ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.08.19 21:33
Краватка в синю рисочку, сорочка біла,
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.

Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила

Віктор Насипаний
2026.08.19 21:09
Вже навхрест шиє дощ думки- печалі.
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.

Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток

С М
2026.08.19 21:00
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози

Іван Потьомкін
2026.08.19 20:54
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник. Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент

хома дідим
2026.08.19 19:09
скажи мені скажи
чого нейметься вітру
за вікнами хлипкими
розсохлими дверми
що він прожити мав
що саме донести
і що із цим робити
на світі вітровім

М Менянин
2026.08.19 18:35
Націоналіст не нацист – есей 0 Українцям на часі. 1 Є країни з титульними націями. 2 Є в цих краях гості – етнічні діаспори. 3 Є націоналізм в них. 4 Є національна держава, що піклується за свій народ, спонукає до бажання бути тут, або поверн

Артур Курдіновський
2026.08.19 15:45
Поклич мене зажуреним сонетом -
І я прийду. Як важко б не було, -
Прорвуся крізь заплутані тенета,
Знесилений, постукаю у скло.

Поклич мене замріяним ронделем -
І я прийду крізь пафосну юрбу.
Дамо початок райдужним новелам,

Ольга Садкова
2026.08.19 14:51
Сусідський кіт зайшов до хати,
хоч не його мені б чекати.
На крісло зліз,
примружив очі.
Сидіти довго так охочий...

Й навіщо, справді, гості інші,
коли з котом аж ллються вірші?

Борис Костиря
2026.08.19 13:55
Яка палка гармонія і дикість
Цієї пари, що руйнує світ
І трощить скелі, мов несамовитість!
Летить у небо пристрасть, як болід.
Вони злились, не можуть зупинитись
На березі, мов непоборной цвіт.

Такий коханець гарний і потужний

Ірина Вовк
2026.08.19 10:38
Дарунок Середземного моря «Помста – це напій, який найкраще смакує, коли він зачерпнутий з глибин моря». Афоризм Стародавнього Єгипту …Центуріон піднімає руку, даючи знак своїм людям оточити сходи. Позаду нього чути шум прибою Егейського мор

Віктор Кучерук
2026.08.19 07:54
Наближається вже осінь,
Раз у мене за вікном
Зароїлись дружно оси,
Зграї ластівок кругом.
Вже затьмарюється далеч
І по травах суне дим, -
І тривожно кряка галич
На городи та сади.

хома дідим
2026.08.18 20:06
у сутінок
вагоміших відлуннях
чи вистачить мені
завзяття чи снаги
казати щось посутньо
і невмисне
зворушуючись
напростець углиб

Вячеслав Руденко
2026.08.18 17:45
Гребці налягають на весла -
Їх ваблять в імлі вечорниці,
Шахрай невеликого зросту
Готує для них печериці,

Корма розчиняється стрімко
Легкою тендітною в кучках
У піні мигдальній Одетти,

Ольга Садкова
2026.08.18 14:39
В нього чоботи вкрилися пилом,
аж до бронзи засмагло чоло,
і утома на плечах, як брила…
Так вертає наш дід у село.
Лише зрідка їздить машиною,
запрягає нечасто й коня,
путівцем прошкує і нивою,
щоб посіяти не навмання,

Ванда Савранська
2026.08.18 14:30
— Так не буває, – подумала вона. — Так не буває, – прошепотів він. Але так було... КИЇВ, ОСІНЬ 2025 РОКУ Богдан підпирав спиною колону на станції метро й робив вигляд, що зосереджується на своєму телефоні. Насправді він уже з пів години, я

Борис Костиря
2026.08.18 13:54
Ураз погода зіпсувалась.
Потоки бруду, як вулкан.
Чи зможе у багнюці Вагнер
Створити музику? Чи Кант
Спроможен думати, як варвар?
Абсурд виконує канкан.

Потоки бруду полилися

Віктор Кучерук
2026.08.18 07:30
Теплом та світлом увіходить
У літню пору в хату він
І просить всіх, немов господар,
Іти у поле на поклін.
У цей період не минає
Його увага кожен дім, -
То защебече щиглів зграя,
То півень гучно піє всім.

Ірина Вовк
2026.08.18 06:11
Александрійське полум'я …Холод. Мармур під моїми босими ногами завжди був холодним, але сьогодні він здається крижаним. Я чую цей звук. Його ні з чим не переплутаєш. Важкий, ритмічний брязкіт залізних римських каліг об священні сходи храму Артеміди.

С М
2026.08.17 20:56
Йдучи якось по Гемпстед Феа, я
Надибав Матусю Гуску
І засмутив її глузд, що став криком
Студент приїжджий відати хотів
Що таке справді є
Слони бігають із левами
Колом Пікаділльським?

Іван Потьомкін
2026.08.17 20:04
Напекла ти пирогів.
Всі пухнастенькі такі.
Цей із сиром, цей з укропом.
Ні, нема таких в Європі.
Таж і на Святій Землі
Пирожки чомсь замалі.
А от в нашій Україні
Пирожки в кожній родині

хома дідим
2026.08.17 19:06
хоч не упевнений
а все блукав би знаєш
світ заочі
стежками або так
абищо не шукаючи
бездарно
між стін байдужих
серед вуличних собак

Борис Костиря
2026.08.17 13:49
Не віриться, що нині понеділок
І невгамовна, вічна суєта.
Біжить юрба, як зграя жвавих білок.
Тривога окуповує міста.
Цей вічний, нескінченній понеділок
Простягся на долонях самоти.
Крізь хащі міста, як новітній Ділан,
Ідеш кудись без ясної мети.

Вячеслав Руденко
2026.08.17 13:41
Де забагато аґрусу між згаяних
Алегоричність притаманна всім,
В апартаментах лицарів незайманих,
Де на бандурах висохлий зефір

І …ніч тримає ворона над прірвою,
А прірва прикидається бузком,
Густими полуничними сиропами,

Володимир Бойко
2026.08.17 13:31
Штучний інтелект порахував інтелектуалів поштучно. Спершу отримав гарбуза, а потім ще й дістав на горіхи. Із зони комфорту потрапив просто на зону. Меланхолік помітив пожежу на горищі і відреагував по-філософському: «Гори ще…» Проблеми із го

В Горова Леся
2026.08.17 11:48
Ранку раночку, ти як брат мені.
Тихо дзенькає еСеМеС.
Ніч лякала - для серця матиме
Сотні жал і десятки лез.

Нахвалялася, все те гамузом
В сон розірваний зажене.
Закровавиться страху галасом

Ірина Вовк
2026.08.17 10:23
Золоте сонце Егейського моря повільно занурювалося у воду, заливаючи передвечірнім світлом Ефес – одне з найвеличніших міст античного світу. З висоти пташиного лету воно здавалося розкішним мармуровим килимом, розгорнутим між зеленими пагорбами та гамірно

Федір Паламар
2026.08.17 09:19
Моє м'язисте тіло
На пляжі загоріло.

Тетяна Левицька
2026.08.17 09:07
Стрибнути вище голови
не вимагайте, люди.
В моїй ви шкурі не були,
не розтинали груди.

Та не пройшли моїх доріг,
нудотних хімій сорок.
Я бачила кривавий сніг

Віктор Кучерук
2026.08.17 06:45
Хоча іще квітують квіти
І сонцем повняться плоди, -
Уже тепла позбувся вітер,
А я менш пріє від ходи.
Уже геть зовсім непрозора
Поза рікою далечінь, -
Вже гублять листя осокори
І я лисію не один.

Тетяна Левицька
2026.08.16 23:54
Гріховна та недосконала
На цій землі,
У склепах темних заховала
Гіркі жалі.

Можливо, ти не знала міри
Своїх бажань?
Пливла за привидами мрії

Ольга Садкова
2026.08.16 23:10
Збирала в пригорщі слова,
звичайні й променисті,
щоб в них душа була жива
і поривання чисті.

І розсипала на столі
їх, друже, перед вами,
аби у вранішній імлі

Іван Потьомкін
2026.08.16 21:37
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Терен у полум”

Охмуд Песецький
2026.08.16 21:21
Нічого і я не читатиму –
Ні батькового, ні материнського.
Скажу і про дідове з бабиним
У музи своєї під цицькою.

Ніхто і моїми поезами
Навряд чи будь-де зацікавиться.
Тож будьмо відверто тверезими

хома дідим
2026.08.16 19:58
як ми сиділи на трибуні
на стадіоні авангард
що також міг би зватись юність
в країні сумнозвісних рад
у день із дощиком серпневим
що до обіду вже ущух
як ми сиділи просто неба
усіх побачень і розлук

Євген Федчук
2026.08.16 19:03
У Києві, москалів тим щоб подратувати,
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала

Вячеслав Руденко
2026.08.16 18:41
Розпалився конюх у кошарі,
Затопив стоячою водою
Пічку, наче ковдру від клошарів,
В обладунках справжнього героя.

Був би Яковом,то мабуть мав би невід -
Пугачем співав на довгим ставом,
Хвилями біблійного сувою,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.08.09 23:13 ]
    Чиста
    1

    О, де моя вежа із кості слонової?
    Врожай огірків. Знов Ерато вчаровує.
    Під сливою синьо. Ген-ген кавуниці...
    Четверте кохання в імлі промениться.

    2

    Нав`язано м`яти, свиріпи, левкоїв.
    Ну, хто б мої врази (об серпик...) загоїв?

    Окрема стежина. Мандрівочка - пішки.
    Під ноги - троянди, брильянти, горішки.

    3

    Лунатик спіткався - надірвано трена.
    Таки перейшла хвилеріз, плац, арени...

    І все ж не дивуйтеся - стрінуся - чиста!
    Несу за Пристроми сто низок намиста.

    Людва у ловитві - цяцянок... медалей...
    А я від цеберечка Прози все далі...

    Хитають вітриська дива-теракоти.
    Немає слонів. Лошачки в позолоті.



    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  2. Козак Дума - [ 2017.08.09 23:33 ]
    Час не лікує*
    Час не лікує й ран не зашиває,
    він просто накладає нам бинти.
    Від них про рани часто забуваєм,
    та ненадовго, бо із темноти
    пошкодження про себе нагадають –
    злетить пов’язка і садно кровить.
    Поганий лікар час й усі це знають,
    бо серце знову ниє і щемить.
    Одначе незважаючи на те
    число нових пов’язок лиш росте…

    09.08.2017

    * За мотивами творів Еріх Марія Ремарк.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  3. Ігор Шоха - [ 2017.08.09 23:50 ]
    Крізь роки і терня
                          І
    Вітаю аж із того світу,
    де ми жили і їли мед,
    як і усі совєцькі діти
    під гаслом партії, – вперед!

    Батьки у нас були уперті
    і роботящі як воли,
    коли давали їм умерти,
    але радіти не дали.

    Радянська влада годувала
    усіх селян у дві руки:
    живому очі затуляла,
    а убієнним навпаки,

    аби дивилися у небо
    і пам'ятали куркуля
    і те, що думати не треба
    бодай під зорями Кремля.

    Були ми юні піонери,
    а то й вожаті, ланкові.
    Навчала школа есесеру
    ходити в ногу. Cеляві...

    Історію старого світу
    ми одобряємо, аби
    усі були «живі-убиті»
    як Риму третього раби.

    Тому то – у собачій буді
    ховалися на цілині,
    у шахті. Снилося мені,
    який то я щасливий буду...

    Тікали нібито у люди,
    а опинялися одні.

                          ІІ
    Моя рідня по всьому світу
    освоює чужий устав,
    та не чекає заповіту,
    якого я ще не писав.

    А як напишу, буде небо
    і сонце риже й голубе.
    Та не обтяжуйте себе
    ані картинами села,
    ані питаннями до себе,
    ані історією зла.

                          ІІІ
    О! Ви атчізну захищали!
    На те і виросли сини.
    Аж у Молдавії давали
    і у Абхазії чини…
    Чому Росії всього мало?
    Кому не вистачає сала
    на тому березі війни?

    Мої освічені сестрички,
    і вас годує кацапня,
    коли ви полете щодня
    ту саму бурякову гичку?

    У Лету їдуть електрички.
    Не чує потягу рідня.

                                  08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Прокоментувати:


  4. Микола Дудар - [ 2017.08.09 23:34 ]
    Та знайшовся один
    На широкий загал ти думок кілька випхнув
    їм давно вже пора заробляти на хліб
    в перехреснім бою від любові до лиха
    оборону тримали на вітрах кілька діб
    їх цькували навспак й роздирали на кусні
    затикали їм рот прілим кляпом мазут
    а вони знай своє як по-божому гуслі
    для спасіння живих і не десь саме тут
    підтягнулась юрба не прості глашатаї
    торгаші із дипломом із печатками й без
    та знайшовся один шлях у небо задраїв
    він летів за думками і завчасно воскрес...
    09-08-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.09 22:31 ]
    Лиш спокою хотілося
    Здається дивним все мені тепер це –
    Вечірня мла оповила сади.
    Легка печаль насунула на серце
    І стиснула, мов небо – хмарний дим.

    Й думки немов посіялися знову,
    Старіння мов химери навісні.
    Що навіть не хотілося й любові,
    Лиш спокою хотілося мені.

    Розчинення в нірвані чарівливій,
    Солодкий дим вдихати із небес.
    І після спеки – як одне з чудес –
    Вечірню прохолоду пить, як пиво.

    9.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  6. наТалка гЛід - [ 2017.08.09 22:12 ]
    fatale Fehler
    що вмовляти...
    не треба тебе проклинати
    що молитись...
    не варто тебе берегти
    я - маленька
    іще не навчилась вбивати
    ти - убивця
    без почерку і суєти
    все переплуталось
    в нашій кромішній "світлиці" -
    смерть та народження,
    хитрість, зневіра та злість
    я не зважатиму -
    жнива свої візьме Геката
    ти в моїм серці
    давно вже непроханий гість.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  7. Любов Матузок - [ 2017.08.09 20:34 ]
    ***
    Спати на животі - перекроїти сон у розп’яття:
    простирадловий саван, а тіло жбурнуто на рінь
    невгамовних пружин. В епілозі - рожеве двоп’яття,
    мов двокрапка у багатотомнику втоми й прозрінь.

    Спати на животі - імітація заходу сонця,
    накривати собою постелю, мов світ (рецидив
    неспроможності бути комусь і собі охоронцем),
    та сповідувать сон, як просте узвичаєння див.

    Спати на животі - то смиренно загорнена в біле
    ідеальність годин, де в спочинку розп’яття й душа.
    …Найніжніший з катів вивільняє із савану тіло,
    щоб свічками цілунків до ранку його воскрешать.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  8. Олександр Сушко - [ 2017.08.09 19:48 ]
    Мова

    Я - чаклун молодий, гарячий,
    Виростав посеред орди.
    Ще не дяк. Але вже піддячий.
    Ще не скло, а шматок слюди.

    Вчуся вік ворожити Словом,
    Шити кріпко - до знаку - знак.
    На столі оберіг-підкова,
    Передав назавжди відьмак.

    Він могутній мольфар, відомий,
    Кожне слово - тяжка печать.
    Терпеливо навчає мови,
    Підбирає для зміни рать.

    Розвелося потвор чимало
    Прозомбованих до кісток.
    Знають слово єдине - "сало",
    Роззявляють ушир роток.

    Випікати чіпку заразу
    Навіть Майстру не стачить сил.
    Буде січа, війна, образи,
    Накопають нових могил.

    У перевертня виє паща -
    Щит надійний не задрижав:
    Захищає мене найкраще
    Рідна мова - жива душа.

    Кацапня у тумані човга,
    Поламала хиткі тини.
    Йди на захист своєї мови!
    Бий потвору! Чави! Жени!

    Зустрічаю зі школи сина,
    Він щасливий. Мені співа
    "Ще не вмерла моя Вкраїна!"
    Отже, мова іще жива.

    9.08.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.44) | "Майстерень" 5.75 (5.84)
    Коментарі: (4)


  9. Ілля Рибалко - [ 2017.08.09 16:11 ]
    Все так
    Під час дощу закохані зближаються;
    Ці цяточки згори цілують вас і знають це.
    І крапотять краплинки заклопотано:
    Закохані де? Де, де-де закохані?

    І падають дощинки нам на вії,
    І закривають очі, як снодійне.
    Змиваючи буденність нам на лицях,
    Шепочуть: де кохана? Притулися!

    Так-так, біжу-біжу, лечу,
    Іду-іду, я чую, я вже чу-!..

    Та іноді ніякий дощ не може нас наблизити,
    І різна в нас погода, час - різницею,
    Тож і ходжу як той Мольфар по горах висохлих,
    І кличу дощ, і закликаю дощик випасти:

    - ДОще-дощЕ, випади ще!
    - Іди-іди, дощику, зварю тобі борщику...
    - Іди дощик в серця горщик...
    - Кохання, зійди, дощем обійми...

    Так-так, так-так,
    Так-так, все так...
    2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Козак Дума - [ 2017.08.09 15:46 ]
    Майже 150-й сонет Шекспіра
    І де береться в тебе стільки сили,
    щоб змореною владувати мною.
    Моїм очам вже білий світ немилий,
    в мені обман панує сам собою.

    Чому не має меж чарівність зла,
    де владу гріх з упевненістю звив,
    що чорні я прощав твої діла,
    як цноту у тобі його любив?

    Усе бридке, що інші відкидають,
    в моїх грудях лиш ніжність викликає.
    Люблю я все, що люди проклинають,
    та строго не суди мене, Данає.

    Достойний щирого кохання той,
    хто недостойну любить ніби гой.

    29.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  11. Козак Дума - [ 2017.08.09 15:48 ]
    Майже 61-й сонет Шекспіра
    Чия ж вина, що милий образ твій
    до ранку не дає зімкнути очі,
    пари́ть, мов ангел, в мене в голові
    і тихо про кохання все шепоче?

    Твій подих відчуваю в тишині.
    Мої думки з ділами ти звіряєш?
    Обман відкрить силкуєшся в мені,
    підрахувать все й вимірять бажаєш?

    Твоя любов все ж не така міцна,
    щоб просто в голова́х у мене встати.
    Моє кохання не здола вона,
    на варті вдвох ми. Тож не будем спати!

    Не можу я забутись навіть в сні,
    бо інші поряд, та ген-ген мені…

    12.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  12. Козак Дума - [ 2017.08.09 15:06 ]
    Всупереч Пастернаку
    Одних кохати – кара, хрест,
    а ти і без ума прекрасна.
    Звабливості твоєї перст –
    життю розгадка одночасна.

    Удача – чути шерхіт снів,
    думок чи істин шарудіння.
    Мовчи! Прошу, не треба слів!
    В них мало шансів на спасіння.

    Прозріти важко в одну мить,
    сміття повикидати з серця
    і далі вже без бруду жить.
    Таке не часто удається!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  13. Семенюк Світлана Семенюк Світлана - [ 2017.08.09 14:23 ]
    Кульбабка

    Весною, щойно сонечко пригріло –
    Кульбабка в полі вмить зазеленіла.
    Та трішки змерзла польова панянка,
    Бо прохолодні ще весняні ранки.
    Тож, сонечко зіткало для кульбабки,
    З промінчиків, м'якеньку жовту шапку.
    Пухнаста шапочка зігріла квітку,
    Та жарко в ній рослинці стало влітку.
    Тож, сонце взяло ниточки з хмаринки,
    І квіточці сплело легку косинку:
    Таку мереживну, прозору, світлу…
    Але сподобалась косинка вітру, -
    Бо дуже вже легенька і красива,
    Тож він дмухнув – і розлетілось диво!
    І знову, в бідолашної кульбабки,
    Нема - ані косинки, ані шапки!

    2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  14. Світлана Мельничук - [ 2017.08.09 13:33 ]
    ***
    Любов не потребує зайвих слів,
    Її розмова - порухи душі.
    А з наших зародились почуттів
    Не вІрші навіть, так собі віршІ,

    Де мало сенсу поміж вдалих рим.
    І "першоджерело" шукать дарма.
    Ще очі годні впізнавати, втім
    Вже серце не вискакує - нема.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (1)


  15. Світлана Мельничук - [ 2017.08.09 13:13 ]
    ***
    Біль минає не з роками.
    Біль проходить разом з нами,
    Як відходим в небуття -
    Значить, біль і є - життя.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.56)
    Прокоментувати:


  16. Ірина Вовк - [ 2017.08.09 10:38 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'яваІІІ, ІV, V (продовження5)
    З'ЯВА III

    БЕСІДНИКИ
    Будь славна, Магдалено!
    Будь славен, Юдо!

    ЮДА
    Дякую вам... дякую...
    Нехай чигають круки! Хай метають
    прокляттями на нас!
    Ми веселімось—пиймо!
    (П'ють.)

    А зараз вас, братове, залишаю...
    Йду по кохану, йду по Магдалену.
    Іду... Біжу... Узрять вони—і глянуть—
    на наших скронях ружі не зів'януть,
    в долонях чари не заледеніють,
    не заморозять п'яного вина,
    а при мені прекрасна Магдалена—
    моя кохана—зацвіте буйніше,
    задихає пахучіше—і вже на віки-вічні
    лишиться моєю...моєю... вічно...
    (Відходить.)

    З'ЯВА IV

    Вбігає Марта.

    АССАХАР
    Що?.. і ти тут теж?

    МАРТА
    Де Магдалена?!.

    АССАХАР
    Готується до учти...

    МАРТА
    Хочу бачити її щонайхутчіше...

    АССАХАР
    Чого від неї хочеш?..
    Не мути їй щастя...

    МАРТА
    Хочу бачити її щонайхутчіше...

    АССАХАР
    Може й ти бажаєш—
    до столу з нами...

    БЕСІДНИК І
    Сядь—і почекай—
    надійде скоро...

    МАРТА
    Тож скажи нарешті,
    де Магдалена?!.

    АССАХАР
    Від самого ранку—
    у гроні служби—
    змащує все тіло,
    вкладає шати...

    МАРТА
    Це брехня... брехня—
    де Магдалена! Де сестра моя!
    (Вибігає.)

    Бесідники вдаряють у келихи, п'ють.


    З'ЯВА V

    Вбігає Магдалена—волосся розвіяне...
    ...шати в безладді—тяжко дихає...

    МАГДАЛЕНА
    Віта... Вітайте!
    Час настав святковий!
    Веселіться! Тіштесь...
    У спільній радості я також потону!
    Я учти ще не прагнула такої...
    Є вина... ружі... жили палить кров!
    То наше свято—щастя нам належить!
    Агей! Вина—багато...
    (П'є.)

    О, як же добре! Кожна крапля п'яна
    паде і розхиляє мені лоно...
    запалює пожари невгасимі!
    дивіться—вся горю! Нехай і вам
    запломеніють лиця, кров пульсує....
    нехай тремтять рамена!
    Пийте! Пийте!
    (Наливає.)
    Вино навчить вас прагненню розкошів!
    Тож пийте з Магдаленою...
    (П'є.)
    Де Пан мій—Юда? Де є мій коханок?

    АССАХАР
    Зараз повернеться—пішов Тебе шукати!

    МАГДАЛЕНА
    Мене шукати треба? Я завжди готова!
    Зараз—як ніколи!

    (За виданням "Марія з Магдали" (драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  17. Ірина Вовк - [ 2017.08.09 10:21 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма). Дія ІІ. З'яваІ, ІІ (продовження4)
    Дія ІІ

    З'ЯВА І

    Учта—рій співбесідників. Юда—бесідники.

    БЕСІДНИКИ
    Будь славен Юдо!

    ЮДА
    Дякую вам... дякую!

    БЕСІДНИКИ
    Будь славна, Магдалено!

    ЮДА
    Будь славна, Магдалено—
    моя коханко!
    Приятелі, тіштесь
    моїм безмірним щастям! Все, що мав,
    я—син Іскаріоти—наказав
    на день святковий вам приготувати!
    зажийте тих веселощів, аби
    оцей день Юди довго пам'ятати!

    БЕСІДНИКИ
    …і день дочки Магдалю!

    ЮДА
    День святий, великий— обох коханців!


    З'ЯВА II

    Входять посланці архікапелана. Стають
    перед порогом.

    ЮДА
    Ба, навіть посланці архікапла́на
    прибули на бенкет,
    аби підняти
    величний келих і рознести блиск
    мого весілля:
    —Звольте на поріг!

    ПОСЛАНЦІ
    Гостини дому, що ганьбою вкрився—
    не можемо прийняти...

    ЮДА
    Ганьбою?... говоріть ясніш!

    ПОСЛАНЦІ
    Пере́люб—є ганьбою для людини.

    ЮДА
    Якщо для того тільки—відійдіть...

    ПОСЛАНЦІ
    Якої відповіді, Юдо, нам чекати?

    ЮДА
    А жодної...

    ПОСЛАНЦІ
    Як жодної?

    ЮДА
    Таку, принаймні, добре зрозуміють...
    Ба навіть Той, котрий стає щодня
    в оселі Божій—зрозуміє також,
    бо я сказав!

    ПОСЛАНЦІ
    Бо ти сказав!?. Послухай:
    від імені Того, хто нас прислав,
    тобі, Іскаріоте, сповіщаєм—
    від Храму Божого тебе ми відлучаєм,
    віднині не приступиш до святині...
    Офір твоїх не прийме вже вівтар!


    ЮДА
    Я маю інші вівтарі...
    На них душі моїй
    могутня вселюбов Отця
    явиться...

    ПОСЛАНЦІ
    Блазень!

    ЮДА
    То ви любов мою до Магдалени
    назвали перелюбством! Тоді знайте,
    що двох сердець ніколи не єднало
    таке святе і чисте почуття!
    Чого ж ви хочете?

    ПОСЛАНЦІ
    Прийшли до тебе, Юдо,
    від імені Того, котрий стоїть
    щодня в оселі Божій, нагадати—
    остережися тої ти ганьби...

    ЮДА
    Я те блюзнірство,
    як найпахучішу офіру Богу Ягве
    із глибини сердечної кладу...

    ПОСЛАНЦІ
    Нехай за учту ту, котру отут справляєш
    пахучі ружі в'януть, і нехай
    вина позліта в келиху замерзне,
    а серце перелюбки, як ті ружі,
    нехай зів'яне і заледеніє,
    як золото вина—тоді нехай
    навіки вже відступиться від тебе..
    Амінь!

    ПОСЛАНЦІ
    (Разом.)
    На віки вічні...
    Амінь... Амінь...
    Амінь...

    ЮДА
    А ті прокляття—нехай впадуть на вас!

    ПОСЛАНЦІ
    Сповнивши волю архікапелана— відходимо...
    (Відходять.)

    (За виданням "Марія з Магдали" (драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  18. Козак Дума - [ 2017.08.09 10:00 ]
    Навіщо
    Навіщо я пишу, для чого те?
    Здались на біса образ, рима, розмір?!.
    Задумуюсь буває, а проте,
    поезія – це мій життєвий простір!

    Вона мені уже – саме життя,
    в якім душа то плаче, то співає.
    Немає у минуле вороття,
    та в ній воно невпинно оживає.

    Навіщо я пишу, для чого все?
    Чому лиш нерви сам собі лоскочу?
    Добробуту воно не принесе,
    та я пишу, коли сказати хочу!

    Думки мої не так ламають двері,
    як ляжуть у катренах на папері.

    08.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  19. Світлана Мельничук - [ 2017.08.09 09:26 ]
    ***
    Хай залишить дощ
    Пару ніжних строф
    На папері площ
    Срібленим пером.
    Запиши експромт
    На своє вікно,
    Пам'яті крилом
    Огорни його.
    Хоч недовгий вік
    Проживуть слова,
    Сонце вип'є їх,
    А любов - жива.

    ...Знай, що я також
    Цей цілую дощ.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (3)


  20. Василь Мартинюк - [ 2017.08.09 08:04 ]
    Біль

    Злі кулі зчиняють шквали,
    І злі кулі зривають вись.
    Шуліки навпроти й шакали
    А що, ви того не чекали?
    А що, ви нічого не знали ?
    Колись

    Серце поколе, поколе,
    І бє болем знову під дих.
    А душі по колу, по колу,
    А душі навколо, навколо,
    І чарка пекуча зі столу
    За них.

    Парище 2017р.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  21. Любов Матузок - [ 2017.08.09 03:09 ]
    ***
    Вірний супровід жертви - то кат і сестра-жалібниця,
    і хто перший у черзі , хто другий - цього не вгадаю.
    Маю забавку - в думці приклеюю долю чужинцю,
    і годинами зайду на гойдалці серця гойдаю.

    Прикладаю себе до невдахи - цілющу пов’язку,
    присихаю до виразок і виціловую рани.
    І приймаю катів подарунок - чергову поразку:
    невисокий платіж за приватну маленьку нірвану.

    Насміхайся ж усмак із моєї пропащої вдачі,
    бо тобі невтямки, що ми всі в іпостасі, як трійця .
    На обличчі таблитчастім - плоско і сухо для плачу
    за тією, хто жертва, і кат, і твоя жалібниця.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (10)


  22. Козак Дума - [ 2017.08.08 23:30 ]
    І вічний бій!
    І вічний бій! Нам спокій лише сниться
    крізь кров і пил…
    То степова злітає кобилиця
    і мне ковил…

    І знову бій, і спокій лише сниться,
    тернистий у поета завжди путь –
    то Бродському у сиву ніч не спиться,
    бо лаври Блока спати не дають.

    08.08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  23. Козак Дума - [ 2017.08.08 22:47 ]
    Падає листя
    Як непомітно літа промайнули,
    осінь-чаклунка уже на поріг.
    Завтра – майбутнє, а вчора – минуле,
    сумно стою в перехресті доріг.

    Падає листя, падає листя,
    все поглинає дощу пелена.
    Осінь у місті, осінь вже в місті,
    скроні гаптує мені сивина.

    Тільки учора з любов’ю земною
    стрілись, несміло ступивши у світ,
    а вже сьогодні у нас за спиною
    плетиво років із весен і літ.

    Падає листя, падає листя.
    Вулиці вкрив непроглядний туман.
    Осінь у місті, осінь вже в місті,
    осінь холодна, але не зима.

    Лише дістались і знов у дорогу,
    тільки спочили і знов-таки в путь.
    Що буде завтра – відомо лиш Богу,
    але "учора" уже не вернуть.

    Падає листя, падає листя.
    Вулиці вкрив непроглядний туман.
    Осінь у місті, осінь вже в місті,
    осінь холодна, та ще не зима.
    Падає листя, осінь вже в місті,
    осінь холодна, та все ж не зима!

    08.08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  24. Микола Дудар - [ 2017.08.08 21:28 ]
    ***

    Чи хто ще перевершив образ Ваш
    Хай олівцем чи сурмою чи словом?…
    Хіба, що літа повен екіпаж…
    Хіба, що сам Господь портрет замовив…
    Погоджуюсь на ледь помітний штрих
    Далекий на претензію до зваби
    Я вже не той… вірніше, я не з тих
    До кого прислухатися би радив…
    08-07-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  25. Олександр Сушко - [ 2017.08.08 20:32 ]
    Ближні
    "...як самого себе."

    Любити ближніх - справа то важка.
    Взаємини - жорсткі холодні брили.
    І часто підла родича рука
    Підштовхує підступно до могили.

    Онуки уподобали житло -
    Хворенькій бабці вкоротили віку.
    У кожному із нас дрімає зло,
    Приховує свою огидну пику.

    Ми пречудові, чуйні на словах,
    Але коли з'являються потреби -
    Приходить демон. І зсуває дах.
    Стовбурчить півень ввись кривавий гребінь.

    Навіщо пісня - є голодний рик.
    Про дар забудь - є позики, проценти.
    Потрібні гроші - сталлю горло "вжик" -
    І кандидат новий пливе у Лету.

    Ми - ближні. То ж на відстані плювка.
    Попасти - легко. Промахнутись - важко.
    І цупить син у нені п'ятака,
    Брудне матюччя бризкає із пащі.

    А ти - шануй. Прости усі борги,
    Лягай у ліжко з мужем після зради.
    Хай чоловік живе біля сохи -
    Не він потрібен, а його зарплата.

    Ми - ближні - нагострились на війну,
    Судитися звикаємо довіку
    За діточок, майно, межу дурну
    Під супровід прокльонів, гвалту, крику.

    Пропитий голос жебрає вина,
    Хиткої тіні долинають кроки.
    Ненависть - є. Любові - геть нема.
    У хаті шапарує мудрий брокер.

    Коли кохати ніц немає сил,
    То виручає шворка і бантина.
    Навіщо скніти в холоді, без крил,
    Здиратися недолі серпантином?

    Ми - ближні. А насправді - вороги.
    І не відступиш, бо довкола стіни.
    Позамовкали знічено богИ,
    Адама сп'яну виліпили з глини.

    Простого рішенця ти не чекай,
    Готуйся краще до важкого бою.
    Бо занесуть вперед ногами в рай,
    Вмиваючи ножа твоєю кров'ю.

    Роняє сльози мати на дитя,
    Колише батько зляканий колибу...
    Смакує чорту свячена кутя:
    Брат ріже брата. Підніма на дибу.

    08.08.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (5)


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.08 19:17 ]
    Пророцтво
    Наче листя, літа побіжать за водою
    І довіку залишиться хтось удовою.
    Хто злобою кохання велике зневажив,
    То Боги покарають того самотою!

    8.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  27. Козак Дума - [ 2017.08.08 18:35 ]
    Чому?
    Чому у свято несвятковий настрій?
    Чому у грудях гімни не звучать?
    Чому троянди замінили айстри?
    Чому серця здебільшого мовчать?

    Чому народ розповзся по шпаринах?
    Десятки й сотні отаких чому…
    Невже вода тече в наших судинах,
    що замість світла обираєм тьму?!.

    08.08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  28. Адель Станіславська - [ 2017.08.08 17:19 ]
    І нині
    Вилася гадина в серці лискучим тілом
    Падали зорі й згорали у мерехтінні
    Дерли на цур'я спокій днесь обімлілий
    Боліло

    Плакали очі - сухими лягали тіні
    Скроні негода собі фарбувала біло
    Присно й во віки гірке полину насіння
    І нині.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (6)


  29. Світлана Мельничук - [ 2017.08.08 11:59 ]
    Літнє
    1.
    Червневий день покоси сушить.
    У неба - сонячне чоло.
    Хмаринка на чубочку в груші, -
    Щоб тільки граду не було.

    2.
    Прилипне липень, як льодяник.
    Гав не лови, смакуй його!
    Бо сумувати ще зарано,
    ще літо, справді, ого-го!

    3.
    Дарує серпень хліб насущний.
    Лягає свіжа борозна.
    І тішиться плодами груша.
    Їй повезло, мені - хтозна...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.56)
    Прокоментувати:


  30. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2017.08.08 10:09 ]
    Пухнастик
    Для тебе не пампушка і не пишка,
    Хоча я чула, що жінок так звуть,
    А я пухнастик, котенятко, мишка,
    Домашня і м’якенька – ось в чім суть.

    Дві ямочки, що прикрашають щічки,
    Великі очі, поглядом манка,
    Для тебе я природна і космічна,
    Раніше не траплялася така.

    Заякорила, зачепила міцно,
    Гадаєш без відьомства обійшлось?
    Усміхнено-здивована – і містом,
    рука в руці... ось-ось...


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (4)


  31. Ірина Вовк - [ 2017.08.08 10:26 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія І. З'яваV (продовження3)
    З'ЯВА V

    Входить Марта. Магдалена—Марта.

    МАГДАЛЕНА
    Марто!

    МАРТА
    Стою обурена... Не вимовлю ні слова...
    Ніг на перед посунути не здужу...
    Лиш очі мружу—
    тут не так, як в мене!..
    Не звикла я, бо інше тут повітря...
    і світло інше... і довкола барви...

    МАГДАЛЕНА
    Не тривожся, Марто! Підходь... Дай руку...

    МАРТА
    Дивно...

    МАГДАЛЕНА
    Що дивно, Марто?..

    МАРТА
    Я тобі сестра...

    МАГДАЛЕНА
    Про це я знаю...

    МАРТА
    А одначе...

    МАГДАЛЕНА
    Одначе?..

    МАРТА
    З сестрою щось не в'яжеться розмова.
    Як в домі цім інакше, ніж у мене—
    так інша в тебе річ, так інша мова!..

    МАГДАЛЕНА
    Завжди, скільки себе я пам'ятаю,
    завжди були не схожими з тобою,
    хоч від одної матері пішли...

    МАРТА
    Ти—в золоті коси... з очей блакиттю,
    з імлою туги в просторі зіниць—
    була Зорею вранішньою в небі...
    А я була при тобі, як земля
    та сіра... забруднена...

    МАГДАЛЕНА
    Я ж тебе волала,
    щоб ти пішла зі мною, хоч би раз,
    в пахучих збіж безкраї срібнозлоті...
    Я ж тобі казала,
    Що поза огорожею земною
    мільйон світів непізнаних живе...
    Бувало, піснею тебе
    все нянчу, ваблю,
    аби свій зір піднесла ти високо
    до зір... до неба...
    Ти завжди сиділа ... із оком
    у землю втупленим—
    твій погляд пригасав... і слух тупів...
    і сиротіла мова...
    Пощо сьогодні йдеш до мене знову...
    Адже ж відомо,
    як мене зовуть...

    МАРТА
    Я знаю... знаю...
    Тільки добре зваж,
    що привело мене сюди... Я чула,
    що торжество препишне ти готуєш...
    чи правда те, що кажуть?...
    (Підводить погляд.)
    О, яка ж
    ти гарна! Впізнати годі...

    МАГДАЛЕНА
    Що тобі до того—готую учту шлюбну.

    МАРТА
    Учта шлюбна—то радощі і щастя,
    і веселля...

    МАГДАЛЕНА
    Я повна щастя... Бо ж хіба не знаєш,
    що я вельможного Іскаріоти пана...

    МАРТА
    Чом не маю знати,
    коли ціла Юдея про це знає...
    (Понуро.)
    Про те , що привело мене Маріє,
    під твій покров...

    МАГДАЛЕНА
    (наказує службі відійти)
    Кажи... кажи на Бога...
    Ти чогось боїшся?!.

    МАРТА
    Правда... страх бере мене...
    Слова зав'язли в горлі...

    МАГДАЛЕНА
    Я готова
    все вислухати без тривоги...
    Бачиш—
    яка спокійна...

    МАРТА
    (твердо і понуро)
    Весілля
    не зможеш ти сьогодні святкувати.

    МАГДАЛЕНА
    Весілля
    не зможу я сьогодні святкувати?..
    А тож чому?..

    МАРТА
    Бо брат твій Лазар...

    МАГДАЛЕНА
    Зрікся... мене? Чи може...
    може прокляв?!. Скажи?..

    МАРТА
    (скам'яніло)
    Ні... Лазар... не живе...

    МАГДАЛЕНА
    Не живе?!
    О Лазарю, о брате мій коханий!

    МАРТА
    З тим і прийшла до Тебе...

    МАГДАЛЕНА
    Лазар не живе! Нема вже Лазаря!
    Погасли його очі... Лице—холодне,
    мертве, як той камінь
    могильний... Лазарю!

    (Тихіше.)
    Не чує...
    Такий байдужий... мовчазний... Устань!
    Устань, мій брате! Я тебе благаю—
    Марія... я... сестра твоя... Устань!—
    Мовчить—не чує... Холод на обличчі
    закам'янілім. Руки... руки дай!
    Мій Лазарю, холодні твої руки!
    Без руху... без чуття... закостеніли...
    Не дихаєш! Не глянеш на Марію—
    сестру свою... Відкрий повіки!
    Глянь!

    (Глухо.)
    Паде повіка, наче трумне віко—
    безладно... глухо... тяжко... Не живе!
    О, Лазарю!

    (Опановує себе.)

    Агей, Аре,
    подай мені святкові шати—швидко!
    ... Дай мені сукню, ткану з блискавиць,
    що блиск несе такий, аж очі всліпли
    невольницям отим, що її шили...
    ... Подай мені коралі, ті, що сонць
    конаючих стають кривавим криком
    в морській безодні стигнучім.
    ... Клади...
    вінець на скроні—ружами увитий,
    ті ружі квітли в Юдиних садах,
    коли ронило небо сльози жалю, неначе зорі...

    МАРТА
    Сестро... що ти кажеш—
    навіщо тобі все це?

    МАГДАЛЕНА
    Прагну бути
    такою гарною, як ще не був ніхто...
    ніколи...

    МАРТА
    У такій хвилині
    ти дбаєш про красу?
    О Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Брате мій!
    До тебе поспішаю на весілля!
    А весілля буде,
    якого досі не було!

    (За виданням "Марія з Магдали" (драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  32. Ірина Вовк - [ 2017.08.08 10:17 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . ДіяІ. З'яваІІІ, ІV (продовження2)
    З'ЯВА III

    Входить Юда. Магдалена—Ассахар—Юда.

    ЮДА
    Вітай, мій Ассахаре!
    Як там твоє посольство!

    АССАХАР
    Сповнив його гідно і щасливо разом!
    Ніхто нам не відмовив.

    ЮДА
    Значить, будуть всі!
    О, як же тішуся!..
    Тобі я вдячний...

    АССАХАР
    Я радий теж над міру,
    що твою коханку—прекрасну Магдалену—
    кожен рад учтити.

    ЮДА
    Тож буде учта шлюбна, про котру
    ціла земля Юдейська
    розказувати буде!

    АССАХАР
    Не інакше, Юдо.
    Час мені... Відхожу. Прощавай!
    Прощай, о Магдалено!

    З'ЯВА IV

    Магдалена—Юда.

    ЮДА
    Ти моя... моя!
    Мені належить... округлість перс
    і пал твоїх очей,
    і тіла твого квітнучі розкоші!
    Моя... мій квіте сонячний Магдалю!
    Моя—нікого іншого!
    Чи правда?

    МАГДАЛЕНА
    Твоя... твоя...

    ЮДА
    Відтепер
    ходити будеш в пурпурі і злоті!
    Лиш пожадай,
    я до Опгір спроваджу кораблі
    по золото, по дерево тинове,
    по камені коштовностей—для тебе!
    …Що мені тепер
    маєтки дорогі, коли волосся
    злотого хвилею лоскоче мені руки,
    цілує рам'я, обплітає шию!..
    ... Що пахощі тепер мені чарівні,
    коли з коралової чари уст твоїх—
    спиваю я розкішне благовоння...
    ... Що міць Отця, могутність мого Бога,
    коли в своїх долонях я тримаю
    кулясті твої перса.
    ... Що для мене... що під землею...
    на землі і над...
    ... Що... що мені... дочко Магдалю...
    що, моя коханко!..

    МАГДАЛЕНА
    І завжди...
    завжди мене отак кохати будеш?

    ЮДА
    Допоки в очі,
    оті, що дивляться на мене, промінець—
    хоча б слабенький—проникати буде...
    Допоки є чуття в отих руках...
    і віддиху в груді, і крові в жилах!..

    МАГДАЛЕНА
    О, як же мені хороше з тобою,
    сину Іскаріоти! Як же добре...
    Мов біла летна хмарка потону
    я в шкаралупці губ твоїх гарячих!..
    В тьмяній... бездонній ночі
    твого вогкого плетива волосся
    вколишуся... принишкну... розтечуся...
    В стальних рамен охваті,
    як в скельнім кратері—запалюся вогнем...
    окропом закиплю... і затремчу,
    неначе в лихоманці...

    І вибухну—і спопелю—залию—знищу!

    (Встає і подається наперед.)

    ЮДА
    Ідеш до мене, наче хвиля з моря—
    запінена, збурунена... Пливеш...
    відхлинеш і готуєшся до скоку...
    і розверзаєш своє бездонне лоно—
    Магдалено!!!

    МАГДАЛЕНА
    (сахається від нього)
    Який же ти страшний... непереможний
    із блискавкою тигрячих зубів...
    із бурею, розбурханою в грудях...
    і велетенським розмахом рамен!..
    Важка і грізна хмара напливає—
    пливе чолом, що думи зборознили,
    пливе на очі... порива...тручає
    вітрила напнуті!
    Блиск... грім—і я твоя!..
    (Падає в його обійми.)

    Пауза.

    ЮДА
    А в хвилі відпочинку і спокою
    сидітимеш ти на слоновій кості—
    на троні!..
    Дорогі пацьорки
    твоє обляжуть тіло—
    кривавим криком сонця на заході...
    Рубіни, аметисти і опали
    тебе обсядуть зорянистим роєм...
    а ти... ти станеш тишею надвечір
    і будеш прясти розкоші нічні...
    Чекатиму я— втулений у тугу,
    у прагнення, у пожадання вічне!..
    Ми створимо самі для себе рай
    утрачений... Затемнить подив
    обличчя сонцю... Примружить очі зорям...
    Сам Бог-Отець здивує!!!

    МАГДАЛЕНА
    Здивує Бог-Отець... простягне руки—
    і поблагословить... І роз'ясниться
    Його чоло правічне,
    коли побачить з неба, скільки щастя
    знайшло собі тих двоє,
    котрих рукою викинув на землю,
    прокляту плодом...
    І може... дивлячись на нас—Він спогадає
    той світлий день,
    той шостий день творіння,
    коли стояв перед найбільшим ділом,
    яке вродив, — тоді Великий Ягве
    не сказав ні слова, лиш голову схилив
    в важкій задумі...

    ЮДА
    Він, дивлячись на нас, нарешті скаже:
    "Так!.. Добре Я вчинив!"

    МАГДАЛЕНА
    О, добре... добре вчинив Отець,
    коли звелів тобі
    мене сягнути хтивою рукою...
    Чи мить оту щей досі пам'ятаєш?

    ЮДА
    Так, пам'ятаю...
    Ти тоді стояла ціла у тремі...
    Уста твої тремтіли... і рамена...
    тремтіли перса, наче два ягнятка,
    заблуканих у бездоріжжі...

    МАГДАЛЕНА
    Ти ж... вхопив мене
    у панцир пломеніючих рамен,
    поклав мене цілу собі на груди
    киплячі... а залізними руками,
    неначе острогами блискавиць,
    на клоччя рвав і шарпав мої шати...

    ЮДА
    Стала тоді враз
    ціла ти сніжно-біла, як вершина
    Кармелю...

    МАГДАЛЕНА
    Перший раз
    твоїм очам явилась я такою!..
    А до того
    була сповитим в листя охоронне—
    квітковим келихом,
    з котрого пив
    той, кого гнала туга...
    і палила спрага
    мрій, ще не знайдених...

    ЮДА
    О Магдалено! Правда,
    що першим оглядав тебе такою?

    МАГДАЛЕНА
    Правда... Як правда те— що стала я твоєю...

    ЮДА
    Щастя мить...

    МАГДАЛЕНА
    Як правда—що барвисто спалахнула
    веселкою, як чару кришталеву
    моїх приваб поставив ти під сонце...

    ЮДА
    О Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Тобі служити прагну...
    Твоєю зостануся навіки, щоби тільки
    стояти так... під сонцем... без кінця...

    ЮДА
    Те сонце—
    я запалив для Тебе!
    Не зайде воно, не згасне!
    Тільки будь моєю—
    моєю розкішшю бездонною і щастям,
    щоразу більшим!

    МАГДАЛЕНА
    Дам тобі я щастя,
    якого ти ще й досі не зазнав!
    Дам тобі щастя, дам тобі і розкіш,
    яка тебе ніколи не наситить—
    ніколи!
    ... Як той скупий, що золота жадає,
    отак тебе жадання розгойдає,
    буде змагатися... рости... просити пити—
    навіки невичерпне...
    навіки ненаситне...

    ЮДА
    Навіки невичерпне..
    Навіки ненаситне...
    (Зостаються в обіймах.)

    Тепер відходжу... Повернуся впору...
    Погляну, як готуються до учти.
    Коли ж проб'є, надійде час святковий,
    явись тоді в усій красі, як є!
    Хай споглядають:
    ... божественні ті бедра, що бажають
    зімкнуться, неначе два рамена,
    обіймів спраглі...
    і твою... зарожевілу звабу—
    в пориві і гарячім, і пестливім...
    ... і твої стопи—промені ясні,
    котрі біжать вздовж тіла
    в поцілунку...
    ... і лоно твоє збурене на ньому—
    нема спасіння!!!

    МАГДАЛЕНА
    Говори—
    хай слухаю!
    Твої слова, мов та кипляча лава,
    у спраглу кров стікають... опадають—
    і в сітку вогняну оповивають
    все моє тіло...

    ЮДА
    Говорив би так... постійно...
    без кінця... Але я мушу
    відійти... А—ти?

    МАГДАЛЕНА
    Допоки до мене вернеш—я отак...
    (Розкриває обійми.)
    отак чекати буду...

    ЮДА
    О моя Магдалено!!
    Агей, невольники!
    А прислужіть-но Пані!

    (Відходить.)

    Входить прислуга—невольники з начинням до миття ніг
    і флаконами, повними пахощів.

    МАГДАЛЕНА
    Ваш Пан справляє учту—
    мушу прибратися...
    Велика учта буде!

    Магдалені подають начиння з водою.


    ГРЕК І
    (На краю сцени)

    Поглянь на ноги...
    Вони спішать зануритись у воду,
    як дві вівці, коли пасуться в травах,
    виблискуючих росами...

    ГРЕК II
    Дивись,
    чи не помильні очі—
    два білих... молодих серпа
    ясніють...

    ГРЕК III
    Похилість пліч її, неначе спад
    тих многих вод, що рвуться в глиб
    бездонну...

    МАГДАЛЕНА
    Аре, мені волосся розплети...

    АРЕ
    О Пані!
    Як я до них доткнуся...
    мої пальці!..

    МАГДАЛЕНА
    Маєш білі, м'які— як ті пушки весняні.

    АРЕ
    Ясний день
    тобі прислужно гідний розплітати
    в злотисту зливу сонцесяйні пасма!

    МАГДАЛЕНА
    Не лести мені, Аре...

    АРЕ
    Тебе кохаю, Пані!
    Дивлюсь на Тебе—і мені здається,
    що бачу небо рідної землі...

    МАГДАЛЕНА
    Чи тільки за землею ти так тужиш?

    АРЕ
    Не тільки за землею—і за небом...
    А моїм небом був мені...

    МАГДАЛЕНА
    Коханець!.. Бідна моя Аре...
    А гарним був,
    скажи?

    АРЕ
    Як брат Твій—гарним був,
    кохана Пані...

    МАГДАЛЕНА
    Як брат мій...
    Ти бачила його не раз, Аре...
    Що правда, гарний?

    АРЕ
    Як мій коханець!

    МАГДАЛЕНА
    Якби ж ти тільки вглиб
    його душі поглянула!

    Душею
    мене він заколисував,
    а серцем...
    а серцем—годував,
    коли була дитям...
    Люблю його над зорі... і над сонце...
    і над повітря—навіть
    над життя.

    АРЕ
    І він тебе,
    о Пані,
    рівно ж любить...

    МАГДАЛЕНА
    Відкіль ти знаєш?

    АРЕ
    Бачила не раз, як його очі
    лишень тоді в безодню поринали,
    коли дививсь на Тебе...

    МАГДАЛЕНА
    (віддаючись спогадам)
    ... Коли гладив
    моє волосся, до грудей тулив,
    і піснею вколисував, що клалась
    тривожною і вітряною млою...
    перловою... чадною...

    АРЕ
    (під впливом згадок)
    ... Коли тремтячою рукою обплітав
    Твої рамена—як Тиберіаду—
    ласкають в братніх ласках
    береги...

    МАГДАЛЕНА
    (віддаючись спогадам)
    ... Коли водив мене в світи,
    в котрих тонула,
    як в спраглій глушині—лякливий плач
    пастушої сопілки—тоне.. .никне...
    Пауза.
    Дивно то, Аре, що не прибув ще...
    Учта зовсім близько...
    Його ж—нема...

    АРЕ
    А може... не прийде він.

    МАГДАЛЕНА
    Що ти кажеш?

    АРЕ
    Адже казав до Тебе:
    "З кожним днем
    моя до Тебе довшає дорога...
    В твої пороги вхожу несміливо...
    Я бідним є, а тут—багатства... розкіш..."

    МАГДАЛЕНА
    Казав так Лазар?..
    Правда... так казав?!.
    Ні, не може бути!

    Входить Невольниця.

    НЕВОЛЬНИЦЯ
    Пані,
    там якась жінка прийшла до Тебе,
    бачити бажає...
    Я їй казала, що небавом учта
    що ти збираєшся на час отой святковий...
    Так не зважає ні на що—
    наполягає...


    МАГДАЛЕНА
    До мене жінка?
    Хто ж би то мав бути?
    Скажи—нехай заходить.

    НЕВОЛЬНИЦЯ
    Як накаже Пані...

    (Виходить.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  33. Козак Дума - [ 2017.08.08 08:30 ]
    Незалежно про залежність
    В незалежній Україні усе незалежне,
    але то ще не говорить, що воно належне.
    Ціни линуть аж за хмари і людей бентежать,
    та від якості товару вони не залежать…

    Подорожчало усе вдвічі, а то й втричі,
    про незмінність же ціни брехуни талдичуть.
    Вартість може й не змінилась, та змарніла ляшка,
    й дуже сильно похуділа пачка або пляшка.

    Незалежна наша влада на наших теренах,
    бо давно вже відірвалась від її джерела.
    Відділилась й піднялася прямо над народом –
    тягне, душить, загрібає й вола про свободу…

    Про свою свободу красти і тягти без міри,
    вже кредитів не хватає залатати діри.
    Шпари ті, що у бюджеті, вдома, на дорозі,
    куди тепер прихилитись народу-небозі?!.

    Слуги так народу служать, що й спочить не можуть,
    вже не влазять в телевізор їх огидні рожі.
    На очах товстіють тварі і жиріють гади,
    мабуть будуть й „макінтоші“ собі розширяти.

    Незалежні тестування, преса і новини,
    усе більше не залежим ми від домовини…
    Мабуть нам на незалежність треба мораторій,
    а усіх, хто жре без міри – прямо в крематорій.

    Хай мені пробачать люди за цей гирк безмежний,
    поетичний новий стиль зовсім незалежний.
    Не залежить він від глузду й сповнений агресії,
    бо коли в країні хаос – вже не до поезії…

    07.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  34. Козак Дума - [ 2017.08.08 08:58 ]
    Чомусь не пишеться
    Чомусь не пишеться сьогодні
    чи зорі не туди лягли,
    якісь вони сумні, холодні,
    не тішать душу із імли.

    Найближча зірка геть не гріє,
    хоч рано, а уже пече,
    і вітер в полі шаленіє –
    гляди все скінчиться дощем.

    Однак не страшно, після зливи
    земля очиститься, трава,
    настане знову день мінливий,
    полинуть думи і слова…

    Вони немов ті краплі чисті,
    що з неба падають, з пітьми,
    мов промінь сонця у намисті,
    що грає в дівки над грудьми.

    Немовби кришталеві сльози,
    що сиплють з голубих очей,
    мов ті бурульки на морозі,
    відлуння ранків і ночей.

    Дасть Бог рядками рівно ляжуть
    вже на екран або папір
    й про почуття мої розкажуть.
    Дивись – уже і вийшов твір!

    08.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  35. Ночі Вітер - [ 2017.08.08 08:08 ]
    Пригорнись...
    Пригорнись – стане тепло-тепло.
    Так, що кине зненацька в дріж.
    І не скажеш чи рай, чи пекло,
    Якщо в груди кривавий ніж.

    Обійми і цілуй до згуби,
    До прокльонів і до нудьги
    Так, щоб раною мерли губи
    В сатанинському злеті гри.

    Обіцяй, що навіки разом,
    І що шкіра одна на двох.
    Очі б виколола відразу
    І – назавжди у темний льох.

    А тепер, все що маєш – сіллю
    І водою, а ще – вогнем.
    І сльозою... Не віриш? Вірю.
    Вірю в те, що любиш мене.


    Рейтинги: Народний -- (5.81) | "Майстерень" -- (5.92)
    Коментарі: (4)


  36. Серго Сокольник - [ 2017.08.08 03:49 ]
    Зі смутком про головне
    Безнадія в очах.
    Ось іще відіп"ю і завию.
    Під горілки "гранчак"
    Я стеблину гризу деревію...

    Десь минули бої...
    Чи минули? Та ні. Не минули...
    Думи, думи мої!..
    Ви під лиха піснІ не поснули?

    Вовчий вий у полях-
    Передвісник великої смути...
    Приховай переляк.
    Те, що станеться- не оминути.

    Перейди чорторий,
    Де життя коло вічності ходить,
    Де шалені вітри
    Носять рвані братерські угоди,

    Терикони увись
    Підійняли долоні до манни...
    Тільки ні!.. Роздивись-
    Це ж одвічні козацькі кургани.

    Мов із двох половин
    Воз"єдналася волі потреба.
    Там орел степовий
    Шлях орлятам показує в небо,

    Подароване всім...
    Синє небо на жовтому полі...
    Цей небесний посів,
    Що зростав би на щастя і долю,

    Лиш зібрати в кулак
    Силу волі усім, як одному...
    Наче так... Та не так.
    Бо ножами фронти по живому,

    Бо формують думки
    Хто полями одвік не ходили,
    Бо біжать пацюки,
    Ніби човен водою накрило,

    Бо могили дідів
    Продають, мов ділянки під дачу...
    ...не чіпай!.. Відійди!..
    Всім віддячу. Комусь- не пробачу.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117080800904


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  37. Світлана Луцкова - [ 2017.08.07 22:21 ]
    " - Що ти бачиш, далекий Боже?"
    - Що ти бачиш, далекий Боже?
    З ким окрайця пісного ділиш?
    Чи на аркуші світу пишеш?
    Біле ж...

    Може, чуєш, правдивий Боже,
    Як спадає довічна тиша
    На садки у димах півоній
    І вишень?

    Достигає у мушлі ока
    Мого суму бліда перлина.
    Що ти бачиш, питаю? - Море.
    Піна...

    2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  38. Світлана Луцкова - [ 2017.08.07 22:44 ]
    "Як неводи - проміння золоте..."
    Як неводи - проміння золоте.
    Кого любов у неводи зловила?
    Край озера магнолія цвіте -
    Кораблик паперовий без вітрила.

    Води не ранять гострі скалки дня.
    Вода не зберігає кіл і колій.
    Пливу собі крізь вечір навмання.
    Довкола - тиша й човники магнолій.

    ...Раптовий дощ, рубнувши із плеча,
    Жбурнув униз розквітле і прекрасне.
    Любов - то серце. Серце - то свіча:
    Повіє вітер, - і вона погасне...

    2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  39. Олександр Сушко - [ 2017.08.07 19:59 ]
    Лісова пісня (сучасна версія)
    Ох, і мавка попалась, вогниста!
    Пахне дубом. Насправді ж - вулкан!
    Одриваю з вінка її листя,
    Витанцьовую хтивий канкан.

    Очі діви, неначе у рисі,
    Дикуваті і трохи лихі.
    Її стогони - музика, пісня,
    Увертюра кохання, жаги.

    Під такою до ночі сконаю,
    Розірветься життєве шатро.
    Самогубця не пустять до раю -
    Брязне брамою лютий Петро.

    З неба крапле. Ліс пахне грибами,
    Чемно бриль опустив боровик.
    Він не буде тривожити даму:
    Хоч із лісу, але ж - чоловік.

    У дикунки нема пієтету,
    До лампади моя сивина.
    Душу тягне у темряву, Лету,
    Прагне випити сили до дна.

    Та у мене доволі нестриму,
    Є малий та вагомий секрет.
    Добровільна скінчилася схима:
    Був - монах. А однині - поет.

    У печері гнув спину роками,
    Око зріло лампади, пісок.
    Та пішов несвятими стежками -
    Нині руці тримають сосок.

    З лісовичкою тішуся ловко,
    Катуляюсь як жук-скарабей.
    Хай пізнає голодного вовка
    І не губить нещасних людей.

    Утекла понадвечір у хащі,
    Вовкулакам доносить плачі,
    Сипле сльози солоні їм в пащі.
    Я ж вичісую з чуба кліщів.

    Ліг удома спочити на лавку,
    В грудях пусто (оце відкриття!).
    Таки душу поцупила мавка,
    А без неї - навіщо життя?

    Вицвітають майори та айстри,
    Та несила одвести біду.
    Стану я незабаром Чугайстром,
    На загибель лісниць поведу.

    07.08.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  40. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2017.08.07 16:54 ]
    Літо вповзає у третю (фінальну) фазу...
    * * *

    Літо вповзає у третю (фінальну) фазу.
    Дощику, де ти? Зніми, рятівний, утому.
    Біля театру, де вдосталь і драм, і фарсу, –
    жвава дискусія
    в дуже не дружнім
    тоні.

    Кілька прибульців не втямлять: кому ж – тубілка.
    Звідси й висока, немовби на ЛЕП, напруга.
    Жвава дискусія переросте у бійку.
    Хто – переможе, а хто – прохрипить: „Непруха!”

    Жовті серпневі обпечені три декади,
    вас пережити – це, безперечно, подвиг.
    ...Хтось не ледачий несе кабана декану,
    бо усвідомив: буде з хвостом, допоки...

    Всі – до Затоки!! Справи поточні кинувши.
    Літо повзе
    по гарячім піску
    до фінішу.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (2)


  41. Мар'яна Невиліковна - [ 2017.08.07 12:45 ]
    Ми зростали...
    Ми зростали у різних часах, переломах, широтах...
    Ми зростали - і це головне. Врешті-решт ми зросли
    До оскоми подібними, так, що любов і злість
    Вибухово-солодкі щораз обпікають рота,
    Коли я промовляю, встромляю твоє ім'я
    В густину поміж наших не-доторків і мовчань...

    Ми зросли і зміцніли.
    В горнятку міцніє чай...

    Домовчи, що ти мій. Я дограю, мов не твоя...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (1)


  42. Микола Дудар - [ 2017.08.07 11:33 ]
    ***

    Давай втечем із міста до новели?
    Прихопим на ночліг одну із тем...
    І хай пробачить нас електровелик
    Йому дрімати в стійлі теорем...
    Давай втечемо в Осінь прямо нині
    Крізь тести, тости, бійки на показ...
    Допоки ми ще тут, ще - в Україні -
    Давай, кохана, спробуємо раз...
    07-07-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  43. Василь Мартинюк - [ 2017.08.07 10:02 ]
    А дощ паде…

    Роки ідуть минаючись,
    Не хоче серце каятись.
    Не кається, не кається,
    В холодний дощ влюбляється.

    А дощ паде, а дощ паде,
    Душа залюблена іде
    Калюжами, калюжами
    Ногами неуклюжими

    Мов заворожена іде,
    Душа свої думки пряде.
    А дощ шумить, а дощ шумить,
    З душею тихо гомонить.

    Душа радіє – грається
    Аж серце розривається.
    Лиш тільки ноги втомлені
    Стоять в калюжі встромлені.

    Злетіти хочеться мені
    На небеса охмарені.
    А дощ паде, а дощ паде,
    Душа залюблена іде.

    Парище 2017р.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  44. Олена Багрянцева - [ 2017.08.07 09:50 ]
    А я за тобою сумую...
    А я за тобою сумую.
    П’ю каву холодну ранкову.
    Рахую овечок у хмарах.
    Ромашкові рву пелюстки.
    Малюю на щастя підкову.
    Йму віри магічним мольфарам.
    Сканую оголений липень.
    Римую химерні рядки.

    Відважуюсь грати без правил.
    По крихті відламую літо.
    Милуюсь залатаним сонцем.
    Розношу флюїди п’янкі.
    Вдягаюсь у сяйво софітів.
    Шукаю розвіяний стронцій.
    Систему рятую нервову.
    Химерно римую рядки.
    31.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (1)


  45. Олена Багрянцева - [ 2017.08.07 09:59 ]
    Помаранчева дружба почнеться сьогодні між нами...
    Помаранчева дружба почнеться сьогодні між нами.
    Кашеміровий сум огорне мої плечі тремтячі.
    Кажуть, келихи б’ються у скалки завжди на удачу.
    Кажуть, легко удвох танцювати за руки з вітрами.

    Тільки наш помаранчевий дощ не зупиниться вчасно.
    І далеко зайде ця розмова, навіяна літом.
    Кажуть, важко серця, що зневірились, раптом зігріти.
    Кажуть, сонце колись ще засяє у золоті ясно.
    22.05.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (1)


  46. Ірина Вовк - [ 2017.08.07 09:51 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія І. З'ява ІІ (продовження1)
    З'ЯВА II

    Входить Ассахар.

    АССАХАР
    Немає Юди?

    МАГДАЛЕНА
    Його нема ще.
    Чи ти з ним бачитися хочеш?

    АССАХАР
    Дивитись хочу... дихати...
    тобою я волію, Магдалено,
    бо ти пахуча,
    наче тая ружа,
    що в ніч при місяці розкриє своє лоно...

    МАГДАЛЕНА
    Місячною ніччю тепер мені є... Юда...

    АССАХАР
    Бо Юда ходить, наче місяць вповні,
    у срібних шатах.
    Я—жебрак при ньому...
    О, коли б тільки я мав злото!

    МАГДАЛЕНА
    Зле мовиш, Ассахаре!
    Кохаю Юду не за те, що можний!
    Кохаю... його чоло, що думою ясніє...
    уста пурпурні... і стальних рамен
    охват любовний!

    АССАХАР
    О Магдалено, пригадай!
    Я, прецінь, першим
    відкрив ворота, що ведуть у щастя
    бездонні нетрі...

    МАГДАЛЕНА
    Не кажи про це!

    АССАХАР
    Казати я не перестану,
    бо ж моєю повинна бути...

    МАГДАЛЕНА
    Той для мене пан—
    перед яким я низько похилила
    запломенілі лиця...

    АССАХАР
    Знайдеться другий...

    МАГДАЛЕНА
    Помовч!
    До мене
    вже не прийде в о н о!

    АССАХАР
    Даруй, о Магдалено!
    То болю є вина, що смів тебе образити.

    МАГДАЛЕНА
    Зваж тільки,
    що приятелем ти його взиваєш!

    АССАХАР
    Так—правда...
    правда!
    То моя вина!
    Даруй...
    пробач, коханко Юди...

    ДАЛІ БУДЕ.

    За виданням: Ірина Вовк.Марія з Магдали (драма). - Львів: Логос,1995.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  47. Ірина Вовк - [ 2017.08.07 08:57 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія І. З'ява І
    ДІЯ І

    З'ЯВА І

    Магдалена сама. Сидить у повені думок.
    Відчиняються двері. Входить Лазар.
    Кладе руку на голову Магдалени.

    МАГДАЛЕНА
    (поривається з окриком)
    Брате мій коханий!

    ЛАЗАР
    (похиляється до перс).
    О моя Магдалено!
    (Завмирають в братніх обіймах.)
    Я надто втомлений, хай трохи відпочину.

    МАГДАЛЕНА
    Сядь... відпочинь, мій брате...

    ЛАЗАР
    (зажурено)
    З кожним роком, днем
    моя до тебе довшає дорога...
    В твої пороги входжу несміливо...
    Я бідним є, а тут—багатства... розкіш...

    МАГДАЛЕНА
    (задумано)
    Далекою твоя дорога стала...
    Не тою, що була колись давніше...
    Чи ти забув?

    ЛАЗАР
    Про що, о Магдалено?

    МАГДАЛЕНА
    Про ті дороги,
    в які зі мною вирушав без втоми...
    Тоді була я ще дитям—згадай-но...

    (Горнеться до нього.)

    Коли тремтяче
    мені на голову ти клав свої долоні,
    і в ніч погідну, ясну
    розказував дива про світ наднебний...
    Бродили разом ми по луках росяних
    і по полях безкраїх...
    Вникали мовчки ми в відвічні пущі—
    наче трем, таємні...
    По світлій хмарці місячного сяйва
    втікали до зірок—о чуда... чуда...
    ти осягнути дав мені! І все це
    від Тебе мала я—від Тебе!

    ЛАЗАР
    Бо я хотів,
    щоб чудо ти ввібрала у глиб душі...
    і щоб тоді нарешті
    сама ти стала—чудом!

    МАГДАЛЕНА
    Брате мій коханий! Хіба ж ти не вчував,
    коли нашіптував слова ці чародійні—
    як билось серце... як палали скроні...
    і зблідло як уста мої дрижали...

    ЛАЗАР
    Чув то, чув...
    О як же був на той час я щасливим!
    Тим часом...

    МАГДАЛЕНА
    Що, брате?

    ЛАЗАР
    Померкли сни мої... Видіння відступили...
    і золоті мої надії на тебе -
    зів'яли... зблідли...

    МАГДАЛЕНА
    Що кажеш, брате!

    ЛАЗАР
    Так... Магдалено. Вів тебе на гору,
    а ти—до пилу темного припала...
    устами притулилась...

    МАГДАЛЕНА
    Устами притулилась, а не серцем!

    ЛАЗАР
    Забруднила шати..

    МАГДАЛЕНА
    (гаряче)
    Та духа глибини—не покаляла!
    Вмирало серце з голоду... волало...
    кричало щастя! В безумі облуди
    гонилася за ним... А голос твій
    дзвенів мені у вухах, повнив груди,
    як дзвін, що йде від неба до землі:
    "Є щастя—ти шукай лиш—щастя є!"
    Шукала—марно.
    (З болем.)
    З лопухів іржавих спивала каламуть,
    хоч прагнула роси криштальної, небесної!

    ЛАЗАР
    (з недовірою)
    Чи ще тобі і зараз
    він—Юда з Каріот—квітучим келихом?

    МАГДАЛЕНА
    Його кохаю... кохаю!

    ЛАЗАР
    (з притлумленим болем)
    Померкли сни мої... Видіння відступили...

    МАГДАЛЕНА
    Брате! Усі жалі і всі палкі жадання,
    що ти з душі моєї випрядав,
    тепер шукаю в ньому я для себе.

    ЛАЗАР
    Ні... Магдалено, ні!..

    МАГДАЛЕНА
    Його кохаю—він мене кохає!
    Сьогодні Юда учти зажадав...
    Ти будеш на ній... правда?..

    ЛАЗАР
    Інший шлюб...
    Я іншу учту вимарив для тебе.
    (Встає.)
    Що ж, коли ти мислиш
    при Юді своє щастя—будь щаслива...
    (Цілує її в чоло.)
    О, який бо інший я снив для тебе шлюб!

    (Виходить.)

    За виданням: Ірина Вовк.Марія з Магдали(драма). - Львів:Логос,1995.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  48. Микола Дудар - [ 2017.08.07 08:32 ]
    ( надумане...)
    Заходь в грозу і будь коли
    одкрию навстіж двері
    а ось і стіл ні два столи
    хлобисьнемо по первій
    за нас за діток за грозу
    навстоячки і рачки
    ще кілька банок тормозух
    і огірків з півтачки
    позаплітали підмели
    пора пора за барки
    ох і гроза а ще коли
    сваритись за Одарку?…
    06-07-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (2)


  49. Ольга Паучек - [ 2017.08.07 07:15 ]
    ... і марево глибоке.
    Листочки, ніби перша сивина,
    Додолу осипаються із вишні,
    Полями тихо стелиться туман...
    Про осінь нам нагадує Всевишній.

    Секунди час приносять на вівтар,
    Молитвенно шепочучи "Осанна"...
    Душа, в бажанні скинути тягар,
    Блукає між світами безталанно.

    Усі дороги, що ведуть у Рим,
    Із рим складають пісню одиноку...
    Життя бурхливе, а насправді - дим,
    Фантазія і марево глибоке.

    01.08.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.06 22:39 ]
    В райському саду
    Трояндові кущі – в розмаї,
    Птахи принишкли у гіллі.
    Плакучі верби завмирають,
    Спустивши коси до землі.

    І понад висохлим ставочком
    Кружляють легко голуби,
    На романтичному місточку
    Зітхає легіт голубий.

    Лишив хмарин білявих смужки…
    На лавці – ковані витки.
    Казкова пані в капелюшку
    Там вишиває подушки,

    Немовби доленосні узи…
    Я, ними зв`язаний, піду.
    Здалось мені – поета Муза
    Сховалась в райському саду.

    6.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    Національний ботанічний сад імені М.Гришка
    Сад троянд


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)



  51. Сторінки: 1   ...   519   520   521   522   523   524   525   526   527   ...   1839