ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ірина Вовк - [ 2017.06.29 08:10 ]
    "Вавілон"
    "Ворота Божі" -- місто "Баб-ілí",*1
    в тобі є щось від житниці Іллі
    і неба клин від башти Есагіли,*2
    де у тіарі золотій Мардук*3
    проймає зором з молитовних рук
    жертовних трав пахучі фіміами --
    і Сарпаніті,*4 першій між жінками,
    приносить в дар божественний напій...
    В "Гаю життя" -- в "Е ш à р р і"*5 -- щастя стій!
    Не посягай на створене б о г а м и!

    ...Та враз Нергàл*6 з огненних колісниць
    метнув на "Баб-ілí" глумливу руку:
    спасибі, перси, за гірку науку --
    не в о з н о с и с ь, бо прицвяхують н и ц ь!
    "Менé, текéл", на вагах "ве - парсина"...
    (З легенди Набонідового сина).*7

    ...Спасибі, персе -- Кіре... потім Ксерксе,*8
    що в тебе в грудях б`ється мідь -- не серце!
    (Історіє, ти повна провидінь,
    а хоч би зворохоблених жрецями,
    що відкривали персам "Божі Брами",
    здіймаючи в курильнях, що здиміли,
    ворожий щит на скверну Есагіли...)
    ... А що Мардук?.. А як же Сарпаніта!
    Богів нема -- пливе німа позліта
    в чужу казну... Божественні жнива!
    (Тиран тирану груди розриває --
    світ на т и р а н і в став -- б о г і в немає!
    З тіар сліпучих з о л о т о сплива).

    ... Пустирище -- на місці Вавілону...
    Чистилище, чи скрипи "Божих Врат",
    чи може, тут конає Олександр,*9
    сховавши смертне ложе за заслону...
    Та будучи улюбленцем між зір,
    облесником самої Сарпаніти,
    ще Олександру суджено узріти
    блискучу рать, убрану на підбір,
    Могучу Рать під стягом "Македонським"!

    ... У р в е т ь с я час, що зветься В а в і л о н с ь к и м,

    залишаться руїни й імена,
    взамін палацу -- глиняна стіна...
    Горби -- мов гідра -- вирвами подерті --

    в "Гаю ж и т т я" на Постаментах С м е р т і...

    16 травня 2003р.

    ----------------------------------------------
    *1 "Баб-ілі" -- дослівно "Ворота Божі". Так називали своє місто жителі південної Месопотамії.

    *2 Башта Есагіли -- найзнаменитіший з усіх храмів Вавілонії, де на 90-метровій висоті живе великий бог Вавілону -- Мардук.

    *3 Сонце -- Мардук --- представник "нової генерації" богів Вавілону, що перекроїв Всесвіт з тіла і крові "старих" богів, сотворив небо і землю, систему світил Зодіаку та перших людей.

    *4 Сарпаніта -- божественна дружина Мардука, головна з-поміж богинь вавілонського пантеону. Дослівно "творителька сім`я" -- образ богині Матері.

    *5 "Гай життя" -- "Ешарра" --- божественна Квітуча Оселя на землі Вавілону. Тут, серед зелені дерев стоїть святилище Есагіли, і перед віруючими з`являється бог.

    *6 Нергал --- старовавілонський бог війни, уособлення палящого Сонця. На печатках зображався з серповидним мечем, двічі левиноголовий, стояв на горі, наступивши ногою на ворога.

    *7 Ідеться про легенду загибелі сина царя Набоніда -- Валтасара, якому в ніч падіння Вавілону вогненна рука на стіні палацу залишила напис МН'ТКЛВПРСИН; себто "мене, текел, ве-парсин" ("відміряний, зважений, поділений", або ж "відданий персам").

    *8 Кір та Ксеркс -- перські царі, що брали участь у руйнації Вавілону.

    *9 Олександр Македонський -- у Вавілоні, за сто років після падіння міста, зустрічав свою смерть.

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  2. Микола Дудар - [ 2017.06.28 23:10 ]
    Справжність
    … воно не варто батьківських зусиль
    чи щось не так, чи порча підіспіла
    а може світ змінив завчасно стиль
    пробігло поруч і
    недоболіло?
    все може бути, тут не до дрібниць
    попереду бої за небосхили
    о Господи! не дай упасти ниць
    і поступитись місцем у вітрила…

    Вона вартує батьківських зусиль!
    хай тричі хай (невже?) перехрестили
    з попутнім вітром дай дібратись хвиль
    і перед нею розстелитись в килим…
    28-06-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  3. Володимир Бойко - [ 2017.06.28 19:53 ]
    Ромашка
    В час, коли безрадісно і тяжко,
    Аби порозвіяти біду,
    Згадую я дівчину-ромашку,
    Що цвіла в барвистому саду.

    Квітів гарних я стрічав чимало,
    В кожній квітці – дивна таїна,
    Кожна неповторно чарувала,
    Та ота ромашка – лиш одна.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  4. Козак Дума - [ 2017.06.28 17:53 ]
    Сад майбутнього

    Відквітнули сади Семіраміди,
    зронили віти над аля́удським мостом.
    Давно весняні чарували види,
    коли дерева укривалися листом.

    Пройшли роки – кубельце опустіло,
    розбіглись діти, кожен хто-куди.
    Нема й до саду вже нікому діла,
    ніхто не дасть йому стражденному води.

    Лиш бур’янам тепер в саду роздолля,
    у зріст міцний чортополох стоїть.
    Для шкідників настала вільна воля,
    нема кому ту нечисть потруїть…

    Для кого ж світлий дім той будувався,
    де ледве не наклав своїм життям?..
    Якби ж то знав, можливо б не старався
    і не обманювався світлим майбуттям…

    Пройдуть роки, минуть десятиліття,
    та все ж настане завтра золоте.
    Нові дерева знов розпустять віття
    і сад мій над Інгулом зацвіте!

    28.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  5. Пилип Лавров - [ 2017.06.28 17:15 ]
    Ми з тобою приречені бути в квітні
    Ми з тобою приречені бути в квітні,
    Свої руки зігрівати в його водоймах,
    В них знаходити всі затонулі відповіді
    На питання, поставлені напередодні.

    Вечорами зникати на розі вулиць,
    Легко вмовивши їх в один бік дивитись.
    І в точках зіткнення явищ, що там відбулись,
    Залишати фігури з квіткових китиць.

    В лісі темному бути години поспіль,
    Щоб виходити з нього новими вранці,
    Там зібравши для двох наших мікрокосмів
    Повні кошики ягідних ренесансів.

    Не вдаватись до вивчення траєкторій,
    Геть до всього, що має підтекст бінарний.
    Та в плейлистах залишити на повторенні
    Ланцюг вибухів, склеєних календарно.

    Гарне місто, напрочуд своє, первинне.
    Не шкодує всім збігів, добра і справджень.
    В ньому ти шлях свій креслиш із гір лавиною
    Й моє темне бездашшя вкриваєш справжнім.

    І я справжнім лишаюсь всуціль відтоді,
    Консервований в радості заповітній.
    Й трохи більше світил тепер денно сходить
    Там, на гострому розі тебе і квітня.


    Рейтинги: Народний -- (4.5) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  6. Пилип Лавров - [ 2017.06.28 17:49 ]
    домішай мене в своє вино з порічок
    домішай мене в своє вино з порічок
    і як знати можливо - стане смачніше
    домішай мене в своє вино з порічок
    ну а я тобою насичу вірші

    і загояться тобі тріщинки у стакані
    я нових намагатимусь не додати
    у вині з порічок солодкім вині кохання
    двоє нас - винуватих.


    Рейтинги: Народний -- (4.5) | "Майстерень" -- (4.5)
    Прокоментувати:


  7. Ірина Вовк - [ 2017.06.28 13:00 ]
    "Семивідлуння, або Імінабі"
    Сім 'ме́нтів щастя,
    сім коротких літ –
    і ти, як тополиний пух, пропаща…

    Лелечі гнізда, чуєте, я ваша! –

    від хатніх мальв і листоносних віт,
    я теж лелечо мислю о політ!

    Нас сім по сім – лелече “імінабі”…

    Моя сім’я. Мій захисток. Мій табір.
    Моя Плеядо в зоряних верхах.
    Моя Пречиста Матір в постолах
    і у сорочці – білому по білім,
    і у вінку з блаватів, перецвілім –
    семивідлунне марево, авжеж,

    лелечо стрінеш – клично проведеш,
    і я тобі пташино теж озвуся:
    я з Ірію, я – Іра, я – Іруся,
    мене допіру призвано сюди
    з Небесних Надр до чорної води –

    оце твоє з е м н е, твоє м и н у щ е –

    дающе гострий зір, як ніж, дающе
    тобі глибинну парость почуття –

    це смак ж и т т я, незвичний с м а к життя
    на мент, на перелітний, ниспосланий,
    бо ти – жива, ти – Ле́лечка, ти – Дана,
    в тобі дзьобате зріє лелеча…

    Горить свіча. Горить твоя свіча
    у всесвіті, така ж як ти, єдина…
    Ти – божа тінь, вінець творінь, л ю д и н а –
    тобі підвладно гори перейти…

    Допоки прах землі тебе не зловить,
    Допоки у душі і серці повідь –
    Гори, свічо! Лелеченько, лети…

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів"Каменяр",2008)




    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  8. Олександр Сушко - [ 2017.06.28 09:09 ]
    Мій дух


    За пругом світла - темінь. Чорнота.
    Фінал життя. Грудей останній подих.
    Скінчаються відпущені літа
    І скоро дух мій вийде на свободу.

    Його колись сліпа впіймала плоть,
    Вневолила, неначе звіра в кліті.
    Вона для нього - кара, химородь,
    Прокляття найпідступніше на світі.

    Бо дух - це воля. Це - самі боги.
    Йому смішні обмеження, кордони.
    А тут огидні тіла ланцюги,
    Кістки, драглисте м'ясо, кров солона.

    Але найгірше - відати думки,
    Читати їх, немов одкриту книгу:
    Брудні бажання, заздрощі, плітки,
    Пиху, жадобу, лестощі, зловтіху.

    Нещасний друже, ти мене прости,
    Не я тобі завдав такої шкоди.
    Уже пора. Від мене геть іди...
    Та він не хоче вийти на свободу.

    29.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  9. Козак Дума - [ 2017.06.28 09:04 ]
    Батькове серце
    Зустрілося кохання пізно,
    усякого в житті буває –
    гадюкою у серце влізла,
    здавалось, кращої немає.
    Побрались, – шепотіли бабки, –
    відсутнє у сім’ї майбутнє…
    Дитячий крик поставив крапку
    і на місця поставив сутнє.

    Різниця в віці хоч лякала
    і хвилювався за дитину,
    та серце пристрастю палало,
    а звісткою в лиху годину
    (тяжке захворювання серця)
    був приголомшений навік.
    Розбились мрії ніби скельце
    і зупинивсь буття потік.

    Він розривався на частини
    поміж дружиною і сином.
    Шукав шляхи зарадить горю,
    возив дитину аж за море…
    Та всюди чув лише одне –
    потрібно серце, час мине
    й зупиниться воно до строку,
    не справити цього пороку…

    Життя котилось у журбі,
    не так все сталось, як гадалось,
    і молода знайшла собі,
    у батька ж серце розривалось.
    Із сином бачилися рідко,
    лиш на свята і то не завжди.
    До моря подорожі влітку,
    але лишалося як завше…

    Що подаруєш мені татку
    на повноліття? – син питав.
    Він мовчки поправляв краватку,
    бо дійсно ще того не знав.
    Все турбувала серця вада,
    і від народження отак.
    Він намагався дати раду,
    але не допоміг ніяк.

    Прогноз невтішний – кілька років
    з тим серцем жити міг малий.
    Що вже та школа і уроки,
    коли майбутнє без надій…
    Незгоди, прикрості минали
    і син тихенько підростав.
    Усе у тім житті бувало,
    а за майбутнє він не знав…

    Вже незабаром й повноліття,
    але схилилось долі віття –
    «швидка» забрала хлопця ранком,
    бо напад стався до світанку.
    Підкралася лиха година –
    чекає донора дитина.
    Залежить сина майбуття,
    чи піде інший із життя…

    Прийшов до тями син в палаті,
    там медсестра стрункої статі
    за апаратом слідкувала.
    Вона йому і розказала,
    що операція успішно
    пройшла іще на тому тижні.
    Сьогодні ж свято, слава Богу,
    бо день народження у нього.

    Де тато? Чому не прийшов?
    Можливо був, та відійшов…
    Ось на вікні лежить пакунок,
    а що як в ньому подарунок!
    В пакеті батьківська сорочка
    та папірець у три рядочки.
    Умить спітніли хлопця очі,
    день став йому темніше ночі…

    Впізнався батьків рівний почерк,
    а у кінці – непевний розчерк:
    Із днем народження, дитинко!
    Біда таки настигла, синку…
    Та все одно ти будеш жити!
    Мине все, нічого тужити.
    Хай не зміліють береги
    твого життєвого озерця
    й розтануть не одні сніги –
    подарував тобі я… серце!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  10. Неоніла Гуменюк - [ 2017.06.28 08:21 ]
    А мені чомусь не спиться
    А мені чомусь не спиться
    В ніч, як місяць в небі повний,
    Мерехтять золотом зорі,
    Сон утік далеко звідси.

    Наче вдень так видно всюди,
    Стихло все, дрімає тиша,
    Місяць на траві залишив
    Сяючу доріжку срібну.

    Може втрапила у казку
    Чи природи дивне царство?
    Можу того і не знати
    Та чомусь не хочу спати.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  11. Неоніла Гуменюк - [ 2017.06.28 08:53 ]
    Ти чекай
    Вони прощалися на стежці,
    Яка веде удаль кудись,
    Схиливши голову на плечі,
    Очима мокрими від сліз

    Вона дивилася на нього,
    Бо ж на війноньку від"їздить.
    Може це бачити живого
    Доводиться останню мить?

    А він стояв і пестив ніжно
    Русяві кучері її:
    -Не плач, кохана, не журися,
    Я повернусь, ти тільки жди.

    Дістав він золоту обручку,
    На палець дівчині надів.
    Щасливу мить отих заручин
    Ніколи не забуть вже їй.

    Сів у сідло, коня пришпорив,
    Нагнувся, милу знов обняв,
    Поцілував вуста медові
    Й широким степом поскакав.

    Неначе вітер свіжий, вільний
    Полинув ген за небокрай,
    Лиш докотилося десь звідти:
    -Я повернуся, ти чекай.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  12. Козак Дума - [ 2017.06.28 08:10 ]
    Капiтани життя
    Ми капітани власного життя,
    ведемо човен по ріці Буття.
    Пливемо навмання життєвим морем,
    назад уже немає вороття…

    Вітрильник наш складається зі слів
    та відчуттів, думок і віщих снів,
    а навкруги гуляє долі вітер.
    У парус я його усе ловив...

    І бавимося словом, ніби діти,
    воно вперед допомагає плити,
    та інколи назад, а то – в безодню…
    Доречно думати до того, як робити!

    Вітрила наші роздирає вітер,
    несе їх шмаття по усьому світу…
    Аби не збитися із курсу в непогоду –
    по компасу вести потрібно кліпер.

    Ріка – не море, в неї є кінець.
    Життя ми проживаєм унівець.
    Веде ковчег у бухту щастя шкіпер,
    якщо він остаточно не сліпець.

    А щастя що? У кожного своє!
    Його хтось в лотерею виграє,
    а інший увесь вік штурвал стискає
    і весла трудить, доки сила є…

    Але намарно неймовірний треш –
    не сіпайся, від долі не втечеш!
    Дорогою як не утонеш навіть,
    до берега все рівно припливеш...


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  13. Олександр Сушко - [ 2017.06.28 05:55 ]
    Язичок
    Живе у роті довгий язичок
    За посмішку приховуючись милу.
    Такий м'який, маленький як листок,
    Але колючо-гострий, наче шило.

    У пащі дуже затишно йому,
    Зубів охороня його підкова.
    Без нього люди, наче ті муму -
    Промовити не можуть ані слова.

    Крутнеться ловко- і лунає спів,
    Приспічить - виголошує сонети.
    Коли ж у голові панує гнів -
    Убити може краще пістолета.

    Плювок у спину - справа язика.
    Він - майстер підло жалити у серце.
    Коли немає в нього повідка -
    Посипле рани битим склом і перцем.

    Пекучу правду в очі ріже вам
    Чи за спиною ляпає огуду.
    По сили все липучим язикам,
    Коли немає совісті у люду.

    Думки приходять в голову дурні,
    Готує мозок болісну розправу.
    Бо дуже часто хочеться мені
    Одрізати нікчему ту вертляву.

    І хоч образа серце пропіка -
    Дослухайся до слушної поради:
    Не варто розпускати язика,
    Коли достатньо мудро промовчати.

    28.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  14. Микола Дудар - [ 2017.06.28 00:52 ]
    ***
    ... дозвольте з краєчку від вас
    присісти й радісно мовчати?
    можливо що місцевий «тасс»
    почне про це розповідати…
    нехай, нехай пройде півдня
    а слідом й вічність, вже все рівно
    життя завжди… дозвольте я
    на вас дивитимусь як рівня
    щоб не дай Бог хвилиний сум
    не переріс у давню відсіч
    … стискався круг і легкий струм
    святим вогнем пройшов крізь вічі
    28-06-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (2)


  15. Козак Дума - [ 2017.06.27 23:30 ]
    Мої боги
    Мій бог – Любов! Не пло́тська, а духовна.
    До ближнього, Вітчизни, до батьків…
    Всепоглинаюча, всесильна і жертовна,
    що йде здаве́н, із глибини віків.

    І Правда – бог! Відверта й неприкрита,
    проста і чемна, щира і гірка.
    Для кожного своя і всім відкрита,
    для літнього одна і малюка.

    Краса – мій бог! Вона живе у серці,
    бринить в очах, усмі́шці на вустах.
    Вона повсюди: у щоденнім герці,
    у вчинках добрих і у почуттях.

    Мій бог – Життя! Безмежне, різнобарвне,
    що скрізь вирує, б‘ється, струмени́ть.
    Воно пульсує й протікає плавно,
    а треба гідно все його прожить!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  16. Козак Дума - [ 2017.06.27 23:57 ]
    Що буде після нас
    Що буде в світі після нас –
    про це бажаю говорити.
    У небуття відійде газ,
    скінчать вугілля теж палити,
    бо чистоти настане час.

    Що буде завтра після нас?
    За це хотілося б сказати
    відверто, чесно, без прикрас.
    Хай буде син і буде мати,
    най щастя буде після нас.

    Що буде в світі після нас?
    Хай мир наповнить кожну днину!
    Мине війни хай чорний час
    і всі диктатори загинуть.
    Це точно буде після нас.

    Що буде завтра після нас?
    Хай будуть завжди наші діти!
    Не повниться іконостас,
    щоб просто жити і радіти.
    Життя хай радує всіх вас.

    Що буде в світі після нас?
    Живуть хай завжди правда й віра.
    Без них палац – це лиш хавіра,
    а Україна – гондурас.
    Любов хай буде після нас!

    Чи буде краще після нас?
    Так, точно буде, вірю, знаю.
    Настане благоденства час
    і добрим словом пригадають
    потомки вдячні нас і вас.

    30.08.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  17. Іван Потьомкін - [ 2017.06.27 21:12 ]
    Довбуш і ребе Aр'є


    «Ось нарешті й крайня хата.
    Треба газду привітати!», –
    Так сказав Олекса хлопцям
    І постукав у віконце.
    Раз і два.... Нема одвіту.
    Кілька свічок в хаті світить...
    За столом сім’я сидить...
    На покуті – сивий дід ...
    «Оце так стрічати гостя
    Між жидами повелося ?
    Не поможуть замки ваші,
    Як плечем двері підважу».
    Всею силою наліг, –
    Мало не звалився з ніг,
    Бо була на те причина –
    Двері ж тільки-но причинені.
    У світлицю Довбуш входить
    І на діда шаблю зводить.
    Бородань стоїть незрушно
    Та губами ледь ворушить .
    У руці трима чарчину
    І не кліпає очима.
    «Чом стоїш, мов пень гнилий?
    Таж вина гостю налий!..
    А... не хочеш говорить?..
    Перейдеш ураз на крик!»
    Опуска Довбуш шаблюку
    Прямо дідові на руку.
    Та на подив чималий
    Лиш вина трохи пролив.
    А од крапель лезо сталі
    Преважким опришку стало.
    І шаблюку, що все крушить,
    Вже не в змозі з місця зрушить.
    Реб Ар’є (це був той дід)
    Освятив шабесний хліб
    І, як здавна повелося,
    Запросив до столу гостя.
    І пили удвох, і їли
    Під сумний спів заметілі
    Два тутешні ватажки:
    Проводир грізних опришок
    І знавець Святої Книжки.
    Зустрілися ворогами,
    А прощались другарями.
    Так було, а чи інакше –
    В Коломиї знають краще.
    Та відтоді і опришки
    Спочивали в шабес трішки.
    ...Перш ніж знятися у небо,
    Пригадав Олекса ребе
    І сказав в останню хвилю
    В товаристві, серцю милім:
    «Хлопці, топірці сховайте,
    Крові більш не проливайте,
    Бо кров людська – не водиця,
    Проливати не годиться».
    ------------------------------------------------------------------------
    Газда – господар.
    Це сталося в п’ятницю ввечері, коли юдеї стрічають шабат (шабес) – Святу Суботу, виконуючи одну з десяти Божих Заповідей.
    Під час шабесного освячення вина й хліба юдеям не можна відволікатися.
    Реб Ар’є Лейб Пістнер із Коломиї був одним із знаних хасидів-цадиків (праведників). Його наставник – засновник хасидизму Бааль Шем Тов (Бешт).



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  18. Олександр Сушко - [ 2017.06.27 20:53 ]
    Невідомий поет
    Мій друг - Геракл. На дрібку я молодший,
    Пишу про нас оцей простенький вірш.
    Бо я - піїт. Палких поезій зодчий,
    А він у пучках звик тримати ніж.

    Йому чавити звично у лабетах,
    Ізмалку крутить голови бичкам.
    Мені ж не треба довбні та стилети,
    Бо маю вірне стило і калам.

    Друг починав із жабок і собачок,
    Учителя доводив до плачу.
    А згодом став непереможним мачо,
    Ахейцям задував життя свічу.

    А я свою напружував макітру,
    Клюють гречани лепсько на казки.
    Писав про левів та лернейську гідру,
    І про Авгія кінські кізяки.

    Звичайно, був постійно нетверезий,
    Не жалкували слухачі вина,
    Платили щедро за цікаву дезу,
    В хламиду впала драхма не одна.

    І друг не залишався у накладі,
    Його любили збуджені дівки.
    Я байкував. А він по всій Елладі
    Збирав цноти солодкі ягідки.

    Беотія,Троада та Ітака -
    Гераклові родина і сім'я.
    Він знаний, у пошані зарізяка,
    Моє ж ніхто не відає ім'я.

    На шану я також отримав право,
    Рекламі хай завдячує мені.
    То ж гріюся в промінні його слави,
    Але помру в Геракловій тіні.

    Пихи майстерно надимати щоки
    Мене батьки учили з ранніх літ.
    Тому рука не відатиме спокій,
    Допоки в тілі гарний апетит.

    PS;
    Наділені писаки цінним даром,
    Ліпити кулю можуть із лайна.
    Займуся, мабуть, я самопіаром,
    Із мухи надуватиму слона.
    27.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (3)


  19. Козак Дума - [ 2017.06.27 17:03 ]
    Пам'ятайте
    За мир і волю,
    за кращу долю
    життя віддав він
    на браннім полі.

    За кущ калини,
    за доньку й сина
    життя поклав він,
    за Україну.

    За мову рідну,
    за солов‘їну
    солдат загинув,
    за Батьківщину.

    За синє небо,
    за рідну хату
    життя віддав він,
    за тебе, брате.

    Це пам‘ятайте,
    усіх згадайте,
    зітерти пам‘ять
    повік не дайте.

    20.10.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  20. Козак Дума - [ 2017.06.27 17:37 ]
    Даруйте квiти
    Жінкам даруйте завжди квіти,
    не лиш у свято, для годиться.
    Вони до цвіту – ніби діти,
    у квітнику їм краще спиться.
    Поміж турбот і метушні
    завжди підніме настрій квітка.
    І неважливо, навесні,
    зимою, восени чи влітку.
    Не має значення, букет
    чи то одна лиш хризантема.
    Їм до смаку малий сонет,
    як і довершена поема.
    Усім їм до душі увага,
    хай у літах чи зовсім юні.
    То шанс утамувати спрагу
    і розбудити серця струни.
    Несіть жінкам у свята квіти,
    у будні також їх вітайте.
    Та воду, особливо літом,
    міняти все ж не забувайте…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  21. Ночі Вітер - [ 2017.06.27 14:51 ]
    На чорнім тлі...
    На чорнім тлі краплина плоті
    У світлотіні майбуття.
    Смітник думок, якийсь непотріб
    І в морок кинуте життя.

    Що, майстре, відчуваєш знову,
    Коли з сполук химерних мрій
    Приходять непокірні слову
    Модель і образ – сум і біль.

    Що шмаття чорного картону,
    Триклятий фотооб’єктив?
    І мить застигла безсоромно
    Тобі на диво. Скільки див?

    Одне, напевне, і без болю
    Стікає час, і знаєш ти:
    Хтось знову жертвує собою
    І догора на чорнім тлі.



    Рейтинги: Народний -- (5.81) | "Майстерень" -- (5.92)
    Коментарі: (4)


  22. Петро Скоропис - [ 2017.06.27 14:42 ]
    З Іосіфа Бродського. Лист до академії
    Як це, бува, не провінційно, я
    наполягаю, що існує птаха
    на часі півстакрила вже. Що є
    пернаті, більші усього повітря,
    пак вигодовані просом літ
    і падаллю десятків років.
    Тому їх не потурити відтіль
    і їм деінде годі приземлитись.
    Їхній появі передує звук –
    сукупний пошум, звичний півста крилам
    зі вимахом в півнеба кожне, і
    ви їх не бачите усіх одразу.
    От я і називаю їх "кутами".
    У них в оперенні щось є від суми мешкань,
    від закапелків міст, які мені
    колись траплялись. Ця подоба
    маскує їх посутню потойбічність.
    Я розглядаю риси їх без страху:
    в мої п’ятдесят три їх дзьоби
    та кігті – стерті, ба, олівчики, а не
    загроза бебехам, а язику – тим паче.
    Я – не пророк, вони – не серафими.
    Вони гніздяться там, де більше місця,
    аніж у цім, чи тім кінці
    галактики. Для них я – цята,
    вершина гострого або тупого –
    розціпленого кількимога їх крильми –
    кута. Десь глибоко у борозні
    клинопису, що тне повітря. Врешті,
    вони складаються, щоб опуститись,
    але не навпаки, – не те, що букви.
    "Там, нагорі", як перси гомонять,
    кутові обридає розсуватись
    і тягне звузитися. Іноді кути,
    зібгавшись віялами, градус в градус
    дають упевнитись, що їх увага вашій
    минаючій хвилині є рефлекс
    на неминуче: безкінечність також,
    я так гадаю, уразли́ва (та ж
    нестача іменно тверезих
    дослідників). Меткіші у такі от
    дні й востромляють перпендикуляри,
    поводять циркулем або, навспак, черкають
    пером зиґзаґи, буцім громовержці.
    Щодо мене, то, чуючи сурму,
    я відсторонююся від вікна
    і вже з полегшею впираю погляд в стіну.

    «1993, New York»


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  23. Козак Дума - [ 2017.06.27 13:06 ]
    Тактичний хiд
    Вчора з кумом утворили
    ми свою боївку,
    а сьогодні обладнали
    у гаю криївку.
    В зворі викопали яму,
    наносили хмизу,
    затягли туди дивана
    і харчів валізу.
    Не забули про набої
    та стару гвинтівку.
    Залишилося останнє –
    підшукати дівку!
    Щоб варила нам наїди
    й бинтувала рани,
    коли хтось після обіду
    упаде з дивана.
    Прала в тиждень раз білизну,
    бігала по пресу,
    сірники та пиво з сіллю
    в місто, до експресу.
    Інформація, відверто,
    з кумом нам поможе
    і дружин своїх упертих
    разом переможем!

    07.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  24. Козак Дума - [ 2017.06.27 13:35 ]
    Коротко про перспективи ру.бля
    Не треба пінитись, а то ще гірше стане,
    закрийте, "братики", мерщій свої сьорбала:
    ваш "рубль" з колін ніколи вже не встане –
    йому в Донбасі ноги відірвало…

    08.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  25. Микола Дудар - [ 2017.06.27 13:30 ]
    І допишу...
    ... під настрій впору - мамалиги
    і щоб одному, осторонь
    і загубитись серед книги
    яку пишу з дитинства, о!
    а ще щоб тиші, тихше думки
    що хилить нас до самоти…
    щоб вітерець обвіяв губи
    коли мене торкнешся ти…
    і запитаєш: - що з тобою?
    сюжетну лінію взірве!
    назву тебе чомусь Рікою...
    і допишу услід - Корвет…
    27-06-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (2)


  26. Козак Дума - [ 2017.06.27 13:09 ]
    Духовне виродження
    Упали вже й моральності стандарти,
    духовність жебракує рідним краєм;
    все менше честь і совість чогось варті,
    поняття непідкупності зникає.

    Зачерствіла вже більша половина,
    все тяжче й тяжче співчутливим жити;
    практично непідкупна лиш людина,
    яку не захотіли підкупити...

    04.04.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  27. Микола Дудар - [ 2017.06.27 10:13 ]
    Замріть, повз вас коли повзе…
    ... а що там скажеш про вужів?
    снують собі як в себе вдома
    сюди - туди, спочатку в хлів
    а після знову під солому…

    ну, не стріляти ж в горобців
    за їх несамовитий галас?
    шпаки (дослівно… ) молодці
    ох і черешням вже дісталось…

    хрущі, мурахи, пацюки…
    і їжаки ще гостроносі
    ой як свербить шмальнуть з руки
    при запобіжнику ціль досі…

    тремчу увесь … як ватерпас
    і тисну горизонти в кому
    і треба ж звести в купу нас
    в селі, під Києвом,
    одному?…
    26-06-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  28. Ірина Вовк - [ 2017.06.27 10:48 ]
    Червоне і Чорне. Антонич
    Переможене серце, відкинь забороло
    на дзвоновім побоїщі чорних відречень –
    темна віхола болю стіка з порожнечі,
    розсипає червоні пелюстки додолу.
    Хай задзвонять у дзвони печально, надтужно,
    заголосять надривно смертельну утрату –
    бо вже друг найдорожчий, сподібнений кату,
    наді мною меча підіймає байдужно.

    Чорні ночі глупаві і тіні криваві,
    і сліпі, недолугі ви, сумніви-сови,
    що вам оклики щастя у дикій заграві,
    на здимілому тілі сліди пелюсткові.
    Хто чоло цілував, прихиляв собі в руки,
    молодий і блідий, тепер цілить двосічно –
    любий друг (а чи ворог) завдав тобі муки,
    на червоні півони кров розсіяв трагічну.

    То – не кров. То - п'яніння на руків'ї меча!
    Б'ється чорно каміння вселенської пустки.
    Попри крик, попри жах, попри морок в очах,
    на розритих могилах – червоні пелюстки.

    (Зі збірки громадянської лірики
    "Непроминальність, або Енколпіони для душ". -
    Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  29. Ірина Вовк - [ 2017.06.27 10:59 ]
    "Там, де Земля межує з Небом"
    На березі розлогої ріки,
    у тих краях, де душі бродять звільна,
    прибула тінь співає, божевільна,
    бо, може, й тут живуть п о л і щ у к и –
    на березі розлогої ріки...

    У чорних косах сплутані стежки
    жіночих доль, високих і трагічних –
    червоні мальви на орбітах вічних,
    напоєні л ю б о в ' ю пелюстки –
    у чорних косах сплутали стежки...

    Де правда болю, де сценічна гра,
    чи камера від світу приховає
    прощальну мить душі, що відпливає
    за обрій... де безсмертя, як гора,
    де правда болю і сценічна гра.

    Життя – театр, вертепний Вавілон,
    і сонце тут палюче і нестерпне,
    та все ж, коли гнітючий біль затерпне,
    стече нектар із виноградних грон,
    життя – театр, вертепний Вавілон...

    ... Із надр Землі, в розкрите Неба лоно
    пливе душа на ріках Вавілону!

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  30. Козак Дума - [ 2017.06.27 09:13 ]
    Колесо природи
    Останній день весни прямує світом.
    Останній день, та не останньої весни!
    А завтра нас зустріне тепле літо,
    хай буде урожай його рясний.

    Останній день нас барвами хвилює –
    апофеоз весняної пори!
    Палітру ж завтра літо підфарбує
    і поступово зблякнуть кольори.

    А там і осінь вже не за горами,
    ліси і доли прийде золотить.
    Дощам та вітру знов відкриє браму
    і неба посірішає блакить.

    Зима поставить в цьому дійстві крапку,
    бо королева сніжна все ж вона.
    Усіх одягне в шуби, шалі, шапки…
    Та знову переможе всіх весна!

    31.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  31. Козак Дума - [ 2017.06.27 09:44 ]
    Тятива
    В усьому хочеться дійти мені до суті:
    у праці головне знайти, у серця смуті…
    До суті літ, що поплили, до пуповини,
    аж до підвалин до малих, до серцевини!

    Пильнуючи нитки буття, коліна долі,
    зробити хочу відкриття самої солі.
    Якби оте зробити міг, даруй на слові,
    я написав би книгу книг – про суть Любові!

    Про безнадію і біду, жахи агоній,
    повітряно-легку ходу, її долоні…
    Кохання би відкрив закон і без прелюдій
    ім‘я волав у мегафон на повні груди.

    Я пестив би фантазій сад віршами серця,
    там рими квітли би у ряд, у герці терцій.
    Уплів у строфи запах руж, духм’яність м‘яти,
    п’янких лугів і шепіт душ дубів крислатих.

    Як це Шопен зробити зміг, нетлінне чудо –
    красу фільварків і доріг в свої етюди.
    Дійти такого торжества – це гра і мука,
    немов напнута тятива тугого лука!

    А слово гостре, як стріла, що б’є у цілі,
    розітне дійсність пополам на часу тілі.
    Розділить світло і пітьму на дні і ночі,
    але планиду не візьмусь уже пророчить…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  32. Любов Бенедишин - [ 2017.06.27 09:53 ]
    ***
    Доля: ні страшно, ні стразно.
    Жду: то повинність, то повня.
    …Мріє моя невиразна.
    Туго моя невимовна.

    Серцю безпутньо, без-путно.
    Лет: у «ніколи» зі «щойно»…
    Каро моя не спокутна.
    Рано моя незагойна.

    26.06.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  33. Козак Дума - [ 2017.06.27 08:16 ]
    Нехай любов не покидає вас*
    Ніколи не звикайте до кохання,
    як довго б ту любов ви не чекали!
    Троянди щоб до строку не зів‘яли
    і солов’ї не змовкли на світанні.

    А ще, прошу, не вірте у розмови,
    що все само приходить і зникає.
    Так, меркнуть зорі всі, окрім любові,
    любов завжди зірницею сіяє!

    Ніколи не звикайте до кохання,
    і щастя не розмінюйте на звички.
    Забудьте дощ і про осінню мжичку,
    живіть завжди сьогодні, як в останнє!

    До губ коханої ніколи не звикайте,
    нехай вони вам вже роки знайомі.
    Як сонце з вітром знов і знов стрічайте,
    чи ливень влітку з голосистим громом…

    До щастя не звикайте теж ніколи,
    а, навпаки, осяяні промінням
    з живим, а не фальшивим, нетерпінням
    виконуйте своє любовне соло.

    Повік не згасла щоб любові зірка,
    в житті, коханні будьте обережні.
    Хоча у всьому є і буде мірка,
    та почуття хай будуть все ж безмежні!

    Не ставте ці поради на поличку,
    в кінці ж я засмутити можу вас:
    як почуття заміните на звичку –
    коханню то прийшов останній час…

    Самим не варто задувати свічку,
    повірте – доля зробить це за вас.
    Життя таке, як різнобарвна стрічка,
    нехай любов не покидає вас!

    листопад 2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Коментарі: (4)


  34. Козак Дума - [ 2017.06.27 08:48 ]
    Не може бути
    А може бути, щоби до чортів
    зненацька ангел взяв і залетів?
    Та ще і не утратив свого лику,
    а збільшив і до того жирну пику!
    Мораль проста, хоч як там не крути:
    чорти – вони і є чорти!.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  35. Козак Дума - [ 2017.06.27 08:46 ]
    Духовна смерть
    Як серце палко вільним птахом не тріпоче
    та із грудей увись полинути не хоче;
    як знепритомніла душа твоя в спокої
    і схолодніла вже й до прикрості чужої;

    якщо тобі уже байдужий стан дівочий
    і ліньки пасмами мутні вкривають очі;
    коли весняний ліс з ранковою росою
    уже не манить неповторною красою;

    як за реальність ти сприймаєш маячню,
    а рештки гордості вже стерплять і брехню –
    хоча ще дихаєш і ходиш дотепер,
    те означатиме, що ти уже помер…

    19.11.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  36. Козак Дума - [ 2017.06.27 07:01 ]
    Життєві контрасти
    Життя завжди у кожного своє:
    один співає, інший – вовком виє.
    Один уповні щастя пізнає,
    другий – про нього уві сні лиш мріє.

    Життя прожить – не поле перейти,
    про те в народі мовиться віками.
    Один спромігся долю віднайти,
    другий – згубив, ще й власними руками.

    Усе в житті свій має день і час:
    то місяць світить, а то сонце ясне.
    Дивує несподіванками нас,
    але воно було і є прекрасне!

    19.11.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  37. Серго Сокольник - [ 2017.06.26 23:45 ]
    Король. Монолог божевільного)))
    Римський форум спочине... І їжа на смак
    Щось не той... Без упину, мов зграя собак,
    Всі щось тявкають... -Досить політики, блін!!!
    Хто її розуміє? Бодай би один...
    Хто сліпий- той не бачить. Ти бачиш, авжеж?
    Доїда, не інакше, корупція вже
    Цю країну. Та є виконавці на роль,
    Що всім ролям є роль. Я, панове- король.
    "Демократія" натовпу зігнутих спин-
    Наче вариво з накипом "бидлотовпи",
    Що прикрив уподобані ласі шматки...
    Нам супець не сподобався... Вихід який?
    Маю вихід!.. Не той, де висить вказівник
    Однойменний... Узяв би ото і утік...
    -Ціцерон, Катіліну мерщій відпусти!
    Ти ж не Цезар... А той накрутив би хвости...
    Демократія демосу мрія пуста,
    Бо злодюг-олігархів за вим"я дістать
    Дасть вказівку єдинонародний контроль...
    Візитівка його- Український король.
    Він (це я) розгрібатиме Авгієв гній...
    Тільки дайте за це королеву мені!
    І бабла, щоб за щось існувати було.
    І палац... Київ все ж-таки вам не село...
    Жаба даве? Придурки, я що, ідіот
    На халяву пісні вам співати?.. Майн готт!..
    «У веснянім саду соловей тьох-тьох-тьох»-
    Бонапарт з Прокурором співають удвох...
    І нехай... Бюрократії менше стає,
    Де король регулярного джасу дає,
    Бо монархи народам дешевші таки.
    Демократи... Свободи... Для дурнів байки...
    Я- король! Рятувати країну пустіть!
    Не купити мене за "відкати" пусті.
    Хто бажає- біжи по свячені ножі!..
    ...на останній спиняюся психомежі...
    ...я король. Та не цим лиш банкую... Мине.
    В божевільні надійно лікують мене.
    Якось вийшло, що маю писати я дар
    Гарні вірші... Аби не почув санітар...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117062610036


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  38. Козак Дума - [ 2017.06.26 22:01 ]
    Троїцькі мотиви
    Зійду із потяга на станції далекій
    і кинусь у нескошену траву.
    Над головою пролетять лелеки,
    радію, що у краї цім живу.

    Босоніж бігтиму, хай сили не покинуть,
    удалечінь, за обрій-небокрай.
    Аж доки не побачу ту хатину,
    яка для мене стала більш, ніж рай.

    Вклонюся до землі старим тополям,
    що бачили мене ще немовлям.
    Взяла початок тут мінлива доля,
    тут вчився я радіти солов‘ям.

    Пройдуся садом та попід горою,
    де хвоєю ще зеленіє ліс.
    Матусю пригадаю молодою
    і серце стиснуть спогади до сліз.

    Спущусь до річки, ноги намочу,
    загляну крадькома за верболози.
    Все, як колись. Присяду, помовчу
    і пригадаю радощі та грози.

    Село, моя маленька батьківщина,
    ти завжди в серці юному живеш.
    Тут моя школа, друзі, вся родина
    і вдячності моїй немає меж.
    Тут мої школа, друзі, вся родина,
    а прийде час - і я там буду теж…

    27.11.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  39. Козак Дума - [ 2017.06.26 22:11 ]
    Сумнi проводи
    Сьогодні сина проводжаю на чужину,
    в краї далекі їде старший працювать.
    На заробітки, бо удома копійчину
    вже зовсім тяжко стало зароблять.

    Так, саме заробити, а не вкрасти,
    не шельмувати чи народ дурить.
    Бо крадії і шельми всі у власті,
    нестерпно стало в ріднім краї жить.

    Не знайдеш більше, обійди півсвіту,
    країни, де ще люди так живуть.
    Кому потрібен фах, твоя освіта,
    коли не вмієш задницю лизнуть.

    Добилися ми волі і свободи,
    уперто пнемся в європейські двері.
    Та то лиш обіцянки для народу,
    цяцянки для блаженних на папері.

    Країну можновладці осідлали,
    народ її вже ставлять на коліна.
    Свободи наші і права попрали
    і роблять все, що заманеться з ними.

    Хто ж захистить усіх нас, люди бідні,
    хто наведе порядок в рідній хаті?
    Чи дочекаємось часів, що всі свобідні
    поїдуть на чужину працювати?!

    16.01.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  40. Козак Дума - [ 2017.06.26 21:47 ]
    Лист Сергiя Нiгояна
    Не з Майдану пишу, та від слів і не віє любов’ю!
    Навіть тут, у раю, некомфортно одначе мені.
    Злість і туга мої червоніють гарячою кров‘ю.
    Неспокійно душі і на небі, у вічному сні.

    Ниють зламані крила, не гояться зболені рани,
    зовсім став неможливим крилатий політ в майбуття.
    Я тепер зрозумів - ми тоді розірвали кайдани,
    дарували народу можливість змінити життя.

    Але брешеш чому і крадеш нарочито-безмірно?
    Чи плекаєш надію - все зійде ізрештою з рук?!.
    До одвічних сувоїв буття неодмінно, невпинно,
    похвилинно записано, Петрику, кожен твій рух.

    Вже не в силах сьогодні нічого я більше зробити,
    але знай, що не будуть безкарними всі твої дні.
    Обіцяю у снах твоїх бути щоночі, щомиті,
    Україна допоки конатиме в горі й війні.

    Я до тебе пишу і писати довіку ще буду,
    доки Неньку терзатимеш з любими друзями ти.
    Доки мла не впаде і прокинуться згорені люди,
    доки сонце не зійде й не згинуть закляті „брати“.
    Доки землю все ритимуть вперто криваві кроти!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  41. Козак Дума - [ 2017.06.26 21:54 ]
    Вставай знедолений народе
    Нас на рабів перетворили,
    ми спину гнем за копійки.
    Втрачаємо останні сили,
    бредем покірно до могили,
    у власнім домі – байстрюки…

    Народе, час опам‘ятатись,
    терпіння термін весь пройшов.
    Уже потрібно об‘єднатись,
    за вила миром дружно взятись
    і спекатись брехні оков.

    Хто генератор наших бід?
    Хіба ж усім іще не ясно,
    веде то чий з офшорів слід?!
    Тож будьте пильні повсякчасно,
    бо згине наш козацький рід!

    Вставай знедолений народе,
    нарешті спину вже розправ.
    Здійми уверх свої клейноди,
    як символ волі і свободи,
    надії, віри й честі сплав!

    31.01.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  42. Олександр Сушко - [ 2017.06.26 17:10 ]
    Переляк
    На кухні я злякався таргана.
    В тарілі він жував мою сосиску.
    І психіки порвалася струна -
    Боюсь до рук узяти нині миску.

    Недавно був дебелим товстуном,
    Стриміла повсякчас із рота ложка.
    Борща каструлю порав перед сном,
    А нині став, неначе пральна дошка.

    Ввижаються повсюди вусані,
    Я знаю, що це дуже нездорово.
    Тому жона порадила мені
    До знахарки сходити терміново.

    Побачила гаргара гаманець,
    Розплющила пожадливості око
    І каже, що прийде мені кінець,
    Якщо не відчаклуються навроки.

    Яга стояла довго за плечем,
    Відро яєць катала по макітрі,
    Сміялася, заходилась плачем,
    І бубоніла заклинання хитрі.

    Горіли химородні гілочки,
    Виття знадвору линуло барбоса,
    Обпльовувала відьма кісточки,
    Жмути волосся виривала з носа.

    Услинено свічі, нарешті, гніт.
    Розбіглися нажахані навроки.
    І наганяють дикий апетит
    У нутрощах моїх шлункові соки.

    Прибіг додому дати бій харчам,-
    Глиталися в усмак курячі ніжки.
    А як живіт упхатий забурчав -
    Улігся із дружиною у ліжко.

    Не знаю, може щось пішло не так,
    Або шептуха чаклувала кволо,
    Та виліз боком недопереляк,
    Коту під хвіст убгались одговори.

    Закінчився не дуже гарно день,
    Шаманка з плоті вигнала Ярила.
    Життєва парость вклякла, наче пень,
    Із жінкою кохатися несила.

    Прийшло велике горе у сім'ю,
    Дружина плаче, рве на лобі коси.
    Це все тарган! Піду його уб'ю!
    Помщуся за наругу дихлофосом.

    26.06.2017р.









    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (4)


  43. Леся Геник - [ 2017.06.26 16:05 ]
    Я - маленька-маленька пташка
    Я маленька-маленька пташка,
    я хотіла вгору летіти,
    я хотіла просити в Бога,
    аби були здорові діти.
    Аби зла і кусюча мошка
    не з*їдала з дерев майбутнє,
    аби кожна душа на світі
    світло несла в собі щось путнє.

    О, як вірила, о, як рвалась!
    Як ламала до прута пір*я!
    Як просила у вітру, щоби
    прилетів на моє подвір*я
    та поміг мені хоч натрішки
    відірватися від припони,
    від наказів сидіти мовчки
    під орудою заборони.

    Але що ж я - маленька пташка,
    що я вдію супроти путів?
    Вітер десь полетів за хмари,
    міг про мене давно забути.
    Я безсила зламати клітку,
    я безсила торкнутись неба,
    наді мною зігнулись низько
    покалічені болем стебла.

    Зостається лишень молитись,
    як не годна горі летіти,
    аби жило добро між люди,
    аби були щасливі діти.
    Аби зла і кусюча мошка
    не в*їдалася до живого.
    Аби кожна душа на світі
    несла в собі частинку Бога...

    14.06.17 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (1)


  44. Гуцуляк Микола Гуцуляк Микола - [ 2017.06.26 16:58 ]
    Я сам не свій, коли вона готує
    Я сам не свій, коли вона готує
    на кухні щось із вишуканих страв.
    Підхожу, обіймаю і цілую –
    я й сам би з нею страви готував
    і додавав би рідкісні приправи,
    я помагати пробував щораз...
    Але вона сама – найкраща страва:
    я – сам не свій, я – вимикаю газ...
    2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Василь Кузан - [ 2017.06.26 12:57 ]
    Про амплітуду (пародія)

    Все в мене добре. Мозок прояснів.
    Тримає серце межі амплітуди.
    На ноги тіло встало після снів.
    Любові хвилі колихають груди.
    Любов Пікас

    Пародія

    Учора було важко. Мозок прів,
    Туманився і заважали люди.
    А потім хтось іще когось привів.
    Приймали всі, як мовиться, на груди.

    Все колихалось. Всі хитались. Так
    Буває добре, коли все в порядку.
    Ти наче в літаку і твій літак
    То падає, то хилиться… У складку

    Купили ще чогось. Заколихалось
    Вже навіть те, на що усі приймали.
    Чоловіки розгойдувати пхались,
    Та амплітуду невелику мали.

    Все буде добре. Межі амплітуди,
    Якщо потрібно, то розширять груди.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (2)


  46. Ірина Вовк - [ 2017.06.26 10:10 ]
    Доні, коли гримить...
    Не плач, не плач – це небо у грозі,
    це лихо промине, я заклинаю!
    Тримай удар. На шальках терезів
    це крок до сходження над прірвою… По краю
    урвища, чим небезпечніш йти,
    де прірва миготить горнилом чорним –
    усе стає єдиним… неповторним,
    величним – як осягнення мети,
    як спалах істини: хто ся піщинка? Ти…
    … дух крилатий?.. плоть моя?.. Я знаю –
    ти світло з тіні, ясність з висоти!
    Не плач. Не плач. Нам треба підрости
    до розуміння вінценосних крил… Благаю,
    не плач!.. Бо далі – далі голубі…

    …і день – як день… і зцілення журбі!

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  47. Ірина Вовк - [ 2017.06.26 09:09 ]
    "Ну що, старенька липонько, цвітеш?.."
    Ну що, старенька липонько, цвітеш?
    Духмяним цвітом щедро медоносиш…
    Нікого не благаєш, ні не просиш –
    корінням в душу зранену вростеш,
    у буревіях рани просмоливши,
    гірке вино із надр землі відпивши –
    о чудо боже, ти іще живеш!

    Іще твій пульс, твоє невольне рвіння
    до висоти пташиної, до хмар,
    до світлих, небом посланих примар,
    до дружнього з людьми порозуміння –
    немов би ти на себе переймеш
    гріхи людські (і блискавиці теж!)—
    ось сенс життя старого деревиння…

    Чи в тому сенс, щоб втримати удар,
    могутньої, як зло, лихої долі,
    і вижити у ланцюгах неволі
    байдужості сліпих земних створінь,
    бо втрата зору – кара поколінь
    за примхи, а хоча би й мимоволі…
    Удар як втрата! Втрата як удар!

    А, може, це і є небесний дар
    терпіння, звільнення і, зрештою, прозріння
    з самотніх гнізд пташиного квиління,
    де струменить на вітрі теплий пар –
    до осені тьмяного овдовіння…
    Природа – грізний часу волода́р!

    Ой липко, я боюся не старіння –
    а підлості людських дрібних почвар,
    боюся душ дрібного зубожіння,
    що в сліпоті своїй, в німій покорі –
    готові й нас ударити під корінь!


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  48. Микола Дудар - [ 2017.06.26 09:44 ]
    Терапія.
    Божа корівка навідалась в дім
    і чим пригостити красуню?..
    може до столу… може, а втім
    навряд чи присяде манюня
    у неї обліт, звичайний обліт…
    ніяких тобі зобов’язень
    я - а навпроти увесь білий світ!!!
    сум відступив
    згодом і спазми…
    26.06.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  49. Козак Дума - [ 2017.06.26 08:56 ]
    Вершини
    Немає честі більше в світі –
    Вітчизні все життя служити.
    Любові то найвищі миті –
    життя за друзів положити.

    Найблагородніше в природі –
    за волю воювать народу.
    Немає більше насолоди –
    повітрям дихати свободи.

    Міцнішої немає сіті
    за біль вперемішку з журбою.
    Нема вершини вище в світі,
    ніж взяти гору над собою.

    30.01.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  50. Микола Дудар - [ 2017.06.26 02:29 ]
    Боже, підсоби...
    забув про обід і вечерю
    про це ж не напишуть пісень?
    спершу одкрию я двері
    який там на
    дворі день?…

    кожен собі шукає пару
    діток народжує більшість
    світ нам дістався даром?
    ось вам і тема
    для вірша...

    ноти на зов вийдуть із тінні
    скрипаль їм підставить спину
    майже як Паганіні
    замовлю
    про Україну…
    26,06.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   546   547   548   549   550   551   552   553   554   ...   1855