ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ванда Савранська - [ 2017.05.28 22:42 ]
    Діду, якого я не знала
    Дід Іван, студент, що був під Крутами, —
    З роду козаків.
    Скільки їх, що відійшли забутими
    У пітьму віків!
    Куля наздогнала в тридцять сьомому.
    Тільки б вижив син!
    Дасть початок роду незнайомому...
    В моїм серці — дзвін.
    Діду, у мені твоя кровиночка
    З волі та борні.
    Правда, трохи я козак, хоч жіночка?
    Ти живеш в мені...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (2)


  2. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2017.05.28 22:07 ]
    Навіть якщо
    Навіть якщо мені буде ну дуже самотньо,
    І відчуватиму гостро потребу у слові,
    Доброму слові, то краще послухаю тишу,
    Ніж твої лестощі, клятви й зізнання в любові.
    Брешеш, тебе перевірено словом і ділом...
    І у ілюзіях жити до часу приємно,
    Розчаруванням душа моя враз захворіла,
    З болем фізичним з'єдналася міцно й взаємно.
    Я буду жити! Я стану здорова й щаслива,
    Я пересилю цей тест, що надав мені фатум,
    Переживу! - громовиці травневої зливи -
    Тільки не зійдуться наші більш координати.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (5)


  3. Ігор Шоха - [ 2017.05.28 19:03 ]
    Неубієнна геєнна
                                ***
    Є ще безсмертя.
    Та годі біситись
    неубієнному полку
    совків...
    Є мотивація
    у москалів, –
    краще повіситись,
    аніж гордитись,
    що у Союзі
    убивцею жив.

    ***
    Живе совок, жирує і пасеться,
    а то й нап'ється чистої води.
    Але, буває, іноді плюється,
    аби заслуги мати у орди.

    ***
    У Харона оновили шлюзи.
    Течією Вакха – вояжі.
    Убивають голоси чужі.
    Вишкіряють зуби боягузи
    за свої маєтки й багажі.

    ***
    Іде колона бойова.
    Жахають клекоти орлині.
    Із ночі лупає сова.
    Тать колупається у глині,
    перепираються богині.
    Гряде утопія нова.

    ***
    Дай худобині по різці
    і минеш лиху годину.
    Треба ставити на місце
    ненажерливу скотину.

    ***
    Чекаємо ясної миті,
    коли засяє із блакиті
    знак перемоги у вікні,
    коли московській сарані
    заперті двері і закриті
    усі путі її «весні».

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  4. Ольга Паучек - [ 2017.05.28 19:51 ]
    ***
    Подаруй мені квіти
    Щоб світилися літом
    І сміялися щастям
    Пелюсткові вінки,

    Щоб світанок росою
    Окропив долиною
    Позолочені сяйвом
    Веселкові мости.

    Подаруй промінь сонця
    В полудневе віконце
    Павутинкою долі
    Огорнемось крізь час

    У життєвих подіях,
    Незахищених мріях
    Нашу осінь зігрієм
    Таїною причасть.

    Подаруй тихий вечір,
    Щоб зігрілися плечі
    І згадалися весни
    В солов"їних гаях,

    А смарагдові ночі
    В снах тривожно-пророчих
    Розтеклися між зорі
    У дзвінких ручаях.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  5. Козак Дума - [ 2017.05.28 18:35 ]
    У кожного своя мить
    А час іде, не знає він зупинку…
    Бува летить, а то відпочиває,
    але не віда втоми й на хвилинку.
    Так день за днем, за роком рік минає.

    Та прийде мить, як вогняний рубіж,
    що перетне життя твого дорогу, 
    безжалісно розріже долі ніж
    на дві частини – до і після нього.

    Із митей тих складається життя.
    Одна лиш мить, немов ковток повітря!
    За нею вже немає вороття,
    за нею часто лиш заключні титри…

    Хоча й палають до небес мости,
    та варто хрест свій гідно пронести!

    28.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  6. Козак Дума - [ 2017.05.28 18:52 ]
    Старе вино
    Я пив вино, неначе кров червоне,
    що краплями по бороді текло.
    Ту кров густу зронили стиглі грона,
    воно частинку сонця принесло.

    Я пив вино життя, нетлінний трунок,
    повільно даром божим смакував.
    Безцінних істин в келиху дарунок,
    терпкий на смак, п’янкий букет із трав.

    Я смакував старим, святим напоєм
    і згадував легенди про Христа.
    У всесвіті було нас лише двоє,
    все починалось з чистого листа…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  7. Олександр Сушко - [ 2017.05.28 13:31 ]
    Одіссей та Каліпсо
    Поміж цицьок зітхає Одіссей,
    Каліпсо п'ястуками гладить попу.
    Додому хоче він понад усе,
    Обняти зморшкувату Пенелопу.

    Обридло доторкатися литок,
    В гріху з чужою жити безборонно.
    Не тішить зір розбурханий сосок,
    Не збуджує єство жіноче лоно.

    Гірчать у приймах полинОм меди,
    Служити надокучило німфеї.
    Бажає океан переплисти,
    Закінчити троянську епопею.

    Стара мегера зна його думки,
    Дурман із бутля підлива щоднини.
    Та не пропив герой свої мізки,
    Ще пам'ятає на Ітаці сина.

    Втелющилося з острова втекти,
    Зіскочити зі звичного обніжка.
    То прутня всуне нагло не туди,
    Або засне зненацька в її ліжку.

    Порвав навмисно царственний хітон,
    У багнище заквецяв його густо.
    Перетворив сідницю на ритон,
    Бо налягає тільки на капусту.

    Зайшов до хліва, начебто, тайком,
    Спочатку підманивши туди милу.
    Аби його уздріла з віслюком
    Й терпіння обірвалась її жила.

    На пірс бігма трюхикав Одіссей,
    Кусали п'ятки спущені собаки.
    Тієї ж днини збоченця Борей
    Домчав умить із раю до Ітаки.

    Прибріхував, напевно, Геродот,
    Наніс на правду густо позолоту.
    Але ж хіба йому закриєш рот?
    З покійником сваритись неохота.

    Історії поставим шах і мат:
    Ніхто не зна, де - брЕхні, що - правдиво.
    Суттєвий у цій справі - результат.
    А що і як - сьогодні неважливо.

    28.05.2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  8. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.05.28 11:47 ]
    Спонукальне
    1

    Халабуди віршові -
    Празникові та криві -
    Бачу я і там, і тут,
    А над ними - гам, салют...

    2

    Йду-минаю... німота...
    Та потіште ж хоч кота!
    Киньте віршика-сосиску,
    Намастіть вершками писка.
    Він гурман ще той, муркоче...
    Файна казка - мружить очі.

    Мишенят йому не треба.
    Хоче птахи упівнеба -
    Щоб доскочити, спіймати...
    Халабуди кострубаті
    Позмітає Час-борвій...
    .........................
    Коте, вежа ось... Постій!
    Деміург - синок Гефеста.
    Серце - дрібно, швидко-престо.

    Вітражі, пливкі оздоби...
    Не для жуйної худоби,
    Розглядаймо, коте, зблизька.
    Вежа тепла - мов колиска.


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  9. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.05.28 10:32 ]
    Тихо
    1

    Душе, відкрий забороло.
    Стрінеш когорти прояв.
    Соло горіх розкололо.
    Хто лиш не протистояв...

    Рисі повчали: "Ти б ніжно...",
    Йогурт лили відьмаки.
    Сила твоя центробіжна -
    Значить, дружити ні з ким.

    Пити узвари, еспресо
    І відкидати мечі.
    Телепень довготелесий
    Штемп випікав на плечі.

    Війни, оглушні огроми.
    Шерехи шушери, віз...
    Стайні, церкви, іподроми.
    Ранок жасминно проріс.

    2

    Знову духмяно і тихо.
    З хаосу плинне "агов..."...
    Варять чорти чикилдиху.
    Точаться ляси... і кров.

    Тяжі. Каденції. Бюсти.
    Лоскітно в коконі мар.
    Лобстер шинкує капусту.
    Гонить теляток Макар...

    В жовті горгопки-сулії
    Ллють перебенді вино.
    Перечитай "Гамалію".
    З весел змети порохно.


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  10. Леся Сидорович - [ 2017.05.28 09:58 ]
    День міста Золочева
    Вросли корінням у рідне місто,
    У землю щедру, вмиту з джерел.
    Смакує добре повітря чисте,
    Де Золочівка силу бере.

    Золочів славний! Світлий твій шлях
    Ангел завжди береже.
    Ти у майбутнє неси у віках
    Те, що у серці живе.

    Замок стоїть велично,
    Спокій наш стереже.
    Голосом предків кличе
    І від нещасть береже.

    Сплять золоті пшениці,
    Силу беруть землі.
    Очі землі – криниці –
    Мружаться у імлі.

    Золочів славний!Світлий твій шлях
    Ангел завжди береже.
    Ти у майбутнє неси у віках
    Те, що у серці живе.
    2010


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  11. Володимир Бойко - [ 2017.05.28 07:39 ]
    Ті самі колишні
    Вони так само прокричать
    Чи то осанну, чи огуду,
    І накопають компромат,
    І продадуть не гірш Іуди.

    Вони, мов таті у пітьмі,
    Брудну освоїли роботу,
    То – велемовні, то – німі,
    Й неперевершені в підлотах.

    Ніхто їм права не давав
    Судити і живих і мертвих.
    Вони – мов кролик і удав,
    Вони – кати, вони ж і жертви.

    Мов замуровані в бетон,
    Ми в світ не вийдемо нікуди,
    Допоки владу і закон
    Вершать оті колишні люди.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (4)


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.27 23:42 ]
    Прохолода
    Прохолода вечірня у літнім саду
    Тихо пестячи, йде, наростає.
    У шовкову траву упаду, упаду,
    У блаженну розповінь розмаю.

    Майже літо уже, та сумна ця пора
    То ридає, то хмари насупить…
    Світлий сум темну радість поволі стира
    І небесні пронизує купи.

    Відболить, одридає затерпла душа,
    Скине ношу свою нелегкую.
    День минати не хоче і не поспіша –
    Прохолодою світла лікує.

    27.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  13. Ігор Шоха - [ 2017.05.27 22:16 ]
    Повернення Улісса
    Усі на цьому світі одіссеї,
    ну, себто – ми, одні чоловіки.
    Не можемо лише без однієї,
    а з усіма, буває, залюбки.

    Але його чекає Пенелопа.
    І мій герой подався із війни
    по морю-океану автостопом
    до першої єдиної жони.

    Далеко однолюбу до Ітаки.
    А по дорозі – диво-острови,
    а на одному жіночок, як маку,
    і не одна солодша од халви.

    А він один як мати народила.
    І каже повелителька йому:
    « Коли наяда кожна буде мила,
    тоді й поїдеш далі – напряму».

    І що робити неборака має?
    Це ж поратися – нічку не одну!
    Тоді герой їй так відповідає:
    « А я з найпоганішої почну».

    Але й наяди – не дереворити.
    І кожна має «ґо́нори» свої,
    аби «уподоба́ли» не її.

    Посадовили грека у корито –
    свою найнекрасивішу любити
    жене Еол Улісса до сім'ї.

                                  2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  14. Ігор Шоха - [ 2017.05.27 22:37 ]
    Замість епітафії
                             І
    Я уявляю, як її любили
    таку незаяложену, ясну.
    А я її, – о горе! У могилу –
    її єдину – на усіх одну.
    Із неї Ліру вижали за бали
    і не мене одного виживали...
    Прозорою – не бачили її.
    І у болоті цьому поховали,
    аби дали їй циці бабаї.
    Вона і Музу тягне за собою.
    Нехай міняє коси на косу,
    а крокодили щирою сльозою
    оплакують її живу красу.

                          ІІ
    Її зоїли буцають лобами,
    аж клепкою упала сьома п'ядь.
    Любителі у тартари біжать,
    майстри перекидаються словами,
    кусають пересмішники зубами,
    губителі поезії стоять
    в почесній варті
                          щільними рядами.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  15. Олександр Сушко - [ 2017.05.27 18:34 ]
    Брага

    Пахтить, шумує у бідоні
    Напій для справдішніх мужчин.
    Тремтять у захваті долоні,
    Коли згадають чарки дзвін.

    Булькоче брага водограєм
    Не згірш бурхливої ріки.
    А "друзі" мліють за сараєм
    І розминають кадики.

    Пощо електрику палити -
    І так рахунки через край.
    Марудно гнати оковиту -
    Ще оштрафує поліцай.

    Черпайте брагу, панство, сміло,
    Уковтуйте у животи.
    Нехай насититься барило
    І повиздихують глисти.

    НапИлися. Усі вже сині,
    В канаву хилять терези.
    Поснули купно в баговинні,
    В кізяк устромлено носи.

    Гидота не вгамує спраги,
    Себе, козаче, пожалій.
    Нехай собі бодяжать брагу
    І споживають москалі.

    26.05.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (8)


  16. Сергій Гупало - [ 2017.05.27 16:41 ]
    * * *
    Не вдалося чимало. Ніхто і не плакав.
    Не розквітло задумане, зсохло на корені.
    Ми взаємно любились, і дні, як собаки,
    Несвідомо за нами брели, упокорені.

    На обгін полетіли вітри із майдану –
    І застряли в історії. Ми – аж у вічності,
    Забрели на висоти (ніколи не знані),
    Де назавжди оцінені просто – зустрічними.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (6)


  17. Максим Доброгорський - [ 2017.05.27 13:47 ]
    ***
    Що є причиною, того відчуття
    Яке командує що нам робити,
    Чому віддати готовий життя
    Хтось, щоб ідею свою захистити?

    Чому є той, один на мільйон
    Що проти мільйона виходить ,
    Чому він не прийме шаблон
    Що і кому він доводить?

    За те що вважає добром,
    За свою істину, справжню і чисту,
    За ідеал що здається лиш сном
    Пройде він дорогу тернисту.

    Пройде і крізь зраду, крізь смерть
    Через всі на шляху перешкоди
    Ведуть його совість і честь
    А шлях цей до перемоги!
    2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  18. Неоніла Гуменюк - [ 2017.05.27 10:36 ]
    Літа неповторна мить
    Останні дні травневі відлітають
    Та добігає фінішу весна,
    І літечко баским конем вже грає,
    Зозулі голосок усе луна.

    Вона комусь іще літа рахує,
    Долі привітної всім наворожить теж
    Ромашка жовтоока.Пелюсточки
    Розкажуть хто кохає вас без меж.

    Півонія рожева облітає,
    Але так пахне дивно і п"янить.
    Це літо у права свої вступає,
    Запам"ятай цю неповторну мить.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  19. Неоніла Гуменюк - [ 2017.05.27 10:09 ]
    Наша берегиня
    Матусю, голубонько, горлице сиза,
    До губ притулю я долонь твоїх човники,
    Нап"юся з них ніжності лагідних бризок
    І серце зігрію отим давнім спомином,

    Коли густі трави здавались високими,
    У них заблукати не раз довелося,
    До неба сягали дерева всі кронами
    І вітер розчісував вербам волосся.

    А ти молода і красива, матусенько
    Голубила нас, наче тих ластів"яток,
    То шила із шовку нам новії сукенки,
    А то вишивала сорочки на свято.

    Оті вишиваночки й нині у шафі,
    Вже й наші онуки милуються ними,
    Тепло твоїх рук відчувають теж, мамо,
    Хоча від роботи зробились шорсткими.

    Не можеш ти всидіть на місці і нині,
    У клопотах все, хоч здоров"я не криця,
    І доброти не міліє криниця
    Твоєї душі, дорога берегине.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  20. Мирослав Артимович - [ 2017.05.27 08:40 ]
    Букетик для мами (пісня)
    Буяє травень яблуневим цвітом,
    не за горами довгождане літо.
    Проте допоки ще весна довкола -
    то хоч-не-хоч, але ходи до школи.

    Приспів:

    А ми такі, а ми такі затяті,
    зірвиголові, вперті, язикаті,
    у школі - непосиди на уроці,
    бешкетники завжди на кожнім кроці.
    Та в осяйне травневе свято мами
    щось дуже дивне коїться із нами -
    для матерів ми у новій оправі:
    синочки ніжні, чемні та ласкаві.

    Бува, попросить часом тихо мати:
    «Учи уроки, не тікай із хати…»
    «Ой мамо, мамо, вивчу їх у школі -
    мене чекають друзі на футболі!»

    Приспів.

    Сьогодні зранку усміхнуся мамі,
    за шию ніжно обійму руками,
    вручу букетика весняних квітів:
    «Матусю! Ти моя найкраща в світі!»

    Приспів.

    14.04.2013





    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (5)


  21. Василь Бур'ян - [ 2017.05.27 08:36 ]
    В земному вимірі
    Гартуюсь в натовпі людському,
    У боротьбі.
    Живу в далекому й близькому,
    Живу в тобі.
    Живу в піднесеному слові,
    Без коректур.
    Живу в чистилищі любові,
    Не без тортур.
    Лунаю болем журавлиним
    Над гладдю плес.
    Злітаю пухом тополиним
    Аж до небес.
    Катуюсь відчаєм холодним
    В полоні мук.
    Впиваюсь доторком голодним
    Коханих рук.
    Гортаю в пам'яті події -
    Сюжети драм.
    Любови, віри та надії
    Будую храм.
    В житті, веселому й сумному,
    Тримаю звіт.
    Я на ристалищі земному
    До скону літ...
    25.03.16р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.43)
    Коментарі: (4)


  22. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.05.27 01:44 ]
    Поціновувач
    На сайті гастролює Поціновувач поезії. Не лише мені він писав коментарі. Короткі фрази, впізнаваний безбарвний стиль, вони збереглися на його сторінці у розділі "залишені коментарі" та "інші коментарі" - і ще доступні.
    Хто за ним ховається?

    Сторінка Камінчанської Олександри. Її вірш і коментарі:

    поціновувач поезії (Л.П./Л.П.) [ 2017-05-26 22:59:38 ]
    ...а я вас читав...от лише де?... думка є...

    Коментарі видаляються власником авторської сторінки

    поціновувач поезії (Л.П./Л.П.) [ 2017-05-26 23:48:28 ]
    я не подивована...не ховаюся ж від людей...читайте...

    ...........................................................................Овва...
    Коли мені вчора показали це, я була подивована. То Поціновувач поезії сам пише, сам себе коментує?
    Це буває тоді, коли особа має кілька сторінок - і помилилася, спалилася, як кажуть.
    Поціновувач поезії мене виховував коментарями - саме тоді, коли була халепа зі вжитим у вірші словом "вельбучний", він став не на мою сторону. Це неабияк засмучує, бо я не винна в тому, що слово має вель-.
    І сьогодні писав під "Коні не винні" (тут вже похвалив).
    Авторка Камінчанська-Шмигельська завжди прихильно відгукувалася про мої поезії. Я їй подеколи зауважувала технічні моменти.
    Ми були досить приязними. Невже вона взяла нік "Поціновувач поезії"? Декому зручно невидимкою курсувати сайтом.
    Олександра-Леся відмовляється, але й не звертається до модератора за роз`ясненням, що було б логічним.
    Хто ж ховається за ніком?
    Камінчанська-Шмигельська зопалу видалила вночі свій вірш - а разом полетіли ці два провокуючі (сам пишу сам відповідаю) коментарі. Чи побоялася, що маска сповзла, чи як пояснити...

    Сторінка Поціновувач поезії не містить віршів, там лише коментарі.
    І там дивним чином опиняється свіжий коментар

    Коментатор поціновувач поезії, [ 2017-05-27 00:41:42 ],
    на сторінці твору "***"

    Світлано, я знайшла цього "пана" на ФБ і там йому відписала...от він скопійоване вкинув...що робиться?...

    --- звертається Леся до мене, бо я прямо її запитала: то це ти?
    Фіксується коментар Камінчанської як належний Поціновувачу поезії!!!
    Леся вважає, що її "підставляє" хтось. Хоча й дурневі зрозуміло, що це банальне самоспалення клона.
    Де ж той пан? Інтрига зберігається.
    "Поціновувач поезії", мабуть, теж це прочитає. Агов).
    Ось він та його коментарі
    http://maysterni.com/user.php?id=8575

    Результат на 31 травня: Камінчанська-Шмигельська до адміну не звертається, але заборонила мені перегляд свої сторінки 27 травня. І на фейсбуці заблокувалася, так і не пояснивши переконливо дивної ситуції - кому б заманулося продукувати ті коментарі - від її імені.
    Якщо це її знайомий, то навіщо б він узявся перетягувати на свою сторінку Поціновувач поезії її коментарі?

    Інтуїція підказує мені, що нік Поціновувач поезії... це таки дволика пані, а не пан. Будьмо справжніми). Дружити з особами, які здатні на підлість, я не хочу.






    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (7)


  23. Володимир Книр - [ 2017.05.26 21:57 ]
    Гебрейдна війна
    Війна гібридна… Дивина!
    Модернізована, апгрейдна,
    по суті, як завжди, й вона –
    до неймовірності гебрейдна.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  24. Ігор Шоха - [ 2017.05.26 17:01 ]
    Відгомін
    Її лірична героїня –
    ікона із далеких літ,
    де ще існує і єдиний,
    і не один, а цілий світ.

    Вона залюблена у себе
    і вірна лиш самій собі,
    але живе на тому небі,
    де все минає у журбі.

    І забуває, що навколо
    усе повторюється знов
    як нерозривне вічне коло –
    життя, і сльози, і любов.

    Квітують не одні мімози
    на перехресті до вінця
    і не одні жіночі сльози
    лікують душі і серця.

    Усі трагедії жіночі
    вміщає майже кожен твір.
    Але надійний поводир
    веде її еЛГе крізь ночі.

    Такі її війна і мир,
    і щирі друзі ...ой буває –
    і плакати допомагає,
    і підведе під монастир.

    І терпеливу, і привітну
    її запоєм пізнавав.
    У «пригорщі …такого… світу»
    і я її надії мав.

    Вона сміється і страждає,
    малює сни і міражі,
    і поведе у спориші
    одній лиш їй відомим плаєм.

    Одне життя формує жінку,
    яка – і грішна, і свята,
    закривши чергову сторінку,
    почне із чистого листа.

    Аби піднятися на крила,
    що виросли не з рукавів,
    а із високих почуттів.

    Полум'яніють ще вітрила,
    аби її еЛГе раділа,
    що світ навколо подобрів.

                                  02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (12)


  25. Козак Дума - [ 2017.05.26 15:09 ]
    Кошеня i мишеня
    Мале руденьке кошеня
    блукало між кущами,
    а тут назустріч мишеня –
    воно втекло від мами.

    Ти хто? – спитав його рудий, –
    Куди одне мандруєш?
    До мене йди мерщій, сюди!
    Знайшов я сир. Скуштуєш?

    Отак до вечора удвох
    і бавилась малеча,
    бо й думка кинула обох
    про люту ворожнечу!

    23.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  26. Козак Дума - [ 2017.05.26 15:06 ]
    Роздуми про долю нащадкiв Адама
    Усе частіше думаю ночами,
    як виник Світ і хто його творець.
    Що скрито за могутніми плечами,
    чи був тому раніш якийсь взірець…

    Якщо Господь створив колись людину
    по образу своєму і подобі,
    чом гірша вона інколи скотини
    і чи Йому усе те до вподоби?

    Чом діти божі схожі на катів,
    нічому меж і міри що не знають, –
    насилують, казнять своїх братів
    і про гріхів спокутання волають?!.

    Якщо все те Господь не розділяє,
    чом терпить він сваволю і брехню?
    Чом шістдесят віків війна палає
    і доки слухати попівську маячню?!

    Коли Господь один, то чом ці таті
    нас розвели на стільки таборів?
    Чому земні народи в спільній хаті
    не жалують дітей і матерів?!.

    Пощо людей тоді було пускати
    на цей незрозумілий білий світ,
    щоб шість тисячоліть так мордувати
    людський, в подобі божій, бідний рід?!

    02.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  27. Ігор Шоха - [ 2017.05.26 15:00 ]
    Чужа бабуся
    Стоїть, у щось замислена, бабуся.
    Її рука зависла біля уст.
    Чужа усім. Признатися боюся,
    що я не намотав собі на вуса,
    які були літа моїх бабусь.

    І цю уже ніхто не запитає,
    кудою понесуть її літа
    і хто її у вирії чекає.
    Сиріт багато у моєму краї.
    А ця узята з іншого хреста.

    Дві ягоди із меж одного поля
    її скорбота і моя недоля.
    У пам'яті – химерний диво-світ.

    Додумую і я за неї думу.
    А у її тоненьку пучку суму
    висотується баговиння літ.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  28. Петро Скоропис - [ 2017.05.26 14:23 ]
    З Іосіфа Бродського. Муха
    I
    Допоки ти співала – зосеніло.
    Лучина пічку розтопила.
    Доки літала-цокотіла,
    похолоділо.

    Тепер ти ледь волочиш звичні гладі
    плити замизганої лапки задні
    кудись, пак сонце не квітневе.
    Тепер ти ледве

    пересуваєшся. І перший-ліпший ворог
    тебе б убив. Втім, як історик,
    кому цікавіша не смерть, а мука,
    я зглянусь, муха.

    II
    Чи ти літала, чи співала – листя
    поопадало. І злилися
    на землю води, і до зір калюжі
    блищать, байдужі.

    А ти, видати, геть осліпла. Можу
    вгадати й колір крихти мозку,
    під кольори, на кшталт бруківки,
    фасет сітківки

    і остовпіти. А тобі, недвижній,
    не важити на дух несвіжий
    житла, зелених штор похнюпість.
    Гнітюча участь.

    III
    Ах, цокотуха, жвава в пору юнки,
    ти вже як той старенький юнкерс,
    як чорний кадр документальний
    у стрічці давній.

    Хіба не ти мені щоночі, мила,
    ще над колискою дзуміла,
    заскочена в віконній рамі
    прожекторами?

    А нині, любонько, мій жовтий ніготь
    твоє пузце хіба потішить,
    І ти не дзизнеш, поєлику,
    від ляку в шибку.

    IV
    Ти виспівалась, а у вікнах сірість
    насупилась. В пазах розсілась
    дверей відсирілість. І клякнуть п’яти,
    щоб накивати.

    Не си́тити тебе ні піраміді
    фаянсовій, давно не митій
    у водах раковини, ні сахарам
    з тарганом-мавром.

    Ні, не до них тобі. Не рівня
    ти мельхіорового торохтіння;
    ним перейматися – біду наврочу.
    За себе змовчу.

    V
    Як старомодні ці крилéчка, лапці!
    Угадується і вуаль прабабці,
    ажур, що обрії мережив
    паризькій вежі –

    – вік номер дев’ятнадцять, словом.
    У виборі нового з оним
    я видаюсь холоднокровним
    твоїм судомам,

    пером ручаючись нагоді
    покласти крайній термін плоті
    і визначитися зі строком.
    Даруй: жорстоким.

    VI
    Ти мариш, люба? Геж, про знакомиті,
    та не обчислені ніким орбіти?
    Чи букву – дужу шестируку
    понуку руху,

    на аркуші залеглу плоскім,
    кирилиці, пак, відголоском,
    єдиним, абрис чий, бувало,
    ти впізнавала

    й злітала? Ба, тепер, собою
    владаючи заледь, здаєш без бою
    плацдарм жінкам, цим балакучим
    чорнявим штучкам.

    VII
    Літала ти, співала, бач, а птиці
    гайнули геть. У ручаях плотиці
    убавилось, в дібровах пусто.
    Хрустить капуста

    в полях від холодів, а вдіта мовби
    по-зимньому… І бомбу-зомбі
    будильник удає – німує в мигах,
    що згаяв вибух.

    А більше – нічого й чувати.
    Дахи воліють світло відбивати
    назад, хмарині. Мурава пожухла.
    На серці скруха.

    VIII
    Тепер нас двоє, тої ще зарази
    розносників. Мікроби, фрази
    теж ближчі, аніж видатися може.
    Нас двоє, отже:

    твої, зужите тільце і хвороба,
    мої, набуті в ролі землероба
    з освітою – зо вісім уособлень
    в пудах. Плюс осінь.

    Заціпилася, бач, твоя дзумилка!
    Був час, і пастуха сопілка
    опікувалась ним. І дяки варто,
    що – не пихато,

    IX
    що аніскільки буцім не гидливо,
    взнаки не даючи, яка то "липа"
    йому підсовується в шелестівках
    малих, великих

    пархатостей. Ти відліталась.
    Такі відмінности, як старість
    і молодість у нім не чинні.
    Тим пак, причині

    всі наслідки чужі де-юре.
    А подані в мініатюрі
    і поготів. Як пучкам, врешті,
    орли і решки.

    X
    Час, доки ти виписувала кола
    під лампочкою і довкола,
    відсиджувалась на бантині,
    збігав, як нині

    біжить собі, коли ти онде з пилом
    лигаєшся безбарвним і безсиллям
    мені щось заподіяти. Не думай
    у тузі згубній,

    що він – великий мій сподвижник.
    Ні, люба, я – тобі приспішник,
    поплічник, приятель, як видиш;
    строк не пришвидшиш.

    XI
    Надворі осінь. Безталання голих
    гілок кизилових. Як при монголах:
    шлюб сірої пожизно раси
    й жовти́зни в масі.

    Точніше – зносини. Кому яке є діло
    до нас з тобою, ким оволоділо
    оціпеніння – далебі, твій вірус.
    Є десь папірус

    з рецепцією числити сонливість
    витії ледь притомного, як схильність
    платити за сіє планеті
    в її ж монеті.

    XII
    Не помирай! Живи, пручайся, повзай!
    Геж, зиски з існування зайві божій,
    сподобленій вдавати спів істоті.
    Я б раяв плоті

    діймати і календарі, і числа,
    присутністю, позбавленою смислів,
    підказками речам стороннім,
    що це синонім

    порушень правил і попрань статутів.
    Роки тому і я баньки б утупив
    туди лишень. Ба, річ у тім, що
    тепер ти ближча.

    XIII
    Тепер нас двоє. Дме з вікна обом нам,
    дощ дзьобає шибки вологим дзьобом,
    штрихує нас без жодного зусилля.
    Ти склала крила.

    Нас двоє, як не кинь. Я мушу знати,
    коли тобі кінець, і факт утрати
    моїм нотаткам явить відповідні,
    твої, несхибні,

    блискучі в виконанні, мертві петлі.
    Смерть, знаєш, проставля ретельніш
    крапки зі глядачем назирці,
    ніж наодинці.

    XIV
    Утім, гадаю, боляче не буде.
    Біль місця потребує, щоб відчуте
    збивало з пантелику тіло. З тилу
    сотало б силу,

    стискало щоб, моєю мов рукою.
    Та пальці зайняті пером, строфою,
    чорнильницею. Не вмирай, небога,
    доки є змога

    і ти ще сіпаєшся. Ич, як сковзко!
    Плювати на халепу з мозком:
    річ, до керунку необов’язкова,
    тим і чудова,

    XV
    як мить нестримна. Що, причетом,
    жадає нарівні з моментом
    овацій навпаки дедалі.
    Жах – бік медалі

    з таблицею випробувань на зайдах
    безпомічности тіл і зайвих
    секунд. Одкашлюючись сухо,
    я, цокотухо,

    готовий пред’явити кревні.
    Ба, рації мої даремні:
    здаєш ти, шестилапа Шиво.
    Тобі паршиво.

    XVI
    В провалах пам’яті, в її підвалах,
    серед скарбів її – припалих
    порошею і щезлих (взагалі, їх
    ні при кощіях

    не обліковували, ні, до речі,
    пізніше), уцілілій решті
    бодай якісь обіцянки безпеки
    сусіки тезки

    неповної, на ймення Муза,
    дають пристанище. І звідти, муха,
    ця її тяглість, натяки на свиту
    букв, алфавіту.

    XVII
    Сіріє умлівіч. Опісля двору,
    мій орган протирань речей і зору
    вже зосереджується на шпалерах.
    У горніх сферах

    узір нацяткувати годі сидьма,
    тим пак не ошелешиш серафима
    там, в емпіреях, вклавши у молитву
    ідею ритму

    та вторення, що з їхньої дзвіниці –
    безглузда річ, бо корениться
    у відчаї, що дзвін комахам
    розвіє махом.

    XVIII
    Чим це кінчається? Мушиним Раєм?
    Ба, пасікою, чи сараєм,
    де, над малиновим варенням, сонним
    рояться сонмом

    твої посе́стри, звільна беручися
    в звук пізній осені, як бруковиця
    в провінції. Піткнімось в двері,
    і рій в етері

    майне у нас у головах хапливо
    до дійсности, її ж, дбайливо
    щоб пеленати в паполому
    зими, в цілому

    XIX
    навіюючи – ув узірнім миготінні –
    непевним нам, що душі всепроникні
    в матерії, місця в пейзажі;
    що колір сажі,

    сам, як барвник, – у міру гущі
    міняється. Що, купно, душі
    не вмістиш в племені чи расі.
    Що колір в часі

    є камертоном рецитацій
    великого Галікарнасця*
    та розмаїтих в фас і профіль
    пейзажів окіл.

    XX
    Сахаючись від віхол бíлі,
    чи упізнаю в заметілі
    очільницю крилату рою?
    І ти, з югою

    по свійськи карк мій опосісти
    гайнеш – подлубатись у тирсі,
    чий шурхіт білий світ морочив?
    Як я второпав,

    після́ всіх ґиґнувши – столітня! –
    ти, любонько, чи не послідня
    в їх з’явищі. А умовивід
    спишу на клімат

    XXI
    місцини чи на просто забаганку
    її весни, коли якого ранку
    не йнятиму подивуванню,
    околиць тванню

    зір трудячи, й скажу: зоря зірвалась,
    і, ледь подолуючи млявість,
    рукою вслід змахну. Й ніяка
    не Зодіака

    то буде жертва, а лишень душею,
    аби новій личинці з нею
    явити перегною стосу
    метаморфозу.
    * Геродот, на прізвисько Галікарнаський – батько історії


    "1985"


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (3)


  29. Юрко Бужанин - [ 2017.05.26 14:31 ]
    Про Жабку
    У болітці серед лісу
    Якось Жабці стало тісно:
    Всі набридли їй подружки,
    Несмачними стали мушки.

    Остогидло вже пірнати,
    На льоту комах ковтати...
    Захотілось їй цим літом
    Підстрибнути й полетіти!

    Піднестися вище в небо –
    Головна її потреба!
    Але жаби крил не мають,
    А тому і не літають...

    Та є крила у Лелеки,
    Котрий зовсім недалеко
    Пролітав понад землею
    Із подругою своєю.

    Раптом унизу щось квака:
    “Земноводна я невдаха!
    Все болото обпірнала,
    Все латаття обстрибала,
    Кожен тут куточок знаю!..
    Та жагу пізнання маю:
    Хочу над усе літати,
    Решту світу пізнавати...”.

    Жабка лапками вхопила
    Гілочку, що повз проплила,
    І з майстерним досить класом
    У воді ковзнула брасом.

    Зацікавились Лелеки:
    - Що ото внизу за клекіт?!
    І донизу скерували
    Свій політ, аж крила склали.
    Гілку дзьобами вхопили:
    «Нумо з нами полетіли!».
    Вже у Жабки ейфорія –
    Стала здійснюватись мрія!

    Гілочку тримає ротом –
    Унизу уже болото!
    З неба ліс такий красивий!
    Щастя стримати несила!..

    Квакнула: “Агов, подружки!
    Ви тепер неначе мушки!”.
    Прутик Жабка відпустила –
    Й подорож на тім скінчила.

    Десь Лелеки у польоті –
    Жабка ж квакає в болоті.
    Світ пізнати не зуміла,
    Бо завчасно рот відкрила.

    2009


    Рейтинги: Народний -- (5.91) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (6)


  30. Любов Бенедишин - [ 2017.05.26 12:54 ]
    Гроза
    Сад потемнів, розкошланий незграба:
    Набрався ляку, цвіту не вберіг…
    Наскочила гроза, сварлива баба,
    З відра линула, гримнула на всіх.

    Сипнула градом, вітру навперейми,
    І блискавку метнула в далину…
    Світліє сад і… лічить зав’язь, гейби
    Не зливу пережив – страшну війну.

    26.05.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (16)


  31. Василь Бур'ян - [ 2017.05.26 11:29 ]
    Час істини гряде
    Життя триває. І триває смерть.
    Не парадокс, а карма України.
    Напівжива, зграбована ущерть,
    До миру прагне крізь гібридні війни.
    Минув Великдень і Христос Воскрес,
    До інших дат торується дорога.
    Не варт чекати манни із небес -
    Не виживуть безбожники без Бога!
    Іде війна жорстока за уми,
    За кожну п'ядь свідомості і мислі.
    Ворожа рать стоїть під ворітьми
    І б'ють слова, як "Гради" ненависні.
    Лунає "деза" з крайніх рупорів
    І п'є серця зомбованого люду.
    Вже не один в отій олжі згорів,
    Чи отруївся випарами бруду.
    Тут - хто кого! Не вистоїть один.
    Гуртом годиться враже слово бити.
    Дорожча честь за орден і за чин -
    Нам треба Україну боронити.
    Свідомо йти на подвиг і на злам -
    "Диванна сотня" дивно так воює.
    Лиш висіває розбрат і бедлам
    Та Бога звично поминає всує...
    Брати мої! Час істини гряде!
    Або - або! По-іншому не вийде.
    Орда зі сходу нетерпляче жде
    Коли з поклоном Україна прийде.
    Не діжде кат сподіваних надій -
    Не піде Ненька ворогу на плаху.
    І хай не скалить зуби лиходій,
    Народ мій хай не має за невдаху.
    Ми вистоїм. І вийдем за поріг,
    І ярма всі розтрощимо, і пута.
    І підемо у юрмисько доріг,
    Де нас чекає воля призабута.
    13.04.15р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  32. Юрій Поплавський - [ 2017.05.26 10:57 ]
    Роки летять
    Роки то що? Нехай летять
    Їх Вітер з Часом підганяє
    Їм наші діти помагають
    А нам то що? Нам не звикать!

    Років багато? Хто докаже!
    Розумникам ми скажем так, -
    Допоки є у нас п,ятак -
    Легкою нам дорога ляже!

    Горить вогонь ще нам в печі,
    Навпроти нас горять ще очі!
    І добре, що вони жіночі…
    Тримаєм в піхвах ми мечі…


    Ми будем жити і живем,
    А як, це зовсім не важливо.
    Бо у житті ще все можливо!
    Бо можемо і хід конем!

    А зміст життя – саме життя!
    І сперечатися не варто
    Вже все поставлено на карту.
    Червоно-чорне в нас шиття.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  33. Олександр Сушко - [ 2017.05.26 07:10 ]
    * * *

    Брехня відкрила очі. Ожила.
    Нуртує у думках, неначе піна,
    Аби утілитися у слова,
    Отрутою сочитись по краплині.

    На перший погляд зовсім не гидка,
    Ефектна, наче дівчина вродлива.
    За нею правда тулиться гірка,
    Ховає у лахмітя своє тіло.

    Олжа - талановитий модельєр,
    Одягнена завжди у пишні шати.
    Солодка та липуча як еклер.
    Пекуча та гірка, натомість, правда.

    В олжі нещирий усміх на вустах
    Цвіте завжди, неначе та мімоза.
    Наряд її в медалях і хрестах.
    А правда утирає мовчки сльози.

    Чорнильна сутінь - сховок для брехні,
    Ловкіше так поцупити червонця.
    А правда - це очищення вогні.
    Вона - дитя палаючого сонця.

    Можливо, обійдеш олжею світ.
    Та прийде час і блискавки, і грому .
    А правда - це завжди надійний щит.
    Із нею ти повернешся додому.

    25.05.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (7)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.25 23:08 ]
    Пролетіла весна (пісня)
    Ще недавно зима - завірюха сяйна -
    Кружеляла пухнасті сніжини.
    А уже, наче мить, промайнула весна,
    Пролетіла, як пух тополиний.

    Одцвітають каштани, бузок одцвіта,
    Час черемсі печально зітхнути.
    І кульбаба на луках - ну зовсім не та –
    Сіє пухом свої парашути.

    Вилітають із серця печальні слова
    І летять між дерева і віти.
    Лиш один соловейко бадьоро співа,
    Зустрічає, закоханий, літо!

    24.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (22)


  35. Ігор Шоха - [ 2017.05.25 22:13 ]
    Відкриття на заїжджених маршрутах
    ***
    Не такі синоптики уперті
    як ясна погода у імлі
    і її неписані секрети.
    Та не марно метео-поети
    провіщають літо на землі.

    ***
    Метеорологія – наука
    про дощі і бурі у негоду –
    як у небі перевозять воду
    незалежні лебідь, рак та щука.

    ***
    Утопія! Усе навколо
    її оази опертя –
    засіяне дощами поле.
    Не пересіяні ніколи
    круїзи пам'яті життя.

    ***
    Я не їду по медалі.
    Нажимаю на педалі
    свого самоката.
    Далина не залякає.
    Хто і де мене чекає –
    як мені не знати?

    ***
    Все, що лишається на сльози,
    нехай – ні людям, ні мені.
    Але не радують прогнози,
    коли почуєш уві сні,
    які ми чуйні – кам'яні.

    ***
    Відкриті двері у Європу,
    а вікна ще у москаля.
    Усі чекаємо потопу.
    І лише карли, – опа-опа! –
    та ще коняка туго-ока
    рубають, аж гуде земля.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (8)


  36. Наталя Мазур - [ 2017.05.25 22:55 ]
    Здобудем волю
    Вже скільки ґуль набили на чолі,
    Та кожен раз все чухаєм чуприну,
    Бо ставши знову на старі граблі,
    Однаково вишукуєм причину
    У комусь іншому.
    І знову шахраїв
    Саджаємо на трон, а не за ґрати.
    Колосів ліпимо до стертих мозолів,
    Кумирів та вождів ідем шукати.
    А нам би остудитись на вітрах,
    А нам би роззирнутись в круговерті,
    У Бога розпитати правди шлях,
    Бо шлях той для сміливих і упертих.
    В країні, де витає волі птах,
    Кумири і вожді втрачають ролі,
    Колоси розсипаються у прах,
    І королів немає на престолі.
    Здобудем волю!
    Твердо вірю в це,
    Бо ми народ, ми нація, вкраїнці!
    Благословенні будемо Творцем
    І мудрістю наповнимось по вінця.

    14.02.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (2)


  37. Наталя Мазур - [ 2017.05.25 22:48 ]
    Джин у пляшцi
    Це місто знайоме здалося сьогодні чужим.
    Був ранок похмурий і небо сіріло дощами,
    І я почувалася, мов переможений джин,
    Що замкнений в пляшці і світла не бачить роками.

    Так тісно мені серед каменів древніх споруд,
    Бо мури високі і сонця у вікнах немає.
    Я хочу, щоб далі, від фальші облесливих губ,
    Мене завезли прохолодні і сонні трамваї.

    Тікаю від себе, від суму, від згадок і дум,
    Відлунює кроки дрібненькі сполохана тиша.
    А місто байдуже, неначе всесильний чаклун,
    Слідами моїми для когось пророцтва напише.

    29.04.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (2)


  38. Наталя Мазур - [ 2017.05.25 22:33 ]
    Потяг життя
    І знов одвічна порожнеча й пустка,
    У закутках душі гуляє протяг.
    Ліси думок ламаються на друзки,
    Летить життя вперед, неначе потяг.

    А пасажири у звичайних справах:
    То розмовляють, то смакують шинку.
    Немилосердний час колосів чавить,
    А я ж у всесвіті маленька порошинка.

    Лукавий світ, оманливі закони...
    Укотре позбавляюся ілюзій.
    Змішалися, як мови Вавилону,
    І люті вороги, і любі друзі.

    Розрадить хто задуму полинову,
    У серці світлу воскресить надію?
    «Скажи, мій Боже, – я благаю знову, –
    Чого у світі цім не розумію?»

    30.03.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (2)


  39. Іван Потьомкін - [ 2017.05.25 19:50 ]
    В родиннім ґроні

    Як гарно, коли дорослі діти
    Не вдовольняються скайпом,
    А йдуть без примусу до нас, батьків,
    І лічать дні, коли в родиннім ґроні
    За чаєм з коржиками та варенням
    Почнеться бесіда про музику й книжки,
    А далі –шахові баталії з онуком,
    Де, крім самих гравців, усі знавці...
    Як відрадно відчувати, що збулося те,
    Про що лиш мріяв в парубоцтві -
    Найперше бути другом дітям,
    Щоб дружбі цій ніщо не стало на заваді.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  40. Мирослав Артимович - [ 2017.05.25 13:37 ]
    Сторож у раю

    Працює сторожем будинку –
    відпочинкового, між гір,
    дідусь трирічної Христинки –
    всезнайки, милої на взір.

    – А де працюєш ти, дідусю? –
    жартує, чи… – не розбереш.
    Дідусь у вуса усміхнувся:
    – У раю сторожем, егеж!

    – А де той рай? – Моя дитино,
    він не у небі – на землі:
    тут кожен плай і полонина –
    це Божий замисел і плід.

    Тут, у Карпатах, б’ється серце
    нерукотворної краси –
    цілющих вод живі джерельця
    і гори, влиті в небосинь.

    Потоки рік снують легенди
    про Богом викоханий край.
    Тому і рай не десь, не генде -
    отут, Христинко, справжній рай!

    21.05.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (12)


  41. Люба Світанок - [ 2017.05.25 13:33 ]
    Метаморфози
    Вражав прозорістю кришталь
    Небес високих, дум барвистих.
    Весняний день дзвенів на кшталт
    Пісень веселих та іскристих.
    Здавалось вчора, що печаль
    Навік розтанула під сонцем…
    Сьогодні ж сивий дощ-скрипаль
    Ридає гірко за віконцем.
    Ударилась журба об скло
    І туга зойкнула струною.
    Та я всміхнуся їм на зло
    І сум з чола змахну рукою.
    А потім з дому поспішу
    Туди, де дощ, де небо плаче.
    Та парасольку залишу,
    Щоб сліз моїх ніхто не бачив…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (6)


  42. Козак Дума - [ 2017.05.25 10:25 ]
    Маяковському i його потомкам
    Дивитись любиш, як вмирають діти?!.
    То хто ти — кат, убивця чи упир?
    Та як на тебе тільки сонце світить
    і хто таких потвор пускає в мир?!

    А забавок ти кращих не придумав,
    аніж гроби на вулицях гортать?
    Достойний кандидат, хоч зараз в Думу
    сміливо депутатом обирать!..

    Перепалив чи перепив, поете,
    що і собор уже затанцював?..
    Хоч без падінь і не буває злетів,
    та що так низько – я і не гадав…

    Христа також ти не чіпав би всує,
    щоб з цеглою затим не говорить.
    Кинджал твій і копійки не вартує,
    а душу бісу можеш подарить.

    Бо виродків таких останнім часом
    удосталь у Росії розвелось.
    Владики знатні вийшли з богомазів,
    але сліпим прозріти не вдалось.

    Та я надію маю, що у світі
    все ж грянуть переміни немалі
    і глядачам, як помирають діти,
    замало буде місця на Землі!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  43. Козак Дума - [ 2017.05.25 10:02 ]
    Відповідь на „Лист“ І. Сєвєряніна
    Я розумію відчай твій і гнів,
    як хіть перед жіноцтвом хизуватись,
    коли й полеглим у страшній війні
    убивцями ти радиш називатись.

    Тут все залежить, як, коли, кого
    життя безцінного й навіщо позбавляє,
    а ще причини і обставини того,
    хто і навіщо інших убиває.

    Скажімо, люди, можна осудить
    солдат, які життя свого ціною
    спасли Європу (вдумайтесь на мить),
    з фашизмом ставши в Світову до бою?!

    А скільки серед них було жінок,
    які в руках тримали автомати…
    Для захисту життя прийшов бо строк,
    самі вбивали й не морились помирати.

    А що робить з насильником і катом,
    який дитину зґвалтував і вбив?!
    Тут не потрібно навіть буть солдатом…
    Своєї доньки вбивцю ти б любив?!

    Ну, і нарешті візьмемо Донбас,
    коли „брати“ приперлись в Україну.
    Нам що тепер, дивитися на вас,
    коли ви розриваєте країну?!

    Складні питання, як саме буття.
    Їх ставлять люди вже давно, віками.
    Та тих осіб, хто позбавля життя,
    в народі кличуть ще й захисниками!

    17.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  44. Олександр Сушко - [ 2017.05.25 09:38 ]
    * * *

    Я не пишу щоденно про кохану,
    Бо нею просто дихаю, живу.
    Слова лише заводять ув оману,
    Не в око попадають, а в брову.

    Ні запахів, ні доторків, ні кроків...
    Одна лиш тінь - спотворена, крива.
    Бо на папері почуття глибокі -
    Банальні, недовершені слова.

    У захваті схилю своє коліно,
    До неї пригорнуся кошеням,
    Не варті ніц епітети та рими,
    Коли мене кохана обійма.

    Я краще принесу їй поцілунок,
    На грудях у коханої засну.
    Оце і є найкращий подарунок.
    Пощо складати оду ще пісну?

    Поменше слів! Побільше поцілунків!
    Не полишай кохану ні на мить:
    У грудях серце битиметься лунко,
    Палатиме непогасмимо хіть.

    Коли в житті настане чорна смуга -
    Підстав плече, віддай себе до дна.
    Тоді в руці пізнаєш руку друга.
    Як правило, вона лише одна.

    22.05.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (9)


  45. Роксолана Вірлан - [ 2017.05.25 05:35 ]
    Що я шукаю?
    Дзенькнула повня гуцульським дукатом,
    Срібно ковзнула свічадом озер.
    Йду до потоку любов полокати,
    Зорі силити на з*ярений нерв.

    Небко ґерданне, чого я тут ходжу?
    Корню з-під білого каменю, чом?
    Ой, заворожу пелюстками рожі!
    Ой притулюся до древка чолом!

    Ой затріпочу стома блискавками,
    вдарю у берега сни кам*яні
    Що я шукаю? — кохання чи самість?
    Душу глибоку — втопитись у ній


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (13)


  46. Лариса Пугачук - [ 2017.05.25 00:28 ]
    Погрався?
    Живі пахучі дріжджі
    у тісто я кладу,
    щоб хліб спекти родині.

    Ти ж – в нечистоти свіжі
    їх кинув на біду –
    дитиною дитина…

    Тепер смердить округа:
    «добро» поперло лугом.

    08.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (25)


  47. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.05.24 20:05 ]
    Коні не винні


    Плямисті корівки танцюють, а коні жують.
    Крізь віття жасмину тутешнього, пелехи смогу
    Вдивляюся пильно в миттєвостей лобстерну суть.
    Драглисте медуззя... маяк... І обвітрений логос.

    Півмаски там-сям визирають із мулу, трави.
    Розшиті строкато в кредит секондхендівські пуфи.
    Зривались цепи, научали: "...дідів ненавидь...".
    А я - українка - здригалася Євкою... Руф`ю...

    Ці студії з кров`ю, засмолені рани телят.
    Соломи на шлях натрусили, ступається в`язко.
    За воду живильну - то сидр, то промов дистилят.
    Трапляйли ведуть по оленячих вим`ях у казку.

    Дійниці обвиті плющами. Обцаси цок-цок...
    Обійми, весілля, осанни - Марії... псявірі...
    О, як би хотіла змережити сяйвом листок -
    Та клан Капулетті вербує безвусих жовнірів.

    За дзвоном монети не чутно рулад солов`я.
    Забрьохані ноги танечниць, пацьорки моралей.
    Циклічність відпливу Харона із безвісті з`яв...
    Втекла антилопа, щипає травицю Версаля.

    А юнь по грозі зажадала води чужини,
    З полтавських джерел не втолити цю спрагу, бо мутно.
    Китайські ліхтарики ген палахтять... Дожени!
    Та й знов опустись - на отави, до збочених трутнів.

    24.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  48. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.24 20:08 ]
    З Богами наодинці
    Лишіть мене з Богами наодинці,
    У цьому сокровенному саду.
    Нехай між колихливих тих пагінців
    Я душу на Природі одведу.

    Її я на Природі заспокою,
    У хвилі поринаючи трави.
    Хай вітерець тремтливою рукою
    Куйовдить сиві пасма голови.

    Хай Велес поведе пером незримо
    Щоб світ оцей красою напоїть.
    І задзвенить розкуто, легко рима,
    Як музика сяйливих верховіть.

    Як пестощі коханої в минулім,
    З якого у майбутнє знов іти…
    Крізь віти раптом ніжно посміхнулись –
    Чи сонечко чарівно так чи ти?!

    24.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  49. Неоніла Гуменюк - [ 2017.05.24 13:25 ]
    Мені весна подарувала
    Мені весна подарувала
    Великий пролісків букет,
    Пісень пташиних теж немало,
    Високий творчим крилам злет.

    Я вдячна їй за те натхнення,
    Яке джерельцем струменить,
    У творчих пошуках щоденно
    Моя душа.Прекрасну мить

    Я відчувать не перестану
    Та помічать красу весни,
    Співатиму ж бо їй осанну,
    Іскра таланту хай горить.

    Хочеться вірить - запалає
    Тією ватрою вона,
    Що переповнює до краю
    Любов"ю серденько сповна.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  50. Неоніла Гуменюк - [ 2017.05.24 13:45 ]
    Пам"яті найрідніших
    Лиш ступлю на поріг я батьківської хати,
    То відразу подивиться мама з портрета,
    Поряд пильний такий погляд рідного тата
    І блакитний-блакитний, як чистеє небо.

    Запитають мене як без них проживаю,
    І чи не захворіла Боже борони,
    Моє серце тоді із грудей вилітає,
    Пам"ятають і там свою доньку вони.

    Як недобре мені чи спіткала невдача,
    То приходять у сни заспокоїть мене,
    Ніжно витерти сльози, як я з горя плачу,
    Щиро вірити в те, що біда обмине.

    Ой, рідненькі мої, як вас не вистачає,
    Голос тата вчувається й досі мені,
    Не забуду ніколи, як мама співала,
    Часто нині виконую я ті пісні.

    Підкрадається осінь життєва тихенько
    І до мене уже, сипле сніг сивини.
    Найрідніші всім люди матуся і ненько,
    Поспішайте до них, як живі ще вони.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   552   553   554   555   556   557   558   559   560   ...   1855