Даруйте, Вово, безпардонність
не ворушіться, б"ю в притул
ви приглянулися патрону…
їх в мене повно, десь баул

Даруйте, Петю, монотоність
я мирний досі до пори
ви щось робіть, бо я, натомість
таке зроблю, що все згорить…

Даруйте, люди, серця щирість
за що візмусь - все до лиця
за плугом можу й до сокири…
а хто ж тоді, якщо не я?..
2014.

Я не буду тебе доганяти, а буду чекати –
Доки птахи над нами летять до гнізда, як час,
Що забув про події, бунти і фатальні дати,
То забуде й про нас.

Й ми про нього забудем.
З гадючками сміху на лицях
Будуть нас убивати
Безбожно-порожні і злі.
Переймаю у вовка поліського позу мисливця,
Власну душу сховавши,
Мов кулю в стволі.

Наша давня любов – наче привид вітрильника в морі.
Неприкаяні, тихі, самотні,
Чекаєм пришесть.
Мерехтять попід нами
Поранені зорями зорі,
Як диявольська шерсть.

Ми постаріли вже...
Гріх нам Бога гнівити сьогодні...
Пада світло холодне на спільні глибини душі.
Як би там не було –
Ми в любові були благородні,
Біль на двох поділивши,
Як ром алкаші.

То ж не буду тебе доганяти, а буду чекати –
Доки птахи над нами летять до гнізда, як час,
Що забув про події, бунти і фатальні дати,
То забуде й про нас...

26 черв. 14.

Пародія

Є у світі дивні речі –
Їм підвладні ночі й дні…
Ти втікав від колотнечі,
А попався ось – мені!

Шурхотиш тепер травою
(Із трави вже вáлить дим!)
Усамітнились з тобою
Попід берегом крутим.

Шурхотіння серцю миле –
Темпераментне, живе!
Наше місце столочили…
Не горюй – знайдім нове!


червень, 2014

В'яне світило хурмою
на підвіконні небес.
Вічність пливе наді мною
привидом чорним… А десь
сутінок губи червоні
мочить в холодний кумис.
Ще один день у безодню
падає стрімко униз.

2014 р.

Позолотою
повняться води
під розпеченим
сонячним диском

у розморених
подихом гротах
вітер пестить
струнку одаліску

виколихує
шумом у лоні
перламутрову
піняву мушлі

купідонові
стріли в долоні
мов стигмати
кривавлять душу

розгортанилось
навпіл тут небо
струменіє
єство гаряче

хмари вихлепчуть
очі у Феби –
розсміється
і не заплаче

а підсолене
щастя ген горами
помандрує отам
прийменником

розговілася
винами повені –
не чіпайте її
не треба…

І знову тут сусідська пиха…
Прокльони стеляться услід
І хто б чекав сьогодні лиха?
Трясе ж сволота кожен вік…
… А ти в могилці сиротою
Із боку в бік тнеш хропака
Звисає чуб вже над масквою
І пляси чути гопака…
Ну, що?… діждались, масковити…
Ще не об’їлися "хохлом"???
Ось тут, віднині, будем жити
А ну вас разом із "ху.. лом…"
2014.

Вже скоро осінь гомінка*
Розпушить хмари білопері
І музи виведе рука
Рядки печальні на папері.

Із хмар, як спогад по тобі,
Кохане вирине обличчя.
І у захмеленій журбі
Сльозу непрохану покличе.

І заридає враз гроза,
Мої усі потопить мрії…
І листя світла бірюза
Від розпачу зазолотіє.

29.07.7521 р. (Від Трипілля) (2013)

я согласен без света!
я опасен вдвойне
когда пули сквозь Лето
когда мы на войне...
я бессмертный как ночи
я изменчив во сне
и когда, между прочим,
ты стреляешь по мне…
это "братство" - есть шлюха
это время - цены?!
мы из памяти Духа
ваши дни сочтены
я согласен без газа!
я опасен вдвойне...
это краткую фразу -
объявляю Войне!
2014.

Травми. Трамваї. Трави.
Зірка – мов кров на голці.
А журавлі над ставом –
Плачуть, як богомольці.

Скрізь молоденьке літо.
У волоссі волосся...
Полетіти.
Зомліти.
Хтілося.
І моглося...

Музика де?
Не чути.
Музи сховались в себе.
Повна душа отрути.
Повна безодня неба.

Карта моя не бита.
Вірші мої надривні.
«Друзі» біля корита
Владу пантрують, гривні.

Я ж бо грішний – за славу,
Що наче кров на голці.

Хай журавлі над ставом
Плачуть, як богомольці.

26 черв. 14.

кінець

Хіба цей день уже не йде у вічність,
Ридаючи від болю нелюбові?
Инакший світ, народжений у Слові,
Стає клеймом печаті, як дотичність
Твоїх пекучих уст. Моєї ниці
Обличчя відкриваються, обличчя
Сумних щасливих світу перемог.

Хіба вже не тепер ласкавий Бог
Люстерко до очей моїх підносить
І просить так беззвучно-тихо: досить!
Бо вже душа із Ним одна на двох.

Живеш в мені -- у світі не від світу.
Искринкою в Тобі жеврію я.
Тайнописом твоїх одвічних літер
Трисутня відкривається земля.
Ясніє час скресаючих завітів.

20.03.2010р.

Ну от. Тепер я старша ще на вірш.
А ти іще на вірш від мене далі…
Як постріли у душу – галас тиш.
У скриньку серця – листопад печальний.

Ти вільний, хай у прозах, і чужих…
А я – повік заручниця образи.
Вона – і муза, і щоденний гріх.
А спогад, як лихвар скупого часу.

У віршах він спинився і помер.
І літерами смуток сльози ронить.
На гріх я стала старшою тепер,
Бо думати про тебе – заборона.

Любові я не випишу повік.
Сувої – ніч, а спогади – чорнило.
Розлука стала довшою на вірш,
І всю мене у собі розчинила…

Далека жінка плаче молитвами.
У мене в серці скерцо, в неї гами.
На сцену йде конферансьє жахіть...
Планети вистачить усім.
Живіть!

Пустелі.
Острови.
Тайга.
Фіорди.
Озимину тратують плямні орди...
Настане благодать, коли пантер
Задовольнять букетики гербер...

Далека жінко, вже розмито межі,
Мої-твої світи в чумній пожежі.
Вода гірка й червона - із ковтьоб.
Промови-лозунги - лиш фейк і "стьоб"...

Тепер сини - супроти ката й брата.
Хрущі зніміли, в вишнях - медсанбати...
Це територія, де грища затяжні.
Не втопиш горя в Сяні чи вині...

Якби ж усім узятися за руки.
Якби ж почути зойки віри й муки...
Людей планета.
Фолк.
Оргазми...
Рик...
Бої за газ, газони... черевик...



2014

А трава підніметься.
Заросте.
Прізвища до Імені...
Все пусте.

Воювали ворони
За горіх.
З неба шепіт: "...соромно.
Вбити - гріх...".

У ріллю котилися
Кавуни.
Чухали потилиці -
Без вини.

Награвали коники...
Нишкнув ліс.
Плачено червоними
Із валіз...

Всі нейрони збуджено.
Яв - горор.
Блякли бляхи луджені.
Ріс фавор.

Палянички спечено
Зі словес.
Зів"ядало клечання.
Йшли в ЄС...

Ця дорога мічена
Та й крильми...
Сотні мрій посічено...
Вже - не МИ...

А спориш підніметься.
Є скрижаль.
Доста лон і сімені...
Волі - жаль.



2014

На фронті
особистому й
з роботою (чи ні) -
самі лише граблі.
Як не ступи -
нечистому
лічильник є вини:
не збережеш нулі.
Ходити,
просто рухатись
за мрією (чи ні) -
самі кругом граблі.
Кого і що
наслухатись,
щоб бачить у в'юні
край нитки у вузлі.
У зоні
поля комплексу
свідомого (чи ні) -
одні і ті ж граблі.
Стаття
якого кодексу
безпеку дасть мені...
- Кому мої жалі?

26.06.2014

У Львові дух кави і джазу
Пробуджує сили містичні,
Музичні довершені фрази
Руйнують буденне і звичне.

То біла ошатність роялю
У сірому коконі неба
На пошуки свого Граалю
Усі обертає потреби.

І світ завмирає раптово
Як сонце заграє у краплі,
Мелодії щира розмова
Очікує сповнення спрагло.

Ах, если бы у нас был дом.
В нем жил бы черный кот
И мы, счастливые, вдвоём…
На подоконниках – цветы,
а на столе – компот
В кувшине том,
который так
Любил бы бить наш черный кот…

Ах, если бы у нас был дом –
Возможно, комнат пять
(Еще б достроили потом).
Камин в гостиной,
рядом – фортепьяно.
(Ведь ты играть,
хотел играть
И музыкой лечить изъяны).

Ах, если бы у нас был дом!
Росла бы в нем Любовь,
Носилась бы с котом
По комнатам,
перевернув вверх дном
Весь чудный дом,
в который так
Мечтаю поселить любовь.

Ах, если бы мечтать вдвоем…

16-17.06.2014

Закована у страх і пристрасть
Шалено-бистра
Залишити її на півдороги? Не смію –
Це моя мрія.
Стою на порозі багаття
Щасливо-багата
Щоби разом із нею у вогонь
І без «Боже боронь!»,
Без відчаю і сум’яття, без болю.
Надихавшись вітру вволю
І всі мої кроки фантомно-вперті
До смерті.
Розіп’ятися щоби воскреснути знову, волію.
…Бо маю мрію.

***
Мені казали:
серце й душу
лиши в спокої,
не картай…
А я відплакать
просто мушу,
і випить те,
що через край…
Бо ж недаремно
жаль і сльози
Спаситель
кожному дає –
щоб ми
через дощі і грози
життя очистили своє.

25 червня 2014 року

Війна минає, як на сонці плями
або на сході чорні міражі.
Будують люди і руйнують храми
не де-не-де, а в себе у душі.

А що одна душа на цьому світі,
де ще панують ідоли крові,
і оргіями зла і лихоліття
ласують канібали світові?

Усе – за гроші.
                           Кожен хоче їсти…
…і пити кров жадають москалі:
і «православні фундаменталісти»,
і волоцюги на чужій землі.

...........................................
Воюють ще іуди -отамани
таємно за криваві дукачі
і явно за російські рубежі.

І сплять у храмі мирні християни,
аж поки не прокинуться селяни
і в хід підуть і вила, й рогачі.

Все названо своїми іменами.
Які герої, то така й ціна.
І хто там знає, де чия вина?

Іде війна за велелюдні храми.
Ізгоями і блудними синами
освячена неправедна війна.

Всі пишуть українську епопею,
аж поки дух і прах не охолов
на вівтарях воюючих церков.

Але яка ціна війни цієї,
якщо ціною жертви однієї
стає невинна християнська кров?

                              06.2014

Блиснуло! Гострий
драконів язик
горам верхи порозчісував. Рине
ген за стіною з ялиці й модрини
бій у литаври
небесних музик.

Сонце піймалось
у хмарне ласо.
Хижо полює на сині узгір’я
неба гнучка чорношерста Багіра,
гамір здіймаючи
криками сов.

Плаєм до краю –
живильна вода,
клониться їй білоцвіт, мов богині.
Лячно бувало отак полонині,
як насувала
татарська орда!..

Тихо... Ні диких
сапсанових арф,
ні вітропісні чи арії грому…
Дощ доливає в ущелини рому
і засинає
в колисці із трав.

Ці контргамбіти, курява, юдоль,
Валізи, перегони, попелища -
Між днів народжень, звоювання воль...
І кігті собратів - низенько...ближче...

Чужі рядки, напоєні з боліт,
Руді русалки, що лоскочуть гадів...
Над яслами і орками політ...
І липи в бур"яні, й радіння радій...

Це гони отчі...
Хмара не втече.
І дощ сліпий за розкладом, і тиша...
І довші ночі, і коротший чек...
І міхоноші, й безкорисні миші...

І полуниця вабна у піску,
І дитинчати щебет про снаряди.
І горе ворогині, й підлий кум,
Що віднімає портмоне від Prada...

Стезя кудись біжить.
Не стій. Іди.
Дарма, що водомір. Ще буде вгору...
Є дещо спільне: гімн, омани, дим,
Сірковий мармелад, ментальний сором.

Обличчям - у траву. Ген-ген свої.
Вони впізнають. Карт і сосен доста.
Двигтіння пагорба...
Рої... Бої...
І віддала б крило - за гойний острів.


2014

Косять буйну траву...
І ніхто не спитає – навіщо.
Там і сям – стовбурці... Пронеслася травнева гроза.
Шкутильгає бабуся Мінерва... Утупиться віщо,
Пробубнить шепеляво:«... не буду ні проти, ні за»...

Розцвітає жасмин – і зарано, і пахко, і пишно.
Підміта дітлашня біля лави агітки й бички...
І смердить учорашнє – мов риба стара з попелища.
І майбутнє циганить «зелені» з лихої руки...

У сусіда – ремонт.
Скреготить... піднімається... пада...
Хочуть всі перемін. І міняється шило на ми...
І Георгій застиг на іконі: прохромлює гада...
І гадаєш собі.
І вкриваєш набуте крильми.

І мабуть, доживеш. І лишишся терпкою, чужою
Серед цих краєвидів, де бути – мудріше за бунт.
Захрипає мій голос: війна... І не випити лою,
І не сходять, мов плями родимі, іуди з трибун...

У столиці казкар вимережує заклики й тези.
Колобок лівий бік припалив у Луганську вночі…
На бальзамі з кульбаб можна жити доволі тверезо –
Між отими, що груди підставлять під кулю і чіп.

Як не хочеш у кров, залишайся в акації пінній.
Як не маєш ножа, відламай від хлібини шматок.
Ну невже зупиню бронебійно-трасуючі... міни?
Наутилусом серце пливе – повз ЧАЕС і АТО...


2014

Вечоріє… Тихо обіймѝ.
У подружні загорни обìйми.
Кожен з нас давно не «я», а - «ми»:
долю, кажуть, не об’їдеш кіньми.

Наша доля – виграшне лото,
спільними оздоблене літами,
це повітря чистого ковток,
а бувало – з присмаком цунамі.

Відчуваю, що мені цей рай
долею даровано авансом,
і молюся: «Господи, не дай
із подячним розминутись шансом!..»

Вечоріє… Тихо обіймý.
У подружні загорну обìйми.
І доземно долі уклонюсь,
що її я не об’їхав кіньми…

23.06.2014

Літо гаряче прийшло.
Став на сторожі лелека.
Літо? Його й не було.
Видно, літає далеко.

Боязно, міни летять.
Сонце тремтить у зеніті.
Поки зенітки мовчать,
може не зіб’ють бандити?

Вечір до болю п’янкий,
тільки не пахне мімоза,
і перепутав лихий
із канонадами грози.

Літо – осанна весні,
що вимітає потрошку
за терикони рідні
заморозки-відморозки.

Є ще і дощ, і гроза,
та не міняється тема,
поки не будемо за
лінією Маннергейма.

Си́ніє неба блакить...
Літо вивозять наразі
бойовики у КАМАЗі…

В небо путівка горить.
Марно лелека стоїть.
Африка нині в Донбасі.

                              06.2014

Приспали крівцю у грозі
і Схід, і Захід.
Налаштування терезів
у скрипі плахи.

Стриже чужі окопи зір,
чуже безглуздя.
Налаштування терезів
в очах і грудях.

Хто пуд,
хто дрібку солі зїв –
єдиноколом.
Налаштування терезів
на душах голих.

Раптова куля на стезі,
граната в ноги.
Налаштування терезів
забутим Богом.

2014р.

Комусь на голову забракло попелу...
Побічно сказано, але
подібний Путін, схоже, Попандополу.
Гарбуз в Кремлі!
Оле! Оле! Оле!

25.06.2014

ходімо, мамо, у дитинство
даяння, висип, пам"ять, десь…
я згоден бути чортом лисим
урозтіч днію ґзуном весь
ходімо, мамо, до колиски
це ж односердя, мамо, мам?!..
і хай не скоро, і не близько
ой як болить од сліз і драм
а може краще в герильєри!?..
ви спорядіть, я сам… я сам
і що, на дворі знову Червень?
це просто збіг, не вірте, мам...
ходімо, мамо, до Могили
країни пів… амінь. Амінь!
та що там я? пропах тротилом
одноплемінний Божий дзвін…
2014.

Обвітрені губи, три недописаних вірші,
і, як надлишок,
божевільної тиші.
Я по Вас вже не кличу. Кричу?
Ні, затихла.
Не приніс мені жовтень ні кашлю, ні літа.
Нічого.
Тільки дати. Ці дати. Роки ці кляті.

В голові - Листопад,
не крадеться, а вільно; наступає
на ноги, б'є в груди
такими нечастими
дощами.

10 жовтня 2013

Розколисані хиткі мости
Між вірою і зневірою,
Між страхом і безнадією.
Прикриваючись Месією
Моляться холодні вітри
Зіщулившись од стужі
Туляться до узбіч обвуглені шляхи
Більше немає таких.
Це наші дороги, хоча й важкі,
Покалічені зрадою і сучасною війною
Брехливою і ницою.
Я вистою.
І ти вистоїш, мій народе,
Знаю, іншого шляху немає.
Скорботно-свята, псевдо-вільна, нетлінна,
Болить у мені Україна.

Білий метелик дає в подарунок
Голуба чорного, сумнів і страх.
Наче коханця нечистий цілунок
Чорною кицькою в білих устах.

Чи не краса його срібними крильцями
Струсить пилок по дорозі до свіч?
Лет його Ангел незримими кільцями
Спинить і тихо поверне у ніч.

28.07.2011р.

кінець
2014

А що найкраще у шістнадцять літ?
Це вірити... Це вірити у диво!
Наївно вірити, що все буде, як треба,
від сміху надривати свій живіт,
від сміху, так надщиро і правдиво,
ростити за собою срібні верби,
щоб всі казали, як ти умудривсь
зробити лихо в найпростішій справі!
А ти на це смієшся навіть краще...
Смієшся краще, більше, ніж колись
сміялись в небі вогники яскраві.
Тобі, звичайно, хтось неправду скаже,
що в цьому світі чудо і дива́ -
якісь незрозумілі людям речі,
і що у нас збуваються не мрії,
і дихання - не факт, що ти жива...
Вони так кажуть, та у кожен вечір
від гіркості повітря ледь дуріють,
серйозністю, зневірою і злом
старіють, наче руки у колгоспі.
І на шістнадцять хочеться мені
секунди бити, наче метроном,
бо ми у цьому світі тільки гості -
а в гості ви не ходите сумні.
В гостей, звичайно, не побудеш вічність,
не скажеш, що закінчились дива́ -
це буде некрасиво з твого боку.
І чи то в травні, в липні й навіть січні
без подарунка не прийдеш одна,
хоч подарунок - ой яка морока!
Ну а для світу, де ми тільки гості
(в шістнадцять помічаю знову й знов),
найкращий подарунок не у злості,
найкращий подарунок - це любов.

__________
17.06.2014

Любіть життя! Від подиху до мрії,
від стуку серця до говерлівських вершин,
допоки кості у могилі не зотліють
й не стане вічність ближче на аршин.

Любіть життя, як то воно востаннє,
неначе завтра вже ніколи не буде́:
й ласкавий дотик зашарілими вустами,
й м'яке здіймання її лагідних грудей.

Любіть життя від смерті і до смерті,
від погляду до зойку у півслові.
Якщо нам кожному судилося померти,
то хай це буде від великої любові!

__________
20.06.2014

Присвята – Івану Франку
***
З якогось часу у Кремлі,
Завелась пошесть – ой, люлі!
Істоти дивні і малі,
Карликуваті й дуже злі.
І в них така страшна слина –
Де бризне – там іде війна.
Страшніше сказу та біда –
Не помага й свята вода!
І люд вже котрий день не спить –
Не зна, що з пошестю робить.
Порадив їм тверезий глузд
Застосувати «Райд» і дуст,
Китайську крейду, – не бере,
І пошесть ця ніяк не вмре.
Вона вже навіть
Тру-ля-ля
За межі вилізла Кремля,
Пре на городи і грядки,
Залазить людям у мізки,
Покірних робить з них рабів –
Що мов’ об’їлися грибів.
Писклявий голос карлів тих
Людей штовха чинити гріх,
Брутально лаятись, кричать,
Невинні душі убивать.
В річках від нього
Гоп-да-да,
Гіркою робиться вода,
В полях пшениця не росте,
І без смаку все, що їсте.
Але найгірше –
оп-па-па!
До світу пошесть підступа,
Бо їй замало,
Тру-ля-ля,
Того що є навкруг Кремля.
У світу визрів хитрий план –
Високий збудувать паркан,
Щоби від голоду в Кремлі
Померли карлики ті злі.
Зібралась рада світова,
Й такі промовила слова:
«Найкращих залучім мужів
Поки не вдарив Божий гнів,
Нехай і зблизька, і здаля,
Ту пошесть вивчать
Тру-ля-ля.
Тих карлів треба зупинить,
Зле може статись кожну мить».
Мужам тим дали кілька днів,
Щоб кожен досліди провів,
І доповів якнайхутчіш,
Бо підлий ворог гострить ніж.
Його слиною цілий край
Занапастився – хоч вмирай.
Трудились кілька днів й ночей
Мужі ті, не стулив очей,
Ніхто, і за короткий час
Зібралась рада та ще раз,
Щоби заслухать їх вердикт
Поки від карлів світ не зник.
Вердикт мужів тих був такий:
«Та пошесть грізна і страшна,
І хутко шириться вона,
Але, на щастя,
Тру-ля-ля
Вражає тільки москаля.
Щоб не заслабнув чоловік
Оцей приймати треба лік ¬–
«Антимоскаль-антикацап»,
Із нас ніхто ще не заслаб,
Приймали тричі ми на день
І кожен дужий, наче пень».
«Мужам і Богові хвала!» –
Юрба щаслива заревла!
Рознісся голос від трембіт:
«Від карлів спасся цілий світ!»
Старе радіє і мале,
Що буде добре, а не зле.
У кожній хаті спів і баль:
«Нам не страшний тепер москаль!»
Попри незгоду і протест
Схвалила рада маніфест:
«Щоб пошесть карлів тих спинить
Паркан потрібно докінчить.
Всіх перевірить громадян,
Котрі живуть там, де паркан,
Чи знаку в них нема слини,
Щоб мор спинити між людьми.
Усіх слабих, якщо будуть,
Спровадить у далеку путь,
Хай там кують свій капітал –
Росія, чемодан, вокзал.
А я, мій друже, щоб мені
Не снились карли уві сні,
Прийму тих крапель тисяч з п’ять,
І буду ніч спокійно спать.
І ти, мій друже, відпочни, –
Нехай приємні сняться сни –
Що всі кацапи й москалі
Забрались з рідної землі.
Ой-люлі….

24 червня 2014 року
Словничок:
Кацап, москаль – росіянин, що не любить Україну, бажає їй лиха, але любить українське сало.

Те хлопченя, що вибігло у двір,
Що не стрічало Путіна й Обами,
Що полягло, мов нота - у клавір,
Убите вчора нашими руками...

Ота бабуся - висхла, мов трава,
Її псалми, щиріші за канцони,
Колись насняться і мені, і вам.
О, пекло нападіння-оборони...

Ці френдстрічки, дискусії, клятьба...
Прозріння зайця, равлика і лані...
Підтримка, наратив, шлагбаум-бан...
І очі Завтра - гострі, ігуанні...

І я ще тут. І я окремо від
Отих, що кров зіп"ють, мов біле пиво.
Колись упав підкошений мій дід.
Знов косарі бредуть у чорне жниво...

Флешмоби.
Вишиванки.
Молитви.
А що для хлопчика зробили ви?



2014

Усе так швидко: дощ, любов, бузок,
Автобус - на зупинку, птах у небо...
Дві парасолі мав - таки намок.
Сім раз відрізав - міряти не треба.

Гойдав, судив, мирився, воював,
Крутив сонцями, повз у мідні нори...
Загоїв-розтроюдив безліч вав.
Тузи мигтять...
Вовтузяться потвори...

Ти певність розгубив.
Куди ж іти?
Є міх прощень - за правду...
Ніц мети...
Квітує гречка. Будуть медозбори...
А ти ростеш...
І зяють підрі, нори.

Червоні маки.
Водоспади сині.
Лягай, німій...
Ховайся в конюшині.
Тебе не вцілять.
Млосно.
Вірші...
Тиш.

Ти хочеш спурхнути?
Забий. Облиш.




*підря - схованка, сідало сінник.


2014

«На все у білім світі воля Божа,
і ця війна стоклята – Божий гнів…»
Така тендітна, на дитину схожа,
стоїть в капличці біля образів.

«Мені твою медаль вручили, сину,
і вже не скімлить собача твоє…»
На чорнім тлі жалобної хустини
руденьке пасмо просто в серце б’є.

З очей блискуча витяглась доріжка
аж на чоло, напрочуд молоде,
і нетутешньо-лагідну усмішку
ховає хустка, з-під якої нишком
щоку лоскоче пасемце руде…

Чотири літри* хвилювань -
і мій блок-пост душею твердне.
Дошкульну вулицю Питань
в кільце беру я милисердне.

Життєдіяльності людей
охоронятиму питання:
питання радості дітей,
питання гідності й кохання.

Цукерки з написом "roshen" -
як засіб проти танка злоби.
Солярку лютості імен
хай п'ють лиш наймані особи.

Їх діарея до грошей
мордує їх військові люки.
Знайдуться, вірю, у людей
належні київські пігулки.

Настане спокій, тиша, мир -
єдина буде Україна.
Уже від вигляду сокир
у топора - така щербина...


24.06.2014

Ми живемо між смертю і смертю
На вузесенькій смужці життя.
Із прихованим комлексом жертви
Ми крокуємо в царство мертвих
Із цикутою для пиття.

Ми живемо між болем і болем,
На знеболення йде півжиття.
Наче мандри на мінному полі
Дослухання до Божої волі
По дорозі до каяття.

Ми живемо між ніччю і ніччю
І благаю я, Господи, Тя.
Не зроби шлях у темряву - звичним.
Імена у відмінку кличнім
Хай покличуть нас до життя.

Благословенна вічним безсонням…
На тіло ночі скапує свічка
Вона не вічна,
Я знаю, та все ж ціную її тепло
Тихе, нетривке, як чиєсь життя.
Тоскно до виття…
Вдихаю трохи темряви,
Вбираю вічності на повні груди…
І хай так буде!
Ніч, оминаючи зірки,
Плавно перейде в день.
Анітелень
Ні в душі, ні в думках,
Сиро. Віє пусткою
Стукає
Холодний дощ у зачинені двері,
Пробирається у найпотаємніші сховки душі.
Ох, уже ці дощі…

Вас перед тим, як поховати,
беруться типу дахувати.
Ну, так, утік з-під даху я...
Та ж там ще - більш, ніж до х*я!

2014

Хай дзвони скорботні
країну розбудять, як грім.
Нехай стрепенеться
рутини і ситості раб:
війна – не бестселер
і, звісно,
судилось не всім
її осягнути
до тої останньої крап…

…за тебе, Вкраїно,
тривога фантомно пече.
Душа невагома –
по синьому плесу –
в-над вись.
Горнило прозріння:
я обраний смертю.
Та ще
попереду Вічність.
І час відпустити «колись».

Так праглося жити!
Радіти й кохати – щоб аж…
Тримайтеся, друзі.
Матусю, пробачте за все.
Ріка піднебесна
до Бога мій човник несе…
Прийми, рідна земле,
тяжкий свій
«200-ий вантаж».

23.06.2014
м.Сокаль

О,небо, небо, ти мені наснишся!
Не може буть, щоб ти навік осліпло.
І день згорів, немов сторінка біла:
Дещиця диму й попелу дещиця.
1911

Осип Мандельштам
О небо, небо, ты мне будешь сниться!
Не может быть, чтоб ты совсем ослепло.
И день сгорел, как белая страница:
Немного дыма и немного пепла.
1911

***
Кохать нікого не примусиш,
Хоч як би не старались ми…
На мить торкнулись наші душі
Одна до одної крільми…
На хвилю у життєвім морі
Зустрілись наші кораблі,
І двох бажань погаслі зорі
Квітками стали на землі…

23 червня 2014 року

Забувай колишній...
Чом тобі не йметься
канути у прірві
зболеного серця?
З помсти не крутила
горе-ляльку Вуду,
не колола очі
тим, хто марно судить.
Оминала річки
кам'яні пороги,
наковтавшись мулу,
попри застороги.
Гоїла судини...
Згадки, ніби скельця,
ріжуть по живому,
як їм заманеться.
А повіки стулиш,
яблунева злива
оповиє небо.
Вільна та щаслива
Птахою я лину
на п'янку леваду.
Ще червона рута,
ще не чорна зрада.
Та розлука студить
почуття медові.
Бач, душа заклякла
на хресті любові.
Лебедині крила
в копанці глибокій…
А ти знову лестиш,
що я ще нівроку.

2014 р.

Боже, дай народитись весні
Через призму небесного світла,
Розродитись з потуги землі,
Яснооким промінням досвітнім.

Щоб із тисячі тих промінців
Білих, жовтих, червоних, зелених...
Запалав у вогні диво-схід
Розсилаючи новІ доктрини.

Як же хочеться теплого дня
Серед снігу, що землю вкриває.
Бачу в небі політ журавля,
Що від холоду крила схиляє.

Не морозь, вітругане, сади
Чи жалю ти у серці не маєш?
Ти не бачиш моєї сльози,
Що від болю, як сад завмирає.

Ген, вже проліски білі, як сніг!
В первозданній красі за ятрили,
Розгорнули пелюстки навстіж
І додали весняної сили.

Боже, дай народитись весні,
Як зернятко, як пісня, як поле.
Я молюсь, як о ті журавлі
До весни, до життя, до любові!

Боже, дай народитись весні...

Кожна твоя сльоза – це мій біль
Він болить…
Пече, як вогонь, як на рані сіль,
Гірчить, як полин.
Я відчуваю, як у мене вростає колосся
І небо
І пісня – сумна, стоголоса,
І щебет…
Я – українка, з плоті і крові
Я митар,
Хоча й на своїй землі.
Серед смерті, метання, імли
Я вибираю – жити.

2014

*********

Не зникне світ,
Коли згубився хтось,
При дні —
У вимір новий
Поверне дорога,
Щоби колись
Я зупинивсь в собі,,
Коли знайду,
У завтрашньому,
БОГА...
Як світ мені
Відкриється у тім,
Що втрату оросили
Щастя сльози,
Де у новім пізнанні
Нових слів
Не потребують
Знайденого,
Може...
------------------------------------------
2013; PARIS (Palais Royal Musee du Louvre)
------------------------------------------