ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2024.06.20 06:28
Примат без обличчя та ймення,
з таких кепкувати не гріх,
лайна набере повні жмені
та буде жбурляти у всіх,
такий собі сюр-андеграунд,
модерний писун-віршомаз,
за рубель московський державу
чи матінку рідну продасть.

Віктор Кучерук
2024.06.20 04:36
Уже запахло розімліле літо
Густим настоєм липового цвіту,
А вітер намагається безсило
Випростувати б’уряни похилі.
Уже троянди ясним цвітом повні
Дрімають німо в тиші невимовній,
А розпашіла височінь безкрая
На хмари перламутрові чекає.

Артур Курдіновський
2024.06.20 01:50
Верлібром він ніколи не писав.
Увесь він був в рядках твердої форми.
Він вуха затуляв від крику горну,
У септимах він бачив міць октав.

Вона любила тільки вільний стиль:
По склу металом, крилами по небу.
Метафори складні - лише про себе...

Самослав Желіба
2024.06.19 21:41
А немає за що мене "на місце ставити", Соболю. Вірш суто гумористичний і без переходу на особистості, на відміну від твоїх пашквілів. Тут зовсім інший рівень культури (і це відчутно).

Микола Соболь
2024.06.19 20:21
Цікаво Редакція майстерень желібу на місце поставить чи пальчика посмокче і зробити вигляд, що все добре?

Самослав Желіба
2024.06.19 17:43
А наш би Соболь
Втричі більше написав –
Лиш дай паперу.

Іван Потьомкін
2024.06.19 17:33
Голод і спрага світ за очі лиса погнали
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся

Самослав Желіба
2024.06.19 17:18
Я всміхнувсь тобі,
І ти мені зненацька,
На єдину мить.

Світлана Пирогова
2024.06.19 13:43
О, як же на душі буває кепсько,
Коли розчарувався у любові,
Неначе дощ химерний б'є в обличчя.
Байдужий вітер виє й гірко кличе
Туди, де загубили, ніби кепку,
Чуттєвості дарунок, ніжне слово.

Дорога вже закидана камінням,

Юрій Гундарєв
2024.06.19 09:26
Лети, мій вороне, лети крізь наш одвічний лютий. Обабіч смерті, вздовж мети. Наші гріхи спокутуй. Крізь вщент посліплих янголят, крізь згарища та хащі. Через засніжені поля, де міцно сплять найкращі… Цю сторінку мого щоденника присвячую поету з Черн

Микола Соболь
2024.06.19 06:39
Водограй струмує прохолоду.
День липневий – це суцільний пал.
Із жагою п’є голубка воду,
потяги приходять на вокзал.
Від жари зомліли геть таксисти,
ціни різко вгору поросли,
вже п’ятсот, кого везли за триста,
прибуває поїзд із Москви.

Віктор Кучерук
2024.06.19 04:42
Щоб порушити морок мовчання
Та прогнати з душі чорний сум, -
Розбуди мене світлом світання
І позбав нісенітниці дум.
Доторкнися до тіла рукою,
Опісля порожнечі розлук, -
Притулися до серця щокою,
Щоб почути тепло його й стук.

Артур Курдіновський
2024.06.19 01:26
толерантний вірш з дієслівними римами)

Хлопчик неслухняний
Харків обстріляв.
Випустив ракету
І рахує ґав.
Як так можна, хлопче?
Ти ж бо чийсь синок!

Юрко Бужанин
2024.06.18 23:10
Подзвони просто так мені,
Надихни мене тим на вірш.
І гнітючі думки сумні
Щезнуть врозтіч – подзвониш лиш.

Злине голос чарівний твій...
Сім метафор – сім кольорів
Розфарбують листок – сувій,

Ольга Олеандра
2024.06.18 08:47
У день новий – як відкривати світ,
наповнений множинними дивами:
в незвідане, в хвилююче захд
душевними охочими ногами,
обзорини, вслухання і контакт
з собою через світу дивовижі –
нові містки і ниточки, відтак
нова спроможність стать для себе ближ

Микола Соболь
2024.06.18 08:21
Ми стали різними, на диво,
на переплетенні доріг.
Всього за мить твій погляд хтивий
вщерть спепелити мене міг.
Але пророцтво не збулося,
не діють чари на землі.
Не спокушуся на волосся,
чужа віднині ти мені.

Віктор Кучерук
2024.06.18 05:57
Іще далеко до світання,
Іще палає з тріском хмиз, –
Ще не втомило споглядання
Твого обличчя дивних рис.
Я ще та ще обводжу оком,
Допоки жар пашить оцей, –
Таку спокусливо-глибоку
Тісну щілинку між грудей.

Артур Курдіновський
2024.06.18 05:11
У світі є лише добро та зло.
Хоч вигадали тисячі відтінків,
Незлого зла ніколи не було...
Є тільки гарні та погані вчинки.

Завжди до сонця тягнеться стебло.
Але, як раптом з'явиться хмаринка -
Надія розіб'ється, наче скло.

Володимир Бойко
2024.06.18 01:50
Тим, що сіють пітьму і смерть, із розумним, добрим, вічним аж ніяк не по дорозі. Повчати любові до ближнього найбільше полюбляють найзапекліші вбивці. Постійна дезінформація призводить до деформації особистості. Якби ми вчились так, як треба, не

Юрій Левченко
2024.06.17 23:30
Моя любов - темно-карі очі,
руде волосся ,що літня злива,
безсонням мучить мене щоночі.
Як вся любов- не завжди щаслива.
Моя остання любов - це пастка !
Я ,наче миша ,що зголодніла
й сама хотіла до неї впасти,
без страху втратити душу , тіло...

Олександр Сушко
2024.06.17 08:43
Чи існує непорочне зачаття у котів? І в собачок? І що воно таке - непорочне зачаття? Як цей акт запліднення проходить у жінок, обраних богом? Мені хтось може це пояснити? Тільки без криків "Безбожний грішник!", "Будь ти проклятий!" тощо. Чи можна вв

Самослав Желіба
2024.06.17 08:31
Косою косить
Цього літа дівчина
Молодих людей.

Світлана Пирогова
2024.06.17 08:10
Її душі торкнувся непомітно,
Запав у серце ніжне вже давно.
Сказав, що він живе, як вовк-самітник,
Вона поблідла, ніби полотно.

Він недосяжний, мовби неба купол,
І мало говорив, все більш мовчав.
Вдивлялася в ті очі- чистий купіль.

Віктор Кучерук
2024.06.17 06:36
Мабуть, зустрілися невпору
Ми біля скельної гори,
Бо ти не рухаєшся вгору,
А я скотився вже згори.
Мабуть, дорогу не єдину
Було позначено мерщій, –
Тебе не зваблює вершина,
А я не втримуюсь на ній.

Артур Курдіновський
2024.06.17 01:38
Замріяна, чиста, гірка та журлива!
Нас двох повінчали самі небеса!
Усе в тобі справжнє, і ти незрадлива!
Обличчя відверте, прозора сльоза.

Я - вірний тобі, незрівнянна дружино!
І ти покохала мене назавжди.
Ми стільки пройшли! Ти у мене єдина.

Іван Потьомкін
2024.06.16 21:11
Із подорожі повернувся пудель
І побратимам каже з гіркотою:
«Братове, якже наш рід здрібнів!..»
«Ти що верзеш!»- бульдог на те.
«Я щойно з Індії. От там справжні собаки!..»
«Чим же вони од нас кращі?»- пита гончак.
«Одвагою своєю. На лева напада

Микола Соболь
2024.06.16 15:58
Пані Галино, хотілося б таки почути Вашу версію і побачити реакцію Редакції майстерень щодо вірша Петра Синиці "У ріднім батьковім саду" який чомусь пані Галина виставила, як власний. До речі не шановний Юріє Гундарєв оце і є приклад плагіатства, а не

Борис Костиря
2024.06.16 15:27
Я блукаю в лісі,
Загубився в пущі.
На печальній стрісі
Втрати неминущі

Так припали листям,
Ніби давній спогад.
Серед передмістя

Ігор Шоха
2024.06.16 15:10
Ще кує зозуля у гаю
і рахує дні напередодні
того, як поляжуть у бою
воїни за націю свою
на краю глибокої безодні.
Вибухає небо кожен день.
Гинуть і цивільні, і солдати,
гинуть люди... це така мішень

Євген Федчук
2024.06.16 14:45
Миколо Петровичу, от поясніть,
Бо я ніяк не зрозумію.
Чому Орбан з Путіним прагне дружить?
Чому він Європою сіє
До нас недовіру, вставляє дрючки
В колеса Європі і НАТО?
І він не один там, напевно ж такий,
В Угорщині. Бо ж обирати

Сергій Губерначук
2024.06.16 14:31
Переб’єшся.
Все одно переб’єшся.

Переб’єшся.
Все одно переб’єшся.

Серце моє, переб’єшся.
Любов моя, переб’єшся.

Самослав Желіба
2024.06.16 08:29
Оце похмілля.
Ніби півночі слухав
Пісні Джері Хейл.

Світлана Пирогова
2024.06.16 08:07
Не зашнуровано давні рани,
Без прив'язі помаранчева повня.
Вписалась у нічну панораму,
Як відблиск вогню на жерсті жаровні.
Віщунка Вельва шепоче долю,
Не сплять лікантропи у темних шкурах.
Хто ж розірве це замкнуте коло?
Забутих в'язнів утримуют

Віктор Кучерук
2024.06.16 07:39
Не дають відпочити, холера,
Хоч знедавна я менш дійовий, –
Зачинила одна щойно двері,
Як вже інша сигналить: Відкрий…
Мов зі сну метушлива примара
Перетнула мовчазно поріг,
А мені не потрібні і даром
Нині шепоти, дотики, сміх.

Микола Соболь
2024.06.16 05:47
У ставку, на окраїні парку,
тася няньчила діток своїх.
Чоловік докуривши цигарку,
подивився без жалю на них.
І у ражі хмільного банкету
перед друзями, просто на спір,
він поцілив у ціль з арбалета,
не людина, – спотворений звір…

Ярослав Чорногуз
2024.06.16 05:10
Мов досконало -- майстер-золотар
На склі чи дереві -- твоє обличчя --
Виплавлював -- ті очка, ніс, вуста...
Так я в рядках сяйну красу величив.

Високих рис чарівна чистота --
Мені ти нагадала Беатріче --
Поета мрію... Лиш різниця та,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Самослав Желіба
2024.05.20

Людмила Кибалка
2024.05.17

Ігор Прозорий
2024.05.17

Іма Квітень
2024.04.30

Ілахім Поет
2024.04.15

Лайоль Босота
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олександр Ітешко - [ 2007.02.07 10:51 ]
    ***
    Спокій життя вбиває,
    Ґвалтує мозок і я вже не я
    Для мене гірше немає,
    Тримати в полоні свої почуття.

    Ти дивишся в подиві,
    Як я зміг те зробити?
    А мені так по кайфу,
    Ти не зможеш мене зупинити.

    Я не дам себе взяти ,
    На життя привілеї.
    Засмію твої твердження
    Та слизькі ідеали.

    Ти не розумієш в чому фішка,
    А мені все одно.
    Пробач. Та така в мене вдача.
    Спокій життя то моє самогубство.


    Рейтинги: Народний 5 (5) | "Майстерень" 5 (5.01)
    Прокоментувати:


  2. Анна Ахматова - [ 2007.02.07 10:10 ]
    * * *
    Сердце к сердцу не приковано,
    Если хочешь - уходи.
    Много счастья уготовано
    Тем, кто волен на пути.

    Я не плачу, я не жалуюсь,
    Мне счастливой не бывать.
    Не целуй меня, усталую,-
    Смерть придется целовать.

    Дни томлений острых прожиты
    Вместе с белою зимой.
    Отчего же, отчего же ты
    Лучше, чем избранник мой?

    1911


    Рейтинги: Народний 5 (5.74) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  3. Анна Ахматова - [ 2007.02.07 10:57 ]
    РЕКВИЕМ
    Нет, и не под чуждым небосводом,
    И не под защитой чуждых крыл,-
    Я была тогда с моим народом,
    Там, где мой народ, к несчастью, был.
    1961

    Вместо предисловия

    В страшные годы ежовщины я провела семнадцать месяцев в тюремных очередях в Ленинграде. Как-то раз кто-то "опознал" меня. Тогда стоящая за мной женщина, которая, конечно, никогда не слыхала моего имени, очнулась от свойственного нам всем оцепенения и спросила меня на ухо (там все говорили шепотом):
    - А это вы можете описать?
    И я сказала:
    - Могу.
    Тогда что-то вроде улыбки скользнуло по тому, что некогда было ее лицом.

    1 апреля 1957, Ленинград

    Посвящение

    Перед этим горем гнутся горы,
    Не течет великая река,
    Но крепки тюремные затворы,
    А за ними "каторжные норы"
    И смертельная тоска.
    Для кого-то веет ветер свежий,
    Для кого-то нежится закат -
    Мы не знаем, мы повсюду те же,
    Слышим лишь ключей постылый скрежет
    Да шаги тяжелые солдат.
    Подымались как к обедне ранней,
    По столице одичалой шли,
    Там встречались, мертвых бездыханней,
    Солнце ниже, и Нева туманней,
    А надежда все поет вдали.
    Приговор... И сразу слезы хлынут,
    Ото всех уже отделена,
    Словно с болью жизнь из сердца вынут,
    Словно грубо навзничь опрокинут,
    Но идет... Шатается... Одна...
    Где теперь невольные подруги
    Двух моих осатанелых лет?
    Что им чудится в сибирской вьюге,
    Что мерещится им в лунном круге?
    Им я шлю прощальный свой привет.

    Март 1940

    ВСТУПЛЕНИЕ

    Это было, когда улыбался
    Только мертвый, спокойствию рад.
    И ненужным привеском качался
    Возле тюрем своих Ленинград.
    И когда, обезумев от муки,
    Шли уже осужденных полки,
    И короткую песню разлуки
    Паровозные пели гудки,
    Звезды смерти стояли над нами,
    И безвинная корчилась Русь
    Под кровавыми сапогами
    И под шинами черных марусь.

    1

    Уводили тебя на рассвете,
    За тобой, как на выносе, шла,
    В темной горнице плакали дети,
    У божницы свеча оплыла.
    На губах твоих холод иконки,
    Смертный пот на челе... Не забыть!
    Буду я, как стрелецкие женки,
    Под кремлевскими башнями выть.

    [Ноябрь] 1935, Москва


    2

    Тихо льется тихий Дон,
    Желтый месяц входит в дом.

    Входит в шапке набекрень,
    Видит желтый месяц тень.

    Эта женщина больна,
    Эта женщина одна.

    Муж в могиле, сын в тюрьме,
    Помолитесь обо мне.

    1938

    3

    Нет, это не я, это кто-то другой страдает.
    Я бы так не могла, а то, что случилось,
    Пусть черные сукна покроют,
    И пусть унесут фонари...
    Ночь.

    1939

    4

    Показать бы тебе, насмешнице
    И любимице всех друзей,
    Царскосельской веселой грешнице,
    Что случится с жизнью твоей -
    Как трехсотая, с передачею,
    Под Крестами будешь стоять
    И своею слезою горячею
    Новогодний лед прожигать.
    Там тюремный тополь качается,
    И ни звука - а сколько там
    Неповинных жизней кончается...

    1938

    5

    Семнадцать месяцев кричу,
    Зову тебя домой,
    Кидалась в ноги палачу,
    Ты сын и ужас мой.
    Все перепуталось навек,
    И мне не разобрать
    Теперь, кто зверь, кто человек,
    И долго ль казни ждать.
    И только пыльные цветы,
    И звон кадильный, и следы
    Куда-то в никуда.
    И прямо мне в глаза глядит
    И скорой гибелью грозит
    Огромная звезда.

    1939

    6

    Легкие летят недели,
    Что случилось, не пойму.
    Как тебе, сынок, в тюрьму
    Ночи белые глядели,
    Как они опять глядят
    Ястребиным жарким оком,
    О твоем кресте высоком
    И о смерти говорят.

    Весна 1939

    7
    ПРИГОВОР

    И упало каменное слово
    На мою еще живую грудь.
    Ничего, ведь я была готова,
    Справлюсь с этим как-нибудь.

    У меня сегодня много дела:
    Надо память до конца убить,
    Надо, чтоб душа окаменела,
    Надо снова научиться жить.

    А не то... Горячий шелест лета,
    Словно праздник за моим окном.
    Я давно предчувствовала этот
    Светлый день и опустелый дом.

    [22 июня] 1939, Фонтанный Дом

    8
    К СМЕРТИ

    Ты все равно придешь - зачем же не теперь?
    Я жду тебя - мне очень трудно.
    Я потушила свет и отворила дверь
    Тебе, такой простой и чудной.
    Прими для этого какой угодно вид,
    Ворвись отравленным снарядом
    Иль с гирькой подкрадись, как опытный бандит,
    Иль отрави тифозным чадом.
    Иль сказочкой, придуманной тобой
    И всем до тошноты знакомой,-
    Чтоб я увидела верх шапки голубой
    И бледного от страха управдома.
    Мне все равно теперь. Клубится Енисей,
    Звезда Полярная сияет.
    И синий блеск возлюбленных очей
    Последний ужас застилает.

    19 августа 1939, Фонтанный Дом

    9

    Уже безумие крылом
    Души накрыло половину,
    И поит огненным вином
    И манит в черную долину.

    И поняла я, что ему
    Должна я уступить победу,
    Прислушиваясь к своему
    Уже как бы чужому бреду.

    И не позволит ничего
    Оно мне унести с собою
    (Как ни упрашивай его
    И как ни докучай мольбою):

    Ни сына страшные глаза -
    Окаменелое страданье,
    Ни день, когда пришла гроза,
    Ни час тюремного свиданья,

    Ни милую прохладу рук,
    Ни лип взволнованные тени,
    Ни отдаленный легкий звук -
    Слова последних утешений.

    4 мая 1940, Фонтанный Дом


    10
    РАСПЯТИЕ

    Не рыдай Мене, Мати,
    во гробе зрящия.
    ___

    Хор ангелов великий час восславил,
    И небеса расплавились в огне.
    Отцу сказал: "Почто Меня оставил!"
    А матери: "О, не рыдай Мене..."

    1938
    ___

    Магдалина билась и рыдала,
    Ученик любимый каменел,
    А туда, где молча Мать стояла,
    Так никто взглянуть и не посмел.

    1940, Фонтанный Дом

    ЭПИЛОГ

    I

    Узнала я, как опадают лица,
    Как из-под век выглядывает страх,
    Как клинописи жесткие страницы
    Страдание выводит на щеках,
    Как локоны из пепельных и черных
    Серебряными делаются вдруг,
    Улыбка вянет на губах покорных,
    И в сухоньком смешке дрожит испуг.
    И я молюсь не о себе одной,
    А обо всех, кто там стоял со мною,
    И в лютый холод, и в июльский зной
    Под красною ослепшею стеною.

    II

    Опять поминальный приблизился час.
    Я вижу, я слышу, я чувствую вас:

    И ту, что едва до окна довели,
    И ту, что родимой не топчет земли,

    И ту, что красивой тряхнув головой,
    Сказала: "Сюда прихожу, как домой".

    Хотелось бы всех поименно назвать,
    Да отняли список, и негде узнать.

    Для них соткала я широкий покров
    Из бедных, у них же подслушанных слов.

    О них вспоминаю всегда и везде,
    О них не забуду и в новой беде,

    И если зажмут мой измученный рот,
    Которым кричит стомильонный народ,

    Пусть так же они поминают меня
    В канун моего поминального дня.

    А если когда-нибудь в этой стране
    Воздвигнуть задумают памятник мне,

    Согласье на это даю торжество,
    Но только с условьем - не ставить его

    Ни около моря, где я родилась:
    Последняя с морем разорвана связь,

    Ни в царском саду у заветного пня,
    Где тень безутешная ищет меня,

    А здесь, где стояла я триста часов
    И где для меня не открыли засов.

    Затем, что и в смерти блаженной боюсь
    Забыть громыхание черных марусь,

    Забыть, как постылая хлопала дверь
    И выла старуха, как раненый зверь.

    И пусть с неподвижных и бронзовых век
    Как слезы, струится подтаявший снег,

    И голубь тюремный пусть гулит вдали,
    И тихо идут по Неве корабли.

    Около 10 марта 1940, Фонтанный Дом
    1935-1940


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.74) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (2) | "Поему читає Анна Ахматова (4,4 Мб)"


  4. Тетяна Рижа - [ 2007.02.07 08:10 ]
    Верлібр на розлуку.
    Ти відходив зранку,
    Від мене.
    І від того чогось
    Так гірко
    В мене в серці було...
    І щемно
    Блискотіли зірки
    На небі...

    Ти казав, повернешся
    Знову.
    Я казала, що буду
    Ждати...
    Але завтра лише
    Тумани,
    Але завтра лише
    Вітер...

    Ти відходив від мене
    Зранку.
    Говорив, що вернешся
    Знову.
    Я чекала, й ти
    Повертався,
    Повертався і був
    Щасливий...


    Рейтинги: Народний 5 (5.01) | "Майстерень" 5 (5) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  5. Юрій Кондратюк - [ 2007.02.07 08:33 ]
    Іронізми
    ***
    В день коли нові ти черевики одягнеш
    Мудрості й думи твоєї не стерти з лиця…

    ***
    Краще важко без боргів, ніж легко з боргами.

    ***
    Тупий меч більше б’є, аніж ріже.

    ***
    Хто вам сказав що я ідеальний
    Ні! Я потвора така ж як усі!
    Інколи навіть гасаю по спальні,
    Так як і ви, - без трусів!!!

    ***
    Не плач і будеш великим. Терпіння і праця – найвища сила.

    ***
    Ти схожий на героя, але не герой.

    ***
    Жіноча логіка: «Секс – тільки через почуття. Але… за гроші».

    ***
    Об вершину яка здавалась далекою
    мені я збивав ноги, а на верху вони
    заживали і лишались рубці – благість
    і спокій не дають досвіду.


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.09) | Самооцінка 6
    Коментарі: (1)


  6. Олексій Тичко - [ 2007.02.07 02:08 ]
    Зустріч
    Двори весною цвітом пишні.
    Густа ховає їх листва.
    Я до кринички біля вишні
    прийду напитись із відра.
    Старим дістану із криниці
    прозорість вічної води.
    Трудами вітру бджіл та птиці
    пливуть пелюстки - дар весни.
    Пелюстки білі, ніби сукня,
    в якій пішла ти на рушник...
    Все потемніло - вітром грудня
    тепло розвіяло, цвіт зник...
    Чи невгамовна моя спрага,
    чи долі виклик - знову ти.
    Юначий пил, моя наснага,
    мій перший дотик до краси.
    Ти і в самотності красива,
    хоча несеш життя тягар,
    сама виховуєш ти сина.
    І він для тебе - божий дар.
    Вино червоне, запах кави,
    чудовий ранок із вікна,
    за довгу ніч ми все згадали.
    Покірна, ніжна ти моя...
    І кожен крок нестерпні муки.
    Мій шлях весною - дикий мед.
    Я знову йду у світ розлуки -
    в кишені є на це білет...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (1)


  7. Олександр Бобошко - [ 2007.02.07 00:32 ]
    * * *
    Закохайся у жовтень...

    Триватиме опір зимі –
    Неминучій, небажаній, що наступає з-за обрію.
    І шипіння-пророцтва подібних до зміїв ЗМІ,
    Й божевільне метання між храмами й пунктами обміну.

    Це – давно. Це – з дитинства: вагання, розмитість мети.
    Все б одразу: і мати доляри, і бути спасенним.
    І продовжити ніч
    натщесерце пригубленим сексом,
    І загублений Всесвіт
    очима в очах віднайти...

    Та, здобувши нарешті жадане
    земне і небесне
    І уже не лякаючись гріхо-
    та гривнепадіння,
    Ти промовиш слова,
    що в душі твоїй винищать безлад:
    “Я люблю тебе, осене. Всю –
    від різдва до успіння...”


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (1)


  8. Карп Юлія Курташ - [ 2007.02.06 23:54 ]
    Метеокарма
    У Львові дощ? О, це не диво...
    Він тут володар і слуга -
    Почне указ з речетативу
    і бухне ляпсусом з відра.

    У Львові дощ? До нього звикли.
    Тут менше левів, більше сльот.
    Ті перші - зранку беруть мітли,
    а другі - у сезоні мод...

    У Львові дощ? Це ще не Лондон.
    Тут розмах брали на Париж.
    Він знався з Рюриковим родом,
    а зараз плачеться за гріш.

    У Львові дощ? Це не подія.
    Тут обезводнений Нептун,
    немов новітній Гамалія,
    рятує душу громом лун.


    Рейтинги: Народний 5.13 (5.23) | "Майстерень" 5 (5.31)
    Коментарі: (4)


  9. Карп Юлія Курташ - [ 2007.02.06 23:48 ]
    Гармонія спокою
    Скоріше, скоріше б вже сніг!
    Все стане, немов на Початку.
    І навіть високий поріг
    завіє містерія гладко...

    Скоріше, скоріше б вже сніг!
    Мій попіл відбілиться в ньому.
    І слід з плащениці доріг
    поверне до себе, додому.

    Скоріше, скоріше б вже сніг!
    Щось вічне із запахом хвої
    проникне флоярою в сміх,
    зрікаючись пустки глухої.


    Рейтинги: Народний 5.13 (5.23) | "Майстерень" 5 (5.31)
    Коментарі: (1)


  10. Карп Юлія Курташ - [ 2007.02.06 23:56 ]
    Польовий вінок
    Цілющі трави з майською росою
    я докладу у в'язанку суцвіть.
    І під покуття разом із вербою
    запахне світом, що в росі стоїть.

    Спориш і рута, м'ята незім'ята,
    ромашка біла, золотий буркун!
    Краплина зілля, зовсім небагато,
    а час попустить наднапругу струн.

    Мені б упасти в купелі розмаю!
    Мені пропасти б хмаркою пилку!
    Якщо я справді потім воскресаю,
    то звідкіля в клепсидрі схлип піску?


    Рейтинги: Народний 5 (5.23) | "Майстерень" 5 (5.31)
    Коментарі: (2)


  11. Латишев ДеТісЛ - [ 2007.02.06 23:36 ]
    крек
    за добу наскільки життя знищую
    рахувати хвилини відкуплюся годинами
    собі здаюся живою мішенню
    між сном та божевіллям полює людина
    свідомість забавка заможний уявою
    під заставу відпустять гріхи
    вдивляюсь у дзеркало спотворений славою
    я на прицілі
    сон у шприці


    Рейтинги: Народний -- (4.81) | "Майстерень" -- (4.72)
    Прокоментувати:


  12. Володимир Ляшкевич - [ 2007.02.06 23:10 ]
    * * *
    На очах твоїх березнем п’яним
    позбуваюся розсуду горя,
    я люблю тебе вітром весняним,
    я люблю тебе хвилею моря.

    Збожеволів під латами криги,
    витік розумом до потепління.
    Полюбив тебе небом відлиги,
    полюбив тебе сяйвом проміння.

    Посвіжів, запалав-загорівся
    найбезглуздішими речами.
    Закохався, чи то залюбився -
    не вернути минулої тями.

    А куди повертати? у зиму?
    у пору, що на тяму і ловить?
    Я люблю в тобі погляду риму.
    Я люблю в тобі подиху сповідь.

    Це надовго? – надовго, напевно -
    доки сила в обіймах тримати.
    Я люблю. Так люблю, що не сумно
    по краплині тебе відпускати.

    2005


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.56) | "Майстерень" 5.5 (5.57)
    Коментарі: (12)


  13. Олександр Бобошко - [ 2007.02.06 23:15 ]
    * * *
    Котру добу, невтомні та нахабні,
    Дебеле скло довбли до болю краплі –
    І нікому було сказати „Стоп!”

    Земля уже була зразково чиста,
    А дощ усе ніяк не міг скінчитись,
    Перетворившись майже на Потоп...

    Сусіди п’яні грюкали дверима...
    На інший потяг – що іде до Рима –
    Я проміняв би потяг свій до рим.
    А краще так: читаючи молитву,
    Ковчег до Арарату притулити,
    Забувши про солодкий отчий дим –
    І там, у горах, де до Бога ближче
    І де слова доречні лиш окличні,
    Втопити у меду недавній сум,
    І влитись у якусь місцеву паству,
    І просто впасти ув обійми Спасу,
    Заглибившись обличчям у росу...

    Це тільки мрія, майже божевільна:
    Усе життя – Прощенною Неділею.
    Примирення, життя моє подовж!..

    А з хмари, як з роззявленої пащі,
    На сиві храми на руїнах капищ
    Стікає остогидлий сірий дощ...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  14. Олександр Бобошко - [ 2007.02.06 22:37 ]
    * * *
    Що ти скажеш мені
    після цього ковтка “Амаретто”?
    Будеш голосно лаятись,
    може, мовчатимеш глухо?
    Мокрий сніг прилипа
    до всієї, здається, планети,
    А можливо, й до інших планет –
    я прогнозу не слухав.

    Ця відсутність наснаги
    твоїми зумовлена снами.
    І така перевтома
    при тому, що зроблено мало...
    Ну гаразд, я не буду –
    я пляшку сховаю у “Снайґе”,
    Заспіваю про маки.
    Але...Чи почуєш ти, Мавко?

    О, малинові губи,
    о, довгі Мальвінині вії!
    І задумливі очі,
    що дивляться в напрямку щастя...
    На мої алегорії
    в тебе уже алергія,
    Але Ґія
    заходить до тебе занадто вже часто.

    В тебе серце роздерте на дроби,
    мій втомлений ангеле,
    Ти одна – у числівниках.
    Ми – унизу, під п’ятою.
    І якщо я колись
    завітаю до тебе з Євангелієм –
    Ти запросиш і тих,
    що приходять з Кораном чи Торою.

    Тільки спільний знаменник
    для мене задушно тісний.
    Хай воюють...
    Чекатиму на протилежному березі.
    Хочу бути єдиним.
    У іншої жінки – весни.
    І, сполохавши ніч,
    загублюсь у холодному березні.


    Рейтинги: Народний 5 (5.35) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  15. Юрій Кондратюк - [ 2007.02.06 20:26 ]
    …жалібно плаче
    …жалібно плаче
    на душі
    самотня скрипка
    моїх віршів…
    …сохне скрипка
    віршів моїх.
    Боляче їй,
    боляче струнам,
    бо не беру скрипку до рук,
    не граю нових,
    не вигадую чудернацьких
    мелодій.


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.09) | Самооцінка 6
    Коментарі: (2)


  16. Ната Вірлена - [ 2007.02.06 20:21 ]
    2
    У твого забутого імені присмак іржі.
    Ковтай – не ковтай, а воно залишається в роті.
    Як перші – ще білі – сніги пообсядуть на дроті,
    Покинь своє ймення. Візьми те, що дали чужі.

    Ти й так не озвешся на тиху мелодію звуків,
    Ти й так не згадаєш, як слово плететься із літер.
    Забуте імення ковзне понад вухом, як вітер.
    Забуте імення, покинуте тільки на круків.

    А все-таки, в крові ще ллється півзгадка іржі.
    Покинуті, зраджені ймена зависли над нами.
    Залізна броня ярликів – що нам зроблять ножі?
    Та будем катовані пам`ятю. Не іменами.


    Рейтинги: Народний 5.21 (5.46) | "Майстерень" 5.25 (5.5)
    Коментарі: (3)


  17. Олександр Єрох - [ 2007.02.06 18:24 ]
    Теплий вечір наступає
    Теплий вечір наступає,
    Червоніє неба край,
    Сонце втомлене ховає
    Золочений коровай.

    У садочку білим цвітом
    Вишня пишно розцвіла.
    Ти мене приворожила,
    За собою повела.

    Повела туди де хвилі
    У високий берег бють
    І хмаринки білі-білі
    Білим лебедем пливуть.

    Луг зелений розстелився
    Аж за небо небокрай
    І за луг той закотився
    Золочений коровай.



    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (5.15)
    Коментарі: (3)


  18. Владислав Бурик - [ 2007.02.06 18:37 ]
    ***
    Веду подвійне життя
    Вимагаю подвійної плати
    Навіть в їдальні
    замовляю дві порції салату.
    Маю два ока
    Бо веду подвійне життя
    Дві жінки маю, одна невисока
    Друга також, маю два ім’я.
    Пам'ять подвоюється
    Забуваю ким бував вчора
    Живу серед пекельного літа
    Почуваю себе вдвічі хворим
    Коли Бог сподобить захворіти.
    Пам’ятаю простір
    Що жорстоко був розділений надвоє
    Отже творю дві молитви Богу і його гостю
    Прошу дай пережити цей липень.
    Вустами торкаюсь гарячого тіла
    Втрачаю розум від твого волосся .
    Господи, я не боюсь смерті
    Але нехай швидше буде серпень


    Рейтинги: Народний 5.17 (4.33) | "Майстерень" 5.25 (4.23)
    Коментарі: (2)


  19. Владислав Бурик - [ 2007.02.06 18:08 ]
    Салават Юлаєв
    Січень, лютий минає
    На жовтому стільці верхи
    Я - Салават Юлаєв
    З шаблею проти смерті...


    Рейтинги: Народний -- (4.33) | "Майстерень" -- (4.23)
    Прокоментувати:


  20. Владислав Бурик - [ 2007.02.06 18:41 ]
    Скло
    зима
    я облизую сухі губи
    скронею до скла
    твої вицвілі очі мене згублять


    Рейтинги: Народний -- (4.33) | "Майстерень" -- (4.23)
    Прокоментувати:


  21. Владислав Бурик - [ 2007.02.06 18:15 ]
    Венера у хутрі
    Л. Захер-Мазох

    Пам’ятаєш ми удвох читали книжку
    Я купив її на розпродажу в Рівному
    Ім’я автора звучало досить дивно
    Що зумовило мабуть різдвяну знижку

    Кілька вирваних з контексту речень
    Як торнадо зруйнували ліжко
    Я кладу хутро тобі на плечі
    В той далекий незабутній вечір.



    Рейтинги: Народний 5.13 (4.33) | "Майстерень" -- (4.23)
    Коментарі: (1)


  22. Владислав Бурик - [ 2007.02.06 18:00 ]
    Караван
    Вологі душі миються у душі.
    Їх тіні тьмяно сяють у темряві.
    Передчуття маніакальних зрушень
    Ввижаються розбурханій уяві.

    Тривога відчувається у трубах.
    І проникає в потайні місця.
    У білому тумані, караван верблюдів
    Везе наповнені отрутою серця.



    Рейтинги: Народний -- (4.33) | "Майстерень" -- (4.23)
    Прокоментувати:


  23. Олександр Єрох - [ 2007.02.06 17:15 ]
    Дай Боже
    Тяжкі хвилини у житті –
    Випробування долі,
    Якщо вже випало нести,
    Неси тягар поволі.

    Хоч буде цей тягар важкий,
    Та cкинути негоже,
    У ті хвилини нелегкі
    Хтось з друзів допоможе.

    Дарує друзів нам життя,
    Які в важкі хвилини
    З обійм холодних небуття
    Нас вирвуть, вирвуть нині.

    Врятують наші душі нам,
    Всміхнуться – будем жити!
    Дай Боже, друзі, долі вам
    Найкращої у світі!


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (5.15)
    Прокоментувати:


  24. Юлія Набок-Бабенко - [ 2007.02.06 12:05 ]
    ***
    Ще чути протяжні плачі
    покиданих на землю хуртовин.
    Ще хочеться до вуст печі,
    та тулиш ноги на малий камін.

    Ще мрії рвуть під кригами траву,
    живуть на хмарочосі стріх.
    Зліпити бабу снігову?
    Та я доросла… То спокуса - сніг.


    Рейтинги: Народний 5 (5.36) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (1)


  25. Вікторія Листопадська - [ 2007.02.06 11:12 ]
    Ти мій
    Ти мій
    В тенетах любові блукаю,
    Чогось неземного шукаю,
    На щось таки сподіваюсь,
    Можливо, тебе я кохаю?
    Ти мій
    Душа у пориві кричала,
    Від цього бажання згоряла.
    Очима у даль проводжала,
    А устами мовчала, мовчала…
    Ти мій
    Так хочу тебе я відчути,
    А може і так позабути?
    А може в обіймах проснутись…
    А краще усе це замкнути.
    Ти мій
    В усмішку я сльози сховаю,
    Від радості цієї страждаю.
    З тобою й про тебе уже забуваю.
    Та чи відкритись – не знаю, не знаю…


    Рейтинги: Народний -- (4.9) | "Майстерень" -- (4.94)
    Прокоментувати:


  26. Юрій Кондратюк - [ 2007.02.06 08:29 ]
    Після смерті буде все…
    Після смерті буде все…
    І Плутарх, і Гай Светоній,
    Навіть сонце на долоні,
    Благородний лавр на скроні
    Нам одягне гордий Рим.

    Після смерті буде все -
    Будуть почесті і квіти,
    Буде слава на півсвіту...
    Тріумфаторів заритих
    Найсильніше любить Рим!!!


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.28) | "Майстерень" 5.5 (5.09) | Самооцінка 6
    Коментарі: (4)


  27. Ірина Пиріг - [ 2007.02.05 22:56 ]
    ***
    Це місто давнє, наче світ.
    Це місто дивиться у Вічність.
    Воно притягує мене,
    воно лякає водночáс.

    Неначе сльози, з чорних віт
    на землю скрапує магічність.
    Повітря біле, аж скляне,
    переливається у час.

    Ніхто ніколи не питав,
    про що мовчать високі стіни
    і чи збережені ключі
    від тих старих похмурих брам?

    ...А вітер небом калатав,
    де так високо і нетлінно
    горіли зорі-втікачі
    і світло сипали на храм.

    2 січ.“03


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (25)


  28. Ната Вірлена - [ 2007.02.05 20:55 ]
    Снігова Королева
    Що лишається королеві? Крихта гордості – скалка льоду.
    І спокійні – як смерть – покої. І крихка – як крижина – тиша.
    Заблукалі вітри обіцяють назавтра погоду.
    Ні, напевне, обдурять, як та, що людського роду,
    Та, що вкрала у мене єдине - і наймиліше.

    Ну, хіба би не був він щасливий моєю зимою?
    Я хіба не біліша від снігу щонайбілішого?
    Мій він, чуєш? Він – мій. Він найперше украдений мною.
    Він же сам захотів, він же сам!.. Не тебе – більшого.

    Він же сам вибирав свою вічність, він вибрав сам!
    Що ти знаєш про вічність чи вибір, дитино Єви?
    Не розказуй мені – я не вірю людським казкам.
    Ти йому розкажи і правдивим своїм небесам,
    Як судила обох - на догоду своїм зразкам.
    І як вкрала кохання у Білої Королеви.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  29. Люта Ольга Козіна - [ 2007.02.05 20:55 ]
    ***
    Я вірю в янголів.
    Комусь це так незвично!
    Я вірю в янголів,
    А в моді все "готичне" -
    Червоно-чорне під похмурим небом...
    Я вірю в янголів
    І в тебе, і у тебе!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.34) | "Майстерень" -- (5.33) | Самооцінка 3
    Коментарі: (13)


  30. Петро Перебийніс - [ 2007.02.05 20:39 ]
    БАТЬКОВА ДОРОГА
    Це наснилося, можливо,
    чи привиділось мені,
    чи насправді сталось диво
    при досвітньому вікні.

    Що це діється зі мною?
    Хоч немає вороття, -
    бачу: стежкою земною
    тато йде із небуття.

    Тато йде сорокалітній,
    і гойдаються поля.
    Линуть гуси перелітні,
    обертається земля.

    Ронять гуси з високості
    сизе пір’я на луги.
    Видно мамі сивокосій
    недосяжні береги.

    Пам’ятає небагато
    ця стежина з давнини...
    Тату, осьде наша хата!
    Ти її не промини.

    Розвидняється між нами.
    Ходять кола по воді.
    І в задумі каже мама:
    «Ви обидва молоді...»

    Мама карточку торкає
    і на мене позира.
    І чоло моє черкає
    тінь гусиного пера.

    Це наснилося, можливо,
    чи привиділось мені,
    чи насправді сталось диво:
    тато йде в далечині...


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (7)


  31. Петро Перебийніс - [ 2007.02.05 20:49 ]
    * * *
    Там, за рівниною голою,
    кров’ю світанок набряк.
    Бачу: охоплений полум'ям
    крутиться в полі вітряк.

    Вітром високим роздмухане,
    полум’я крила жере.
    Над світовими розрухами
    гасне видіння старе.

    Інші сповідує виміри
    час молодий і прудкий.
    Перевелися і вимерли
    в наших степах вітряки.

    Літо смагляве полинуло.
    Де його вже доженеш?..
    Чахне від чаду полинного
    вік переораних меж.

    Не колосками, не борошном –
    попелом вітер пропах.
    Тужно, безхлібно і порожньо
    у придніпровських степах.

    Мертва рілля не скородиться,
    сохне осот на токах.
    І на чоло хлібородиці
    падає тінь вітряка.


    Рейтинги: Народний 5.44 (5.41) | "Майстерень" 5.38 (5.38)
    Коментарі: (1)


  32. Максим Вітер - [ 2007.02.05 19:44 ]
    Перед від’їздом
    Сьогоднішнього дня чекав я так
    Як астрологи чекають з неба знак
    Від друзів наших галактичних
    Та відкриття секретів їх незвичних

    Уявляв його я весь свій час
    В ночі з тобою говорив про нас
    І в голові повис такий процес
    Від нього чуть не став я mindless

    Хотів реєстр почисти я свій
    Але не вийшло стерти мрій
    Я втратив апетит до їжі та життя
    Думки мої були одне ниття

    Мені все якось стало не цікаво
    Нічого радості мені не дарувало
    Я навіть кинув пити ненадовго
    Ефект ніякий а похмілля ні до чого

    Проблему в форумі я описав
    Шоб хтось мені пораду дав
    Можливо в них жорстока голова
    Почув від них страшні слова

    Які для мене було важко прочитати
    «Буха була і їй просто наплювати».
    Здавалось, їх мені із рупора кричали
    Думати про тебе мені забороняли.

    Я не послухав, бо можливо все не так
    І дивувався як у наших друзів все ніштяк
    Вони мабуть й за місяць не згадають
    На сентименти час вони не гають

    Від себе я такого стану не чекав
    Але ні секунду ні про що не шкодував
    В пам’яті лишилось все як гарний сон
    Поїзд пішов і мені лишив пустий перон

    Мені вже краще - мене варення вилікувало
    Але не то що в баці від літа пролежало
    В свій день варення я на крилах знов літав
    Мене весь світ з варенням привітав


    Рейтинги: Народний -- (4.5) | "Майстерень" -- (4.5) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  33. Руслан Зеру - [ 2007.02.05 19:54 ]
    В кімнаті з вікнами у завтра...
    В кімнаті з вікнами у завтра
    Підлога встелена листами,
    Скупими, наче телеграми.
    По граму драми. З нами правда.
    Дає і б‘є моє сум‘яття
    В кімнаті з стелею у північ
    Півночі граємось у Грінвіч,
    А ніч дарує лиш прокляття.
    В кімнаті з поглядом у себе,
    Тебе нема - дарма всі рими,
    І Грім гримує небо
    Ніби. Німбом...
    Обом.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.13) | "Майстерень" -- (5.06)
    Коментарі: (5)


  34. Владислав Бурик - [ 2007.02.05 19:00 ]
    ***
    Я розбещений твоїми жертвами
    Повністю тобою заперечений
    Від твойого тіла відсторонений
    Безліч раз тобою заборонений
    Довгими жіночими декретами
    Стомлений безглуздими секретами
    Візами, капризами і кризами
    Але назавжди тобою визнаний?...


    Рейтинги: Народний -- (4.33) | "Майстерень" -- (4.23)
    Прокоментувати:


  35. Владислав Бурик - [ 2007.02.05 19:40 ]
    Слон
    По пошті вислали слона
    У банці очі, вуха у конверті
    Я хочу щоб була сама
    Ти біля мене перед смертю

    Мої думки втрачають лад
    Я чую скоро буде срака
    Я помираю в листопад
    Запалений як факел

    Мені мабуть не повезло
    Дорогу снігом замело
    Зів’яв солодкий виноград
    В руках лише маркіз де Сад
    Я помираю як на зло…


    Рейтинги: Народний 4 (4.33) | "Майстерень" -- (4.23)
    Коментарі: (11)


  36. Владислав Бурик - [ 2007.02.05 19:36 ]
    Лісоруб
    Давно не спиться лісорубу
    Він ліс рубає день і ніч
    Хоч жінка вже зове на піч
    Він все спішить врубати дуба
    Він виходець із січня
    Але ж життя не вічне?


    Рейтинги: Народний -- (4.33) | "Майстерень" -- (4.23) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  37. Владислав Бурик - [ 2007.02.05 19:02 ]
    Cерп
    Кожен день що не збирають
    Сіячі свого врожаю
    Лиш марнується на зле
    Лиш тупиться гострий серп

    Так життя без смерті втрата
    Без любові ніч не варта
    Без туги кохання прісне
    Хто без солі буде їсти?


    Рейтинги: Народний -- (4.33) | "Майстерень" -- (4.23) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  38. Олександр Єрох - [ 2007.02.05 18:29 ]
    Німіє слово закону
    Німіє слово закону,
    Не бачить нічого й не чує,
    На очі спустили корону –
    Пов’язка вже їм не пасує.

    Де правду, де правду шукати,
    В якій високій будові,
    В суди європейські писати
    Не всі українці готові.

    Немає адреси та часу
    Та й євро кудись закотились,
    Упали на пишну терасу,
    Чи в євробасейні втопились?



    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (5.15)
    Прокоментувати:


  39. Оксана Лущевська - [ 2007.02.05 18:06 ]
    гобелени
    Вдосвіта
    впало росами
    сяйвом
    у травах зосталось
    і насвітанку
    пуп'янком
    вранішнім зав'язалось -

    моє кохання...

    Ніжно
    над плесом
    озера
    вибухнуло
    багаттям
    срібними пелюсточками
    вузликами латаття -

    твоє кохання...

    І у вишневих
    сутінках
    листям
    рудого
    клену
    долею
    заплелося
    у запашні
    гобелени -

    наше кохання...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.31) | "Майстерень" 5.5 (5.31)
    Коментарі: (6)


  40. Марина Цвєтаєва - [ 2007.02.05 18:03 ]
    * * *
    Солнце — одно, а шагает по всем городам.
    Солнце — мое. Я его никому не отдам.

    Ни на час, ни на луч, ни на взгляд.— Никому. Никогда!
    Пусть погибают в бессменной ночи города!

    В руки возьму!— Чтоб не смело вертеться в кругу!
    Пусть себе руки, и губы, и сердце сожгу!

    В вечную ночь пропадет,— погонюсь по следам...
    Солнце мое! Я тебя никому не отдам!

    Март 1919


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.7) | "Майстерень" 5.5 (6)
    Прокоментувати:


  41. Володимир Мельник - [ 2007.02.05 18:20 ]
    ***
    Не цілуй холодне скло,
    Не ховай обличчя в долоні,
    Все мине - що учора було,
    Заберуть в далину білі коні.

    Зафарбує вітер сліди -
    Фарби білої в нього досить.
    Ти за ним босоніж не йди -
    Ноги снігом тобі заросить.

    Не даруй оченятам кришталь;
    Очі скла не люблять - бється.
    Зкинь із плеч холодну шаль -
    Все одно на морозі рветься.

    Подаруй діаманти снігам -
    Вони їм значно більше личать.
    Не для тебе цей срібний крам -
    Тебе інші дороги кличуть.

    Поцілуй у вуста свій біль
    І не стримуй гарячі сльози:
    Це остання твоя заметіль,
    Це останні твої морози.


    Рейтинги: Народний 5 (5.18) | "Майстерень" -- (5.11)
    Коментарі: (2)


  42. Марина Цвєтаєва - [ 2007.02.05 18:59 ]
    * * *
    Красною кистью
    Рябина зажглась.
    Падали листья.
    Я родилась.

    Спорили сотни
    Колоколов.
    День был субботний:
    Иоанн Богослов.

    Мне и доныне
    Хочется грызть
    Жаркой рябины
    Горькую кисть.

    16 августа 1916


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (6)
    Коментарі: (3)


  43. Мірко Трасун - [ 2007.02.05 17:34 ]
    ***
    Ваша вишневосте, пані ранкова,
    Ружорожевисте сяйво навколо,
    Промені-коси розкішно грайливі,
    Квіти в волоссі співають щасливі,
    День провіщають солодкі цілунки,
    Вранішнім чаєм упоєні луки,
    Щебет цілунків і щебет пташиний,
    Сміху відлуння у росах бурштинить,
    Вітер накине пелюстки на плечі,
    Вгорнеться спина під крила лелечі,
    Ранок виблискує в кожній травинці,
    Ранок випестують птиці.


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.25) | "Майстерень" -- (4.97)
    Коментарі: (14)


  44. Юрій Лазірко - [ 2007.02.05 17:21 ]
    Збираю згадку
    Збираю по складках згадку
    Аби Твій голос почути.
    Той голос: гойдає кладку
    Між мріяти та забути.

    Той голос: хрипить і кличе,
    Здирає всю неміч крику;
    Збиває думки у віче,
    А потім вже з пантелику.

    То в попіл, то до морозу...
    То з леду... і знов до жару.
    Встеляє віршами прозу,
    Не Божу віщує Кару.

    Готує на позір подив,
    Засмічена сміхом, щирість.
    Полого... Відходять води.
    По сладці проходить вирій...

    29 Січня 2007


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (40)


  45. Мрія Весна - [ 2007.02.05 17:06 ]
    * * *
    Залпом випити кохання
    Й краплі не залишить на потому,
    Охмеліть палким бажанням,
    Розчинитись до росинки в ньому.

    Всмак насититись коханням,
    Лиш єдиний раз… один-єдиний…
    Знаю, що прийде страждання –
    Плач навік облише лебединий…



    Рейтинги: Народний -- (5.06) | "Майстерень" -- (5.03)
    Коментарі: (65)


  46. Максим Вітер - [ 2007.02.05 17:57 ]
    С.О.Н.
    Сьогодні можу йти, але іду не так
    Стою я в черзі на кінець життя
    Сонце в очі - як побачити маяк?
    Стануть явні власні відчуття!

    Одяг ховає могилу в мені
    Овечка у лісі тікає від світла
    Осколок лікує поранене серце
    Очима я бачу нас всіх у вісні

    Не можна йти й не треба бігти
    Нізвідки вибух там де голова
    Навіть не думав як мене зробити
    Найгірша інформація це ці слова


    Рейтинги: Народний -- (4.5) | "Майстерень" -- (4.5) | Самооцінка 3
    Коментарі: (1)


  47. Олександр Єрох - [ 2007.02.05 16:11 ]
    Не промовляй, не промовляй
    Не промовляй, не промовляй
    Ти слова "ні" тебе благаю,
    Жорстоким словом не вбивай
    Лише за те, що я кохаю.

    Своє життя даю тобі,
    Бери його, але благаю,
    Раби ти з мене не роби
    Лише за те, що я кохаю.


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (5.15)
    Коментарі: (6)


  48. Марина Цвєтаєва - [ 2007.02.05 15:35 ]
    Генералам двенадцатого года
                               Сергею
    Вы, чьи широкие шинели
    Напоминали паруса,
    Чьи шпоры весело звенели
    И голоса,

    И чьи глаза, как бриллианты,
    На сердце оставляли след, -
    Очаровательные франты
    Минувших лет!

    Одним ожесточеньем воли
    Вы брали сердце и скалу, -
    Цари на каждом бранном поле
    И на балу.

    Вас охраняла длань Господня
    И сердце матери, - вчера
    Малютки-мальчики, сегодня -
    Офицера!

    Вам все вершины были малы
    И мягок самый черствый хлеб,
    О, молодые генералы
    Своих судеб!

    - - -

    Ах, на гравюре полустертой,
    В один великолепный миг,
    Я видела, Тучков-четвертый,
    Ваш нежный лик.

    И вашу хрупкую фигуру,
    И золотые ордена...
    И я, поцеловав гравюру,
    Не знала сна...

    О, как, мне кажется, могли вы
    Рукою, полною перстней,
    И кудри дев ласкать - и гривы
    Своих коней.

    В одной невероятной скачке
    Вы прожили свой яркий век...
    И ваши кудри, ваши бачки
    Засыпал снег.

    Три сотни побеждало - трое!
    Лишь мертвый не вставал с земли.
    Вы были дети и герои,
    Вы все могли!

    Что так же трогательно-юно
    Как ваша бешенная рать?
    Вас злотокудрая фортуна
    Вела, как мать.

    Вы побеждали и любили
    Любовь и сабли острие -
    И медленно переходили
    В небытие.

    26 декабря 1913


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (6)
    Коментарі: (9)


  49. Марина Цвєтаєва - [ 2007.02.05 15:40 ]
    x x x
    Моим стихам, написанным так рано,
    Что и не знала я, что я - поэт,
    Сорвавшимся, как брызги из фонтана,
    Как искры из ракет,
    Ворвавшимся, как маленькие черти,
    В святилище, где сон и фимиам,
    Моим стихам о юности и смерти
    - Нечитанным стихам! -
    Разбросанным в пыли по магазинам
    (Где их никто не брал и не берет!),
    Моим стихам, как драгоценным винам,
    Настанет свой черед.

    Май 1913


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (6)
    Коментарі: (4)


  50. Віталій Шуркало - [ 2007.02.05 14:13 ]
    В безслав’ї
    Точили ножі
    Жінки і мужі,
    Ховали корів по підвалах.
    Роз’ятреним ґрунтом лежала
    Країна ота, чекала покою.
    Та сунули орди рікою.

    Лоби у найтящім гріху,
    В багні копирсаються коні.
    Змирився лиш в долю лиху
    Ще теплий мертвець на ослоні.
    Отой, що без рідних, коханої й дому.
    Отой, що пропав у безслав’ї одному,
    Як в хаті горілій тривожились діти.
    Їх душі точніш, що не сміли горіти.

    Багрянить мак у літнім полі,
    І колисанкою ті зорі
    Вгорнув у сон блакито-тихий:
    «Ой люлі-люлі, спіть, бо лихо,
    Ой люлі-люлі, спіть маленькі,
    Ми чим багаті й тим раденькі,
    Росу із маків вам в намисто…»
    На вишиванці хрест повиснув.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.21) | "Майстерень" -- (5.04)
    Коментарі: (3)



  51. Сторінки: 1   ...   1684   1685   1686   1687   1688   1689   1690   1691   1692   ...   1780