Кривоногий стілець
На колінах в клітинку ковдра
Окуляри “плюс п’ять”
Мов коромисло через ніс
Насідають думки
Як монголо-татарські орди
Ятагани-слова
Прямо в серце до перших сліз
Не мовчи говори
Хай не слухає навіть кіт
І калачиком хай
Просто ляже на ніч туди
Де занадто болить
Пережитий тобою світ
Що його віддаєш
За останній ковток води

ми так просто стояли
усміхнені
розмовляли про щось позачасне
брязкотіли
дрібними монетками
ніби відповідь замість слів
дріботіли по тілу ми поглядом
і того не соромились
власне
малювали руками-рухами
у повітрі невидних слонів

ми стояли
звичайні і втомлені
ніби пройдено сотні повторень
сотні марень і снів переглянуто
і засвоєно сотні див
що й не дивно
що так задоволено
ми сміялися з новоутворень
зі своїх емоційно-забарвлених
і попсованих кольорів

ми стояли
так просто і складено
через нас протікали сезони
і вагони
майбутнього поїзда
укладалися у ланцюг
паралельні сюжети в'язалися
перестрибували кордони
все крутилось
а ми залишалися
невимовно щасливі
удвох

2011

чаклую... ти пахнеш мені молоком і маком
чаклую... укотре повторюю - тільки ти
і поки за вікнами бреше у ніч собака
сплітаються ноги і труться немов коти

чаклую... танцюєм удвох небезпечне танго
ти хочеш ти будеш у пальцях моїх рости
коли за вікном заридає безкрилий ангел
у тихі озера потягнуть тебе чорти

Ефір, як благодатний трУнок,
Солодкі обіцянки ллє:
"Усім дамо!" А совість є
Брехать за виборця рахунок?

На нуль помножити пора
Мужів достойних обіцянки,
Бо не за наші забаганки
Ведеться ця серйозна гра.

І свЯта пишні не для нас.
Якби про "смертних" піклувались,
Давно-б уже розцілувались
І примирились водночАс.

До переможного кінця
Отруйні випускають стріли,
А правду як вівцю забили
На честь тугого гаманця.

28.08.2007

Над болем і долею многостраждальною
возносилась Піснею, наче молитвою…
Мабуть, не вважала себе геніальною.
І не почувалась, напевно, великою.
Лише відчувала – належить народові,
якому і Духом, і Словом є рівною.
Точили сухоти здоров’я і вроду їй, –
у Пісні жила. І жила Україною.
Любила Полісся – світання і клечання –
де хащі казкові й озера прозористі…
Чи знала, що смеркне так рано:
- Приречена!?
Та Пісню палку не припнути до хворості –
і строфи в душі гартувалися крицеві,
і мова із вуст жебоніла, мов річечка,
і серце з грудей виривалося птицею!
А тіло тендітне згасало, як свічечка…
Борись і світи, якщо бути судилося:
і мужнім поетом, і ніжною жінкою.
…Вона ж і боролась, допоки світилася.
Вона ж на віки нареклась Українкою.

2008(2011)

Школа – майстерня, школа святиня,
До зірок, крізь терни, проводить людину,
Формує характер і волю, і силу
Навчає обрати гідну стежину!
Вчитель – це майстер, вчитель чаклує!
Вчитель на пальцях людину будує.
Вчить він і вчиться, досвід складає,
Серце бездонне частинками крає!
Учень – це глина, учень – це губка,
Майбутня ЛЮДИНА – країни майбутнє!
І як його вчитель і школа навчать,
Так буде свої він шляхи прокладать!
2008 р.

У зіницях – неба голубінь,
На чолі – важезних дум плетінь,
На вустах – невисохла печаль,
На обличчі ненависть і жаль!
Так іде по рідній стороні,
На незгасле світло у вікні,
Щоб згасити мрії і життя,
Відпустити душу в забуття!
Так іде і з кожним кроком біль
Викликає у простій душі земній,
За собою смерті килими
Вистилає рідними людьми.
Й порятунку-помічі – нема,
І попереду – не світло, тільки тьма.
До кінця не кожен доживе,
А кінець той невідомо де,
А кінець той, хтозна ще який:
Чи щасливий, чи сякий-такий!
І чи можна переживши все
Полюбити знов в житті живе,
І чи можна вірити в добро,
Після пережитого всього?
По Вкраїні йшов не один рік
І згинався український чоловік,
Своїх рідних і близьких він хоронив,
З кладовищ збирав врожай, як з нив.
Змучившись від голоду й незгод
Свій свого з’їдав в нестямі мій народ.
Свій свого давив і убивав,
Потім хоронив і поминав.
І в жагу кошмарів і думок
Божеволів… і таке було!
А тепер, на відстані, крізь роки
Ми повинні пам’ятати всі ті кроки,
Всі помилки і невдачі врахувати,
Щоб такому на заваді навік стати,
Щоб ніколи це не повторилось!
Все зробімо для цього! ПОМОЛІМОСЬ!!!

2008 р.

Вкрита снігом Україна сердиться, бушує,
Вітер в стріхах завиває, сам себе не чує.
Понад степом буря свище, стугонить лісами,
Йде зима широким кроком долами й горами.
Покриває мокрим снігом щедро все навколо,
Убирає рідну землю в чисто біле коло.
І ховаються з негоди люди та тварини,
І з тривогою та сумом рухаються в зиму!
Хтозна жити чи померти краще цьому світу,
Ні в суспільстві, ні в погоді не видно просвіту.
Морить холодом, вітрами дивна пора року…
Крок назад, щоб у майбутнє зробить пару кроків?
Крок вперед, якийсь непевний, наче зі знемоги!
В різні боки розійшлися праведні дороги.
Яку вибереш – та й буде все життя твоєю.
Та в руках у тебе доля України всеї!
То ж не схиб, не помилися, бо назад не вернеш,
Не для себе – для народу долю перевернеш!
Шумить вітер, в Україні зима почалася…
По землі по моїй рідній доля пронеслася!
2008 р.

Як завжди все ніби то: знову
Сніжинки летять навскіс.
Голками небо сосновими
Сколов приірпінський ліс.

У кожній сніжинці вгадуєш
Блискіт зірок чужих:
Падає,
падає,
падає
Тонко різьблений сніг.

Холодом замітатиме
Скільки ще? Прихова
Все, чим були багатими
Квіти, кущі, трава.

Все, що було високого –
Зібрано про запас.
Грудень. Одвічне: - хто кого –
Ми, - а чи холод – нас?
19.02.11

Коли світанки перемелють
холодні ночі в чорну каву,
затисну день у ліву жменю,
в кишеню кину – маю право.
І чорну гущу снів солоних,
недоспаних і недочутих,
перепишу, неначе спомин –
і в це повірю, ніби чуду…

Пародія

Ти просив, щоб заплющила очі…
А дослівно: “Кицюню, заплющ!”.
Ще про місяць в імлі щось торочив,
І замкнув потім двері на ключ.

…Насолоди розбурхане море,
І екстазу розшарпана мить…
Більш не муч мене в сонній півзморі:
“Ну хіба тобі ніц не болить?..”

Боялася я, що ущент розкололися мрії,
Що ми вже не хворі – живемо самі по собі,
Що знову між нами самотності нашої милі…
І що завірюха підспівує пісню журбі.

Боялася втратити ниточку наших відносин,
Усе, що єднало одне покоління чи вік.
А ти, завірюхо, із вітром відлуння назношуй,
Що в серці співатиме нашім напевно навік.

________________________________

Та треба боятись себе в метушні не втрачати,
Любить, цінувати яскравості нашої днини.
Бо те, що людського між нами – комусь не забрати.
Бо витоки людськості йтимуть від слова – Людина.


22.02.2011

Будь зі мною.
Яблуком вкушеним. Змієм лукавим. Голкою
В купі пахучого сіна. Мушу тепер знайти.
Небо курличе осінню. Прагнеться висоти.
Час поміж нас водою. Річкою неглибокою.
Тільки ж не перейти.

Осінь відгонить тугою. Юністю вабить другою.
Кликати-не докликатись. Вклинитись у ключі.
Пір’я зібрати кинуте. І полетіти чим
Вище і дужче. Значиться час на воді осугою.
Ключ розтає, мов дим.

Не останнє коло, не останнє...
Чаша ще не випита до дна,
Ще до сходу сонця, до світання
шабашем наситимось сповна.

Ще нап'ємось гіркоти дурману,
пошепки шпиняючи судьбу
вічно злу і вічно мертво-п'яну -
віддану на посміх і ганьбу.

Я прийшов на могилку до вас,
І дружина, і внуки, і діти
Кожен рік у один і той час
Ми приносимо, мамо, вам квіти.

Вибираєм вже висохший цвіт,
Витираєм потрісканий камінь.
Скільки ж то пройшло уже літ
Як Господь розлучив нас із вами?

Ви, напевно, то бачите все,
Може поруч десь ходите, мамо,
Бо в могилці то горе людське
Cхоронили отими роками.

Схоронили у ній весь ваш біль,
Ваші сльози, і муку, і тугу,
А самі ви лишились живі,
Тільки вимір обрали вже другий.

От із нього приходите ви
Оповитими cумом ночами,
Прикриваєте буйні вітри,
Не даєте змочить нас дощами.

Заглядаєте сонцем в вікно
І за руку ведете по стежці,
Лиш промовить нічо не дано,
Хіба теплим відлунням у серці.

Ну а нам як віддячити вам?
Хіба в щирій молитві просити,
Щоб на хвильку явилися нам
І жалобою гніт запалити.


2010р.

на сцені - король, як останній блазнюк,
позує і шкіриться в залу.
готовий завжди, за окрему платню,
зіграти твої ідеали.

згорає в уяві тартюфа глядач
в найнижчому ярусі пекла.
і плаче актор, і волає «не плач»
до себе, дволикий і встеклий.

воліє визнання краплину, на чай,
не масляна доля актора.
до скону залежати від глядача -
скоріше, не щастя, а горе.

не соромно хист підганяти під час,
освистаним бути - не дрібно:
якщо ж кілометрами черги до кас,
актор глядачеві потрібний.

finita la commedia

АВbа аbАВ аbbаА+b

2011 г.н.э.

Вчуйте, трави, шепіт сонця, що цілує роси ранні
І возносить світлу долю у небесну глибочінь,
І у тиші вечоровій всім повідайте коханим,
Як то добре, коли серце не затьмарить зради тінь.

Вчуйте, граби і берези, в душах вітру шепотіння,
Як в ранковому затишші птах прокльовує імлу,
І коханим пригадайте, як прийде пора осіння,
Щоб вони поривом серця замогли розлуку злу.

Вчуйте, ставу тихі води, що шепоче ніжно хвиля
Про глибокі океани і великі кораблі,
І дощем слова промовте всім коханим душам милі,
Що на їхню пристань зійдуть ангеляточка малі.

24.02.11.

Я поспішав дорослим стати,-
За ніч би виріс залюбки.
Життя навчило цінувати
Дитинства раннього роки.

Дитя мале невтомно скаче,
Гуцикає, аж "гай шумить".
Як боляче - воно заплаче,
Та все забудеться за мить.

Не думає про хліб щоденний,
Тягар сімейний не несе,
Та й батько на курорт південний
Малих на втіху відвезе.

Хоча..! Бувало стільки горя
На плечіки гливкі впаде:
Загубить іграшку на морі,
Чи просто настрій пропаде.

Життя - заплутана куделя,-
То гарні, то погані дні.
Мої життєві каруселі
Приємно згадувать мені.

11.09.2007

Коли ж в кінці кінців льоди розтануть ?
За хвилями спливуть грузькі сніги...
Коли душа весінньої снаги
Нап’ється ?...
Вже світання воскресають
Промінням золотіючим, рясним...
Завії розвіваються мов дим,
Бо ж вічно зими також не бувають.

У жвавості не гаються літа,
Вони істоті жодній не підвладні.
В часи щасливі, чи години страдні
Є вищий Сенс у всьому, є Мета !

Хто має слух – почує неодмінно
Священні струни древніх молитов...
У них жива, божественна Любов,
Що зцілює людину докорінно,
І серце Благодатне Світло п’є...

Горячим всплеском, кровавым звуком,
как чёрным тромбом, как скользким сгустком,
из полой глотки, открытой мукам,
исторгну низкий округлый крик:
« Помилуй, Отче, бредущих слепо
дорогой скорби к гранитным склепам
по мёртвым злакам, покрытых пеплом!
Спаси. Мессия, своих калик!»
Прославлю имя Твоё на лире,
на гуслях звонких и на псалтыри.
Пустынник духом в суетном мире
и нищий духом отвергну мир -
тщету и славу, вино и злато!
Уйду в пустыню к чужим пенатам
свободным мнихом, смиренным братом,
рабом блаженным - на скудный пир...
Убогий духом, отринув блага,
по скверным хлябям приду, где плаха
стоит заждавшись меня, монаха, -
подарок царский во все века.
Но нет ни страха, ни слёз, ни гнева...
Сочится влагой живое небо
к сухим побегам, что станут хлебом.
Хорошим хлебом. Наверняка.

3 декабря 1988 г.
© Сергей Высеканцев, 2009

You are too charming, absolutely fair,
Your voice does as a refined marble glare,
It fills with heavy rain & airy snow
A very note above, a note below.

My poor rhyme! Can it ever something tell
Of your Slavonic overwhelming spell?..
Undoubtedly Ukrainian by surname,
In art be greater than in flying fame!

Нема майбутнього, минулого нема,
Є тільки я.
Нема любові і ненависті,
Ні розбрату, ні каяття,
Є тільки я.
Нема ні правди, ні буття,
Є тільки я.
Нема дощу, нема погоди,
Нема віршів, немає моди.
Нема людей, нема тварин,
Лиш вуглик від душі один.
Нема ні замків ні фортець,
Немає слів «початок» і «кінець».
Немає очей червоних,
Немає сліз солоних,
Немає слини слимака,
Нема асфальту, блювотини нема,
Є тільки я.
Як довго ще писати чого нема,
Натомість просто й зрозуміло: «Є тільки я!»

2010р.

Літо надворі,
Сонечко сяє,
Я в курнику
Книжку читаю.

Сонечко сяє,
Вівці пасуться,
Я приглядаюсь,
Як вівці стрижуться.

Вівці пасуться,
Гуси скубуться,
Я дочитаю
І супом запхнуся.

2008р.

Здається, все пройшло
І все минулось,
Здається, спущені вітрила
Зім`яті гарні феніксові крила,
Забуті істини й бажання,
Закинуті всі сподівання
І як завжди мовчання
Тебе зустріне замість привітання.

Розчинені навстіж і вікна, і двері,
І мотлохом закидані ці галереї
Все видно , все блищить,
Все як завжди, спина болить,
Можливо палець чи нога,
Дорога є – коліс нема,
І в ліс вже не зайдеш,
І черпачком води не зачерпнеш,
Здається, назавжди втрачені ті таємниці,
Здається, у двері вже не стукають ні друзі, ні служниці,
І не приваблюють тепер веселі вечорниці.

Можливо одне лише живе бажання,
Побачити ще раз отої птиці,
І говорити їй казки й зізнання,
Новий стілець і дорогий підставлять
Нема бажання сісти,
Делікатесів купа на столі
Нема бажання їсти,
І до пори до часу можна так тягнути,
Вірити, що можна все забути,
Що все само собою пройде,
НІ, це зле!

І порятунок у надії,
Щоб відновити крила для своєї мрії,
Прикласти треба ще зусилля,
Йти через колючок бадилля,
Ні лишніх слів, ні поглядів, нічого,
Без нарікань будується нова дорога…

2009р.

Він такий як я?
Чи можливо інший, кращий?
Написати нового вірша?
Нащо?
Написати їй смс?
А ти певен що це правильно все ж?
Продавати за десятки мільйонів?
Чи купити золотих медальйонів?
Прочитати книгу?
Подивитись фільм?
Розтопити кригу?
Роздивлятись тінь?
Знайти роботу?
Шукати комфорту?
Відчути море?
Можливо краще гори?
Кричати я тут?
Чи слухати стук?
Відчути холод?
Перемогти морок?
Віддячити радості?
Наїстися сладості?
Послухатись старших?
Ні? справді, а нащо?
Віддати все бідним?
Змінити меню?... обіднє?!
Писати ще?
Спинись ...досить уже!
Балачок, маячні...
Давай згадай минулі дні!
Згадай заради чого ти ще живий на цій Землі!
Ну спробуй! Стрибай! Борись! Біжи!
Пиши! Вивчай! Твори!
Одним словом ЖИВИ!
Не забудь так любимі тобою казки!
Не втікай і не бійся!
Відкривай і весело смійся!
Слухай серце і душу!
З'їж солодку цю грушу!
Поділи з другом корт!
І віддай йому торт!
І вилазь ти з багнюки!
Припини свої муки!
В серце двері відкрий!
Прочитай цього вірша йому чи їй!
Вчись розрізняти де гад, а де змій!
Радій, як гудить бджолиний рій!
Випий соку, води!
Пригорнись до трави!
З'їж кавун чи там диню!
І відзнач господиню!
Будь не кращим, не гіршим!
Будь собою, так ліпше!
Піднеси свою душу у небо!
Як не вмієш- дивися як треба!
Вчись коли сам бажаєш...
Не бреши , що кохаєш...
Вір ти Богу й собі!!!
Пам'ятай оці дні!!!
І твори ЩЕ ! НОВІ!
Вільні, чисті ,чудні!...

2009р.

Джонатане, будь вільним!
Ти зробив перший крок.
Вдруге змахнувши крильми,
Ти відімкнеш замок.

Джонатане, вирішуй!
Зараз або ніколи.
Зникнуть проблеми колишні
І небо стане іконою.

Джонатане, будь ласка
Завжди, завжди пам’ятай
Земля – крилатому пастка,
Небо – крилатому рай!
2007

Сьогодні кожен день завжди
Сьогодні кожну ніч не спати
Сьогодні є куди іти
Сьогодні ціль не відпускати.
Нарешті золото дощів
Нарешті стане опадати
Нарешті срібло холодів
Нарешті буде розмовляти.
Віднині щастя назавжди
Віднині можна все прощати
Віднині казку в дім впусти
Віднині мусиш обирати.
2006

Хай неба не буде і стелі не стане
Аби лиш під нами підлога була.
Притиснемось, люди! Зализуймо рани,
От тільки б дізнатись, як буде весна.
Стискатимемось, будем вить, плазувати,
Поки не станемо нижче за всіх.
- Ну що ви! Ну чим уже нас налякати,
Ми з радістю візьмемо на душу гріх…
2008

Будь для мене всесвітом, мій любий,
Сонцем, напівбогом… богом будь!
Я тебе зурочу не для згуби -
Просто щоб не втратив світлу суть.

Захисти мене від злого світу,
Й світ від мене злої захисти.
Я добро призначена ростити,
Ти – для нього зводити мости.

За фортецю будь мені, єдиний,
Простором безмежного тепла,
Тим, кому прикрию радо спину,
Щоб ні меч не влучив, ні стріла.

І коли в очах твоїх молитву
Прочитаю, звернену мені,
Знатиму напевно, що то битву
Не програли ми самотині́.

Відлітають у вирій журавлі,
В небі чутно їх журні пісні:
-Чом, журавлику, туга та гірка;
Чом ,пташино мила, ти така сумна
І чую, як пісня журавлина,
До мене озивається з глибин:
-Ой, не рідна та чужина,
Хоч треба летіти.
Бо лиш мила та сторона
Де хочеться жити!
Де літаєш на волі,
Де гніздо й родина,
Та вже змушений летіти,
Серце тугою облите

Якщо ти є – ти просто є,
Ти пишеш полум’я строкате.
І не важливо, що сказати,
Мій любий, хочеш про своє.

Ти-мій. Отож, тобі терпіння,
Веселих мук із Всебуття.
Бо я – лише твоє життя.
Бо ти – лише моє спасіння.

Ти заспіваєш про прилив
Чужих думок веселошатих.
І я не буду помирати
За те, що ти мене любив,

А просто будуть вірші литись
І заселяти білу тишу.
Ніхто нікого не залише –
Ми просто будем вічно жити.

Побільше рим, побільше свят.
Один, мільйони літ назад
Ішов степами білий бог,
Когось придумував усердно.
І слів не було змалювати
Оті розумні оченята,
Які не знали ще тривог,
Як і любові. Так. Напевно.

Побільше рим, побільше свят.
Один, мільйони літ назад
Ішов степами білий бог,
Когось придумував усердно.
І слів не було змалювати
Оті розумні оченята,
Які не знали ще тривог,
Як і любові. Так. Напевно.

Дорога мовчання. Скрипти
Священників еговіри.
Чи можна любов долити
До тих, кому стати звіром

Судилось? Чи можна в гени
Додати свої абсурди.
Іди у життя від мене,
Мій негу! Я просто Буду!

Славетні воїни Русі,
Могутні велетні билинні!
Любов до рідної землі
Заповіли синам своїм ви.
Та правда в кожного своя...
Козак рубав татарів, ляхів
За віру, батюшку царя.
За Україну, хоч на плаху!
Аби Вкраїна розцвіла,
В багатих землю відбирали,
Красноармійцям честь, хвала,
Та правду також відібрали.
за вільну неньку Україну!
Гукали воїни УПА,
І не жаліючи чуприну,
Сини вмирали для добра.
В Афганістані теж конали
Безвинні хлопці молоді.
Та правди так і не дістали
На смерть посланці в чужині.
І знов роздмухують пожари
Політикани та купці.
Вкраїну рідну обібрали
Тугі при владі гаманці.
Так де ж ти, вільна є Країна?
Невже лиш в мріях, та піснях?
МАЛОРОСІЯ? УКРАЇНА?
Чи пуп ЄВРОПИ в наших снах?

23.02.11р.

Такі переосмислення світів.
Снігам болять і солі, і лопата.
У мене куртка в тісняві прим’ята
в маршрутці із вагою душ і тіл.
Зима не добілила до кінця.
Скупе тепло «занижених» тарифів.
У світу ВІЛ і гепатит, і тифи.
У світу лихоманка дика ця.
І я у нього з купою питань.
А відповідей обмаль чи немає…
Стара з кишені дріб’язок виймає
і подає старій… Вагою бань
притисло церкву до землі у сніг.
Вагою позолоти – не молитви
жебрачки серце на хресті прибите –
покутує і свій, і людства гріх…
Такі сніги. І свічка у руці.
Я не умію битися в поклонах.
Для мене Бог, напевне, не ікона,
хоч не мені ламати звички ці.
Такі переосмислення. Куди
і як іти, коли ні сил, ні стежки?
Ліворуч – кут, праворуч – межі й межі,
попереду туман і вічний дим.
Вертаюсь у сніги, у зиму зим –
в заметах до відлиги біло-біло.
Я маю віднайти останні сили
сприймати все як всі –
у мене син…

Мені б любов свою не розгубити…
Проказую в молитві сокровенній:
- Якби ти знав, як хочу я творити!
Тебе прошу – ти будь моїм натхненням.
Ти сенсом будь усіх моїх початків,
Мене щасливою зробити в твоїй силі,
Не став на моїй долі хрест-печатку,
І хоч на мить з’явись на небосхилі.
Тебе чекати буду вдень й щоночі –
На це у мене вистарчить терпіння,
І я впізнаю мудрі твої очі
Як символи блаженного падіння.
… Ти тільки появись…


22 січня 2011 р.

Шепочуть струмочки, палають стожари,
І зорі яскраві улітку.
Один раз у році на свято Купала
Розквітне чарівная квітка.
Всміхнеться і блисне з потятого листя
Своїм перламутровим оком,
А з ока втікає прозора і чиста
Сльозинка цілющого соку.
І сила нектару не мліє, не тане
Від чарів зеленого гаю.
Я вип"ю цей трунок, міцний та духмяний,
А квітку на грудях сховаю.

23 липня 2007 р.

Я стала ординарна і звичайна,
Я виросла і перезріла навіть,
Робота, дім, подеколи - навчання -
Це й все, що є у моїй долі, мабуть...
Сім"ї нема, і діти - тільки в мріях,
Кохання теж - ілюзія, примара,
І скільки так ще жити я зумію,
І пхати день за днем бездумно, марно?
Не доля в мене, а журлива верба,
Разом із нею плачу і сміюся,
Як Гамлет мислю - бути, чи не треба?
Боюсь гріха... І жити так боюся...

11 вересня 2006 р.

Елегія любові, талісман
Моїх надій, моїх печальних мрій -
Все це панує в світі, що живе
В душі у неприкаяній моїй.
Зівяле листя, що не хрумкотить,
Морозяні рисунки на вікні,
Галуззя, що в багатті не горить -
Все це в мені, в мені, в мені, в мені...
І лики друзів, й підлість ворогів,
Й нечувана ще пісня соловя,
І вязка невідвплачених боргів -
Це я...


22 березня 1992 р.

Ця наша зустріч - перша і остання,
І більше в нас тих зустрічей не буде,
Не треба говорити про кохання,
Ти вибач, але я не вірю в чудо.

Посидимо, поп’ємо трохи соку,
Заведемо розмову, якщо вдасться,
А потім розійдемось в різні боки,
Ти вибач, але я не вірю в щастя.

Мені, напевно, треба море часу,
Багато що забути я волію,
Для мене сонце в небі майже згасло,
Ти вибач, але я в любов не вірю.


29 червня 2006 р.

Я пережила все і всіх людей
І бачила, як вийшов на Голгофу
Найкращий із найкращих іудей,
Щоб закінчить на ній свою дорогу.
Сплелись в одне сім вогняних стовпів,
Коли свій хрест принісши на вершину,
Найкращий із найкращих диваків
Вбивав його горі у серцевину.
На землю впали сім небесних вод,
Голгофа аж заходилась від болю,
Коли катом зробився весь народ
І розпинав своє спасення й долю.


23 травня 1996 р.

Що наше життя? Це фікція,
Що гине в інтриги вогні.
Епохи спотворена дикція
Диктує засади свої.
І хибне уявлення цінності,
І зміряна сріблом мораль,
І давніх традицій відмінності -
Така наша сутність, на жаль.
Для нас все чуже дефініція,
Не маєм нічого свого...
Що наше життя? - це фікція,
Самі не цінуєм його.


5 травня 2008 р.

Чомусь так сталось,
що чоловіки
мені коштовностей
не дарували...
І тільки ТИ
до міді моїх кіс
досипав срібла
щедрою рукою.

Хоча небо зимове захмарене
І покинуті гнізда лелечині -
Ми на зустріч з весною приречені
І теплом березневим вже маримо.

Вітер пагорби сніжні вилизує,
Помагає травинці пробитися,
І пташина - крилата провидиця -
Співом простір навколо пронизує.

Диво-снами душа омивається
І у сонячнім промені пеститься,
До Ярила і молить і хреститься -
Все в житті по спіралі звивається...

Не сумуєм за днями колишніми -
Нові злети чекають і прагнення.
На одну весну, ніжну і лагідну,
У скарбниці життєвій побільшає!
23.02.2011р.

Зима к нам подступает
И скот поджал хвосты
Какого кандидата
Желаешь выбрать ты?

Давай-ка разберемся
С тобой без суеты
В Европу подаваться
Или к стопам Москвы

Но Киев разделился
Взволнованно гудел
Одни пошли к полякам
А кто-то в Крым глядел

В Москву подались третьи
Четвертые в леса
А пятые до хана
Склонили телеса

На стены для защиты
Встал только люд простой
И тот кому наш Киев
Был милый и родной

Без боя, с хлебом-солью
Москва шла до татар
Осталась при них вольной
Платила только дар

Проблемой были Кривичи
Для Древлян и Полян
Москва с Мордовой сроднилась
И стал им хан братан

Пишу для украинцев,
Пишу для москалей
Я вам пишу на суржике
Что б было вам ясней

Сейчас у нас подобные
Творятся чудеса
Кривой мордвы нахальные
Нас давят голоса

Обгрызли Украину
Уже со всех сторон
Проглотят скоро стены
И нет для них препон

Да если приглядеться
И трезво посмотреть
Приходит страшный вывод
Что Украины нет

У нас не Украина
У нас окраина
Посла нет и поныне
И это нам не странно

Живем мы без границы
Бесплатно держим флот
Попы забрали церкви
Что бы дурить народ

Святыня наша Лавра
Не нам принадлежит
Коль стали мы бездарны
Зачем тогда нам жить?

Сбирайтеся до купы
Нам наказав Тарас,
А то ведь автоматами
Принудят к миру вас

Мечтают коммунисты
Создать второй Союз
И сам Лужков плешивый
Об землю бьет картуз

Страну делить приехал
Сжимая кулачки
Влезай на ринг скорее
Там ждут тебя Клички

Московский поп Кирило
Полковник ФСБ
Инструкции от Путина
Имеет при себе

Анафему читает
Народу моему
Всех гетьманов склоняет
И славит лишь Москву

В зловещей ситуации
Сейчас мы все живем
Какого кандидата
Себе мы изберём

Всему виной конечно
Убитый Чорновил
Левко себя беспечно
Манделой возомнил

Пока рядились в РУХе
Кому взять булаву
Кравчук всё хапнул оптом
Приветствуя Москву

Что б грабить не мешали
Открыл для всех кордон
Весь продал флот налево
Подельник умершфлён

Ракеты боевые
Задаром сдал Москве
Народные сбербанки
Горбатой дал Раиске

Рванул Чернобыль
Пепел осыпал Киевлян
А на свинцовом коврике
Кравчук парад встречал

Сейчас он благодетель
Кричит не так мечтал
Пора в тюрьму на нары
Тут полный криминал

Нам ваучеры дали
И обманули вновь
Был главный Ехануров
Бурят, лакей и сноб

Потом пришли другие
Кучма, Ринат, Пинчук
Все счастья обещают
Брошурочки суют

И валят всё на Кучму
Во всём он виноват
Его сынки возглавили
И штаб и аппарат

Один взял Конче-Заспу
Другой взял булаву
И на оффшоры деньги
Летели как в трубу

Награбил Лазаренко
И скрылся за кордон
Но снова в депутаты
Вернувшись, лезет он

Предела нет нахалам
Не много я узнал
Но этого хватает
На полный криминал

А в Раде что творится
Скандал то там, то тут
То красный, то трёхцветный
Флажочек принесут

Навыбирали в Раду
Московских холуёв
Законно теперь грабят
И пьют с народа кровь

Нет у тебя хозяина
Родная мать – земля
Верховна Рада грабит
Лишь только для себя

Когда же мы границы
В натуре проведём
Когда хапугам нашим
Хребет перешибём

Сейчас у нас проблема
Кому дать булаву
Что б за страну болел он
Народу своему

Искать надо сначала
С убийства гетьмана
Едва-ли мы узнаем
Зарыт в ком сатана

Но тёмная конячка
Смогла объеденить
Майдан помог и стачка
Нам вроде победить

Нам Витя громко клялся
Бандитам тюрьмы дать
И вдруг бандюге орден
И прочу благодать

С преступностью бороться
Не приложил он сил
Решил он сам возглавить
Украинских громил

Сказал что для народа
Пошёл к ворам с добром
Возглавить смог, возглавил
Ворам стал паханом

В Одессе Катерина
Украинцам позор
Ему как президенту
Глухой от нас укор

Настроила нам тюрем
Старшин всех назвала
И вольное козацтво
Под рабство подвела

Вон шельфик черноморский
Витёк себе прибрал
Но с Юлей не делился
И начался скандал

Не добываем нефти
Не ищем газа мы
Москва не разрешает
Что ж купим у Москвы

У папы депутата
Сыночек депутат
Любовница, охранник
Проктолог депутат

Так это ж Янукович
Решатель всех проблем
Московскому Кирилле
Смиренно в пуп смотрел

В тюрьме вы голубые
В Донецке паханы
По воровским законам
Вы Путину должны

Тут крутит долго Юля
Трубою и косой
Пора нам всем проверить
Не пахнет ли грозой

У ласковой премьерши
Нет вовсе ничего
Ни денег, ни машины,
Ни дома своего

Вот где хранит наряды
Об этом ни гу-гу
Наверное у Путина
Ховает их в трубу

За газ кредит ввалила
С народа своего
Продала всё, потратила
Нет больше ничего

Зарплату повышала
Верхушке много раз
А вот до минималок
Не родила указ

Ещё один не слабый
Есть банковский мастак
Знакомьтесь С. Тигипко
Красив и не дурак

Французы его сразу
В почётный легион
За что, а мы не знаем
А может знает он

А впрочем он не будет
Корупцию терпеть
Макаров тут нам нужен
И из железа плеть

Крутить всею Европой
Зовёт нас Яценюк
Самим как раскрутится
Неясно что-то тут

Средь кандидатов даже
Один есть Протывсих
Конкретно предлагает
Избавится от всех

Клянётся Симоненко
Я честный коммунист
Стараюсь для народа
Передо всеми чист

Костенко Юру жалко
Народ уже не тот
Он красной пропагандой
Отравлен по живот

Здесь сон пенсионеров
Военных от Москвы
Со всей большой России
И мёрзлой Колымы

Здесь каждый пятый к ряду
Сотрудник КГБ
Иль лагерный работник
Морил хохлов в тюрьме

Им пенсии огромные
Россия всем дала
А нам платить приходится
Такие вот дела

Вон ведьме конотопской
Давненько не везёт
Жить под Москвой мечтает
И мутит наш народ

Тут скандалистка Анна
Добилась своего
Партия стала синяя
Донецкое брехло

Взяла и перекрасилась
Под бютивку косит
Наверняка премьером
Мечтает вскоре быть

И если проконает
Прищепит и косу
Она ещё покажет
И хватку и укус

Хитрющий лыс Мыкыта
Из сказки персонаж
Литвина вы узнали
Ну этот точно наш

Он с малым своим штатом
Сумел возглавить всех
Старался не задаром
Имеет он успех

Нормальных только в партию
Себе он подбирал
И Кучме он нормально
Весь спрятал криминал

Им костью острой в горле
Хохол наш Тягнибок
Как псы рванулись дружно
И лаял кто как мог

Все вдруг объединились
Лишь против одного
Ах! Он же украинэць
Вали всё на него

Бандере он племянник
А Риббентропу друг
Люстраций не добьётся
Нам слышен визг хапуг

Ну хватит, схаменитесь
Стряхните пену з вус
Он наш, за Украину
Он Данко, он как Стус

А Вася Симоненко
Убит за что же был?
А он по украински
С ментами говорил

Поэта подо Львовом
Повесили в петле
Червона Рута комом
Вам всем и КГБ

Совсем я мало знаю
Да и не всё сказал
Чем глубже под них роешь
Тем больший криминал

Все прочие похожи
Перечислять нет сил
Допоможи нам боже
Кричат хохлы с могил

Про счастье каждый мелет
Конкретно порожняк
Всяк болтает по фене
Собесам не дурак

Всем нашим депутатам
Держава не нужна
Заводы рейдеруют
Торгуют с молотка

Нас снова грабят банки
И власти, и братва
И рэкет при погонах
Всё делит сызнова

Прихватывают срочно
Лишь разный аппетит
Едины твёрдо знают
За это не влетит

Так крокодилы стаей
Нарвались на быка
И рвут его на части
Ещё живой пока

Дерутся депутаты
Друг другу морды бьют
Но стаей Украину
Всю вскоре раздерут

Не будут депутаты
Друг друга раскрывать
Нам не узнать всей правды
А им на нас плевать

Послушайте совета
Большие города
Выходим для бойкота
Что б раз и навсегда

Покончить с произволом
К ответу всех призвать
Лишить всех привилегий
И Раду разогнать

ЧП нам на три года
Стране всей объявить
На хунту чрезвычайную
Всю власть переложить

Изъять всё что украли
Всех грабивших раздеть
Захлопнуть все оффшоры
На много-много лет

Представить счет России
Что выгребла у нас
За флот платить заставить
Границы все поставить

Коль грамотно поставим
Мы для неё наказ
Два раза флот топила
Утопит третий раз

Должон платить аренду
Московский патриарх
За пятую колонну
В подрясниках у нас

В самозахвате церкви
И земли, и поля
Жируют нашим салом
И нас всею кляня

Закончена поэма
И солнышко встаёт
Меня мой сын – малютка
Проснувшись, узнаёт

Даёт пять гривен в сутки
Страна мне на него
Картошкой одной сыты
Нет больше ничего

А у меня их двое
Не знают колбасы
В обносках из Европы
Уж нам не до красы

Вон Африку покажут
Там вовсе нагишом
Посмотрим, посмеёмся
Картошки пожуём

Мне очень жалко третью
Поела грибной суп
врачи спасать не стали
Решали гроши тут

Таскали к прокурору
Меня с моей женой
Тюрьмою угрожали
И прочею бедой

Вон немцы бывшим байтам
Оплачивают труд
У нас всем бывшим зекам
Лишь дулю в нос суют

А приняли законы
Срок к стажу прибавлять
Скатай губу обратно
Пропел мне адвокат

Семьсот и сорок пенсию
Делю на пятерых
Себе не оставляю
Не жмот я и не псих

Отчаянье захлестнуло
Как жить им, малышам
Помощи мало от мамы
Я стар и уже устал

Видеть хочу вас всё время
С вами играть, песни петь
Дети – тяжкое бремя
А я хочу его несть

Родные мои, сероглазые
Люблю я вас больше всего
Но наша страна зараза
Не может вам дать ничего

А может мне с семьею
В тюрьму на вечный срок
Там кормят на семь гривен
Тепло, уют, уход

Одежда полосатая
Не импорт, не рваньё
Гулять по расписанию
Там легче проживём

Ну состоятся выборы
Для мира просто фарс
Акулы зубы стиснули
О боги, спасите нас

Не видно здесь просвета
Жить не даёт нам власть
Работа только рэкетом
Иль что-то где-то красть

Писать я стих кончаю
Хорош он или плох
И.о. Бурьян полыни
А Ф. Чертополох

Залізо-бетонна конструкція
у формі живої жінки
уся з бетону – як викапана
стрижнем у домні виплавлена
з головою кінцівками тулубом
з прізвищем ім’ям і по батькові -
без лиця. без життя. без любові.

б"ється серце - маленький заєць
вітер виє у караоке
порятуй мене - замерзаю
опускаюсь на дно глибоке

докричатись до тебе важко
порятуй мене - будь героєм
позіхає вві сні комашка
десь у дерева під корою

прочитавши зловіщу казку
до світанку тріщать морози
порятуй мене, ну будь ласка!
рветься дріт, замовкає морзе...

На разных берегах листа
На двух концах загаданного слова
Солдаты с холостыми без поста
Без страха оказаться вновь без крова

Закутавшись в дорожные плащи
Мы прячемся в плену чужих желаний
И здесь уже нас больше не ищи
Нет больше ни даров не состраданий

Мне так хотелось верить в чудеса
Нам так хотелось просто верить в Бога
С надеждой закрывали вновь глаза
Но нету больше Бога у порога

И не поможет нервный перекур
Не скажет правду крепкий-крепкий кофе
Закончился наш эротичный тур
И мне не нужен больше профи

На разных берегах листа
Похоронили мы свои надежды
Строка для откликов увы пуста
Мы не смогли мы грешные невежды