Ти підсунув мені не те
Все пусте
І порожнє
Не моє
Мій клинок заіржавів у ножнах.
І єдине що має сенс-
Обійняти сина...
Не любов -
Це єдина моя провина.
А давай...
Ми ухвалимо договір
Поговоримо про погоду,
Про Лесю й Франка...
І у цілому світі мир.
Не кружи мене, я сама...
Розумієш...
Я така як усі -
Дешева дурна повія.
І оце саме та подія
Щоб піти в протилежний бік.
Діставай папірця...
Ну, розколюйся, чи потрібні
Нові жертви у алтаря?
Де ж у всій цій історії я?
Сенс у всьому ж то має бути-
Я прийшла не отак відбути...
Я ж для чогось сюди ішла.
Тож, давай уговір:
Підготуй договір -
Підпишемо.
І нічого за кадром не лишемо.
Я - це я.
Це останнє моє життя.
Це єдине моє життя.
І за нього віддати мушу
Цілу творчу красиву душу.
Крапка.
Підпис.
Печатка.
Туш...

Зріє ягода на полі на чужому
А на полі на моєму вже достигла
І солодка, і рясна,
сонцем вся налита
Не свиня я щоб ставати до корита
Моя ягода смачніша
Моя пісня веселіша
Не одного поля ягоди з тобою.

Чобітки мої красиві і червоні
Чобітки мої гуляють на просторі
І піду я танцювати
Закаблукам лиха дам
Закаблукам лиха дам
Чобітками, чобітками
Довжелезними ногами
Це не доля і не рок
І не мій ти чобіток
Бо два лівих чобота не пара.

Я - графоман. Невже не видно, браття?
Та це дрібниці. Несуттєвий ґандж.
А пальчики працюють із завзяттям,
Зчиняючи в колег ажіотаж.

Вони - таланти, я - піїт-невдаха.
Жирую у фейсбучних будяках.
Пегасові могильні костомахи
Виварюю в римованих рядках.

Кричать:. - Ти не Орфей, і не Евтерпа -
Зелена жаба з річки Лімпопо!
Та вранці про кохання вірш одгепав,
Надвечір - довгу оду про любов.

То й що? Прожити можна вік у рясці
Або у ямі, чи вогкій норі...
А критиків нехай хапає трясця,
Жижки трясуться у редакторів.

08.02.2022р.

Аршином чужим значив тіло слабе,
хоча і не знавсь на тій мірі.
Відто́ді курсує – ні цоб ні цабе –
невільником – при конвоїрі.

Він так полюбив у собі цю тюрму,
що навіть не мислить про волю.
І, ніби з-за ґрат визира у пітьму,
вдивляється в зраджену долю.

Між волею й ним – лиш тонка волосінь,
між долею й ним – гріх великий.
І сам він уже – не людина, а тінь –
безмовний, глухий і безликий.

І сам він уже не знаходить себе, –
чужі в ньому мрії і віра…
А з дзеркала зирить обличчя рябе,
як морда незнаного звіра.

07.02.22

Er tariq -
bir tarik.

2022

Заколисана вітром заснула зима,
Не шеберхне ніде.Срібне місячне сяйво
Теж гойдається тихо.Тікає пітьма,
Темну постать свою по кутках десь ховає.

Під ногами сніжок на морозі скрипить
І старезні дуби всі стоять, мов сторожа.
Із м"якенької хвої у зимоньки ложе,
Натомилась вона, то ж нехай ще поспить.

Вранці знову до рук біле сито візьме,
Кучугур височенних насіє-навіє.
Що вона господиня хай кожен збагне
І виконує справно її повеління.

2016 р.

Переклад із російської мови


* * *

О, лютий. Плакати охота!
Та ридма лютий цей ганьбить,
Допоки чвакає болото
Й весною чорною блищить.

Дістати бричку. За шість гривень.
Крізь благовіст, крізь скрип коліс
Перенестись туди, де ливень
Шумливіше чорнила й сліз.

Де, наче обгорілі груші,
Із гаю орди чорних птиць
В калюжі ринуть і обрушать
Суху печаль на дно зіниць.

Проталини там ще чорніше,
Від крику вітру – сум в душі.
Що випадковіш, то певніше
Тут ридма пишуться вірші.

01.02.2022

Pahıl kibi balaban qabar 
bir qabarcı kene, suka, bar.

2022

Ще підошва сріблястим хрумтить,
та шалено кохається галич,
і гуртуються в зграї струмки.
Придивлялись до них, прислухались.

На Камчатку помчать. Та шумлять
голосами ще тихими, млявими.
Виглядає з під снігу земля
невиразними темними плямами.

Мла минає сумбурно-сумна.
Заспокоєні спостерігали:
виростає з під снігу земля
островами і материками.

02. 2021

Паутинки мыслей
Каждый слог через себя мы пропускаем,
Каждый вздох в стихи свои вдыхаем,
Каждый взгляд хранит свою картинку,
Отражая мысли паутинку.

Ниточкою, чёрточкой иль словом,
Возрождаемся мы, каждый - в чём-то новом!
Красной нитью по судьбе страны
Наши песни каждому видны!

На эпохе сделать бы зарубку,
Да не угодить бы в мясорубку
Жерновов беспамятства железных,
Чтоб для поколений быть полезным.
Натали Биссо
Перевела на украинский язык 7.02.22 Швец Т.В.


Павутинки думок
Кожне словечко через себе пропускаємо,
Кожен подих у вірші свої вдихаємо,
Кожен погляд зберігає свою картинку,
Відображаючи думки павутинку.

Ниточкою, рисочкою чи словом,
Відроджуємося ми у чомусь новому!
Червоною ниткою по долі країни
Наші пісні кожному відомі !

На столітті зробимо малюнок,
Дітям та онукам подарунок.
Знищемо безпам'ятство залізне,
Щоб для поколінь бути корисним.
Наталі Біссо
Переклала українською мовою 7.02.22 Швець Т.В.

Бачиш, ростуть чорні троянди?
Це колишні бездарні поети,
Що закохувались знов і знов,
Що вигадували хореї та ямби,
Що писали тужливі сонети
Про свою нікчемну любов.

Лунали революційні етюди,
А рука ката гострила сокиру,
Поки поети стояли біля стіни.
Адже вони всі були паскуди:
Вони клали на питання миру,
Нехтуючи поняттям війни.

Бачиш, ростуть фіолетові айстри?
Це тіла зірок перетлілих,
Що замерзли в космічній імлі.
Вони — винахід п'яного майстра,
Створені в некомерційних цілях.
Чи потрібні вони взагалі?

Хай би там як, я сказати мушу:
Зірками вимірюється безмежність
І з ними тепліше вночі.
Вони зігрівають не тіло, а душу;
Вони — цілковита людська протилежність;
Вони ведуть блукачів.

Бачиш, ростуть блакитні жоржини?
Це колишні красиві дівчата,
Яких погубила любов,
Що заповнила їхні судини,
Затиснула їхні серця у лещата
І випила всю їхню кров.

Маленькі хлопці за вічних пророків,
Хоч ті й ніколи того не хотіли,
Готові ходити в штикові атаки,
Щоб десь через сотню років
Із залишків тіл їх змужнілих
Проростали червоні маки.

2016

Не кожного московита варт кацапом звати.
Тільки того, хто взяв звичку поспіль ображати.
А найпаче бовдуряку, що з екрана кряче:
"Нема мови вкраїнської, як хохол судачить".
Стоп! В історію поринем та знайдем коріння,
Що з подиву на лайку зросло бадилинням.
Стрівся якось московит з козаком і бачить:
Замість чуба оселедець, мов півнячий гребінь.
"Здоров будь, судар хохоле!",- козакові каже.
На бороду московита козак скоса глянув
І щось схоже на борідку свого цапа бачить:
"Здоров будь, кацапе!" Тай по цьому
Од реготу-сміху за боки взялися,
Посідали на коней, в похід подалися.

P.S.
Недобитки імперії скорить світ мудрують.
Суверенну Україну всіляко плюндрують.
Посполиті ж московити не завжди їх чують.

Kereginden çoq çalışqan bir sabancı —
sıq-sıq qalğanları içün bir yabancı.

2022

Похолодало.
Вечорами сірість на губах чаїться.
Стало тихо, стало кволо,
Немов старість увійшла в наш дім.
Все перекутані надіями,
Щоби зігріться.
Сидимо в кінцях одної борозди.
Кожен про своє дрімає.
Мов незнайомці мовчазні
На нічному холодному вокзалі.
Що чекають на свої
Спізнілі плацкарт вагони-поїзди.

(2022)

Легковажносте! - Милий гріх,
Мій супутник і ворог милий!
В мої очі лин'ула сміх
І мазурку влила у жили.

Вчила: йди хоч з ким до вінця -
Не пильнуй перстенька-печатку.
Навмання починай з кінця
І спиняйся ще до початку.

Як стеблина будь і як сталь
У житті, де так мало можеш.
Шоколадом лікуй печаль
Й регочи в лице перехожим!


Переспів 26.01.22

Стурбована фарбована тече
Виблискує попискує ріка
Зіскакує оплакує пече
Шукаючи чекаючи дзвінка…
Здивована змордована чомусь
Оспівана осміяна з арен…
Спрямований цілований - горнусь -
Мутований таврований… блажен
07.02.2022.

Горнятко чаю з молоком
Твої долоні розігріло.
Уже смеркає за вікном,
Дерева вкриті снігом білим.

Вмикає вечір ліхтарі.
В кімнаті тепло і спокійно.
Мороз і вітер надворі,
Та ми сховалися надійно.

Горнятко кави з коньяком,
Мою уяву розігріло,
Хай що би було за вікном,
Мене так манить твоє тіло.

2022-02-07

Знов сніги. Мете завія,
обрій габою вкрива.
Вій, сніжнице, бо надія,
попри віхолу, жива.

У льоду, поміж крижинок,
в шкірі змерзлої землі
влаштувалась на спочинок
і живить. Живє в імлі.

І милується снігами,
крижаним плетінням днів,
завірюхами, югами
в шубці теплих почуттів.

Не благає заметілі
улягтися, вщухнути,
бо зими лілеї білі
мають право квітнути.

А надія почекає
до розталі, до тепла.
Вона сильна, сили має
невичерпні – джерела

щиросердої любові,
що приймає холоди
і сніги й вітри льодові –
будь-які життя ходи.

січень/лютий 22

Гриміло в небі за озерами
Де сни гуляли розтривожені…
Тепло зі стін текло шпалерами
На тіло старче, заяложене…
І горіч та, душі забутої
Ні з ким чомусь не сперечалася,
Бо всі роки поїли смутою.
Напевно так передбачалося…
07.02.2022.

Вибачаю, інакше не можу,
На розборки часу не витрачаю.
Повноцінним життям живу,
Працюю, радію, дякую за все,що маю.
Вибачаю, інакше не можу,
Усіх, хто нападає, ображає.
Розумію, значить йому погано,
Якщо ті, хто поряд –
То в собі шукати слід причину,
Убік тихенько відійти,
Промовчати, подумати,
Здоров'я людині побажати,
Перш ніж у відповідь щось говорить.
Вибачаю, інакше не можу,
Не опускаюся до того,
Щоб ненавидіти людину.
Вибачаю, інакше не можу,
Образа, ворожнеча швидше пройде.
Свої помилки зрозумію , виправлю.
Очищаються думки, серце і душа,
Коли інших вибачаю. 7.02.22 Швець Т.В.
На фото - мій малюнок.

Прощаю, иначе не могу,
На разборку времени не трачу.
Полноценной жизнью живу,
Работаю, радуюсь, за все, что имею благодарю.
Прощаю, иначе не могу,
Всех кто нападает, оскорбляет.
Понимаю, значит ему плохо,
Если те, кто рядом –
Так в себе следует искать причину,
В сторону тихонько отойти,
Промолчать, подумать,
Здоровья человеку пожелать,
Прежде чем в ответ что-то сказать.
Прощаю, иначе не могу,
Не опускаюся к тому,
Чтобы ненавидеть человека.
Прощаю, иначе не могу,
Обида, вражда скорее так пройдет.
Свои ошибки пойму, исправлю.
Очищаются мысли, сердце и душа,
Когда других прощаю. 7.02.22 Швец Т.В.
На фото – мой рисунок.

­У сквері міському, як глянеш навколо,
Галявини ковдрою вкриті.
Створилися білі фігурні простори.
Десь там зачекалися квіти.

Під сонячним променем, натиском зморені,
З-під снігу поринуть вóди.
А далі струмочком – в стрімкі коридори,
Відкривши весняну вроду.

В зеленій травичці, осяяні личка.
Ромашки барвисті, грайливі.
Щоб втілити мрію, хоча б невеличку,
Наразі покличемо диво!

Ось так поступово набридлива втома
Зникає. Прогулянка – супер!
Та враження є, що зимові кордони
Дбайливо опікує лютий.

Лютнева загроза в єднанні з морозом
Існує… Та тільки принишкла.
Вже вкотре вона відпрацьовує позу:
«Іще «на горішки» отримайте дозу!
Сніжку вам підсиплю трішки!»

01.02.2022
Свідоцтво про публікацію: izba-2022-3251040

На Соборній, у парку, на вході,
прилягли боязливо царі…
Зустрічають бастарди природи
миколаївців ще на зорі.

А колись, за завісою часу,
як довкілля величні сини,
біля входу палацу Аркаса
на сторожі лежали вони.

І собор Адміральський напроти,
та Миколи у іншому сіль –
він писав не історію флоту,
а його України-Русі.

Бо народу пісенні перлини
виявляв, не блукав навмання,
Кобзаря видатну «Катерину»
оперив у музичне вбрання.

Жаль, не доста ходилось по світу.
Відійшовши у розпалі жнив,
він краянам народну «Просвіту»
окрім левів своїх залишив.

І вартують не перше століття,
надивились вони дивини…
Не лякає їх віку лахміття,
бо нетлінні обоє вони.

Все міняється в мареві часу,
та аркасівський дух не зачах,
і усмішку Миколи Аркаса
в мармурових їх бачу очах!

Давно пора вже усвідомити Кремлю,
І цьому злобному, настирливому тролю.
Його потуги всі рівняються нулю
Там де народ понад усе цінує волю.

На що ж надіється та хвора голова ?
Зігнавши армію до нашого кордону.
Ані штандарт, ані гетьманська булава
Не підпиратимуть скривавлену корону.

Хотілося, чесалось – не вдалось
Йому зіграти роль «великаго мессии»,
Бо мусив ні, не він, а інший хтось –
Вмирати за «величие России».

У танк чи БМП не сяде він,
Тим паче – за штурвал гелікопте́ра.
У бункер, за бетонну товщу стін
Заліз як щур, мов у Москві в же сам Бандера.

І гавкає, і лається… Кипить
В його лихих устах брехні гірка отрута.
Росія ж – як могучий велет спить
Під ФСБшний тролінг ліліпута.

Лютий. лютий-вітровій,
Снігу решетом насій
Або крізь сріблясте сито
Та не будь таким сердитим
І морозом не печи,
Не сидіти ж на печі.
І тебе щоб не боятись,
А на лижах покататись
Із високої гори -
Забавка для дітвори.

2022 р.

"Тільки я і в полі маки," —
не про мене, мила.
Скільки пам'ятаю заки,
матері годила.

Біль чужий на плечі кволі
не боялась брати,
Захищала від сваволі
і сестру, і брата.

Підставляла ліву щоку,
як по правій били.
Хоч сама була нівроку —
нелюда любила.

Не скажу, що божевільна,
може недолуга,
Дехто скаже: "Несумлінно
покохати друга".

Розумію, що не гідно
щастя в інших красти.
Але ж він мені, мов батько,
я йому, як мати.

Радощі та всі печалі
розділили навпіл.
Від розлуки до реалій —
благодать у Скайпі.

Хоч в любові ми згораєм
на краю безодні,
Та відмовитись від раю
неспроможний жоден.

Не було весни, ні літа,
Журавлів у небі.
Певно, час настав розквітлий —
думати про себе.

23.01.2022р.

Kim adam içün bir qart çaqal,
o çaqal içün bir aqsaqal.

2022

Коні скачуть, білі коні
В степ безкраїй, неозорний
Там де небо небокраїть
Білі коні, коні скачуть...

Гей ви коні, щира вдача,
Подаруйте ви підкову
На любов і на удачу,
На веселку світанкову...

Стімко, весело, грайливо
Ця нестримна біла сила
Скаче, скаче, скаче, скаче
На любов, і на удачу...
Коні скачуть, гляньте, люде,
Диво дивне небокраїть
Буде щястя, точно, буде...
Коні скачуть, щира вдача!

Тобі свій час із радістю віддам я,
О майстре фотографії, зроби
Красиві знімки, лишиться хай пам’ять
Про дні дерзань, веселощів, журби.

Тріумфу мить і розпачу мойого
У ракурсах ти різних зафіксуй.
Ми всі колись полинемо до Бога,
І час зітре із наших лиць красу.

ПРИСПІВ:
Стирає час усе лихе і добре,
І розчиняє, наче у воді.
Лиш на світлинах, що зробив фотограф,
Лишились ми прекрасні й молоді.

І подорожі наші закордонні,
І небо дивовижне з літака,
І як стискає пристрасно долоні
У відповідь коханої рука.

Поезія і музика хай лине,
Немов би то — натхнення два крила
У товаристві, що звемо “Світлина”,
Котра минущий час перемогла.

ПРИСПІВ:
Стирає час усе лихе і добре,
І розчиняє, наче у воді.
Лиш на світлинах, що зробив фотограф,
Лишились ми прекрасні й молоді.

6 лютого 7529 р. (Від Трипілля) (2022)

Ну ось і я - залиш собі
Картину світла упівнеба
І стебел запах на губі
Де вчора ще цвіли амеби…
Чи віднеси у Храм мовчань
Як благодать на День пожертви
На зустріч сонцю в саму рань
На куполи святої Церкви…
Чи розстели над алтарем -
І ми палатимо свічою
Як трав пахучих вітра щем
Одним струмком понад Десною…
06.02.2022.

Тебе тако́ж покличе ця війна.
Ворожі танки вже стоять на чатах,
Й здається, що зривається одна,
Іще одна з отих семи печаток,

Й з безодні лих підводиться дракон,
Щоб мирні мрії обернути в тління.
Мабуть, існує свій армагеддон
У кожній долі й кожнім поколінні –

Коли від вибухів здригає світ,
Коли цунамі, голод, вбивчий вірус,
.Й недобрих змін вітри ламають ґніт
І гасять полум’я в лампаді віри,

І слабне правда в плетиві облуд,
І вабить легкістю стежина підла…
І не збагнути – йде Останній Суд
Чи просто битва темряви і світла.


2021 р.

Чорні ночі, сонні очі...
Вдалині світанок спить
Де ти ходиш, що ти хочеш
В цю неясну мить...

Той світанок чи настане
Темно вже давно
Серед кривди і обману
Відшукай зерно.

Хто є хто, часи розставлять
На свої місця
Судять тільки переможці
Тільки чи це я?

Де ти ходиш? Що ти хочеш?
Рак з гори свистить...
Час спиливає, сонце тане
Півень чуйно спить.

Не пробуджуй передчасно
Най дрімає птах.
Все неясне стане ясним
Темне - світлим. Пізнє - вчасним...
По воді ступай уважно,
Десь бездумно, десь уважно -
Ціль - не ціль, а шлях.

Рецептів древніх відчуй аромат
Це пращурів спроби на краще життя
Скільки їх згублено й пішло в небуття
Більш не скуштуєш ти їх пирога

Минулого виклики пам'ять народу несе
Як гірко б не було, один вихід лиш є
Уроки узяти щоб знов не платити дарма
Лють до ворога відчує чесна душа

Шедеврів рецепти не знайдеш без спроб
Ти ворога знищи й пиріг солодкий спечи
Пращурів уроки в майбутнє вплети
Переможцю свою правду смачніше нести


04.02.22

Нехай у долоні твоїй спочиваю.
Нехай очі ріжу тобі склом.
Хай подіями стаюсь на лоні чола
і потоками недоречностей розтліваюсь об чоло.

Можу стрімголово од тебе – нехай.
А й можу прокльонами врости
у суглину, у камінь, у полон.

Станься ударом чи контрапунктом
на партитурі життя мого –
а я не опікатиму тебе любов’ю,
бо не опікаю утвори рук не моїх.

Отже, отже.

23 січня 1994 р., Київ

1. - Чому жовтіє листя?
Куди біжить струмок?
Чом олені плямисті?
І падає сніжок
Чому такий пухнастий? -
Цікавиться щодня
Допитливе, смугасте,
Веселе тигреня ( повтор. двічі)
2. - Чому співає птиця?
Вдивляється в пітьму
Й пояснює тигриця
Стотисячне "чому".
- Де ходить лев гривастий? -
Запитує щодня
Довірливе, смугасте,
Маленьке тигреня (двічі)
3. Про всі важливі речі
Питає без вагань,
Й надвечір у малечі
Ще купа запитань.
Скрипить сніжок сріблястий,
Навчається щодня
Допитливе, смугасте,
Розумне тигреня (двічі)

Лютий 2022 р.

Мороз гаптує сріблом краєвиди.
Блищать на сонці злежані сніги.
Блукають зранку тіні, мов сновиди,
Зникаючи безслідно навкруги.
Помірний вітер бережно тривожить
Верхи дерев і плетива дротів, –
Снують бігом самотні перехожі,
Ніде не чути сміху дітлахів.
А я милуюсь видивом казковим
Безодні похололої зими,
Пірнаючи в глибини білі словом,
Радіючи зануренням щомить.
06.02.22

Життя сюрпризи підносить,
Коли їх зовсім не чекаю.
І якщо хтось навіть спитає,
Що нового і як живеться,
Відповісти дуже не просто,
Бо не знаю наперед,
Все так сьогодні ненадійно,
Вийде навпаки.
Як упевненості треба,
Втомилася від перешкод.
Влаштовано все у світі складно,
Для щастя потрібна посмішка, радість і любов Швець Т.В.
На фото -мій малюнок

Жизнь сюрпризы преподносит,
Когда я их совсем не жду.
И если кто-то даже спросит,
Что нового и как живу,
Ответить очень- то не просто,
Так как не знаю наперед,
Все так сегодня ненадежно,
Получится наоборот.
Как уверенности надо,
Устала от преград,
Устроено все в мире сложно,
Для счастья нужна улыбка, радость и любовь Швец Т.В.
На фото- мой рисунок.

"История СССР"  
bir qısqa fantastik eser.

2022

***
За пандемію рішення просте
приймають ескулапи та учені, –
умійте виживати! Та зате
рятує клізма і авторитет
забутого рецепту Авіценни.

***
І думати народу ліньки,
і може, думав би, якби
не чим дурніша поведінка,
тим більші оплески юрби.

***
Народу що? Вина та хліба
і виживе як два по два,
і обере собі подібне,
таке ж дурне, тому що бідне
на ум... і скаже, – голова!

***

Держава наша – це корито,
яке обсіли неофіти,
де зіц-директор має звіт
у фірмі «Роги і копита»,
що веселить усенький світ.

***
У більшого своє найбільше важить,
у вищому кувікає цабе,
яке усе лише собі гребе
і в куражі або на епатажі
ця гідра тиражує шиї вражі,
а голови корупції – себе.

***
Нічого не бояться посполиті...
у кожного ще є вода у ситі,
і є ще не оплачені борги,
і у руці тримаємо синицю,
і щире серце маємо... із криці,
яку гартують наші вороги.

Симптоматика
Ніяк не розминутися із вовком
теляті нашому, аби на самоті
помірятися... ну, хіба-що – ростом...
і силою... кощія з малоросом...
аби у бойовому рандеву
міняти молоток на булаву.

02.2022

День як день. Куди не гляну - сірість,
Молодості шмаття поміж вирв...
А мені б туди, де причаїлись
Не жура, а тиша, спокій, мир.

Не приймає вічність. Каже: "Рано.
Пий кровицю ворогів іще".
А мені так хочеться нірвани,
Щоб зі світу хоч на днину щез.

Був колись я, браття, гречкосієм,
А тепер прикутий до меча...
Хочу стерти пам'ять, світлі мрії,
Страх і гнів, образи і печаль.

На могилі друга повно квітів,
Плачуть діти, жінка молода...
Хочу загубитися у світі,
Щоб ніхто й ніколи не згадав.

05.02.2022р.

...панно, ей, з якого хору?
Вокалістка? Бек-вокал…
Зачекайте, я у Фору
Як готівку? Може нал?
Кілька сцен… а ось і ліжко
Вступ. Акорд. Кінець-фінал
Повертались ми вже пішки
За межу. У свій астрал…
05.02.2022.

Не поспішай, не з позолоти…
Куди - куди… о хлопче мій
Ти знову вляпався в болото?
Попереджали, зрозумій
Ну не твоє… ой бовдур, бовдур
На ось тримай, дзвони…
Дзвони!
І сядь, не стій… та хоч на ковдру
Не гарячкуй, з тобою ми…
05.02.2022.

Сонячним димовим днем
Іній сипався з дерев,
Як блискучі намистинки
Впав додолу із ялинки,
Із берізки та сосни
Рясно сіявся униз,
Із тополі й горобини
Розсівався срібним димом.

З калинового куща
Розлітався по кутках
Та й просторого подвір"я,
Наче біле-біле пір"я
Із відтіночком блакитним,
Землю устеляв, мов килим,
Все заполонив навколо.
Як же гарно і казково!

2022 р.

Лишилось тішитись помалу,
Що смерть повік не розімкне,
Бо досі сліпо оминала
Непосидючого мене.
Лишилось вірити надалі,
Що буду змучено іти,
Роки рахуючи, як шпали,
Без очевидної мети.
Лишилося віднині трішки
Шукати радощі в журбі
Під час ходи чи перебіжки,
Або привалу, далебі…
05.02.22

Не життя - картинка з маслом…
Для відходу лаз закрито.
І на двох одне лиш гасло,
Та і то чомусь без мита.
Чи то хтось прибрав шлагбаум…
Чи то вітер щось накоїв…
Чи то я з портретом «даун»
Повернувсь від жінки злої…
Ну і хай… було і гірше.
Правда, ми були молодші.
- Ей, шановний, досить віршів!
І присядь. Зніми калоші…
04.02.2022.

Спохмурніли кумпеля, а із ними бані, -
Золотеє гиготіння ніжиться в сметані,
Гедонізмом балакають і дихають люде,
Скрізь ширяють думки "хай там що далі буде".

Кругом білими нитьми вишетеє блядство,
Містом точиться хвальба і зухвале пияцтво,
У руки самі лиш перебенді й пустобріхи,
А народ все тужить: погоріли стріхи...

Та сидять ліниві вуйки на старій канапі,
І все мружать тупі очі, аж скоро заплачуть,
І їх стогін змайоріє дворами, дубками,
Та й нічого не змінить, хоча, бог із вами!

Так якби ж мовчати вміли, й дурні не пороли, -
Що поробите, панове, на те вони й проли.
І єдине, що лишиться - їх смерті чекати,
І в очікуванні тому, самим пролами не стати...

11.XII.MMXXIp.

У творчому світі, на жаль, все непросто.
Актори, актриси, мистецтво балету.
Одні – прагнуть надто високого злету.
А іншим – достатньо маленького росту.
Часом дуже складно буває й поету.

…Так сталося що…на одному порталі
Поета, вже досить відомого, знали,
Читали захоплено, творчість сприймали.
Та якось з’явились обличчя пихаті.
(Своє лиш хотілося, певне, плекати)

Риторика зверхня, що вірші невдалі.
До патрі…отичних вони не дотичні.
Залучені в справі бридкій підопічні.
Підтверджують, в критиків дії логічні.
«Усе перемелене, геть, що не вмерло!»
В словесному бруді накручені жерли.

…Поет вже втомився, йому не комфортно.
Пішов із порталу вже безповоротно.
Звертаюсь від імені всіх небайдужих
До тих, що охочі створити калюжі.
У власній багнюці залишитесь далі!
То ж краще вже тисніть на творчі педалі!

Калюжі, педалі, руйнуюче слово…
Руйнуюча сила, руйнуюча зброя.
Дурних помилок не повторюйте знову!
Добро, справедливість – міцна побудова.
Для справжнього автора – творча основа.

03.02.2022

Прокинулася… Ти наснивсь мені,
Такий щасливий і звабливо-юний…
Ранкова зірка світить у вікні,
А в серці обірвались раптом струни.

Мелодія притишена мовчить,
Їй спогад не дає уже звучати…
Була ж у щасті не єдина мить,
Як музика летіла в світ крилато.

Їй простору замало із кімнат,
Вона тоді хотіла ввись, під хмари.
Торкався клавіш ти і я стократ
Раділа, що навік тобі до пари…

Мелодія затихла назавжди,
Щоб ти не зміг її зіграти іншій.
Кохаючи, не відала біди…
Ти лиш у сні зостався і у вірші.
04.02.22

Прощавай,
не осуди
й забудь.
Листи спали, як мости.
Хай мужньою буде й прямою путь,
Якою маєш іти.

Нехай ув імлі для тебе горить
Зоряних мрій вогонь,
Хай завжди надія грітись
летить
*(Й надія гріти долоні летить)
Біля багаття твого.

Хай будуть попереду бурі, сніги,
Дощі, ревіння громів,
Хай буде більше удач і снаги,
Ніж випаде їх мені.

Хай в грудях гримить, не змовкає бій,
Хай довгою стелиться путь.
Щасливий за тих, що в долі твоїй,
Можливо, поряд ідуть.

04.02.22

Терпінням переповнилася чаша,
песцеві спогади сточила міль.
На крилах щастя мчи до мене, птахо,
крізь органзово-сиву заметіль.

Долай хребти мостів, доріг судини,
залізні вени колій і щаблі,
бо без любові холодно людині,
і непереливки на цій землі.

Можливо, хтось живе заради слави,
чи бачить сенс у золотім тільці.
Міняє коней світ на переправі,
підкови збиті, віжки у руці.

А ти моя — печальна ностальгія,
складної долі — чуйний диригент,
медова мука, втіхи — ейфорія,
полиново-смарагдовий абсент!

В коханні вірному святі і грішні
у полум'яній пристрасті заграв.
Не відбулося без небес — Всевишній
одне для одного подарував.

04.02.2022р.

Допоки немає ранкового шуму
І рухами смерків затінений двір, –
Приємно та легко коритися думам
І німо на небо підносити взір.
Дивитися вдячно, як місячне світло
Проціджується крізь пітьми пелену, –
Відчути, як очі ясніють привітно
І тіло звільняється радо від сну.
Коротка година досвітньої тиші
Сплітає терпляче докупи думки
І зроджує мрії лише найчистіші,
І чітко словами гуртує рядки.
Голубить єство мовчазлива задума
І пишеться швидко та легко надмір,
Допоки немає ранкового шуму
І рухами смерків затінено двір.
04.02.22