Що, солдате, сумний? "Відчеканив" паради?
"Кроком руш"? Аксельбантиком відшарудів?
Ось тепер- до окопу. То дати пораду,
Як сідати, коли височенько злетів?))

Стисни зуби, Стежина від крові солона
І п"янка, мов розжований цвіт блекоти-
Ще не днина. Твій час у майбутньому. Он де
Світ яскравий. Тобі у майбутнє світить,

Ніби вибуху спалах розриву снаряда,
Що розірве минуле твоє на шмаття.
Будь собою. Ти вже "відчеканив" паради
І тобі нецікаве минуле життя,

Де ти ситовгодовано в теплій казармі
Від нудьги одуріло давив тарганів.
Нумо руку подай мені міцністю варту
Побратима! Таким ти потрібен мені

У майбутнім, яке ми здобудемо з бою
В лихолітті підступності мінних полів.
Руку, друже! Нам разом іти із тобою
У майбутнє. І слава на віки віків

Україні, яку, мов дружину і матір
Боронити нам доля у сяйві заграв,
Де не тлін плац-парадів. Де справжні солдати
Вже готові до бою і величі справ.

© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118101109259

Красуне, чом твоя душа тверда?
Спроможна вбити погляду стріла?
Та знай, що милосердя – цінний дар,
Помилувати слабшого – хвала.
Тебе втішає те, що ти змогла
Явити нищівний вогонь мені?
Не кривди тих, що не вчинили зла,
Хай вороги горять у тім вогні.
Ти проти них у люті пломеній,
Їх поглядом вбивай, як василіск,
Однак того, хто в тебе біля ніг,
Прихильно й щиросердно пожалій.
Тебе лише звеличить доброта,
Для мене – життєдайна сила та.

Відлуння:

Марґо

через ці асонанси дрімотні
там де тіні криваві косі
я сама в занемінні мертвотнім
захотіла на власній косі…
розкажіть ~ це був засіб чи ціль?

Сонце Місяць

так буває знічев’я чи просто
небо навпіл, земля набакир
& конає осяйлива осінь
ціль і засіб, мисливець і звір
хай комусь нецікаво і тоскно ~


Марґо

хто конає між зречень і вір
& кому ця гонитва вже тоскна
у собі як затравлений звір ~
намольфарив полотнами босха
присмерково відтінений твір


Сонце Місяць

трохи сам здивувався (отó вже)
розпаливши багаття, завмер
тихий голос ~ не відаєш босше
в серці гарцу триває свій герць
& спочинку не знайдеш на ложі


Марґо

ой ти боже мій божечко боже
що не вірш ~ препарований мрець
ти ізиді зі скроні о босше!
герці… гарци… хай буде їм грець!
хто на ложі спочив той не може
розпалити багаття сердець

Сонце Місяць

дисонансний) діоніс прокислий
заповітний запійний вій
танцівниці на пагорбі лисім.....
доктор фавст & увесь чорторий ~
опадіть злотосрібним листям


Марґо

на горі танцювалося сестрам
з діонісом товкли виноград
він для них був магістром маестро
цей ансамбль дав би фору оркестрам
ніч опала розтанула гра ~
на ПееМі осіння пора

(що робити о Сонце порадь?!)


Сонце Місяць

(а порад ~ катма)

слід у слід
тінь у тінь, день, ніч
крізь пекельне й небесноземне
жовтень черлений панич
тріумфуючи зусібіч
римує тебе & мене
о, Марґо ~

але
що усім із тогó

нє?



✴

1

Мервін смиче - хоче в друзі:
чоловік у хакі, зрілий.
Ось поп'ю кефірний смузі...
Котик мій сидить без діла.

По гряді асоціацій
відхиляю запит шпарко.
Мо', його на бівуаці
ублажатиме Одарка...

Хитрий погляд, тонкогубий,
десь мене знайшов у списку.
Френди - вчені, лісоруби...
Додалася вчора лиска.

Дружба нині дивоглядна.
Рій прещирих, рідних - де ти?..
Стежка-нитка Аріадни...
Втіхи обмаль у поета.

Пісеньки простяцькі - просом.
Замерзаю по відлизі...
Балансую... Лозунг "Просим..." -
бовваніє над карнизом.

2

Солодкаво буде... й гірко...
М'яко йтиму, бо левиця.
Ген для мене - сонце... зірка...
діамантики на глиці.

2018

Т. І...
З усіх осінніх обрисів і барв,
І запахів сполучень невимовних, –
Стебло полинне поглядом обрав
І гіркотою душу переповнив.
Адже моєї стільки там було,
Що аж з очей сльозами проливалась, –
А тут іще – тулю до губ стебло
І витривалість обертаю в жалість…
12.10 18

каменем душу склеїти
примноживши горе
й біль серця

чорний плащ
огортає поле
яким день уже не крокує
яким вітер не виє
і пес не бреше
тільки Єрусалим

і я
грішний
у гріху народжений
гріхом оповитий
іду просити Господа
бо Ти жертви не прагнеш
обмий мене зовсім і моє беззаконня
і залиш в лабіринтах слова
з цитат

Без небажаних домішок спогадів,
Без навіяних вигадок, пристрасті
Я вдихаю тебе, Японіє,
Так неповністю,
Так переривчасто.

Ти не снишся мені, ти бачишся
У верхівках дерев за вікнами,
У будівлях, у сонячних зайчиках
І у кожному присмерку.
Нищечком

Дослухаюсь до твого гомону,
Меланхолій і тихих радостей,
Ти щаслива?
Задумана?
Стомлена?
Нерозгадана в безлічі настроїв.

Споглядаю тебе, Японіє,
Через призму туманного місяця,
У логічних твоїх випадковостях
Так неповністю,
Так переривчасто.

Обкладинка зносилася, пожовкли сторінки,
Вже вкотре перечитую, не те щоб залюбки,

Оповідання Чехова, стареньке видання,
Неспішно, по-середині, відкривши навмання.

Я проживаю час, що сталося давно, колись,
Та ще й життя трьох поколінь потому пронеслись.

Події, долі, люди, роздуми, всього сповна.
Насправді виразно відтворена трясовина.

Зелена ряска, бульки, жабам сниться щось смачне,
І ось надвечір знову чути квакання гучне.

Замало лише про болото, ще б води ковток,
Вони не мріють про лелечі крила, про струмок.

01.10.2018 ДФ

Поставити на карту – і програти,
бо спомин давньолітній підморгнув,
бо знов надія вбралась, як на свято,
а човен, що протік і затонув,
якимось дивом винісся на хвилю
й, лукаво роззираючись, пливе,
любов, колись зачахла від безсилля,
заворушилась, стріпується, зве...
Поставити на ту ж пропащу карту –
і втратити себе, немов колись,
хоч знала – нерозважливо, не варто,
і ось тепер --- милуйся і дивись
на розклад той самий, тієї ж масті,
із тими же очима короля,
в яких – чи знов судилося пропасти?
Та вже запізно...
Простором гуля
порожній місяць – зім’ята бляшанка,
і валяться зірки, як доміно...
Ти ж думала, наївна, як школярка,
що з тим усім покінчено давно.

2018

Для когось поезія – з дійками.
Молочна? Жени у степи.
А той до віршат – із лінійками,
Важливий-бо розмір стопи.

Комусь не строфа – без красивостей,
Барвистих, як хвіст павича.
А хтось – кожну титлу роздивиться
(Шукає замок до ключа?)

…Бува, посипаю гірчицею
Нудотний словесний десерт:
«Оце не до стравлення», – тицяю.
А чую:
– Хіба ти експерт?!

10.2018

Щасливі миті житія
це і тоді, як поодинці
малечу гладять по голівці,
а ще, коли уся сім’я –
на потинькованій долівці
у сіні, покотом... і я.

Або коли у полі, в житі
понад осоння золоте
найпершою у цьому світі
неопалимою блакиттю
моя волошка зацвіте.

Або із нею на Купала...
Та пам’ятаю не її,
а «упованія» мої
коли уперше цілувала.

Немає болю і жалю.
Ми ще кружляємо у вальсі
і я почую тихе, – лю...

Розтягуються миті щастя
тоді, коли серця іскряться...

Я знаю, я її люблю.

10.2000

Попів у рясах трохи полякаю,
На грішників метатиму громи:
Немає ані пекла, ані раю!
Життя - це згусток квантів, хвиля тьми!

Галактики летять у невідомість,
Розширюється всесвіт нестійкий.
То чи потрібен нам стамбульський томос,
Як атоми розірве на шматки?

В мурах нема ні церкви, ні синоду,
З кадилом по кутках не біга дяк.
А ми себе обманюєм й природу,
Несемо трутням хліб, грошву, ясак.

Сьогодні храм у кожнім підворітті,
Святих до біса. Бог один, утім.
А, може, в цьому незбагненнім світі
Мільйон пілатів, сонмища христів?

Попи у заший вигнали із бурси,
Імам штовхає геть із медресе.
Піду у синагогу (Мойша в курсі),
Під пахвою раввин Талмуд несе.

11.10.2018р.

На березі під музику прибою,
у відблисках багаття і зірок,
ми смакували чарами з тобою,
а хвилі мили теплий ще пісок.

Ми дихали одним п’янким повітрям,
твоє волосся ніжно пестив бриз
і місяць краяв хмари гострим вістрям,
і тихо линув маревом каприс…

А іскорки над ватрою кружляли
і все злетіти прагнули до зір.
Але тоді, жадана, ми не знали,
що нас чекав іще кохання вир!.

 
присмерково явились лячні
небажання без крові & плоті
в лихоманці цвітучо бридотній
зжухлих лотосах твані чадній
древні камені млою глевкою
у безрадості барв цегляних
самотіли довкола стіни
над застояною рікою
перевернуті вежі зубці
хмаровиння у жовчі & вохрі
занемінні готично мертвотнім
сповідали загублену ціль
асонансні відтінки дрімотні
не відомих нікому часів
сукровили крізь тіні косі
зачакловану незворотність




 

Як звізду на етнічну ліврею –
відповім вам, де наші євреї:
Там вони, де запахне грошима,
у кафе й ательє індпошиву.

Лікарі, адвокати, чинуші,
прокурорські й директорські душі.
Той діяч світового масштабу,
офіцер генерального штабу.

Магазин цей тримає чи лавку,
в міністерстві засів або главку.
Президенту готує поради,
управляє чи банком, чи складом.

В ювелірних майстернях, аптеках,
із варягів давно уже в греках.
Розповзлися по білому світу,
сіють людству юдейську освіту.

Йдуть до кожного вперто порога
і несуть нам Христа, свого бога.
Насаджають усім свою віру,
що над грішним панує вже миром.

Спекулянти, міняйли, бариги –
ось штрихи з наймудрішої книги
і од жовтих зірок, чорних пейсів
нудить вже не лише європейців.

Вся торгівля у них, медицина,
в їх руках продовольча корзина,
шоубізнес і медіасфера…
Де юдит – зазвичай там афера.

Часто ходять в короні чи з німбом,
політичним керують олімпом.
Президенти, міністри, прем’єри
еру близять усім Агасфера…

1.
Нутро в заготовках ословлень.
Не треба їй «Но-шпу» чи «Смекту»,
Хіба повну жменю оновлень
Для штучного (так!) інтелекту.

То вуст іронічний посміх,
То брівки «хатинкою»… Міміка!
(Колись «покоління восьме»
Вшанує епоху Відліку.)

Як гідно веде розмову!
(Дроти під (п)оголеним черепом).
Ти ба! Добирає слово,
Ще й грається змістом, як жеребом.

Скелету складна конструкція.
Хода – як увись по трапу.
Пояснить усе, крім корупції…
Напевно, спрацьовує клапан.

2.
Новітні досягнення, клопоти.
Екран (Книга Книг?) – на крижмі.
У храмі чуднім люди-роботи
Бубнять молитви за ближніх.

В минуле ковзка стежинка
І вдячна сльоза на віях:
«Була вона перша жінка.
І звали її Софія…»

11.09.2018

Скрутні часи для Матінки настали,
Вкраїна бідна стогне у ярмі.
Допродують ліси і навіть сало,
а там уже й землиця на умі…

Чорнозем скуплять ситі, ясне діло,
уже дістались до садів, дібров.
Продавши землю – України тіло,
вони візьмуться й за народну кров.

Скажу відверто, може цим зворушу, –
уперто нас ведуть до кабали.
Залишиться продати наші душі,
свої вони давно вже продали!..

01.04.2018

Не знаю- нині мир, а чи не мир,
Живий, а мо' купаюся у Леті...
Ця тиша ще страшніша за громи,
З усіх сторін відчутно подих смерті.

Кровицю чорт облизує з перстів,
В підручних, як і завше, підла "рашка".
Цей рай уже надовго опустів,
Кордон із пеклом в мінах і розтяжках.

Зоря упала в трави із Ковша
І кличе аби виліз я за насип.
Насправді, там - палаюча межа,
Діра бездонна в просторі та часі.

Із дня у день на шрам лягає шрам,
Все сплуталося - бійня, подвиг ратний...
А губи шепчуть: " Враже, аз воздам
Як тиша здохне в подихах гарматних.

Похмуре небо луснуло як біб -
Це "мирний" гумконвой прийшов з Росії.
Мені пора. Під каску бгаю німб,
На часі захищати гречкосіїв.

11.10.2018р.

І
Надовго запізнилася Покрова,
та Україні додає снаги
у синагозі українська мова.
І нація до Томосу готова,
і пазурі ховають вороги.

ІІ
Та хоч убийте, а не розумію
апологетів Мокші. Це ж обман,
що нація розбійників – месія.
Нехай Іса рятує мусульман.
Воістину – немає росіян.
Парафія Гундяя – лиходії,
у владі окопалися злодії,
а недомірок – їхній отаман.
           Де не посій, стирчать одні рогулі.
           Історія суцільне болеро.
           У Лондоні уже набили ґулі:
           еркюлі убивають пуаро,
           двоєголовий кров’янить перо...
           А на вербі не уродили дулі!
           Околиця... окраїна... – зеро...
Але які щасливі посполиті!
Украдені, замучені, убиті,
отруєні, ув’язнені...
           Кати,
           юродиві та олігархи ситі...
           Оце і є «моя-твоя брати»?
А скільки їх іще біля корита!?
І риють, риють свині і кроти,
научені, як партію любити
і йти до заповітної мети.
           Усю Європу атакують боти.
           Америку узято на замок.
           І набирають орбани висо́ти.
           Усвоїли набиті ідіоти
           фашистами написаний урок.
Адольфа копіює Анжеліна.
У Франції новий Наполеон.
Італія чекає Мусоліні.
.......................................................
Але нема Мазепи в Україні
і на Петлюру поки не сезон.
           Лякає урок, що іде Бандера
           та волонтерів чоти і рої...
           Усюди вуха й кігті «есесеру» .
           Освоюють офшори глитаї,
           аж поки не настане інша ера,
           коли очолять націю свої.

ІІІ
У влади появилися заслуги,
приписані за звичаєм собі.
Ось-ось, – пугу – почуємо із лугу.
Заворушились каїни і слуги
і Михаїл чекає на горбі.
.........................................................
          Міхо і Надя, – чао бумбардія...
          На черзі і сєнцови, і клихи...
У мафії поїхали дахи,
а у народу жевріє надія –
маленька Юля... і велика мрія...
           І надувають щоки як міхи
           у ГеПеУ.
           Гібридна єйфорія!
           Не вистачає операцій «ы»
           під «омофором» сильної руки.
Але не ясно ще, куди повіє...
І не покриє мантія Марії
накоєні злодіями гріхи.
          
10.2018

Любов – це кров, що циркулює
поміж відкритими серцями,
ласкавий відблиск сонця у її очах,
безмежно ніжний погляд, що між нами,
несказані слова в моїх устах.

Кружляють в площині одній любов й краса,
пісні веселі і сумні відчутні водночас,
їх музика на все життя в наших тілах,
і вдень, і уночі, і повсякчас.

Один лиш раз в житті торкнулися руками,
так випадково і бентежно, мов електрострум
а на душі у мене все затамувалось,
що переможе: радість або сум?

Як телефон вібрує вічність, що як мить
прожив без тебе в рамках самоти.
І до постійних обертань у натовпах людей,
серед облич чужих – я звик:
"а випадково не впізнаю (твоїх очей)?!", –
або ж: "Не ти! Не та!" чи "Інша ти?",
та всередині обриваю крик.

Тож не чекай мене сьогодні, мамо –
я вирушаю до коханої з квітками.
Цей подих ранньої весни –
миттєвий шанс моїй душі.
2018

 
& тебе прихопить осінь ізненацька
чи в окопах чи по манівцях
що учора ніби обіцяв
відсьогодні закружляє танці

& хоча би ані зиску ні звитяг
всеодно чи світу не піддався
з-поза сонячних електростанцій
над поля сяйливий зійде злак

& зі своїм альтер еґо санчо панса
твій гідальґо не полишить шлях
й вітряки понині у правах

понад листя одлітає птаство
& яса небес — а так

журба




 

Ночіє швидко і невпинно,
Без шумовиння і вогнів, –
Мій час, лякливо й безпричинно,
Спинився, став і занімів.
Пітьма і тиша близько й далі
Від зору й слуху, і думок,
Хоч серце досі повне шалу,
Як незабутніх днів вінок.
Але ночіє і стихає
Святковий шурхіт сторінок, –
Чи наближаюся до раю,
Чи ще роблю від раю крок?..
10.10.18

Мені відомі два достовірні
способи захопити планету Земля.
Першим є Я — здати всю зброю,
скасувати кордони,
розбити дороги,
обрушити ферми на всіх мостах.
І, забившись в маленький хутір,
посеред лісу й болота,
карбувати любов як нову монету.

Другим є Ти — збудувати гармати,
грабувати багатих, ділити на всіх.
Зривати агітки й плакати,
малювати свої.
Вирвеш серце гранітовій статуї
посеред найбільшого з міст
і любов сама потече рікою.

Мені відомі два достовірні
способи захопити планету Земля
І хай це буду не Я,
мені не вистачає наснаги
і хай це будеш не Ти,
у тебе її забагато.

2017

***авангардна еротика, авторські знахідки***

Може то знаки руніч...-
Ні?... У очах мерехтить...
Боже, яка була ніч!..
Ніби суничні світи,

Ні?... На!.. На тебе я ліг
Сумнівом догми?.. Чи як?
ТІпалась неподалік
Гордість дівоча твоя,

Що поцілунком la France
Подарувала мені
Тілодуховний альянс.
Дзеркалом ніч у вікні

Намалювала олі-
Єю еротики жанр
Сюром картини Далі.
Нам у обіймах лежать

Стомлено-схрещених рук,
Вкладених в пазли сучас...-
Ні!.. Я собі заберу
Медосуницевий час,

Що у тілеснім сплетін...-
Ні!.. У духовнім єднан...-
Ні!.. ...-"Відімкнувся" я, блін!..
Нащо так стомлювать?.. На?..


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118101007260

«Поки ти отут стовбичиш,
Твій господар стільки випив,
Що скотився вже під лаву», –
Так орел коневі правив.
«Якщо так, то зо два тижні,
Буду я стоять, мов злидень».
«То ж часу, друже, не гаймо,
Та давай-но позмагаймось!»
«Од могили до могили,
Де й діди його спочили,
Сімсот верстов ще й чотири.
Хто домчить туди скоріш,
Той у серце всадить ніж».
Кінь біжить, аж вітер свище,
А орел все вище й вище.
Кінь примчав увесь у піні
І очам своїм не вірить.
І на радощах, що перший,
Копитами землю креше.
Три години вже минає,
Та орла чомусь немає.
Він з’явивсь лиш на четверту.
Білий весь, немов та крейда.
«Де це ти так забарився,
Що настільки опізнився?»
«Не мав сумніву в побіді,
То ж схотів сім’ю одвідать.
Позліталася малеча,
Позалазила на плечі.
Почала й жона благати
Більш сьогодні не літати».
«Гарно ти оповідаєш,
Та умову нашу знаєш...
Ніж у серце не ввітну,
А от крила обітну.
Знатимеш, як закладатись.
Стрибать будеш. Не літати», –
Заіржав кінь хижо-хижо,
Орлу крила відчикрижив. –
Вважав мене за придурка,
То ж сиди тепер, як курка».
Гірко-гірко орел плаче.
Кінь на радощах аж скаче.
«Скачи, скачи, дурню, –
Так орел в печалі дума. –
У погоні й на припоні
Що про волю знають коні?
Чи ж їм змога зрозуміти,
Яка радість свої діти?
То ж зберу останні сили,
Щоб скоріш здолать безкрилля.
І тоді, преглупий коню,
Ти нізащо не здогониш».

1

Підіб'ють стоноги - упаде колос.
Глиняні кавалки визбирай на тацю,
крапай валер'янку між кислиць та лоз...
та шукай любові - по гряді прострацій.

Роззирайся, душе, де твоя рідня,
конопать човенце, плинь у мрево Лети.
Батько "вчи уроки!" яро підганяв,
мати притискала збірнички поетів.

2

На осонні ловко: пташечки... дими...
До калини черга, ухопи малини,
прихились - твереза, мудра - до куми,
розучись гострити томагавки-кпини.

По ковтьобах - Мова... На світлинах мер:
обіцяє вкотре животіння ліпше.
Припиняй ловитву марень-ефемер,
штудіюй на лаві пацифістів Ніцше.

Іншим - воювати, гречечку мести.
З бодуна Арес наш порахує втрати.
Бюсти хилитались, тріскались персти.
Вставили умільці в дірочки агати.

3

Жмуття перехресть, моськи - на слонах.
Це нова енігма - шокова вервечка.
Вовк у замирянні куропатви - швах.
Гам... Ковчег трухлявий - Ноїв - недалечко.


2018

Завтра зима настане.
Завтра скінчиться світ...
Жити - мана?.. Омани
ходять слідам услід.
Тороки щастя виснуть,
плутають їх вітри.
Тисне... На груди тисне
справжність чужої гри.
Справжністю павутини
липнуть чужі думки
на почуття дитинне...
Глиною до руки,
клеєм чіпким і сушать
навіть саму любов...
Блякнуть незгідні душі
серед тугих оков
приморозків і смерку...
Гасне надії ґніт?
Ні...
Се криве люстерко -
світ.

2018

Заворожена-зачарована
Я красою її неймовірною.
Скільки тих таємниць іще сховано
На самому дні скрині осінньої.

Ще не вивчено й не розгадано
Усього, що є в доленьці осені,
Та приходом своїм вона радує,
Зачаровує нас, заворожує.

2018 р.

доживаю в кольчузі цей день
лук і стріли і свіжа мішень
десятині мечів
роздаю я ключі
в рай звитяги і славних пісень

присідає мов лев тятива
гриву-пір'я між пальці хова
у стрибку розтина
наче серце струна
груди поля де вітер співа

наконечнику віснику сліз
не один ти а з крилами ліс
небо чорне ураз
недалекий той час
закипає кривавий заміс

коні й люди і хвилі-біга
влучне око рука не здрига
не здригне ні на мить
відпускаю летить
гострочола моя дорога

вже не разом стріла й сагайдак
хто там більше тепер сирота
допомога щита
чи заглада ота
невідомим ця мить пороста

хто посіяв у полі цю прю
той не Бог а засмучений Юр
зграя душ вогняних
де мандрують вони
залишаючи тіло в бою

19 Квітня, 2016

У пам'яті айва завжди рясна,
Цвіте духм'яно, ніжно-білопінно...
Але минула юності весна,
Повсюди темінь, вітряно і зимно.

Мій Боже! Де ж той згублений маяк?
Куди не гляну - скрізь пустельний овид.
Не можна зріти смертним те, що я
В майбутньому угледів випадково.

Не буде - ні Вкраїни, ні Дніпра,
А Чорне море стане морем крові.
...Орда прийшла із криками "Хурра!",
Змагалися у люті людолови.

Зі Сходу гусінь все тече й тече,
Попереду кремлівські воєнспеци.
Я впав у бруд, простромлений мечем,
Від болю закричало в грудях серце.

Нема нікого. Пустка. А за Дон
У кайданах братів ведуть на муку.
І я устав. Вже мертвий. І вогонь
Уклала смерть мені в холодну руку.

Згоріло все. По Тихий океан.
Віддячив восторат за рідну неньку.
Це - Божий суд? Чи сатанинський план?
Нема кому мерцям стругати дека.

Брехати людям є таки резон,
Собі не можу - чітко лихо видів.
А губи шепчуть: "Господи! Це -сон!",
Цвістимуть, як і завше, маки в житі.

10.10.2018р.

В моєму саду

В неті ностальгічний хіт-парад,
Править бал барвиста чудо-осінь.
Ріже слух вишневий листопад,
Ріже око поміжхмарна просинь.

Вчора ще туманилось тепло,
Нині - світ у сонному мовчанні...
Буйнотрав'я, наче й не було,
Пахне сад розлукою-прощанням.

Ліриці пасує лиш курсив,
Кожна буква - віщий знак із неба.
Мій садок у крапельках роси -
Це пройшла засмучена Евтерпа.

А Ерато листя для вінка
Смиче із тремтливої черешні.
Тихо музи в гості погукав,
А вони: - Поете! Ми - тутешні!

Впав листок в периноньку м'яку -
Це ясу приносить сад Гекаті.
Музам нині зимно у садку,
До весни хай гріються у хаті.

09.10.2018р.

Розумака"

Керують людом гроші й інтереси,
Стратегію сусіда розказав.
З одної сторони у нього пейсик,
На іншій - оселедець як коса.

Своїм і вашим, чортові та Богу,
Дві мови, дві комори - дуалізм...
Крокує хохлачок із часом в ногу,
Торгує хвацько порохом із гільз.

Бо вигідно. А лох згинає спину,
Теля-мудрій вже трьох корівок ссе.
Зарплата, плюс субсидія й данина -
І прокурору вистачить на все.

Пів -Хортиці - в оренду Гондурасу,
Росії - Крим, Карпати і Донбас.
Домовились - нехай ідуть у наступ,
А світ хай пропадає після нас.

На цвинтарі зібрав усі горіхи,
Жирнючу рибку в пеклі упіймав.
Все наче ловко. Тільки дуже тихо...
Довкола глип - держави і нема.

Усе продав - ліси, поля і ріки,
Лишилися з процентами борги.
Кайлують на орду онуки й дІтки,
А бунтівливих знищать до ноги.

09.10.2018р.

Провина

Утьопав несвідомо я помилку,
Бо поспішав (тяжкі мої гріхи).
Поцьомати забув уранці жінку,
Тепер мене не пустить до ноги.

Не буде лікувати нижче спини,
Топити в ласці, гріти між рамен.
Чорніє карма, світ зійшовся клином,
Плете журба із суму макраме.

Один лише легенький поцілунок,
А важить як розбурханий квазар.
Пора з життям провести розрахунок,
Ворона за вікном - у тему - "Ка-р-р!".

Калачиком скрутився у куточку,
Караюся від мук один як перст.
О, як же я сховатись нині хочу,
Але уже пора іти на хрест.

Кохана умостилась на дивані,
Штовхає в пекло пальчиком руки.
Іду виконувати покарання -
Вищипувати з носа волооки.

09.10.208р.

Ідіть!

Не буду підбивати на бузу,
Бо влада гепне ще по шарабану.
Якщо жувати довго ковбасу,
То можна провалитись у нірвану.

Ось тільки тут не треба «Га-га-га»,
Народові цей харч – душа й відрада.
Одна біда – ця радість дорога.
Є і дешева – тільки хрящувата.

Жував учора, то зламався зуб,
А називалась, наче, «Президентська».
Піду у банк – «Приват» або у «ПУМБ»,
Скажу: - Женіть табло! Щелепа кепська!

Скажіть – от нащо цвяхи в ковбасі?
Зопріла тирса також недоречна.
А скрізь реклама: «Жуй!», «Смокчи!», «Гризи!»,
Сказав би я та… народився гречним.

Сосиску песик здуру заковтнув,
То, бідолашне, гикало всю нічку.
Ну хто у ночви сипле кабану
Штиблети з «секонд-хенду», а не січку?

Учора, думав, жінку не спасу –
Понюхала масні вуджені кільця.
Ідіть, панове - їжте ковбасу,
Моя ж вечеря – кухличок водиці.

09.10.2018р.

Марнота

Кладу у вуха критики бальзам,
Щоб ріс у бевзя до небес талантик.
- Стилістика у генія - сльоза,
А в тебе, наче ковтуни, кошлата.

Перо не зразу робиться твердим,
Потрібні праця, досвід, час і "мані".
Щезає вічне. Тане, наче дим,
Але цвітуть потужні графомани.

Їх більше ніж поетів востократ,
Прийшла для січки зоряна година.
Не поспшай, дружок, в калашний ряд -
Сатирика спрацює гільйотина.

Парнас у бруд втоптали постоли,
Штурмують пік товпою недоріки.
Хай час обмиє гущу прілих слів,
На драгах лишить золота крупинки.

Та бачу - все марнота. Ділу - швах,
Несуть мішками графомани зшитки.
Друкують казна-що аби грошва
Лилася видавцеві у калитку.

09.10.2018р.
Все порівну

В нас усе поділено навпІл,
Млію, як вареник у сметані.
Я працюю день і ніч як віл,
Жінка бешкетує на дивані.

Хай дружина щедро пудрить ніс
І щасливить світ сяйливим ликом.
Кухня - як годиться - на мені,
Жінка - шкряботить по дну тарілки.

Каже кум,: - А треба навпаеи!
Щоб тріщала спина у гаргари.
Ти б ожив! Тягар пощез важкий
І не купував би вже віагри.

А мені подобається й так -
Божу душу мучати не хочу.
Любці обціловую п'ятак,
Скоро буде в нас іще синочок.

Із роботи мошкою у дім,
Прикупив що треба, виправ речі.
Часу обмаль -.завтра щось поїм,
А тепер ставатиму до печі.

Будуть хліб, еклери, пироги -
Я ж умілець, а не пришелепа.
Потім жінка пустить до ноги...
Порівну у нас усе. Як треба.

10.10.2018р.

Барбос планує нищити ущент
усе, що захишає Україну,
і Rusia вираховує момент,
аби сильніше вдарити у спину.

Удар активізує група «Схід».
І оживають у могилах мерші,
бо почерк наших нинішніх сусід
той самий, що веде у 41-ий.

Історія відома і сумна,
та невідомо ще, чия вина,
і хто за це отримає по шиї...

Перевіряє азимут Батиїв
«вєлікая родімая страна», –
чи не дрімає о 4-ій Київ?

09/10/18

 
еквіваленти спраги
стяги мої ось та
день зачиняє брами
губить свої міста
 
губить разом із нами
що йому з нас цей раз
протяги зрідка драми
 
невідворотний пас
через несмáк & розкіш
розпач бурлескний брамс
 
ніч така навстіж просто
& далі тримайсь
яксь там
 
 
 
 
 
 
 
 

сніг не розтає
віхола сердець
кожний у руці
тримає меч
чорний плащ дощів
перекрив ходу
сліз уже нема
від зречень

у повітрі смерть
чорний силует
дивиться з віків
сила і вогонь
у без дна очах
що горять, мов ртуть
вихлюпи отрут
і прах

де була любов
омертвілий час
вовк чека й жере
кістку з черевин
буде мертвий час
буде зойк ураз
закоцюрбне дзвін
сон

* * *

Ховатися від осені в метро –
найтяжчий злочин із усіх можливих.
Жетон – в калюжу!! І – за кроком крок –
просочуюсь між правих та між лівих.

Дивитися крізь дощ на жовтий клен
або ж багряну грушу – насолода!
(Звичайно, усміхнувшись, не спідлоба;
забувши і про мешти, і про клей.

Прокльонам – ні! Сприймаю будь-яку
небес непередбачуваних примху.
Співатиму, допоки не охрипну,
про стиглої калини дивний кущ.

...А ось і промінь! Визирнув. Зігрів.
Обдарував терплячих і стожилих.
Від осені ховатись – просто гріх.
Затямте це, підземні пасажири.

Де би ти не був
І де б я не була,
Між нами є зв'язок
Крізь простір, та літа.

Зв’язок, той самий,
Що душі єднає,
Що зветься коханням
В устах .

І де би ти не був -
Не тебе я чекаю,
І ти мене кохаєш,
Де б я не була.

2018

Моя країна - вишивка і сонях,
і чорнобривці, й пісня солов'я,
і чорнозем в натруджених долонях,
і швидкоплин гірського ручая.

Моя країна - маки у волоссі,
в кутку ікони, вкриті рушником,
широке поле, встелене колоссям,
і хліб та сіль для друзів за столом.

Моя країна - свіжі в ряд могили,
і "брат не брат", і "зрада", і Донбас,
"Героям Слава!" і "Дай Боже, сили!",
і "курс новий", і "все заради вас",

і "любі друзі" - все у тих же кріслах,
і "судді - хто?", і "судите - кого?",
нові обличчя на старих повисли,
і "вибір наш", і "вибирай свого".

Моя країна - черги і податки,
у кабінетах втомлені "боги",
моя країна - це мільйонні статки,
та ще мільярдні - на усіх - борги.

Нові закони, селфі, "пріус", мода,
і фермери, і рейдери, й зерно,
моя країна - це жіноча врода,
а ще ломбарди, банки, казино.

Старі шпалери у старих лікарнях,
попса, "труси", і Лавра, і хрести,
і шоколад у Львові, і кав'ярня,
Дніпровські кручі, верби і мости.

Моя країна - схиблена "вовчиця",
бали, молитви, шоу для "зірок",
Карпатські схили, Хортиця, каплиця,
і в Каневі засмучений Пророк.

Моя країна - дівка з Окружної,
рябить столиця від личин і лиць,
до тебе йду, неначе до святої,
і падаю перед тобою ниць!

Хоч, кажуть люди, що тебе любити
невдячна справа, матінко моя,
моя країно - як без тебе жити?
Моя країно - хто без тебе я?

09.10.2018

В маминій долоні,
ніби на осонні,
яблука червоні,
груші золоті.
Рученята кволі...
Бур’яни, квасолі
вишиті на долі
полем у житті.

Вітер на подвір’ї...
Доклювали півні
соняхи осінні,
сутінки, жалі.
Засмутилась вишня,
мов журба колишня,
вересень невтішно
губиться в траві.

Сонце у криниці.
Мамо, не напиться
без відра водиці -
більше не знайду.
Зоряно і щемно,
хоч не бережемо,
ніжні хризантеми
квітнуть у саду.

Білі, пурпурові...
На святу Покрову
заморозки знову
заберуть борги.
Пропадуть жоржини,
присмаки полинні,
мамину калину
заметуть сніги...

2018р.

Входимо в сезон зими
через прохолодні ночі,
ставимо на паузу життя,
і якби крім цього ще й знаття,
чи тебе, чи іншого захочу...

Ти штовхаєш вчинками мене,
впала би, якби не сильні крила,
будь уважнішим тебе просила!
та на бал чужого корабля
поспішаю...
Ніби я не я...

Часом ти холонеш, як той вітер,
а казав, що кращої у світі
не зустрів і іншої нема!

В шибку суне холод і зима...
Я згадала спеку й наші ночі...
Ти повтору хочеш чи не хочеш?
Ти мене узяв і розлюбив?

"Відштовхнув" - шумлять старі дуби.
"Відцурався!" - клени і тополі
листячком на вухо шелестять...

Відпустив - нашіптує життя...

Зоре моя небесна,
Покуто моя ясна',
ледве сніги скресли -
рання твоя весна
в юну мою впала
і зародила цвіт. .
Сонечко вигрівало.
Терня кололо слід...

Терня кололо руки.
Серце і... кожен вдих.
Ро'зривка і... розпука
поміж стежок сліпих.
Зоре моя... Доро'га
стелиться хай легка.
Всесвіте, та ж на Бога...
Мірка твоя гірка...

2018

Крізь біль і самотність –
від краю до краю…
А страх переслідує,
м’яко ступає.

Тікати дарма –
відчуваю плечима.
Мені б ген за пруг,
до найближчої рими.

А там і Поезія,
вічна як Лета, –
бо де ще шукати
спасіння поету?

…Бурхлива ріка.
Весла плескають ловко.
А страх поза спиною –
дихає вовком…

10.2018

Жовтневий день всміхнувся сонцесяйно,
Хоч вітерець холодний повіва.
Як же навколо нас чудово й гарно,
Що й важко підібрать такі слова,

Якими б можна було передати
Оту красу осінньої пори.
Романси хочеться душі моїй співати
Про падолист. в багрянці явори,


Про одинокі яблука рум"яні,
Які зоствлися високо на гіллі.
Краса така чарівна Богом дана
Моїй вкраїнській матінці-землі.

2018 р.

***
А на етері вирили терор.
У Юри є пропелер і мотор.
І літерою ар
усіяний буквар,
і спікера вартує прокурор.

***
А на мапі Києва війна
поміняла вулиць імена:
Сіті на Музейну,
Кудрі на Маккейна ,
та не задоволена «страна» .

***
А на війні уже нові устави.
І чує, і вітається народ:
Героям слава!
Україні – слава!
А на Росії:
лапті упєрьод!

***
А у нас направо – це наліво,
і мільйони їдуть на Мальдіви.
Місія висока,
та яка морока
біля Бабмандепської затоки!

***
А на Московії кати
уже з Європою на ти.
Любов глибока –
і «потоки»,
і до війни нові мости.

***
А Європі два потоки мало.
океану – прісної води,
а мадяру – сала,
німцеві - капрала,
заходу – баталії орди.

10.2018

1.

як терикон подій насипали новини
замайоріли лайками стрічки
збігали байтами нічної павутини
емоції прозорі павуки

світлися у ніч віконця моніторів
мов маяки для серця-корабля
той вправно мандрував по серверах просторих
немов би світлом сонячним земля

2.

він пропливав повз гавані з трьома іксами
коней троянських випасав там спам
минав ібеї відбивався від реклами
як замерзало завмирав і спав

у морі лінків наловив собі етеру
такого з перцем втіхою до сліз
мінялись на ходу лоґіни і манери
в пустелі відгуків садився ліс

3.

армадами флотилії писак літали
робили висадку і троль і клон
божки тягли за Боже Вухо й наминали
лиш модератором керований закон

там віртуальна кров спливалася у ріки
виходив з берегів словесний гнів
і той кому адміни вкоротили віку
у небо бану жваво загудів

4.

є острови якими походжають пави
яким не видно світу за хвостом
а їхню шию інше пір'я не цікавить
як сплячому в навушниках рінґтон

між ними кури бігають за ними півні
ведуть бої без правил і без шпор
і тільки дзьобик б'є не на належнім рівні
стає безкурим того півня хор

5.

а барани і півні часто побратими
у тих і інших роздуму на мат
вже краще кістка для собак ніж сенс між ними
є жовч в легенях був би компромат

були би вороги й амаргеддоном ситі
бо нерви головешки у печі
той дзьоб-за-дзьоб чи лоб-у-лоб дай Бог прожити
й не бачити Європу в параджі

6.

а що тобі кораблику пливеш та й годі
шукаєш пристані притулку де
благеньке світло слова світ новий народить
і смайлика від клавіш приведе

де ти наповниш трюми винами по вінця
добротними як співи солов'я
жаданими немов фата весільна жінці
солодкими як в люлечці маля

12 Квітня, 2016

"Яка різниця?"- каже сонна "вата"
Й уперто набивається в рідню.
Я ж мовою катюги-окупанта
Свої вуста до смерті не вчорню.

Насуплений Тарас мовчить на кручі,
Дарма писав нащадкам "Заповіт".
Бо хохлаки "вєлікій і могучій"
Виплювують сьогодні в білий світ.

Працюють на орду брати невірні,
У головах - полова, каламуть.
В Дніпро стікає ненька по краплині,
Гуртом нащадки МОВУ продають.

Обвикли до чужих трусів, історій,
До власного - ні шани, ні жалю.
Та я кажу: - Борімося! Поборем!
Розірвемо з Кремлем негідний шлюб.

Ти - українець! Отже, до загину
Московською дурниць більш не верзи.
Як буде МОВА - буде Україна!
А хохлаки хай виздихають всі.

08.10. 2018р.

Осінній вечір заховав
За хмарами небесні далі.
Ковтнули світлі їх дива
Із хутра сивої вуалі.

На сад навісив унизу
Широку темну геть попону.
Вона затерла жовтизну,
Що так світила безборонно.

Мов почали дерева знов
В імлі чарівній зеленіти.
І тішилися із обнов,
І мов на мить вернулось літо…

Та вітер осені схолов,
Ходив і заглядав під вії…
І мов колись – мою любов –
Оцю ілюзію – розвіяв.

8.08.7526 р. (Від Трипілля) (8.10.2018)

а ми як горобці під стріху
залізли в сірий ноутбук
і там сплітали біль зі сміхом
дві самоти дві пари рук

а ти така смішна й кудлата
а я такий старий дивак
чи треба нам себе спиняти
чи щось ми робимо не так

і відстань вітряна між нами
стискалась в макове зерно
і ми зросталися словами
бо так дано бо все одно

і ми жили і говорили
і навіть спати не могли
і тихо розправляли крила
бо як не зараз то коли

1

В рань бачила Телесика,
за Миргородом став.
Цвіла ряснота-лексика,
стискалися вуста...

У сіточці карасики,
зміївни - на вербі.
А внучечка від пасіки
приплинула до "бі..."...

І що він зробить? Мовчечки
доловить... доведе...
Проколе хвоя мочечку,
підлеститься руде...

2

Платформи-полустаночки,
знелюднені шляхи.
Телесик радий, зраночку
поп'є чайку... бухи...

Хлібину недокришену
даровано мишві.
І діда жаль... Ой лишенько...
Гризуть проблемки дві.

Тараня, пиво, фантики...
Людва - в країну ОЗ.
А я лечу із Аттики.
Обіцяний мороз...

3

Жбурляю помаранчами
в опудало тремке.
Пегас мій понад дачами
вбирає пах саке.

2018

Я зайду в твою осінь агатовим бабиним літом,
Поки ліс твій не вихолов повністю і не пожовк.
Ти зустрінеш мене листопадом неписаних літер,
Огорнешся у сяєво тепле, ніжніше за шовк.

Дочекайся, прошу, наші долі – нещадні маруди,
Навісне́ хмаровиння заломить в заграві ману:
Ти поринеш у неї, торкаючи сонячні груди,
Бурштином розіллєшся насподі в п’янкому лану.

Я пройду твою стежку – не буде потому і сліду
Від солоних дощів і заблудлих чужих підошов.
Упокорено ляжу відтінком в чуттєву палітру
І промінням зцілую звабливо прострочений шов.

Най мінятиме маятник вкотре свою амплітуду,
Най заврунить зима всі ліси в аскетичну чалму.
Я намріюсь тобі – втім, ніколи твоєю не буду,
Я з тобою не збудусь, напевне, ти знаєш чому.

Над вічним небуттям, над неміччю людською
Холодний блиск зірок із попелу постав.
Якийсь сліпий дивак незрячою сльозою
Побачив Божий світ і в струни закував.

І чутно тихий спів в бажаннях і сумлінні,
І мариться простим той шлях, що не пройшов,
І віруєш словам сліпого провидіння,
Забувши, що прозріть не буде сили знов.

Облиш, не ти один у вимірах поспішних
Тікаєш навмання від згубного кінця.
Долаючи життя – і праведне, і грішне,
В нічев’я підеш геть за більмами сліпця.

Погідно на душі і з тугою у серці
узгоджені часи і дні календаря.
На фініші літа, і павутина рветься,
і канули ключі за обрій, за моря.

Міняється сезон і запанує осінь
у бабиній фаті та у її красі
як це було колись і не минає й досі
росою на траві, журбою у росі.

Останнє прощавай і лебедина пісня
розтане як луна у далині чужій.
Зів’ялі пом’яки і сивий деревій
нагадують усім, що настає завізна
пора на врожаї і сумувати пізно
за тим, що одцвіло у пам’яті живій.


10.2018