І
Надовго запізнилася Покрова,
та Україні додає снаги
у синагозі українська мова.
І нація до Томосу готова,
і пазурі ховають вороги.

ІІ
Та хоч убийте, а не розумію
апологетів Мокші. Це ж обман,
що нація розбійників – месія.
Нехай Іса рятує мусульман.
Воістину – немає росіян.
Парафія Гундяя – лиходії,
у владі окопалися злодії,
а недомірок – їхній отаман.
           Де не посій, стирчать одні рогулі.
           Історія суцільне болеро.
           У Лондоні уже набили ґулі:
           еркюлі убивають пуаро,
           двоєголовий кров’янить перо...
           А на вербі не уродили дулі!
           Околиця... окраїна... – зеро...
Але які щасливі посполиті!
Украдені, замучені, убиті,
отруєні, ув’язнені...
           Кати,
           юродиві та олігархи ситі...
           Оце і є «моя-твоя брати»?
А скільки їх іще біля корита!?
І риють, риють свині і кроти,
научені, як партію любити
і йти до заповітної мети.
           Усю Європу атакують боти.
           Америку узято на замок.
           І набирають орбани висо́ти.
           Усвоїли набиті ідіоти
           фашистами написаний урок.
Адольфа копіює Анжеліна.
У Франції новий Наполеон.
Італія чекає Мусоліні.
.......................................................
Але нема Мазепи в Україні
і на Петлюру поки не сезон.
           Лякає урок, що іде Бандера
           та волонтерів чоти і рої...
           Усюди вуха й кігті «есесеру» .
           Освоюють офшори глитаї,
           аж поки не настане інша ера,
           коли очолять націю свої.

ІІІ
У влади появилися заслуги,
приписані за звичаєм собі.
Ось-ось, – пугу – почуємо із лугу.
Заворушились каїни і слуги
і Михаїл чекає на горбі.
.........................................................
          Міхо і Надя, – чао бумбардія...
          На черзі і сєнцови, і клихи...
У мафії поїхали дахи,
а у народу жевріє надія –
маленька Юля... і велика мрія...
           І надувають щоки як міхи
           у ГеПеУ.
           Гібридна єйфорія!
           Не вистачає операцій «ы»
           під «омофором» сильної руки.
Але не ясно ще, куди повіє...
І не покриє мантія Марії
накоєні злодіями гріхи.
          
10.2018

Любов – це кров, що циркулює
поміж відкритими серцями,
ласкавий відблиск сонця у її очах,
безмежно ніжний погляд, що між нами,
несказані слова в моїх устах.

Кружляють в площині одній любов й краса,
пісні веселі і сумні відчутні водночас,
їх музика на все життя в наших тілах,
і вдень, і уночі, і повсякчас.

Один лиш раз в житті торкнулися руками,
так випадково і бентежно, мов електрострум
а на душі у мене все затамувалось,
що переможе: радість або сум?

Як телефон вібрує вічність, що як мить
прожив без тебе в рамках самоти.
І до постійних обертань у натовпах людей,
серед облич чужих – я звик:
"а випадково не впізнаю (твоїх очей)?!", –
або ж: "Не ти! Не та!" чи "Інша ти?",
та всередині обриваю крик.

Тож не чекай мене сьогодні, мамо –
я вирушаю до коханої з квітками.
Цей подих ранньої весни –
миттєвий шанс моїй душі.
2018

 
& тебе прихопить осінь ізненацька
чи в окопах чи по манівцях
що учора ніби обіцяв
відсьогодні закружляє танці

& хоча би ані зиску ні звитяг
всеодно чи світу не піддався
з-поза сонячних електростанцій
над поля сяйливий зійде злак

& зі своїм альтер еґо санчо панса
твій гідальґо не полишить шлях
й вітряки понині у правах

понад листя одлітає птаство
& яса небес — а так

журба




 

Ночіє швидко і невпинно,
Без шумовиння і вогнів, –
Мій час, лякливо й безпричинно,
Спинився, став і занімів.
Пітьма і тиша близько й далі
Від зору й слуху, і думок,
Хоч серце досі повне шалу,
Як незабутніх днів вінок.
Але ночіє і стихає
Святковий шурхіт сторінок, –
Чи наближаюся до раю,
Чи ще роблю від раю крок?..
10.10.18

Мені відомі два достовірні
способи захопити планету Земля.
Першим є Я — здати всю зброю,
скасувати кордони,
розбити дороги,
обрушити ферми на всіх мостах.
І, забившись в маленький хутір,
посеред лісу й болота,
карбувати любов як нову монету.

Другим є Ти — збудувати гармати,
грабувати багатих, ділити на всіх.
Зривати агітки й плакати,
малювати свої.
Вирвеш серце гранітовій статуї
посеред найбільшого з міст
і любов сама потече рікою.

Мені відомі два достовірні
способи захопити планету Земля
І хай це буду не Я,
мені не вистачає наснаги
і хай це будеш не Ти,
у тебе її забагато.

2017

***авангардна еротика, авторські знахідки***

Може то знаки руніч...-
Ні?... У очах мерехтить...
Боже, яка була ніч!..
Ніби суничні світи,

Ні?... На!.. На тебе я ліг
Сумнівом догми?.. Чи як?
ТІпалась неподалік
Гордість дівоча твоя,

Що поцілунком la France
Подарувала мені
Тілодуховний альянс.
Дзеркалом ніч у вікні

Намалювала олі-
Єю еротики жанр
Сюром картини Далі.
Нам у обіймах лежать

Стомлено-схрещених рук,
Вкладених в пазли сучас...-
Ні!.. Я собі заберу
Медосуницевий час,

Що у тілеснім сплетін...-
Ні!.. У духовнім єднан...-
Ні!.. ...-"Відімкнувся" я, блін!..
Нащо так стомлювать?.. На?..


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118101007260

«Поки ти отут стовбичиш,
Твій господар стільки випив,
Що скотився вже під лаву», –
Так орел коневі правив.
«Якщо так, то зо два тижні,
Буду я стоять, мов злидень».
«То ж часу, друже, не гаймо,
Та давай-но позмагаймось!»
«Од могили до могили,
Де й діди його спочили,
Сімсот верстов ще й чотири.
Хто домчить туди скоріш,
Той у серце всадить ніж».
Кінь біжить, аж вітер свище,
А орел все вище й вище.
Кінь примчав увесь у піні
І очам своїм не вірить.
І на радощах, що перший,
Копитами землю креше.
Три години вже минає,
Та орла чомусь немає.
Він з’явивсь лиш на четверту.
Білий весь, немов та крейда.
«Де це ти так забарився,
Що настільки опізнився?»
«Не мав сумніву в побіді,
То ж схотів сім’ю одвідать.
Позліталася малеча,
Позалазила на плечі.
Почала й жона благати
Більш сьогодні не літати».
«Гарно ти оповідаєш,
Та умову нашу знаєш...
Ніж у серце не ввітну,
А от крила обітну.
Знатимеш, як закладатись.
Стрибать будеш. Не літати», –
Заіржав кінь хижо-хижо,
Орлу крила відчикрижив. –
Вважав мене за придурка,
То ж сиди тепер, як курка».
Гірко-гірко орел плаче.
Кінь на радощах аж скаче.
«Скачи, скачи, дурню, –
Так орел в печалі дума. –
У погоні й на припоні
Що про волю знають коні?
Чи ж їм змога зрозуміти,
Яка радість свої діти?
То ж зберу останні сили,
Щоб скоріш здолать безкрилля.
І тоді, преглупий коню,
Ти нізащо не здогониш».

1

Підіб'ють стоноги - упаде колос.
Глиняні кавалки визбирай на тацю,
крапай валер'янку між кислиць та лоз...
та шукай любові - по гряді прострацій.

Роззирайся, душе, де твоя рідня,
конопать човенце, плинь у мрево Лети.
Батько "вчи уроки!" яро підганяв,
мати притискала збірнички поетів.

2

На осонні ловко: пташечки... дими...
До калини черга, ухопи малини,
прихились - твереза, мудра - до куми,
розучись гострити томагавки-кпини.

По ковтьобах - Мова... На світлинах мер:
обіцяє вкотре животіння ліпше.
Припиняй ловитву марень-ефемер,
штудіюй на лаві пацифістів Ніцше.

Іншим - воювати, гречечку мести.
З бодуна Арес наш порахує втрати.
Бюсти хилитались, тріскались персти.
Вставили умільці в дірочки агати.

3

Жмуття перехресть, моськи - на слонах.
Це нова енігма - шокова вервечка.
Вовк у замирянні куропатви - швах.
Гам... Ковчег трухлявий - Ноїв - недалечко.


2018

Завтра зима настане.
Завтра скінчиться світ...
Жити - мана?.. Омани
ходять слідам услід.
Тороки щастя виснуть,
плутають їх вітри.
Тисне... На груди тисне
справжність чужої гри.
Справжністю павутини
липнуть чужі думки
на почуття дитинне...
Глиною до руки,
клеєм чіпким і сушать
навіть саму любов...
Блякнуть незгідні душі
серед тугих оков
приморозків і смерку...
Гасне надії ґніт?
Ні...
Се криве люстерко -
світ.

2018

Заворожена-зачарована
Я красою її неймовірною.
Скільки тих таємниць іще сховано
На самому дні скрині осінньої.

Ще не вивчено й не розгадано
Усього, що є в доленьці осені,
Та приходом своїм вона радує,
Зачаровує нас, заворожує.

2018 р.

доживаю в кольчузі цей день
лук і стріли і свіжа мішень
десятині мечів
роздаю я ключі
в рай звитяги і славних пісень

присідає мов лев тятива
гриву-пір'я між пальці хова
у стрибку розтина
наче серце струна
груди поля де вітер співа

наконечнику віснику сліз
не один ти а з крилами ліс
небо чорне ураз
недалекий той час
закипає кривавий заміс

коні й люди і хвилі-біга
влучне око рука не здрига
не здригне ні на мить
відпускаю летить
гострочола моя дорога

вже не разом стріла й сагайдак
хто там більше тепер сирота
допомога щита
чи заглада ота
невідомим ця мить пороста

хто посіяв у полі цю прю
той не Бог а засмучений Юр
зграя душ вогняних
де мандрують вони
залишаючи тіло в бою

19 Квітня, 2016

У пам'яті айва завжди рясна,
Цвіте духм'яно, ніжно-білопінно...
Але минула юності весна,
Повсюди темінь, вітряно і зимно.

Мій Боже! Де ж той згублений маяк?
Куди не гляну - скрізь пустельний овид.
Не можна зріти смертним те, що я
В майбутньому угледів випадково.

Не буде - ні Вкраїни, ні Дніпра,
А Чорне море стане морем крові.
...Орда прийшла із криками "Хурра!",
Змагалися у люті людолови.

Зі Сходу гусінь все тече й тече,
Попереду кремлівські воєнспеци.
Я впав у бруд, простромлений мечем,
Від болю закричало в грудях серце.

Нема нікого. Пустка. А за Дон
У кайданах братів ведуть на муку.
І я устав. Вже мертвий. І вогонь
Уклала смерть мені в холодну руку.

Згоріло все. По Тихий океан.
Віддячив восторат за рідну неньку.
Це - Божий суд? Чи сатанинський план?
Нема кому мерцям стругати дека.

Брехати людям є таки резон,
Собі не можу - чітко лихо видів.
А губи шепчуть: "Господи! Це -сон!",
Цвістимуть, як і завше, маки в житі.

10.10.2018р.

В моєму саду

В неті ностальгічний хіт-парад,
Править бал барвиста чудо-осінь.
Ріже слух вишневий листопад,
Ріже око поміжхмарна просинь.

Вчора ще туманилось тепло,
Нині - світ у сонному мовчанні...
Буйнотрав'я, наче й не було,
Пахне сад розлукою-прощанням.

Ліриці пасує лиш курсив,
Кожна буква - віщий знак із неба.
Мій садок у крапельках роси -
Це пройшла засмучена Евтерпа.

А Ерато листя для вінка
Смиче із тремтливої черешні.
Тихо музи в гості погукав,
А вони: - Поете! Ми - тутешні!

Впав листок в периноньку м'яку -
Це ясу приносить сад Гекаті.
Музам нині зимно у садку,
До весни хай гріються у хаті.

09.10.2018р.

Розумака"

Керують людом гроші й інтереси,
Стратегію сусіда розказав.
З одної сторони у нього пейсик,
На іншій - оселедець як коса.

Своїм і вашим, чортові та Богу,
Дві мови, дві комори - дуалізм...
Крокує хохлачок із часом в ногу,
Торгує хвацько порохом із гільз.

Бо вигідно. А лох згинає спину,
Теля-мудрій вже трьох корівок ссе.
Зарплата, плюс субсидія й данина -
І прокурору вистачить на все.

Пів -Хортиці - в оренду Гондурасу,
Росії - Крим, Карпати і Донбас.
Домовились - нехай ідуть у наступ,
А світ хай пропадає після нас.

На цвинтарі зібрав усі горіхи,
Жирнючу рибку в пеклі упіймав.
Все наче ловко. Тільки дуже тихо...
Довкола глип - держави і нема.

Усе продав - ліси, поля і ріки,
Лишилися з процентами борги.
Кайлують на орду онуки й дІтки,
А бунтівливих знищать до ноги.

09.10.2018р.

Провина

Утьопав несвідомо я помилку,
Бо поспішав (тяжкі мої гріхи).
Поцьомати забув уранці жінку,
Тепер мене не пустить до ноги.

Не буде лікувати нижче спини,
Топити в ласці, гріти між рамен.
Чорніє карма, світ зійшовся клином,
Плете журба із суму макраме.

Один лише легенький поцілунок,
А важить як розбурханий квазар.
Пора з життям провести розрахунок,
Ворона за вікном - у тему - "Ка-р-р!".

Калачиком скрутився у куточку,
Караюся від мук один як перст.
О, як же я сховатись нині хочу,
Але уже пора іти на хрест.

Кохана умостилась на дивані,
Штовхає в пекло пальчиком руки.
Іду виконувати покарання -
Вищипувати з носа волооки.

09.10.208р.

Ідіть!

Не буду підбивати на бузу,
Бо влада гепне ще по шарабану.
Якщо жувати довго ковбасу,
То можна провалитись у нірвану.

Ось тільки тут не треба «Га-га-га»,
Народові цей харч – душа й відрада.
Одна біда – ця радість дорога.
Є і дешева – тільки хрящувата.

Жував учора, то зламався зуб,
А називалась, наче, «Президентська».
Піду у банк – «Приват» або у «ПУМБ»,
Скажу: - Женіть табло! Щелепа кепська!

Скажіть – от нащо цвяхи в ковбасі?
Зопріла тирса також недоречна.
А скрізь реклама: «Жуй!», «Смокчи!», «Гризи!»,
Сказав би я та… народився гречним.

Сосиску песик здуру заковтнув,
То, бідолашне, гикало всю нічку.
Ну хто у ночви сипле кабану
Штиблети з «секонд-хенду», а не січку?

Учора, думав, жінку не спасу –
Понюхала масні вуджені кільця.
Ідіть, панове - їжте ковбасу,
Моя ж вечеря – кухличок водиці.

09.10.2018р.

Марнота

Кладу у вуха критики бальзам,
Щоб ріс у бевзя до небес талантик.
- Стилістика у генія - сльоза,
А в тебе, наче ковтуни, кошлата.

Перо не зразу робиться твердим,
Потрібні праця, досвід, час і "мані".
Щезає вічне. Тане, наче дим,
Але цвітуть потужні графомани.

Їх більше ніж поетів востократ,
Прийшла для січки зоряна година.
Не поспшай, дружок, в калашний ряд -
Сатирика спрацює гільйотина.

Парнас у бруд втоптали постоли,
Штурмують пік товпою недоріки.
Хай час обмиє гущу прілих слів,
На драгах лишить золота крупинки.

Та бачу - все марнота. Ділу - швах,
Несуть мішками графомани зшитки.
Друкують казна-що аби грошва
Лилася видавцеві у калитку.

09.10.2018р.
Все порівну

В нас усе поділено навпІл,
Млію, як вареник у сметані.
Я працюю день і ніч як віл,
Жінка бешкетує на дивані.

Хай дружина щедро пудрить ніс
І щасливить світ сяйливим ликом.
Кухня - як годиться - на мені,
Жінка - шкряботить по дну тарілки.

Каже кум,: - А треба навпаеи!
Щоб тріщала спина у гаргари.
Ти б ожив! Тягар пощез важкий
І не купував би вже віагри.

А мені подобається й так -
Божу душу мучати не хочу.
Любці обціловую п'ятак,
Скоро буде в нас іще синочок.

Із роботи мошкою у дім,
Прикупив що треба, виправ речі.
Часу обмаль -.завтра щось поїм,
А тепер ставатиму до печі.

Будуть хліб, еклери, пироги -
Я ж умілець, а не пришелепа.
Потім жінка пустить до ноги...
Порівну у нас усе. Як треба.

10.10.2018р.

Барбос планує нищити ущент
усе, що захишає Україну,
і Rusia вираховує момент,
аби сильніше вдарити у спину.

Удар активізує група «Схід».
І оживають у могилах мерші,
бо почерк наших нинішніх сусід
той самий, що веде у 41-ий.

Історія відома і сумна,
та невідомо ще, чия вина,
і хто за це отримає по шиї...

Перевіряє азимут Батиїв
«вєлікая родімая страна», –
чи не дрімає о 4-ій Київ?

09/10/18

 
еквіваленти спраги
стяги мої ось та
день зачиняє брами
губить свої міста
 
губить разом із нами
що йому з нас цей раз
протяги зрідка драми
 
невідворотний пас
через несмáк & розкіш
розпач бурлескний брамс
 
ніч така навстіж просто
& далі тримайсь
яксь там
 
 
 
 
 
 
 
 

сніг не розтає
віхола сердець
кожний у руці
тримає меч
чорний плащ дощів
перекрив ходу
сліз уже нема
від зречень

у повітрі смерть
чорний силует
дивиться з віків
сила і вогонь
у без дна очах
що горять, мов ртуть
вихлюпи отрут
і прах

де була любов
омертвілий час
вовк чека й жере
кістку з черевин
буде мертвий час
буде зойк ураз
закоцюрбне дзвін
сон

* * *

Ховатися від осені в метро –
найтяжчий злочин із усіх можливих.
Жетон – в калюжу!! І – за кроком крок –
просочуюсь між правих та між лівих.

Дивитися крізь дощ на жовтий клен
або ж багряну грушу – насолода!
(Звичайно, усміхнувшись, не спідлоба;
забувши і про мешти, і про клей.

Прокльонам – ні! Сприймаю будь-яку
небес непередбачуваних примху.
Співатиму, допоки не охрипну,
про стиглої калини дивний кущ.

...А ось і промінь! Визирнув. Зігрів.
Обдарував терплячих і стожилих.
Від осені ховатись – просто гріх.
Затямте це, підземні пасажири.

Де би ти не був
І де б я не була,
Між нами є зв'язок
Крізь простір, та літа.

Зв’язок, той самий,
Що душі єднає,
Що зветься коханням
В устах .

І де би ти не був -
Не тебе я чекаю,
І ти мене кохаєш,
Де б я не була.

2018

Моя країна - вишивка і сонях,
і чорнобривці, й пісня солов'я,
і чорнозем в натруджених долонях,
і швидкоплин гірського ручая.

Моя країна - маки у волоссі,
в кутку ікони, вкриті рушником,
широке поле, встелене колоссям,
і хліб та сіль для друзів за столом.

Моя країна - свіжі в ряд могили,
і "брат не брат", і "зрада", і Донбас,
"Героям Слава!" і "Дай Боже, сили!",
і "курс новий", і "все заради вас",

і "любі друзі" - все у тих же кріслах,
і "судді - хто?", і "судите - кого?",
нові обличчя на старих повисли,
і "вибір наш", і "вибирай свого".

Моя країна - черги і податки,
у кабінетах втомлені "боги",
моя країна - це мільйонні статки,
та ще мільярдні - на усіх - борги.

Нові закони, селфі, "пріус", мода,
і фермери, і рейдери, й зерно,
моя країна - це жіноча врода,
а ще ломбарди, банки, казино.

Старі шпалери у старих лікарнях,
попса, "труси", і Лавра, і хрести,
і шоколад у Львові, і кав'ярня,
Дніпровські кручі, верби і мости.

Моя країна - схиблена "вовчиця",
бали, молитви, шоу для "зірок",
Карпатські схили, Хортиця, каплиця,
і в Каневі засмучений Пророк.

Моя країна - дівка з Окружної,
рябить столиця від личин і лиць,
до тебе йду, неначе до святої,
і падаю перед тобою ниць!

Хоч, кажуть люди, що тебе любити
невдячна справа, матінко моя,
моя країно - як без тебе жити?
Моя країно - хто без тебе я?

09.10.2018

В маминій долоні,
ніби на осонні,
яблука червоні,
груші золоті.
Рученята кволі...
Бур’яни, квасолі
вишиті на долі
полем у житті.

Вітер на подвір’ї...
Доклювали півні
соняхи осінні,
сутінки, жалі.
Засмутилась вишня,
мов журба колишня,
вересень невтішно
губиться в траві.

Сонце у криниці.
Мамо, не напиться
без відра водиці -
більше не знайду.
Зоряно і щемно,
хоч не бережемо,
ніжні хризантеми
квітнуть у саду.

Білі, пурпурові...
На святу Покрову
заморозки знову
заберуть борги.
Пропадуть жоржини,
присмаки полинні,
мамину калину
заметуть сніги...

2018р.

Входимо в сезон зими
через прохолодні ночі,
ставимо на паузу життя,
і якби крім цього ще й знаття,
чи тебе, чи іншого захочу...

Ти штовхаєш вчинками мене,
впала би, якби не сильні крила,
будь уважнішим тебе просила!
та на бал чужого корабля
поспішаю...
Ніби я не я...

Часом ти холонеш, як той вітер,
а казав, що кращої у світі
не зустрів і іншої нема!

В шибку суне холод і зима...
Я згадала спеку й наші ночі...
Ти повтору хочеш чи не хочеш?
Ти мене узяв і розлюбив?

"Відштовхнув" - шумлять старі дуби.
"Відцурався!" - клени і тополі
листячком на вухо шелестять...

Відпустив - нашіптує життя...

Зоре моя небесна,
Покуто моя ясна',
ледве сніги скресли -
рання твоя весна
в юну мою впала
і зародила цвіт. .
Сонечко вигрівало.
Терня кололо слід...

Терня кололо руки.
Серце і... кожен вдих.
Ро'зривка і... розпука
поміж стежок сліпих.
Зоре моя... Доро'га
стелиться хай легка.
Всесвіте, та ж на Бога...
Мірка твоя гірка...

2018

Крізь біль і самотність –
від краю до краю…
А страх переслідує,
м’яко ступає.

Тікати дарма –
відчуваю плечима.
Мені б ген за пруг,
до найближчої рими.

А там і Поезія,
вічна як Лета, –
бо де ще шукати
спасіння поету?

…Бурхлива ріка.
Весла плескають ловко.
А страх поза спиною –
дихає вовком…

10.2018

Жовтневий день всміхнувся сонцесяйно,
Хоч вітерець холодний повіва.
Як же навколо нас чудово й гарно,
Що й важко підібрать такі слова,

Якими б можна було передати
Оту красу осінньої пори.
Романси хочеться душі моїй співати
Про падолист. в багрянці явори,


Про одинокі яблука рум"яні,
Які зоствлися високо на гіллі.
Краса така чарівна Богом дана
Моїй вкраїнській матінці-землі.

2018 р.

***
А на етері вирили терор.
У Юри є пропелер і мотор.
І літерою ар
усіяний буквар,
і спікера вартує прокурор.

***
А на мапі Києва війна
поміняла вулиць імена:
Сіті на Музейну,
Кудрі на Маккейна ,
та не задоволена «страна» .

***
А на війні уже нові устави.
І чує, і вітається народ:
Героям слава!
Україні – слава!
А на Росії:
лапті упєрьод!

***
А у нас направо – це наліво,
і мільйони їдуть на Мальдіви.
Місія висока,
та яка морока
біля Бабмандепської затоки!

***
А на Московії кати
уже з Європою на ти.
Любов глибока –
і «потоки»,
і до війни нові мости.

***
А Європі два потоки мало.
океану – прісної води,
а мадяру – сала,
німцеві - капрала,
заходу – баталії орди.

10.2018

1.

як терикон подій насипали новини
замайоріли лайками стрічки
збігали байтами нічної павутини
емоції прозорі павуки

світлися у ніч віконця моніторів
мов маяки для серця-корабля
той вправно мандрував по серверах просторих
немов би світлом сонячним земля

2.

він пропливав повз гавані з трьома іксами
коней троянських випасав там спам
минав ібеї відбивався від реклами
як замерзало завмирав і спав

у морі лінків наловив собі етеру
такого з перцем втіхою до сліз
мінялись на ходу лоґіни і манери
в пустелі відгуків садився ліс

3.

армадами флотилії писак літали
робили висадку і троль і клон
божки тягли за Боже Вухо й наминали
лиш модератором керований закон

там віртуальна кров спливалася у ріки
виходив з берегів словесний гнів
і той кому адміни вкоротили віку
у небо бану жваво загудів

4.

є острови якими походжають пави
яким не видно світу за хвостом
а їхню шию інше пір'я не цікавить
як сплячому в навушниках рінґтон

між ними кури бігають за ними півні
ведуть бої без правил і без шпор
і тільки дзьобик б'є не на належнім рівні
стає безкурим того півня хор

5.

а барани і півні часто побратими
у тих і інших роздуму на мат
вже краще кістка для собак ніж сенс між ними
є жовч в легенях був би компромат

були би вороги й амаргеддоном ситі
бо нерви головешки у печі
той дзьоб-за-дзьоб чи лоб-у-лоб дай Бог прожити
й не бачити Європу в параджі

6.

а що тобі кораблику пливеш та й годі
шукаєш пристані притулку де
благеньке світло слова світ новий народить
і смайлика від клавіш приведе

де ти наповниш трюми винами по вінця
добротними як співи солов'я
жаданими немов фата весільна жінці
солодкими як в люлечці маля

12 Квітня, 2016

"Яка різниця?"- каже сонна "вата"
Й уперто набивається в рідню.
Я ж мовою катюги-окупанта
Свої вуста до смерті не вчорню.

Насуплений Тарас мовчить на кручі,
Дарма писав нащадкам "Заповіт".
Бо хохлаки "вєлікій і могучій"
Виплювують сьогодні в білий світ.

Працюють на орду брати невірні,
У головах - полова, каламуть.
В Дніпро стікає ненька по краплині,
Гуртом нащадки МОВУ продають.

Обвикли до чужих трусів, історій,
До власного - ні шани, ні жалю.
Та я кажу: - Борімося! Поборем!
Розірвемо з Кремлем негідний шлюб.

Ти - українець! Отже, до загину
Московською дурниць більш не верзи.
Як буде МОВА - буде Україна!
А хохлаки хай виздихають всі.

08.10. 2018р.

Осінній вечір заховав
За хмарами небесні далі.
Ковтнули світлі їх дива
Із хутра сивої вуалі.

На сад навісив унизу
Широку темну геть попону.
Вона затерла жовтизну,
Що так світила безборонно.

Мов почали дерева знов
В імлі чарівній зеленіти.
І тішилися із обнов,
І мов на мить вернулось літо…

Та вітер осені схолов,
Ходив і заглядав під вії…
І мов колись – мою любов –
Оцю ілюзію – розвіяв.

8.08.7526 р. (Від Трипілля) (8.10.2018)

а ми як горобці під стріху
залізли в сірий ноутбук
і там сплітали біль зі сміхом
дві самоти дві пари рук

а ти така смішна й кудлата
а я такий старий дивак
чи треба нам себе спиняти
чи щось ми робимо не так

і відстань вітряна між нами
стискалась в макове зерно
і ми зросталися словами
бо так дано бо все одно

і ми жили і говорили
і навіть спати не могли
і тихо розправляли крила
бо як не зараз то коли

1

В рань бачила Телесика,
за Миргородом став.
Цвіла ряснота-лексика,
стискалися вуста...

У сіточці карасики,
зміївни - на вербі.
А внучечка від пасіки
приплинула до "бі..."...

І що він зробить? Мовчечки
доловить... доведе...
Проколе хвоя мочечку,
підлеститься руде...

2

Платформи-полустаночки,
знелюднені шляхи.
Телесик радий, зраночку
поп'є чайку... бухи...

Хлібину недокришену
даровано мишві.
І діда жаль... Ой лишенько...
Гризуть проблемки дві.

Тараня, пиво, фантики...
Людва - в країну ОЗ.
А я лечу із Аттики.
Обіцяний мороз...

3

Жбурляю помаранчами
в опудало тремке.
Пегас мій понад дачами
вбирає пах саке.

2018

Я зайду в твою осінь агатовим бабиним літом,
Поки ліс твій не вихолов повністю і не пожовк.
Ти зустрінеш мене листопадом неписаних літер,
Огорнешся у сяєво тепле, ніжніше за шовк.

Дочекайся, прошу, наші долі – нещадні маруди,
Навісне́ хмаровиння заломить в заграві ману:
Ти поринеш у неї, торкаючи сонячні груди,
Бурштином розіллєшся насподі в п’янкому лану.

Я пройду твою стежку – не буде потому і сліду
Від солоних дощів і заблудлих чужих підошов.
Упокорено ляжу відтінком в чуттєву палітру
І промінням зцілую звабливо прострочений шов.

Най мінятиме маятник вкотре свою амплітуду,
Най заврунить зима всі ліси в аскетичну чалму.
Я намріюсь тобі – втім, ніколи твоєю не буду,
Я з тобою не збудусь, напевне, ти знаєш чому.

Над вічним небуттям, над неміччю людською
Холодний блиск зірок із попелу постав.
Якийсь сліпий дивак незрячою сльозою
Побачив Божий світ і в струни закував.

І чутно тихий спів в бажаннях і сумлінні,
І мариться простим той шлях, що не пройшов,
І віруєш словам сліпого провидіння,
Забувши, що прозріть не буде сили знов.

Облиш, не ти один у вимірах поспішних
Тікаєш навмання від згубного кінця.
Долаючи життя – і праведне, і грішне,
В нічев’я підеш геть за більмами сліпця.

Погідно на душі і з тугою у серці
узгоджені часи і дні календаря.
На фініші літа, і павутина рветься,
і канули ключі за обрій, за моря.

Міняється сезон і запанує осінь
у бабиній фаті та у її красі
як це було колись і не минає й досі
росою на траві, журбою у росі.

Останнє прощавай і лебедина пісня
розтане як луна у далині чужій.
Зів’ялі пом’яки і сивий деревій
нагадують усім, що настає завізна
пора на врожаї і сумувати пізно
за тим, що одцвіло у пам’яті живій.


10.2018

Сьогодні в моді сюр, хрущі на маракуйї,
І під старовину обшмульганий кожух.
На рими цілу ніч із довбнею полюю,
Про все, що упіймав хутенько напишу.

У Львові - огірка, в Полтаві - дикі стреси,
(попалось на гачка сімейство "голубих").
Із образів та слів росте любовний персик,
Пронизує сумний поезії барліг.

Бреду від А до Я крізь до, ре, мі , фа, солі,
Гіперболою ввись, параболою вниз.
І сниться бог Ерот, пружні сідниці голі...
Я теж не лоботряс, в коханні - ас! Артист!

На мить еротоман прикинувся монахом,
З кожуха - хто куди - вистрибують чорти.
Тепер пора в альков. Венера зняла лахи,-
За сотню літ "трудів" їй трохи догодив.

Вона керує всім, кричить в оглухле вухо:
- Давай но па-де-де! Ну, а тепер - кульбіт!
Нарешті читача сонливого розбурхав!
Під тином дожував кістляву мишу кіт.

Із критиком у нас довічне перемир'я,
Казав: - Писня - атас! У жилах стигне кров.
Фантазм куснув у зад, росте під носом пір'я,
Нарешті дописав еклогу про любов.

08.10.2018р.

Хух!

Писати про кохання дуже важко,
Чуття нуртують, наче океан...
Завівся в хаті Ерос-барабашка,
Скрипить-гуде продавлений диван.

А сни тривожать видива препишні!
Там я - юнак! Статура - Аполлон!
Працюють як нові суглоби, крижні,
Вакханки в ліжко лізуть напролом.

Не втомлює любовна потеруха,
В лабети ловить мавок хижа хіть.
Прокинувся - жона сопе у вухо,
Серцевий м'яз шалено торохтить.

Без сил на кухню лізу навкарачки,
У чашу корвалолу ллю ручай.
На столику - віагроньки півпачки,
А решту жінка всипала у чай.

Рідню убив уперше підлий Каїн,
Взялись його онуки за ножі:
Дружинонька вночі відпочиває,
А я до ранку ледве не дожив!

Збудив кохану: - Прісю! Боже правий!
Я ж ледь не вмер! Ще б трохи й " Алілу..."!
Пробач! Розтуркать хтіла пень трухлявий,
А ти, як завше втомлено заснув.

Нехай пригода стане вам уроком,
Ніколи не дрімайте, мужики!
Коли дружини кубляться під боком -
Працюйте як відбійні молотки.

08.1/.2018р.

1.

на серце присідає зграя
подій невчасних круговерть
хто втратив міру той стріляє
словами влучними мов смерть

бере проклін запанібрата
за секунданта на дуель
а той неначе секундатор
тримає різку і шинель

щось попадає неминуче
а інше цідить в молоко
ця підігріта балакучість
збігає в скон за рубікон

2.

у блискавиці діти громи
злі громенята як один
так ніби по дорозі роми
лишають небу сіль ходи

та теє плакати не може
сухе мов старість у гіллі
тому вітри ту сіль ялозять
мов зрубують прадавній ліс

о вічні смертники розрухи
сліпої долі орачі
хто вам близький в словах по духу
в того не пера а мечі

3.

ключі до раю дзеленчали
намистом пафосних речей
здригнулось небо замовчало
немов без янгола плече

слова билини домовини
обгорточки не розгорніть
там переховані причини
заглади світла на війні

стара свіча згора по свому
нові підсвічники лишень
що вам рідніше кров оскома
солодка мрія від рошен

4.

полює день за тінню зранку
за ніч добряче зголоднів
слова не стріли полонянки
коханки незгорілих снів

там недоторкані кордони
майданами вирує гнів
небесна сотня за ікону
чадіють кола у вогні

там світла більше за всі смути
у небо падає душа
о як нам боляче збагнути
куди наш потяг поспіша

5.

кричали вйо гаття чи вісьта
і не жаліли батога
влітало вилітало місто
ловило в балаганах ґав

цабе за ними доглядали
доїли вправно раз на день
ділилися надоєм вдалим
із тим хто біса проведе

та що коню волу верблюду
на те й дорога і горби
нести чуже не ждати чуда
іди хрипи батіг люби

6.

нам очі відкривали вісті
мов у прибій уламки шхун
стояло на колінах місто
як ніч на мандрівнім шляху

приймало рідну кров у трунах
журилося де класти груз
похилий цвинтар з болем юним
носився не звертав на гру

оркестри духової з війська
із нотами немовби цвях
вбивала тих ідучих близько
під крик душі не на словах

7.

о павутинко долі мила
куди тебе несе біда
які дороги воскресила
чого тобі Господь не дав

але летіти не згорати
в долонях осені листком
ще вітер підміняє матір
мов по воді пливеш вінком

десь там у серці зупинися
аби весною зацвісти
мені між спаленого листя
набравши світлом висоти

1 Квітня, 2016

 
Іржавий став, де тіні застигають
Під стовбури, на вигляд крихкотілі
У тишину. Схиляються нечасті
Над водяним похмурним люстром

Тут інші йдуть, за живопліт пустельний
Холодними стежинами під світлом
І човгають ті ступні у альтані
І знов ховаються до шпар таємних

Струмка спіткай ген там, в нагому сяйві
Край вільх, вербин, що зроду викривляє
Як човник на той берег перепустить
У світлі рви жовтіюче пелюстя




 

Я все одно тебе люблю,
Кохання сваркам – не підвладне.
Лише Богів моїх молю
Дали щоб нитку Аріадни

Хай виведе тебе вона
З потворних лабіринтів злості
У чарівливі високості,
Де щастя, ніжність і весна.

Я все одно тебе люблю –
Всі блокування і відмови
Лиш збуджують бажання знову –
Розбити ланцюги жалю!

Я все одно тебе люблю!
Любов сильніша за розпуку.
Бо сталь народжується з муки
Й краса, подібна кришталю.

Я все одно тебе люблю,
І почуття це неокрає
Воно і всесвіт потрясає
Вогнем, підвладним ковалю.

Я все одно тебе люблю,
Свароже, Боже, дай же сили
Збить шкаралущу ту, що милій
Закрила світ, як мигдалю.

Я все одно тебе люблю…
І знаю: пізно а чи рано
Мені дарує Лель кохану,
Як королеву – королю!

Я все одно тебе люблю…!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

7.08.7526 р. (Від Трипілля) (7.10.2018)

1. Ранок

От
воно
сталося й врешті зустрілися
я і дівчина з далеких зірок!
В обличчя вдивилися пильно
та й розговорилися:

– Ці перші доторки!..
– Це – перші іскорки…
– Перший крок..

У полум’ї
досвітку
Землі дирижаблик
зменшувався і в очах його відбиття
занурювало небуття галактики
в невідворотність
пожеж буття.

2. День

З інопланетянами
точилась розмова край двору.
Звучало:
          Кібертрон,
          Солярис,
          Татуїн,
          Пандора…
Ці назви линули з луни,
бо згадувалися вони
міжзоряними командорами.

3. Вечір

А ми, вечором з юрми висмикнуті,
втікали путівцями українськими
за обрії від землян,
інопланетян
і від власного здивування
ними й собою.

Чому з тобою
ми схожі,
неначе не лежить між нами
громаддя світів
і безодень,
нанизаних на часів нескінченність
в розбіжності ста еволюцій
з імпульсом різним, треком і спіном?!..
Але твої інопланетні губи вже торкаються
моїх, земних, і пахнуть сіном…

4. Ніч

А поночі голі тіла
так спочувають м’ятне небо,
як ополонку,
зникли безслідно в якій
трипільці,
атланти
і
амазонки.
Посміхаєшся ти:
«Зникли?! Ти певен цього?
А, може, вони
пілотами вертають
додому
з пітьми?..»
Й невимовленим
зорі дихають,
мов мояпланетянка:
ми – це ви.

2018

Осінньою зливою ронять думки на папері
зачаєні образи – обриси, абриси, тло
сумних і веселих подій у новому етері,
де істина сяє добром, нівелюючи зло.

Пора сповідатися, каятись і сподіватись,
що доля іще подарує на заході літ
удачу і щастя напоєм п’янкого причастя,
і успіхи творчі як не заборонений плід.

Живу як умію і рук не ховаю за спину.
У когось є інші чужі віртуальні світи,
а я залишаю напам’ять свою Україну –
реальні картини моєї душі і мети.

Видіння і мрії бувають не тільки весною,
але промайнули, але пролітають літа.
Остання надія – осіння пора золота.

Та й ця оминає. Зоря упаде за горою
і, може, береза іще засумує за мною...
І коси її заплітає моя самота.

10/18

Прийшла охота рюмсати й мені,
Пустити хоч одну гарячу слізку.
Топлю журбу у пиві та вині,
Останнім тостом скатерку забризкав.

Була жона. Тепер її нема.
Ще вчора "кавуни" дебелі гладив.
А може я очікую дарма
На рідини бурхливі водоспади?

Півроку жінці попик набридав,
Щодня зі служби в нашу хату човгав.
Тепер вона - монахиня! Свята!
Молитвами довбає вуха Бога.

Чимдужче горло стискує біда,
Шомполиком востаннє чищу дуло...
Аж чую - жінка двері хилита,
Кричить: - Пусти! Я з пекла повернулась!

Втираю їй заплаканий п'ятак,
Нагодував од пуза, як годиться.
Розказує: - Уранці - хлііб, вода,
Обід смачніший - хлібчик та водиця.

Вечеря - піст й до ранку молитвИ,
За ліжко - сукувата з дуба дошка.
Ти, чоловіче,- ледь не овдовів!
До трауру лишилось зовсім трошки.

Тепер я вдома! Слава Богу! Хух!
Не хочу жити на землі цій тінню!
В перину лада впала, наче пух,
Зібралася "молитись" без бікіні.

06.10.2018р.

Казус

Без крапельки тепла - усе життя!
Нема любові - тільки стиглі вірші.
Нещасним бідакам я не суддя,
Окремо долю кожен власну пише.

Геть макіяж легкий,гідропірит,
Коштовне зі смарагдами намисто!
Томи феміністичної мури
Турбують буркітливих суфражисток.

В мегер закриті лона на замки,
На чоловіка блимо люто кожна.
Але ж могло і бути навпаки -
Дітки, дбайливий муж, подружнє ложе.

Сімона, та що, наче, Бовуар,
Заповідала мавкам рівноправ'я.
А я знімаю з лади пеньюар,
Несу її, усміхнену, до раю.

Цілую жінку в звабини-вуста,
Спокуси змій торує шлях до пекла...
А, може, безнадійно я відстав?
Персистим дівам тра ломи та цегла?

Пишіть, колеги, вірші про любов,
Слідкуйте, щоб слова сплітались ловко.
Мені ж пора - жона зварила плов,
Наїмся каші й умощусь під боком.

07.10.2018р.

 
троль мене ~ часе існуючий
був я також намагався
одноманітно тусуючи в
 
тлінні звитяжних балансів
& піснопіннях марочних
& політичних печалях
 
як тобі ще потрафити
щира агоніє часу
вам ~ диваки розвінчані
спаму парафіяни
 
згвинчені гвинтики відтінку
метафор достоту із вами
полемік щодо & саме
 
 
 
 
 
 
 
 

Все сталось так швидко, спонтанно,
Хоч мабуть й до того тебе вже кохала.
Думками з тобою я безперестанно,
Знаєш, явно цього не чекала.

А тепер все змінилося так... кардинально
І без тебе життя я не уявляю,
А ти граєш зі мною жорстоко й безжально.
Та все повторяєш: "Кохаю".


2018

1.

я молився на тебе
як на крилонька
небо
як на кару
зневіра
чи на тишу
жовніри

я молився
і слухав
як вростає
у сухість
неприхована щирість
спопеляючи вирій

2.

ти миналася
бігло
у світлинах
не стигла
і у маревах впертих
воскресала
із мертвих

ти давала надію
не зберу
що посіяв
не сприйму
що побачив
що пробачив
хай плаче

3.

хай стікає
мов кров’ю
те
що вже не промовлю
не пригрію
у мріях
в русі губ
не розвію

йде за певністю
може
світ
на яблуко схожий
обрій
Євині руки
дань солодкої муки

4.

дань близька
і надривна
бій краплинний
по ринвах
рій думок одичілих
крій хвилинами тіла

там де ти
там відсутність
скачуть
стовпчики ртутні
там де ти
там немає
непочатого краю

5.

там де ти
там хвилює
те
що тишу пильнує
я малюю
словами
несамотність
і гамір

несолодке
безгрішне
те покликання втішне
ти
мов кров
у присязі
поцілунок
на стязі

6.

я тебе
не ховаю
не схиляюся
знаю
сон важкий
мов облога
і німий до знемоги

та до неба
відкритий
мов до цокоту
миті
повертайся
до сонця
одаруй мене
сном цим

5 Грудня, 2015

Цинізм убива-
усе прекрасне,
почуття високі:
віру,надію, кохання
Нічого не залишить
Уб'є!Геть усе!
2018

Мабуть, на вірність нас випробовує Господь.
Мене – як Йова, тебе – як Яакова.
Ввігнав у мене цю хворобу сатана
І ми удвох із нею боремось...
..Пригадуєш, як за твою маму боровся тато?
Не вірив він у Бога. Комуністом був .
Шукав повсюди ліки відчайдушно.
Намарне. Всесильний сам не зміг пробити
Концтабірну радянську стіну залізну..
Хвалити Бога в Ізраїлі ми, де ліки й лікарі -
Не тільки найкращі в світі, а й доступні
Навіть тим, хто од багатства відстоїть
На неймовірно недосяжній відстані.
Сил додає ще й віра у Всесильного
Та майже півстолітня віра одне в одного:
Мене – у нехіті йти на той світ,
Тебе - нізащо не відпускать туди.
Тож сатані не вдасться нас зломити, люба.
Не на те ж Всевишній через стільки літ дав нам онука,
Аби свою любов не зміг я в нього перелить.
-------------------------------------------------------------------
«Лікуй нас і вилікуємось. Рятуй нас і врятуємось, бо Ти – наша надія. Тож пошли порятунок од усіх хвороб. Адже Ти,Господь Бог,- лікар правдивий і милосердний» (одна з ранкових молитов юдеїв)

 
сусальним цинком припадуть
услід за урнами котурни
але безпонт як є зажурний
незмінно тут

його суддя гротескний покруч
вуста коханий оксамит
настирлива остання мить
так само поруч

назавтра вижухне блакить
портали мли ~ катма правих
ганьба стороннім

провин яких іще новин
осінній плин & сліз разки
у склі віконнім




 

Ось і осінь торкнула природу
І малює багрянці свої.
Посилає дощі і негоду
І на вікна – сльозин ручаї.

Наче попелу, пригорщі суму
Розвіває із вітром навкруг.
Поетичну, печальну задуму
Опускає на стомлений луг.

І очиці чарівні імлисті
На розвихрені віти кладе,
Зелененьке фарбуючи листя
На жовтаве і тьмяно-руде.

Вимальовує тихо пастеллю
У пейзажі деталь не одну…
Смарагдову садову постелю
Замінила на ковдру сяйну.

Уставляє озерне люстерце
В позолочену раму вона…
Розтривожила зранене серце
Чарівниця жорстока й сумна.

Мов музИки зійшлись похоронні
У великий загробний альков.
І «Адажіо» Альбіноні
Відспівали трагічну любов…

5.08.7526 р. (Від Трипілля) (5.10.2018)

Немає того, що раніше
було, минаючи поволі.
Та, не зважаючи на долю,
не поміняємо на інше
своє життя у цій юдолі.

Нема Олеко й Маріули,
як і немає Вероніки...
Тече вода у інші ріки.
А те, що сталось і минуло,
уже напоєне навіки.

І ні Ромео, ні Джульєтти
уже не буде. Їх чекає
майбутнє у обіймах Лети...
А інші дами і валети
із іншими шукають раю.

Усе, навіяне ночами
і перевіяне вітрами,
ще розтає за пеленою.
А те, що буде поміж нами,
не увінчається любов’ю.

Удруге у ту саму воду
не увійдеш... її обняти.

Чого не має бути зроду,
на те ніде немає ради. .

У течії шукаю броду,
але на мілині – загати.

10/18

По склу босоніж йти вона не вміла.
Ніколи не водилася із тими,
хто за мідяк здіймає веремію,
Вовчицею зализувала стигми.
Не відчиняла двері у Святвечір,
на Пасху сповідалася і більше
гріхи не рахувала до Предтечі,
писала пензликом дитячі вірші.
Читала вголос, плакала над ними,
слова прості, а тиша зойкне висі,
липневі спогади, дієприслівні рими.
Брусничні джеми, захмелілі вишні
в торішній консервації у льосі,
у шибі журавлі на видноколі...
Сусальним золотом латає осінь -
іржавий перецвіт людської долі.

2018р.

Художник впав біля мольберта,
Так само просто, як і жив.
Він перетнув межу до смерті,
Він відійшов, він – відлетів.

Бо мають вищу приналежність
Маестро пензля і різця.
Відходять кращі у безмежність
За вищим задумом Творця.

От вичавлюється сльоза,
терпка як з ягоди сік,
і починає довгу подорож.
Бунтує хмари в один
вар'ятський гурт.
І стиглими яблуками
бомбардує море.
А у будь-якого моря є дно,
а за ним ще кілька.
Сльоза бунтує потоки-течії
в один поганський танок
і, врешті, дно пробиває.
А там — людина сидить
ув'язнена, скута, до стіни
прикручена.
І ніби якоюсь тортурою
болючою, китайською, східною,
сльоза дзвінко вдаряє
у маківку.
А людина мужньо й жіночно
з усієї впертості й відчаю
спокійна-спокійнісінька.

Бо скільки вже можна тих сліз.

2017