Піду на двір, погомоню з зірками.
З людьми хотів, але вони – глухі.
Не вийшло діалогу поміж нами
лише слова статистики сухі.
А зорі знають, як у світі жити,
вони ввібрали неба постулат,
горять мені вогнем свічі у скиті –
слова гостріші завше за булат.
Зміліли душі. Та хіба ми винні?
Торгуємось. А справа не в ціні.
Кому душа, кому кістки́ первинні…
Для когось навіть істина в вині.
26.07.21р.

Грубощі втопились
у берізки ласці.
Спопелили милі
блискавки кулясті.

Павутою вража
задушилась пошесть.
А повійки зразу
зупинити зможе
цвіт рожевий, білий
відчаю вал чорний.
Виробляйте вирій,
ватри і валторни!

У негоду грійте,
у недобру грайте!
Ви ж натхненню – лійки,
а катрену – лайки!

2021

1к.
Я пальцями струни перебираю,
Я в пісні себе відкриваю.
І виникла ніжна мелодія,
Та звучить вона з глибини душі.
І грала вона, то віртуозно, то замовкала.
Лестячи кожним звуком душі
Приспів:
Я слухаю мелодію - занурююсь у її душу
Я музикою дихаю кожного дня
Я не уявляю свого життя без неї
А для когось жива мелодія - є життя
2к.
я чую струн бринькання, коли
Або чистий звук мелодії
тоді йдуть Вдалину печалі, приходить радість, натхнення,
Вона вас надихає співати
Приспів:
Я слухаю мелодію - занурююсь у її душу
Я музикою дихаю кожного дня
Я не уявляю свого життя без неї
Для когось жива мелодія - є життя
3к.
Звук нот, як фарби акварелі, картину захотіли зобразити,
Але вийшло краще, цілий фільм,
Наповнений він чудовими мріями
Цей фільм сповнений навіювань…
Приспів:
Я слухаю мелодію - занурююсь у її душу
Я музикою дихаю кожного дня
Я не уявляю свого життя без неї
Для когось жива мелодія - є життя
Translation:

1 verse
i tune with a strings with my fingers
i open myself in the song
a gentle melody aroses
she sounds from the depth of the soul
she is virtuouso, stop talking played
flattering with every sound of soul
chorus
i listen to the melody sink into her soul
i breathe music in every day
i have no idea to your life is without her
alive melody for someone - there is life
2 verse
when i hear strings strumming
or clear melody sound
then go away into the distance by sorrow
joy, inspiration comes
and inspiring singing for you
chorus
i listen to the melody sink into her soul
i breathe music in every day
i have no idea to your life is without her
alive melody for someone - there is life
3 verse
the sound of notes as a watercolor paints
wanted to portray paintings
but turned out better whole movie
he is filled with remarkable dreams
chorus
i listen to the melody sink into her soul
i breathe music in every day
i have no idea to your life is without her
alive melody for someone - there is life

Автор пісні: Наталія
2019

Я не сумую за стежиною
і за мелодією теж:
«кого чекала і любила я,
уже ніколи не вернеш».

Один, блукаючи пустинею,
і ти нікого не найдеш
порою нашою осінньою,
якій ніде немає меж.

Гойдає літо наші купелі
на синій Росі, у росі,
на плаї літ «у небесі»,
за азимутами на румпелі,
за хмарою на бані-куполі,
де ми потонемо усі.

Усе не випите – на сльози.
Ясніше – видиме здаля...
Минуле викосили коси,
п’янить отавою земля,

якою бігаємо й досі
то за синицею в поля,
то залишаємо на осінь
у небі свого журавля.

Але уже немає краю,
де є найвища висота
і сяє липа золота
свічею біля того гаю,
де пізні зустрічі, буває,
вертають молоді літа.

07/21

А чи правда це, а чи неправда -
Хто зна. Тіко луснув навпіл світ.
На Печерську бевзь у царських шатах,
А у храмі православний піп.

Там і там є золото і паства,
Влада і окови-ланцюги.
Словеса висіює душпастир,
Гетьман з тилу трощить ворогів.

А громада вірить і киває
Головою. Схвалює дурню.
Голим добіжить народ до раю,
Та його у цьому не виню,

Бо і сам затюканий законом,
Вірою. Про правду - ні гу-гу.
Звично обціловую ікони,
Горбака згинаю у дугу.

От і п'є поспільство із калюжі
Не водицю чисту - калаиуть.
Там, де воля - ні рабів, ні служок,
Там, де правда - гноми не живуть.

26.07.2021 р.

Моя ровеснице привітна,
Мій праведний і грішний світ, –
Твоїх очей вогонь блакитний
Горить манливо з юних літ.
Яка ж то сила має бути
В яскравім полум’ї отім,
Що я, давно теплом закутий,
Лишаюсь вічно молодим?
Існує, певно, таємниця
В горінні сяйного вогню,
Бо з ночі в ніч мені не спиться,
Мов імпульсивному коню.
Тривожу серце надпоривом,
Як прагну в очі зазирнуть, –
І вуркочу, мов голуб сивий,
Про те, чому ніяк не буть.
Моя ровеснице привітна,
Чи пояснити я зумів
Про те кохання беззавітне,
Що палахкоче між рядків?..
26.07.21

Не довелось нам збирати весною
Квіти в росі. як в намисті.
Хочу я осінь зустріти з тобою,
Іти по опалому листю,
Довго дивитись услід, як лелеки
Там десь за обрій зникають,
Їм же дорога нелегка далека,
У вирій вони відлітають.

І, захмелівши від щастя блукати
Удвох лісовими стежками,
Взявшись за руки, пісню співати
Ту, недоспівану нами.
Цілюще, на травах настояне влітку
Осіннє повітря вдихати.
Я вірю - не раз золоту нашу осінь
Зможемо ми зустрічати.

1980 р.

НЕНАЧЕ цвяшок, в серце вбитий,
Оця Марію я ношу”.

Тарас Шевченко “Марія”

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
НЕМОВ криниці дно студене?

Іван Франко “Чого являєшся мені у сні?”



“Ніч обгорнула біленькі хати,
НЕМОВ маленьких діточок мати,
Вітрець весняний тихенько дише,
НЕМОВ діток тих до сну колише.”

Леся Українка “Вечірня година” (коханій мамі”)

Солов’єва пісня ллється,
Розливається в низах,
Соловей лящить, сміється…
НАЧЕ… тоне у сльозах.

Квітнуть яблуні і груші,
В світлі місячнім тремтять…
НАЧЕ… мертвих скорбні душі
В білих саванах стоять.

Олександр Олесь “Солов’єва пісня ллється’

Щось мріє гай —
Над річкою.
Ген неба край —
Як золото.
МОВ золото — поколото,
Горить-тремтить ріка,
як музика.

Павло Тичина “Гаї шумлять”

Уста, що і мене, і весь мій рід кляли,
МОВ квітка багряна, до мене простягали
Свій келих, сповнений солодкої знемоги.
Натомлені з біги стрункі та дужі ноги
Біліли мармуром під місяцем німим, —
І тихим голосом, охриплим та чудним,
Вона промовила: "Жорстокий переможче!
Упасти в цім бою для мене найдорожче".

Максим Рильський “Поцілунок”

Над далиною голубою
віків гармонії печать,
і НАЧЕ крила за спиною
в просторах світових шумлять.

Володимир Сосюра “Іду я стежкою дзвінкою”


Здається, НАЧЕ просите пощади
В історії, що горда і німа,—
Вона ж однак без вашої поради
Вам вирок винесе сама.

Василь Симоненко “До суєсловів”

Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застрягло серце, МОВ осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.

Ліна Костенко “Пісенька з варіаціями”

Тіні понад озером звисають,
Вітер у густих кущах приліг,
Навіть гілку не колише в гаю,
МОВ завмер, затамувавши вдих.

Ярослав Чорногуз “Тиша”


Апофеозом несмаку у віршуванні вважається вживання прямих порівнянь: НАЧЕ, НЕНАЧЕ, МОВБИ, НЕМОВБИ, МОВ (виділення моє - Я.Ч.) тощо. Їх узагалі притомні поети уникають, бо вони знижують вартість твору до нуля. Прямі порівняння - показник безсилості віршаря. Чим їх більше - тим менше поезії. 

Олександр Сушко

В печерах лаврських побувавши з сином,
Надихавшись там диму від свічок,
Вони, нарешті полишили стіни
Печерські. Вийшли, сіли у тіньок
У парку Слави трохи відпочити.
Ледь вітерець у листі шурхотить.
Десь сонечко у піднебессі світить,
А тут під дубом гарно так сидіть.
Посидівши, синок й питає тата:
- А звідки ті печери узялись?
Їх же так довго довелось копати.
Які ж бо люди за той труд взялись?
- Ти знаєш, синку, то ж не одним роком
Та і не одним віком відбулось.
Трудитись довго довелося, поки
Прорити ті печери удалось.
- Ну, а навіщо? В чому їх потреба?
Кому хотілось під землею жить?
Чи то монахи вирили для себе,
Щоб в тих печерах Господа молить?
- Так, синку, рили часом і для того.
Та щоб ховатись у часи біди.
Бо ж скільки раз – то знано лише Богу,
Нещадний ворог зазирав сюди.
Тож ті печери люди рили й рили.
Говорять, попід Києвом усім
Пройтися ними можна було сміло.
Але початки, кажуть люди, їм
Поклали ще у давнину далеку,
Як Києва й в помині не було,
Напівзабуті наших предків предки.
Ім’я їх вітром часу занесло,
Як і міста величні, і могили.
Ми нині їх трипільцями зовем.
Учені цілий світ для нас відкрили
Під світом, у якому ми живем.
Міста прадавні їхні велелюдні,
Знаряддя праці, горщики…однак,
Розповідати я про то не буду.
Сам із книжок дізнаєшся і так.
Я розповім легенду, яка дивом
Із тих часів далеких збереглась.
Можливо, тому, що була важлива,
Із уст в уста до нас передалась.
Жив на Балканських схилах і в тіснинах,
В печерах темних, на усіх вітрах
Той древній рід. Боровся, щоб не згинуть,
Спускавсь в долини, подолавши страх.
Вогню, як і всі древні поклонявся,
Робив собі знаряддя кам’яні.
І довго б в тих печерах зоставався,
Якби якось в печері у одній
Бог не з’явився у людській подобі.
То, може, був розумний чоловік,
Якого потім зголосили богом.
Та правда в часі згинула навік.
Той чоловік назвався людям Родом,
Велів збирати все майно і йти.
Мовляв, в оцих печерах жити годі,
Потрібно краще місце віднайти.
Тримав в руках він бойову сокиру,
Не кам’яну, як інші. Справжня мідь.
Що додало до нього людям віри.
Тож і рішили: досить тут сидіть.
Спустились з гір високих у долини,
Там він багато чого їх навчив.
Як з дерева побудувати стіни
І дах із очерету він зробив.
Навчив зерно у землю засівати,
Зробив серпа, щоб злаки ті косить.
Як горщики із глини виробляти
І як худобу дику приручить.
Тож скоро рід розрісся і розжився,
Став розселятись по окрузі всій.
Рід їм багато в чому прислужився
Та шлях життєвий завершивши свій,
Зібрав старійшин біля себе й мовив:
- Ідіть на північ і на схід. Туди
Де є рівнини і степи чудові.
Там вдосталь буде і землі й води.
Оця сокира вам у поміч буде,
Вона обереже і захистить.
Хай вона завжди у найперших буде,
Хто піде, аби новий світ відкрить.
Вас жоден ворог в світі не здолає,
Поки в руках у вас сокира ця.
Та хай ніхто її не піднімає
Супроти сина, брата чи вітця.
Тоді погибель буде роду всьому,
Він зникне, навіть, сліду не лишить…
І все…життя скінчилося у ньому.
Та він продовжив у народі жить.
З його ім’ям вони долали ріки,
Ішли степами, заселяли край.
Місця безлюдні оживали дикі.
Із часом подолали і Дунай
Та вийшли на простори України.
Не за роки, звичайно, за віки.
І будувались, і росли постійно.
Хоча життя було і нелегким
Та вчились жити, землю обробляти,
Мідь плавити і ткати полотно,
Робити посуд з глини, малювати.
Та розвели худоби. Степ давно,
Мабуть, чекав, аби віддати сили
Тому, хто зможе скористатись тим.
Отож у них родилося й родило
І нові землі відкривались їм.
Вони міста і села будували,
Двоповерхові зводили хати.
І вороги їх землі не чіпали,
Старалися подалі обійти.
Отож не треба городити стіни.
Живи, працюй, спокійно спочивай
І розселяйся по степах постійно,
Все нові й нові землі відкривай.
І ті, що йшли до півночі й до сходу,
Несли сокиру, що лишив їм Рід.
Вклонялися, як богу, тому Роду,
Бо ж саме він відкрив їм оцей світ.
Отак вони і до Дніпра дістались,
Дійшли північних диких ще лісів.
І розселились, і розбудувались,
Тут рід останній, врешті-решт осів.
Здавалося, життя в степах прекрасне:
Удосталь їжі, скільки хоч води.
Над головою мирне небо ясне,
Не зазирають вороги сюди.
Живи, радій…Та стали між родами
Потроху суперечки виникать:
То землі не поділять між стадами,
То кому яку землю засівать.
Та і природа, начебто, змінилась.
Дощів все менше й менше випада.
Пшениця ж без води не колосилась,
Біднішали у посуху стада.
Пішли чутки, що вождь один зібрався
Сокиру Рода відібрать собі.
Із нею стати першим сподівався,
Здолати всі роди у боротьбі.
Побачивши, до чого воно йдеться,
Вождь роду, що в Трипіллі проживав
(Це так сьогодні те село зоветься),
Чекати, поки вдарить грім, не став.
Узяв сокиру, що їм Рід зоставив,
Взяв найвірніших, відданих людей
Й подавсь на північ, всі відклавши справи,
Де, сподівавсь, ніхто їх не знайде.
І там на горах між лісів дрімучих
Сокиру ту глибоко закопав.
Коли в його поселення примчали
По ту сокиру воїни чужі,
Вони її уже дарма шукали,
Хоча взяли весь рід той на ножі,
Єдине, що дізналися – у горах
На півночі захована вона.
Отож на північ подалися скоро,
Копали, рили – не знайшли, однак.
Не удалось вождю найпершим стати,
Сокира Рода не далась йому.
Та почали роди занепадати,
Можливо, все то сталося тому,
Що, навіть, думка скористатись нею
Супроти сина, брата чи вітця,
Якраз була краплиною тією,
Що стала і початком їх кінця.
Те, що, усе ж, не скористались нею,
Процес лише у часі розтягло.
З нагоди скориставшися тієї,
Вороже плем’я у степи прийшло.
Важкі їх мідні бойові сокири
Несли у край розорення і смерть.
Не стало у степах спокою й миру
І чаша горя виповнилась вщерть.
Давно уже отих людей не стало,
Які сокиру в гори віднесли.
І таємницю по собі забрали.
Роки минали і віки пройшли.
Змінилося зовсім життя у краї -
Міста пропали,заросли поля.
Кочівники одні в степах блукають,
Тепер лиш так годує їх земля.
Та про сокиру Рода не забули.
Казали, хто візьме її, то тим
Він зможе відродити час минулий,
Той вік, що називають золотим.
Коли всього у всіх було доволі,
І вороги ніякі не страшні.
Хтось, у надії виправити долю,
Ішов на північ, де ліси одні.
Копав печери в пошуках сокири.
Вмирали люди, але нові йшли,
У свою зірку вірували щиро,
Хоч з часом розчаровані були.
Сокира та нікому не далася.
Десь там лежить, захована в землі.
Печери ж, звісно, розрослися з часом.
Були між них великі і малі.
Одні кудись вели, другі – нікуди.
Вже й Київ виріс на горах оцих,
Продовжили печери рити люди,
Чи то сокиру ще шукали в них,
Чи то молились від людей подалі,
Чи то ховались в них від ворогів.
Роки спливали і віки минали.
Одні вже обвалилися, другі
Печери ще під Києвом зостались
І таємниці бережуть свої.
Лежить сокира Рода, не дісталась
Нікому, хто колись шукав її.
Можливо, тому, що немає миру
Поміж людей і брат на брата йде.
І поки так між люду, ту сокиру
Ніхто отут ніколи не знайде.
Отак печери київські з’явились
У той далекий вже забутий час.
Щось ми з тобою, синку, засиділись.
Десь там матуся вже чека на нас.

Заземлитися, притулитися,
прилюбитися до трави.
В ковиловій пухнастій китиці
мавки вкоськались польові.
Тіні сумрачні, мов збиточники,
ловлять кігтями світляків.
Підставляють під зорі кошики
духи степу, ще ніч поки.
І пером по річкових звилинах
протекти у минулий час,
де ще «правди людські» та «істини»
не знайшли, не розвели нас.
Лежимо проти сонця голісно,
легковажим життя човном,
волошкові пелюстя з колосу
рвем до осені – на вино.
Ні про що, ні про що не журимось –
легкі хмари пливуть гуськом.
Під житейськими змокли бурями
наші перші й останні «цьом».

Чи довбали ви дірку в залізобетонній стіні? І не перфоратором, а довбачкою та молотком? Довбали. Отже, знаєте наскільки це важко і неприємно. Та ж сама халепа вас чекає, якщо спробуєте дати пораду нашому колезі - Ярославові Чорногузу
А чому? А тому, що у віршуванні він знає все, а ви бевзі несусвітенні. Недоріки-криворучки, які не розуміють краси поетичного слова та не знаєте правил граматики. І я разом з вами.
Проте наберуся нахабства і спробую ляпнути генія ляпачкою по носі. Бо мій терпець урвався.
Цей благородний муж знає наскільки гострі мої сатиричні зубиська, тому завбачливо заблокувався, аби під його віршами колеги писали тіко схвальні коментарі без жодної критики та конкретних пропозицій поліпшити твір, який виглядає збоку скаліченою мухою. За останній рік жодного зауваження, жодної незгоди з написаним, жодної слушної пропозиції. Невже усе гаразд? Думаю, навряд. Так нащо тоді існує сайт "Поетичні майстерні"? Щоб хвалити авторів? Тоді його варто перейменувати на "Поетичні компліменти", аби назва відповідала змісту коментарів.
А якщо серйозно, то на сайті пора ввести систему штрафів: за приємний коментар - мінус сто гривень, за критичний - + 100 гривень. За мовчанку - мінус 200 гривень, за розгром твору - + 200 гривень. Свій рахунок я дам, можете надсилати туди готівку завчасно. І побільше, бо гризтиму і пилятиму регулярно, кусатимуся глибоко, і спасу від мене не буде нікому. Ну, майже нікому.
Відсьогодні на сайті на рік діє правило:: не вживати слів сльози, душа, серце, бог,любов, кохання. За порушення - штраф 1000 гривень.
Але ми трохи відволіклися від Ярослава Олеговича. Ось його останній твір.

Тіні понад озером звисають,
Вітер у густих кущах приліг,
Навіть гілку не колише в гаю,
Мов завмер, затамувавши вдих.

Легкі хвилі на спокійнім плесі
Праскою мов згладжено умить,
Посумніле листя й не шелесне,
До землі притулене лежить.

Огортає темрява нечутно,
Свічку затуляючи зорі,
Вечір прикриває струни лютні,
Наче робить паузу у грі.

30. 11. 7517 р. (від Трипілля) (2009)

В останніх ста його віршах слово кущі фігурує 95 разів. Не вірите? Так підрахуйте самотужки. Ці кущі, а заодно дуби кочують з твору у твір як циган Лісовим цвинтарем на гробки. Якесь сакральне слово, закляте. Викорчувати неможливо.
Дивує наполегливість, з якою автор переносить граматично правильний наголос у слові легкИй на перший склад. . Пише лЕгкий. Підстава: автор вважає, що так звучить природніше. Згідно з такою логікою давайте писати не важкИй, а вАжкий, не м'якИй, а м'Який і так далі до безкінечності.
Чи, може, авторові кортять лаври Андрія Малишка, який переніс наголос у слові вишИванка на вишивАнка і зробив його літературним? Не знаю. Може й кортить. Але Малишко - це Малишко. І зробив він це тому, що так просила логіка пісні, яка обезсмертила його ім'я. Зробив це грамотно і зі смаком.
Апофеозом несмаку у віршуванні вважається вживання прямих порівнянь: наче, неначе, мовби, немовби, мов тощо. Їх узагалі притомні поети уникають, бо вони знижують вартість твору до нуля. Прямі порівняння - показник безсилості віршаря. Чим їх більше - тим менше поезії. А шо маємо в цьому конкретному творі?
"Мов завмер", "мов згладжено", "наче робить".
Чи можна виправити? Звичайно. Але лінується. Діє за принципом "І так сойдьоть".
Почитаєш Чорногуза і сам починаєш вквецювати ці прямі порівняння де треба і де не треба.
Про інші помилки не кажу. Вони технічні. Стилістику не чіпаю - це особисте.
Якщо мої поради виявилися слушними - гоніть бабло. Номер картки вкажу в приваті. Хто хоче, аби його погриз - заходьте в месенджер. І повірте - нікому не відмовлю, бо я людина чутлива та добро.
І найголовніше: буду вельми вдячний, якщо і ви, дорогі друзі, гризонете мою поетичну дупу. Це справа благородна і вельми вдячна.
З повагою, вуйко Сашко

Із неба зорі прямо на крило
Старій розлогій і привітній груші.
Стоїть моє посивіле село,
В якім живуть і спомини, і душі.

Живе мого кохання тихий сплеск,
Де у Сейму об берег б’ються хвилі.
У нього інших вже нема адрес,
Часу хмарини там, на небосхилі.

Попід тинами звична кропива,
З цікавості аж тягнеться угору.
Тут подорожник і спориш-трава
Заходять, не питаючись, до двору.

А самосійні мальви стережуть,
Стоять на охороні, наче військо,
Минулого життя щасливу суть,
Що утекло між хащами котиськом.

Кудись далеко у стрімкі віки,
Де пам’ять залишає тихий спомин.
Де ще живі бабусі і батьки,
Де ще між берегами є пороми.
24.07.21

Серпневий заплив, виспіли сливи…
Дощі позникали, висохло, злість…
Вітер по полю шатко, ліниво
Завечоріло, оглядини скрізь…

Ось вона радість без громадянства
Небо. У небі життя без ознак…
Зляже будь-хто в нім по-радянські
Виверне душу до тіла навспак…

Чули б ви люди як бідно ридає
Серпня заплив добігає кінця
А може і ні, і хто його знає
Кому і коли, і що обіцяв…
24.07.2021.

1к.
Я пальцями струни перебираю,
Я в пісні себе відкриваю.
І виникла ніжна мелодія,
Та звучить вона з глибини душі.
І грала вона, то віртуозно, то замовкала.
Лестячи кожним звуком душі
Приспів:
Я слухаю мелодію - занурююсь у її душу
Я музикою дихаю кожного дня
Я не уявляю свого життя без неї
А для когось жива мелодія - є життя
2к.
я чую струн бринькання, коли
Або чистий звук мелодії
тоді йдуть Вдалину печалі, приходить радість, натхнення,
Вона вас надихає співати
Приспів:
Я слухаю мелодію - занурююсь у її душу
Я музикою дихаю кожного дня
Я не уявляю свого життя без неї
Для когось жива мелодія - є життя
3к.
Звук нот, як фарби акварелі, картину захотіли зобразити,
Але вийшло краще, цілий фільм,
Наповнений він чудовими мріями
Цей фільм сповнений навіювань…
Приспів:
Я слухаю мелодію - занурююсь у її душу
Я музикою дихаю кожного дня
Я не уявляю свого життя без неї
Для когось жива мелодія - є життя
Translation:

1 verse
i tune with a strings with my fingers
i open myself in the song
a gentle melody aroses
she sounds from the depth of the soul
she is virtuouso, stop talking played
flattering with every sound of soul
chorus
i listen to the melody sink into her soul
i breathe music in every day
i have no idea to your life is without her
alive melody for someone - there is life
2 verse
when i hear strings strumming
or clear melody sound
then go away into the distance by sorrow
joy, inspiration comes
and inspiring singing for you
chorus
i listen to the melody sink into her soul
i breathe music in every day
i have no idea to your life is without her
alive melody for someone - there is life
3 verse
the sound of notes as a watercolor paints
wanted to portray paintings
but turned out better whole movie
he is filled with remarkable dreams
chorus
i listen to the melody sink into her soul
i breathe music in every day
i have no idea to your life is without her
alive melody for someone - there is life

Автор пісні: Наталія
2019

Бряжчить гітара, видаючи звуки.
І раптом створилася жива музика.
Та всі струни тацюють під гітари звук.
Що грає без кінця - не замовкає.
Автор: Наташа
2020

Вживати горілку можна, і навіть корисно. Але не так як це робить сусід Іван Москаль: без закуски, чаркуючись х власним відображенням у дзеркалі та ще й серед білого дня у тридцятиградусну спеку. Та й різниця між тим, що уковтує сусід і я з кумом - колосальна. Москаль, як і двадцять років тому, глитає калапуцянку, виготовлену бабою Гарбузихою з прілих онуч та мухоморів, а ми - цілющу мандрагору, створену з житнього зерна та лікарських трав. Ще й потрійної ї вигінки.
Москаль знайшов собі підходящого кумпана - Миколу Кацапа. У того ніс має зизуватий колір, обличчя зеленавого відтінку, руки трясуться від столітнього будуна, а матня завжди розстібнута.
Що головне у вживанні оковитої? Музика, дорогі друзі! Тому на лаві у нас під час цієї благородної справи завжди напохваті баян та бубон.
І з закускою повний ажур: смажені карасі, малосольні огірочки, тушкована капуста з чорносливом, хрон, оселедці, квашені яблука, перлова каша, варений буряк та чавун з картоплею. Оце закусь! Оце райська благодать!
Москаль випиває пляшку за п'ять хвилин і біжить до Гарбузихи за новою порцією пійла, а ми з кумом години за чотири. Утомимося співати - вип'ємо, закусимо гарненько, і знову граємо та співаємо. Жаль, що такі посиденьки трапляються нечасто - раз на півроку, а то й рік. Бо ми , в основному, тіко працюємо як воляки стожильні. А тієї роботи стільки, що йой!
Корова - це не авто. Її треба напувати водою тричі на день. І кізяки прибирати щодня. Свині завжди голодні, тому годувати їх доводиться п'ять разів на день, інакше верещатимуть як на пуп. Кури не будуть нестися, якщо про них не турбуватися, собака здохне, а кіт втече. Тому доводиться цілодобово крутитися, як муха в окропі.
А про жінку узагалі окрема розмова: не поцілуєш де треба - крик і сльози, не обнімеш палко стонадцять разів за день - істерика, не купиш цяцю - спатимеш у суміжній кімнаті сам. І боронь Боже перечити будь у чому, бо інакше прицургиче теща і настане Судний день.
Але ми трохи відволіклися від теми, тому вертаймося на проторену стезю оповідки.
Так от... починає застілля жінка. Наливає нам по три чайних ложки цілющого самжене і каже:
- Вітаю тебе, мій чоловіче, з Днем народження. Після застілля помиєш посуд, нагодуєш кабанів та кота, наквасиш огірків, які я сьогодні зібрала, пилосмоком позбираєш комарів, що налетіли в хату. Посиджу з вами годинку і піду відпочивати, бо втомилася страшенно, доки вам картоплю варила в мультиварці.
Обчаркувалися солідно, поплямкотіли квашеною капустою - і нумо грати!
Я вхопив баяна, кум бубна, і господою розлилася божественної краси пісня:
"Ой очі, очі, очі діво-о-чі..."
Сльози супружниці грімким водоспадом скрапували в її накрохмалений поділ, бубон вибивав шалений барабанний дріб, а мої руки дрижали від розчулення.
А потім були "Летять, ніби чайки...", "Лебідко", "Пагін кохання"...
Увесь репертуар - виключно про любов, ніякої політики, бо це ж день народження, а не партійні збори.
А коли гармонь затихала, то з Москалевої хати чулося: "Ти мєня уважаєш?"..
А потім жінка знову уливала в наші келишки по три чайні ложечки нектару, а кум проголошував тост на мою честь.
Отак проходило наше бучне, шалене застілля, де не було місця матюкам, батькуванню, мордобою та погрому в хаті.
А у вас, шановні читачі, такі самі посиденьки чи є ще олів'є та ковбаси?
А коли нагодований цюцько заснув у своїй буді, остання вимита тарілка стала на своє звичне місце - ліг спочити і я. За півроку, на день народження дружини, повторимо застілля. Готуватиму страви я, додам крабів, омарів, устриць, шашликів, балику, марципанів та анчоусів. Останні вельми пасують до любовної лірики.
А якщо хтось має оригінальні рецепти - надсилайте в приват. Жінка любить несподівані приємності А. оскільки віншувати дружину доведеться у листопаді, то куплю їй шиншилову шубу. Можливо, вона змилостивиться і буде розливати наливку не чайною ложкою, а столовою. Отоді гульнемо!!!

25.07.2021 р.

Як нектаром налита бджола,
зачароване серце принишкло:
конюшина в саду розцвіла
біло-пишно, рожево-преніжно.

Розцвіла у міському саду,
пелюстки, мов товар делікатний.
До краси на хвилинку зайду…
Щоб джмелю до зорі долітати,

щоб царівну усміхнених трав
двірника хмурий погляд не гнобив,
щоби серпень щотижня вітав
із обновами ельфів і гномів,

щоби злет зупинити стеблу
велетні косарі не полізли –
я табличку на клен почеплю:
«Обережно! Крамничка білизни!»

2019

Сьогодні зранку поглядом уважним
Дивлюся довго, як розгойдують вітри
Пожовклі трохи парасолі пляжні
І рятувальників блакитні прапори.
Штормити, кажуть, буде цілоденно,
Іще й дощитиме щедротно дотемна,
Хоч запах моря не іде від мене,
Як відучора про відпустку новина.
25.07.21

Тіні понад озером звисають,
Вітер у густих кущах приліг,
Навіть гілку не колише в гаю,
Мов завмер, затамувавши вдих.

Легкі* хвилі на спокійнім плесі
Праскою мов згладжено умить,
Посумніле листя й не шелесне,
До землі притулене лежить.

Огортає темрява нечутно,
Свічку затуляючи зорі,
Вечір прикриває струни лютні,
Наче робить паузу у грі.

ЛЕгкі - принциповий поетичний авторський наголос. Вважаю, що ті мовознавці, які узаконили наголос легкІ - не відчувають музики і краси слова, їм ведмідь на вухо наступив, це прозаїзація поезії, і взагалі треба створити словник поетичних наголосів, де буде слово лЕгкий, лЕгкі, наголос, який возносить слово до неба, в той час, як наголос легкИй опускає нас в болото прози.

30. 11. 7517 р. (від Трипілля) (2009)

Я знову тут. І тут закінчу вік, –
устиг зістаритись й зігнутись...
Я покидав це місто лиш на рік,
щоб через десять літ вернутись…

Я добре пам’ятаю отой день:
Повітря мерехтіло млисто.
Темніло небо й де-не-де лишень
проміння падало на місто.

Зривався вітер. Грім гримів здаля.
Шумів вокзал. Снували люди.
Чиєсь нестримно плакало маля
й здавалося, той плач повсюди.

Та ось жаданий потяг подали,
народ юрмився на пероні.
І світлофора полиски із мли
мигтіли, мов квітки червоні.

І я квиток упевнено подав,
і враз згубився в штовханині.
Якийсь юнак у вікна заглядав,
і жінка шарила в торбині.

Бадьоро сину батько руку жав,
втирала слізні очі мати…
І лиш мене ніхто не проводжав,
як не прийшов тепер стрічати.

24.07.21

Вона була простенька… білоглова…
Вона була, як кажуть, оберіг
Він обіцяв дотримуватись слова
Він будь-кого переконати міг
Вони були щасливі, неозорі
Вони були оркестром майбуття
Лишається підтерти носа - сорі
А хто ж тоді в лав сторі буду я?…
22.07.2021.

Вони розділені війною.
Між ними пролягла стерня.
Зустрітись палко мріють знову!
І ладні навіть навмання

летіти, їхати, долати
цю відстань всім наперекір!
Зустріти сина хоче мати!
Щоб неушкодженим був дім!

Болюча промайнула згадка.
Донбас надірваний і Крим.
З «сусідом» теж не все в порядку.
Гіркі відносини – полинь.

А там чекають все онуки
свою бабусю, підросли!
Та тільки в неї кволі руки
та й ноги раптом підвели.

Життя марнується в чеканні.
Зв’язок тримає телефон.
Та до живого спілкування
зосталась мрія, наче сон.

20.07.2021

Служба у попа, а в мене страта.
Люди не впізнали, що я Бог.
В душу заженуть ножа по гарду,
А бомжака одвезе у морг.

Бог живий, у вишиванці - зайвий,
А книжковий, з пейсами - рідня.
Наче вбили. Ось, лежу на лаві
В морозильній камері півдня

Й думаю , а, може, це й на краще -
Що мене позбулася людва?
Тож у трупа поруч цуплю плащик -
Вибачай сердего, і бувай.

Втік до церкви, босий, голомозий,
Блимає лампадка, мов маяк.
А з ікони позирає косо
Хтось чужий. І точно вже не я...

24.07.2021 р.

Шпилька - горицвітом
в пишному волоссі.
Покотилось літо
кавунами в осінь.

Перекотиполем
на шляху широкім.
Виснажені болем...
затихають кроки.

Вітер обдуває,
вже не так спекотно.
Поміж пеклом й раєм
п'є журу - самотність.

Любий, що надалі?
Хмари небокраєм -
на гучнім вокзалі
щастя проводжаєм.

Як важкі валізи
думи пелехаті.
Стихнули релізів
сонячні кантати.

Лиш шумлять тополі,
гуркотять машини,
ластівок бемолі
виснуть на дротинах.

Камінь душу точить,
рветься там, де тонко.
Світ пірнув у очі,
ніби в ополонку.

23.07.2021р.

1 verse
Wearing a mask for my self
looked into the mirror of soul
as that playful mask
laugh in the face and cry soul of everyone
I don’t understand what I’m doing

Chorus:
Two images
I can change at the same time, her
nobody can’t understand my world
my soul is closed and is opened to everyone
and my thoughts nobody to know

2 verse
take off the mask with myself
looked into the mirror of soul
and see real life
where passes black and white strip
and control myself life

Chorus:
Two images
I can change at the same time, her
nobody can’t understand my world
my soul is closed and is opened to everyone
and my thoughts nobody to know

3 verse
who see my world
how you see him, I am
that understand who I am
and where I’m going
Slip into two worlds
Where can i feel freely

Chorus:
Two images
I can change at the same time, her
nobody can’t understand my world
my soul is closed and is opened to everyone
and my thoughts nobody to know
Переклад:

1 к.
Одягнула маску на себе
Заглянула в зеркало душі
Як та ігрива маска
Лицем сміюся та душею плачу над всіма
Не розуміючи, що робою
Приспів:
Два образи
я можу змінювати одночасно її
ніхто не може зрозуміти мій світ
Моя душа закрита та відкрита для всіх
Та моїх думок ніхто не знає
2 к.
Зняла маску з себе
Заглянула в зеркало душі
Та побачила реальне життя
Де проходить чорно-біла полоса
І можу контролювати своє життя
Приспів:
Два образи
я можу змінювати одночасно її
ніхто не може зрозуміти мій світ
Моя душа закрита та відкрита для всіх
Та моїх думок ніхто не знає
3 к.
Хто бачить мій світ
Як бачу його я
Той зрозуміє хто я
І куди йду
Розділяюсь на два світи
Де вільно почуваюсь я
Приспів:
Два образи
я можу змінювати одночасно її
ніхто не може зрозуміти мій світ
Моя душа закрита та відкрита для всіх
Та моїх думок ніхто не знає

Author’s song: Natalia
2018

Г. С...

Пітьми німої прорвані редути
Удосвіта тісняться до стіни, –
Таку, як ти, ніяк не оминути,
Таким, як ти, давно нема ціни.
Блакитний тон шумливого світання
Свій чар увесь виносить напоказ, –
Таку, як ти, кохають безнастанно,
Таким, як ти, радіють повсякчас.
Шурхоче листям збуджена калина
І манить погляд звуком гомінким, –
Таку, як ти, беруть завжди в дружини,
Таким, як ти, не зраджують ні з ким.
Вкриває сухо шибку позолота,
Лякаючи блудливу каламуть, –
Таку, як ти, звільняють від турботи,
Таким, як ти, марніти не дають.
Метнулась тінь і зникла полохливо
В очікуванні світла вороття, –
Таку, як ти, забути неможливо,
Таким, як ти, присвячують життя.
24.07.21

Людина обертається у силует,
Коли у долі нехтує нюанси,
Або гординею замінює портрет
І оминає совісті аванси.

Як піднімаючи нагору своє Я,
У власні вірує координати,
Не помічає, як іде чуже життя,
Не хоче його дію визнавати.

Пихою зупиняє течію буття
І перетворює її в болото,
Старається, аби амбіції сміття
Перетворилися у чисте злото.

Не відає, що утішається гріху,
Або свідомо нагинає долю.
Але, будуючи майбутнє на піску,
У клітку золоту ховає волю.

Душа перетворилася у моноліт,
І совісті вона не потребує,
Коли її гординя завоює…
Але триває інколи у сні політ,
Що мрією дитячою осяє світ,
І силу славолюбства нівелює.
2021

Дай, я буду таким, як хочу,
щоб не всі мене розуміли…
Ти вбачаєш у цьо́му злочин?
Я вбачаю у цьо́му – крила!..

8 лютого 1989 р., Київ

1 verse
Wearing a mask for my self
looked into the mirror of soul
as that playful mask
laugh in the face and cry soul of everyone
I don’t understand what I’m doing

Chorus:
Two images
I can change at the same time, her
nobody can’t understand my world
my soul is closed and is opened to everyone
and my thoughts nobody to know

2 verse
take off the mask with myself
looked into the mirror of soul
and see real life
where passes black and white strip
and control myself life

Chorus:
Two images
I can change at the same time, her
nobody can’t understand my world
my soul is closed and is opened to everyone
and my thoughts nobody to know

3 verse
who see my world
how you see him, I am
that understand who I am
and where I’m going
Slip into two worlds
Where can i feel freely

Chorus:
Two images
I can change at the same time, her
nobody can’t understand my world
my soul is closed and is opened to everyone
and my thoughts nobody to know
Переклад:

1 к.
Одягнула маску на себе
Заглянула в зеркало душі
Як та ігрива маска
Лицем сміюся та душею плачу над всіма
Не розуміючи, що робою
Приспів:
Два образи
я можу змінювати одночасно її
ніхто не може зрозуміти мій світ
Моя душа закрита та відкрита для всіх
Та моїх думок ніхто не знає
2 к.
Зняла маску з себе
Заглянула в зеркало душі
Та побачила реальне життя
Де проходить чорно-біла полоса
І можу контролювати своє життя
Приспів:
Два образи
я можу змінювати одночасно її
ніхто не може зрозуміти мій світ
Моя душа закрита та відкрита для всіх
Та моїх думок ніхто не знає
3 к.
Хто бачить мій світ
Як бачу його я
Той зрозуміє хто я
І куди йду
Розділяюсь на два світи
Де вільно почуваюсь я
Приспів:
Два образи
я можу змінювати одночасно її
ніхто не може зрозуміти мій світ
Моя душа закрита та відкрита для всіх
Та моїх думок ніхто не знає

Author’s song: Natalia
2018

Two images are similar as two drops of water.
To be reflected in the mirror without changing its appearance.
All following one after another.
Don’t know different which one's which.
You are wanted to trick two images.
Author’s: Natasha
2019

Розцвіла лілея біленько-біленько,
Немов у принцеси корона її,
Що краплі роси посріблили усеньку,
Немов діаманти.А ще солов"ї
Свої серенади для неї співають
І зізнається в любові тюльпан.
Але залицянь його та не приймає,
Бо гладіолус її серця пан.

Та не зізнається лілея у цьому,
Вважає - повинні всі її любить.
Але не кохає її гладіолус,
Бо душу гвоздика його полонить.
А біла лілея під вікнами квітне,
Пишається вродою перед усіма,
Бо переконана - світла та ніжна,
Що кращої квітки на світі нема.

2020 р.

Не соромиться Чорний Черемош кольору в назві.
Він гуркоче між гір, подорожнім поліпшує настрій.
Тут Іванів
Марічки
на полонини в дощі проводжали,
та сюди вже ні-ко-ли
не вернеться з Вірменії
Параджанов.

Намагаюсь канадському гостю пояснити хоч якось:
«Е-е… Forgotten ancestors shadows*…». –
«Йо! Не треба пояснень.
Я і сам за походженням –
Палійчук умовний із Криворівні,
тож англійські слова зрозумілі для мене,
та ніби й не рідні».

Поклоняймось не тим,
що увічнені в камені чи у бронзі,
а розквітлим деревам Яремчі
та світанку в Дземброні.
Не соромиться Чорний Черемош
глибини невеликої;
пригощають гуцули у Жеб’ю
то борщем, то наливками.

В хаті-ґражді «Анничка»
наче й досі дві сили ще борються,
де по битому склу
Іван Гаврилюк –
підошвами босими.
Цим краям, що, напевно,
багато бачили воєн,
залишились рани
і від Другої світової.

…Пошкодую в вагоні, що крізь ніч прямує до Києва:
проминули чомусь не в Карпатах найкращі роки мої…




_________________________________________________

* Forgotten ancestors shadows (англ.) – тіні забутих предків

Як тільки настане потреба
Відновлення в хаосі днів, –
Негайно сховаюсь від себе
В німій непроглядності снів.
Рішуче відкину турботи,
Зумовлені безліччю справ, –
І втішено спатиму доти,
Допоки є час для забав
Себе хоч у снах веселити,
Спиняючись вчасно щораз,
Бо хочеться мріяти й жити,
Міцніючи лиш від образ.
23.07.21

Розкішна лісу шевелюра,
І гостроколом — очерет.
Звелися, мов фортеці мури
І тільки лиш орлиний лет

Спроможний піднести нагору
Царя птахів — летіть сюди,
Щоб звить гніздо у літню пору
Й орлят виводить молодих.

Ялини, сосни, туї — хвоя.
Та ще й козацький ялівець,
Що гайдамакам рани гоїв -
Ведуть до ставу навпростець.

І композицію прекрасну
З води, каміння, трав звели.
Козак приборкав змія вчасно --
Зростають духу тут орли!*



17 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Я мушу йти… я мушу йти
Опівдні, вранці… Впоміч. З Богом.
Одне питання лиш - куди
І чи полегшає від того?…
Один дзвінок… всього один
Один дзвіночок у минуле
Щоб знов почути: мамин син
Від доброти хода сутула…
А ще до батька, до колін
До його серденька… привзято
В маленькі ревнощі, як він…
Ну словом… звісточку б від тата
Я мушу йти… я мушу йти
Впродовж ніякого екскорту
І не звикати, йду один -
Наказ травневої аорти…
22.07.2021.

В яскраву, пишну і ароматну
з-під варти хати красу бреду.
Та зупиняюсь: грозу-армаду
перечекати, грозу-орду.

За мить у п’яти душа дремене.
В сумній савані ледь не зомлів.
Нехай негода пливе до мене
не на есмінці, а на човні.

Не посміхався, проте й не плакав.
Хмаринок морок не залякав.
Не злива з неба скубла, а мряка,
бо заблукала гроза-дракар.

2021

І
Феєрія фантазії і мрії
дописує комедію-роман
лихої долі... як зусюди віє
тривогою... сідає у туман
гаряче сонце... випиває літо,
настояна у нектарі жара...
ще не пора врожаєві горіти,
а пожинати сіяне пора.

ІІ
Так і життя – на грані за і проти,
народжене у зоряній імлі,
очікує нової катастрофи
що іноді загрожує Землі.
Уже й мечі, і рала у ріллі,
а не було, то і немає статку,
і ні тобі закону, ні порядку...
керує тля, і нападає міль...
і поки лихоманить звідусіль,
минають лугандонію нащадки
тих чумаків, які возили сіль.
Ще не було Московії і Риму
і дух орди вонючої не пах,
а скіфи кочували на плотах
до Понту... пам’ятає Аюдаг, –
ходили наші пращури до Криму,
до Таврії... у греки із варяг.

ІІІ
Засохне кров, поіржавіє криця
як засоби досягнення мети...
вода і на Тавриді освятиться,
та як і за Івана Калити
брехати будуть на щити лисиці,
як нас учили неуки-брати.
...................................................
Зупинимося на краю безодні...
історія не закарбує слід,
який лишає за собою рід...
і лиш сусіди, гнані та голодні,
аби учора не було сьогодні,
посіють бурю і запалять світ.

07.2021

1к.
Живий Всесвіт, дихає і рухається
В вальсі Всесвіту паморочиться легко,
Ніч, зірки вдалину пливуть по небу
Вона бездонна,велика
Її я поглядом зустріну
Приспів:
Летить планета в космосі жива
На ній усе народжене, щоб жити
Там, де все живе
Там, де жива моя душа
Там, де зірки сходяться на небі притягуючи світлом
Утворюють міражі в зоряному тумані
2к.
І від зірок очі не відриваючи,
Я на небо зніжністю дивлюся...
Всесвіт для мене - жива
З нею до світанку розмовляю!
З землею не можу розлучитися.
Приспів:
Летить планета в космосі жива
На ній усе народжене, щоб жити
Там, де все живе
Там, де жива моя душа
Там, де зірки сходяться на небі притягуючи світлом
Утворюють міражі в зоряному тумані
3к.
І дальнє світло проникає в очі
Зірковий уламок світогляду,
як вічна висить сльоза,
То кругообіг його творення
Яскравим світлом зірка мерехтить
Приспів:
Летить планета в космосі жива
На ній усе народжене, щоб жити
Там, де все живе
Там, де жива моя душа
Там, де зірки сходяться на небі притягуючи світлом
Утворюють міражі в зоряному тумані
Translation:

1 verse
the Universe is alive breathing and moving
in the waltz of Universe spinning easily
the night the stars in the distance float across the sky
she's a bottomless, big her look i'm meeting
chorus
the planet's fly live in space
on it everything that was born to live
where all life
where's my living soul
where the stars converge in the sky attracting light
in the starryfog from mirage
2 verse
and from stars eyes are not interrupted
i look at the sky with tenderness
for me Universe is alive
i'm with her talking before daybreak
i can't break up with Earth
chorus
the planet's fly live in space
on it everything that was born to live
where all life
where's my living soul
where the stars converge in the sky attracting light
in the starryfog from mirage
3 verse
far light still shines in the eyes
shard of world view
hands as eternal tear the creation cycle
the star's twinkling bright light
chorus
the planet's fly live in space
on it everything that was born to live
where all life
where's my living soul
where the stars converge in the sky attracting light

Автор пісні: Наталія
2019

Стихнув гуркіт пізнього трамвая.
Пасажири швидко розійшлись, –
А мене надія не лишає,
Що в наступнім будеш, мов колись.
Що нарешті з’явишся з вагона,
Наче з казки незабутніх літ,
У які мене донині гонить
Добра пам’ять, споминам услід.
Та тебе немає і чи будеш
Я не знаю, хоч уперто жду,
Бо зустріти хочеться повсюди
Давність соромливу й молоду.
22.07.21

Танцюють німці під Московську дудку,
Пузатий бюргер дбає про своє,
Стара Європа, наче проститутка,
І вашому і нашому дає.

Я сам собі до вироку колаж…
Щоправда, передмова застаріла
Коли увись, то сплутали етаж
Коли ніяк - поводився невміло

Ну з етажом, ще як-небудь, стерпів
Позвав на поміч хлопця з універу
Зі сну свого ще й виніс кілька слів
І виспівав Меладзе тричі «Серу»

Я сам собі римований хірург…
Не звикнути ніяк до епітафій
Хіба біжу, а поруч Мікі Рурк
З малявою в очах від знаних мафій

Видовище із кращих що було…
І Мікі я згадав не випадково
Я бавився підкинутим стволом
А мною перешіптувалось Слово…

Я сам собі обвітрений вітряк
Нічийними вітрами від зап’ястя…
Допоки ще пружиниться кулак -
Нікому обігнати нас не вдастья
20.07.2021.

Шеф приймає на роботу
Нині хлопця молодого:
- Кажеш ти, що ас ремонту?
Добре це. А що лихого?

Певно, щось ти крутиш - мутиш?-
Став начальник враз питати,-
Інше хочу я почути
І про тебе більше знати.

Бос питає прямо в нього:
- Любиш випить? Сачкувати?-
Зирка оком хижо й строго:
Хитрувать, брехати, красти?..

Хлопець глянув раз на шефа:
- Сам я здібний. Гріх жалітись.
Вже якщо таке вам треба,-
Можу враз того навчитись.

Вітер очеретом пише
зіроньці листи:
"Зоре моя, ясноока,
яка ж люба ти!
Хвилі - кучері озерні
Місяць розчесав,
І серденько твоє в мене
потаємно взяв.
Та промовив Світлочолий:
Сяйво - в Небесах,
Дарував Диволілею
з бісером в очах.
Жовта лілія квітує...
Біль уже затих...
Та забути тебе, зоре,
я таки не зміг..."

Зірка ті листи читає,
в скриньку із хмарин ховає...

1к.
Живий Всесвіт, дихає і рухається
В вальсі Всесвіту паморочиться легко,
Ніч, зірки вдалину пливуть по небу
Вона бездонна,велика
Її я поглядом зустріну
Приспів:
Летить планета в космосі жива
На ній усе народжене, щоб жити
Там, де все живе
Там, де жива моя душа
Там, де зірки сходяться на небі притягуючи світлом
Утворюють міражі в зоряному тумані
2к.
І від зірок очі не відриваючи,
Я на небо зніжністю дивлюся...
Всесвіт для мене - жива
З нею до світанку розмовляю!
З землею не можу розлучитися.
Приспів:
Летить планета в космосі жива
На ній усе народжене, щоб жити
Там, де все живе
Там, де жива моя душа
Там, де зірки сходяться на небі притягуючи світлом
Утворюють міражі в зоряному тумані
3к.
І дальнє світло проникає в очі
Зірковий уламок світогляду,
як вічна висить сльоза,
То кругообіг його творення
Яскравим світлом зірка мерехтить
Приспів:
Летить планета в космосі жива
На ній усе народжене, щоб жити
Там, де все живе
Там, де жива моя душа
Там, де зірки сходяться на небі притягуючи світлом
Утворюють міражі в зоряному тумані
Translation:

1 verse
the Universe is alive breathing and moving
in the waltz of Universe spinning easily
the night the stars in the distance float across the sky
she's a bottomless, big her look i'm meeting
chorus
the planet's fly live in space
on it everything that was born to live
where all life
where's my living soul
where the stars converge in the sky attracting light
in the starryfog from mirage
2 verse
and from stars eyes are not interrupted
i look at the sky with tenderness
for me Universe is alive
i'm with her talking before daybreak
i can't break up with Earth
chorus
the planet's fly live in space
on it everything that was born to live
where all life
where's my living soul
where the stars converge in the sky attracting light
in the starryfog from mirage
3 verse
far light still shines in the eyes
shard of world view
hands as eternal tear the creation cycle
the star's twinkling bright light
chorus
the planet's fly live in space
on it everything that was born to live
where all life
where's my living soul
where the stars converge in the sky attracting light

Автор пісні: Наталія
2019

В космосі планета живе,
І глянула вночі на небо
Там зірки світять і місяць,
То зірки мені споглядають
і ось зірка мені знак подала в небі.
То в мені ніби небо живе
Виявляється, досі живе частина Всесвіту
Автор: Наташа
2020

танцюю… малюю тілом лінії неевклідові…
лáщусь грайливим фавном до лагідної оливи
і до прибульців-хвиль тулюсь вигнàнцем Овідієм…
хмарами як вуаллю завісили острів зливи…
вилитись у строфу – канонічну – нічного каменю
гераклійського… що притягне сузір’я долу…
все ослóвити не вистачить словника мені
і моряка у мені не вистачить вивести «Еспаньйолу»
рифами підсвідомості у прозорі спокійні води…
де сумує химерлива і манірлива риба-сонце
де дельфіни примхливим сиренам співають оди
і риба-місяць ховається в аспидних перлах сонних -
я туди попливу в тихі витоки мого слова
в мого серця скрижалі – зневірою не розбиті
де із Богом поллється невимушена розмова
на правічному говірку – на довірливому івриті…
танцюю… у парі з морем… стираю лінії тіла…
тоншає невловимо натягнута вéрвиця літа…
я балансую… росою серпня тяжіють крила…
і у вирій таємно змовляються літні казки і діти…

У попа не черево, а бодня,
А у мене, наче у хорта.
Піст. Ходжу півмісяця голодний,
Харч - сухар і свячена вода.

Зранку шпарко гепаю колоддя,
Вдень як не город, то сіножать.
Ну, а піп співає в церкві оди
Богові. Тяжка робота. Жах.

За дійки увечері корову
Смичу та годую кабана.
А священник сіє Боже слово,
Щоби сатані прийшла хана.

Нічку пещу зголоднілу мавку,
Тож щоднини худну на кіло.
Піп перед іконою уклякнув
Й молиться з насупленим чолом.

Ранок. Сонце освітило обрій,
Жіночка уже біля плити...
Хай у мене руки, наче довбні,
Але серце і душа - святі.

19.07.2021 р.

Июльский дождь.Тягуч и непрерывен.
Вода и сумерки. И больше ничего.
Пусть жизнь идёт как этот долгожданный ливень.
Спокойно. Устремленно. Глубоко.

Після довгих перегонів
Навмання звіддалеки, –
Заклубились над затоном
Розкуйовджені хмарки.
Вище блискоту і хлюпу
Потемнілої води, –
Позбиралися докупи
Явним свідченням біди.
Раз вітри гуртують хмари
В піднебессі голубім, –
Може блискавка ударить
І бабахнуть сильно грім.
Тож уже біжу босоніж
До домівки навпрошки,
Бо клубляться над затоном
Розкуйовджені хмарки.
21.07.21