ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2026.02.13 07:49
Із Леоніда Сергєєва

Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!

Віктор Кучерук
2026.02.13 06:43
Злісні ракетні удари
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.

С М
2026.02.13 03:10
Я – той
Ким він є, так само
Ти – той, ким я є
І ми всі разом

Бачте, свиня
Тікає від ножа
Або летить

Іван Потьомкін
2026.02.12 19:13
Заграйте, Маестро Перельмане ,
«Наспіви циганські» з Сарасате .
А поки настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту в моєму диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на

Сергій Губерначук
2026.02.12 18:03
У джунґлях я на тигра наступив,
і все довкола стало враз смугастим,
цей жах мене злякав і притупив –
сон зник – і в пащі я не встиг пропасти.

На ковзанах лечу по кризі я,
яка вже надломилася на краї;
ось ріже лід, ось-ось підводний яр –

Євген Федчук
2026.02.12 17:32
Серед степу в глухій балці багаття палає.
Утомився, зупинився козак, спочиває.
Коня пустив, хай пасеться – трави у достатку.
Сам сидить та на сорочці пришиває латку.
Вже подерлася сорочка, на тілі зіпріла.
Давно уже козаченьки в похід не ходили.
Нем

Борис Костиря
2026.02.12 11:59
Я піду крізь дощ, і град, і бурі.
Я піду крізь болі лихоліть.
Я піду крізь снігу кучугури,
Щоб пізнати глибину століть.

Я пройду випробування світу,
Пастку сатани, вогонь проклять,
Продерусь крізь зарості і віти,

В Горова Леся
2026.02.12 10:31
Мила подруго, сестро чи мамо старенька й недужа
У холодному домі, де зимно від вікон і стін,
У замерзлому місті, де небо тривогами тужить,
Там усе, що ти мала, поставила доля на кін.

Найрідніші твої опинились у кроці до прірви.
А усе, що бажалос

Микола Дудар
2026.02.12 09:18
Тужать не дужі… очі нужденних…
Боже, байдужі… гори консервних
Дико прикуті, зморені горем.
Прадід забутий без обговорень.
В сходах безсмерття панство панує,
А у конвертах старість сумує…
Тужаться дужі… тож небезпека?
Боже, байдужі… небом лелеки…

Віктор Насипаний
2026.02.12 09:03
Нині в класі про прикмети
Завели розмову:
Що це значить, як знайдеш ти
Враз стару підкову?

Всі мовчать. Один сміється:
- Певно, хитрість є там.
Бо мені чогось здається, -

Лесь Коваль
2026.02.11 22:42
Зима шаліла - її лютий половинив,
прохожі куталися, ковзали і грузли,
а ми щасливі у тенетах хуртовини
стояли осторонь від всіх.
Землею
Тузли.

З твоїх очей на білий сніг летіли іскри.

Ярослав Чорногуз
2026.02.11 19:48
Он засяяв сніг за віконечком,
Пішли іскорки у танок,
Народилося ясне сонечко –
Молодесенький Божич - Бог.

І надворі вже дні погожії,
Знову більшає білий день.
Прибуває нам сила Божая,

Юрко Бужанин
2026.02.11 12:29
Арчі —
мій малий читирилапий друг —
завершив свій ранковий ритуал
на газоні біля під’їзду.
Потім він подивився на мене
цими вологими очима,
у яких —
і любов, і виклик,

Тетяна Левицька
2026.02.11 11:23
Про ідеал, мій друже, не пишіть —
дурман ілюзій в полисках звабливих.
Немає цвіту в змореній душі,
це Вам здалося, що я особлива.

То Ви мене намріяли з пісень,
зліпили із фантазій феєричних.
А я скажу відверто Вам, лишень,

Борис Костиря
2026.02.11 10:18
Чи може бути
обличчя мовчання?
Обличчя у того,
у чого його не може
бути за визначенням.
Обличчя мовчання -
це лице пустки,
це хмара накуреного диму

Артур Курдіновський
2026.02.11 03:35
Невиліковний біль уже не вщухне.
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.

Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,

І Ірпінський
2026.02.11 02:24
На кухні маленькій сиділа зима,
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди

Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?

Олена Побийголод
2026.02.10 21:20
Із Леоніда Сергєєва

Наречена:
Зійди мерщій з фати, підкидьку божий,
не міг взуття почистити до дна!
А я, дурна, проґавила Серьожу,
там хоч свекруха звір, зате одна.

Світлана Пирогова
2026.02.10 19:23
Між нами - тільки тиша і тепло.
Така тонка, прозора невагомість.
Все, що до тебе в серці зацвіло,
переросло сьогодні у свідомість.
Я п'ю твій погляд, наче джерело,
В якому небо відбиває зорі.
І як би нас далеко не несло,
ми два вітрила в золотому

Іван Потьомкін
2026.02.10 18:53
Зло, не покаране належне за життя,
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде

Ігор Шоха
2026.02.10 15:13
А ми існуємо іще
по два боки одної долі...
ти у полоні, я на волі,
попри жалі, душевний щем
до мене линеш ти дощем,
а я до тебе вітром в полі.

ІІ

Микола Дудар
2026.02.10 14:09
У замкнутім колі несемось галопом.
Сил оглянутись бракує чомусь.
І кожен виток засмокчує мохом…
Вигода значить з галопу комусь.
І смокче так липко… Смокчи! — запевняє,
Інакше порвем, розтопчем у слизь…
Народжених в колі — коло кохає
Тому, що навіки

Борис Костиря
2026.02.10 10:05
Ранковий автобус один і той самий
Виходить з імли невблаганно, як час.
Як витязь казковий, виходить із драми,
Аби піднести до фантазії нас.

Ранковий автобус приходить невчасно,
Мов доля, яка заблукала в світах.
Ранковий автобус, як виблякле г

Віктор Кучерук
2026.02.10 07:12
На фото пожовкле дивлюся
І згадую легко краї
В яких потрапляла бабуся
В обійми юначі мої.
Як сонцю весна, довірялась
Теплу моїх лагідних рук
І тішилась щиро помалу,
Що часто гостює онук.

Лесь Коваль
2026.02.09 21:55
Ми колись перестрінемось поглядом
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч

С М
2026.02.09 21:41
закриття сезону
закриття сезону
літо йде
мов недовгий сон
що діяти
закриття сезону

вранці ми не думали про те

Володимир Бойко
2026.02.09 21:19
Кому бракує друзів – вишукує ворогів. У московській мові слова «братство» і «рабство» пишуться по-різному, але сприймаються однаково. Невчасно подана до обіду ложка може обернутися ложкою дьогтю. Московському баранові Золотих воріт не бачити.

Олександр Буй
2026.02.09 20:59
Він приречено жив, бо давно розумів,
Що горітиме вперше й востаннє,
І собою вогонь запалити хотів
Неземного святого кохання.

А у неї із кременя серце було –
Почуття їй були незнайомі.
Що горіння для неї? Воно – ремесло,

Віктор Насипаний
2026.02.09 19:14
У село на місяць бабці
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.

А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?

Сергій Губерначук
2026.02.09 16:51
Ївґа горлала на третій день весілля
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!

Ярослав Чорногуз
2026.02.09 16:39
Вись розчулила весною,
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.

Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові

Марія Дем'янюк
2026.02.09 14:24
«Служу Україні!» — від віку й донині
Слова ці лунають і серце діймають.
«Служу Україні!» — їй, неньці єдиній.
Міцне в нас коріння, родюче насіння.
Традиції, мова, батьків заповіт —
Основа держави на тисячі літ.
Пильнуймо зірко, тримаймося стійко.
Б

Тетяна Левицька
2026.02.09 14:06
В червоній сукні жінка чарівна,
Іще не осінь, та вже не весна.
Красиві форми і смарагд очей
Непересічних зваблюють людей.
Одним здається, що таких кобіт
Гойдає у долонях цілий світ.
Співають херувими в небесах,
Дарує лебедині крила птах.

Микола Дудар
2026.02.09 10:39
Відтепер і дотепер
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.

Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —

Борис Костиря
2026.02.09 10:36
Мовчання, мов кактус в пустелі німій,
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних

Володимир Ляшкевич
2026.02.08 15:58
Тут суто про чесність сприйняття в Старому Завіті, і про дійсні витоки Танаху. Але сама тема розмови і деякі раптові висновки не заперечують потребу пошуку любові в будь-яких наративах. Як то кажуть, - кому що до серця.
Проте з наданих матеріалів могло
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Вадим Структура
2026.02.07

Дарій Стрілецький
2026.02.05

Акко Акко
2026.02.03

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19

Лесь Коваль
2026.01.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олександр Сушко - [ 2019.08.25 17:09 ]
    Карма
    ОбійдемОся без імпрези,
    Бо ми не нація - раби.
    "Свати" вернулися для бевзів
    У ряд видовищ і хлібів.

    Колега мій - ото талантик!
    Відомий ас хвалебних од.
    А от у мене, певно, вади -
    Людва - у нори, я - на фронт.

    Хахлів настромлюю на стилос,
    Нехай пищать (і це не жарт).
    З Росією війна скінчилась,
    Хрещатик зріє гей-парад.

    Чи здатен обманути карму,
    Змінити курс бодай на румб?
    Бо дід труну стругав Абраму,
    А неня Сарі мила пуп.

    Паяц - на трон, а я на варту -
    Таке не марилось і в снах...
    Якщо людина йде у владу,
    То це падлюка - так і знай.

    25 08.2019р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (1)


  2. Ігор Терен - [ 2019.08.25 16:29 ]
    В одному думкольоті
    І мені би – у гаряче небо,
    де ночує сонце нічиє,
    не моє, але у мене є
    і у тебе – дозою плацебо,
    що лікує душі навзаєм.

    Не буває зайвою увага,
    поки є надія і мета:
    у чеканні довшають літа,
    у польоті – вища рівновага,
    у любові – інша висота.

    Ще руками дістаємо зорі.
    Поки у своєму літаку
    оминемо Африку жарку,
    душі хай купаються у морі,
    а тіла – у золоті піску.

    Летимо і досі – невагомі,
    одинокі у одному домі...

    Осінь павутиною снує
    літо, не обтяжене виною...

    Падає за обрії прибою
    не почуте алібі моє.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  3. Вікторія Лимар - [ 2019.08.25 14:48 ]
    Україна
    Гарна, витончена врода
    навіть недругів бентежить!
    Ось тому вони і стежать:
    Як зростали її коси,
    Омивали вранці роси.
    Не зважала на погоду.

    Постать нездоланна жінки,
    Тільки виснажені руки:
    Бо від втрат зазнала муки.
    Аж занадто працьовита,
    Люблячі у неї діти.
    Спалахнуть в очах іскринки!

    Незалежності сторінку
    Пам’ятає Україна!
    Рани болісні й руїни
    прагне швидше подолати!
    А корупцію за грати!
    Правильну знайти стежинку:

    Крокувати нею гідно,
    Захищати землю рідну!

    24.08.2019
    Свидетельство о публикации №119082504409


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  4. Козак Дума - [ 2019.08.25 12:11 ]
    Мій смішний Валентин
    Не засмучуй мене, друже мій,
    корити не берись.
    Не спіши знову ти, друже мій,
    це вже було колись…
    Не сховати похмуре чоло,
    як ідеш до мети.
    Щастя море і серця тепло,
    доброта – це все ти…

    Мій милий Валентин,
    кумедний Валентин,
    сниться обличчя твоє…
    Сміх твій, як серпантин,
    ти кращий із мужчин,
    серце украв ти моє.

    Профіль – мов античний грек,
    в тебе жартів – повний глек!
    А чи звіт віддаєш ти собі?
    Та сумливо все ж мені,
    ти – сонце у вікні,
    мій любий Валентине…
    Свято ти, Валентине!


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.02)
    Коментарі: (2)


  5. Олександр Сушко - [ 2019.08.25 11:54 ]
    Наратив


    До хомута приєднано голоблі,
    Ще років сто виплачувати борг.
    У торбі раку вишептавсь про долю,
    Свистали вчора на горі удвох.

    А бас у мене - чарівне бельканто -
    Заздрівників усіх переказив.
    Пісні мої та вірші-потерчата
    Розбіглися. Зостались гарбузи.

    Сховав у клуні якнайдалі крила,
    Вологі від роси країни Оз.
    Харизма скисла, гонор вкрився пилом
    І допікає остеохондроз.

    Держак лопати із осики в моді -
    Годиться для віршарських п'ястуків.
    Копаю тиждень бульбу на городі,
    Зсипає муза бульбу у мішки.

    25.08.2029 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  6. Віктор Кучерук - [ 2019.08.25 08:00 ]
    * * *
    Г. С...
    Запах трав і барви квітів,
    І пташині голоси
    Надають струмінню літа
    Неймовірної краси.
    Шум пробуджених світанків,
    Тиша сонних вечорів, -
    Такт у такт безперестанку,
    Наче двох єдиний спів.
    Світлі дні і теплі ночі,
    І кохання без країв, -
    І твої щасливі очі,
    Що задивлені в мої...
    16.08.19


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  7. Тамара Швець - [ 2019.08.25 04:51 ]
    Шахтар – професія героїв...
    Шахтар – професія героїв,
    Без перевершення скажу,
    Щоб чорне золото добути,
    Треба глибин землі сягнути,
    І кожну мить ризикувати,
    І не боятись лаву брати,
    Ті відчуття і почуття,
    Які свідомо, в кожну мить,
    Тому й душа його тремтить,
    І що не раз допомогає,
    Терпіння, сили добавляє,
    Те , що сім'я завжди чекає,
    І Боженьку про це благає…2009
    На фото - мій малюнок.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Володимир Бойко - [ 2019.08.24 21:35 ]
    Катаклізм
    Клята клізма катаклізму
    Позбавляє оптимізму,
    Артналіт метеоризму
    Розриває на шматки.

    Джерело метеоризму –
    Підлий збудник ботулізму,
    Пороздовбував харизму,
    Попсував усі зв'язки .

    Чорна смуга песимізму,
    Наче привид комунізму,
    Будить вживані русизми –
    Трирівневі матюки.

    Пострах націоналізму –
    Виправдання конформізму,
    Коливання пацифізму
    На межі ідіотизму,
    Сподівання деспотизму
    І залізної руки.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (3)


  9. Ігор Федів - [ 2019.08.24 12:42 ]
    Суперечки
    А чи уміємо ми істину шукати,
    Коли свої озвучуємо аргументи,
    І опонентів варіанти оминати,
    Не помічаючи, що цінні є моменти?
    У силі голосу, до хрипоти волати,
    Але нової не чути пропозиції,
    Як не погодилися, силою ламати,
    Аби вигідні утримати позиції.
    А чи не ефемерна істина у криці?..
    Її розвіює, як ранішні тумани.
    Чи буде чистою, прозорою криниця,
    Яку уперто захищали, як барáни?
    Свою нав’язуючи абсолютну правду,
    Не віримо у те, що можна помилитись,
    Коли слова перетворили у кувалду,
    В руїні істини є ризик опинитись.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  10. Світлана Майя Залізняк - [ 2019.08.24 12:45 ]
    Про сад любові
    Муж писав про любов шалену,
    від повторів товстіли файли.
    Змалювавши силу-силенну
    поз, осель, піднявсь аж на яйлу.

    А насправді - зваривши гречки,
    з'ївши кусень сальця рудого,
    мацав лиш зашкарублі течки,
    м'яв боки голубого дога.

    Пес кусав за брудну штанину,
    тяг поета за ближні дачі.
    А дружина шептала: ..."гину";
    стріла зрештою бомжа-мачо.

    У поетиці - ні бельмеса.
    Та в саду - цілком зрозуміло -
    вдовольняв її неотеса,
    а законний мережив біло.

    24 серпня 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  11. Тата Рівна - [ 2019.08.24 11:35 ]
    про сутність речей
    І.
    поки інші пишуть вірші крокуючи й колупаючи пальцем у носі —
    я згораю не встигнувши впасти —
    щосезону в мене — літературна осінь
    і будинки із пенопласту —
    сто покоїв — домів глухого Гойі
    муки вибору Ноя
    та дві фури гною з компіляцій і копіпасту.

    IІ.
    я прокидаюся кожного разу коли читаю(ть) вірші
    щоб умерти від сорому чи тиші
    не можу писати не писати не можу
    але ви — не пишіть! —
    залиште по собі спокій дітей із онуками
    запилені серванти з неоМадоннами
    захаращені комоди забиті поламаними телефонами
    шнурами зарядних пристроїв батарейками й візитками
    непотрібних людей
    світ переповнений пластиком та ідеями
    тому він гине від пластику ідей

    ІІІ.
    Еразм Роттердамський точно мав виразку
    й не мав оргазмів
    бо мислення — процес руйнівний з якого не глянь боку —
    сумніви напір архетипів стереотипні штампи
    паузи внутрішнього діалогу
    роздуми — похвала Глупоті найвища
    ці вправи не допомогли навіть Богу
    прямий доказ — усі відомі епохи
    події історії містифікації тліну
    в яких свище вітер розчарувань
    тому —
    не роздумуйте
    ні про погане ні про хороше —
    лише гроші й соціальна стабільність
    сексі гроші —
    погляд в чужі спини слина жаги
    й можливо ви не уникнете пострілу в спину
    але позбавитесь смерті від нудьги...

    ІV.
    їх у мене дві — морська царівна та упирівна
    серцево- судинна й душевна ла‘ди
    страшна одноока смішна хромонога
    перша голубить чорта друга боїться Бога
    та часто змінюють на цій вахті одна одну
    ілюструючи дуальність світу й хиби пози
    бо позери незмінно тонуть упавши в гівно
    ніби у хвилі лебединого озера
    під звуки гімнів чи романтичної балади

    їх у мене дві — від натовпів бандерлогів
    ховаються — перша в глибинах друга у тіні
    довічні мої обидві — це вирок дару
    птах розіп‘ятий на небі — доля пташина
    там його самість пустки його — вершина
    двоє у мене їх — віра й розум —
    ще необтяті пишні —
    розгорнувши — лину до птаства
    розкинувши ніби руки —
    спускаюся годувати змілілу паству

    дві їх у мене — перша боїться чорта друга голубить Бога
    два їх у мене — не дають упасти

    (с) Тата Рівна, 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  12. Петро Дем'янчук - [ 2019.08.24 10:44 ]
    КЛЯТВА
    Сльозою на твоїх очах
    Я завітав в видінь обійми...
    Душею на семи вітрах
    Зустріну вечорові схили

    Любов*ю у ручай струмках
    Розквітнуть трави медоноси
    Я поряд , солов*я піснях
    Лунатиму в душі душею

    Плекаю чисте почуття
    Чекаю на таку нагоду
    Щоб ти в мені була жива
    Єдиною - небес журбою


    Сльозою на твоїх очах
    Я розгорнусь в твоїх обіймах
    У долі - на семи вітрах
    Душа моя тобі покірна.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  13. Петро Дем'янчук - [ 2019.08.24 10:27 ]
    АРМАГЕДОН
    Така здавалося проста -
    В сімействі виникла проблема
    Сховала баба бутль вина -
    Ось де ? Вона не пам*ятала

    Слідкує дід із - за угла -
    Кліпає оком ,так жалкує
    Куди так притулить могла ? -
    Хоч аромат той добре чує

    Так хвилювання він вдає -
    Що баба вже склерозу вірить
    А сам усе в город снує -
    Щось на одинці метикує

    баба момент цей встерегла -
    Давай у голос говорити
    Мабуть прорахувалась я -
    Сама за ним спостерігала

    Дід в гарбузинні сам присів -
    Понишпорив навколо себе
    Тільки винця як націдив -
    Над головою стало темно

    Ой ! А я тут по укропчик -
    Борщик потрібно засмачити
    Та бачу маєш вже окоп -
    От буде де заночувати

    Була розмова довга та -
    Точніше ніч в Армагедоні
    Летіла сказом лють - гроза -
    Реагували бігом коні

    Гірким те стало і вино -
    Дідова хитрість заікала
    Чудить по звичці казна - що -
    Вся у полоні його вада.




    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  14. Віктор Кучерук - [ 2019.08.24 06:01 ]
    * * *
    Г. С...
    Коли, всміхаючись привітно,
    Ти віддаєш себе мені, -
    Я, наче сад весняний, квітну,
    На подив друзям і рідні.
    І вже ніяк не приховаю,
    Найзаповітніше моє,
    Те почуття одне безкрає,
    Що сил і віку додає.
    Тож прагну втілити у слові
    Яскравий блиск і звук дзвінкий
    Цієї дивної любові
    На всі серця, на всі віки...
    15.08.19


    Рейтинги: Народний 6 (5.61) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (2)


  15. Тамара Швець - [ 2019.08.24 05:47 ]
    Рідний дім - ти, Україно
    Рідний дім - ти, Україно,
    Хто живе, хто народився,
    І з тобою поріднився,
    То вже мабуть, на роки,
    З тобою зв'язані стежки.
    Як мріють всі про процвітання,
    Про силу, міць – без коливання,
    Про те, що будеш, як колись,
    Своєю велич'ю гордитись.
    Потрібні всіх порозуміння,
    Для кого рідна Україна ,
    Бо вона, мабудь як дитя,
    Яке, від кожного чека,
    Поваги, ласки, допомоги,
    Щоб не залишилось тривоги… 2009
    На фото – мій малюнок.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Олена Побийголод - [ 2019.08.23 18:01 ]
    1940. Станси (уривок)
    Із Анни Ахматової (1889-1966)

    В Кремлі не йде життя – Петро це певно знав,
    там звірства древнього іще кишать мікроби;
    Бориса дикий страх і всіх Іванів злоби,
    і самозванців чвань, і брак народних прав.

    (2015)


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.56) | Самооцінка 5
    Коментарі: (10)


  17. Юлія Радченко - [ 2019.08.23 18:37 ]
    Кування німих зозуль
    Мій любий, Ви, певно, забули, що я вже чужа й вже ніколи до Вас не прийду.
    Відтоді, як це зрозуміла, ніколи Ваш дім не здавався таким ще великим...
    Та третя зозуля з моєї старої верби знов мені накувала біду.
    Була вона дуже самотня, німа, її голос тремтів і зривався до крику.

    А Ви все мовчали. Й охрипла від крику вже й друга зозуля моя на вербі.
    І перша навіки замовкла, знесилена цоканням стомлених ходиків кволих.
    Я Вам залишаю на згадку ім'я своє на підвіконні і осінь. Собі ж -
    Дощі у волоссі й обіцянку не озиратись та не повертатись ніколи.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  18. Ірина Залюбовська - [ 2019.08.23 17:08 ]
    Плаче - болить
    В зелені з`єднані золото й просинь.
    Серпень! Цей місяць хворіє на осінь.
    Осінь стрілою крізь серпень летить:
    плаче - болить.

    Вмите росою, туманом повите,
    прийде замріяне бабине літо.
    Осінь струною у небі дзвенить:
    плаче - болить.

    Ось і дощі! Горобиної ночі
    як і закрию я стомлені очі,
    спати не буду, бо серце не спить:
    плаче - болить.

    Знаю: однині й навіки зі мною
    осінь - стрілою, струною, сльозою.
    Світу не бачу! Забути на мить!
    Плачу. Болить.

    2000


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  19. Нінель Новікова - [ 2019.08.23 15:39 ]
    Маленька чорна сукня... Якiв Баст
    Накотяться хвилі душевні з таємних глибин
    І м’яко затихнуть, впадаючи в лагідну сутінь.
    Народжена ніжність, фарбована в аквамарин,
    Плете візерунки на чорній кримпленовій сукні.

    Зариюсь щокою у гриву розпущених кіс…
    Вдихну аромати п’янкої знемоги парфума.
    Незримо відпустить страховки таємної трос.
    Ми разом. Удвох. Ми кохаємо. От і вся дума.

    Чарує японське в розкосих і темних очах
    І усмішка в рисах тонких пустотливо блукає…
    В пітьмі накриваю своїм поцілунком уста,
    Продовжити муку солодку ще трохи бажаю…

    Я весь розчиняюсь в тобі. В насолоді тону.
    Уміло веду у чутливому танці прелюдій.
    Із місячним променем лину у казку ясну,
    І стукає серце, мов залпи гарматні, у грудях.

    Рука ніжно гладить плече і по спині веде,
    А ти пригортаєшся міцно і стогнеш в обіймах.
    Було це давно. Та мені все на згадку іде
    Парфум «Може бути» і застібка сукні надійна…

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  20. Марія Дем'янюк - [ 2019.08.23 14:47 ]
    Світань
    Місяць-серп бере у руки нічка,
    Буде зорі в темнім небі жати,
    Ще палають ясно зоресвічки,
    Та пора світанок сповивати.

    Вже ранкова сонячна заграва
    Світ до себе ніжно пригортає.
    Доторкнусь до неї шанобливо:
    Світло наші душі сповиває...

    Сніп рожевий зорей світоясних,
    Хай угледить ясночолий ранок -
    Сяєво думок, надій прекрасних
    Золотитиме оселі ґанок.



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  21. Віктор Кучерук - [ 2019.08.23 13:26 ]
    * * *
    Я іду, обтяжений роками,
    Втомлено радіючи життю, –
    І щораз дивуюся без тями
    Кожному новому відкриттю.
    Скільки їх, неждано й безупинно,
    Видимими робиться мені
    В час оцей, коли роки повинні
    Погасити тліючі вогні
    Нещодавніх сподівань і прагнень
    Новизни і добрості подій, –
    Та нове приваблює і тягне,
    І лише прискорює хід мій.
    14.08.19


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  22. Сергій Губерначук - [ 2019.08.23 12:20 ]
    Гімн Президенту України
    Коли кордони розривали Україну,
    єдиний розділяючи народ,
    з громади за́вжди піднімалася людина
    і рятувала від лихих негод.

    За нею йшли вперед, їй вірили, бо знали,
    що Україна в нас – на всіх одна,
    що той, якого люди більшістю обрали,
    встановить мир, і відійде війна!

    Чи то у княжий час, за ге́тьманства чи панства,
    чи то в роки імперій, орд чи рад –
    з народу за́вжди справжній лицар піднімався,
    щоб повернути незалежний лад.

    Нерідко гинули в борні святі герої,
    та нашу пам’ять не розбити вщент!
    І на фундаменті історії старої
    постав наш Український Президент!
    _______________________________
    Приспів:

    Президент України –
    наша гідність і слава!
    Перше слово країни
    і обличчя держави.

    Хай лунатиме за́вжди
    вільний голос людини!
    Є апостолом правди –
    Президент України!
    _______________________________

    Не раз останньою надію обирали,
    коли планета гинула в диму.
    Все ж, незалежність ми без воєн відстояли,
    свободу всю довіривши йому.

    Нас до майбутніх ер ведуть далекі гони
    по українських вистиглих житах.
    Йому вручив Господь ключі для охорони –
    тризубий герб і синьо-жовтий стяг!

    Бо доля нації робити і творити
    історію сьогодні й повсякчас,
    а Президент хай вознесе молитви
    за нашу Україну і за нас!
    _______________________________
    Приспів.

    12 вересня 1999 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 288–289"


  23. Тетяна Левицька - [ 2019.08.23 11:41 ]
    Зусилля

    Коли не шукаєш - не знайдеш тоді.
    Ніхто не озветься на біль і поразку.
    В чужім пересерді, в байдужій юрбі
    у саван закутати долю не важко.

    Без скиглення, смутку пустих нарікань,
    усіх не вини ти в своїх долепадах.
    Зри в корінь падіння, розверзлася твань
    у власних руках твоїх сонця лампада.

    Ти справжня основа усіх своїх бід
    і не виправдовуй себе перед небом.
    Упав, то вставай йди крізь полум'я, лід,
    жахи поборов - все залежить від тебе.

    Натер мозолі, чи жага дістає -
    шукай джерела, святість, мудрість у слові.
    Роздай щедро Данкове серце своє
    добру, милосердю, нідії, любові.

    Не стій на краю, в пеклі світла нема,
    униз не дивися тримайся за погляд.
    Відкрий очі світу - прийшов недарма,
    життя діаманти знаходяться поряд.

    Ти здатен здолати усе, навіть - смерть!
    Підняти вершину зусиллями волі.
    Та смертній людині не скориться твердь.
    Ій Богом не стати, ніколи, ніколи!
    2019р


    Рейтинги: Народний -- (6.21) | "Майстерень" -- (6.3)
    Прокоментувати:


  24. Сергій Губерначук - [ 2019.08.23 11:09 ]
    Відчинивши місячне віконце...
    Відчинивши місячне віконце
    і тумани випивши до дна,
    відкусила ніч окраєць сонця.
    Народилась зірочка одна,
    а за нею інші покотились –
    запалили весь Чумацький Шлях,
    а поодинокі засвітились,
    як волошки в росяних полях.
    Відлетіла пісня солов’їна,
    розлилась між небом і селом.
    Спи, моя пташина Україно,
    я до тебе пригорнусь чолом…

    15 березня 1988 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«Усім тобі завдячую, Любове...», стор. 261"


  25. Олена Малєєва - [ 2019.08.23 07:49 ]
    Літо
    Ластівка впала з неба
    Десь за оті кущі...
    Не знаю, чи жити треба
    Отак навпростець, мерщій.
    Вітер волоссям хапати,
    Спраглі шукати вуста,
    А по ночах рахувати
    Рудих слоненят до ста.
    Не знаю, чи правильно?..мрію
    Ховаю в своїх зіницях:
    Від чого і хто радіє
    Кому і яка різниця?
    Долоня в долоні тепла,
    Сонце цілує в носи...
    Щастя своє кришталеве
    Не відпускай, неси.
    Там, у кутку, під ковдрою,
    Дрімає ведмедик Тедді.
    І снить се: ласують медом
    Друзі його ведмеді.
    До грудня він так побачить
    Чимало чудових снів,
    Допоки його не збудить
    Веселий різдвяний спів.
    Та літа ще так багато,
    Як яблук в сільських садах,
    І буде воно достигати
    Ластовинням на наших носах!


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.34)
    Прокоментувати:


  26. Олена Малєєва - [ 2019.08.22 22:13 ]
    Тане морена...
    Тане морена...
    Музика дивна.
    Ти, мов струна.
    Я неземна, я навіжена
    Дивна, скажена.
    Твоя. Одна.

    Ти зовсім близько.
    Я відчуваю
    Вірші до тебе, музику, сни...
    Я відчуваю сонце в кишенях
    А що відчуваєш
    Ти?

    Гаряче, гаряче...
    Літо палає
    А на душі непідкорене небо!
    Лине голубка... ластівка вільна...
    Пристрасна чайка...
    Лину до тебе!

    Не прокидайся, не зупиняйся...
    Сон чи не сон не зважай.
    Це не мине, я не вірю. Ніколи.
    Синій метелик...
    Трави довкола.
    Райдуга і водограй...

    22.08.19


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.34)
    Прокоментувати:


  27. України Сокор - [ 2019.08.22 20:40 ]
    Загублена доля
    В думах сиджу на високій скалі.
    Чому так важко на серці мені?
    Як розрадить, де радість знайти?
    Щось мені каже:- Скоріше злети!

    “Вітер легенький мене підхопи”!
    Серце завмерло, злякавсь висоти.
    Лину у простір, ніби я птах.
    Божу молитву тримав я в руках.

    Молюся, признав каяття.
    Просив у Бога продовжить життя.
    Щоб мене скоріш приземлив:
    Боже, прости мене, що я згрішив.

    Та вітер мене до хмар підняв,
    А я усе дужче руками махав.
    Майнули внизу поля й ліси,
    Такої в житті я не бачив краси.

    Цього не бачив як пішки ходив?
    Хто моє серце байдужим зробив?
    Це ж Україна! Це радість моя!
    В небі шугають вітер і я.

    Аж он я бачу чорніє байрак.
    Там у байраках, там щось не так.
    Ніби веселка в росі виграє,
    Там ніби сонце, що вранці встає.

    Злинув до низу як ворон, як грак.
    На межі опустивсь, де поле й байрак.
    Схили байраку терном зросли,
    В терні дівчина земної краси.

    Хто ти, дівчино, де хата твоя?
    Як ти попала у терни сама?
    Квітковий віночок добре зів'яв,
    А смужки барвисті вітер зірвав.

    Ти така гарна, така красна.
    Чому у тернах застряла коса?
    Чому ти не в полі там, де квітки,
    А в кущах, там колючки?

    Мати моя - ненька Вкраїна.
    Доля я ваша, з обличчя – людини.
    Не можу зустріти героїв - братів,
    Що мене боронили сотні віків.

    Тепер зосталась, немов сирота,
    Людям на очі зійшла сліпота.
    Знати не хочуть, що вони в біді,
    Мені залишили терни одні.

    Люди забули своїх богів,
    Добре шанують своїх ворогів.
    Клич мій не чують, не бачать мене .
    Бачать в собі вони тільки себе.

    Моя домівка - квітучі лани,
    Шумні діброви, широкі степи.
    Сивий Дніпр, річки і пруди,
    Гаї калинові, вишневі сади.

    Там де плугар з піснею йде,
    Воїн дитину за руку веде.
    Там, де в домівках щаслива сім'я.
    Я ваша доля, і там житиму я.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  28. Любов Бенедишин - [ 2019.08.22 12:51 ]
    (Роз)минання
    Якщо не вчора, не сьогодні -
    тоді колИ ще?

    ...Зненацька виринув з безодні,
    на смуток ближче.
    Душа тремтить
    шалено-рвійно:
    чи в рай, чи в пекло.

    - Привіт!
    - Привіт...

    ...Живи спокійно.
    Я вже далеко.

    20.08.2019


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  29. Тетяна Левицька - [ 2019.08.22 12:20 ]
    Прислів'я
    Де двоє там рада, де третя, там зрада.
    Знайшлося б корито, а свині знайдуться.
    Вродилася квітка - душиця, відрада,
    та гичкою, рястом до сонечка пнуся.
    ----------------------------------------
    Знов у самітню тишу кутаю гріхи,
    ще небеса втрачати не готова.
    Думки ядушливі, настирні реп'яхи -
    не відчепитися від них. Полова!

    Ні Богу свічечка, ні чорту кочерга,
    десь поміж двох вогнів посередині.
    Холодним протягом по килиму нудьга
    цілує п'ятки ніг душі віднині.

    Чому чужу біду руками розведу -
    свою не прикладу і до стигматів?
    Життя, мабуть, ще не навчило у саду
    на ті ж граблі щораз не наступати.

    Ходила потай до криниці без відра,
    та в решеті водиці не наносиш.
    Солодкий плід не вродить яблуня стара,
    хоч, як її не напували б роси.

    Та я рубаю гілку на якій сиджу.
    За солод ночі, дні гіркі надходять.
    Зима скінчилася, рушаю за межу,
    де світ новий ясним барвінком сходить.
    2019р





    Рейтинги: Народний -- (6.21) | "Майстерень" -- (6.3)
    Коментарі: (4)


  30. Олена Побийголод - [ 2019.08.22 12:35 ]
    1920. Поеза урядові (уривок)
    Із Ігоря Сєверяніна (1887-1941)

    Той уряд, що нацьковує цензуру
    на мислячих, - повинен впасти вмент, -
    отак, як виставляю я цезуру,
    щоб владу відокремити ущент.

    Якщо ж суспільство нехтує огидно
    пригнічуванням геніїв своїх -
    воно такого уряду і гідне,
    й повік йому спокутувати гріх!

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.56) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  31. Ніна Виноградська - [ 2019.08.22 11:06 ]
    Дідусь у метро


    Єгорові Кабаненку, моєм удідусеві

    Ця посмішка сільського дідуся
    І пишновуса, і весела й щира.
    З-під картуза душа відкрита вся
    І сині очі, що сама довіра.

    Сидить в метро, зіпершись на ціпок,
    Міцна статура, вузлуваті пучки.
    У кошику старенький рушничок
    Ховає подарунки для онучки.

    Бабусині тепленькі пиріжки,
    І молочко, і яйця, трохи сиру.
    У пляшці свіжозібрані вершки
    Везе маленькій у міську квартиру.

    Дідусь сидить, за ним же цілий світ
    Голодомору, воєн, перемоги.
    Та сила є у вісімдесят літ,
    Хоч пів-Європи проходили ноги.

    У кітелі старому, що з плеча
    Чужого, бо йому затісно трішки.
    Штани в лампасах — бідності печать
    На дідусеві, що неначе з книжки

    Зійшов сюди, а болі і жалі
    Зостались там, в далекому минулім.
    А на обличчі, наче на землі,
    Прооране роками не заснуло.

    У посмішці відбилася душа —
    Води краплина, мовби із джерельця.
    І так привітно пити із ковша
    Душі святої, золотого серця.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  32. Сергій Губерначук - [ 2019.08.22 11:02 ]
    Фенікс
    Повертаються тіні, голосить луна,
    сірі звірі збираються по́ночі,
    десь у лісі думок є стежинка одна,
    по якій ти шукатимеш помочі.

    З купки попелу Фенікс зорею злетить –
    несподівано Божою іскрою –
    ти усе зрозумієш на деяку мить,
    мов молитвою станеш розкритою.

    Ти оціниш цю мить понад міру життя,
    ти зіллєшся, мов золото з променем,
    ти питатимеш по́тім: "Це я, чи не я?"
    і народишся вдруге за спомином.

    2 серпня 2001 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 165"


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.22 08:16 ]
    Пристрасть
    Чи долею обом так суджено?
    Як довго буде це тривать?
    Вона – заміжня, він – одружений…
    Під ними вже горить… трава.

    Життя усе – неначе танго їм.
    А він рвучкий, вона – легка.
    Сплелися пристрастю останньою…
    І закипає океан.

    Немов нога ступає голая
    У смерч роздмуханих вугіль.
    Й спалахує раптово полум`я
    В очах в обох – жагучий хміль

    Відлунює солодким стогоном…
    І світ немов навколо щез.
    Зіниці голубіють вогником,
    Ним прискають аж до небес!

    21 серпня 7527р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  34. Серго Сокольник - [ 2019.08.21 23:26 ]
    Перший осінній дощ
    Осінній перший дощ... І наче
    Нема ні смутку, ні війни...
    І бідна мати не заплаче
    Над тим, хто землю боронив,

    Хто не повернеться ніколи,
    Неначе сонячне тепло...
    Немов одквітла матіола,
    Цей споконвічний епілог,

    Прописаний каламом долі,
    Квітчає небо пелюстка-
    ми... Перший дощ, осінньо-кволий,
    Сльозою матері стіка...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2019
    Св. №119082108904


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  35. Ігор Федів - [ 2019.08.21 18:38 ]
    Пошук
    Шукаю мотивацію у морі суєти,
    Енергію на дріб'язкове витрачаю,
    Але удачею сіяє небо не мені,
    У землю дивлюся, її не помічаю.

    Втішаюся синицею малою у руках,
    Мету досягнуто і маю почивати,
    Але у небі високо літає синій птах,
    А я добуте не бажаю утрачати.

    Коли угору очі від земного відірву,
    Погляну на зорю обвиту таїною,
    І у політ за птахом свою мрію відпущу,
    То подолаю мури зведені журою.

    Лишаючи позаду марноту і суєту,
    Я відкриваю обрії нові у долі.
    І як у дії подолаю першу висоту,
    Отримаю у подарунок крила волі.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  36. Петро Скоропис - [ 2019.08.21 12:09 ]
    З Іосіфа Бродського. На століття Анни Ахматової
    Сторінку і вогонь, колосся і жнива,
    сокири лезво і утятий нею волос –
    Бог береже усе; а над усе – слова
    любови і прощень, як особистий голос.

    В них б’ється рваний пульс і чути кости хруст,
    і заступ гупотить; розмірні, глухуваті,
    бо це життя – одне, вони зі смертних уст
    дохідливіш звучать, ніж у горішній ваті.

    О, Величе Душі, – уклін через моря,
    за те, що їх знайшла: тобі, і праху жменьці,
    спочилій у землі завдячених вірян
    за мови Божий дар у німоті вселенській.

    -----------------


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  37. Олександр Сушко - [ 2019.08.21 11:09 ]
    Сни


    Вві сні кричав. Шептала жінка: - Годі!
    Та скільки ж можна! Господи, прости!
    ...юдоль печалі снилася усоте -
    Шеренга трун, могильних ям, хрестів.

    Кацап - не друг, а шкуродер безжальний,
    Ординець лютий, а не добрий гість.
    Брати мої розтерзані стогнали,
    Гриміло в небасах: - За нас помстись!

    Тече у венах кислота безсилля,
    Здригається від муки плоть слаба.
    Бо я - без ніг! Понівечено крила!
    Зосталася лиш рисяча злоба.

    Сідає сонце за червоні маки,
    Дружина шепче: - Муже мій, засни...
    Я у бою. Зубами рву горлянки,
    Не справжній, а уявній кацапні.

    21.08.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  38. Вікторія Лимар - [ 2019.08.21 11:40 ]
    Кривавий слiд
    (За мотивами телесеріалу «Величне століття»)

    Кущі, каміння, квіти, друзі
    застерігали: ти не йди!!!
    Благання чулись не байдужі:
    Не наближайся до біди!!!
    Відсторонити, захистити
    Всі намагалися його:
    ВІН – їх надія й має жити!
    Та не судилося того!

    Не врятуватися від долі!
    Та ще й закляті вороги:
    Підступні кроки їх поволі
    здійснити задуми змогли!
    Безвинна жертва заколоту
    покинула брехливий світ!
    Тим, хто здійснив брудну роботу,
    Тримати перед Богом звіт!

    Історія часів минулих…
    Лежить на ній кривавий слід,
    Що й загартованих розчулить,
    Хоча пройшло немало літ.
    Перегортаючи сторінку,
    Забути хочеться сумне.
    Позбутися поганих вчинків
    І зло, дасть Бог, нас обмине!

    21.08.2019
    Свидетельство о публикации №119082103669


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  39. Сергій Губерначук - [ 2019.08.21 11:06 ]
    Заповідник
    Озеро.
    Човен.
    Глибока вода.
    Біле латаття
    пливе в серпанку.
    Сонце розсохлось,
    за світ загляда,
    обрієм зрізане, ніби рубанком.

    З берегу вільхи, мов діви старі,
    глянуть у воду – і знов одсахнуться,
    їх сережки при осінній порі
    з блиском дешевим…
    і не́ продаються.

    В їхніх верхів’ях живуть голуби,
    й тиша повітрям тонесенько дише…
    Лебідь зірве́ її з висі – в глибінь
    й біле, як лілії, пір’я облишить.

    Дробом свинцевим уражено дух,
    щастя забито з чиєїсь рушниці!,
    літо летить, мов розстріляний пух,
    падає, падає в лапи до вбивці…

    Як заповідно буває без нас,
    риба нелякана в озері грає.
    Опісля битв
    переможений час
    разом з птахами
    і нами
    вмирає.

    22–23 серпня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 67"


  40. Іван Потьомкін - [ 2019.08.21 10:09 ]
    Пройда


    Він добре зна: не здатен я на помсту.
    З його шляху камінчик кожен підберу,
    Аби котримсь він не пожбурив потім.
    Що жодним словом я не прохоплюсь,
    Коли, бува, спитають: «Хто він?»
    «Довідайтесь самі»,- скажу натомість.
    Та помсти все ж уникнуть не вдається,
    Коли його на місце ставить доведеться.
    Всім арсеналом починає мстить:
    Слух несусвітній потайки розносить,
    Щоранку до начальства із доносом мчить...
    ...Та знаю – це допоти, допоки не настане мить,
    Як обійтись без мене він ніяк не зможе.
    Віддам тоді свій присуд крижаний:
    «Звертайсь до тих, кому ще не нашкодив.
    А я збиратиму камінчик кожний».



    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  41. Олександр Сушко - [ 2019.08.21 09:56 ]
    Полегшення


    В групі цій обожнюють любов,
    Хай не справжню - та з ліричних віршів.
    Почитав - розплакався, їй бо!
    Бо чутливий, серце вельми ніжне.

    План такий: сідай на табурет,
    Умикай комп'ютера-шайтана.
    Тортик в зуби - й хутко в інтернет,
    В купелі сльозавій приймеш ванну.

    Кожен в групі у страшній біді,
    Так горюють, аж діймають зляки.
    Крекчуть від розпуки молоді,
    Підвивають у літах панянки.

    Я, сестриці, хоч і не аед -
    Розбираюсь у ревучім хорі:
    У мужів сльоза - гречаний мед,
    А у мавок світла, аж прозора.

    Виплакав і горе, і біду,
    Млость пощезла, із журбою квити.
    Голова звільнилася від дум,
    Настрій пречудесний! Буду жити!

    21.08.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  42. Тетяна Левицька - [ 2019.08.21 08:32 ]
    Не кличу
    Не кличу темні ночі -
    самі приходять нині.
    Лякають поторочі,
    але світанки сині
    знов розганяють хмари,
    і огортають душу.
    Не тільки про стожари -
    про біль писати мушу.
    Очей не затуляла
    від смутку і утрати,
    а розправляла крила,
    коли  вели на страту.
    Збирала на обніжках
    своєї долі зерня.
    З роси, сльози у віршах
    черпала  я натхнення.
    Не відокремить зливи  
    від серця, неба, поля.
    Таке життя мінливе -
    ясне і сивочоле!
    В нім смерть  і воскресіння
    несуть бурхливі води.
    Ніщо без потрясіння
    на цій землі не вродить!
    2019р


    Рейтинги: Народний -- (6.21) | "Майстерень" -- (6.3)
    Прокоментувати:


  43. Олексій Кацай - [ 2019.08.20 19:45 ]
    Квартал
    Іду,
    ледь стримуючи шал,
    по влучно зламаній прямій,
    яка окреслює квартал
    моєю тінню, а у ній –
    пітьма,
    в якій сховавсь крутій,
    що всі прямі усіх надій
    зламав уранці крадькома.

    Я вдень
    цього не зрозумів.
    Я хихотів у точці мрій,
    у точці сходу нульовій,
    в день ідучи, не як у бій
    за сонце в висі голубій,
    а як на свято гультяїв
    у зоні штучно світловій.

    Це штучне світло –
    диво з див
    для всіх окреслених дворів
    кварталу, де будь-хто чужий –
    а як сміхун, то й поготів! –
    згасити сяйво може вмить,
    перетворивши в хуторів
    кавалки хмарочосів нить,
    що вже шибками лиш горить.

    І враз у вечоровій млі
    ізникне почуття широт,
    а семафори й ліхтарі
    новий квартальний поворот
    для вулиць вкажуть і вітрів.

    Втім, не вітрів, а протягів,
    які вертаються туди
    в юрмі квартальних сміхунів,
    де починаються сліди
    моєї тіні, а з боків –
    ізнов ні вулиць,
    ні вогнів…

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  44. Олена Побийголод - [ 2019.08.20 14:08 ]
    1920. Дві Росії (уривок)
    Із Василя Олександрівського (1897-1934)

    Біле розложисте поле,
    віхи край довгих доріг;
    серце від смутку та болю
    я захистити не міг.

    Млиста негода злоститься...
    Скільки триватиме це?
    Чорна загострена птиця
    креслить у вітрі кільце...

    Русе блідава! Де саме
    норов захований твій,
    поза якими лісами
    піниться буйства напій?

    Хто у диявольській требі
    п’яну тебе вколисав?
    Світлої усмішки в тебе
    зроду я ще не вбачав...

    Крізь напівморок неволі
    я тільки й бачити міг:
    біле розложисте поле,
    віхи край довгих доріг...

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.56) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  45. Олександр Сушко - [ 2019.08.20 11:24 ]
    Ти хто?
    Я для кошерних гоїв, мов шпичак,
    Бо наскрізь бачу їх гендлярську вдачу.
    Малеча перестрибує рівчак,
    А хохлачок через державу скаче.

    З м'ясцем-сальцем на ярмарок спішить,
    Ярмолку й пейса бгаючи під шапку.
    Відкрийся, друже! Скинь тягар з душі!
    Вдягни на день хоча би вишиванку.

    Одказує: - Судить мене не вам!
    Я маю право теж на теплу ванну!
    Як буде зиск - продамся ворогам
    І чужину розхвалювати стану.

    З кацапом воювати годі! Мир!
    Пора дружити. Честь і гідність - плата.
    З нас двох я - чесний. Ти ж бо - лицемір,
    Слова гарячі - циніка бравада.

    І день - не день, і ніч - не ніч, а мла,
    Побито глеки спокою і тиші.
    О, мій земляче! Богові хвала -
    В нас кров одна. Але я зовсім інший.

    20.08.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  46. Сергій Губерначук - [ 2019.08.20 10:03 ]
    Інший ракурс
    Мій палац стоїть на кордоні
    архітектури і декорації.

    Люди-ляльки живі-картонні
    зазнають трансформації.

    Лише одна половина – сцена.
    Інша – глибока оглядна зала.

    Дія перша! "Сьогодні трава зелена," –
    сівши в чорну траву, коломбіна сказала.

    Підіймалися хвилі овацій людьми
    й билися в склепах театру в антракті.

    З коломбіною пили какао ми
    й животи розривали на клапті.

    Дія друга. Її цілував арлекін.
    Світло впало на справжні укуси!

    "Ти ревнуєш?!" – вищала вона, а він
    гарцював на червоній траві від спокуси!

    У фіналі схопилися з місць глядачі,
    розідрали завісу і сцену бомбили.

    Коломбіні гіпси накладали вночі.
    Арлекіна цвяхами до сцени прибили.

    Скрізь дрижали фіктивних афіш мандражі,
    оголошуючи карнавал.

    Режисер зняв пенсне на тій межі,
    за якою – провал.

    18–24 лютого 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 83"


  47. Ірина Ільчук - [ 2019.08.19 22:52 ]
    Літо
    Ми проїбали ще одне літо,
    разом із ним - невловиму стипендію,
    ми не зробили нічого в липні,
    ми вже забули, що було в червні.

    Тиждень за тижнем, місяць за місяцем,
    справи - як завжди, нічого нового,
    друзі, книжки, цигарки, і бісять нас
    відео з морем і фотки з Лондона.

    Але в цей час ми сміялись і плакали,
    але в цей час під вином, пивом, вермутом
    мітились найграндіозніші плани
    найважливіших досягнень і звершень.

    Нам вісімнадцять і ми ще не вкурюєм,
    що і до чого, і як світ влаштований,
    нам вісімнадцять і ми просто ду́рні,
    але ми ду́рні лише тимчасово.

    Прийде наш час - станем все розуміти,
    це ще не фініш, не край, не берег,
    не забувай, що пройобано літо,
    лише його, а життя - попереду.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  48. Галина Кучеренко - [ 2019.08.19 22:56 ]
    ***
    По зеленій траві веселиться розмай,
    Та в розквітлім саду ще не знайдеш плодів...
    Не печуть коровай із зелених хлібів...
    Для насіння достигле зерно обирай...

    © 19.08.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  49. Домінік Арфіст - [ 2019.08.19 20:40 ]
    літанія радісна
    душі̀, о Господи, не суду – саду…
    де виросли лише життя дерева...
    де у мені блаженно мліє Єва...
    і вибір є – не вибирати зраду...
    любов сміється з вибору… надія
    лиш там де всі рахунки несуттєві…
    у світло виривається Марія
    і віддає своє ося̀ння Єві…
    в руках я буду Єву колисати
    ми прожили свій біль земного кола...
    вона мені і донечка і мати…
    і сорому не знає тіло голе…
    сміється Бог як радісна дитина
    і час як м’ячик закида̀є в воду…
    душа нічого часові не винна
    черпає вічності ранкову прохолоду…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  50. Олександр Сушко - [ 2019.08.19 17:34 ]
    Зуби і добро


    Я не брехун - казкар або політик,
    До істини прямую навпрошки.
    Зі мною хочуть всі жінки дружити,
    А їхні благовірні - навпаки.

    Мене уздріють - корчаться в судомі,
    Хапає люд ножа або колун.
    Чому такий суворий
    невідомо,
    Бо я люб'язний, чемний веселун.

    Сусід на працю, а дружина - з хати,
    До мене шасть і каже: I love you!
    Хіба у тому, сестри, винуватий,
    Шо вам у мене краще, ніж в раю?

    Тримає шлюб лише одна дитина,
    Якби не це - то не жили б ні дня.
    А вдома знов очікує рутина:
    Плита, п'яненький муж і гавкітня.

    А тут - нірвана! Ні образ, ні кпинів,
    І поцілую, й тістечко подам.
    Нова подушка, в квіточах напірник,
    Голубиться накачаний Адам.

    Усоте у вікно влетіла гиря,
    Штурмує мій Едем рогатий полк.
    Та не боюсь - під ліжком є сокира,
    Зубаті нині ласка і добро.

    19.08.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   341   342   343   344   345   346   347   348   349   ...   1806