І враз зупиниться чужий секундомір,
Термометри захлинуться у градусах від цельсія,
Історії хвороб закриють до тих пір –
Труба – довідник – похоронна процесія.
І вийде серед степу благовіст,
Чи може лиш зухвалий злочинитель,
З сільських таверн, корчмівських теплих міст
Підуть тіла в останню їх обитель.
Не вистачить повітря і легень
Як завше наплювавши на прийдешність,
Оману-ніч міняючи на день,
Без сліду у минуле, хоч не вперше.
Залишаться пустими й нерозвитими
Заручники новин й комунікацій,
І в цій долині як колись дощитиме,
Вони ж пройдуть і так й не роздупляться.
Характеристика прозорість засифонить у сприймання,
Уміститься в перелік фраз між «вмер… і …жив»,
Так ніби знов з дистрофічками баня,
Так ніби знов морозили моржів.
Хоч приступів пітьма на бідну голову
Не стане схожого чогось до милосердя,
Бо вже поснули п’яні кардіологи,
На відстані підстав до мого серця.
Манитиме безвість і слід аналогій,
І босий чекатиме знак секундант,
Без слів і підстав, без відвідувань блогів,
Затак, почитавши важкий прейскурант.
І свічку пітьма не задує з понижень,
Бо й так повертатись напевно вже влом,
Маршрут помінявши сто п’ятниць на тиждень,
Як завше – тринадцятих заднім числом.

08.07.10

Я молилась на тебе тихо
В потаємних душі глибинах.
Вечір поруч стояв і дихав
Просто в груди хмарині синій.

Я молилась на кожен дотик,
Кожен погляд, що тік крізь мене,
і звучали солодкі ноти
дивосонцем в гарячих венах.

Я молилась про зустріч звідти…
І зростала тяжіння сила
Двох частинок одного світу -
На спасіння душі і тіла.

Від неба крику сонце застогнало
і впало горілиць
розбилося ущент
забракло усміху
зробилося замало
простягши руки: ще, іще!
Дається все хоч скільки й не попросиш
для себе, інших чи для простотак
для когось пісню заголосиш
проте для себе не мастак

Одного разу на березі моря синього
Дивитимусь у очей Його голубінь...
Триматиме мої руки своїми сильними.
Одного разу...Та де Він є, Боже мій!?


07.2010

Розчісую коси гребенем долі. Весна
Щовечора дивна, щоночі солодка й тонка…
Милуєшся мною. Хвилини шовкові течуть,
Ще трохи - і вишні за вікнами щастя напнуть.
Навзаєм усміхнешся. Між крилами подих затих.
І я прислухаюсь, як світ серед добрих і злих
Чекає причини. А суть – лиш у тому, що є...

Ну шо блін за на... Ні туди, ні сюди,
Ця шльондра-зима у помадо-болоті,
А треба ж про... вітритись. Сушить у роті,
І ліки – п`ять крапель “святої води”.

Аптеку тримає Горпина-кума,
Живе недалеко – дванадцята хата.
Зайду – проспіваю “Акунаматата!”,
Хай краще “матата”, аніж Колима.

То відступ ліричний. Вдягаю штани
І гумові чоботи “Made in Європа”, -
Позичив торік у районному SHOPі,
Хоч колір – не дуже... (“рай для сарани”).

Фуфайка від “Gucci” a-la “партизан”,
У руки беру однострунну гітару –
Нашкрябано цвяхом “Любитиму Лару...”
Закреслено. “Мотря – найкращий “Нарзан”.

Підперши дверцята дубовим кілком,
Іду до аптеки і бренькаю тихо:
“Зустрів чорнобриву я серцю на лихо,
Яка обіцяла відразу кільком... ”

Нарешті. По сходах. У двері – “Тук! Тук!”
Облизую губи, немов від варення.
Аж раптом : “Паскуди! Вони вбили Кенні..!”,
У сльози - кума, я – гітару із рук...

Цих бабських істерик не люблю давно,
І хто цей мужик? Не тутешній, то точно!
Не буде тут ліків, немов хто наврочив.
Халепна халепа, неначе в кіно.

Піду я до кума. До кума-Панька,
На двох ми швиденько придумаєм свято.
На двох – не на трьох, треба геть небагато –
П`ять крапель і вистачить півогірка.

В болоті – по вуха, гітара – також,
Наспівую вголос “Невизнаний геній...”
Аж раптом “Потвори! Вони вбили Кенні..!” –
Це воплі Панькові... І думай, шо хош.

Не буде тут свята. От довбаний мрець,
Хоча про мерців і не можна погано.
Вертаюсь додому - тверезий , не п`яний,
Вже в роті не сушить. Хворобі – кінець.

Вмикаю ТБ. О! Кругом Президент:
“В країні – жалоба й салюти воєнні.
Життя обірвалось товариша Кенні, -
Пройшовся по міні і тільце – ущент...”

Втрачаю дар мови. Гітара мовчить.
Ну шо за мінори такі офігенні.
Послухай! Безжально уб`ю тебе, Кенні,
Нехай десь побачу, хоча би на мить...

Замки в нас на піску,
Щастя - дивний міраж,
Наче серце закув
Нам невидимий страж.
Орхідеї цвітуть
У сусідських садах.
Ну а ми щастя суть
Прагнем тільки у снах.
Глянь, піднявся з води
Купол храму душі -
Свої мрії буди,
Хай злітають мерщій
У безмежжя небес,
Де печалі минуть,
Де полегшає хрест
Й ти знайдеш власну суть...
12.07.2010р.

Пам*ятні таблиці

***

Оте, чому в Бога навчався, і що у житті помагало, –
Я вдячно й смиренно сьогодні повісив у храмі його.

Різні долі

Мільйони старанно працюють, щоб рід наш продовжував жити,
Але через декого тільки пошириться людство в віках.
Хоч тисячу зерен розсіює осінь, плодом проростають
Лиш деякі, більшість бо знову вертає назад до насінь.
Як навіть одне плодоносить, то може воно розпилити
Увесь білий світ, що довкола, наповнений вічним життям.

Життєдайне

Ніде в органічному світі нове не відкриється: тільки
У квіточці – творі найбільш благороднім в житті.

Подвійна дія

Чини те, що добре, й поживу даси древу Божому людства;
І створюй красу, то посієш Господнії зерна довкруг.

Різні стани

І навіть моральний світ схильний пишатися власним шляхетством:
Тож прості натури зважають на все те, що роблять,
А от благородні рахуються з тим, ким уже вони є.

Варте і гідне

Щось маєш – ділися зі мною, а я заплачу, скільки варто;
Коли ж ти є кимось – зміняймося нашими душами враз.

Моральна сила

Прекрасного вчути не можеш – то розумом прагни збагнути:
Що дух учинити спроможний – людина не здатна ніяк.

Участь

І з рук найогидніших навіть потужно впливатиме правда,
Однак лиш красою наповнено цілий посудини вміст.

До...

Повідай мені все, що знаєш, а я вдячно слухати буду.
Себе дай мені усього ти – і вибач, о друже, за те!

До...

Навчиш мене правди? То марна турбота! Бо я не хотів би
На речі дивитись крізь тебе, а радше – на тебе крізь них.

До...

Тебе обираю за друга і вчителя свóго. Твій приклад
Навчає, а слово живильне пробуджує серце моє.

Теперішнє покоління

Чи завше було все, як нині? Не можу збагнути це плем*я.
Бо старість лиш є молодою, а юність єдино – стара.

До моєї музи

Ким був би без тебе – не знаю. Та з сумом дивлюся і бачу,
Без тебе ким стали сьогодні уже сотні тисяч людей.

Вчений трудар

Ніколи не їсть плоду з древа, що виростив сам так дбайливо;
Одна лиш йому насолода – яка у науці росте.

Повинність кожного

Змагайся завжди за все ціле; одначе, як того не можеш
Здобути, то тіла усього слугуючим органом стань.

Задача

Ніхто хай не буде до других подібним, та лиш до найвищих!
Як статись це може? Хай кожен залишиться повним в собі.

Особливий ідеал

Належить усім, щó ти мислиш, а що відчуваєш – тобі лиш;
Привласниш його? Та одначе – ти Бога відчуй в мислі тій.

До містиків

Це справжній секрет, що лежить перед кожним обличчям людини:
Оточує вас він спрадавна, не бачений досі ніким.
.
Ключ

Як хочеш себе упізнати – дивися за вчинками інших,
Як хочеш ти інших збагнути – поглянь-но у серце своє.

Спостерігач

Суворий, як совість моя, зауважуєш ти, де я схибив.
Тому назавжди полюбив тебе я – мов сумління своє.

Мудрість і розсудливість

О друже, ти мудрості хочеш найвищу вершину здолати;
То не піддавайся страхові; розсудливість спинить твій гін.
Ця радниця короткозора лиш бачить той берег позаду,
Не той, що його досягнеш ти у льоті потужнім своїм.

Згода

Обидва ми правди шукаєм: ти нишпориш в зовнішнім світі,
Я – в серці; і кожен насправді успішно знаходить її.
Як око здорове, то бачить й без Господа творчої волі;
Як серце – тоді ж бо насправді воно віддзеркалить весь світ.

Політичне вчення

Усе, що ти робиш, є вірно; та, друже, залиш –хай подіє;
Постримай себе, вдовольнися, хай втілиться вірне усе.
Бо справжньому запалу досить, щоб явне довершеним стало,
А хибному зразу здається, що є досконалість уже.

Majestas populi

О велич людської природи! Знайду я тебе у юрмищі?
Лише серед декотрих мешкаєш вигідно ти споконвік.
Та мало-хто важить на тебе, бо решта усі – мов сліпії:
А їх втішний виграш чаїться у вирі пустих почуттів.

До одного реформатора світу

“Усім я пожертвував, – кажеш ти, – щоби зарадити людству;
Даремний то успіх: ненависть й гоніння – відплата мені”.
О друже, сказати тобі, як із людством я маю триматись?
Прислів*ю повір! Бо ніколи цей радник іще не підвів.
А цінність людей ти не можеш ніяк запримітити вірно;
У дії вона хай постане такою, як в грудях лежить.
І навіть тим людям, кого ти стрічаєш в дорозі життєвій,
Хто був у нужді, простягни свою руку для помочі всім.
Заради ж дощу і роси, і загального блага всіх сущих,
О друже мій, небу полиш цю турботу – раніше й тепер.

Моя антипатія

Я маю сердечну відразу до всяких пороків – подвійну,
Гадаю, тому про чесноти ведуть так багато розмов.
«Невже вам огидні чесноти?» – Волів би, щоб всі їх тримались.
І так, з волі Божої, втихнуть навіки оці балачки.

До астрономів

Не велемудруйте занадто про плями й сонця, що у небі;
Бо чи не природа велика дає вам їх порахувать?
Авжеж, ваша ціль є найбільша у цілім космічнім просторі;
Та, друзі – величнеє зовсім не мешкає в обширах тих.

Астрономічні писання

Які ж небеса неосяжні! Які нескінченно величні!
Але дріб*язковості дух перевів їх ізверху та вниз.

Найкраща держава

“Як взнати найкращу державу?” Так само, як жінку найкращу –
Про них бо, мій друже, обидвох ніхто не говорить зовсім.

Моя віра

Яку я релігію визнаю? Жодну з усіх,
Що їх ти назвеш. – І чому ж то? Заради релігії!

Всередині й зовні

Що в серці, те Бог лише бачить, тож Бог тільки бачить, щó в ньому,
А клопотом нашим хай буде там теж щось корисне уздріть.

Друг і ворог

Сердечно я друга кохаю, та й ворог мені є нагідним,
Що можемо – вказують перші, а другі – що мусимо ми.

Світло і барва

О ти, що є вічно Єдиним; живи із Єдиним незмінним!
О барво, хоч змінна, люб*язно, проте, на людину спади.

Прекрасна індивідуальність

Хоч мусиш ти бути єдиним, та з Цілим таким буть не треба.
Завдячуєш розуму єдністю – єдиний у серці своїм.
Бо голос цілóго – то розум, а сам ти – і є твоє серце!
І добре тобі, коли розум у серці твоєму живе.

Розмаїття

Багато хороших і мудрих, та всі на один лиш зважають,
Керуючись власним поняттям – не люблячим серцем, на жаль!
Сумне панування поняття – із тисяч мінливих сильветок
Одну хіба, марну й нужденну, принести спромігся би він.
Але де панує прекрасне, там радість життя гомонить –
Отримує Вічноєдине мільйони сильветок нових.



Потрійний вік природи

Життя вона мала із байки; наука ж позбавила серця,
А розум ізнову життя їй у творчім огні повернув.

Наслідувач

Добро із добра – то нескладно затямити в розумі всякім;
Та генії мають потугу добро витягати із зла.
Наслідувач, можеш вправлятись лише на існуючих творах;
Матерія ж твором не стане, хіба що для Духа-творця.

Геніальність

Як геній дає знать про себе? Тим способом, що у природі
Творець появляється сущий – в безмежнім цілóму буття.
Ефір є прозорий, одначе його глибина незмірима.
Відкрита очам, зостається для розуму тайна вона.

Дослідники

Усе намагаються люди тепер звідусіль дослідити!
О істино, як ти рятуєш од злої гонитви себе?
Для ловлі твоєї вже ставлять і сіті, й остроги надійні,
Але у духовному кроці ти вислизнеш з їхніх лещат.

Тяжкий союз

Чому смак і геній так рідко побачити можна у спілці?
Бо перший лякається сили, а другий не терпить вузди.

Правильність

Позбавлена хиб усіляких, вона є найнижча й найвища;
Бо слабкість і велич єдині ведуть до такого щабля.

Закон природи

Одвічно було так, мій друже, і завжди так буде надалі:
Слабким усе правила треба, а сильних вінчає талан.

Вибір

Не можеш усіх вдовольнити своїми ділами й мистецтвом?
Тоді лиш кільком присвяти їх; бо марно загал вдовольнять.

Мистецтво музики

Життя хай навіює творчість, поет хай наснажує духом;
Але в полігімнії тільки жадає промовить душа.

Мова

Чому дух живий неспроможний побачити іншого духа?
Як тільки душа заговорить, то враз оніміє вона.

Поетові

Хай тим тобі буде вся мова, чим тіло все є для коханців;
Воно може лиш розлучити, або поєднати їх знов.

Майстер

Один упізнати другого всяк майстер здолає по мові:
Що саме він змовчує мудро, те майстра показує стиль.

Пояс

Тримає красу Афродита під поясом у таємниці;
Ховаючи те, що помножить принади всі, – сором її.

Дилетант

Один гарний вірш написавши у творчості мить красномовну,
Вважаєш по вдячному слові, що ти вже поетом зробивсь?

Балакун про мистецтво

Жадаєш добра у мистецтві? Ти доброго гідний такого,
Що тільки у вічнім борінні з тобою саме постає.

Філософії

Яка з філософій простояти здатна і далі? Не знаю.
Але філософія вічна – у тому надія моя.

Прихильність муз

Вся слава мина з пересічним. Ти, Музо небесна, відносиш
Тих в лоно святе Мнемозини, хто любить тебе, а ти – їх.

Печатка у вигляді голови Гомера

О вірний, старий мій Гомере! Відкрию тобі таємницю
Тендітну: про щастя в коханні єдино співець може знать.


Переклав із німецької А.Гречкосій

Ця світлина мої осяватиме стіни...
Буду жити і надихатися! З піни
літа жаркого спрагло тягнутися вгору -
до усмішки чуттєвої, чудного зору,

до руки, що волосся відводить для міни:
- "За слова, що це вушко торкатимуть ніжно -
всі плоди, що донині чекали безгрішно..."

2010

Це магічний ритуал - вставати вранці,
Пошепки нести себе до ванної і лити світ на свою голову.
« Отче Наш, єже єси на небесах…»
Свята вода дзвенить об судини , дзвенить,
Затікає у кожну чакру і чаклує невпинно:
Здоров’я, щастя, любові!
Здоров’я щастя, любові!
Здоров’я, щастя, любові!
И тричі.
Бо Бог трійцю любить, а я люблю тебе.

Тому виливаю нашептаний заворожений простір варіантів на тіло , кольору слонової кості.
(От би вже загоріти!)
І йду за тобою сліпо , куди поведеш до Таїланду, Індії, чи Шрі –Ланки.
Мій Бог – твій Бог , хай і курячий…
Харе Крішна Харе Крішна
Крішна, Крішна
Рама Рама…

Це священний ритуал - відламувати для тебе гілочку своєї харизми,схожу на сакуру.
Солодку , як шербет, і щербату, як глиняні горщики у старої бабусі,
Де метелики сну сідають мені й тобі на тичинки сердець,
І сердяться бо не спиться їм від зваби тіла , що застібнуто у тобі небом на блискавку.

Це космічний ритуал - посміхатися зранку очима,
І ридати від захоплення.
Під вечір діаманти спокуси заблищать під віями
І повіє дощем очищення.
Під вечір заблукає вечірня зоря і зорітиме у сузір’ї Оріона
Скоро, вже скоро арії крила розплавлять…
Злови мене, бо украдуть!
І не буде кому танцювати блакитним лотосом
На спині Гімалаїв у форматі три-д.

Народи змішалися у нас,як меди у чаях.
Зачаяно медвяна жінка на таці з інею
( Де він, на нашу голову узявся улітку?)
Кохається з тобою, як голуби по десять разів на день,
Поки голубить бажання таємницю
Бути пелюсткою у полум’ї.

Це рідний ритуал - вставати вранці,
Пошепки нести себе до ванної і лити світ на свою голову.
" Отче Наш, єже єси на небесах…»
Свята вода дзвенить об судини , дзвенить,
Затікає у кожну чакру і чаклує невпинно:
Здоров’я, щастя, любові!
Здоров’я щастя, любові!
Здоров’я, щастя, любові!
И тричі, аж зациклює…
Бо Бог трійцю любить, а я люблю тебе.
-Що то принесла, люба?
-Спи, цікавий.
ПАПОРОТЬ.
І словом, і духом, і тілом жив будь!

Я була не такою. Та я взагалі не була.
Міражем переходила всесвіти, наче пустелю.
Я гадала - вогонь. Придивлялася ближче - зола.
Я у небо злітала, але, виявлялося, в стелю.

Я була не такою. Я просто чекала: от-от
Прийде ворог у дім і сестрою назветься чи братом.
Я гадала, що натовп - усе-таки трішки народ,
І боялась, коли мій народ обертався на натовп.

Я не знаю, що в серце поцілило: слово? стріла?
Тільки ви, як один, про отруту воліли мовчати.
Я була не такою. Та я взагалі - не була.
А мене і не буде, якщо ви не скажете правди.
2007

Степаненко В.

Старезний дуб,
Кремезний красень лісу,
В обіймах виноградної лози.
Дівочий виноград
Життя вкоротить.



пародія

Щоб достроково дуб не врізав дуба -
Лозі би добре витися по нім...
Ну хоч би поряд. Хоч лоза - це згуба,
Та додає, зазвичай, років з сім...

Блакитна я ворона,
Живу на білім світі,
Сідаю на балконі
І каркаю пісні,

Романси й тріолети
Виспівую дуплетом
З самісінького ранку
До ночі навесні.

Я сонячна ворона
На сонячній планеті,
Мов ластівка в тенетах -
Свободу дай мені.

Під хрип акордеону
На райському бенкеті
Мої сумні сонети
Виспівують блатні.


12.07.2010

http://makrus-studio.com/node/1933



Матінко рідненька, не наснись журбою,
Як чудесник-місяць струшує зорю.
Пісню солов’їну я візьму з собою
І полину, мрійно, в молодість твою.

Спогади дитинства, ніби на долоні.
Сукня із шифону знову, як нова.
Скільки промайнуло? Побіліли скроні,
Впали сиві роси на твої жнива.

Матінко рідненька, бджілка-трудівниця,
Невгомонна сила стійкості й добра,
Хай на довгій ниві буйно колоситься
Паростю пшениці молода пора.

Не лічи, старенька, зморшки на обличчі,
Порахуй онуків, що пустила в світ.
Сонячно, привітно зазирни у очі,
Засвітися, мамо, наче мальви цвіт.

Коровай весільний, свіжі паляниці,
Пишні та духмяні квітнуть на столі,
Принесу зірницю з нашої криниці,
Що насіяв щедро місяць по землі.

Маємо родинні цінності плекати,
Як ріку джерела, напувати край.
Не скінчаться весни, доки кожна мати
Буде готувати дітям коровай.

2006 - 2010 р.

До космічних
походеньок ласий,
по протуберанцях трясучись,
на кордонах простору і часу
звідкілясь літав я у колись.

Всі координати-закрутоси
я зробив у просторі нічим,
бо інакше став би надто просто
всесвіт спогадом лише моїм.

А насправді в клубочінні курсів,
траєкторій, лайки, молитов,
вени б‘ються тисячами пульсів,
резонують тисячами мов.

Через те я винайшов летючість
і у русі зоряних забав
промені коротшали назустріч,
тому що я ними сам ставав.

Тому що в космічній плутанині
зрозумів я натяки легенд:
не людина є я,
а людини
незавершений експеримент.

Щоб курантів нічних тулумбаси
не вкривав учорашнього мох,
заплутавши в трьох вимірах часу,
стану я складовою епох.

А щоб світло і Веги, й Денебу,
не лишало без себе думок,
заплутавши в трьох вимірах неба,
стану я складовою зірок.

Та коли у міжзоряній гонці
хвиля ранку хитне кораблі,
заплутавши в трьох вимірах Сонця
стану я складовою Землі.

Обійму твої плечі невміло
й там, де сонячний вітер гуде,
заплутавши в трьох вимірах тіла,
стану я складовою тебе.

І цей світ намагаючись вкласти
в щось ще більше, як в мову – арго,
заплутавши в трьох вимірах щастя,
стану я складовою всього.

Философия победы.

Мой друг с чего ты взял?
Что победить, то значит быть свободным.
Победа лишь рождение проблем,
В любви победа нас приводит к рабству,
Победа в драке иногда в тюрьму,
Победа над страной к заботе о её народе,
Победа в спорте и делах,
Приводит к рабству удержания вершин.

И так анализируя победу,
Спроси себя, а что ты потеряешь?
Когда произнесёшь; Виктория! Победа!
Рабом чего и для кого ты станешь?
Так для победы на работе, жертвуешь семьёй,
И тоже можем мы сказать о спорте.
Писатель раб своих произведений,
Видь каждая из книг победа.
Актёр той роли, что победу принесла,
И образ сыгранный однажды,
Клеймом раба ведёт его по жизни.

Ты победил! – и помни,
Чем выше у тебя победа,
То и, найдётся тот шакал,
Что заработает на этом.
В делах, начальник и коллеги,
О спорте лучше промолчим,
Шакалов там настолько много,
Попробуй всех их прокорми.

Но размышления над этим,
Приводят к пониманью пустоты,
Поскольку если в жизни нет побед,
Зачем родился ты на свет?

И не поверишь милый друг,
Что этот стих написан был,
В желании победы, над девчонкой,
Которую, Викторией зовут.

Николай Блоха 12.07.7518 (2010) год. 2:44

Я в памяти сохраню
Все хорошее. Плохое сотру
Выветрив бред из башки к утру
Выпив воды, вновь на первую пару
Душу, расстроенную гитару
Понесу на холодном ветру.
Без чехла.
Загудят провисшие струны
Поставлю ее у забора
присяду на корточки.
Подкручу колки до упора.
Бычком из форточки
Упадет за шиворот снег
Растает, потечет вдоль дуги хребта.
Какая ж еще я все-таки школота!
Я счастье то видела лишь во сне
В глазах твоих.
А в мире острых углов,
Все намного проще, без слов,
Без поступков. Как белый стих
Жизнь неровная и не ложится на ноты…
Переход. Заунывные песни.
А в паузах,- шпроты
и пенициллиновый хлеб.
Пой, гитара, пусть он глух и ослеп!
Так, чтоб голос сорвался, а гриф твой треснул,
О своем, о сокровенном, пусть о не честном,
Пусть о черном, но все таки пой.
Полетят монеты к ногам, а камни - к спине,
Он перевернется рядом во сне,
Накроет своей рукой.
Пой, окаянная, пой!

2010

Кіт Васько на полюванні
на кухонному кутку.
Він прокинувся зарання,
шубу вилизав м’яку,
кігті наточив до блиску
на мишей і горобців.
Та полює він на миску
у сметані голубців.

Мечтател безумен, образ невъзможен,

на тъмна епоха син бодър, тревожен,

Раковски, ти дремеш под бурена гъст,

из който поглежда полусчупен кръст.

Син, дреми, почивай, ти, който не спеше,

ти, кой беше вихър, котел, що кипеше

над някакъв злобен, стихиен огън.

Спи! Кой ще разбужда вечния ти сън?



Природата веща беше се сбъркала:

тя от теб да стори гений бе искала,

затова в глава ти като в една пещ

фърли толкоз пламък и възторг горещ,

но друг таен демон се намеси тамо:

ти стана създанье от крайности само,

елемент от страсти, от злъчка и мощ,

душа пълна с буря, с блясък и със нощ.

Твойта вражда беше вражда сатанинска,

твойта любов беше любов исполинска,

любов без съмненье, без свяст, без предел,

що кат кръст огромен ти беше понел.

Твоят символ беше: смърт или свобода,

сънят ти - Балкана, кумирът - народа,

народа с безчестье и с кърви облян.



Твоят живот целий беше един блян!



Ти гледаше бледен в бъдещето скрито.

Ти се вреше дръзко в миналото срито

и оттам влечеше кат победен знак

векове от слава, затулени в мрак,

за царе, юнаци вълшебни преданья,

обраснали с плесен старинни сказанья;

твоят орлов поглед виждаше навред

от българска слава останки безчет

и в тъмна ни древност, бездънна провала,

ти вкарваше смело вселената цяла.

Нищо невъзможно за теб не оста.

ти даваше образ на всяка мечта.

На неми загадки, сфинкси безответни

предлагаше твойте въпроси заветни;

исторйята, мракът, времето, редът

не значеха много в големий ти път;

ти иска да бутнеш, о, дух безпокоен,

нещастен мечтател, апостол и воин,

в един час делото на пет векове.

Чухме ний твойте горди викове,

когато при Сава и при Дъмбовица

викна пръв "Свобода! Сяйна е зорница!"

И ту с перо остро, ту с гореща реч

надеждите сейше наблиз и далеч.

Един само буден сред толкова спящи,

ти един за всички като демон бдящи

работи, бори се, стреска, вълнува,

тук мъдрец замислен, там луда глава,

мрачен узник в Стамбул, генерал в Балкана,

поет и разбойник под съща премяна,

мисъл и желязо, лира и тръба:

всичко ти бе вкупом за една борба.

Исторйята има да се позамисли

във кой лик безсмъртен тебе да причисли.



Ти умря. И пътят към гроба ти ням

обрасъл е вече със бурен голям,

и прахът ти гние без сълзи набожни...

Не зарасна само, герою тревожни,

проломът широкий, който ти тогаз

в бъдещето тъмно отвори за нас!



1882

Життя - не місце для стереотипів.
Але чомусь чим більше живемо,
Тим більше маєм їхніх видів і підтипів
Й життя літопис тими ж ведемо.

То все б - нічого. Люди, ніби й люди...
Чи то уже не люди, а юрма?
І переваги в них - однакові, і вади,
А ВЛАСНЕ "Я" - ще є, чи вже - нема?!

"Це - добре, це - погано,
Це так, а не інак!"
Й не вводить вас в оману
нав"язане "отак"?

Прийди до них
Почни розповідать. -
Вони - ні в сих, ні в тих:
"Вона..."того" - видать.

А що...коли якщо...
- "Не може бути й мови!
СТАНДАРТИ НІ ПРО ЩО
ПРОСТІШОЇ БУДОВИ!"

- Це сенс буття?! - "А, ну і що?!
Це справа побутова."
- Думки ж то в них про що?!
Чи там лише полова?

"І що вона говорить?
Яке там їй "якщо"?
Вона ж нас всіх позорить!
Не навчена, чи що..?!"

Виходить, - ДИСОНАНС...
Говорять, - не така.
Я НЕ ЛЮБЛЮ ГРИМАС!
- "Ти подиви, яка..!"

А я люблю свободу
І не люблю нещасних!
А щастя..? - В нагороду
від своїх кроків ВЛАСНИХ.


10.07.10 00.39

Питат ли ме де зората

ме й огряла първи път,

питат ли ме де й земята,

що най-любя на светът.



Тамо, аз ще отговоря,

де се белий Дунав лей,

де от изток Черно море

се бунтува и светлей;



тамо, де се възвишава

горда Стара планина,

де Марица тихо шава

из тракийска равнина,



там, де Вардар през полята

мътен лей се и шуми,

де на Рила грей главата

и при Охридски вълни.



Там, де днес е зла неволя,

де народа й мъченик,

дето плачат и се молят

се на същият язик.



Там роден съм! Там деди ми

днес почиват под земля,

там гърмяло тяхно име

в мир и в бранните поля.



До чукарите Карпатски

е стигнала тяхна власт

и стените Цариградски

треперали са тогаз.



Вижте Търново, Преслава -

тие жални съсипни:

на преминалата слава

паметници са они!



Българио, драга, мила,

земля пълна с добрини,

земля, що си ме кърмила,

моят поклон приемни!



Любя твоите балкани,

твойте реки и гори,

твойте весели поляни,

де бог всичко наспори;



твойте мъки и страданья,

твойта славна старина,

твойте възпоминанья,

твойта светла бъднина.



Дето ази и да трая -

за теб мисля и горя,

в теб родих се и желая

в теб свободен да умра.

В душе все двери – настежь.
Гуляют сквозняки.
Шуршат обрывки счастья,
Доверия клочки.

Сомнений паутиной
Затянуты углы.
Тягучий взгляд змеиный
Из той зеркальной мглы,

Где стыла наша осень…
Вчера? Сто лет назад?
Дневник разорван. Брошен.
Страницы шелестят...

Все истлело, и остался пепел,
превратилось в пепси и хот-дог,
а худрук оркестра - старый Пеппер -
на седьмом десятке занемог.

Он лежит в постели, пьет микстуры,
кашляет и кутается в плед,
мир – набросок, сделанный с натуры -
уместился в песенный куплет.

Кажется ему, что в Ливерпуле
на хрущевской кухне пьет абсент
и поет рисованный Маргулис
Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band.

А в окне, открытом нараспашку,
мечется патлатая весна,
и скрипит Останкинская башня
словно корабельная сосна…

Під ковдрою туману спить лужок.
Під неї сонце руку -
Шусть:
Лоскоче.
Розреготався я і вся земля.

Старезний дуб,
Кремезний красень лісу,
В обіймах виноградної лози.
Дівочий виноград
Життя вкоротить.

Я вчера увидала моду –
бородатых мадам с усами.
Кто же вывел такую породу?
Иль они расплодились сами?

Немцы – быстрые на уловки,
удивить – вот задача века.
Жалки лысенькие головки,
в грим-болоте и брови, и веки.

Неужели такую Еву
для Адама придумал Бог?
Видно, осенью для сугреву
он для ангелов раял грог.

А модельки шагают чинно –
ряд бедняжек под стать калек.
Кто им гены скрестил невинно?
О Жиллетт – женщин друг навек!

Не нужны нам торты без ГМО,
не нужны борода с усами.
Нам бы мачо, не получмо,
мы бы моду косили сами.

11.07.2010

Опівночі Ви станете котом.
Лизатимете місяць в битій мисці.
Ефектно вкривши мордочку хвостом,
Кунятимете в зламаній колисці.
Скрипаль-цвіркун
Акомпонує снам.
Надірвано бринітимуть хвилини.
Добраніч. Надто не пасує Вам
Розгладитись до звичної людини.

2000 р.

Кафе напротив. День гаснет. Кампари
Насытит губы предчувствием цвета.
Перевернутое небо над сапогом Италии
Зацепит твой взгляд проклятием Риголетто.

Этот город обойти можно дважды единым вдохом,
На рынке империй Вергилий торгует снедью.
И вновь антикварная рухлядь становится домом,
Где стол и стул покрываются медью

Твоего заката. Душной ночью мая
Душа эмигранта большой рыбой в канале
Трется брюхом о дно, терзая
Память – ее хватит едва ли

Воскресить былое бронзой эстампа.
Полночь. Холодной рыбой пахнет мохито.
Той самой, терзающей памяти штампы.
Все было когда-то. Все было. Уже забыто.

Сара Джессика Паркер, ты в свои сорок пять
смело в мини на подиум. Что не пристало?
Сара Джессика Паркер, ты богиня опять.
За тобой восхожу на Олимп я устало.

Сара Джессика Паркер, я моложе тебя.
Пусть на день лишь один, и слаба в том утеха.
Потеряла я женщину, год не любя.
Позабыла улыбки, устала без смеха.

Потеряла себя, и с морщинкой пила,
в шкаф забросила мини, добавила к массе.
Секс и город смотрела, от секса ушла…
Все мужчины - … неправильно, просто на Марсе.

А твоя фотография манной с небес
в монитор приплыла, будто феи желанье:
вот красавица, без силиконных чудес.
И неверью сказала я: «Прочь, до свиданья!»

Сара Джессика Паркер, спасибо за фильм,
за морщинки у глаз, словно лучики солнца.
За весенний полет вслед за счастьем своим,
и за смех, что милее, чем звоны червонца.

Сара Джессика Паркер, и я в сорок пять
снова ягодка, вновь королева, богиня.
Кто сказал, что о счастье уж поздно мечтать?
Птица счастья летает, она - не гусыня.

11.07.2010

Ковтаю сльози, сум зжирає душу.
Чомусь так гірко, важко, хочу вить.
Сказав, що я забути тебе мушу…
Я розумію, далі треба жить!

Втрачати те, чого разом не мали -
То долі нашої якийсь невдалий жарт.
Ти розумієш, ми ж з початку знали,
Що це хиткіше, ніж будинок з карт…

Сп’янілий розум і гаряче серце.
І мозок плавиться від безлічі думок…
Порадь мені, як же забути все це!?
А ще уникнути усіх отих пліток?!

Тобі життя ламати я не буду.
Я кішка, що гуляє скрізь сама,
Яка втомилась від самотності і бруду,
І дуже хоче ніжності й тепла.

Нестриманість мою, будь ласка, вибачай!
І не хвилюйсь - не буду докучати!
Але не можу я сказати «прощавай».
Бо це складніше, ніж без крил літати…

…Скрутитися клубочком,
Зробитись колобочком,
Перемісити тісто
І виліпити щось
Нове і нетутешнє,
Щоб зовсім не боліло,
В безчассі заблудилось
І більше не знайшлось…

ми двійко малят що злякалися блискавки-грому
залізли під ковдру там темно там тісно там так:
немає моєї карети твоєї корони
ти ніжний ти рідний на дотик на запах на смак


ми ділимо дощ небезпеку і ліжко і літо
і ти не король не плейбой ми маленькі і вперті
і мами далеко і наші подружжя і діти
так тихо так тісно так хороше наче це смерть

На друшляк іоносфери
сонце спеку виливає,
Вид цідилок струменіє
золотавістю локшин.
Світ лице побронзовіле
в тінь омріяну ховає,
не бажає тої страви
ні один
громадянин.

От би з глибу океану
прохолодного узвару,
Чи із водоростей спрагло
прихилити киселю.
Поки світ тремтить у мрії
про хоча б маленьку хмару,
Про нектар на едельвейсі
також мріється джмелю.

Ми подумали, що кухар
не пильнує власні справи,
Бо йому обридла праця
день та ніч біля плити,
А насправді ми носами
закрутили від потрави,
Хоч смачна вона, бо звикли
Все за чимсь новим іти.

Через це джмелеві сниться
сон який мав бути в яві,
Цвіт всихає з цих мотивів
і вивітрює нектар,
Ми віддавна, штучним медом
у обгорточці яскравій
Квітку дуримо й комаху .
Чоловік – природи цар!

Ми круті модифікати
конструюємо з квасолі,
Гени змінюємо хлібу ,
підсолоджуємо хрін.
Жук метне подвійні граблі
від такої бараболі,
Від якої і за нами
поминальний бахне дзвін.

Боже, хай на сковорідці
місяць смажить прохолоду,
Із плодів – зірок готує
ніч гурманам свій салат,
Хай гроза ланам дарує
кришталево – чисту воду,
І до квітки прилітає
джміль як вік тому назад.

Бачія Патара

Я хворіла на Тебе,
Як на грип чи застуду.
Лікуватись не вміла,
Вже й, напевно, не буду.

Організм сам, на щастя,
Віднайшов антитіло,
Щоб при зустрічах наших
Так душа не боліла.




Пародія

То у мене хронічне,
І задавнене трохи...
Прийняла алергічне.
Де мікстурка? Де ротик?

Лікар добре дозує -
Має він антитіло,
Що від Тебе лікує
Експресивно і вміло...

10.07.2010

міні міни 49

сказати найголовніше
в свідомості неможливого
слова підібрати віршем
пролитись на землю зливою
в пустельну закам’янілу
від черствості та червивості
розлитись прадавнім Нілом
всім тілом від тої зливості
і визріє зміст у колосі
і слово згодує хлібом
бо мовлене щирим голосом
у серці то кисень ніби.

міні міни 48

нетлінне тло
бо тільки тіло тлінне -
усім на зло
ідеш життям по линві
тонкій прямій
тремтячій як колиска
і крок на ній
в земнім тяжінні стиску
і в рухах рук
що крилами тріпочуть
де чути «кру»
поміж чужої ночі

З дому пішов я з одним лиш хрестом на грудях,
Кілька хрестів залишивши в сумних полях...
Можна сказати – ішов від дерев у люде.
Можна сказати – як звір, можна сказати, як птах.

Щось мене кликало...
Музика болю і долі.
Щось не пускало...
Бог би його узяв:
Прадідом саджені сиві уже тополі,
Мною протоптана в сивім піску стезя.

Вірша творив я, неначе Всесвіт Всевишній.
Тяжко щасливим від світу усього був.
Пінились цвітом і гнізда тримали вишні.
Стати багатим і славним я „розкатав губу”.

...Вже був готовий платити життям за вірші.
Стеля в поліській хаті низькою здалась мені.
Але вмирала епоха.
Зверху спливало найгірше.
Слово поетів падало у ціні.

Казка вмирала на площах.
Конала сива легенда.
Людства шлях уявлявся
Червоним слідом сльози.
Знову хтось вірив, безсилий, у „мощі”.
Хтось у минуле „мерсом”...
Хтось під Махна косив.

Кесарю – кесаря, Богові – Боже...
Мертвим – вічне, живим – живе.
А я став на рідне Полісся схожий:
Такий же грибастий, дикий, терновий увесь.

Додому вернуся.
Ляжу.
З одним лиш хрестом на грудях...
Кілька пісень залишивши в сумних полях.

Можна сказати:
Жив і страждав, як люде...

Можна сказати, як звір,
Можна сказати, як птах...

На малюнок футбольної гри
не впливають ні м"яч, ні вітри.
А сильнішим, якщо і везе,
то не скрізь, не завжди і не все.

Приспів

Ну чому це не щастить?!
Аж п"ята, бува, у тренера болить...
Час, як полум"я, горить:
з ним і матч увесь, як премія, шкварчить.

Ось і тут на одній із трибун
на футбольному матчі чаклун.
Пиво? Ні! Обира молочко -
і турнірне не пахне очко.

Приспів

Цей чаклун - звичайнісінький кіт.
Бессарабському, мабуть, сусід.
За годину до гри перетне
він розмітку футбольну хоч де.

Приспів

Чаклуна дуже збуджує те,
що не м"яч він, а мишку знайде.
І яке йому "мяв" до людей,
раз не пахне очко за трофей.

10.07.2010

мы безразличны нашему богу.
сами себе выбираем дорогу.
шлют полушария мозга тревогу.
сходим с ума по чуть-чуть, понемногу.
скоро ненужными станем друг другу.
мы параллелями ходим по кругу.
кто нас разнимет, окажет услугу?
я так устала держать твою руку....

2010

Не освіжу спогади зів'ялої квітки
надто зів'яла
не розмалюю спогади кольорами веселки
надто чорно-білі
І не ставити б запитань
яких і ставити не можна ніколи
Не відшукаю тебе у тороках болю
не ревнуй мене до світу
бо я знепритомнію
просто кохай
нестримно-нестримно кохай
кохай так, щоб вітру було мало
щоб лоскітно у свідомості
кохай
ти не можеш небом міряти тривогу
та поезія вишиє твій образ
я засну потроху
ти наснишся
як і не бувало
надто зимно серцю стало

Болять мозолі у неба натрудженого,
кровоточать дні щоразу сильніше,
як жити, коли й щастя засуджене,
засуджене щастя кровоточить ще гірше.
Болять мозолі у софітів величних,
а я не вмирала в аркані непрошенім,
в саквояжі залишились засуджені вірші
і біль зі сльозами на серці спустошенім.

Вишнева наливка тягуча, солодка,
міцніша текіли і краща за ром.
Великі ковтки - і хвилина коротка
гальмує в душі мій неспокій і шторм .
А свічка горить, лезо полум'я вгору,
чим сутінки глибші - то вищий вогонь..
А тіні малюють на стінах потвору -
сміється вона і бере у полон.
Наливка пом'якшить усе. Стихне скоро,
відійде, розтане ця чорна стіна.
Хоч круки безжально збираються в коло
клювати у серце, а смерті ж нема...
23.06.2009р.

втомлена, наче « Ніжна ніч» у Фіцджеральда,
де згубила підбори, фламенко розбуджена,
феєрична красуня із синіми ружами,
може, Ганна, Олена , хотілось би Мелані…
у якої корона на гріх перемелена,
і горіхи у пелені сміхом застуджені.

на желейному торті задмухує свічечки,
і бажання гаптує : аби не забути,
животіння і грошей, дитину у лютому,
хоча люто це і потрібно посвідчення,
що не сама, хоч не дівкою вінчана,
адреналіном на срібному блюді.

не забула?
все супер!
криштальний келих
аж до денця допитий,
а буде недобре,
то вже завтра, моя наймиліша , кобро!
лід прозорий на мізках твоєї постелі,
аспірин розмішає Тереза – стеля.
терези на вечерю подарують море.

хтось стихійно роздягне ножами насмішки.
хтось згадає твоє очманіле сальто!
демонструючи вік на газетних шпальтах,
чортеня галасливе цілуватиме ніжки,
і об пера совині чесатиме ріжки,
як покотиться глоткою сіра галька…

Червень , 2010 р.

Шешуряк Ю.

мой нежный фюрер, любите больно,
в Вас столько прошлого - не угнаться.
заброшу броши, уйду в подполье,
оставлю рюши, оденусь в наци.

мой бог, Sweet Jesus, мой juice и джангл,
сменяю вальсы на джиу-джитсу.
готовлю ужин. любите жадно.
берите быстро снимайте джинсы

мой курт и кришна, мой принц и нищий,
я вместо сахара сыплю карри.
жаркое жжется, живая пища
горю ракетой, в ней Вы - гагарин

любите весело, пойте, пейте,
вдыхайте легкость воздушной массы.
в Вас столько тантры, а я за петтинг,
Вам пять десятков, я в пятом классе.

мой нежный фюрер, сладчайший дуче,
зачем мой комплекс электры лечим,
в Вас столько прошлого - просто скучно.
летайте лежа, любите легче



Пародія

Всміхнись, не супся - не будь похмурий:
Очкарик в холлі - не папараці.
Давай пограєм - ти будеш фюрер,
Я - пустотлива маленька наці...

Давайте швидко здіймем медалі,
Проблеми, фюрер? -Якісь зелені...
Штани в лампасах, і підем далі,
І не хвилюйтесь - Ви не на сцені.

Сміліше, фюрер, любіть жагуче!
Минуле Ваше мені до фені.
Або давайте - я буду дуче,
Ви викрадаєте - Ви мій Скорцені.

Стійте - на ліжку згубився тапок,
Смішно по стелі колишуться тіні.
Де Ваші служби - абвер, гестапо?
Слухаюсь - більше ні каплі "Мартіні".

Нумо, кохайте! Ви що, заснули?
Неефективні оці імплатанти...
Вам п’ятдесят, Ви про петтінг хоч чули?
Фюрере милий, в Вас є ад’ютанти?

Слов*янського вітаю співака,
Що вславив "българско" по цілім світі гожім, -
Прозаїка, поета, вояка,
Нужденного бурлаку і вельможу.

З глибин віків, із праху лихоліть
Ти відродив народну честь і славу,
Щоб не згасали протягом століть
На вічну заздрість ворогам лукавим.

І де б не був - удома, в чужині, -
Чекає скрізь кипучая робота,
Одначе мрієш наяву й вві сні
Вернутися до рідного Сопота.

Припасти до малої, до землі,
Що стала більшою за цілий світ пригожий,
Забути всі нещастя і болі
Письменника, філософа, вельможі.

9 VII 2010

Чужі жумки. Чужі переживання.
Та які ж вони, в біса, ЧУЖІ?!
Коли думаєш ними, коли відчуваєш страждання,
яким ще немає межі.

Коли живеш тими ж віршами
Й подібне щось маєш в душі.
Коли боїшся поранить словами,
Котрі часом мов ті ножі.

Напишеш - сховаєш, напишеш - зімнеш.
"Ну що, щось нове?" - "Ні, ...немає."
Крізь силу цю фразу під правду зігнеш,
Ну а поезія ж-то не минає...


07.07.10 23.17

Каміння пахло рибою і смертю,
старим і морем, пір"ям, йодом. Милом
господарським ти прала світ подертий,
Латала чорні діри, білі крила.

Ховалась від протонів і драконів
у паралельних, перпендикулярних
світах. А пальці, стомлені і сонні
ліпили з глини, воску, але - марно.

Повітря пахло дьогтем (або медом),
макдональдсом, терористичним актом.
Взяла ребро, підкинула у небо,
та Бог не бачив - він сидів vkontakte.

Є люди, є людці, а є людиська -
Ти до останніх не підходь і близько:
У них душа бридка, скарлю́чена і ни́зька.

Нервово палить біс на стороні,
Доки людиська доживають ниці дні.


16.06.2010

Кандидат у майстри спорту з вільного кохання,
Сурогат справжньої мрії відтінку фламінго…
Голос його – майже плачедо, майже домінго,
Майже дудочка з гамельну і до світання.
Що, щуреня піддослідне? Тобі кінець і трикрапочка
Замість «довго і щасливо» та епітафії.
Будеш у нього за номером n згідно графіку,
Будеш в такій халепі з обмеженим трафіком,
Ніби тобі з божеством говорити потрафило,
А воно і не чує тебе, і не бачить, і не розуміє ані
Слів, ані рухів, ані сенсу твоїх молитов і мовчання…
Чарівник у смарагдовім місті у порівнянні
З ним – ідеал співчуття, втілений знак питання:
«чим я можу розрадити чи підтримати, люба пані?»
Герої завжди помирають достойно, стоячи і останні,
А героїні зникають красиво та пафосно апріорі,
Але жоден не вийде щасливим з цієї історії,
Жоден нещасним не вийде…погрішність в завданні.