Баба - з воза,
бо стервоза.

2018

Почуття не приховаєш
Бережи все те, що маєш
Добре слово серце гріє
Віддавай тому хто діє
Хто не ліниться ніколи
Зволікає все довколи
Ставить цілі – досягає
І достаток в домі має…2009

Не ре і не мі
Суцільна соль
І дієзи не допоможуть
Коли на душі мінор
Літо ласкаво мажорить

Фріців гнали у шию за Одер,
Перемогу згадати не гріх.
А сьогодні москалик господар,
Шапарує в кишенях чужих.

ФСБ - це сучасне Гестапо,
Бравий фюрер - чумний ліліпут.
По Донбасу ординець чалапа
І бурятів озброєних гурт.

Зомбаки українців калічать,
Хоче Київ спалити урус.
Добре вивчив вороже обличчя,
Убиватиму - не помилюсь.

У державі нема супокою,
Є натомість "Газпром" і "Лукойл".
А підлота торгує із тьмою,
Хоче дружби зі смертю хахол.

Миру голуби нині у тренді,
Зрада рветься до владних корит.
Українцям - любов й милосердя,
Кацапурам - лише динаміт.

25.06.2018р.

Пора?

Серйозний настрій - штука непроста,
Доокола невтішні краєвиди.
У супі гуща стала негуста,
Свиня голодна підгриза корито.

Прем'єр не воював і не служив,
Не кайлував щоденно на заводі.
А з виду - угодований мужик,
Якщо точніше - у законі злодій.

У Президента - глянь які персти -
Попухли від фізичної роботи.
Обіцянки народу - звук пустий,
Слуга ж олігархату - не голоти.

Мажор - живий, а дівчини - нема.
Відкупиться від злочину - багатий.
На кару сподіватися дарма,
Елегій не чекай з гіркої правди.


Брат заробляє сотню за добу,
Дружина вже й ночує на городі.
Везуть з Донбаса друга у гробу:
А, може, бути дурнями вже годі?

25.06.2018р.

О-о-о-о-о!

Хазяйчин виск вчуває півсела,
Сховались у кущі маленькі діти.
Жона гучніша чи бензопила?
У цьому, друзі, легко помилитись.

Зозулька на вербиченьці кує,
Цвіркун веде перкусію зі шпарки.
В бою зійшлись Шаляпін й Кабальє,
Сопрано бас шматує на кавалки.

Від крику - шок, знетяма, дрижаки,
Ув очі мавка цілить пазуряччям.
На смерть гризуть мужів тепер жінки,
Скрутився благовірний у калачик.

Неправда, що сильніші мужики!
Лабети гарпій - це колючі терни!
Високі ноти будять мертв"яків,
Просвердлюють у черепі каверни.

P.S:
Вхопив за стан божественну красу,
Обличчя обціловую коханій.
Сьогодні, як і завжди, унизу -
Там гарно, як варенику в сметані...

25.06.2018р.

Кричать цигану селяни:
«Ми синка твого спіймали».
Не пройнявся циган горем,
Як сказали, що в коморі:
«Випустіть його на волю,
В степ широкий, в чисте поле,
Дайте гарного коня,
Щоб летів він навмання.
Як спіймаєте, тоді-то
Злодієм його назвіте.
А поки що кричать зайве:
З ким такого не буває».
P.S.
Злодій інших звинуватить
Замість соромом пройнятись.

***
Відстань до того світу
Менша від міліметра.
Вітер і дощ холодний
Можуть кордони стерти,
Швидкість і хмар ганчір’я
Прагнуть границі змити.
Межі – це теж безмежжя,
Вищої сили витвір.
Доля секунди –
Доля.
Мить,
А за нею вічність.
Кров зупинити можна,
Час зупинити нічим.
Щастя сльоза раптова,
Кава гірка уранці…
Біля коліс фортуни
Янгол у вишиванці.
Але ніхто не знає
Де постелити м’яко.
Стежка життєвим полем
В сутінь ховає знаки.

25.06.18 © Василь Кузан

Корови повагом ішли,
За день напаслися у лузі,
У вим"ї молоко несли
Для діток, татка і матусі.

Й бабуся любить молочко,
Та залюбки дідусь смакує,
Поживне та смачне воно
І кажуть, навіть і лікує.

Пастух позаду йде собі,
А палиця лиш для годиться,
Ромашка, Лиска чи Синиця
Додому стежку віднайде.

Бо без корови та землі
Не було би села, мабуть,
Тому, напевне й досі їх
Всі годувальницями звуть.

2018 р.

Душа людська, неначе птаха,
Одна, мов гриф, не знає страху,
Безпечно в вишині ширяє,
На землю гордо споглядає.
А інша, хоч і крила має,
Та ходить пішки, не літає,
Малим задовольнятись вміє,
Про неба синь вона не мріє.
А є, хоч крильця куці має,
Та стрімко в небеса злітає,
Схід сонця радісно стрічає
І кожну мить життя вітає.
Є птахи, що у тісних клітках
Гнобителям співають дзвінко,
Життя привільного не знають,
В полоні, тужачи, вмирають.
Душа, як птах, в неволі гине,
За горизонт думками лине.
Ви їй не обрізайте крила,
Нехай у вись летить щасливо.
2017

 
Бачу, на сході тьмяний місяць
Навстріч нам біда йде
Бачу, трус землі й зірниці
Бачу, є & буде зле
 
Не ходи ніде
Загибель жде тебе
Тьмяний місяць сходить ген
 
Чую, урагани віють
Видно, кінець вже скоро тут
Страх, бо розіллються ріки
Всюди глас розпаду & скрут
 
Не ходи ніде
Загибель жде тебе
Тьмяний місяць сходить ген
Так, бо!
 
Вірю, позбирав ти речі
Вірю, до смерті зготувавсь
Явно, погода недоречна
Око за око, повсякчас
 
Не ходи ніде
Загибель жде тебе
Тьмяний місяць сходить ген
 
 
 
 
 
 
 
 

Не дивись, що небо непокоїться,
І не думай - не твої гріхи
Змушують і блискавки, і рокоти
Грозове полотнище прясти
Без перерви.
Ти не перший вигадав
Крок за грань, у простори без меж,
Де немає правил - там невидано,
Щоби хтось хотів покласти хрест
Чи собі на спину, ачи іншому:
Певно, ще не знають, що є гріх
У стиранні граней, у відмінностях,
У житті без трансцендентних примх.
Крок за грань...
А хто напевно стверджує,
Що межа для творчості сердець
Ось у цьому місці, поруч з мертвими
Тінями історії.
Митець, основне людських життів покликання,
Потребує простору - не стін!
Он дивись: над зливою розхристаний
У громах літає херувим.
Він був першим і вже точно відає:
Небеса не мають огорож.
Ти приходь у світ, який ти вигадав
Кроками своїх загранних прощ.

Владарюють наддержави,
Світ провадять до могили,
Де немає сили права,
Домінує право сили.

Пегас над сажем описав криву
Й чкурнув зі мною в небо як ракета.
Вдягну смирення каптур на главу,
Відстану від "блискучого" поета.

Для тонусу зробив йому укол,
Але сатира сказ не поборола:
Із вим'я вже не крапле молоко,
Корівка поетична вельми хвора.

Закручував їй бубликом хвоста,
Начіплював на роги обереги.
Вона ж ревла: - Іди з очей! Відстань!
Глумитися негарно із колеги!

Я ж божу твар штовхав у небеса
І волочив за вуха до Парнасу.
Та у хвалу улипла байбуза,
Застрягла, наче у багні карасик.

Рохкочуть у загоні каплуни,
Пацята устромили морди в бодні.
Лечу одинаком у вишині.
Тут світло. Але холодно й самотньо.

24.06.2018р.

Хитрунка

Утішена жінка шепоче: - Коханий!
Чого ти бажаєш? Хутненько проси!
- Утробі потрібні гриби у сметані,
З цибулькою в маслі лини й карасі.

- Гаразд, мій Ероте! Хапай но торбину
І з ложа Венери до пущі лети!
Окропу зварити до вечора встигну,
Якщо із криниці наносиш води.

Змотайся в крамницю купити олії,
В сусіда сметани позич баняка.
Як просто здійснити коханого мрії!
Розчулилась. Слізку стирає рука.

А потім черви накопай у садочку,
Гороху відро на приманку звари.
Наловиш, а потім почистиш линочків -
Пора підніматись із теплих перин...

P:S.

Хай дурні з вудками чигають на плесах,
Старі імпотенти збирають гриби.
Ховаю обличчя у мавчиних персах,
Дружина вдоволено каже: - Люби!..

24.06.2018р.

Ми були в селі у діда.
В літній полудень жаркий,
Чи то пак, перед обідом
Прилетів на липу рій...
В діда часто гостювали
І, коли не мали справ,
Завжди ми спостерігали,
Як дідусь наш працював.
Твердо вирішили з братом:
Зараз думати не час.
Треба рій отой піймати -
Дід тоді похвалить нас.
Надягнувши бриль крислатий
(тільки б не дивитись вниз),
Наче пасічник завзятий,
Я на дерево поліз.
Бджоли довго не дрімали –
Розгадали все умить.
Так нас боляче кусали –
Досі тіло все болить!
Тож сиділи, як ведеться,
Днів зо два у холодку.
А дідусь із нас сміється:
- Що, наїлися медку?

На Свят - вечір
У душах поселяться
Спокій і мир,
І любов переможе,
Загояться давні рани.
У будинках сільських
І мільйонах звичайних квартир
Однією надією світлою
Більше стане.

Кришталевими дзвонами
Звістка розноситься вмить.
Доленосна зоря
В піднебессі світити буде.
Він – ще зовсім дитя,
У колисці спокійно спить.
Народилось Маля,
Що надію дарує людям.

Най усі молитви,
Що від чистих сердець ідуть,
Будуть Богом почуті,
Розвіються всі тривоги,
Підростають здорові діти,
Сади цвітуть,
Хай широкими завжди будуть
Усі дороги!

На Свят- вечір
У душах поселяться
Спокій і мир,
І любов переможе,
Загоївши давні рани.
У будинках сільських
І мільйонах звичайних квартир
Однією надією світлою
Більше стане.

Коли я віз ЇЇ в лікарню
Посеред холоду і страху
Мені нашіптували: - Марно…
Вам не сюди, це ж- Божа птаха

І я повіз ЇЇ на цвинтар
Відносно відстані релігій
Мені сказали: - Тільки в цинку
Тут вам не ясла, Вища ліга.

І я відвіз ЇЇ у серце
Шляхами Світла, обхідними...

І врешті - решт, велика терція --
Нас обвінчала. Стали рідними…
23-06-2018

Не буває випадкових падінь.
Є уроки, що потрібно пройти.
Обтруси, не соромлячись, коліна
І впевнено далі іди.

Якщо в минулому друзі зраджували,
Якщо життя підпалювало мости,
Значить, зірки тобі підказали,
Що не з тими спілкуєшся ти.

Якщо багато нещасть бувало,
Відразу, всі плани трощачи,
Не скули, а почни все спочатку,
Якщо цього хоче душа.

І ризикуй, за спробою спроба
Призведе до потрібної мети потім.
Адже тепло не від золота злитка,
А від почуттів, що в сердечку твоєму.

Немає, повір, безнадійних мрій,
До них назустріч хоч крок зроби
І доля без особливих мук,
Все подарує тобі для душі.

Те, що в минулому залишилося, не чіпай.
Те, що в майбутньому буде, як знати?
Але крокуючи своєю дорогою,
Всі дороги зумієш пізнати. ( Ірина Самаріна-Лабіринт)

Переклала на українську мову 24.06.18 9.30

Поки ми живі, можна все виправити,
Все усвідомити, покаятися, пробачити.
Ворогам не мститися, коханим не лукавити,
Друзів, що відштовхнули, повернути.

Поки ми живі, можна озирнутися,
Побачити шлях, з якого зійшли.
Від страшних снів прокинувшись,відштовхнутися
Від прірви, до якої підійшли.

Поки ми живі ... Чи багато зуміли
Зупинити улюблених, що пішли?
Ми їх пробачити за життя не встигли,
І попросити пробачення не змогли ...

Коли вони йдуть в тишу,
Туди, звідки точно немає повернення,
Часом вистачає кількох хвилин
Зрозуміти - о, Боже, як ми винні!

І фото - чорно-біле кіно.
Втомлені очі - знайомим поглядом.
Вони вже простили нас давно
За те, що занадто рідко були поруч

За не дзвінки, не зустрічі, не тепло.
Не особи перед нами, просто тіні ...
А скільки було сказано «не те»,
І не про те, і фразами не тими.

Туга біль, - провини останній штрих,
Шкребе, нищить холодом по шкірі.
За все, що ми не зробили для них,
Вони прощають. Ми себе - не можемо ...
( Володимир Бергер і Олена Корабльова )

Переклала на українську мову 24.06.18 9.10

шалений вік летовищ і торговища –
кудись летять, крамують, десь крадуть.
між молитов набожника і покруча,
немов гриби, святилища ростуть.
і невідомо Боже чи не Богове,
оте усе в золочених вбраннях.
то лиш до свят – поезіями, догмами,
а далі: хто кудою, навмання.
отак ішли – минали і губилися,
обітовані втративши стежки.
а мрія – незагнуздана кобилиця
гайнула понад обрії, таки.
і все, що любе – згаяне, забулося,
на цій землі, де все чомусь не так.
печуть огнем пустопорожні вулиці
німіє вись від «братових» атак…
відтак мужі мудрують і офірують,
їм світ – тупе захрестя і не більш.
і гомонить невіруючий «вірую»
впустивши у скарбницю вбогий гріш.
вже та, що охрестили солов’їною –
не солов’їна з «доброї» руки…
а де межа, стражденна Українонько?..
бо те безмежжя далося взнаки…

Неначе в задницю оса,
Вкусила, мовби хмар омана.
Поблякли раптом небеса,
Немовби очі в графомана.

Йому неначе, мовби, мов
І наче стало - ніби мати...
Збагнув - дурницю він впоров -
Нема до чого вже й придратись.

А він же хоче гуру буть,
Немовби, мов, та ще й одначе!
Його, як в задницю ї..ть
Слова красиві - мов, неначе!

Він сам - гидкий, красивих слів
Не переносить же, немовби.
Бо сам він, сам він - вище брів
Лайном словесним переповнивсь.

Із пальця смокче єресь ту,
Так хоче вашої пошани.
Простіть його. Пічний бовтун -
Шанель перед його віршАми!..

24.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Я уночі чатую площу.
А ти сльозу мою утри,
коли дощі мене полощуть
і не висушують вітри.
                                    Кого,
кого побачу на світанні,
коли твої розтанули сліди?
                                    Чого,
чого смеркає на майдані,
коли не повертаєшся сюди?
Поза широкими степами
вся бойова моя сім'я.
Але до тебе, рідна мамо,
ще гомонить душа моя.
Ми стоїмо на варті неба,
яке сіяє уночі.
Але вертаюся до тебе
на світле полум’я свічі.
                                  Чому,
чому душа моя, мов камінь?
Які тобі співатиму пісні?
                                   Кому,      
кому смеркає на Майдані,
коли ще не світає на війні?

               
        06.2018

Хазяїн мій мене на шанував,
Не чув, не бачив, не хотів і знати,
Проте мене він, як вогню, боявсь,
Ненавидів похмуро і затято.

Як перед ним я голову схиляв,
Йому здавалось: посмішку ховаю,
Як плакати мене він спонукав,
Підозрював, що вдавано ридаю.

Я працював на нього цілі дні.
Лягав я пізно, піднімався рано.
Любив його, в боях зазнав поранень,
Та не допомагало те мені.

Я все життя портрет його возив,
Він був зі мною в будні і у свято,
Дививсь на нього, повсякчас дививсь,
І з кожним роком менше став страждати

Від нелюбові, що далась взнаки,
Отож і нині тим не переймаюсь,
Хоча відомо, що в усі віки,
Таких, як я, хазяїн зневажає.

Не жури і пробач, що проліз крізь затвірок
Екскурсійний заплив на столичну красу
Хай загнали у стрій і водили як звіра
Хай крутили по колу наче літо осу…
Ти гнучкий як і батько, як мати, як Травень…
Свій окремий підручник… і свій Поводир
Ти злітаєш без крил, і не падаєш навіть
Якщо раптом штовхають у хаос, у вир…
Ще почуєш не раз: "- Ось пливе семижильний -
Не звертайте уваги, що покоцаний, весь…"
Ти зникав і з’являвся привітливий, сильний
У потрібну хвилину саме тут, а не десь…
Із тобою завжди півдесятка ще й прозвиськ
І такі, і сякі, що невимовиш в голос
Не до жарту було, їх залишим для прози…
Ось і нині звучить, ви прислухайтесь, соло…
23-06-2018

Цей дощ затягнувся надовго.
Небесний розгойдано дзвін.
Втонула в калюжах дорога.
І річка набрала розгін.

Вдягнулися гори в корону
важких нерозчесаних хмар.
З горішнього стиглого лона
все ллє на земельний вівтар.

Хоча погамована спрага
всіма остаточно давно,
та дощ не втихає, салага,
вистукує щось у вікно

Знайоме і наче незнане.
Сповзають краплинки по склі.
І ніби чуття полум'яне
рости починає в мені.

Хапаю до рук парасолю,
пірнаю у змоклі сади,
де день полиша за собою
останні сліди.

23.06.18 р.

Кохану муха укусили,
Чи, гейби, зголоднілий гедзь.
Од гніву стала синя мила!
Вже думав, що ухопить грець.

Сказав: - Дружино, годі, пробі!
Не варто брать пера до рук!
Немовби, начебто і мовби
У кожнім вірші 20 штук.

Пегас умовк, а муза плаче,
Вдавився навіть епігон.
Усюди - буцім, ніби, наче,
А на додачу ще й либонь.

Страждає письмаків галайстра,
Від віршування дрижаки.
- Іди саджати краще айстри,
Чорнилом бризкати покинь.

Лягла окремо на дивані,
Сьозами губи умива.
Засну сьогодні без кохання,
Якби мовчав - була б лафа.

23.06.2018р.

Смородинове літо кружляє над садами,
У кущиках зелених сховались ягідки
І чорні, і червоні, бери їх рви руками,
Варення з них смачнюще буде серед зими.

А у траві суниці, їх теж треба нарвати,
Бо чай із них цілющий і лікувальний теж.
Підготувало літо для нас багато ягід,
Малину серед лісу захочеш, то знайдеш.

Усе це вітаміни, що зміцнюють здоров"я,
Це кожен знає добре: дорослі й дітвора.
То ж влітку ти запаси ті ягідні поповнюй,
На те воно і літо, чудовая пора.

2018 р.

Приклади гінким подорожником,
шепочи: "Не для всіх... о ні"...
Тектонічними, надтривожними
проростають рядки в мені.

Ти - то птах з-понад Псла, то ящірка.
Рань циноброва... явори...
Як же сіро поміж путящими
на десятій аренці Гри!

Попід куполом - гам, ліхтарики,
не знайти ні крила, ні мір.
Це Опішня, Стамбул... чи Африка?
Рій метеликів... медозбір.

Давні лялечки закосичені.
Кукурудза чиясь "шелесь..."...
Чорну кішку в шатро покличемо -
І освітимо рай-шале.

2018

Такого ще не знали в цьому краї...
З гори, що підпирала крайні хати.
Каміння покотилося... Поповз ядучий дим.
Ряднину начебто накинули на небо.
Впали люди на коліна непритомні...
І раптом гуркіт стих. Небо заясніло.
Настала тиша: гуркіт сердець лиш чути.
Звелись на ноги люди. Просять астронома
В трубу підзорну глянути на гору.
Приклав струмент він і враз зареготав
Якимсь таким нелюдським сміхом.
«Що там таке смішне?»- питають селюки.
Трубу учений передав сусідові і бачить той:
З писком з гори збіга миршаве мишеня.
Відтоді й розійшлося по всім світі
Оте промовисте прислів’я.
Р.S.
Та миша, котру колись гора зродила,
Стільки вже гір нагородила.

Квадрат апельсинного сонця у рамі моєї кватирки
Сполохує тінь в зіницях, цяткує полотна щік,
І полудень згорда дивить, і вечір з-під лоба зирка,
А стіни, вуста і очі заляпав сонцевий сік.

Так липко і мляво-жовтаво стікає по тілу повітря,
Здається, іще густіше, аніж у той час торік,
У відблисках вогнетанців невинне бешкетне літо.
А де ж той останній промінь? А де він? Нема, утік?!

Надлѝшки тепла і солодкого, і тих вітамінів D що -
Гарячі долоні вітру щоденно до скронь впритул.
Надмі̀ру достиглому місту пасує усе рудюще:
І люди - цукати липня, і спогадів конфітюр.

червень, 2018

Жертовна зона розрослась...
Тебе спонукують до вчинку.
Вовки - між тлустих вань та ась -
деруть сім шкур... одну овчинку.

За що загинули оті,
що мали б чистити картоплю -
десь у солдатському куті
під "Древа" спів чи "Тіка" воплі...

Хтось навальсує на мільйон,
збере на армію чи віллу.
Кума пече "наполеон"
і шле привіти Радзивіллу...

Оце й усе, що я скажу
у непростий період гарту.
Стрибає з яйцями Жу-жу,
Клим уявив, що на Монмартрі...

До толерантності рости?
Нема такої зони росту.
...ой, розхиталися мости...
Везуть дари - олжу... коросту.
.......
2018

Неначе диво в Божім раю,
В гаю троянду я стрічаю...
Не відвести очей, та й годі!
Таку красу не бачив зроду!

Коханням серце зайнялося
І до троянди потяглося...
Душа, та й тіло, аж тремтіли.
Й зірвати дуже захотілось...

П - в:
Королеву серед квітів,
Королеву в пишнім літі,
Ніжну милу і пахучу,
Та чомусь таку... колючу!

Аж кров’ю пальці узялися,
Як колючки в них уп’ялися.
Тут засміялось райське диво:
– Моя ж то кара – справедлива:

Я неприступна і цнотлива,
А гонориста, бо ж вродлива.
Та й колючки мої для того,
Щоб не топтали цвіту мого...

П - в:
Королеву серед квітів,
Королеву в пишнім літі,
Ніжну, милу і пахучу,
Та... колючу, ой колючу!..

7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Без фітнесу сьогодні пропадеш,
Не знає люд ні рала, ні лопати.
У руки чоловік стромляє кеш:
- Іди качати жир! Шуруй із хати!

В сучасників хороший апетит,
Дитятко увіпхнути важко в двері.
Півкабана – легесенький обід,
Відро картоплі – скромненька вечеря.

Куняє в класі слоненяток гурт,
Опуклостям позаздрять навіть льохи.
Між бройлерів я дохлий ліліпут,
Анорексичний викидень епохи.

На кожнім кроці ятка шаурми,
У маслі біляші рум’янять боки.
Мене ж, неначе вигнали з тюрми,
Впиваюся щодня томатним соком.

Я дієтолог, юний бакалавр,
Для пузанів – мікроб, боксерська груша.
В метрі штовхнуло черево – упав.
А зверху причавила моцна туша.

Наклали у травмпункті гіпс і джут,
На диво обійшлося без істерик.
Тепер лежу і вірш оцей пишу,
Жую сальце, ковбаси та еклери.

19.06.2018р.

Золотом сонця слід
Зблисками по воді.
Сколоте донце від
Чари минулих діб...

Світлом зоріє день.
Світло стіка у ніч.
Де відшукати, де
Шлях у минулі дні?

Пристрасті, мов бурштин,
Плавились на вогні.
Сонце кохання днин-
Як їх забуть мені?

Темрява вкриє світ.
Мороком у вікні
Камінь нічний, граніт,
Ляже на спомин днів.


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118062109359

Страшне видовище. Гроші на вітер…
Вкотре з граблями цілуємось лобом
Гуля на гулі... льодом би витер
У давнину підстрелили б дробом…
Обрій туманний, одні негативи
Хмари і ті, відсунулись, зникли
Чом ти, юначе… від чого ти сивий?..
Убий мене, Боже, ніяк я не звикну
Почервоніли і вишні й порічки
Сіла на гілку зозуленька - панна…
Знову гармидер на березі річки —
Саме в цей День ховали Івана
21-06-2018

Привіт, мала. Ну як твоє життя?
Чому втекла, ні слова не сказавши?
Я лиш хотів по-чесному, без фальші.
Я відганяв лихі передчуття.

Та спалахнула ця чужа війна.
І я пішов сумлінно і свідомо.
Бо не волів лишатися удома,
Коли довкола відчаю сповна.

І я з АТО писав тобі щодня.
Але чомусь ти грала у мовчання…
Та я живий. Загинуло кохання.
Бувай, мала. Безпечного життя!
21.06.2018

1

Чистиш рибу зраночку -
сім котів...
Ліпиш забаганочку -
син хотів...

А на завтра толоки,
мармелад...
Снива, мрії - волоком.
В хатці лад.

Епатажна лексика...
Муза - ниць...
Вдовольняй телесиків,
гурт відьмиць.

- Стій, тобі пороблено,
це пристріт... -
лементують гобліни,
йдуть убрід...

2

Тулумбаси... Вищаю!
Стріли - повз...
Виграє на свищику
Дід Мороз...

.......
2018

Ми герої і солдати, бо іде війна.
Україна – наша мати. І вона одна.
Стоїмо у світі цьому за її дітей,
і на варті свого дому для усіх людей.

Полонили нашу віру змії-упирі.
Заслужили вищу міру ті, що угорі.
Запалили нашу хату люті москалі
і нема куди тікати на своїй землі.

Ой, піймає доля на обмані,
наче на м'якушку горобця.
Не перевелися отамани,
та війні не бачимо кінця.

Не скорили нашу волю воїни пітьми.
Стоїмо за кращу долю. Хто, якщо не ми?
Є ще сили, не всихає глей у голові
і надія не вмирає, поки ми живі.

Долі кращої достойні не одні чини.
Не один у полі воїн, поки є сини.
Вириває по одному воїну війна.
Мати армію героїв – дорога ціна.

Не піймає доля на обмані
наче на м'якушку горобця,
поки пам'ятають отамани, –
ми за Україну! До кінця!

06.2018

Не суди
й незасудженим будеш, -
кажуть.
Та засудять тебе -
повір...
І гріхи нанесуть
чорнотою сажі
мастехіном
на долі папір.
Не відітреш,
не змиєш,
не замалюєш...
"Не суди!"... але суд прийми...
Спий отрути гірку
неубивчу суміш...
Пам'ятаєш? -
Живеш між людьми!

2018

Коли вже двоє стали на рушник,
Хай вбереже їх доля від скорботи.
Всьому початок - жінка й чоловік,
І почуття, незайманого, цнота.
Хай доля буде щедрою у тім,
Що в сірих буднях розтуляє небо,
І захищають ваш гостинний дім
Любові найміцніші обереги!
Гніздо для щастя вимостять бузьки.
Хай у родині, дружній і завзятій,
Лунає сміх дитячий, гомінкий -
В сім'ї крилатій вродяться крилаті.
Коли вже двоє стали на рушник,
Хай доста будуть мудрі і здорові.
Всьому початок - жінка й чоловік,
А втім, все починається з любові...

Ти рахуєш до ста. Я ж ховаюсь у тиші липневій.
Одягаюся в ніч і чекаю, що скоро знайдеш.
Я покірно стою у космічній густій атмосфері.
Без обмежень і меж.

Усміхаюсь тобі. Ти рахуєш до тисячі спритно.
Повний місяць ясний видає мене. Ну і нехай.
Я зніму свою сукню багряну м'яку з оксамиту.
Ну іди вже – шукай!
20.06.2018

Вікно закрито. Човга тінь за склом,
Неситий погляд ковзає по шипці.
Вже не болить одірване крило,
Поніс в зубах трофей писака-гицель.

У нього голоднеча й ціль нова,
Плете зі слів міцні облавні сіті.
Кровиця жертв п'янить, немов первак,
І в плоть цікаво заганяти кігті.

Йому віддав сердечності ключі,
Пустив у рай квітучої долини.
Та живолуп щодня мене учив
Зневажливао людві плювати в спини.

На вигляд пастка затишна й м’яка,
Коли прозрів – увись рвонув крізь грати.
Тоді й відчув зубиська хижака:
Учитель учня стратив біля парти.

Але ожив. Отримав «майстер-клас»,
Із другом войовниче перемир'я.
Кривавий слід змивають дощ і час,
Нове крило вкрива пухнасте пір’я.

19.06.2018р.

Черешня стара у садочку росла,
І стовбур широкий, розлоге гілля,
Та ягоди чорні родила вона,
Але гіркуваті, хоч гарні здаля.

Птахи не хотіли клювати ягід,
Не до вподоби і людям вони,
Але все ж прагнули всі їх нарвать,
Адже варенички з них - смакота.

2018 р.

Десь помандрував і ти, Іване.
Зав’язався калиновий цвіт.
Сходить сонце, як гаряча рана.
Сонях доганяє білий світ.

Синє небо відкриває браму.
Там і Щек, і Либідь, і Хорив...
Дядько Кий узяв тебе на раму
і за обрій тихо покотив.

Ой зійдуться нині теліжани –
жителі далекого села.
Подивись на сина крізь тумани.
Інше місце влада не дала.

Не підеш за блудними вогнями
там, де Роська упадає в Рось.
Спочивати будеш із батьками,
бо з дідами ще не довелось.

Ти умів із усіма миритись.
Понесуть селяни на руках,
щоб востаннє міг ти подивитись
і на поле, і на битий шлях,

на Деркач, і на свої левади,
і на весь цей непокірний край...
Прощавай...Та тільки, Бога ради,
бідних духом ще не залишай.

06.2018

Розваги виніс ти за дужки
Годиник вимкнув, телефон
Позвав із роздумів Забужко
Який не є, а камертон
І горизонти й паралелі
Позеленіли геть в журбі
Ще й споглядає хтось зі стелі
Невчасно, байдуже тобі...
19-06-2018

Весна насипає у горло пилу,
усе навколишнє вбирає у сірість,
дороги і люди – ти вирви, вирви…
Твоя й березнева самотність стрілись.

Лице сполотніле, прообраз дому,
їм промінь жахкий домалює зморшок,
у тебе із містом одні геноми –
бери свою кров і пиши у зошит.

Що рана прозора, води що барви,
з надією - пройде, минеться зовсім,
що формою квітки лягає гарно
на тіло, немов петриківський розпис.

Спочатку не було нічого,
Лиш Бог один в пітьмі літав.
І в перший день творіння свого
"Хай буде світло,"- він сказав.
І, результатом вдовольнившись,
На другий день помудрував
І, воду з паром роздівливши,
Між ними небо сформував.
На третій день Всевишній воду
В моря і ріки перегнав
І суходіл створив, природи
Основи започаткував.
Довкола все зазеленіло,
Плоди й насіння даючи.
Та в Бога нова думка зріла:
Щоб ліку часу дать почин.
І на четвертий день світила
На тверді неба він створив,
Щоб день із ніччю розділились,
І місяць уночі світив,
На Землю зорі милувались
Крізь кілометри та віки,
Щоби у тиждні дні сплітались,
Стікались місяці в роки.
На п'ятий день у чистих водах
Створив Бог рибу. В небесах
Створив він птахів для польоту.
Землі нев'януча краса
Ще досконалішою стала
З появою на ній тварин.
Природа квітла і буяла,
Даруючи життя. Затим
Після трудів благочестивих
За образом своїм Творець
Створив на шостий день людину,
Як досконалості вінець,
Щоб правила вона землею,
Тим, що живе на ній, росте,
Щоб працелюбністю своєю
Примножувала те, що є.
Та Homo sapiens наївний,
Невірно оцінивши дар
І зрозумівши Бога хибно,
Сказав, що він природи цар.
І став творити беззаконня,
Бездумно нищачи усе,
Цинічно, хижо, безборонно,
Так, наче це його усе.
Рубав ліси він, нищив рибу,
Для втіхи звірів убивав...
І Бог не витримав і гримнув,
Чим вітер нищівний зірвав.
І знялись смерчі, урагани,
Лилась потоками вода,
Від сну прокинулись вулкани,-
Скрізь смерть, розруха і біда...
Бог милостивий навіть в гніві
І виправитись шанс дає,
Щоби помилки зрозуміли,
Бо все ж надія в нього є,
Що до людини, хоч і згодом,
Все ж дійде істина свята,
І усвідамить "цар природи",
Що він - нікчема й марнота.
2017 р.

А океан все стугонів, шипів, ревів, метався,
То пестив скелі, то об їхні схили розбивався,
То норовливим скакуном він на диби здіймався,
А то грайливо на мізерні бризки розсипався.
Опанувавши різьбяра мистецтво досконало,
Впродовж десятків сотень літ створив уже немало
Шедеврів, гідних Перилая, Хареса, Родена,
Глікона, Мікеланджело, ді Дуччо, Алкамена.
Відсікши зайве, породив безцінні барельєфи,
В гірських породах утворив базиліки і нефи.
Натхненний скульптор, він прибрав все наносне і тлінне,
Натомість залишив свої безсмертнії творіння.
Так прикрощі та негаразди прагнуть нас зламати,
Ми ж мусим стійкість проявить, алмазом справжнім стати,
Що мінералів є царем ( із грецької "незламний").
З людської глини висікає Доля філігранно
Монументальної скульптури геніальні твори.
Бо те, що не вбиває нас, то робить непоборним
2017 р.

Тарганисько сховалося у шпарку,
Поласувало нагло кавуном.
Узимку люди мерзнуть, літом – жарко,
Вдоволених не бачу вже давно.

Не вистачає грошей, хисту, тями,
Ще й вороги в Донбасі і Криму.
Рука сусіда піднімає камінь,
Чорноземів забаглося йому.

Останні гроші щезли вчора з картки,
А я простак , монети не кую.
Товпою владі сплачуєм податки,
Вона й живе, неначе у раю.

Крадіжок не здолаємо хворобу,
Влаштований неситим чоловік.
На нас хреста поставила Європа,
І Бог на смерть і забуття прирік.

Співає люд утомлено, без терцій,
Потрібно до, звучить фальшиве ре.
А, може, це лише мені здається,
І мій народ у злиднях не помре?

18.06.2018р.

Чорне та біле

Втомився бевзиків кусати,
Нехай сатира день поспить.
Писати ж лірику – не жарти,
Ловлю благословенну мить.

Аби в словах звучала пісня
Перо занурюю в пастель.
Любовна тема – штука грізна,
А скалозубство – це пусте.

Без пір’я курку півень топче,
Із лугу квакіт долина.
Пишу історію дівочу,
Виходить оповідь сумна.

Паслася діва в різнотрав'ї,
А разом з нею козаки.
Судить не буду – Боже правий!
Тому що, браття, сам такий.

Нехай вовтузиться з ким хоче.
З’явився згодом чоловік.
Учора «Бац!» - родився хлопчик.
Чорнявий. Муж здіймає крик.

Жона хитрує, каже: «Милий!
Та заспокойся! Не гарчи!
Синок від того чорношкірий,
Бо зачинали уночі.

Згадай у хмаровинні небо,
Ні місяця, ні сяйва зір.
Тобі казала, що не треба?
А ти накинувся мов звір.

Поглянь які довкруж отави!
Лягай в траву, не стій як пень.
Аби виходили біляві
Кохатись будемо удень.

18.06.2018р.

Помідори

Крутив учора помідори.
Утім, розмова не про те.
Сусіда бачив, певно хворий,
Про вічне пише день у день.

Нещасний помарнів обличчям,
Попід очиськами синці.
Засне – Пегаса й музу кличе,
Перо стискаючи в руці.

Чманіє днями від натхнення,
Ширяє погляд в небесах.
А я закатую варення,
Лаштую латку на трусах.

Живе піїт суціль у мряці,
Із глуздом увійшов у клінч.
А я любов дарую мавці,
Цілую перса кожну ніч.

Словес огранює алмази,
Сльозами кропить сторінки.
А я на плач не маю часу –
Іду сапати буряки.

18.06.2018р.

Мусиш!

Жінка душить серйозно, аж кавкнув,
Переходжу із баса на альт.
Якщо довго не тішити мавку –
Будуть травми, істерика, ґвалт.

Вихідні одсапав на городі,
Про газдиню персисту забув.
Макогоном влупила по морді,
Не дає їсти-пити добу.

Півгодини тому укусила,
Буде сходити місяць синець.
Надолужу пропущене, мила!
Я ж у тебе в еротиці спец!

Та не дряпайся, серденько, годі!
Вжє й сідничку цілую пухку…
Утопає краса в насолоді,
Любить ласку й перину м’яку.

Залишається тайна між нами,
Тему вельми інтимну підняв:
Хай город заросте бур'янами –
Жінку мусиш кохати щодня.

19.06.2018р.

Без фітнесу

Без фітнесу сьогодні пропадеш,
Не знає люд ні рала, ні лопати.
У руки чоловік стромляє кеш:
- Іди качати жир! Шуруй із хати!

В сучасників хороший апетит,
Дитятко увіпхнути важко в двері.
Півкабана – легесенький обід,
Відро картоплі – скромненька вечеря.

Куняє в класі слоненяток гурт,
Опуклостям позаздрять навіть льохи.
Між бройлерів я дохлий ліліпут,
Анорексичний викидень епохи.

За кожнім кроці ятка шаурми,
У маслі біляші рум’янять боки.
Мене ж, неначе вигнали з тбрми,
Сухарики жую з томатним соком.

Я дієтолог, юний бакалавр,
Длдя пузанів – мікроб, боксерська груша.
В метрі штовхнуло черево – упав.
А зверху причавила моцна туша.

Наклали у травмпункті гіпс і джут,
На диво обійшлося без істерик.
Тепер лежу і вірш оцей пишу,
Жую сальце, ковбаси та еклери.

19.06.2018р.

На волі

Вікно закрито. Човга тінь за склом,
Неситий погляд ковзає по шипці.
Вже не болить одірване крило,
Поніс в зубах трофей писака-гицель.

У нього голоднеча й ціль нова,
Плете зі слів міцні облавні сіті.
Кровиця жертв п'янить, немов первак,
І в плоть цікаво заганяти кігті.

Йому віддав сердечності ключі,
Пустив у рай квітучої долини.
Та живолуп щодня мене учив
Зневажливао облві плювати в спини.

На вигляд пастка затишна й м’яка,
Коли прозрів – увись рвонув крізь грати.
Тоді й відчув зубиська хижака:
Учитель учня стратив біля парти.

Але ожив. Отримав «майстер-клас»,
Із другом войовниче перемир'я.
Кривавий слід змивають дощ і час,
Нове крило вкрива пухнасте пір’я.

19.06.2018р.

ТИ – ЕВОЛЮЦІЯ!

Поки живеш – дихай екстазом, пий
Буття вир з творчістю Себе у жни́ві
Душі́ Роси і Неба. Люд нехай скупий
Спотвориться в гримасі. Гавкітливі
У ступорі заклякнуть. Світ чудни́й:
Крихти від хліба – не зерно на ниві!

Любов – Життя, але – не Дух Святий!
Ти – Еволюція! Ковтай світанки хтиві
До Знань таємних. В вечір мрійови́й
Нектар народжуй й по́мисли цнотливі,
А не з буденністю злягайся і відкрий
Серце Митця! Дні вічності – мінливі!

Павло Гай-Нижник
19 червня 2018 р.

***
А у оборі нашої корови
ще є телята нашої біди -
мураєви, і гепи, і царьови -
ті самі клони, що і муравйови,
на вим’ї євразійської орди.

***
А на цьому світі легше жити,
як на тому мучитись. Усе ж
є корито,
пити, закусити –
як на Раші. І немає меж.

***
А у сусіди є ота собака,
яка на сіні все собі гребе.
На полігоні воєн – забіяка,
у зовнішній політиці – коняка,
а на арені – поні КаГеБе.

***
А на Гаагу місія чекає –
«месію» посадити на кілок.
Корея знає,
як воно буває,
коли Феміда вішає замок.

***
А у моїх - своя губа не дура –
«окурок» до Китаю замахнувсь:
Японію топити у баюрі
і Україну мати на Амурі,
аби себе іменувати – Русь.

***
А що у нас? Іде війна за владу,
аби як Путя, Петя при кермі.
Немає Наді,
а у Раді – раді
надії, що де-юре
... у тюрмі.

06.2018

У всі часи інакшості - інакші.
У всі часи приречені вони.
І навіть сильні духом - завжди слабші
І зметені в нерівностях війни.

Були і каменовані, й розп'яті
І топлені, і палені в вогні...
Нормальніші нормальних - більш
завзяті
І більш святі у праведний борні.

Минеться все. І будуть інші люди.
І кане в лету нинішня вина.
В нових часах інакша іншість буде...
Та буде знов приречена вона.

2018