В тобі живе душа моя,
В твоєму погляді, у диханні щомить.
Я завжди буду лиш твоя,
Любов вогнем палким горить.
У рідні очі я дивлюсь -
Мене любов'ю й щастям заповняє,
І завжди чи радію я чи злюсь,
Твій ніжний погляд надихає.
Коли тебе нема зі мною,
Тепла і ніжності не вистачає.
І - голосу, обіймів, сміху,
І жартів, лиш твоїх,
Над вухом тихих видиху і вдиху,
Коли ти безтурботно спиш.
Твої слова - жива вода,
Для мого зраненого серця.
Не страшна ні одна біда,
Коли ти поруч біля мене.
Даруєш віру у бажання,
Ти - рідний і коханий мій!
Любов твоя як сонце гріє,
І наший світ окремий, свій!
Тебе я серцем відчуваю,
Не треба нам цих зайвих слів.
Для тебе я єдина - знаю,
Ми поза межами світів!

2019

Коти окупували підвіконня,
Черевані мордаті! О-го-го!
Читаю "вічне", аж пульсує в скронях,
А на макітрі дибиться хохол.

Апофеоз! Голівонька чавунна,
Тремка рука намацує бромід.
І все б нічого, тільки трохи сумно,
За вікнами похмурий краєвид.

І не зима, і не спекотне літо,
Ні те, ні се - заплакана весна.
Спливла на гадку свіжа оковита,-
Мо' - "Verіtas in vino"? Хм, - хто зна...

У чаті гави, дятли і сороки,
Мені б до них, у зграю навісну...
Та гвалт - не панацея, ліпше - спокій,
Година пізня, час іти до сну.

Вечірній бриз, омріяна нірвана,
Ласкавиця під боком, - хто ще тре?
...Торкнув зопалу піки на "вулканах",
За мить (о диво!) - кожен, як марель.

Літала відьма на мітлі до ранку,
Ерот підступний оживив сюжет.
Але, на жаль, ніхто цей вірш не "лайкнув":
Я - початківець. Не авторитет.

11.03.2019р.

Самота

Здався. Серце звомплено калАта,
Я ж - митець, а не титан Тантал.
А до фінішу добігти варто,
Там вінок лавровий, п'єдестал.

Там чигають оплески, вівати
І майстерних епігонів рать.
Та підвів сатирика талантик -
Графомани поїдом їдять.

Кажуть: - Ти нечема! Це, по-перше,
А по-друге, - зайда. Геть не наш.
Втік за хмари. Вітер пір'я чеше,
З крил здмухнув обридлий епатаж.

Мати крила, для поета - щастя,
Все життя літав би і літав...
Від зотлілих лахів марнославства
Порятунок - тиша й самота.

11.03.2019 р.

о яблуко небесної води…
повіками обласкане… віками…
із вікон замутнілих павуками
ідуть до моря всі мої сліди…
і щебетання в щебінь упаде…
потоне тінь у темряві гонитви
і музика безмовної молитви
Мойсея через води поведе…
і морем міряє зневір’я мовчазне
глибинами замилуваний Йона…
… і радість незбагненна і солона
принишклим звіром дотик мій лизне…

Завіконня, годі вже бути сірим!
Викликай з-за хмар золоті промінчики.
Я впущу тепло у холодні сіни
(і, звичайно, в інші тісні приміщення).

Не дадуть нам спокою калабані,
а іще – пригноблені та каліки.
Зіштовхнемось виборчими лобами.
За столом примиримось на Великдень.

Хижаком обскубаний голуб миру
лікувавсь далеко від Ватикану.
Ти… прости нас, Господи, і помилуй.
Жебраків підживимо п’ятаками.

А зимі на збори одну добу дали.
Життєдайний дощ у вікно постукав.
І нехай підпаленому опудалу
пощастить в однім із життів наступних.

Обвішана турботами й торбами
Та ще дітьми наперевіс,
Ти гордовито йдеш понад світами
Вже стільки непростих тисячоліть,
Спокутуючи невинний Євин гріх...
...І якже поміж ядерними грибами
Тобі вдається ще й тримати земну вісь?

Крізь морок часу – плями полум’яні
І викривляє зір картину світу.
Ніколи не дізнатися зарані,
Які іще дороги нам відкрито.

Наступний день – старанний ошуканець –
Запрошує лише йому служити.
Він жорстко покарає неслухняних:
Зламає вщент, просіє через сито.

Куди іти, чого іще бажати?
Безсилий розум і туман усюди.
Оця весна, як Феська язиката,

Іде-бреде примарним чудом-юдом,
А час – глухий, сліпий імпровізатор –
Завжди наосліп милує і судить.

2019

Вона могла чайкою стати весною,
молитися небу вночі чолобитно.
Заврунена цвітом, думками над світом,
могла напувати світанки росою.
Писати романи, схилившись над книжкою,
цнотливою долею, піснею грішною.
Плекати надії і болісні рани
і опіки, стигми слізьми омивати,
студити губами, мотати бинтами.
Могла білу смерть не пускати до хати
і воском гарячим, на кліросі свічкою.
Як би не була вона чорною кішкою.
2019р

Не питай ні про що, накриваючи ковдрою вечір.
Очевидно, ми тут загубилися в ранній весні.
І нічого не вдієш. І втеча тепер не доречна.
Усміхнися мені.
Не шукай почуття, обіймаючи міцно за плечі.
Імовірно, цей дощ залицяння усі прожене.
І залишиться сон. І приємна нічна колотнеча.
Заколисуй мене…
10.03.2019

Скатертина вишивана
Та барвисті рушники
І серветки й сорочки,
В подушках квітують маки.

Наче писаночка хата,
Милуються люди всі.
Диво це творила мама,
Руки в неї золоті.

2019 р.

Ноти, акорди, теми,
Рими, абзаци, титли...
Морок буває темним,
Сяйво буває світлим.

Муза німа без ока,
Чорну вдягнула хустку.
В натяках-недомовках
Сховані краплі ґлузду.

Нижче би на півтона,
Та заважає пафос.
Фабула беззмістовна,
А за прологом ляпсус.

Здався. Пишу з натури,
Ниють хребет і копчик.
Клацання клавіатури,
Шерех пера дивочний...

11.03.2019 р.





Чорні вітражі

Шепотіння: - Тиш не баламуть!
Доста ґвалту, ти уже не хлопчик.
Я ж мовчать не можу, в цьому суть,
Правду-неню ріжу прямо в очі.

В мене тьма - це тьма, добро - не зло,
Влада - підла і достойна страти.
Чесний люд вимахує кайлом,
Жертвують життям прості солдати.

Лізе тля на гілку запашну
По краплині ссати сік-живицю.
Забагато, сам не прожену,
Кличу в поміч вас, вогонь та крицю.

За кордон біжить голодний люд,
А на Сході косить смерть майбутнє.
Досить. Нас і так загнали в кут,
Краще щось побринькаю на лютні.

Ліпше малюватиму пейзаж,
Щастям розцяцькую домовини...
Почорнів од зла крихкий вітраж,
Час проклять настав, боїв, ериній.

10.03.2019 р.

Знов надія сили множить
І спиняє плин часу –
Надивитися не можу
На одну і ту ж красу.
Тільки дотиком боюся
Розполохати її
Ледь посріблене волосся,
З-під хустиночки країв.
Несподівано, як вітер
Ошалілий, враз утих,
Здивувавшись синьоцвіту
Віч небачено ясних.
Як так сталося – не знаю,
Бо в нестямі не збагну, –
Чом усіх я оминаю,
А одну не оминув?..
10.03.19

Я не шукатиму вже Вас
Мені сказали, Ви - заміжня
Непереможні: вічність, час
І сіре небо... Осінь пізня…
Я все пишу… пишу Вам лист
Ви - мій Вівтар! я на папері -
До лабіринту Ваших рис -
Я тільки-но майструю двері
Вікно ж потрібно… білий світ
Він поруч, він не за горами
Їдріт йо в корінь мій, їдріт
А що я вдію - він то з Вами?!
10.03.2019.

У відділення швидкої допомоги
Доставляють чоловіка ледь живого,
Та й питають – Що вам сталось, чоловіче?
Побутова травма, а чи виробнича?

Бідолаха вимовляє ледве слово:
– В мене травма виробничо-побутова.
На роботі випив з хлопцями плящину,
А удома потовкла мене дружина.

Не чекай, що колись буде краще,
Що життя стане легше, простіше…
Та не стане ніколи, нізащо!
А з роками все буде складніше!
Тож, пораду прийми немудрящу:
Вчися бути щасливим скоріше –
Просто зараз, отут, любий брате!
Бо не встигнеш і щастя зазнати…

10.03.2019

В небі нічному чиниться ворожба -
визріває прозоре світло, заховане в темний жбан,
наче жде, що зимова сутінь впаде на сніг,
і зі снігом під ранок не витримає, розтане.
Морок тут залишився б навіки, якби лиш міг -
то повзе під повіки, то тулиться біля ніг,
як собака голодний - повір! Я не вірю, та не
здужати – стільки в нім порожнечі та самоти,
сам він пустка, і відчай породжує саме тим,
і пильнує, радіє, що час спливає…
Наче маю великий статок, великий борг,
наче ночі мені надсилає ласкавий бог,
а мене немає.

22.12.2018

В ритмі вальсу
граціозно
по воді -
білі лебеді,
чорні лебеді
в очереті
карасів лякають.
В коси вербам
зав'язали
на ставку
стрічку голубу,
стрічку золоту
небеса і сонечко
над гаєм.
Хвилі ніжки
миють лозам,
навкруги -
тихі береги,
буйні береги,
чебреці, сокирки
у лелітках.
Дістає
сріблясту нитку
і гачок
крихта-павучок,
дрібка-павучок,
щоб серветку
виплести
для літа.
В ритмі вальсу
граціозно
по воді -
білі лебеді,
чорні лебеді.
На біду ви
прилетіли звідки?
Із кущів гатили
безпощадно знов,
прямо у любов,
у душі альков,
у червоний
дзьобик,
наче в квітку.
2019р

В зоопарку скаче гамадрил,
Треба підійти і дати пряник.
У селі ж поетів - два чи три,
А у місті - кожен віршувальник.

Слюсар оду вшкварити зумів,
Лікар - хоку, хоч і непоказно.
Бо ізмалку молоді уми
Мріяти привчають про прекрасне.

В підворітні - виставка, театр,
А за рогом є бібліотека.
Тут тобі Веласкес, Жан-Поль Сартр,
П'є дітва красу, як воду з глека.

Мегаполіс - крики, гвалт, шуми,
Цирк щодня працює аж до нічки.
А в селі - роботи хай Бог ми... -
Поросята, кізоньки, телички!

Селянин описує город,
Я ж бо стану скоро вирлооким:
Неба ніц не видно. Горизонт
Затулили у димах висотки.

10.03.2019р.

Коли зима свій попіл розмете,
Забудуться лихії вітровії -
Роси сльозинка впаде на плече
І проростуть весни крилаті мрії
Крізь час, що небу славу воздає
Міжзоряно-ясний засяє промінь
Молитви хвиля душу сколихне
Й дитячої надії зрине спомин.

Важко жити в розпачах і болях
На шляхах розтоптаних надій,
Де, можливо, щастя вкрала доля,
У щоденній суєті подій.
І сховала, наче скарб, навічно,
В досі невідомій стороні,
Те єдине і багатобічне,
Що було призначено мені...
09.03.19

Романтика осіннього романсу -
Мотивами грайливі кольори...
Мелодії злітаються до ритму -
В очах вальсують іскорки роси...

Окутує волога прохолода -
Мінять крона зелену - вбрання...
У глянці популярності природа -
Її барвиста , вичурна краса...

До лісу манять ласуни - гостинці -
Маскуючись під листом , у траві...
Різноманіття щедре у корзинці -
Підносим радість ласощів собі...

Романтика осіннього пейзажу -
Курличуть , відлітають журавлі...
До дому , чи до іншого порогу -
Пливуть яскраві долі міражі.

Так хочеться втекти від себе -
своїх обов*язків , і знань
Зібрати все своє відверте -
стати паломником бажань

Все повернуть в дитячу примху -
довіру , віру , простоту
Складать з хмаринок мульт - картинку -
з розбігу впавши у траву

Вдихнути аромат ванільний -
на повні груди , до схочу
Почути мамин голос ніжний -
її турботу , теплоту

Якісь трапляються події -
уже позаду томна даль
Ми потребуєм чути мрії -
дегустувати їх нектар.

Хочете відкрию вам секрет,
Вийду із хмільної офензиви?
Будемо знайомі: я - поет!
Задерикуватий і спесивий.

Шепче муза "В тебе щось не так,
Віршенята - злидні-закарлюки".
Ну, а геній, звісно - ас! Мастак!
Обіцяє одірвати руки.

Пише люд, аж куриться димок,
Є ні те ні се, а є полова.
От скажіть - навіщо нам письмо?
Гомоніти й подумки чудово.

Докучає совісті укол,
Бо оце творіння також клякса.
Золото - мовчанка. Це закон.
В мудрого блокнот - tabula rasa.

Ех, панове, може й я такий,
Струни заіржавіли на лютні...
З дня у день увічнюю думки,
Може, і народиться щось путнє.

10.03.2019 р.

Як він мене любив!..
В душі, може, так як інші,
Що добивалися прихильності моєї ,
Та словом жодним про це не прохопивсь.
Натомість одразу донею, хрещеницею звав.
Дарував найдорожче, що мав.
Шкода, що я лишила в нього
Портрет, як був він молодий,
Тетрадку, що списав був у неволі,
Євангеліє, що читав отам.
Як знайдеться портрет, проситиму,
Щоб у Париж переслали.
Хай хоч на портрет його дивитимусь.
А присвяти які мені робив...А вірші ...
«Пророче наш! Моя ти доне!»-
Чи ж заслужила я на ті слова високі?
Він один у нас Пророк!
За нас усіх одмучився, та не скоривсь.
Як його просила, коли прощалась:
«Мій друже дорогий!
Говорю Вам і прошу Вас дуже:
Бережіть себе. Чи такими, як Ви,
Поле в мене засіяне?»
Не послухав ні мене, ні інших.
«Щоб і на різдво б то не виходить?-
Казав котромусь з товариства.-
А кутя? А узвар? Ні, не висиджу,
Колядувати хоч рачки до куми вилізу».
Мабуть, відчував, що другого різдва не буде.
«Кобзарем» новим востаннє звернувсь до мене:
«Моїй єдиній Марусі Маркович –
І рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко» .
Плачу над долею нашого Пророка
І більше ні об чім не можу говорити.

Наді мною летять
журавлині ключі.
Відчиняють ворота весні.
І удень, і вночі
ясени шелестять,
що побачу її уві сні.

І напевне вона –
це любов, і весна...
Є у пам'яті образ її.
І кому як не їй
і не мрії моїй
защебечуть іще солов'ї?

Буйний вітер-бунтар
очищає від хмар
вечори у моєму вікні.
Наступає пора
і стила, і пера...
І не спиться ночами мені.

03/19

У Пегаса журба - загубилась остання підкова,
І натхнення нема, бо у музи весінній наврок.
Не писалось давно. Вже добу про кохання ні слова,
А роботи - ого! З рук тремких випадає перо.

Шпак дзьобатий сюрчить, бо самичці пора на яєчка,
Ворухкі селюки угрузають ізнов у ріллю.
Рала просять труда, не на часі стрибати у гречку,
Молодиці стрункій до зими не скажу "I love you".

В погребище пірнув, насипаю картоплю у лантух,
Карка "плазмі" скрутив, на півроку помер інтернет.
А кумася-яга манить красеня-парубка в хату,
Осідлає вночі, загнуздає й у небо чкурне.

Клітемнестро! Ерато! Ходімо на оранку! Де ви?
Заховалися діви. А мо", подалися на пляж...
У ціні реманент, а калами та пера дешеві:
Хліб всьому голова! А поезія - іграшка, блаж.

Крапле піт на соху, аж тріщать від натуги чепіги,
Скиба стала строчма, в пиріяці зашпортався плуг.
Як зберу урожай - неодмінно писатиму книги
Про дивочну любов, щоб гукали "Бравіссімо!", "Ух!".

09.03.2019р.

Кожен вчинок має плату.
Час розкриє справжню суть.
Радість буде, біль чи втрата:
Винні кару понесуть.

Бо інакше неможливо:
Мудрість у життя своя.
Сонце, вітру поштовх, зливи –
Всесвіту частинка я.

Приголубить, допоможе,
Прокладе безпечний шлях,
Вкотре піднімусь, о Боже!
Полечу, неначе птах.

Полечу в блакить ранкову,
Наберусь наснаги, сил,
Щоб отримати підкову
Та не падати у пил
І міцний здобути тил.

09.03.2019
Свидетельство о публикации №119030908411

Біжи , втікай нещадний часе,
за твій галоп я вже не плачу
я, швидкоплинний, ще не раз
холодне літо в снах побачу.

І я біжу, біжать хвилини
секунди навіжено лік ведуть
ритмічно так вицокують машини
коли ж кінець, куди усі прийдуть?

Одне прошу тебе, невпинний,
буття в мені не проганяй
вбирай мої думки , байдужий хронос,
і безкінечністю нас відновляй

лютий 2008

Вона прийшла якось
запізно вранці
і поглядом таким
незнанно - тихим
шепнула вмить так
гнівно - співно
що сад зашарівся і став
смиренно - лихим


і звуки ті, які вона
збирала - заплітала
мов дош нічний були
уривчасто - розмиті
слова ті я тілом
читаючи змивав,
слова, що пробігали непомітно й легко


вона пішла, а я чекав все
ніжно - сумно...

16.10.2004

Жінка -творіння Творця,досконалого і вищого Митця,
Рисами наділив її такими, задум цей слід зрозуміти,
Щоб життя на Землі процвітало, щасливо дорослі і діти жили...
Чоловіки – це мужність, сила і відвага,
Щоб на Землі був мир і спокій, головна їх роль...
Якщо ці ролі не ганьбити, не рватись до багатства, і сумнівних утіх,
Гармонічно жити в мирі, природу і людей навколо цінувати, поважати,
Багато кращим стане все, що бачить зір...
Доросле покоління, передасть наступним,той приклад – кращий всяких слів, законів,
Що є хороше, а що ні, чого слід уникати, чого не слід робити... 4.03.18 10.40

Весна, солнышко взошло,
Расправила крылышки, лечу,
Парю в мечтах,
Любуюсь миром,
Наслаждаюсь,
Любить людей,
Дарить улыбки и тепло,
Я так хочу, я так хочу,
Счастливой быть,
Крупинки радости
Раздать с любовью ,
Кто встретиться
Мне на пути.
Я так весь мир и жизнь люблю,
Всевышний помогает,
Поддержку чувствую,
Благодарю!
9.03.19 10.42

Плач, погрожуй, проси,
кекси печи, наснажуй...
У веремії росин
змий негативи, сажу.

Звісно тебе не зна
цар невідомців, суддів...
Повниться день... Казна
десь у собачій буді.

Хто ти для світу? Знов
спокій розлито...
Ранок.
Краєш сувій обмов
між золотих фіранок...

2019

I
Ангели нікого не карають –
є така презумпція у зла.
та ворота пекла, а не раю,
іноді, буває, відкривають
«геніям» брехливого стила.

Хто хапає від чужої слави –
і не хоче, а дурну найде.
І тому буває де-не-де –
рано чи пізніше, а лукаве
від меча Феміди упаде.

II
Ще іти й іти нам до поета —
образу живого юнака,
а не до примарного божка,
що карбують на боку монети
у кожусі й шапці «кріпака» .
«Добрі люди» помагають злету.
Видно доля пішого така,
що ніхто не подає карету,
а труди не варті мідяка,
поки не завіємось у Лету,
де одному – кулю й тумака,
іншому – довічні пієтети,
поки є поезія така,
що усім освітлює планету
як ночами сяйво маяка.

III
Чуємо елегії в ефірі,
знаємо, кому, коли, за що
помагає братія по вірі...
А зринає іноді ніщо.

І суди, і вироки важливі,
поки ще прикутий Прометей.
Ну, а Божі – явно справедливі,
поки є ще юди між людей.

Жаль кумира публіки лихої,
що у пекло йде без каяття.
І не жаль, що зло і параною
іноді викреслює життя.

Вурдулак винюхує і знає,
як йому обляпати святе.
Але синє небо пам'ятає,
хто плює у сяйво золоте.

І прийде покара за провину.
За гординю і зміїну слину
небо оголошує війну
і корчує у лиху годину
ядовиту діями личину –
зайву у городі бузину.

______________________
Муха липне до іконостаса.
Хай собі... А ми у час лихий
ідемо до нашого Тараса,
сповідатись за свої гріхи.

Діє таємниця Заповіту.
Не мараймо пера у крові
і дай, Боже, будемо живі
і на цьому, і на тому світі.

Із лихої келії совка
алілуя не веде до раю,
а нечиста сила маньяка
імені поета не стирає.

Видавайте стосами книжки,
а ясне уже не буде темне...
Поки тиражуються бульки,
забуває публіка богему,
а поета за одну поему
пам'ять закарбує на віки.

Воздається кожному по чину.
І несамовитий сатана
все своє отримає сповна.

А у битві за ім' я людини
Україна має свого сина,
відає, яка йому ціна.

09/03/19

Вже лютневі крижини -судоми зими
у відлизі серпанковій тануть.
Розбуди навесні, голосніше сурми,
Трубадуре, натхненний, коханий!
Порцелянові чаші магнолій в саду -
аж по вінця дурманного трунку.
Розбуди мене, любий, до тебе прийду
із медово-терпким поцілунком.
Не благала у неба ні сонця ковтка,
ні любові, ні щастя, ні срібла.
Розділяє дорогу лиш смуга вузька,
перепони здолати не здібна.
Одне небо на двох, де немає доріг,
тільки крила розправ над землею.
На чужий ти ніколи не ступиш поріг...
Я ніколи не буду твоєю!
2019р

Усі колись на світі помирають…
І найдорожче залишають люди!
Єдине, що з собою забирають –
Свою любов. Її вже тут не буде…

06.03.2019

Де замети страшенні?
Наче і не було!
Гілочки, мов антени,
Ловлять перше тепло…

07.03.2019

Спогади посіяли неспокій
У душі ошуканій моїй, –
Де тепер ти, звабо синьоока, –
З ким щаслива в радості німій?
Забуття дрімуче павутиння
Так було змережене слізьми,
Що упасти мало неодмінно,
Між давно далекими людьми.
Тож і пригадалися повиті
Мріями наївними літа
І твої солодко-соковиті,
Мною заціловані, вуста.
Терпко пахли скошені отави,
Між горбами пружними копиць, –
Ти була покірна і ласкава,
Й безсоромна в сяєві зірниць.
Ти була бурхлива і глибока,
І шумна, й висока, як прибій, –
Де тепер ти, звабо синьоока, –
З ким щаслива в радості німій?..
08.03.19

Шевченко молиться ...
Щоправда, не так, як інші.
Не просить, щоб простилися гріхи.
Немає й слова про достаток.
Насамкінець лишив подружнє щастя..
То що ж він просить,
Не на коліна ставши,
А посилаючи потойбіч скутої льодом Неви
Життям стражденним болісні свої думки?

«Все на світі – не нам,
Все богам тим – царям:
І плуги й кораблі,
І всі добра землі..»
................................
«Пошли ж отим всесвітнім шинкарям
Із дукачами й талярами
Ще й пута кутії.
А нам, робочим головам, рукам
На сій окраденій землі
Свою ти силу ниспошли».

«А що ж тобі самому?»- пита Господь.
«Мені ж, мій боже, на землі
Подай любов, сердечний рай!
І більш нічого не давай!»

Шевченко молиться...
Не все з тих молитов збулося.
До того ж і не так, як він просив у Бога.
Відтак молімося молитвами Пророка.

Запитай,поцікався,реагуй,дізнавайся
У життя свої правила стилів
У своєму світогляді запам*ятайся
Вдалим ракурсом скорених схилів

Не ховайся в причинах одіозних вітрин
Ніша ця - переповнена чаша
Приручайся до мудрості зодчих доктрин
Тут є розкіш - відібрана кава

У моментах будь пильним,хвилини спиняй
Редагуй досконалості риси
До свого раціону корективу додай
У тендітності сіль - перспективи

Розумій,вибачай,доведи,дозволяй
Креативність завжди у полоні
Ворогів в перегонах завжди визнавай
Був,і будеш їм кісткою в горлі.

Ви пийте, друзі, я іще наллю,
Забудьмо лихо оцієї миті.
Я з сулії у пляшку переллю,
Але про це не треба говорити.

Кохайтесь, друзі, поки ще живі,
Не втомлюйтеся ближнього любити.
Любов – не просто радощі в траві,
Але про це не треба говорити.

Не перелюбиш, та й не переп'єш
Усе, бо іншим треба щось лишити.
Та як на грудях руки вже складеш,
Тоді про це запізно говорити.

Вона вже холоду не здасться –
І пестить сутінь запашна.
Не йду, лечу – вдихаю щастя –
Нарешті вже прийшла весна.

І я знетямився неначе –
Зима-тюрма була важка.
І сам тепер од щастя плачу,
Мов скинув з пліч льодовика.

О любий березню чудовий,
У молодість мене зови.
Я мов народжуюся знову,
Як од Трипілля – рік Новий!

І хмар важких немає вати.
І небо чисте, як роса.
Співати хочу, щедрувати –
Яка краса, яка краса!

І навіть радістю іскриться
Вечірня місячна імла.
Якби ж зі мною, світлолиця,
В цю мить прекрасну – й ти була!

8 березня 7527 р. ( Від Трипілля) (2019)

Мені колись циганка ворожила,
що доживу до ста, як не умру,
і що тоді нова чекає мила,
коли забуду першу і стару.

І ось тому, як незабутня казка,
явилась ти, аби у серці знов
заворушилась ластівкою ласка.
І що то є, якщо це не любов?

Подякуй долі, що і це немало,
коли приходить перша і остання.
За всі мої печалі і жалі,
за те, що я не перший на землі,
ти обняла мене й поцілувала,
а я й не знав,
          що це уже –
           прощання.

08/03/19

тихо так на дні душі
я лежу і мрію
налічу у небі шість
кольорових зміїв

серцем ковзають вони
розплітають вирій
завіконня сплять човни
в гавані квартири

сонце з видихами штор
набігає в ложе
трап до кухні – коридор
на дракона схожий

пожирає темноту
чайником димиться
ним я спогади мету
сум і небилиці

стіни – звабники для вух
без розмови тиснуть
я зворушую траву
легеневу киснем

і лоскочу кутик губ
прошу в тиші милість
у собі як на снігу
відбиваю крила

тихо так на дні душі
у колисці світу
лантух з німба снам поший
хай збирають світло

22 Січня, 2017

Кохайте жінку, дорогу найкращу!
Даруйте їй букети ніжності і щастя.
Сестра, матуся, донечка, дружина -
свіча душі, родини -берегиня!
Присвячує життя і вам, і вашим дітям,
плекайте цю найкращу квітку в світі.
Цінуйте та захоплюйтесь красою -
бузковою, медово-золотою,
липневою і зрілою, бо осінь -
солодкі яблука у дім приносить.
Нехай краса її ніколи не зів'яне!
Вродлива жінка та, яка кохана!
Цілуйте руки, що несуть натхнення,
любові та тепла благословення!
Хай ллються радощі вином по вінця!
Троянди й діаманти серця - жінці!
2019р

Радієш сонцю, мій ірландський друже!
Не зустрічав тебе уже давно…
Скучаю за високим штилем дуже,
зеленим білих віршів полотном.

Бурхливо-прохолодно-ніжним морем
із видом сивих замків, як і ти.
Дивує щира українська мова,
що навела з русинами мости!

Вже другу сотню топчеш торфовище
за себе і за батька… Молодець!
Всього було, та й зараз вітер свище
над головою, й це ще не кінець.

Бо недарма ж говорять мудрі люди,
що суть життя – постійна боротьба.
Хай святом стане пересічний будень
і довго ще зове твоя труба!

Немов ті ґулі-пагорби,
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
То діти, наче квіти, пориваються на волю.
Гриміть частіш, майбутнього громи,
Квітчайте землю безтурботним сміхом,
Робіть нас, як велів Господь, людьми
Для праці мирної та для земної втіхи.
Носіть же з гордістю, любі жінки,
Життям налиті перші чи й десяті гулі,
Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!

Немов ті ґулі-пагорби,
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
То діти, наче квіти, пориваються на волю.
Гриміть частіш, майбутнього громи,
Квітчайте землю безтурботним сміхом,
Робіть нас, як велів Господь, людьми
Для праці мирної та для земної втіхи.
Носіть же з гордістю, любі жінки,
Життям налиті перші чи й десяті гулі,
Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!

Немов ті ґулі-пагорби,
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
То діти, наче квіти, пориваються на волю.
Гриміть частіш, майбутнього громи,
Квітчайте землю безтурботним сміхом,
Робіть нас, як велів Господь, людьми
Для праці мирної та для земної втіхи.
Носіть же з гордістю, любі жінки,
Життям налиті перші чи й десяті гулі,
Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!

Давайте візьмемось за руки,
русини, щирі українці,
аби у ці часи розпуки
нам не пропасти поодинці!

Дружина клопітка майнула треном,-
Усе по колу – діточки, плита…
Спинись, кохана! Сядь побіля мене!
Втомила безкінечна суєта.

А шлюб для нас і досі є розмаєм,
Розчулився, в очу блищить сльоза.
Вдихну тебе - і знову оживаю,
Торкнуся - то злітаю в небеса.

Все просто: жінка - серця половина
І джерело осонцених рулад.
Без тебе - як усохла деревина,
З тобою - молодий вишневий сад.

Коли лягає спати сонця м’ячик,
А я з Морфеєм Летою пливу -
І в снах тебе щоночі, мила, бачу,
Не наживусь тобою наяву.

Весна. До сонця тягнуться тюльпани,
Збудились після довгої зими.
О, як же я люблю тебе, кохана,
Крильми пестливо душу обійми.

07.03.2019р.

Боюсь тебе, як самоти ночами,
Як блискавки раптового вогню, -
Боюсь тебе, як згадки, що без тями
Свідомість розтривожує мою.
Боюсь тебе, немов уколу голки,
На гострий біль очікуючи, плоть, -
Боюсь тебе, як смертної прополки,
На грядці укорінений, осот.
Боюсь тебе, як строгої покари
За позабуті й пам'ятні гріхи, -
Боюсь тебе, як наболілих марень
Про шепоти і гамори глухий.
Боюсь тебе, мов холоду могили,
Як шурхоту печального вінка, -
Боюсь тому, що стало мало сили
Для любощів у тілі козака...
08.03.18