ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.22 22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.

Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олександр Світлий - [ 2015.11.06 11:04 ]
    Разом ми ліки
    Ти розумієш і я розумію,але сказати цього не вмію
    Ти десь далеко, так одиноко, хоча,щоби разом...тільки пів кроку
    Ти неповторна,я, просто сірий,хоча,коли поряд-яскравий і білий
    Ти,як хвороба,я,як пігулки...разом ми ліки-такі от стосунки

    25.10.2015


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.06 10:33 ]
    Сила кохання
    Ми розлучились ніби й назавжди,
    Здавалось,не побачимось ніколи.
    Та виявилось - світ такий тісний,
    Усе вертається,іде по тому ж колу.

    Поїхав ти далеко з рідних місць,
    Про тебе я і згадувать не стала,
    Але через багато зим і літ
    Життя звело нас й долі поєднало.

    Забулись всі образи та жалі,
    Ми говорили довго про минуле,
    І в серці заспівали солов"ї,
    А почуття,які колись заснули

    Прокинулись та раптом зацвіли
    Трояндами любові запашними,
    І ми,наче й в розлуці не були,
    Кохання знову набирало сили.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  3. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.06 10:52 ]
    Вдячність
    На краю села стоїть криниця
    Із червонодзьобим журавлем.
    Зможе низько він тоді вклониться,
    Як набрати хтось води прийде.

    І ніхто уже не пам"ятає
    Хто копав криниченьку оцю,
    Тільки дякувать щодня не забувають
    Літ чимало цьому молодцю.

    Нагорода це,мабуть найкраща,
    Коли люди навіть крізь роки,
    З вдячністю такою залюбки
    Добрим словои згадують про майстра.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  4. Микола Дудар - [ 2015.11.05 20:42 ]
    ***
    ... прийшла. лягла. неподалік.
    і златом цвиркає у простір…
    а ми спиваєм кожен рік
    до чистоти… по краплі. осінь…
    5. 11. 2015.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (3)


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2015.11.05 19:27 ]
    Прощальна листопадова жарінь
    Пекучий лазер чую біля скронь -
    Осіннє сонце здатне ще зігріти.
    Тремтить на гіллі листя, як вогонь,
    Поволеньки облизуючи віти.

    Розчулена теплом озерна рінь,
    Поплескує тихесенько в долоні.
    Прощальна листопадова жарінь -
    На злагіднілому природи лоні.

    Та знову «крещендує»* холодок,
    Встромля між променів сталеві жала.
    І затверділий сонячний медок
    Кущисту тінь вже будить, що дрімала.

    Небесне світло з-під веселих брів
    Підморгує власкавленому гаю.
    І царство ледь усміхнених дубів
    Тремтливим сяйвом ніжно огортає.


    4.11.7523 р. (2015) Конча Озерна, Ольжин став.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (15)


  6. Оксана Швед - [ 2015.11.05 16:44 ]
    * * *
    і слова полягали на струни
    і свобода дивилась в люстерко
    і даремно чекала фортуни –
    не пустила в метро
    вахтерка
    а ледаче ранкове небо
    намалює червоним дату
    кожен думав чого йому треба –
    справедливості чи автомата
    та зима мені снилася двічі:
    позавчора і майже щоночі
    горе там, де нікого не кличуть
    батьківщино, відкрий уже очі
    коли холодно, палять і спокій
    трохи звірі – боротись, щоб бути
    сонце сходить, бо ранок жорстокий
    сонце – колір червоної рути


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.19)
    Прокоментувати:


  7. Оксана Швед - [ 2015.11.05 16:38 ]
    І я падаю в трави. Я – малайзійський літак…
    І я падаю в трави. Я – малайзійський літак.
    У долонях – слова. Обіцяю,що потім пробачу.
    Найдорожче – не крила. Найважче – поранений птах
    Били в спину ножем і казали що це на удачу.

    Проклинаючи місто, де сонце й кривава роса
    Заклинаючи всіх, хто не прийде, вернутись додому
    Батьківщина не вірить ні в які казки й чудеса
    Небо кличе людей. Люди йдуть. За одним. По одному

    Під завалами раю свобода співає романс
    Ненароджена, зла, рве у відчаї стомлені струни
    Там, де вірять, любов й революція ходять лиш раз,
    Там не просять прийти криворуку нестерпну фортуну

    І коли я впаду і не збудуся літнім дощем,
    І якщо відступлюсь і скажу що йти далі не можу –
    Будь хоч якось. Хоч близько. Хоч кимось з людей.
    Будь хоч ти. Будь хоч мною. Не зрадь мене, Боже.


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.19)
    Прокоментувати:


  8. Петро Дем'янчук - [ 2015.11.05 11:26 ]
    Відверто
    Знаєш - так буває
    Ілюзія минає
    Коли вже серце знає
    Душа все відпускає

    Знаєш - людська правда
    Коли побита карта
    Сфальшована принада
    Цікавити не здатна

    Вірь - що ти найкращий
    За все ти будеш вдячний
    Коли собою ситий
    За це і будеш битий

    Пий - де наливають
    Візьми - де пригощають
    Та там де не кохають
    Всьому причину знайдуть.
    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  9. Петро Дем'янчук - [ 2015.11.05 11:58 ]
    Реквієм
    Знайшло , понесло , звело , налило
    Притихло , приснуло , сплело , і втекло
    Мабуть намагалось прийти до того
    Коли я не знав зацепитись за що

    І зорі мов тихі , і небо ясне
    І в погляді мліє як ладиться все
    Та це не спиняє , мете , і несе
    Мій спротив до всього до краю веде

    А там лютий холод , там гине живе
    Від тебе відходить що зветься святе
    Ніщо не рятує , холоне , і мре
    Розбите уявне не клеїться вже

    Прошу зупинися , забудь , і прости
    Не рань свою душу , цю правду прийми
    Спинитися вчасно дозволь , допусти
    Бо те що не любе - не буде цвісти.
    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  10. наТалка гЛід - [ 2015.11.05 10:22 ]
    Синочкові (на недалеке майбутнє)
    Агов, моя малечо,
    мій чоловіче милий,
    ти ніжками малими
    тупочеш по квартирі,
    витає за тобою,
    як Терпсихора, бабця,
    тебе я зачаровую
    ув анімаабстракціях.
    Мій Ахіллесе юний,
    опікуваний Марсом,
    тобі я казкарем,
    немовби Туве Янсон,
    ми разом гори зрушим,
    палкий мій захисниче,
    бо ж понад нами миле
    татУсеве обличчя,
    як Сонечко сіяє
    і нас словославляє!


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  11. Юрій Строкань - [ 2015.11.05 09:40 ]
    Коловорот
    І коли ти нарешті вийдеш…
    Ні, не заміж, а з цього кола,
    Тут нікого не буде вдома.
    Тільки довгі яскраві розповіді
    Про моря, що безмежно донні,
    Про міста на твоїх долонях,
    Про знайомого наркобарона.
    І ти голосно, белла, донна,
    Процитуєш себе знайомим,
    Тим, що кожного разу інші,
    І за віком, і за районом,
    Власне, колом.
    Будуть ритми хитати човен,
    Буде Рим або інший коханець,
    Світ навколо пірне у танець,
    Відібравши зненацька мову.
    І під ранок, у колі знову,
    Загортаючись в колискову,
    Будеш соло.

    І коли ти нарешті вийдеш…
    Ні, не з потягу, а із себе,
    Віскі буде тобі плацебо.
    Ти кричатимеш просто неба,
    Що нікого тобі не треба,
    Що засуньте свої поради
    Травень-місяць, листопад-зрадник,
    Все одно не буває правди,
    Скільки б ви не зідрали фарби,
    Там, під фарбою, - барикади,
    Сталь і кров
    Між зелених стебел,
    Все що треба.

    Ніби тінь від горіха чи хмари,
    Ніби день затулили маври,
    Він сидітиме край дивана
    І триматиме все в собі.
    Він почує усі її стани,
    Що пустельні вночі вокзали,
    Як забула ключі у мами,
    Мов заюзаний анекдот.
    І, нарешті, зробивши видих,
    Невимовно і хижо тихий,
    Він затисне її в обіймах.
    Він затисне її в обіймах.
    Щоб за мить,
    Ніби справжній вихор,
    В ній почався коловорот.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (4)


  12. Олександра Камінчанська - [ 2015.11.04 23:12 ]
    ***
    Ви скинули маски, панове-стражі
    І замкнуте коло знов?...
    Не батькові діти, а діти вражі
    Не воду п’єте, а кров…
    А десь кулемети і "Гради", безвість,
    Могили, хрести, хрести…
    І ходить нагою душа по лезу –
    Їй боляче хрест нести.
    На чорній траві запеклася мука,
    Тривога, як темна ніч.
    І плаче сльозина чиясь беззвуко,
    Фантоми зникають пріч…
    Десь грають весілля сліпі музики
    У світі, де горя вщерть.
    І замкнуте коло, що знов безлике.
    У спину стріляє смерть…


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  13. Серго Сокольник - [ 2015.11.04 21:23 ]
    Мне нужна эта ночь
    Ты должна мне помочь-
    Я не верю в любовь, не любя.
    Мне нужна эта ночь...
    Эта ночь мне подарит Тебя.

    Высшим таинством нас
    Вновь накроет, как будто плащом,
    Словно все в первый раз,
    Мы постигнем, познаем, поймем.

    Мы пройдем по мосту,
    Что миры наши соединит.
    Будет новый статут,
    И меж нами протянется нить,

    Что связует миры,
    Пролегая сквозь наши сердца...
    Эту рану, надрыв,
    Теребящую боль без конца

    Должен я залечить.
    И рецепт лишь один- это Ты.
    Вновь учиться любить-
    Как с уставом в чужой монастырь...

    Ты монаший наряд,
    Плавно сняв, оставляй позади.
    В Сад Терзаний, в мой Сад
    По ночному мосту приходи.

    Я навстречу пройду
    Сквозь ворота ночной пустоты.
    В Тайну Таин войду,
    Где цветут бергамота цветы,

    И сквозь сладкую боль
    Единение тел впереди...
    И воскреснет любовь...
    Ты нужна мне. Нужна. Приходи.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Свидетельство о публикации №115110401276



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  14. Сергій Гупало - [ 2015.11.04 19:37 ]
    * * *
    Говорила вона і сміялась вона --
    Недосріблена ніч замовкала…
    Залишилися тільки осіння луна
    І примружений місяць лукавий.

    А та жінка примарно пішла до ріки,
    Попливла, потекла соромливо.
    І її оточили холодні зірки.
    Там, де я , - наполохане сниво.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  15. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.04 08:06 ]
    Біла хризантема
    Красується аж до морозів
    Білої хризантеми цвіт,
    Їй не страшні вітри холодні,
    Щоденно дивиться на світ

    Щиро,усміхнено та ніжно,
    Відкрита всім її душа.
    Приносить нам приємну свіжість
    І радість в серці залиша.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  16. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.04 08:38 ]
    Зрада не прощається
    У житті все буває,
    Ми прощаєм образи,
    Грубість та неуважність,
    Помилки,негаразди.

    І байдужості холод
    У душі теж розтане,
    Добре,лагідне слово
    Може стати бальзамом.

    Все із часом проходить,
    Він же лікар найкращий,
    Зраду й підлість ніколи
    Нам забути не вдасться.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  17. Наталя Мазур - [ 2015.11.04 00:43 ]
    Не буржуа
    Холодний ранок.
    Перше.
    Листопад.
    Зітхає місто протягами вулиць,
    А ми удвох. Неначебто назад
    У молодість негадано вернулись.

    Мороз інкрустував опалий лист,
    Йдемо поволі - н́і́́куди спішити.
    Не руки - долі в нас переплелись,
    Чимало довелося пережити.

    Десь у будинках сонних буржуа
    Напій ранковий в кавнику парує.
    Ми мовчимо, бо зайві всі слова,
    Бо не потрібні ті розмови всує.

    Кав`ярня - випадкова і стара -
    Від зашпорів рятує і застуди.
    Лате, еспрессо.
    Все. Мені пора.
    Твої слова:
    Іди. Чекати буду.

    02.11.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (2)


  18. Ігор Шоха - [ 2015.11.03 20:50 ]
    По дорозі до осені
    Яку не обирай дорогу,
    а доля все одно одна.
    Проснувся рано, – слава Богу!
    А ні – то де її вина?

    Усе журбою даленіє
    на роздоріжжі суєти
    і запорошує світи,
    аж поки чорне побіліє.

    Жовтіє в'януче зело
    і укриває листопадом
    усе, що ніби й не було
    перед буянням і парадом.

    Буває, що іде у сни.
    Але ніколи не буває
    у неї злої чужини,
    аж поки рідне покусає.

    Тоді не мила і вона.
    На небо марно сподіватись,
    і поки сниться ще весна,
    не поспішаю просинатись.

    Буяє літо затяжне,
    і осінь пізня, і дочасна
    здається не така нещасна...

    Але очікує мене
    не так веселе, як сумне
    усе, що тліє, а не гасне.

    >center>11.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2015.11.03 19:17 ]
    Передчуття
    Як хороше в осінньому гаю
    І ласкою тремтить билина кожна…
    Чому ж неспокій душу їсть мою
    Й на серці так незатишно й тривожно?!

    Вуаль знялася лагідного сну,
    Що все життя медами мрій маніжив.
    Й мінорно налаштовує струну,
    Мов здиблює коня, натягши віжки.

    Під золотом розкішної мани
    І поцілунком сонця лоскітливим –
    Сталеве сяйво брижів крижаних
    І холоду задушливі припливи.

    Пестлива ніжність променів ясних
    Побризкує над стихлими ярами.
    Прощальне «Цьом!» осінньої весни
    Я чую – вже зима не за горами.

    3.11.7523 р. (2015) Конча Озерна, Ольжин став.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (7)


  20. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.03 14:35 ]
    Осіннє
    Дощ барабанить по підвіконню,
    Стукають краплі в шибку щораз,
    Хмар табуни вітерець кудись гонить,
    Знову настала осіння пора.

    Лист пожовтів й тріпотить на осиці,
    Удаль відлетіли давно журавлі,
    Осінь -художниця і чарівниця
    Володарює на нашій землі.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  21. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.03 14:29 ]
    Зі мною Спаситель
    Уклінно молюся до Тебе,Всевишній,
    Щоби дав здоров"я міцного і сили,
    Терпіння і волі здолать негаразди,
    Завжди я буду Тебе прославляти.
    Всемилостивий та Всемогутній,
    Пошли мені спокій у свята і будні,
    Після розмови з Тобою так легко,
    Усе недобре відходить далеко.
    Умиротворення після молитви.
    Я не самотня.Зі мною Спаситель.

    2006 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  22. Тетяна Сахно - [ 2015.11.03 12:46 ]
    Пам`ять про тата
    Гортаю на стіні календаря листки
    і погляд зупиняється на даті -
    колись давно, в тридцяті ще роки,
    в цей день осінній народивсь мій тато.

    Який той вік? То ніби день скінчивсь:
    спочатку рано, потім уже пізно,
    неначе вчора тільки народивсь,
    а вже сьогодні люди правлять тризну.

    Чому так швидко крутиться земля?
    То нам дарує день, то присилає ніч?
    Чому так швидко час нас розділя
    із долею лишивши віч-на-віч?

    21.10.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Любов Бенедишин - [ 2015.11.03 11:43 ]
    Самотність...
    - Як мені колір цей - личить?
    (Мутно у дзеркалі плеса).

    Ранить довірливу тишу
    слова луна тонколеза:

    - Подруго, я ще вродлива?
    Де мій коханий блукає?...

    ...Осінь, туманами сива,
    коси вербі розплітає.

    11.2015


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  24. Артеміс Артеміс - [ 2015.11.03 10:19 ]
    Дівчинко! Серце терпне…
    Дівчинко! Серце терпне...
    Болить, бо відкрита рана...
    Вчора все було іншим...
    А завтра яким настане...

    А чуда такого не буде...
    Та жити не перестати.
    Ти знаєш: навколо люди,
    комусь довелось страждати.

    Не з радості хтось помітив:
    Є ті, кому дні гіркіші.
    І це помагає жити,
    коли кричиш у безвихідь.

    Не поле - життя перейти.
    Бувають поля смерті...
    Буває, комусь жнива,
    буває, серпом в серце.

    Безконечно: чому і за що
    відбирають життя в гідних?
    А героїв мітить війна:
    покруч збидлених і гібридних.

    Наганяє біда чорноту.
    Але ти жива! І крапка.
    Відкричати треба біду.
    І завтра буде завтра.

    «У кожного - свій Еверест».
    Там, де ти, так нелегко стояти...
    Але просто повір у життя -
    Побачиш, ще буде краще.

    Буде лік і на твій біль.
    Ти будеш іще танцювати!
    Дівчинко! Ти жива!
    Життя буде ще дивувати.




    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Зоря Дністрова - [ 2015.11.03 00:53 ]
    Жити
    Я тобі не скажу. Я тобі не скажу ні слова.
    Я мовчатиму так, як мовчать кораблі.
    І кричатиму мовчки, питатиму в Бога,
    Як без тебе прожити, пробути без тебе ці дні.

    І не треба нічого. Омани, ні слова пустого.
    Я без тебе прожила і далі якось проживу.
    А душа добрела. А душу з’їдає тривога.
    І серце не хоче, та далі малює криву.

    І я знаю напевно, бо не знати я цього не можу,
    Що зустрінемось знову, і так до початку світів,
    Всесвіт нас повертатиме знову і знову,
    Аби міг упізнати ту, що нарешті зустрів.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  26. Богдан Сливчук - [ 2015.11.02 22:36 ]
    Забираю у серце печаль...
    Забираю у серце сльозу,
    Що упала з дитячого личка.
    Воно в лютому чуло грозу,
    Семирічне дитя невеличке.

    Забираю у серце печаль
    І візьму краплю горя на себе.
    Материнські серця не мовчать,
    Їхній стукіт відлунює в небо.

    Доторкаюсь до серця слізьми
    Матерів, що молились до неба.
    Щоби крові не бачили ми,
    Що молились за нас, не за себе.

    Забираю у серце журбу,
    Щоби біль матерів розділити.
    А червона вода по Дніпру –
    Кров людей на майдані пролито!

    Лиш не вийму із серця свинець,
    Бо мій друг і мій брат вже на небі…
    Заслонив він від кулі мене,
    Він ніколи не думав за себе.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (2)


  27. Іван Потьомкін - [ 2015.11.02 18:36 ]
    Пізні пісні

    Ой ви, пізні пісні,
    вас у гніздах ще теплих
    журавлі полишили.
    Не сумуйте, пісні,
    доки випаде сніг,
    випростовуйте крила.
    А якщо в синім небі
    не стачить вам сил
    до людей долетіти,
    упадіть долілиць
    у зелені вруна пшениць,
    проростайте з ними до літа.
    Вийде вдосвіта в степ удова,
    колосок розітре на долоні,
    на обрій погляне займистий,
    і проклюнеться в серці
    задавнений біль -
    также схожий на пісню:
    "Ой літа, ви літа!..
    Видко, я вже не та,
    якщо разом і втіха, і туга..."
    А над нею журавлик
    курлика-літа.
    Наче спомин про друга.





    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (3)


  28. Ігор Шоха - [ 2015.11.02 17:33 ]
    Нари і Канари
    Не докучай мені своїм
    інакоблудієм у слові,
    що заважає рідній мові.
    А ось послухай, що за цим
    є у сусіди наготові.

    На всіх околицях землі
    чекають нари супостата.
    Але керують у Кремлі,
    а на Канарах і Малі –
    інтернаціональна п'ята.

    Пішла Росія по руках.
    Самодержавіє – надвоє,
    колонії – у пух і прах,
    герої діють у казках,
    а у реалії – ізгої.

    Ідуть її богатирі
    у три кінці периферії.
    На роздоріжжі – упирі.
    Шаманять ідоли Росії,
    юродствують її царі.

    Людмил кидають Чорномори
    і піонерами – в Артек!
    У Чуді править Чук і Гек,
    а у екзилії – потвори,
    а у Тмутаракані – зек.

    А Україна копіює
    її «еліту золоту»
    і іржавіє на ходу,
    а Юда знай собі торгує,
    задовольняючи орду.

    Народ базікає «родною»
    та ще й висміює хохла,
    що під орудою новою
    усе випалює до тла
    і залишає купи гною.

    Все неугодіє – за тин.
    І випасається еліта
    у всесоюзному кориті,
    а у хаосі павутин –
    інопланетні троглодити.

    Гартує Азія слов'ян
    і репетирує голготу
    їй неугодного народу.

    Іде на Біблію Коран,
    іслам заковтує мирян,
    і мало слави ідіоту.


    Рейтинги: Народний 0 (5.58) | "Майстерень" 0 (5.95)
    Коментарі: (4)


  29. Ігор Шоха - [ 2015.11.02 17:59 ]
    Медом по губах
    І у мене не усі удома,
    і у добре вижаті літа
    оволодіває не утома,
    а мені ще досі невідома
    найневірогідніша мета.

    Як не є, а рано засинати.
    Поки не посію на жнива,
    буду у кімвали калатати.
    І нехай крім того біля хати
    жебоніє пасіка жива.

    Це не те, що солов'ї і жаби
    рано і у літні вечори.
    Іншої уже немає зваби,
    то чекаю рясту і кульбаби
    іншої солодкої пори.

    На мої рої нема спокуси
    у сусіди чи у вояка.
    Ну, хіба оказія яка.
    І ні оси, ані римські гуси
    не тривожать серце козака.

    І не оминає Чураївна.
    Одиниці є і між зеро.
    Багатію на її добро,
    як душі торкається наївне,
    опоетизоване перо.

    А тоді і я не отупію
    і утілю найсолодшу мрію
    із усіх позачергових мрій.

    Оживуть сонети і сонати,
    доки буде музика звучати
    у моєму вулику надій.


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  30. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.02 11:27 ]
    До жінок
    Таке вже життя,ми завжди кудись поспішаєм:
    То на роботу,за дітьми у школу й садок,
    У магазин.Та і вдома турбот вистачає:
    Попрати,зварити,помити,ще знайдеться щось.

    Для відпочинку не маємо а ні хвилини,
    А про театр лиш мріяти можемо ми.
    Мов "білка у колесі"крутимося безупину.
    Так непомітно і пролітають роки.

    Для себе часу не знаходимо майже ніколи,
    У перукарні,здається сто літ не були,
    Забули коли уже міряли сукню ми нову
    Або дорогі,дуже модні тепер чобітки.

    А потім дивуємось,що не звертають уваги
    Чужі та і свій чоловік збайдужів.
    Милі жінки!Трохи більше до себе поваги,
    Захоплених поглядів буде багато і слів.

    Буднями будні,а свято маленьке для себе
    Треба навчитися створювать кожній із нас,
    Тоді почуватимемось ми "на сьомому небі".
    Кохані жінки!Пам"ятайте про це повсякчас.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  31. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.11.02 11:15 ]
    Осінній пейзаж
    Із дерев все листя облетіло,
    Тільки дуб старий вбрання не скинув,
    Розмовляє-шелестить із вітром,
    Вже десь далеко зграя журавлина.

    Небо нахилилось низько-низько,
    Здається,із землею вже злилося,
    А верба розлога,мов колиска
    Гойдає над водою всіх,хто хоче.

    Цей пейзаж ми бачимо щороку
    Та кожен раз по-іншому сприймаєм.
    Полонить красою пізня осінь
    І мене на творчість надихає.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  32. Серго Сокольник - [ 2015.11.02 02:25 ]
    Напередодні. А поки що... (16+)
    Ти вся гола. Вся моя. Мені
    Обхопивши голову руками,
    Ти палаєш, наче у вогні...
    ...ніби світ напередодні драми...

    Ніжний дотик нижче живота...
    І здригання... І чекання, доки...
    Це- початок. А кінець- екстаз...
    ...у Європі біженців потоки...

    Тіла оксамитовий дурман...
    Вигинаєш еротично спину...
    ...а на сході спокою нема...
    ...а міста сирійські у руїнах...

    Дія in на зміну дії off...
    Тіла шал. Чуттєво та волого...
    ...світ напередодні катастроф.
    ВСЕ ще перетвориться в НІЧОГО.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Свидетельство о публикации №115110201184


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  33. Микола Дудар - [ 2015.11.01 23:07 ]
    Не приемлю!!!
    ...не приемлю сквозняка в кармане
    и намек со смыслом сквозняка
    и того, кто без причин изранен
    и того, кто в роли дурака…
    не приемлю лапм… покуда солнце
    бродит среди улиц по дворам
    и когда плюют у душу поцы
    а потом бегут под вечер в Храм…
    не приемлю разных недомолвок
    и когда обвешен в полкило
    и когда вокруг козлы и волки
    странно рассуждают о былом…
    не приемлю лжи во благо близких
    (иногда чужой дороже баб…)
    и когда рабами правит виски
    и когда вискарь такой же раб
    не приемлю горечь и морщины
    и когда на юность седина
    пристает без права и причины
    потому что, видите, война...
    не приемлю порты и вокзалы
    и звенят с утра колокола...
    и смотрюсь разбитым и усталым --
    и пустые громкие слова...
    30.10.2015.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  34. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2015.11.01 22:14 ]
    І особисте
    І особисте -
    я хачу пакоя! -
    він сниться всім,
    аж сивий вже
    від бою,
    він вже зчорнів
    від ран,
    йому болить,
    що в мій будинок,
    в твій зайти - це нить...

    і він сумує,
    бо шляху не знає,
    назад - нема,
    вперед усе закрито,
    сидить десь спокій
    і шукає ниті...

    між іншим,
    міг би чесно заявити:
    ви злиті всі, друзяки,
    скрізь тихенько злиті.

    ПС

    ваш супокій,
    говорить дуже щиро,
    лише у сні,
    а так..... -
    чекайте миру


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (6)


  35. Володимир Маслов - [ 2015.11.01 18:34 ]
    Новороссия
    Хотели референдум?.. Выбор сделан –
    в чужие руки отдали Донбасс.
    Вот только грабежа и беспредела
    не ждал, похоже, ни один из вас.

    Зато вещают вам о "лучшей жизни"
    теперь на чисто русском языке.
    Что проку, если "новая отчизна"
    разбита и не признана никем?

    И, превращая "русский мир" в ловушку,
    чужая пешка, ставшая ферзём,
    бесцеремонно всё берёт на мушку:
    металл, заводы, уголь, чернозём...

    Ну, где ж твоё обещанное счастье,
    в которое и верилось с трудом,
    истерзанный, поделенный на части,
    использованный кем-то "лугандон"?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  36. Ігор Шоха - [ 2015.11.01 14:31 ]
    Виляски без грому
    ***
    Нема пророка у вітчизни,
    то так і буде.
    Але знай:
    коли не радує колишнє,
    то до його огуди
    й тризни
    майбутнє
    не веде
    у рай.

    ***
    Що все пропало, – це не так.
    У серці кожного – Спартак
    і не загине за п’ятак
    і незалежна,
    й самостійна
    моя країна –
    Україна.

    ***
    Не зраджує Ісуса Юда,
    коли кусає у щоку.
    Ще уповають «добрі люди», –
    за першою і друга буде
    бодай на їхньому
    віку.

    ***
    Чого пускати слину?
    Ти ласий до жінок?
    Нормально.
    Ти людина.
    А не боїшся кпини,
    записуй
    цей
    урок.

    ***
    Іржа́віють осіріси й ізіди,
    укриті порцеляновим плащем...
    Очікує у черзі Немезіда,
    коли паде її каріатида
    лицем в калюжу
    проливним
    дощем.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  37. Ігор Шоха - [ 2015.11.01 12:10 ]
    Зачахле передзим'я
    Зворушує, чахне і тане
    усе, що чарує здаля –
    жовтаво-рожево-багряне,
    аж поки зима не нагряне
    і білою стане земля.

    Уляжеться ковдрою саду
    обтріпане листя, трава...
    Поменшає диму і чаду.
    Залишиться літо позаду
    і осінь утратить права.

    І хуга повіє полями,
    лісами піде буревій,
    збере у торбину тумани
    і буде висіти над нами
    копійкою місяць новий.

    І зорями жовтень убуде,
    і тогу зніме́ листопад.
    За носа хапатиме грудень.
    Покотяться ночі у будень.
    Подовшає сон у солдат.

    На заході з'їдуться сім'ї,
    на сході оклигне народ –
    котурни замінить на рівні.
    Забігають рідкісні півні
    із льоху в чужий околот.

    Нові караули й санбати
    обніме безсоння ночей,
    і зійде полуда з очей.

    І чота небесної варти
    рожевою мрією ватри
    зігріє надії людей.

    10.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  38. Зоря Дністрова - [ 2015.11.01 00:18 ]
    Твій дім мовчить
    Я – не гість. Я, так, перехожий.
    Мимоволі і не хотячи
    Увірвалася в дім. Потривожу
    І попрошу – відпусти…
    Стіни холодом вкриті. Темно.
    Тут давно не живе ніхто.
    Спогад тулиться смиренно.
    Сумно дивиться у вікно.

    Я б вогонь розвела і ґнотик
    Запалила б – нехай горить.
    Твоє серце єдиний дотик
    Оживив би… та серце спить.
    І удома нема нікого.
    В перехожого душа гірчить.
    Його розпачу, крику німого
    Не почують.Твій дім мовчить…


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (7)


  39. Лілея Дністрова - [ 2015.10.31 23:42 ]
    Я річковою квіткою розквітну...
    Куди бурлиш, ріко?...Завжди така?
    Клекочеш почуттями невгамовно...
    Змінившись на сліпого бурлака,
    Заторкуєш каміння...карколомно.
    У мушель відшліфовуєш снагу,
    І губишся у водоростях синіх.
    У ночі відбираєш сон, нудьгу.
    Кипить стрімка вода у часоплині.
    Кричу я навздогін:"Ріко, спинись!
    Бо заблукаєш у тенетах вітру"...
    Відповідає хвиля: "Не журись!
    Я річковою квіткою розквітну"...

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.3) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (6)


  40. Олександра Камінчанська - [ 2015.10.31 23:23 ]
    *****************
    Крізь тишу – грім, крізь гіркоту – моління,
    Колюче груддя вибитих доріг.
    І вершать долю ерами провинну
    Небесні вої-янголи вгорі.

    До раю – вік, до чорноти лиш миля,
    Помежи драм людських спирає дух.
    То де наш Ной – загублений у хвилях,
    Чи сатаною приспаний оглух?..

    Нема зірок – чистилище і попіл,
    Зелених бісів скурена юрма.
    А біль землі під серцем, наче докір…
    Назад путівців не було й нема.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (5)


  41. Ірина Саковець - [ 2015.10.31 20:07 ]
    ***
    оранжеве небо мов чай з бергамотом
    як біль білі-білі тумани-коктейлі
    за руку бере не питаючи хто ти
    самотність на зайво широкій постелі

    веде лабіринтом осіннього міста
    дорога робота дорога рутина
    а ввечері разом сідаєте їсти
    в компанії гордої леді з картини

    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (6)


  42. Богдан Манюк - [ 2015.10.31 20:30 ]
    *****
    З циклу «Карпатські бранзолєти»

    Ночівля

    На оденку постелено вітрові,
    на галєрії – сонцеві.
    Сни
    поєдинче здивують палітрами
    заночованих сих,
    а вони
    на плахтурах,
    як діва від повниці,
    покриватимуть усміхом туск
    і мирОм – до гуцульської вольниці,
    об яку і чортяка спіткнувсь.
    Підігріється сниво холодному,
    на гаряче війне холодком.
    Дочинєня у затишку – жодного,
    бо газда на сторожі з ціпком.
    Голосиста газдиня будитиме
    і дарунками втішить гостей,
    з найдорожчим – рожевою свитою
    понад горами сонцю зійти.

    2015.

    Примітка:
    оденок – горище хліва з дощок;
    галєрія – довгий балкон уздовж будинку;
    поєдинче – роздільно, окремо;
    плахтура – рядно;
    повниця – дарування молодим грошей на весіллі;
    туск – туга;
    мирОм – по-доброму;
    дочинєня – неприємний клопіт:
    газда – господар дому;
    газдиня – господиня дому.


    Бранка

    О падочку, гарячі зблиски кріса
    і кулка смерті.
    Легіню лісна
    в жовнірський рупцак заманила місяць,
    щоб раненого вище лих підняв.

    По змійці крові час повзе у крокіс,
    гуцулки гонять вилами лісну,
    що гейби вОйна,
    щезне гола й боса
    між тінями сушиць і полину.

    2015.

    Примітка:
    бранка – призов на військову службу;
    кріс – рушниця;
    кулка – кільця;
    лісна – лісова русалка;
    жовнірський – солдатський;
    рУпцак – наплічник;
    крокіс – вир у річці;
    сушиця – всохле дерево.

    Гуцульські метаморфози

    Штаєра коні сприходу,
    світанок – за калейстру:
    надривно чорний дихає,
    а білий губи в Тису.*

    Полудне коням вигріє
    гірський у гривах вітер,
    і злине чорний вирієм,
    а білий – білосвітом.

    Муровий вечір ліцами
    минулому навкірки
    прив’яже пару вічну цю
    до впійманої зірки.

    *Річка.
    2015.

    Примітка:
    штаєра – галопом;
    сприходу – спочатку;
    калейстра – вуздечка;
    полудне – полудень:
    мурОвий – сміливий і зухвалий;
    ліци – віжки:
    навкірки – наперекір.

    Бутин

    За рипою кишіло сночі духами,
    на ковню зранку – форин,
    щоб наслухати,
    куди сталєнка злитися піде.
    Гуцули літні спільно з балакухами*
    казки гірських вітрів не зловлять вухами,
    бо й на фашинні казка де-не-де.

    Мінорно рухне ліс коло поточини,
    і навіть Бог,
    раптово тут заскочений,
    здивовано зведе брову нараз,
    коли ватага, дуб униз волочачи,
    потягне за собою світ і час.

    2015.

    *Говіркі жінки.

    Примітка:
    бУтин – лісорозробка;
    рипа – яр;
    сночі – учора ввечері;
    кОвня – викорчуваний пеньок;
    форин – головний;
    сталєнка – сокира з доброї сталі;
    фашиння – гілля;
    поточина – струмок.

    Передгрудневе

    До зими, як до любки, - стежина коротка,
    піднебесся із вішкою плине услід,
    позолоти осінньої згублена нота,
    вічна сі
    перекинулась борзо на глід.

    СкузікАлася осінь,
    мов пирга,
    а вішка
    за простибі вертає такій неземне.
    До зими, як до любки, стежина миліша,
    поміж гір у газівку* закутана днем.

    Не чекай од тієї, що близько, покори,
    заведе у скрепіття сріблясті без меж.
    До зими, як до любки, стежина угору,
    подолай – піднебесного скрецо сягнеш.

    *Легка екзотична хустка.

    Примітка:
    любка – кохана;
    вішка – кропило;
    борзо – швидко;
    скузікАтися – кинутися у сварку;
    пИрга – стара потворна людина;
    простибі – дякую;
    скрепіття – нетрі.

    *****

    Захмелілий музика
    подібний до скрипки,
    одзвучить до зорі
    до найпершої
    стиха
    і гучніше відтак,
    по-зимовому сипко,-
    так ударить об землю
    рахубистим лихом.

    Потривожена скрипка
    хмельніш од музИки,
    звеселить і зорю
    без ескорту
    й цофнеться,
    запросивши на струцень
    село невелике,
    що з весільною бучею знову на лицях.

    2015.

    Примітка:
    цофнутися – податися назад;
    струцень – плетений калач.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (22)


  43. Олена Красько - [ 2015.10.31 17:46 ]
    Я не боюсь
    Чари розвіялись…
    Чужі…
    Ти став геть інший…
    Я? Все та ж,
    Якою ти мене відкрив
    І запустив крізь мене Дух одвічний.

    Що ж,
    Буду спати я тепер без сновидінь,
    Без туги за порталами-очима,
    Без страху через заметіль,
    В яку ти стрімголів полинув…

    Ну що ж…
    Уже як є…
    І як було не буде…
    Звичайно, проміняла б все
    На наші дивні словоблуди…

    Чи я змирилась?...
    Вже не суть –
    В цих справах рішення одноосібне.
    В коханні полонених не беруть,
    Не можна навіть зникнуть гідно…

    Та попри біль і сум,
    І вдавану твою жорстокість
    (не знаю чим вже заслужила),
    Я, мов дитина нерадива,
    Хоч це несе лише самотність,
    Вслухаюсь в лірику сердечних струн…

    А хоч би й так?
    Я не боюсь!
    Самотність – сила, воля, вітер!
    Сплету слова із вічних літер,
    Й свободи, як дурна, нап’юсь!

    30.10.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (3)


  44. Любомир Йосифович - [ 2015.10.31 14:49 ]
    Душа
    Красиві речі некрасивих людей,
    Порожні очі приречених душ,
    Заклякли усмішки наївних блядей,
    Зіпсували нечисті чистий аркуш.

    Їм далась кристальна, білосніжна душа,
    Довірили істину, відкрили весь світ.
    Стоптали, плюнули. -Не ваша! Моя!
    І з криками кинулись грішити як слід.

    -Чого ж Вам здалась, та триклята душа?
    - Навіщо хотіли її рятувати?
    Пропала нещасна, нема вороття.
    Згоріла до попелу, нема що й сказати.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.10.31 14:14 ]
    Осені чарівність і краса
    Брови нахмурило небо сердито,
    Сонце сховалось за чорну вуаль,
    Наскрізь пронизує холодний вітер
    І дощ накрапає - осіння печаль.

    В природі нічого змінити не можна,
    Але треба вірити у чудеса.
    В такій порі теж є своя неповторність,
    Чарівність та неймовірна краса.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  46. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.10.31 14:56 ]
    Молитва за коханого
    Спить дитятко у колисці,
    Поруч мати молода.
    Чоловік й татусь не близько
    І за ним болить душа.

    Тихо пісню колискову
    Та й кровиночці співа,
    Молиться уклінно Богу,
    Промовля такі слова:

    -Господи Всемилостивий,
    Богородице свята!
    Захища Вкраїну милий,
    Вбережіть його від зла.

    Від ворожої напасті,
    Та від куль,очей лихих,
    І від підлості та зради,
    Хай повернеться живим.

    Ми з синочком зачекались
    Рідного захисника,
    Хай настане мир.І радість
    Запанує у серцях.

    О!Маріє Пресвятая
    І Спаситель наш Ісус!
    Вам же славу возсилаю,
    З вдячністю щодня молюсь.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  47. Серго Сокольник - [ 2015.10.31 04:30 ]
    Дуракам. Шансон
    Как без песни грустно на душе...
    Год за годом, взрослые уже,
    Не поймете, где добро, где зло.
    (что лохи, ведетесь на фуфло).

    Лохотрон... Наперсточник... "Развод"...
    День сменился днем, и годом год...
    Быстро пробегающая жизнь...
    И ведут, ведут ступени вниз...

    "Драпа" дым над люстрою повис...
    Ты играть с чужими не садись...
    Только карты розданы уже.
    Как без песни грустно на душе...

    А без света в сумраке темно...
    Ждешь ответа?- Мне плевать давно
    На убогий умственный прикид
    Тех, кто априори дураки.

    Кто идет, обласканный хвальбой
    За лгуном, манящим за собой,
    Только правда так же далека,
    Как морковь у носа ишака.

    Идиотам правду объяснять-
    Словно перед свиньями метать
    Бисер (что предсказано давно)...
    Как без света в сумраке темно!..

    А в подполье встретишь только крыс,
    И ступени, что уводят вниз,
    Ты пройдешь, идя на огонек
    К тем, кто огоньком тебя увлек

    Думаешь, чтоб вывести на свет?
    Ты вошел, да выхода-то нет.
    Длинный полутемный коридор...
    Стенки нет? Так выстрелят в упор.

    След кровавых пятен на стене...
    Меркнет свет... А ты не верил мне.
    "Ты попал, братела. Зашибись!.."
    Да... В подполье встретишь только крыс...
    .........................................
    И, как эхо выстрела, во тьме
    Гаснет мысль, рожденная в уме,
    Как всегда бывало на Руси-
    ТЫ НЕ ВЕРЬ, НЕ БОЙСЯ, НЕ ПРОСИ.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Свидетельство о публикации №115103101473


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  48. Таїсія Цибульська - [ 2015.10.30 23:57 ]
    Тигреня
    Я - не просто кошеня,
    я - справжнюче тигреня!
    Зашиплю й бочком-бочком,
    захищаю молочко!

    Дибки шерсть і блиск в очах
    на усіх наводить страх!
    І нехай я не гарчу,
    зате голосно нявчу!

    Завтра виросту і вмить
    зможу ворога спинить!
    А тепер бігом-бігом
    до тарілки з молоком!

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  49. Іван Потьомкін - [ 2015.10.30 16:11 ]
    Дедалів гріх

    «Так гарно летимо. Все далі Кріт, все ближче рідний край...»-
    Дедал уявив, як їх стрінуть., що аж заплющив очі.
    По хвилі відчинив, озирнувсь довкола -
    Ікара ні попереду, ані позад не видно.
    «Мабуть, втомився махать крильми, от і відстав.
    Опущуся трохи ниже й підбадьорю».
    Глянув на море і з одчаю скрикнув:
    Вода од пір’я біла...
    «А де ж ти сам, Ікарику? Може, впав непритомний?»
    Ні, хвиля винесла на берег бездиханне тіло.
    Риє могилку батько, вкладає в неї сина і гадає:
    «Кому з богів не догодив я й чим,
    Що Ікар забув мою пересторогу уникати сонця?..
    Хто із всесильних спокусив здійнятися так високо,
    Що розтопився віск, розпались крил?..
    ...Невже за те, од чого стільки літ минуло?..»
    ***
    ...Сестра віддала сина Дедалові в науку.
    Щойно шість літ подвоїв хлопчина,
    А кмітливістю не перестає дивувати.
    Побачив якось остистий хребет рибини
    І схожі зубці зробив на тонкім залізі –
    Так з’явилось те, що назвали пилкою.
    А то поєднав дві залізні ніжки –
    Одна - на місці, друга - обводить коло.
    Себто, граючись винайшов циркуль.
    Чимало ще незнаного й Дедалові
    З’явилось з-під розумних рук дитини.
    «Е, та він отак невдовзі обжене й мене.-
    Дедалі частіш спадало на думку вчителю.-
    Од мене до нього перейде слава Майстра …
    Треба щось робить, доки не пізно…»
    Додумав, як, одвідавши замок Мінерви,
    Опинився з учнем над урвищем, що спадало в море.
    Дедал розглянувся – нікого доокіль…
    І коли хлопчик нахиливсь, штовхнув його щосили.
    Плачучи розповів сестрі, що до всього цікавий небіж
    Намірився дістать щось, спіткнувся й полетів додолу…
    ***
    Не відав убивця, що все те бачила Паллада.
    Богиня талану підхопила в польоті хлопчину,
    Зодягла в пір’я й перетворила на куріпку.
    А розум передала лапкам і крилам,
    Та ще навчила, як уникати висоти,
    Відкладати яйця тільки в кущах густих.
    Ось і тепер, коли Дедал ховає сина,
    Куріпка балакуча пурхає з місця на місце,
    Немов хоче сказати -вбивці:
    «Заздрість лиш до гріха доводить».
    --------------------------------------------------------------------------------
    За основу взято :Публій Овідій Назон «Метаморфози» (з латинської переклав Андрій Содомора).Київ, Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1985. Книга восьма, стор.139-140.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (5)


  50. Валерій Хмельницький - [ 2015.10.30 14:41 ]
    знелюблений
    душа запрагла в небеса,
    а він лишався - не на суші:
    без вітру, паруса й весла,
    без віри і надії сущий,

    знелюблений в недобру мить
    і занапащений любов'ю -
    і тільки серце ще болить,
    знічев'я зранене тобою...


    29.10.15


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (8)



  51. Сторінки: 1   ...   656   657   658   659   660   661   662   663   664   ...   1855