1

Чарка веселощів - чаю,
дрібка меліси, гризот.
Всіх відпущу, пробачаю.
Віршів нових з вісімсот.

Варяться щі та пельмені,
гази вбирають носи...
Дивні присмаки - у жмені,
муза хихоче: "Неси...
Хай понаснажують. Сій же!".
Тиша. Весна чи зима...
Хорт зупинився: " ...о, свіже...".
...котиться зріла хурма...

Сала накопчено з бодню.
Прілі агітки, димок...
Ген уклякають голодні.
Тут карнавал... чи амок...

2

Не загублюся між масок,
балерунів, пелерин.
Ось атрибут садомазо...
Шлягери...
Душе, твори!

Напівдитячі утішки,
Слогани для шмаркачів...
Не похитнулась нітрішки.
Зодчий - "своя" - по плечі.

Ось деміург за полтину.
Десять муфлонів.
Парнас.
Вись оглядаю дитинно.
Мудрість несе ватерпас.
........
2018

Озвучена, проспівана поезія

Знову, дурний, вийшов з дому без шапки.
Сам невдоволений.
Сіють дощі.
Тим часом скронями, наче по грядках,
Вітер скитається, тихо скавчить,
Дім віднаходячи десь у волоссі,
Може, у зморшках посеред чола,
Може, за вухом.
Безпам'ятний, босий,
Вітер - навзрид, мов чуже немовля,
Десь попідтинню забуте навмисно,
Напризволяще покинуте чи
Промислом долі - одвічне розхристя.
Вітер зітхає.
Все сіють дощі.

Ти так, напевно, і візьмеш за звичку
Бути притулком для тисяч вітрів.
Поміж волосся, у рисах обличчя
Ти якийсь вітер приспав і пригрів.

Знову виходиш із дому без шапки.
Хмари - на небі,
Мир - на душі.
Вітер не скиглить - співає колядки,
Поки не втомиться.

Стихли дощі.

Ти можеш мене забути.
Це сила твоя і слабкість.
Побіля старої гути
Зітруться сліди у крапку.

Не так перейшлося поле,
Не плакали ми ніколи.
Було забагато волі
І присмаку пепсі-коли.

Від серця до видноколу –
Загроза мене забути.
І правда , як дівка гола,
Боїться остуди-блуду.

Де забагато волі,
Там дощ укісно йде,
Душа частенько гола,
Інфляція ідей.

Оці прадавні вади
Природа рівноважить.
Шмагає радо градом
І щирих, і продажних.

Я - кілер! А наймають - читачі.
Благають звідусіль про допомогу.
Улітку бевзя щиглем замочив.
Оклигав. Знов у хвіртку суне роги.

В недопоета віхоть у руці,
Але ротяку має надвелику.
Дрижать мисткині та старі митці:
Дрібний дристун, а крику аж до гику.

Обпудило, сохате, всі кутки,
Піїтам сумно, лячно, не до жиру.
Потрібна клізма! І біжать рядки,
Рецепт відомий - гумор та сатира.

Мікстура файна. Наче одшептав,
І прищекнув лопату-язицюру.
Сатирик я, для муді - вовкодав,
Деру живцем із мухоїдів шкуру.

Вже не бебека, щезла байбуза,
І сльози не зволожують повіки.
Тож я піду, бо вже кричать "Спасай!":
Точу перо, хай трохи покувіка.

09.01.2017р.

Лелеки, лелеки, летять, летять лелеки
З Центаври Альфи до Сонця і Землі,
Долають, долають нові й нові парсеки -
Їх на Центаврі звали «журавлі».

У небі, в небі єднаються щоночі,
У вирій прагнуть, прагнучи біди,
А із Центаври Альфи войовничі
Летять, кружляють і туди й сюди.

Навала валом на планету впала,
На нашу Землю, квітчані сади,
На чорноземи, орачів і рала,
Навала впала і туди й сюди.

Ой, очі, очі, очі ви дівочі,
Де ж ви навчились зводити людей,
Перетворили білі дні у ночі,
А чорні ночі в білі, еге-гей!

Позаплітали на вербі косички,
Гарбу перевернули гарбузів,
Ой-ой, дівчата, що у вас за звички,
Від ваших чарів я осатанів.

А поки хату файно підметете,
Вівса насиплю в яблуках коню -
Тоді із вами вип’ю tête à tête я
І голих в ліжко згодом затягну.

09.01.18

Ще в давнину царі боялись
своїх підступних ворогів,
а особливо їхніх слів,
які спотворити старались.

Ви тільки вдумайтесь у те,
що чернь собі вже дозволяла –
під особисте покривало
царя заглянути! Проте,

це не одне джерело страху,
їм змова видилась кругом.
Тому мечем і батогом
гнали народ простий на плаху.

Бісили пошуки неправди
вільного люду між царів
і слідчий не один згорів,
хто слідство вів супроти влади.

Змінилось щось із тих часів?
Тепер царі, окрім молитви,
з народом затівають битви –
не люблять правди голосів.

І, як раніше, брешуть, крадуть…
Вже не злічити їх гріхів!
Невже таких ось пастухів
благословив Він пасти стадо?!.

09.01.2018

А твої очі кольору неба,
Лагідні-лагідні такі і добрі,
Хвилі морської очі у мене
Ловлять твій ніжний люблячий погляд.

Небо і море.Ці дві стихії,
Яких приборкати ще не вдалося,
В наших очах ясно сяють-зоріють
І хвилями щастя хлюпають й досі.

2018 р.

Зі щирим краще хліб з водою їсти
і почуватися по-панськи,
до чорної ікри як з підлим сісти
та запивати те шампанським.

08.01.2017

Бог забирає ангелів увись,
Таку далеку і таку незриму,
А світ бідніє на одну людину,
Що осипала мудрістю небес.

08.01.18

Залипли бджоли у терпких медах,
Тонкі крильцята вижовкли бурштИном.
А я тобі… а я для тебе – ах! –
По сотах розтечусь, Адамів сину.

Сьогодні я… сьогодні і не раз
Коралями розсиплюся в постелі.
Збирай мене… Нанизуй і збирай…
А скибки яблук світять на тарелі:

Їм рай – не рай, коли без рук твоїх,
Без торків губ, цілованих бджолою.
Криштальна таця, різьблені краї,
І мед на пальцях, мед на стегнах. Млоїть

У грудях місяць пінно молоком,
Аж шумовиння затопило вишні.
Смакуєш зоряним п’янким пилком
Повільно так… тягучо так… неспішно…

Хай бджоли заздрять, хай дзижчать зі зла,
Ліпити соти – неважка робота.
Тебе змією міцно обплела
Допоки ніч…
допоки ми…
допоки…

28.04.17

гербарій життя… пересохлий папір минулого…
в руці розсипається… лине за вітром в небо…
та Нут повертає усе до сумного Геба…
прости мене, Боже, самотнього і заснулого…

холодне з дощами літо все краще за зиму вбогу…
і я бреду у дощі… і ковтаю небесні сльози…
о давній страх не спасти поезію з моря прози…
прости мене, Боже, безпутного і молодого…

О Боже, поспіши на допомогу,
покине моє серце хай імла
і осоромляться невірці в перемогу,
моїй душі хто зиче бід і зла.

Злостивці ті хай висміяні будуть,
а стопи їх повернуто назад.
Туди ж і лицемірство їх убуде,
розквітне красно Гетсиманський сад.

Хай звеселяться люди і радіють,
що люблять чи шукають ще тебе,
бо про душі спасіння щиро мріють
і славлять Бога завжди, не себе.

Жебрак я, Боже, бідний і убогий,
про допомогу все тебе молю.
За віри брак карай не дуже строго,
вона мені – як скрипка скрипалю.

                   І
Немає на сайті
великої теми.
Тому я писати-
му міні-поему.

Готові програми,
ідеї і ролі.
А ми і не тями-
ли нашої долі.

Немає надії
на біс і на браво.
Але порадіє-
мо за ноу-хау.

                   ІІ
Гортаю охоче
Інету сторінку.
– Ідеї не хоче-
мо. Маємо жінку.

Попав Казанова
до неї в тенета.
Не хоче замови-
ти щось за поета.

Оплутати чара-
ми кожна готова.
А от за гусара
немає ні слова.

                   ІІІ
Уранці сусіда
урветься до хати.
Увечері їде-
мо долю шукати.

Як дикі древляни
червоної юшки
жадають погани-
ми бути злодюжки.

Ворожка навроче:
не маєте мізок,
а Ігоря хоче-
те – поміж берізок?

Орошені кров’ю
усі перелази.
Ідемо покоя-
ми. Будемо разом.

                   ІV
Але напоїла
хорошого мила
і крилами біли-
ми очі закрила.

У синє повите
її покривало.
А жовто-блакитно-
го не помічала.

Неділя – у Гриця,
у неї – програма.
Оплакує лица-
ря пікова дама.

                                      01.2018

Чума… Прийшла чума у наше місто,
уразила великих і малих.
Колись було у ньому тепло, чисто,
лилася музика, лунав веселий сміх.

Тепер воно немовби опустіло,
а мертву тишу тихо крає дзвін,
нещадно розриває душу, тіло…
В глибини мозку долинає він.

Бреде бездомний в розпачі і тузі,
над ним висить кубічний дивошар…
Куди поділись дім, робота, друзі?
Ні, не безхатько він, уже – клошар!

Чума вражає, пустку в душах сіє,
занурює усе у небуття…
Нас покидають заповітні мрії –
лишається ілюзія життя!

Немов тая качка – чорнуха
Над хвилею човен пливе.
А вітер доносить до вуха
Як буря здалека реве.

Туман над рікою парує
Немов сотворіння живе.
Й вода життєдайна вирує,
Коріння під скелями рве.

І смутку у серці багато,
Й думки у рибалки сумні.
Не варто, нема що гадати
До берега вспіє чи ні.

Бо здіймуться хвилі мов стіни,
А човен у бездну впаде.
І лиш передзвоном подвійним
Над Лаврою дзвін загуде.

До Бога рибалка благає,
Бо дуже не добрий то знак.
Що чорне вороння кружляє
І не вгомониться ніяк.

Київ
2017р.

Малювала рука
Мною пройдений шлях,
А спітніле чоло
Говорило: це крах!
Ці знебарвлені дні,
Цей змарнований час.
Ой непросто душі,
Геть усе негаразд.

Аномальне тепло,
Дискомфорти і стрес.
Де твоя білизна,
Новоявлений пес ?
Не побілений сад,
Не устелений лан,
Не засніжений день,
Понівечений стан.

Світла радість Різдва.
Оминула мій дім.
Мабуть, це такий рік,
Забарився зі всім.
І втомилась рука,
І завмерло перо.
Сірий день, мокра ніч,
Розмальоване скло.

08.01.18

 
її імення корабель
прекрасний з боделєра
у штормі цім

& нерозпродані квитки
о так була прем’єра
самі митці

та хтось додому завезе
як повезе & над усе
черговий дрінк

хардкорові споживачі
хотіли би інтригу
&  екстрім  
  інтим




 

Змахнув день стомлений крильми,
Я знову сам, я знову сам -
В обіймах теплої зими,
Підвладний тільки небесам.

Вони – у сутінках усі,
Ген простелився хмарний дим.
Все світле у небес красі
Він виссав подихом одним.

Та боротьбі цій завдяки
В імлі зродилися умить
Вогнів чарівні світлячки,
Щоб вечір ніжністю умить.

І знову світ степлів добром
І заяснів, і аж воскрес.
І лівий берег над Дніпром –
Як віддзеркалення небес.

30.12.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

Завітало щастя у альков.
Воскресаю! Я ж - поет, не цинік!
Думав - це божественна любов,
Придивився - між ногами цінник.

На очиці зсунулась чалма,
Став перед красою на коліна.
Закохався, розуму нема,
Бурмочу: -Вродливице! Богине!

Одягни подружні ланцюги!
Геть минуле! Нумо далі разом!
Буде лад, колиска, пироги.-
А вона: - Мені пора на трасу.

Уподобую чоловіків,
Ти за рік у мене вже трьохсотий.
Відкривай на портмоне замки,
Втішимо Венеру та Ерота.

Я - кохання чистого раба,
Натираю простирадлом копчик.
Вчора уподобала попа,
А тебе сьогодні, милий хлопчик.

Ти не проти? Бачу, бухне плоть,
За купюру подарую ласку.
Всіх любить заповідав Господь,
Зачекай, зніму лише запаску...

Хвойду одягаю в негліже,
Завтра освятити варто хижку.
Ти - не щастя, а конфуз, туше.
Прощавай. Читати буду книжку.

08.01.2017р.

Сумно
коли капітан навігував з вітром не заодно
склавши вітрила вітрильник пішов на дно
коли музикант ненароком порвав струну
надсадно вібрує дека шторм віддає луну

Все одно
нехай в океані буде холодно й голодно
єством своїм огорну капітана лагідно
скерую потік Гольфстріму до нас в западину
в розколі магмою засмажу гідру-гадину

Вип’ємо
солону воду обернену на п’янке вино
сади коралів постелимо мов м’яке руно
стихія тиском задемпферить луни пелену
я натягну на скрипку свою нову струну

Елізіум
плани фортуни на залишок днів зірвано
симфонію духу нехай і на дні зіграно
має скрипаль чи капітан німфу віддану
дав океан йому в подарунок підданку

відмірює доля нитку твого клубка
нещадно згортає простір її рука
намотує час на лікоть їй все одно
чи знято вже до фіналу твоє кіно

напевне вона б хотіла щоб швидше ти
пройшов всі свої шляхи і її пости
щоб титри вказали врешті ім'я і роль
а той хто на переправі спитав пароль

і ставлення до людини її легке
тканину життя встеляє шиття тонке
проте твоя роль у стрічці його одна
майстерно лягає золотом в'язь складна

а поруч нитки строкаті на полотні
утворюють візерунки прості й чудні
та підуть навіки голки у небуття
оцінять тоді нащадки все це шиття

Любо жити зайчику
У лісі й на лузі –
Куди тільки не піди –
Повнісінько друзів.
Та як зайчик не хотів -
Не мав друзів між хортів.
От і зараз, як на гріх,
Гавкіт чуть неподалік.
Тіка зайчик навмання.
Першим бачить він коня:
«Поможи, друже, в біді!..»
«Якби завтра...От тоді...»
Кинувсь зайчик до вола:
«Я б радий, та, бач, діла...»
А хорти все ближче й ближче.
Побіжу до цапа швидше:
«Ні, голубчику, не зможу.
Сам, як ти, тремчу од дрожі».
Віслюка й свиню просив –
Тільки вибився із сил.
А як бігти вже не зміг,
Пірнув зайчик в сіна стіг.

P.S.
Де багацько друзів, там друга нема.

В печалі день Господь тебе почує
і Бога Якового ймення захистить.
З Святилища, з Сіону, примандрує
жадана допомога й підкріпить.

Згадавши всі твої дари і жертви,
Він по твоєму серцю дасть тобі
і намірам твоїм не дасть померти,
задумане не втоне у журбі.

Нам радість принесе твоє спасіння
і в ім’я Бога ми піднімем стяг.
Спасіння Боже, як і воскресіння,
тобі найвищий дар з духовних благ.

Помазанця свого Господь спасає,
йому допомагає Він з Небес.
Його десниця й інших надихає
і робить все, щоб лід зневіри скрес.

Хвалитись іншим розкішшю не гоже
чи родовитістю минулих поколінь.
Ми ж хвалимо в подяці ім’я Боже,
вся слава Богу, лиш Йому! Амінь!

08.01.2018

Звеселіє Зима. Захмеліє Зима. Захурделиться…
Снігом білим лапатим під ноги рипуче простелиться.
Зазирне до печі, напече калачі в сирі-ма́сельці…
Діва Сина свого між бидля покладе в теплі ясельці…
Наздоров’, Колядо, приступися старими поконами,
Запали невгасиму свічу під святими іконами.
Хай тупцює у хаті Коза - жито множиться…
Хай наш рід-родовід все росте-вироста… не тривожиться!
Застеляйте столи́ та наповнюйте кубки мед-винами -
Це ж бо в хату прийдуть гості з дальніх доріг та з новинами:
Діва Сина Христа привела в білий світ - тьма розсіється!
…Від воріт до воріт коляда загляда, снігом віється…
Кине батько кутю ген високо, під небо, під сволоки…
Геть із хати ідіть-пропадіть, щезніть мороки…
На дай Боже, співаймо сьогодні хвалу Світлу Денному –
За родинним столом та все купно, гуртом – Нарожденному!

(Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017-2018)

Святочно дзвони видихнули з себе
Мелодію, що сколихнула небо
І полилась величним благовістом
У світанковій тиші понад містом.
Вона впивалась тишею дзвінкою,
А та відповідала їй луною,
І місто прокидалося у лоні
дзвінкої тиші й мелодійних дзвонів...

Маріє, йди, яскиня ще не близько,
а люд глухий, не пустить на поріг.
ще мітить Бог Ісусові колиску
межи ягнят, у бідному дворі.
ще Вифлеємська зіронька не світить,
ще прикра темінь вкутала зірки
і Три Царі також блукають світом
чекають днесь Господньої руки.
і буде так, як у святочній пісні:
«Осанна в вишніх…дякую за все…».
Маріє, йди… помолимося грішні
за те Дитя, що світові несеш…

Діла сильніші за слова –
Це істина непереборна.
Паскудство чистим не бува,
І чорне зостається чорним.

І хто б там що не говорив
В ім'я високої ідеї –
Фальш проступає поміж слів,
Брехня лишається брехнею.

злетить паперове пелюстя
снігами зима замете
цілунком як птахом торкнуся
цвіло одлетіло
проте
печалі прогіркла докука
змаліє зотліє в снігах
печалі затаєна мука
доспіє мольбою в губах
стріпнеться гарячим осердям
жагою в життя поведе

шукаємо вічної тверді?
в стеблі? опелюсті?
проте…

 
& риби понад містом
у лазуровій млі
сумлінний хай не звісно
китайський хлопчик лі

розгорнуті обгортки
to be & not to be
оркестрик~ хоп свінґовий

тобі авжеж тобі


 .≈~


вона покохала поета, поет не любив
коли його люблять, а надто настійно кохають
поет уживав собі пиво та бавив котів
хотів що курив, носив жовтосіру куфайку

вони не стрічались в метрі о годині пік
вони не здибались на каві таке теж буває
& не для них ремісник лаваші пік
& не для них дзвеніли багряні трамваї

не їм підбирала квіти одна з продавчинь
не стежила з вічка сусідка страшніш гріха
та для неї на світі цілому був тільки він
хоча поет не любив оце більш, ніж кохав


 .≈~


якби...
я малював би мідь
в устах пекельних
небоспомин
як полум’я яріє & іскрить
спадає
щоб ввійти в зеніт
уповні

з ланів cкликати
обіцяти їм
що знову стомлені
& тихі ~

утіхи збляклі
хмарний оксамит
на сонцезахід
за криваві
стріхи




 

З тобою познайомились
На виставці Далі
Здавалося: це доля,
А сталося - граблі.

Я думала кохання,
Поперла мені масть.
А ти собі подумав:
Ця дасть.

Я думала почати
Культурний діалог,
А вирвалось незграбне:
Ви, певно, козерог?

Питала ніби чітко:
«Це туш чи акварель?»
А відповів ти: «Кріхітко,
До тебе чи в готель?»

Я в мріях готувала сукенку
До вінця...
Що, не чекав ти, конику
Такого от кінця?

І вже була готова
Сказати тобі:«Так!»
А потім запідозрила:
А раптом ти мудак?

Сказала: «До побачення!
Далі - це повний сюр!»
А ти сказав: «Не бачив я
Таких незграбних дур!»

***
по лініях долі пройдеш углиб
далі
не буде болю
більше
не буде тьми
вдарить світло на мить
запаливши життя
віку нового
дощ упаде рясно
але не згасить
вогню
світлом ітимеш
вглиб
світу нового

P. S.
і ніяких беркиць
киць))

07-08. 01.2018

1

А Єва ждала чоловіка -
так неприховано, яскраво...
Навколо крези, недоріки,
самотні подруги лукаві.

Міняла зачіски, маршрути.
Повніла, худла, борщ варила...
Її б задовольнило брутто,
аби щоднини чути "мила".

Дорога, пазли... Чай на таці.
Робота, звіти... зимні ночі.
Посеред стресів, медитацій
достигла, звабна щастя хоче.

І хто б їй видав сім рецептів,
Що в чай буденності улити...
Менжують цілями адепти,
а мачо цмулять оковиту.

2

Ласо накинуте на вітер.
Зальотний жевжик - для екстазу.
Ріж авокадо... в нього діти...
Ковтне омлет... прощальну фразу...

Порозсипає попіл... цукор -
та й наречеться перехожим.
Кота розчісуй легкоруко,
Хай муркотить... і гріє ложе.

У ляльки вуду рвана рана.
Торік принадила Івана.
Адами десь... на заробітках.
Це вже не вірш, а так... примітка.

.....
2018

На сході віє буревій,
Не видно Господа у висях.
Чорти із люду топлять лій,
Та попри все - Христос родився!

Сирий, незатишний окоп
(такого не було у Трої).
Стріляти треба точно в лоб,
Спаситель заряджа набої.

Не вистигає автомат,
Шепочуть губи "Ворог, здохни!".
За плащаницю - маскхалат:
Це - "передок", мій хрест голгофний.

Бриніла куля як оса,
Встромила в скроню жало нагло...
І друг заснув, не воскреса,
І порохом кутя пропахла.

А завтра випаде сніжок
І вибілить руді патьоки.
Рука вганя у паз ріжок:
Христос родився! Мир і спокій...

07.01.2018р.

Слово твоє нічого не варте
Покошені трави, спустошено борть
Ніч із шатра виходить на варту
Зліва на право розхитує борт…
…Бороздить океани
Кораблик
На одній із прилеглих
Запруд
На бережку з вудкою равлик
Може і нам
Затриматись тут?..
Острів як острів
Без папуасів
Ні олігархів, ані корид…
Тільки одна стежина на трасу
До Голлівуду через Мадрид…
07-01-2018
Борть — найпростіший вулик…
гніздо бджіл у лісі, яке мало свого господаря

Усе ще обираємо дорогу,
якою чумакуємо до зір.
Але усі ми ідемо не в ногу.
Іде у ногу лише командир.

Йому усе невидиме відоме.
Історія доказує таке,
що хай у нього і не всі удома,
а виведе на тлусте і м’яке.

Крокує піонерія Союзу.
Намилює на шию мотузок.
У діда й баби опадає пузо.
До лісу утікає колобок.

– І як воно ся отаке-о стало? –
випитує у Чахлика Яга, –
ані яйця немає, ані сала
і на базарі – кістяна нога.

А я, таки, що не кажи, а пані!
Тоді Кощій і каже їй на це:
– усе моє на острові Буяні –
і зая, й сойка, і яйце-райце...

Але мовчить, яка йому морока
що на Буяні крадене ще є
і сховане далеко – не своє...
Яка то серцю невимовна мука!
Вже й тятива натягнута на лука,
і самопал осічки не дає.
І зая перекинеться на сойку,
а та знесе яйце, а в ньому голку,
яка і невмирущого уб'є.

                                      07.01.2018

Промовчи Європо , промовчи
У твоєму ж домі нині спокій
Сонце , тиша , мирна далечінь ...
І не ллється кров рікою ,
ПОКИ....

-------------------------

Не здіймає вітер в височінь ,
Іскри на подвір'ях-попелищах
Промовчи Європо промовчи ,
Кажуть , свій кожух до тіла ближчий !!!

-----------------------

Не тривожить біль чужих скорбот ,
Не лякає грім за небокраєм ,
Твій байдужий , приспаний народ
Як колись змовчить і зачекає......


P.S Сунуть хмари , у розкішний дім
Прийде ворог , принесе руїну
І тоді у розпачі своїм ,
У вогні , згадаєш Україну ......


Олександр Квітень
6 січня 2018 року
зона АТО

Стосунки ці нагадують хмаринку
Заручницю у настрої вітрів
Хмаринка конденсується в краплинку
Віршованих чуттєво-ніжних слів

Між нами кілометри вод і тверді
Далеко ти, але в той час в мені
Є простір, де ми голі та відверті
Нам добре там, бо ми завжди одні

Існує у душі моїй чарунка
Вона для тебе, в ній хазяїн ти
Наврочила її любов-чаклунка
Відкрила таємницю, як зайти

Живемо в ній немов у чашці Петрі
Плекаємо стосунки потайні
Ніхто не бачить ці душевні нетрі
А, дійсно, є вони? Чи може ні?!

Віншує АНГЕЛИК*:

Я маленьке Янголятко –
Маю Зірку і Крильцятка…
Чи щасливі тут малятка,
що ростуть, як янголятка!

Порадійте разом з нами –
вже Ісусик біля мами
простягає рученята…
Дай вам, Боже, гарні свята!

Віншує ПАСТУШЕЧКА:

Я маленька Пастушечка,
В мене хлібця цілушечка.
Я собі не гордую,
лем овець нагодую.

А овечка: «бир» та «бир» --
пошли, Боже, хліб та сир,
щоб в коморі і на дворі…

Будьте з празничком здорові!


Віншує КОЛЯДНИЧКА:

А я дівчинка – Устинка,
колядничка – веселинка,
б’ю у хаті Вам чолом,
Вас вітаю із Різдвом!

Віншує КОЗА:

А я кізонька вперта –
кожушина затерта,
вам товчуся в комірку –
нате зернятка мірку,
аби малисьте в хаті
паляниці багаті…
На столи, на дубові –
Будьте ситі й здорові!

Віншує ЧОРТИК АНТИПКО:

Я Антипко, я нечем,
вас вітаю рогачем!
А, чень, ви – нечемні діти –
в пеклі будете горіти…
Так Ангелик в царстві Божім
повелів колись згори:
ти, Антипко, дбай, небоже –
все,що гоже, Бог примноже,
що негоже – Чорт бери!

Віншує ЖИДІВОЧКА:

А я собі жидівочка,
як солодка медівочка…
А ви, люде, пильнуйте,
щедро гроші марнуйте:
на печені та ковбаси,
на заморські ананаси,
на вареники,галушки,
макаґіґі і пампушки –
а як станете при тілі,
хай щастить при кожнім ділі!

Христос ся рождає – ай вай,вай,ває…

Віншує ЦИГАНСЬКА ПАРА:

Циган, циган, циганіца,
добра з медом паляніца!
Добре жити-поживати,
золотії гори мати:
у пивничках – щоби лилось,
у комірцях – щоб копилось,
а у хаті, день по святі,
станьте щедрі і багаті,
не журливі, не злобливі –
а веселі, а красиві!

Гоп, каблуки-черевики…
Гоп, цицики-вициндрики!


Віншує ВЕРТЕПНИЙ ХОР:

Ми з колядою під ваші стріхи
несемо звістку щастя і втіхи.
Діва-Невіста в яслах на сіні
люлю вмостила Божій Дитині.
Пастир убогий горне ягнятко –
люляй та й люляй Боже Дитятко.
Ангел небесний в дудочку грає –
на Україні Христос ся рождає!


(З дитячої книжечки "Старі слова різдвяного вертепу"._ Львів:Сполом,2013,2014.

(за Семеном Дійовичем та іншими галицькими пастирками).

І ПАСТУХ: Добрий вечір вашій хаті,
ми прийшли вам розказати
про чудесную новину...

ІІ ПАСТУХ: ...про небесную дитину.

ІІІ ПАСТУХ: Розкажіть,як ви там були,
що ви бачили,що чули?

І ПАСТУХ: Ми вночі при стаді спали
і не чули і не знали,
що коїться в небесах
і в тих земних сторонах.

ІІ ПАСТУХ: Аж тут нагло серед ночі
протираєм сонні очі
і чуємо -- хтось співає,
а на сході -- зірка сяє.

ІІІ ПАСТУХ: Ми почули спів ангелів,
спів великий,спів веселий,
що в вертепі у яскині
Божий Син родився нині.

І ПАСТУХ: І всміхнулась Божа Мати
повна ласки й благодати.

ІІ ПАСТУХ: Було там і три царі,
ген зі Сходу владарі,
поклонилися дитяті...

ТРИ ЦАРІ: Ми прийшли вам розказати,
(хором) що в вертепі у яскині
Божий Син родився нині!

ІІІ ПАСТУХ: Ото я вже в тій хвилині,
йду з дарунком до яскині,
та й усіх буду скликати,
щоб Богові поклін дати.

ТРИ ПАСТУХИ: Хто вклонитись хоче Богу,
(хором) хай збирається в дорогу,
чи то студень, чи зима,
перешкоди нам нема.

ЖИД: Що я бачу, що я чую
щоб у ніч таку страшную
в такий студень мандрувати,
напасти собі шукати.
Чи не краще в хаті сісти,
та й усеньки гарно з’їсти,
те, що Мошко вам приніс,
і поставив перед ніс.

І ПАСТУХ: О ні, Мошку, так не буде!
Не такі вже нині люди,
щоб із Мошком гендель мати,
а про Бога забувати.

ІІ ПАСТУХ: Хто на добре вже рішився,
той із Мошком розлучився.

ІІІ ПАСТУХ: Хто вклонитись хоче Богу,
хай збирається в дорогу.

ЖИД: Ах, такі ви, ну-ну-ну,
Зараз Ірода гукну.
(гукає Ірода).

ІРОД: А…ви тут мені сховались,
Що йому там поклонялись,
Добре,що я тут вас маю,
Зараз смертю покараю.

Гей ви, вої , всіх зв’язати,
у в’язницю заховати.

(ВОЇ схиляються перед ІРОДОМ).

ВЕСЬ ВЕРТЕПНИЙ НАРІД:

Боже,Боже,поможи,
свого лицаря зішли!

АНГЕЛ: Тут я сповню волю Божу
І покривдженим поможу.
ГЕТЬ від них!Це божа справа…

(до Ірода) Ти на них не маєш права!

(Проганяє з хати ІРОДА,ВОЇВ та ЖИДА).

ВСІ ПАСТУХИ: Слава Богу, слава Богу,
Можемо іти в дорогу.

АНГЕЛ: Можете іти свобідно,
І служити Богу гідно.

І ПАСТУХ: Господарі, прощавайте,
В гаразді ви проживайте.
Хай минає вас те лихо,
А біда сидить вже тихо.

ІІ ПАСТУХ: Щоб журби ви вже не мали,
І нестатків не зазнали.
Щоб у всьому вам щастило,
Щоб вам жити було мило.

ІІІ ПАСТУХ: Всім дорослим і маленьким
Зичу бути здоровеньким,
На потіху всій родині –
І на славу УКРАЇНІ!

АНГЕЛ: Прощавайте! Мир цій хаті,
Будьте щасні і багаті.
Майте д о л ю добру, гожу,
Тільки вірте в ласку Божу.
Ласка Божа вас спасе,
Край і нарід піднесе.

ВЕСЬ ВЕРТЕПНИЙ НАРІД:

«СЛАВА БОГУ» --заспіваймо,
У дорогу вирушаймо…
Честь сину Божому,
яко пану нашому,
поклін віддаймо.

(У хаті всі колядують «БОГ ПРЕДВІЧНИЙ»).

З дитячої книжечки "Старі слова різдвяного вертепу".-Львів:Сполом,2013,2014.

Дивитися люблю різдвяні сни –
у них зоря вечірня в небі сяє.
Дарують раю миті нам вони,
де на порозі матінка стрічає.

Де Матір божа разом з немовлям
вдивляється із древньої ікони,
у душу прямо взором промовля:
«Лунають вічно хай різдвяні дзвони!»

Святвечір. Вся родина за столом,
ще доля не взяла невтішну требу.
І марево сніжинок над селом,
і пил зірок, розсипаний по небу…

Життя – театр, а ми лише актори, –
відверто написав колись Шекспір.
І доказів тому існує море,
але змінився з того часу мир…

В комедію перетворилась драма,
а та у фарсі віднайшла свій шик.
Звучать слова ці, ніби епіграма,
що радше схожа у житті на цирк…

Печаль – то стан зболілої душі,
коли вона забула вже про радість.
І біль чужий для неї не рушій,
вона бреде в зажурі мовчки в старість…

Тут лікар час, а краще – тільки праця
до поту, до знемоги, до судом.
В тандемі тім збороти тугу вдасться,
лиш часу плин вперемішку з трудом.

Від втрат не має жоден з нас гарантій,
втрачаєм з часом рідних і близьких.
Нас сила волі ставить на пуанти,
а пам’ять – лиш нагадує про них…

05.01.2018

Volkslied
(Бабуся-пістунка)


На схилі життя, десь так он
(Бозна, скільки ще проживу?)
Дитинства солодкий сон
Приснився мені наяву:

Бабуся-пістунка колише
В колисці мене малого,
Я ж слухаю її лише,
Як й з вчителів потім нікого.

Що ті вчителі? Їм навчати
Азам лиш наук, більш несила,–
Пістунка ж весь світ осягати
Таким, як він є, научила…

Бо казку чарівну в’на мовить,
Наспівує давну співанку
Правда життя в них говорить,-
Я б слухав й тепер і до ранку…

Колиска тихенько скрипить,
Поринув я в сон-забуття,-
А нитка з куделі біжить
Крізь роки мойого життя.

Мов б норна піснь дивну співала,
Де тайна є сокровенна,-
Так слів перших научала
Бабуся, хоча й неписьменна.

22.2.2017 (на день св. Анни)

Ось прийшло і надвечір’я –
Благодаттю огортає.
Із Небесного Верхів’я
Святий вечір наступає.

Християнське гарне свято!
Світле,радісне,багате!
Січень – цифра Божа – СІМ!
Завітає у наш дім!

То ж здоров’я,світла й миру!
Злагоди! Живіть щасливо!
Та додержуйтеся міри,
І щоб Віра була щира!



06.01.2018

Іноси! Всіх вітаю із Різдвом!
Із Ханукою, Божичем, Мавлідом.
Курча жертовне втопчемо гуртом,
На брудершафт вковтнемо оковиту.

Анафеми не проречуть попи,
Імам-хатиби пожаліють фетви.
Казав Іса незрячим "Не убий!",
Хотів добра пророк. А нині - мертвий.

Прекрасна релігійна пастораль!
Та гості пана випхали з порога.
Несе покару злісна муттаваль -
За колодарем - днина Чорнобога.

Не освятив громаду лагідком,
Овиди закіптюжені шальгою.
Скипають гнів, образи, молоко,
І примостився чорт за аналоєм.

Ось-ось настане радість неземна,
Ударять у церквах осанну дзвони.
О, Ягве! О, Христосе! О, Аллах!
Я хочу миру. А летять - ворони.

06.01.2017р.

Святкуємо! І цього доста.
Тремо і варимо кутю,
надіємося після посту
воздати їжі і життю.

На перше інде храм ворожий,
аби покаявся живий,
а на гаряче – не безбожний,
але хороший майстровий.

Не всує теше і пиляє,
а те, що пише – марнота.
За те і хмизу підкидає
свята, буває, простота.

Але журитися не треба.
Ми не одні. Он, у вогні
Георгій їде на коні.
Ясна зоря… Різдвяне небо…
І кожен думає про себе,
що Слово Боже – у мені.

                                      06.01.2018

За очищення влади я теж, і, буває, від цього радію,
Бо крізь марлю і брагу пропустять отих, що служили народу.
І тоді з усіма проковтну позабуту святу ностальгію,
І навчуся дивитися, зможу побачити те, що зісподу.

Все так буде. Можлива поправка: долоні легкі, філігранні
Перекриють мій зір; так надійніше мислити, жити – простіше...
А на мостику дивнім, де сходяться сни і доземні смеркання,
Пробігатимуть коні, щурі, а за ними – осмалені миші.

Як у домі Облонських , змішалося все у притихлому краї.
І пора не святити ножі, а гострити розхитаний розум,
Бо серця – не на часі, у них є оте, що за гріш не вмирає
І завжди непідвладне ярму, озвірінню, прогнозу, психозу.

Помовчати я можу, аби не казали: який розумака…
(Ти мовчиш, я мовчу, всі мовчать – це занадто і без перспективи).
Я учора поліз уперед, а не в пекло, і друзі – немов небораки,
А спіткнувся на корені зла, і навколо – собаки паршиві.

Чи освятимось разом у травах високих, де висохли роси?
Сумніваюсь. Мені дорікають – пізніше не те ще захочу.
Не так чистили владу і душу, невір’я складають у стоси.
І – потіха : вовки за спиною смиренні, мов ягоди вовчі.

Розумні проблем не шукають.
Розумні подалі від них.
А інші – луною у гаї
Чужий запримітили гріх.

І злісне летке правосуддя
Наділо диявольський німб.
У спину ударило груддя --
І камінь дають, а не хліб.

Осліплення, викид енергій.
Кого це і чим потрясе?
Недавно я теж був у черзі
На кпини-огуддя рясне.

Я мусив оскірити зуби,
Щоб вовком не вити в біді.
І навіть у нетрях Ютубу
Заблискало від боротьби.

Побиті, взаємно безумні.
Озвався марнований час,
І стали ми -- образи мумій,
І нас оживити якраз.