Останні дні серпневі принесли прохолоду,
А зимні роси вранці торкнулись легко ніг.
Хоча ще дні спекотні всіх кликатимуть в воду,
Але все ближче й ближче осені прихід.

У саду антонівки вже боки яскраві
І медові груші падають в траву.
Літо догорає айстрами-зірками,
А жоржини білі в осінь нас зовуть.

2019 р.

Чекай мене, але чекай,
коли нікуди не поїду,
а твій обітований рай
не на околиці аїду,
коли у радості й журі
ми обійнятися готові
і не ржавіють якорі
у нашій гавані любові,
коли до тебе не дійти
і не почути біля серця,
коли ти з іншою на ти
але до мене усміхнешся,
чекай до ранньої зорі,
до самого кінця і краю
на перепутті біля гаю,
коли і зорі угорі
ще майорять о тій порі,
коли і я тебе чекаю.

Надворі лине осінь 
лірична,  наче пісня
церковної печалі -
одвічна жертва прісна?
Хоч золоти, хоч сріблом
ти посипай дороги,
назад не вернеш слова,
не випросиш у Бога.
Пуд солі ще не з'їли -
розсипав, не зібрати,
підрізав пташці крила -
тепер веди на страту.
Уже лелечий клекіт
у душу перелито,
у соняхах гарячих
зів'яло наше літо.
Розсипалось дощами
На тротуари, площі
Нам більш не до пробачень
і сповіді на прощі.
Не розділити неба,
мій яструбе крилатий.
Мабуть, і дрібки щастя 
для мене забагато!
2019р

Пітьма густішає поволі,
Немов холонуча смола,
А темноти замкнуте коло
Навальна тиша облягла.
Сховались пагорби Дніпрові,
Поснули мокрі береги, –
Лише душа зродила слово
Чи від безсоння, чи з нудьги.
Вона не має сну і втоми,
Та не обтяжена отим, –
І тільки їй одній відомо
Про що іще я розповім...
06.09.19

Краса ні, не позбавлена гниття.
В красуні-поетесі – відбиття.
Обійми графомана їй дорожчі,
Ніж справжнього поета почуття.

О скільки зарікався: мудрість май,
В любові на дрібниці не зважай!
Бо підведуть же під дурного хату!
О ні, безмежна дурості межа!

О Боже мій, як добре нам було –
І душ і тіл єдналося тепло!
Які короткочасні миті щастя!
Куди тепер усе те загуло?!

Чому усе так сталося, чого?
Всевишнього це воля чи кого?
Самі породжуємо велич у коханні
І знищуєм дрібницями його.

6 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Літо минуло, осінь настала,
В Україні триває війна.
По осені мати сина чекала,
Бринить на серці тривожна струна.

Осінь дощам та холодом тужить.
Важко солдатам в цей час у бою.
Та солдат з гордістю служить
За Україну стояти в строю.

Всім не судилась мамина ласка,
І не відчути материнське тепло.
Син прилетів у вигляді пташки,
Тихо постукав до мами у вікно.

Мама здригнулась в незвичній тривозі,
Світ потемнів і зупинивсь.
Вмер чоловік в Іловайській облозі.
Боже, щоб син живий залишивсь.

Червоніє дозріла калина,
Та ніхто не зриває плоди.
Сиротіє без сина Вкраїна,
Сиротіють без нього сади.

Тривожно в небі курличуть,
Ключами летять журавлі.
Кличуть у надії, до нас вони кличуть,
Не загубіть же своєї Землі.

Стоять за Неньку герої,
На стражі непоборні стоять.
Немає сили такої людської,
Щоб волелюбний народ подолати.
Вересень 2019 р.

А влада гарна, сестри! Просто мед!
Не вірите? Дарма. Кажу вам правду.
Закон приймати задом наперед
Нелегко. Та приймають. Це - початок.

Від змін стаю серйозним не на жарт,
Підгавкує моїм думкам собака.
Бо я від цирку в захваті! Віват!
Міністр з помилками пост каряка.

Несуть курчата яйця-кавуни -
Це постарався депутат знайомий.
А інший вдяг на голову штани -
Впроваджує новаторські реформи.

Готове тісто в чортовій діжі,
Потрощено державності фундамент.
Однині вільний продаж анаші,
Борделі на Хрещатику рядами.

Продав земельку панові бідняк,
Де зріло жито - хрін і кукурудза.
Затихла розвесла регітня,
Розбіглася жеброта голопуза.

Ти обирав таке майбутнє сам,
В паяца ухопив рожеву кульку.
На паперті краса стоїть в трусах:
Радій, козаче,- це твоя онука.

04.09.2019 р.

Скрегонула зубами,
злості крихту вичавила
розпиральна машина –
заражена критицизмом дівчина!
Довго влюблялася
у відстороненого фіхтеанця,
довго вагалася
запросити до білого танцю!
Холодною головою
підпираючи колону дискотечну,
блимала смолою
на його посмішку недоречну!
На його флірти
та на вдавану безкорисність
з дівками, які вимагають квіти
за свою візуальну бридкість!
"За розумової відсталості,
поклавшись на попередні домовленості,
вони легко позбудуться невинності,
завдяки його красномовності!" –
скреготала думками дівчина,
поки хлопець дівчат навінчував.
"Він – стьожковий черв’як
на фінній стадії ґрадації.
Неперероблений шлак
в азотистоводне́вій реакції!"

Не встигла дівчина думки
пооправляти,
як раптом одеколон п’янкий
став протравляти
всі сумніви її, зсередини її
став виганяти правила дурні.

Він поруч стояв затуманений, статури атлетичної,
і голос надлив мови проникливої і звичної:
"А мені казали, – ви кричатимете на всю глотку.
А ще розповідали, – ви неабияка поліглотка...
Мені здається на рідкість
привабливою ваша незалежність..."
І вона відчувала до нього близькість
і водночас протилежність:
"Ви – щонайбільше – політик
і – щонайменше – нахаба."
"А ви – якнайбільше – критик
і – якнайменше – баба.
І мені хочеться до вашого серця докричатися."
"І для цього потрібно до всіх залицятися?
Так от. Вам не вдасться мене роздобри́ти.
Це однаково, що розковувати танк
На тонюсінькі бритви."
"Я за фахом механік; а ви – поетеса?
Слово грає, мов риба,
кинута в поетичні плеса!"
"Так от.
Зараз воно заграє всіма своїми плавничками."
"Невже ви в риму говорите
навіть матючками?.."
Вона відкрила конспект і почала вчити
про дуелі Канта з молитвами Фіхте.

"Якщо можна,
я теж прочитаю невелику поему –
зачіплю брудними руками наболілу тему.
Ні. Не лякайтеся. Не сексуальну.
А нашу з вами ... загальну.
Глобальну!

Ти могла б домостити і цей утинок шляху
диким каменем часу і щебенем страху,
щоб по ньому промчали уланські полки,
а за ними – піхотні, як віршів рядки –
на війну з іновірцем, з фашистом і катом!,
хто любив тебе так, що не зміг подолати.
Отже, й смерті чекав,
та й до інших ліпився,
теж конспекти читав
і твоєму навчився –
підійшов до колони
і став набридати..."
"І через море одеколону
примусив перебрідати.
А коли побачив, що мішень уражена
і хвилями приголомшена,
почав їй робити обезкровлення
віршами хорошими."
"Ой, вона не всто́яла – і вставила слово,
а він, просто, тягся до неї..."
"Він був Казано́ва?"...
"Ні. Він просто нічого не хотів знати"...
Вони зблизили погляди. І вона кинула читати.

Сміялись обоє у білому танці
в несподіванках вуст
від коханки – коханцю.

4 січня 1995 р.

***
Ти біса із Аїда не проси,
аби свічу поета погасив.
Якщо у тебе совісті немає,
то й душу вельзевулу віддаси.

***
Руйнується і наше, і моє,
і нице зазіхає на високе,
та не поцупиш те, що ніби є...
Його пильнує небайдуже око.

***
Поети є – на пару три,
одне на одного похожі,
а іноді – одні майстри
тінь кидати на огорожі.

***
І лапки, і дужки, епітети і звуки,
і коми по великому рахунку
у мові – це поезії вінець.
Та неуки не відають науки,
в якій і точка – це ще не кінець.

***
Зозуля кукурікає,
а півень не кує...
Усе минає, що було,
та іноді ще є.

***
Буває і ніяке, а читаю,
буває і на вуса намотаю
і ради економії, бува-
є, рубаями ірода рубаю.

10/19

День звався "перше вересня". Дітва
ішла, догідно осені, до школи.
А німці підняли тоді смугастий
шлагбаум по́ляків. І, з гулом, їхні танки,
як нігтем шоколадну фольгу, враз
розгладили уланів.
Став чарки
і зіп’ємо горілки за уланів,
за першістю у спискові мерців,
як в класнім списку. І шумують знов
берези вітру, і лягає листя,
немов на зронену конфедератку,
на дах домівці, де дітей не чути.
І хмаровиська з гуркотом повзуть,
минаючи заціплі її вікна.

----------------

Блаженно ще жила б на цьому світі,
як дасть Господь,  розхлюпати любов
на кожну квітку в зорянім софіті,
на кожну зморшку дерева, либонь.
На всі слова несказані, нестримні,
не обпектися, та не обпекти.
В оплавленій свічі шукати рими,
у затишному сквері самоти.
І ту хатину, що благає в Бога
молитви,  пісні, вірності, тепла,
(на відстані - обняти не спромога,
напитися любові джерела),
я б притулила до грудей, як мати,
що витре сльози і пробачить гріх.
Любити - своє серце віддавати,
як небо - сонце й райдугу для всіх!
2019р

Уже жовтіє біля гребель
Татарське зілля й осока
Шурхоче журно вістрям стебел
На вогкім березі ставка.
Води тремтливої свічадо
Темніє холодом уже
І щем докучливий досади
Питання зроджує: Невже?
Невже в облудному горінні
Та плюскотанні без ладу
Вчуваю чітко днів осінніх
І звуки, й запахи, й ходу?..
05.09.19

Жаль, неймовірно жаль тих,
Хто нудиться цим світом,
Хто не спромігся увібрати в себе
Його тони й відтінки,
Повз чиї вуха линули пісні
І одностайний вигук стадіонів,
Кому не довіряли таїну дерева,
На кого не дивилась пташка,
До кого не простягало руці немовлятко...
...Жаль безнадійних нудьгарів,
Затиснутих в лещата «ego»:
«Собою виповнений вщерть,
Чого ж іще бажати?»

***сюр***

Мерзлі плеса води.
Третій кут на межі світів.
Меседж хлопець один
Каменюкою захотів
Зажбурнути у во-
ду замерзло-минулих снів,
Де красуні наво-
дять у серце думки сумні,
Бо світи розійшли-
ся, дороги туди нема,
Де щасливі були,
Замітає стежки зима...
...тільки тріснуло дзер-
кала від поцілунку скло,
Пам"ять серця до сер-
ця долонями простяглось,
І розламлений тег-
Та вода, у яку пірнать
Тіловтіленням тем
Шалу пристрасті і вина
У традиції сце-
ни набути лише одну...
-Викинь камінь оцей
У трикутні озера сну!..


© Copyright: Серго Сокольник, 2019
Свидетельство о публикации №119090500698

…І так мені хотілося б сказати,
Що ще далека відстань до розплати,
Що щастям упиваюся щодня,
Хоча бреду і справді навмання
Між берегів любові й нелюбові…

Аби лиш вдома всі були здорові,
А решта все - безмовна суєта,
То й не вартує нашої уваги…

Волію мати стільки я наснаги,
Аби свій келих виповнить ущерть…

А там – на обрії дороги й бездоріжжя,
Біля самого ирію підніжжя,
Там де живе безвічна краля –смерть,
Ми побуваєм рано, а чи пізно,
І наш годинник відбиває, звісно,
Хвилини й миті кра́сного життя…
Отож, допоки ми живі й здорові
І повен келих божої любові –
Співаймо гімн життю, цінуймо ближніх
І ті дари, що послані з вовишніх –
бо в тих хвилин немає вороття,
і миті не повернуть нас, колишніх…

Співаю славу всіх земних і грішних,
Що іскру Прометея зберегли…
Ми тут були – ми вірили й любили,
Ми у душі багаття запалили –

…і сповнили… допили… допливли…

Між цим і між іншим
жиє однина.
Жиє однина.
Жиє однина.
Питає Господь:
"… чом ти одна?
…Чом ти одна?
Ну, чому ж ти одна?"

Вона відпові́ла –
і очі одкрила –
і крила розкрила –
і Бога зустріла:
"У мене є Ти,
а всі інші світи
я скоро сходила…
Я хворо сходила…"

2 травня 2008 р., Київ

Із Олексія Хом’якова (1804-1860)

Хоч під твоїм державним зором
народи злякано мовчать,
і сім морів невгавним хором
тобі віщують благодать;

хоч ти криваву громовицю
нагнала аж за пруг кудись -
своєю славою та міццю,
усім цим пшиком не хвались!

Були імперії грізніші:
з семи горбів великий Рим
півсвіту силоміць притишив
наперекір богам старим;

торкнулись Альп сини Алтаю,
володарі семи вітрів;
й лилося сонце на безкраю
царицю західних морів.

І що той Рим? І де монголи?
Куди подівсь халіфів трон?
І ось уже безсилий, кволий
занепадає Альбіон...

(2019)

Читати на халяву люблять всі,
Купити кннжку - ні, немає грошей.
Зате є склад для м'яса-ковбаси ,
Що й полк за місяць згамати не зможе.

Глитнув сонет читач , як суп харчо,
Елегію жує, немов тараньку.
Усе за так, усе на дурнячок -
За це поетам превелика дяка.

Гребуть естети золото моє,
На флешки перекачуються вірші.
Гукаю: -. Меценати! Де ви є?
А у одвіт - луною - мертва тиша.

Питаю друга: -. Ти у долі?
- Ні.
І кум, і сват мене обходять нишком.
А може, це наснилося мені?
Анум, народ,- женіть бабло на книжку!

04.09.2019 р.

Не питай, мій ревнивий,  про весни чудесні,
облетіли черемхою, сивим бузком.
На долині знайшла позолочені персні,
а опісля згубила, немов не було.

Літо блиснуло в очі  дощами, промінням,
квітнув мужньо на скелях душі едельвейс.
Та шовкова косиця, принцеса кохання
не зів'яла ще й досі, та де те знайдеш?

Та білотка альпійська у серці - відлунням.
Блюз мінорний - блаженство відради й жалю,
як на Розі вітрів павутинка осіння,
що вібрує струною, люблю... не люблю...

Едельвейс, (білотка альпійська) - квітка

Пахтить димами вересень затемна
І тиша заворожено стоїть, –
Пропахчена, удавана, непевна,
Спокійна та замислена, як світ.
А вересень, мабуть, не помічає
Безмовних та прокурених полів,
Коли радіє щедрому врожаю
І поділяє втому трударів.
Пахтить димами вересень , як горно,
І, наче пес, линяє край воріт, –
А тиша, неспокійна та мінорна,
Наповнює повільно Божий світ.
04.09.19

Спокій дешевше обходиться,
Тож будь спокійна.
Знов похлинулася горлиця
Вранішнім співом,

Знов ви у сні з ворогинею
Друзі найліпші…
На звіробій сон той виміняй,
Димом завішай,

На перехресті лиши його
(Дріб’язок - відкуп).
Жди тепер знаку надійного
(Знати б ще – звідки)…

Чистого неба омріяна синь:
Тільки на заході скупчились хмари.
Білих овечок грайливих отари
прагнуть піднятися у височінь:

Знають, що вже наближається тінь
ночі, що швидко заповнює простір:
Створює дивний страховисько-острів.
Тільки небесних світил мерехтінь

Вносить завбачливий світлий пунктир:
Зорі мереживом вкрили дорогу;
Місяць – володар, підвладний лиш Богу!
Може, для когось, він… орієнтир,

А для поета – натхненник, кумир!
Сяйвом бентежить, окрилює знову,
Серцем відчутні таємні промови:
Душу розбудить незнаного вир!

Де донедавна створився пустир,
Місце знайдеться для втілення мрій.

04.09.2019
Свидетельство о публикации №119090408674

ПОШЕСТЬ

Посеред зрячих, іноді, заці́джено сліпців,
Або ж засліплених прозрінням надиба́єш
Й вжахаєшся від пошесті убогості людців,
Надщерблених зсере́дини, і наче застигаєш
Мов тінь між сонць й з коптіння каганців.
Б’ють сказом праведним і вже собі гадаєш:
Притомність де буття, а де театр ловців
За смертними? Себе і ґлузд втрачаєш.

Де, часом, біль знайти, на дні яких рубців,
Коли із ним на сам чи стогнеш, чи волаєш
Поміж сумління й відчаю, між манівців?
Кришталики зі сліз рвуть душу і вже краєш
З вен візерунок ту́ги. В тро́мбах почуттів
Де ту́литься у пастці самота? Її, бува, шукаєш
Аби вдушити. Епіка любові й трагіка віків!
Її ти не сповідуєш! Не віриш! Не читаєш!

Чи ти – лиш блуд? О, так! Гра марень засвітів,
Чернетка непочатого роману. Геть не сяєш…
Мов долі вість. В руко́писах її є злагода рядків,
Єле́єм творена для серця, нею причащаєш
Життя від ґвалту бруду? Хтось бо плодить гнів,
Все штрикає ним рану. Й душу теж. Не знаєш?
Чи ти і є той хміль й питво́ п’янки́х трункі́в.
Без лірики дурман. Зцілю́сь. Благословляєш?

Павло Гай-Нижник
2 вересня 2019 р.

Між ними гори та річки:
Колишня втрачена довіра.
Та задля хворої дочки
Обоє на шляху до миру.

Готові в`ести діалог:
Зарадити страшному горю,
Бо спільний більш потужний крок!
Не час наразі до роздору.

Між ними гори та річк`и:
В стосунках пролягла пустеля.
Час`у минулого стрічк`и
У різні кинули оселі.

Між ними гори та річк`и:
Колись їм недруги проклали.
Чого не зробиш для дочки!
Руйнує правда навіть скали!

Любов сім′ю їх врятувала!

04.09.2019
Свидетельство о публикации №119090405024

• •
Встревожит память одиночества черта,
Ищи не в зеркале, что ты ещё всё та.
И не суди свои дороги слишком строго,
Ведь в счастье правосудия немного,
Да будет неподсудна теплота...
Жива в желаньях века золотого?
Так радуйся тому, что не свята!

Я Є!

День усміхнувся маленьким промінчиком сонця,
Листом дубовим у парку, вишневім – в саду.
Жаль, що обмежено світ лікарняним віконцем,
Радість на серці, що вже оминула біду.

Вчасно вчепилась за східці в останнім вагоні,
Потяг удаль, не спиняючись, швидко летів.
Хоч і кров’яняться з болю зітерті долоні,
Я не страждаю від цього. Я Є У ЖИТТІ!

Білі сніги упадуть, з часом розтануть,
Дощики змиють минулі всі болі й жалі.
Я буду жити уже у оновленім стані
І цінувати життя на прекрасній землі.
28.07.19

Ген, зозуленька за гаєм -
Накувала роки.
В небі високо шугає
Сизокрилий сокіл.
Ніч смарагдами,
Зорепадами,
Ранок росами,
Ще не до зими.

Пролітають над селом
Журавлі щоденно.
Любий, за твоїм теплом
Скучила страшенно.
Просльозилася,
Синя злива ця.
Туга ластівка -
Залишилася.

В небесах лебідонька,
Сонечко рум'яне.
Я до твого серденька
Чайкою пристану.
Не почути вдень
Солов'я пісень.
Уночі озвусь,
Притулюсь до вуст.

Цілувались голуби -
Пір'ячко біленьке.
Чи тобі не до снаги
Листопад, миленький.
Гаснуть у журбі
Очі голубі.
Чорні-ворони -
В щасті зорями!

2019р

Так вже судилося –
Всім опинитися на тому березі.
У вересні це станеться чи в березні,
Чи самотужки вплав,
А чи з Хароном на човні...
То чому ж смерть завжди завчасна?
Чому сторонимося того берега?
Чи не тому, що там уже назавше
Лиш свідками життя цього стають?

Лиш промайне мій день,
мов чаплі крик короткий, –
мій стиглий плід впаде
у ночі океан,
і невідомо де
орбіти, мов обгортки,
одвернуть од людей
у невагомий стан
це золоте руно,
це яблуко вагоме,
яке за день один
так налилось вином,
що як його надпить! –
лише мені відомо,
що як його розбить! –
лише мені дано.

Зоря вечірня йде
у колодках в темницю.
Повз яблуньку стару
з вуаллю павутин
дивлюсь на обрій я,
де не спіймав жар-птицю,
а жив для горобців,
які вже відпустив.
Пітьма – хороший час
для сліз моїх і поту,
і поки мить моя
протя́гнеться ще мить,
я пригадаю вас,
хто дав мені роботу,
де дух врятовано,
і серце вік щемить.

7–8 серпня 1994 р., Богдани́

ти думаєш я справлюсь зможу сильна
не вір у що не вірю я сама
серед інертних я таки свавільна
а подлук вільних -- знічено-німа

ти думаєш вділю тобі відради
не вір -- сама не вжебраю її
споглядую небесні зорепади --
чиїсь збувають мрії -- не мої

ти думаєш я відаю про долю --
нескорена сліпа сибіли тінь --
шрифтами Брайля мучено поволі
зриваю кволі обриси прозрінь

ти бачиш в мені те чого немає
я -- марево беззахисного "я"
що між штормами прихистку шукає
аби сховати там своє ім'я

не вір в се мрево, кинь саме на себе
і тільки теплим усміхом зігрій
в тобі також нескореності небо
і цілий віз розхристаних надій

03.09.2019

В обіймах вітру мрію між півоній,
Дивлюсь на зорі...ох, яка ж краса!
Із завитків кармічних на долонях
Стікає в строфи рунна бірюза.

Порізав пучки лезами Оккама,
Приклав до ран листочок каяття.
Під безіменним - яма із кілками,
А під середнім - тлін і забуття.

А за великим пальцем - втрата доньки,
В Едем мізинець неню поманив…
І день, і ніч рахую в серці кольки
На вилогах окопної війни.

Привиділось чи справді бачу крила?
Присів на ліжко ангел без бахіл…
В останній раз зірками задощило –
Це музи дар. За пройдені шляхи.

03.09.2019р.

Г. С...
Гаряча, втомлена, щаслива
Лежиш вдоволено без сну
І сподіваєшся, можливо,
Що я до ранку не засну?
Чи, може, думаєш про спокій
І відпочинок так, як слід,
Якщо сахнулась голим боком
Від рук протягнутих услід?
Печалься й радуйся без ліку,
Лиш не запитуй навздогад:
Чому любов не має віку?..
Чому коханню кожен рад?..
03.09.19

Замріятися ув обіймах тиші,
Як хороше, як затишно – в саду…
Не знати звідки тут приходять вірші
І легіт пестить душу молоду.

І у задумі, наче сон, глибокій,
У цій святій природи чистоті
Знаходжу лагідний жаданий спокій,
Дорожчий за монети золоті.

І під шатром смарагдового схову
Ген виростають, як з води й роси –
І острови і пам`ятки духовні –
Материки духовної краси.

Найпотаємніші куточки дальні,
Де їжачки і вивірки живуть –
Поезії тремтливі сповідальні,
Що мудрецю життя являють суть.

Ізвідси йду, вчарований щоразу,
Несу здоров`я, щастя у собі.
Безцінні подарунки дав оазис,
Що небеса гойдає голубі.

31 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Із Павла Когана (1918—1942)

...Хай не шукають щось крутійське
в тім наспіві, що я сурмлю:
повітря я люблю російське,
російську землю я люблю.

Я вірю, що ніде у світі
такої більше не знайти,
де б так дмухнув на ранок вітер
теплом та димом з висоти...

Де знайдете, чужі витії,
берези, як у цім краю?
Я б здох як пес від ностальгії
бодай і в райському гаю.

А ми ще дійдемо до Ганга,
а ми ще умремо в боях,
щоб від Японії до Англії
Держава сяяла моя.

(2019)

То що - писати вірші далі?
Гаразд. Умощуй свій озадок.
Я не дивлюся серіалів,
Тому у голові порядок.

Дружина - ось найкраща втіха!
Достойна шани і поезій.
"Квартал..." - забава дурносміха
І розрахований на бевзів.

Слуга народу йде в атаку
Аби дорватись до корита.
Плямкоче в телику ротяка
Про те, як гарно будем жити.

Я у саду. Буяють квіти
І шелестить зелене листя...
Ну, а тобі пора сидіти
Й дивитись блог економіста.

03.09.2019 р.

Безкрає небо, а життя – безмежне.
Ілюзії – усі мої путі
у мрії, уві сні, де незалежно
я мешкаю у іншому житті.

А чи існує доля паралельна,
де інші люди, як і ми, не ті?
Уловлені у сіті Мельпомени,
на іншій сцені – може і святі.

Але Феміда не міняє ролі.
Тут – у полоні, а коли й на волі,
руйнуємо ідилію свою.

Ілюзіями оповиті мрії,
а ми як учні іншого месії
очікуємо місце у раю.

10/19

Ніч сузір'ям неоновим Кассіопеї,
заблукала мольфаркою з кошиком снів.
Не шукала тебе, ні любові твоєї
у пустім задзеркалі  кривих вітражів.

Серед неба і поміж людей синьооких,
у тунелі кохання, на рейках надій.
На плечах сивиною розсипались роки,
недолугі тривоги на кінчиках вій.

Говорила зі стінами, з вітром у полі,
зі Всевишнім навколішках до мозолів.
У самотній душі, ані хліба, ні солі -
лиш розорене болем гніздо журавлів.

Розлилася рікою по луках безмежних.
Пропливають човни берегами відрад.
А мені, і тобі доля квітку мережить -
в позолоті кораловій яблучний сад.
2019р

Дійові особи:
1 – Ведучий
2 – Підбріхувач
3 – Гуляка
4 – Бравий

1 – Студентське братство! Ось той День,
коли, з піснями й без пісень,
увійдемо в святковий раж!
2 – (потираючи долоні) А часу є до ранку аж!
3 – Мені до ранку мало буде.
(Мене не зрозуміють люди!)
Ще має бути дядько Бахус,
без нього (щолкає по підборіддю) не "Ґуадеамус"!
4 – Це вже не творчі теревені,
щоб їх розводити на сцені!
Давно говорять, що студент – …
2 – То "елемент, то "алімент".
1 – Режим наш мовний нам не псуй!
і мову швидше унормуй!
Бо знають добре й братство (вказує на студентські лави),
й панство (на ректорат) –
студент розбудить сонне царство!
4 – Лише студент у бій ішов
на барикади, смерть і кров!
2 – Але й на лекціях не був!
4 – То ти історію забув!
3 – Ну що робитимемо далі? (потираючи долоні)
Знов участь беремо́ в скандалі?
1 – Студентське братство! День у день…
2 – Ми гриземо́ науки пень!
3 – А педагоги нас гризуть,
повиганяють, засміють…
4 – Не бійся, не повиганяють.
1 – Вони таку роботу мають.
2 – Ну, треба ж вигнати когось,
щоб спокійні́ше всім жилось.
4 – І цікаві́ше.
2 – Цікаві́ше.
Життя іде – контора пише!
3 – Якщо ж йдемо́ ми у актори,
то, ма́буть, закривайте збори!
Адже театр – одна сім’я,
де кожен має творче "Я"!
1 – Студентське братство, не цураймось!
(усі) – Студенти всіх країн, єднаймось!
4 – Єднаймось серцем – з вчителями,
3 – з батьками й друзями – думками,
2 – а з глядачем – аплодисментом!
1 – Згадайте
4 – ви
2, 3 – були
(усі) – Студентом!!!


12 листопада 2001 р., Київ

Колись в альков не зачинялась хвіртка,
Тепер охляв, один я перст живу.
Мовчазна мудрість глипнула на литку
Та одвернула в бік мою главу.

Давно усохла в глечику сметана,
Як хтивий пес не рвуся з повідка.
Любов під силу молодим титанам,
А не старим, як світ цей, шурпакам.

Але життя штовха в колючі терни,
Удари долі не тримає щит!
Сусідка залицяється щоденно,
Принаджує на каші та борщі.

Втомили сухарі, кисляк і бульба,-
Це не аперетив і не десерт.
Поставила судьба питання руба:
- Жувати будеш?
- Заісно! Айн момент!

У мене шлунок, наче анаконда,
Довжезний,- там уміститься й свиня.
Братва! Оце так райська насолода!
Добу плямкочу! Чуєте "ням-ням"?

Глитнув квасолю, півняче огуззя
(на смак не гірше атилопи гну).
Хутенько обітру козацькі вуса
Й віддячу бабці - в пазуху пірну...

03.09.2019 р.

Не прояснили змісту коми ці,
Розставлені старанно…
Сюжет пливе у не-вагомості.
В підвішеному стані
Сумна семантика – приречена.
Крихка – слово-будова.
Тріщить зв’язок у не-до-реченнях
причинно-наслідковий.
Петляє глузд крапками-кроками.
Лапок, дужок – яруги.
…Наш не-роман про не-закоханих
Сьогодні тну на смуги.

03.09.2019

Той шлях за який боролися ,
Століттями , поколіннями ,
Наш край золотий з соборами ,
Назвали ми Україною .

І слово що душу скраяло ,
І пісню що з вітром линула ,
Й те небо де сонце сяяло ,
Назвали ми Україною .

І образ святий , пречистої ,
Світ віри в Христа нетлінної ,
Прекрасної благовісної ,
Назвали ми Україною .

І ярмарки з вишиванками ,
Де рід зустрічався дниною ,
І вранішній луг з серпанками ,
Назвали ми Україною ..

Гаїв солов' їних пЕреліс ,
Безмежжя степів полинових ,
Чарівні Карпати вересня ,
Назвали ми Україною .

Й ту кров по землі розлитую ,
Братів що за волю згинули ,
За правду майданів-мітингів ,
Назвали ми Україною.

Звитягу бійців , нескорених
які назавжди спочинули..
під шахтами й териконамии
назвали ми Україною ....

Олександр Квітень
м. Мукачево.

Час іде… Година по годині
Юність віддаляється від нас,
Та не забувається донині,
Сповнений надіями, наш клас.
Хоч уже нема тієї школи
Там, де хмарочоси підвелись, –
Згадую сьогодні мимоволі
Пережите радісно колись.
Неповторна, пам’ятна, щаслива,
Щирістю наповнена, пора, –
Ти була, як швидкоплинне диво
І всіляких заохочень гра.
Перші перемоги та поразки
На початку мандрів і доріг, –
Видяться сьогодні, наче казка,
Зупиняють добрістю мій біг.
І до себе кличуть обережно,
Крізь літа, події і місця, –
На розмову щиру та бентежну
Про пориви, мрії та серця...
02/09/19

На деревах жевріє осінь,
Різнобарвні надів кольори.
Між дерев проглядається просинь,
Крізь тумани й купчасті хмари.

У вирій уже відлітали,
Лелеки, шпаки і качки.
У Бабине літо злетіли,
Мандрівники- павуки.

Золкий вітер й вологий,
Постелив листопад на траву.
І замітає з стежок і з дороги,
Упавши барвисту листву.

Все, осінні холодні тумани
Спадають на дерева росу,
Ніби дощик гілками стікає,
На пожовклу полеглу траву.

Закравсь Морозець під іній,
Фарбувавши осінню красу.
Та сонячний промінь ранній,
Розтопив на іскристу росу.

Ходить осінь по долах та полю,
Різно барвив сади та ліси.
Нагулявшись вдосталь у волю,
Відпочива під ковдрою зими.
2019.

Джедаєм
випханий з кантини,
доповідаю, ваша мосць:
я у пустелі Татуїна
під світлотінями двох сонць.

Під зад
ударений бурмилом,
я втямив – хоч як не моглось! –
що з нашим темним боком Сили
не світлий свариться, а щось,
у чому
все перемішалось –
і гульбище, і самота,
і пристрастей зірчаста парость,
і еротична срамота.

Це «щось»
присутнє повсякчасно
в корелліанському вині
і в тому, як моргають масно
панянкам дроїди дурні.

Тож, думка вашого експерта
петляє, мов різьбою – гвинт:
це – зброя проти Зірки смерті?..
А чи розмноження інстинкт!?..

Ого!..
Принцеса Лея з дому
вже розмахалась не на жарт
лайтсейбером і макогоном!..
Закінчую. Ваш Вейдер Дарт.

2019

Вітаю небо помахом крила,
Пірнаю у захмар'я загадкове.
Цей дивний світ не створено для зла -
Панує мир, поезія любові.

Ошатні музи чемно гомонять,
Орфеєва сміється щастям ліра.
Нірвана, рай. Блищить озерна гладь,
Сяйнисті віддзеркалює сузір'я...

Втелющились дурниці у главу!
Усе не так! В димах чорнильних обрій!
У снах - живу, вмираю - наяву,
Щоночі душать горло люті мойри.

Перо недовго у руках тримав,
Криваві плями бризнули на зшиток.
В гарматнім громі корчиться зима,
І котрий рік, ані весни, ні літа...

02.09.2019 р.

***
Не зупиняє небо наші жорна.
І писане, і чуване повторно,
а діє як на Раші новина.
Усе, що біле, в Україні – чорне.

***
Йдемо за Україну – і не раз,
і за її енергію і газ...
колоною державної машини
бюрократія атакує нас.

***
Тече вода, наповнює підвал...
Це не валюта, а її обвал.
А гривну відмиває і пакує
теплоенерго і водоканал.

***
Нікого це не гріє й не пече.
Ще буде делегація і ще.
Слуга народу теж уже чекає,
що у його кишеню потече.

***
Чого лише немає на віку.
І ревнощі, і ать твою таку...
Трикутники любовні – піраміди
у першому і енному зв’язку.

***
Хто у Росію – голови нема,
хто у Європу, той не має серця,
але у бацьки, іноді здається,
уже і того, й іншого катма.

***
Проблема України не у тому,
що видно обивателю сліпому —
вона на волю прагне триста літ,
а кацапня вважає, що додому.

10/19

Ти не підліток. Я не дівчинка.
Купка спогадів… Бачиш – час який?
Інші – рубчики. Різні – рівчики.
Не складаються наші пазлики…

01.09.2019

Прийшов жидок і каже : " Лан давай!
Комадують одині селюками,
Хто на землі ні дня не працював,
Не воював за неї з москалями."

Ніколи пустомелею не був,
Я ж - хлібороб, в ріллі до ночі ноги.
Та дід перевертається в гробу,
У сни приходить, сіючи тривоги.

Помер давно. То хай би вже й лежав,
Так ні - за мною приглядає з неба.
З неспокою кричить його душа
І пригинає долу житні стебла.

- Онуче! Розпрягай хутчій воли,
Бери меча й дорубуйся до правди!
Чужим добром гендлює з-під поли
Нечиста сила на верхівці влади!

Як продадуть останній шмат землі,
А заодно й тебе із нею в парі -
Втікатимуть паяци-королі
В офшори, натоптавши грішми ґаври.

P.S.:

А, може, казку цю писав дарма?
Віршар повинен людям нести радість...
Один лиш постріл - упира нема:
Тримай пістолю - нічого боятись.

02.09.2019 р.

Осінні дива́ злива змива,
барви плутає вітер.
Давай, іди – зривай плоди,
розписані золотом літер.

А. Апельсин. Сонця син.
Сік з вогняного чарунку.
Ллється в уста правда густа –
перша з Господніх дарунків.

Бе. Барвінок аж до сніжинок.
Зелена ковдра під білою.
Віночок розплівся, поплив, покотився
з-під білого вельону хвилею.

Ве. Виноград. Божественний сад.
Ґрона рясні у вересні.
Темне вино – на полотно
з ока красного селезня.

Ге. Гриби. Де. Дуби.
Еге-ге-ге-ей! Ґа-аздо-о!
Він заблукав, добра шукав –
з дуба на гриб упасти.

Є – це вже́ плід. Є вічний світ.
Євангеліє, Єва.
Же – жито, і все прожите
жовтим лягло під дерева.

Зе. Земля. Озимі поля.
Зерно загартують морози.
И?! Індик. Клювати звик,
як зерна, мої сльози.

Ї. Їжак не носить рюкзак,
бо на голка́х його їжа.
Йосип йоржем – мов гострим ножем!..
Йой! Йодом на рану свіжу!..

Ка. Калина у лузі достигла.
Терпко, гірко і со́лодко.
Кетяг зриваю, тебе визиваю.
Одпий цеї крові, золотко!

Льон на те́рниці треться, терниться.
Полотняне волосся чеши.
Ге-ен, лелека, остання*, далека.
Ой, виший її, лиши.

Мак у сту́пі, мов зорі вкупі.
У тісто, в макітру – і в піч!
Небо осіннє ще трішечки синє
й смолисте у зоряну ніч.

О! Огірочки. Солоні з бочки,
під чарочку гарно йдуть!
Пе. Перцівку, козацьку горілку,
пани́ на Покрову п’ють!

Ер. Русалку кохаю палко.
Для того й рибалкою став.
Лише під осінь її за коси,
в любов потонувши, – спіймав.

Соняшник сірий тулився без міри
все літо до сонця – і всох.
Звихнулася шийка, його насінинки
дід з бабою лускають вдвох.

Те. Трактор трахкає трактом,
розгублюючи запчастини.
Везе на спині добро чи злидні?
Увесь урожай України…

Фарби розводжу, мов скарб віднаходжу.
Хліб для художника – осінь.
Натуру, пейзажі, ліси-вернісажі
я зберігаю назовсім.

Цибуля. Часник. – І вірус зник,
бо запах надходив з малюнку.
Шпинат. Щавель. – І борщ пливе
зеленою річкою в шлунку.

Юнак розквітав і вірші складав,
і осінь – не на заваді.
"Я, – він признавсь. – У рай прокравсь
і яблук нарвав для Наді."

І Бог сказав: "Ти дав, що мав.
Отримай за це здачі."
І був м’який знак – одна із ознак,
що осінь не любить ледачих.

Осінні дива́ злива змива,
барви плутає вітер.
Давай, іди – збирай плоди,
розсипане золото літер.

1–2 лютого 1995 р., Київ

________________________________
* в одному з варіантів автора: «послідня»

Ще осінь дівчинкою в ластовинні
біжить в сандалях по колючім терню.
У косах чорнобривці, горобині
коралі, згарди - подарунок серпня.

Вже королева, гарна,  загадкова
і золотом хизується зухвало.
В корзинці  зорі, місяця підкова
і блискавиці зоряне кресало.

Напудрена серпанком, малахіту
не шкода їй ні хризантем, ні ружі.
Кидає листя на поталу світу,
під ноги заморозкам, їй байдуже.

Змарніла на очах, так швидкоплинно,
лиш вітровій їй грає на волинці.
П'є яблучний узвар і чай з калини,
гаптує плетиво дощу, сніжинці.

Та несподівано зникає ница,
нові карбує небо вернісажі.
О, осене, вогненна руйнівнице.
Зітліла... У багатті - крупка сажі.

2019р