пустіть мене у той – далекий світ –
мої прекрасні чудотворні діти…
бабусю-богомолицю устріти
якої ви не бачили… простіть
що не зумів уберегти тепло
у довгі зими нашого нагір’я
усі байки родинного повір’я
я розказав… там раю не було…
там грецька… польська... караїмська кров
із українською влили́сь у ваші вени…
зробилася основою основ
крилата мова… лад її пісенний
пронизує таким серцебиттям
такою тугою возносить душу вгору
такою радістю осяює життя
небесний голос янгольського хору…
співайте, діти… крізь гірку сльозу…
коли німі вуста запрагнуть слова…
вплітайтеся у колос і лозу…
вас вирятує і освятить – Мова…

Вирує світ... Щось змінює народи
Як по суботі гамірний Майдан:
Хто прагне щастя, хто свободи,
А поряд безлад й тисячі оман...

Та ще й війна з "сусідом-братом",
Століття вже такого не було:
Тепер стоїть він супостатом
Життя нас кров'ю розвело...

Сутужно нам і далі буде...
Розруха й злість.. Та плач стоїть..
Борімось браття, ми-ж бо дома:
Як вистоїм, то будем жить!

Старі порядки вже зламали,
А нове ще не проросло:
Трудитись треба, адже знали,
Що "поля за Майданом не було"....
31/7/2015

Отчизну славім! Ще не вмерла:
Є в полі й небі кольори,
Пісні не всі переспівали,
Кобзар ще дивиться згори...

Ми патріоти! Поки є дібрави,
Горілка, сало й пампушки.
Жили, живем і будем жити,
Хоть натерпілись за віки...

Страждань багато! Від моголів,
Князів, царів й секретарів.
Косили війни та голодомори,
В Чорнобилі полин згорів...

Прокинься ненько! Дотерпілась,
Нічого майже не лишилось...
Прибрати треба те лайно,
Що зараз зверху опинилось.

Надіймося! На славу й волю,
Багатство й розум щоб зійшлись.
Трудімося! То краща доля
Нащадкам буде тут колись.
20/11/ 2008

Нема переводу козацькому роду,
Хоч всяких напастей було.
Пережили, стерпіли всі негоди
Та знов нещастя принесло.

Знялася буря. Усе навкруг ламає,
В час змін нам випадає жить.
Імла, а шляху ми не знаєм,
Куди все йде не можем уявить.

На двох – три гетьмани. Руїна,
Роз’єднані вже сотні літ.
Як чайка при дорозі Україна,
По всіх світах наш цвіт.

Колись й ми згинем. Як прадавні гуни,
Ніщо не може вічно існувать.
Усе відходить... Пропадуть й могили,
Хтось інший буде щось тут будувать.

Але допоки нам Господь дав сили,
То треба йти: трудитись і любить,
Дітей плекать та хліб ростити,
В своїм блакитно-жовтім краї жить.
01/02/ 2009

Не буває, щоб хтось ідеальний,
Досконалий мов куля більярдна,
Бо творив нас не Бог, а Природа -
Ми химерна та хтива порода...

Не буває сім'ї без роздраю
Щоб у щасті завжди та покої,
Бо живемо-ж далеко від раю -
Кожна хата з своєю бідою...

Не буває, щоб в місті, в державі
Все у злагоді, мирі та славі:
Розумніший - хто зверху - ворує,
Ну а знизу сірота бунтує...

Не бува, щоб братерські народи -
Всі колись, десь й чомусь воювли...
Кожен хоче собі лиш свободи,
А тому кров чужу проливали...

Все життя у борні проминає,
Не буває гармонії в світі:
Кожна мить щось рождає й ламає,
Тут не рай - на землі маєм жити...
19/9/2017

Першим хитрий Льоня був,
Але термін не відбув.
Небагато він накрав,
Адже мав лиш “те, що мав”.

Другим також Льоня став,
Років з десять царював.
Що будуємо не знав,
Лиш себе не забував…

Далі Вітю обирали,
Але котрого не знали.
Хуліган й бугалтер йшли,
До Майдану довели.

Так у нас бугалтер став
І руками він не крав.
Щось робить теж не старався,
Все на когось зобижався.

Зараз все занепадає,
Знов кого обрать не знаєм:
Юлю, Вітю-хулігана,
Інших з того ж балагана...

Юля вміє розмовляти,
Хоче все поприбирати:
Що собі, що нам лишить,
Неможливо зрозуміть...

Вітя-ж мало розмовляє,
Кулаками лиш махає.
Якби трохи більше знав,
Ефективно б керував...

Хто нам кращий? Що робить?
Як життя своє змінить?
Ми куди іти не знаєм
І за це усі страждаєм.

Щоби чільника обрать,
То мету потрібно мать:
Гетьмани тоді ведуть,
Як усі до цілі йдуть.
9/06/ 2009

Три Льонi керували нами:
Iллiч - герой та ветеран -
Водив кришлатими бровами,
У коммунiзм вiв - на таран.

Макарович був iдеолог,
Вiн навiть в шахи трохи грав
На п'янцi в хащi бiлоруськiй
Для нас державу заснував.

Данилич, бля, у карти грав,
Про ракети ще спiвав -
Будувати щось не вмiв,
Олiгархiв наплодив.

Потiм Вiтi керували
Їх Майданом обирали
Вiтю-зека щоб прогнать
До кровi прийшлось стоять

Що час далi жде не знаю,
Зараз же не уявляю:
До яких пiр оця тля
Керувать в нас буде, бля??
(з росiйської) 10/4/2015

Я стільки часу присвятив брехні –
у пил напевно вистачило б стерти!
Але вона, на жаль гіркий мені,
і далі звідусюди лізе вперто…

Вигадниця така, хоч сядь і плач,
личин її ніза́що не злічити,
а прудконога – носиться ускач
і силується цноті всіх учити!

Найповново́дніший із ви́гадок потік
останнім часом – зазвичай реклама.
Утрачено тим побрехенькам лік,
то як офшорам матінка-Панама…

За нею суне обіцянок сонм
чиновників, діля́г і депутатів.
Огидним уявляється те сном,
не полічити підлості трактатів…

Включають до любовного меню
усе частіше ті інгредієнти.
Велика є підозра на брехню –
як чуєш, що кохатиме до смерти!.

Що ракова пухлина організм,
олжа́ суспільство нині підкорила –
страшніше лише правовий садизм.
Вона найкращим підтинає крила!

Нікого і ні в чому не виню,
я просто щиро не люблю брехню!

Позаду тінь. Вона – не та…
Ти стиснув золото у жмені.
Але босота, біднота
Поцілять зором у кишеню.

Для багатьох це – прецедент,
Утаємниченості зброя.
Аж ось іде кореспондент –
Тебе опише, як героя.

По тому – спробуй доведи,
Що маєш іншу, власну, правду.
Сидиш у тіні лободи.
І знову схожий на принаду.

Между слов и между чисел,
Между солнцем и дождём,
Мокрый весь, касаясь высей,
Ангел мой скрипит крылом...

Тяжка хода. Од смутку - сиво.
Хай небезпека даленіє...
"Ще потерпи, Пречиста Діво.
Сьогодні світ весь при надії".

- Отут і будем ночувати...

...Зоря розчулено заблима.
Озветься криком Немовляти
Блаженна Тайна за дверима.

Сніжком до ранку все притрусить:
Сліди, узбіч краї парчеві.

...Новонароджений Ісусик
У сні всміхається Отцеві.

23.12.2017

Ця зима, крихка і полохлива,
натривожить, назсипає дива,
подмухами обрії розпише,
подмухами, помислами…
Тиша...
Ця зима, легка й така ж вродлива,
як і ти…
Ці очі, погляд, сниво…
Одійде картинно і сніжинно,
а мені…
Мені воно причинно…
наче душу знов заворожило
доторками, пальчиками, дивом,
маревом гостинного кохання.

Сніг оцей, хвилинно-візуальний,
що його домислити несила…
Чи було? Намріялося? Снила?

ВЕЛИКА ГОДИНА

Велика година – нескорених мить!
На Поступу крилах зліта́ нова Днина,
У гарті розвою німіє блакить
І спалахом голосу рве вись Дитина,
Аби неофітів збудити й зродить
Міць Духу у зрив. Упа́де зернина,
Що з темені сяйво із Знань заіскрить
Промінням світанку часів і Людина
Зоре́ю природу Буття осінить.
Із Думки і Чину воскресне Нови́на
Й епоха Героїв й Творців засурмить:
Зача́лася в світі новітня Родина!

Павло Гай-Нижник
23 грудня 2017 р.

Ти тихе небо над полями коло дому,
Самотня стежка коло древньоі верби.
Тебе шукаю, наче щастя, наче втому,
У втомі тій відраду серцю від журби.

В очах людей, вечірніх вікнах, у смерканні,
У мерехтінні вогника в руках.
Тебе шукаю навіть у чеканні,
Між кроком серця, у зітханні на вустах.

Ти подих птаха, ти промінчик полудневий.
Скажи, прошепочи своє ім'я.
Моя весна, мій дощик березневий,
Моя надія і любов моя.

1
Повзуча мімікрія - мов чума.
Правдивець ухилився, хитре око...
"Будь як усі..." - нарадила кума.
Накинута дірява поволока.

Вбивай, живи...
...тіп-топ... тіп-топ... тік -так...
За тебе думав пан, йому видніше...
Тікає непоступливий свояк.
А ти перефарбовуй форт і нішу.

Розвалений старий ілюзіон.
Екран кіптявий, цербери далеко.
Сприймай війну за лячний напівсон.
Ще цівка Часу б'є в модерні глеки.

Наобіцяли щасне відплиття.
Погоничі штовхають на платформи
Під наративне "забувай... затям...".
І безголосся не хвороба - норма.

2
Спиняв навалу пращур... печі клав...
Печаль висока, спечно, голубаво.
І ні ковчега в полі, ні весла...
Маріє Пресвята, спаси нас... аве...

3
Непопулярно думати, авжеж.
У натовпі формується ідея.
Виводять шавок, левів на манеж...
Жорстоко мстяться кинуті медеї.

Танечниці обходять черепи.
Баляси... безголів'я... дим... афіші...
Баласти-пересвідчення топи,
Метання дисків споглядай із ніші.

..........
2017

В білій тузі земелька остила,
Сіра позолота річку вкрила.
Закружляла біла пані в танці,
Вже немає більше осінь шансів.

Все довкола стихло непорушно,
Бо холодна красота бездушна.
Так без сонця сумно в ріднім краю,
Що без жалю туга серце крає.

Парище
2017р.

Погомонімо про високе,
Є відповідний антураж:
Подушка підпирає бока,
Елегія, нірвана, блаж.

В трюмо одсвічує менора,
Стіну вкриває гобелен.
На столику відкрита Тора,
А в телевізорі "Кармен".

Злетілись музи до оселі,
Стило засовують до жмень:
Година тихої вечері
Й пустопорожніх одкровень.

Засутеніло. Нині грудень.
Одне лише пече й гойда:
Співати більше я не буду -
Мовчить Орфеєва дуда.

Можливо, був і недоріка,
І музику не ту учив.
Чи нефотогенічна пика
Відлякувала слухачів.

У Полігамії в опалі,
Евтерпа каже "Селяві!".
Пегас підсовує скрижалі
Аби писав новий завіт.

Прощебетала доля "Годі!",
Прогнала з міста у село.
Сьогодні, кажуть, дуже в моді
Тримати у руках перо.

Атланти підпирають стелю,
А я творю, ввійшов у раж.
Жона вигукує з постелі:
- Іди, картопельки насмаж!

23.12.2017р.

Шила мати доні нову льолю,
Вишивала мати доні долю.
Клала полотенце на долоню,
Шепотіли губи доню, доню.

Шепотіли губи знову й знову,
Вишивала квітку калинову.
А калина білим цвітом квітла,
Що би доля доні була світла.

Матінка над льолею хилилась,
Матінка над льолею молилась.
Шепотіли губи без зупинку,
А з очей котилася сльозинка.

Вишивала мати думу тихо,
Щоби обходило доню лихо.
Вишивала мати в небі зорі,
Вишивала мати квіти в полі.

Поцілунки на сорочку лляла,
Льолю до серденька притуляла.
Шила мати доні нову льолю,
Шепотіли губи доню, доню.

Парище
2017р.

Шануймо суржик! Рідна мова,
Колись ми з нею виростали -
Хоча вона й не гонорова,
Але ж ми іншої не мали.

Батьки сучасного хотіли,
Та знань у них не вистачало,
То й говорили як уміли -
Адже коріння їх тримало.

Нащадки суржик не сприймають
Щось кострубате, без традицій.
Вони вже й інші мови знають -
Старе ж дідам хай залишиться...

Нас зараз кращого навчають,
Та нашу сутність не змінити:
Усі дитинство пам'ятають -
То й будем "ШО" ми говорити!
16/1/2017

Так, рукописи не горять!
У морі паперовому зникають...
Розтануть там і вірш, і фоліант,
Найкращі сторінки там пропадають.

Бувальщини з сідої давнини
Людей сьогодні не вражають,
Хоч кожну мить, все навкруги,
Талмуди стародавні визначають.

Пишіть! Хоча ніхто і не читає,
Ніщо без сліду тут не пропаде:
Майбутнє із рядків тих виникає,
Які давно вже невідомо де...

Шукайте! Бо нічого ж не зникає:
Відкрили ви - колись оте знайдуть.
Усе нове застосування має,
Iнакше якось лиш назвуть...

Творіть! Та не втрачайте віри,
Бо рукописи ж не горять!
Слова, ідеї зникнуть десь у вирі,
А є лише Знання суцільний ряд ...
(з російської) 10/12/2017

Вбивці мої іще хропуть,
коли удосвіта іду я на роботу,
ще за підкладкою їхніх піджаків
ножі наточені до смерті причаїлись.
Ще без шахідів, що в напівдрімоті
дівчаток обіймають на тім світі,
пристрої до вибуху не підключено.
Ще руки підлітків розкидано на подушках,
а не стискають ненависно каміння,
з рогатки в голову не цілять...
...Не сплять лиш ті, хто чвари безнастану сіє,
від імені Аллаха смерть благословляє.
...Не сплять і ті молодики,хто захища мене,
коли рожевий ранок переходить в днину,
хто мир оберіга в Єрусалимі.

Солодкий щем осяяв душу
І стрепенулись крила вій...
Невже повік любити мушу
Суворо-грізний погляд твій,

Сухі уста мовчазно-вперті,
Скупі на слово й похвалу...
І серце... глибоко-відверте...
Саме такого я люблю.

Хай падає правда як ніж гільйотини,
Хай істини золото крапле з пера.
Кохання - це праця. Щодня, щогодини.
Віршоване щастя - це нонсенс, мара.

Слова водоспадами ллються в сувої,
Болотяну мавку рисує маляр.
Кохання - це бій. Ти - фортеця, я - воїн.
Зривається прапор - м'який пеньюар.

На сцені актори, паяци, артисти,
Ромео й джульєтти - за гріш балаган.
Кохання - дует. Тільки два вокалісти.
Нуртує в глибинах чуттів океан.

У темінь крокує змаліла амеба,
Голодна повія шепоче:- Плати!
Кохання - довіра. Боятись не треба:
Пощербиться зрада об честі щити.

р.s:
І карії очі, і чорнії брови -
Це кара Господня, жахи, КеГеБе.
Ребро із грудини поцупив Єгова,
А нині це жінка. Під боком сопе.

21.12.2017р.

Придумала Мама донькам імена:
Ось Літо і Осінь, Зима і Весна!

Настане Весна - зеленіють ліси,
Пташині усюди дзвенять голоси.

А Літо прийде - все під сонцем цвіте,
І ягідка спіла до ротика йде.

Нам щедрая Осінь приносить плоди,
Дарують врожай і поля, і сади.

Зима застеляє снігами поля.
Зимою дрімає і Мати-Земля!

Зі дитячої музичної книжечки „В лапку джміль бере смичок”. – Львів:Ліга-Прес,2008.

Настав нарешті справжній новий рік
і знову на додаток день пішов.
У давнину було так, з віку в вік.
Саме сьогодні Новий рік прийшов!

Сонцестояння зимнє – древнє свято,
сьогодні найкоротший року день.
Хай щастя наповняє вашу хату,
дарує радість і вінок пісень.

Колядки хай сьогодні вас вітають,
добробут стане міцно на поріг.
Пшеницею і житом засівають,
щоб виріс щедрий і смачний пиріг!

Історію нам треба пригадати,
коріння предків наших, трударів,
яку розповідали мама й тато,
і Новий рік стрічати на зорі!

Прийміть від серця щирі привітання
у день зимового сонцестояння!

Закам’яніли порухи душі,
Віддаленілих днів не повернути,
Ти перейшла. Лишилися вірші,
Яких могло ніколи і не бути.

Твій шал в мені уже перегорів,
Перепаливши душу аж до краю...
Вогонь погас, та жар не перетлів.
Пече мене … і досі зігріває.

Понад полем, понад полем – гаєм,
Полетіла думка в даль безкраю,
Лиш тихесенько торкнулася крилом
До хмарини що біліє над селом.

Угорі між хмарами і небом
Знаєш, світ малий мені без тебе.
За тією хмаркою – завією
Вслід летить душа моя замріяна.

Ти несеш для мене мрії нові,
Там де ти горять вогні кленові.
Там де ти земля палає барвами,
А без тебе мрії стануть марними.

Ти душі необяснима сила,
Ти несеш для мого серця крила.
Здалини всміхнись мені кохана.
Світ з тобою - квіточка весняна,


Парище.
2017р.

До Суду Страшного
від осуду –
мінус-плюс…

– Люблю Тебе так,
милий Господи,
аж боюсь
образити, вразити, зрадити,
відректись…

– Ще півень запіє три рази.
Ти
помолись…

21.12.2017

Кохана каже: - Дряпай про любов,
І оминай важкі, гнітючі теми.
Народ бажає єв і казанов,
Альковів, мусі-пусів і гаремів.

Аби по сторінках текла сльоза
І в космос долітав сердечний гуркіт.
Щоб тицяла молодка гарбуза
І читачі заламували руки.

Таких поез довкола сотні скирт,
Зліпилися в один глевкий вареник.
А в мене, що не вірш - то лабіринт:
Сиди і думай, що сказав письменник.

Рука малює злющого слона,
Могутня бивня настромля кокоса,
Та на коліна всілася жона,
Цицьками настовбурчилася в носа.

Не думав, що вигинистий задок
Цікавитиме у моєму віці.
А на папір уже стрибнув рядок:
Гаразд, шановні, напишу про циці.

21.12.2017р.

А на долині пасуться корови,
Водицю з маленької річечки п"ють,
А значить село виживає потроху,
Тут люди працюють, кохають, живуть.

Та долі єднають, народжують діток,
Вирощують хліб та плекають сади.
Бо тут навіть сонце яскравіше світить,
Всміхається місяць з-за хмар молодий.

Повітря тут свіже, настояне влітку
На травах цілющих.Ти тільки вдихни -
Погане забудеться все на хвилинку,
Немов би потрапив у рай неземний.

Тут айстри та мальви квітують на грядках
І сяють зірками ще на рушниках,
В селі ж є хати, що усі в вишиванках,
Хвала господиням, їх вмілим рукам.

Бо бережуть тут традиції давні,
Примножують славу дідів та батьків,
Передають все надбання нащадкам.
Живи ж бо, село ти во віки віків!

2017 р.

Іще один спливає рік,
мелькнув на горизонті фініш.
Розчаруванням втратив лік
і ти нічому вже не віриш?
Черговий утікає рік…

Куди летить він, рік старий?
Туди, де жде нас вічний спокій,
над кладовищем наших мрій
де сум клубочиться глибокий?
Чом так спішить цей рік старий?..

Що нас чекає в році новім?
Відсутність плану і мети
та пустота в своїй основі,
а ще – палаючі мости?
Ми що, на іншім боці знову?!.

І скільки буде ще тих рік,
тих переправ і тих майданів?
Ми вийдемо колись на пік
чи так і втонемо в обмані?
На що Всевишній нас прирік?..

21.12.2017

 
 #st.antonymus
 
Був неспритним таким & лишився
анічого не маючи проти
хай іззовні як лох чи шістка
у чуттях безперечний джокер
на жнивах де циганки й намиста
а поети віршують долю
 
з очевидного змісту чи звістки в
кольори & відтінки болю
ще стрічаючи одновірців
хто не спився ані збожеволів
потикався від міста до міста
розбиваючи душу поволі
 
& тривали зірки пломенисті
розповиті вечірньою млою
над нетребним усім особистим
не нав’язуючись із любов’ю
 
 
 
 #зміс
 
міст через річку хоч її нема
не аналогія у жоднім разі притча
ніяк не розпач ані відчай
у чим різниця пíтьма чи пітьмá
 
сурма зими сурдинніше & зліше
відлуння від імен поховані в снива
найменша з милостей бува
когось врятує не питай навіщо
 
сурмить крізь їхній жах & їх тіла
стосунки анічим не сенсаційні
крізь мрії грішні вірші депресивніш
чиє собаче ~ діло тлін ~ дотла
 
банальщина брутальна зокрема
поля що поглинають кладовища
сніги у місті ніби як мости що
через річки хоча їх і нема
 
 
 
 #фронтир
 
наркотична брехня
& терор
будь пильним
утримуй місце
допоки все тихо
забезпечуй комфорт
хоч би як
об’єктивність відстань
 
шторми незабаром
& комільфо
блискавиці
в їхніх зіницях
 
якщо ти впадеш
не дізна ніхто
ніхто ж
не вернеться звідси
 
 
 
 #bonafidæ
 
діалектика ти & я
між сувоями суми сумарум
міцно скручена що сигари
не розітнути ніяк
 
призабуті чуття гулянь
від нагальних трагікомедій
у безхмарно червневий едем
& аліса полює кроля
 
гонорові хоч інь хоч ян
циркулюють окресленим колом
часом цирк наслідує горор
& праві усі як не глянь
 
десь-відставлений маніяк
зійшовши на доброчинність
святкуватиме уродини &
пишатиметься сім’я
 
 
 
 
 
 
 
 

бо і сміх і гріх
бо метро везе усіх:
і метросексуалів
і всіх інших сексуалів
і навіть асексуалів
і всі стоять у час пік
і притулившись один до одного
і думки переплелися
і дотики що не матимуть розвитку
і таємниці що не будуть розгадані
і ніхто не читає в метро
і потяг не має кінцевої зупинки…
бо ніхто не знає куди їде…
бо так хороше – просто притулившись…

Попід гору, через гай
йде зимовий Миколай.
Поряд ангели кружляють
і пісень дзвінких співають.

Через річку, білим полем
йде до нас Святий Микола!
Роздає він привітання
та виконує бажання.

І великим, і малятам –
всім, хто слухав маму з татом.
Всім, хто в школі добре вчився,
наполегливо трудився.

Говорив хто правду людям,
чемно вів себе повсюди.
Хто пташину пригощав
і малечу захищав!

А для цього є причина –
міх дарунків за плечима.
По країні, з краю в край,
йде зимовий Миколай!

Сплелося все в тобі: турбота,
любов і радість, і краса.
І усміх, з присмаком скорботи,
і сліз уранішня роса.

Вирують пристрасті, бажання
в тобі, як гейзер… Ні – вулкан!
І на майбутнє сподівання,
а ще в тобі живе… обман.

Ну, як без нього в цьому світі?
Без лицедійства і нуди́.
Пізнання ябко1 і на світлі
уже дає рясні плоди!

Твоє жіноче лицемірство –
то просто вищий пілотаж:
фіглярство, інколи блюзнірство,
що часто переходить в раж.2

І все те пафосно, зі співом
чи в танці, часом на балу,
уперемішку, із надривом.
І не забуде про хулу…

Така звичайна жінка, мати,
що просто величчю горить.
Їй палко до снаги кохати
і дуже легко погуби́ть!.

Хай не спадуть твої вітрила
і Бог тебе благословить –
аби дарила лише крила,
які підносять у блакить!

Нащо пишу? Не розумію.
Лиш дещо бачив, мало вмію,
Що буде далі я не знаю,
Нащо оці рядки сплітаю?

Не намагаюся чомусь навчити
І душу я не хочу тут відкрити...
Але не можу лиш мовчати,
Хоч щось хотів би я сказати.

Про те що поруч я писав,
Помітив хто? Читає?
Простії істини шукав,
Та відгуку немає ...

Ми світ повинні зрозуміти,
Аби хоч якось тут прожити,
А вірші - щоб допомагати
Свій шлях іти та помирати ...
(з російської) 14/12/2017

Плює нечема люду у лоби,
Немає перешкоди нині хаму.
Казав Спаситель "Ближнього люби",
А я би краще посадив у яму.

А ще би причепив до ланцюга
І заштовхав би кляпище до рота.
Людва боїться тільки батога,
А будеш мирним - то пошле до чорта.

Людина, кажуть, це дитя небес,
Та око іншу прозира картину:
Іде хазяїн. Поруч виє пес.
Не жер із ранку, то гризе дитину.

Сусіда каже: - Я боюся, пас,-
І дременув, застрашений, із парку.
А парубок сміється, каже "Фас!",
Тож я в кишені мацаю ножаку.

А далі - бойовик, жахіття, жесть,
За спину заховав малого сина...
Нещасний пес зустрів достойно смерть,
А у господаря із пащі піна.

Кого потрібно садовити в кліть?
Мене? За те, що укривавив швайку?
Нацьковують біду, а ви мовчіть,
Під зуби суньте синову горлянку?

Чи милосердя - звук уже пустий,
Або знущання - це така зарядка?
Шепочуть губи "Господи, прости!".
Та ніж у плоть ввійшов по рукоятку.

20.12.2017р.

Тече ріка. Ріка асоціацій…
Другиня дум призве на берег стріч
Де втомлений від оплесків Горацій
Ховав свої обличчя в кожну ніч…
Пройдуть віки і хто-небудь спіткнеться
Там стільки всього… всіх задовольнить
Одним на очі, а комусь до серця
Тоді й Ріка зупиниться на мить…
20-12-2017

Якось дивно отак, що за мною багато іде.
Я нікого не кликав, дивився у напрямку іншім
І спромігся потішно штрикнути Медей-Галатей
У чужих інтелектах, де вірш – це те саме, що вìрша.

Зледащілі поети по-бабськи сичали не раз,
І далося взнаки, і небесні хиталися знаки...
А злостивці сказали, що пхаюсь я аж на Парнас…
І посіявся сум, покровилось, посходило маком.

Я нікого не кликав, це птиці шукали мене.
Розбудили, і досі спокійно заснути не можу.
То змалюйте це ви! Ей, сучасні Ван-Ґог і Мане!
Так побачиться вічність і буде надійна сторожа.

Я нікого не кликав, я просто посплю й відійду
Де росою, де сонцем, хмаринками пуху тополі.
Занесу задалеко свою почорнілу біду.
Бо позаду колегам і власного лиха доволі.

"Троянди й виноград" писав хороший лірик.
Я теж, мабуть, поет. А фарби вже не ті.
В одній руці - перо, а в іншій - сірий віник:
Гармонію люблю. Але у чистоті.

Дратуюсь як рука чіпля сусідні струни,
Або коли маляр забризкав полотно.
Охайні письмена - це піднебесні руни.
І як плететься в'язь мені не все одно.

Учуся день у день по-справжньому літати,
До сонечка дібравсь, і падав у яри.
Вдягаю словеса у найдорожчі шати.
Не соромно за труд. Усе що є - бери.

Я бачу як зі слів народжується пісня,
Рокочуть небеса:- Твори! Не жди подяк!
Поезія комусь - красиве і корисне.
Для мене це - любов, багатство і життя.

19.12.2017р.

А бабуся Завірюха
Костуром усюди стука:
Чи земля вже снігом вкрита,
Чи міцна на річці крига,

Чи кожухи є у кленів,
Чи нема галяв зелених.
Все ретельно перевірить,
А тоді подме, повіє,

Всі дороги замітає,
Сніг угору підкидає,
Просіва його крізь сито.
Завірюха ой, сердита.

2017 р.

АНГЕЛ: Добрий вечір вашій хаті! Слава Йсу!
ДІТИ: Вечір добрий! Слава навіки!

АНГЕЛ: Де з молока тече дорога,
де безліч зір, де царство Бога,
я звідти йду і вість веселу
несу у вашу я оселю.
Ще хвилька, діти, і між вами
тут стане Миколай святий.
Він з щирим серцем і дарами
опиниться в оселі цій.

ЧОРТИК /вбігає/: Привіт, дзєнь добри, ґутен таґ!
Вітаю вас на різний смак.
Мене звуть Чортиком Антипком,
Антихристом, Нечистим, Дітьком.
До вас примчав аж із пекла:
у вас - зима, в нас - хата тепла,
у вас мороз за хвіст щипає
і снігу в очі насипає,
не дивиться що я тут гість,
морозить, студить, як на злість.

...І голод дав копитам раду:
я з'їв цукерки й мармуляду,
горішки, груші і цитрини,
смачненькі ябка, мандарини -
і залишились тільки нові
для діток прутики вербові.

/показує дітям "різочки"/

Кожен з прутиків придасться
тим лінивцям, що не вчаться.

АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
лінюхів у нас нема.

/питає в діточок: "нема?",
діти відповідають: "нема"/.

АНТИПКО: Хай ці прутики придбає,
хто непослух в серці має!

АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
неслухняних тут нема.

/питає в діточок: "нема?",
діти відповідають: "нема"/.

АНТИПКО: До цих прутиків охочий,
хто від всіх ховає очі.
На словах він дуже чемний,
а на ділі - неприємний.

АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
брехунів у нас нема.

ДІТИ: Геть, Антипко!

/Антипко ховається, але ще не втікає/.

АНГЕЛ: Ви молитву пригадайте,
на Антипка не зважайте.

/нагадує: "Ангеле-хоронителю мій..."/

ДІТИ /хором/: "Ангеле-хоронителю мій,
завжди біля мене стій:
рано, вечір, вдень, вночі
будь мені до помочі!"

/Антипко лякається молитви і втікає/.

СВЯТИЙ МИКОЛАЙ входить втомлений.

СВ.МИКОЛАЙ: Добрий вечір вам, громадо!
Насилу добрався.
Поспішав до вас я радо
в путі підтоптався.
Присяду я, відпочину,
бо ноги не носять,
сили мої старечії
відпочинку просять.

/сідає/

Нині свято в вашім домі -
і я вас вітаю -
гаразду, здоров'я, долі
щиро вам бажаю.
Вчіться, дітки! Без науки
і сонце не світить!
А ліниві і неуки -
то убогі діти.
В праці, дітки, хто як може
най батькам поможе,
щоби тішилися вами
і татко, і мама.

...А тепер біжіть скоренько
до мене, маленькі,
мій міх розглядати -
дарунки приймати.

...А Ангелик чемно буде мені помагати.

/Діточки отримують дарунки під благословення СВ.МИКОЛАЯ, в подяку вони співають, танцюють, розказують улюблені вірші/

СВ. МИКОЛАЙ: Вітаю вас, милі люди,
при вашій родині,
нехай добро з вами буде -
будьмо все єдині!

АНГЕЛ: Нехай смуток ваш і горе
спливуть за водою,
хай їх втопить синє море
з слізьми і бідою.

СВ. МИКОЛАЙ: Мир несу я вам в оселі -
щирість, правду, згоду,
щоб завжди були веселі
діти в вашім роду.

АНГЕЛ: Щоб серцями не черствіли,
не були байдужі,
щоб ви інших розуміли
в голоді і в стужі.

СВ. МИКОЛАЙ: Щоб ви вміли любуватись
з краси світу цього,
щоб зуміли відцуратись
усього лихого.

АНГЕЛ: Щоби кривда в домі вашім
і не ночувала,
щоби правда в серці вашім
повік панувала.

Прощавайте, добрі люди!

СВ. МИКОЛАЙ: Прощавайте діти!

АНГЕЛ вкупі зі
СВ.МИКОЛАЄМ: Мир хай завжди з вами буде
й щастя розмаїте!


/Відходять. Діточки радо ласують миколаївськими смаколиками - медівниками, пампухами, макаґіґами, водять таночки, співають... Свято триває/


/з українських літературних джерел 30-40-их років/

З ігрової практики театру "МЕТА" /Львів/.

***
Якщо невірогідне бісить,
то очевидне має гріти.
Але ніщо так не утішить
ні кавалера, ні кубіту
як нео-ляпи неоліту*.

***
Юне, щире і уперте
словоблудіє дарма
намагаємося стерти.
Ой не радують поети
амнезією ума.

***
Хочемо всі еліксиру,
а піднімаємо муть.
Не забувайте, кумири:
Муза, Поезія, Ліра –
все це гармонії суть.

***
Заматеріли метри.
Мужніючі ля-фaм
шерше анахорета.
Та, скузі – за сюжети,
і соррі за – фігвам.

***
І віра поборе,
і видиво дива,
якщо у бою і на марші
правдиве – прозоре,
прозоре – правдиве
у кожній поезії нашій.

***
Немає поезії, поки є проза,
в якій очумілий лопух
римує котлети і мух.
У кожному є Аріон і …Спіноза,
але уникай непомірної дози,
яка не звеличує дух.

                                      2017

Ми тримаєм крок за горизонт,
Наша ціль туманами повита,
Наша ціль, неначе Рубікон
Перейти – і будеш вічно жити.

Ми пройшли немало вже доріг,
І стежок натоптано чимало.
Нас в путі стрічали дощ і сніг,
І вітри пекучі обвівали.

Ми ніколи не звертали вбік,
Що б дорогу нам не переймало –
Поміж гір вируючий потік,
Гострі скелі чи гірські обвали.

Лиш вперед – бо ми сини вітрів.
Нас вони навчили перших кроків,
Нас вони навчили перших слів –
Горизонт, дорога і неспокій.

Ми йдемо в незвідані світи,
В тую даль, що манить нас і кличе.
Ми йдемо, бо мусимо іти.
Ми шляхи торуємо у вічність.

1975-2017

На Різдво всі знавці ворожби.
В бакалії насліджено й давка.
За бляшанку халви у торби
не знімає облоги прилавка
провіянтом нав’ючений люд:
кожен сам собі цар і верблюд.

Сумки, клунки, пакунки, кульки,
кучми, пики з краватками набік.
Трунки хвої, горілки, тріски,
мандаринів, кориці і яблук.
Хаос лиць, і сльота на тропі
в Віфлеєм у метільній крупі.

І піднощики скромних дарів
скачуть в транспорт і ломляться в двері,
пропадають в проваллях дворів,
дізнаються, що пусто в печері:
ні худоби, ні яселець в ній,
ані Тої, чий німб осяйний.

Порожня. Та сподіванка див
пустку сповнює, світлу властиво.
Що нестямніше Ірод лютів,
неминучіше близилось диво.
І жадань нерозривна ужва –
головна в механізмі Різдва.

Те і празднує учтами світ,
і зіставлені щільно віднині
якомога столи. Не до звізд
їх завсідникам, а благостині
кріпне люду жага в порожні,
і мигають пастуші вогні.

Сипле сніг; не димлять, а сурмлять
димарі. І обличчя, як плями.
Цар пиячить. Не видно малят.
Хто об’явиться – жодної тями:
ми не певні прикмет, і серця
не розгледять у млі посланця́.

А як в проймі дверній, осяйнá,
зі туману нічного густого
у хустині постане Вона,
– і Младенця, і Духа Святого
пізнаєш у собі без стида;
в небо дивишся й бачиш – звізда.
1972

Ми – українці. Не амбітні
і непомітні сотні літ,
лишаємо помітний слід
і силою ума еліти
годуємо неситий світ.

А що Росія? Це – месія?
О! Це мої зведенюки,
і лицеміри, і злодії.
Її герої – лиходії:
царі, батиї, єрмаки.

А що Америка? Керує.
У неї місія одна –
коли воює сарана,
дивитися, як, – алілуя!
волає в рясі сатана.

А як Європа помагає?
Лякає аспида судом
і йде до нього на прийом.
Але альтернативу має,
коли на себе приміряє
ці геморої і содом.

                                      12.2017

зимове танго…
о смерті танго…
залітай, сивий янголе,
на вогник мого серця…
хоч мені й не до сповіді…
по воді ми походимо
мого моря далекого…
берегти мені є кого…
та поплакати нікому…
виллю сльози у музику
твого неба… і мого слова…
я наллю тобі, янголе,
келих жа́лю земного…
ти розкажеш мені про Бога…
і розтанеш за ближнім рогом…
і засне як дитина втомлена
золота душа невагома
моя… з тобою не полетіла
пожаліла зболене тіло…
ще тепла йому… світла… саду…
я зимовому танго – радий…
янгол, знаю, верне́ться знову
коли тіло буде готове…
і готова остання сповідь
на одвічне його питання
«душу чим свою рятував?» –
лише слово одне: «співав…»…

Засніжені серця спасіння просять...
У осені хоч трішечки тепла
Отримати, а тільки лише роси
Збирають по шляхах куди пройшла.

Морозною косою вона косить
Ті почуття, що принесла весна.
На вулицях ліхтарики погасить
І розфарбує візерунок скла.

О королево, відпусти, благаю!
З тенет твоїх я хочу утекти...
Та знищений снігами путь до раю,
Тепер немає сенсу вже іти...

Чекати на весну і замерзати,
Сонети із мережива в'язати...

© Володимир Верста
Дата написання: 16.12.17

Дурна товпа. Не відає краси.
Шанує тільки те, що можна зжерти.
Для мене люди - сонні карасі,
А ми - творці - напівбоги, естети.

За мною смерд кавалки підбира,
Причісує, гнилі пломбмує зуби.
Я - пан своєї музи і пера!
А ті, що знизу - хай підносять шуби.

Куди не глянь - усюди чорно, гидь,
Від подихів людських нестерпно, мулько...
Та геній хоче їсти. Аж сичить.
І витерти під носом варто бульку.

Тавро зневаги клеїться юрбі,
Погорда его змучене ворушить.
Висить лайливе слово на губі,
Ось-ось впаде, поцілить прямо в душу.

Яка ж гидка, відразлива пиха!
Її не переважують таланти.
Митець - це не господар, а - слуга.
Про це завжди потрібно пам'ятати.

19.12.2017р.

Світ каже "пробач" - а вина незмірима.
Такої не можна під каву забути.
Слова запеклись, поскладалися в риму.
Весела Марина, не личить їй смуток.

Застала в обіймах законного... доню.
Лишила їм дачу, млинок під парканом.
У лоні пекельно, а серце холоне.
Ну, що наробив, чорнобривцю-Іване?

Недовго розлучниця-мальва яріла,
Немає по ній дитинчати, пелюстки.
Вдоволити юні вітри не зуміли.
Млинок фуркотить. А в оселі тій - пустка.

........
2017