ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Домінік Арфіст - [ 2016.11.19 13:46 ]
    примара незавершеного тексту...
    примара незавершеного тексту
    вилунює в історію чудесну…
    вимірюване змогою буття…
    вимріюване Сарою дитя…
    мінливе марево замовчуваних візій
    і лоскотливий вітерець наскрізний…
    довірливе очікування див –
    і Авраам Ісака породив…
    вже янголи зійшлися на вечерю…
    сміється Сара… шлях веде в печеру
    де здійсниться що нині і не сниться…
    ще буде текст… льоно́ва плащаниця…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  2. Ігор Шоха - [ 2016.11.19 12:22 ]
    Сонет дитині
    Коли ти ще була малою,
    тобі співав я, – баю-бай,
    рости, дитино, Бог з тобою,
    а ти татуся доганяй.

    І досі інколи лунає
    дитяча арія твоя, –
    уа-уа! І до Дунаю, –
    ау-ау! – гукаю я.

    А як іще мені гукати?
    Я на своєму рубежі,
    а ти на іншім віражі
    уже переганяєш тата.
    І як мені не пам'ятати,
    що ти – луна моїй душі?

    19.11.2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  3. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2016.11.19 10:09 ]
    Стоїть нива зорана

    (пісня)

    Ой, під небом зоряним
    Стоїть нива зорана,
    Засіяна зернами,
    Тепер дощу треба їй.

    Щоб гарненько вмитися,
    Водиці напитися,
    Зарясніти сходами
    Там десь аж за обрієм.

    Розлитися хвилями
    Зеленими сильними,
    Ваговитим колосом,
    Сонечком цілованим.

    Диво-короваями
    На весіллях краятись
    І лунати піснею
    Щирою вкраїнською.

    Знов під небом зоряним
    Стоїть нива зорана...

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  4. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2016.11.19 10:17 ]
    Осені багряний дощ
    Дмухнула осінь листячком жовтавим
    І котиться воно в траву м"ячем.
    Усюди-всюди та її заграва
    Багряним розсипається дощем.

    А черешневі вогники-листочки
    Спалахують на сонці, мов рубін,
    Розшита у калиноньки сорочка
    Узорами з червоних намистин.

    Корона, наче в принца, є у клена,
    Берізонька у золоті ряснім.
    Лише ялинонька завжди-завжди зелена
    Восени, взимку, влітку й навесні.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  5. Віктор Кучерук - [ 2016.11.19 10:29 ]
    Спомин про розставання
    Запам'яталося відразу
    Як довго й нудно плинув час,
    Коли народжувала фрази
    Ти в змінах настрою й гримас.
    Була нестримано дзвінкою
    Твоя нестерпно гостра річ, –
    Ще й неспокійною рукою
    Ти рук торкалася та пліч.
    І злість уста твої стискала,
    І жаль німів в очах на дні, –
    Як пальці скорчивши помалу
    Погрози сипала мені.
    І ні на мить було несила
    Спинити видиму брехню,
    Бо почувався я вітрилом
    В обіймах душного вогню.
    Стрімкий потік речитативу
    Ніяк спинити я не міг,
    Бо неприховано-гордливо
    Ти спроб не бачила моїх.
    Обвитий туго грізним спічем
    З усіх боків навперехрест, –
    Вдивлявся в зганьблене обличчя
    І на минулім ставив хрест...
    18.11.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  6. Іван Потьомкін - [ 2016.11.19 04:49 ]
    ...І серцем чистим помолитись
    Вирви досаду з того саду,
    Що ти плекав і боронив.
    У дальню путь візьми відраду,
    Щоб золотавий помах нив,
    Черешень квіт, гомін бджолиний
    До тебе піснею прилинув.
    Аби і в найщаслившім краї,
    Коли, буває, розпач крає,
    Ти юні пригадав літа,
    Які життя вже не верта,
    І серцем чистим помолився
    За край отой, де ти зродився.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  7. Олександр Жилко - [ 2016.11.19 01:21 ]
    Книга кінця
    Ох, як довго вона манила,
    запрошувала, благала,
    погрожувала і попереджала,
    аби лишень місто увійшло
    у її маленькі двері.
    Аби роздивилося серцевину,
    оцінило начищені глянці,
    струсило пил із бестселерів,
    перевірило стелажі на міцність,
    образилось на цінники. Тричі.

    Із зухвалістю від бога вільною,
    стіни почали насуватися,
    накочуватися і наступати.
    Вона стискала, охоплювала
    палітурками, сторінками пергаменту,
    виловлюючи дорожні вихлопи
    з його ракоподібних легень.
    Обнімаючи, голублячи, убиваючи,
    ховала місто у своєму лоні.

    Волею повітря єдиного подиху,
    волею простору єдиного руху,
    світ за її скляними мурами
    почав танути, зникати, гинути,
    благати і висихати, висихати,
    жертвуючи небу право жити.
    Вона звільнила, полишила,
    залишила це місто самотньо,
    тихо, задумливо і милосердно
    споглядати покісткований світ.
    Сам на сам із останнім плачем,
    дощем, сльозою, річкою буйною,
    вологи життєдайною краплею.
    Останньою маленькою краплею,
    захованою на будь-якій зі сторінок.

    2016


    Рейтинги: Народний 0 (5.39) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (2)


  8. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.11.19 00:16 ]
    "Поетична мозаїка"
    Радіопередача на каналі "Культура".


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  9. Лариса Пугачук - [ 2016.11.18 22:22 ]
    ***
    крізь пустелю я перейду
    не вросту
    в ній
    колючкою стану для
    захисту
    і мовчанням своїм нап’юсь
    спрагла ж бо

    і розкрилюсь і збережу
    цю любов…


    18.11.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (2)


  10. Ігор Шоха - [ 2016.11.18 15:14 ]
    Перелітна еліта
    Знову у пущу далеку
    линуть крізь ночі і дні
    парами – білі лелеки,
    і чорногузи – одні.

    Ночі і дні – епізоди.
    А у еліти – літа.
    Перелітає за воду
    осінь її золота.

    Птахи високого лету
    знають, що небо дає.
    Барди, паяци, поети
    чають уміти своє.

    Сіре вибілює чорне
    зранку до заходу дня.
    Ночами білу ворону
    чорне клює вороння.

    Масті козирної мало
    мають бубнові низи.
    Мало що з неба упало,
    поки тасують тузи.

    Дами себе поважають,
    мітять своє королі,
    ну, а валети ламають
    піки за них на землі.

    Фауна інде міняє
    і болота, і гаї
    на осіянні краї.
    І як лелека, шукає
    вирію. Та не чекає
    інша порода її.

    10.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (8)


  11. Ніна Виноградська - [ 2016.11.18 13:11 ]
    Сон


    Гірка печаль у кожнім слові –
    Це знак біди.
    На цьому острові любові
    Навкруг – води!

    А материк за небокраєм,
    Рятунок – там!
    Слова і сльози я ковтаю
    Напополам.

    У цьому дикому нещасті
    Десь вихід є.
    І віри в зраду і напасті
    Ще не стає.

    Одна посеред океану
    Без тебе вже.
    Не йме душа моя обману
    І береже

    Гарячі ночі, руки, губи –
    Все відбуло…
    Прокинулась - ти поряд, любий…
    Що це було?
    10.02.16


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.77)
    Коментарі: (3)


  12. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.11.18 13:02 ]
    Хвилясте роздолля


    Із сумлінням прожити непросто:
    Розкуйовджує плани і снива.
    Обіцяла весніти о шостій,
    А внизу осінь-яв метушлива.

    Жолудяно... Дешеві горіхи.
    Поприбирані парки, шатерця.
    Інспектує стозуба зловтіха,
    Тож ховай переповнене серце.

    Нерозумно збирати дрібнички.
    На мотузочці ринда із грушу.
    А сумління - то злива, то мжичка.
    І не збрешеш... межі не порушиш.

    Ген гургочуть вагони важезні.
    Катавасії-війни у кастах.
    Дріб алмазний всотався-пощезнув
    Над желейною вежею щастя.

    Актуальні міцні парасолі,
    Обережність у натовпі, звіти.
    Плин планктону, хвилясте роздолля.
    Під навушником - реп чи сюїта.

    Перекочено нулики, дині...
    Розтлумачені сенси на пальцях.
    Є макуха, зачумлені свині.
    Ще ворожать вовчиці на смальці.

    Буратіно закопує зелень.
    Ваготіє земля-тимчасовість.
    Житіє дух змережує гелем.
    Коригує - політерно - совість.


    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  13. Вікторія Торон - [ 2016.11.18 12:03 ]
    Стан опісля
    Земля під ногами—хмара,
    Світло—як білий шовк,
    Речі навколо—пара,
    Форм видозмінний полк.
    Печерний вогонь незгасний,
    Спектри і вітражі.
    Світе мій дивний, здрастуй,
    Хто я тепер?—скажи.
    Вийшла з старого дому,
    Дивне моє ім’я.
    В світі німого грому
    Хто це стоїть?—не я.
    В дзеркало обережно
    Кидаю погляд свій.
    Тінь на лиці належна—
    Довго тривати їй.

    2014



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (8)


  14. Ніна Виноградська - [ 2016.11.18 12:55 ]
    Мамині думи


    Вже сніг насипався на коси,
    Не тане білий – сивина…
    Життя змолочені покоси,
    В коморі збіжжя. Давнина

    В житті усьому проглядає,
    Кухвайка тепла застара...
    Роса під ранок випадає
    В холодну ніч, удень жара.

    А до колодязя далеко
    Іти стежиною в траві,
    Не заважає мамі спека.
    Сховались кури в кропиві.

    Отак закутана на ганок
    Виходить мати. А літа
    Уже далеко не світанок,
    І не метка уже, не та.

    Колись дитячим сміхом хата
    Сміялась, бідкалася теж.
    Була любов’ю так багата,
    Здавалось, їй не буде меж.

    Та відлетіли в далеч діти,
    Пішов на цвинтар чоловік.
    Онукам тільки порадіти,
    А самота вбиває вік,

    Висотує її судини.
    Хіба оце назвеш буттям?
    Це ж нині літо. В зимну днину
    Все на печі, таке життя.

    Не хоче їхати до міста,
    Де тепло, чисто, невістки.
    Де безкінечних днів намисто
    В маленькім просторі. Кістки

    Так ниють там на непогоду,
    А тут вбирає біль земля.
    Топтала ряст в усі негоди,
    Концтабори. І вже здаля,

    Ізбоку дивиться на долю –
    Невже таке пережила?!
    Як сотні літ - жита у полі,
    Із квітів п’є нектар бджола…
    09.02.16


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (3)


  15. Олександр Олехо - [ 2016.11.18 09:27 ]
    І приходить Іуда...
    І приходить Іуда, кожен раз, як Месія,
    і приносить Надію в рамці праведних слів,
    уповзає в доВіру за канонами Змія
    і Любов, Божу ласку, обертає у Гнів…

    12.11.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (8)


  16. Козак Дума - [ 2016.11.18 09:12 ]
    Пітьма
    Зимна ніч, аж ломить кості,
    за вікном пітьма.
    Я зайшов до себе в гості,
    а мене нема…
    Заблудився мабуть знову
    посеред доріг.
    І потрапив помилково
    не на свій поріг.
    Заблукав посеред поля,
    бо навкруг пітьма.
    І тепер шукаю долю,
    а її катма.
    А вона мене шукає,
    але зась найти.
    Все сердешна нарікає…
    Так і до біди
    недалеко. Дуже близько,
    зовсім рядом вже.
    Під ногами мокро, слизько,
    лише кінь ірже…
    Заблукав я не на жарти,
    вже бракує сил.
    Допомоги мені варто
    в когось попросить.
    Та нема навкруг нікого,
    жодної душі.
    Лиш одна пуста дорога
    у нічній тиші.
    Що робить? Куди подітись?
    Як же далі буть?
    Плакати чи веселитись?
    В чому вища суть?
    І така біда частенько,
    дістає пітьма…
    Що ж робити доле-ненько?
    Чом мовчиш, німа?!.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  17. Микола Дудар - [ 2016.11.18 01:00 ]
    В кілька кроків від столиці...
    і насіявся туман на очах постави…
    відгукнувся півник живо своїм співом
    і зависла благодать-та понад ставом
    у маленькому селі від траси зліва…
    а яка ж там осінь - самотності потреба?!
    осторонь ржетлійший світ гризе конкретно
    все, що лізе вгору… щоби впасти з неба…
    чим же нам не привід сісти за лібретто?..
    18.11.2016.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  18. Любов СЕРДУНИЧ - [ 2016.11.18 00:28 ]
    СЛОВО
    СЛОВО
    А першим було Слово. І Слово було Богом,
    яке шанували і цінували,
    аж до поклоніння, себто обожнювання.

    Бо Слово, народжене древом,
    І вигріте Сонцем-Ярилом,
    І висвячене самим Небом,
    І виболене із пратебе,
    Наснажене духом дивним,
    Прикрашене квітом-дивом,
    Ціловане вітром свіжим, –
    Випещувалось у вірші,
    Виболювалось чаїно,
    Виóбразилось –
    Україною!
    (Любов СЕРДУНИЧ)


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  19. Любов СЕРДУНИЧ - [ 2016.11.18 00:19 ]
    "У час вже наш, після совкових гноблень..."
    * * *
    У час вже наш, після совкових гноблень,
    Була така нагода дати «Зась!»!..
    Найбільшою бідою був Чорнобиль –
    На сході ж тихо дозрівав ДамбаSS.

    І рідна мова раною ятрилась:
    Враг знає, з чого розпочати ціль.
    За неї полягло вже нас не триста,
    А леґіони праведних борців!

    На драму цю очей вже не заплющиш,
    Давно був голос мій в пустелі сам.
    Совкова радіація у душах –
    То буде й в нас Чечня або й Беслан.

    Із ворогом не можна толерантно!
    Вони ж і нав’язали нам це зло.
    Життям платять герої в битвах ратних!
    А лжевожді пантрують ремесло!

    Бракує слів!.. А їх же в мові стільки!..
    Бо гамселить у душу ревний біль.
    І не важливо, чи ти мав п’ятірки, –
    Важливо, скільки духу у тобі,

    Аби дійти, сказати, домогтися,
    Якщо ти вже – не зомбі і не раб.
    Нове число загиблих: десять тисяч!
    Ти, рабе, ще чекаєш?! Встань! Пора!!!
    (Любов СЕРДУНИЧ)


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (9)


  20. Козак Дума - [ 2016.11.18 00:04 ]
    Мандрівні сни
    Я знову відшвартую свій вітрильник
    і тихо попливу до царства снів.
    Не стане на заваді мій будильник,
    бо я його завчасно зупинив.

    Піднявши простирадло ніби парус,
    на середину ліжка запурхну,
    а там на мене книжка зачекалась,
    я з нею грань уяви перетну.

    І помандрую так на хвилях мрії
    до ранку світом, доки не проснусь.
    В цій подорожі справдяться надії,
    за хмари з вітром легко підіймусь.

    Полину над гаями чи над морем,
    над пасмами із глибини віків,
    над щастям, біллю, радістю і горем,
    над тягарем минулості років.

    Ширятиму з минувшини в майбутнє,
    на сотні літ в космічну далечінь.
    Загляну в незначне і дійсно сутнє,
    шугну в безодню й знов у височінь.

    Сновидою пройдусь понад ланами,
    відкрию таємницю майбуття…
    Отак подорожую завше снами
    і пропливаю всім своїм життям.

    Яка магічна річ корабель-ліжко,
    які у царстві снів живуть дива.
    Яка ласкава й чарівна усмішка,
    до себе кожний вечір зазива!

    Мандрівки ці все більше до вподоби,
    під враженнями їх, коли проснусь.
    Отак колись, щоб оминуть хвороби,
    із подорожі зовсім не вернусь…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  21. Козак Дума - [ 2016.11.18 00:20 ]
    Сномандри
    Укотре уночі мандрую снами,
    пливу старим човном життя рікою,
    подорожую часу полюсами,
    душею лину в заводі покою…

    То човен серця, дно крихкого скла,
    до нього зазирають срібні риби,
    як сніг холодні. Вже нема тепла,
    лиш музика тече, мов льоду глиба…

    Вітрило не тріпочеться від вітру,
    безсило висне в темряві нічній,
    та музика, як неземна палітра –
    чарує слух і зве у світ надій…

    А кожне сниво, нібито верблюд,
    пустелею бреде душі моєї.
    Щось волохате, вовни сірий жмут,
    картатий твід для осені тієї…

    Бреду оазою, якої вже нема,
    до пальми, що давно уже зрубали.
    Напитись хочеться з криниці, та дарма –
    її засипали сміттям і затоптали…

    Плетуся руслом вічної ріки,
    що висохла під полуденним вітром.
    Мій дім згорілий тлітиме віки,
    із пам’яті його не скоро витру…

    Сліпе дитя – пожива для щурів,
    риплять подерті ясеневі двері
    в чистилище. Весь світ – великий хлів!
    Де рай, де пекло в грішнім інтер‘єрі?!.

    Уяви якір – у пісок буття,
    а мушлі дум – в лагуни існування!
    Сновидою-човном у майбуття
    пливу, не полишаю сподівання…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  22. Юрій Лазірко - [ 2016.11.17 20:25 ]
    її малював
    1.

    її малював
    рікою зі світла
    невинні слова
    літали на мітлах

    і кутики губ
    не сум роздягали
    тремтіли від згуб
    невпинного шалу

    приспів

    хай серденько знає
    де стежка
    у рай
    пташина душа
    в’є гнізда
    де тихо
    іди
    не минайся
    світи
    не вгасай
    іскриною мрії
    краплиною втіхи

    2.

    хай осені сплін
    лягає на плечі
    у неї
    є він
    вона
    його втеча

    від злих язиків
    і друзів нещирих
    ще губи
    п’янкі
    хвилини
    не сірі

    приспів

    3.

    і світла ріка
    його поглинала
    і бігла рука
    порогами шалу

    зникали слова
    мов іній в осонні
    він рай сповивав
    в ажурне безсоння

    приспів

    3 Грудня, 2015


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (10)


  23. Лариса Пугачук - [ 2016.11.17 20:42 ]
    Пісня про маму
    Матiоловий запах на вечiрнє повiтря лягає.
    А по ньому поверх пташка тугу свою сповива, -
    Може ти прилетіла, прилетіла до мене, матусю,
    Може пiсню твою зараз чую в своєму саду…

    Де ти, мамо?.. Далеко водить душу твою синє небо…
    Бачиш – внуки уже на своє пiднялися крило?
    Глянь – калина набралась, вже набралася повного цвiту,
    I барвiнок стрімкий в'є до хати дорiжку легку.

    Подивися очима ти моїми на вишню пiд плотом,
    Ти садила її у останнiй свiй рiк на землi.
    І цей спогад сильнiшим, і цей спогад сильнішим не буде,
    Як молитви мої, що до Бога щоденно ношу.

    Спи, голубко рідненька. Кажуть, роки усе забирають.
    Кажуть, бiль стане меншим, i висохнуть сльози колись.
    Може й так... Але вiчно буде плакати бiлим цвiтiнням -
    Як у пiснi колишнiй – твоя вишня, матусю, в саду.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (5)


  24. Василь Мартинюк - [ 2016.11.17 20:08 ]
    Ластівка

    Ластівка прилетіла до моєї хати,
    А я тую ластівку хочу запитати.
    Скажи мені ластівко, скажи мені пташко,
    Чи в далекій стороні було тобі важко.

    Ластівка хвилюється, крильцями тріпоче,
    Про далеку сторону говорить не хоче.
    Знаю, знаю пташечко, знаю моя люба,
    Комусь мила чужина, комусь вона згуба.

    Довелось мені в житті чужини пізнати,
    Мені теж про чужину важко споминати.
    Не хвилюйся ластівко, вий хатинку свою,
    Про далеку чужину знаєм вдвох з тобою.

    2015р.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (2)


  25. Богдан Манюк - [ 2016.11.17 20:03 ]
    З циклу
    Писанкове

    З підворіття гУцула на стежу
    покотилась писанка,
    росте.
    Ей, закінчуй, зимо, в горах лежу*
    преч** весни в одежах із мережив,
    бо вона вже з небом тет-а-тет,
    бо сягнули ромби писанкові
    полонин.
    Хвилясті та прямі,
    доточили лінії казкове,
    без якого і катма обнови,
    що услід буятиме зимі.
    Доокола сто цяток у мандрах,
    ялинковий та зірчастий рай.
    Світлопоступ.
    Обрії – меандром.
    Великодньо.
    Таїнства пора.

    *Лежання при хворобі;
    *збоку.

    Повниця*

    Чи зоря над руками чиїмись,
    чи туману хиткого виток –
    біля образу в образі їмость**
    допильнує тутешніх жінок.
    Коровай куштувати припросять
    дарувальників сонно-хмільних,
    і під образом в образі осінь
    молодят берегтиме од лих.
    Що галасвіта*** – те не світлиці,
    де святиться душа без окрас.
    Може, й образ на мить усміхнеться,
    що Господнє посіяв навраз.****

    *Дарування грошей молодій парі на весіллі;
    **дружина священика;
    ***по всьому світу;
    ****навіки.

    *****
    - Де твоя, скрипалю, муза?
    - Поневолена… Не тут.
    Десь побачиш – поспілкуйся:
    Втечу б їй – на висоту.

    - Звідки, осене? З полону?
    - Так, від горя аж до гір.
    Розкладу свою попону,
    розцяцьковану – не скромну
    всім вітрам наперекір.
    Бірувати б*, бірувати б
    до появи Косарів**
    увійти в небесні шати
    на найвищій на горі
    і додолу в три поклони
    золотавих місяців.
    Розцяцькованій попоні,
    горам, бердо*** вже невгодній –
    скрипалеві манівці.

    - Що, скрипалю, зникла муза?
    У руці багрянці – жмут.
    - Десь побачиш – поспілкуйся:
    Втечу б їй – на висоту.

    *Спромогтися;
    **сузір’я;
    ***западина поміж гір.

    *****
    Полювали вітри розсерджені
    (всі прозОруч, усі з пітьми)
    на дерева з двома осердями:
    здобич, гУцуле, на! Візьми!

    Два осердя, о, два осердя.
    Не майструйте ніхто стола,
    бо гаряче на ньому ствердне,
    бо холодне на смак – зола.

    Вітер-велет, ватаг, за річкою
    вмить заблудлого зіштовхнув
    з дужим деревом, що зі свічкою*:
    маєш, гУцуле, дивину.

    Зі свічі не ладнайте ліжко –
    сон лихий на такому,
    в нім
    шепіт шатана** – гейби трішки,
    але з обрисами
    вогнів.

    Два осердя, свічу – на вогнище:
    одкричать, як сичі, між гір,
    доки небо в нічне полотнище
    не дов’яже з іскринок зір.

    *Дерево з гіллякою-приростом, що стрімко росте вгору.;
    **чорта.

    *****
    Не розбуджене дримбами* сонце –
    просто вогниво,
    те, без якого
    нікудишнє кресало,
    і в оці
    подорожнього
    небо й волога
    од жалю.
    За тихеньке простибі**
    понад горами
    сонцеві бігти.
    Не шкодуйте
    ні губ, ані дримбів,
    щоб зігрітись хутчіше
    півсвіту.
    В надвечір”ї прощально,
    протяжно
    звуки музики
    витіюваті.
    Стільки й сонця,
    що в кільцях мосяжних,***
    у нічне подорожньому взяти.

    *Губні музичні народні інструменти;
    **дякую;
    ***елементи кінського спорядження.

    2016р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.75)
    Коментарі: (13)


  26. Ванда Савранська - [ 2016.11.17 19:48 ]
    До третьої річниці Майдану
    1
    Давно гримить страшна війна.
    Моя найперша в тім вина,
    Бо я кричав: – Хай буде Хам,
    За нього голос свій віддам!
    Хай хоч який, а все ж він наш!
    А він начхав на мене, зваж.
    2
    А він хотів, щоб весь народ
    Заткнув собі і вуха й рот,
    Щоб як в Союзі, як завжди,
    Були тихіше ми води.
    Донбас бандитським став, не наш,
    І шахтарі замовкли, зваж!
    3
    Коли схотів розумний люд
    Позбутися московських пут,
    Коли в Європу шлях проліг,
    Нас Хам розвів, він переміг.
    В Москву гарант подався наш.
    Ми знов рабами стали, зваж!
    4
    Та гарна молодь, майбуття,
    Бажала іншого життя.
    На площу вийшли, на протест,
    З піснями, дружно, як на фест...
    Майдан залитий кров'ю наш!
    Спецназ кричав з акцентом, зваж.
    5
    Ті покидьки, свої й чужі,
    Місили молодь від душі,
    Був кожен, наче наркоман:
    Гатить кийком, в очах туман,
    Телеекран скривавив наш...
    Донбас не все побачив, зваж!
    6
    Хто совість мав, батьки, діди
    Помчали на Майдан, туди,
    Де б'ють студентів, ллється кров,
    Де Хам надії поборов.
    Чому народ страждає наш?
    Піднявся він на спротив, зваж!
    7
    Так революція гряде,
    Бо правди нам нема ніде.
    І так відроджується рід,
    Щоб захистить себе від бід.
    Тут кожен рідний, кожен наш –
    Відчув це на Майдані, зваж!
    8
    Там молодь і викладачі,
    Чергують вдень, не сплять вночі,
    Афганці, вчені, лікарі
    Стоять стіною до зорі,
    Не спить притихший Київ наш.
    А вже зима надворі, зваж!
    9
    Там, на Майдані, – кожен брат,
    Будують купи барикад
    І провокаторів женуть:
    Знайома для спецслужби путь.
    Ще пам'ятає захід наш
    Чекістів вигадки, ти зваж!
    10
    Відомий стиль, знайомий слід.
    Боролися аж десять літ
    Проти загарбництва Москви –
    Майдан цей спротив поновив.
    Підручник був брехливий наш,
    А ми про це й не знали, зваж!
    11
    Все прибувають з різних міст
    Ті, в кого є до правди хист.
    Несуть бабусі їм дрівця,
    Всі носять їжу без кінця.
    Який народ хороший наш!
    А скільки шин везуть їм, зваж!
    12
    Священики вкраїнські йдуть,
    І паства вирушає в путь.
    Все їдуть люди з міст і сіл,
    А там почався вже відстріл...
    Майдан оточено вже наш!
    А броника спинили, зваж.
    13
    Горить Майдан, димить Майдан,
    Вмирають хлопчики від ран,
    Їх палять у страшнім вогні,
    Їх труять газами – та ні,
    Вони стоять! Це символ наш,
    Це наша сила й слава, зваж!
    14
    Бруківка, шашки димові
    Й палюча думка в голові:
    Не відступати! Вчив Тарас
    Боротися – прийшов цей час!
    Читав тебе, Кобзарю наш,
    Там вірменин на площі, зваж!
    15
    Поборемо!!! І ось фінал:
    Тікає Хам, немов шакал,
    Тікає свита, хазяям
    У ноги падають, як Хам.
    Господар їм – сусіда наш –
    Вкраїни завжди хоче, зваж.
    16
    Казав колись Дудаєв: – Ви
    Наступна здобич для Москви.
    Уже і Грузія й Чечня
    Зазнали, що таке війна.
    Московія – це ворог наш
    І всій Європі ворог, зваж!
    17
    Країну туга огорта,
    Бо "Кача" плине й плине та...
    Ніколи діти і брати
    Вже не пробачать вам, кати!
    Майдан увесь у квітах наш.
    Там стільки жертв невинних, зваж...
    18
    І ось війна. Вже без забрал
    Прийшов наш ворог й Крим забрав,
    А звідти – до Європи шлях.
    Тут майже кожен олігарх
    Москві вклонився – сором наш!
    І хлібом не вдавився, зваж!
    19
    За хліб, за золото й бурштин,
    За нафту й газ, за лану клин,
    Вугілля, шахти і завод –
    Готові зрадити народ!
    Олігархат жирує наш,
    Бо з ворогом він дружить, зваж!
    20
    І ось сміліше суне кат,
    Луганщини відтяв він шмат
    І шмат Донбасу вже схопив,
    Своя там "влада" і попи,
    Там руський мір, Масква, кримнаш!
    Вбивають патріотів, зваж.
    21
    Неначе мало нам зечні
    Завезено в радянські дні,
    Так ні: везуть іще сміття,
    Для армії це прикриття.
    Чужинці край вже ділять наш:
    "Здесь мой земля!" І крадуть, зваж!
    22
    А церкву – як не зачіпай?
    Це ж сіті на увесь наш край!
    Затягується туго сіть,
    А піп московський все хитрить:
    "Язик" буває в нього наш,
    Та служить ворогу він, зваж!
    23
    Ще Київ слухає Москву:
    Суди, освіта, СБУ,
    І в армії – кому скажи! –
    В начальства й паспорти чужі!
    ...Майдан на фронт подався наш,
    Багато хто поліг там, зваж.
    24
    Ми добровольців, як могли,
    Озброїли, усіх вдягли.
    Народ, як в Січ, їх споряджав,
    Наш "генофонд" усе згадав!
    Безстрашно доброволець наш
    Повстав за Україну, зваж!
    25
    Так армію нещасну ми
    Поволі витягли з пітьми,
    Адже "скорочена" вона –
    Давно ж пеклася ця війна...
    Тепер є досвід гарний наш
    І наша зброя власна, зваж.
    26
    Багато стримано атак.
    Багато діється й не так:
    Хтось землю захищає, хтось
    Нажився – так вже повелось.
    Все ж там видніше: наш – не наш,
    В тилу із цим складніше, зваж.
    27
    Іде війна. Всі як один
    Не хочуть смерті. Всіх країн
    Досяг наш стогін, всі за нас,
    Та ще не всім злякатись час...
    Не всяк і в нас насправді – наш.
    А час давно проснутись, зваж!

    10.11.2016



    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.37)
    Прокоментувати:


  27. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2016.11.17 17:22 ]
    Любий хлопчику мій...
    Любий хлопчику мій,
    Якби знав мені скільки ночей,
    Верболозами сплутаних,
    Степом розлогим укритих,
    Скільки є у мені несумісних
    І дивних речей,
    Я планета, дивуюсь собі сама –
    І – сьому світу...

    У мені дує вітер із пристрастей зітканий і...
    Як його зупиняти – я ще не навчилася, правда...
    Я палаю вогнем у нестримному буднів вогні
    Я не можу спинитися,
    Та і спинятись чи варто?..

    Вміло зіткана з пилу небесного –
    Пилу зірок –
    Я втискаюсь в свідомість,
    Тому - ночувати – не вдома,
    Я пізнала закоханість...
    Святість і звабний порок...
    Я пізнала...
    Але не здолала мене іще втома!

    Любий хлопчику мій,
    Не рахуй мої дні і роки,
    Я ще юна, дивися, кохай,
    І направду – ще юна!

    Розбуди, оживи і розбурхай,
    Незримі сніги –
    розтопи,
    Визволь муз моїх,
    Щоб смак життя не забула!


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (3)


  28. Ігор Шоха - [ 2016.11.17 16:04 ]
    Солов'їною про солов'їну
    Перемагає дієслово!
    І знає не один поет,
    що солов'їна наша мова
    і Україна калинова –
    неперевершений дует.

    Одна будує, інша дбає
    і дім, і націю свою.
    Одній без одної немає
    ані мети, яка єднає,
    ані удачі у бою.

    Одна за іншою ридає,
    коли чужа біду несе.
    А інша радує і знає,
    що ні на що не проміняє
    оте, що в неї – над усе.

    І хай ікається на Раші,
    коли доп'є чуже вино –
    не вип'ємо з одної чаші
    за убієнні душі наші,
    якщо обоє – за одно.

    Якщо обоє – мова тата
    і Мати наша дорога
    уміють душі лікувати,
    і одна одній помагати,
    коли роз’єднує яга.

    Одна сіяє, інша – сяє
    у низині, на висоті.
    Навіщо гори золоті?

    У світі кращої немає
    од неї у моєму краї
    і не буває – у житті.

    11.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  29. Олександр Олехо - [ 2016.11.17 12:23 ]
    Гумореска
    Стівен Хокінг лякає: незабаром кінець…
    Цей оракул все знає, а бодай його грець!
    А утім, вибачайте, він в парезі давно.
    Тільки водить очима та віщує одно:

    Ось натисне топ-дурень на жасну кнопку «Пуск»,
    Землю нашу рідненьку трафить ядерний луск.
    І розійдуться зшивки всіх умов для життя,
    і покотиться торба з вишини в небуття.

    Або інша проблема – вірус генних хвороб
    осідлає планету, мовить розуму: Стоп!
    Недолуга людина не врятує себе,
    бо геномні бацили – то великі Цабе.

    Або робот-залізка в тестуванні ума
    мудраків переплюне – купно всіх, зокрема.
    Ну а як він мудріший, то, людино, корись.
    А не хочеш служити, до загину котись.

    І стає дуже лячно, особливо вночі,
    коли темінь у вікна хилитає корчі.
    Ач, віщун-розумака нажахав цілий світ.
    Б’ється в шибу метелик, наче той зореліт.

    А ти знаєш, це вихід – скарб зібравши в суму,
    полетіти у Космос, ну хоча б на Луну.
    Вибачайте, на Місяць – от цей суржик дістав!
    Знав би, хто прочитає, то би так не писав.

    А ще краще у далі, де сусідів нема,
    і покоїться в пеклі непогрішна вина.
    Де життя одиноке, отже ризик – зеро.
    І щоб знову надія: Бог, палата, ребро…

    16.11.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (4)


  30. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2016.11.17 11:27 ]
    Звідки Батьківщина починається?
    Золотисте поле хлібне
    І бездонна неба синь -
    України-неньки символ,
    А ще кетяги калин.

    І верба, що біля ставу
    Миє ноги у воді,
    Також диво-вишиванки,
    Витвір вмілих рук майстринь.

    Квітнуть мальви-охоронці,
    Й сонях, наче оберіг,
    Та барвінку сині очі
    Пильно дивляться у світ.

    Це дітей вони скликають
    Та й на батьківський поріг,
    Звідси ж шлях свій починає
    Батьківщина для усіх.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  31. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2016.11.17 11:49 ]
    Ой, музиченьки троїсті
    Долинала десь здалеку музика,
    А я стала собі та й заслухалась,
    Запитала себе я тихесенько:
    -Хто ж це грає так гарно, божественно?

    Скрипка плакала, а то сміялася
    І баяна міхи розгулялися,
    Віртуозно звучали всі кнопочки,
    Заливався і бубон так голосно.

    Легко так від мелодії дивної,
    Що й забулось сумне на часиночку,
    Вигравали музики троїстії,
    У танок самі ноги просилися.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  32. Леся Геник - [ 2016.11.17 10:17 ]
    *** Хай світ померкне
    ***
    Хай світ померкне, хай упаде ніч
    зловіща на сади, поля, дороги.
    Уперто йтимеш істині навстріч,
    за світелко тримаючись убоге.

    Ітимеш повз калюжну чорноту,
    котра ховає зранені глибини,
    й кричатимеш у темну пустоту -
    що ти - людина, все таки людина!

    Хай каже хтось, що ти негречний дух,
    мовляв, зірвавсь із тями спозаранку.
    Хіба комусь відомо до ладу,
    що ти - свободи подих, а не бранка?

    І навіть ся окружна чорнота
    не здатна присилити твій супротив,
    жагу знайти негненого стовпа
    і ще не згублені на опізнання квоти.

    То ж ти дійдеш таки туди колись,
    де можна глянуть істині ув очі,
    не важачи на те, що навіть вись
    сховалась нині за плечима ночі...

    10.10.16 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (4)


  33. Серго Сокольник - [ 2016.11.17 02:31 ]
    Небес молоко проснІжило зиму...
    Небес молоко
    ПроснІжило зиму... Ми стрілися знову.
    Пройдемо містком.
    Він льодом блищить дивовижно казково.

    Це річка сумна
    Наділа його пекторальку на шию.
    Її глибина
    Вдивляється в душу очима надії,

    Надії на те,
    Що все ще удруге здійснити можливо,
    І ось розцвіте
    Зимова троянда кохання... Щасливі

    Ми будемо знов,
    Зігріті теплом відлетілого літа...
    Та час відійшов...
    І річка засмучено льодом укрита...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Свидетельство о публикации №116111701010


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  34. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.11.17 00:43 ]
    Ріст
    1

    Не в дуеті, не в зграї самосмисли шукай.
    За лавандовим плесом розруйнований рай.
    Шлях тече із наперстка...
    Заболочений ліс.
    Хтось тремку повітрулю на листочку приніс.

    Мухоморні низини. Розмальований пень.
    Стережися мисливця. Кінь крилатий - мішень.

    Птахоїди... гармати... скорпіона жало.
    Мантикора хвостата джерґотала про зло,
    Зарубцьовані рани облизала, мов кіт.
    Лоскотанням утішена йде від воріт.

    Смертоносна істота. Рудувата трава.
    Янтареві очиська витріщає сова.
    Кораблі у калюжах, паперові граки.
    Ти підходила тричі до амвона... руки.

    2

    Сонцесхови. Трампліни.
    Ніч-гущавінь. Жарінь.
    Плин по колу до вишні, де гілля поколінь.
    Кропивою, любистком обростає душа.
    На останній щаблинці - ні образ, ні гроша.


    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  35. Домінік Арфіст - [ 2016.11.16 21:46 ]
    ... високого чола...
    зима сліди і долі замела…
    нарізала наділи і надії…
    виблискує посеред ентропії
    агонія високого чола…

    ще літом тіло спалене дотла…
    розвіяне на неминучі вруна…
    піснями виливається на струни
    гармонія високого чола…

    де древня Риба мертвою сплила
    там Водолій не каламутить воду…
    переосутнюється з пороху в породу
    іронія високого чола…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  36. Сергій Гупало - [ 2016.11.16 21:22 ]
    * * *
    Попереду також самотній чоловік.
    І я за ним іду, і нам обом – не краще.
    Для нас по-іншому працює часолік --
    І гостро відчуваєм овид фальші.

    За нами тінь одна – загострена життям.
    Для нас оцінене сміється диво – жінка.
    Вгорі не сонце -- тільки біла сотня плям,
    Під ноги стелиться стезя, а не стежинка.

    Ніхто-ніщо не змінить нашої ходи.
    Ніхто-ніхто не бачив нашого величчя.
    А ми таки – затято і печально молоді.
    У нас -- означені дороги на сторіччя.

    Тому хода легка, як пір‘я на вітрах,
    Або ж - липка, як мед, як сік оливи.
    Йдемо завжди, хоча давно дійти пора.
    І зупинити нас довіку неможливо.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  37. Уляна Яресько - [ 2016.11.16 21:19 ]
    Сосни дивляться сни
    Сосни дивляться сни. У них віщі вони, мов у жриць...
    Заколисує вітер - дерева вклоняються світу.
    Я тебе не віддам, охоронцю моїх таємниць,
    Ми доглянемо вдвох несміливий росток первоцвіту.

    Заколисуй мене ніжним шепотом древніх легенд,
    Химороддям думок, безбережжям солодкої рими.
    Я боялася.Так! - що довірливе серце - ущент!
    Чи боюся тепер? Так! - пройти нерозважливо мимо.

    В сонних нетрях лісів заблукала сполохана тінь
    Перелесника чи невідкритого міфами духа.
    Соснам тепло. Вони сплять у лігві своїх сновидінь.
    На твоєму плечі сплю я...
    дихаю з соснами -
    слухай...


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (4)


  38. Лілея Дністрова - [ 2016.11.16 20:25 ]
    Згадай пташиних ранків передзвін...
    Коли осіннім розчерком пера
    Багрянець розтікається по кленах,
    Згадай весну…нехай Твоя жура
    Розвіється, зав’яжеться зеленим.

    Коли стікають нудно перли сліз
    Прозорими і сизими дощами,
    Коли думки летять ген, під укіс,
    Згадай очей весняних криптограми…

    Згадай п’янкі черемхові зірки,
    Коралові уста рясних тюльпанів,
    Гірський кришталь бентежної ріки,
    Квітчасті німби, плетені вітрами.

    Коли мережать пензлем сніговим
    Хурделиці на склі...морозять рану.
    Згадай пташиних ранків передзвін
    У солов’їнім тремоло…сопрано…

    Коли примхливий, в’їдливий мороз
    Глибоко проникає в Твою душу…
    Згадай, згадай…тепло ранкових рос,
    Вдихни життя у зледенілу мушлю.

    листопад, 2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.3) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (6)


  39. Олександр Олехо - [ 2016.11.16 14:08 ]
    Мільярди списів
    * * *
    Мільярди списів, ціль одна –
    убити вічного дракона.
    В театрі мрій іде війна –
    осінній хіт: падіння клона…

    Ніхто не буде без призів:
    роздача слоників на щастя,
    вуаль бажань із гожих слів,
    червона нитка на зап’ястя.

    А у дракона – сто життів,
    а може, декілька мільярдів,
    і кожне хоче поготів
    свою пробігти сотню ярдів.

    Нам не знайти, чия вина,
    допоки списи в інші бОки.
    Тому й не кається війна,
    і не вивчаються уроки…

    15.11.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  40. Лариса Пугачук - [ 2016.11.16 14:05 ]
    ***
    Забився простір пишномовним словом,
    Обіцянками поле зацвіло.
    На тім суцільно-витканім покрові
    Уже нема де ставити тавро.
    Та перекрита правда йде на вибух,
    Рвучи облуду влесливості слів!

    Хтось приміряє весь народ до диби –
    Чи вивернуться руки у катів?

    16.11.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (4)


  41. Валерій Хмельницький - [ 2016.11.16 13:10 ]
    Марнота марнот
    Уперше порадіти зміг –
    Згадали Райнова й Еміля,
    Хоч це, можливо, просто збіг,
    Але була якраз неділя.

    Коротше, змоклий біг поет,
    Натхненний Райновим і снігом,.
    «Все суєта, - кричав, - суєт!"
    "За вітром, - скрикував, - гоніння!»

    А в Києві всю ніч мело –
    Це ж не Канари й не Гаїті -
    І виграш випав на «зеро»,
    Як у печері рикнув йєті.


    16.11.16


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (5) | "Ярослав Чорногуз Поетичний егоїзм"


  42. Петро Дем'янчук - [ 2016.11.16 09:18 ]
    СОН
    В травневої ночі бажання дівочі
    У шелесті трав колоситься роса
    Струмок таємниць що до дива охочі
    Збирається в коло краси забуття

    Коханню співається ода зізнання
    Любов заплітає вінком почуття
    Відвертість відвертості щира розрада
    У цій мелодійності співом душа

    Вся ця невагомість , яскрава прозорість
    Дзюркоче струмок в щебетанні пташок
    Я вже поспішаю у цю неповторність
    До лагідних , ніжних , взаємних думок.
    2016р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  43. Юрій Лазірко - [ 2016.11.16 05:50 ]
    iз танго у блюз
    не молитвою
    з храму
    відпускати словами
    зупиняти очима
    до відчуження рис
    до кордонів
    між нами
    що дзвонили ключами
    подавались дверима
    у недавнім колись

    у думках
    до знемоги
    малювати дорогу
    не стирати
    що прагну
    у недотиках уст
    і ліпити з нічого
    кожну грань
    кожен огин
    мандрувати із танго
    у засніжений блюз

    ні летіти
    ні сісти
    осипатися в листі
    не жаліти падіння
    у обійми зими
    наші відстані
    вистріл
    але спогади чисті
    де цвітіння весіннє
    і незнані ще
    ми

    2 Грудня, 2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.68) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (2)


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.15 22:53 ]
    Поетичний егоїзм
    Уперше порадіти зміг -
    Такого не було ще зроду.
    Що у неділю випав сніг
    І розігнав людей з природи.

    І мокрий сніг летів на став
    І канув, як у річку Лету.
    Іще й натхнення додавав
    Зраділо-змоклому поету.

    Неждано почалась зима,
    Дала збагнуть мені нагоду –
    Нічого ліпшого нема,
    Як вірш писати у негоду.

    13.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  45. Іван Потьомкін - [ 2016.11.15 19:02 ]
    Такт

    Радить Євангеліє тримати такт
    Навіть із тим, хто годен лише осуду й зневаги.
    Та про який там такт може мова йти,
    Коли з-за такту, немов шуліка на курчат,
    Кидається він з прокляттями прожогом
    На душу, ошелешену од несподіванки.
    ...Ні, не судилось, видко, дорости мені
    До бозна кому прийнятного повчання Йсуса .
    Презирством намагаюся відбутись,
    Та під завісу не витримую
    І раджу майстрові проклять
    Ретельніш чистить язик свій недолугий.
    На більше неспроможен життям набутий такт,
    А із-за такту рветься несусвітній монолог...
    ...То, може, я помиляюсь,
    Дослівно сприймаючи настанову Йсуса?
    -----------------------------------------------------------------------
    «Хто вдарить тебе в праву щоку твою, поверни до нього й другу» -Євангеліє Матвія, 5:39.




    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (7)


  46. Ігор Шоха - [ 2016.11.15 16:36 ]
    Головному архітектору олігархату
    Даруйте мені, Президенте,
    що я не із того почав,
    не ті виділяю акценти
    у ролі слуги й опонента
    народу, який Вас «обрав».
    Від імені цього народу,
    як і на Майдані, стою
    за волю його і свободу,
    і за …незалежність мою.
    І це означає сьогодні,
    що як і тоді, не за Вас
    ішли у єдиній колоні
    герої небесної сотні
    у пафосний діями час.

    Немає у мене акцизу
    із хмизу багаття сім’ї,
    але запитаю її, –
    а де ото голуб ваш сизий
    ховає маєтки свої?
    А, може, далекі офшори
    це наша надія одна –
    корупція нас не поборе,
    аж поки триває війна?
    А, може, усе було всує,
    що нині ніхто не рятує
    і не розуміє ніхто, –
    чому воно не атакує,
    придумане Вами АТО?
    Якщо попадає у точку
    оця рокіровка ідей,
    чи це не війна у розстрочку
    із тисячами смертей?
    Якщо у народу є право
    на те, що Закон ухвалив,
    то де на ахметок управа?
    Чому я годую державу –
    цей онкологічний нарив?
    Очікуєте компліменти?
    Та їх може бути і сто,
    та лише із того моменту,
    коли не вмирає ...ніхто,
    за те, аби Ви панували
    із того моменту, як ми
    за волю не душі поклали,
    а шанс – називатись людьми.
    Ми ще повоюємо, доки
    узріємо води мутні,
    куди довоєнні потоки
    стікають у руки одні.
    Ці руки нічого не брали! –
    ми чули уже і не раз.
    Вони лиш медалі чіпляли
    та ще приголубили Вас.
    І Ви не упали із неба,
    навіяні, як на духу,
    і трактора навіть не треба,
    аби осягти, – ху із ху.

    Ми раді і пресі, і Раді,
    що Вам не дає одкоша,
    що братія Ваша при владі
    дорізує нас без ножа.
    Усе обіцяють, хороші.
    А Ви їм на це, – ні-гу-гу.
    А уряд міняє на гроші –
    калоші на босу ногу́.
    Нехай канцелярія пише,
    аби годували її.
    На ладан ще мало хто дише –
    шість арів дають врожаї.
    І маємо кожному чину
    за гроші у банці на смерть
    не зайві – свої! – два аршини
    від імені лєрок і петь.

    Усі «найбідніші» – до каси!
    Немає ату або вет.
    І Ви їм готові щоразу
    подвоїти ще – на буфет.
    Гуляють мільярди де-юре
    та все у кишені одні.
    У друга і п'яниці Юри
    нема індульгенцій шпані.
    Бо ви не за мир, а за дружбу
    великих злодіїв-братів,
    то маєте дяку за службу
    і піт – на чолі ворогів.

    А ми – наче із підворітні…
    А ви – у параді лампас
    формуєте клани елітні,
    і клоуни є про запас.
    Субсидії ллються рікою
    і в уряді – повний атас!
    З протягнутою рукою
    протягнемо й ноги за вас.
    Бо нації мало що треба,
    коли основного нема.
    А треба, підемо на небо.
    Однаково буде зима.
    Нічого. Майбутнє – на носі,
    надії усі – на морози.
    Прикусимо злі язики.
    А люди узріють, таки,
    хто нехотя дує і досі,
    та все – на чужі вітряки.

    11.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  47. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2016.11.15 10:45 ]
    Коли падає зірка
    Коли з неба зірка пада,
    Загадай мерщій бажання.
    Не проси великих статків,
    А здоров"я та кохання.

    Для дітей ночей спокійних,
    Днів погожих сонцесяйних,
    Завжди щоб плече надійне
    Підставляв тобі коханий.

    Щоб земля родила щедро,
    Солов"ї в садах співали,
    І над нами - мирне небо
    Й Україна процвітала.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  48. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2016.11.15 09:49 ]
    А мені здавалось...
    А мені здавалось ще далеко осінь,
    Молодо так серце билося моє,
    І тепла та ласки душа прагне-просить,
    Та життєва осінь усе ж настає.

    Золотом вкриває землю лист кленовий,
    А бабине літо сяє-виграє,
    Вплело воно стрічку срібну в коси довгі,
    У вирій зібралось літечко моє.

    Літа молодії перейшли до діток,
    Юності вітрила до внучат пливуть.
    Сонечко любові! Ти яскраво світиш,
    Зігріти серденько моє не забудь.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  49. Козак Дума - [ 2016.11.15 07:20 ]
    Невже?!
    Вже гаснуть зорі й сіють сивий попіл.
    Гіркий і сірий, мов торішній сніг.
    Скрізь пустка дика, лише гордий сокіл
    немов завис над перехрестями доріг.

    Всю землю щільно темні хмари вкрили,
    немає розуму, навкруг одні нездари.
    Все тяжчі й тяжчі у орлана крила,
    його не оминули теж почвари.

    Країна в хмарах вся крокує у непевність,
    над головою хижо вітер свище.
    Чекає що на нашу незалежність –
    свобода, воля, може попелище?..

    Іде народ дорогою кривою,
    у небі круків хижих ціла тьма.
    За що боролись, брате, ми з тобою?
    Чи вся та кров пролита задарма?!

    Невже проміння не прониже морок?
    Невже і дітям не всміхнеться щастя?
    Невже погаснуть всі блакитні зорі?
    Невже людська надія так і згасне?

    Невже джерела нам назавжди отруїли?
    Невже не зможемо ми підлість подолати?
    Невже не знайдемо в собі останні сили
    свою дорогу у майбутнє відшукати?!

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  50. Козак Дума - [ 2016.11.15 07:57 ]
    Допоки?!
    Потоки слів і ріки бруду,
    мільйони голих обіцянь.
    Брехні лавини й словоблуду,
    озера хвастовства й стенань…

    Знайома всім така картина,
    бо кожен день і кожен час
    багном вся правляча „родина“
    з екранів заливає нас!

    А потім та „родина“ підла
    свої збирає бариші.
    Народ вважає гірше бидла
    та веселиться від душі.

    Чи довго нас дурити будуть
    ці горлопани й торгаші?!
    Та не давати жити люду,
    поки ми пишемо вірші…

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   590   591   592   593   594   595   596   597   598   ...   1855