ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.03.23 07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...

Ірина Вовк
2026.03.22 23:00
замість ПІСЛЯМОВИ) Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.

Євген Федчук
2026.03.22 17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи

Юхим Семеняко
2026.03.22 15:33
       Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.     Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С

Світлана Пирогова
2026.03.22 13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.

Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.

Володимир Бойко
2026.03.22 12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю. Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100. Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею. Струнким жінкам так би пасув

Борис Костиря
2026.03.22 12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.

В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді

Іван Потьомкін
2026.03.22 11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...

Охмуд Песецький
2026.03.22 10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.

Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти

Юрій Гундарів
2026.03.22 08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин. Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу». А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи

Віктор Кучерук
2026.03.22 05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.

С М
2026.03.22 05:50
Глянь о сюди – Китайський Кіт Соняшний
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій

Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий

Артур Сіренко
2026.03.22 01:23
Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була єдиним можливим світом буття. Думки в нього роїлися навколо жуків-скрип

Ігор Терен
2026.03.21 22:05
                  І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись

Юхим Семеняко
2026.03.21 16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам. Природно, що видалити її зможу

Борис Костиря
2026.03.21 13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.

Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами

Охмуд Песецький
2026.03.21 09:24
Загасли зірки за холодним вікном,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.

Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,

Тетяна Левицька
2026.03.21 08:31
Про щастя: арії, пісні,
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?

Віктор Кучерук
2026.03.21 07:06
Співучими струмочками
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело

Ольга Олеандра
2026.03.20 21:02
Вечір палко вдивляється в очі весні,
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.

Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос

Олена Побийголод
2026.03.20 19:41
Михайло Голодний (1903-1949)

В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.

Іван Потьомкін
2026.03.20 18:36
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...

Юрко Бужанин
2026.03.20 16:16
Земле предків, Правіри, ти свята є по праву.
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?

Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг

Сергій Губерначук
2026.03.20 15:21
То – двері з очком,
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.

Борис Костиря
2026.03.20 11:47
Зазирни в мої сни, ти побачиш простори безкраї,
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.

Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись

Юхим Семеняко
2026.03.20 10:16
Подвійне, а з назвою – і потрійне "кохаю і люблю" виглядає таким, ніби автор у бажанні бути почутим виконав повтор, який переданий майже сигналом бідства на той випадок, якщо раптом хтось погано ловить. Далі – "ніколи не порівняну ні з ким" – і в цьом

Охмуд Песецький
2026.03.20 08:23
Кохаю і люблю, моя кохано,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.

Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,

Віктор Кучерук
2026.03.20 07:55
Цілу зиму нею снили,
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ

С М
2026.03.20 05:44
Я гадаю
Буде це
Легковажно, гаразд
Я гадаю
Буде це
Легковажно, окей

Твою машкару

Ігор Шоха
2026.03.19 23:14
Не можна існувати без
поезії і патріот
організовує лікбез
на рідній мові, та висот
сягає авторка поез,
які оцінює народ.
Тому без пафосу кажу,
що ми давно не племена

Охмуд Песецький
2026.03.19 18:47
Імла незгод і світлий смуток –
Це те, що визріло між нами.
Розрив - одна з тих оборудок,
Де розраховуються снами.

Вони однаково самотні,
Як ми в теперішньому стані.
А що було напередодні,

Борис Костиря
2026.03.19 18:14
Я заплутався в сітях дрімучих,
У тужавості лютих погроз,
У болотах сум'ять і могутніх
Несходимих степах у мороз.

Я заплутався в сумнівах, болях,
У стражданнях важких голосінь,
У складних і завихрених долях,

Євген Федчук
2026.03.19 16:57
Сиджу, бувало та дивлюсь новини,
Цікавлюся: що ж там у москалів?
Хто там керує? Хто в них на чолі?
Й дивуюся – там купа з України
У кріслах, навіть у Кремлі сидять.
І, поки кров‘ю наш народ спливає,
Вони себе чудово почувають
І «чесними» очима в с

Тетяна Левицька
2026.03.19 16:26
Біль тисне на скроні — розквітнув зірчастий,
дурманом закопчений болиголов?
Як важко на смертному ложі плекати
без віри й надії нещасну любов.

Ген, за бур'янами відради колишні —
ніхто не підніме минуле на глум?
А де ж заховатися, Боже Всевишній,

Борис Костиря
2026.03.19 11:07
Шок від того, що літо минає,
Переллється у трепет ріки,
Розіллється луною у гаю
І полине в поля навіки.

Так багато ми влітку не встигли.
Час минув у сипучий пісок.
Ми торкнемось небесної титли

Віктор Кучерук
2026.03.19 05:55
Ясне сонечко пригріло
І тепліше стала вись, -
І сніги сліпучо-білі
Вмить водою узялись.
І відразу розбудили
Землю лоскотом струмки,
Що побігли з крутосхилів
У провалля та ярки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Охмуд Песецький
2026.03.19

П'ятниця Тринадцяте
2026.03.13

Людмила Пуюл
2026.03.06

Ноктюрн Ноктюрн
2026.02.26

Арсеній Літванин
2026.02.25

Богдан Райковський Райко
2026.02.25

Мілана Попова
2026.02.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Шумахєр Ілько Біленко - [ 2008.07.21 14:26 ]
    В цигарках і каві...
    В цигарках і каві
    Розчиняється дощ...
    Стуляю повіки -
    І бачу тебе.
    Звертаю до тебе свій погляд:
    "Ну що ж?",
    Присьорбую каву,
    Що повітрям пливе... -
    У повітрі літає суміш п'янка:
    Синя димка цигарки,
    Що між пальців коптить,
    І легкий, ледве чутний, аромат,
    Що ми запахом кави звемо... -

    А я кличу тебе,
    Захмелілий і спраглий,
    Я стрибаю на стелю
    І по стінах ходжу;
    Я літаю між землею і небом -
    Я аромат цигарки, яку я палю...

    Я палю...
    І п'ю каву,
    Забиваю свій біль,
    Я злітаю і падаю вниз...
    Обернись, посміхнись і до мене вернись,
    Щоб і я на землю ступив...


    Рейтинги: Народний 5 (4.5) | "Майстерень" -- (4.25)
    Коментарі: (1)


  2. Шумахєр Ілько Біленко - [ 2008.07.21 14:05 ]
    маленький уривочок мого янгола
    маленький уривочок мого янгола
    його голос
    звернувся до мене й з болота підняв
    я випірнув із лайна
    щоб в нього впірнути ізнов

    маленький уривочок мого янгола
    його голос
    ввесь час перебуває поруч
    ввесь час літає наді мною
    але я його не можу побачити
    можу тільки почути

    маленький уривочок мого янгола
    його голос
    я хочу до нього доторкнутися
    я хочу з ним погратися
    вбити з ним свій смуток
    а натомість
    вбиваю його своїм смутком

    маленький уривочок мого янгола
    його голос
    це пісня мого життя
    це голос мого життя
    напевно
    що й моє життя

    маленький уривочок мого янгола
    його голос


    Рейтинги: Народний -- (4.5) | "Майстерень" -- (4.25)
    Коментарі: (1)


  3. Віталій Вітюк - [ 2008.07.21 14:52 ]
    Я всё сжёг, всё порвал...
    Разорвал свой блокнот,
    На клочки разорвал.
    В кучу всё и гори синим пламенем.
    Для кого, почему,
    Я всё это писал.
    Перед кем я размахивал знаменем.

    Пожирает огонь,
    Не частицы меня,
    Он съедает всего без зазрения.
    Ешь родной,
    Мне не жалко себя,
    Дикий люд погасил моё рвение.

    Да сказал мне один,
    Взглядом вскользь пробежав:
    Слышь, браток, в каком мире живёшь?
    Мир на совесть забил,
    Мир всех сильных сломал,
    Мир любовь на туфту променял ни за грош.

    Мир растопчет любого,
    Мир утопит пловца,
    Кто к вершине взлетел – тот сорвётся.
    Ты свой розовый взгляд
    Убери-ка с лица,
    Среди всех ты похож на уродца.

    Разорвал свой блокнот,
    Сжёг всё то - чем я жил.
    Сам себя молча скомкал и выбросил.
    Будь ты проклят мудрец,
    Что мой пыл погасил,
    И квиток мне в жизнь серую выписал…


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Коментарі: (2)


  4. Григорій Слободський - [ 2008.07.21 13:34 ]
    Менає літо.
    Минає літо
    В тумані зорепад.
    Сонце наклонилось,
    Лягає на небосхил.
    Літо – в занепаді
    Піднятися знову
    Вже немає сил.
    Бабине літо
    Уже відлетіло,
    Зів’яли квіти.
    Із гнізда злетіли
    Журавлині діти.
    В небесах високо
    Журавлині пари,
    Ледь досягає око,
    Танці попід хмари.
    Для вас любі птиці
    Літо повернеться знов.
    Знову буде весна
    І буде любов.
    А для мене любі
    Вже весни немає,
    Осінь вже минула
    Зима наступає.
    Пройдені дороги,
    Сніги заметуть
    дорогу у весну
    Роки не знайдуть.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  5. Василина Іванина - [ 2008.07.21 12:56 ]
    Майже буколічне...
    ... Вже рум’яніє на кущі калина –
    на осінь повернув Чумацький Шлях.
    Здається, наче світ увесь пропах
    смолистою гіркавістю. Долинув
    сорочий скрекіт з верховіть узлісся –
    та це всього лиш лісові плітки,
    не скаламутять спокій наш плиткий
    нічиї кроки в глушині, не бійся.
    Грунь оповили сиві хмари. Мряка.
    Сльота й сльота. І кичери пусті.
    Сорока щось принесла на хвості,
    чей, нашептав їй вітер-розбишака,
    що повітрулі – лісові сестриці –
    заманять в дебрі, бідного, тебе,
    або ж чугйстер часом прибреде,
    посидить під смерекою на глиці...
    От сміхота! Сховалися від світу,
    романтики... (Ти вимкнув телефон?)
    Реальність кожна має свій закон:
    ховаймося від студені і вітру...
    Увечері в колибі коло ватри
    сушили одяг, трави і гриби.
    Ти коломийки слухати любив,
    мовляв, лиш так цю мову вчити варто.
    Вже й день минув. І два. І три поволі
    спливли собі. То вітер, то дощі.
    Газдуємо потиху. На кущі
    сіреньке птаство бенкетує вволю.
    Горіхи пристигають ліщанкові,
    сльозиться поруч тихе джерельце...
    Чим долі ми віддячимо за цей
    сльотавий тиждень в прихистку любові?
    Та що журитись, як там буде далі:
    не втримаєш проміння в кулаці.
    Глянь – ягідки склювали горобці,
    ти ж обіцяв калинові коралі...


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.49)
    Коментарі: (9)


  6. Олександр Комаров - [ 2008.07.21 11:11 ]
    LXVIII
    Хто б ти не був читач, тобi
    В веселий час, чи в жалобi,
    А той в байдужостi хвилину
    Домислить другу половину
    Сумного твору залишу.
    Всмiхатись чесному грошу
    Мене вже вкотре зве нагода,
    Гадай вже сам чи варта згода
    Подiбну цiну заплатить
    За щирiсть в полум'яну мить?
    Як хоч роби, Миколу цiлим
    З вiйни верни солдатом вмiлим,
    З коханням бiльшим нiж ранiш,
    А хоч вiд хмурих скель черствiш
    Всели до нього серце в груди,
    Вiддай в таємнi пересуди
    Наташi з Юрою розрив,
    А нi, не спонукай до див
    Дружину вiрну чоловiку,
    Нехай як годиться, опiку
    На мiсце нiжностi вкладе,
    Багаття згасить молоде.
    В сукнi тонкiй добротне тiло,
    То тут, то там з пристрастю вмiло,
    А то i вигiдно приткне,
    З лiтами звикне, про сумне
    Чи радiсне згадати, боже,
    Як не старається не зможе.



    Рейтинги: Народний -- (5.24) | "Майстерень" -- (5.12)
    Коментарі: (14)


  7. Ольга Сущева - [ 2008.07.21 11:03 ]
    БЕССМЕРТНЫЕ
    _________________________________

    _____________* "… меж белых листьев
    _____________ и на белых стеблях…"
    ___________________ Н. Рубцов

    ___________________________________

    Где я была? Бродила – долго –
    по ковылям в местах пустынных.
    Искала трав средь сухостоя.
    Полей на волосы мне, милый,
    настоя из того кувшина –
    не сразу весь, наполовину!

    Тебе я, вспомни, говорила –
    ты улетал… на третье небо, –
    у скал хрустальных в мире Нила
    растет трава "… на белых стеблях…"*
    Вдохни! Тебе по нраву запах?
    Клони же голову – остынет–
    и в полотно остатки влаги.

    Ты долго ждал? О, только вечность…
    Но это, милый, очень мало.
    А я… опять не опоздала –
    ты не соскучился, конечно.
    Неси же свечи и, пожалуй,
    день погаси! Пусть будет вечер…

    Ты вызволил того поэта,
    что снова стал неосторожен?
    ЧтО было?
    Опыты со светом…
    О, это…
    Всё у них так сложно!
    Я видела его подругу –
    льёт слёзы на пустую пристань…
    Ведь поздно – слёзы!
    …слёзы.. слёзы…
    Теперь там жемчуг.
    …чистый-чистый…



    Рейтинги: Народний 5.63 (5.34) | "Майстерень" 5.25 (5.28)
    Коментарі: (7)


  8. Донна Чоріанна - [ 2008.07.21 01:43 ]
    Амазонки як засіб помсти знахабнілим пінгвінам
    Частина 1. Трагічна

    Три роки буремні минули від того вівторка,
    як зграя пінгвінів морського слона завалила,
    Стекли і промчали, як хвилі солоні, як сльози,
    Забулися біди, образи давно позникали,

    Росте, як полова, рід красний, прекрасний, великий,
    Сімейство святеє пінгвіно-слонів плодовитих...
    Та що це – похмурими стали пінгвінячі жони,
    Бо їх половини до них збайдужіли, і діток
    Все менше і менше у зграї пінгвінячій милій,

    Пустіють садочки, пінгвініхи крила ламають
    У розпачі дикім здирають із себе пір’їни:
    - Мужі похітливі, собаки невірні, пінгвіни,
    Куди ви щоночі зникаєте, пощо ідете

    До неї – великої, неї – гладкої, до неї –
    Слонихи-падлюки, розлучниці, шльонди, лайдачки?
    Чи медом намащено в неї, чи знає прийоми,
    Чи всю Кама-сутру напам”ять завчила, повія?!

    Пінгвіни-мужі, на порозі спинившись, говорять:
    - О жони, такеє життя чоловіка-пінгвіна,
    Що треба йому розмаїття життєве пізнати,
    Бо світ кольоровий, а ваші тіла чорно-білі –
    Неначе “Берізка” – совковий старий телевізор.

    Але ж ми щоранку до вас повертаємось знову,
    Тому ваші примхи, пред”яви не мають підґрунтя,
    Це просто якась невротична залежність – не більше!
    Радійте, дурепи, що ваш чоловік, хоч і зрідка,
    Нагадує вам, що ви теж хоч на що-небудь здатні.

    - А же би вам, псяча порода, язик ваш і ваше начало
    Усе повсихало за мову таку і за діло!
    А певно, воно веселіше, як жити привільно –
    Дві хати, і два телевізори – перший “Берізка”,
    А другий – великий, грубйозний такий “Електрон”.

    - Бо так повелося на світі,- пінгвіни говорять,-
    Натура широка у нас, чоловіче начало,
    А ще полігамність як вроджений фактор існує,
    І проти натури такої уже не попреш,

    Ви Фройда читали? Ах, Фройда ви ще не читали?
    Оферми дурні чорно-білі! А Юнга? А Закса?
    Ну хоч Соломе, або Штекеля, Дойча і Райка?
    Нічого?! А що ви читали, окрім як “Му-му”?

    А може, ви оперу любите? Нє, не бували?
    «Карміна Бурана», «Богема», «Кармен», «Турандот»?
    Чи може, шаленство і таїнство східного танцю
    Ваш мозок і тіло бентежать? Ех ви, примітив…

    …Пінгвіни пішли пізнавати кохання велике,
    Любити слониху, а жони, печальні, як осінь,
    Ронили сльозинки на пір”я, дзьоби опустили,
    Як раптом одна – молода ще, зелена кобітка,
    Сказала: “Дівчатка, зозульки, чого сумувати?
    І пороху є ще доволі у порохівницях,
    І шарм ще не згас, і жіноча краса ще буяє,

    Покажемо цим театралам пихатим, цим фавнам,
    Бридким павіанам зрадливим, цаписькам безрогим,
    Де раки зимують...За кожну жіночу сльозинку
    Відплатять сторицю – за ясла порожні, за ночі
    Самотні, холодні (а ночі тут справді холодні) –
    За тіло, не пещене, юне, нехай чорно-біле,
    Та рідне, солодке, немов шоколадний пломбір...

    Най далі начала свої об слониху ту гострять,
    А ми забираємось геть - на дрейфуючий айсберг,
    На стежку війни ми виходимо нині і прісно,
    Жінки-амазонки, і луки узявши у крила,
    І грудь (тіко ліву) відрізавши дзьобом безжально
    (навіщо ті груди, як милий кохає слона?),

    пішли перевальцем на айсберг, і айсберг відчалив,
    повіз їх далеко, за гори, за синії далі,
    за море, в країну прекрасну, як казка, чудову –
    чи то Ельдорадо, чи то Амазонія-сіті....

    (Далі буде)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (4) | "Морський Слон як люстерко боротьби за виживання"


  9. Микола Блоха - [ 2008.07.20 21:49 ]
    Жёлтый лист за окном.
    Жёлтый лист за окном.

    Жёлтый лист за окном,
    На ветке, говорит мне, о том.
    Что сорваться, он может,
    В свободный полёт.

    Он стар, и свободен,
    Он жёлтый уже,
    Он сделал всё, для ветки.
    Теперь свободен,
    Сказав, сорвался, улетел.

    Ему, я в след смотрел.
    И с грустью понимая,
    Свободы больше нет.
    И как бы ветерок не дул,
    Я, не сорвусь уже.
    Я тоже стар, но не свободен.

    Свобода в прошлом осталась,
    В далёкие года, когда я мчался,
    Как лист свободный, за любимой вдаль,
    Вдаль городов чужих, и незнакомых.



    Рейтинги: Народний -- (2.63) | "Майстерень" -- (2.17)
    Прокоментувати:


  10. Микола Блоха - [ 2008.07.20 20:14 ]
    А я останусь просто с ней.
    А я останусь просто с ней.

    А я останусь просто с ней,
    Поклонником её идей.
    Идей, о тихой, мирной жизни,
    В краю родном,
    В кругу семьи, друзей.
    Но нет страны,
    В которой вырос.
    И в поисках ответа, почему?
    Я понимаю, и грущу.
    Видь страшно мне.
    От мысли, о судьбе,
    Что уготовлена земле,
    Что я зову родиной.
    Ты спросишь про что я?
    Отвечу не таясь.
    Погибнуть от руки,
    Варваров, вандалов, демократов.
    Что машут кулаком над головой народа.


    Рейтинги: Народний -- (2.63) | "Майстерень" -- (2.17)
    Прокоментувати:


  11. Григорій Слободський - [ 2008.07.20 16:41 ]
    Як справляли весілля.



    Як справляли весілля
    Гуділо село,
    Танцювали там, співали
    Весело було.

    Молоду віддавали
    До села другого,
    Парубки потребували
    Могоричу свого.

    Щоб за дівку заплатив,
    Молодий відкупу,
    Зібралися парубки
    Під вікном у купу.

    Заспівали,щоби дали
    Могорич - горілку,
    А то даром не дадуть
    В друге село дівку.

    Молодий не захотів
    Могорич їм дати,
    Пов’язали двері дроттю,
    Не випускають з хати.

    Колеса в возах відкрутили
    Кинули у річку
    Парубки даром не випускають
    Із села Марічку.

    Через вікна любі гості
    Розбіглись з весілля.
    Кажуть люди,що то чорт
    Посіяв там зілля.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  12. Ірина Храмченко - [ 2008.07.20 15:53 ]
    Молитва к суженому
    Дай мне силы не сойти с ума,
    Никогда не поддаться тоске,
    Выводя рисунки на листке,
    Чтобы душу не нашла зима...
    Дай мне силы во тьме не упасть,
    Никогда не блуждать в временах,
    Никогда в глаза не видеть страх,
    И над судьбой моей иметь власть.
    Чтобы ветер не унес навсегда
    Дни мои те, когда рядом ты,
    Или просто пустые мечты,
    Которых мне не жаль иногда...
    Дай мне силы уснуть без тебя,
    И проснуться в постели пустой,
    И открыться для жизни иной,
    Но по прежнему сильно любя.
    Дай мне силы не спутать обман
    Среди слов, не похожих на ложь,
    И дождаться когда ты придешь,
    Дай мне силы не сойти с ума...


    Рейтинги: Народний 5 (5.25) | "Майстерень" -- (5.2)
    Коментарі: (3)


  13. Володимир Півторак - [ 2008.07.20 13:11 ]
    * * *
    Впіймати тишу,
    прожити холод
    і стін самотність,
    і сум, і біль.
    Чомусь раніше
    не йшлось одному.
    Тепер відсутність
    Тебе –
    мій стиль.

    Без ночі – темно,
    без страху – відчай.
    Щось, наче, вмерло,
    як пустоцвіт…
    Прожив даремно?
    Дивлюсь у вічі,
    і двічі стерто
    мене з землі.

    Твоя безодня
    дарує простір.
    Ніч коло печі
    готує сон.
    І я самотній
    рахую кроки,
    шукаю втечі
    від перепон.

    Прокинься, мила,
    поглянь у небо:
    там наші зорі
    торують шлях.
    Уже несила
    іти без тебе…
    Прошу, будь поряд.
    Хоча б у снах…


    Рейтинги: Народний 5.45 (5.41) | "Майстерень" 5.38 (5.44)
    Коментарі: (36)


  14. Ольга Сущева - [ 2008.07.20 11:16 ]
    ЛАГУНА
    1. Жемчужина.

    — Вы.
    — Так и есть.
    — У Вас песок на шлеме.
    Не смейте улыбаться, я сержусь.
    И доктор Ваш…
    — И док?.. Расстроен чем-то?
    — Он озабочен…
    — Я его боюсь.
    — Вы шутите и, я смотрю, открыто.
    Его слова: вы шутите с огнем!
    Зачем Вы отключили инфофильтры?
    — Нечаянно.
    — Опасно же… Потом –
    прогулки вплавь в обход буйков Лагуны –
    мальчишество, поверьте мне!
    — Не знал.
    — Мы говорили с Вами…
    — Вам, мадам, солгу ли!
    — …как только доктор Вас привел в себя.
    — Забыл! Я на подлёте был контужен…
    — Я помню. Робоангел отключен –
    "сиделка" Ваша – Вами!
    — Как же ужин? Без ужина…
    Я тоже огорчен.
    — Не стыдно?
    Не забудьте извиниться!
    Ведь доктор — старый друг Ваш, сударь мой.
    К тому же, помнится, Вы – рыцарь,
    а не ныряльщик под луной
    из тех, кто верит в голубые рифы,
    надеясь синий отыскать коралл
    в Лагуне Снов – напрасный труд…
    — Напрасный! Сизифов…
    И Сизиф бы не искал –
    там гарпии… Я пошутил! (…ужасно!)
    Простите, леди! ...испугал?..
    — Вы пошутили… Вам увечий - мало?..
    …надеюсь, что в последний раз…
    но вовсе НЕ… из-за кораллов,
    ненужных, уверяю Вас...
    — Мою бригетту… по-чи-ни-ли?!
    — Да. Всем прогнозам вопреки…
    Я принесу поесть. Вот мыло.
    Да разожмите кулаки!
    — Хочу вина!
    — Вина?!
    — Ну… джина! Чего-нибудь…
    Я — не до дна…(мне с Вами – мука!) Дайте руку!
    "зачем-зачем"…
    —... Жемчу… жи… на…



    2. Ноки.

    — док вспомнил,
    Вы, бывая здесь...

    — старик Вам голову морочил

    — старик?! однако… злая лесть…

    — не лесть… не злая…
    в прошлом… впрочем,
    прошу прощения, мадам!
    пустил в распыл он, как-то ночью,
    архив фамильных голограмм,
    а там — все имена и… лица.
    он мал тогда был слишком сам,
    чтоб помнить

    — но он помнит, рыцарь…

    — он…
    сжег всё то, что охранять
    не нужно было, а
    в итоге…

    — послушайте, но имена
    хранить опасно близко.
    ноки…

    — и ноки!
    я спросил намедни,
    домашний робот мне сказал,
    что он — "домашний робот",
    доктор — "док" и
    леди — "леди", (за-глаза!)…

    — Вы, сударь, не хотите сока?

    — нет! …рыцарь - "рыцарь", -
    я не бредил?
    Меня зовут…

    — нет!

    — леди!

    — ноки…

    — я понял,
    ноки – это бесы

    — Вы знали!

    --- ангел мой небесный,
    Вы видели хоть одного?

    — да, сударь

    — это интересно!
    а как зовут? ах, да!…

    — да, бесом –
    из бесов пристального взгляда

    — не моего?

    — не смейтесь

    — хватит
    сегодня мне на завтрак ада!
    лагуна – пропасть.
    тает срок и…

    — … Вы улетаете,
    но как бы… остаетесь.
    когда есть имя,
    это ноки.


    3. Окна.

    — Дом пуст.
    — Я думал, право, леди...
    — Вам скучно с нами, рыцарь, но...
    — Он Ваш?
    — Нет. Жили в нем. Соседи.
    — Их двое?
    — ...было. Но давно.
    — Уехали?
    — Они исчезли.
    — Могу спросить?
    — Не ст\'оит.
    — Ночью
    я видел свет в окне
    сквозь щели
    по краю штор.
    Возможно, что...
    — Вам скоро...
    — Улетать? Я помню.
    — ...и док хотел...
    — Мою нескромность
    прошу простить...
    — ...Вас осмотреть и...
    — Он успеет! Леди,
    ответьте, ночью этой -
    в нем...
    — Быть может, таймер там...
    — Нелепо.
    — Ах, рыцарь!
    — Ноки?
    — Все равно!
    — Зависнуть на одной странице...
    Зачем Вам жить
    в Лагуне Снов?
    — Ну, Вы забылись…
    — Жизнь Вам снится.
    — А доктор!
    — Робот?
    — ...
    — Вам, одной,
    мерещатся все эти лица.
    — Я Вас не слушаю!
    — Боитесь.
    — Боюсь? Чего?
    — Живых имен.
    — Имен... Едва ль...
    — Позвольте?
    — Дальше?
    — Их два.
    — Всего?
    — …Моё.
    И Ваше.

    4. Следы.

    - куда вы смотрите?
    - следы...
    - я видел.
    судя по сигналу...
    - ...смотрите, прямо у воды!
    - ...подали к первому порталу.
    пора!
    - мы не вернемся в дом!?
    - прощаться не с кем.
    - как внезапно...
    мне, между тем,
    хотелось взять бы...
    хотя бы что-нибудь
    с собой...
    - свою печаль?
    - прошу, оставьте!
    мне не до шуток,
    право-слово.
    - я знаю.
    леди нужен повод
    остаться...
    леди улетает.
    - однако! непонятно, спешка -
    к чему? сегодня,
    или завтра -
    какая разница!
    - большая.
    - не объясните ли, насмешник,
    следы, мне кажется, свежи
    и...
    - кажется...
    - ... они не ваши.
    и не мои.
    - пора...
    - бежим,
    как будто...
    вы ужасны!
    следы...
    - сильны прощанья бесы.
    в лагуне зацветает плесень.
    а вам мерещатся цветы.


    Рейтинги: Народний 6 (5.34) | "Майстерень" -- (5.28)
    Коментарі: (3)


  15. Марія Письменна - [ 2008.07.19 22:14 ]
    ...грайливе...
    мої губи пішли плямами
    мої губи пішли твоєю шкірою
    і якщо кров змивають тільки кров'ю
    то сльози коктейлем з кислотних дощів

    моя любов солона як морське повітря
    очі щипають слова і вивітрюється душа
    наші ігри тепер не вимірюються ні болем ні образами
    вони такі ж міцні як і дурманні напої

    і якщо йти то обов'язково не озираючись
    вірю що ти йдеш по моїх слідах
    і темнота вже не перешкодить нам відшукати один одного
    у ній краще видно наша іскриста любов

    на вході в моє серце прошу витирай ноги
    там всього_навсього до тебе був один гість


    Рейтинги: Народний -- (5.05) | "Майстерень" -- (4.9)
    Прокоментувати:


  16. Олексій Соколюк - [ 2008.07.19 22:35 ]
    МУЖСКИЕ СЛЁЗЫ
    (Песня з неожиданным концом)

    Наша встреча недолгой была.
                Мимолетной, как ветра дыханье.
    Ты совсем по-английски ушла,
                ничего не сказав на прощанье.
    Проза жизни пошла полосой.
                Наше счастье разбили мы сами,
    Но скупою мужскою слезой
                я омою твой образ и память.

    Я иду, как по тонкому льду,
                и с надеждой ищу тебя всюду…
    Даже если нигде не найду,
                всё равно никогда не забуду!
    Эти волосы, губы, глаза,—
                только вспомню,— душа замирает.
    И скупая мужская слеза
                кожу щёк до кости продирает.

    Неподвластна врачам эта боль,
                что терзает когтями своими.
    Я теперь, после встречи с тобой,
                не рискую встречаться с другими.
    Этот крест я по жизни несу.
                С мелкой дрожью тебя вспоминаю,
    Как скупую мужскую слезу
                в туалете ручьём проливаю.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (1)


  17. Олексій Соколюк - [ 2008.07.19 21:35 ]
    ПРИЙДИ, ПРИЙДИ!
    (Пісня з несподіваним кінцем)

    Я вже ніколи не забуду
    той вересневий перший день...
    Як ти прийшла, подібна чуду,
    у морі квітів і пісень.

               Приспів:
           Ах, ні!
    Кажу я знов і знову: “Ні!”
    І завтра — ніколи мені.
    І післязавтра, і в суботу.
           Ах, так!
    Я буду вільна, ніби птах.
    Нащо мені, в моїх літах,
    здалась іще одна турбота?


    Уже від зустрічі тієї
    минули осінь і зима.
    А ти — як марево в пустелі:
    ось-ось була… І вже нема.
               (Приспів)


    Вже краще пізно, ніж ніколи
    прийди! Я прошу раз у раз…
    Я — ваш новий директор школи,
    а ти не ходиш в п’ятий клас!

               Приспів:
           Ах, ні!
    Кажу я знов і знову: “Ні!”
    І завтра — ніколи мені.
    І післязавтра, і в суботу.
           Ах, так!
    Я буду вільна, ніби птах.
    Нащо мені, в моїх літах,
    здалась іще одна турбота?


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (5)


  18. Григорій Слободський - [ 2008.07.19 21:20 ]
    ...
    Реґіонали - депутати в великому горі
    Вони спочивають
    Без кульок на морі.
    Протестувати нічим не мають,
    Як їх медузи
    За ноги кусають!...


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  19. Сергій Вербний - [ 2008.07.19 20:07 ]
    Маки
    За Містом Лева танцюють маки.
    Лоскочуть сраки.
    П'янячі, як повії.


    Рейтинги: Народний -- (4.89) | "Майстерень" -- (4.88)
    Коментарі: (3)


  20. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:07 ]
    Цвет.
    Небо синью бездонной балует,
    Теплым ветром дышит весна,
    А в моём саду цветут яблони.
    Словно снег окропил дерева.

    Не согрета земля ещё солнышком,
    Да уж сочной травою взросла.
    Хочет песню пропеть моё горлышко,
    Да такую, чтоб миру слышна.

    Попримну босоногим я травушку,
    Вверх блаженно взгляну не дыша.
    Меня цветом усыпят яблони,
    Лепестком по душе щекоча.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Коментарі: (25)


  21. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:24 ]
    В старом парке оркестр играет
    В старом парке музыка слышна,
    Там играет оркестр во фраках.
    Сцены жёлтая дубовая доска,
    Щелями подсвистывает слабо.

    Плавно водит за пюпитром дирижёр,
    Ловит ноту вдохновенным взмахом.
    Этот седовласый муж хитёр,
    Не по стану ходит, а на запах.

    Нюхом чует музыку берёз,
    Звоны соловьиные услышит,
    Палочкой берет слезинки грёз
    И к корявым нотам их припишет.

    Задает оркестру такт и ритм,
    Как крылом рукою воздух заметён,
    А скрипач согласным взглядом вниз,
    Истерзает скрипочку смычком.

    Как же плачет дерево, слезу
    Из очей моих как сладко призывает.
    Наплюя на парка суету
    Средь цветов душистых зарыдаю.

    Обернулся взглядом дирижёр,
    Услыхав мой вздох, слезу увидел.
    Этот седовласый муж хитер,
    В новый лад он музыку наметил.

    Взмах крыла, и палочкой зигзаг,
    Весь оркестр стих, умолкла сцена.
    Медью застонала вдруг труба,
    Одиноким криком вдохновенна.

    Заливается без хрипотцы светясь,
    Тонко – тонко нотами шатаясь.
    Пела как волной, не торопясь,
    Изредка лишь бубенцом срываясь.

    Ох хитра во фраке седина,
    Сколь талантлива, чутка и беспощадна.
    Уж и так уплакалась душа,
    Да добавится оркестром парка ладным.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Коментарі: (3)


  22. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:46 ]
    Дорога к Богу
    Золоты купола под крестами,
    И святой звон колоколов.
    Он прощением веет над нами,
    Над толпою греховных голов.

    Машет ладаном поп бородатый,
    Басом кроет просящих мирян.
    Своей деве страдалица плачет,
    Что её благоверный вновь пьян.

    Вдоль поковки церковной ограды,
    Средь шиповника острых ветвей,
    Поприсели блаженны скитальцы,
    Благодати желая твоей.

    Ты проходишь с опущенным взглядом
    Положа твёрдый крест на себя,
    Для своей ты духовной отрады,
    Вознесёшь к небу очи прося.

    Всем обрядам проследуешь чинно,
    Там отдал, где-то взял и к Нему.
    Отгони же Небесный кручину,
    Ниспролей на страдальца нугу.

    Поднося жёлтый воск с тонкой нитью,
    К огонькам человеческих судеб,
    Жадно ждёшь с безголосой молитвой,
    Что всевышний тебя незабудет.

    А хватило бы просто молчания.
    Твоих дум у журчанья реки.
    Не нужны небесам подаяния,
    Лишь стук сердца и святость любви.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  23. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:36 ]
    Мыслей вагон
    Мысли поездом едут в голову,
    И стуча кулаком по столу
    Просят их поделить поровну,
    По умнее что - вылить листу.

    Привести их к порядку и стройности,
    На придуманный ритм положить,
    Запечатать в них чуточку тонкостей,
    И немножечко правды про жизнь.

    Завязать их простейшим куплетиком,
    Понатыкать крючков запятых,
    Ну и выдать на роздум в общественность,
    Для понятливых – песнью души.

    Мысли глупые, просят резвости,
    Умоляют здоровье отдать,
    И поддавшись безудержной дерзости
    Пару литров спиртного умять.

    Пошуметь в безприличии голосом,
    Как ветряк покружится в толпе.
    Иль услышав задорну мелодию,
    Станцевать голышом на столе.

    Как вас много то, умных и ветреных.
    Да по что вы в вагоне одном,
    Уместились в своей безбилетности,
    И примчались ко мне на перрон.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Коментарі: (4)


  24. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:32 ]
    Пробуждение
    Выкурив сотую сигарету,
    Отхлебну коньяку из кружки,
    Засыпаю тёплым я летом,
    Просыпаюсь в зимнюю стужу.

    Не нужны мне эпитеты тонкие,
    Из простых слов совью свой венок.
    Засыпая: а может кто вспомнит?
    Просыпаюсь: вновь одинок.

    Пусть дожди пройдут землю напоят,
    Пусть прогреются травы солнцем.
    Засыпаю – куда-то все гонят.
    Просыпаюсь один на околице.

    Печёт печь калачи да пряники,
    С хрустом корки душистого хлеба
    Засыпаю я под тальяночку.
    Просыпаюсь под крик минаретов.

    Перепуталась жизнь как колода карт,
    Перемешан я, перетасован.
    Засыпаю – в тепле твоих дивных чар.
    А проснусь в одиночества холод.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  25. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:22 ]
    Мне голубь весточку принёс
    Благодарю тебя за тонкую строку,
    За теплоту пера, за литер поцелуи.
    Благодарю за то, что ряби слов
    Мне нежные глаза твои вернули.

    Читаю я, а сердце звонко бьётся,
    Нежнейшим трепетом аукает душа,
    А в мыслях: жди её, она ещё вернётся,
    Твоя в магнолиях цветущая весна.

    В волнении дрожит листок в руке,
    Глазами пробегаю вновь и вновь
    Слова твои, и эхо вдалеке:
    Ау… ау… кто звал свою любовь…

    Полнится думами заблудшая душа,
    Сколь за года в ней собрано волненья,
    Быть может я не тот? Быть может ты не та?
    Да как всегда расставит точки время.

    Я голову сломя унёсся б вдаль,
    Нет расстоянья. Только ходики стучат:
    Тик-так… тик-так… тебя любовь звала,
    Ты можешь промотать урочный час.

    Но я в смятении. Читаю вновь и вновь,
    Твою улыбку и твое прикосновенье.
    Во мне гудит: а это ли любовь?
    Ведь столько было горьких увлечений.

    Да что ж со мною? Замети следы,
    Те что на сердце от былых остались,
    Махни рукой, вперёд беги…
    Но я сижу и неизвестности пугаюсь.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  26. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:23 ]
    Неопределённость
    Беги ветер, несись полями,
    Всю мощь свою просторам яви.
    Пройди крутовеем меж града домами,
    Всю пыль с мостовых в высоту подними.

    Вон видишь леса, попригни кроны сосен,
    Качни шапки сочной листвы тополей.
    Ты в мощи своей не старайся быть скромен,
    Подуй на недвижимый мир поскорей.

    По тихой воде прогуляйся ты рябью,
    А хочешь волну подними к берегам,
    Не бойся ты, ветер, разрушить молчанье,
    Со свистом пройдись по мирским телесам.

    И ветер подул, точно так как просили,
    Взвиваясь и резво кружась по земле,
    А глупые люди вовсю голосили:
    Нет – нет, мы хотим проживать в тишине…


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  27. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:37 ]
    Чуть приобнял сон
    Чуть приобнял сон,
    Подарив дремотный запах.
    Тихо подошёл,
    На своих вечерних лапах.

    Пошептал «Усни,
    Пробуди ты подсознанье».
    Щедро подарив,
    Сладкий мир для созерцанья.

    Вкусным был мой день,
    Я следов оставил уйму.
    Перейду плетень,
    И войду в сновидный улей.

    Крепче сон прижал
    Пальцами пройдя по векам.
    «Закрывай глаза,
    утром вновь быть человеком.

    Пусть придут к тебе,
    Из чужих миров посланцы.
    С ними закружись
    В фантасмагоричном танце»

    Будет сон благим,
    Успокоит душу.
    И не дай господь
    Этот мир разрушить.

    Я в объятьях сна,
    В нежностном покое.
    От сует мирских,
    Отдохну душою.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  28. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:33 ]
    Казнь
    Только здесь и сейчас вам предстанет картина,
    Как толпа человека распинает глумливо.

    Платы нет. Вход свободен. Вот вино с хлебной коркой.
    На удобных скамьях размещайтесь вольготно.

    На арене песок. На песке лужи крови.
    Стол дубовых досок кандалами каймлённый.

    В них закован поэт, с опустевшей душою.
    И терновый венец обнялся с головою.

    Гул толпы в предвкушении действа жестокого,
    Отдает по арене ада пламенным рокотом.

    Брякнул гонг. Все утихли. Вот оно, чего ждали.
    В грудь поэта вонзают острие красной стали.

    Тихим стоном, не криком, отозвался поэт.
    Он устал уж взывать, и померк в очах свет.

    Люд беснуется воплем, дикий смех и плевки,
    Мол давайте посмотрим, что у гада внутри.

    И палач поддаётся громким крикам толпы,
    Проводя острием по поэта груди.

    Распахнул его грудь и... затихла толпа,
    Белым птахом вспорхнула ввысь поэта душа.

    Покружив над людьми хлопнув белым крылом
    Он взлетел в синеву освящённый лучом.

    А народ онемев всё глядел в небеса,
    Их оскал умывая искрилась слеза…


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  29. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:51 ]
    Рисунок на стекле.
    Красной тушью рисую на чистом стекле,
    Капли плавно ручьями бороздят вертикали.
    Свой пейзаж цвета крови текущей во мне
    Посвящу я своей вновь пришедшей печали.

    За пейзажем моим, с замороженным взглядом,
    Люди - тени, снуют в одеянии сером.
    Со своим ядовитым словарным запасом,
    Общипали сирень чуть зардевшую цветом.

    По рисунку на окнах луч солнца играет,
    Сквозь него алым светом обитель залив.
    Ветер холодом краски мои остужает,
    В галерее пейзажей душевных картин.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  30. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 19:52 ]
    Слёзы дождя
    Я вижу холодные слёзы дождя.
    Такого грустного. Он плачет степенно.
    И капли его по щекам проходя,
    Горячей слезою спадают на землю.

    Сквозь дождь в тёмных тучах я вижу себя.
    Всё так же как он прохожу городами,
    Из тысячи солнцев что слепят глаза,
    Ищу я одно что согреет лучами.

    С дождём прохожу по дорогам далёким,
    Неся в своем сердце надежд светлых дрожь.
    И кто-то, когда-то, со временем вспомнит,
    О парне гуляющем в плачущий дождь.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  31. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:10 ]
    Спокойствие.
    Небо. Бездонное синее небо.
    В перьях кудрявых седых облаков.
    Лето. И синь надомною согрета
    От щедрого солнца звенящим теплом.

    Ветер. Качает бродяга листы тополей,
    И белою бабочкой пух обрывает.
    Дорогой песчаной средь пышных полей
    Я мир обойду от края до края.

    Побалую стопы я мягкой тропой,
    И взор свой потешу морщинами рек.
    А глас услыхав соловья золотой
    Присяду в тени успокоив свой бег.

    Прикрою глаза. И уйдя в темноту,
    Пьянённый глотками прозрачного лета,
    Я в шёпот иль молча тебе помолюсь,
    Моя терпеливая к людям планета.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  32. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:58 ]
    Солнечный малыш.
    Золотыми переливами
    По домов жестянкам крыш,
    И оконными покивами,
    Скачет солнечный малыш.

    Блещет сочною листвою,
    Завитками парковых дорожек.
    На площадке с шумной детворою
    Подмигнёт весельем юных рожиц.

    Пробежится струями фонтанов.
    Заблестев в созвездьях мелких брызг,
    Он туманной радугою станет,
    Солнечный резвящийся малыш.

    Промелькнет задумчивыми лицами,
    По сопящим в шелесте страниц.
    И под вечер к солнцу возвратится,
    К матери до дома побежит.

    Солнце лучик свой журить не станет,
    За его проказы среди дня.
    Проведёт рукою волосами,
    Поцелует бережно дитя.

    За день луч-малец поутомился,
    В беготне весёлой и пребыстрой.
    Он прижавшись к маме укатился,
    Дабы утром пробудить улыбкой.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  33. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:21 ]
    Покидая свой дом...
    Покидая свой дом, свои добрые стены,
    Помолясь в тишине, мы уходим в миры.
    За собой прикрывая скрипучие двери,
    Мягким выдохом греем мороз пустоты.

    Мы уходим тихонько, но грохот замков,
    Гром закрытой двери, оглушил всё вокруг.
    Пробуждаются люди, сыпят ворохом слов,
    Очищая таблички с надписью «друг».

    По слезинке, по капле, наполняются реки.
    Льются горько потоки сочувственных фраз.
    А случилось то что? Просто нет человека,
    О котором при жизни мы вспомним лишь раз.

    Ощущая плечё, пожимая ладони,
    В разговорах мы сплюнем из слов шелухой.
    Но когда ты уйдёшь, мы грехи все замолим
    Пред тобою, столь близким, ушедшим в покой…


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  34. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:33 ]
    Оригами
    Мир шатается под ногами,
    От событий, что бьют без замаха,
    Угловатых как оригами,
    Но не хрупких как эта бумага.

    И опомнится нету времени,
    Сделать вдох, сигарету выкурить,
    Как уж новое бьёт по темени,
    Изменяя плавность - ритмами.

    Мир шатается под ногами?
    Или я, по миру шатаясь,
    Вдаль бегу семеня ногами,
    И успеть, всё прожить стараюсь.

    Так чего же тогда злословить,
    И в жилетку реветь ручьями?
    Что хотели – держите, хлопец!
    Не отмахивайтесь руками.

    Оригами событий жизненных,
    Угловатых, но в чем-то прекрасных.
    Дай то Бог всех вас сердцем вынести,
    И душою сдержать без опаски.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  35. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:33 ]
    Пара строк, пара слов...
    Только две строки на бумагу просится,
    Только пара слов, только пара фраз…
    Отобрало речь у меня одиночество,
    Заменив на взгляд тихие слова.

    Пара строк на белое, чёрными полосами.
    Чёрное на белом – вот где простота.
    А во звуках буковок, в их многоголосии,
    Разучился видеть я, истины слова.

    Всё предельно правильно, словно под линеечку,
    Без ухабов приторных, в письменной тиши,
    Строятся под знаменем, автора забытого,
    Пара строк, что выльются в океан души.

    Их читаешь медленно, ставя препинания,
    Сам свою мелодию им ты сочинишь.
    Отобрало времечко голос у писателя,
    Да в замен оставило белоснежный лист.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  36. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:34 ]
    Безразличие
    Изучаю знакомый рисунок обоев.
    Запирает постель в тот же сон не корясь.
    Тянет камнем обыденность в мёртвое море,
    На котором из мыслей красуется рябь.

    Сизый дым папиросы и коньяк в грязной рюмке,
    Да бумаг бледнолицых глаза в пустоту.
    Без пожатий остыли раньше тёплые руки,
    И трясясь пролагают из строк борозду.

    Да кому это надо? Кто прочтёт тут же сплюнет,
    А коль явишь кому – то воротят свой взор.
    Постепенно утопнешь в своих тяжких думах.
    Ведь народ восхищает лишь оградки узор.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  37. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:07 ]
    Возвращение
    Разлетелись орущие вороны,
    Во хатах образа заслезили.
    Возвращались до дома воины,
    На телегах с соломою сизой.

    А лошадки трусили копытами,
    И хлыстами свистели деды.
    Под залитыми кровью свитами,
    В свои хаты приходят сыны.

    Тишина по околице ходит,
    И не смеет петух прокричать,
    Лишь отцы головами воротят,
    Ухватив крепко накрепко мать.

    Бьются в горюшке стары лебёдушки,
    И проклятия льются на век.
    Что ж ты боженька отнял сыночку
    Да во младость сослал на тот свет.

    Озарятся свечами светёлки,
    Непослушной от горя рукой
    Зашивают мундиры сестрёнки,
    И колодезной моют водой.

    Ну а с утром деревня проснётся,
    И вздохнёт криком сотен дворов,
    В потускнелом от слез свете солнца,
    Провожают пришедших сынов…


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  38. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:31 ]
    Я пьян
    По заре облака взлетают
    Оставляя мягкие следы,
    Что от ветра порывов тают,
    Раздевая синь высоты.

    Горизонт расстаётся с солнцем,
    Подтолкнув его летнему небу,
    Оно нехотя так плетётся,
    Мол, поспать хоть немного мне бы.

    И цепляется солнце лучами
    За хвосты белых туч кудрявых,
    Как девчушка мала что маме
    За подол уцепилась упрямо.

    Тучи белые солнышко тянут,
    Колесницей плывут по небу.
    Я рассветом сегодня пьяный
    И тону в копнах жёлтого хлеба.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  39. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:50 ]
    Чёрный дым
    Чёрный дым да огненные степи,
    Пепелище густо смешанно с землёй.
    Косит чёрная коса героев слепо,
    Мы вдыхаем смерть, чтоб кто-то был живой.

    Дикий крик да вой тех кто изранен,
    Брызжет кровь по лицам словно дождь.
    Смерть несем без мысленных терзаний,
    Не щадят они нас, мы их тож.

    Топчем землю красную от крови,
    До костей рвем кожу сильных рук.
    И до рвоты мы орём от боли,
    Не увидев как уснул наш друг.

    Мы врага с неистовством пронзаем,
    Стиснув зубы дальше мы летим.
    Прикрываясь лишь щитом удачи,
    Словно шестикрылый серафим.

    Умираем смело и красиво,
    В грязь упав целуемся с землёй.
    Над телами кони сотрясают гривой,
    Провожая ржаньем в мир иной.

    Средь таких как я, лечу во гневе,
    И поёт мой меч как соловей.
    Поспеши, кто смерть желает встретить,
    Да и кто пожить мечтает, не робей.

    Пусть мой конь врезается копытом,
    В грудь ушедшего к богам врага.
    Нужно честь иметь, чтоб мною быть убитым,
    Честь нужна, дабы убить меня!


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  40. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:25 ]
    Ты пришла?
    Ты пришла? Ну так здравствуй.
    Чёрногубая звездная ночь.
    Ты с дождем? Знать напрасно,
    Гнал тоску свою лютую прочь.

    Прикасаясь к челу, лобызаешь,
    Да слюнявишь ты ласковым сном.
    Не скорбя обо мне, убегаешь.
    Ну так знать есть к кому. Поделом.

    Гой ты грешная, сколь уж глумишься.
    Не обридло пинанье меня?
    К одиноким то душам, прилипшая,
    Яко страстна твоя пелена.

    Знай, стервозная, сколь уж продумано,
    Сколь порезано сердце моё,
    Ожиданьями, да причудами,
    Что на час свой надеются днём.

    Не робей, зачинай куролесину,
    Мысли вихрем взбивай в ураган.
    Эх бы солнце добра мне отвесило,
    А не горькой гранёный стакан.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  41. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:20 ]
    Вечер у реки.
    В лучах солнца закатного, алого,
    Грифель строки плетёт неспеша.
    Украшает листы помалу он,
    Серый послед карандаша.

    Мыслям вторя река тихо шепчет,
    В такт мой пляшет волна за волной.
    И мелодия рощи вечерней
    За моею играет спиной.

    Благодатно листы принимают
    Росчерк серый цветущей души.
    Колыхаясь травинки ласкают
    Босу ногу в вечерней тиши.

    Песнь летит лёгким ветром над луками,
    И прислушавшись к ней, соловьи
    Заливаются ясными звуками
    Провожая тепло до зари.

    Стих закончен прямым многоточием,
    Мол конца нет любви и добру,
    И подарен он волнам, что в ноченьку,
    Тем кто грустен его понесут…


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  42. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:47 ]
    Ария.
    Лишь только голос…
    Одна мелодия звучала,
    Что сдобрена нежнейшими словами,
    Так плавно льётся чистотою чувств.
    И я бегу к ней... мыслями тянусь…

    Дыханье затаив…
    Я весь есть слух, я упоенье.
    Мой дух под трепетным волненьем
    Прочь забывает все печали,
    И нимбом благости венчаем… светлым...

    Ресниц касается слеза…
    Она сладка, как звук оркестра.
    И от кулис над каждым местом,
    Витает голоса божественная сладость
    Солистом вложенная нежность… ощутима…

    Горячий выдох сердцем…
    Скажите, как способен звук,
    Твой мир и мысли вмиг перевернуть
    И вновь собрать всё воедино.
    Да только новая картина… столь превосходна...


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  43. Віталій Вітюк - [ 2008.07.19 18:56 ]
    Весеннее солнце
    Распустила свои косы
    В благолепиях весна.
    Солнца луч холодны росы
    Собирает по лугам.

    Словно девица стесняясь,
    Не спешит, чуть погодя,
    С ожиданием играя
    В ставни просится заря.

    И берёзы свои ветви
    В хороводах закружат.
    Прочь стремглав лихие ветры,
    Скажет мой вишнёвый сад.

    Реки гонят крепки путы
    Обнажая свою гладь.
    Воздух весь в весну обутый
    Надышатся им бы всласть.

    Тихо плачет дом капелью
    И роняет слёзы с крыш.
    После зимнего похмелья
    Люд с надеждой смотрит ввысь.

    Помолися человече,
    Что ты зиму пережил,
    Да здоровайся с весною
    За которой так тужил.

    Солнце ласковой рукою
    Кудри пышные твои
    Потрепает, благословит,
    Мол живи, дитя, живи…


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  44. Ганна Осадко - [ 2008.07.19 13:34 ]
    Мурашка
    Це мурашка. Моя спина для неї як Незалежності чи яка інша площа,
    Вона дереться хребтом, неначе узвозом Андріївським – вихід шукає.
    А як на мене – даремно. Бо розкидати каміння-кохання тощо,
    Як і збирати – немає сенсу. Бо ні його, ані сенсу узагалі немає.

    Бо залишилося мало, а проте – головне – ця загусла зелена тиша,
    Бо слова, як лисички, населяю на довгу чекання шворку,
    Бо кубельце останнє худенькими лапками виплітає миша,
    Як бабуся половину шкарпетки, бо не встигає, бо життя вилітає корком

    Чи фанерою, чи чим там іще – то не суть. Пролітає, і проростають діти,
    І приростають, як дерева столітні, а я без коріння, а вони тримають
    За ноги міцно – обплітають, і не дають упасти, і не дають летіти,
    Та солом’яне літо, і сни полинові, а потім медвяні – іще тривають,

    І мурашка, що загубилася поміж Сцилли-Харибди грудей дівочих,
    Захекано озирається, розкладає палатку, робить зупинку,
    І довго дивиться у небо – а раптом Господь передумає – і захоче –
    І подасть їй – маленькій – свою останню тонку соломинку?





    Рейтинги: Народний 5.63 (5.65) | "Майстерень" 5.25 (5.62)
    Коментарі: (20)


  45. Вікторія Вікторія - [ 2008.07.19 13:33 ]
    ***
    Жизнь – туфельки, несколько пар джинсов,
    Такая смешная…во всём – поперёк…
    Излишне сложная… не ужиться -
    Ни Бог, ни чёрт её не уберёг.

    В глубине глаз тоска такая...
    Но всё ж - отсутствие стёртых монет.
    Чуть-чуть запнётся, ему повторяя:
    «всё суета…и это пройдёт»

    Сплетенье тел и сплетенье судеб,
    Случайность встреч, неслучайность слов...
    «Спокойной ночи. Всё ещё буде…"
    Золушка. Бал. 12 часов.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  46. Вікторія Вікторія - [ 2008.07.19 13:50 ]
    ***


    ….А потом прощений кончится список.
    И в прицел она посмотрит устало.
    Всё простит тому, кто был ей так близок
    Всё забудет, что так болью хлестало.

    Оставайся. На ветру, под дождями –
    Не согреет карих глаз позолота.
    Будет только тишина, да горстями -
    Одиночества лихая свобода.

    Она выстоит и выстроит замок,
    Где заборы и цепные собаки,
    Где так нежно расцветут спозаранок
    Незабудки и атласные маки.

    ….Захлебнётся где-то нежностью скрипка,
    И предательски чуть-чуть губы дрогнут.
    Но дописана о горечи книга.
    И закрыта навсегда.

    Круг разомкнут


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  47. Олена Пашук - [ 2008.07.19 11:49 ]
    ///
    дай арбалет я поцілю у сонце
    виграю може бонусні ночі
    проти москітів мускатне й Висоцький
    спека
    вікно кровоточить

    здерла із себе останню сорочку
    мабуть вже ту
    в якій народилась
    і розцяткована сонцем мовчки
    кутаюсь в дим від кадила
    щоб заховатись від себе нової
    тої що народилася в морі
    Мертвому
    де безіменні герої
    жертви своїх же історій
    сорі за те
    що гніздо одномісне
    в склянці мускатне
    навпіл з москітним
    а зірвана роза вітрів зумисне
    всупереч всім настановам квітне


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (11)


  48. Лариса Вировець - [ 2008.07.19 10:18 ]
    Заблукалий равлик
    Равлику заблукалий,
    тягнеться довго шлях.
    Що б ми іще шукали
    тут, на семи вітрах?

    Тут, на безгрунті сірім,
    поміж колес авто —
    так ненадовго цілі —
    хто ми з тобою? Хто?

    Легко по літній зливі
    дихається щораз.
    Відстані неможливі —
    та добігає час...


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (24)


  49. Наталя Терещенко - [ 2008.07.19 09:52 ]
    ЖІНОЧА ЛІГА (2)
    НЕ МАЧО

    Ні, ти не мачо, однозначно.
    По перше, ці твої заначки…
    По друге, те, що на мобільний
    Якась надзвонює стабільно..
    А ще немодні, аж страшенно
    Ці танга у твоїй кишені!
    А от дрібнички від Гальяно…
    Мені в них зовсім непогано…
    Що? Ти купив мені для драйву
    Ще палантин М"якого сяйва?
    Ну що ж, приміряю побачу,
    Можливо ти і справді мачо?
    ………………………………….
    НЕ ЛЕДІ

    Послухай, люба, що за звички -
    трус у кишенях чоловічих?
    Я не люблю оцих комедій!
    Таке не чинять справжні леді...
    Та що ти за створіння вперте,
    В мобільнику усе вже стерто!
    Надзвонює мені у справах
    Новий начальник. Має право!
    Яка вона? Страшна, як Вій!
    Ти ж знаєш, Пупсик, я лиш твій.
    А танга – то такий сюрприз.
    Купуєш хутро – маєш приз.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.49) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  50. Тарас Гончар - [ 2008.07.19 09:45 ]
    ...ПСИХОАНАЛІЗ МАРЕВА...

    ...сплановане співпадіння...
    ...зміна розвитку подій...
    ...прорахунки у падінні...
    ...безпідставність давніх мрій...
    ...непрошені результати...
    ...сумні наслідки причин...
    ...збої в серці автомата...
    ...такт контейнерних машин...
    ...змієвидні переходи...
    ...маслом змазані пази...
    ...знешкоджені перешкоди...
    ...прогнозовані низи...
    ...тінь хрестів окличних знаків...
    ...кров невинних запитань...
    ...ржава тупість мідних гаків...
    ...холод вічних коливань...
    ...дискомфорт дальніх польотів...
    ...ностальгія рідних стін...
    ...лінь прибоїв в тіні гротів...
    ...заблукалий в світлі спін...
    ...небажання щось бажати...
    ...білий прапор старих ран...
    ...сліз напитися і спати...
    ...щиро всміхнений капкан...



    Рейтинги: Народний -- (5.14) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   1576   1577   1578   1579   1580   1581   1582   1583   1584   ...   1812