Осінь є епопея дощів.
Ця нездаро написана повість...
Цей поезій загаслий порив...
Ось і зустрічі невипадковість

У промінні мережених днів
Поцілунками споминів літа.
Відігрітись тобі і мені,
Поки душу не вистудив вітер

У часи, за якими шторми
Нехороші трощитимуть кригу,
І нічого не вдіємо ми
У пороші, засліплені снігом

І оглухлі у вітру витті,
Що розвіює зерням полови
Наших душ оболонки пусті
Суттю дії людської обмови

Під осанну оманливих слів.
Нас розвіє за вітром. І знали-
Все це станеться... Та я хотів,
Моя мила, аби не настали

Ці взаємні сумні холоди,
Що вели слідкування за нами
З перших зустрічей... Люба, іди,
Погуляєм востаннє!.. Дощами.


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118110600940

Холодний вітер дихає в вікно,
Та подих той шалений не лякає...
Ти вже на фронті,милий , так давно,
Війна все не минає й не минає...
Снаряди рвуться,грім з усіх сторін,
А десь далеко є твоя кохана,
Сидить голубкою в полоні стін
І діти:" Де наш тато,мама?"
"Ваш тато, діти, вірний сам собі,
Він Батьківщину нашу захищає,
І в тій важкій та чесній боротьбі
Про вас, він, діти, думає та дбає.
Як йому важко, знає тільки він,
Та все ж у долі завжди є надія.
Холодний вітер стане вітром змін,
І це моя найкраща, діти ,мрія".

І знову дощ...
І пасмурна тривога,
А серце у...
Лещатах із краплин,
Неначе сон
Мого життя пригода
І сірий дощ
Туманить щастя плин.

Якби не дощ -
Життя ішло б інакше...
Не треба слів,
Хай злива змиє слід
Від тих страждань,
Що спогадами плачуть
І від надій
Дитячо-ніжних снів.

І знову дощ...

Навесні цвіла калина
Біля маминих воріт,
Згодом пелюстки ронила
Всі білесенькі свої.

Принесло ласкаве літо
Тепле сонце і дощі.
Милувалась вона світом,
Соловейка чула спів.

Кетяги важкі червоні
Нахилялись до землі,
Це прийшла красуня-осінь
І багрянцем вкрила їх.

Як зима скрізь запорошить
Та мороз торкнеться щік,
Ягідки стають солодкі,
Мов цукерочки смачні.

Добре знають це пернаті,
Ними ласують вони
Серед лютої зими,
Можна й весноньку чекати.

2018 р.

Доста в чаті докучати людям,
Писунам влаштовувать парник.
Умощусь калачиком на грудях
У моєї любоньки-жони.

Скинув із Пегаса, врешті, шлею,
Був з сідлом, тепер стрибає без.
Відпочину тілом і душею,
Притулюся серцем до небес.

Ще не косовиця - лиш обжинки,
Ледь одкрив еротики калам.
Хай твердіють еротичні піки,
Прагнучи уваги і тепла.

Далі - в небо! Там, де сонце й хмари,
Жайворини щебіт навесні.
Вигинає жінка стан гітарний,
Вже й мої обіймі затісні.

Лиш любов знімає гріх із карми,
Впало в ліжко ангела перо...
Посміхнулась райдуга над нами,
Вкрила світ осонценим шатром.

14.11.2018р.

Страхи

Писати про кохання вже боюсь,
Розстроївся, в очах стоїть волога.
Як щось не так - одразу в носа "Лусь!" -
Учителька у мене вельми строга.

Ерато вчить щодня любові! Спец!
Пегас пасеться звично під Парнасом.
Але халепа! Кожен твір - капець!
Ще й муза хтива ростібає пасок.

Безцеремонно зверху гола "Гоп!",
Усілася і каже: - Сексу хочу!
А я ж митець! Поет! Серйозний хлоп!
Але дрижить перо, вихляє почерк.

До біса схиму! Я не голубий!
Не збоченець маньячний - Боже правий!
Тож лірику любовну обхопив
Двома руками і несу в отави.

Над головою щиглик "Фіть!" і "Фіть!",
Стелю під спинку плащик од "Версаче".
Панове, про кохання попишіть,
А ми тим часом з музою поскачем.

13.11.2018р.
Зоровенькі були!

Каюсь. Визнаю свою провину,
Вчора шпетив нетверезий кум.
На обід з'їдаю цибулину
І дебелу жменю часнику.

Біля мене в транспорті не тісно,
Люд відходить хутко у кутки.
Та зате здоров'ячко - залізне!
І у ліжку з мавкою верткий.

Йде чувак. Під носом мокра булька,
Нежиттю імунітет убив.
Бевзеві смакує жуйна ґумка,
Що ж,- зустріне старість без зубів.

Відучора, браття, непартійний,
Лідер крикнув: - Геть від нас іди!
Бо часник піджовую постійно,
Хекну - утікють і чорти.

І у секті довго не пробув я,
Раз кахикнув - гуру драпака.
На балконі у мішках цибуля,
З хати ні ногою без зубка.

Повечеряв, випив кухля браги,
Звично часничку у рота '"Гоп!".
Хай в аптеку бігають невдахи,
Платять гроші за дурний сироп.

14.11.2018р

Коли в повітрі запахів ніяких,
І, звичних вуху, шелестів нема, –
Це – часом перевірена ознака
Того, що вже проснулася зима.
Вона ще не пишається красою
Та свіжістю невпинною снігів,
А лиш лякає землю мерзлотою
І тишею дрімотних полинів.
13.11.18

Селюк не знав, що сталося в далеку давнину.
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що сталось:
Неждано-гадано цикада прилетіла
І на тій порваній струні вмостилась...
Нічого цього селюк, звісно, не знав.
Цикаду на обід спіймав, бо від сусіда чув,
Що начебто м’ясце смачне у неї.
Трима в руках, а радості нема:
«Намарне я ганявсь за нею по подвір’ю.
Замало тут же і на зуб один».
Р.S.
Ні зростом, ні вагою талан не міряють,
А тільки тим, що дать він вміє.

А знаєш – як усе непросто
і часу плин не зупинить.
Із висоти людського росту
цінити варто кожну мить!
Як ніжить нас вінок із весен,
та осінь пізня за вікном…
Човнові без стерна і весел,
не треба навіть бурелом
чи ураган. Його до виру
й повільна течія знесе…
Тверду твою вітаю віру,
та відкидати варто все,
що губить у тобі людину
і перетворює в раба.
Бо настає тяжка година,
як віра скінчиться сліпа.
Любов, порядність, справедливість,
пошана щира, без оков –
чесноти ці, як божа милість,
життя основа із основ.
За ними буде перемога
і хай тремтить нікчемний раб.
Людина – то дитина Бога,
навік його безцінний скарб!

Т. І...
Межи рядків і слів, і літер,
І розмаїття плинних тем, –
Мені ти пахнеш пізньоцвітом
І нетривким осіннім днем.
А в час жаского падолисту,
За охололим враз вікном, –
Здаєшся папороті листям
І не упійманим вінком.
На бистрині зрадливій долі,
Між “так” і “ні” у боротьбі, –
Я відчуваю ніжним болем
Тебе в замученім собі…
11.11.18

Із мене досить ґвалту, революцій,
Кажу "Привіт!" - відповідають "Гав!".
А поруч осінь. Кущик глоду куций
Безлисті віти з розпачу підняв.

У гетьмана скінчилась п'ятирічка,
А хоче править ще стонадцять літ.
Вчепилася у ягідку синичка,
Подзьобує м'який, солодкий плід.

Збиваються собаченята в зграї,
Прийшла пора гризні за булаву.
Березу вітер лагідно хитає...
- Полиш, я сплю. Весною оживу.

Терзатиме цей світ людва довіку,
З усіх усюд летить"Ура!", "Ату!"...
Ми сидимо із осінню в обнімку,
- Давай,-кажу,- косицю заплету.

13.11.2018р.

Сучасний митець

То що - зоставсь без доларів, песет?
Останню гривню за хлібину всучив?
Бо влада в нас забрала геть усе:
Ліси, поля, яри, озера, кручі...

Володар ледь улазить у штани,
Сховався за штиками і парканом.
Украв заводик, банк - і запанів,
У нас на шиях умостився гарно.

А челядь теж метка - не ловить ґав,
Гребе під себе все що до вподоби.
Чи хтось із кодла цього воював?
Звичайно, ж ні! З баблом носили торби.

Довічно хоче правити пузань,
У цьому також і твоя провина.
А тля і далі соки висиса,
Ще трохи - і засохне деревина.

А я - митець! Не майстер боротьби!
Сиджу за "компом", виплітаю віршик.
А ти, селюче, краще не хропи -
Іди на барикади. Ми ж напишем,

Що ти віддав життя за кращий світ,
Гасив за нас повстання і пожежі.
Мені пора. Остигне ще обід
Або до столу всядуся не перший.

13.11.2018р.

Самота

Від писак сучасних - "без ума",
Хоч цей світ чорнилом теж забризкав.
Крила або є, або нема.
В курки є. Хоча літає низько.

Нам потрібна кожна Божа твар,
Одуди, горобчики, лелеки.
Прочитав сонета - чую "Ка-р-р-р!",
А канцону - щебіт соловейка.

Чи до співу кожен має хист?
Мо, перо в руці - вантузний квачик?
Плаче пересмішник-гуморист,
В ґвалті став оглухлим і незрячим.

Вибачте, як щось не те сказав
Чи образив ненавмисно віршем.
Полечу в холодні небеса
Умерзати крилами у тишу.

12.11.2018р

Пора

На збройний спротив сил уже нема,
Втекти не встиг, тепер плачу побори.
Сьогодні Україна - це тюрма,
В заручниках старі, безсилі, хворі.

На виборах по телику факір
Просвище про багацтво анекдотик.
А люд кайлує, наче батраки,
Щось скажеш проти - будеш без роботи.

Пенсіонер - суспільний паразит,
Побачив ціни - і від страху збліднув.
Усе що маєш - скоро віддаси,
А потім йди, лягай у домовину.

Цей світ не для ліричних добряків,
Вони між нами - риби кистепері.
Не грає влада з людом в піддавки,
Панують грошовиті людожери.

До Польщі тато секс-товар веде,
Заробить на дочці (торговець тертий).
...Зоставимо цю землю для людей,
А тим хто тут живе - пора померти.

12.11.2018р.

Добре торгувалося

Мій уряд реформу одгепав,
По шию заліз у гаман.
Вам туша котяча не треба?
Його сил тримати нема.

Продам за ціною щурятка,
За смаком, неначе пупок.
В країні немає порядку,
Грошви не настачу - їй Бо!

Щоденно очільника плеще
Про рай на землі язичок.
Собака ж - дорожча за тещу,
Вартує як кінь хом"ячок.

Телятинка нині не в моді,
Не в тренді котлети з ікри.
Продам кошака в переході,
Скажу покупцеві - це кріль.

12.11.2018р.

 
знадвору скиглить негода
вогні стираючи кір’є
елейсон а втім не шкода

неакцентована доля
колоратурну кволість
демонізує у мріях

покинь рукописи втомні
антоніо салієрі
у невимовній манері
плечима стени дездемоно

вселенській своїй безодні
на спомини згуб дискретних
осяяне хай бездомне
піїт карбуватиме кредо




 

Ото мене і було,
що ти мала в долоні,
до чого у ночі чорні
ти клонила чоло.

В тому, що долілиць
видалось тобі ясним:
в абрисі невиразнім,
перегодом – із рис.

Твій, гаряча, палка,
одеснýю, ошýю –
мушлі, якими чую,
шепіт і опікав.

Ти, сукаючи беж
штори, у вогкий проріз
уст мені вклала голос,
окликати тебе ж.

Я був наче осліп.
Ти являлась, зникала,
моїм зором ненатла.
Так полишають слід.

Так світи, від пори
творення неугавні,
залишають в кружлянні,
без остачі, дари.

Так, чергуючи жар,
холод, імлу, світанки,
в самоті, між світами
кулька кружля.

Звучить орган в соборі Магдалени.
Бах... Фуга і токата ре мінор.
Я слухаю. Сьогодні є для мене
Лиш музика і цей старий собор.

І ще… І ще…гігантський відгук нерва,
І буря мислі, і гроза страждань,
І повінь жалю, повінь безперервна…
І раптом ніжності п’янкої світла дань.

Зове, зітхає, те́плиться, проймає
За мить до вічності. Від дійсності на крок.
Німію словом. В музику вростаю
І розбиваюсь вщент…Орган замовк.

(З раннього, з першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)

Яка красива цього року осінь!
Як дівчинка рудоволоса і смішна,
То сонечком всміхнеться , то заплаче
Нібито і весела, та усе ж сумна...

Я так люблю ії мінливу вдачу
І сум і холод вітром у вікно
Закривши очі, я у мріях бачу
Своєї осені барвисте полотно.2018

Ще календарна осінь на порі,
А вже зима Батиєм наступає.
У вітряній її холодній грі
Ні пестощів, ні м`якості немає.

Вона така безжальна, мовби ніж,
Що увіходить у розм`якле тіло.
І з кожним днем стає дедалі зліш,
Обшмульгує дерева знавісніло.

Байдужим сповиває мотузком,
Немов би хоче у ясир забрати…
І каркає ворона матюком,
Бо, певно, змерзла бестія крилата.

І навіть бігуна летючий крок,
Що гріє тіло хлопцю молодому,
Уже його скеровує додому –
Мороз пробрав голками до кісток.

Із неба впав провісником завій,
Мов обкрутився зашморгом на шиї,
Пронизливий і лютий вітер-змій,
Що незабаром хугами завиє.

12.09.7526 р. (Від Трипілля) (12.11.2018)

Дебет і кредит. Виводжу сальдо.
Чого ще хочеш? Смертельне сальто?
Ішла по линві, спала на цвяхах,
за волосину від прірви й краху
кришила серце тобі на манну,
й не сподіваючись на осанну.
Не шкодувала ні сліз, ні крові,
не рахувала страхів, паролів…
Підсумувала. Візьми цукерку .
Веселе сальдо. Сміюсь в люстерко.

А запах м"яти терпкий-терпкий
Й досі вчувається мені,
Згадую дні оті далекі -
Юності квіти запашні:

Ромашкове безкрає поле
Й волошок-оченят блакить,
Тюльпанів різнокольорових
Барвистий килим.І горить

Багряних маків дивна ватра,
Полум"я вгору здійнялось,
За небокраєм десь зникає.
А поміж золота колось

Маленька квітонька сховалась,
Іван-та-Мар"я її звуть,
Мелодію дзвіночки грають
Ніжну та сонячну й легку.

У чобітки нові бузкові
Взулися півники малі,
Стоять край поля, мов сторожа
Святої матінки-землі.

Краса ця завжди моє серце
Спогадом теплим зігріва
І ніжністю в душі озветься,
Яка від радості співа.

2016 р.

Сьогодні млявий. День рахую ґав.
Не вистачає, мо', тестостерона...
Не вдовольняє муз моя снага,
Можливо, їм жорстке потрібне порно?

На ліжко Мельпомену погукав,
Поцілував їй родимку на пупі.
Включив TV. А тамко голяка
Танцюють піп із попадею вкупі!

Евтерпі дав планшетика свого,
Привів до неї хвору Клітемнестру.
За мить лунають вигуки "Ого!",
По ликах бачу - збадьорились сестри!

Мені не вперше тішити мадонн,
Сексшопиних цяцьок доставив лантух.
Тепер у хаті - ґвалт! Арамагеддон!
По Терпсіхорі повзає Ерато.

За "компом" Полігімнія "в трудах" -
Наснажується торсами амурів.
Мене забули! Братики - біда!
Даремно сподівавсь на "шури-мури".

Помчав до Кліо на усіх парах,
Розстібую вродливиці халатик.
Але вона для мене застара,
Кохатися не хоче - тільки спати.

В кутку хвостом вихляє песик Рекс,
Звисають з рота порвані колготи.
Лишається один тантричний секс
Із візаві у дзеркалі навпроти.

12.11.2018р.
Істина

На руці любоньку підняв,
Шурую під халатом.
Якщо ж не мнякати щодня,
То стане твердувата.

І хоч ти мудрий Водолій,
А чи гарячий Овен -
Потрібен досвід немалий,
Бо діви гонорові.

Амур поклав на лук стрілу,
Цей світ любов вартий.
Кохана шепче: - Поцілуй
Трикутничок кудлатий.

Благословляє нас Аллах,
Дажбог і Будда скопом:
Персисту сарну осідлав,
Пустив чуття галопом.

Підходить тісто на пиріг
Та еротичний пляцик.
З пра-кореня помежи ніг
Встромив мітлу відьмачці.

У мавки серце в грудях "гуп",
Аж стогне, бідолаха.
Нехай кричить, немов на пуп
І тоне в "охах-ахах".

12.11.2018р.

Т. І...
Поза увагою зоряне небо,
Звично одягнуте в сизу пітьму, –
Наче в надію, вдивляюся в тебе
І намагаюсь збагнути – чому?..
Вітер повільно гойдає на травах
Ниті сріблясті тонких павутин, –
Чом ти постійно не тільки в уяві,
А проникаєш до серця глибин?..
Листя шурхоче в задумливій тиші,
Мовчки хитається вишня мала, –
Чом не розгадана мною раніше
Ніжність твоя прямо в мене ввійшла?..
М’яко холодна росинка упала, –
Чиста, мов мрія, й гірка, як сльоза, –
Чом уже вік доживаю помалу,
А про чуття ще тобі не сказав?..
Осінню пахне притишена пуща,
Стигле повітря п’янить крадькома, –
Голову мучать думки невсипущі,
Душу непроханий смуток пройма…
11.11.17

 
стривай ~ нагрянуть без реклами
злі клоуни із хижаками
та стане поціновувачам лож
непереливки ще й за власний кошт

спішать покинути ці стіни
у штовханині & екстрімі
не дочекавши акробатів міць
ні декольте пікантних танцівниць

бодай лишитися живими ~
кривавий чад у димній пелерині
на весь гармидер & макабр
півмісяць либиться з-за хмар

а недалік & ще направо
споживши несвяткові страви
присьорбують звичайний чай
& часу досить ~ для прощань




 

https://www.facebook.com/100002932615183/videos/2062543123853421/
Т. І...

Покажи мені дорогу
Без печалі і біди, –
Без одвічної тривоги
І відрадну для ходи.
Покажи, якщо ходила
Чи донині йдеш по ній,
Ту, пряму – без крутосхилів,
У буденності твоїй.
Покажи хоча б стежину
В нерозгадані світи, –
Щоб тебе, немов дитину,
Міг безбоязно вести.
Покажи мені дорогу
Від печалі та біди
І за просьбу, ради Бога,
Грішну душу не суди…
02.11.18

Ранок. Спить утомлена столиця,
Сигаретний вруниться димок.
В ліжку осінь. Гарна молодиця,
З нею третій місяць живемо.

Хорошулі-молодиці "Аве!",
Стягую із литки чобітка.
А зима підморгує лукаво,
Їй шепчу: - Білявко, зачекай.

Знаю, важко під альковним раєм
В черзі ждати. Гірко, селяві.
Незабаром осінь задрімає,
До весни, красуне, буду твій.

- Ах невірний! Ах ти піп-розстриго!
Я для тебе хто - покорм? Пшоно?
В ревнощах сипнула в очі снігом,
Зачинити ледь устиг вікно.

Сніг розтав. Звисає з носа крапля,
Бігають по тілу дрижаки.
Осінь трохи лагідніша краля,
Каже,: - Буде в тебе день жаркий...

Звично лізу під її хламиду,
А вона...уже літає в снах!
Де моє палке й гаряче літо,
Де моя розбурхана весна?

11.11.2018.р.

Хтось десь мене засуджує до страти…

Димляться
біля спалених мостів
взірці барокові,
готичні грати
і строга красота
астропортів.

Землянками вгризаються в чорноліс
руїни, та вогненна кушпела
зметає їх,
і раптом астрополіс
росте з ембріонального села.

Зализує
архітектура рани:
з яких дахів ще зірве камінці?!

Німують будівельні хулігани.
Хихочуть
руйнування мудреці.

Знов щось лискуче
дістають з верейок
і от –
ще навіть ера не спливла! –
сталеві шрами залізничних рейок
екзопланет вже кремсають тіла.

Переступаю їх.
Болить графіті,
розмалювавши шкіру цегляну.

Я знову ризикую
всім на світі,
бо схоже будування
на війну.

2018

1

Не розумію тих страждалиць...
Стоять - як вази - край вікна.
Вже відпустив обручку палець,
прикрита шаллю сивина.

Стежки зрадливців несходимі,
ідуть, лисіючі, на клич...
(А десь у млі - борщі та рими...).
Шукають юність між облич.

А жінка хоче пам'ятати
казок-ідилій антураж,
дорогу спільну на Хрещатик,
інтимні бесіди... масаж.

2

Розвій, страждалице, світлини,
порви на клаптики жалі.
Колись душа твоя полине
туди, де запити малі.

Він буде милим - не з тобою,
єству суперниці - сонет.
Не переможеш у двобої.
Здай у ломбард кольє, браслет.

Купи в селі міцну хатину.
Вдивляйся в поле, у вітряк.
Ще є шиття-буття третина.
Тебе ж лишив старий будяк.


2018

Цілувало голівоньку сонце-
Золотило руде волосся,
Наречена у білій сукні
Танцюватиме як повелося.

Очі карі в яскринах світла,
І червоні медові вуста.
Матіолою наче заквітла
Ніжноусмішка золота.

Неземна,а немов небесна:
Сяйво неба плело фату,
Наче сила взялася чудесна
Освятити цей день за мету...

В нього смуток в очах глибоко,
Чи не вперше сльоза бринить:
Їй на зустріч не ступить ні кроку,
Без ноги нерухомо сидить.

Підпливла, міцно стиснула руку,
Закружляли у вальсі отак:
Наречена - небесна лебідка,
У візку інваліднім вояк...

Дивомить:стало тиші тихіше,
Щедре небо усе залило:
Світло сяяло вдвічі ясніше,
Як торкалось крила крило...

…«Митець» від овацій - застиг.
Поміж слів - маячня…
...Цвяхи забиває у тих,
Хто «живе не як я,

Хто ходить по іншому,
Бачення має своє»…
І в того, хто пише
Із радістю цвяха заб’є…

© 10.11.2018

Я потрібна тобі як причаєна муза,
Як натхненням Далі самовідданість Гали,
Що із Долі Горгони зв’язала би вузол,
А тобі присвятила за це мадригали.

Хто б не був біля тебе, вона – Королева.
О, ця статусна річ на обламках імперій!
Де на книзі правиця безкрилого лева,
А до іншої теж привідчинено двері.

Я потрібна тобі як панно віддзеркалень,
Бо звичайно дивлюся – інакше сприймаю.
Ну а я, мов ягня, у собі ж заблукале,
Що з твоєї долоні наїлось розмаю.

Це приємно – заглянути в отвір віконниць,
Де люстерка заломлять лице у ікону,
І сіяють, немов відшукали коштовний
Самоцвіт у відвалі порід терикону.

Я потрібна тобі як наївна дикунка,
Що б на безцінь безцінне міняла й раділа,
Як найвищому скарбу – отим поцілункам,
Ваготі від торкання до вигинів тіла.

Кожен раз ти приносив нове щось, навмисно,
Ніби кидав на шальку – я більше давала.
Замість брязкалець – перли, коштовне намисто…
Те, що в дар віддається, ставало товаром.

Я потрібна тобі як ажурна серветка –
Драпіровка щілини твого піаніно.
Порцеляновий слоник на ній, статуетка.
Як голодному череву – теплий паніно…

ти рефлектуєш ниєш кусаєш губи в кров
голишся сумно у ванній —
порожнє життя без любові твоє
подібне до голого короля на старім протисненім дивані
орле! вимий-но вуха щоки виголи! мачо! —
ти бездоганний
життя — небездоганне
ти — небездоганний
життя — без догани не може
схоже голи інколи мало що значать — серце — не м’яч і не м’ячик —
шматок м’язу не заточений на змагання
орле! вимий ті вуха щоки виголи перестань нити в холодній ванній
і прийде до тебе нарешті твоя омріяна очікувана
заніжена до мозолів любов
іванівна


10.11.2018

Вигнав Бог Адама з раю
За малу провину.
До землі - нового краю.
І його дружину.

Пожалілись ті на долю,
На важкі напасті.
Став Адам орати поле,
Став худобу пасти.

Заселили його діти
Всі поля й горбочки,
Не лишилося у світі
Дикого куточку.

Щоб удосталь добувати
М'ясо, хутро, шкіру.
Взялись звірів убивати -
І забули міру.

Виросли хліви без ліку
Для тварин тюрмою.
Полились у море ріки
Свинячого гною.

Далі - острови пляшкові
Тягнуться без краю,
Пелюшки одноразові
Хвиля колихає.

День у день морські глибини
Вичищають трали.
Вже порожньо. До рибини
Живину зібрали.

Виросли сміттєві гори
Поряд із містами.
Розпускають мертвий сморід
Навкруги верстами.

Палять газ, мазут, вугілля,
Листя на узбіччі.
Струменять дими в довкілля
У нове сторіччя.

Та Земля обтрусить скверну
Як собака воду.
І життя собі поверне -
Без людей природу.

2018

1

Дивних історій - снопи -
Посеред кави і рому.
Шепче: "Сюжет ухопи..."
Жінка у кріслі старому.

Дочки лишили в саду
напризволяще, бо зайва.
Менша вивчає урду,
старша допродує айви.

Був у вертихвістки син -
та на вокзалі "згубила".
Погляд - осінній сатин.
Совість залатує вилом.

2

Хвіртка відкрилася... дощ...
Крем'язень: "Мамо, прощаю".
Стежечка милостей, прощ.
Жмуток меліси - до чаю.

3

Кішечка лащиться... мла.
Голка покладена в біле.
Стефа із сином жила.
Кинутий - зріс не дебілом.

Прихисток мала - авжеж.
Жовтих курчаток - у раму.
Розпочала бульдонеж...
Та й попливла криголамом.

2018

Зустрілись ми тоді по волі Бога,
та іншого і статись не могло.
Всевишнього потрібна допомога
мені була, бо смуток вкрив чоло…

Про тлінне бесіди звичайні і про вічне,
добро і зло, ненависть і любов…
Мирське поволі, не теологічне,
проникло щось в мою холодну кров.

Перегорнув життя свого сторінку
чи біс облюбував моє ребро?..
Вразливу у тобі розгледів жінку,
світилась що як сонечко добром.

Своєю неземною добротою
ти в душу непомітно увійшла,
позбавила жаданого спокою
і серце у полон моє взяла…

Тепер проси у Бога серцю тишу,
щоб край поклав Господь тому жаху
і стрілася таки, як можна швидше,
за тебе краща на моїм шляху.

Що почуття й твої весь час лоскочу,
чи є у тім якась моя вина?!.
Та кращої не бачу і не хочу,
зориш для мене – лише ти одна!

Мене цікавить: чому мій рейтинг відучора упав на кілька позицій - без оцінок, без коментарів...
Як таке може бути?
хто може оті цифри самотужки без коментування і оцінювання робити нижчими?
Навіщо? у мене оцінювання закрите.
Любителі не оцінювали. Вчора оцінила Козаченко С, був рейтинг 5, 9.
І раптом рейтинг падає до 5. 86. Хто шкідництвом займається?

В декого росте шалено...

Лиш волосся мого ти губами торкнувся
І сп"янів, наче випив терпкого вина,
Міцно-міцно до моїх грудей пригорнувся.
Та зізнаюсь тобі - не моя в тім вина.

Це, напевне любисток так чарами діє,
У якому волосся я мию щораз,
Все ж у серденьку також кохання лелію,
Чуєш як воно ніжно співає романс?

2018 р.

Зів'яли мрії. Отже восени
ще є надія маятись журою,
як це мені навіювали сни
далекою весняною порою.

Життя на перекаті мілини
змиває течія, а за водою
два наші неприв'язані човни
гойдає вир на лінії прибою.

Але на плаї іншої весни
мелодія далекої луни
покличе наші душі за собою...
А що літа? Гіркі як полини
не вернуться, не вернуться вони,
як і гора не зійдеться з горою.

11/18

Історія страшна. Тож я присяду
І вип'ю для відваги грамів сто.
Підкралася зима підступно ззаду,
Пегасика гризнула під хвостом.

У листопаді з пущі тхне морозом,
Скінчився романтичний падолист.
В поета є штанці зимові з ворсом,
А у лошаки - тільки куций хвіст.

Кагор ковтаю (Veritas in vino!),
Лежить під боком муза в негліже.
А вітер дме! Від холоду скотина
Дрижить і плаче, навіть не ірже.

Не хочеться аби земелька пухом
Пегасові стелилась чи зачах.
Тож коника крилатого кожухом
Накрив іззаду з барського плеча.

Вдягнув на вуха пижикову шапку,
На бабки - жінчин в яблуках халат.
Надходить ніч. Мороз ударить зранку.
Ізаду тепло. Добряку - віват!

10.11.2018р.

Любов

Несуть коханці любоньок до скирт,
Цілують в'язи в пластикових перлах.
Закоханих страждальців повен світ,
Без них щемка поезія померла б.

Хіба цікаве кабанця "Куві!"?
Я до краси й пастелі змалку чулий.
Люблю кокетування, як і ви,
Мрійливі "охи" діви-капризулі.

Колишуться у пазусі м"які
Опуклості, аж сіпається око.
Об тазові костисті мослаки
Тернутись хочу, наче ненароком.

Танцюємо чуттєве па-де-де,
Шумить у голові амурний трунок.
А ніс уже упав за декольте,
Вуста зронили перший поцілунок.

А далі - вихор! Лахи з плоті - геть!
З Венерою сплелися у екстазі.
Отак, столітнім, хочу стріти смерть,
Якби не голод - з мавки би не злазив.

Пишу по темі звично без кальсон,
Лягають на папір пучком рулади...
З алькова чути млосний голосок:
Біжу - дружина кличе цілуватись.

10.11.2018р.

Все більш розходимось, як в небі – літаки,
Як два автомобілі – на дорозі.
Твоє життя – в реальності, у прозі,
Моє – в поезії, за хмарами таки.

Все більш розходимось. І дітися куди
Від самоти, що болем горло тисне?
Лиш ви мене – поезіє і пісне –
Рятуєте тепер. Я з вами – молодий.

Все більш розходимось. Немов між двох крижин,
Що тріснули і б`ють одна по одній,
Ще труться, та з`єднатися не годні,
Вже тільки скалки двох холодних половин.

Уже ні друзів, анікого навкруги,
Самі лише холодні віти саду.
Життя сторінка ще одна – позаду,
Мов розійшлися на сумній воді – круги…

9-10.09.7526 р. (Від Трипілля) (9-10.11.2018)

Т. І...
Боюсь, що скоро скажеш: “Досить
Обманювать самим себе…”, –
І хилиткий місток відносин
Життя безслідно погребе.
Боюсь, що більше не побачу
Любов, дзвінку і осяйну, –
І несподівану нестачу
Її ніким не заміню.
І стихне спів мій, наче вітер,
Чи солов’я веселе “тьох”,
Але ту тишу не помітить
Ніхто, крім двох, ніхто, крім двох…
09.11.18

Холоди насуваються, люба...
Обійми, поетесонько мила,
І не будемо лаяти сніг,
Що волосся покрив...

...голова Іоанна на блюді
Красномовно про це говорила...
Хочеш, люба, послухать? Мені
Передтеча відкрив,

Що не вдасться ступити ні кроку.
Фарисейськи-болотної твані
Перейти не у змозі ніхто.
Скільки згаяно сил.

Що нема у вітчизні пророка.
І пророком не стати. Та я не
Мав і наміру. Власне (А ТО)
Я одного просив

Холодів, щоб по кризі холодній
Перейти через твань по сухому
Ген до берега іншого, звід-
ки пливе жовтий лист,

На якому шрифтом новомодним,
Мов на мапі дорога додому,
Відтворився той вірш, що тобі
Присвятив я колись...


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118111000142

- Що ж?
- Нічия!
__________Наступний крок спіралі,
оптимістичний нуль нової точки «z».
Що мить, то швидше миготять педалі -
позмінно: тренажер/велосипед.

Лиш не спинятись у життєвім русі!
І не згубити драйву й куражу
до обрію, зорі на виднокрузі...
- А там?
- У інший вимір…
________За межу….

Не була наодинці з бідою,
Хрест обвуглений доля несла.
На Голгофі чи, Господи, встою?
Перед світом трава-ковила.

Чи воскресну із попелу, Боже?
Чи прозрію сльозі завдяки?
На землі обілитися зможу,
Гріхопад не дається взнаки.

А коли перед вічністю стану,
Закручусь на пательні вужем.
Не трава я, а келих дурману,
Непокірна і світ мій блажен!

Не злукавлю, смарагдові очі.
Блискавиця! Свята простота...
Перед куполом неба не змовчиш,
Хрест важкий - в кого в серці сльота!

Осіннє листя падає додолу,
За вітром, що несе його кудись.
І жовтий лист під ноги випадково
Впаде, як дивний скарб, комусь колись.
Стоїть на вітрі дерево без листя,
Похилено-смутне, немолоде,
Розсипалося по землі намисто,
Вбрання його вогнисто – золоте.

Дерева огортає дивний спокій,
Стоять вони, могутні та сумні
Ці велетні німі. Це їх глибокі
Шукають очі щось удалині…
А поруч з ними чутно тихі кроки –
Осінні швидко добігають дні.

07 листопада 2018 року

На таланти і вроду багата,
Що здавалось, згоріла до тла,
Покохала поета-вар’ята,
Щире серце йому віддала.

Чи позаздрять, зітхаючи люди,
Помічаючи все, звідусіль?
Чи осудять і швидко забудуть?
А з тобою залишиться біль…

Це не раз уже пройдено нами,
–Той блаженний, хто не пережив –
І шаленого щастя цунамі,
І гіркого відчАю розлив.

Полюбити такого… Що гірше?
–Невблаганних інстинктів дитя –
Та безсмертні народяться вірші,
Як вершина людського життя.

2018

Невідомо - правда це чи жарт,
Знамо тільки - місяць був уповні.
Сів поет з розгону на шпагат,
Виваливсь "талантище" назовні.

Чи блідавець трохи з бодуна,
А чи сонце спало у коноплях,
Бачу, що Пегасові хана,
В музи передсмертні крики, воплі.

На бандурі бринькає акин,
В дами серця під очима слізки.
Сумно, бо "творіння" - здохляки,
Кожен віршик - мухомор поліський.

На папір кошлаті рими "Плиг!",
Тля обсіла поетичну гілку.
Критик би "ашугу" допоміг,
Затягнув би у труси резинку.

Нині кожен - геній, златоуст,
Табунами бігають таланти.
У модерні потопає глузд.
То чому ж я, сестроньки, не радий?

09.11.2018р.

…Дитя складає букви у слова…
А згодом ставиь крапочи і коми,
Знак оклику… Бо мова все ж жива!
Нехай ще мало з нею ми знайомі,
Час забуття, усе-таки, спливає…

(Сьогодні день писемності і мови.)

© 09.11.2018

Бувало сумно, прикро, гірко
Іще й образливо колись,
Бо, вибираючись на гірку, –
Летів з узвишшя часто вниз.
Об гострі ребра косогору
Так бились болісно боки,
Що пробігали перед зором,
За мить падіння, всі роки.
Але про те не знали люди,
Адже, повагом, раз у раз,
Розповідав усім повсюди,
Що у житті усе гаразд.
І знову дерся на вершину,
Й робив уперто те, що міг –
Забув про втому і гординю,
Здоров’я зовсім не беріг.
А тільки вибрався на неї,
Чомусь одразу зрозумів,
Що на безлюдному трофеї
Ніхто не чутиме мій спів.
Що з часом я оскаженію,
Як вовк старий, од самоти, –
Отож – мудрішаю й радію,
Що вам це можу донести...
06.11.18

Ця осінь така якась це –
Незнана.
Для двох мов окремий процес –
О нано.

У серці, в думках, на устах –
О присутність.
Невтримно баНАНОпроста
Баламутність.

Великого вибуху струс
Вібрато – р
У морі великих спокус
Кайфувати.

Гойда космічна весна
Рахманно.
Чудово займатись нам
О нано!

9.09.7526 р. (Від Трипілля) (9.11.2018)

Листя золотаве листопаду
Все щедріше землю обійма.
Морозистим подихом іззаду
Дихає-штовхається зима.

Золото у осені в господі
Незникоме, в нім – її огром.
На деревах вдень – і переходить
У вогні вечірні над Дніпром.

Чарами розкішної оздоби
І на вірші, осене, хлюпни.
Щонайвищої у слові проби
Набиратимуть нехай вони!

7.09.7526 р. (Від Трипілля) (7.11.2018)

Ця осінь моя і твоя
нано_осінь.
Для двох лиш таємне ім'я –
наче й досить?

У серці, в думках, на устах –
о, присутність!
Нейтринно проста й непроста
незабутність:
Великого Вибуху струс
у зіницях…

У морі житейських спокус -
хитавиця
гойдає космічний ковчег,
чи колиску?

Не дев'ять, не нано_ та все ж
близько…

І впору дихати неначе пити -
тремкої осені бродильна мла.
Хмільні «прощай» ковтаю - ніби й квити,
немов печалі вибрати до дна.

В очах осінніх вихор падолисту,
гербарій драм, і дим, і далина,
і невимовний щем безодні вмісту,
як би вини, що схильна до вина.

Як би обіймів, зітканих із глиці
зелено-синя неба таїна,
де сосни охоронці не в’язниці,
а білий вирок – не земна ціна.

Кружляй зі мною, спільнице і гостя,
губи одежі листя і трави -
не пеленою з крою передмістя,
а з теплістю: «вдихай мене, живи!»

Немов навколо не самопогуба,
а квітня жовкло-сонячна луна,
в якій байдужість опадає груба,
минає серця грубість кам’яна, -

у крапі суму, кровотечі часу,
по нотах мірно линути з пітьми
за позолотою осенестасу,
за обрії кармічної зими.

Стеле весна килимки.
Осінь бреде ваговита...
Травам одвік невтямки -
скільки снопів перевито.

Квітне бравурний пирій.
Жмут кропиви - на естраді.
Мат всюдисущий - в корі...
оповиває левади...

Хмелем уквітчаний тин.
Пижмо дзуміє... акорди.
Гасел прадавній сатин:
ми нездоланні та горді.

Сумнівів, Боже, нема.
Тешуться труни, ковчеги.
Шалик напнула зима.
Музі моїй - безберего.

Схоплено ягідку, нить.
Мати з ціпочком - ласкава.
Як зів'ядання болить -
колоса... тіла... агави.

2018