ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Іван Потьомкін - [ 2017.11.28 17:21 ]
    ...Бо зганьбила Боже слово

    Сів Василь під образами,
    Умивається сльозами.
    Увіходить в хату мати,
    Давай сина розпікати:
    «Знов думками у вдовиці?
    Бодай їй уже втопиться.
    Не позволю вдову брати,
    Вдова вміє чарувати...»
    «Та я ж її люблю дуже!»
    «Вона звела свого мужа...
    А дівчата за тобою,
    Як рибоньки за водою».
    Не сказав Василь ні слова,
    Сідла коня вороного,
    Поклонивсь матусі в пояс,
    На вдовиний подавсь голос.
    А за ним навперегони
    Летять матері прокльони:
    «Шоб ти, сину, не вернувся,
    На явора обернувся!»
    Сама жала жито мати,
    Став дощищок накрапати.
    Під явором стара сіла,
    За листочок ухопилась.
    «Не рви, мамо, – голос чути, –
    Дай хоч явором побути.
    Не дала в шлюбі пожити,
    То хоч тут суд не верши ти.
    Удівонька – моя любка
    Обернулась на голубку,
    На вершечку гніздо звила,
    Мене співом звеселила».
    ...Подризала в горі мати
    Одна в хаті доживати.
    Відібрало старій мову,
    Бо зганьбила Боже слово.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  2. Козак Дума - [ 2017.11.28 16:08 ]
    Він так її і не обняв
    Він так її, на жаль, і не обняв,
    і не сказав «кохаю» прямо в очі.
    Бо про кохання ще тоді й не знав,
    не те що пестувати стан дівочий.

    Її він не притиснув до грудей
    і не сказав: «Люблю, моя лебідко!»
    Та скільки їх таких, малих дітей,
    голодомор спіймав у хижу сітку…

    Той владомор, як пес на повідку
    безумного уже від крові ката,
    забрав усіх: і сина, і дочку,
    і стариків, і навіть маму з татом…

    Косила смерть великих і малих,
    гуртом конали люди й поодинці.
    Прищавий вождь відкрив Пандори міх
    і все лише тому – що українці!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Коментарі: (2)


  3. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.11.28 15:50 ]
    Не чамрій
    1

    Яблунева кісточка... Виросте масив.
    Дурень не мудрішає, хто б не попросив.
    Суне коліщатко під платформу: "...їдь..."
    Статуси оплачені, всім цариця - мідь.

    Товпи колихалися, плакали... Зима.
    А ладу і поладу, каже дід, нема.
    Кум десь в Євпаторії, ліпиться пісок.
    Словолюбна (соррі) я бгала колосок.

    Оптимізму цоколі, мармуровий лев.
    Косить люд, мов броколі, привид між дерев.
    Відійти... лишитися... Убезпечу хист.
    Чорно-білі китиці. Барвний падолист.

    2

    А Пандора з ящика розсипає зло.
    Щастя десь обрящете. Гибіє село.
    За Пристроми... пасіки злинув мрійний рій.
    Рейвахи між класами. Цілься... не чамрій.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (5)


  4. Козак Дума - [ 2017.11.28 13:42 ]
    Мелодії кохання
    Мелодії кохання не згасають
    у тих, хто свято вірує в Любов!
    Їм ангели на арфах рондо грають,
    та музика чарує знов і знов.

    Мелодії кохання линуть світом,
    беруть в полон і душі, і серця.
    Їм не важливо, що весна, що літо…
    Немає навіть взимку їм кінця!

    Я зичу всім порядним, добрим людям –
    хай через все життя вас проведуть
    мелодії кохання, світлим буде
    ваш, інколи тернистий, довгий путь!

    28.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  5. Вікторія Торон - [ 2017.11.28 13:05 ]
    Сонячний хлопчик (переклад)* **
    Покинутий песик – в густих порохах --
    застиг, непорушно-стійкий,
    солдатик з трухлявим мушкетом в руках
    від часу -- іржаво-рудий.
    Колись же – і песик був зовсім новим,
    солдатик яскраво блищав.
    Наш сонячний хлопчик їх палко любив
    і, спати йдучи, цілував.
    «Отут зачекайте, нікуди не йдіть
    і не галасуйте мені», --
    щасливий, він міцно заснув у ту ніч
    і забавки бачив у сні.
    Та в час потаємний під ангельський спів
    хлопчина наш сонячний зник...
    Без міри скорботних пролинуло днів,
    та відданість друзів – навік.
    Терпляче чекають -- не зрушитись їм,
    завмерлим на довгі роки! --
    і мріють про усміх на личку малім
    і дотик знайомий руки.
    Тихенько дивуються – де ж він пропав,
    що трапилось в темряві днів
    із хлопчиком тим, що їх поцілував,
    поставив і ждати звелів?

    Little Boy Blue

    The little toy dog is covered with dust,
    But sturdy and staunch he stands;
    The little toy soldier is red with rust,
    And his musket molds in his hands.
    Time was when the little toy dog was new
    And the soldier was passing fair;
    And that was the time when our Little Boy Blue
    Kissed them and put them there.
    “Now, don’t you go till I come,” he said,
    “And don’t you make any noise!”
    So, toddling off to his trundle-bed,
    He dreamed of the pretty toys;
    And as he was dreaming, an angel song
    Awakened our Little Boy Blue —
    Oh! the years are many, the years are long,
    But the little toy friends are true!
    Aye, faithful to Little Boy Blue they stand,
    Each in the same old place —
    Awaiting the touch of a little hand,
    And the smile of a little face;
    And they wonder, as waiting these long years through
    In the dust of that little chair,
    What has become of our Little Boy Blue
    Since he kissed them and put them there.

    by Eugene Field (1850-1895)





    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  6. Леся Геник - [ 2017.11.28 12:34 ]
    Вперше
    З неба осіннього сиплеться
    ще не загойданий сніг...
    Стиха на дзеркало Бистриці*
    вперше спочити приліг.

    Вперше розхристані лебеді**
    стали невидимі дню,
    і неприхованим трепетом
    душу сповили мою.

    21.11.17 р.

    *Бистриця - річка, яка протікає через Франківськ
    **На франківському озерці мешкає пара білих лебедів, а колись, кажуть, їх було багато і на самій Бистриці.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (8)


  7. Любов Бенедишин - [ 2017.11.28 09:53 ]
    Таки не мучте...
    Не мучте джинсики і светрики,
    папір і слово - поготів.
    А головне (канон естетики!) -
    не мучте читачів.

    28.11.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (15)


  8. Роман Сливка - [ 2017.11.28 09:02 ]
    Небеса


    Ей небеса, чому мене покинули?
    Спалити крила, зрізали чохли,
    Скидаю плащ і падаю без імені,
    Тепер я ангел у людському тлі.
    Ей небеса, молитися не варто?
    А може шлях пройти Хреста,
    тавро гінця в очах нічного жаху,
    каміння кине у мертві міста.
    Ей небеса, а може зразу в пекло?
    між цих тварин, я проклята душа,
    тримай мене Царю тартару,
    смолу залиту на заході дня.







    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Ірина Сєдова - [ 2017.11.28 08:24 ]
    ***
    Чарівно - дзвіночки конвалій
    почую в мелодії ночі,
    «Подалі від сірих реалій!», -
    дівчинка-мрія шепоче.

    Доводячи розум до сказу,
    сміливо іде за лаштунки -
    страхи поховались відразу
    від сміху малятки пустунки.

    Свій танець довершує співом -
    їй сум програє без баталій.
    Моє несподіване диво -
    дівча з дзвіночків конвалій.

    (Листопад 2017)









    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Василь Кузан - [ 2017.11.28 00:29 ]
    Сніг не такый, ги вата
    ***
    Сніг не такый, ги вата.
    Вата у многых в копони.
    Стелится білый покровиць,
    Честуучи Божі законы.

    А вд ваты стают попугаями –
    Повторюут дурь з телевізора.
    Покровиць зимлицю зóгріє,
    Вбы ярь урожайом пак улізла.

    Вбы чилядь в неділю молилася,
    Просила спóкüйної повени…
    А ватнъі томпоны и памперсы
    Нам тычут у писок. Хоснованъі…

    Вся паскудь пак липне на губы.
    Та, видко, комусь ся вто любит…

    27.11.17 © Василь Кузан

    Словничок:
    Копоня – голова,
    Покровиць – ковдра,
    Честуучи – шануючи,
    Ярь – весна,
    Пак – потім,
    Вбы – щоб,
    Чилядь – люди,
    Тычут – пхають,
    Хоснованъі – такі, що були в користуванні,
    Видко – певно.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (8)


  11. Микола Дудар - [ 2017.11.27 23:53 ]
    Тільки коли, і не згадати...
    Реквієм. Моцарт… учтивий Собор
    Суботнього вечора. Київ…
    Зала набита… Фінал. Ре-мінор
    Душу, як звір, начисто виїв…
    Наче про мене. Неначе про нас
    Усі оті ноти присвяти
    І я полюбив, мій Моцарте, Вас
    Тільки коли, і не згадати…
    27-11-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (4)


  12. Вікторія Лимар - [ 2017.11.27 23:27 ]
    Світ у гармонії
    Білий сніг все падав на долину,
    Де в зеленім килимі трава.
    А у спогадах ось ця стежина
    У дитинство - згадка,як жива.
    За столом родина дружня й діти –
    Гарні, світлі,радісні часи.
    Всі усміхнені,теплом зігріті
    Мами й тата - чутно голоси.
    Так відлунює років дорога –
    Тільки серце стиснулось чомусь,
    Раптом прокотилася тривога -
    До крижини наче доторкнусь.
    Холод,відчай у страшну годину
    Звісткою смертельною накрив.
    Смутком, болем оповив родину.
    Душу, як у пекло,занурив.

    Сльози, крик безсилля,відчайдушний!
    Стіни пропалив пекельний струм.
    Так душа завмерла - і страждальний
    Зойк! А серце - обгорнулось в сум.
    І немає сенсу далі жити,
    Прірва нескінченна пролягла.
    Як себе від долі захистити,
    Від самотнього її крила?!
    Тільки дотик ніжних рук дитячих
    Душу хвору,зранену зігрів.
    І в обіймах рідних і тремтячих
    Вогник життєдайний зажеврІв.
    Рідна посмішка й молитви слово
    Стали зброєю тоді мені,
    Щоби благодаттю і покровом
    Щастя пригорнулось навесні.

    Ранком березневим сонця промінь
    Сяйвом Божим освятив мій дім.
    Сніг розтанув,і нестримна повінь,
    Як цілющий рух,в житті новім.
    Мій коханий, друже мій,зігрітий
    Щирим серцем люблячим моїм.
    Ти мій вибір,що найкращий в світі.
    Доля знову повернулась в дім.

    …Білим снігом покрита долина,
    А під ним – зеленіє трава.
    Швидко,стрімко пронЕслася днина,
    І сторінка життя – вже нова.
    Білий сніг на зеленій долині!
    Білі скроні – нема вороття!
    Тільки колір червоний калині
    Так пасує й дає відчуття –
    Світ в гармонії - й прагне злиття!

    28.11.2016 – мій перший твір
    Редакція – 27.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (8)


  13. Ігор Шоха - [ 2017.11.27 22:35 ]
    Спалені таємниці
    Коли згасає полум'я свічі,
    то і надія відійде остання.
    Таємно, переважно уночі
    читаються листи до запитання.

    І не дивує, що оці нічні
    мої привиддя зігрівають душу.
    Але лунає у височині, –
    собі самому клятви не порушу!

    Хай догорає полум’я. Усе,
    що гріє наші душі, освятиться.
    Весною ще лелека принесе
    із вирію ключі до таємниці.

    А ключ до заповітної мети
    не посилає пошта. Не найти
    за обріями кинуті причали.

    Лишається у полум’ї печалі
    палити із минулого листи,
    які читати ми не обіцяли.

                                          11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (1)


  14. Домінік Арфіст - [ 2017.11.27 21:58 ]
    де?
    тебе завіяло вітрами…
    мене розвіяло…
    складає доля анаграми…
    долає діями…
    надії чавить у дорозі –
    упалі яблука…
    у черговій метаморфозі
    блукав я… байдики
    бив… заблудилися у часі
    ми – різні лінії…
    твої святі в іконостасі
    моїх відринули…
    нас наші мертві не єднають
    живі нас вижили…
    ми не залишимося навіть
    чужими… лишніми…
    … мені і лік… мені і вік… і крила
    воріт куди немає вороття…
    о Господи… і де мене носило
    увесь цей день… весь рік… усе життя?..






    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  15. Олександр Сушко - [ 2017.11.27 20:24 ]
    Боляче
    А кохана зовсім помарніла,
    Тіні, зморшки всіяли чоло:
    Мама хвора. Покидають сили,
    Попрощатись поспіша село.

    Нині день прожити - це удача,
    Удихнути - це щаслива мить.
    Падає за обрій сонця м'ячик,
    Усихає плодоносна віть.

    Кажуть, душі туляться до Бога.
    - Вже пора,- Петро з небес гука.
    Радості немає. У дорогу
    Проводжає їх сльоза гірка.

    Бачити страждання ближніх - мука,
    Живемо в передчутті біди.
    Бачу, тягне смерть кістляву руку,
    Та її не здатен одвести.

    Очі закриває сива неня.
    Відлітають ангелів ключі.
    Притулися, ластівко, до мене,
    І поплач тихенько на плечі.

    27.11.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.31 (5.49) | "Майстерень" 5.38 (5.49)
    Коментарі: (6)


  16. Олександр Сушко - [ 2017.11.27 19:42 ]
    Новий світ
    Чую сморід з люципера пащі,
    Звуки єрихонської труби.
    Баглося змінити світ на краще -
    Гримав словом у пласкі лоби.

    Думав, що достукаюсь до неба
    Та не знав потрібних молитов.
    Люд жує. Земні його потреби,
    Байдуже - чи сі бемоль, чи до.

    Я тону, знесилений, ламаюсь,
    В океані бруду - все чуже.
    Щогли впали, розірвався парус,
    В серце розпач штрикає ножем.

    Стигла мудрість зовсім ні до чого,
    Бо в отари безліч пастухів.
    Я шукав гармонію та Логос,
    А знайшов словес пусті міхи.

    Під ногами чую тихий шерех
    І хлюпоче тихо водолій:
    Вірні музи винесли на берег
    В світ краси, незайманий, новий...

    27.11.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Прокоментувати:


  17. Світлана Штатська - [ 2017.11.27 18:11 ]
    Від мужності жіночною стаю
    Від мужності жіночною стаю,
    Вбиваю словом, зламую бар'єри.
    Та бракне сили в межах атмосфери,
    Коли за безцінь душу продають...


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  18. Ірина Вовк - [ 2017.11.27 11:35 ]
    "...І коли наречеться листопад..."
    І коли наречеться листо́пад розлучником душ,
    І коли нам до завтра дожити сумнівним здається –
    Ані крик спересердя, ні біг невтямки́,- ані руш! –
    Ні від себе й до себе, ніщо навкруги не озветься…

    Тільки шорох падучого листя в розкрите вікно,
    Тільки скрипи пралітньої липи та вітер у скроні –
    Тільки образ дитячий і пізнє твоє рамено,
    І зів’ялого сонця шорсткі, але рідні долоні.

    (Зі збірки «Обрані Світлом». – Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (11)


  19. Марія Дем'янюк - [ 2017.11.27 11:14 ]
    Поєдинок
    Долоня в долоні...
    Хто кого переможе в цій битві?
    А Матір Божа сиділа на підвіконні
    Й благала:
    З'єднайте долоні в молитві...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  20. Неоніла Гуменюк - [ 2017.11.27 09:39 ]
    Покидають нас дні листопадові
    Покидають нас дні листопадові,
    Морозець на травичці легкий.
    Чим іще нас цей місяць порадує:
    Закружляють сніжинки пухкі,

    А чи сонечком ще зігріватиме,
    Чи, можливо накличе дощу,
    Вітер листя останнє зриватиме
    Та кружлятиме ним досхочу?

    Вкрите небо все хмарами сірими
    І, здається з землею злилось.
    Це уже наближається зимонька,
    Віє холодом її долонь.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  21. Козак Дума - [ 2017.11.26 22:14 ]
    Любов і ревнощі
    Любов і ре́внощі – то серця жар і лід.
    Любов і ревнощі – як щастя і біда.
    Любов і ревнощі – в них супере́чок слід.
    Любов і ревнощі – то полум’я й вода.

    Вони, як брат з сестрою, близнюки́,
    розвіють смуток, прожену́ть печаль,
    в полеміку зану́рять залюбки́,
    та згоди не дійти їм все ж, на жаль…

    Знесу́ть до зір вони і кинуть у безо́дню,
    засму́тять ве́реснем і звеселя́ть розма́єм.
    Учора радощі, та сльози вже сьогодні,
    але без ревнощів любові не буває!

    26.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  22. Іван Потьомкін - [ 2017.11.26 21:29 ]
    Лише Господь зупинить сльози

    А звуки – такі ж гострі.
    Попереду – іще гостріші.
    І боязно розплющить очі,
    Мов кам’яні такі повіки.
    Та знаю – на ті звуки зляжеш
    Всіма нетьмяними ночами.
    А серце,
    Щоб йому не скрикнуть
    На флажолет визивний скрипки,
    Мов яблуко рожеве, стиснеш
    І руки на три чверті скинеш...
    ...І якщо цієї миті ллються сльози,
    То лиш Господь спинить їх взмозі.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  23. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.11.26 20:28 ]
    На буднів батуті
    1
    Любити властиво за вчинки.
    Щасливих ошлюблених мало.
    Обернеться пава на свинку.
    Далі умлівав десь від Гали...
    2
    Мої величаві картини
    Пливуть за Алфею чи Лету.
    Перфоманс а-ля Аргентина
    Записує муж на дискету.

    На буднів батуті - квасоля...
    Читав би поезії Майї -
    Лякають сейсмічні паролі.
    Перекидом рейки... трамваї...
    3
    Анталія сниться на зливу.
    Завжди наготові три сумки.
    Відходжу за білену сливу...
    ...а рідне тьотьохкає... кумка...
    4
    У юності важило інше.
    Любові хімізм трансцендентний.
    Тепло. Узвичаєна ніша...
    А серце закохане в Етну.
    ........
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  24. Козак Дума - [ 2017.11.26 12:09 ]
    Мій Бог
    Коли куйо́вдить вітер сиву гриву
    і ві́ддано життю весь майже борг,
    стою усе частіше над обривом
    і думаю собі, а хто ж мій Бог?.

    Досто́йник той, що сотворив усесвіт,
    де стільки болю, горя і краси…
    Той велетень, що крутить перевесла
    і тче природи килим всі часи!.

    Господь – великий, гордий, всемогутній,
    утілення любові, всіх чеснот.
    Не лише ва́бить сонячним майбутнім –
    добра і правди нині він оплот!

    Мій Бог поборник волі і свободи,
    національності не має лиш один.
    Йому особи рівні і народи,
    та пам’ятає, що є батько, а є син.

    Не заздрісний, дітей не проклинає
    до сьомого коліна за батьків.
    Сліпої віри теж не вимагає
    у обмін на життя впродовж віків.

    І не шанує юд та лицемірів,
    злочинця першим не пускає в рай.
    Не жалує катів і їх кумирів,
    нечесності іде покласти край!

    Не обирає він собі народу
    і решту не спрямовує униз,
    бо поважає кожного свободу,
    а справедливість – то його девіз!

    Я імені не знаю свого Бога,
    важли́віше, що він добра творець.
    Упевнений – за ним лиш перемога,
    він для людини істина, взірець!

    Таким завжди́ я бачу свого Бога,
    йому моя вся слава і любов.
    До нього лиш лежить моя дорога,
    допо́ки серце розганяє кров!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  25. Ірина Вовк - [ 2017.11.26 12:01 ]
    "Магія: світло-тіні"
    Коли довкола безконечно чорна
    тебе мана́ злиденна огорта,
    лелеча душе, хто тебе пригорне
    вогненним тілом жовтого листа,
    що з’яскравіє серед сірих буднів,
    на смерть за тебе ляже помежи…
    людей лукавих, пустирів безлюдних…
    Про що у пеклі думаєш, скажи?
    Про що твоє далеке світле небо
    змовляє в надвечір’ї крадькома…
    Чи є у божевілля ще потреба –
    чи вже нічого вищого нема…
    Лише зима довкола – і спроквола
    на тебе сніг як віко упаде –
    я тут сама… Мене нема ніде –
    осклілих сонць порожні виднокола.
    Погарище… Безмежна чорнота…
    Душа лелечо в ірій відліта…
    Сади осклілих сонць, вогненних тіней –
    віддай мені свою тяжбу, дитино!
    Візьми від мене крапельку води –
    і помежи межу перебреди…
    Ще крок… ще крок – у край рожевощокий,
    де ти і я не будем одинокі!

    У барвах – літо… Помежи – межа…
    Тужніє… Висне
    яблуком
    Душа.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2017.11.26 11:55 ]
    Перетворення

    Усе пожухло, потьмяніло,
    Від золота лишилась мідь.
    І озера пополотніла
    Від холоду несамохіть

    Здригається поверхня сіра…
    І брижі – ніби дрижаки
    На ній з`являються легкі,
    Мов гусяча на тілі шкіра.

    Лиш птаство ноточки бере –
    В гіллі погомоніти сіло.
    Із ним пшеничний очерет
    Під берегом сміється біло.

    25.11.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  27. Сергій Гупало - [ 2017.11.26 11:52 ]
    * * *
    Не заносьте нещастя в чужі захололі сліди,
    Хай воно персонально болить і лікує щоденно
    Ті невинні думки, що упали у давні меди:
    Провідчути, як долю легенько фіксує щоденник.

    Є у кожного вибір, і мулько, звичайно, мені,
    Що про це я комусь нагадаю загостреним болем
    І у відповідь будуть – невдячні проблеми земні,
    А вони – вслід за мною назавжди, аж до видноколу.

    Я на світі оцьому безпечно, упевнено свій,
    І постійно поєдную зáдуми, думи і звуки,
    Не хворів ще серйозно; і нібито брат – деревій,
    А під ним – незворушні очата лукавого крука.

    Ця міфічність оспало поморщить розумнику лоб,
    А на мене вину накладе, як обридливе мито.
    Ще учора я впевнений був, як затятий укроп,
    І тому щось остудне хитнеться і стане боліти.

    Відійди, подивися на мене, рікою пливи
    Не на жарти, друзяко. Ти знову таки випадковий
    На шляху на Поліссі, де предок губив постоли…
    Усміхнись! Я давно там шукаю на щастя підкову.

    А знайду – то захочу і більше... Це втіха моя.
    Не хвалюся, а тільки відверто зізнатися хочу.
    Я теперечки – в рідних, як диво небесне, краях,
    Де усі негаразди – не факт, а лише потороча.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  28. Козак Дума - [ 2017.11.26 10:29 ]
    Свічка пам`яті
    Сьогодні день скорбо́ти. В темну по́ру
    у пам’ять мовчки свічку запалю́.
    Числе́нних жертв того голодомо́ру
    злічить не можна. З присмаком жалю́
    горить свіча́. Поволі віск стіка́є
    і застигає прямо на столі,
    а туга з болем серця не лишають
    за мій народ, що танув у імлі.

    У млі найбільшого голодомору,
    що „вождь народів“ підло влаштував.
    Продовженням червоного терору
    він в тридцять третім українцям став.
    За сотні тисяч, склали що мільйони,
    до строку що пішли у небуття.
    Звіріли в тридцять другім продзагони…
    За непоко́ру пла́та – все життя!
     
    За те, що працювали не для слави,
    уміли це робити краще всіх,
    мільйони українців кат кривавий
    прирік на смерть… Великих і малих!
    Перед очима знову пу́хлі діти,
    що просять кри́хту хліба у батьків,
    а ті самі не знають, що робити,
    їм голод розум також одури́в…

    Тим часом збіжжя в за́сіки ховали,
    на кораблі грузили у порта́х,
    щоб непокірні голоду пізна́ли
    і в їхніх душах поселити страх.
    До волі вбити тягу щоб навіки,
    і трударя́ прибрати із полів,
    партійна шайка – Коба, його кліка,
    все до Сибіру гнали куркулів.

    А світова спільно́та теж мовча́ла
    і тихо їла український хліб…
    Невже і са́ла нашого чекали,
    як молотили український сніп?!
    Чому сиділи мов сіренькі миші,
    мені незрозуміло і тепе́р.
    До Ліги націй у могильній ти́ші
    невдовзі долучили СРСР…

    Горить свіча поволі, до світа́ння
    слізьми спадає ще гарячий віск.
    Щоб відповіді дати на пита́ння –
    шукайте поряд вигоду і зиск!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  29. Леся Геник - [ 2017.11.25 22:33 ]
    Харизма
    А стати би нарешті, як пір*їнка,
    легкою, невагомою, аби
    у венах розлилося - жінка, жінка,
    а не харизма вічної раби.

    Раби життя, прислужниці обставин
    із чорним канделябром на плечах.
    О, зализати б ці нестерпні рани,
    що кровоточать у простих речах.

    Але ж бо ні, на місто суне осінь,
    на душу суне знов і знов пітьма.
    Чи не казала я пітьмі тій "досить!",
    чи не втікала геть сторчма, сторчма?

    Чи не зрікалась, чи не відрікалась,
    обпалюючи навіть неземне?
    А долі мало, мало, мало, мало...
    Жагу толочить, листя біле мне.

    О, Боже мій, як серце утомилось,
    щодня у дзвони бити вагові,
    шукати на горищі духа сили,
    думок на світле в темній голові.

    І йти, і вперто опиратись будням
    із мрією про легкість ту, аби
    відчути - жінку в серці ранок будить,
    а не харизму вічної раби.

    2.11.17 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (5)


  30. Олександр Сушко - [ 2017.11.25 19:31 ]
    Минуще
    А я гаргара. Багнеться книша.
    Пахтить хлібина, а сусідка - скнара.
    У неї скарбом повниться діжа,
    Телиця є, кабан, кицьок отара.

    Літанії, прокльони – все дарма,
    Навроки не беруть якщо багатий.
    Я - сохну, а вона – пахка хурма,
    Любовники самі стрибають в хату.

    Був час. Гребла і я густе бабло,
    Людві кришила у борщі намови.
    Чужі боялись в’їхати в село,
    Ввижалися вовки, пацюччя, сови.

    А у сусідки бахур - чудодій,
    Майстерно одчакловує заразу.
    Украв мій дар. Тепер хоч вовком вий,
    Ніхто зі мною вже не точить ляси.

    Забули про добро дурні дівки,
    Баби перстами хрестяться як бачать.
    Суперникам односять капшуки:
    Навіщо їм тепер навдатна кляча?

    Мабуть, кінчаю вже топтати ряст,
    Не варто від мирян чекати дяки.
    Допоки ти потрібен – все гаразд,
    А як спіткнувся – то шукай гілляку.

    25.11.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (5)


  31. Ігор Шоха - [ 2017.11.25 18:42 ]
    Злободенне
    ***
    А на Парнасі не було ні разу
    ні геноциду, ні якого сказу…
    Але не слухайте мене.
    Життя сумне..., –
    лиш той утне,
    у кого на земне немає часу.

    ***
    А на мапі Московії Штати
    будуть лише себе рятувати.
    Не бажає Аляску мулат –
    переходить на мат,
    поки є каганат,
    що уміє уму научати.

    ***
    А маленьке бажає цукерку.
    А велике качає права.
    Як ази із абетки –
    біси із табакерки.
    Повилазили очі. Віщає Москва.

    ***
    А у Криму епопея почата.
    Цар Миколай мироточить єлей.
    Кобу і Лєніна будуть виймати.
    Няша пузата,
    Хайло язикате.
    Їй і йому замалий мавзолей.

    ***
    А рівні і рівніші є усюди,
    де їх іще не виділи ніде.
    І шельма буде
    йти у люди,
    якщо лунає, – партія веде!

    ***
    А на високій, на горі
    усі до Лєніна подібні.
    Засумували шахтарі.
    І у землі, і на копрі
    вожді скажені і підпільні.

                                          2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (9)


  32. Серго Сокольник - [ 2017.11.25 17:43 ]
    Ну і думи...
    ***"перелив теми" (моє авторське ноу-хау)

    Час побачення... Вечорі-
    є, і небо міняє колір.
    Наша зустріч о цій порі
    Так чекалася, як ніколи...
    Та зурочує вечір день,
    Думи сумнівом душу ранять...
    .................................................
    -очі в очі! Межа ідей
    Перетворить есе на драму...
    Бачиш- день догорів, мов жар...
    Попіл свій залишає ночі.
    Де проходить ота межа
    Двоєднання світів? Пророчий
    Голос, чутний лише тобі,
    Прошепоче- це там, де щастя
    Розчиняється у журбі,
    Ніби текст витирає ластик...
    Де народжується межа?
    У полях, по сирітськи сірих,
    Чи у храмах, де є, нажаль,
    Фарисействуюча зневіра?
    Чи в обіймах палких твоїх,
    Де розжарює знову попіл?..
    .................................................
    -ну і думи!.. До біса їх!!!
    Йди сюди! Дам ляща по попі!!!


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117112500887


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  33. Ірина Сєдова - [ 2017.11.25 11:31 ]
    ***
    Не залишай мене, коханий...
    Душа здригається від болю.
    Надія плаче, стогне, тане
    «Надай їм шанс!» благає долю.
    На жаль, цей вирок остаточний,
    не буде більше щастя жити,
    не повернеться, знаю точно,
    але не можу розлюбити.

    (Листопад 2017)


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Валерій Хмельницький - [ 2017.11.25 11:35 ]
    Не мучте
    Не мучте вимучених віршиків -
    Шкодуйте ручку і папір,
    А також светрики і джинсики -
    Не протирайте їх до дір.

    25.11.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (7)


  35. Любов Бенедишин - [ 2017.11.25 09:58 ]
    Згадати все...
    ...І здасться раптом - хтось присів на покуті,
    Хитнувши тінь невидимим крилом.
    Гортає пам'ять Чорну Книгу спогадів
    І сльози витирає рукавом.

    Любов Бенедишин
    поема "Червоне пекло"

    повністю ось тут:

    http://maysterni.com/publication.php?id=54423


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  36. Адель Станіславська - [ 2017.11.25 09:26 ]
    А хліб неначе Бог
    А хліб неначе Бог, такий святий...
    У ньому все до крихточки від Бога.
    Без нього ні у світ, ні до порога...
    Хіба у мор, голодний і сліпий.
    У ті студені вичахлі зірки,
    що ще за хліба звалися очима.
    Зубо́жілі безбожно без причини
    заручниками ситої руки
    черствого ката... Свічами сумні
    сльозяться межи небом і землею...
    А Бог, як хліб... намолено, зорею
    на спомин у заплаканім вікні.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (4)


  37. Микола Дудар - [ 2017.11.25 00:48 ]
    По колу...
    Палінодія наче Перегрин...
    Фігури одіозні
    На Сонці спалах, в душах - перегрів…
    І що чекати, хто зна?..
    І дні зникають хутко - швидкоплин -
    Ваш власний Пекторалик
    Своє ім’я все тулить до судин
    Хвилюється - не вкрали б…
    24-11-2017
    Палінодія — повторення того самого на інший лад
    Перегрин — (пелгрим) мандрівник, прочанин
    Пекторалик — маленький годинник, який носили на шиї (на грудях)


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  38. Олександра Камінчанська - [ 2017.11.24 23:58 ]
    ***
    Обеліски, сліпці, одаліски –
    В дикім шалі регоче біс.
    Вже здається цей люд безмізкий
    Аж по вуха загруз в ганьбі.

    За копійку торгують братом
    Без сумління і без вини.
    Одчайдухам – неволя, ґрати,
    А облудникам – ордени.


    Чисте небо видать нескоро…
    В сивім мороці – чорний крук.
    І ховається рідне поле
    Під захланний чужий каблук.

    У вибоїнах – дні, дороги,
    В небі місяць, мов тятива.
    Жовті стерні скололи ноги…
    Нам до світла б ще крок…ще два…



    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  39. Іван Потьомкін - [ 2017.11.24 19:02 ]
    "І молитимусь за тебе, доки б'ється серце"

    «Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
    Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
    Чом ти голову схилила, вії опустила?
    Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
    ...Не розказуй, голубонько. Нема у тім нужди,
    Бо ж на личеньку твоєму заквітають ружі.
    Хай він, може, таки кращий і для тебе любий,
    Та вірнішого від мене не було й не буде.
    Можна б, звісно, утопитись чи випити зілля,
    Та прийду, якщо покличеш, на твоє весілля.
    І проситиму, як брата, обранця твойого,
    Щоб беріг тебе, мов квітку, даровану Богом.
    І якщо нам у подружжі не судилось бути,
    То порай мені, кохана, як тебе забути.
    Кажеш, маєш таке зілля близько перелазу?
    Як даси мені напиться, забуду одразу?
    Із рук твоїх буду пити. Крапля не проллється.
    І молитимусь за тебе, доки б’ється серце».



    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (4)


  40. Олександр Сушко - [ 2017.11.24 16:10 ]
    Торжище
    Мудрій гаптує слова філігрань,
    Книжкову лавку оглядають гави.
    Торжник у дулю загибає длань -
    Товар дурний, безглуздий, нецікавий.

    От порося - це мрія, жагота!
    П'ятак із хроном люблять небожата!
    А книгописця борода руда
    Нехай нездар заманює за парти.

    Піїт - це гультіпак і комиза -
    Куди йому до різника навару!
    Мені судьба утицьнула туза,
    Писаці - злидні жбухнула у тару.

    В словесних мочарах скрипить перо,
    Сплітаються меандри та ліани:
    Несутній у письменника герой,
    Несправжні паперові Дон -Жуани.

    Купець товар жаданий одібрав,
    Для ковбаси перебирає кишку.
    А доня смиче татка за рукав:
    - Не хочу м'яса! Хочу гарну книжку!

    26.11.2017р.
    -


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  41. Ірина Сєдова - [ 2017.11.24 14:07 ]
    Перед битвою
    Дай смолоскип! Тут замало світла -
    cила нечиста вночі розквітла.
    Нужбо, не бійся! Гайда зі мною!
    Доля вирішує хід двобою.

    Битва найтяжча - заради миру,
    в ній головне просто бути щирим.
    Прапор відваги - вогонь кохання.
    За перемогою! Без вагання!

    (23.11.2017)


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Анна Віталія Палій - [ 2017.11.24 13:03 ]
    Синектична алітерація
    Авари авторитетно
    аварію авторизують.

    Багато було білого –
    близнами бачиться.

    Відчаль і відчуй,
    відчиниться
    вознесена велич вуст.

    Гаптувала гідно
    габою гожою.
    Ганили.

    Ґардував ґару ґазда
    Ґирлиґою, ґвером.
    Ґебає.

    Днів дорогу довершуємо
    Добрими ділами.

    Естамп етносу –
    Естетика етики.

    Єство ємного –
    Єдвабом єрику.
    05.05.17р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (8)


  43. Анна Віталія Палій - [ 2017.11.24 13:16 ]
    , , ,
    Печалі в очі – сонний вітровій,
    А затишок – хіба за виднокругом.
    У чорно-білі клавіші (не вір!)
    Вдихнув Господь не голос – білу тугу
    На тлі земнім усіх людських надій.
    Пробудне сонце зійде серед ночі.
    А нині в очі – сильний вітровій,
    Ув очі.

    У пісні не гармонія – печаль
    Літає небом – болем у любові.
    Покореним скорботою – і жаль,
    І біль, і висота, і віще слово.
    Така робота вісникам судьби
    Судилася – земними хоругвами.
    …Маленька пташка у вітрах дзвенить
    І просить мами.

    Не плач, пташино, сталося, збулось,
    Вже відлетіло у небесний вирій
    Тремтливе серце. Золоте зело
    Дозріло у жахнім життєвім вирі.
    Розпроменила крила висоти,
    Що аж самій незвично в піднебессі.
    Окутав ангел миром: ти – лети!
    Твій лет міцніє для нових піднесень.
    13. 05. 2017 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (2)


  44. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.11.24 12:07 ]
    Радіопередача

    За цим посиланням моя сторінка на фейсбуці, там діючий лінк на запис радіопередачі.

    Українське радіо. Канал "Культура". "Вночі темно".
    Прозвучала 24 листопада опівночі.




    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  45. Козак Дума - [ 2017.11.24 12:14 ]
    Ніхто не буде забутий
    У цій шаленій, дикій круговерті
    не думайте, що Бог за вас забув,
    Він серги всім роздасть і після смерті.
    По іншому було щоб - я не чув.

    28.10. 2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  46. Козак Дума - [ 2017.11.24 12:04 ]
    Особливості влади
    Нове кіно знімають режисери
    про винятковість нинішньої влади,
    але то – хитрі корупціонери
    зі схильністю шаленою до зради!.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  47. Світлана Мельничук - [ 2017.11.24 11:01 ]
    Це я...
    Це я.
    Не помилка
    і не здалося.
    В місцях розривів
    все так-сяк зрослося.
    Хай доля викидала
    "па" химерні,
    ми не здалися,
    ми обоє вперті.
    Кому залишиш
    серця цінний спадок:
    будинок втіхи,
    суму кілька грядок
    і радості спонтанну прибудову,
    маленький сад
    великої любові,
    горище,
    на якому всяке-різне?..
    Мені - не можна.
    Нам ріднитись пізно...

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.56)
    Коментарі: (9)


  48. Домінік Арфіст - [ 2017.11.24 11:44 ]
    дідусь
    білявий чуб і посмішка іскриста…
    взір на бігу зупиненого фавна…
    нервові руки юного арфіста –
    це їхній дотик обпікає здавна…
    кого ці руки ніжно обнімали?
    кого ці очі пристрастю палили?
    в ріку криваву люті і опали
    стекли по краплі юні твої сили…
    Гомер і море… гори і Горацій…
    небесна пісня молодого грека…
    елегії і гімни… грім овацій…
    в палаючому серці кримська спека…
    і море… і мара… стилет і стилос…
    сніги Сибіру… межі ойкумени…
    в тобі епоха вимерзла… зломилась…
    летять осколки льодяні у мене…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  49. Неоніла Гуменюк - [ 2017.11.24 10:35 ]
    Поки мати жива
    Стояла матуся й виглядала
    Дітей своїх біля воріт.
    І капала, капала, капала
    Солона сльоза по щоці.

    Нема вже давно її донечки
    Та й син чомусь не приїздить,
    Онуки ж бо три її сонечка
    Прийшли би її звеселить.

    Нема кому в хату внести води,
    Дровцяток би хтось нарубав,
    Та не поспішать вони сюди,
    В них безліч важливіших справ.

    Покиньте усе, сини й донечки,
    Прилиньте до неньки в село,
    Поки ще жива, поки ходить ще,
    Щоб пізно уже не було.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  50. Ірина Сєдова - [ 2017.11.24 08:39 ]
    Дивні речі
    Кохання, доля - дивні речі
    і серце лагідно хвилює
    твій образ. Знову заперечу,
    але весна його малює
    яскраво чистим, ніжним світлом.
    Казковий лицар - ти прекрасний.
    Для інших щастя непомітно
    проте для двох здається ясним.

    (березень 2013)


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   510   511   512   513   514   515   516   517   518   ...   1855