ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2017.07.01 13:19 ]
    Як латинянка
    Рима коханка Риму? Я вже забула це.
    Ромула прещасливе бачу своїм лице.
    Бачу, горіло Диво - й мова моя - німа!
    Я латинянка. Нині - трохи іще жива,
    Нині іще читають, розум хапають мій,
    Тільки німа я, знаю, зник, кажуть, рід! Зумій.
    Вижити - та не жити! Бачте, народу нема...
    Хто ж тоді людству правду з вічності промовля?

    ***
    Як латинянка, ехом б'юся котрі віки!
    Мова живе з народом в пахощах васильків.
    Їй на асфальті нудно, велич Марусі Чурай
    З римою без паскудства - справжній пісенний рай,
    Щоб не згоріла - Дивом - вічним була земля
    Богом дарована рима Мову мою берегла!

    01.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (7)


  2. Козак Дума - [ 2017.07.01 12:06 ]
    Філософія життя
    Життя – дорога, йдеш чи їдеш ти,
    а то летиш чи плинеш за водою.
    Воно – картина зла і доброти,
    страждань і радощів, приємностей і болю.

    Життя прожить – не поле перейти,
    народна мудрість так про нього бає.
    Тут можна втратить все і все знайти,
    й сховатись можна – моя хата скраю.

    Свій кожен обирає шлях в житті,
    який долає вперто крок за кроком.
    Як кольори у доленосному шитті
    і кожна помилка стає гірким уроком.

    Життя людське, воно не на віки,
    бо міра нам дається тільки Богом.
    Як виплисти з життєвої ріки
    і щастя не лишити за порогом?

    Питання всіх людей у всі часи,
    не всім воно стражденне по зубах.
    Тут не важлива кількість голосів,
    бо рішення приймає кожен сам.

    Напружуватися все ж нема потреби,
    але скажи, осмислюючи дійсність –
    що ти залишиш, друже, після себе
    нащадкам, крок зробивши в Вічність…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  3. Микола Дудар - [ 2017.07.01 12:15 ]
    О четвертій сорок п'ять ранку...
    …У променях ранкових світ сіяв
    вдихав цілюще зілля від тривог я
    дививсь услід точнісінько змія
    коли її за хвіст та й об дорогу...
    і виділась повзучка до Вершин
    а їх - ого! таких на всю планету
    де Світлофор - всія живого Син
    окремо пропускав чомусь поетів…
    … мій співрозмовник-серденько замовк
    пошкандибав прямісінько за скирту
    пора й мені вернутись під замок
    а може, як проснуся, краще спирту?..
    01-07-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  4. Козак Дума - [ 2017.07.01 11:18 ]
    Нас знову хочуть розвести
    Що діється у наших соцмережах…
    Ой, скільки ґвалту, криків і тирад!
    Чи має лицемірство якісь межі?!
    Хто фінансує підлий маскарад?

    Тих тролів, що уми нам забивають,
    що пригощають всіх лайном і брудом.
    Вони нас за лохів чи дурнів мають?
    За біле чорне видають паскуди!

    Хто ж ті, що нам казки розповідають
    й маскують репетом свою злодійську суть,
    когось там „декласують“ й „прибивають“,
    але прибиті процвітають і живуть?!.

    На „місце ставлять“, в „шок вбивають“, в „ступор“,
    працює пропаганди апарат.
    „Добили“, „знищили“! – волають вони в рупор,
    синіють тролі, відпрацьовують свій шмат.

    Під видом ліків тичуть нам отруту,
    схиляють вибори на Сході провести.
    Заклали міну й запалили трута,
    щоб будь за що дістатися мети.

    Задумайтесь над цим, шановні люди,
    щоб Батьківщину разом нам спасти –
    до чого закликають нас іуди,
    бо зовсім недалеко й до біди!

    Допоки підкидатимуть ці „жуйки“
    й брехнею скільки будуть нас труїти?
    Самі дивіться, думайте, міркуйте
    й себе не дайте, люди, одурити!

    29.05.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  5. Нінель Новікова - [ 2017.07.01 10:42 ]
    Жестокая шутка
    Ничего тебе не обещала,
    Ничего не сулила взамен.
    И начать не просила сначала,
    Не ждала никаких перемен.

    Вырывала с корнями и кровью,
    Не просила тепла у зимы –
    Оказалось бессмертной любовью
    То, что в шутку затеяли мы.

    Этой сказки хватило надолго.
    Этой драмы нельзя пережить!
    Своё сердце зажала в ладони –
    Я ему запретила любить.

    А оно обливается кровью,
    Леденеет средь этой зимы.
    Оказалось бессмертной любовью
    То, что в шутку затеяли мы…

    И порою становится жутко –
    Не играют любовью такой!
    Я за эту жестокую шутку
    Навсегда потеряла покой!

    Вечер тихо прильнет к изголовью
    и попросит печали взаймы.
    Оказалось бессмертной любовью
    То, что в шутку, затеяли мы...

    2017



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (3)


  6. Ірина Вовк - [ 2017.07.01 10:00 ]
    Торкаючи "Слово..."
    Співаю славу Руської землі,
    А не ганьбу полону половецького…
    Коли б знаття, які поводирі
    З потомків Ольги, ласих на скарби,
    (Не книжнії скарби зі світу грецького) -
    А на шаблі ординської доби,
    Що їх зманили в лігво Кончакове –
    На коней степових тяжкі підкови...

    …Співають сурми Ігорів похід!..
    Сурмить Сула – Дніпро у хвилях дметься,
    (Чомусь йому розлого не сміється,
    Бо з дна не сонце – пляма вирина) –
    «…то Україна много постона…»!
    Вкриває темінь небеса дзвонові –
    Тече печаль, мов крівця, по Дніпрові…
    Реве Дніпро на грізні голоси:
    «…За шеломянем,земле-Русь, єси...»!

    …Дівчата виглядають на Дінці –
    Куди прибились пущені вінці,
    На манівцях не ймуть лихого знака –
    Вінці потопчуть коні хана Гзака:

    «Вже нам своїх милих лад
    Ні мислію помислити,
    Ні душею здумати,
    Ні очима оглядіти»…

    …А у Путивлі-граді на валу
    Співає Ярославна піснь скорботну –
    Про Долю жінки,Доленьку безродну,
    І про побоїщ лютих сиву млу –
    На вої половецькі месть-хулу,
    На ладо миле кличну мисль свободну!

    …Заграє хвиля на Дніпрі-Славуті -
    Опівночі стовпами мла іде,
    То сонце-бог для князя путь пряде,
    На руські землі, волею розкуті,
    Яку скропило тіло молоде –
    (Хвала небесній правді і могуті)!

    О лада милі, в часі не забуті,
    По вас розлоге древо проросте…

    Із дум крилатих, сліз дівочих дрібних –
    Трава зійде на побережжях срібних…

    ́(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом, 2013)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  7. Ірина Вовк - [ 2017.07.01 09:16 ]
    "Непроминальність"
    Як проминальність цю нам відбути –
    «хто був коханим, не є забутим»…
    Не є забутим, не є пропащим
    Все те, що рідне, все те, що наше.
    Тож, а чи бути, а чи не бути –
    «хто був коханим, не є забутим».

    Життя минуще – нетлінні тру́ди –
    «хто був коханим, коханим буде».
    Душа нетлінна, як колисанка:
    Біла сорочка та й для Іванка…
    Обітовані і в криптах рути –
    «хто був коханим, не є забутим».

    …О шквали бранні, на списах – груди –
    Хто був коханим, коханим буде…
    Сочить-ятриться незгойна рана –
    Хтось був «коханий», була «кохана»…
    І в день, і в темінь їх окрик чути:
    «Хто був коханим, не є забутим»!

    Є і по смерті в тім насолода –
    Земля кохана, кохана врода…
    З очей спадає луда облуди –
    Хто був коханим, коханим буде!

    Усі кохані в часи прощальні –
    Непроминальні, непроминальні…
    Усім жаданим – жаданим бути –
    «хто був коханим, не є забутим».

    (Зі збірки громадянської лірики
    "Непроминальність, або Енколпіони для душ".
    - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  8. Козак Дума - [ 2017.07.01 06:54 ]
    Весняний настрiй
    Навесні голосні, як кришталь прозорі,
    ми співаєм пісні про небесні зорі.
    Про кохання й любов, про травневі роси,
    про квітки-нагідки і про сінокоси.

    Хай пісні ті ясні не накличуть грози,
    не повернуть сумні в наші дні морози.
    В ту далеку зиму і тріскучу хугу,
    в непроглядну пітьму, сніговій і тугу.

    Хай душа навесні квітне мов калина
    і всміхнеться мені з юності дівчина.
    Та усмішка її дістає до серця,
    чути спів солов’їв, знов лунає скерцо.

    06.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  9. Козак Дума - [ 2017.07.01 05:08 ]
    Поплатився

    У дитячій ніде сісти:
    тато, мама, баба, дід!
    Не бажає кашу їсти
    син. Сумує увесь рід…

    Батько доторкнутись хоче
    малюка таємних струн –
    Молоти, – йому шепоче, –
    бо не виросте цвіркун.

    Підхопилась рвучко мама
    і ляща без зайвих слів
    тату улупила прямо, –
    Сам чому її не їв?!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  10. Козак Дума - [ 2017.07.01 05:20 ]
    Сповідь
    Поезія – мій поплавок.
    Тримає на плаву життя моє.
    Вона – усе, що в мене нині є,
    підносить моє серце до зірок.
    Поезія – мій поплавок.

    Поезія – це якір мій.
    Притримає у будь-яку негоду,
    дає мені тепло і прохолоду.
    Вона джерело дум моїх і мрій.
    Поезія – це якір мій.

    Поезія – моя надія.
    Вона мов свіжий вітер з гір,
    це промінь сонця і бездонний вир.
    Всі мої думи, мої мрії.
    Поезія – моя надія.

    Поезія – моя любов.
    Немовби річка чиста і бурхлива,
    мов щира пісня, ніжна і грайлива.
    Вона гаряча, ніби юна кров.
    Поезія – моя любов.

    Поезія – моє життя.
    Мереживом ляга на полотнину
    в щасливу і скрутну його годину.
    Яскрава, ніби мамине шиття.
    Поезія – моє життя.
    Поезія – усе моє життя.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  11. Козак Дума - [ 2017.07.01 04:09 ]
    Останнiй лист
    Напишу я листа, напишу у майбутнє, потомкам.
    Хай вони прочитають його через тисячі літ,
    що таке красота із металу, вогню і бетону,
    та яким був колись наш далекий знедолений світ.

    Напишу про життя, як тоді ми жили і творили.
    Як дівчат проводжали й співали веселих пісень.
    Як ростили хліба, а ще палко і чесно любили,
    і яким видавався нам радісним завтрашній день.

    Напишу про любов, про кохання своє і розлуку,
    про дорогу широку і стежку вузьку на завод.
    Напишу їм далеким про радість безмежну і муку,
    про птахів в синім небі високім і зір хоровод.

    Все забрала війна, все поглинула чорна скорбота.
    Рвуться міни, снаряди й осколки та пулі свистять.
    У свої двадцять п‘ять ми не знали життя, лиш турботи,
    але можемо й зовсім його, взагалі не пізнать.

    Нас не варто жаліти, бо й ми не жалієм нікого.
    Не потрібно ридати і слати в минуле листи.
    Як життя обірветься, підемо усі ми до Бога.
    Дорогою ціною даються в майбутнє мости…

    Напишу кілька строчок і більше писати не буду,
    бо не знаю і сам, спадкоємцям що ще написать.
    Не пізнав я життя, а снаряди вже рвуться повсюди.
    Я сьогодні до бою іду, щоб його захищать.

    Напишу я листа. Напишу швидкоруч перед боєм.
    Поспішу, ще залишилось кілька коротких хвилин.
    Мамо, рідна моя, чи зустрінусь я знову з тобою,
    та у серці живе хай завжди захисник твій і син.

    03.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  12. Козак Дума - [ 2017.07.01 03:20 ]
    А Фрейд таки мав рацiю!
    А Зиґмунд Фрейд був мудрим чоловіком,
    за що тепер в раю відпочиває…
    Писав він, що людина споконвіку
    кричить про те, чого не вистачає.

    Не знаю, що говорять науковці,
    але мені їх невимовно жаль,
    бо наші депутати й урядовці –
    лише про чесність, совість і мораль…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  13. Серго Сокольник - [ 2017.07.01 03:04 ]
    Щось сумно...
    Щось сумно... Щось сумно, кохана...
    Кохана... Якої нема.
    Бинтуй-но запалену рану
    Новий еротичний роман,

    В якому коханню на зміну
    Новим подарунком Небес
    Зцілю я свій сум неодмінно!..
    В якому не буде тебе...

    Там стомлені будуть світанки
    На зміну ночам вогняним,
    І рана в малесеньку ранку
    Затягнеться... Разом із ним

    Я спробую час швидкоплинний
    У келих вина перелить...
    Та рана... І присмак полину...
    Як пам"ять про тебе гірчить!..


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117070100849


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  14. Козак Дума - [ 2017.07.01 03:10 ]
    Думи мої
    Думи мої, сіромахи, сумно мені з вами.
    В синє небо ніби птахи линете з роками.
    Усе далі, усе вище, вже й за небокраєм.
    Я мандрую, вітер свище, то пеклом, то раєм.

    Над землею підіймуся, полечу за хмари.
    У безодню задивлюся, де горять Стожари.
    Подивлюсь на Україну, на її простори.
    Пригадаю ту картину, де поля і гори.

    Де лани широкополі, де Дніпро і кручі.
    Знов шукаю щастя-долі, знов реве ревучий.
    Знову треба рвать кайдани і кропити кров‘ю…
    Думи мої полум‘яні навпіл із любов‘ю.

    Бо другая половина – то лиш лють безмежна.
    Не була ще Батьківщина дійсно незалежна.
    Незалежна від підлоти, від царя і свити.
    Ой ще стільки нам роботи потрібно зробити!..

    Ще прийдеться, козаченьки, долю боронити.
    Визволяти рідну Неньку від вампірів ситих.
    Ще нам стануть у пригоді наші шаблі гострі.
    Доведеться при нагоді завітати в гості.

    Завітати і спитати, скільки ж можна красти,
    доки будуть жирувати гади ті мордасті.
    Бо не гоже й нашим дітям це ярмо тягнути.
    Завітаєм й позриваєм ярма всі і пута.

    Станем браття ми стіною за нашу державу,
    як один підем до бою за козацьку славу!

    11.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2017.07.01 00:13 ]
    Ворожбитко моя ласкава*
    Усміхається ген далина,
    Мов до світла ворота відкрила,
    Тиха пісня десь долина
    І свої розпросторює крила.

    ПРИСПІВ:

    Ти – любов моя, ти – печаль,
    Ти – веселка ясна над гаями,
    Піднімає хмара вуаль,
    Знову сонце – між нами, над нами.

    О світи, о знову, світи,
    Наче мрія – у вись тополину,
    Я в незнані твої світи
    Мов лелека, полину, полину.

    Приспів.

    Я зійду з твоєї гори,
    Прийде нічка, пахуча, мов кава,
    Ув обіймах, люба, гори,
    Ворожбитко моя ти ласкава.
    Приспів.

    3.11.7520 р. (Від Трипілля) (2012)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  16. Козак Дума - [ 2017.06.30 23:33 ]
    Господи всесильний
    О, Батьку наш, живеш на небі Ти
    і наставляєш нас із висоти,
    хай царство Боже спуститься на землю
    і Твоє ім‘я славиться завжди!

    Твоя хай воля вічно на землі
    панує, як на Небі чи в імлі,
    нам хисту дай самим добути хліба,
    Твої ми діти всі, великі і малі.

    Прости нам наші, Господи, борги,
    як це робить нам іншим до снаги,
    утримай від спокуси й лицемірства,
    бісівства і підступної жаги.

    Бо Ти всесильний, мов сталева лава.
    Гримить, Творець, твоє ім‘я і слава.
    Хай пісня щира ця, а не лукава,
    несе хвалу Тобі у неба синь.
    Амінь!



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  17. Козак Дума - [ 2017.06.30 23:31 ]
    Оповiдка про козацькi думи
    Сидить козак край дороги
    під крислатим дубом,
    над дніпровії пороги
    похилився чубом.

    Похилився, прихилився
    та й думу гадає –
    чому в краї, де родився,
    щастячка немає…

    Окружили польська шляхта,
    татарва, кацапи,
    не накинеш вчасно плахти –
    обстрижуть як цапа.

    Випотрошать, обкарнають,
    наче й не людина,
    і від них тебе чекає
    лише домовина.

    Так сидить собі, міркує –
    ніби ж не ледачий,
    не дурак, не байдикує,
    має добру вдачу…

    Та коли до жнив все ближче –
    нічого косити,
    у карманах вітер свище
    й хочеться тужити.

    Розтягла усі старшина
    статки від походів...
    Чи ж така вона паршива
    й у других народів

    ота доля-сіроманка,
    доля-бідолаха?
    Бо якби не вишиванка,
    носив тільки б лахи...

    Сидить козак, лоба чеше
    та все думу дума.
    Може нам про те все брешуть
    оповідки, куме?!.

    12.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  18. Козак Дума - [ 2017.06.30 23:11 ]
    Село, якого вже немає
    Чорні брови дарувала мати,
    русі коси батько дав мені.
    Ще обоє вивчили співати
    і веселі пісні, і сумні.

    Як щасливе дитинство згадаю,
    то черешню я бачу в цвіту
    у зеленім шевченківськім краї,
    свою неньку струнку й молоду.

    Я думками в часи ті полину
    у село, що втопало в садах,
    пригадаю бузок і калину
    та дві вулиці в пишних хлібах.

    Помандрую старими стежками
    від ставка аж до річки і в гай,
    потім луками, поміж стіжками,
    де васильки цвіли й молочай.

    Вже немає давно ні хатини,
    бо убили колгоспи село,
    та у серці мала батьківщина
    і усе, що в дитинстві було.

    У сімнадцять пішов я по світу
    щастя-долі шукати собі,
    не одну зміг добути освіту,
    а пригод у житті - й далебі...

    Та куди б не закинула доля,
    все ж були у душі вони й є -
    ті дві вулиці посеред поля,
    те Шевченкове рідне моє.

    14.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  19. Ігор Шоха - [ 2017.06.30 21:30 ]
    Від весни до весни
    Весна зелена засіяє
    і кращої пори немає
    на нашій матінці Землі.
    Летять із вирію лелеки,
    аби озвучити далекі
    свої нечувані жалі.

    А літо бронзове, звичайно,
    і де береться, запитай-но,
    оце накраяне тепло
    і де дівається, буває,
    коли його оаза раю
    минає, наче й не було.

    І настає у черзі осінь.
    Уже не бігаємо босі
    і кроїмо свої літа,
    свої жалі, чужі печалі,
    і не бажаємо йти далі,
    бо наша осінь – золота.

    Та ось – зима. Не дуже сива
    іще оздоблює красиво
    укрите інеєм чоло.
    Хоча вона, звичайно, срібна,
    але уже літами бідна,
    перефарбовує зело.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (5)


  20. Ігор Шоха - [ 2017.06.30 21:21 ]
    Єврострасті
    ***
    Має visit in a sity
    не КаГеБе, а купець.
    Тихо сидять московіти.
    Буде тікати еліта –
    тут і Європі капець.

    ***
    Утішаються «скитальці».
    Черги є і буде тьма,
    поки Russia is тюрма.
    Вже не три – чотири пальці
    і… поїхала юрма.

    ***
    А ми гуляли по Парижу,
    але увиділи усе,
    кого й чого туди несе.
    Тепер історію напишу
    або невидане есе.

    ***
    Прощай, Росія неумита.
    Ukraine a junky favorite,
    а не тюрма і Колима.
    Тримай собі своє корито.
    Там добре, де тебе нема.

    ***
    Салют, освічена Європа.
    Тебе вітає Одіссей.
    Якщо котуються холопи,
    чекай мене і Пенелопу
    і наших навчених дітей.

    ***
    Привіт, умита Україна
    і ви із торбою діди,
    що їздите туди-сюди,
    і ти, народе-бедуїне, –
    немає теплої води.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  21. Василь Мартинюк - [ 2017.06.30 21:27 ]
    Поки сонце спить

    Лине, лине думка шлях верстає ген туда,
    Де в вечірньому упрузі сонечко сіда.
    Думку – пісню за собою сонечко веде,
    І жариною живою за гору паде.

    День кінчається, збирає свою сіножать,
    І хмаринки понад гори вдалину біжать.
    Серце б’ється розіп’яте ледь душа жива,
    Зоряницею рясною квітне сон – трава.

    Хтось тихесенько шепоче й обніма мене,
    Чи то може лист тріпоче й вітер віти гне.
    Думко – пісне не спинися поки сонце спить,
    Тихий вітер мою душу хай ошелестить.

    Світить місяць зорі сіє в роси по траві,
    Квіточками зарясніли свічечки живі.
    Думко – пісне, думко – пісне думку не спинить,
    Що душа моя намріє поки сонце спить?

    Верби віти нахилили – нащо та журба,
    Серцю весело і тепло й дивно ще хіба.
    Де й подівся з серця смуток , поки все мине
    Думко – пісне, думко – пісне помилуй мене.

    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  22. Козак Дума - [ 2017.06.30 20:32 ]
    Запах лiта
    Весна минає знову, пахне літом...
    Люблю бродить полями за селом –
    луги широкі так і манять цвітом,
    зелено-, жовто-, різнобарвним сном.

    Волошки в житі – сині оченята!
    Червоні маки – мов вогні горять.
    Васильки між полями що солдати,
    схиливши голови тихесенько стоять.

    Як пахне липою, а ще квітковим медом
    і полином терпким, і чебрецем.
    На пасіці колись укрившись пледом,
    в дитинстві мріяв, сяючи лицем.

    Тривожать пам‘ять скошені отави,
    я п'ю на повні груди цей нектар.
    Мій шлях встеляють шовковисті трави,
    попереду в степу горить пожар...

    То сонечко за обрій вже сідає
    й остання бджілка з поля ген летить.
    В такі хвилини серце завмирає,
    а іноді воно іще й болить...

    Щемить, жалкує за безкраїм небом,
    де буйний вітер хмари розганя.
    Волосся він розвіював у тебе
    і гриву прудконогого коня.

    Колись скакав у юності полями,
    колись з коханою годинами блукав.
    Вже сам броджу високими хлібами,
    кохану Бог давно до себе взяв...

    Йде чебрецево-волошкове літо,
    іскриться вранці перлами роса
    і п‘янко пахне в полі різноцвітом,
    і навкруги стоїть така краса!

    21.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  23. Козак Дума - [ 2017.06.30 19:35 ]
    Братам по вiрi
    Чи заповідей Божих не читали,
    чи може то якийся катаклізм,
    що віднедавна на озброєння узяли
    вони марксизм забутий й ленінізм?!.

    Торгують оптом вірою і вроздріб,
    убивцям підлим відпускаючи гріхи,
    та сіють поміж нами дикий розбрат,
    брехні і смути розсіваючи міхи.

    Безжалісно цькують на батька сина,
    освячують знаряддя для війни.
    Що сиротою ж лишиться дитина,
    їм не болить, не їхні то сини!..

    Байдужі їм убиті і каліки,
    жінок багато – вродяться іще.
    Що не прожив хтось половини віку,
    їх совість „християнська“ не пече.

    Яка там совість, звідки їй узятись
    у виродків із шостої палати.
    Скоріше, браття, треба позбавлятись
    попів московського патріархату!

    06.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  24. Іван Потьомкін - [ 2017.06.30 18:13 ]
    Езоп


    Багатий і давно уже не раб,
    Уславлений мудрістю повсюди,
    Езоп де тільки вже не побував.
    От тільки в Дельфах не довелося бути.
    І ось він там. І як повсюди байкою частує.
    Та якось тут не так, як всюди.
    Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
    Гадають, мабуть, що горбун задарма розважа.
    Розсердився Езоп та й кида привселюдно:
    «Скупі ви! Живете не так, як інші.
    Зрештою, чого ж іще чекати од рабів!..»
    «Які ж бо ми раби?- в одвіт.- Давно вже вільні».
    «Діти ви рабів. Та річ не в цьому.
    Я теж одвідав рабства.
    Раби ви, бо хоч і данники бога мистецтв ,
    Шкодуєте бодай півдрахми заплатить
    Тому, хто мудрості готовий вас навчить.
    Чекаєте, мабуть, аби вам вчителі платили...»
    «Якщо цей мудрагель піде од нас,
    То на весь світ ославить Дельфи.
    Ліпше, аби навіки він лишився тут»,-
    Так порішили всі старійшини дельфійські.
    І не вступали в пересуди з байкарем,
    А все зробили тишком-нишком:
    Підклали в торбу чашу з Храму Аполлона.
    І, звісно, що знайшли, коли Езоп рушив в дорогу.
    І присудили незвичайну смерть йому:
    Самому кинутись зі скелі в прірву.
    ...Стоїть над урвищем Езоп і просить вислухати
    Байку про доньку, що збесчестив батько:
    «Краще б я дісталась ста чоловікам,
    Аніж тобі, негіднику, одному».
    Отак і я всіх вас, дельфійці, проклинаю!»-
    Сказав і кинувся у вічність.

    Р.S.
    За смерть одного мудреця
    Чума прибрала згодом всіх дельфійців.
    ------------------------------------------------------------------
    Езо́п (давньогрецьке -Αἴσωπος, точніш Есоп) — напівлегендарна постать давньогрецької літератури, байкар, який жив у VI ст. до н.е.











    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (3)


  25. Козак Дума - [ 2017.06.30 16:26 ]
    Вірю в майбутнє русинів
    Я через років сто проснусь
    і в небо синє підіймусь
    та пролечу понад землею,
    ім‘я якої знову – Русь.

    Понад Дніпром моя країна
    і Київ, матір городів.
    Увесь народ – одна родина,
    лиш щастя, радощі і спів.

    Лунає пісня в чистім полі,
    куди не глянеш – всюди рай.
    Повсюди верби і тополі
    та чистий, мирний виднокрай.

    Почили в Бозі депутати,
    народу нікому „служить“,
    бо люди з душ зірвали лати,
    нарешті вільно стали жить.

    На себе вільних працювати,
    самі собою керувать,
    туть хазяями в рідній хаті,
    їх випрямилась горда стать.

    Нема чиновників, таможні,
    пропали судді й інша твар.
    Лиш люди щирі і заможні
    та їх сердець бездонних жар.

    Я вірю, знаю, що це буде
    хай через сто чи двісті літ.
    Життя щасливим зроблять люди
    і раєм стане видносвіт.

    26.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  26. Олександр Сушко - [ 2017.06.30 16:56 ]
    Навала
    Іде дев'ятий вал. Навала.
    Неестетичний вінегрет.
    Літературна порохнява
    Задушить скоро інтернет.

    Немає пошесті зупину,
    То ж годі вгледіти талан.
    Поезіям несе на зміну
    Незграбні строфи графоман.

    Невігластво диктує моду,
    Несмак відточує перо,
    І ллє мутну писака воду
    У кришталеве джерело.

    Не соромно базграти міму
    Сто помилок в однім рядку.
    І по шаблону сіру риму
    Шукає неук в словнику.

    Пощо учити рідну мову?
    Навіщо мудрі вчителі?
    В поезії епоха нова-
    Бездари нині на коні.

    Втішається писання спрага,
    Жага дешевої хвальби.
    До читача ж - нема поваги.
    Це - риса нашої доби.

    А десь, без галасу, у тиші,
    У царстві вишуканих рим,
    Блискучі геній пише вірші -
    Схилю коліно перед ним.

    30.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (16)


  27. Козак Дума - [ 2017.06.30 16:46 ]
    Місто моєї юності*
    Є місто, що часто я бачу вві сні,
    барвисте, усміхнене, чисте.
    На Чорному морі постало мені
    в платанах й акаціях місто.
    В платанах й акаціях місто
    на Чорному морі.

    Там море, в якому я плів і тонув,
    де хвилі мене колисали.
    Повітря морське у дитинстві вдихнув,
    вокзал, кораблі і причали.
    Вокзал, кораблі і причали
    на Чорному морі.

    Повік не забуть Воронцовський маяк,
    Французький бульвар та Пересип,
    і пам'ятник Дюку, де юність моя
    проходила – рідну Одесу.
    Проходила в рідній Одесі,
    на Чорному морі.

    У роки війни захищали її
    й назад повертали із боєм.
    Одеса завжди пам'ятає своїх
    солдат і матросів – героїв.
    Солдат і матросів героїв,
    на Чорному морі.

    Сьогодні бувають веселі й сумні,
    як завжди, голодні і ситі.
    Жалітися гріх, бо скажіть ви мені –
    Хто краще живе одеситів?
    Хто краще живе одеситів,
    на Чорному морі?

    Вдяглася Одеса у скло і бетон,
    немовби Париж чи Чикаго,
    а Мішка Япончик – місцевий барон,
    колись молдаванський бродяга.
    Колись молдаванський бродяга,
    на Чорному морі.

    Та мама здолає скрутні ці часи,
    зірве з ланцюгами бандитів
    відправить рубати дрімучі ліси,
    як вигнала всіх паразитів.
    Як вигнала всіх паразитів,
    на Чорному морі.

    І знову Одеса розквітне мов мак,
    немов ясне сонечко зранку.
    Запалить вночі Воронцовський маяк
    й одягне свою вишиванку.
    Й одягне свою вишиванку,
    на Чорному морі.

    Одеський характер в ділах і словах,
    та в голосі Марка Бернеса.
    Живе хай щасливо і квітне в віках
    південна красуня Одеса.
    Південна пальміра Одеса
    на Чорному морі.

    Краса та у пам'яті в нас назавжди,
    повік не розлучимось з нею.
    Одеса – це місто часів молодих
    і ми молодієм душею.
    Ми юні й донині душею
    на Чорному морі.

    26.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  28. Козак Дума - [ 2017.06.30 16:09 ]
    Козак Дума
    Оселедця має він і вуса,
    а була лише чуприна руса.
    Ще колчан зі стрілами для лука
    і на боці – гострую шаблюку.

    Чоботи сап‘янові зі сму́шком,
    в галуном гаптованім кожу́шку,
    вишита узорами сорочка
    і на шапці пишна оторо́чка.

    Шаровари сині із Бристоля,
    за паском – споряджені пістолі.
    В кожному із них свинцева кулька,
    а в зубах – козацька добра люлька.

    Кінь під ним гарцює, вигнув спину,
    землю б‘є копитом без упину.
    На чоло його лягла задума…
    Що то за козак? Полковник Дума!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  29. Ірина Вовк - [ 2017.06.30 11:08 ]
    "Цвіт граната".Імітація Параджанова
    Раба. Невільниця. Ти знов у ланцюгах.
    Тебе прикуто волею чужою,
    як злидню, до стовпа... вниз головою,
    у дертім одежинні... в попелах...
    Чим завинила? – зрадила собі! –
    що оминула стежку, одержима,
    о блуднице із божими очима,
    що в них озера чисто-голубі.
    А в тих озерах – небо розлилось,
    у ясних водах – тони і півтони,
    чуттєвих ласк пречисті камертони
    (предивні луни власних відголось!).
    Скарби без скарбу... Тонем в болотах,
    в багнистий берег в'язнем гнилизною...
    Раби потопні, що прокажем Ною
    про кару божу і смертельний страх!
    Що над усім цим – вищає Любов,
    що навіть перед страхом злої смерті,
    гранатне віття в гору розпростерте –
    то кров покутна з зірваних оков!
    Раба – на волі?.. Скажемо, доба
    руйнації пречистого спокою...
    Не знаю я, що відповісти Ною,
    хіба лишень, що вб'ю в собі раба!!!

    Скарби розгублено – і згублено чуття
    блаженних літ і запаху граната...
    Лишень одне – під Богом рідна хата,
    лишень... любов'ю послане дитя!

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.66) | "Майстерень" 5.5 (5.8)
    Коментарі: (3)


  30. Ірина Вовк - [ 2017.06.30 10:30 ]
    Іван Миколайчук.Ремінісценція
    Ой гуляла топірчина
    По старім лісочку,
    Колисала мати сина:
    -Люляй, Івано́чку!

    А я красеню-хлопчині
    Змию голово́чку,
    Дам ти очі сині-сині,
    Йване-Іваночку.

    А Марічка в темну нічку
    Вишиє сорочку,
    Шануй чічку, мій братічку,
    Йване-Іваночку.

    Ой упала топірчина
    На дзвінкі дукати,
    Загукала полонина
    Іваночка з хати.

    Виряджала мати сина:
    -Ходи, мій синочку,
    Шукай собі побратима,
    Йване-Іваночку.

    …Ой розтяла топірчина
    Буйну головочку,
    Трембітала полонина:
    Йване-Іваночку!

    Трембітала парубочка
    До діброви-неньки:
    -Ой Іване-Іваночку,
    Іване миленький!

    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  31. Микола Дудар - [ 2017.06.30 09:33 ]
    999...
    Дев’ятсот дев’яносто дев’ять…
    ці сходинки із пітьми
    і скрегіт у всіх сталевий
    я знаю, бо я їх мив…
    навіщо я вам повідав
    про сходини і пітьму?
    це відстань до мого діда
    він, кажуть, із кращих був…
    29-06-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  32. Козак Дума - [ 2017.06.30 07:38 ]
    Наше лiто
    Ми бачили сонце в шпаринку
    між наших спітнілих долонь,
    коли те в пухнату хмаринку
    ховало проміння вогонь.

    Ми лагідний дощик стрічали
    і слухали пісню струмків,
    босоніж калюжами мчали,
    немов блискавиці стрімкі.

    На небі лічили ми зорі,
    нас пестила ніжно Луна,
    на хвилях у Чорному морі
    гойдалась грайливо вона.

    Було у нас все в цьому світі,
    що може людина бажать.
    Минуло, скінчилося літо
    і випало осінь стрічать…

    18.07.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  33. Козак Дума - [ 2017.06.30 07:29 ]
    Невже все марно?
    На полотні життя малюю я картину.
    Тут наша дійсність, види не захмарні,
    та виднокрай заслала павутина…
    Невже усі мої старання марні?

    Невже землі не вистачить тепла
    і кинуте зерно уже не зійде?
    А може сила слова замала
    і путнього нічого все ж не вийде?..

    Кричу, гукаю, б‘ю у дзвін, волаю,
    та лише чую шепіт звідусюди.
    Прошу, молю, насилую, благаю –
    отямтеся негайно, добрі люди!

    Прокиньтесь, відійдіть від сну, просніться,
    протріть нарешті ви незрячі очі!
    До дійсності обличчям поверніться,
    але ніхто і слухати не хоче…

    Усіх приспала ця недобра звичка,
    зашорені й мутні у люду очі.
    Зів‘яла є в кориті ще травичка,
    то й ремиґає з ранку і до ночі…

    20.07.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  34. Козак Дума - [ 2017.06.30 07:27 ]
    Світло - це життя
    По чорному небу хмарина біжить
    у срібному місячнім сяйві.
    Тихенько навкруг і природа вже спить,
    жоржини, фіалки і мальви.

    По темному небу хмаринка пливе
    у місячнім сяйві нічному.
    Навкруг все затихло, вже спить все живе,
    лиш місяць мандрує додому.

    Усипаний зорями весь небозвід,
    дорогою стелить під ноги.
    Закрила хмарина весь місяців світ,
    сховались у мороці й роги.

    І враз потемніло, хоч око коли,
    навпомацки пройде не кожний.
    Знімай покривало й перину стели,
    бо вдіять нічого не можна.

    Пірнемо під ковдру, прилину до тебе
    і будемо спати до ранку.
    Ось ніч промайнула, зажеврів край неба…
    Скоріш відхиляй-но фіранку!

    Без світла не можна ні вдень, ні вночі,
    воно нас усіх окриляє.
    Як тухне зненацька проміння в душі,
    то й сенсу в житті вже немає…

    28.07.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  35. Козак Дума - [ 2017.06.29 22:32 ]
    Пихатий горобець
    В однім гаю вродилось гороб’я.
    Воно було таке худе і кволе,
    що назирці уся його сім’я
    за ним щоденно бігала довкола.

    Само маля літати не могло,
    спочатку ледве-ледве що ходило.
    Росло собі так день за днем, жило,
    від хижаків уберегли насилу.

    Від’їлося і пір’я наросло,
    із часом у колодочки убилось,
    а далі навіть стало на крило,
    хоч довго ще затим літати вчилось.

    Набралось хисту, вже таке метке:
    то там, то тут поцупить насінину;
    кубельце звило, тепле і м’яке,
    та все тягло до нього без спочину.

    Навчилось де, коли, кому лизнуть,
    цвірінькнути чи піднести шматочок,
    а інколи, де треба, зісковзнуть…
    Вже завело сім’ю, синів і дочок.

    Потому непомітно склалось так,
    що піднялося по життя драбині.
    Горобчик наш далеко не простак,
    на крила поглядати став орлині.

    І ціль завітна воробцеві та
    усе сильніше душу зігрівала.
    У жевжика з’явилася мета,
    замало стало рідного кагала.

    Інтриги він безперестанно плів,
    навчався далі гарно говорити –
    обіцянками птаство покорив,
    електорат вдалося одурити.

    В непевний час полізла напролом
    і, зрештою, добилася та гнида –
    обрали головним таки орлом
    безрідну і улесливу єхиду!..

    А далі понеслось все шкереберть,
    затісно стало жевжику у стрісі –
    свої кишені набивав ущерть
    і став ховати скарб у іншім лісі.

    Фінансово де зовсім інший лад,
    відмінні від свого гайка́ порядки –
    крав в ріднім лісі максимально гад,
    а мінімальні там платив податки.

    Ось так у гай прийшли скрутні часи,
    всім стали править брехуни і хами.
    Птахи летять уже в чужі ліси,
    бо горобці панують над орлами…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  36. Олександр Сушко - [ 2017.06.29 22:01 ]
    Про кохання
    Допоки мій запал не охолов,
    Натхнення розпирає кволі груди
    Писати буду прудко про любов:
    Шикарна тема. Критики не буде.

    Патетика, заламування рук,
    На серці - крига, у душі - морози.
    Під пресом заважких кохання мук
    Виглядують дядьки зелені з носа.

    Гризот немає, звісно, без сльози,
    Строфа без неї, наче без мастила.
    Молотить жваво без кісток язик,
    Дряпоче безупину моє стило.


    PS:

    Закінчив вірш. Раніш прийшов додому.
    Зі спальні чую хтиві "ах" та " ох".
    Співає жінка пісеньку любовну.
    Якщо точніше, то з коханцем вдвох.

    29.06.2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (1)


  37. Козак Дума - [ 2017.06.29 21:16 ]
    Справжня дружба не вмирає
    Життя міняється, на жаль, не в кращий бік,
    багато друзів перейшли в розряд знайомих.
    Десятки років був звичайним чоловік,
    та з’ясувалося – не всі ще в нього вдома…

    Чи може розум ненароком заблукав,
    чи розлютила його друга поведінка,
    та півстолітню дружбу вмить порвав,
    як не сподобалась йому якась картинка.

    Навіщо по життю ходити кругом
    й відтак собою та особа що являє,
    коли під час розмови в чаті з другом
    свою частину переписки видаляє?!.

    Якщо зненацька давня дружба зникла,
    ще не найбільше то в житті, повірте, зло,
    бо справжня б дружба з часом не поникла б,
    те означає, що її і не було…

    Як взагалі немає друзів у людини –
    вона не просто прожила життя своє.
    Та значно гірше може бути лиш єдине –
    коли вона упевнена, що є!..

    червень 2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  38. Юрко Бужанин - [ 2017.06.29 21:12 ]
    Таке ся стало
    Діставав тобі зірку з неба -
    Найяскравішу, найгарнішу...
    Та відпала така потреба -
    ти "дістала" мене раніше. :-)

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.91) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  39. Микола Дудар - [ 2017.06.29 18:24 ]
    ***
    Мені так соромно від того
    чекав на дощ, а падав сніг…
    ну майже вже дійшов до Бога
    а скористатися не зміг…
    29-06-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  40. Козак Дума - [ 2017.06.29 17:54 ]
    Осiнь-чарiвниця
    До нас у гості завітала рання осінь,
    позолотила літнім вербам довгі коси.
    Уже коротші дні і довші ночі стали,
    в осіннім вальсі перше листя закружляло.

    Пустує вітерець в старім гаю,
    давно вже не до співу солов‘ю.
    Потомство голосисте він привів
    і у краї далекі відлетів.

    Ряснішають в лугах прозорі роси,
    та косарі вже не спішать на сінокоси.
    На горобині облітає жовте листя,
    вона багряне одягла своє намисто.

    І смутком тихо віє у садку,
    не треба вже ховатись в холодку.
    Осіннє сонце ніжне, не пече,
    торкає лиш промінням за плече.

    Але ще гнуться під плодами буйні віти
    та квітнуть нечисленні пізньоцвіти.
    Нас виноградом осінь балує, чаклунка
    кришталь бокалів наповняє трунком.

    Така краса, що серце аж тремтить,
    з калиною кортить поговорить…
    Забути смуток, горе і жалі,
    та все лихе й недобре на землі.

    серпень 2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  41. Козак Дума - [ 2017.06.29 17:29 ]
    Покидьки
    Чимало бруду скрізь останнім часом,
    зміліли дуже вже народні маси.
    Бо розвелося тих осіб багато,
    хто звик лайно під ноги викидати.

    На пляжі нечисть та відпочиває
    і у пісок недопалки ховає.
    Плює на тротуар, немов верблюд,
    і не зважає, що навколо люд.

    Матюччям он тварюка жінку криє,
    а та у річці „Мерседеса“ миє.
    Той нечистоти вилив на дорогу,
    бо підросли уже бичачі роги.

    А цей в траву з машини скинув сміття,
    немов якесь настало лихоліття.
    У нас таких вже покидьків багато
    і всіх скотів отих родила ж мати…

    Та напасть називається бідою!
    Чи в змозі подолать її з тобою?
    У творі цім багато песимізму,
    все ж краще, ніж дійти до катаклізму…

    09.08.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  42. Козак Дума - [ 2017.06.29 16:18 ]
    Третiй рiк вiйни
    Йде третій рік неоголошена війна
    шматують рідну землю хижі круки.
    Та кожну весну розквітає знов вона,
    але не знають слова „досить“ ті тварюки.

    Вже третє літо „гради“ ниви рвуть,
    на шмаття рвуть донецькі ниви спілі.
    І кожен тиждень йдуть в останню путь
    десятки й сотні хлопців посивілих.

    Ідуть на небо, щоб батьки жили,
    а ще дружини, сестри, рідні діти.
    Та знову смертю плюхають стволи,
    для багатьох це вже останнє літо…

    Так доки будем рідних хоронить,
    поки бариги весь нарід грабують.
    Пора Вітчизну-неньку боронить,
    бо можновладці слова доброго не чують.

    31.07.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  43. Козак Дума - [ 2017.06.29 16:11 ]
    Вовча навала
    Прийшли вовки в овечих шкурах
    і доїдають мій народ.
    Всі як один в нових каптура́х
    та з обіцянок хоровод.

    Їм треба час, вважайте гроші,
    щоб нас вести в нове життя.
    Насправді ж ці „пани хороші“
    своє будують майбуття.

    Який вже рік живем війною,
    що нарекли вони АТО.
    Життям дітей своїх ціною
    із них не ризикнув ніхто.

    Постійно в нас „росте“ зарплата,
    а статки падають щодня.
    Це, люди, вам прийшла розплата,
    що обирали навмання.

    Відкрий, народе, спраглі очі
    і вийми затички із вух.
    Не дайте, люди, темній ночі
    свій полонити зір і слух!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  44. Козак Дума - [ 2017.06.29 15:00 ]
    Третi роковини вiйни
    У нас нема війни, та зведення із фронту
    лунають з телевізорів щодня.
    Сепаратисти просто так, для понту
    прицільно луплять із гармат і навмання?!

    У нас нема війни, та майже кожну днину
    загиблих і поранених везуть.
    Чом нісенітниці вже треті роковини
    тоді нам про якесь АТО верзуть?

    У нас нема війни, шановне керівництво,
    навіщо ж про летальну зброю ґвалт?
    Щоб руйнування маскувать під будівництво
    і тимчасовості АТО придати кшталт?

    Війна в нас справжня третій рік уже триває,
    свої розпочали й ведуть її архонти.
    Життя й здоров’я вона кращих забирає,
    бо б’ються патріоти на два фронти!..

    29.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  45. Владислав Лоза - [ 2017.06.29 14:12 ]
    Кінцева

    За сім хвилин ти вийдеш на ГД,
    бо так на електронному скрижалі
    провіщено пророком, що веде
    цей потяг і навряд чи налажає:

    пророки – не поети, бо вони
    за власне слово можуть відповісти,
    тому пальто рукою запахни,
    не озираючись на машиніста –

    він вдячності твоєї не шука,
    тож вір гудкові, відданому гучно,
    аби була хода твоя легка
    до ліхтарів, до сигарет поштучно

    від вулиці, де вперше перетяв
    твою зарозумілу прощу містом
    (неначе доказ божого буття
    для хлопчика, що виріс атеїстом)
    вугільний присмерк у її очах,
    котрі спочатку чорними здалися –

    і до дверей станційних, що розчах-
    нуті кудись в околицю столиці,
    де марять безшелесні патрулі
    про три попутки, про пітьму столітню
    і йде у хмару місяць угорі,
    немов копійка у долоні злидню.

    17. 05. 2017


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  46. Серго Сокольник - [ 2017.06.29 14:40 ]
    Ми відходимо в бій.
    Ми відходимо в бій. Бійцям. Омите кров"ю серця

    Ми відходимо- в бій. Назавжди. Нас нема.
    Світ і нині живий, та шукати катма
    Наші душі у нім. Ми- шматок. Ми- кубло.
    Світ і нині живий. Та життя відійшло.

    Ми відходимо всі, як розтоплений лід-
    В піднебесної синь... В височінь пірамід...
    Як розчавлене ІНЬ в марі пошуку ЯНЬ-
    В придорожних склепінь кавогерці зізнань...

    Ми зустрінемось там... Де прогоркле кафе
    Відригає в "реал" незапліднене "ФЕ".
    Де столешниць пустих незапрудненість місць.
    Ми присутні на них. Нас нема? Озирнись!

    Ми- де жито скосили у жнива до стерні.
    Де зустрітись несила вже з тобою мені.
    Де залізнії лати вже не давлять душі.
    Де загиблі солдати розуміють вірші

    Що про них розіп"яв невідомий поет,
    Що від них розпочав незворотній сюжет-
    Ми, що втратили юність, не побачимо день,
    Що на скін нам дарує застарілих пісень...

    Нас нема. Нам у спини чутен вий кровожер,
    Що злодійськи-неспинно до стіни нас припер-
    Що не в святості чорність наших янгольських крил,
    Що убивчу мінорність шал страждання створив...

    Зрозумійте, майбутні... Ми жили- як жили...
    У пройдешнє закуті...В потойбіччі імли...
    Та в серцях одізвалось футуровано- жаль,
    Бо Вітчизни здригалось тіло- Неба кришталь.

    Нас не стало. Забудуть наших таїн політ...
    І страждань, що із сумом відійшли нам услід.
    Тільки вірність Присязі. Тільки прИйдешній день
    В потойбічній насназі вам від нас надійде.

    То- забудьте. Нема нас для вас на землі.
    То чатуйте- вита лютий ворог в імлі.
    Ми були. Ми творили краще завтра для вас.
    Ми- одвічне ЯРИЛО. Ми- ваш завтрашній час.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117062905196


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  47. Микола Дудар - [ 2017.06.29 13:35 ]
    Упасти сонцем в акварель...
    Ти знов образилась... навіщо
    здіймати галас до небес?!
    он кілька днів вже вітер свище
    зганяє з хмар делікатес…
    погодь, навіє, ой навіє
    чи з океану, чи з пустель
    іди в обійми, ще успієш
    упасти сонцем в акварель…
    диви, поглянь яка картина
    пірни і ти до забуття
    десь тут розквітнути повино
    якщо не помиляюсь я…
    29-06-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  48. Козак Дума - [ 2017.06.29 13:15 ]
    Краще чобіт
    Долаючи свою дорогу,
    не забрудни буття потік.
    Хай краще чобіт тисне ногу –
    ніж руку підлий чоловік!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  49. Козак Дума - [ 2017.06.29 12:42 ]
    Не блага вiсть

    Маленькі діти знову гинуть в світі,
    вбиває Асад підло свій народ!
    За хмарами, у самім верховітті,
    „Російські витязі“ пустились в хоровод.

    Вони вже звикли з дітьми воювати
    й ховатися за спини матерів.
    Беззахисних не важко убивати,
    то істинне обличчя упирів.

    Хімічна зброя знов вернулась в моду,
    отрута більше забира життів.
    Невже байдуже це російському народу,
    а світовій спільноті й поготів?!.

    Чи ж довго ще ми будемо терпіти
    Крим, Сирію, вже третій рік Донбас?
    Як довго будуть гинуть бідні діти?
    Невже це зовсім не бентежить нас?!

    Народи світу – скільки ж іще можна
    стерпіти Босній, Сомалі, Руанд?..
    Чи край покласти зовсім неспроможні
    розбійним діям терористів банд?!

    07.04.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  50. Ірина Вовк - [ 2017.06.29 08:14 ]
    "Зіккурат"
    Я Божий храм зведу в височині.
    Раба землі приречена на працю.
    Життя і смерть покладені на тацю.
    Життя і смерть даровані мені.
    Від антифонних гласів до псалмів.
    Від страдного до співного, святого ...
    Пливуть віки. І що мені до того --
    мій "зіккурат" іще не овдовів!
    Пригляньтеся, старезний пнеться дуб,
    небесними вогнями обгорілий.
    Болить душа, судомить чорно тіло,
    та не дається часові на зруб.
    Тисячоліття звернені до нас.
    Тисячоліття б`ють у наші скроні.
    І ми такі ж вразливі, безборонні --
    відважний профіль, лицарський анфас.
    ... І в нас потреба божої руки ...
    ... І в нас одвічна тяга до любові ...
    Гойдаються колисочки кленові --
    іде життя. Минаються віки.
    За віком -- вік. У величі і в скверні.
    Вслухаючи биття прийдешніх чад.
    Стоїть мій храм -- і кличе до вечерні ...
    Оселя Духа. Вічний "зіккурат"!*1

    "... Хай пам`ятають люди,
    хай волають до неба!
    Божествам хай приносять хлібні офіри!

    … Хай країни свої піднесуть,
    хай храми свої збудують!
    Воістину, кажу, богам це любо ...

    ... Хай постане подоба наземна
    тих творінь, що діткнулися бога!
    Воістину, кажу, безмежна у тім
    н а с о л о д а!"*2

    з 5 на 6 лютого 2001р.
    -----------------------------------------
    *1"зіккурат" -- ступінчастий храм у Стародавньому Вавілоні.

    *2 вільно переспіваний фрагмент старо-вавілонської поеми про сотворіння світу "Коли вгорі".

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (3)



  51. Сторінки: 1   ...   545   546   547   548   549   550   551   552   553   ...   1855