Вони народжуються першими.
І помирають першими,
приречено хилячи голівки
на святковий вівтар краси, –
кому як судилося –
хто в іскристому кришталі,
хто у вишуканій порцеляні,
а хто – у гранчастому склі…
Бо вони – первоцвіти.
Любов до них
така незмірна і буденна,
що кожної наступної весни
їх стає на планеті
все менше і менше.
Щорік
із початком сезону
квіткового полювання
їх заплановано визволяють
із рук підступних браконьєрів
у хустинках і картузиках.
…А потім,
задля високої мети
збереження природи,
підошвами казенних черевиків
знавісніло розтоптують
беззахисні тендітні стебельця.
І ніхто,
крім землі і неба,
не помічає німого благання
у сповнених подиву і жаху
пелюсткових очах:
«Зупиніться!
Ми ж іще живі…
Дозвольте нам
померти
красиво!..»

25.02.2011

Когда в человеке болезнь начинается,
Себя оздоровить таблеткою он
пытается,
Но болезней нет, как таковых,
Ибо, клубок негативных эмоций - причина их.
Когда в среде обитания царит Покой, -
Жизнь в гармонии со своей душой,
Все проблемы обходят человека стороной.

2011г.

Эпохи цивилизаций, для меня,
Это части Времени, и сквозь них прошла моя душа.
Проходя, воплощалась в среду обитания,
познавала суть ее,
а познав, далее в
пространстве Времени продвигалася.
Сегодня-сейЧАС, иду,
наполняю Светом пустоту...
Я путишествую, я стражник СтранникА.
Я ОдинОК-один образ креста.
Рядом, в одеждах из
нитей Божей Любви,
сейчас, мои Друзья Учителя -
их благотворящая Энергия Добра.
Они, - СтражникИ МИРА,
ВСЕ ЗА ОДНОГО, ОДИН ЗА ВСЕХ,
в Эпоху Нового.

2011.23.02.

ще здалеку
від горизонту
побачила дерево
воно закривало півнеба
й світилось незвично

нарешті я підійшла

й тож не дерева крона півнеба заступила
то замислений Джура скам’янів наче брила
навкруг нього молоді Вітри поставали
що чули од діда-прадіда оповідали

загули Пороги під водою Дніпра
випросталась
потягнулась угору принишкла Трава

над Великим Лугом
небо стало пругом
зблиснула Кінська Вода
повертається Пам’ять
пробуджуюсь я


* За картиною в кераміці Галини Севрук

так
хочеться
сказати комусь
я вмираю
не тому що
вмираю
а тому що
хочеться
так
і
так
хочеться
почути від когось
у відповідь
не вмирай
не тому що
а просто

2011

я кричав
виривався із тіла
малював
на стінах вікна

мені не потрібні
двері
лиш тільки
би бачити світло

ти приходиш
до мене часто
проти тебе
у них шприци

я не вірю
ні їм
ні шприцам
їм не вірять вени

я малював
у вікнах море
його стирали
прибиральниці

а коли малював
я знову
мене били
електрошоком

я відправлю
тобі сову
і вкажу свою
адресу

забери мене
звідси
пирогова 109
палата номер 10

2011

Лікарю,
Вилікуй її від кохання.

Чаклунко,
Дай їй напитися чарів,
Щоб вона забула про мене.

Правдо,
Стань солодкою,
Щоб я міг проковтнути тебе.

Пісне,
Народися у серці зболеному
І обмий мої рани сльозами.

Вічносте,
Заховай у безпам’ятство все,
Чого ніколи не зможу змінити.

Доле,
Подаруй мені крила,
Щоб міг я стати
Журавлем у небі,
Лелекою,
Що приносить дарунки.

Янголе,
Позбав нас від страждань
І подаруй нам янголятко.

Демоне,
Відпусти мою душу,
Не тримай мене за крила,
Дай мені волю,
Щоб я міг піднятися в небо
І стати для неї
Піснею,
Долею,
Правдою,
Лікарем,
Вічністю,
Янголом
І янголятком.


2011

Чи ти мій сон, що написаний мовою древніх атлантів на фантомах уяви?
Чи ти – той танцюючий образ над горнятком міцної ранкової кави?
Чи той візерунок, що вплітається сріблом у древні ведичні легенди?
Чи шторм, що змітає буденність і бляклість до крихти, до краплі, до щенту?..
Я не відаю, що ти і хто ти,
Але ти в мені,
ти в мені, наче кров,
наче слух,
наче кожне скорочення м’язів.
М’яка арабеска на теплій арабській стіні…
Узор на спині…
Смаглявий пророк кольорових солодких фантазій…
Я зрослася з тобою,
Я зростила тебе у собі
Я пустила коріння
В твою душу,
А може, і глибше.
Поділила наш час на секунди
У довгій добі –
Половина з них нам,
Половина – чужим попелищам.
І виходить багато…
І виходить, що ми не такі вже й самотні
І глибока печаль – це як плинне шовкове сукно
Ми поріжем її
на сьогодні,
На завтра,
на потім
і крізь час перетрем - перевієм
шовковим піском.
І хай кружать довкола
Розмальовані демони снів
Хай танцюють свої
Віроломницькі ритуали.
Нам не треба боятись -
ми золотом на рукаві
розцвітем у Того,
Хто допише
Потому і нас
У Священні Скрижалі.
01-12,2010

розкинуті фарби купідонами
небо – блакитить, сонце – палає
моє серце зеленого кольору
відтінку твоїх очей

всі зірки вже давно закоханих
ними ж вони й перераховані
обов’язково і ми спробуємо
натиснувши “any key”

і може все-таки скуштуємо
махіто із запахом дотиків
недосконалих, зате відданих
чистоті нашої етики

розкидатиму пелюстки тюльпанів
і відчуватиму ніжний запах
запах твого (нашого) подиху
і може все-таки

цього разу буде без “може”…

2011

Астронавти, астронавти
Космонавти
Ідіоти
Поліглоти
Інше виродство земельне
Я до вас кричу, мов в казку
Все для того, щоб не впріти
У підпахви вурдалаці
Що копитом росить босих.
Мене крутить, мене вертить
Мене кидає в безодню
Виригає в дно підошов
Де цілується земля
Мене нудить, мене мелють
Із волосся тчуть барвінки
І узварюють вінки.
Тіло небесне вертається в небо
Скавчить, як собака, що з чогось вмирає
Воно щось вжадало, взяло та й не взяло
Сказать не забрало, а сказу забракло
Забрали скажені скуйовджені соки
І трубкою всмокту вдавились мороки
В морозі сиділи й кляли кляті води
Водяних Водяних Водяних Водяних
Русалок
Самих себе
З іншого боку, в дзеркалі розбились та втопились
У лоскоті.
Світоч сколотив млетиво мережаних пелюсток
Завівши їх годинники на чверть впередназад.
Але тіло небесне вертається в мене
Але тіло твоє прямує у землю
Але тіло наше - це як дерева
Що вітрують лісами у пошуках зрубу
У пустотах котрого хтось завжди
Ночує.
Порожнеча, заповнена... Пам'ятаєш той смак дитинства?
Слизва і сльозьва на корі післяврання
Мешкетиться, бешкетує, вигулюмкує
Вицегокує із пекла срібну сережку
Й браслет із синьо-чорної нитки -
Кадр тягкої тканини
Що жуйкою влип на пам'ять підошов
Що землю блукають, як вівці шотландські
Копитяться...Ще досі не забудено про Казковість
Про мавок у підсвідомості рясних на злягання ночей
П'яних на розмови невбогі, що богом, мов цвітом
Вкривали луги наших страхів, закляклих від переляку
Коли ми вперше подивилися один одному в очі, як один одному
Скористанньовока можливість ув'язнити вморожені боязкості
В андрогінну плаценту нашоспільного начала
Що швейною ниткою вшовшився в штани, які не розлізуться
Не розв'ятвляться, не споконвічаться і не розкуркуляться, шовкові
Під сірниковою активністю пачківств, цигаркових легенехворих
Деструкцій раковин слухів, давно відмозкованих, впірсингованих
У наше єдине буття
У наше коханне снування.
Платинова ложечка.



лютий 2011

На строкатому килимі осені
Два метелики -
Спогад з літа.



2011 р.

..............М.
смерть схожа на собаку
вона нюхає мене опівночі
обнюхує
моє обличчя
ноги
спину

вона не дихає
але майже дотуляється
до мого тіла
порожнечею
пустотою
що у неї під капюшоном
темнотою своєї сутності

у неї немає обличчя
вона без носа
але я відчуваю як
вона вдихає моє тепло
запах моєї крові
аромат плоті
пахощі парфумів
вона вдихає
присутність життя
і не видихає нічого

мороз пробігає по шкірі
я не дихаю теж
певно
в такі моменти
смерть схожа на мене
чи навпаки

холодний піт
приводить мене до тями
і я ловлю себе на думці
що це був не сон
що це я
нюхала смерть
над прірвою
перед кінцем
світу


2011

сади
вишневі усмішки
у вишнях – небо
три вишеньки
в дитячій
на стіні
знадвору – садженці
ґелґочуть
співом
ще ненароджених
немовле-ягід

світ вишній…

давай будемо
один в одного
хоча б
родимкою на шкірі

я візьму
фломастер
і намалюю тебе
на грудях

так ти будеш
зі мною вічно
тим паче
ближче до серця

або давай не будемо
один в одного
родимками
на шкірі

улітку з’явиться
підла засмага
і тебе не зовсім
буде видно

а серце можуть
мені замінити
наприклад
через хворобу

давай краще
станемо
зайчиками
мабуть, сонячними

будемо гратися
малювати
посмішки
на чужих вікнах

але спочатку
намалюємо
на наших
станемо егоїстами

або давай не будемо
зайчиками
ні сірими
а ні сонячними

бо сонце
заходить
за обрій спати
періодично

а я хочу
тебе цілувати
що секунди
доки дихаю

давай тоді, може
залишимося
людьми
такими холодними

холодними шкірою
на відміну від зайчиків
і не помітними
на відміну від родимок

зате
гарячими в серці
на відміну
від інших

2011

Ти маленька незграбна лялька
пластикова але не пластична
твої синтетичні кіски недбало заплетені
втомленими китайськими пальчиками
на чотирнадцятій годині дорослого життя
Ти маленька незграбна лялька
твої усміхнені вуста мовчать про те
як хочуть потрапити в хороші руки
у маленьку затишну кімнату
в якій є одне вікно і одне ліжко
і ніколи не повертатися додому
де треба навчити братика
і трьох захованих (не похованих) сестричок
заплітати маленьких незграбних ляльок
вбирати у пишні платтячка
рум’янити бліді щічки
і ніколи не дивитися їм в очі
у них віддзеркалюються сльози
Ти маленька незграбна лялька
допоки з тобою ще можна гратися

Его Энергия во мне:-
Время не ждет, в Корень зри.
Апокалипсис - ветер перемен, направление:
Акцент на Вознесение Земли.

Апполон Гипербореи - Свет внутри.
Дано через икс в центр войти.
Вперед, силой своего сознания,
Откройте себя для любви.
Цветок и Нож - Сила Мудрости Девяти.

2011.18.02.

У твоєму монастирі
самотності стало тісно

* * *

Придивилася і побачила
що пейзаж твого серця
перемалювала рожевим кольором

* * *

Печалилося, печалилося і розвиднілося
теплим подихом весняного вітру
ти увійшов тихо і залишився ...

* * *
Твоя присутність така мовчазна
і я мовчу ... говорить присутність.

кидаєш один камінь -
кидай і другий

знаю
ти кинеш і третій...

чому
не перетворююся
в гору каміння?..

таємниця
(для мене
для бога моїх портретів -
сумних і високих
портретів
серед каміння)

ти - дійсно глибина:
вперто
носиш
стільки гравію
за пазухою

і він мене жаліє
оцей
твій
гравій

падає...

в тишу...

в мовчання...

до ніг...

2011

пригорни мене холодно
до облізлої шкіри зацілуй
вироди любов вистрадано
я пеклом ладен заплатити ціну
за-колихай
музикою спорожнілих келихів
твоєї крові отруйна ніжність
солодка заборона усіх гріхів
нехай горить у своїй вічності
і все заради чого у ніч твоєї зради
залиш мене у смутку
шукатиму відради
покличу смерть
прийди...

17.12.10.
04:45

П’єш з ним каву –
ворожиш на кавовій гущі.
Береш його за руку –
ворожиш з долоні.
Розбиваєш йому серце –
не знаєш, що робити,
але ж це просто:
вціди філіжанку крові,
уяви, що це – кава.

2009

Знов чорним простирадлом накрила денний світ,
І задушливим туманом потягається лінива ніч.

Ти знов не спиш, я знаю, ти думаєш про день, що буде завтра
Про той день, який своїм холодним ранком стискатиме твої думки...

Ти знов не спиш - вдивляєшся у місячне обличчя жовте, немов покійника якого.
І так пече у грудях та досада, що наче оцтом полита рана.

Ти знов не спиш, бо страх бере перед незвіданим життям.
І сльози на очах ,як павутини отруйної комахи.

Ти знов не спиш, може й не заснеш ніколи, бо це суцільний сон , а не життя , що називаєш ти реальним.....

сади
вишневі усмішки
у вишнях – небо
три вишеньки
в дитячій
на стіні
квітує літо
йде уявним степом
на стрітення
з весною…

Дідо Юра посадив тую
На могилі інваліда війни
Що його енкаведисти
Скинули з автомобіля
Вниз головою.

Дідо Юра посадив тую
На могилі невідомого січовика
Що загинув за Карпатську
Чи просто
За Україну.

Дідо Юра посадив тую
І на могилі великого жовтня
Що змалів і вмер
Від самоотруєння.

Дідо Юра посадив тую
І у своєму дворі
І перед моєю хатою
І біля хреста на околиці
І коло сотень будинків
У яких жили люди.

Він вирощував туї на грядці
І садив їх усюди
Бо просто любив життя.

А ще дідо Юра
Дарував яблука із власного саду
Друзям і просто людям.

А хто посадить тую
На могилі діда Юри?


2009

Небо розсунуло хмари-фіранки,
зима зустрічає весну-колежанку
зранку.
Сонце розливає у філіжанки
ароматну каву.
Воно пестить промінцями ласкаво
землю-колиску,
ніби віщує: тепло вже близько.
Весна принесла свої подарунки:
яскраві метелики - посмішки вітру -
розлетілись по світу,
кульбаби - сонця цілунки
розсипались рясно.
Несе світлу радість
зелена весна!
Зима ж заплела у біляві коси
хугу метелицю,
слизьку ожеледицю
та сріблясті сніжинки,
залишила весні веселкові роси,
березневі струмочки,
сміх конвалій-дзвіночків
і теплі травневі грози.
Махнула на прощання рукою,
скочила верхи на завірюху
і помчала на північ щодуху.
Ще до ночі
весна заквітчала коси віночком
і почала на землі панувати:
буйно зеленіти,
розцвітати білим цвітом,
солов"ями щебетати
й літа красного чекати.

***
Серед дня
у перебігу
клопітних і малих справ
на мить
торкнулася тебе
і раптом
відчула стан ріки
яка нарешті
знаходить своє русло

Засинаючи
опівночі
моє тіло
вигнулося срібною лукою
на степовому просторі ліжка
і потекло у ніч

На світанні
зникаюча ріка мого тіла
виплеснула свою денну подобу
Повільно
проступав знайомий пейзаж
моєї кімнати
долинали осмислені звуки
За хвилину
місто прокинулось у мені
і я відчула
свою міцну тужаву плоть
*

Світ (світ),
в якому я живу,-
льодовиковий привид,
під мікроскопом клоп...

Чом? Наяву
не мати навіть привід
створити гардероб?

Туди-сюди... дешево...
Де тут та... кабінка?
Ой, мурахи вже повзуть...
чухається спинка!

Я знаю один гарячий вихиляс:
належну б ще сукню -
і буде якраз!

Я знаю один гарячий вихиляс:
сама у це вірю,
що буде все клас...


16.02.2011 "Сльозогінний сік березових віників"

Я сиджу у ступорі вже третій день
пишу
і мовчки страждаю од манії величності –
моє супермегаего мене дражнить
тисяча думок у секунду

Ctrl+Alt+Del

Снять задачу
Снять задачу
Снять задачу
Снять задачу
Снять задачу
тисяча процесів

блюзнірство і спустошеність
Мамо, прими мене такою,
як я є
бо ніхто більше не сприймає
і проганяє, як приблудну собаку

Я – навіжена
і мій власний диявол мене не відпускає.
Його люблять кішки,
а мене кішки ненавидять.
Мене люблять лише коти.
Всотую чужі думки
і вибльовую
бо не приживаються у моїй
до країв
до зливів
переповненій голові –
хоч би одну шпарину
крім зашитого ниткою рота
Це – вже не блюзнірство,
це – священий спадок з битого скла
у порожнині картонної коробки
мої вкрадені влітку речі
як засохлі на підвіконні квіти,
мої перші і останні,
тому і запам’ятовані


2007

Я освобожден великим светом
Твоего Духа, Бог, Отец мой,
Твое свидетельство на моем челе.
И я принимаю его.

Я высоко возношу Твой свет,
Бог, Отец мой.
И снова я принимаю его.

...2011.15.02.

В этом полном молчании вершатся
Великие Деяния Господни.
И я спокоен,
и меня окружает полная тишина.
Теперь сияние этого света распостраняется
по всей громадной Божьей вселенной,
и везде я узнаю
сознательную жизнь Бога.
И снова говорю я без страха:
Я есмь Бог,
Я безмолвен и неустрашим.

Я возношу Христа внутри себя
и пою хвалу Богу.
Моей музыке вторит вдохновенье.
Громче и громче внутри меня
поет о новой жизни Великая Мать.
С каждым вновь приходящим днем
все громче и яснее
становится песнь моя,
а вдохновение возносит мою сознательную мысль,
пока она не делается
созвучной Божественным ритмам.
И снова возношу я Христа своего,
и приближаю уши свои
и могу слышать радостную музыку.
Гармония - основа моя,
и Бог - тема моей песни,
и Бог засвидетельствовал мою песнь,
ибо она есть Истина.

...-2011.15.02.

Це ти маленькою цяткою
в атласі світу
у правій півкулі мозку
бавишся моїми думками
то хитрощами
то любощами
вивідуючи таємні маршрути
Це ти меридіанами звивин
мандруєш моєю підсвідомістю
відкриваючи острови нових почуттів
у «тихому» океані моєї душі
Це ти мій колумб мій магелан
палкий шукач найкоротшого шляху
від душі до плоті і навпаки
Це ти
але пам’ятай що
це я дозволяю тобі цю подорож
поки

Когда в одиночестве я стою
в Твоей великой тишине,
Боже, Отец мой,
в груди моей ярким пламенем
сияет чистый свет, и своим
великим сиянием
он наполняет каждый атом
всего моего существа.
Жизнь, Любовь, Сила,
Чистота, Красота, Совершенство,
обретая силу, овладевают мной.
Когда я взираю в
самое сердце этого света,
мне виден свет иной -
прозрачный, мягкий, золотисто-белый и
лучисто-сияющий, - поглощающий,
заботливый и дающий силу,
ласкающий огонь Великого Света.

Теперь я знаю, что я - Бог
и что я един
со всей Божественной вселенной.
Я неслышно обращаюсь к Богу,
Отцу моему, и я спокоен.

2011.15.02.

Возлюбленные,
Мы никогда не расстаемся,
Хотя Вам и может казаться,
Что нас разделяет пространства.
Вы не уходите, Вы не приходите,
Ибо Бог и Вы
Пронизываете все пространства.
Мы вместе и рядом в Боге!
Нет ни времени, ни разлук, ни встреч;
Настоящие всегда здесь,
Потому и будущие здесь.
Так, не уходите,
Но приближайтесь,
Всегда оставаясь рядом.
А-У-М, А-У-М, А-У-М.

2011.15.02.

Когда в твоей Жизни наступает Время
Приблизится к берегу Красного моря,
И когда свернуть уже нильзя, а пути назад уже нет,
И вместо многих путей остается лиш один - ВПЕРЕД:
Познай Бога душой безмятежной.
И исчезнут тьма и гроза.
Бог усмиряет ветер. Бог усмиряет волны.
Бог говорит твоей душе: ,,ВПЕРЕД!
ВПЕРЕД! ВПЕРЕД! ВПЕРЕД!

2011г.

Ти записуєш мій сум на диктофон
Записуєш мій сум на диктофон
Ти почуєш його крізь шум і кахикання аудиторії
Почуєш його

Ось день
Ти береш підтримку у друзів своїх, і знайомих своїх, і від людей, яких ти бачиш дуже рідко
Ти тримаєш у долонях серце моє
Тримаєш

Ось всі мої думки
Ось знайомі і байдужі
Ось совість моя
Маєш
Від вірша до вірша, від рядка до рядка, безкінечні повтори
Я ходжу по колу
Ходжу по колу
Кружляю

Я вдячна ворогам своїм,
Що роблять мене сильнішою щодня
Я вдячна тобі,
Що ти існуєш.

Не бійся –
Поголосу не буде.
Тільки
Я заплачу іншому та й по всьому.
І ми виконаємо Умову.

Я тепер нічого не боюсь.
Нічого не боюсь.
Це страшно.

Таке я вчинила нині.
Радій!

...Не зустрічі -
порожнечі твого погляду
боюсь!
Що там, за скалками криги,
в чорній дірі невідворотності,
де нема глибини -
одна плескатість?
Що?
Не відступлюся.
Прийду
вишневою віхолою,
рікою сонячних променів.
Оголене серце
вихлюпну, як зорю:
нехай пульсує,
нехай засвітиться
у твоїх очах,
гойдне розквітлою гілкою,
якщо не для мене,
то хоча б для когось.

Війне щемом – я
Заздрю вітру, що пестить
Твоє волосся.

8.02.7518 р. (Від Трипілля) (2011)

Ніколи серце не було так близько
щоб так далеко

Повні життя ліси
вздовж нескінченних колій
що звиваються планетою

Небо важке як долівка
тисне згори сіризною

Кожен пункт призначення
стає крапкою відліку нового
шляху
пункту
значення

Часом гадаєш що отримуєш подарунок
натомість стаєш дарунком

Не знаєш поки не маєш
збоку речі легше збагнути

Все що так близько
залишається непомітним

Кожен ранок приходить і не питає
чи він для нас...

Це годинник
що його засипало піском до опівночі
він був неспроможний іти
крізь нетрі ликавого простору часу
ховаючи порепане обличчя
у хащах власного самообмеження

Ознака ночі в коралову цятку
покрила небо над зводом
птахи долали останні відстані
імітованих пір часу
до самозабуття
до самовиснаження

вдало припасовані шматки матерії
до тендітних душ

червона трава на стадіонах
бо зеленої вже більш ніж недостатньо

небо кольору потертих джинсів
затягнуте ремінцем безпеки

проекція ідентичності особи
в необмеженому просторі
(безмежній простоті)

органічна зовнішність твого часу
високо зведені брови мостів

свіжа газета на ручці дверей зовні
урбанізація свідомості

формотворення неочікуваного
так як усі прокидаєшся вранці

улюблений ровер
став принтом на светрику

стільки кольорів у твоїй голові
і про всяк випадок

маска

у сумочці.

Твоя любов, що стала весною,
Твій погляд, що дивиться на мене
безліччю зір,
і тихе серце, преповне турботи.
Як зрозумію це все, мій Боже?
Чи не пройду повз самотньою людиною,
чи не пропливу тихо німою рибиною,
чи не повішу великого замка на серце,
не знаючи, хто стукає до мене?
Та хто тебе збагнути здатний, Боже...
Кожного разу ти обертаєш мою самотність у скарб,
мою мовчанку - в повноту спілкування,
проходиш крізь двері,
не відмикаючи жодного замка.

І стільки думок у моїй голові!
Стільки кольорів!
І тихої радості... Ти поруч.

Поламаною лялькою
Лежу на смітнику.
Розплющені очі повні снігу.
Іржаві кігті страху
Байдуже проклацали мимо
(що з мене тепер візьмеш?) –
А серце сахнулося звично.
Рефлекс…

Було це несподівано.
Не знались.
І я утомлена сиділа
І Ви війшли,
І наші погляди зустрілись,
Ні - мечі схрестились.
Усе минулося давно,
Давно забутий Ви.
Чому ж цей погляд
Раптом вичовгнув з пітьми,
Не дав доспати дивний сон
В якому врешті
Віднайшла жаданий спокій.
І раптом знову - Ви.
І раптом - погляд
З мороку ночей,
Із пекла згустків тьми,
Такий жагучий і чадний
Як дим осінній,
Як Сахари спека,
Пронизливий, як раптом
Ненаситна зимна злива.
Він - Ваш,
Його відразу я впізнала -
Безумні очі з хаосу до віку,
Такий печерний,
Ненаситний, спертий
І я повернена назад,
На міліони літ,
Застигло мертва
Велетенська глиба,
Пробуджена,
Як вулканічна лава, -
Як би ніколи ще не знала
Чоловіка.

        дні

чужі нещастя
настояні
на нічному сонці
з тіньового боку твого горя
вишневий
місячний гай
ніч нічийного щастя
уповні
хто у тобі хто
вимикає живильну музику


        рокú(

завтра буде
устигнеш вустами
вибрати виноградини
сонних спогадів
найсолодші
чи то кисліші
теплом однаковим
фаршировані
завтра –
осінь…
сонце досвіду
гріє
навіть узимку
вúно…

Мене втішає твоя безкомпромісність
Твоя невблаганність, твоя неприпустимість
Твоя вимогливість до своєї мене
Це зводить кудись до неба, у глибоку невпинність майбутнього
Що вже зараз щодень випивається маленькими дозами
З кришталевого та нетьмяного від зубрськості шкла
На сніданок, це додає апетиту та енергії
Оптимізм вже отримав від цього наркотичну залежність
У нього нині прихід, тому щось і пишеться
Невлучне і неактуальне, звісно, та хіба це колись і комусь було важливим?
Велике бажання засадити когось у табір помучатись
Не себе, природно, а об'єкта з-підлобних знущань, істинної злості нутра
Проти всіх і вся, але щоб було поетично та цікаво,
Не на все життя, тільки на обрубок
І смоктати ту лють проти себе, і вбирати той надлишок жовчі
Що ехом віддзвінчується в клятій стократ німбами аурі
Привласнити на правах законного володаря-барбара-сукуба
Пересердя, затлість, ворожість та любощі
А страждання віддати злиденним, хай смокчуть безм'ясі кістяки
Ось так твої чесноти мною винуждені.
А ти казав, театр. Це - містерія, і ти там - вседержитель!
Базовий словник епітетів на твою честь почав пліснявіти
Від вад зору, що запускають туди один за одним
Хроб'яцтво, витримане впродовж десятиліття в джерелі оніризму
Вони оживають потроху від повітря, прочахлого гноєм видихів
Що час від часу приходять і до тебе в гості з нутрощів серця Іншого.

2011, лютий

Вселенная конечна в Бесконечноти.
Пространство бездонно, затеряны миры.
Сердцем слышаю мудрого Учителя
- Лео-ли ГОБОРА.
Радость росой - небес чистота.

Ай да разбудил,
Разбудил меня на роздыхе...
Солнечный, Магнитнитный лучик тепла,
Теплом Души согрел=Люб Я.


У К РА И Н А - Край Господний - Краса Хрусталя.
Знаком истинным - поэты - Его Словом,
Они символ Гипербореи - люди Оси,
Глубина - ГорОД ПОЛА, Звездных детей Вертикали.

Бесконечны Вселенной Его Пути.
Мы дети Шанти- РАССЕТА,
В МИРЕ ИСТИНЫ ЛИР
ТВОРИМ-МИР,МИР-МИР!!!

якщо тобі
на світі
стане сумно -
запали сніг

якщо стане боляче -
розірви тишу

якщо занедужаєш -
мої пальчики
довго-довго
будуть солодшими
за мед

якщо місто
підстереже тебе
своїми вогнями -
поведу його
наче тать

якщо темна ніч
із однією зорею
прийде без мене -
щоби не боліла -
зрадь...

2011

Інколи люди не можуть бути разом
іноді ми не можемо бути з людьми
яких любимо, - тому і сумуємо

Ви б хотіли жити у світі де не має смутку?

Якщо б не було смутку ми б не знали радості кохання ..
А кохання це те заради чого вартує жити

Але не дивлячись на всі складності двоє людей,
які дійсно хочуть бути разом знайдуть для цього

Інколи люди не можуть бути разом
іноді ми не можемо бути з людьми
яких любимо, - тому і сумуємо

Ви б хотіли жити у світі де не має смутку?

Якщо б не було смутку ми б не знали радості кохання ..
А кохання це те заради чого вартує жити

Але не дивлячись на всі складності двоє людей,
які дійсно хочуть бути разом знайдуть для цього

* * *
Довгі ноги, довгий ніс,
По болоті ходить скрізь.


* * *
Стоїть корито,
Повне води налите.
(Ставок)


* * *
Через воду він проводить,
А сам з місця вік не сходить.
(Міст)


* * *
По полю ходить, жне, косить,
Зерно молотить, хліба не просить.
(Комбайн)


* * *
Хоч не літак, а крилатий,
Без крил не може працювати.
(Вітряк)


* * *
Знизу клин
Зверху млин.
Тече вода
А їй не біда.
(Парасолька)


* * *
І червона, й соковита,
Та гірка вона все літо.
Припече мороз – вона
Стала добра й смачна.
(Калина)


* * *
Кавунчики дрібненькі,
Смугасті та кисленькі,
У колючки вбралися
І кущиком назвалися.
(Аґрус)


* * *
Мов маленький м’ячик,
Висить, а не скаче,
Рум’яне, гладеньке,
На смак солоденьке.
(Яблуко)


* * *
Торох, торох,
Розсипався горох.
Почало світати –
Нема що збирати.
(Зірки)


* * *
Дерев’яний та довгенький,
Маю носик я гостренький.
На білому слід лишаю,
Усіх діток потішаю.
(Олівець)


* * *
Ухопився за дріт,
Покотився у світ,
Потяг близняток
Цілий десяток.
(Електровоз)


* * *
Коли хочеш ти читати,
То повинен мене знати,
А коли мене не знаєш,
То нічого не вчитаєш.
(Абетка)


* * *
З небесної діжки
Крижані горішки
На землю упали,
Шкоди нам завдали.
(Град)


* * *
Спритний майстер у стрибках:
На деревах, по гілках.
Вся руда, пухнастий хвіст,
Рідний дім для неї – ліс.
(Білка)


* * *
На городі нога стоїть,
На нозі голова висить.
Куди сонце повертається,
Туди голова нахиляється.
(Соняшник)


* * *
З небокраю, з-за діброви,
Вийшли воли чорноброві:
Принесли водиці дзбан,
Полили і ліс, і лан.
(Хмари)


* * *
Не ставок і не ріка,
Мох росте і осока.
Там земля - неначе тісто,
Що воно за дивне місце?
(Болото)


* * *
Квітка пишна, квітка гожа,
На троянду трішки схожа.
На кущах вона зростає.
Хто із вас цю квітку знає?
(Шипшина)


* * *
Живим зерном народжений,
Живу я на землі.
Щодня рум’яним сонечком
Я сходжу на столі.
(Хліб)


* * *
У нашої бабусі
Сидить дід в кожусі,
Проти печі гріється,
Без води умиється.
(Кіт)


* * *
Прийшла кума із довгим віником
На бесіду із нашим півником,
Схопила півня на обід
Та й замела мітлою слід.
(Лисиця)


* * *
Найрідніша, наймиліша,
Всіх вона нас пестить, тішить,
Завжди скрізь буває з нами.
Відгадайте, хто це?..
(Мама)


* * *
Олена зелена,
Не сіяна, не саджена,
Хто доторкнеться,
Той обпечеться.
(Кропива)


* * *
Уночі гуляє,
А вдень спочиває,
Має круглі очі,
Бачить серед ночі.
(Сова)


* * *
Хоч я і страшнуватий,
Ось палиця в руці,
Та як мені прогнати
Від проса горобців?
(Опудало)


* * *
Він скрізь: у полі і в саду,
А в дім не попаде,
І я тоді лиш з дому йду,
Коли вже він не йде.
(Дощ)


* * *
Цвіте синьо, лист зелений
Квітник прикрашає
Хоч мороз усе побив –
Його не займає.
(Барвінок)


* * *
Сонечко в траві зійшло,
Усміхнулось, розцвіло,
Згодом стало біле-біле
І за вітром полетіло.
(Кульбаба)


* * *
Ніде не купиш,
На вагах не зважиш,
Сам здобуваєш,
У комору складаєш.
(Знання)


* * *
Неначе паровоз, гуде,
Шумить, кипить, і пара йде,
Смачний заварює нам чай.
Хто ж він такий? От відгадай.
(Чайник)


* * *
Стоїть собі літечком
На городі тіточка,
Світлокоса, білочуба,
а на ній зелена шуба.
(Кукурудза)


* * *
У лісі зростав,
У столяра побував,
В кімнаті оселився,
Полотном укрився.
(Стіл)


* * *
Хто завжди правду каже?
Який є, таким покаже,
І без слів про все рас скаже.
На нього дивишся, а себе бачиш.
(Дзеркало)


* * *
Я порою дощовою –
Наче дах над головою.
При собі мене тримають,
А як дощ пройде – складають.
(Парасолька)


* * *
У носатого Івана
Одежина дерев’яна.
Він у чистім полі ходить
І по ньому носом водить.
Не стрижений, не чесаний –
Гострим ножем зетесаний.
(Олівець)


* * *
В полі жовті промінчата
Шелестять, немов зайчата,
А вусаті ж їхні віти!
Що це, друзі? Мабуть…
(Жито)


* * *
Хто крилатий, гарний, гожий,
На красиву квітку схожий,
Має довгий хоботок,
П’є нектар ним із квіток?
(Метелик)


* * *
У бабине літо
Легке срібне сито,
Не руками ткане,
Летить ось над нами.
Що ж це, дитинко?
Це - …
(Павутинка)


* * *
Його пожива – це листочки,
Домівка – деревце чи кущ.
З’являється що травня точно
Поважний, симпатичний …
(Хрущ)


* * *
Якщо руки ваші в ваксі,
Якщо на ніс сіли клякси,
Хто тоді ваш перший друг,
Змиє бруд з лиця і рук?
(Вода)


* * *
Щось у небі синім - блим!
Розкотився в небі грім
Та гуркоче вдалині.
Що за дивні ці вогні?
(Блискавка)


* * *
Дуже я потрібна всім:
І великим, і малим.
Всіх я розуму учу,
А сама завжди мовчу.
(Книга)


* *
Спробуй, друже, відгадати,
Що за стрій у небесах:
Чи клубки пухкої вати,
Чи то пір’я з крупних птах,
Чи біжить овець отара?
Ні, пливуть це білі …
(Хмари)


* * *
Триколісний друг у мене,
Має він кермо зелене.
Ще сидіння та педалі…
Певно, ви його впізнали?
(Велосипед)


* * *
Всюди проживають,
По шість ножок моють,
Можуть мати й крила.
Але це – не пташки.
Дітки, відгадали?
Звісно, це - …
(Комашки)


* * *
Ледь помітний він, маленький…
То квадратний, то кругленький…
Як його ти відірвеш,
То штани не застібнеш…
(Ґудзик)


* * *
Що за жучок це – яскравий, моторний,
Спинка червона у крапочку чорну,
Сам симпатичний, хоча і маленький,
Гарний на вроду він та веселенький.
(Сонечко)


* * *
Над глибокою рікою
Вигнув спину він дугою.
Всі по ньому їдуть,
Всі по ньому йдуть,
А з собою не беруть.
(Міст)


* * *
До дітей на кожне свято
Просять в гості завітати,
Бо солодкий і смачний.
Здогадались, хто такий?
(Торт)



* * *
Щоб мені кудись дійти,
Треба всю її пройти.
Бере початок від порога
Далека чи близька…
(Дорога)


* * *
Кружляють в повітрі маленькі пушинки,
Легенькі та білі, неначе сніжинки;
Дивуються дуже дорослі і діти:
Де ж міг раптом взятися сніг серед літа?
(Тополиний пух)


* * *
Що за струмінь-водоспад?
В спеку кожен йому радий;
В нашім парку – гарний, гожий –
Веселить він перехожих.
В’ються вгору води потоки,
Краплі бризкають нівроку…
Знають Юля та Роман,
Ця загадка про…
(Фонтан)


* * *
Грушка – не грушка,
Вушка та дужка,
Порожнє бриньчить,
Повне – мовчить.
(Відро)


* * *
На одній нозі танцюю,
Зовсім я не байдикую.
Ти мене лиш накрути –
Та в таночок знов пусти.
(Дзиґа)


* * *
Що за хатка – дивина?
З скла прозорого вона.
Табунцями, як у річці,
Рибки плещуться в водичці.
(Акваріум)


* * *
Де у полі квітне гречка,
Стоїть хатка невеличка.
Ти зустрінеш там родину,
Що працює без упину.
(Вулик)


* * *
Лишає він страшні сліди,
Усе він пожирає.
А як даси йому води –
Відразу помирає!
(Вогонь)


* * *
По траві повзла змія.
Налякався добре я.
Від гадюки біг чимдуж,
А то виявився …
(Вуж)


* * *
Є і чорна і червона,
А поживна ж бо яка!
Зветься цей продукт чудовий
Не інакше, як …
(Ікра)


* * *
Спішить, сурмить:
- Дорогу дай!
Моргає синім оком.
Примчиться швидко і біда
Людей обійде боком.
(Пожежна машина)


* * *
Дуже люблять всі діти його,
Бо смачне і солодке воно.
І у ротику тане само.
Здогадалися? Це …
(Ескімо)


* * *
Настрибаюсь вволю
По чистому полю.
Правда, трішки ніс стешу,
Як малюю чи пишу.
(Олівець)


* * *
Любі всім: тобі й мені.
Вдень гуляють на вікні
І купаються у річці
Діти сонця - …
(Промінці)


* * *
В розмальованій хустині,
Солоденька всередині.
Коли нею почастують,
Діти тішаться, ласують.
(Цукерка)


* * *
В небі високо між хмар
На мотузці він літав.
За мотузку потягну
Та на землю поверну.
(Повітряний змій)


* * *
Є у мого татка
На колесах хатка.
Возить хатка невеличка
Нас на дачу і до річки.
(Машина)


* * *
Він шепоче: «Шу-шу-шу…
Листя обірвать спішу.
З ним я у осіннім гаї
У таночку покружляю».
(Вітер)


* * *
Уночі понад водою
Білий дим пливе рікою.
Тільки сонечко засяє –
Білий дим кудись тікає.
(Туман)


* * *
Книжечки маленькі,
Аркуші біленькі.
В них ми вчимося писати,
І складати, й віднімати.
(Зошит)


* * *
Плине він, біжить, минає,
Нам його не вистачає.
Щойно осінь – вже зима,
Ось він був, а вже – нема.
(Час)


* * *
Навіть в спеку, відчайдуха,
Не скидає він кожуха.
Взимку ж холоду боїться.
Лізе до барлогу грітись.
(Ведмідь)


* * *
Загорнулася в клубок
Ціла купка голочок.
Лис підбіг, голки понюхав.
Потім довго носа чухав.
(Їжак)


* * *
Навесні цвітуть, мов свічі,
Заглядають сонцю в вічі,
А під осінь ті свічки
Вдягнуть з голок кожушки.
(Каштан)


* * *
Запах, колір – все відмінне,
Посміхнешся неодмінно.
Як серединку кусати,
Скривить так, що й не впізнати.
(Лимон)


* * *
Ні дощами, ні снігами
За сто років не розмить.
Але хлопці – хулігани
Можуть м’ячиком розбить.
(Вікно)


* * *
Як навколо об’їси –
Серединки не проси.
Ми такі гостинці:
Дірка в серединці.
(Бублики)


* * *
І солодкі, і кисленькі,
І довгасті, і кругленькі
До вподоби ви мені,
Соковиті та смачні.
Знають добре малюки:
Мова йде про…
(Ягідки)


* * *
Без насіння виростає
І міцне коріння має.
Ним їмо і хліб, і суп.
Що це буде, дітки?
(Зуб)


* * *
У ворота він летить,
Як зумієш гол забить.
Скаче весело по полю,
Незамінний у футболі.
(М’яч)


* * *
Народився із землі,
Зарум’янивсь на вогні
І з’явився на столі
До борщу тобі й мені.
(Хліб)


* * *
Хто приходить,
Той до неї підходить,
Кидає на зуб свій кожух.
А коли спекота,
То нема роботи.
(Вішалка)


* * *
Цього діда мусиш знати,
Він стоїть десь під стіною.
Кожен день твою кімнату
Підмітає бородою.
(Віник)


* * *
Сопе, хропе, часом чхає,
Сюди-туди зазирає;
На морозі замерзає,
Бо одежини не має.
(Ніс)


* * *
Маю плаття золотеньке,
Гнучкі, ніжні віти.
Кору білу, стан тоненький.
Як я звуся, діти?
(Береза)


* * *
Вміє вишивати, шити,
Може ґудзики пришити,
Та без одягу донині
Рукодільниця – кравчиня.
(Голка)


* * *
Швидко мчить, бо поспішає,
Пасажирів підбирає.
І хвилинка у хвилинку
Їх доставить на зупинку.
(Автобус)


* * *
Знизу вгору, потім вниз
Чудо-віз мене привіз.
Без руля і без коліс
Тягне вгору – потім вниз.
(Ескалатор)


* * *
Що це за будинок
Ходить без доріжки,
Схожий він на колобок,
А під дахом ріжки?
(Равлик)


* * *
Маю крила, та не птах,
На семи стою вітрах.
То ж мене і кличе всяк
Не інакше, як …
(Вітряк)


* * *
Чистить курточку, штанці,
Чобітки і сап’янці…
Дуже працьовита тітка.
Здогадались, хто це?
(Щітка)


* * *
Дерев’яні хлопці
Лежать у коробці.
Коли з нами граються,
То вогнем займаються.
(Сірники)


* * *
Шепчу я веселі сни,
Тільки ти скоріш засни.
Всі кладуть мене під вушко,
Бо на те я і …
(Подушка)


* * *
Як запалять, то горить,
Як горить, то плаче.
Обережненько гасіть,
Бо впече у пальчик!
(Свічка)


* * *
Я на сонце дуже схожа –
Золотиста, ніжна, гожа.
Рано-вранці розквітаю.
Відгадати вам неважко,
Що за квітка я ?
(Ромашка)


* * *
Навесні старий садок
Вкрив барвистий килимок,
І над вишнями в гіллі
Загули, мов дзвін…
(Джмелі)


* * *
На дубочку я вродився,
На дубочку й оселився.
Восени я упаду
Та дубочком проросту.
(Жолудь)


* * *
Хутко стрибне на папір,
І, хоч вір, а хоч не вір,
Враз напише нове слово.
Ось і рішення готове.
Вправно пише у руці,
Бачать всі старання ці.
(Ручка)


* * *
Він жовтенький і сипучий,
У дворі лежить у кучі.
Якщо хочеш – можеш брати
І фортецю будувати.
Тільки воду мусиш мати.
(Пісок)


* * *
От так чудо із чудес:
Простягнувся до небес
І працює поміж хмар.
Що це? Будівельний …
(Кран)

* * *
Всі його люблять, всі його чекають, а хто на нього подивиться — кожен скривиться
(Сонце)

* * *
Один баранець пасе тисячі овець.
(Місяць і зірки)

* * *
Золоте сховалося, а срібне показалося.
(Сонце і місяць)

* * *
Чорна корова весь світ поборола.
(Ніч)

* * *
По соломі ходить, а не шелестить.
(Тінь)

* * *
Що росте догори коренем?
(Бурулька)

* * *
Живе — лежить, помре — побіжить.
(Сніг)

* * *
І в огні не горить і в воді не тоне.
(Лід)

* * *
Старий дід мости помостив, молода прийшла — мости рознесла.
(Мороз і весна)

* * *
Вдень вікно розбивається, а вночі само вставляється.
(Ополонка)

* * *
Мене просять і чекають,а як покажусь — утікають.
(Дощ)

* * *
Червоне коромисло через річку повисло.
(Веселка)

* * *
Є на світі кінь — всьому світу не вдержати.
(Вітер)

* * *
Один біжить, другий лежить, третій кланяється.
(Вода, берег, очерети)

* * *
Довга Настя простяглася, якби встала, то б неба дістала.
(Дорога)

* * *
Сидить баба серед літа, в сто сорочок одіта.
(Цибуля)

* * *
Сімсот соколят на одній подушці сплять.
(Соняшник)

* * *
Є шапка, але немає голови; є нога, але без черевика.
(Гриб)

* * *
Зубів не має, а кусається.
(Кропива)

* * *
Коло вуха завірюха, а у вусі ярмарок.
(Вулик)

* * *
Сам чорен, та не ворон, є роги, та не бик, шість ніг без копит.
(Рогатий жук)

* * *
Круглі озерця ніколи не замерзають.
(Очі)

* * *
Хоч має вухо, а не чує.
(Голка)

* * *
Що з землі легко піднімеш, та далеко не закинеш?
(Пір'їна)

* * *
Що в хаті взимку замерзає, а надворі ні?
(Вікно)

* * *
Хто завжди правду каже?
(Дзеркало)

* * *
Книжки читає, а грамоти не знає.
(Окуляри)

* * *
Як не бий, він не заплаче, тільки сам завзято скаче.
(М'яч)

* * *
П'ять комірчин, а одні двері.
(Рукавиця)

* * *
Скільки кроків зробить горобець за сім років?
(Ніскільки, бо горобець не ходить, а стрибає)


Загадки про овочі

* * *
Маленька, червоненька,
Із хвостиком тоненьким.
На городі мене рвуть
І до столу подають.
(Редиска)

* * *
Що то за голова,
Що лиш зуби й борода?
(Часник)

* * *
Печуть мене, смажать і варять,
Їдять мене і дуже хвалять.
(Картопля)

* * *
Сидить Марушка в семи кожушках.
Хто її роздягає, той сльози проливає.
(Цибуля)

* * *
Довгий, зелений,
Добрий і солоний,
Добрий і сирий.
Хто він такий?
(Огірок)

* * *
В полі хороше мені
Зеленіти навесні.
Чим же я — не молодець? .
Маю диво-корінець,
Все про нього дбаю,
Цукор відкладаю.
(Буряк)

* * *
Некрасива, шишкувата,
Як прийде на стіл вона,
Скажуть весело хлоп'ята:
— Ну й розсипчаста, смачна!
(Картопля)

* * *
Без рук, без ніг,
А в'ється, як батіг.
(Квасоля)

* * *
Хто хустиночку свою
Влітку покриває?
І по двадцять хустин
На голівці має?
(Капуста)

* * *
На городі в нас грядки,
На грядках – рясні листки:
Там зростають малюки,
Зелененькі …
(Огірки)

* * *
Кажуть, щоб хвороб не знати,
Треба всім мене вживати.
Може, ви мене й з’їсте,
Тільки сльози проллєте.
(Цибуля)

* * *
На городі виріс дужий,
Круглий, жовтий і байдужий
До червоних помідорів,
До капусти і квасолі.
Хто цей гордий карапуз?
Здогадалися?...
(Гарбуз)


Загадки про фрукти

* * *
Народжується з квітки,
Його всі люблять дітки,
Заліза в нім багато,
Рум'яне і хрустке.
А ну, скажіть, малята,
То що ж воно таке?
(Яблуко)

* * *
Лампочка вгорі висіла,
Стала смачна, пожовтіла.
Діти лампочку зірвали,
З апетитом скуштували.
(Груша)

* * *
Зелені сережки
На гіллі висіли,
На сонечці підсмажились
І почервоніли!
(Вишня, черешня)

* * *
Чи то жовта,
Чи то синя
Соковита господиня.
Чи то сонце,
Чи то злива —
Пригостить нас влітку...
(Слива)

* * *
Мовби на одній нозі.
Він зростає на лозі.
Подивись скоріш в віконце —
Грона сповнені всі сонця!
Кожен скуштувати рад
Соковитий...
(Виноград)

* * *
Я жовтенька, я маленька,
Мов медочок солоденька.
На баштані достигаю,
Тепле сонечко вітаю.
(Диня)

* * *
Соковите, червоненьке,
Круглобоке, солоденьке.
(Яблуко)

Так сталося, що жінка, яку він любив, вирішила
виїхати з його країни, просто сказала йому одного разу,
знаєш, я маю їхати, маємо ще пару місяців,
можеш мені телефонувати. добре, сказав він, добре,
а потім? що потім? – спитала вона. що потім буде
з твоїм номером? в тебе його відберуть чи ти його
комусь подаруєш? ти розумієш про що я? хто підійме
слухавку, якщо я зателефоную тобі через два місяці?

Ну, я не знаю, сказала вона, номер, очевидно,
знищать. як – знищать? ось так – візьмуть
і знищать. і що потім? потім? потім нічого:
я поїду з цієї країни, буду собі чимось займатись,
там – читати, виїжджати за місто, можливо, молитись. а я?
а ти? ну, ти теж молись, якщо маєш час.

Добре, сказав він, я так і зроблю – я вивчу
яку-небудь молитву і буду молитись. цікаво,
сказала вона, цікаво, і про що ти будеш молитись?
про що? не знаю про що, про що-небудь, яка різниця – про що?

Ти ж невіруючий, сказала вона. ну то й що,
я ж нічого не буду просити, просто молитимусь собі
як-небудь, аби робити те саме, що й ти, розумієш?
ще якби твій номер залишили, я б телефонував,
а так – що лишається?

Я знаю, чому у нас все так сталось –
надто сильна залежність від словників,
від лексем і усіх цих дифтонгів, що розвалюються на язиці,
нічим не виправдана довіра до них,
моя мова, я знаю, мій словник,
друкований на світлому гіркому папері,
читаний мною в барах і вагонах,
куплений мною на розпродажу в Східному Берліні,
ще в 90-х, коли я тебе не знав,
я помру патріотом, навіть якщо
ти назавжди покинеш цю країну,
я спробую телефонувати на твій номер,
навіть якщо там будуть лунати голоси з пекла,
я гортатиму свій йо...ний словник, навіть
якщо в ньому не залишиться жодного
невикористаного слова.

ніщо її не зупинить
ніхто її не переконає
близько 100 тисяч слів і словосполучень
і навіть не можна з нею поговорити

Заблукаю у зоряні ночі,
Розплету золотаву косу,
Я Закрию свої ніжні очі,
І впаду у прозору росу.

Дядько місяць мені посміхнеться,
Приголубить зелена трава,
Соловейко в садку озоветься.
Колискову мені заспіва

Я засну, і від дотику неба,
Знов прокинусь, і знов посміхнусь.
Я люблю тебе світ! І горнуся до тебе!
Тільки ти відвернувся чомусь...