1

Роззираюсь... Оті, що нявчали,
зупиняли "та слава - це пил",
прослизнули у отвори кагли,
настругали на звичний копил.

Надиміли, забризкали стіни,
поділили осоння, місця,
оспівали руїни, раїни,
Накоптили сальця і м'ясця.

Закаблуками зблиснула Хвеська,
Алєксандр намережив - лови...
Домалюю стонадцяту фреску.
От яка я тепер - з голови?..

2

Де ж поезія? Скаче ягнятко,
висікає "брильянти" коза.
Розповзаються скверами ятки.
За мушвою не видко ферзя

Жовтодзьобі збираються низько,
лавровишня у кожного, трон.
Я - в цейтноті, то рамці, то низка.
За кварталик - чужий бадмінтон.

3

Піднімаюся шпарко на гору,
червіньковим виблискує шаль,
Пробивається кріп... помідори -
між неприбраних плес, причандаль.

В караоке (знов черга...) - не личить.
Умовкаю... байдужжя... пісок...
Я під стріли виходила тричі.
Омину галерею Тюсо.

Лицемір'я танцює і плаче.
Бараболі проростки - не яд.
Докочу свій осріблений м'ячик
до незрадних зіркових плеяд.

.......
2018

Нє, ну ти глянь, яке ж воно дурне!
Дурне, дурне й не лічиться ніколи!
П'є "калганівку", "Львівське" й "Каберне" -
Забуло геть, чого навчали в школі.

За гроші мамки влізло в інститут,
За гроші татка фірму прикупило -
Та не було пуття ні там ні тут...
То ж за хабар у владу влізло шилом.

І там воно, нахабне і тупе,
Повзло доверху й виповзло над нами -
І в очі лізе, нагле, і сопе -
І рохкає і риє до нестями.


15.04.18

Почуття не приховаєш,
Бережи все те, що маєш,
Добре слово серце гріє,
Віддавай тому, хто діє,
Хто не ліниться ніколи,
Зволікає все довколи,
Ставить цілі – досягає,
І достаток в домі має…
2009

Цветы жизни – дети, внуки,
Мы их рожаем и растим,
Душой своей и сердцем их любим и жалеем,
И постоянно думаем, заботимся о них,
И то, что мы в них вложим,
Положит отпечаток и на нашу жизнь,
Как Андерсен сказал, что нужно нам для жизни,
Солнце, свобода и маленький цветок,
Над которым мы свою голову склоняем,
Любуемся, ухаживаем, бережем…
19.06.17 (написаны в больнице)

Десь поруч водоспад шумить,
Потік з високих гір спадає,
Старий митець на скрипці грає,
А день за обрієм ще спить…

Така близька ранкова мить!
І ніч, що безвісті зникає,
Цей день, що поруч, зустрічає,
І вітер листям шелестить…

Це день, чи ніч, чи світ палає?
У небо полум’я злітає
І там, як зірка, мерехтить…

Пітьма квапливо відступає,
Бо владу світла відчуває,
І сонце хоче розбудить…

13 квітня 2018 року

Чуже − окрушне і т. п.
Летять у нього завжди стріли,
Хоча тебе на ПМП *
Друзяки з тортиком зустрінуть.

А ти − вгамуй калічний гул
Свого прощання в Україні.
Нехай сідають попіл, мул,
Остигнуть тихо тіні сині.

Новий виток. Політ і … шок.
Природо, дихай героїчно!
Нашли на мене сни пташок,
Кріпи мене настир’ям січня.

Усе це − доленька моя.
У ній і ворог має цінність,
Де учорашнє − я стояв
Ще у травневому цвітінні.

Прийдешнє ось, удалині,
Але його таки замало.
У тишу десь воно − при дні −
Несе оскому, ніби жало.

А я гармонію люблю
І мир тулю, тулю до себе.
Мені, немовби королю,
Зірки всміхаються і небо.

На Паску їв ковбасні пироги.
Хутенько ліг, ставатиму ізрання.
Але піднявсь із лівої ноги,
Тому писати мушу про кохання.

Хотілося утнути про дуби,
Не хоче длань оспівувати циці.
А люд цікавлять вуйки голубі,
Без негліже коханки-молодиці.

Творив би про рибалку і гачки,
Люблю щемкі пейзажні мемуари.
Потрібно описати квіточки,
І вітра, що ганяє в небі хмари.

Природа! Ось для творчості маяк!
Що в Україні, що у Гватемалі.
А голопузі - тема не моя,
Забулися принадливі деталі.

Та мушу. Про сусідку напишу.
Стояла бабця у согбенній позі.
Длубала забур'янену межу,
А я дивився, і длубався в носі.

Задок у Гапки дибився тугий,
Та нащо він, скажіть, старому діду?
Вже краще встану з правої ноги
І опишу зелені краєвиди.

14.04.2018р.


Досвід

Чудовні лики у панів і пань.
Казала неня: "Люди - діти неба".
А совість - у опалубці бажань,
Диктує вчинки жадібна потреба.

До оселедця притулився пейс,
Обличчя лицемірні - підлі маски.
Виплямкують вуста "Христос воскрес!",
А погляд заглитнув сусідську паску.

Банкують хитрі. Бевзі унизу.
Злодійкуваті їдуть у столицю.
А дід леліє бабину козу,
Міняє молоко на паляниці.

Народ карлючать гроші, інтерес,
В журналах всюди кралі голопупі.
Світлини сонцесяйних поетес,
Але насправді - хтивих живолупів.

Майстерно обшпакльовується пень,
Дає дочці поради мудра мамка.
Аби любов прилипла до кишень
Опуклий зад слугує за приманку.

Гіркий урок мотається на вус:
Красуні, часто - Януси дволикі.
Я на людські обличчя не дивлюсь,
Вони - обман. Важливі тільки вчинки.

14.04.2018р.



Вилазьте!

Вдягнулися ув оксамит лани,
Утомлений рачкую із городу.
Вилазьте з нір панянки і пани!
Гуртом біжіть хутенько на природу!

Зима пішла - спитайте в бабака,
Чи в жабки, що закумкала в болоті.
Хай голос крові лежнів погука
В ріллі длубатись на автопілоті.

Рвонули в піднебесся будяки,
Пирій, осот вирубують сусіди.
Хребет людини моцний і гнучкий,
Годиться щоб землі поклони бити.

А в офісах грипозна пилюга,
Здоров'ю шкодить світло моніторів.
У полі ж пахне листям лопуха,
Розсадою капусти й помідорів.

З руки стримлять занози, колючки,
Втомився, бо одвик ходити пішки.
А про природу ввечері таки
Хотів писнути. Та заснув у ліжку.

15.05.2018р.

Пора тікати

Розвіявся зачарування флер,
І голова похнюпилася лиса.
Три дні поетом був. Й одразу вмер.
І графоман потужний народився.

Пишу "Гавриліаду" про любов,
Міняючи молодкам ліжка, пози.
У парубків завжди гаряча кров,
В альковах скачуть, наче кози в лозах.

А у колеги, що не вірш - алмаз!
Намацує душа глибинні струни.
Коли читаю - дрижаки, екстаз,
Од захвату пливуть рікою нюні.

У мене музи голі, без одеж.
Пегас на мене визвірився раптом:
Біда в Амура! У Венери теж!
Ухоркалися хтиві боженята.

Признаюся, піїти дорогі,
Дорослі ви, і я уже не хлопчик:
Остання поза їм не до снаги -
В Амура підло вивихнувся копчик.

А я писун, братва, не ескулап!
В поезії немає костоправів.
Тікаю на Пегасові охляп
Ховатися у графоманів лави.

15.04.2018р.

Повертаю до себе, додому,
на забуті круги нічиї.
І пригадую риси знайомі,
і вуаль на обличчі її.

Таланило мені на хороми:
то левади, то темні гаї,
то із нею у місті чужому
ми ішли у кіно як свої.

Але доля її не любила,
а у мене урізала крила,
розвела через ріки мости...

Як не зводили різні дороги,
та уже натомилися ноги
і до неї далеко іти.

03.18

1

Чуприна голубава. "Намажу гелем!.." - окрик.
Стоїть осот-хлопчина, лякає гультіпак.
Ще миється долівка, у нашій хаті мокро.
І мріємо про ліпше, та якось тут не так...

І брудно, й толерантно... і роздавання супу.
І гречка у пакети насиплеться - лови...
Міняю щем сердечний на кільканадцять рупій.
Порелаксую зранку: печаль - із голови...

2

"Це вигоряння фазис..." - кивають мудрагелі.
Білю на жовтім белебні розрад густий горіх...
Дими... громи... а де ми?.. Алелі... паралелі...
Зла Пеппі без панчохи зависла на горі.

Докурює цигарку персистенька Лоліта.
Шукає папік поглядом шуліки бар, дівча...
......................................................................
У файлі - книга буде - лілово, пишноквіто.
І вітамінів доста. Чудес не вистача.

......
2018

І
Помолюсь, буває, і згадаю
проводи і зустрічі сумні,
верби і берези біля гаю
у далекі, ще дитячі, дні.

IІ
Ось і біла хата на помості
і червона присьба – находу
мамою підведена. Бо – гості,
їдуть гості!
Ну, а я іду,
я іду у вишитій сорочці
хрестиком у синьо-золоте....
А батьки готують кожній дочці
придане багате, як на те,
що до мене їдуть дві сестрички
із Донбасу та із цілини.
І які то файні вже вони?
Бо повиростали біля річки
із лози натикані вербички -
кожній ще далекої весни.

ІII
Ну, а нині – лози над водою,
на помості - терен і кущі,
що росли у проливні дощі.
Їду гомоніти із журбою,
із тією третьою вербою,
що мене чекає уночі.

03.2018

***
Цицька місяця поїть ранок
Молоком. І цілує медом.
Батога потребує пряник,
Холодок обпікає ребра.

Ти лежиш, вся така тендітна,
Переповнена садо-мазо,
Щоби з болем увись летіти
І не дихати до екстазу.

Ніби бісер, бринять росинки,
Розум піниться до нестями
І, спиваючи страх і слину,
На вустах твоїх сонце тане.

Заховавшись у кутик ліжка
Із коханням принишкла ніжність.
Бог любові – інтимна стрижка –
Коней пристрасті взяв за віжки.

Вже порвав перепони стогін,
Обійнялись вогонь і лід.
Ніч стулила гарячі ноги.
Мед розлився і місяць зблід.

09-14.04.18 © Василь Кузан

Ми зустрілися в зоряний вечір,
Солов"я чули пісню дзвінку,
Тобі клала я руки на плечі
І кружляли в кохання танку.

Та злітали у даль невідому,
Де нікого не було крім нас.
Почуття це до болю знайоме.
Хоч давно промайнув отой час,

Та воно у серцях ще не згасло,
Й досі ніжніст їх зігріва
І знаходить потрібні слова,
Щоб крилом обнімало нас щастя.

2018 р.

Перше вересня – день знань,
Перший звоник – для вітань,
Як врочисто і святково,
З кожним роком, завжди ново,
На клас, на курс ти вже підріс,
Тому підтвердження, твій ріст,
І відчуття є, і бажання,
А з ними разом, хвилювання,
За ті знання, що є і будуть,
Студенти, школярі добудуть,
Що їх дадуть викладачі,
Шановної професії творці,
І кожен з нас, цей шлях пройшов,
Одержав атестат, диплом,
Ті зерна знань, дали ростки,
І для майбутьнього стежки…

2009

Евгении Михайловне – посвящается…

В ЭТОТ ДЕНЬ СВЕКРОВЬ РОДИЛАСЬ,
И БЫЛО БЫ ЕЙ 90 ЛЕТ СЕЙЧАС,
НО, ГОРЕ НЕОЖИДАННО СЛУЧИЛОСЬ,
И НЕТ ЕЕ В ЖИВЫХ ТЕПЕРЬ,
КАК ВСЕ ЕЕ ЛЮБИЛИ,
А БОЛЬШЕ ВСЕХ ВНУЧАТА,
ГОТОВИЛА ОНА ИМ ОТБИВНЫЕ,
И СКАЗКИ НА НОЧЬ ИМ ЧИТАЛА,
РАБОТАЛА В БОЛЬНИЦЕ АКУШЕРКОЙ,
И ПО ДОМАМ К БЕРЕМЕННЫМ ХОДИЛА,
ПОДДЕРЖИВАЛА ИХ И НАБЛЮДАЛА,
ЧТОБ ПОКОЛЕНИЕ ЗДОРОВОЕ РОДИЛИ,
В СЕМЬЕ У НИХ, НЕ ВСЕ ТАК ГЛАДКО БЫЛО,
ПОЭТОМУ, ДЕПРЕССИЯ И НЕРВЫ ПОДВОДИЛИ,
НО ЗОЛОТУЮ СВАДЬБУ ОТМЕЧАЛИ,
И ЗА СТОЛОМ СЕМЕЙНЫМ ЧАСТО СОБИРАЛИСЬ,
ЖИЗНЬ ЕЕ ПРОШЛА НЕ ЗРЯ,
ДВУХ СЫНОВЕЙ РОДИЛА И ВОСПИТАЛА,
А ВНУКАМ, ВСЕ ТЕПЛО ДУШИ ВЛОЖИЛА,
И УВАЖЕНЬЕ ЗАСЛУЖИЛА ИХ СПОЛНА,
ЛЮБИЛИ БОЛЬШЕ МАТЕРЕЙ ОНИ ЕЕ,
С ТРУДОМ ПОТЕРЮ И УТРАТУ ПЕРЕЖИЛИ ВСЕ,
КОГДА НЕ СТАЛО ВДРУГ ЕЕ…
15.06.17(написаны в больнице)

Я выплыл с лона, с тесной темноты
И мир увидел земной красоты.
И первый мой крик — песня моя,
На свет родился, родился я.
И слышится мне волнующий звон.
Но мамина песня — ласковый тон.
И мамины вижу нежные глаза,
И радость, и капля — соленая слеза.
Первое слово — Мама, сказал.
Словно луч солнца на землю упал.
И первый шаг - я стал на порог,
Этот шаг на сотни дорог.
Слышу какой-то радостный звон.
Был это первый школьный гонг.
Из класса в класс - и годы идут,
И за порогом уже институт.
Детство и юность — то жизни река,
Мороженое, книги и дружбы рука.
Как не сложились житейские пути,
Но дорогу любви не обойти.
Но слышу какой-то волнующий звон,
Семья, работа и краткий сон.
И некогда в лишние звуки вникать,
Надо по жизни твердо шагать.
И по пути хочешь все загрести,
Но наши крутые жизни пути.
Нету предела в желании людей,
Но то, лишь, обман в нужде твоей.
Жизнь я прожил, как будто был сон.
Почему постоянно в тревоге был он?
Жить на природе - то есть наш венец,
Но в жизни людей, - есть начало и конец.
В мире земном хочется жить,
Но в этом мире живем в кредит.
Cвоего в земном мире нет ничего,
Берем мы лишь, благо его.
Землю покинешь в час роковой,
И ничего не возьмешь ты с жизни, с собой.
Разве, - что вспомнишь земную красу,
Попросишь прощенья и уронишь слезу.

Я талановитий, ляпнула кума,
Геніально виплітаю оди.
А в селі непросто, в голові туман,
Бо весна загнала на городи.

Надійшла натхнення чарівлива мить,
І думки сокочуть, наче кури.
Взяв перо у руку, а вона дрижить -
Вивіз гною аж чотири фури.

Жінка варить юшку. Я ж сиджу, пишу -
Виділив на вічне час обіду.
Та кабан у клуні піднімає шум -
Просить січки всипати в корито.

В молодих пацяток плямкають роти,
Розлякали всі словесні перли.
Зоряні сонети і канцон жмути
В голові похнюпленій померли.

Завтра буде трактор, оранка, сівба,
Стану зранку у похилу позу.
Хай мене пробачить читачів товпа:
Генія заціпить до морозу.

13.04.2018р.

буря встромила блискавку в голку море мов келих без дна
сонце і місяць сяйвом скроїли небо у два полотна
зоряні риби їх заселили світить люстерком вода
в грот потойбічний дивиться вічно дівчина ця молода

простоволоса хоч завжди боса ноги не знають стерні
очі її такі ж надзвичайні як і луска на стегні
майже людина дщерь океану носить прокляття хвоста
житиме довго доля наяди завжди була не проста

кротке обличчя наче причинна з пісні родився тайфун
вуха і душі воском залити слід екіпажеві шхун
танго торнадо спінює келих грає стихія вина
хто з ним станцює скроні у того вже не торкне сивина

Я розлякував ящірок в зарослі чапаралі,
кукукав у буцегарнях, перепливав моря,
жив з китаянкою. Пак, моя
стовпова дорога подалі вела, чим кралі
на вокзалі привиділося. Ото:
гадай на руці, та не скороходам.
Несусвітне у вивороті, пальто
змусить казитись і осінь сподом,
що якогось там мусора. Далебі, верста –
виплід обмежень, чиє правúло
ті краєвиди і користа,
де на часі зайве, гадаю, тіло.
Ба, крива собі не відмовить, в пандан прямій,
звіріючи від взуття, вибелькотіти "не треба".
Від лиця фотографію легше слати домів,
ніже личико янгола в профіль з неба.

-----------------------------

Квітує, сяє первоцвіт
Весні відкривши двері
І Великодній заповіт
Наповнює оселі,

Між гіацинтових зірок
Тюльпанчик пломеніє,
Весни несміливий пророк
Надією міцніє,

Бузку чарівний аромат
П"янить, дивує погляд,
В дитячий сон і зоресад
Вертає ніжний спогад...

Весна буяє і цвіте,
Розполоняє душу...
Оцю красу: просту й святу
Нічим би не порушить.

1

Я не знала, що можна у млості "займатися сексом"...
і любила красиво (наївна...) Вітриська в зелених житах.
Ради мене лишив Алевтину. Відвадив Олексу.
...хилиталися вишні левадні на трьох неозорих китах...

2

Ні зорі не дістав, ні сопілки не вистругав, зрікся.
Три записки, світлини - відкремсаний мамою смілою торс.
Нині планка висока, печаль, вмотивовані фікси.
А за мужа сумирний, земний (із-за скель, вітряків) альбатрос.

3

Піна днів голуба...
Нахиляються верби до шиби.
Десь отам за Рибцями чекає мене кремезний Вітровій.
Винозоре майбутнє за "Шкодою" рейками плямними диба...
Залишайся тверезою, душе, хмеліть між лукавців не смій.

.......
2018

Цвiтуть каштани за вiкном,
На небi, хмари сiрi,
Здається, настрiй зiпсується,
Не слiд, вдаватись до турбот,
Бо це, псує надiї,
Я, зараз настрiй пiднiму,
Займуть цiкавi справи,
І геть, тревогу за вiкном,
Весна цвiте яскраво…
14.05.17(написані в лікарні)

В весенний, ласковый денек,
Слова, для женщин, с песен взяты,
Мужчинам, даже невдомек,
Насколько, женщины богаты,
Богаты женскою судьбой,
Быть мамой, бабушкой, сестрой,
Хранить очаг в семье своей,
Душой заботиться о ней,
Красивы, ласковы, умелы,
Их совершенству, нет предела,
Мужчин вокруг зачаровали,
Свои улыбки всем раздали…
Март 2009

Все цього вечора - мов би для нас:
Птаства щебіт - ізнову,
І пелюстками обсипали враз
Пахощі – ах! - бузкові.

Любий, о як же давно ми удвох:
З того життя ще – знаю!
Попіл минулих щасливих епох -
Щастя свічка згасає.

Ніжно, невимушено…Той вогонь
Давній не згас і досі…
Мовби загрозливий тупіт погонь,
Гасить пориви осінь.

Сили, щоб пута роздерти – нема.
Бога я не умолила…
Спалах надії ти дав дарма?
Ну, то звільнив би, милий!

Раптом снага запалала ізнов
Дужче…Ну аж – надміру!
Добре. Повірю, що - не любов…
А ти в це сам – повіриш?!***

11-12 квітня 7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Подобравшись к тебе, было, трещина
Соизволь ей побыть составляющей…
Предложи ей пожить на Троещине
Ведь район то, увы, уважаемый…
И напомни о Дне космонавтике
Совершенно забудь о приличии -
Замани на концерт, на Монатика
Но не слушать же Блэкмора Ричи. Да…
Это мне, в мое время - заслушайся
Ни прогалин тебе, а ни трещинок…
Под березой свидание… грушей, и
На кой ладан тебе та Троещина?!…
12-04-2018

Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Кричить у моторошній тиші з високості:
За-віщо
У нас забрали черевички,
Так гарно ми в них бігали й стрибали,
Тепер же босими нас виганяють на мороз?
За-віщо, немов ягнят, нас стригли
І кидали в вагони для худоби?
За-віщо
Повідривали од матусь
І туди зігнали, де просто нічим дихать?
За-віщо? –
Луна безмовно в мерехтливій тиші
Голос, здавалося б, вже відгримілої війни,
Та до сузір’я в Павільйоні дітей
Нові зірки ще й досі додаються..

Весна. Город. Землі солодкий пах,
З лопатою утну сьогодні танець.
За мить - сапа і заступ у руках,
Ревнула жінка: - Ти куди, поганець?

Тобі дорожчі кнур, корова, хлів?
А в мене очі сповнені одчаю.
Дурну ломаку бач як ухопив,
На мене сил увечері немає.

Чепіги від натуги аж тріщать,
І день, і ніч балакаєш із кіньми.
А я в соку, молодка, сорок п'ять,
Мене бери, а не дрючки в обійми.

І кріпко пригорни тендітний стан,
Аби злетіла мріями у небо.
Мені мужчина треба, бонвіан,
А ти ведеш себе як пришелепа.

- Та знаю. В тебе звабини м'які,
А я зносився, став характер млявий...
Іди, посій но краще огірки,
А я худобі накошу отави.

- То ти такий нечема? Постривай!
Прилиндаєш увечері додому -
Забудь про борщ, стегенця, коровай,
А спатимеш надворі на твердому!

Застрибнула мадам на п'ястуки,
Гукати марно "Любонько, задушиш!".
Важезна доля у чоловіків,
Не хочеш, чи не можеш - завжди мусиш.

12.04.2018р.


Прости

Прийшов кінець життєвому кіно,
Лебідонька пішла, у слізках губки.
Ереб чи рай – однині все одно –
Немає більше сил терпіти муки.

Єдиний раз у пущі согрішив,
Вважав, що можна, як немає ряси.
І кралю небо вирвало з душі,
Позбавивши тепла, дороговказів.

Від горя уподобав спотикач,
Вдягнула плоть кольчугу перегару.
Вагався, мо, сомам піти на харч,
Чи трутою сипнути у водяру?

Ще мить – і пекло. Чую носом дим.
Та окрик «Стій!» лунає від порога.
Любов моя вернулася у дім
І вийняла з петлі вже ледь живого.

Епістоли пишу за стосом стос,
Став мудрим, вже не схожий на вар'ята.
Усі гріхи пробачив нам Христос,
Аби і ми навчилися прощати.

11.04.2018р.

На межці розлучення Клим і Психея.
Аматори пишуть сонети, есеї,
Мистецькі події? Осріблено мишу.
В кувезі майбутнього - цяці, фетиші.

Тікають за Псло (здожени!) повитухи,
тягли дитинчатко за носика, вуха...
Тьмяніє на пні приготовлений хрестик.
Зітха на руїнах ошлюблення Веста.

Авжеж - це прогрес. Тож білімо пілони.
Малюються махи-вродливиці, мони...
Смітилося... зась погребтися у листі...
ЄС обіцяв маслюки золотисті.

2018

Та й най собі серце крається.
Не дай ми зчерствіти, Боже...
Любові - скупий окраєць,
а спрагу життя та й множить...
Та й усміх крізь біль, а милий.
Та й очі... Глибин не йняти...
І звідкись з нізвідки сила -
ще нитка життя не стята,
непірвана... Справжне клоччя:
не мотятко - жмут ґудзавий.
Топтали ї поторочі...
Мій світку, мій Боже правий,
Чи виплутаю дочиста?..
Ґудзи ми не піддаються...
- Не мучся, дитя, намистом
здадуться...

2018

У рожевому серпанку потопає обрій,
Промені останні сонце посила звідтіль,
Наближа природа-мати пору вечорову,
Вітер запах матіоли вже розносить скрізь.

На калині соловейко розсипає трелі,
Загубилася у травах стежечка вузька.
Ці весняні пречудові диво-акварелі
Переповнюють до краю душі і серця.

2018 р.

***
А у кіно перемагає Раша,
тому що це одні більшовики
і по усій землі бойовики.
Тому і наші -
в епатажі.
Перемагають бабу мужики.

***
А в Україні все - з роси й води.
І це хвилює найманця орди.
Все що у жмені
і в кишені
освоюють нувориші-жиди.

***
А на війні була одна надія,
і у тюрмі цей дух не охолов.
А от очима змія
тиранія –
це у народу віра і любов.

***
А біля хунти
ті самі брути
і ті ж рашисти,
що і завжди.
Одним би – жити
біля корита,
а іншим бути,
але завжди.

***
А у хаті на полаті -
ні вина, ані води.
Тільки таті
волохаті
мають візії сюди.

***
А у нашій Раді
вже немає Наді...
І ніхто про те не розповість,
на якій палаті
пацифісти раді
знову написати номер шість.

03.2018

 
II.
 
коли весна усе скресить
перелицює стерпну пам’ять
дворами де собачий шит
кущі з липучими бруньками
сновидська забаганка ~
 
перетинає краєвид
натхненник він же голограмник
тютюн запалюючи свій
відомі лиш йому фіранки
скануючи услід ~
 
розвідуючи атмосферу
де точиться любов~ ненависть
& сутеніє при маневрах
& може усміхнеться навіть
панянка у серпанках ~
 
 
 
I.
 
в його нескладній голові
самі з цигаркою гулянки
чуття весняні нетривкі
неон бентежностей всіляких
чимдуж палахкотить ~
 
вогні з рубіна чи смарагда
вітри зі присмаком вітрил
магніт незнайденого скарбу
хапай що вийде далі мрій
іще панянка хай би ~
 
(дві)
 
 
 
 
 
 
 
 

Мене питають - як ти чуєшся?
А я чуюся.
Мене питають- а ти кохаєш?
А я кохаюся!
Мене питають - як тобі пишеться? — А я пишу як живу.
Мене питають - життя твоє річка чи вітер, чи, може, її замулене дно, або його холодні ляпаси?
Життя твоє — яке воно? Воно вино? Чи, боже упаси, дивна суміш абсенту й меляси?
Воно — твоє? Ти точно не маєш співзасновників чи замів?
Ну розкажи нам, просять вони, все як є, як би ти розказала мамі

А я мовчу. Моя мама знає менше, ніж кондуктор тролейбуса, яким я їжджу не частіше, ніж раз на півроку
Усе моє - таке недолуге, однак - білобоке - собі вилискує на сонці, виливається воском та
рипить на протягах
Моє життя не проти померти, та поки я ще не заслужила цей спокій
Моє життя ніби й не моє. Чортів урбаністичний покер
Мафія проклятих років, де сплять завжди — лише янголи-охоронці
Де упирі отак взяли й загасили сонце, розбили дзеркало, кинули уламки на вітер
І що ж тепер робити?
Що робити?
Мене питають - ти поет чи просто жінка?
А я не знаю як на це відповідати
Я просто жінка, я більше - навіть, матір, службовиця, кандидатка, я на зарплаті державній уже чверть віку і
бляха муха, кохаю свого чоловіка
Але коли я сідаю за клавіші ноутбука....
Моє життя перетворюється на звуки. Ця жінка в мені стає навісною, з роздертим серцевим м‘язом.
Ця жінка дуріє від невиказаних слів, неправильних дороговказів.
Ця жінка хоче узяти все відразу, віддати все відразу — випити всесвіт ніби легкий моет
Запросто, без закуски.
Так, я - поет!
Я словотвір сама, я є свій Бог. Я є свій чорт, мій янгол тому не спить ніколи
Його долають химери та потвори і кожної миті хочуть спробувати на смак
Спокусити, вкусити, просіяти через сито, пробити
Прикрасити пір‘ям його крил свої боа
Німбом його освітити свої лабіринти
А я не годна захищати його
Чи захиститися сама
Я умію лише творити, жити та пити банальні вина ковтком одним та їсти світ своїми голодними очима
Я знаю — мій Янгол поруч, ми часто говоримо з ним
Він— є за моїми плечима!
Ночами він стоїть на варті, тримає мене за тінь, підсвічує зліва, підказує часом рими й
літературні порносайти
Мені дуже тихо— з ним!

Мене питають - а ти пішла би за ким?
А я уже пішла. — Бувайте!

Яка то у житті значна подія -
отримати негаданий дзвінок,
коли почуєш, як тобі радіє
знайомий мелодійний голосок.

- Ну, як ти там?
- Тримаюся. Нівроку.
- Коли приїдеш?
- Знаєш, не питай...
До неї я навідуюсь щороку.
І ми підемо у дубовий гай.

А там і поле, і копиця сіна,
а у яру піщане джерело
і, колами, тече прозоре тло,
в якому відображені коліна...
Її, як і раніше, звати - ...,
якої ще у мене не було.

03.18

Невже це й справді
Я тонкосльозим став на старості?
Тільки-но сирена розлуниться протяжним воєм,
Як щось важке й холодне навалиться на серце,
До болю зчавить горло…
Але ж з-поміж 6 мільйонів
Спалених, закопаних живцем в ровах,
Розстріляних, повішених,
Голодом доведених до смерті, –
Нема нікого з мого роду.
І з-поміж тих, хто майже голіруч
Постав на захист права на свій Дім.
Хто боронив той Дім,
Назавше відклавши шкільний підручник,-
Теж нема нікого з мого роду.
І лише серед тих,
Кого безвусі палестинські гицлі
Пошматували в автобусах, в кафе,
Могла буть і моя дружина.
Хвалити Бога, обійшлось – поламано лиш ребра
Та невибутній шум карьожить вуха.
От і сьогодні спиняюсь
На невмолимий клич сирени.
А поруч – памолодь.
І навіть ті, кого годиться називать онуками.
Зажурені. А в декого, як-от і в мене,
На щоки наплива сльоза.
І я подумав тої миті,
Що з кожним роком усе глибше
Вростаю у цей згорьований віддавна край,
Де так переплелися епохи й долі,
Що пізнаю історію не з книжки,
І де не можна буть уже чужинцем.

Козаки цигана піймали,
коли до коней підбирався.
Добряче в пику надавали,
щоб більше поряд не тинявся.

А потім хлопця пожаліли,
до столу запросили сісти,
виделку парубку вручили
й вареників дали поїсти.

Він вперше бачив дивину ту
і вже хотів було тікати,
але козаки баламута –
за руки, ноги й ну держати.

Шість чоловік його тримає,
один роззяпив хлопу рота,
а восьмий знай туди кидає
вареники. Пішла робота!

Той з‘їв один вареник, другий,
а потім сам уже гукає, –
Стривайте, шанобливі други,
один хай держить – сім кидає!

28.05.2016

До медпункту завітав
дід старий Микола.
Біль сердешного скував,
виглядає кволо…

Фельдшер хворого оглянув,
живота пощупав.
Де вже можна він заглянув,
покрутив за пупа…

У вас грижа, – важно мовив, –
треба процедури.
Зовсім бути щоб здоровим –
пропишу мікстуру.

П‘ять разів її на день
будете приймати
після їжі, а тепер –
йдіть собі до хати.

Той діагноз дід послухав
та й насупив брови.
Ще почухав біля вуха
і таке промовив:

Що й робити вже не знаю,
щоб позбутись грижі…
Бо удома я не маю
в себе стільки їжі!

березень 2016

Додому чоловік прийшов, –
мов люстра сяє весь.
– Ти що, на службі скарб знайшов,
вкусив скажений ґедзь?

– Я вільний – майже прокричав,
мене уже звільнили!
– Чи з дуба головою впав?
– А інших – посадили!

Люба наша передача, вся Канатчикова дача
у суботу дико скаче і до телика біжить.
Замість того, щоб підмитись, причесатись, поголитись,
вся лікарня буде битись лобом в стінку і тужить.

Заливав, здійнявши баньки, красномовець-баламут
про нікчемність чар коханки перед чарами Бермуд.
Мізки всім порвав на шмаття, звивини позаплітав –
з глузду поз‘їжджали браття, хто ума хоч трішки мав.

Шанобливий шеф-редактор, може краще про реактор,
про російський нанотрактор, так неможна, з року в рік –
тарілками все лякають, ніби з неба ті шугають,
то у них піндосів лають, то настав рашизму вік.

Ми самі уже з вусами, тарілки б‘ємо весь час,
нам уже набридло сало, подавай горілку й квас.
А пігулок кілограми – ми в унітаз, хто не дурак.
Оце життя, а тут Панама… От і раз, не можна ж так!

Не хотіли ми скандалу, нам вождя не вистачало,
натуральних буйних мало, тож бракує вожаків.
А на вигадки підступні, мітли є у нас і ступи,
ангел кожному, заступник, на плече тихенько сів.

Їхні ж бо чорти лукаві бермутять воду у ставку.
Вигадав усе те рабин, що горілку п‘є в шинку.
Ми про вибухи й пожари готували ноту ТАСС,
тут прибігли санітари й постриножували нас.

Всіх метких і надто спритних оповили служки ситні.
Бився в піні старший спритник, як відьмак на шабаші –
Розв‘яжіте простирадло, щоб тобі сконати, падло,
проковтнуть тяжке ковадло! Так бермудно на душі…

Сорок душ щозміни виють, розпеклися добіла,
дуже нині всіх турбують в геометрії діла.
Всі з котушок позлітали, навіть хто й ума не мав,
і тоді шеф-лікар Павлов вето на екран наклав.

Он він, змій, в вікні мелькає, штепсель у карман ховає,
ще і фельдшеру киває – недалеко й до біди.
Нам лишилося напитись, в шати білі нарядитись,
і на дно болота злитись, як у Мокшу, назавжди…

Завтра ж нас спитають діти, повернувшись з-за бугра –
Татки, що робити літом, бо в Криму страшна жара?!
Ми відкриєм нашим чадам правду, а вона – лайно:
Турок виявився гадом, відпочинок – лиш в кіно…

Ось артист-надомник Рудик, має радіо він „Грюндик“
і його ночами крутить, ловить, педро він, ІДІЛ.
Там інструктором скитався, але з розуму подався
й до лікарні він припхався із діагнозом „Дебіл“.

Ті, хто вижив в катаклізмі, всі в глибокім песимізмі,
їх в скляній прозорій призмі у лікарню привезли.
А один із отих тролів, що сидять на дачі в „Олі“
нарікав на свою долю і заламував масли.

Що було там, як ти спасся?! – кожен ліз і докучав.
Троль же тільки дико трясся й про недопалка волав.
Він то плакав, то сміявся, а то фиркав мов їжак –
він над нами потішався. Що там взяти? Бо ж дурак!

Підхопився алкоголік, чорноротий пан Ярмольник –
треба випити на стольник. Нумо, третім хто?! Вперед!
Розходився, мов гарячий самовар чи сива кляча,
ідеолог не іначе, творить знов велосипед…

Боляче по нашим душам коменти за сотні миль
б‘ють. Америку заглушим і задавим Ізраїль.
На річницю перемоги знову проведем парад.
Нахріна шляхи-дороги? Втаємничемо квадрат!

Розкажіть нам про офшори, золоті високі гори,
про панамські ті комори і про власний скромний хлів.
Та куди ж дівати гроші, де кишені в макінтоші?
І коли, пани хороші, вже підете до богів?!

Кисельовські передачі нам розкажуть по удачі,
до істерики і плачу доведуть вони народ.
Нас візьміть до свого стану, будь-кого ми враз дістанем,
перетворимо в дебілів, зазомбуємо…їх рот!

І працює ж ця ідея не один десяток літ,
ненавидимо ми геїв, але йдем за ними вслід.
Залишилось кілька кроків і тоді усім триздець…
Вовчик – ось уся морока… Ну й Висоцький, молодець!

25.05.2016

Світе видимий і невидимий,
Поділіться нарешті мною.
Кожна думка, обом вам кидана,
Повертає навспак луною -

І оглушує, і обплутує,
І випалює звичний обрій,
І, в пекучий самум закутана,
Не приховує взір недобрий.

Голка труєна і розжарена
Вже в польоті - хуркоче-грає,
Межисвіття укрите хмарами,
Звідки пущена – не вгадаєш…

Я між вами немов на гойдалці:
Ні спинитися, ні сплигнути…
Сім багать перепинять голку цю:
Гріх не мій – не моя й покута.

– Діабет у вас шановний, –
лікар тихо промовляє, –
Зовсім він невиліковний,
лиш дієта і спасає.

Цукру вам не можна їсти,
та й солодке все практично.
А іще картоплю й тісто
і отак уже навічно…

– Лікарю, а сексом зранку?..
– Так, з дружиною, легенько.
– Але ж маю ще й коханку…
– Ні, бо то вже солоденьке!

2016

Старий знахар
зелень-ковдру сплітав:
м'ята-рута -
подих її не забути,
чаберевий куточок -
незлічити тих ночок,
і солодкі вуста -
маку в полі доста.

Темно-сині волошки...
О! Якби хоч на трошки
повернутись в минуле,
що не зникло... поснуло,
та пірнути в ті очі
де солодкий обман,
лазуровий туман...
І солона сльоза -
Волошкова роса.

Старий знахар
землю всю уквітчав
своїм спомином.
Бо кохання співає
в зморшках серця його
весногоміном...

Занедужав Грицько і пішов до лікарні,
але лікар попався йому жартівник.
Подивися уважно й сказав, що останні
доживає години життя чоловік.

Засмутився сердешний, та лиш на хвилину,
завернув в гастроном і скупився на славу.
Наостанок порадую власну дружину –
розмірковував він, уявляючи Клаву.

А удома Григорій сказав своїй киці
за проблеми свої та ідею про п‘янку.
– Будем пити всю ніч і до ранку любись!
– Ох, і хитрий який, не вставать тобі зранку!..

23.04.2016

З дружиною ми вийшли із крамниці.
Назустріч нам – маленьке кошенятко.
– Яка красива і пухната киця,
давай голівку одірвем малятку.

Прохожі всі немов заклякли миттю.
Один так і присів з відкритим ротом...
На вигляд люди літні та привітні,
а в дійсності – закінчена сволота?!

Жорстоко може нас би і не били,
та церемонії б розводити не стали,
аж доки із пакета рибу цілу
ми для кота малого не дістали…

Попереду кремезний молодик,
в автобусі на кріслі розвалився.
Увесь здоров‘ям дише його лик,
а поряд, збоку, дідо притулився.

Ну й шия, – тихо шепче дідуган
і хитро так собі очима грає.
Бо сало треба їсти, – мовби пан
йому той молодик відповідає.

Ти велетень і красень, як в кіно, –
промовив дід, – Одне лише негарно,
онучку, можеш їсти хоч лайно,
а шию треба мити регулярно!

19.06.2016

Старий багатий Мойша занеміг,
доправили магната до лікарні.
Навкруг рідні, як у собаки бліх!
Хвилюються. Чи сподівання марні?

З палати вийшов лікар як месія.
Мерщій до нього кілька з того люду:
– Що, лікарю? Є хоч мала надія?!
– Ні, любі, звичайнісінька простуда…

08.06.2016

Багато горя завдають розводи,
та більш за все страждають наші діти.
Причин цьому, як зір на небозводі,
і винних треба строго засудити.

Одні говорять – винуватець жінка,
сміливо твердять інші – чоловік.
Не все так просто, тут своя родзинка,
всього було за некороткий вік.

Прихильниця я істини старої,
не вчіплять мені локшину на вуха.
У розпаді сім‘ї повинні двоє –
це підлий чоловік, а ще… свекруха!

12.08.2016

Бразилія, серпневий вечір в Ріо,
сховалось сонце, все – кінець жарі.
На стадіоні, як увійдеш вліво,
десятки три зібралось комарів.

Сидять собі під козирком, чекають,
коли підрулить підходящий харч.
Аж раптом, щось страшенне підлітає,
та придивилися, а то – колега Арч…

– Що сталось? Неймовірна панорама!
За ніч таку як масу наростив?!
– Дивуюсь сам, додав півкілограма,
як спринтера російського вкусив…

07.08.2016

Говорять – мужики уже не ті,
нема останнім часом джентльменів.
Надійного не стрінеш у житті,
що й говорити вже про суперменів…

Та заперечить вимушений все ж –
то безпідставних наговорів хвилі.
Учора бачив мужика, еге ж,
катав панянку той в автомобілі.

Він не ловив під час негоди ґав,
хоча його й не заставляв ніхто –
над нею пів години зонт тримав,
як та міняла колесо в авто!..

12.08.2016

Суперник Тайсона по рингу занедужав,
загроза зриву бою нависає.
Організатори захвилювались дуже,
мерщій заміну хворому шукають.

До матчу як лишалися хвилини,
щоб хоч би якось там зарадить горю,
порадив один вуйко з полонини –
поставить в ринг з м‘ясного ряду Борю.

Пообіцяли хлопцю сотню баксів,
якщо він вистоїть хоча би перший раунд.
Погодився і вистояв, як в касі,
хоч думали всі лише про нокаут.

Знов загадали Борьці стільки ж рівно,
якщо м‘ясник і в другому не ляже.
Не ліг, всі в шоці. Тисячу! – надривно,
Як третій вистоїш – хтось із начальства каже.

В Бориса враз перекосило рожу,
таких не бачив, хоч давно живу.
Він процідив – Ні, більш стоять не зможу.
Я зараз того Тайсона порву!..

17.06.2016

Жінки додому йдуть із сінокосу,
обидві на плечах тримають коси.
Мотоцикліст їх обігнав без голови
і зник мерщій у хмарі куряви…

– Не бачила такого я давно!
Можливо тут знімається кіно?..
– Сміятись гріх… Хіба ти не відчула?
Тоді вже косу краще б повернула…