Багряним листом падаєш в долоні,
теплом не грієш, навіваєш сум.
Тримаєш у своїм тяжкім полоні,
доводиш до болючих, чорних дум.

Спаду ясним промінням на світанні,
як чутко будеш спати тихим сном.
Сплету вінок з пісень свого кохання –
руладами хай линуть під вікном.

Колись була, як дівчинка, наївна,
така у всьому світі лиш одна –
немов веселка, як весна чарівна.
Чому ж тепер сумна і мовчазна?

Твій сум розвію, відгоню тривоги,
хоч вітер завиває в вишині.
Любитиму всім серцем, до знемоги,
забудемось в казковім дивосні!

11.09.2017

Ластівка високе небо ріже,
розтинає крильцями блакить.
Серпокрилу цю пташину ніжно
просто я не можу не любить.

Небо без пташиного польоту
і серпастих ластів'ячих крил –
це авіалайнер без пілота
чи безкрає море без вітрил.

11.09.2017

Ще не вмерли в Україні ні слава, ні воля!
Чом же браття-українці босі ми і голі?!
Крадуть-тягнуть вороженьки уночі й на сонці,
а ми сумно споглядаєм, сидячи в сторонці.

Душу й тіло, браття, клали ми на двох майданах,
щоб жили кати прокляті нині сито-п’яно?!
Треба браття-козаченьки починати діло,
бо вирішує все завжди лише правди сила!

Ми тоді лише покажем, що з козаків роду,
коли правдоньку докажем й захистим свободу!
Буде ненька Україна пишатись синами,
а Франко з Шевченком завжди будуть разом з нами.

1

А все пізнається лише в порівнянні -
Краса, безгрошів`я, омани і шал.
Конем стрибонув чоловічок Уляни
У гречку дозрілу, де доторки жал.

І що їй робити - покинутій, гордій?
Горох вишивати чи бити шибки...
Остюк обібрала на козячій морді,
Макуху розтерла:" ...летіть, голубки...".

У місті підстриглася, личив їй сессон.
Обарвила голка прив'ялі вуста...
І вже залицяється довготелесик.
А клуня згоріла, мабуть, неспроста.

Буття шахівниця. Перекидом коні,
Блокований ферзь, прохідні пішаки...
Уляна відбила коханця у Соні.
Дивочні жіноцтва жадання, смаки.

2

А я не уміла звичайною бути.
Намріяла в юності аж короля.
Та, мо`, розминулися тропи-маршрути...
А чи відштовхнулися біополя.

Яруги... безлісся...
Обіцяні гори.
Єдвабні палати. Словесний сатин.
У рамках - портретики риб, інфузорій.
Обцасом розтовчено аквамарин.

Коти на осонні. Три низки тарані.
Вивішую вірші, прищіпки нові.
А може, це - щастя... Бо, кажуть, від Ані
Утік Менелай по серпневій траві.

2017

1

...а вірші - під каву - пасують ніякі.
Експлозії - зась, ні зерна переляку,
Отак і сидиш... опахало вологе.
Придумуй ідилії-оди-еклоги,

Хвали чи мовчи, перенизуй намисто...
Виходять на сцену бліді белетристи.
Відрощено пейси, масненькі пацьорки.
Усі наче мріють - до Праги... Нью-Йорка...

Чомусь не наважились, люблять поля ці.
Шукаєш люстерко між димних прострацій.
Сумні кенгуру на плотах нерухомих.
...а жаби запечені можна й удома...

2

Навчишся мовчати над соусом карі.
От нащо тобі, правдолюбко, сафарі?
Горобчики тутеньки рівновеликі.
Поміж кукурудзи індички, музики...

Соколиків пара, оракули хижі...
Гострила стило, затупилися лижі.

2017

В ночі завжди справедливі рішення, правдиві розмови і найточніші судження,
Часом алкогольно-підфарбовано змішані, перетерті з ранковим пробудженням.

Вночі завжди все яскравіше,парадокс,бо хоч око виколи...
Всі обіцянки найправдивіші, не завжди, правда, а лише інколи,

Після півночі час пригальмовує,зупиняється шал марафонів,
І без лірики причаровує у обіймах відьом-домофонів.

Сиплеться срібна зірката електрика між несказаних слів і сказаних,
Хтось чекає дзвінків ненав*язливо, до сказу, слів недоказаних.

Хтось бере на себе обов*язок бути чиїмсь німим сторожем, на короткий сіда мотузок.
І всміхається: "Так, без проблем".

Бо в ночі завжди справедливі рішення,без обманів розмови, вердикти правильні.
Тільки інколи хочеться зникнути,поки зорі "казками приправлені".

Час добігає у осінь. Вдихаю
бабине літо і дідові сни,
небо ілюзій і гибель розмаю…
- Пані зажуро, надії плесни!
Випити сонце із грон винограду
і, захмелівши жагою життя,
юність згадати у ніч зорепаду
і розвінчати таїни Буття.
Час обертає століття і ери.
Може, не всує цей зоряний сон?
Сонно жовтіють діброви і сквери.
Шоста світання, біжи марафон…

26.08.2017

Дощечка 7Ж
Течуть ріки великі на Русі,
і многі води їх журчать, співають стародавнє.
Про тії боляри, якії не боялися… і літа многії
боролися о вольність руську.

Ті то славні нічого не берегли, ані життя свого,
– тако ріки о них берегинять. І вітри буйні
гасають над ними, плачуть восени,
а в зимі студеній гурлихають по них.
І голублять дівоньки і ті це говорять,
як погибли тії у славі, а не оставили
землі своєї ворогам.
Ніби є ми, синове, також потомки
і не лишимо ми також землі нашої…

Дощечка 8
«Боронись, земле руська, і борони сама себе,
а щоб інші не були на твоїх крячах,
а тобто ворогам не далася охомитана
і до воза прив’язана, аби тягла той,
куди хотять чужії влади,
а нібито ти хочеш іти сама».

Дощечка 7А
«Єсьми многі, а вороги не суть такі многі,
як ми єсьми, русичі, а ворогів не стільки, як у нас.
А де впала кров наша, там є земля наша,
і це вороги знають, і це на нас стараються,
і ці старання їхні марні будуть,
як вони були і в старі часи отців наших.

Дощечка 2А
«…А богів купальте і Дажба шануйте,
бо оце ж бо ми є русини, Дажбові внуки…»

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

болярин – боярин
берегинити – бити в береги, плескати на береги;
гурлихати – воркувати по-голубиному;
крячі – шия або ж плечі, рамена;
охомитати – накинути «хомут» на шию;
хомут – петля для запрягання коней;
лик – обличчя, образ;
лики – крики радості, веселощів;
многоликий – різнобарвний, або ж шумний, галасливий;
обоз – багато возів, таке собі «містечко на колесах», де ховають зброю, одяг і харчі під час облоги і військового походу.


СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

На Русі течуть ріки великі,
в ріках води журчать многоликі.
Ріки «многая літа» співають,
а роки все течуть, все минають.
Отчі лики в синах не загинуть, –
тако ріки о них берегинять,
а вітри буйно віють над ними,
плачуть в осінь, гурлихають в зими.
І голублять голубки – дівчата
тих, що в ноги не вміли крячати,
ще й тягти на крячах своїх воза
в хомутах до чужого обозу.
Єсьми руси і суть такі многі,
що нікому не падали в ноги,
а де падали в битві суровій
там земля наша кровна від крові.
Бережіть свої руки від крові!
Будьте, внуки, живі і здорові!


(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" ( у рукописі). Рік написання - 1990.

Мов кошеня беззахисне маленьке,
Шукає затишку й тепла душа моя,
Бо натерпілась за життя усеньке
Несправедливості й жорстокості.А я

Хотіла завжди спокою та миру,
Посидіти любила в самоті,
Думки всі викладала на папері,
Так і народжувалися мої вірші.

Люблю і нині тишу, а не галас,
Краще послухать щебіть солов"їв.
Найкращі вірші ще не написала,
Вони ще зріють в серденьку моїм.

2017 р.

Осінь шарує все сірими хмарами,
Небо просякнуте сумом і зморшками,
Ми недоречні з надіями марними,
Душами холод мандрує сторожкими.

Холод розтопим глінтвейном із термоса.
Станемо знову дівчиськом і парубком.
Нині ми справді не ті, ким здаємося.
Світ розквітає китайським ліхтариком.

Осінь відкрила у хмарах прогалину,
В піжмурки хоче із нами погратися.
Ласки такої уже не чекали ми.
Сонце в пластянаках підвищує градуса.

Вітер теплішає, й хмари розвіює,
Небо прочеше блакитними смугами.
Осінь у вересні ходить повією,
Бабиним літом, старою подругою.

2017 р.

я не знаю:
скільки в мені божевілля…
скільки приспаного свавілля…
скільки втя́жливого похмілля...
скільки пахмурного хотіння…
скільки надбаного терпіння…
я лечу крізь храму склепіння
в піднебесся із піднебіння –
тільки голос торує шлях
через галасу павутиння…
у безмірності на вусах
я гойдаюся німотинням…
монотонно зітхає Час
пропливаючи через нас…
спить дитина моя осіння
спить дитина моя весня́на
ведучи мене до спасіння…
моя хата обітована
смислом дихає і віками
гріє піччю і образками…
і пливе моя хата морем
і летить моя хата небом
крізь насла́ння і наговори…
і ніку́ди мені не треба…
і нічо́го мені не треба…

Бринить Комарик біля вух -
Щось хоче розказати.
Та нецікаво то мені,
Бо дуже хочу спати.

Можливо, казочка його
Мені й корисна буде.
Та як почути, як почуть?
Допоможіть! О люди,

Ви вже дорослі й мудрі всі,
Навчіть: чи зрозуміти,
А чи комашку цю дзвінку
Під ранок хоч зловити,

Щоби ще сон сякий-такий
Наснився до світання,
Бо ніч пропала, не вернуть...
О, знову це дзижчання.

Хвалебні тости, щирість під хмельком,
Гучні промови купно з перегаром...
Запрошені розсілися рядком,
Булькоче жваво самогон у тару.

Бажають щастя, успіху, удач.
Роти ж плямкочуть, бо жують ковбаси.
У жлуктах перетравлюється харч,
Для пострілів скопичуються гази.

То сердься, чи не сердься - все одно.
Мовчи і слухай, дякуй за дарунки.
Одвіку хлебче істина вино,
І без горілки не дається в руки.

У хащах зачаїлися вовки,
Пащеку щука заховала в ряску.
Та спирт розв'яже їхні язики,
І ворог скине із обличчя маску.

Гадаєш, це - дурниці? Не скажи:
Якби ж то знати кожну підлу пику -
У серце не стромляли би ножі.
Отож, мовчи. І підливай горілки.

10.09.2017р.

з машини бог але машина з бога
ділок у форд і дівка в мерседес
із носа нежить київ до єс
магнітна буря ноу на місце йєс

і повітряна нібито тривога
і третій тиждень неможливо взять
на торенті сезон передостанній
усе гальмує коверзує таня

болить печінка начебто каштанів
колючих наковтався і ніззя
у голову ні їсти ні подумать
такі пасьянси та фолаут три

двадцяту кружку чаю завариу
в мішечку випалив прочхав поговорив
хоча б не на роботі а удома
та хрін би з ним писати це добро

із милом клізма та вінець терновий
побиті байдики повіяна полова
стовпи класичні квантова основа
і поросята доктора моро

Десь є дощі, а інде – холоди
і деінде між хмарами проб'ється
веселе сонце. Це воно сміється,
що дощові літають не сюди.

А я усе чекаю грозової.
Тоді уже і туча – не біда,
коли мою огудину напоїть
не замінима дощова вода.

Тоді й мені захочеться такої –
і прісної, і чистої, й живої,
цілющої як роси навесні,
коли душею хочеться співати,
і ластівка літає біля хати,
і сонце сяє ще у вишині.

                              09.2017

Мирне життя
10 років тому...
І ніхто не гадав,
Що побачим війну...
Мирне життя,
Старенький metal,
І що одягну камуфляж
Тоді я не знав.
І брат мій не знав,
Що потрапить в полон,
І що свій кулемет
Не відпустить з долонь.
Ми мчали тоді
На Сradle Of Filth,
Щоб послухати скрім
З різних столиць.
"In metal we trust"
Ми казали тоді.
"Слава Героям
В цій клятій війні" -
Це наші слова
Саме тепер
І не надто цікавий
Нам жоден концерт.
Просто урвалась
Тихо струна,
Сподіваюсь скінчиться
Ця клята війна.

І хто ти такий?
Чому кличеш у сни?
Навіщо тобі мої крила зелені?
Звабливий, п'янкий,
Ароматом весни
Пробуджуєш в серденьку мрії шалені.

Мені тридцять три.
А тобі? Не рахуй.
Чи двадцять, чи сорок -- кого це хвилює?
Спустився згори --
То цілуй вже, цілуй!
Ніхто не побачить, ніхто не почує.

Ти тільки у снах.
Я кохана чи ні?
Зрадливо шепочуть вуста: "Це потреба..."
Пірнаю у страх.
Чи потрібно мені
Летіти з тобою з землі аж до неба?

Ледь чутно тремчу.
Ти вродливий, стрункий.
Та я ж народилася наче не вчора.
Чекаю. Мовчу.
Дотик твій -- надлегкий.
Ти янгол небесний чи з пекла потвора?

Будильник кричить.
Виринаю зі сну.
Заснути б з тобою -- і не прокидатись!
Лишись хоч на мить...
Залишаєш одну.
Світанок прийшов -- час тобі повертатись.
17.03.2017

Ватра у полі - мирро і ладан,
Курява - проскурка для вірян.
Сонце - велика свіча небокраю
На багряниці призахідних ран.
Злото спекотного довгого літа
Мати-земля добуває із лон.
Вруняться вітром масиви пшениці,
Зерна у землю ховають на сон.

Щільно встеляючи доли червоним,
Яблука гупають бубном в садках.
Осінь калину збирає у ґрона,
Вішає на тинах.

2017

                      І
Коли біда по світу носить,
не чує радості душа,
не розуміє слова, – досить!
і того, де її межа.
Тому не очевидне сниться,
а невідоме майбуття
у серіалі репетицій
із паралельного життя.
Перегортаємо минуле
і забуваємо на час, –
якщо історію забули,
її видумують за нас.
Усе побачене й почуте
не набирає висоти,
коли не можеш осягнути
путі державної мети.
Але хвилює особисте.
Я знаю, кращі є солісти
і ненаписані пісні.
Одні – в історії на дні,
а іншим хочеться посісти
почесне місце на війні.
Диякони та бандуристи
нотують псалми в унісон.
Виспівують своє туристи
і генерали для погон.
Всі ролі зайняли актори.
Мої слова – це хвилі горя,
а я – один із багатьох,
у кого серце на дозорі.
Але усіх читає Бог,
і не потоне той у морі,
хто у петлі ще не подох.
Я знаю, що дереворити
не чують щирої сльози,
та аби вижити і жити,
молюся я на образи.
Лиха біда, таки, навчає.
Не випадає у строю
іти за волю,
…за свою,
хоча моя хатина скраю,
де я юрми не помічаю
і зайве буде
…інтерв'ю.

                      ІI
Ми апелюємо до неба,
коли чекаємо своє.
Але виборювати треба
усе, що у законі є.
Намаявся. І як по нотах
біжу, буває, уві сні
по незнайомій цілині.
Заносить ще на поворотах,
але літається мені...
у вирій...
білими ночами...
Немає крил. Тому і мчу
по ниві босими ногами,
але реально –
я лечу!
Лечу
і досягаю неба,
і забуваю уві сні,
що повертаюся до себе,
убитий на чужій війні.

                      ІII
А хто вони, мої убивці?
Я пам'ятаю їхні лиця.
Невже й вони за отчий край –
щурі, гієни і лисиці?
Мені іще і досі сниться:
«мая твая нє панімай».
Я ще умію пам'ятати.
Ми – вояки. Вони – солдати.
Але ніколи – не брати.
Кацапу треба воювати,
а українцю – берегти,
обороняти нашу землю
і крайню хату нічию...
Нікого я не уяремлю,
коли на ворога плюю.

                      ІV
О, Боже, де ті менестрелі?
Я ж не один за всіх стою
і пишу заповідь Твою
у ці прозорі акварелі?
Не украду, і не уб’ю,
коли за обрієм палає.
І хай мене не у бою,
а за позицію мою
якесь ніщо у цьому краї,
без роду-племені, полає,
що я себе не пізнаю.

                              2017

Пишається кохана чоловіком,,
Сама також працює як бджола.
Прилаштувався між цицьок із шиком,
Вона моторна баба , із села.

Щодня чухмарить чубчика та спинку,
Стриже у носі зайві волоски.
Коли захочу - гладжу їй колінку,
В сорочку запускаю мацаки.

Із рученят висмикує лопату,
(для любощів моторних береже!).
У кума - праця. А у мене - свято,
Звиваюся у ліжечку вужем.

Останнім часом стало не до шмиги,
У членах слабкість, свист у голові.
Кохана ж на мені до ранку плига,
У ліжка нніжки зламані, криві.

З'їдаю на сніданок цілу курку,
По три кавалки зельца на обід.
Але змарнів за рік на шабатурку,
Тигрячий не рятує апетит.

Цвіте кохана, наче та жоржина,
А я не молодий уже, в літах.
Лягаю в постіль, наче в домовину,
Ще трохи й може трапитись біда.

А любочка розстібує сорочку,
М'якенька циця тицьнула у лоб.
Казала мамця " Любий мій синочку!
Тебе жінки вкладуть колись у гроб.

11.09.2017р.

Переляк

За що ж я кохаю тебе?
Он, ноги - товсті, кривуваті.
Обличчя у зморшках. Цабе!
Прибрати лінуєшся в хаті.

В господу коли не зайду -
З-під ковдри неголене вухо.
Моєму біда животу -
Небесним харчується духом.

Нявкочуть голодні коти,
Мені вже не бачити раю:
Потрібно до річки піти -
Вже камінь важезний копаю.

Усе в цьому світі сказав,
Не варто жаліть бідолаху.
Упала на пупа сльоза,
Втопила нещасну мураху.

Занурюю в річку п'ятак...
та бачу зелену ропуху!
Умить прихопив переляк -
Від жаби тікаю щодуху.

Перетинки зрію грубі,
Очиська, бородавки, лапки.
Вже краще кохані рябі
І тещі настирливий гавкіт.

Вколов у сідницю будяк,
На ногу упущено камінь:
Якщо надокучить життя -
Потрібно топитись у ванні.

10.09.2017р.

Сиротинець бажань,(пал, як стежку знайому, вичовгую),
світле й темне підбігли - так схожі! Забрала обох:
підлабузниці білого важко зрікатися чорного.
Десь у дальній кімнаті заплаче ображений Бог.

Я йому співчуваю: мене й за сто літ не пробачити.
Та молю - хай сьогодні сумління засне на посту,
я - шукатиму прихисток діткам, байстрятам, безхатченкам.
Бо ж на кого лишу їх тоді, як в мені підростуть?

Вже не стримати двійню, волає голодною парою.
Я - до тебе прийшла, ти з отих, в кого ласка і дім.
...Завтра ніч ця на очі байстрятам впаде мелодрамою,
де холодних їх , мертвих, лишу на порозі твоїм.
2017р.

Дощечка 3
«Тримайтесь, браття наші, плем’я за плем’я,
рід за рід, і бийтеся за себе на землі нашій,
яка належить нам і ніколи іншим…»

«… Се ж бо ми є русичі, славці богів наших.
Співи наші і танці, ігрища і видовища
на славу їх. Се ж бо сідаємо на землю
і беремо пучку землі до рани своєї
і товчем до неї, аби по смерті міг стати
перед Марморею і щоб сказала:

«Не маю винити того, який є повен землі
і не можу його відділити од неї».

І боги, будучі там, доречуть від себе:

«Єси русич і пребудеш ним, бо взяв єси
землі до рани своєї і приніс її до Нав’я.»

Дощечка 7Е
Той бо ніхто інший, тільки рус гордий:
ані грек, ані варяг, тільки славен роду славного,
і той іде по співах Матиресвих до лук твоїх,
Свароже великий.


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Марморея – провісниця потойбічного життя, хоронителька лук Сварога, «мара» «морить» людей спекою, голодом, хворобою, війною.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Серед хмар на квітучій алеї
охорона стоїть Мармореї.
В охороні – квітуча алея,
у короні – сама Марморея.
А на тій на квітучій алеї
мармуровий палац Мармореї.

В тім палаці знайди Марморею
і розмову веди перед нею.
Стане так Марморея питати:
хто єси, себто як тебе звати?
Гордо стій на суді в Мармореї!
І тоді ти почуєш від неї:

«Хто шанує найменшого бога,
пам’ятає про луки Сварога,
хто тримається племені-роду,
віри пращурів, пісні народу,
хто бо рідною повен землею, –
той бо є нерозлучен із нею.»

В добру путь! На квітучу алею!
Добрим будь, не забудь Марморею!


(З "Дощечкової книги" для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)

Дощечка 8
Б’є крилами М а т и́ р с в а – с л а в а і каже
нам до січі іти, і нам ні до пиру, ні до їжі.
Маємо спати на сирій землі, а їсти траву зелену,
доки не буде Русь вольна і сильна.

Дощечка2А
Бо ось п т и ц я – М а т и ́р с в а співає… і жде
вона на часи з іншими, які повертають кола
Сварожі до нас, і часи тії завше ідуть до нас.
Говорить М а т и́ р с в а, що як будемо боронити
землю нашу, удержимося на ній.
І та все птиця говорить,
як огонь жару поносячи до нас,
і головою порушує, та то є гребінь її.

Дощечка7Е …
М а т и́ р с в а б’є крилами о боки свої з обох
сторін, які вогненним сяють світлом до нас,
всяке перо інше: червоне, синє, жовте і золоте,
срібне і біле, і ті бо світять, як сонце сару́ме…

Дощечка7Є
…а та п т и ц я сонцем не єсть, а тая єсть од
нього така стала бути.
…красна п т и ц я несе пращурам нашим огонь
до домів їх.Так слава наша потече
до М а т и р е с л а в и і пребуде в ній
до кінця кінців земських.


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Кола Сваро́жі – оберти сонця, які свідчать про вічні і незмінні закони Всесвіту, закони життя і смерті.
Сару́мий – палаючий, блискучий.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Б’є крилом красна птиця Мати́рсва
І про руське співа богатирство,
Кличе пращурів наших на віче,
Юних воїв вертає до січі.
Стелить пір’ячком землю могильну
За Русь вольну, і славну, і сильну.
Сяють пера, як світло саруме,
А Матирсва співає нам думи –
про часи і про звичаї гожі,
повертає нам кола Сварожі,
славу русів несе поміж люди,
а та слава вовіки пребуде.


(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" ( у рукописі).Рік написання - 1990)

Він ралив долі вічне море
натхненно, до останніх сил,
бо духу не терпів покори
і напомаджених вітрил.

Од втіх земних бував без тями,
а запізнілі каяття
латали віршами й піснями
шпарини буйного життя.

Сухими, шерхлими руками
хапав дамоклова меча
і все боровся з вітряками,
рубавши скверну згаряча.

Пірнав не раз у сиві хвилі
свого бурливого буття,
але й вони були не в силі
хоч притупити почуття.

І часто зранку, ще спросоння,
на свіжу голову творив...
Так будував своє підсоння,
так жив, боровся і любив!

Без наслідків не можна для здоров’я
насилувати власні почуття,
з пошаною служити і любов'ю
насильнику і кату все життя.

Як зносить те система нервів наша
і бідній не вривається терпець?
Коли ним переповниться вже чаша
та зрештою настане всім кінець?!

Кінець чому усе ж настане першим –
катам, насильникам чи може майбуттю?
Ми зло скараємо і геноцид завершим
чи нашому прийде кінець життю?!.

Україна… Кращої не бачив
Гри пейзажів, що уздовж доріг, –
Похололі фарби і гарячі
Поглядом розкошувати зміг.
Україна… Й постає в уяві
Наша непокора вікова, –
Суща правда про козацьку славу
В душах вдячних дотепер жива.
Україна… Рідна і єдина,
І свята, як неньчина сльоза, –
Смутку і відради плутанина, –
Споконвік немеркнуча краса…
Україна… Стільки в цьому слові
Поєдналось болю і жалю,
І надії, й віри, і любові,
Що за ними долю пізнаю…
09.09.17

То ти боїшся колючок?
Шкода, що я цього не знала,
Про те, що в серці -- Їжачок,
Тобі одразу не сказала.

Шпички жорстокі. Далебі,
Ти не чекав такого дива?
То я подобалась тобі,
Лише коли була вразлива?

Я не кохаю.Зрозумій,
Що ми з тобою -- тільки друзі.
Я не твоя. А ти не мій.
Не піддаваймося нарузі.
14.02.2017

Вбравшись у розкішні шати,
У перлини осяйні,
Вийшли... сльози погуляти,
Усміхнулися мені.

Стало нудно їм в оселі,
Засиділись, далебі.
Покотилися, веселі,
Показалися юрбі.

Відчайдухів не спинити --
Все біжать, біжать, біжать...
З горя хочеться аж вити,
Звуки в горлі вже стоять...

Раптом всохли два озерця,
Загорілось щось нове.
Сльози йшли з самого серця,
Де в надії Бог живе.
17.04.2017

Читаю Енеїду,
та не у казематі,
блукаю не у літньому саду.
Чого чекати діду
у равликовій хаті,
коли не хоче бачити біду?

На вуса намотаю,
що це моя робота –
судити пересуди і суди.
І я не заважаю,
коли і ти не проти
за мною у едемові сади.

Пиши собі сонати,
рубай свої котлети,
дожовуй солонину у борщі
або із рути-м'яти
очікуй на сонети.
А я чекаю грози і дощі.

Літаю поза межі
і воювати мушу,
коли орли клекочуть бозна-що.
Опалюють пожежі
неопалиму душу.
І як же їй мовчати ні про що?

                              2017

Дощечка1
… то душі пращурів наших дивляться на нас…
…і ті світять зорями нам од І р у…

Дощечка 11Б
То бо єсть красен Ірій, а там Ра-ріка тече,
яка одділяє свергу од яви…

Дощечка 7Е
Пригляньмося до Ірію нашого, а побачимо
квіти красні, і дерева, і луки, і маємо в'яну
в'янити од піль тих, житву трудити і яшень полоти,
і просове збирати до закуть сварожих,
то бо од богощенства іншого,
бо земне було прахове, і болісне, і страдне.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Ра-ріка – сонячна ріка, ріка Сонця.
Ірій, вирій,вирай, рай – край вічного літа, куди відлітають душі
померлих.
Сверга – небо, невидимий світ Нави бога Сварога.
В’яну в’янити – сушити сіно.
Житву трудити – жати жито.
Яшень полоти – полоти ячмінь.
Закуть, закуття – відгороджений кут, місце для зерна.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

О зоре ранкова, займи небокрай
і нам розкажи про далекий вирай,
про пташку маленьку,
що в свиточці сірій
на зиму завжди відлітає у вирій,
де сонечко ясне,
де літечко красне,
де зірка ранкова палає – не гасне,
тут скине пташина
ту свиточку сіру,
бо знає, вона прилетіла до І р у.

Той Ірій далекий є квітами рясен,
І кожен на Ірії весел і щасен,
бо щастя велике
тут житву трудити
і яшень полоти, і в'яну в'янити,
де сонечко ясне,
де літечко красне,
де зірка ранкова палає – не гасне,
тут річка казкова розлилась не в міру,
бо знає, вона повноводить до І р у.

Тече Ра-ріка у спокої і мирі,
напевно їй райськи пливеться на І р і,
і пташка зимова
у свиточці сірій,
і зірка ранкова
нас кличуть у вирій.

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990).

Дощечка 11Б
…а Ч и с л о б о г числить дні наші
і каже богові числа свої, бути дневі Сварожому,
а чи бути ночі, і про всякого те.

Ті бо єсть явські і єсть
во дні божеськім, а в ночі ніякий не єсть,
тільки бог Дід, Дуб, Сніп наш.


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Дід – дух Предка, Праотця.
Дуб – дух Лісу.
Сніп – дух Поля.


СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

В Числобога є мета
роки числити до ста.
Треба взяти рахівничку,
Числобогову сестричку,
най вона лічить поможе:
Числобоже, числи, боже!

Математика проста –
Вчися числити до ста.
Для матусі і для тата,
Куй, зозуленько, достату.
І зозуленька поможе:
Числобоже, числи, боже!

То робота золота –
роки числити до ста.
День і ніч, як сон у руку.
числи діду і онуку,
числи лісу, числи полю,
і пошли їм добру долю.

Най нам Доленька поможе.
Числобоже, числи, боже!


(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990).

колись-то я навчуся суахілі й
почну писати мовою віршата
з такою швидкістю, що нас не наздогнати
аж поки витворю нарешті любо-мило

аж поки справді витворю нарешті
важезний корпус творів геніальних
аж поки всі свої страждання та печалі
змішаю з медом у коштовній креші

моє писання галасу наробить
серед людей ув Африці далекій
і причаровані вкраїнським діалектом
мене тоді запросять у Найробі

де на летовищі сувора стріне варта
Феліпе Ньюсі, ЙОвері МуСЕвен
and virgins: beautiful: 137
і сам Ухуру Муігай Кем'ята

і пам'ятник на острові Мфангано
мені поставлять щоби там стовбичив
екватор споглядаючи навічно
із ранку в ніч і з вечора до рана

засіявши вокабулами ниву
і премію отримавши багату
я поверну до рідної до хати
вже класиком, а не байстрюк лінивий

тоді напевне на бібліотеці
що хвалиться безплатним інтернетом
таблицю вивісять на зібрану монету:
"Тут вештав він kiedy był małym dzieckiem".

а школа №2 на Копиловській
нарешті зміне свій паскудний профіль
але мені тоді вже буде пофіг
бо я пірну до вічності назовсім

Наснилося, що є у мене дім
у далині за білою горою,
омитий синьо-синьою рікою,
і ти зі мною мешкаєш у нім,
а я не налюбуюся тобою.

Мене дивує усмішка сумна,
але радію як дитяті тато,
що маю незаслужено багато –
і ти, і небо, і одна стіна
у мрії побудованої хати.

Ми ідемо обіруч у поля
або на ту високу білу гору
і до зорі ворожимо на зорі...
Але усе це бачу я здаля
як місяць у почесному дозорі.

Збувається лише одна краса:
у ночі – очі, у траві – роса
і далина навіяного раю.
Яка об'ємна ця нічна яса!
Є ти, і я, і сині небеса,
а хату білу доля оминає.

                              09.2017

Там жахливо і дуже не зручно
убезпечене стійкістю зло
там у кожного цілиться лучник
там зачовгане криками тло
і сховатися - шанси мізерні
там смолою замінений віск
і окремо цвіте тільки терен
не дай Бог як непрошений гість…
на мотузку нанизані душі
там безкарно керує азарт -
кожну ніч я навідаюсь, мушу,
сам до себе
з колодою карт…
08-09-2017

Дощечка 11А
Се бо тайна велика єсть, бо ж С в а р о г –
П е р у н єсть і С в і т о в и д.
Тії два єсть удержувані у Сварозі
і обидва б і л о б о г і ч о р н о б о г борються,
їх С в а р о г держить, аби цьому світу
не бути поверженому.

Се бо, молячись, перше Т р и г л а в у
поклонятися маємо і тому велику славу співаємо.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Білобог – бог світла, дня.
Чорнобог—бог темряви, ночі.


СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Ми богам співаєм славу,
поклоняємось Триглаву,
а Триглав є наш Сварог,
Чорнобог і Білобог.

В день ясний і білий з виду
поклонімось Світовиду.

В нічку темну, чорноруну,
поклонімося Перуну.

Білобог і Чорнобог
поділили світ на двох.
Та обурився Сварог:
я ж бо є верховний бог!

І щоб поділити славу,
поклонились ми Триглаву.

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)

Дощечка 11А
Хвалимо і С в а р г а , діда божого,
бо ж той єсть роду божеського
начальником і всякого роду джерело
вічне, яке тече вліті од крині своєї
і взимі ніколи не замерзає, і його
воду живлячу п’ючи, живимося, доки
не перестанемо, як усі до нього
відійдемо до лук гойних райських.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Сварг,Сваро́г – бог Неба,сонячного вогню і місячного світла,
бог невидимого світу Нави.
Го́йний – багатий, щедрий.
Кри́ня – криниця.


СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Солодка Молочна Дорога
веде до дідуся Сварога.

Бог неба і місяцебог,
і божий прапрадід – Сварог.

Де хата багата – не вбога,
там хвалять дідуся Сварога,
хоч грізний, та праведний бог
всевладний дідусьо Сварог.

Б'є сяйво від місяцерога –
то день уродин у Сварога.

Як місяць повненький, без рога –
то настрій хороший в Сварога.

Як темінь впаде, не дай бог,
то гнівно свариться Сварог.

Та гірше усіх засторог -
огненно палючий Сварог.

Пустеля пуста і розлога –
то кара дідуся Сварога.

Як будете чемні, онуки,
Сварог поведе вас на луки...
А луки ті гойні в Сварога,
там навіть Молочна Дорога!

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)

Не відпускай. Затримайся на трішки.
Холоне кава в білому горнятку.
Осінній сон розніжився на ліжку.
Тобі пасує правильна краватка.

Тобі не час тікати від утіхи.
Погомони зі мною для годиться.
Тонкі шпалери кольору індиго
Нам відкривають теплі таємниці.

Нам до снаги розхитані перила.
Не зволікай. Бери мене міцніше.
Нехай пливуть оздоблені вітрила.
Хай наша тиша рветься голосніше.
8.09.2017

Чемний і стриманий,
Наче пілот корабля,
Впевнений,
погляд пронизливий і не пустий,
я зашарілась,
помалу втікає земля…
правильний надто…
цікаво, насправді який?

Зустріч нова,
А думками захоплена знов,
Скоро вже ніч,
І потреба поспати лягати,
Що я знайшла у тобі,
Що в мені ти знайшов?
Хочеться надто
Тебе…зіпсувати

Станцюй, красуне, радості танок –
нехай життя сумне на мить забуду.
Косу товсту, заплетену в вінок,
я вже довіку пам’ятати буду.

Станцюй, богине, пестощів танок,
візьми за руку й відведи до раю.
В житті немало бачив я жінок,
та кращої, повір, не пригадаю.

Станцюй, любове, величі танок
і поведи за обрій-видноколо.
Полинь зі мною в небо, до зірок,
з моїм з’єднай назавжди своє соло.

Станцюй віків, Осірісе, танок,
він серце крає і бентежить душу.
Терновий, не папірусний, вінок
уже з недавніх пір носити мушу.

03.04.2017

Люблю, коли твої вуста медові,
Як подих вітру, пестять мою шкіру,
Коли в мені вирує поклик крові,
І я скоряюсь внутрішньому звіру.

Люблю вдихати запах твого тіла,
Волосся твого кінчиків торкатись.
Люблю, коли бентежна мить несміла
Тобою дозволяє милуватись.

Люблю, коли твої п'янкі зіниці
Бажань нестримних полум'ям палають.
Люблю, коли, мов з чистої криниці,
Твої цілунки ніжно напувають.

Люблю безтямно, пристрасно кохати
І знати, що ми вдвох -- єдине ціле.
Люблю твоє кохання відчувати --
Безмежне, світле, а не ЧОРНО-біле.

Я бачу тебе наскрізь. Випадково
Явилася назовні хижа суть.
У кожне хитро вимовлене слово
Вплітаєш непомітно вовчу лють.

Гадаєш, став Магістром із омани?
Що викликаєш в серці ніжний щем?
Вдаєш святого, що лікує рани,
А сам пекельним дихаєш вогнем...
18.04.2017

Знеструмлена, квола. Так прагну тепла.
Ох, краще б я правди гіркої не знала!
Усі ці роки мов жила -- й не жила.
Тікала, верталась... І знову тікала.

Байдужа, холодна. Але -- не німа.
Мовчання закон -- не моя перевага.
У всьому, що сталось, я винна сама.
Померли кохання, надія, повага.

Жорстока і владна. Одвічно сумна.
Ступати не навчена я обережно.
Мені не потрібно для щастя вина.
Ненавиджу -- люто, кохаю -- безмежно.

Знеструмлена, квола... Благаю про смерть.
Цей бруд вже не змити, не стерти ці шрами.
Душа переповнена болем ущерть...
А десь нагорі Хтось керує життями.
25.02.2017

Брела, не дивлячись куди...
Невже вона з тобою поряд?!.
Все очі бачила біди,
важкий її відчувши погляд.

Холодний. Майже обпікав
все моє серце. Як льодина.
Безжально душу шматував,
низав все тіло до судини.

Враз зупинилась в тишині,
на хвильку мабуть, може вічність.
Два силуети у вікні,
а поряд – тиша й потойбічність…

Брела подалі від біди
без сліз, без серця, навіть тіла.
Втрачала душу назавжди,
щоб та вже більше не боліла…

вересень 2017

Осені ватра калинова
Яскраво так палає скрізь,
Слова освідчення в любові
Сказати прийду їй у ліс.

Туди, де бігало дитинство,
Човником юність відпливла
І літечко цвіло так дивно,
Вже й осінь у життя прийшла.

Та принесла дари чудові,
Із віршів вже вінок сплела,
Що народилися з любові,
Добра, кохання і тепла.

2017 р.

Дощ барабанить по підвіконню,
Стукають краплі в шибку щораз,
Хмар табуни вітерець кудись гонить,
Знову настала осіння пора.

Лист пожовтів й тріпотить на осиці,
Удаль відлетіли давно журавлі.
Осінь - художниця і чарівниця
Володарює на нашій землі.

2015 р.

За честь, за гідність, за свободу і життя
вони пліч-о-пліч стали в сотні, цілу рать.
І до минулого немає вороття,
бо на чолі у них вже вічності печать.
Вони ідуть, Вітчизни віра і любов,
а на обличчях і надія, і печаль.
У жилах їх холоне ще гаряча кров,
але вирішує все воля ніби сталь!

Хай живе Україна, час прийшов обирать!
Нашу Неньку єдину ми ідем захищать.
Щоб жила Україна, нам не страшно вмирать –
з нами Бог і його благодать!

Вони ідуть за Батьківщину, свій народ
і грають посмішки в героїв на вустах.
Щоб рідну землю захистити від заброд,
вони непевність подолали, біль і страх.
В степах донецьких і Луганщини полях,
в містах і селах, у столиці і Криму
вони торують у майбутнє Неньці шлях
і наближають ворогам її тюрму.

Хай живе Україна, час прийшов визволять!
Нашу Неньку єдину ідемо захищать.
Щоб жила Україна, нам не страшно вмирать –
з нами Бог і його благодать!

За честь і гідність, за свободу і життя
вони пліч-о-пліч стали в сотні, цілу рать.
І до минулого не буде вороття,
бо на чоло лягла їм вічності печать.
Нехай у пам’яті народній навіки́
їх імена ніяка сила не зітре.
За ними встануть нові сотні і полки,
а слава й воля України не помре!

Щоб жила Україна треба нам обирать.
Нашу Неньку єдину дружно всім захищать.
Хай живе Україна, час прийшов воювать!
З нами Бог і його благодать!

Неможливо вернути… О Лідія!
Сонцезначимий згублений слід

Хай воскресне та зустріч на відео
І замре на хвилиноньку світ…



Я віршую у споминах подумки
В антипризах здебільшого гмах
Віддавалися Лідії подиви
Богословив на клавішах Бах…

І була їхня музика творчістю
Кажуть, з часом візьмуть за взірець
Та найперший сльозив напів з почестю
Із вогнем і дощем - вітерець…

/ Гмах — кімната, будинок /
07-09-2017

Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов, –
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
«Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Подивись, з яким набутком
Ми додому їдем хутко!
Сідай, хлопче, поміж люди,
То скоріше дома будеш».
«Ні, не можу я сідати.
Треба долю доганяти».
Побрів чумак степом-полем,
Його доля – яром-долом.
Забрів чумак до шинкарки,
Свою долю там шукати.
Зійшла доля медом-квітом,
А п’яниця – пустоцвітом.
Дісталася тому доля,
Хто плекав її у полі.

Пишу, аж дим валує з вух,
Словесна тягнеться жувачка.
Дантес забув десятий круг -
Поетів мучає сверблячка.

Еклоги й оди - темна ніч,
Поези - наче потерчата.
А я їх правлю цілу ніч,
Одверті глупства, чорні мати.

Для кухаря писнув сонет,
Розтер сльозу на півсторінки.
Три штуки за один куплет:
Є шуба норкова у жінки.

В сусіда ферма поросят,
Рохкочуть підсвинки завзято.
Відшліфував йому трактат -
Купив брильянт на півкарата.

Якщо в нездар пусті лоби
І вірші, мов зелені жаби -
В літературі є раби -
Повичищають бридні, ляпи.

У віршуванні я - естет,
Гекзаметром плету меандри.
Пора пірнати в інтернет -
Мені він постачає кадри.

10.09.2017р.