Дякую, що не снишся
Дав перешумувати
Забути жагу божевілля
Втопити звіриний шал

Дякую, що не знаєш
Як боляче тріскали нерви,
Як зводила думку судома
Неначе на вістрі ножа

Дякую, що не снишся
Я вже тепер спокійна
Я вже тепер кохаю
Слава.., що не тебе!

...То було лиш етапом
Шляхом знайти себе.


26.05.2011

Пародія

Світ – тонка субстанція колізій…
Твій животик – сонне кошеня
Пещу радо в час вечірній пізній,
Ще буває ранком… серед дня…
Не чекаєш…Зануртує раптом –
Серце “тьох!” – рука на ніжний стан.
Пульс у нормі – теж важливий фактор,
Ніжний доторк і… розцвів каштан!
Ти моя Кицюня і Мадонна,
Ти моя перлина і корал!
А жага розбудженого лона –
Сьоме небо чи Дев’ятий вал?
Ще годинник (аж сказати сором)
Тим дзвінком на злеті… дістає.
Був і капітаном, і кондором
Я у тебе, Сонечко моє!
Веслувати, звісно, не покину,
Сам у рабство – еротичний шок!
Вкóтре вже швартую бригантину…
А галери? Смішно… дитсадок!

27.05.2011

переполовинена істота
з внутрішніми органами навиворіт
ходом стиглих вишень
поціловує lego-бруківку
її очі не вимолені
висмоктані
пилосмоком думок
кудись вглиб
черепної півмиски

вона сунеться мляво
на off-стопі
пащеко-роззявлених поглядів
на краєчках липких
вказівних дитячих флангів
то чіпляє подоли спідниць
руко-дротами
то спіткає каміння
тихі глуми сирен
і примружене блимання фар

половино-істота
собакою загнана
мов чувак
який йшов у кіно по воді
бачить досі веселку
рельєфно-крапковими знаками
хоч сховали і стерли
натільні
й швидкої хрести

підіймися і ти
над собою
і Над-свідомістю
подивися й сягни
кордонних
і поза-речей
досить бачити пил
павутинних доріг
із непотребом
загрубілих у гумі жувальній
життів

усі люди навколо
снують половино-істотами
з животами розпір
кишками навиворіт
все скитають
сліпими щенятами
сонними
у безвихідних зонах
уявних богів

2011р.

Не плач, Україно, а смійся –
Часи твої кращі пройшли!
Народ, що з колін лиш підвівся,
Вдягає нові кандали!..

Нема булави у гетьмана,
А зрештою і голови…
Морози на Йвана Купала
Сплелись з холодами Москви.

Не буде вже більше Майдану
Напевне, що кілька століть…
О, як ця незримая зрада
В народному серці болить!..

Та бачили, очі, що брали?
Тепер це смакуйте сповна!
У сотий раз нас обікрали! –
Хіба це для нас дивина?

…Вже біль потихенько стихає,
Апатія гору бере.
Ай справді – ніхто ж не здихає,
Народ виживає-живе…

І з газом буде все чудово,
До цін – також звикнемо ми!
І другу державную мову
Приймемо – теж не для Москви…

Буде коаліція ладна,
Буде Конституція – клас!
І рідна Верховная Рада
Піклується тільки про нас!!!

…Отак нас, дурних, присипляють,
Зацитькують, вкоськують нас. –
Самі ж капітали складають
Бо то їхній знайдений шанс!

Та ти подивись, Україно,
Заплакані очі протри,
Як грізно, нестримно, невпинно
Чужі майорять прапори!

І значення колір не має
Тих стягів - розвихрений шал –
Тебе, Україно, ковтає
Потворний чужий Капітал!!!
І будеш ти згадувать Маркса,
Шевченка… Забиті голи…
…Вони ж не прибули із Марса –
Усі, що тебе продали!..

13.10.2006р

Депутати, депутати! Трясця вашій мамі!
Україну ви поклали догори ногами!
Ви останню копійчину тягнете з народу,
І за що народ наш має таку «нагороду?

Ви пишете нам закони, а чи вони в дії?
Ми ж бачимо, що у дії лиш одні злодії!
Бо закони ваші «чесні» помогають красти
І так ловко і кмітливо, щоби не попастись!

Налякала нас Росія, що не дасть нам газу,
А ви пукніть їй в трубу і усі, й одразу!
Послужіть хоч раз, обранці, рідній Україні!
І «оранжеві зас…ці», й «красно-біло-сині»!

Депутатське вже містечко хочуть будувати,
Бо ж ви бідні і бездомні, - не маєте хати!
Від сім’ї ви тікаєте задля «сублімації»
Віддаєте перевагу «політмастурбіції»!

Ой, які ви, депутати, страшні лицеміри!
Сто раз можете зректися і роду, і віри…
Для вас тільки одна зірка – «євро» і «доляри»…
Та невже не боїтеся ви Божої кари?

…В нас корупція гуляє, як чума, по світу!
Хабарі давать навчились навіть малі діти…
«Не підмажеш – не поїдеш!» - знають вже зі школи.
- За що тяжко так караєш Україну, доле?

Депутати, депутати! А ви би згадали,
Як свої оті мандати «тяжко» здобували!
Що ви людям обіцяли? Як низько «стелились»!!!
Оте все, що в нас украли, - щоб ним і вдавились!

На екрані показують – ви, як мухи, сонні!
Та у вас від отих п’янок аж очі червоні…
Дрімаєте, куняєте, длубаєтесь в носі –
Що до того вам, що люди у нас голі й босі?..

А коли зачеплять бізнес, ваші інтереси
Ви усі тоді б’єтеся, наче Геркулеси!
Вам вже «не по барабану», як хто голосує, -
Ця «етика депутатська» вам тоді пасує!..

Депутати, депутати! Трясця вашій мамі!
Ви поклали Україну догори ногами!
Коаліції не вийде! Не буде співпраці
Бо, звиняйте, Україна вам усім при с…ці!

16.09.2006р.

***
Депутати, ой ви депутати,
Схаменутись, мабуть, уже час!
Ви, я к ті сомалійські пірати,
У заручниках держите нас.

Ви взяли Україну в облогу,
Але викуп нам треба платить…
Чи ж бо ви не боїтеся Бога,
А чи совість в вас міцно так спить?

На екранах – красиві і горді,
Ваше слово вагоме й тверде,
Та з-за нових облич – старі морди
Визирають уже де-не-де.

Ваша виборча гоп-камасутра –
«Хто, за скільки, куди і кого…»
Вже й держава під вами прогнута,
Мов без племені-роду свого.

…Депутати, ех ви, депутати,
Не було і нема з вас пуття!..
Хіба ж можна отак обкрадати
Матір ту, яка дала життя?
04.05.2009. І.П.

***
Розмовля сусід Микола
З сусідом-суддею:
- Ви їздили на Маямі
З жінкою соєю...

Я в рекламі бачив – чудо!
Там курорт хороший…
Це ж, мабуть, силу-силенну
Потрачено грошей?

А суддя говорить: - Правда,
«Попахать» прийшлось мені,
Але, знаєте, "нашкрябав, –
Та й отримав відпускні…

- Відпускні? Що так багато?
А у нас в мене не густо…
- А це, дивлячись, сусіде,
Кого ми відпустим…

02.05.2009.
Іван Пустовий

(переклад з О.Вертинського)

Де Ви тепер?
Хто Вам цілує пальці?
Куди пішов Ваш китайчатко Лі ?
Здається, Ви тоді любили португальця,
Чи подались з малайцем на Балі?
Останній раз я бачив Вас так близько.
В сплетіння вулиць Вас помчав авто.
Приснилось, що тепер в притонах Сан-Франциско
Ліловий негр Вам подає манто.

***

- Як новий шеф ваш? Кажуть, він дивак!
Працює, що й не ходить на обід…
- Та-а-! Всюди пхає носа, неборак,
Але, якщо відверто – так собі…
А ваш?

- А наш – суцільний демократ!
За правду у щоденній боротьбі!
Але, якщо відверто все не так:
Ваш – «так собі», а наш – «усе собі»!...

18 квітня 2008р.

****

- Чом, Іване, такий смутний,
Немов сич, обдувся?
- То все жінка!.. Через неї
Пенсії позбувся…

Дістає мене, холера, -
- Приріс до дивана?
Хоч би за день прогуляв
Собаку Полкана!..

Я й послухав - вона ж в мене
Злюща й норовиста…
Погуляли ми з Полканом
Гривень так… на триста!..

11 квітня 2008р.

***
Батько раз прийшов з роботи
Й малого спитав:
- У акваріумі рибкам
Ти воду міняв?
Маля носиком шморгнуло,
Очима закліпало:
- А навіщо? Вони, татку,
Ще тої не випили…

***
Запитав якось Микола
У сусіда, у Панька:
- А чого це в тебе, друже,
Забинтована рука?
- Вчора з кумом на природі…
Трохи випивав,
Ну а потім здуру… дятла
З руки годував!..

***
- Мила, мені такий сон приснився,
Ніби ми ще юні…
Я руки твоєї прошу
В садку біля клуні…
- А чому ж такий раденький? –
Дружина промовила.
- Бо приснилось далі, мила, -
Ти мені відмовила!!!


***
- Чому, Петре, ти похмурий?
- Дома така драма…
Жінка хвора і з села
Їде її мама…
- Співчуваю, друже! Правду
Кажуть у народі,
Що біда сама ніколи
Одна не приходить!..
06.09.08
****

- Ваша жінка в Італії,
То є правда, куме?
- Таки правда! Й висилає
Чималенькі суми…
- Як же, куме, ви без неї
Новий рік стрічали?
- Нє ізвєстно, бо… сусіди
Ще не розказали!..


****

Бабка Химка прибирає
У клубі сільському,
А увечері ніколи
Не спішить додому,

Бо з города наїжджають
Хлопці дуже хвацькі,
Крутять «відик» й показують
Фільми чудернацькі.

Надивилась баба «порно»
Що хай цому нападь!
То ж на бабу сильно вплинув
Той «гниючий Запад»!

…Раз пригонить дід корову,
Заходить до хати,
Бачить, - баба ходить… гола,
Що й сором казати!

Дід аж сплюнув спересердя,
Озирнувсь довкола:
- Ну чого це ти по хаті
Ходиш, бабо, гола?..

Баба стала в горду позу:
- Ти, я бачу, «ні бум-бум!»
Я – не гола! Це у мене…
«Еротічеський костюм»!

-Так, - промовив дід невтішно, -
Що тут скажеш?.. О-го-го!..
Я мовчу! Та ти ж би, бабо,
Попрасувала хоч його!..

****

Підмовляє старий дядько
Дівчину Марусю:
- Ти, як лялька! Така гарна,
Що й не надивлюся!

Поїдемо до лісочка…
Ти не пожалієш…
- Та ви ж… старий, та куди вам? -
Сміється Марія.

- То пусте!...Знай, що любов
Дивні дива творить…
Кажуть люди, старий кінь
Борозни не спортить!

А Маруся засміялась,
Взялася у боки:
- Може й так, та старий кінь
Не зоре глибоко!

20 травня 2008р.
Іван Пустовий

****

Із трибуни до народу
Кандидат кричить:
- Ви нікому з них не вірте,
Мене оберіть!
Так старається, сердега,
Аж горло хрипить:
- Жили добре ми! Та скоро
Будем краще жить!!
Тут нараз запала тиша
Помежи людьми,
Й несміливо хтось із зали
Запитав: - А ми???

1992р.

ХТО ВИГАДАВ ФУТБОЛ

- Тату, хочеш, розповім я
Новенький «прикол»?
Як ти думаєш, хто перший
Вигадав футбол!

- Так, цікаво, як зявилась
Модна гра така?
- Це дідусь, що наздогнав
У лісі… Колобка!!!

***
Розказує бомж бомжеві
Біля сміттєбака,
Як він наніч влаштувався
Гарно, неборака.
- Ночував цієї ночі
В міській теплотрасі!
Спалось солодко мені,
Та ще й на матрасі!
- А я цілу ніч вертівся!
Не вертівсь так змалку…
- А то чому?
- Та упав
В бетономішалку!

20.08.08.

***
Вранці жінка за сніданком
Почала питати:
- Ти хоч знаєш, чоловіче,
Яке нині свято?
- Ні не знаю… - Той злякано
Хита головою.
- Тридцять років, як ми разом
Живемо зтобою!
І сльозу з очей змахнула -
- Як літа спливають…
А давай-но, чоловіче,
Півня зарубаєм!
Чоловік схопивсь з-за столу
- Що ти! Боже борони!
Я ніяк не зрозумію,
Чим тут півень завинив?..

7.06.2009р

(історична дума)

Мала мати-Україна
Синочків завзятих:
Козаченьки її славно
Вміли захищати!
Були вони й до кохання
І спритні, і щирі,
То ж столицю охрестили –
Свою - Трахтемирів!

ПРИСІВ:

Трахтемирів, Трахтемирів, трах! трах!! трах!!!
Мандрували козаченьки по усіх світах!
Таких міцних та хоробрих
Ще не бачив світ
І плодили козачньки
Український рід!

Йшли походами на турків,
Москалів, татар
І гармат козацьких гуркіт
Линув аж до хмар!
А коли вертались з бою
До рідної хати,
То з’являлися по світу
Малі козачата!

ПРИСПІВ.

Тепер має Україна
Синочків-заср…ців,
Розвелося їх до біса -
Народних обранців!
Світ таких дурних не бачив,
І таких невдах!
Тепер всі, кому не ліньки,
Україну – трах!..

ПРИСПІВ:

Їздять наші молодиці по світах,
Заробляють, бідні, гроші – трах, трах, трах!..
То ж чорненькі і косенькі
Приходять на світ
І зникає потихенько
Український рід…


23 серпня 2008р.

Ой, не пийте ви чарки до дна,
Бо до дна – кожна чарка дурна!
Вона винищить нас до ноги,
Хай до дна її п’ють вороги!

Ой, не пийте, ви, люди, до дна,
Бо до дна – то велика ціна.
Трішки випий, а більше – співай,
Веселися і горя не знай!

За здоров’я завжди усі п’ють
І цим шкоди йому завдають.
А ти лиш пригуби і постав,
Щоб назавтра здоровим ти встав.

Ой, не пийте ви, люди, до дна,
Бо на дні тім сидить сатана,
Він затягне до себе на дно,
І людині тоді все одно!

Ой, не пий, чоловіче, до дна,
В тебе гарна і мудра жона,
В тебе дітки маленькі ростуть,
Вони татка тверезого ждуть.

Ой, дівчино-красуне, не пий,
Бо «ДЖИН-ТОНІК» і «ЛОНГЕР» - то змій!
Вип’є розум він твій і красу
Та ще й довгую русу косу…

Не ходіть з пивом ви, юнаки,
Не смакуйте його залюбки.
Пиво мізки вам хмелем залл’є
Й все одно вам, що було, й що є!

Українці, не пиймо до дна,
Бо у нас Україна одна!
Світлий розум потрібний усім,
Щоби нам будувати рідний дім!


2008р.

Прочитав я у Зігмунда Фрейда,
Що в коханні є вічна потреба,
Що ця сила – від пекла і неба
І становить життя чисту суть…
Чи то миле тобі, чи не миле,
Та це дуже потужна є сила!
Від колиски веде до могили
І цю силу «ЛІБІДО» зовуть.

ПРИСПІВ:

Ах, лібідо, лібідо,
Через тебе всі біди,
Бо і важко, і радісно жить…
Витрачаю я гроші
На дівчата хороші,
А мені все кортить і кортить!..
Прочитав я у Фрідріха Ніцше,
Щоб кохання та й було смачніше,
Як до жінки ідеш – ніс не вішай,
А з собою візьми батога,
Бо жінки – то цікаві створіння:
Люблять силу, і мають терпіння,
І кохать може цеє насіння
Одночасно і друга, й врага!

ПРИСПІВ.

Прочитав я у Вілі Шекспіра,
Що не мав до жінок він довіри,
Що орудують здавна всім миром
Лиш дві речі – це голод й любов…
А ще влучно сказав отой Віля,
Що «нікчемність» - жінкам усім ім’я,
Бо вони, таке капосне зілля,
Випивають у нас усю кров!..

ПРИСПІВ.

Прочитав я у Карлика Маркса,
Що хоть будь ти з Венери, чи з Марса,
Буть кацапом, хохлом, папуасом, -
Абись мав капітал в гаманці,
То жінки всі до тебе прилипнуть,
Як ті свині до браги в кориті,
І хоч будь ти аж двічі горбатий,
Й чорт горох молотив на лиці…

ПРИСІВ:

Ах, лібідо, лібідо,
Не страшні були б біди,
Щоб до нього іще й капітал!
Не лякаючись СНІДу,
Я б «злетів на орбіту» -
Всіх жінок тоді б перекохав!!!


1994р.

В мене жінка – плакса,
Ниє кожен день:
- Не приносиш бакси,
Все, як не в людей!
Он сусід наш, Вася,
Крутиться ще й як!
Заробив десь купу баксів
І має «Понтіак»!
А я кажу жінці: - Ти ще не гріши,
В мене теж є приклад, так, що не спіши!
Он, сусідка Ала теж побула «десь»,
Щось за бакси дала і… має «Мерседес»!

ПРИСПІВ:

Бакси, бакси, трясця вашій матері,
А де ж отих баксів бідним нам набрати?!!

Чи в автобус впхався,
Чи в тролейбус вліз,
Тільки й чути «бакси», «бакси»,
Вхопив би їх біс!
Гаїшник на трасі,
В кабінеті врач –
Усі хочуть баксів, баксів,
Що хоч сядь, та й плач!
Вже й бабці в базарі розказують нам:
- Я тілько за бакси кугута продам!
І не обманете, хто би не хотів!
В «курсі дєла» курса – один до пяті!

ПРИСПІВ.

Телекси і факси, всі дзвінки й листи –
Всюди тільки «бакси», «бакси» - господи прости!
Міні, міді, максі, шорти, чи штани -
Все тепер за «бакси», хоч візьми, й помри!
Хтось сидить в кіоску, а хтось пре в Москву,
Той п'яний «у доску» й має на жратву.
Роберти і Макси, Сем і Никодим –
Всі клепають «бакси», аж куриться дим!

ПРИСПІВ.

Тільки у колгоспі все так, як було –
Робить за купони біднеє село.
І їздовий Вася, й тракторист Іван
Трудяться без «баксів», «виполняють план»!
Ганька і Марійка роблять «на дурняк» -
Смикають за дійки, й сапають буряк.
Їм не треба «Снікерс», «Марс», або «Тампакс»,
Доки село, дурне, «паше», в бізнесі все клас!

ПРИСПІВ.

В нас, у музикантів,
Теж купа проблем –
Музики не буде,
Як баксів не знайдем!
«Роланди» і сакси,
«Корги» і дроти –
Все тільки за «бакси»,
І не говори!
Щоби записати,
Те, що я співав,
Треба купу «баксів» дати,
Чорт би їх побрав!
То ж закінчу пісню
І попрошу вас:
Дайте музиканту
Хоча б один «бакс»!

ПРИСПІВ.



1994р

Ми – українці! Бідні, босі й голі,
Уже в Європу вибрики ідем…
Але спасибі нашій бараболі, -
Завдяки їй на світі цім живем!..
За роки незалежності і волі
У нас з’явилось безліч чужих страв,
Але нема смачніш від бараболі –
Її поки ніхто ще в нас не вкрав!
Так! Ще не вмерла ненька-Україна,
Бо бараболя родить залюбки!
Перед Європою не станем на коліна,
Хай стануть колорадськії жуки!
А ще – і президент, і депутати,
І влади всі покручені гілки,
І олігархи – всі повинні знати:
Відбулись бараболі завдяки!
Мільони ваші і тепер уже мільярди,
Спираючись на демократію і час,
Беруть початок з тих, кого зовуть «селяни»,
Хто бараболі сапав і худобу пас.
Політики нема без бараболі,
Без хліба й сала волі не бува!
… А ми ще досі і принижені , і голі,
Бо демократія і воля – лиш слова…
Куди ми йдем? – Одні бажають в НАТО,
Інші в Росію хочуть під крило…
Коли сусідові запалять нову хату,
Усі біжать погрітис… На тепло…
…Рятує українця бараболя,
Та мабуть, й це в нас скоро відберуть,
Бо - з депеутатів праведної волі, -
Мутанта-бараболю продають!
Модифікована генетика у моді,
І кури й свині – чистий селікон…
Всім шарлатанам світу на догоду
Слуги народу прийняли закон!..
Хіба ж їм шкода того українця,
Він – пересічний і такий малий…
…Ні, таки треба з гарапником німця,
Щоб показав, хто свій, а хто чужий!!!
.

2008 р.

Це не моя Україна,
Це не мої ігри,
Бо зібралися на лови
Два великі тигри.

Один тигр – біло-синій,
Другий – із сердечком.
Україна межи ними,
Як бідна овечка…

Така худа і немічна,
Ще й шерсті кат має…
Але тигри домовляться,
Про неї подбають.

Відгодують і відпоять
Сердечну овечку –
І оті, що біло-сині,
І ті, що в сердечках…

Коаліція в них вийде
Нарешті правдива
І буде тоді овечка
І сита, й щаслива!

…Коаліціям тим краю
Не видно, й кінця,
А овечка усе вірить…
От дурна вівця!



2009р

Це не моя Україна,
Це не мої ігри,
Бо зібралися на лови
Два великі тигри.

Один тигр – біло-синій,
Другий – із сердечком.
Україна межи ними,
Як бідна овечка…

Така худа і немічна,
Ще й шерсті кат має…
Але тигри домовляться,
Про неї подбають.

Відгодують і відпоять
Сердечну овечку –
І оті, що біло-сині,
І ті, що в сердечках…

Коаліція в них вийде
Нарешті правдива
І буде тоді овечка
І сита, й щаслива!

…Коаліціям тим краю
Не видно, й кінця,
А овечка усе вірить…
От дурна вівця!



2009р

реп

Україна котиться з горба –
В одній руці торба, в другій руці торба,
Віз чомусь їде попереду коней –
«Нас не догонят, нас не догонят!»
Куди України шлях пролягає –
Бог його знає… Чорт його знає!..
Одні хочуть а Азію, інші – в Європу,
Ніде нема місця бідному хлопу.
Фірман нездалий, коней поганяє,
Дороги не бачить, дороги не знає…
Бідні конята загрузли по шию
А їх все лупцюють, - вселяють надію…
Всім «по цимбалах», «по барабану»,
Чиновники ходять ситі і п’яні.
Ростуть олігархи, неначе кнурі,
Кругом хабарі, хабарі, хабарі!..
Чиновник великий, чиновник маленький
Три шкури здере хоч із рідної неньки!
Купують усі і усі продаються…
Коли ж вони крові людської нап’ються?..
… А бідним як жити? Простому народу
Як заробити на хліб і на воду?
У нас демократія, добре всі знають –
Зачепиш «верхи», то в асфальт закатають,
А там буде просто «касетний скандал»,
«Которий нікто єщо нє доказал»…
То ж бідна Вкраїна котиться з горба,
В одній руці торба, в другій руці торба,
Попереду віз чомусь, коні – позаду –
Танцюють усі «політичну ламбаду».
…А все починалось так щиро і гарно:
Вільна Вкраїна! Ми скинули ярма!
Свобода без крові! Свята Незалежність!
Була ейфорія, наївна «безмежність»…
Безмежність, чи може підступна «безкришність»?..
Історія вкаже, що добре, що лишнє.
…Спочатку за безцінь «прихватизували»
Заводи і фабрики, все розікрали,
Віддали задурно всю ядерну зброю,
(Тепер боронитись будем булавою…)
А далі – родюче Вкраїнське село
У прірву злодійську пішло-загуло.
Земельку прордали а гроші проср…ли,
Аграрну реформу в нас так починали!
Ці неуки думали, буде все просто
І запросто враз розігнали колгоспи.
Тепер в бурянах Україна втопає,
Земелька не родить… «Она отдихаєт…»
Порожньо в селах, темно і чорно…
Це мелють потрохи «державнії жорна»…
…О людоньки, люди, чи ж цього чекали?
«Вікно у Європу уже прорубали»!
У німця, поляка, а чи в італьяна
Батрачимо нині від рана до рана!
А ви, українки, «святі Роксолани»
За долар будете вилизувать пана,
Щоб тут, в Україні, дітей годувати,
Голодною смертю померти не дати…
… А віз України все котиться з горба,
В одній руці торба, в другій руці торба…
Чи в Азію котить, чи котить в Європу,
Від того не ліпше бідному хлопу!
Ти, злидню, ішач від зорі до зорі,
А кругом хабарі, харі, хабарі…
Корупція-шашіль все з’їла, сточила,
Мотає з народу останнії жили…
Та знайте – в Європі і в Азіїї – грози…
Ніде не чекають порожнього воза…


2003р.

Артисти великі, артисти маленькі,
Всіх вас породила ріднесенька ненька,
Вона колискових ночами співала
Живим голосочком і без фонограми.

То звідки ж ви взяли
Порочну манеру
В концертах співать
Під плюсову ФАНЕРУ?

Тепер – це, як пошесть,
Тепер – як чума
Й управи на це
Неподобство нема!

Це ж стільки артистів
Роти відкриває,
Руками махає,
В слова попадає!
Ну що за хвороба, ну що за химера?
Державний ансамблі – вже й ті «під ФАНЕРУ»!
Людей у нас, певне, вважають ЛОХАМИ,
Коли всі працюють під ПЛЮС-фонограми?
Бо те, що звучить,
То музична «консерва» -
Не сходиться з словом
І ріже по нервах.
Бо це ж не мистецтво -
Дешева попса!
Зате хочуть всі, щоби хліб, ковбаса,
І сало – щоб було усе натуральне!
…Хіба козаки отакі «чудеса»
Творили б колись?
Вони би до турків
Пішли на галеру
Ніж стали б співать
Під прокляту «ФАНЕРУ»!..

Хай голос живий понад світом літає
Бандура хай грає, сопілка хай грає,
Хай грають цимбали і скрипка, й труба –
«ФАНЕРІ» - велика вселюдська ганьба!!!






2011р.

Ти кличеш мене в даль,
Печальний пташе,
Не обтрусивши з крил
Завій вітрів,
Примарно-ніжно
Легко і без крил
Ти - полетів.
Мене залишив - наше
Туманне сонце берегти
В обіймах снів.

1999р.

Можна я промовчУ?
Не скажУ про потріскані вени…
І краплини сердешні дощу
Мені вкажуть, що все не даремно…

Можна я не заплАчу?
Бо від сліз роз’ятрилися очі…
Відпущу і назавжди пробачу
Та єднання сумбурне не хочу.

Можна я посиджУ?
Тут самотньо і сумно-душевно
І мовчанням своїм розкажУ,
Як болить в середИні нікчемно.

Можна більш не прийдУ?
В ті роки, що болять і страждають.
В ту морозну і сіру сльоту,
Що дитинство і юність гукає…

Можна просто мене не чіпати?..


24.05.2011

Ты других нежнее и жженней -
вечерея, слова горьки.
Нараспев, как неверным женам -
камни, мне себя обреки.

Клонит башенки белоцветник,
скалы вчерчены в зодиак.
Я клянусь, что никто на свете
не был вечен тобой вот так.

2010

Доктор Абсурд приходить із пекла
І збиває вам наголоси…
По губах його щось текло
Та у рота не улилося.

Доктор Абсурд вручатиме медаль
І казатиме: "Медом политі",
А за рогом чи де-не-де
Зачекає вас із пістолетом.

Доктор Абсурд сидить за катедрою
І ніколи нікого не слухає,
А якщо і ви не допетрали,
То прийде і накрутить вуха.


27.05.2011

Не буває вогню без диму,
Та навіщо країні дим?!
У міністри послали "діму"
Й недолугих братків за ним.

І недолі стара химера
Видирає надію з дум,
Й неслухняний язик прем'єра
Переводить святе на глум.

Скаженіє од статків панство,
А у сказу межі - нема!
І нові каганат чи ханство
Насуваються, мов пітьма.

І доноситься з неба ехом:
-Знову карти поплутав чорт!
То реве перевізник Леха,
Що не тих він узяв на борт!

Я вийду у поле - на сонечко гляну.
"О, де ти є, доле!" На очі постану...
Зірву я ромашку - гадати почну.
Кохати не тяжко! Згадаю весну...
"Чому ти минуло, негадане щастя?"
Забула, що булО, я мабуть, відчасти,
Але у душі несила змиритись!
Було ти чи ні? Ще раз подивитись,
Ще раз обійняти, сказати хоч слово...
Та треба мовчати. Життя, як полова:
Розвіялось вітром - нічого не стало,
Зароблене потом весна відібрала;
Нажите за роки - усе розгубила
І все не ті кроки в бездолля на крилах!
Я вийду у поле, ромашку зірву...
Нема тебе, доле! Та я й не зову.
Гадай не гадай, як судилося буде,
Кохай не кохай - воно не прибуде!!!

Світ схарапудився й помчав.
Стовпом пилюка.
А Фукусіма простяга
За ним ще руки.
О Боже, Божечку! Ти знав?!
Ти попередив…
Ходив, і стукав, і благав
За нас із неба.
Сини невдячні і глухі
Смерть засівали.
Тепер обжинки. Що? Не ті?
Ми знали. Знали…
12.04.2011

…у плавнях – прохолода і туман,
вода – як роси... Рисочки аїру
стоять несхитно по коліна в тиші,
а крапки понад рисочками – бабки
висять у небі... Сотні літер «і»
у прописах білявої школярки –
під лівий берег ці очерети...

…а ти ласкавовітряно пусти
по водах темних човника з паперу,
ачей приб'ється бережечка, де
старенький качур рясочку пряде
і виглядає качечку додому…

...та рвучко вітер-диригент змахне
тростинкою прозорою – і хори
жабів затягнуть риголетто Верді
про серденько зрадливе у красуні...

твоя романтика мне бьет по венам
и тонко колет где-то изнутри.
мне показалось, ты так любишь небо..
какой закат красивый - посмотри.

твой голос мне теплом по телу
и отдает в то место, где душа.
нарисовала б, если бы умела.
красиво, бирюзово, неспеша.

твое беспечное, игриво-звонкое
не поведение, а что-нибудь еще
так близко к счастью, такому тонкому.
и ты меня целуешь ни за что.

твои глаза мне что-то навевают
и напевают где-то про себя
о том, как много видят, слышат, знают.
и я уже почти люблю тебя.


2011

все печальнее, детка, чем кажется.
хотя мне должно быть все равно.
а тебе и подавно.
давно.
но не так. и мне это не нравится.


все намного серьезнее среднего.
истерить по ночам
в одиночестве.
мне другого несчастья так хочется.
все как будто бы было и не было..


все размазано, перерассказано,
но как чистый до боли листок.
справа сверху поджег
уголок
от того, с чем все наше не связано.


все весеннее, детка, чем кажется.
нам бы вместе куда-нибудь в осень,
где мы точно курить уже
бросим.
но от нас ничего не останется.


2011

горять латаття келихи
ні шереху ні шереху
а сонце у човні
перепливає озеро
і місяці - аж сто за ним -
несуть у кухлі ніч

і вітер м’яко тулиться
до оксамиту вулиці
смарагдових зізнань
трава біжить соромиться
калинове коромисло
візьми й у літо кань

Новый дом они построили с женой
два десятка лет как раз перед войной...
Там на лестничной площадке, босоног,
след оставил на цементе их сынок.
Эко дело... Не журили малыша:
и любимый и единственный душа,
будут сами повнимательнее впредь.
След остался - и забыли затереть.

Много разных промелькнуло вех и дат.
Их мальчишка босоногий - уж солдат.
Но беда всегда приходит не одна:
испытанье уготовила... война.
Много парень и бесстрашно воевал.
Что его сразила пуля наповал -
всё не верили они, пока, с трудом,
похоронку не внесли в их новый дом.

Горе горькое... Печальные лета.
На сыновней на могиле нет креста...
Мука - будни им, и ой невесело
в час, когда, ликуя, празднует село.
Всей-то радости - что мельком, босоног,
пробежался по цементу их сынок...
Двое - жили и живут десятки лет,
сына старшего целуя детский след.
(2 последних строки - дважды)

Май 2011

Ніколи не повториться це свято...
Ніколи день ще так не голубів!
Невдовзі школи рідної пенати
Відпустять вас, мов зграю голубів.

Злітайте сміло, розправляйте крила!
Підкорюйте життя захмарну даль.
Як швидко десять років пролетіло.
Яка дзвінка і світла ця печаль.

Знаменний час... Ось-ось з його долоні
Під звуки вальсу – кожен з вас – спурхнЕ.
Черпайте силу в істині бездонній,
Шукайте правди слово осяйне.

У кожного із вас – висоти власні.
У кожного – свій обрій і зеніт.
Нехай любов’ю, в хмурі дні й прекрасні,
Благословляє небо ваш політ.

На відстані – і мрії, й виднокола,
Та найдорожче завжди поблизу:
Візьміть у сни прощальний погляд школи
І вчителя розчулену сльозу.

2007

Коли дорослішають діти, -
Батьки старішими стають.
Але одним бажанням злите
Єство дітей і предків суть.
Усім нам хочеться кохати
Стрімким рокам наперекір.
Одним уперше… - Удвадцяте
Тим, хто чуттям не знає мір!..

25.05.11.

Ця зима, що торкалася подихом літа
Загубила всі барви казково-пророчі.
Поцілунком любов не можливо зігріти,
Залишаю весну, а думками - я в осінь.

Там зима чарувала весняним повітрям,
І Твій подих мене зігрівав на прощання.
Не можливо зі снігом поринути в літо,
А ця осінь пекуча, напевно, остання.

І зимові сюжети у спогадах в'януть.
Не весною зустрілись з Тобою, не літом.
Тож не можна ту осінь без болю чекати,
Бо кохання не вміло зиму цю зігріти...

Цвітуть сніги, неначе поле літом,
П'янкої напиваючись жаги.
Цвітуть сніги, щоб ми могли радіти.
Немов богами послані з орбіти,
Цвітуть у вічній темряві сніги.

І ніч розсуне чорні береги
Та схилиться здивовано над квітом,
А люди, набираючись снаги
(Суворий край їм віддає борги),
Здається, знов народжуються жити.

Цвітуть... І різнобарвні колорити,
Що схожі на чаруючі луги,
В полоні ночі пахнуть цілим світом,
В твоїх очах я буду їх любити-
Північним цвітом сяючі сніги!

Привіт приваблива потворо.
Ти – мій одчай і вічне горе.
В твоєму насолоди гроті –
Святе приносять в жертву плоті

В кайданах сумнівів і сраму
Плетуся знов до твого храму,
Де вже, прицмокуючи радо,
Жертовний ніж готує зрада.

От крові крапельку останню
Зронило на олтар кохання
А на душі - і гірко, й пусто:
Усе віддав жерцям розпусти!

Давай кохати вічно.
В цім складність простоти.
Ми разом - просто я.
Ми разом - просто ти.

Давай кохати завжди,
посеред бруду й зла.
Щоб кожна нам хвилина
по щастю принесла.

Давай в єдинім ритмі
запустимо серця.
І зловимо всю вічність
зненацька - на живця.

А я тебе кохаю!
А ти кохай мене!
Давай кохати завжди
і щастя не мине!..

----------
23.02.2010

Подихом крижаним
ніч тьмарить надвечір'я.
Птахом весняним
втрачає сиве пір'я.

Свічку гасить ґазда
пальцем потрісканим.
Воском розбризканим
в смерть мандрує та.

Мандрами, мандрами
аж до, аж до Рами.
Рамаварта дзвонами
б'є, горить іконами.
Мандрами, мандрами
аж до, аж до Рами.
В прохолодні храми
свічка йде до матері.

Свіча стікала воском -
жовтою кровію.
Ґаздо, добродію,
ген, мандруєм далі!

Доля долілиць лежить,
в мандрах буде жить.
Пізньоосіння нежить
з темних хмар дощить.

--------
25.07.09

Коли погляне в очі даль
І закінчиться відлік верстам,
І позостанеться печаль
Близькою подругою серця,
І сил нових не дасть земля,
І не посходить те, що сіяв,
І отяжіє верб гілля
В обіймах білої завії;
І внук ганятиме м’яча,
І син не стомиться орати,
Лиш догорятиме свіча,
На скрині дідівської хати,
Тоді ти сядеш на ослін
І потяг ждатимеш останній,
Що тихо їхатиме в нім
Тобі якраз до пари пані...

26.05.11.

Пока ты спишь, я когти подточу,
И маникюр под цвет, который любишь,
А после сна себя тебе вручу,
Целуй же, милый, подставляю губы.

И дождь прошелся лихо босиком,
Струится мягко лишь вода сквозь пальцы,
Так радостно и грустно, так легко,
Так хочется с тобою мне остаться.

Ну, обними меня ты поскорей!
И вырви из сует рабочих бренных,
И будь, как Галилео Галилей,
Готова я к любви экспериментам.

И ал закат, и красное вино,
И кровь, и сердца радостная ноша,
Желаю молча много и без слов,
Пока же сладко спи, ты, мой хороший.

Пока ты спишь, я нанесу парфюм
На тонкие красивые запястья,
Случится, прилетит во сне Амур,
Тебя разбудит, а пока во власти

Счастливых сновидений и причуд,
Над образом красавицы колдую –
Парфюм, белье… и пробужденья жду,
Еще чуть-чуть – и твой я сон ...

СВОРУЮ!...

А літак відлітав на Бориспіль,
На Бориспіль літак відлітав,
Вітер дужий в обличчя прискав -
Пролітали повз мене літа.

Повезло мені, друзі, та досі
Виглядаю, як той з конопель...
Поясню будь-якому невдасі -
Маю "Porsche", дружина - "Chanel".

Хто ніколи не йде проти вітру,
Хто трави нижче й тихше води,
Той і каже:
- Обличчя лиш витру –
Заплювали всього вороги.


26.05.2011

Щось на тім причалі є,
неприховано-прощальне,
неприкаяно-печальне.
Пильне, пінне, нічиє.

Тінь твоя? Чи тінь обох?
Тільки ляже сива сутінь –
двоє у туман закуті
виглядають, де той Бог…

Пінне. Пізнє. Нічиє.
Щось на тім причалі є.

слишком часто тормошу,
слишком многого прошу
телу, не душе.

ты ведь есть, какой-нибудь.
не в тебе сегодня суть.
только в ней.

резал семью семь потерь -
береги ее теперь,
а меня зашей.

Був ясний день, на небі ні хмаринки,
Лиш голубінь сміялась в далині,
А сонце сипало свого тепла зернинки,
Одна із них припала і мені.

Осіла під вікном мойого серця
І заглядала , просилася ввійти,
Благала там напитися з відерця,
Хотіла паростком дубовим прорости.

І я впустила, й так радісно робилось,
Коли дивилась, як проростав дубок
Спочатку давав тінь, а серце билось
Від щастя й радості, що зеленів листок.

Його я часто й щедро підливала,
Щоб не зів’яв, а ріс у вишину,
Колюче зілля навкруги зривала,
Щоб не глушило, щоб жить лишень йому.

Не знаю, як і де той час подівся,
Дубок уже високим дубом став,
Гіллям широким від мене відділився
І серця мого більше не бажав.

Він взяв усе, що бУло найдороще,
Під ноги потоптав мою любов,
З погордою дививсь, як вітер троще
Фортецю віри, як з серця л’ється кров.

Ой дубе сильний, дубе гордовитий,
Колись і тебе буря розіб’є,
Згадаєш дні, як ти в любов сповитий,
Скинув тепло, вітру вддав себе.

А літак відлітав на Бориспіль,
На Бориспіль літак відлітав.
Моє серце було, наче приспів.
Я мовчав, я тихенько зітхав.

Він вертався до рідного дому.
Він зникав між високих зірок.
І дивився услід я – сірома,
І так сумно було від думок.

В Україні шепочуть калини
Під легеньким нічним вітерцем.
Моя пісня завжди журавлина
І завжди мені вітер в лице.

А літак відлітав на Бориспіль,
На Бориспіль літак відлітав.
Моє серце було, наче приспів.
Я мовчав, я тихенько зітхав.

Коли прокинуся ранесенько у травні,
Побачу наречену за вікном.
Ще бджоли сонні, ще хмаринки ранні
Закутані в легкий серпанок сном.

Вона стоїть, легка і білосніжна,
Як Афродіта, в піні та шовках.
І білий колір травам очі ріже,
І від краси завмре в польоті птах.

Аж перехопить дух – ця ніжність чиста
До неба тягне пишність верховіть.
…Розквітла яблуня, як молода невіста,
Який вже день під вікнами стоїть.

трав.2011

Настрій, субота, хмаринка і я,
В ліс поспішали, де спів солов'я,
Лесина збірочка рвалась з руки
В серце зі словом живої води.
Вітер із нами ішов і стомився,
Поміж дерев чи кущів заблудився.
Знайома стежинка, торкаюсь трави,
Галявина рідна і царство краси.
У вальсі кружляєм дерева і я,
І небо, і хмарка, і спів солов'я.
Конвалії ніжно-широкі листки
Просять напитись з дзвіночків роси.
Сідаю скраєчку, читаю вірші,
Конвалія, хмарка - мої слухачі.
Та раптом холодний скрегіт пили
Стогоном лісу зірвав з вуст рядки.
Впала додолу струна солов'я,
Скрикнули разом і Леся, і я.
Запекло... І зомліли від болю листки,
Голівки на сполох забили в дзвінки.
Не здригнулась лише лісогубів рука -
Конвалію губить, хоч панни нема.
Вкрили сльозами гніздо солов'я
Лесина збірка, хмарина і я.
Травень, 2011 р.

Від любові за крок
простягнути лиш руку...
віддати
їй себе до останку -
із нею так легко іти...
Між холодних зірок
десь написана доля
страждати
і палити хиткі
уцілілі довіри мости...

Час такий нестійкий...
ось піском витікає
крізь пальці
а душа, наче вітер,
все місця собі не знайде...
І так часто з-під вій
капле дощ і стікає
між п'яльця
де судьби полотно
вигаптовує стомлено день...

2011

Пародія

Бути роботом файно – фест!
По цимбáлах “квадрати” й “кýби”…
Зарядився, контрольний тест,
І – хоч в пекло, до чорта в зуби.

Весь поділений. Зона “А” –
Зверху мозок (прецінна штука),
Вся у сенсорах голова –
О, махнула вперед наука!

Вмить талант віднайде тебе –
Лиш натúснути кнопку треба.
А емоції – в зоні “Б”
(Щось про квіти там і про небо).

З виду наче усе живе,
Зносу й втоми не зна й не чує,
Тільки, вибачте, в зоні “В”,
Просто знизу…чогось бракує…

Мало бути, тут поруч десь…
У непотріб конструктор кинув?
А хвалився, що я увесь
Прямо клон на якусь ЛЮДИНУ!

В пеклі хай – там жахливі дні,
А якщо попаду до раю?
Трансплантанта б здалось мені,
Доробляйте – я вимагаю!

25.05.2011

Стихало понад гаєм сонце золотаве.
Зникали стрімголов хмаринки між дерев.
Заплутався в гіллі десь вітерець ласкавий.
Здавалось,моє щастя - існує(!) але...де?...
Кров*ю запалало на горизонті небо,
Розлилося луною в душі,мов каяття.
А Ти спитав мене?! Чи все було даремно?...
Розповіла даремно про свої почуття...
Даремно все було , однАково забудеш.
Нехай же Твоє щастя Тебе завжди знайде!
І річ не тільки в тім, що Ти мене (НЕ) любиш,
А тільки в тім (напевно), що я люблю Тебе...

Кожен подих пахне трояндами.
В кожнім дотику Твоїм є квіти.
Твоїх слів букети - гірляндами.
Ніжне серце у мріях сповите.
Кожен погляд - це промені сонця
З Твоїх вій, мов сніг, осипаються.
І в душі зашаріле віконце
Почуттям моїм відкривається.
Вкрай безмежно сумую без Тебе.
Пригадай,як ми вміли радіти!...
Бачу руки Твої,- в них є небо;
В кожнім дотику Твоїм є квіти.

2010

Дні розлуки неначе кати.
До світанку очей не зімкнути,
Обіцяв наречений прийти,
Поцілунками випити смуток,

Та з –за обрію вісток нема,
Лиш хмарин одинокі вітання
І обіду вогненний дурман
Випікає душі сподівання.

Шепче діва вже немолода
Губ пошерхлою сухістю слабо:
- Де любові спасенна вода,
Чи для мене її не послав Бог?

25.05.11.