ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в даль прощальний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені спо

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олександр Сушко - [ 2019.11.20 12:00 ]
    Малюнок


    Настрій - пастельна блакить.
    Мить - і усе навпаки:
    Буря у ложці води,
    Гнівних філіппік пуки.

    Взяли мене на ножі
    І утоптали у бруд.
    Нащо? От нащо, скажіть?
    Я ж - одинак, а вас - гурт.

    В очі - солодка хвала.
    Та під рукою бромід:
    Як одвернуся - хула
    Кулями в спину летить.

    Шепче знадійливо Біг:
    - Недругу світлом віддяч
    І подаруй оберіг -
    В райдузі сонячний мяч.

    В тебе - перо і калам,
    До чаклування є хист.
    Хай п'є з твого джерела,
    Гоїть печалі та злість.

    Я малював допізна,
    Золото сіяв з руки.
    Усмішка друга ясна
    Світиться знову таки.

    20.11.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (1)


  2. Тетяна Глінчук - [ 2019.11.20 10:04 ]
    Ти топчеш храми...
    Ти топчеш храми в себе під ногами
    І спопеляєш знову небеса,
    А небо пам’ятає кожні шрами
    І чує брехні скаженого пса.

    А ти не озираєшся на осінь,
    Але так близько знову до зими,
    А матір рве на собі сиві коси
    І вірить, дочекається весни.

    Ти ж топчеш храми в себе під ногами
    Й боїшся тіней ночі, самоти,
    Є речі, що сторицею з роками
    Повернуться. Від себе не втекти.




    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Іван Потьомкін - [ 2019.11.20 10:50 ]
    Божественні зразки


    Якби поштиві поштові голуби
    замість носить листи писали вірші,
    стільки б цікавого з’явилось про інтим:
    переступання неквапливі, схожі на танок,
    котрі нав’язує коханка вередлива,
    насурмлене і пристрасне «гу-гу»,
    і погляд на суперників гнівливий...
    Та ось в голубки чи не стача снаги,
    чи, може, вона врешті-решт збагнула,
    що всі ці залицяння хтиві лише їй,
    тоді пара коханців здійметься умить,
    закружеляє ритуально й полетить
    в місцину, де їх інтим не видно...
    Згадалось про інтим, а в пам’яті зрина
    подиву гідний клопіт ластівчиний про малечу,
    її польоти блискавичні зранку і до вечора...
    ...Стільки ж бо дав Всевишній нам
    божественних зразків турботи та інтиму
    в світі пташиному й тваринному,-
    тож так стає на серці невимовно прикро,
    як поміж людом ще горує ґвалт,
    зозулина безжурність стає прикладом.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  4. Віктор Кучерук - [ 2019.11.20 05:30 ]
    * * *
    Дрімає тиша поміж стін
    Спустілої кімнати, –
    Сьогодні знову п’ю один
    За найгіркішу втрату.
    Коли обпалює вуста
    Питво одноманітне,
    То тихне біль і гіркота
    Зникає непомітно.
    Смакуючи оцей напій,
    Цигарці на придачу, –
    Неначе чую голос твій
    І щирий усміх бачу.
    Отож прости мені, що так,
    Бува, без тебе мучусь,
    Що подобрішав і розм’як,
    І став більш балакучим.
    Сную нечутно поміж стін
    Убогої кімнати
    І жду в житті самотнім змін,
    Як за утрату плату.
    20.11.19


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.20 03:07 ]
    Метаморфози буття або видива туману
    Так холодно уже в осіннім передзим`ї,
    Сади укрив давкий, задушливий туман…
    Мов світові всьому легку пов`язку димну
    На очі зав`язав, підкравшись крадькома.

    І світ, як немовля, спеленаний у льолі…
    І льоля та густа й доволі ще м`яка…
    Хтось дмухає йому на пальчики схололі,
    Дає тепленьку грудь – напитись молока.

    Принишкло все навкруг – і немовля красиве,
    І матінка його – білявка чарівна…
    Лише бреде життя, неначе старець сивий
    І йти куди – не зна – наосліп у туман…

    19 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  6. Олександр Сушко - [ 2019.11.20 00:55 ]
    Скарб


    Дехто каже, що поет - це Бог.
    Ні, він - бранець смертної юдолі,
    Сито для біди, людських тривог,
    Прикрощів, образ, важкої долі.

    Золота в багатія - вози,
    Охоронців полк стоїть на варті.
    А у мене - крапельки краси,
    Жмутики гармонії та правди.

    Взяв перо в Пегаса із крила,
    Рунами покрив сторінку білу.
    І тече амріта з джерела -
    Йдіть, цього усім настачить зілля.

    Словом вичакловую наврок
    Не за славу й бронзові погруддя.
    На долоні світиться добро -
    Віддаю цей скарб хорошим людям.

    19.11.2019 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  7. Олена Побийголод - [ 2019.11.19 18:54 ]
    11. Пісня Робіна Качура
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Я Робін Качур, не босяк,
    хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
    та це мені - як з гусака вода!
    Письменний навіть я так-сяк,
    я вам - не пір’я для писак,
    і це - моя позиція тверда!

    Robin Duck я за книжкою,
    і диви - брикну ніжкою!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  8. Сергій Губерначук - [ 2019.11.19 16:32 ]
    Прононс 19
    Твоє тіло, мов луг.
    У бокалах квіто́к,
    завжди повних нектаром,
    я губи змочу пересохлі.
    Я груде́й твоїх друг,
    я до ніг твоїх крок,
    я той кінь, що над яром
    цілує покоси пожовклі.

    Ніч пасусь на тобі
    і п’янію з вина,
    еліксиром покори
    я змазую гострі підкови.
    Раз прийшов на цей бік,
    де своя сторона, –
    то вжени мене скоро
    у стійло сухе і зимове.

    Місяць в осінь уживсь.
    Ніби митрополит
    у святому поса́ді
    приймає вітання монахів,
    так і я в тебе вливсь
    після літа – в політ!
    і в небесній засаді
    ловлю поцілункових пта́хів.

    Ось я анґелом став
    понад лугом твоїм,
    сном утішений злегка –
    численний давальник династій.
    Ось усе, що я дав,
    повертається в дім,
    на якому лелека
    тримає у вузликах щастя.

    Твоє тіло – як вік.
    Твоє тіло – момент.
    Океан у долонях,
    де стало солодким солоне.
    Був собі чоловік –
    став душі дириґент,
    опонент у безоднях,
    кохання, яке не холоне.

    30 листопада 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 62"


  9. Козак Дума - [ 2019.11.19 15:22 ]
    Осіннє надвечір’я
    Танцює осінь танго з листопадом,
    кружляє листя в вальсі чарівнім
    і зорепадом сиплеться по саду,
    де сумно трохи й радісно мені.

    Радію зорям в неосяжнім небі
    і розмаїттю теплих кольорів,
    та сумно, що цей день минув без тебе,
    хоч довго ще над обрієм зорів…

    Час неупинно котиться до ночі
    і серце від непевності щемить.
    Твої глибокі і сумливі очі
    мене не полишають ні на мить…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  10. Олександр Сушко - [ 2019.11.19 14:50 ]
    Дніпро

    Київ. Ранок. Поділ. Міст метро.
    З кручі дивиться в темряву Либідь.
    Затуманився сивий Дніпро,
    Бо зима береги його білить.

    Кров моя із порізаних вен
    Світить з дна, де води по коліна.
    Плесом хвиля у безвість пливе,
    Я назустріч із безвісті лину.

    Бо Дніпро не бажає разом
    Мандрувати зі мною до Лети.
    Обережно штовхнув на пісок,
    По обличчю махнув очеретом.

    Голку холоду в п'ятку встромив,
    Клешню рака засунув у вухо.
    Годі, Дніпре, кусатися! Мир!
    Пошукаю місцину, де сухо

    І поцуплю хламиду в бомжа,
    Ломануся крізь хащі додому...
    Віршик - правда? Чи глупа олжа?
    Я - розумний? А чи не всі вдома?

    19.11.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  11. Галина Сливка - [ 2019.11.19 10:10 ]
    ***
    Така сівба... І в надиху десниця
    Так щедро сіє... В ріст береться збіжжя.
    І ніч-тужба, що днем благословиться
    На висоту, із пам'яттю підніжжя...
    Мов світ отой - одне велике поле...
    Лелеки небом обмивають крила...
    І стиглі душі - зерном... Доле, доле...
    І тільки з тріщин проростає сила.
    Така сівба... І ніц у тім лихого...
    Асфальт здолає м'якістю стеблина.
    Сльоза мала - рятунок від сухого -
    На глибині народжує перлину.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.92) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  12. Тамара Шкіндер - [ 2019.11.19 08:57 ]
    ***
    Притупилося майстра перо,
    Зашарілася й зблідла рима.
    Муза вдарила під ребро,
    Підтяла підступно, незримо.

    Загубились найкращі слова,
    Між рядками гуляє вітер,
    Та йде обертом голова -
    Розлетілись думки по світу.

    І безжально спресовує час
    Пережиту кожну хвилину
    Закарбованих серцем фраз
    Про любов й печаль лебедину.

    Несподіваних спалахів мить
    Зазоріє світлим лібретто.
    Мов оголений нерв болить
    Невгамовна душа поета.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  13. Віктор Кучерук - [ 2019.11.19 08:09 ]
    * * *
    Ще недавно сонце гріло
    Зрання аж до темноти,
    І в багряних заметілях
    Не ховалися світи.
    Та минає все на світі
    Швидко сміхом чи слізьми, –
    Вже у груди цілить вітер
    Раннім холодом зими.
    І не віриться ще й досі,
    В круговерті золотій, –
    Що ввійшла і в душу осінь,
    І лишилася у ній...
    19.11.19


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  14. Олександр Сушко - [ 2019.11.19 00:02 ]
    Панахида


    У храмі плаче Бог. Лунають меси звуки,
    Кровиця ручаєм стікає на олтар
    Ровесників моїх - безногих і безруких,
    Убитих у боях, полоні, просто так.

    Запалені свічки погаснули від кривди,
    Павуча борода вкриває образи.
    Ти спав на небесах, коли вмирали діти?
    Вони ж кричали ніч: - О Господи! Спаси!

    В архангелів мечі вогнянно-харалужні,
    Послав би до дітей рубати ворогів...
    Так ні - прийшов сюди забрати їхні душі,
    Очорнені від мук, осліплі та глухі.

    Заструпилась ропа, скінчились час і рими,
    Розвезлася як вир небесна голубінь...
    Молюся за братів сльозами кров'яними:
    Летіть із Богом в рай. Мені ж пора у бій.

    18.11.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  15. Тетяна Глінчук - [ 2019.11.18 21:11 ]
    Долина снів
    Долина снів... Десь там на видноколі
    Шепоче із дощем багряний ліс.
    Величність Час запитує у Долі
    Про шлях до Раю, про життєвий зміст.

    Вона, здається, скаже щось важливе,
    Повіривши у значення тих слів,
    Ти прокидаєшся зворушено щасливий
    І ловиш миті із вчорашніх снів.

    І десь далеко там за небосхилом
    Є неосяжна магія життя…
    Та милий сон дарує дивні крила,
    Коли вгорі з’являється зоря.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Сергій Губерначук - [ 2019.11.18 16:29 ]
    Дарунок
    Дерев’яна каблучка – запорука дерева.
    Ми обручені, чи що?

    Яким треба бути майстром,
    аби вирубати з мертвого дерева
    собі запоруку!
    Якою треба бути необрученою,
    аби піти у заручини
    до такого майстра?

    Я ці стовбури лікував оліфою,
    привертав святі духи,
    відганяв лихо
    і тихо, неголосно виколихував.
    Поклади мене коло себе.

    Рип-рип: це хворе дерево стає здоровим.
    Хрип-хрип: так помирає дерево
    і душа його відлітає.
    Той майстер,
    хто встигає
    взяти її у обійми.
    Обійми́ мене своїми руками
    сильно.
    Оберни моє останнє тепло
    у талісман.

    Рано-вранці на Андріївському узвозі
    стоїть майстер дерев’яних каблучок
    і кільцює цілеспрямованих.

    Виявляється:
    "Під корою глибоко є серцевина,
    найбільш ранима і своєрідна
    частина…"
    Так це на пальці каблучка
    від самого серця дерева!
    Це подарунок,
    на дотик якого
    холодна рука оживає…

    23, 28 вересня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 46–47"


  17. Олександр Сушко - [ 2019.11.18 12:12 ]
    Сни
    Вирвано, витолочено печаль
    І забуттям переорано пам'ять.
    Знов уві сні цілу ніч кричав...
    Душу кацапи на дибі палять.

    Тризуба ріжуть на серці ножем,
    Прицвяхували до свОлоку длані.
    Я не в окопах п'ять років уже,
    Вдень - ще терпимо. Вночі - бій останній

    Переживає мій дух наяву,
    Постріл у спину, полон, біль і муки..
    Кожної ночі у пеклі живу,
    Вуха гарматний закладує гуркіт.

    Нені комбат прочитав некролог,
    Думав, мені не уникнути згуби
    ...ранок росою вмиває чоло,
    Сонце промінням розчіплює зуби.

    18.11.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  18. Іван Потьомкін - [ 2019.11.18 12:20 ]
    ***

    Не похиляйся над собою,
    Не дай розлитися журбі.
    Всевишнім подароване тобі,
    Не все в нові світи полине за тобою:
    Сумлінно ноосфера ще стоїть на чатах:
    Аби земне на Землю повертати.
    І як у вічність відліта душа,
    Борги твої бере хлопчина чи дівча.
    Та що робить, якщо ти з тих,
    Що тільки й думки: ще не все устиг?
    До кого голос Господа не долинає вниз:
    «Бери по силі! Не підвередись!»



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  19. Тамара Шкіндер - [ 2019.11.18 11:49 ]
    ***
    Докупи день збирає вечір сизий,
    Спалахуючи блиском ліхтарів.
    Підкинув місяць у багаття хмизу
    І засіяв півкругом угорі.

    Квапливо поспішає перехожий.
    Зітхають порожнечею двори.
    Відмежувавшись поза огорожу,
    Поскрипують старечо явори.

    І лиш немолодого віку жінка
    Стояла в самотині край вікна.
    Кого чекала в темному затінку?
    Що сповістити прагнула вона?

    Про те, що із роками перетліло.
    І щось пече у зболеній душі.
    Бо молодість у безвість відлетіла,
    Лишивши слід крутий від віражів.

    Вона чиясь сестра, дружина, мати...
    Але самотність стала на поріг.
    Ніхто не знає знайде, а чи втратить,
    І де одна із тисячі доріг.

    Зібрав до купи день вже вечір сизий.
    А ніч вкладає зорі у коші.
    І може хтось, колись беззаперечно
    Розрадить сум самотньої душі.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (16)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.18 07:12 ]
    Темрява і світло
    Ти ледь пішла, і я вже сам не свій –
    Чому прощання? Чом ідеш туди ти?
    І туги найчорнішої сувій
    Всього мене зумів таки сповити.

    Байдужий світ навколо занімів,
    І течія несе у інше русло –
    В обійми до холодної зими,
    Де кров моя загрозливо загусла.

    І все тепер, що бачу наяву,
    Здається сном огидним, темно-сірим…
    Я не живу без тебе, не живу!
    Життя летить у прірви чорні діри.

    Немов би я - на острові Дефо*,
    Хоча навколо, як примари – люди.
    Рятує лиш мобільний телефон,
    Що вісткою від тебе сонце будить.

    І ранок рожевіє туманцем,
    Зоря несміло пестощами ніжить.
    У вайбер заглядаю я тихцем -
    Твоє лице, як прохолода, свіже

    Мене зворушить ласкою зіниць,
    Розвіявши задушливі сувої…
    І я іще спросоння – горілиць –
    Замріюся – до зустрічі нової…



    18 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  21. Віктор Кучерук - [ 2019.11.18 04:56 ]
    * * *
    Г. С…
    Сірість неба, сирість вулиць
    І грудей твоїх тепло, –
    Мов у втіху обернулось
    Те, що розпачем було.
    Бо холонув, як статуя,
    Й никнув гордо, мов печать,
    А тепер – тебе цілую
    Так, що губ не роз’єднать.
    Притулися теплим боком,
    Аж до серця пригорнись, –
    І туманів заволока
    Упаде назавжди вниз.
    Неба сірість, вулиць сирість
    Непомітні для обох, –
    Віддавайсь мені на милість
    Без вагань і засторог!
    15.11.19


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  22. Марґо Ґейко - [ 2019.11.17 18:49 ]
    Ріка однієї душі
    Каліграфія долі лягла на смиренне обличчя,
    Занімілі вуста промовляють чиїсь імена,
    І немов на долоні, насправді, така таємнича,
    Їх замало лишилося, мало чи майже нема.

    А вона як могла, як уміла жила і служила,
    Відправляла човни, по воді розлітались чутки.
    «Ще не час!» – І нечас був допоки тягнулися жили,
    Поки мала для кого і пульс був доволі чіткий.

    Підперезана хмелем, в постоли латаття узута
    Витікала ріка із найглибшого шару землі,
    Не питала у неба – чи бути, чи, може, не бути?!
    Про таке не питають в забутому Богом селі.

    Про таке не ридають, бо діти, худоба, городи,
    І вона не ридала, хоч смерть годувала з руки –
    У години негоди, у себе приймаючи роди,
    Як розрізала вени, сапаючи ті буряки,

    Як спаливши вугілля, у північ збирала паліччя,
    Неспокушений місяць тягнувся до неї згори,
    I не чула, що голос криниці напитися кличе,
    Відверталась від лісу, що їй про своє говорив.

    Та давно відбуло, відболіло, але не зміліло
    Джерело її духу, над ним безпорадні роки,
    І велична в бутті, що у побуті – зайва, змаліла,
    Розглядає човни під водою своєї ріки.


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (4)


  23. Сергій Губерначук - [ 2019.11.17 16:00 ]
    Просто
    Волосся моє стало жовтим,
    як осінь.
    Висвітлилося.
    З одного боку штучно,
    а з іншого – природно,
    як осінь.
    Загорілося.
    У глибині, наприклад, серце,
    а на поверхні усмішка,
    як осінь.
    Бо недовга.
    Буду дивно одягатися-перевдягатися,
    як осінь.
    Понесло́ся.
    І до прикладу дійшлося.
    Я схотів пофарбуватись,
    щоб у тебе попитатись:
    "Як осінь?"

    22 вересня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | " "Перґаменти", стор. 128"


  24. Тетяна Глінчук - [ 2019.11.17 13:04 ]
    Листи
    Я б писала у вічність листи…
    І нехай їх відносять Жар-птиці
    У той світ, у який не дійти,
    Але він нам іноді сниться.

    Малювала б на стінах вежі,
    Там, де небо яскраве тьмяніє,
    Густі трави у срібній росі вже,
    А за небом ховаються мрії.

    Я б писала у вічність листи…
    І читали б їх ті, що чекають
    У тім світі, куди не дійти,
    Але пошти такої немає...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Ніна Виноградська - [ 2019.11.17 12:07 ]
    Вборони


    Моя любове сонячна,
    На крилах
    Твоїх колись злітала
    До зірок.
    Несли удаль тоді
    Твої вітрила,
    Тобі назустріч
    Був найперший крок.

    Життя пройшло і осінь
    Сивиною
    У наші душі вперто
    Загляда.
    Не свіжим вітром пахне,
    А війною,
    Що влізла до родинного
    Гнізда.

    І спогади про мир,
    Мов не на часі.
    Гуде й палає
    Весь донецький степ.
    На сполох б’ють
    Козацькі тулумбаси,
    Біль за державу шириться,
    Росте.

    Кого ще наздогонять
    Смертні муки?
    Ще скільки часу
    До кінця війни?
    І як тепер в ній
    Виживуть онуки?
    Моя любове,
    Землю вборони!


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  26. Олександр Сушко - [ 2019.11.17 10:07 ]
    Не жалійся
    Мій Пегас жує сирі гриби,
    Теща (з голодухи) - шкло і тирсу.
    Не журися, куме! Воду пий!
    На сніданок дулю гамай лису.

    Хтів до неба та упав на дно?
    Не жалійся - сам у цьому винний.
    Гетьманом у нас - паяц з кіно,
    Результат - країна у руїні.

    Смичуть ляльку біси за нитки,
    Піднімають руку, ногу, фаллос...
    Трон купив собі Абрам меткий,
    Вмовкни - пізно піднімати галас.

    P.S:

    Сниться парадиз. Життя - у кайф,
    Визирає з рота ложка срібна...
    Йде майбутнє внуків з молотка -
    Наймитам землиця непотрібна.

    17.0.11.2019р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  27. Тетяна Левицька - [ 2019.11.17 09:22 ]
    Хоч ти не йди
    Ще раз примусив день грачину зграю
    для нас на біс зіграти водевіль.
    Хоч ти не йди з мого життя благаю
    у літо з листопаду заметіль.

    Не залишай мені лише на згадку
    гербарію словесний фоліант.
    Укотре розпочнемо все спочатку -
    рапіри заховав час-секундант.

    Ми долею зурочені навічно.
    Жертовний камінь злетів потрясінь
    в собі несем таємно, і публічно
    у майбуття прекрасну далечінь.

    Вбираємо душею щастя звуки,
    мелодії осінній декупаж.
    Сердечних чакр пташині перегуки -
    в країну мрій незвіданий вояж.

    15.10.2019р






    Рейтинги: Народний -- (6.27) | "Майстерень" -- (6.36)
    Коментарі: (2)


  28. Олена Побийголод - [ 2019.11.16 21:39 ]
    10. Пісня Миші
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Рятуйте, рятуйте! Ніяк не причалюсь!
    Не випірну більше, якщо знов пірну!
    Ще трошки поборсаюсь, ще попручаюсь,
    та сили залишать - й піду я до дну!

    І хто розбереться, де скоїлась хиба:
    чи рибна я миша, чи мишна я риба?..
    Я тихо сиділа в затишній норі,
    куняла, та гризла собі сухарі.

    І враз - вода навдо́кола,
    мов кіт зі зла наплакав...
    Я наче курка змокла,
    я змерзла, як собака!

    Рятуйте!.. А те, що шкідник я - це брехні,
    до власних сухариків я повернусь...
    Тут плавають дівчинки в одязі верхнім,
    які недолюблюють мишок чомусь.

    Мій страх іще більше з голодної кишки,
    а тут у розмовах - тер’єри та кішки!
    І чула колись: підпливе, ніби, кит -
    і раптом з’ясується: боже, це кіт!..

    Зубами я зацокала,
    від жаху шлунок квака.
    Я тут як курка змокла
    і змерзла, як собака...

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  29. Олег Вишень - [ 2019.11.16 17:47 ]
    без назви
    Чуттєвий світ безкраїй, неосяжний.
    Світ розуму надповнений хімер.

    Тиран, що так боїться смерті,
    Палач, що смерті той жада,-
    Мій розум, що не хоче вмерти,
    І звільнення бажаюча душа.

    Любов, як результат війни до скону.
    Злиття не поєднаних протиріч.
    Все в межах тіл та Всесвіту Закону,
    Добро і зло зостались потойбіч.

    Де ж я, що в полум'ї війни,
    Ще не народжений, та так бажаю жити?
    В цім адовім вогні, я змушений горіти,
    Розплавити і злити воєдино
    Свідомість, душу, тіло…
    Добро і зло, як чорне з білим.
    З'єднати Світ, що Тут
    І те, що Потойбіч.

    Щоб вибухом пекельного багаття,
    Я був народжений, як бог нових Світів.
    2019 рік


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  30. Микола Дудар - [ 2019.11.16 17:10 ]
    Зголошуйтесь!
    Зголошуютесь на пізнє визнання
    У партитурі вільних місць доволі...
    І досить продиратись навмання
    Учора ви дожерли свій
    Пуд солі…

    І випрямтесь… Полиште той тягар
    Оте ярмо, де неуч ви у справі, - нікудишній
    Ви - літера із Величі, а Велич - Божий дар
    Хіба що помиляється
    Всевишній?!..

    Тут не до мене… у Молитовний Дім
    На вході Вас попросять на пожертву…
    А знаєте, люб’язний, річ у тім -
    Не всі у цьому світі ходять твердю…
    16.11.2019.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  31. Володимир Бойко - [ 2019.11.16 16:00 ]
    Лімерики - 2
    Алкоголіки в селищі Димері
    Опинилися в іншому вимірі.
    Напросилася п'янь
    До інопланетян
    І скінчилось пияцтво у Димері.

    Землевласники під Кобеляками
    Подорожніх цькували собаками.
    Нагодився козак,
    Постріляв тих собак
    І безпечно вже під Кобеляками.

    У кар'єрі поблизу Костополя'
    Відкопали іржавого «Опеля»,
    І старий скоростріл
    З-під базальтових брил
    І здивовані всі у Костополі.

    Науковці у зоні Чорнобиля
    Віднайшли двоголового кобеля
    Та ще пару козлів
    Взагалі без голів –
    Неймовірні дива у Чорнобилі.

    Копачі бурштину із Народичів
    Залучили до справи всіх родичів
    І братів і сватів,
    Прокурорів-ментів –
    Винахідливі люди з Народичів.

    А братва прикордонного Чопу
    Прорубала вікно у Європу.
    Прокопали тунель
    До угорських земель
    І будують Європу у Чопі.

    Із Дунаю у порт Ізмаїла
    Припливло величезне барило,
    А в барилі княжна
    І три тонни вина –
    Ох і круто було в Ізмаїлі.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (9)


  32. Сергій Губерначук - [ 2019.11.16 16:00 ]
    Орел
    Бог боронив од напасті зграю.
    Біля латаття збирав.
    Люди ніколи не бачили раю.
    Хмиз догорав.
    Вони розбігались за здобиччю знову
    й тягнули в загальний котел
    кішку, собаку, вівцю, корову.
    На скелі сидів орел.
    Він одвертав свої очі від людства
    і сонце пером затуляв.
    Його дратувало мирське безпутство.
    Він з Богом лише розмовляв:
    "Я довго слідкую за цим народом,
    я, Твій чорний монах.
    І бачу, як мавпяча зла порода
    вже ходить на двох ногах.
    І чую, як гуки зливаються в мову
    і в перші матюки…
    Навіщо за мавп Ти берешся знову?
    Вже краще б обрав пацюки.
    Тоді б ця ненависть приносила користь –
    я б жер їх і жер би, і жер!
    Невже в цих дебелих дебілів совість
    коли-небудь з’явиться, Сер?"
    А Бог, як за́вжди, мовчав і слухав,
    та кидав камінці.
    І от на цей раз Він улучив у вухо
    вождевій дочці.
    І похорон був біля вогнища славний –
    дівчину з’їли за мить.
    Господь зрозумів, що народ безправний,
    коли хтось над ним сидить.
    Він вирішив злізти з сьомого неба
    і налякати людей.
    Орел попереджував: "Пане, не треба.
    Ваш рейтинґ ще нижче впаде".
    Але Господь Бог подивився на птаха –
    і той на півдня осліп,
    і не побачив, як люди від страху
    прийняли і їли хліб.
    З тих пір вони стали за плуга братись.
    А Бог – невідомо де.
    Чи то повернувсь, чи рішив зостатись
    серед нормальних людей?
    Лише орел сидів на скелі.
    Полуду з очей знімав.
    Він мав свій приход, своє "Volvo", меблі…
    Він жертви від людства приймав.

    6 березня 1995 р., Київ.


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 63–64"


  33. Іван Потьомкін - [ 2019.11.16 13:21 ]
    Дощ в Ізраїлі
    Знову в Ізраїлі дощ...
    Це ж бо Кінерету щось.
    Це ж бо і нам без труда
    Лине цілюща вода.
    Хай ти промок, як хлющ,
    Очі-но тільки заплющ,-
    І, мов в кіно, ожива
    Вбрана у квіт Арава.
    Глянь-но: отам он і тут
    Маками гори цвітуть.
    Заклекотіли струмки, загули,
    Хоч іще вчора безсилі були...
    Тішся ж оцим дощем,
    Хай нас відвідує ще він і ще.
    Дяку Тому склади,
    Хто про нас дума завжди.




    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  34. Оксана Логоша - [ 2019.11.16 11:45 ]
    Рано
    Листопадило...Листя падало
    Вже останнє.Ось розтане і нестане
    Його долі.Віти голі.Ніби й воля-
    Ниють рани-"Рано,рано..."

    Затуманило...За туманами
    Павутинно.Понад тином
    Сушить прядиво жовте прадиво-
    Молодиця-молодиться.

    Мерегтіть завіям віями
    Ще зарано -"Щезни-рано ще!
    Тягнуть ирії вдаль із вірою
    Долетіти щоб до літа"


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  35. Любов Бенедишин - [ 2019.11.16 09:18 ]
    ***
    Приймаю
    твоєї жорстокості ніж я:
    з вершини блаженства –
    до болю підніжжя.

    Та знов –
    почуттями –
    угору, як вперше,
    рвонеться
    Любові
    «сізіфове серце».

    16.11.2019


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (13)


  36. Тамара Шкіндер - [ 2019.11.16 09:25 ]
    ***
    Устами мед...
    Але гірчить приправа
    Солодких слів, нещирих і лукавих,
    Обрамлених у ніжності багет.

    У мушлі - море, небо - у краплині...
    І все єство тяжіє до нуля.
    Вже швидше обертається земля.
    Летять у простір миті швидкоплинні.

    Здіймає вихор відцентровий шквал.
    Все далі й далі епіцентр Любові.
    Та в пам"яті миттєввості казкові.
    А може, й справді, ти мене кохав...


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (5)


  37. Віктор Кучерук - [ 2019.11.16 08:29 ]
    * * *
    На зміну осені спішить зима
    З облудою заучених уроків, –
    Життя іде, а сенсу вже нема
    У підрахунку справ, надій і кроків.
    Адже постійно зойки і плачі,
    Бездушшя слів і невідступна скрута, –
    Порожня сумка висне на плечі
    Смішним і непотрібним атрибутом.
    Із року в рік повсюди одне й теж
    Видіння і повторення розпуки, –
    Уже від долі кращого не ждеш,
    Аніж кінця відміряної муки.
    За всі мої утрати і труди,
    За все терпіння, на страждання схоже, –
    Без докорів і сумнівів суди,
    І більш не милуй труднощами, Боже!..
    14.11.19



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  38. Володимир Бойко - [ 2019.11.16 00:09 ]
    Адью!
    Я не займу твоєї цноти,
    Якої вже давно нема.
    Не западу на мізероту –
    Вже ліпше нари чи сума.

    Адью! Живи собі приємно,
    Шукай і знайдеш, далебі.
    Прощайте, мрії потаємні,
    Заадресовані тобі.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  39. Анастасія Романюк - [ 2019.11.15 22:17 ]
    Ооо, ні, я краще не буду співати
    басисто реветься найгрубша струна,
    а стеля по плечах вдаряє.
    підлога - моя передсмертна труна,
    Геката на прогріх турає.

    кислотні дощі не такі нищівні
    і повінь не стільки вбиває,
    як умисли мої оті продувні,
    що я по струні ударяю

    Прозерпіна чом мене там очіка?
    яку я провину вчинила?
    із мене сто літ як піяння стіка,
    невже через це в домовину?

    вона не спитає, співаю чому,
    од чого се душу вриває.
    від любощів, панно, піду у труну -
    мене ся любов убиває.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 3
    Коментарі: (2)


  40. Ігор Терен - [ 2019.11.15 18:12 ]
    Пасьянс долі
    Життя не має сенсу без мети –
    освоїти його далекі межі.
    І «дике поле можна перейти»,
    якщо іти по ньому обережно.

    Буває, досягають висоти,
    багаті одягаючи одежі.
    А от сірійці будували вежі
    у недосяжні зоряні світи.

    За океан, який не має краю,
    але чарує і лякає нас.

    Путі і долі наші – то пасьянс,
    який лише Феміда обіцяє.

    Коли хороша карта випадає
    і є удача, то – єдиний раз.

    11/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (9)


  41. Сергій Губерначук - [ 2019.11.15 15:09 ]
    Таємниця
    Вибачайте, жодних передмов!
    Творчість – це суцільна таємниця.
    На́ ніч я завішую трюмо.
    А чому? Та вам – яка різниця?
    Кожну ніч завішую трюмо…

    До світанку – лівою пишу,
    сходить сонце – я стаю правшею.
    Знов – чому? Я вам не розкажу.
    Без душі – всю ніч, а вдень – з душею…
    Щось сказав, а більш не розкажу…

    Правда таємницею жива.
    Тож, не слід багато говорити.
    Бо інакше – лишаться слова,
    зовсім протилежні до молитви.
    Знов, як завжди, лишаться слова…

    10 липня 2008 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 15"


  42. Вадим Василенко - [ 2019.11.15 13:38 ]
    ***
    Як останній сірник, тягне димом закурений ранок,
    так далеко, так низько гойдається вогник од свічки.
    На пагіллі тремтить павутини прозорий серпанок,
    і здіймається вгору привиддя ребристої дички.
    І нікого ніде, хоч ступай, хоч врости, мовби камінь,
    День згортається листом, висвічує блиском іржавим.
    Як церквиця змахне в сіре небо сухими руками,
    древню позолоть скине і стане, мов діва, над ставом,
    щось зірветься в тобі і, мов птаха, заб’ється у сітях.
    Зойкнеш з болю чи так. І ніхто, як на зло, не озветься.
    Ув останньому цьому, тісному, пожовклому світі,
    лунко яблуко впаде, тверде і півкругле, як серце.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  43. Олег Вишень - [ 2019.11.15 12:59 ]
    без назви
    Мій світ,- спустошені руїни,
    Примари, морок, холод Небуття.
    І сміх… Невинний, чистий сміх дитини,
    Жага свободи, щастя безупинну,
    Та смерті кожної хвилини відчуття.

    2011 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  44. Тамара Шкіндер - [ 2019.11.15 10:13 ]
    ***
    "Пливе кача по Тисині".
    Котрий рік пливе...
    Відчай, горе в Україні
    Мороком живе.

    Пливе кача по Тисині.
    Множить ріки сліз.
    Син вернуся в домовині
    В рідний дім, де зріс.

    Стара мати не по віку,
    Чорна від біди...
    На труни упала віко:
    "Синочку, не йди..."

    Стрепенув усе довкола
    Материнський біль.
    Син не прийде вже ніколи.
    Був останнім бій...

    Край окопів обгорілих
    Чорна лобода.
    Не одну нещасну матір
    Сповила біда.

    Побратими - на колінах.
    Шану віддають.
    Йдуть Герої України
    У останню путь...



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (6)


  45. Іван Потьомкін - [ 2019.11.15 10:18 ]
    ***

    Лиш грабувать і нічим не гребувать.
    Усе тільки тепер і ні крихти на потім.
    Байдуже , що добуте усе те
    Чужою думкою і потом…
    …На пустку, мов знову прокотилася орда монголів,
    Перетворилась омріяна і вистраждана воля.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (3)


  46. Тетяна Левицька - [ 2019.11.15 09:01 ]
    Оксамитове тепло
    І навіщо людям пекло,
    коли поряд рай земний.
    За вікном, так швидко смеркло,
    провалився в чорторий
    день пустун, як не бувало.
    Був і щезнув у пітьмі,
    що йому не вистачало?
    Я ж босоніж по стерні,
    скинувши тісні сандалі,
    враз пірнула в небосніг.
    Там за обрієм все далі
    кучугури снів моїх,
    мрій рожевих колісниця,
    скринька щастя під замком.
    Ллється, пінкою іскриться
    шлях чумацький  молоком.
    Вимережує сузі'я
    повний місяць-пілігрим
    Діви, Овна, Водолія,
    сухозлотом чарівним.
    Огортаюся блаженно
    в оксамитове тепло
    і струмить душа у венах
    життєдайним джерелом.

    13.11.2019







    Рейтинги: Народний 6 (6.27) | "Майстерень" 6 (6.36)
    Коментарі: (7)


  47. Олександр Сушко - [ 2019.11.15 05:54 ]
    Здаюся!
    Хто хвалою маже - той розпусник,
    Марно піднімає в неті шум.
    Скажеш: "Ти - мудрець!" - по носі лусну!
    Бовкнеш: "Геній!" - в гузно укушу.

    Хоч у голові в поета пусто
    Й шапка Мономаха вже мала -
    Хвальковитих потруїв би дустом
    Й роздягнув у тернах догола.

    Тих, хто хвалить - засолю у бочці
    З оцтом, сіллю, хроном запашним.
    Та знайдіть мені колоду в оці!
    Критикнути хочете чи ні?

    Ні, не хочуть. Хвалять. Кажуть "Треба",
    Лізуть цілуватися! Капець!
    Втік від люду. Та не втік від неба -
    "Славою" обквецяв горобець!

    Читачі ізнов беруть в облаву,
    Не тікаю, дудлю "самжене".
    Більше не ховаюся від слави,
    Бо вона і в пеклі дожене.

    12.11.2019р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  48. Віктор Кучерук - [ 2019.11.15 04:27 ]
    * * *
    Хоч я боюся порожнин краси
    І не люблю безбарвності ніколи, -
    Вже листопад оголює ліси
    І покриває чорнотою доли.
    Мене гнітить сполучення сльоти
    Із чередою довгою туманів,
    Коли ані турбот, ні суєти
    Нема й не видно в невідступній хлані.
    Щодня топчусь на місці без тепла
    Похованого сірістю світання,
    А час іде й допалює дотла
    Очікування, мрії, сподівання.
    І листопад уперто знову й знов
    Оголює, вкриває і воложить
    Ліси та доли навкруги церков
    Отих, в які знедавна став я вхожим…
    13.11.19


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.15 01:25 ]
    Пісня
    Палають пристрастю вуста,
    Спадають почуття, як злива,
    Моя любове золота,
    Моє кохання чарівливе.

    Сердечна щедрість, доброта,
    Розмова тепла, жартівлива…
    Це – ти, любове золота,
    Моє кохання чарівливе.

    Ти - наче зіронька ота
    Із піднебесся мерехтлива,
    Моя любове золота,
    Моє кохання чарівливе.

    Усього ніжністю вгорта
    Очей осонцених предиво
    Твоїх - любове золота,
    Моє кохання чарівливе.

    І сум на радість оберта
    Усе єство твоє звабливе,
    Моя любове золота,
    Моє кохання чарівливе!

    Богине ти моя свята,
    Моя ти доленько щаслива!
    Моя любове золота,
    Моє кохання чарівливе!

    14-15 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  50. Петро Іщук - [ 2019.11.15 01:14 ]
    Не міняється день із ніччю
    Не міняється день із ніччю,
    Мов спинився під небом час,
    Мов стаєш ти чієюсь річчю,
    Мовби трут біля серця згас.
    Сильні руки.. кому та сила?
    Дужий дух.. та не хоче крил.
    Може відьма заворожила,
    Заплела коси синню жил,
    Затулила рукою ночі,
    Утопила очима дні..
    Пульс на волю із тіла хоче,
    Тіло ж ніби в блаженнім сні.
    Хрест на грудях, у вусах усміх:
    Не вари ти, не муч кажанів,
    Сила чар все одно відпустить -
    Не відпустить кришталь почуттів.
    Не збирай до подолу роси,
    Не клади босий крок на сніг,
    Я й без того тебе чорнокосу
    До надгробку забути б не зміг.
    2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   376   377   378   379   380   381   382   383   384   ...   1855