ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.22 22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.

Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2015.11.11 02:16 ]
    Поховальне слово
    Рідіє чуб засмучених гаїв,
    І дощ висріблює листки опалі.
    І виливає прикрощі свої
    На золотому килимі печалі.

    В німій скорботі схилена вона,
    Останню шану віддає цій вроді.
    Немов заснула осінь чарівна
    В величній усипальниці природи.



    8.11.7523 р. (2015) Конча Озерна, Ольжин став-дача


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (15)


  2. Вікторія Торон - [ 2015.11.11 01:08 ]
    Короткий український ренесанс*
    Короткий український ренесанс
    шестидесятих і семидесятих...
    Інтимності хвилюючий романс
    і танго, в пелюсткові вбране шати

    Червоної троянди, що із рук
    на знак безповоротного кохання
    до іншого—живим вогнем розлук—
    комусь дається в смутку на прощання.

    Низький і заколисуючий щем—
    мов травний шерех—співу Купріної.
    Захмарені Карпати під дощем,
    розсипані Троянди на пероні.

    В Неспокої Верменича—вогні
    ромашками розсіяні над містом,
    до Чорнобривців линуть журавлі,
    і Ясени шумлять собі врочисто.

    У твісті каблучками—Не топчіть
    Конвалії пахучі і прозорі,
    коханим намалюйте синю Ніч,
    в якій нестримно опадають зорі.

    Цвітуть осінні тихі небеса
    над Поїздом, що їде у Варшаву,
    манить в любистку скупана коса,
    мандрують двоє у Похилі трави.

    Летять, як чайки, зими і літа,
    Зелене листя вкрите білим снігом,
    Ромену ніжна квітка зацвіта,
    і Водограй зривається набігом.

    «Веселих скрипок» струмінь голосів,
    у шлюбнім платті—вічна Черемшина.
    Дівча іде із маком у росі—
    Туманом білим дихає долина...

    І зникло все, неначе уві сні.
    Скінчились теплі ночі з зорепадом.
    Русява Наречена на коні
    проїхала заледенілим садом...

    *У вірші використані слова з популярних українських пісень 60-х—70-х років.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  3. Світлана Костюк - [ 2015.11.10 22:45 ]
    ***
    Боляче тільки спочатку, а потім уже...
    Потім звикаєш... звикаєш... звикаєш до всього...
    Можна вбивати брехнею, лукавством, ножем...
    Зрештою, все це дорога... дорога до Бога...
    Світ цей сказився... сказився... сказився уже...
    Чорне багатство, піар, поклоніння до слави...
    Мила людино маленька, куди ж ти ідеш?
    Чи не боїшся відкрито так, без балаклави?
    Серце стукоче... стукоче... як змерзле пташа...
    Хочеться світла, і правди, і віри у вище...
    Стукаєш в двері, у душі... задля відкоша...
    Сієш слова, та не сходять - кругом попелище...
    Будуть спасенні, хто вірує ,- скажете ви.
    Вірити треба, та віру вбивають щоднини.
    Топчуть зухвало ідеї твої й корогви,
    Топчуть усе, що зосталось в тобі від людини...
    Боже єдиний, нам світло у душі посій.
    Зло переможе лише воскресіння любові.
    Сумно так... сумно так...сумно в країні моїй.
    Сумно в душі, що свій біль виливає у слові.
    ...Боляче тільки спочатку, а потім уже
    Спалюєш душу свою - і пітьма відступає...
    Можна вбивати брехнею, лукавством, ножем...
    Ну а спасати - любов`ю...
    без неї
    ніщо
    не спасає...


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  4. Світлана Костюк - [ 2015.11.10 22:18 ]
    ***
    без перуки і осінь і я...
    і дерев почорнілі галузки...
    і розхристаний крик журавля
    що розбився на друзки...
    без перуки цей Божий світ
    і оголені нерви часу
    і загублений нами слід
    поміж нотками болю і джазу...
    не боїться душа наготи
    блискавиць і громів навпроти
    кожен мусить свій біль перейти
    щоб відчути
    ЛЮБОВ
    на дотик...


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (13)


  5. Богдан Сливчук - [ 2015.11.10 21:00 ]
    ***
    …десь є слова що не зрівнянні в часі
    десь вчинок є який здивує світ
    десь хоч на мить відірвешся від маси
    і тут /не десь/ зостанеться твій слід…

    10.11.2015



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (4)


  6. Домінік Арфіст - [ 2015.11.10 20:18 ]
    ... я потечу...
    … я потечу осінньою рікою
    прозорою, глибокою такою
    як очі на іконі, де Марія
    синочка незбагненного леліє…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  7. Мосс Юлія Москалець Юлія - [ 2015.11.10 15:07 ]
    Обман наших сердець

    Стається так, що сонце вже не гріє,
    І ласка "не така", та й
    Любов вже глибоко в душі там тліє.
    Не горить тим пламенем яскравим,
    А погляд ніби став якимсь лукавим.

    Полум'я вже не таке гаряче,
    Кохання наше - невинне і дитяче,
    Зникло з душ обох людей,
    Покинуло серця́, колись закоханих, дітей...

    Знаєш, іноді здається - це кінець,
    Іноді жалкуєш, що пішла з ним під вінець.
    Коли дратує все і хочеш в одну мить,
    Все - що будували ви роками - розбить.

    Знаєш, іноді терпкі слова допомагають,
    То так тільки здається, що вони лише вбивають.
    Іноді сонорна і беземоційна фраза,
    Може містити в собі стільки ніжності й турботи,
    Скільки не скажуть жодні поцілунки взяті ра́зом.

    Іноді та пристрасть і надмірна ніжність
    То лише фальшивка - любов, у якої
    Далеко не первинна свіжість.
    Та й відстань, по суті, то не перешкода,
    "Вільні стосунки" - то не завжди́ свобода.

    То лиш обман, обман наших сердець,
    І кожен з нас в стосунках лиш гравець.
    Він грає роль, а головну чи другорядну -
    З часом, поступово, стає ясно...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Мосс Юлія Москалець Юлія - [ 2015.11.10 15:09 ]
    Хтось скаже…

    Хтось скаже - любов живе три роки,
    Хтось скаже, що не три, а два.
    Комусь любов - щоде́ннії мороки,
    А в ко́́гось - любов та не жива.

    Хтось скаже - любов робить дива,
    А хтось, що це даремно ви́трачений час.
    Когось вона хви́лею щастя накрива,
    А комусь дарує чорний лиш окрас.

    Хтось скаже - любові не існує,
    Ні почуттів, ані метеликів, навіть поцілунків.
    Когось це слово без краю дратує,
    А я скажу, що любов існує!

    І хай там як і що говорять,
    В обличчя, а чи може, за спиною.
    Важливий той, хто буде поряд,
    І в труднощах й по життю завжди з тобою.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Тетяна Сахно - [ 2015.11.10 13:05 ]
    Я навчився рахувать
    Один, два, три, чотири, п`ять,
    я навчився рахувать
    і коли іду до школи
    то рахую все навколо.

    Проминув ОДНУ хатину,
    ТРИ проїхало машини,
    ДВІ собаки за містком
    грались в «лова» із котом.

    Та й цікава у них гра,
    в «лова» грає й дітвора:
    я кота зумів спіймати,
    встиг він кігті показати.

    Трішки з ними я погрався
    і до школи знов подався,
    тільки знову зупинився –
    на ставочок задивився.

    У ставку всього ЧОТИРИ
    качечки полощуть крила,
    поруч хлопчик- молодець
    мив свій дзьобик горобець.

    Що там робить цей нахабко?
    Я у нього кинув «жабку»,
    «жабка» почала стрибати,
    треба хвильки рахувати.

    Як цікаво все навколо,
    почекає мене школа.
    Один, два, три, чотири, п`ять,
    що іще порахувать?

    листопад 2015


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Богдан Сливчук - [ 2015.11.10 12:45 ]
    Сміється місяць і зоря

    Сміється місяць…У вікні
    вже перший промінь.
    А ти з’явилась, як у сні.
    О! Теплий спомин.

    Сміється місяць, як тоді
    із нас сміється.
    Коли ми юно-молоді
    аж серце б’ється.

    Сміється місяць, тільки він
    про нас все знає.
    О! Та зіркова небо-синь…
    А ми кохаєм.

    Сміється місяць, місяць-ріг
    шукає пари.
    І сипле зіроньці до ніг
    любовні чари.

    Сміється місяць, тільки він
    таких нас бачив.
    Нам нині море до колін.
    Чого ж ти плачеш?

    Сміється місяць і зоря
    нам шле вітання.
    Любов ніколи не згора,
    як зірка рання.

    Сміється місяць поміж віт
    старого клена.
    І розсипається у світ:
    і д и д о м е н е…

    Сміється місяць у вікно,
    зоря сміється.
    Умить зливаються в одно
    два наших серця.

    Сміється місяць, а на склі
    через сторіччя
    не стерлись лінії малі
    твого обличчя.
    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (2)


  11. Вікторія Торон - [ 2015.11.10 11:35 ]
    «Життя—театр", -- сказав поет
    «Життя—театр, -- сказав поет, -- в якому люди—лиш актори,
    всі ролі завчені давно, слова — лиш звук, реальність --сон.
    Старий історії рельєф -- нудні спіралі і повтори,
    завжди відомий результат, гнітючий, довгий марафон".

    Друг відповів йому: «І все ж, у цій давно набридлій п’єсі
    між декорацій миготить присутність більша, ніж твоя,
    не відповідна до кінця сухій придуманій адресі
    й пташиній клітці звуковій, що в ній живе твоє ім’я.

    Уся палка твоя любов не є любов’ю до земного,
    лиш древні спомини про рай і спрагле горло—привітать
    тих, хто чекає вдалині, за нерозвіданим порогом,
    поза ролями, що колись ми всі погодились зіграть».

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  12. Вікторія Торон - [ 2015.11.10 11:35 ]
    Наші втрати
    Ворожбою чи обманом—не сказати—
    Розливаються туманом наші втрати.

    Ми проводимо їх маршем до порогу,
    Звідти йдуть вони урозсип і не в ногу.

    Далі йдуть вони мовчазно, без упину,
    І тремтять в молочнім світлі їхні спини.

    Не обернуться, не глянуть очі сірі,
    Чи ж бо знають: ми в боргу у них—без міри?

    В тім краю, де воля діється не наша,
    Чи побачили—яка чекає чаша,

    Нам призначена—глибока чи безмірна?
    Скільки душ її наповнити повинно?

    Чи поглине все, що дихає довкола,
    Чи така, що не заповнити ніколи?
    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  13. Марія Дем'янюк - [ 2015.11.10 11:00 ]
    Листя
    З останніх сил тримаються на гілці.
    Впадуть ...і вже немає вороття.
    Ще промінь сонця гладить по голівці
    Але попереду чатує забуття.

    А вітер дме холодний і байдужий,
    Гойдається похилене гілля,
    І листю втриматися важко дуже,
    Двірник з мітлою наближається здаля...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  14. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.10 10:14 ]
    Кохання,як пісня
    Потрапила прямісінько у серце
    Стріла Амура,пущена тобою,
    І трепетно тепер воно так б"ється,
    Горить жаданням,ніжністю,любов"ю.

    А почуття,як музика казкова
    Все ллються,перепонюють до краю.
    І піснею здається кожне слово
    Тому,напевне,що тебе кохаю.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  15. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.10 10:41 ]
    Могутня мова українська
    Україна - ніби дівчина в віночку,
    А мова й пісня - то душа її,
    І рушничок та вишита сорочка,
    То споконвічний диво-оберіг.

    Принижували мову цю віками,
    І нині "душать" наші вороги,
    Сатрапи путінські та неуки-вандали
    Вбачають в ній загрозу навкруги.

    Це означає,що вона могутня,
    Коли її бояться і пісень.
    Та Українське Слово незабутнє
    Лунає з наших вуст хай кожен день.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  16. Олександр Олехо - [ 2015.11.10 09:01 ]
    діти часу
    біжать секунди діти часу
    погратися у день і ніч
    і не було ще ані разу
    щоб гра не вартувала свіч
    не полічить на небозводі
    отих свічок пекельна тьма
    їх при ясній вночі погоді
    і жодної коли пітьма
    вони горять як диво-квіти
    заради чого хто би знав
    і лиш секунди часу діти
    не мають для вагань підстав
    вони летять у світлі сонця
    за обрій сяючих світил
    немов комахи до віконця
    без навігатора і крил
    долають зоряні заграви
    поклавши на земну вагу
    непересічної уяви
    свою божественну жагу
    летять секунди неупинно
    у руслі зоряної гри
    а люди мислячи рутинно
    прожиті злічують роки

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (6)


  17. Павло ГайНижник - [ 2015.11.10 07:28 ]
    ТВОЯ ЗУХВАЛІСТЬ РОЗДЯГНУЛА НІЧ
    * * *

    Твоя́ зухвалість роздягнула ніч...
    Зірвала млосність і здійняла вітер
    Без перемовок. Мов первинний клич!
    Прозорий як в сльози́, без літер.
    Підзаголо́вок впав у потойбіч
    Палкої ніги, зко́ханої в витвір
    Розпу́сти наче в сховок. Віч-на-віч…
    А потім день усю цю творчість витер.

    Павло Гай-Нижник
    10 листопада 2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  18. Вікторія Торон - [ 2015.11.09 21:55 ]
    Пустуни
    А пам’ять плугом вивертає скиби
    минулого, яке не повернуть,
    і вечір мій скидається на поле
    з розораним блискучим чорноземом.
    Я бачу—випинаються з землі
    і дружно так, несіяно ростуть
    жовто-гарячі стебла розставань,
    мовчанням переповнені і щемом.

    Мені свого минулого не жаль—
    себе б я у минулім не пізнала;
    та їх я пам’ятаю-- молодих,
    задивлених вперед, дзвінкоголосих,
    упійманих, мов жайворонки в сіть,
    у світове блакитне покривало,
    яке нас укриває до пори
    чи здутими кульбабами розносить.

    Запущена, напружено тремтить
    усе живе ламаюча машина,
    мені єдиній тишу стерегти
    і, вірно несучи роками варту,
    із усмішкою блазня на лиці
    очікувати вперто, очманіло,
    що всі вони повернуться гуртом,
    як пустуни веселі після жарту


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  19. Вікторія Торон - [ 2015.11.09 21:31 ]
    Який є простір в німоті!
    Який є простір в німоті, який протяжний білий шовк!
    Вгорнусь у нього з головою і пропуcкатиму крізь пальці.
    В гніздо невимовлених слів , в тепло неведених розмов
    зійдуться значення усі і всі повернуться блукальці.

    Уголос стверджена любов стає нерідною устам
    і анонімність ще не раз вона захоче повернути.
    Я захищаю нас обох, не довіряючи словам
    те, що можливо зберегти в невизначенім «може бути...».
    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  20. Іван Потьомкін - [ 2015.11.09 20:30 ]
    Свята Земля

    Свята Земля...
    Свята для тих, кому вона -
    Ісус, Єрусалим,Віфлеєм,
    Назарет, Йордан, Гінасерет...
    Та тричі святіша вона тим,
    Кому заповідав її Всевишній.
    Просто земля, охоча до робочих рук,
    Щоб зводить житло, сіяти, садить...
    Незвична доля судилась їй.
    Немовби удова, вона страждала,
    Як усі зайди залишали їй
    Болота, терни, колючки, руїни...
    Слізьми пророків зрошена сповна
    І кров’ю в рабство гнаних поколінь.
    Тепер пшеницею колоситься вона,
    Оазами зеленими серед пустелі
    І світ притягує, наче магніт...
    Навдивовижу Свята Земля ще й тим,
    Що призабута мова Божа - іврит
    Із старожитних книг на вулицю
    Вже як державна повноправно вийшла
    І навіть турист хоче нею заговорить.
    І все ж прибулець знайде щось «не так»
    І подумки (а чи й уголос ) господарів осудить:
    Хто за надмірний гвалт і крик,
    Хто за штани в чоловіків, опущені надміру...
    І це, і ще багато що в око впаде,
    Бо, як-то кажуть, збоку воно видніше.
    Так, є за що народ цей твердошиїй гудить
    (Хоча без нього не було б i праведника Йсуса.
    І хтозна, чи названа була б оця Земля Святою),
    Та тільки не за те, що лібералам любо:
    Віддать її тому, кому вона ніколи не була святою,
    Хто ще століття тому в найми йшов сюди,
    Тепер же заповзявся нею володіти.
    Ізраїль слухає «спеців»Близького Сходу
    І віддає сади квітучі, добуті мозолями й потом,
    На ще одні для терористів полігони.
    Бо ж бачиться їм, як юдеї у нове вигнання йдуть...
    ...І все ж є що поставити ізраїльтянину на карб:
    У намірі буть, як усі, почав він забувать,
    За що його обрав Всевишній –
    Взірцем для всіх народів стать
    І Боже слово людству донести пречистим...
    ...Хто віда, може б, і світ тоді інакшим став.
    P.S.
    «Простив Всевишній Ізраїлю ідолопоклонство,
    Блуд і пролиття невинної крові,
    А зневажання Тори - не простив».
    -------------------------------------------------------------
    Єрусалимський Талмуд, Хаґіга, 1:7


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  21. Олександр Олехо - [ 2015.11.09 17:41 ]
    Кораблик
    Зариблені рифи, залюднені речі…
    У кожного слова – своя голова.
    Кораблик із доку: засмолені течі
    і курс – вільне море, де доля нова.

    Де риба і рифи – життя й небезпека,
    три фути під кілем соленого дня,
    майбутнє для нині – жива іпотека,
    на палубі рішень своя метушня.

    - Підняти всі кішки, напнути гранд-парус!
    Рушаємо браття за обрій надій.
    Беріть амулети, лишіть слово каюсь,
    Вперед із розпуки у вирій подій.

    Дісталися обрію -сонце низеньке
    і хвиля-убивця оказії жде.
    - А де оте щастя для матері-неньки?
    Лиш небо імлою і вітер реве.

    Команда бунтує – немає дублонів,
    запас провіанту іде до кінця.
    І котиться чутка: на мостику клони,
    у вільному морі бракує тунця.

    Куди і навіщо – зчинилася буча,
    поділена правда… своя і чужа.
    Одна – недолуга, а інша – ядуча.
    І ділиться навпіл сум’ятна душа.

    Вертаємо вліво, в рубінові ночі,
    де щастя єдине єднає усіх,
    де сито і п’яно , де лунко регоче
    пуга у верхів'ї та свище батіг.

    А може, управо, де мужні корсари
    із рабської ниці гартують ножі.
    Над ними імлою клубочаться мари,
    ідуть серед літа осінні дощі.

    А може, як вийде, хай течії-мрії
    несуть і кружляють по колу чудес,
    де кожен оратор – за фахом повія
    і кожен вельможа – базікало-пес.

    А може, у гавань, до тихої бухти.
    Спочинемо трохи від ярих вітрів.
    В пліснявому раю сповільнені рухи,
    у сонне затишшя заховано гнів.

    Чим далі, тим гірше – дістали пістолі.
    У кожного слова – свої вороги:
    зневірені люди, керманичі голі
    і чорної вдачі родимі круги.

    І поки вагались, куди і для чого,
    зчинилася буря по імені шторм.
    Усім неабияк дісталось від нього,
    а дехто й погинув – акулам на корм.

    Залюднені речі, задимлені далі –
    приваблює сяйвом порочна зоря,
    і рвуться назовні трагічні печалі,
    і холодом віють всі теплі моря.

    Дай, Боже, їм сили, ума і бажання
    усупереч хисту здолати лихе
    і разом підняти вітрила єднання.
    Дай, Боже, їм вдачі спинити себе...
    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  22. Сергій Гупало - [ 2015.11.09 14:24 ]
    * * *
    Якщо і світ ламається навпіл,
    Немов усміхнена свята хлібина,
    То він достатньо кривдоньки терпів
    У тьмяні та зурочені хвилини.

    А люди що? Як та вода – біжать.
    Тече юрма до правди і дурниці.
    У кожного – і стежка, і межа,
    І небажання світу підкоритись.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  23. Микола Дудар - [ 2015.11.09 14:47 ]
    Собі і нам...
    ... а спілих ямбів повен кухоль!
    діждались. черга на розлив
    обперся зайчик лівим вухом
    промерз од холоду і злив...
    і жовтень наче до похмілля
    завжди бракує свіжих рим
    і бомж одягнений весільно...
    це так до речі, поміж тим
    ось вітерець на кухоль всівся
    ніяк без рими, баламут
    а ти йому: - спинись! побійся
    ти не один голодний тут…
    09.11.2015.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  24. Наталя Шаповалова - [ 2015.11.09 13:47 ]
    * * *
    Якби скласти мої всі маршрути,
    ті, що пройдені тиждень за тижнем,
    то вони досягнули б до неба,
    у якому - твої недомови.
    Де гойдаються ноти Шопена,
    на вразливім янтарнім покрові,
    і спадає надвечір в колиску
    в ритмі вальсу в осіннім мінорі.
    Легкість вулиць в порожняві міста,
    усамітнений цокіт підборів,
    і терпкий присмак ночі у вітрі,
    у якім грають з видихом мрії.
    На щоках вже потроху рум'янець,
    листопад зазирає під пасма,
    а ти досі не віриш у долю,
    закриваючи шибки у вікнах.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  25. Артеміс Артеміс - [ 2015.11.09 13:12 ]
    Пори року. Музична феєрія 2.Весна

    Весна розсипеться арпеджіо звуків,
    шумом, бринінням, дзижчанням смичків,
    капанням крапель, гудінням дудок,
    торохкотінням бляшаних дримб.

    Прибіжить сонечко, задзвенить дзига,
    засвистять зразу і всі звідусіль.
    Забудьмо органи: у нас співи і
    джазові трелі, цимбалів рій!

    А в квітні виразно – віолончелі,
    а потім скрипка, фагот, гобой...
    І здалеку – сурма, травневий легіт,
    симфонія радості в тисячі вольт!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  26. Артеміс Артеміс - [ 2015.11.09 13:34 ]
    Пори року. Музична феєрія
    1. Зима
    Чорні клавіші - мокрі дерева,
    білі клавіші - сипле сніг.
    То болотиться, то хурделиться,
    то гуде кабельна мідь.

    До шибки чорної - сніжинки іскрами,
    сувої вихорів - на ліхтарі.
    Темрява відьмиться, відлига немічно
    з-під ніг злодійкою краде льоди.

    Холодна паморозь прийде, вітаючи,
    повідганяє непевні сни.
    Вдарить мороз - до зір докотиться
    потужний акорд зими!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  27. Вікторія Торон - [ 2015.11.09 13:48 ]
    Сповинуті в тумані
    Що Бог нам присудив в своєму плані?
    Як ляжуть карти долі на столі?
    Чи успіху зазнаєм на землі,
    чи знов блукати будемо в омані,
    шукаючи просвіток у імлі?

    Мов дерево, сповинуте в тумані,
    ми мусимо, впираючись, рости,
    проломлювати стовбуром світи
    і в смолянистім одинокім стані
    сплітати з дум над прірвами мости.

    Всі біди, незаслужені й незвані,
    всі наші псевдодрузі й вороги
    не мають того обсягу й снаги,
    таланту у шахрайстві і обмані,
    щоб сліпоту розлити навкруги

    і викорчувать в хижому старанні
    це дерево, сягнуле до небес,
    що живиться свідомістю себе
    у мовчазному впертому зростанні
    у славі між сусідами чи -- без...

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  28. Вікторія Торон - [ 2015.11.09 13:59 ]
    Дніпро печаль мою обмиє
    Дніпро печаль мою обмиє
    (а вітер висушить лице),
    застуджений і сірий Київ
    її по схилах рознесе,

    прошиє гуркотом тунелей,
    затопче тисячами ніг,
    ковтком тролейбусних форелей
    здійме з перетину доріг

    і, розкидаючи по плитах,
    розкотить площами її,
    вечірнім чаєм не зігріту,
    залишить осадом у сні...

    Серед забутого з роками
    раптово зблисне, як кришталь:
    Дніпро з’являвся, срібнотканий,
    і лікував мою печаль.
    2015



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  29. Мосс Юлія Москалець Юлія - [ 2015.11.09 09:20 ]
    Noli tradere
    Бігти не озираючись,
    Намагаючись втікти від щоденної рутини.
    На пів кроку спиняючись,
    Ти дивишся в небо, немов дитина.
    Шукаєш в небесах ти допомогу.

    Ти молишся, аби трохи вітер вщух,
    Аби хоча б на трішечки спинивсь
    цей божевільний рух.
    І спинилась на годинку ця Земля.
    Але тобі не в змозі хоч хтось допомогти.

    Цей біль...
    Ти плачеш, хочеш закричати,
    Так голосно щоб почув весь світ.
    У тебе очі сповнені надії,
    Але життя твоє - скоро лусне від невдач.

    То ж така ненависть до всього народу,
    Це ж таким мізантропом треба бути,
    Щоб каламутити стосунки брудом - немов воду.
    Рідних та близьких в один момент забути.

    Пройде дощ і мине осінь,
    Мине похмурість вулиць цих.
    І ти стоїш - заплакана й похмура
    І топиш біль свій у морозі.
    Зажди,лиш пройде зима ця люта,
    І ти весною, мов підсніжник, зацвітеш.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2015.11.09 00:01 ]
    Башмаки деребанят восток
    Башмаки деребанят восток,
    Это пройденный кем-то урок,
    Этот твердый, как камень, стик,
    На кровавой, на красной настиг
    Тех, кто думал о жизни. Вперед!
    Но сюда не пускают народ.
    Но туда не пускают солдат.

    Снегопад уж горит. Снегопад
    Упирается в берцы и икры,
    А на юге и западе тихо -
    Мы канары, мы теплые рифы.
    Разве где-то стреляют? Дико,
    Оглянувшись, - не видим зла.
    Свою песню поем допоздна:
    О майдане, о горе, потом
    Забываемся в доме сном,
    И не видим мы даже в нем,
    Как восток замерзает в берцах....
    Наше сердце холодное. Сердце ль...


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (2)


  31. Микола Дудар - [ 2015.11.08 23:29 ]
    Він
    … усе в мізинчик на прокат
    він звик до всього по знайомству
    і лише день життя затрат
    сприймає він чомусь за помсту
    то ядом в тінь, то в сонці весь
    то з клітки в клітку… ох везучий
    і виглядає наче пес --
    найнебезчніший попутчик...
    08.11. 2015.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  32. Володимир Сірий - [ 2015.11.08 19:57 ]
    Пісня для двох
    Давай сховаємось удвох від всього світу
    поміж пахучими весняними ночами...
    Як облітатимуть сади вишневим цвітом
    густа завіса спуститься дощами.

    У шиби вікон зашепоче нам ласкаво
    про зорі, що вінчали нас коханням,
    і небокраю нами стрінуті заграви,
    народжені у променях світання.

    Полинемо у незабутні наші ночі,
    коли душа захопленням тремтіла,
    а долю піснею нам соловей пророчив,
    якої ми торкалися несміло.

    Давай загубимось удвох від всього світу,
    у пахощах бузку і матіоли,
    де будуть ніжністю серця палкі горіти,
    щоб наші почуття не охололи.

    Слоав А. Станіславська, музика і виконання В. Сірий


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (6)


  33. Олена Красько - [ 2015.11.08 16:30 ]
    По темному екрану – краплинами…
    НЕ думати
    НЕ сумувати
    НЕ згадувати
    НЕ вітати
    З Днем народження

    Зрадам –
    НЕ дивувати
    Спогади –
    НЕ тримати
    Навіть якщо світлого вони
    Походження

    Навчитись
    НЕ розпорошуватись
    У душу
    НЕ запрошувати
    НЕ писати
    Повідомлення
    Туди
    Де відняло серця
    Мовлення

    Краще
    Під дощем гуляти
    Змерзлих пташенят
    Годувати
    Написати другу
    Щирому
    Який був таким
    ДО змирення

    Який був таким
    Ще ДО зречення
    ДО жахливої втечі
    ДО втрати емоцій
    Від родинної кровотечі
    Якою угоди підписано
    Пустими чварами
    Заколисано…

    І який сьогодні
    Святкує народини…

    Якщо не дивлячись
    На криві сходини
    Залишається
    Ще людиною
    Привітати
    По темному екрану
    Краплинами…


    08.11.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  34. Олександр Олехо - [ 2015.11.08 13:41 ]
    У колі жовтому круги
    У колі жовтому круги
    нанизані на вісь зітхання,
    і липне осінь до ноги –
    не перший раз і не востаннє.

    У шерехах бліда печаль
    збирає сумніви докупи:
    - Хіба тобі мене не жаль?
    Живу від злуки до розлуки…

    І мокра ніч чорніє сном.
    У тьмяно-жовтому віконці
    на антресолях хатній гном
    весну тримає у долоньці.

    Він випустить її, коли
    крізь листопади і завії
    дзюрків почує голоси,
    а обід неба посиніє.

    07.11.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  35. Олександр Олехо - [ 2015.11.08 13:51 ]
    Я єсть народ...
    Я єсть народ, я – рід, я аз воздам
    усім забродам, гнидам і іудам,
    які хвалились збудувати храм,
    а спромоглись на вбогу халабуду.

    08.11.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2015.11.08 12:03 ]
    Тихе щастя
    Зариюся по груди у печаль,
    Впірну у жовтизну сумного гаю.
    Він золото думок порозсипає…
    Зберу. Складу на осені скрижаль.

    Стоять озер засипані причали.
    Йду між дубів і відчуваю щем.
    Обійми розгорну, торкнусь плечем –
    Ми так одне за одним заскучали.

    І завмираю… І – ні пари з уст.
    Аж доки вечір не промовить: «Годі!»
    За тихе щастя – бути на природі –
    Я Велесові вдячно помолюсь.

    7.11.7523 р. (2015) Конча Озерна, Півострів Печалі.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  37. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.08 11:11 ]
    Я - кохана
    Тільки для тебе я живу на світі,
    Лише для тебе всі мої пісні.
    Із щемом в серці згадую я літо,
    Коли в коханні ти зізнавсь мені.

    Для мене ти - то подарунок долі,
    То промінь сонця в царстві самоти.
    Так не кохав мене ніхто й ніколи,
    Як палко й ніжно це умієш ти.

    Летять роки так невблаганно й стрімко,
    Але той час,що залишилось нам прожить,
    З тобою хочу бути кожну мить,
    Бо я кохана,я жадана жінка.

    2002 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  38. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.08 11:22 ]
    Рідним не потрібні
    Зовсім сторонні люди,бува
    Краще тебе розуміють,
    Аніж найрідніші - брат чи сестра,
    І ти вже нічого не вдієш.

    Боляче,звісно це відчувать,
    Коли ти ще й немічний,хворий,
    Тебе ж бо соромиться син чи донька,
    Чужі ж надають допомогу.

    Коли був здоровий та працював
    І дарував їм машини,
    Кожному з них гарний дім збудував,
    Тоді вони тебе любили.

    А нині навіщо їм тато старий
    Чи ненька,яка вже не здужа?
    І те,що відмовилися від батьків,
    Ви цим не хизуйтеся дуже.

    Бо ж підростають діти свої,
    І приклад беруть вони з кого?
    Колись на старості станете й ви
    Теж не потрібні нікому.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  39. Михайло Карасьов - [ 2015.11.08 10:16 ]
    Осінь.
    Туман, моква.
    Грибами пахне в лісі.
    Трава лежить у крапельках роси.

    Із хащі чуть, як у заметах листя
    Пробігся звір.

    На мить з’явилось сонце поміж хмар,
    Яскраво заіскрилась кольорами
    Крапля роси.


    2015.
    * * *


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  40. Олена Балера - [ 2015.11.08 09:35 ]
    ***
    Переростає злість у спокій
    І звичка поглинає біль.
    Сумління заглушило докір
    І залишило при собі.

    Епоха наша, мов гамбіт,
    Що час пожертвував жорстокий
    Із вічністю у боротьбі,
    І стежить за людьми впівока.

    Ми розриваємось навпіл
    Поміж високим і буденним
    В безвиході одвічних кіл,

    Обізнаними достеменно,
    Що перетворимось на пил.
    Не розтоптати би священне...

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  41. Юлія Радченко - [ 2015.11.07 22:33 ]
    Сезонне
    Дощило, як листям, горем. У горлах підбитих качок старих
    Затихло літо. Тепер лихоманить і тінями ніч сукровить.
    Вона вся вогняна. Здається, її волосся руде - горить.
    У неї не тільки шкіра, а й навіть ніжність чомусь сурова.

    Стирає хрести на зап’ястках. Старіє сезонно сама.
    Маскує щоденну осінь. Ще втомна мить – і почне сивіти.
    Її виліковно мертва й моя вже злочинно жива зима
    Вишкрябують на парканах: «То що? Наздогнати зможемо літо?».

    Приходять люди. Прозорі. З її лицем. Надовго лишившись тут,
    Усім квитки роздають - додому. Невпинно про щось говорять.
    Я знаю її з дитинства. У нас одночасно з’явились тату.
    У неї – на перехрестях. У мене – снах, що впадають у море.
    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  42. Олександра Кисельова - [ 2015.11.07 14:26 ]
    Высветил пёстрыми брызгами
    Вновь сиротеют безропотно
    Скромные летние домики.
    Схлынули прежние хлопоты,
    Праздные крестики - нолики.

    Тени дрожащие, лёгкие
    Высветил пестрыми брызгами,
    Бросил на стены истертые,
    Лавочки старые, низкие.

    Скворчик сосвищет, условится,
    ЛЁгонький, верткий, взьерошенный -
    Вдаль сеголетка торопится,
    Ветер тревожит непрошенный.

    Сладкою стала черёмуха -
    Птичьи сентябрьские радости.
    Дни осыпаются ворохом,
    Крест омолитвит превратности.


    23 сентября 2005 г.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  43. Василь Луцик - [ 2015.11.07 12:24 ]
    ***
    я хочу тобі розказати –
    про ліхтарі
    про ті що отут
    про ті що вгорі
    про сонячний спалах і буйний квазар
    про сяючі погляди вуличних пар
    я хочу тобі розказати

    я хочу тобі розказати –
    про генотип
    про еволюцію
    й шелести лип
    про те як повітря хмари несе
    я хочу тобі розказати про все
    я хочу тобі розказати

    я хочу тобі –
    розказати про дім
    про континенти у синій воді
    про пори року сірі та білі
    про безупинні – автомобілі
    про пори року зелені й руді
    я хочу тобі розказати

    я хочу тобі розказати про ніцше і хто такий вебер
    я хочу тобі розказати
    я хочу тобі розказати

    я хочу тобі розказати про себе

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 4
    Коментарі: (2)


  44. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.07 10:38 ]
    Серце тобі віддам
    Віддам своє серце тобі без вагань,
    Кохана людино.
    Ти не остуди його і не порань
    Поглядом зимним.

    Життя моє теж все належить тобі
    І кожне слово.
    Бути з тобою у щасті й біді
    Я завжди готова.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  45. Світлана Майя Залізняк - [ 2015.11.07 10:51 ]
    Листопадове


    Жодного знайомого обличчя.
    Товарняк здригнувся - і укляк.
    На пероні автохтон мугиче.
    Щедро понасипаний буряк.

    Переробить цукровар деінде.
    А мені - пригадки про гудки,
    Школу, яр, кагати-піраміди,
    Сушені на зиму нагідки.

    Два заводи стали - і ні звуку...
    Безробіття шанька у смолі.
    Кинули в Супій шерепу-щуку.
    Топиться з ягнят дешевий лій.

    Дихають завулки перегаром.
    Ловлять брехні тисячі антен.
    Хреститься Марія над узваром.
    В діжці спить-німує Діоген.

    Зрізана капуста. Смиче поли
    Хитрооке завтра-циганча.
    Супершмаття.
    Жертви.
    Протоколи.
    Наклепи.
    Удари сікача.

    Горобці процвиндрили горіхи.
    Пріє листя. Квітне морозець.
    Яготин. Стинаю жалю віхи,
    В бік зими рушаю навпростець.


    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  46. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.07 10:18 ]
    Срібні роси
    Довга-довга ніч осіння
    Простирадлом зоряним
    Та й накрила небо синє,
    Летіла просторами:

    І лісами й долинами
    Навперейми з вітром,
    На травичці розсипала
    Намистечко біле.

    Позбирати ж то не встигла,
    Світанок підкрався,
    Так залишились краплинки
    На землі лежати.

    І вже ніченька не може
    Знайти те намисто,
    Назва його - срібні роси
    Кришталево чисті.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  47. Серго Сокольник - [ 2015.11.06 23:18 ]
    Відхід осені. Коханій
    Закотилось сонце за світи...
    В темряві згубивсь совиний крик...
    В молочаю парості застиг
    Цей останній осені розбіг-

    Золотаво- попелястий арт
    Мов на паті зібраних дерев...
    Наче пар кружляння, листопад...
    Спів птахів, що зА душу бере...

    Розчинились в сірості міста...
    Розчинились в сірості поля...
    В серці розлилася пустота,
    Вихор смутку у душі кружля...

    Тільки ти, благаю, не згубись
    У безликій холоду юрбі!..
    Прихились до мене, прихились!-
    Відігріюсь серцем на тобі.

    Наші ночі, сповнені тепла,
    Наші дні, що світло ллють надій,
    Наші нероз"єднані тіла,
    Мов в"юнок, що вплівся в деревій,

    Допоможуть в сірості журби
    За осіннім сонцем, що пішло.
    Відігріюсь серцем на тобі-
    Прийде час зимових насолод!..


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Свидетельство о публикации №115110700229


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  48. Іван Потьомкін - [ 2015.11.06 18:59 ]
    Століть відлуння

    Чому ти, Прапоре, так виструнчивсь на вітрі,
    Мов розпрощатись пориваєшся із древком?
    Мабуть, набачив місцину задалеку
    І конче змушений туди летіти.
    Здогадуюсь: в осінній безпросвітній хвищі
    Там, де громи змінились ревищем гарматним,
    Лежать підкошені снарядом вої незахищені,
    І ти похилишся над ними, наче мати.
    Століть відлунням був ти їм, живим і одчайдушним,
    Діди і прадіди одважні за тобою начебто стояли.
    Тепер ти, Прапоре, вписать полеглих мусиш
    В рядки Історії. Щоб і нащадки їх запам’ятали.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  49. Анонім Я Саландяк - [ 2015.11.06 15:04 ]
    В кос-
    мос…
    … ледь
    не полеть
    ів до примар
    іще ногами
    що калі
    ки ледь
    торкаюся землі
    а вже губами
    хмар
    ще не зомлі
    в… космос ледь не полЕтів… до примар. Іще ногами , що каліки,
    ледь-ледь торкаюся землі, а, вже губами - хмар. Ще не зомлів…
    06.11.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (6)


  50. Уляна Яресько - [ 2015.11.06 12:32 ]
    Не шукай мене більше у титрах німого кіна...
    Вибач страх мій -
    (яра́ми тікаю!) -
    занадто ляклива я...
    Чи на гріх,
    чи на сміх -
    прикипіла до тебе нутром.
    А життя прозаїчністю б'є,
    ніби кінською гривою!
    Та від тебе жене,
    наче хвилі в негоду Дніпром.

    Ой невчасно
    розквітло кохання
    духмяною липою...
    Я дурна?
    я слабка? -
    Та як хочеш мене називай!!!
    Надто зболене серце
    раз-по́-раз од відчаю схлипує,
    Закриваючи вкотре
    для себе загублений рай.

    Певно, Богом
    для спільної пісні
    ми не передбачені,
    Бо миттєвість -
    і знову -
    Велика китайська стіна!!!
    З мене кепська акторка...
    Благаю... мій друже...
    пробач мені...
    Не шукай мене більше
    у титрах німого кіна.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   655   656   657   658   659   660   661   662   663   ...   1855