Де листопад, свічкар осінній,
На свічниках задув згарки,
Де смисли губляться, як тіні,
І розтають у повечір’ї,
А серцю млоїться за кимсь,

Стою, скрушна і одинока,
Десь понад часом, поза ним,
На вік потоншена, на спокій,
Тому що бракне слова «потім»,
А сто «тепер» із домовин

Тіснять мене, немов облога.
І знаю – це останній шанс
Поглянути у вічі Бога,
Святі, без докору німого.
Осуджує не Бог – душа.

Про що мовчать старі могили,
В повітря вкутавшись курне?
Коли пливти не стане сили,
Помилуй, Господи, помилуй
В гріху втопаючу мене…

01.11.16

***
О, ці похмурі дні, ці сльози ясенів
стежками опечаленого скверу.
Мов тьмяні ліхтарі ці відблиски вогнів,
що так, було, просились до етеру.

Допоки жовтень ще, яскраві кольори...
Та тільки нині знов дощі без міри.
То хтось наворожив, то хтось наговорив!
Минаються небачені ефіри.

І скапують униз розчахнуті думки.
А понад ними знову хмари, хмари...
Як віддихи жалю усі твої дзвінки,
котрі мою надію обікрали.

То що тепер ці дні, ця осінь і дощі,
негода і згаше́ні сумом іскри.
Як тужна пастораль у чорному плащі
бреду стежками вицвілого міста...

24.10.16 р.

ні се не осінь
і се не оси
ні се не оси
ось і не оси
оси не оси
не сині оси
неси ні оси
неси ні осінь
ні се не осінь
се нео сінь
се нео синь
се не оси
се не осі
і се не сі
і се неси
і се носи
осі носи
о син оси
о синь оси
осінь осі
ось і неси
ось інь неси
осі
ось інь

На СТО Бугатті й Ламборджині,
І я, як звично, каву зранку п’ю,
Ми стали із тобою більш чужими,
Здогадуюсь, що більше не люблю...

А чи любила? Ауді і Лексус –
Таки вагомі аргументи ці,
Але коли прокинулась тверезість –
Ваги не мали цінні папірці.

І Ягуаром час спливав – так швидко
Все промайнуло, ніби сон дурний,
В мені помалу розквітала квітка,
У пристрасті прихованій своїй –
Вже не вражав ні каділлак, ні майбах...

На СТО їх безліч...і катма
Тут почуттів, одні лиш сильні дяді...
У сильних дядь – серденька ні...нема

Добро зі сходу не приїде.
Одні японці ще рідня.
А як почую, – йде сусіда,
то розумію – кацапня.
                  І хай ідуть будьонні і чапаї
                   за бойове опудало кремля.
                   А ми усі бандери-самураї
                  не любимо і духу москаля.
               Не пустимо у душу москаля.
Мені війна не рідна мати.
І треба бути на чеку.
Коли іде орда проклята,
то я висмикую чеку.
                     І хай мене залякує Росія,
               та я завжди, як юний піонер,
                   готовий зупинити інвазію
                     чергової колони еСеСеР.
                        І п'ятої колони еСеСеР.
Таких, як я, багато буде,
аж поки видохне орда
і заживуть на волі люди
і буде горе – не біда.
              Нехай воюють урки і заброди
                  у себе, біля самого Кремля.
                     А ми усі за унію свободи
                     і волі на поталу москаля.
               Щоб не було і духу москаля.

                              2016

Хтось полюбляє курячі стегенця,
А хто любитель грудок і грудей,
І ший тонких – смаків як і людей –
Кому що ближче припаде до серця.

Грудинка чи ошийок, що кому,
В кулінарії то прийнятно й ясно,
А у житті на жаль, мене й саму,
Здавалося, купують, як те м’ясо...

І виривався крик з моїх грудей –
Обурення захоплювала хвиля,
Невже з усіх бажань і всіх ідей –
Лиш хіть тебе здолала й задушила?

Цікавили лиш ніжки і усе?
От дивина! Неоднозначні жарти.
І нелюд отакий серед людей,
Замаскувався, і живе пихатий.

1

Пошуки іншої долі невчасні?
Зірка ледь блимає зраночку... гасне.
"...тихше..." - нараює темрява... Люди
Пильно вдивляються в місяць... облуди.

Виють на бублички сині вовчиці.
Пощасливішали скривджені, ниці...
Хочеш не хочеш - крокуєш по вовні.
Жом та солому поїли жертовні.

Вабить-упевнює-сліпить досвітнє.
Нишкнуть по селах бабусеньки літні,
Ждуть журавлів... Розсихають орелі.
З печі позлазили сонні ємєлі.
Димні принцески, закохані в мавра,
Ріжуть капусту пекінську "на завтрак".

2

Геліос голий. Пишніє Гемера.
В цирку аншлаг, модерніше тепера.

Листя прижухло...
Фарбуй часопростір.
Ген стугонять ощетинені гості.
Ваксою мазали руки, обцаси...
Вкрадене щастя ойойкає басом.
Землі розхвалює жабство зелене.

...йде Прометей, промина манекени...


2016

Як хочеться, о, Господи, як хочеться -
Не меч, а плуг в руках своїх тримати.
Не чути, як вибахкують гармати,
І як земля від гвалтування корчиться.

А руки вже до зброї призвичаїлись,
Хоч прагнуть землю засівати зерном,
Та хмара крила чорні розпростерла,
І засіває блискавка печалями.

Горює поле, полинами всіяне.
Втомились люди гіркоту збирати.
Війна проклята… це війна проклята
Людські надії попелом розвіює.

01.11.2016

вода чи сніг… чи снігова вода
жує солому осінь на засипку
а пре а ліпить ліпше чим орда…
і міцно так… як немовля за пипку

а десь а десь ворушаться моржі
і що вони забули в океані?!..
а піч а ніч як жіночка й коржі
аж губи розгубились у сметані…
… 31.10.2016.

Дні вдалеч – один за одним.
Невже поспішати конче?
Тебе називають жовтнем:
Чоло в поцілунках сонця.

До тебе гукає літо
(останню межу – не стерти):
Палають палкі привіти
В розкиданих скрізь конвертах.

Немає – адрес, печаток…
Лиш мить відкриття – знаменням…
Ще пишеш красу крилату
Умоченим в обрій пензлем.

І щедро – не для забави –
Відтінки, близькі тривозі,
Вплітаєш у теплі барви:
Бо так захотіла осінь.

31.10.2016

А ты прежним не будь,
И не надо, не стоит.
Стоит прямо шагнуть -
И себя перестроить.
И шальные глаза
Распахнуть на излёте,
И объять небеса
В бесконечном полёте.
А ты прежним не будь,
А ты будь настоящим,
Пусть неведом твой путь
Океаном штормящим.
Ты на вёсла наляг
И не бойся тумана -
Жизни вечный маяк
Луч надежды протянет.

апрель 2016

Нікого не бентежать
хапуги, баранці.
В дітей сезонний нежить.
Кураре на млинці.

Не перший, не останній.
Та все поміж оман.
Наповнять Коля, Аня
кишеню, бар, карман.

Бідаку-айболитя
з тарелею минуть.
Не вивчився ловити
грошзнаків теплу ртуть.

А боти научають:
не їж оте і се.
Роздав по пачці чаю
хоробрим-злим Хосе.

І солідарно, тепло,
і ллється кров на брук,
і черга десь по еппли,
і шавки плодять сук.

Але життя чудовне.
І нарікати гріх.
Кричи, жертовний овне,
Бо ріжуть за горіх...

Йде осінь розповніла,
совіти роздає...
Чортів лоскочуть віли.
...виблискують у.є.


2016

Колючими спіралями дим,
гострий, холодний й розмитий,
випурхає униз із діри
у темній половині місяця.
Опускається до дахів,
розрізаючи громовідводи,
провокує несвідомий страх
гучних ночей, сумної погоди.
Залишає колоті рани
в кватирках ілюмінаторів,
малюючи гнилі натюрморти
вугільно-сталевою фарбою.

Мазутними морями дим
нашаровується над асфальтом.
Полює на німих сновид
в темні години, перед світанком.
Аби туманами рештки снів
засмоктував старезний місяць.
Гострі, холодні й розмиті
накопичував у собі душі.

2016

Віддаю новорічного добридня
Тобі цього сонячного дня!
Нех сніжечки пухнастого снігу
Поцілують тя за мя.
Нех Св. Микола до узголів’я
Покладе торбу здоров’я.
Нех на ввесь пријдешніј рік
Намете багато щастя.
Нех удачі, мов яглиць,
Тобі насипе Новиј рік.
І на свято багато сміху
На ґарі привезе.

          10.10.2000

… там поле не оране

Там слово не співане

Чужинцем попорано

І хлів не провіяно…

Брехнею поранено
Живі там засмучені

Там камінь на камені...

І смертю розлучені

До страху залякані

Там все перекреслено

Там вихід заплаканий
Дощами
Не веснами…

Ми не забудемо Батурин і Полтаву,
та й Карла дорогим не називаєм.
Це пам‘ятай, створіння ти гаркаве.
Тому, що честь і гордість свою маєм.

Прапорознавець просто нікудишній,
в геральдиці – великий, але гном.
Громадянин орди по духу, вже колишній,
тризуб русинський стане вам хрестом.

І мовознавця з тебе теж не вийшло,
бо й близько української не знав.
Вертів кацапською жидівське своє дишло,
то краще б на івриті вже писав.

Ви триста років лицемірили й брехали,
та підло кроїли історії халяви.
Щоб ми забули і повік не знали
ні волі, ні Мазепи, ні Полтави…

Ти мову про яке ведеш коріння?
Нічого спільного з благословенним краєм!
В Московії росте з орди насіння,
там дійсно бугаї і вертухаї.

Тамбовськії „брати“, ступайте з Богом,
й парадні одягніть свої мундири.
Хай скатертиною вам стелиться дорога,
та все ж на сраках прикривайте діри.

Пархатий жиде, не чіпай Дніпро,
не плюй в ріку життя, освічений мужлане.
Коли не в силі зупинить святе добро,
то не старайся й плямувать, презренний пане.

Жуй мовчки в пеклі свою курку із борщу,
яку ти вкрав, мандруючи по світу.
Я в свою голову вже більше не впущу
цю писанину нобель-неофіта.

Ущербним, кате, жив ти і помер,
бо в серці все носив гидку заразу.
Хай пазурами рідну Неньку дер,
та не торкайся навіть імені Тараса!

А час покаже, хто з нас був правий,
лад наведемо й відбудуємо руїни.
Всю нечисть поскидаєм в чорторий –
не лізьте ви з мечем на Україну!

2016

Україно мила, моя Ненько,
ти в біді уся і у вогні.
Животієш, матінко рідненька,
у жахіттях, горі і борні.

В тридцять третім голодом морили
комуняки і кацапи нас.
Землю рідну всю могили вкрили,
Крим „брати“ украли і Донбас.

Та біда не ходить поодинці,
гниди усередині свої –
доморощені й чужі ординці
розривають нутрощі її.

Розкрадають рідну Україну
рвуть її сердешну на шмаття,
добивають мову солов‘їну,
позбавляють Неньку майбуття.

Та хіба ж ми, други, так і будем
тихо, мовчки осторонь стоять?
Чи минуле зовсім позабули
й на майбутнє також наплювать?!

Розтуліть нарешті свої очі,
пробудіться грішні віді сну.
Я побачити нарешті хочу
українську чарівну весну!

Чорнобривці щоб розквітли наші
біля хати, в рідному краю –
нам потрібно позбавлятись „Раші“
і не скніти в пеклі чи раю!

Та й з Європи нічого чекати,
тільки зиск їм з нашої пітьми…
Навести порядок в своїй хаті,
українці, зможемо лиш ми!

11.06.2016

Жила собi спокiйно, нiкого не чiпала,
Борщi смачнi варила, крутила огiрки.
Ростила помiдори, дiтей i справжні квiти,
ЧасОм в кiно ходила - частiше в магазин.
Не думала про щастя. А що про нього думать? -
Нема бiди, а значить, щасливим є життя -
Нам лишнiм не потрiбно морочити голiвку,
Придумувать проблеми на деякi мiсця.
Отак жила, допоки очей необережнiсть
Не кинула зненацька у паралельний свiт.

... Ти зустрiв мене на порозi -
Пiдхватив, закрутив, завiяв -
Ой, вiтре мiй, вiтре...

Лечу, лечу з тобою,
Довкіл туман біліє.
Затихло... Де ти, вітре?
Згубила… де ти є?..
А я де? Де я, друже?!!
Себе не чую зовсім…
Стою посеред поля, не знаю, йти куди,
Кругом туману пасми і вільги холод лютий.
Кругом стемніло раптом, ступити лячно крок.
Назад закрились дверi, вернутись можна тiльки,
Пройшовши цю дорогу з початку до кiнця.
Робити що - не знаю, дорiг не бачу в полi, -
Чекати буду вiтру, куди вiн понесе.
Дочекалась!!!
Пiдхватив - закрутив - завіяв -
Ой, вiтре мiй, вiтре...!!!

Вже йти нiде не хочу, - мiцнi твої обiйми,
Солодкi твої речi i жадiбнi вуста.
Як втримати нестримне, як вiтер упiймати,
Зв’язати i сховати, i бiльш не вiдпускать.

…Сховаєш чи за грати того, хто меж не знає,
Того, хто ходить вiльно по рiзних по свiтах?
Не хочу майструвати нi клiтку, нi хатину, -
Не втримає нiчого просторий твiй полiт.
Вiдкрию настiж серце - своє i закривати
Не буду бiльш нiколи - i викину ключi.
Приходь, лiтай, спиняйся - роби, що тобi любо.
А я - чекати буду щодень, щорiк, щовiк...
Тобі радiти буду щодень, щорiк, щовiк...

07.11.2014

Ти не віриш мені. Липне липень у сукні із лілій.
Ця бентежна стіна поміж нами, авжеж, упаде.
Ще співатиме дощ відчайдушні свої водевілі.
Ще привітно зійде вільне сонце твоє молоде.

Променади ясні ще засяють у сутінках сірих.
Ти здивуєш мене, загортаючи тишу в сувій.
Ти заповниш усі випадкові безмовні пунктири.
Голіруч проженеш аспіринових днів буревій.

Ти повіриш мені, по крупинці зібравши у грона
Всі події старі, теплі звуки забутих октав.
І крізь двері вузькі ти пропустиш браваду червону –
Щастя сплав.
25.10.2016

Осінь оголила ясени.
Вітер заколисує калину, –
гиля-гиля, листя, у долини,
гиля аж до самої весни.

І ясна жура цієї днини
опікає душу ще живу,
і несе печальне рандеву
жевріючій осені людини.

А літа, як листя і траву,
вітер часу замітає далі,
ніж усі навіяні печалі
і не пережите наяву.

А природа у свої скрижалі
вписує оновлену главу.

31.10.2016

1

Ніжна злість... добро - як небо...
Що вам, люди рідні, треба?
Трішки солі, більше перцю.
Ви брели в брилях на герці.

Почаюєм... Стук у брами.
Нас тримали печі... мами...
Що тепер? чиє тут просо?
Плаче воля стоголосо.

І ніхто не винен... будні.
Пащекують неосудні.

Все на краще, всі хороші.
Пси рахують авта, гроші.
Осінь даром фарбить клени.
Облітає-мре шалене.

2

Хочеш миру, мнеш єдваби,
Вимальовуєш кульбаби...
Оптимізму пил - на денці.
...гурготять переселенці...

Я ж - нікуди, бо з корінням.
Підросту під шарудіння.
Чортівня гарбуз хоронить.
Піють раки, скорпіони.

Ланцюги порвались брязко...
Парка тче химерну казку.
Хто б читав сьогодні вірші?
Бариші все золотіші...

Ось валізи еміграцій...
Дух затиснено між рацій.


2016

Ущерблені із малечку ізгої –
майбутні адвокати параної,
вони й самі – утілення пітьми,
а хочеться години осяйної,
розтягнутої помежи людьми.

Вони комети, а не метеори.
Вони у небі й на землі – на горе.
Це карлики, казкові і живі
кощії, лиходії чорномори,
і нинішні мутації нові.

Мені їх жаль. Усе живе минає.
Нічого їх на небі не чекає.
І гордовиті, та у далині
у золоті украденого раю
усе одно лишаються одні.

Бог обирає, але шельму мітить –
її-його на пласі, у зеніті…
І хай вони відомі на землі –
калігули, нерони, королі,
але сіяє лише Нефертіті…

Коли душі немає чим горіти,
вона одна згасає у імлі.

30.2016

Хтось мріє ще про штат Огайо,
Про Вашингтона і закон –
Я ж лину думкою до гаю,
Як до Огайо - літаком.

І, доки покидьки байдужі,
Німії, подлії раби,
В користолюбія калюжі -
Я притулюся до верби

І обійму – та не берізку,
Не клена, навіть не сосну, -
А дуб високий… Звідти - пішки
У степ широкий – там зі сну

Забуду геть про свинопасів
(Яким лиш премії давай)
До орденів і грошей ласих -
Перенесусь у тихий гай,

Де просторінь, пташки співають,
Хрущі над вишнями гудуть...
Раюю так я у Огайо,
Що й оселюсь навіки тут!..


31.10.2016

Приходить те що неминуще,
Знов непокори дух росте.
Що ще не вмер, що я живу ще,
Лиш богу дякую за те.

Хай не до радості сьогодні,
Коли війни шалений гам.
Ти виповзаєш із безодні,
В якій так довго була там.

Твоє минуле як могила,
З того болота – трясини.
Встає до бою нова сила,
На бій стають твої сини.

У цей кровавий вік космічний,
Ти оживеш на тому тлі.
Будеш красива, сильна, вічна,
Щасливою на цій землі.

2014 р.

Людськими голосами ніч шепоче,
Насниться сон, а серце й раде грі.
Біленький Ангел крильцем затріпоче,
І посміхнеться тільки угорі.

Там тепло і пахнуть квіти п’янко,
Хоч бери й на хмарці поселись.
Там і тепер бубнявіють пуп’янки,
Як в тій весні, що жили ми колись.

Тут осенить, вже вітер в вікна свище,
Ось, ось розірве в сні тоненьку нить.
А десь там над хмаркою ще вище,
Оте квітіння буйне не спинить.

Там у сонця пуповина срібна,
Там проміння зіткане із мрій,
І тепла бери скільки потрібно,
Охололе серце відігрій.

Там живе семиколірна птиця,
Птиця щастя, і в останню мить.
Може ще й вона тобі присниться,
Може ще на землю прилетить.

2016р.

Ішов рядок у галасливий світ,
Де семеро поетів й поетеса, -
Бо поетес не вистачить на всіх
І невідома нам її адреса,
Хоч електронна – й номеру нема -

Не знаємо, чи ходить з ким на каву,
Ні як вдягається, ні навіть – от дива! –
Як роздягається, показуючи зваби,
А не ховає скромно від усіх

І викладає фото в Інстаграмі…

Що їй до того, як сюркоче сніг?..
Вона сьогодні з нами п’є сто грамів.


24.10.2016

Хоч полотно оздоблюєш по-різному,
Та на лице твоє шиття однакове:
Усі нитки порізані й обрізані,
Неначе хтось по них пройшовся сапою.

Цупких вузлів на тім шитті незмірено,
Не візьме меч вузлів, такі важкі вони.
Голки людей нанизують розмірено,
І кров’ю повняться підставлені човни.

А слідом в них полотнища вкладаються,
І кров в узор прискіпливо в’їдається,
Човни хитаються, перевертаються,
Страшним тим пологом земля вкривається.

Хоч полотно оздоблює по-різному,
Та на лице шиття війни однакове.
Хрест на хресті – вона завжди упізнана –
Незмінним кольором, зчорніло - маковим.

Усім судилось опинитися на тому березі,
Хай був ти праведний чи непоправно завинив.
Байдуже, коли це станеться – у вересні чи в березні,
Самотужки вплав, а чи з Хароном на човні.
І все ж нетерпеливиться дізнатись,
Додаючи Всевишньому ще один клопіт:
«Чи вдасться на тім березі якусь часину мати,
Аби завершити, що відкладається на потім?»

Шум бентежить душу і німа тривога…
Голуб паперовий думку огорта,
Кволо, неохоче суне босонога
Та ж обдерта осінь. Жаль і самота…

Якось рано вранці стукались у двері,
Блискавки притихли від нестримних фраз,
Пес ловив на стінах постаті химерні,
Знову депресую серед зниклих нас.

31.10.2014

Завмерло таїнство в червоній грані,
На подихи останні око зрить.
Отак життя, що все палає зрання,
Надвечір лиш тихенько догорить.

Замре вогонь, обпаде листя з віт,
Таке життя, у нім усе не просто.
Лише душа безсмертна і цей світ
залишаться, немов самотній острів.

І буде так, аж до поки одначе,
Сумна душа засяє наче німб.
Ще прийде хтось і юний і гарячий,
І знов вона поселиться у нім.

2016р.

Чи монотонно йти собі по колу,
І вигоряти гнітом в каганці?
А чи стрілою…хряснути додолу,
З розбитим глеком віри у руці?
Чи полетіти ввись…де стільки світла!?
Фотонні мрії крізь шпарини снів…
Кометою нестися по орбіті,
Навколо сонця в тиші голосів.
З туманом у опаловій задумі,
З ядром льодистим…помовчати…і
Пізнати істину у тому тлумі
Німих піщинок грішної землі.

жовтень, 2016 р.

... у дадцять разів міцніше
надбаних температур
малюєш одного вірша —
і наче поміж тортур
то лезом під пах… як свинку
то виб’ють стільця з-під ніг
на спокій одна хвилина
і голим на деку - в сніг
кидок через ніч - успішно!
як котик до миші вдень —
навіщо тобі ті вірші???
дивився б на світ як пень...
…… 30.10.2016.

Не квітчаю сю осінь омріями,
не вінчаю сі ранки надіями,
бо сльоза обернулась у камінь
на мальованій дійсністю рамі.
Бо немає вже доброї радоньки,
ані віри незлої, ні правдоньки -
лишень кучері чорної зрадниці,
котра пнеться іще у порадниці.
На пусте, бо світання проплачені...
Вже не марю про тихі побачення
з небрехливим і сонячно-чистим.
Із покорою жду падолисту.
Потім - снігу, жаскої хурделиці,
доки всюди нарешті застелиться
не брудне і, як звикле, невміле -
а лиш біле, по-справжньому біле...

29.09.16 р.

Це коли небо у вовняному шалику виглядає сонце щоранку
і до чаю тонко нарізає лимон як освячену проскурку.
Сиві вітряки слухають від вітрів останні новини
і, стиснувши кулаки, розмелють кам’яними жорнами – своє зерно – на своє борошно.

Птахи на перехресних вітрах прораховують векторні діаграми
магнітного поля землі і екліптики Сонця аж до кінця зими.
А у теплих вуликах бджоли розказують малечі медові казки
про інші галактики і позаземні гігантські квіти.

Беру перо - й не пишеться рядок.
Під сканером очей - неначе гола.
А ти... Ти, як завжди, замовк.
Мій монолог - нав'язлива розмова.

Я не спиняюсь. Паузи нема.
Боюся тиші, що от-от зависне,
Попереду морози і зима,
Що холодом своїм нестримно тисне.

І стиснута пружина у мені,
Я лицемірю, а ти бачиш правду,
Яку піймав, угледівши на дні,
На мому дні,
А то уже - не жарти.

Я схиблена, і ось вже кілька днів,
Чатую, сканер непокоїть душу,
Беру перо,
І з поміж усіх слів, про тебе аж занадто... Милий друже

У погоди – одні чудеса
на порозі пори дощової.
І на плетиві урни живої,
мов у маках, яріє коса.
Осіняють її небеса
у молитві за душі героїв.

Буйний жовтень малює й собі
обереги багряного літа
і осінньої мли оксамити,
утираючи сльози вербі.
І берези стоять у журбі,
опустивши опалені віти.

Затуманені роси рясні
умивають своєю сльозою
самоцвіти трави лугової.
А яса укорочує дні
і лишає надії одні
у чеканні тривоги нічної.

Осипаються ризи краси.
І марніє опалове диво
на узорі очей бірюзи.
І дописує вітер курсивом, –
у шаленій атаці грози
ще гряде очищаюча злива.

10.2016

1

Освічені, освідчені,
Пригнічені в метро...
Очищення - скаліченим.
А музі болеро.

Цукерочку - лайливому,
Обманеним - хурма,
Поштівку дам поштивому.
А злому ніц нема.

Роздам проміння, пасіки,
Цинобру, цинамон
Марієчці, Івасику.
Лишивсь хамелеон.

Нестиму на тарілочці.
Дорога за мости.
Ще є намисто білочці,
А синові "прости".

Матуся хоче спокою.
Та де ж його куплю?
Журбою надвисокою
Хвалюся журавлю.

2

Дісталась до Пирятина
Путівчиком вогким.
Ось бублик доганятиму.
...а каву пити з ким?

Лишатися не хочеться.
Народиська потік.
Ні логіки, ні почестей...
У всіх - діла... путі...

І лиш коти-пухнатики
Підходять: "Няв" та "няв"...
Ген силосом із Аттики
Годує дід коня.


2016

Справжні друзі, плюшезвірі...
Ви моїй душі - по вірі.
Пес рожевий, кінь брунастий.
Я виходжу сонце пасти.

Хоче чаполоч гостинця,
Зло - не варте і мізинця -
Визирає з хати зранку,
Покусає... за фіранку...

Черепаха мне афішу,
Каже: "...вірші важливіші".
Пес танцює за сосиску,
Хоч не вийшов хутром, писком.

Бісеристий шлях, лелечий.
Коловрати... колотнечі.
Бабці шепчуть: "Все гріховне".

...примовкай, жертовний овне...

Голомозі кроленята
Просять брилика і свята.
Глід хапає за петлицю.
Світ абсурдів. Добрі лиця.

Все розквітле, все суттєве!
Мну євшан... Іду в дім Єви.
Там кошулі, парадизки.
Розбігайтесь, хижі лиски.

Ось кашне жовтогаряче.
Калатає серце - зряче.
А стежа пливка, небесна.
Зійде сонце - річка скресне.

2016

Коли немає нічого
і тільки самі умовності...
Ні доброго, ані злого -
порожня сторінка… без повісті.

Коли так було багато
того, що не відбулося...
...І свято - уже не свято,
а тільки сухе відголосся.

2016

Пане Боже, помилуј нашу Вкраїну;
Даруј їј волі ј незалежноcті, культури ј заможноcті;
Захиcти її від внутрішніх і зовнішніх ворогів;
Позбав комуніcтів, реґіјоналів, Володимира ј Московії;
Віднови цілісність, зміни правопис, та українізуј її.

          10.10.2010

Хтось мріє ще про штат Огайо,
Я ж мов навіки прикипів
До цього затишного гаю –
Супутника щасливих днів.

Лікуй мене, мій любий друже,
Рятуй – сказати не боюсь –
Од ницих покидьків байдужих,
Од мертводухих черствих муз.

І од колег, що тільки б`ються
За премії і ордени.
Од сітей хижого падлюцтва,
Користолюбства борони.

Хай зле, лихе отут загине,
Даруй душевного тепла.
Щоби кохана Україна
Мов квітка у гаю, цвіла.

27.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

Ти не міг бо того не знати...
Боже, Ти, що створив людину:
За любов і добро... Заплата
буде зрада і ніж у спину...

2016

Я дихаю вітром, а вітер дихає мною.
Квіти ростуть із червоного перегною.
Насіння металу росте –
життя просте:

іди в бої, бери її,
іди в бої, кохай її,
іди в бої, живи для неї.

Насіння металу росте, але ти
зрости
лілеї.

2016

***
Не до апокаліпсису, та
ожили ні живі, ані мертві.
Притуляють лукаві уста
комуняки й злодії у церкві
до ікони Месії
з хреста.

***
Що діється і хто керує нами,
якщо не сепарація іуд
із гаслами, – даєш вперед ногами!
Колоною, але усі – до ями!
А от найголосніші –
не ідуть!!!
Свої слова закреслюють ділами,
а бездіяльність видають
за труд.

***
Не чекаємо ери нової,
поки є у душі еСеСеР
і з протягнутою рукою
виживаючі, яко ізгої,
і учений, і вчитель, і воїн,
і каліка, і пенсіонер.

***
Були борозняки, а є – хрущі.
Немає кулі до чола ясного.
І як його судити отакого
із хащею лукавої душі?
Нахапає собі і – у кущі
або у кущі житія
земного.

***
Була ідея, тай і вийшла –
вся...
І Україна дмухає на воду,
аби утихомирити свободу
або ошоколадити ве-пса.
А ми угодували поро-ся,
з якого мало вигоди народу,
зате умиротворюємо-
ся.

***
Умиротворюємо ворога,
а він
бере смертями
утридорога
взамін.

***
То таке уже кредо поета, –
зарядити усім заповіт
і на цілий палаючий світ
поливати, як із кулемета,
записний бойовий
кондуїт.

***
Для декламацій б'яшемо вірші.
Поезії – своєму читачеві,
щоб розтікався мислію по древу
на рівні окянної душі,
осмислюючи істини...
…дешеві?

                              2016

…частина друга. стій. присядь.
попий водички із відерця
допоки ше жевріє п’ядь
доріг твоїх живого серця
вдихни навзрид… не оминай
оті дощі, що про дитинство…
пройдись крізь дати й імена
і визнач власне, теж корисно

роздвиг рожай і «Отче Наш»…
моливсь як мама… як бабуня —
а світ тріщав од лжі і лаж
і скиглив в заздрощах манюньо…

Рожай — плід, утвір; народження; природа, різновид, рід, вид, походження

– «Я вам, куме, не в обиду
Говорю, як рідному –
Ваша жінка спить з сусідом,
Тож візьміть до відома».

Кум: «Воно не дивина,
І не те траплялося,
Головне, щоб з ним вона
Сексом не займалася».

На чужині швидко літа пробігають,
На чужині гірко, те усім відомо.
Повертай додому я тебе благаю,
Повертай додому, повертай додому.

Посивіла вдома матінка старенька,
Притомились очі сина виглядати.
Повертай додому, повертай скоренько,
Не гоже старенькій потайки ридати.

На чужині важко знаю, знаю сину,
В світі так ведеться, рветься там де тонше,
В матінки без тебе в грудях серце стине,
І не світить сонце у рідне віконце.

2016р.

У тиші келії моєї
понад водою край села
немає пасії тієї,
якою ти колись була.

Але у бабиного літа
у борг позичимо вогню,
аби у полум’ї горіти
бодай феєрією ню.

І хай світлиною палає
і поетеса, і поет…
А над водою хай літає
усім невидимий дует.

Хай буде мода на поета.
Ми намалюємо сюжети,
які навіяні в журбі, –
ти будеш вірною собі,
а я писатиму сонети,
які присвячую тобі.

29.2016

Коліями срібними, бордюрами
відміряють метри-кроки.
Восьма ранку — бордюрами
балансують у межах мови.
Хитаються лінивими хвилями
від зупинки, до зупинки. Сонно.
Вода здригається хвилями:
свинець у черевиках. Важко.

Голосним сплеском! Вихором!
(Падати у воду холодно!)
В тротуарах не потонете,
посунете на свою роботу.

2016

Люба дитино, ти поглянь, подивися,
Отам за межею якраз.
На тому кущі поселилася птиця,
Я такої не бачив ні раз.

На птиці отій золоте диво – пір’я,
Як дрібно воно мерехтить.
Немов в небесах пролітало сузір’я,
І на ній зупинилось на мить.

Як дивно отам засіяли околи,
Ти люба дитино дивись.
Такого уже не побачиш ніколи,
Як полетить та птиця у вись.

2015р.