по кімнаті у гуртожитку політичних карт та інших засобів масової інформації

бо щасливчики навіть прокинутися не встигають а думка про те що ніщо не почнеться без тебе уже розтікається по їхніх тілах сполоханим нічним теплом

але коти і кішки які прохавані з цього приводу значно краще і просинаються значно раніше ніби Японія злизують це сполохане нічне тепло переможно мявчать і займаються усіляким таким дрібним саботажем

отак і стає зрозуміла уся велич котів але тільки не собак які давно на цю тему забили лишаючи увесь кайф на призволяще

ніщо не почнеться без тебе навіть комунізм якби він починався прямо зараз пропустив би тебе вперед ніби вагітну жінку у черзі за молоком або Леніна у черзі за бронетранспортером

старий Мао до речі не знав російської бо у нього були справи важливіші але кажуть що дивлячись записи вождя по відаку вітчизняного виробництва окрім здобутого потужного педагогічного досвіду він зрозумів ще одну маленьку але дуже корисну думку бо помітив коли Іліч картавив особливо енергійно китайською це було співзвучно фразі ніщо не почнеться без тебе

2011

Коли ти починаєш називати речі своїми іменами
мені стає моторошно
неділя одягається в будень
кіт мишей висвячує на той світ
а кактус на твоєму вікні нагадує людську душу
круглу
таку що хочеться до не неї торкатися
не шкодуючи пальців і не думаючи про наслідки
ти кажеш що найкращу каву іще не виростили
що « травеньв’яне» а червень стане останнім місяцем людства
бо дорогу у небо нам вказуватимуть кульбаби
ти кажеш що в моді сьогодні (тобто в неділю) національні мотиви
і одягаєш усе навиворіт
спалюєш день як останнього сірника
і топчеш босими ногами тліючий попіл вечірнього міста

(перебігаєш з барів у ресторани, гуляєш, п'єш за любов, співаєш караоке, фліртуєш, підморгуєш офіціантам, береш подвійне, замовляєш ще, їдеш верхи, скачеш у гречку, рубаєш від плеча, забуваєш про головне, робиш себе сильнішою, як казав Ніцше)

і називаєш все це своїм іменем
чи скоріше його змістом

Лежить у сховку сіроман
За кілька кроків од поживи,
Та лиш ковтає слину:
Не залиша отару сторож ні на мить.
Раптом овечу шкуру бачить :«А що як?..»-
І дія вже опереджає здогад.
Лише поглянув сторож в інший бік,
Як вовк в «овечку» загорнувсь:
Пощипує з отарою траву,
Пропхався з нею і в кошару.
Примітив овечку доладненьку
І дожида нагоди вискочити з нею...
«Зберу друзяк і пир такий утнем,
Що ліс гримітиме піснями й сміхом!»-
Од насолоди аж заплющив очі вовк
І не завважив, як сторож увійшов,
Аби добрать овечку на вечерю.
Звичайно ж, що обрав найкращу.
Та ж і була вона найближче.
І вправно так по шиї полоснув ножем,
Що й клацнути зубами вовк не спромігся.
P.S.
В яку б там шкуру не рядивсь хижак,-
Кари не в змозі уникнути однак.

Голод і спрага світ за очі лиса погнали
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся навпроти
Галузки тої, що була найнижче.
Розгін, стрибок...Здається, трохи вище,
А грона начебто заповзялися
Грать у «квача» із бідолашним лисом.
«Стривайте, кляті, я вас-таки дістану!»-
Вже не кричить – шипить із сил останніх.
Розгін, стрибок...ізнову й знову...
Од спраги відібрало мову.
Одхекавсь лис та й каже винограду:
«Ти, мабуть, невимовно радий,
Що подолав мене в нерівній боротьбі.
Та все ж годиться знать тобі,
Що насправді було в мене на мислі:
Не їсти ягоди ці кислі,
А позривати ( бо ж усі червиві).
Щоб якнайдалі однесла їх злива!»
P.S.
Як огріхи свої ми визнавать не хочем,
На інших їх ми звалюєм охоче.

Кульбабка і біла сніжинка!
Так скоро зникають вони.
Перша ще проросте,
Друга десь зникне у водах,
Розстане мов сни водяні.
Сніжинка заплаче слізинкою.
Кульбабка, кудись полетить
І знову зернятком впаде.
У сонячнім цвіті красується
І житиме так з року в рік.
Біла сніжинка розтане і парою
Шукатиме друга,осяде в росу,
Піднімуться в небо де білою хмарою,
Гулятимуть небом, плестимуть косу .

Бог нам сотворил Вселенную Света,
Чтобы в нем играли всегда.
Через каждого из нас
Великий Дух выражает себя.
Он говорит о Мирах Сознания.
Для детей это только Свет.
Он - Дух Жизни Мать/Отец.
Мы - дети Божии - Сознание Христа.
МИР тот, каким ты станеш
- Доверие, Гармония, Любовь, Красота и Истина.
2011г.

невже на цьому ярмарку життя
обов"язково повністю розпродати себе
вміння писати лівою і малювати пензлем
краплі терпимості і крихітки віри
віддати всі осені й зими
невже, відчайдушна душа,
тебе таки на розпродаж завело життя
за копійку - рік двотисячний
дві тисячі третій за гривню віддаш
за вміння спати коли зовсім не спиться
цілу десятку напевне візьмеш
будеш щаслива купиш цукерків
які каменем зупиняться в тобі

Бавитися в життя поки ще можна
допоки відростають крила
і небо надто синє над тобою
залишати сліди по собі
намочивши ноги в калюжі у самому центрі міста і
слухати як воно б"ється і стукає у такт твоїм каблукам
заглядати в очі зустрічним
окрім втоми в них мрії знаходити
виринати з-під землі, як з одного життя в інше,
з одного часу в інший
залишивши з вагонами Лету і Стікс - ще вчора метрополітен
А потім раптом загубити межу
їздити туди-назад, як продавці серветок і голок
забути, який в тебе слід,
ненадовго випрошуватися в Харона, щоб полити вазони
і знову їздити туди-сюди, туди-сюди
поки зовсім не канути в Лету.

Мій сон ховається біля робочого стола.

Кожного разу,
Коли я сідаю до комп’ютера,
Мене огортає спокоєм,
Пеленає затишком.
Сон теплою хмарою нависає наді мною
І починає наспівувати свою найновішу колискову…

Кожного разу,
Коли лягаю у ліжко,
Мене пронизує холодом зимного простирадла,
Яке пахне свіжістю альпійських луків
І нав’язливою рекламою прального порошку.
Неспокій влізає під ковдру,
З-під подушки виповзають тривожні думи
І, воїнами у металічних панцирах
З виставленими вперед списами,
Обступають мене.

Кожного разу,
Коли лягаю у ліжко,
Я починаю думати,
Що як багато геніальних творів
Я зміг би написати
Якби спав за столом
А працював у ліжку.

Хоча робота у ліжку
Кожного разу
Передбачає інший результат.

2011

Минає вечір, знову ніч. Не покидай мене бажання.
Горить все тіло і воно чекає сильного кохання

Я хочу ніжних почуттів і поцілунків по усьому тілу
Спітнівши падати в екстаз, відчувши міць твою і силу

Кричати, щоб стогнали стіни й щоб матюкали нас сусіди
Я хочу сексу без вагань, щоб не спіткали потім біди

Й щоб в темряві твоє ім’я, я промовляла мій коханий
І обійнявшись після сексу сказала: «Ти мій бездоганний».

коли настане пора матіоли
прийде час ув очі тобі поглянути

не обдуриш дотиком
не обведеш навколо пальця
не засмієш мого голосу

а будеш
через вікно прочинене
рахувати зо мною
китиці дрібного фіолету
меди раннього літа вдихати
і слухати як дзвенять
насипані з подолу ночі
роси

коли настане пора матіоли
прийде час ув очі тобі поглянути

не шукатиму форми
не гризтиму душу
не краятиму серце

а буду
тихо снувати павутину
суму білого
запахами матіоли
вкриватися
з цвіркунами про вічне
розмовляючи

бо

коли настане пора матіоли
прийде час
настане вечір
запахнуть меди
задзвенять роси
заговорять цвіркуни
тільки ти мовчатимеш
у моїх долонях очі ховаючи

серце музики –
апперцепція океану
серце скрипки –
наче скерцо світла

тиша – моя Іма Сумак –
дослухай

я – твоя Леді Блант;
буде потрібно
(щоби не жебракувати
очима дерева) –
продай

2011

МАМА

Чи всі ангели мають крила? Мабуть ні!
Я ніколи не бачила їх у тебе за спиною.
Ти просто була ангелом без крил.
Всі твої дії були сповнені любов’ю.
Ти була завжди там, де потрібна була твоя ласкава рука.
Твоя безмажна любов зігрівала мене у зимові дні,
годувала мене , коли не було кришки хліба,
заспокоювала мене у днях розпуки.
Навіть тепер, коли тебе нема поруч,
я відчуваю твою присутність і тихі слова розради.
Хто ж ти така? Ти втілення добра- ти МАМА!

знаю

так має бути
ліс іще дихає
цією планетою

адже
вийшла трава

вийшли
до шляху Муравського
кудлаті сонечка мати-й-мачухи
пухнасті квачики медунки
шерехаті спогади
мигдалевидні жалі

знаю
всесвіту потрібна
viola in the house

2011

За вікнами гріє весна,
А перед ними,
Перед моїми вікнами,
Ще кактуси не зацвіли.
Між рамами
Ще мухи не ожили
І не розтанув вранішній туман.
Ще не закінчила бриніти
Остання нота марева,
Зимово-зимного,
Вишнево-стиглого,
Погубно-літнього,
Пилом присипаного.
Ще не вилізли
Зі свого кокону
Напівмертві дива,
На дива ще не схожі.
Не рухайте кокон!
Бо повилазять -
Взимку недомерзлі,
Восени недостглі,
Літом незгублені,
Пил свій позтріпують,
Кактусами поснідають.
Не рухайте їх,
Вони ще недоспали,
В моїх коконах...
Стане час - сама їх розбуджу.

В печеру загнав отару пастух в негоду.
Побачив диких кіз: «Так це ж нагода!
Годуватиму, щоб приручити їх.
А віхолу і так переживуть свої».
По кількох днях в печеру зазирнуло сонце.
Розглянувся пастух і крикнув: «Що це?»
Всі його кози покотом лежать,
А дикі – гуртом уже на пагорби біжать.
P.S.
Старих товаришів занедбувать не варто:
Вони – як у негоду ватра.

«Нате я й лис, аби перехитрити дурнів»,-
Подумав і раптово збочив,
А хорти помчали собі далі.
«Нізащо не знайти мене їм в оцім терні!»-
Сказав - і тут же оступивсь,
І аж підстрибнув од різкого болю...
«Що це за вихватка!..Ти з гончаками в змові?
Я захисту шукав, ти ж колючками раниш...»
«Е ні, стривай! Замість подяки, що я чую?
Ти оступивсь, а винні колючки мої?..
А знаєш , що вони мені – те ж саме,
Що пазурі тобі. Для захисту.
І це твоя вина, що наступив на них,
Бо, мабуть, уявив, що ти в своєму лігві.
Та ще й мене виниш... І як отака-от дяка,
То іншим разом сам тебе хортам я видам.
Р.S
Якщо шукаєш місце порятунку,
Не нарікай, якого він гатунку.

Як визволила миша з сіті лева,
То з його жінкою відтоді подружилась.
І от у бесіді відвертій спитала раз норівка:
«Даруй, царице, ти така огрядна і велична,
А світові даєш на рік лише одну дитину.
А я, на вид мізерна, виводжу стільки,
Що вже незмога просто полічити.
Щось негаразд, можливо, у вас з сексом?»
«Інша б розсердилась й нагримала на тебе,
Та не велить мені не стільки стан мій,
Як дяка за те, що ти колись зробила,
А ще відвертість твоя й приязнь.
Отож, як ти зо мною, буду теж відверта.
Не сердься, люба, часом мені здається,
Що виводок весь твій на те лиш,
Щоб менша братія моя – коти -
Була вдоволена тобою.
Тепер дещо про секс, що так тебе цікавить.
У вас, мишей, він, як крадіжка всього,
Що не так лежить в господі.
Вам байдуже – хто з ким, де й скільки...
В постійнім остраху й нашвидкуруч...
Яка од того всього втіха?..
А в нас!.. Як надходить пора сексу,
То завмира весь ліс од пристрастей,
Що в нас обох нуртують.
Цілісіньку добу з перервами малими
Трива любовна гра, аби ми вдовольнились.
Тож і являється на світ не нишпірка нікчемна,
А гора, що володіє царством лісовим!»
Р.S.
Перш ніж розмову делікатну починати,
Годиться співрозмовника достоту знати.

Якби можна було зупинить сонце,
то це треба було б зробить зараз.
Януш Корчак
(напередодні відправлення в концтабір Треблінка разом з 200 єврейських сиріт)


Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий, себто на загин, юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Кричить у моторошній тиші з високості:
За-віщо
У нас забрали черевички,
Так гарно ми в них бігали й стрибали,
Тепер же босими нас виганяють на мороз?
За-віщо, немов ягнят, нас стригли
І кидали в вагони для худоби?
За-віщо
Повідривали од матусь
І туди зігнали, де просто нічим дихать?
За-віщо? –
Луна безмовно в мерехтливій тиші
Голос, здавалося б, вже відгримілої війни,
Та до сузір’я в Павільйоні дітей
Нові зірки.ще й досі додаються..

прорісши,
не відаєш себе.
тріпочеш на вітрі,
відбиваєшся від невідомого
поспішно і безпорадно, –
вузенький листочок.
на вітті старої верби
тисячі таких як ти,
лиш ти ще не знаєш.
закусивши губи,
полосуєш світ собою, як лезом.
і день в порізах,
крізь які тече сонце...
боляче?
...
блакиті
подай мені.

Рання весна і перший теплий день.
«Ну, як тут просто берегом ходить,
А не поплавать? Та ще першим?!
Хлопці ж од задрощів помруть,
Дівчата возведуть мене в герої!»-
Так міркував хлопчак і роздягавсь.
Пірнув. Та що це? Не вода, а лід...
І глибина чомсь не така, як влітку?..
Хоч берег близько,- доплисти несила...
«Тону! Рятуйте!»- хлопець заволав,
Коли неподалік угледів чоловіка.
«Який же дурень, хлопче, ти...
Чи знає мати, де ти зараз?
Та лід же тільки-но зійшов,
І течія така ще сильна!..
Та, не порадившись ні з ким,
Ти в річку наосліп зануривсь»,-
Повчає так поговорить мастак.
«Рятуйте! Та хутчіш! Тону!»,-
З останніх сил хлопчак кричить.
...А мораліст неначебто й не чує.
Р.S.
«На все свій час»,- так кажуть люди.
Отож, слова безсилі і безглузді будуть
Там, а головне – тоді,
Де треба помогти в біді.

Бідна вдова тримала гарну курку
І на сніданок яйце щоразу мала.
«А що як дать подвійну норму корму?
Може, і яєць тоді побільша?»- гадає жінка.
І курка їсть все більше й більше.
Товстішає, частіше спочиває в холодку...
Чи ж дивина, коли якогось ранку
Вдова вже не діждалася яйця.
P.S.
Щоб не завдати справі шкоди,
Слухай не шлунок, а природу.

Хотіла б я забути цей день, цю ніч....

Та немає волі моєї на те:

І досі відчуваю гарячий подих і вуста солодкі ,

Що вп'ялися в серце назавжди .

І досі твої долоні, що спітніли від пристрасті,

Володіють всім моїм єством

Що за мить, солодша за отруту , пронизала

Наскрізь тіло й душу???

- О ні, не яд, а божество палке й нестерпне

Горить в тобі, коханий Пілігриме!!!!

Ти пам’ятаєш той підозрілий будинок,
заселений якимись невтішними зомбі?
Після пошуків житла, спання на стільцях
і у ваннах, після кількох ночей готельної печалі,
ти торкалася пальцями його цегли,
і вона була тепла й груба,
наче свиняча шкіра.

Пам’ятаєш того старого, який трапився нам на сходах?
Притиснувшись до стіни, аби пропустити,
він завмер, дивлячись услід настороженим поглядом.
Як він ловив кожен твій рух,
заворожено задивляючись угору,
доки в потоках сонця й пилу
спалахували твої порцелянові литки,
горіли твої солодкі коліна.

Сержант, який вів його справу, питав розгублено й недовірливо:
- Ну як же так? Місяць! Пройшов цілий місяць!
Ви що – не помічали, що він зник, що його немає? Цілий місяць?!
- Ну що ж, - виправдовувався я, - це був найкращий місяць у нашому житті.
- Ну а запах? – не міг заспокоїтись сержант. – Ви що – не помічали запаху?
- Ну що ж, - не погоджувався я. – Живі тут пахнуть не краще.
- Ви знаєте, що він помер в ліжку? Просто над вами. Проїв собою матрац,
стік на підлогу. Ще трішки – зішкрібали б його зі стелі.

Невимовне літо починалось тоді за нашими вікнами,
гіркі новини передавали по державному радіо,
і якби я міг померти, я би помер під ті новини.
Ти візьмеш моє серце, коли воно зупиниться, ти наповниш
його надією, щоби воно знову забилося в твоїх руках.
Що він говорив, дивлячись тобі услід?
Що він міг сказати, побачивши тебе?

Любити тебе навіть по смерті.
Я буду любити тебе навіть по смерті.
Ми чекаємо на неї, аби вилітати в повітря,
пробиваючи в темряві тунелі та ями.
Давай, старий зомбі, рухай кінцівками,
підспівуй смерті, підігравай їй на
розбитому банджо.
Співай про те, що ти знаєш краще за інших.
Час не має над нами влади, ми відганяємо його своїм співом.
Наша любов весело плескає в долоні,
щоденно поливаючи квіти
на наших могилах.

От рождения
ей дарованы длинные ноги
И кто виноват
что ими
Ее наградил Господь?

На льду,
Она рисовала
Затейливые восточные знаки
а когда шла по улице
Рифмовала стихи для мужчин.

Цілісіньке літо спекотно було.
Із неба – хоча б там краплина.
Не те що малі ручаї, ставки навіть висохли.
Дві жаби на криницю набрели.
«Стрибаймо!- кричить молодша із цямрини.-
Гадаю, вода аж на самісінькому дні!»
«Що ж, може, й маєш рацію,-
По хвилі озвалась старша.-
Та уяви собі, що там нема води.
Як вибратися звідти?»
P.S.
Скільки ж бо лих чека на тих,
(Скільки ж ще й інших покалічать),
Хто зопалу кидатися звик,
Не зваживши усе належно двічі, а чи й тричі.

Весь пагорб вигорів у лісовій пожежі.
Присмалена вогнем самотня груша
Стоїть посеред чорно-сизих плям.

Довкіл чіпляються лиш порослі акацій.
Над ними мертва височить сосна,
Ще залишились обгорілі шишки
На кінчиках її сухих гілок.

Угору тягнеться колюча гілка груші.
А там, вгорі, на пагонах нових,
Надзьобилися на веснянім сонці
Зелені стрілки молодого листя.

Снують по стовбуру, як сотні літ, мурахи.

* * *

Із тебе щось крапає.
Ти Кимось витікаєш.
Не можна спинити ніяк
Твій витік.
Куди ти?
Не дивись благально, не дивись жертовно
Не дивися так, ніби не розумієш,
Що за біда з тобою трапляється
В цю мить.
Твоя свідомість живе, вона не зникає
А ти зникаєш
Як страшно споглядати Тобі і Мені
Як ти зникаєш
***
Ти вмерла, так.
Тепер знаю.
Мініатюра спраглої плоті
Закопана в цвинтар.
І це знаю.
Але.
Я ходив, я ходив по твоїм потікам
Втоптано тебе в землю.
Наступного року обов'язково подивлюсь
Що там виросте.
Трансавангард.
Або гра на ситарі.
Чи спасінні практики духовні.
Чи ще хто витече.
В останні моменти вологості
Ти здавалася надувною лялькою
Для занять із тілом.
Кучугура попелу спинилась на серці.
Зачаділо в грудях, відіграно в голові.
Переглянуто кілька життєрадісних
Фільмів.
Переслухано кілька життєрадісних
Друзів.
Хіханьки-хаханьки.
Трах-барабах.
І ти забута.




квітень, 2011

стоячи в дорожньому заторі
я побачив жінку
на узбіччі автостради

її лице здалося мені знайомим
неначе моє власне
відображене у склі

раптом вона підійшла ближче
і повільно схилилася до вікна мого авто
моторошна напруга спаралізувала мене

«Синку, – вона запитала, –
що ти тут робиш?
Я стільки за тебе переживала,
ти мене вгробиш». –
«Мамо, я їду в Долину Багатства –
продати себе».
Вона відказала: «Синку, ця траса
до пекла веде».

Мандруючи через пустелю зачахлу –
до жаданих джерел,
ти збочив зненацька з належного шляху
й потрапив на Road to Hell.

Я спинився біля річки.
Бачу: мертва в ній вода,
де кипить уся отрута
цього світу.
Замість траурної свічки
тьмяно блимає ліхтар,
а все світле там забуто
й майже вбито.

Страх перед насильством влади
усмішки жене з облич,
і марний здорового глузду набат.
Це ніяка не «технічна неполадка».
О ні, це дорога в Ад.

І рекламними щитами
всі загачено шляхи.
Мов сміття, вся та реклама
літа навкруги.

Подивись на світ іще раз,
світ, в якому ти живеш.
Ще є час зробити висновки, брат:
це ніяка не «захмарна топ-кар’єра».
О ні, це дорога в Ад.

Кажу тобі, це дорога…
Це вірна дорога в Ад.

2011

ковила – жінка приречена
потрісканий степ
майструє Трипілля

нам уже й так – курай довкруги

кургани-дядьки – з люлькою
сонце – з медовухою

Чумацький шлях – важкий чоловік –
плаче росою
на вістрі світу

2010

Так уже ведеться на цім світі:
З кого глузують, той і сам до глузів схильний.
Над черепахою постійно збиткувався заєць.
Ну, звісно ж, за ходу її повільну.
Іще сяк-так воно, як наодинці,
А привселюдно – це занадто вже.
І черепаха на поєдинок зайця кличе.
Який же регіт знявся тут:
Знітився заєць і кричить:
«Та я й без бігу обійду її разів зо тридцять !»
«Ти ліпше замість хвастатися – спробуй!»-
Спокійно із-під панциря доноситься.
Як досхочу нареготалась звірина,
Судить змагання попросили лиса.
І от «На старт!» пронизливо луна,
І заєць стрімголов до фінішу понісся.
Біжить та й скоса погляда назад:
«Поки доплентає, є час перепочити».
Ліг заєць на траву.Чекав, чекав...
Не зуздривсь, як заснув.
І бачить вже себе на фініші.
Ну, звісно ж, обійми, поцілунки тут...
А ще до всього – кошик моркви повний!..
Якби не морква, до ранку спав би.
Але так закортіло похрумкати після бігу,
Що він негайно ж і прокинувсь...
І чує регіт. Але де? На фініші...
Можна б зробити одчайдушний спурт,
Та зрозумів, що вже запізно:
Суперниця долає фінішну межу...
Щоб не нарватися на глузи,
Сором’язливо заєць пострибав під тінь ялини.
P.S.
Надмірна певність в спритності та силі
Стількох і серед люду підкосила.

Я впервые в жизни знаю
чего хочется и что мне надо
На самом деле все просто –
Каждое утро просыпаться рядом
И твои золотые волосы
щекотали б мне ночью нос
пусть бы даже умом я тронулся
в аромате твоих волос
Разгадать прямоту твоих чувств
в нежной улыбке с легким изгибом
Я бы выучил наизусть
И ходил бы с профессорским видом
Кто-то радовался, кто б завидовал
что твою отгадал загадку.
Любопытные так и не видели
Как я волосы взяв в охапку
Прижимал тебя поближе
И мы стали единым целым
Вот теперь ты родная слышишь
Мои главные в жизни цели.
23.04.2011 А.Хромов

З криниці брав воду садівник.
Песик крутився біля нього,
А потім скочив на цямрину,
Загавкав, захитався і шубовсть у воду.
Невдаху кинувсь рятувати садівник.
І ось вже той –знов на цямрині.
Та замість подякувать рятівникові,
За руку куса його щосили.
«Ах ти, негіднику, отак ти платиш?!
Ну, якщо так, то повертайсь туди, де був!»
І садівник жбурнув невдячного у воду.
P.S.
Чи прикріш щось на світі може буть,
Як за добро злом віддають?

День проходить повз мене,
Мов кішка. (Чорна? Біла? Руда?)
Мякими подушками лапок
Втоптує в землю проблеми,
Щоб зранку із них проросли
Вже зовсім нові, невідомі...

День проходить повз мене,
Й щезає, як сотні до нього.
Потреться ледь чутно об ноги,
Муркне, зайшовши за обрій.
Як і сотні до нього...
Всіх не згадаєш... Всіх не забудеш.

Ні бідний, ні багатий був селюк:
На продаж навіть щось одвозив.
Отак би і до старості дожив,
Якби не сталася пригода:
Зібравши яйця з-під курей,
Навідавсь чоловік до гуски,
Яку купив задешево в неділю.
Одне яйце, але якесь незвичне...
Більше од курячих – не дивина,
Але ж, мов золото, блищить...
Показує дружині, цілує та його:
«Тепер ми станемо такі багаті,
Що, може, і покинемо село!»
А гусочка, наче вгадала намір цей
І хазяям щоранку додає багатства.
Ну, щоб подяку скласти Богові
Та гусочку ще краще доглядати...
Так ні: щасливці порішили
Завтра ж забрати всі яйця золоті,
А не чекати милості од птаха.
Розрізана напівпіл, гуска лежить,
Шукає яйця золоті подружжя ненаситне,-
Та навіть на звичайні натяку нема.
P.S.
Жадоба – така незборна сила,
Що і розумних дурнями робила.

І Він воскрес!
Даруйте, незбагненно.
І досі навіть невідомо як.
Життя - в гробу.
І це -
достоіменно.
Хоча...
до чого гріб?
Дрібниця позаяк.

Печеру ту
обсіли, наче мухи,
озброєні зумисне
воїни-вовки.
На глум
приниження
вони - найкращі в світі слуги,
скарать на смерть -
найкращі вояки.

А тут за каменем
невинніша за храм
вже тліє
мертва плоть.
Чи не когось ще треба
вистежить вовкам,
щоб довести,
що смерть -
вона усім господь.

Та де ж їм знать,
я к е на трепіт лебідь
супроти смерті
радості життя?
Закликав
Ангела
Ісус,
і Той в ранковий шепіт
явився з невідомості
незримого буття.

Панічний страх!
А що лишалось слугам?
Який тут штурм?
Яка тут "мертва плоть"?
Володар їхній,
смерть,
сама зробилась трупом...
Христос воскрес!
Воістину Господь!

24.04.2011

На голову волові сів якось комарик
Та й на всі заставки почав дзижчати.
Опустивсь на ріг і там продовжив пісню.
Коли співать набридло, звернувся до вола:
«Вибачте, можливо, я потривожив вас?
Може, вага моя обтяжлива для вас?
То не соромтесь – попросіть. Негайно злізу».
«О, що ти хлопче!- віл на те.- Байдуже:
Сидиш ти на мені, а чи літаєш.
Сказать по правді, я б і не знав, що ти отут,
Якби не обізвавсь до мене».
P.S.
Нагадувать великим про себе мріє
І щонайменша мізерія.

Береш у руки писанку. Дивишся
Як тонкі лінії випромінюють енергетику
Дотику до вічності.

Нитка життя веде від язичництва
До воскресіння,
Від світотворчого начала
До армагедону,
Від винайдення колеса
До Фукусіми…

Тригвер тримає душу між небом і землею,
Щоб вона мала вибір,
Щоб могла боротися з вітром,
А ми – з вітряками.

Свастика прив’язує промінням
До кореня людства.

Символи не змушують думати –
Вони, на рівні підсвідомості,
Дають тобі знання, яке ще вчора було вірою,
Дають віру, яка вчора була відчаєм,
Дають відчуття, яке колись було правдою,
Дають надію, якої не було взагалі.

А ця писанка
Була звичайнісіньким яйцем,
Знесеним рябою куркою,
Яка і не думала сушити собі голову
Над питанням: що було першим?

Бо для неї яйце – це продовження.
А для мене П’ятниця – це та,
Хто приносить сонце.

2011

ВСЕМ СЕРДЦЕМ МОИМ
В сердце своем я един с Тобою, Отец,
и признаю Тебя Бытием, Отцом всего.
Ты - Вездесущий, Всемогущий, Всеведущий Дух.
Ты - Мудрость, Любовь и Истина;
сила, вещество и разум,
из которых и посредством которых созданы все вещи.
Ты - жизнь моего духа, вещество моей души,
острота моей мысли.
Я выражаю Тебя
в своем теле и в своих делах.
Ты начало и конец,
в Тебе заключено все Добро,
которое я способен выразить.
Мысленное желание, зароненное в мою душу,
питается Твоей жизнью в моем духе;
и в назначеный час, по закону веры,
оно принимает видимую форму в моем опыте.
Я знаю, что добро, которого я желаю,
уже существует в невидимой форме в Духе,
и только и ждет исполнения закона,
чтобы стать видимым.
И я знаю, что я уже обладаю им.

ВСЕЙ ДУШОЮ МОЕЮ
Этими словами, Отец мой,
я хочу кратко выразить то,
чего желаю.
Я опускаю семя своего желания
в почву своей души.
Живительная сила Твоего духа
начинает воздействовать на него.
Стоит мне только впустить
в свою душу Твой Дух,
то есть Мудрость, Любовь и Истину,
и семя даст плоды.
Я желаю только того,
что приносит пользу всем людям,
и я прошу Тебя,
Отец, даруй мне добро.
Отче! Прошу Тебя всей душой,
чтобы Ты выразил во мне Любовь,
Мудрость, Силу и Вечную Молодость.
Прошу, чтобы Ты осуществил во мне
Гармонию, Счастье и Благоденствие.
Научи меня, как получать любые вещи
прямо из Универсальной Субстанции.
Не для себя прошу, Господи,
но хочу постич истину,
чтобы послужить всем Чадам Твоим.

ВСEМ РАЗУМЕНИЕМ МОИМ
То,чего я желаю,
уже имеет видимую форму.
Я мысленно придаю форму
только тому, чего желаю.
Семя прорастет в тишине
и во тьме.
Мое желание тоже обретает форму
в безмолвном, невидимом царстве души.
Я вхожу в свою комнату
и запираю за собою дверь.
Я спокойно и уверенно
храню свое желание в памяти
как нечто уже осуществленное.
Отче! Я жду совершенного
отображения своего желания.
Отче всеблагой! Я всем сердцем
благодарю Тебя за то,
что Ты уже осуществил
мое желание в невидимом мире.
Я знаю, что Ты щедро
и с любовью изливаеш на меня
все свои несметные сокровища;
что Ты выполняеш все
мои добрые пожелания;
что я могу приобщится
к Твоему изобилию;
что я могу осознать
свое единство с Тобой;
что все Твои дети
могут это осознать;
и что всем, что у меня есть,
я могу поделится с Твоими чадами.
Все, что у меня есть,
я отдаю Тебе, Господи.

ВСЕЙ КРЕПОСТЬЮ МОЕЮ
Ничто не разубедит меня в том,
что мое желание уже осуществилось в Духе
и сейчас обретает свою видимую форму.
Я остаюсь верен своему желанию Духом,
Душой, Умом и Телом.
Я осознал свое добро в Духе.
Я породил его в своей душе
в виде совершенной идеи
и придал истинную мысленную форму своему желанию.
Теперь я придаю своему совершенному желанию
видимую форму истинного проявления.
Благодарю Тебя, Отец! Теперь я обладаю
Любовью, Мудростью и Пониманием;
Жизнью, Здоровьем, Силой и Вечной Молодостью;
Гармонией, Счастьем и Благоденствием;
и умею извлеч из Универсальной Субстанции все,
что могло бы удовлетворить
мои добрые желания.

" Не сказал ли Я тебе,что,
если будеш веровать, увидиш славу Божию?"*

2011г.

життя людини нагадує
(але тільки здаля)
пісковий годинник:
у верхній чаші –
білий пісок мрій (це майбутнє)
у нижній –
золотий пісок спогадів (це минуле)
і –
так здається здалеку –
годинник працює як годиться:
меншає з часом піску
у верхній чаші
бо піщинки пересипаються
до чаші нижньої

але наблизившись
бачиш що цей годинник
є неправильний:
мало які піщинки з чаші мрій
залишають її
а більшість піщинок
що наповнюють чашу спогадів
з’являються невідь-звідки
у вузькому перешийку теперішнього

і розумієш
що за такої будови годинника
всьому піску ніколи не пересипатись
із чаші до чаші

але знаєш
що однієї миті
цей годинник усе-таки зупиниться
і нічия рука
не переверне його

тієї миті
золотий пісок у нижній чаші
перетвориться на землю
а білий пісок у верхній чаші –
на пару
що з неї зіткано хмарини в небі
2005

Ну что вы хотите, черт побери,
От этих лихих поэтов.
В джинсах молоденькая Ахматова
Идет на стрелку.
Конечно, немного виляет бедрами
И с сигареткой.
Конечно, идет в "Собаку",
Конечно, эмо.

2009

каплиця ніколи не спить.

каплиця чуває.
перебирає вервицю тривання,
приймаючи подорожніх.

коли запалюють свічку,
відчиняє образи,
і благословляє на день.

коли надходить ніч,
вона вкладається не спати.

приглядається до облич,
які течуть крізь лики святих,
і збирає у дзвін поклони.

пильно стереже молитви.
малі і великі,
тихі й гучні,
у горі та радості.

рано-вранці,
коли від першого світла
осипаються вітражі,
сяєво супокою
наповнює
її простір,
вкарбовуючи
у позачасся.

Коли ще вільними блукали в лісі,
Посварився кінь з оленем.
Хтозна чим би суперечка та скінчилась,
Якби не нагодивсь мисливець.
«Розсуди нас, чоловіче,- звернувся кінь,-
Щоб, не дай Бог, до бійки не дійшло... »
«Ну що ж,- сказав мисливець,- стану суддею.
Щоправда, за певної умови».
«На все я згоден,- погодивсь кінь.-
Певен, що правда на моєму боці».
«Як винуватим хочеш бачити оленя,
Тоді дозволь у пащу вставити тобі залізо,
Аби не прохопився зайвим словом.
А потім на тебе сісти. Справа видніша буде».
«Роби, що хочеш, щоб винуватим був не я».
Мисливець загнуздав коня - і вже на спині.
«Дивись, сохатий кинувся навтьоки».
«Нічого, від нас з тобою не втече!»-
І чоловік невдовзі оленя заарканив.
«Спасибі! Прохання моє вволив.-
Кінь проіржав.- Випусти тепер на волю!»
«Ні, на волі ти знов посваришся із кимось.
А в мене тобі вже не до сварки буде».
P.S.
Воля – найвища річ на світі.
За будь-яку ціну слід нею володіти.

- Она - воплощенная радость.
Цветущая молодая девушка - Она.
Ее глаза всегда подвижны и
лицо Ее сияет улыбкой всегда.
Всеми благоприятными знаками
отмечено тело Ее
и своеобразием Своей личности
Она может волновать Его.
Она искусна в пении
и Ее речь очень приятна, сладостна.
Она очень искустно может
подчеркивать женскую привлекательность.
Она скромна и добра,
и всегда очень милостлива.
Она обладает трансцендентальным лукавством
и умеет красиво наряжатся.
Всегда застенчива Она
и всегда почтительна.
Она всегда терпелива и очень серьзна.
Она наслаждается Им.
Она всегда находится на
высочайшем уровне преданности,
ибо Она - обитель любви.
Она может дать прибежище любым преданным.
Она с любовью относится
как к высшим, так и к низшим.
Она всегда благодарна своим спутницам
за то, что те делают для Нее,
ибо Она - величайшая среди подруг Его.
Она всегда держит Его под Своей властью.
Таким образом, оба, и Он,
и Она, обладают трансцендентальными
качествами и привлекают друг друга.
И по Своей трансцендентальной
привлекательности
Она превосходит Его,
потому что привлекательность Ее - это
трансцендентальной вкус супружеской любви.
В благодарность моему духовному Учителю:
Я выражаю свое почтение
Шри Шримад А.Ч.Бхактиведанте
Свами Прабхупаде, который очень дорог
Господу Кршне,
ибо он нашел себе прибежище
у Его лотоносных стоп.
Энергия братской любви Учителя
в моей жизни присутствует всегда.

2011г.

необхідність чатує
біля дверей мого пробудження,
готуючись до денного поспіху
і відхекуючись на черговій зупинці.

коли маршрутка, переповнена голосами,
нарешті вибухає на кінцевій,
світ затихає.

соборний дзвін
преображає місто,
і Полтва повертає
свої русла до витоків,
щоби промовити
вранішню молитву подяки.

немає і днини - новини.
серце це знає: чекає.
руки газети гортають -
шукають:
де біда?
дівчина вбита?
а молода?
знову війна?
а яка за рахунком?
кажеш, нема рятунку?
_________
і пішли пересуди
між люди.
множиться зло - язиками.
нами.
чи наші це ноги?
широкі дороги...
слизько:
занадто близько
лихо.
тихо!

Лис так заплутався у хащі,
Що начебто потрапив в пастку.
Тої ж миті насіла на бідолаху
Сила-силенна комарів і мошкари
Та й зачала вечірній свій бенкет.
Нагодивсь тої пори їжак,
Побачив покусаного лиса та й пита:
«Чим тобі, друже, помогти я в змозі?
Може, відігнати клятих паразитів?»
«Все що завгодно, тільки-но не це!..»
«Чому?»- дивується їжак.
«А тому, що кровопивці вгомоняться.
А от як ти одірвеш їх од справи,
Покличуть на підмогу братію свою
І гуртом тоді мене вже й справді доконають.
P.S.
Часом не сила й спритність стають в пригоді,
А просто витримка. Та й годі.

голуби зимують
у гілках горобини
гілки горобини -
у тиші

тиша зимує
в кошиках із яблуками
а може
у самих яблуках

яблука пахнуть
твоїми руками

люблю голубів…

2011