Ти, мій народе, битий-перебитий,
Що босоногим кинутий в сніги.
Сибір твоєю кровію омитий...
Залишені навік сади, луги.

А вдома травень та розквітлі вишні,
Із-за тинів забудьки й кропива.
Ніхто листа нікому не напише,
Адрес немає... І мовчать слова...

Одні і ті ж у тебе воріженьки,
Їх прізвища завжди тобі чужі.
Їм все одно, що помирає ненька,
І що життя дитяче на межі.

Люд, як скотину, пхали у вагони,
І кидали на станціях мерців.
А до сибіру стільки перегонів!
Немає крихти хліба у руці.

Вагон товарний, повен горя-люду,
Не прилягти з дитятком на руках.
Серед цієї тисняви і бруду
Ми виживали і бороли страх.

Землянку рили не з землі, зі снігу,
Віками там холодна круговерть.
Із України, з того кровобігу
До тундри, де вже чатувала смерть.

Сибіри повні нашими кістками.
Не забуваймо лютих ворогів!
У пам’яті ще не закриті брами,
Тримаймо в серці ненависть і гнів!

До тих, що заставляли навколінці
Стояти нас у нетрях кабали.
Не пробачайте, рідні українці,
Отим, що нас у безвість завели!

Ранкове проміння розбуджує сни:
Дерева квітучі, неначе в намисті,
Кисневі напої від свіжого листя
Наповнюють груди. Пташині пісні
Лунають – в обіймах ми знову весни,

Яка прокладає усміхнений шлях.
Володарка знає всі закутки світу:
Тепло надсилає – і мають радіти
Від подиху всі, навіть скривджений птах:
Забути він прагне минулого жах,

Коли відлітав на чужину торік,
Бо холод та бідність затьмарили розум,
Повірив невтішним наразі прогнозам.
Ще довго вчувався пронизливий крик,
Прощатись надовго він зовсім не звик.

Увінчана мріями гарна пора:
Аж ген зеленіє далека гора!
Думки наші в пошуках щастя й добра!

07.05.2019
Свидетельство о публикации №119050704352

1

Не варто мати учня. По вині
енергію вичавлює в долоні...
Доробок - у городньому багні.
Націлились персти паяців-клонів.

2

Охаяння за славою гряде.
Загорнена книжчина у руде,
зависли на гілляці словеса:
"Ти, Майє, справжня, чесна... Вірш - краса".

Циклопом був... рубакою - на пні.
Навіщо учень-віршороб мені?
На малева наляпано смоли.
Лупай скалу - не голкою коли...

2019

Не шукай любові, любий,
десь на стороні.
Ти не знайдеш, тільки згубиш,
розкажи мені,
що бентежить, гірко тужиш,
біль в очах чому?
Не здолаєш самотужки -
обіцяв кому?
Чи вона збирала зорі
уночі тобі,
чи ділила чорне море
в радощі й журбі,
чи зализувала рани,
прала сорочки,
чи молилася, коханий,
за твої гріхи?
Чи запрошувала бусла
на пустий поріг,
чи нанизувала буси -
щастя оберіг?
Колисала сина, доню,
матір берегла,
насипала у долоні
пригорщі тепла?
Вимітала з хати чвари,
приспані жалі,
випасала хмар отари
кланявшись землі.
Ти за що її, мій рідний,
палко покохав?
Кажеш очі в неї сині
й душу розпізнав?
2019р


 

Арциз початок свій веде
Від німця-прадіда, проте
Радіють тут сьогодні всім,
Для кожного це гарний дім.

Бориспіль – місто непросте,
Бо поруч з Києвом росте.
Були князі тут й козаки,
Тепер кружляють літаки.

Вилкове не пройдеш вбрід,
Човен вам придбати слід,
Все у місті навпаки
Замість вуличок - річки.

Глухів - геть не глушина,
Він, мов з казки вирина.
Не якийсь там "Діснейленд",
Глухів – місто із легенд!

Ґ – кричить: «Рятуйте, ґвалт!
Наведіть негайно лад!
Хочу в місто, і в село,
Щоб як в давнину було!»

Дніпро – не загадка для нас,
На мапі ми знайдемо враз
Велике місто й річку,
Що в'ється наче стрічка.

Енергодар – то справжній дар,
Він не літає серед хмар,
Тут нині Запорізька ТЕС
Штовхає уперед прогрес.

Буква "Є" у Євпаторії
Відпочиває в санаторії,
І їй там добре спиться,
Бо Україна сниться.

Житомир кожну мить цінує,
І здавна жито й мир шанує.
І до сьогодні від древлян
Він поважає труд селян.

Запоріжжя – місто див,
Князь тут половців розбив,
Не якась простенька річ -
Тут була козацька Січ.

И – міста не називає,
Та вона не спочиває,
В Миколаєві буває,
І в Житомир заїжджає.

Ізюм – не овоч і не фрукт,
Не в супермаркеті продукт,
Колись була фортеця,
Тепер так місто зветься.

Ї – заїхала у Київ,
Побувала в Коломиї,
Буква ця не любить спати,
Полюбляє мандрувати.

Й – не жарт, не сміхота!
Як без неї ці міста?
Гайсин, Гайворон, Таврійськ,
Мов генерал без вірних військ.

Київ – це вам не дрібниця,
А справжнісінька столиця,
В щастя час і в час біди
Всі дороги йдуть сюди!

Львів – окраса України,
Серед міст, немов перлина,
Навіть у важкі часи
Не втрачає Львів краси.

Миколаїв – місто-порт,
Завжди візьме вас на борт,
І великі і малі
Він будує кораблі.

Ніжин - то господар вправний,
Торгували тут віддавна,
Крам придбати міг усяк
І на колір, і на смак.

Одеса серед міст - моряк,
На узбережжі, мов маяк,
Хоч трохи тут побудеш,
Її вже не забудеш.

Полтава – знати кожен має
Свою культуру зберігає,
Хоча і давня, мов музей,
Полтава сповнена ідей.

Рівне зберегло крізь час
Свою історію для нас,
Із труднощами йде у бій,
Це місто світла і надій.

Суми зовсім не сумні,
Тут гарно взимку й навесні,
Не думай довго думи,
Збирайся-но у Суми.

Тернопіль, наче мрій фонтан,
Талантів має повен жбан,
В кіно й театри ходять люди,
Й натхнення лине звідусюди.

Умань мусить кожен знати,
А щоб довго не чекати,
Ти скоріш рюкзак збирай,
В парк «Софіївка» рушай!

Фастів древній, наче світ,
Був іще в палеоліт,
Тут кочували скіфи
Й народжувались міфи.

Харків – велет серед міст,
До усього має хист,
До науки й до культури,
До пісень й літератури.

Ц – на місці не сидиться,
Це відома мандрівниця,
Кропивницький, Кременець,
Чернівці і Трускавець,
Букву цю всі добре знають,
З радістю її вітають.

Чернігів – місто вояків,
І не боїться ворогів,
Традиції плекає,
Працює й процвітає.

Шепетівка – скарб для нас,
Кельти тут жили в свій час,
Сьогодні ж потяги гудуть,
І в мандри нас щодня зовуть!

Щ – шукайте в Городищі,
Зазирніть в Монастирище
І Таращу не минайте,
В гості часто заїжджайте.

Южне - місто молоде,
Нас до моря приведе,
Пакуй свої валізи,
Чекають нас круїзи!

Яремче – місто серед гір,
Немов зелений сувенір,
І їдуть звідусюди
На Прикарпаття люди!

Ь – цей м’який чудовий знак
Мандрувати теж мастак,
Ковель, Луцьк, Ірпінь, Скадовськ,
Хмільник, Ямпіль, Світловодськ,
І ти за ним вперед рушай,
Свою країну пізнавай!

2019

Не говори, що йти повинна,
І серця мого не терзай.
Нехай же ллється хоч хвилину
З очей коханих - бірюза.

Даруй ще хвильку приголубить -
Цілунок щічку хай торка.
І пальчики ці милі, любі -
Не відпускає хай рука.

Не відлітай, моя Богине,
Прощатися не поспішай,
Бо у розпуці лютій гине
Моя згорьована душа.

Від берега ти не відчалюй,
І прірву не твори з води.
Бо серце рветься від печалі,
З одчаю ринеться туди.

Нехай затягнеться хвилина -
Щосили мрій зі мною, мрій.
І лебідь щастя в небо лине
У безконечності своїй!

6 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Дев’яте. Травень. До події
Вино, коньяк і тости… тости
Душа - хитрюча, молодіє
А тіло знову мінус в рості
Вже наче й з вигляду поважний
Дідком зарано обізвали
Запам’ятайте, не ображусь
Аби завчасно підливали…
Добігла черга мого слова
Окинув погляд моложавих
Язик за вічне, він за мову
І голос... голос за державу…
Одне і те аж до півночі…
Десяте травня. Рань. Прозріло
В душі неспокій. Кровоточить
І знову п’явки. Бідне тіло…
06.05. 2019.

Як добре крихитній мурасі,
на враження на свіжі ласій:
не треба вирушати в гори.
На смутком-сивиною хворих

у щирім захваті погляне
і загордитися примусить
кульбаб окрилені монблани,
врочисті грициків ельбруси!

30.04.- 01.05.2019

Чому твій погляд падає на мене,
Чому твій погляд збуджує мене?
Так сонце обпікає лист зелений,
І сохне листя, спалене вогнем.

І я, відчувши погляд твій гарячий,
Спливаю воском, плавлюсь, мов асфальт.
О, ти вулкан, якого світ не бачив,
Де м’якне навіть надтвердий базальт.

Встають в уяві враз південні гори,
Де скель шпилі розжарені стримлять,
Я уявляю Африки простори,
Де мавпи темпераментні кричать.

І я, мов шимпанзе несамовитий,
Дерусь увись, до пальми верховіть,
Щоб в піднебессі десь тебе зустріти
І там відчути благодатну мить.

Зануривши лице в біляві коси,
Я зрозумію вічний зміст буття.
Грудей маленьких льодяні тороси
Не охолодять поклику чуття.

В повітрі мчать розряди електричні,
Горять нейтрони, спалені на пню,
Поскільки це тобі цілком незвично,
То я усе невдовзі поясню...

1987-2019

Хочеш навчитися, люба, літати?)
Не літаки ми, не аеростати...
Справа, скажу я тобі, непроста... Та
Можу тебе я навчити літати
В небо, мережене нашими снами.
Хмари незгоди, що ніби орнамент
Станом тривоги лягли поміж нами,
Ми оминемо у небі. Пізнаєм,
Вчитися важко чи легко літати
Тілу із тілом поєднаним... Та те
Вміння бажаю тобі передати,
Льотчице хтива... Жіночої статі...)))


© Copyright: Серго Сокольник, 2019
Свидетельство о публикации №119050604200

Хіба це нота до?
Не клякса на клавірі?
Сліпці у храмах муз
Тупцюють без бахіл.

І мох уже не той,
І пил не вельми сірий,
Змішалися часи,
Народи і гріхи.

Цінують ковбасу -
Так є, було і буде.
Кантата заскладна.
Бравіссімо, шансон!

А плебс утнув бузу,
Увірував у чудо,
Поповнить лик вождя
Музей мадам Тюссо.

Цілунок - за авто,
Кохання - за контрактом,
Венеру би мацнув
Та в гамані голяк.

У світі я ніхто,
Псую паяцам свято.
З кагалу жартунів
Обрали короля.

Фінал. Виставі швах.
Пульсує кров у венах,
Відсутні глядачі -
Поставив щось не те

...Ерато шепче "Ах!",
Цілує Мельпомена,
А Клітемнестра в сад
Кохатися веде.

05.05.2019 р.

1

Употужню силу волі.
Зазирає літо в шибу...
Ні цукерочки, ні солі!
Розглядаю тортик, рибу.

І калорій підрахунок,
і вечірні моціони...
Помандрую, мо', у дюни.
Гуркотять нові вагони...

2

Біля яток секондхенду
копошаться Гапка, Енді...
Я б морозива купила,
та у палець коле шило.

На каштан сідають бджоли.
Загортає Рома роли.
Кішка йде - голодна трішки.
...........................
Наберу кислиць із діжки...


2019

Завірюха черешнева,
Черешнева заметіль,
Сиплеться вона не з неба,
А із дерева, що тин

Стовбуром своїм тримає
Міцно вже багато літ.
Облітає, облітає
Із черешні білий цвіт.

Молоді зелені трави
Устеляє ним вона.
Вишиває, вишиває
Срібним бісером весна.

2019 р.

Лісоруб з тебе вправний, мій друже,
тільки друзки летять, як з гармати.
Гостра в око попала байдУже,
інша в серце, тобі ж не виймати.
Нарубав дров, поклав  серед хати,
залишивши дитину у житі.
Пустка... Нікого в біль пеленати,
і немає про що говорити.

Юдейська непорочна Діво,
Даруй, що руки в розпачі безсило опускаю,
Бо неспроможен відтворить належно
Твоє замилування світом...
...То був печальний і прощальний погляд,
Бо ж до пуття ти ще не знала,
Чи Ерец-Ісраель побачиш знову...
«Елі, Елі,
Ше ло їгамер леолам
Гахол ве гаям
Рішруш шел гамаїм
Берак гашамаїм
Тфілат гаадам» .
Зачую лебедину твою пісню
І дрож проймає все моє єство,
І погляд обертається до неба:
А що як з високості злине бодай одна
Із недоспіваних твоїх пісень.

---------------------------------------------------------------------------
"О Боже, мій довічний Боже,
І море, і пісок, і шерех води,
І блискавки, і хмари,
І молитва людини".

Ми з тобою іще станцюємо.
Десь під небом та попід хмарами...
Ми мелодію серця чуємо.
Нею маримо.
Ми з тобою, як два пагінчика,
що від сонця,
від неба,
волі.
Ми з тобою такі
невінчані...
Бранці долі.
Опівночі колись з тобою ми...
В передгроззі й громів розливі
спрагу душ і сердець напоїмо -
лине злива...
Межи спалахів...
Так пасує нам
дріб краплин
і синхронні кроки...
Ми удвох...
Ми крізь час
танцюємо.
Через роки...

2019

ТИША

Буває, Тиша стогне, мов могила
І рве безодню, наче долі крик.
У згустку пустки причаїлась сила
Грому подібна, скуті сміх і рик
Диха́ння Незбагненного й вітрила
Прірви страхі́в. Розп’ятий єретик
Молитви чрева Бога. Спорожніла
Уява розуму, де часу лік враз зник.
Осяжне зчавлено в Ніщо, уже зави́ла
Мить жаху спів як мовчазний різник.
В ній смерть себе вродила і зніміла:
Нову симфонію там пише Чарівник.

Павло Гай-Нижник
5 травня 2019 р.

Барвіночку, синя радість,
Квітко мого краю,
За що люблю тебе, славний,
Поки що не знаю,

Ти не пахнеш, не буяєш,
Тихесенько в"єшся,
Сповиваєш м"яко землю,
До сонця смієшся...

Нема сонця - то не лихо
Квітнеш у тіньочку
І чекаєш, що до шлюбу
Підуть син чи донька...

Барвіночку, синя квітко,
Непримітний, тихий,
Ти є справжній українець,
Бо терпіти звиклий.

19.04.2015.

Весна-красна! Не вірите? Їй бо!
А нічка темна, час такий як треба...
Під реброньки штрикається любов,
В альков зове красуня сухоребра.

У темряву пурнаю повну тайн,
У висях місяць, наче з кремом пляцик.
Шепоче мавка: - Не барись! Кохай!
Бо в шию ранок вижене на працю.

На перса крила ніжності кладу,
Богині торс вилущую з-під рам'я.
Цілую кралю зовсім молоду,
Від захвату впадаю у безпам'ять.

Розважливості луснула шлея,
Порвали тишу вигуки гортанні.
Шаленства ахи - тьохи солов'я!
Ось істинна мелодія кохання!

Контрапунктують подихи пружин,
Кінчатися не хоче вік медовий.
А вірші - це словесні міражі,
Для тих, хто до кохання не готовий.

05.04.2019 р.

Ці пагони, немов хино́вські стріли,
пронизують навиліт теплу товщ.
Травнева перша спека. І несила
спинити шал і рух рослин і тіла.
Кипить, кипить, кипить зелений борщ.

А ти гортаєш гороскоп і пишеш,
що вже немає спокою і рим,
що овнам на весь рік – проблеми ли́ше,
що ти пірнаєш в сон про сон про тишу,
де глухне ватяно весняний грім.

А тут щавель гостріє і гостри́ться,
і теплий шал, і щем, і кропива.
А тут таке, що там і не насниться,
і мостить з моху пагоду синиця...
Кажу ж: китай, зелена хинова́.

Дозволь прийти у твої сни
Хоч так дозволь - любові жити
Дозволь десь осторонь цвісти
Щоб де було - тобі спочити

Я буду поряд , як завжди
Це небо на тобі тримати
Я стану вісником грози
Щоб змогу мала - відпочити

Яка б не сталася біда
Ти знайдеш відчаю - затишок
Бо ти була , ти є моя
Приймаю - доленосний вирок

Один для одного даруєм
Опору , приклад , вподобання
По різним берегам чекаєм
Де не взаємним є - кохання.

Бій з тінню втрачених надій
Рятує шанс швидких подій
Ще судить в діях буревій
Перекриває подих твій

Твого протесту висота
Долає швидкість дикуна
Спиняє спритність діяча
Якому все з землі казна

Нема обіцянкам ціни
Всім свитам образ куртизанки
Вже смерть їм додає снаги
Люд запрягли в ярмо , в податки

Бій з тінню втрачених надій
Останній шанс хитких позицій
Де в жилах грає буревій
Перекриває подих відчай.

Коли у часі вигустіє сад
і мовчки стане, сивий, наді мною,
слова, що проростали невпопад,
укриються блаженною габою.

І буде тихо. Біло - до весни.
Верба, відомо, заколише: "Сни".
Усе - мов сни.
А там - і лусне брунькою малою.
То вже й весна.
То й жити нам з тобою.

Натхненний хто (а може, ми удвох),
сопілку візьме, зроблену з ліщини.
Я буду мавка, ти - вродливий бог.
І не знайдеться жодної причини,
щоб не весніти.
Потім... знов спочинем.

Якось - засумуєш ще за мною
Візьмуть - твої спогади нагоду
Схочеш - оминути стороною
Прийдеш - до взаємного покою

Якось - так захочеш подивитись
Мовчки - до мого плеча хилитись
Міцно - до грудей моїх тулитись
Разом - у зірках ночей губитись

Якось - десь зустрінеш випадково
Кинеш - погляд наче помилково
Візьмеш - усміхнешся гірко , прикро
Якось - іншим разом , заснем тихо.

Бог не Микитка
бачить все -
чекав, натомість,
писала уночі  есе,
а вийшла повість.
Спітнілих лінз
розбите скло
ніч шовком змила
і фіміамом
розтеклась
на дні кадила.
Гудуть дороги
за вікном,
не спиться місту,
думки розхлюпала 
вином - немає змісту.
Втомився
бронзовий торшер
рясніти сонцем,
в буденній прозі
лірик вмер -
банально, нонсенс.
Вівсяна  ніжність,
каламбур,
центричний ребус,
яси - скрипкових
партитур
на зшитку неба.
Він там я тут,
він тут я там -
непересічні.
Круті щаблі
в небесний храм -
натхнена вічність.
 

Мені так любо, коли ти
Уся тремкочеш від жадання.
Коли навколишні світи
На мене ллють нектар кохання.

Коли усе перемага
Ярила шал - вулкан спонтанний,
І знавіснілая жага
Лама пристойності кайдани.

Мені так любо, коли враз,
Немов пелюсточка крилата,
Небес виконуєш наказ,
Готова краще все віддати.

Мені так солодко, коли
Меди кохання в серці зрання.
І ти з фатальністю бджоли
Готова все віддать востаннє.

І я в любов, немов у смерть,
В пориві кидаюсь одчаю.
І щастям сповнений ущерть,
З тобою разом воскресаю!

4 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019).

Гроші, золото, срібло-
Вам. А решті- нездійснення мрій.
Ось воно, що потрібно
Для життя у країні моїй.
І відкриті кордони
Крізь місток, що єднає світи.
Ніби хамелеонам
Непомітно поребрик пройти
Олігархопаскудам,
Привлас-тирившим все, що могли.
Гірше точно не буде.
Вкрасти нічого буде, коли
Ахінею скандую-
(чи) дуркуючи, підете на...
Про одне я шкодую-
Ні Петлюри на вас, ні Махна.


© Copyright: Серго Сокольник, 2019

•
Дами захоплені вже кавалерами,
зори палають, і мчаться думки, -
мила красуне, твоїми манерами,
в’яззю вагання за кроком струнким,
подиху зривом у муки тремкі,
я зачудований, знай – зачарований!
в серці моєму надії п'янкі!

•
Наче малює, танцює на кухні, сама,
обмаль одежі, розкуті рухи, щось підгорає -
в тоні з леткою засмагою тіла її,
мрій перекатами, пульсу прибоями,
снами, видіннями, - недоціловані
линуть, кружляючи, тіні захоплені,
чайного квіту трояндові подихи

•
Те, що сльоту зав`южить, буде не ця зима,
що за вікном, і ти вже знаєш про це сама, -
доки ж тобою сяйно, доки біди нема,
барвиться на долонях, і на його також,
радості юний сонях - листячками уздовж
нотного стану долі спільну виводить в’язь
вдячної ніжності надто схожої на іпостась

Я знову тут - під обстрілом очей.
Стіл, крісло, дошка, крейди біла грудка.
Спинити час,що так злітає прудко
нікому не вдалося ще.

У цих очах - мовчазне запитання -
який ти, світе, що ти нам несеш?
Вони вже не дитячі, але все ж...
Життя для них ще на світанні!

У крейди на кінці освітню сутність
посіємо на дошки рівне поле,
щоб запліднилося шкільництво смаглочоле
насінням перемог майбутніх.

Ще буде все - поразок гіркота,
лукавих друзів метушня зрадлива,
і свято щире, як весняна злива,
уквітчана словами привітань.

Ще у дорослість продзвенить дзвінок,
життя відкриє день уроком новим.
"Домашнє завдання. Хто не готовий?"
Важлива річ _ цей перший крок!

Поезія його прещедро наділила усім,
Чим доля так безжально обнесла:
І слух, і мову у рядки втілила,
А серце й мозок жаром обпекла.
І все ж була Муза безсила
Проти нових оружних дикунів,
Чия рука безоглядно косила
Її улюблених синів.
І ти, Олексо, був посеред перших,
Кого червона зграя прирекла на згин.
Було тобі, щоправда, аніж іншим легше,
Бо обійшов тебе і посвист куль, і кпин.
І, може, в передсмертнім змахові руки,
Як у найвищім творчім злеті,
Ти заповів ще не довірені паперові рядки
Ще не народженим поетам.

Впали на калину горобці,
полюбились грона її пишні,
і такі завзяті молодці –
мало їм черешні вже чи вишні.

Налетіли, жадібно клюють,
до смаку плоди їм соковиті.
Галасливо у гіллі снують –
всі такі вгодовані і ситі.

Обліпили рідну горобці,
опустила калинонька віти…
Не здолаєм спритників оцих –
розбредемось неозорим світом!

На красиву лаву я на мить присяду,
Усміхнеться Муза ніжно так мені.
Прилети неждано, ти моя розрадо,
В чарівному парку в місті Ірпені.

Будуть хай навіки там благословенні
Руки, що створили цей скульптурний злет.
Де присів на хвильку і застиг в натхненні,
Вчувши голос неба, істинний поет.

Там йому в уяві ранок золотіє,
В ореолі Муза, як Весна, летить.
У повітрі - замок, що його Вітія*
Побудує словом у сяйливу мить.

І для нього мовби - лік спинився часу,
І відсутній погляд бачить тільки вись,
Де в кабріолет упряжені Пегаси
Везти Музу в замок разом узялись.

Там вона - Богиня - сяде на престолі,
Вітер їй в корону зорі намете.
Це - поета Мрія, це - поета Доля,
Що її увічнить слово золоте!
________________________
*Вітія - поет.

3 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019).

Минає все у цьому світі
і пропадає у імлі
моя весна. А наше літо
стартує на чужій землі.

Воно у Африці, Єгипті
дарує радощі й жалі.
Журою душі оповиті
несуть додому журавлі.

Із ними і тебе чекаю.
А засумую аж за край,
то не барися, прилітай.

У тебе сонечко сіяє.
У мене місяць – із-за гаю
ще усміхається. Нехай.


04/19

Годинник вицокує вечір.
Годинник відлічує ніч...
Сідають дві тіні на плечі -
одвічний союз протиріч.
Одна мені скиглить: дай спокій,
мовчи, боротьба - марнота...
А друга, мов голос пророка:
не здайся - стезя не проста...
Та саме усе, що не просто
народжує світло в пітьмі.
Немає без болітей росту,
Немає без втрат на війні...
Немає любові без жертви,
немає ночей без смеркань.
Не можна безболісно стерти
керваво намічену грань...
Усьому ціна і заплата.
А вибір - не просто урок:
сьогодні - відлічує завтра...
До нього один тільки крок.
До нього один тільки подих...
Чи буде в нас завтра, чи ні?..
Годинник не міряє броди -
минає полічені дні...

2019

А поміж нами довгі ночі, дні,
Дощі осінні і липневі грози.
Морозу квіти на моїм вікні
І вечорові безпорадні сльози.

А поміж нами – талої води!,
Що рве мости і покидає річку.
І навсібіч тече, і в нікуди,
Заходить в русло стале, в синю стрічку.

А я стою край берега. Навкруг
Пора весняна з повінню, із мулом.
До трав готовий мій квітковий луг,
Із місячним і зоряним розгулом.

А поміж нами вже роки, не дні…

Серед літа у Карпатах сніг
Ліг на квіти і зелені трави.
У природі холод переміг,
Замерзають рути і купави.

В заморозках ягоди, гриби,
Одяглися в панцир полуниці.
Літо зупинило раптом біг,
Води схолодніли у криниці.

Серед літа вскочила зима,
Сплутала всі плани і надії…
Глянула я – вже пуста сума
Днів щасливих. Залишились мрії.

Не була... Не бачила… Давно
Відспівала всі пісні в спокої.
Випав сніг у літі. Як в кіно…
Ворог на поріг, а я без зброї.

23.06.18

Даремність усього на світі
Така очевидна мільйонам
Чомусь віднімаючи змісти
Сприяє зростанню книжкових
Сторінок, де кожен мислитель,
Згадавши свій досвід буремний
Розкриє усім таємницю.

Усього на світі даремність

В житті чекаємо на зміни:
Зимовий відійшов пейзаж…
Пташина пісня всюди лине!
Весняний тішить ВЕРНІСАЖ!

В його доробку безліч перлів:
Цвітіння пік о цій порі!
Покличе височінь Говерли:
Дістатись поглядом гори.

Сади квітучі у низинах,
(Бузок, даруючи букет)
В кисневих ароматних зливах,
Несуть свій життєдайний мед.

І переповнюються груди,
Бальзамом зцілена душа!
Краса невичерпного чуда
Промінням сонячним з ковша

Проллється на зелену стрічку,
Хвилясту, вітряну, стрімку.
На полотно лягає ВІЧНІСТЬ,
І втілює весну п’янку,
Красуню гарну у вінку!

03.05.2019
Свидетельство о публикации №119050305776

Знемога вже квітне волого
і травень за квітнем гряде
один обіцяв нам нічого
а другий ніщо і ніде
тут все нетривке тимчасове
тут вишню гойдає вітрець
летить в далечінь птиця овен
а поруч сидить птах телець
ми вірили й ждали відколи
провіщено це в письменах
безбарвне отримує колір
і форму і запах і ах
а птиця розгойдує гілку
а в травня все схоже на гру
майструє з калини сопілку
п’ять дірочок туру ру ру
і з кожним хрущем мо’ антонич
доводиться бути на ви
стоять світлі дні мов ікони
дарують по жмені трави

Сиділа хмаринка в долонці,
У мріях гляділа на сонце
І думку гадала: "А може злетіти
І сяєво ніжною ковдрою вкрити?

Світило вже довго трудилось,
І зрештою добре втомилось,
Весь час працювати негоже -
Поспати натомлене зможе."

Всміхається хмарка раденько,
Бо має хустину руденьку,
Що сонечко їй пов'язало
Як солодко спати лягало.

Марудні дощі - надокучливий блюз,
бажання з можливістю не співпадає.
Амур з арбалета стріляє довкруж,
влучає у небо, а я помираю.
Укотре збираю валізи в Париж -
і вкотре квиток забуваю на потяг.
Кислотні тут зливи. А як же? А ми ж...
Ділили б на двох - відкладаю на потім...
Судомило... Схуд відривний календар,
тумани із кужеля спряли вуалі
на плечі мені. Спорожнілий бульвар
скидає під ноги печалі... Що далі?
Кружляє адажіо із па-де-де.
Знов кличе до пари, та тиснуть пуанти.
Невдовзі нудьга у сніги заведе.
Нельотна погода - і без варіантів.

Знайомтеся, братове, я - хохляк,
Усе життя не вистачає грошей.
Кричу на площах, лаюся усмак,
Державою ж керують мудрі мойші.

Бо змалечку не маю голови,
В одну сім'ю' єднатись не бажаю.
Єдина зброя - дуля в рукаві,
А в час біди - моя хатина з краю.

Чи мова, чи язик - усе одно,
Московська церква - рідна, бо за рогом.
Від призову утік слизьким лином
Забацувати жіночці пологи.

А син дивак, пішов таки на фронт,
Співає ув окопі "Ще не вмерла...".
Сльозами й кров'ю повниться Дніпро,
Стрясається від гуркоту Говерла...

03.05.2019 р.

І
Моря й озера – очі України,
а води рік – її кипуча кров
і у вінку червоної калини
ніхто за неї кращу не найшов.

Якби не це, то я і не писав би,
які у неї очі восени
або які її чарівні зваби
несуть усіх у кольорові сни.

Бували карі, майоріли чорні
і заясніли жовто-голубі...
Усі мої світи із нею – горні,
а дольними завдячую юрбі.

Із кобзою блукала сиротою,
з бандурою стомилася іти
у вигадані сяючі світи.

Арей і Ліра нерозлийводою
тасуються у вічному двобої,
у пошуку кінцевої мети.

ІІ
Її минуле чорне і червоне
присвоїли лукаві вороги.
Орли, гієни, круки і ворони
на цій путі не додають снаги.

Орда карає, а юрма воює,
осліплена загравою ночей,
і кров’ю упивається Арей.

Катівня узурпатора працює...
Але її, – Ура! – лунає всує,
завішане полудою очей.

ІІІ
Європу і не чую, і не бачу.
Так видається іноді мені
у темні ночі і гарячі дні.

Вкриваються китайкою – юначі,
а каламутні очі ще незрячі.
Арей гартує Ліру у вогні.

05/19

Узяв в обійми Травень Весну-Красну,
Рожеві й білі сипав пелюстки
У коси їй, в любові зізнавався
І золоті запалював Зірки.

Аж засоромилась вона, мов та дівчина
І щічки зарум"янились її
Пелюстками Тюльпанів.На Калині
Співали про кохання Солов"ї.

2019 р.

1

Вирви у кармі: образи та кпини.
Образ тьмяніє. А скільки лих буде?
Хто є сьогодні - хороша людина?
Де буревій, що змете халабуди?

Рідні поїхали в Осло і Мекку...
Порозглядаю статури та лиця.
Рвуться шпалери, гойдаються глеки...
Вірші мої - говіркі небилиці.

Хто їх читав би... у кожного - інше.
Розчарування... розлуки... причали.
Ось махаон - оселився у ніші.
Десь той Далі, що кохав би - як Галу.

Мелеться кава, без неї - нікуди...
Сукні яскраві прасує вітрисько.
"Ми є справдешні..." - скрегочуть облуди,
і опускаються планочки низько.

2

Мушлі розкрито. Перлини явила.
Проти Гармонії - піки та вила.
Стежку озвучили (тихше!..) цикади.
Перетасовую теми-помади.

2019

Пішачок став ферзем. Королеві шахує тура,
Знову мат! Це ж укотре від відчаю стисло аорту!
Без печалі та суму у світі немає добра,
Найдорожча утрата знецінює тлінну марноту.

Скроні вибілив сніг. промайнула остання зима,
Самота розлилась, животворний скінчається віршень.
Тут усе не моє, то журитись і сенсу нема,
Гроші - власність Нацбанку, у хаті господарі - миші.

Вулик настіж відкрив, хай зривається в подорож рій
Та шукає нову із хазяїном юним домівку.
Там де ружі росли - зеленавий стіною пирій,
Квіти - біль і журба, бо кохану нагадують жінку.

Жито сіяти зась, затупилися коси й серпи,
Ледь дійшов до садка, щоб обняти похилені віти.
Я засну у раю, там де яблуні-груші щепив,
Хай засиплють мене білосніжним, осонценим цвітом.

02.05.2019р.

Сини, сини, у селах і в містах
За вас матусі моляться щомиті.
Та прилітає знову чорний птах,
Біду несе узимку і у літі.

І вибухає з цього мамин світ,
І попіл смерті сипле їй ув очі...
Тепер цей біль шугає у зеніт,
Живе у ній із ранку і до ночі.

Виною в тім сьогоднішня війна,
В яку синів життя вкладає влада.
Своїх сховали по світах. Казна
Для них відкрита, то й грабують радо.

І стогне тихо скрізь голодний люд,
На спротив неспроможний, на свободу.
Стежки на цвинтар не від цих іуд,
А від простого нашого народу.

Ні сузір`я не заводять,
ні з хмаринками гульба.
Погляд ніжний незабудок
чи палкий, п`янкий кульбаб -

чий обрати? Дні і ночі
плаче грицик-однолюб.
Ні в кіно піти не хоче,
ні на блуд, а ні на клуб

нумізматів. Навіть звати
перестали. Вибачай,
бо у друзів буде свято,
в тебе - втома і печаль.

Доля вдарила чому так?
Пропустив похід у паб!
Ніжний погляд незабудок
чи палкий, п`янкий кульбаб

чий обрати? Гірко плаче,
заливається слізьми.
Ліки ти візьми найкращі
в поліклініці Весни.

Де припише-знищить смуток
мудрий Квітень-ескулап:
"Ніжний погляд незабудок
і палкий, п`янкий кульбаб!"

04.2019

Хвилюється море пшениці.
Сховались волошки в житах
Душа діамантом іскриться
У небі літає, мов птах.

Піду я в поля неозорі.
З волошок віночок зів'ю.
Тут небо високе й прозоре.
Все це я так щиро люблю.

Люблю колосочки пшениці
І сині волошки в житах.
В джерелах прозору водицю
І щебет пташиний в гаях.

Люблю я і гори, і доли,
Весняних садів аромат,
У небі незлічені зорі,
Й осінній рясний листопад.

Люблю я зимові пороші
І часу неквапного плин,
Тріскучі різдвяні морози
І іней на лапах ялин

У світі найкраще зібрала
Ти – матінко, рідна земля
І, щоб про тебе не казали,
Тобою захоплююсь я.

Вкраїно моя, - моя доле,
Люблю твою вічну красу.
Життя своє, радості й болі
Я в жертву тобі принесу.

Нехай колосяться ці ниви,
У житі волошки цвітуть.
Країно моя, будь щаслива.
Нехай буде світлим твій путь.

1

А море виштовхує весла, віншує живих...
Ростеш між острижених туй, голубих кипарисів.
Дивися на жмикрутів ласих, статистику лих,
Лікуй від синдрому сирітства плаксиву Кларису.

Плети бальну сукню: настане Вальпуржина ніч.
Вже солять лосося, нарізано перцю і кропу.
Злі гості летять крізь рожеву опону сторіч...
На шпажках залізних – оливки з садів Пенелопи.

У моді футляри, а мушля антична – твоя –
Упала зі сходів на чорта лакований череп.
Ти випила тепле кальмарне чорнило чи яд.
Іди ж, відчиняй кажанам золоту напівсферу.

2

Проходиш вогненним тунелем, ламаєш ключі.
І вірш – як молитву – повторюєш голосно всоте.
А ринда калік і щурів калатає хутчіш...
Пливке майталання словес по канві Геродота.

Линяння лілей... Кажани здаленіли – як бриз.
Коханка Артура зірвала перлину із трена.
Найнижчий в ряду відкриттів (ще в моху) кипарис
Підняв партитуру і… ладен забути Єлену.

3

У струмені меду інжирно-терпка гіркота.
Бджола лівадійська наснила розцвічені доли.
Зелений павітер на пірсі сонет нашептав,
Напнув за грядою Ай-Петрі шовкову кодолу.

Тасує тотеми безоке привиддя Авжеж...
У рань потойбіччя, населене духами, нишкне.
Пилок проминання в лілову серветку збереш –
Отой, що змітало боа із чернечої книжки...

2015