ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Омелян Курта - [ 2015.02.11 22:15 ]
    Сумна історія
    Куди погляну – все моє
    Аж від краю і до краю.
    Сіно є, солома є,
    Чомусь молодь покидає
    Назавжди село моє.

    Капуста є, картопля є,
    Та все що душа бажає.
    Відповісти я не знаю
    Чому молодь покидає
    На завжди село моє.

    В саду груша є розлога,
    А в хліві коза безрога
    Вино в бочці наче грає,
    Чому молодь – Пан Бог знає
    Село рідне покидає?

    Є криниця біля плота,
    Далі грядка прополота,
    В комірчині й сало є.
    Що за молодь? Йо моє!
    Покидає село моє.

    Розповів я історію
    Тужливу та рутинную.
    Сльозу свою прозорую
    Витираю хустиною.
    Ой село моє, село,
    Жертва цивілізації.

    2014


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Омелян Курта - [ 2015.02.11 22:44 ]
    Село моє
    Село моє то колиска
    Поколінню не одному.
    Гості з далеку і з близька
    Повертаються до дому,
    Щоб вклонитись дуже низько
    Своїм рідним, їх могилі.
    На могилі запалили
    Тонку свічечку воскову.
    Я прошу тебе ласкаво
    Село своє не забувай,
    Там де родилися, зростали,
    Памятай про рідний край.
    Як пташки повиростали,
    Піднялись на свої крила
    Ми домівки покидали
    Рідну землю нашу милу.
    То ж і ми сумлінні будьмо.
    Раз у році на «Всіх Святих»
    Принести ми не забудьмо
    Осінніх квітів золотих.
    Землю-матір покидають
    Не по волі її дітки,
    Бо щороку виїзджають
    В чужий край на заробітки.
    А як було колись весело,
    Як раділи разом з вами.
    Опустіли наші села
    Заросли чагарниками.

    2014


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Устимко Яна - [ 2015.02.11 22:11 ]
    Рось пливе
    Рось пливе
    я осонну її і не бачила
    з неживої світлини сирої зими
    перехоплює плав із розлогою вдачею
    без порогів крутих і бурхливих стрімнин

    Рось пливе −
    колихається сонце під кригою
    опановане сном і приходять у сні
    і вишневі садки і обвітрені вигони
    і лункі набучавілі хмелем пісні



    Світлина Валентина Лученка


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (13)


  4. Аня Тет - [ 2015.02.11 22:18 ]
    Життя минуще, швидкоплинне..
    Життя минуще, швидкоплинне
    Та навіть смертю не зітруть —
    Тих, що лишають слід нетлінний
    І, власне, в цьому його суть..

    © Аня Тет, 2015


    Рейтинги: Народний -- (5.19) | "Майстерень" -- (5.17)
    Прокоментувати:


  5. Ігор Павлюк - [ 2015.02.11 17:18 ]
    * * *
    На сцені життя знову страшно й самотньо буває.
    У петлі горизонту тріпоче солона душа.
    Я випав зі зграї, я випав із чорної зграї.
    До білої зграї усі мої нерви спішать.

    Алмазну пилюку наносить диявольський вітер
    На воду, на очі, на хліб, на йодовану сіль.
    Немає нам щастя в червоному зовнішнім світі,
    В похмільнім азарті шалашних колгоспних весіль.

    Нема благодаті у війнах усіх проти всього,
    Безрукі, безногі, безокі мої земляки...
    Туди, вертикально, лягає крізь мене дорога.
    На ній тільки спокій душа може світла знайти.

    Розвиднилось нині...
    Попереду гостра безодня.
    І п’яною бабою доля народу стоїть.
    А пам’ять?
    А пісня?
    А віща зоря Великодня?..
    А літера «ї»?

    Як фізику космосу, будуть вивчати у школах
    Мою біографію крізь телескоп-мікроскоп.
    Сльоза на сльозину,
    Як зірка на зірку...
    По колах...
    Душа моя прийде до Бога від азій, европ.

    Звірина любов до життя і рослинна – до смерті,
    Як приклад, світитимуть добрим нащадкам моїм.
    Зі сцени історії добру легенду не стерти,
    Яка народилась в майданні часи холуїв.

    Я випав зі зграї, я випав і з білої зграї...
    Мені не дивуйтесь.
    Ще пес мій сьогодні не їв...

    4 лют. 15.


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (2)


  6. Іван Потьомкін - [ 2015.02.11 16:19 ]
    Шону Маклеху

    У Майстернях віршів повно
    (Все, що мають, те й несуть),
    Та не чути чомусь Шона,
    З ним й Ірландії не чуть.
    З-поміж нас він же єдиний,
    Хто в змозі і за сотню перейти,
    Мову нашої Вкраїни
    В своїм серці зберегти .
    Озовіться ж, пане Шоне,
    Бо мовчанка – як пітьма...
    У Майстерні віршів повно,
    А як Ваших – все ж нема.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  7. Ігор Павлюк - [ 2015.02.11 14:16 ]
    * * *


    Вечоріло.
    Падав сніг на промінь.
    Кольору ялинового мла
    Осідала на гнізді старому,
    Що уже три роки без крила.

    Осідала на могилу свіжу,
    На казки, що каже внуку дід,
    Де зайчатко й вовча паща хижа,
    І сльоза на річковій воді.

    Лиш моя небесна батьківщина
    Мерехтить під ласкою зорі,
    Де живе задуманий хлопчина,
    Білим хлібом манить снігурів.

    А в хатині, за вікном хрестатим,
    Чай з димком священик п’є ще той...
    І зове його дитина татом.
    Мене ж сином не назвав ніхто...

    Зазоріло.
    Несказанно стало.
    Божий вітер з поля налетів.

    І заснув я.
    І усе пропало.
    Снилися стежини золоті.

    8 лют. 15.


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (1)


  8. Любов Бенедишин - [ 2015.02.11 13:58 ]
    ***
    Просіює душі крізь сутності сито
    час фарсу, афер, офір...
    Де проскуру прОщення ладив Спаситель,
    замішує муку Звір.

    02.2015


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  9. Тетяна Ріхтер - [ 2015.02.11 10:10 ]
    Україна заходить у осінь

    У цій частині світу сумно і надто лячно.
    Небесні залізні птахи падають, ніби зірки.
    За будь-яку ласку люди не надто і вдячні,
    А іншого, менш сильного, зацьковують залюбки.

    У цій країні козацтва пшениця не стигне.
    Поля переорані орком й засіяні «градом».
    І Бог на поміч ніяк до стражденних не встигне.
    Тому молодецькі вуста захлинаються «ядом».

    В цій частині країни сонце сходить завчасно
    Від куряви та від вибухів, що вітер розносить.
    А той, хто у всьому винен, коли він заплатить?..
    І в цім незнанні Україна заходить у осінь…


    22.08.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  10. Домінік Арфіст - [ 2015.02.11 00:26 ]
    ...а десь вершини... (Пісні Арфіста)
    а десь вершини дивляться у небо
    сміється сонце хитро з-за гори
    горять прекрасні очі дітвори
    і мучитись банальністю не треба…
    антична моя мама йде незламно
    несе як амфору красу свою у даль
    моя несокрушима пастораль
    хорал містерій і мажорні гами…
    гекзаметри непереможні хвиль
    всевидячий Гомер у руки ловить
    і марево словесної полови
    осяює загрáвою зусиль…
    безжурний тато – радісний кентавр –
    сміється з недолугого сатира
    між пальцями струмує легко ліра
    вирує канонадою литавр…
    …покірні вóлхви принесли дари
    і розчинилися у темряві пророцтва…
    закоханий в Маріїне дівоцтво
    йде Йосип у єгипетські вітри…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  11. Іван Потьомкін - [ 2015.02.10 20:54 ]
    Дві долі дівочі

    1.Скілла
    (за «Метаморфозами» Овідія)

    Краще б уже не дивились у той бік мої карі очі...
    Може б, тоді не збаламутився мій розум дівочий.
    Вийшла якось просто так на батьківську вежу,
    Побачила красеня тай сказала: «Лиш йому належу!»
    Найсильніший він і найгарніший поміж ворогами.
    Двоє лук несуть йому. Мов пір’їну, бере він руками.
    Надаремне все ж у вежу вправно милий цілить.
    Мов комахи, одскакують од стін його стріли.
    Відки ж знати вождеві Міносу: так буде, допоки
    Не зроблю я негадані батьком несусвітні кроки.
    Зріжу, як спатиме, з голови золоту одну волосину:
    Попри вмілість нападників дали боги йому силу.
    Зріжу, хоч і знаю, що батька і край віддам на поталу...
    Та як зробить, щоб перемога коханцю дісталась?..
    ...Ось та волосина нарешті у мене. Як надію останню
    Потай несу Міносові. Отепер-то заслужила одвітне кохання.
    Простягую. Кажу, що й без бою край мій в нього тепер під ногами.
    Та що це? Одсахнувся красень Мінос, немов од змії якоїсь:
    «Щезни, негіднице! Підлоти такої неспроможна донька скоїть!»
    І голосом дужим вождя наказує суднам напинать вітрила.
    «А я?.. Як житиму без тебе?» - плачем гірким-заходиться Скілла.
    Та Мінос далеко. Од суден проворних позаду лиш піна.
    Стриба Скілла в море, щоб судно догнати. Простягує руку,
    Та прожогом з вежі зліта батько круком.
    Запроданку-доньку розтерзать наміривсь.
    Тої ж миті боги роблять пташиною й Скіллу.

    2.Бондарівна
    У містечку Богуславку, Каньовського пана ,
    Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.
    Українська народна пісня

    Якже її звали, діву Бондарівну?
    Ту, що честь тримала цілої Вкраїни.
    Ту, що, мов царівна, у колі дівочім
    Можновладцю кинула в безсоромні очі:
    «Ой не згоден пан Каньовський мене цілувати,
    Тільки згоден пан Каньовський мене розбувати!
    Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
    Ніж з тобою по неволі на цім світі жити!»
    А чи ж знала Бондарівна, що в шляхтича-ката
    За відмову від покори готова й розплата?
    Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці
    Та й вистрілив Бондарівні в гордії зіниці.
    Прицілився пан Каньовський і вже спересердя
    Влучив кралі Бондарівні в самісіньке серце...
    ...Ударила Україна в усі дзвони тужно, –
    Захлинеться в своїй крові шляхта осоружна.
    --------------------------------------------
    Пан Каньовський – польський магнат Микола Потоцький, котрий був канівським старостою в першій половині 18-го ст.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  12. Ігор Шоха - [ 2015.02.10 19:14 ]
    Вибір і призначення
    Я можу йти куди завгодно:
    у веремію суєти,
    у рай, у пекло нині модно.
    І науково, і природно
    медитувати у світи.

    Іти з пустою головою –
    ані вперед, ані назад.
    Але нікуди – ні ногою...
    Зручний для місії такої,
    я не поет, а автомат.

    Є і поранені, і вбиті,
    і поки я іще живий,
    то маю право говорити
    про сльози матері пролиті
    і кулі вирок роковий.

    Не винуватий у любові
    до Слова, що будує світ,
    дарую братії по кро́ві
    на рідній українській мові
    її забутий заповіт.

    Її обов’язок – молити
    і Сина, й Духа, і Отця
    надію – вірити і жити,
    уміти ворога любити
    до переможного кінця.

    Але, доведений до краю
    сугестіями звідусіль,
    де ще плюють на хліб і сіль,
    я на гашетку нажимаю.
    Я не мішень. Я сам стріляю
    і точно попадаю в ціль.

                                  02.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  13. Валерій Хмельницький - [ 2015.02.10 15:46 ]
    Віслава Шимборська. Нічого двічі (переклад з польської)
    Не було нічого двічі
    і не буде. Є причина
    народитися на світі
    і померти без рутини.
    Хоч би й учнями були ми
    щонайкращими у світі,
    не повторимо й хвилини
    ні зимою ані літом.
    Із вчорашнім днем в розлуці
    не повториться дві ночі,
    двох однакових цілунків,
    як і поглядів у очі.
    Вчора, чула, ваше ім'я
    хтось мені назвав привітно -
    наче пахощі розквітлі
    залетіли через вікна.
    А сьогодні, як ми разом,
    Відвернулася до стінки.
    Що за пахощі? Троянди?
    Кам'яної? Живоквітки?
    Так усе, презла годино,
    зіпсувати хочеш марно.
    Ти ж - проходиш безупинно.
    Ось, пройшла – а було ж гарно.
    Усміхайтеся, коханці,
    та шукайте завжди згоди,
    і залюблено погляньте -
    ви ж, як дві краплини, схожі.


    10.02.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (14)


  14. Тетяна Ріхтер - [ 2015.02.10 12:41 ]
    Є така
    Надихаюся тобою, надихаюся...
    Неначе кисенем легені...
    Дивно.
    Та все суцвіттям на морозі не гойдаюся.
    Бо на душі, як і надворі -
    зимно.

    Не надивитись на тебе, не дивитися.
    Неначе очі запорошила
    хуга.
    Та мушу не журитись, а миритися,
    Що маю десь (за океаном)
    друга.

    Не пересилити себе, та все не сила.
    Буваю думками своїми
    п'яна.
    І хай би де тебе та доля не носила,
    Проте ти знай, що є така
    троянда.


    09.01.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  15. Олег Завадський - [ 2015.02.10 09:30 ]
    1991 - 2012

    Тривкий туман. Роки, як віхи,
    Стоять примарами в очу.
    І все ні просвітку, ні втіхи, –
    Одне лиш: плакатись до сміху
    Чи реготатись до плачу.

    І набивати свіжі ґулі,
    У давнє втрапивши лайно,
    Сукати ворогові дулі
    За щойні кривди і минулі,
    Чекати вперто знов і знов,

    Що все ж на празники майбутні
    Над нами зглянеться Творець…
    Та знову рік минув безпутний,
    Пройшов із поглядом відсутнім
    З осоння в сутінь – навпростець.

    Січень 2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (2)


  16. Серго Сокольник - [ 2015.02.10 02:48 ]
    Мантра. К Северным...
    Звезд далеких мерцанье...
    Фазы лунной полет...
    Книги ТАЙНОГО ЗНАНЬЯ
    Не затерт переплет.
    На окна панораму
    Я ЗАВЕСУ спущу.
    Зря ты бьешься об раму)))-
    Я тебя не впущу.
    Я раскрою умело
    Сокровенное ЗЛО.
    Твое тело пробелом
    На БУМАГУ легло.
    Разбираешься в Ставах?
    Получи. Вот твоя ()...
    Бить куранты заставишь
    Ты сама, а не я.
    Ты плела паутину-
    Паучиха в ночи.
    Неожиданно. В спину.
    Только так. Получи.
    Просто с Выбранной Темой-
    От ворот...) Приворот...)
    Кто владеет Хельхеймом-
    За ТОБОЮ придет.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Свидетельство о публикации №115021001268


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  17. Іван Потьомкін - [ 2015.02.09 22:17 ]
    Іван Бунін "Невільник"

    Пісок сипучий і гарячий
    Волами, шляхом все одним,
    Вожу до моря я, на дачі -
    Стежки там посипають ним.
    І нудь страшна. Щодня - це саме:
    Воли, важкий скрипучий віз,
    Сухе річище під ногами,
    Мої сліди і слід коліс.
    І клонить голову дрімота,
    І мариться, котрий вже раз,
    Що бачу шкуру бегемота,
    Накинуту на гірський кряж.
    І берега трикутний чільник,
    Сліди коліс, сліди волів...
    Я покорився. Я невільник...
    Живу дурманом глупих снів.

    Иван Бунин "Невольник"
    Песок, сребристый и горячий,
    Вожу я к морю на волах,
    Чтоб усыпать дорожки к даче,
    Как снег, белеющий в скалах.
    И скучно мне. Все то же, то же:
    Волы, скрипучий трудный путь,
    Иссохшее речное ложе,
    Песок, сверкающий, как ртуть.
    И клонит голову дремота.
    И мнится, что уж много лет
    Я вижу кожу бегемота —
    Горы морщинистый хребет,
    И моря синий треугольник,
    И к морю длинный след колес…
    Я покорился. Я невольник,
    Живу лишь сонным ядом грез


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  18. Ігор Шоха - [ 2015.02.09 19:16 ]
    Репліки на злобу дня
    ***
    Біда, коли і рило у пушку
    і страшно оглядатись у минуле.
    І навіть на найвищому посту
    оберігає бестію таку
    інстинкт самозбереження акули.

    ***
    Всі повиходили у люди.
    Які надії звідусюди!
    Куди не кинь, усюди клин –
    переведеться селянин
    і влада годувати буде.

    ***
    Подалі й по-хорошому від Раші?
    Але і це надії не дає,
    а заставляє краяти своє:
    миритися, коли моє не наше
    і битися, як наше не моє.

    ***
    Були ми бойові і благородні,
    але і нині, ні на що не годні,
    перевелись у братії совка.
    Не дай то, Боже, у часи голодні
    пізнати апетит бойовика.

    ***
    Будуть герої у нашому краї,
    поки катівні у вовчої зграї
    перенаселять козацькі рої.
    Поки на сході живуть холуї,
    льотчиця Надя за них умирає...
    Путя-нальотчик – убивця її.

    ***
    Ще є про що поговорити.
    Нехай не забувають ситі,
    за що умерли Тихий, Стус...
    І є кому ще відімстити
    за тих, кого гноїв Союз.

                                  02.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  19. Омелян Курта - [ 2015.02.09 16:42 ]
    Роса
    Рано – вранці вийшов в поле
    Коса гостра на плечі
    Босі ноги стерня коле
    Співаю пісню ідучи.

    На траві роса холодна
    Освіжає босі ноги,
    А в хліві коза голодна
    Наставляє гострі роги.

    Намагається рогами
    Дідусеві пригрозити,
    Ще й притопує ногами:
    Поспішай старий косити.

    Люблю косити по росі
    Коса шепче шіву - шіву
    Несу травичку вже козі
    В нові ясла я до хліву.

    У козички гострі роги
    Потрясає бородою.
    Полікую хворі ноги
    Я травневою росою.

    На весні роса цілюща
    Знають люди це віками.
    Нас природа невмируща
    Забезпечує ліками.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Омелян Курта - [ 2015.02.09 16:21 ]
    Святий вечір
    Святий вечір – гарне свято
    Шановане в Карпатах.
    Всі готуються завзято
    По квартирах і по хатах,
    Щоб зустрінути весело.
    Прикрашаючи оселі,
    Очищають свої душі
    Молитвою та постом.
    І на морі, і на суші,
    І на варті за блокпостом,
    Цьому празнику радіють
    Не втрачаючи надію
    Про щасливе майбуття,
    Та покращення життя.
    Люди терплять, люди мріють
    Не забувши добрих слів:
    «Христос терпів і нам велів».
    Перша зірка засвітила,
    Вже ґаздиня стіл накрила,
    Та ще й свічку запалила.
    Запросила до вечері.
    Враз постукав хтось у двері.
    Відчинивши їх широко
    Зайшли до нас колядники.
    Десятеро їх нівроку.
    Це ж бо наші сільські діти.
    Поставали всі в ряду,
    Заспівали коляду:
    «Христос рождається, славіте»


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2015.02.09 12:01 ]
    Про таке не говорять...
    Про таке не говорять, а отже,

    Мовчать,

    Особливо у сутінках і проти ночі,

    Коли день обняла сургучева печать,

    Коли хочеш чогось, і водночас не хочеш...

    Коли правди ріка таки дамбу прорве,

    Ти оголиш усі не зализані рани...

    Коли сповідь усе, що ти мав – відбере,

    І від того грабунку лишень легше стане...

    У зажурі минали дитинства роки,

    Так, багато було, та хорошого більше,

    За чиїсь, й за свої, невловимі гріхи,

    ти страждаєш, із сліз народилися вірші...

    про таке не годиться усе гомоніть...

    а тому лиш усмішка і погляд в зажурі...

    все гаразд,не хвилюйтесь, і далі живіть,

    безперечно, окей, все у мене в ажурі,

    і облиште свої показні співчуття,

    фальш я вашу розрізнюю інтуїтивно...

    і, можливо, для когось я стерво і б..дь,

    а для когось з великої букви – Людина...

    не тавруйте, не варто, зітреться тавро,

    що моє, то моє, і свій шлях я осилю,

    лиш була б в моїм серці надія й любов,

    щоб не здатись, й не стати пришляховим пилом...


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (2)


  22. Микола Дудар - [ 2015.02.09 01:24 ]
    ***
    півдюжини спустошеного "до.."
    з подвійним дном і радощі й тривоги
    і нинішнє ефірне шапіто --
    віддячити лишили тебе змоги…
    ти щиро вірив: "Слово було Бог"
    хотів би знати, хто промовив вперше
    з якої літери з'явився "світ тривог"
    і хто своєю сутністю довершив…
    яка немилість впала матерям
    з якого дня, із прапора якого
    розвіялось по світу… по морям...
    і надоумив хто сказати: - з Богом!?
    09. 02. 2015.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (2)


  23. Олена Балера - [ 2015.02.09 01:59 ]
    ***
    Холодним сяйвом вічне сонце світить,
    Думок відбитки губляться в снігу.
    Загуслий час, у просторі пролитий,
    Силкується приборкати пиху.

    Оманливу зимову святодію
    Розмитим блиском ілюструє день.
    В довіру втершись, віхола-завія
    Співає заспокійливих пісень.

    А сни барвисті, як ведмідь в барлозі,
    Безперестанно смокчуть лапи мрій.
    Мороз тримає серце у облозі,

    Мигоче у очах сніжинок рій...
    Терпіти погляд сонця не у змозі,
    Зима втече о весняній порі.

    2015



    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (13)


  24. Серго Сокольник - [ 2015.02.09 00:31 ]
    Напиши мне из НЕТа...
    Напиши мне из НЕТа привет.
    Чем живешь, и о чем ты мечтаешь...
    Не пиши, что одна, и скучаешь...
    Правда лучше, чем ложь, или нет?..

    Напиши, что на сердце легло,
    Как в предчувствии радости вечер
    Упадет звездной шалью на плечи...
    Мне экран улыбнется светло

    И напомнит объятий тепло,
    Что когда-то с тобой утеряли...
    И в сети виртуальной печали
    Мне не будет уже тяжело...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Свидетельство о публикации №115020900783


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  25. Роксолана Вірлан - [ 2015.02.08 23:42 ]
    Не здатися живим (в орбітах честі)
    Ці журно-білі накипи зими
    на чорній рурі танку і на гіллі.
    Тривоги скалку пробуй-но змигни
    з повіки дня, коли зав"юга квиле

    та оборотнем п"є з руїн домів
    тепло останнє - спогадовий вогник.
    Прадухи зносять німби...час умлів,
    крізь серце першоцвіт весною стогне.

    Полон, полин, политі горем сни...
    криївки вибух - (так діди вмирали!)
    Не гріти плоть у нензанні страснім,
    бо воля не повзе за рабства ралом.

    Ходи сюди, Знебеснику, ходи!
    тут Вої бились ревно - як годиться.
    А може б їм живлющої води?
    та рани окропити би?.. - Водиці!

    Коромисло на янгола плечі,
    налите небо у прозорі відра.
    Внизу війнa i жаско сніг сичить,
    а янгол йде, а з тіла крівцю витре

    і вицілує вгризлі в долю шви,
    і журно-білі накипи квапливі.
    Велика честь - не здатися живим.
    Розквітло сонце у вселенській гриві.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  26. Микола Дудар - [ 2015.02.08 23:53 ]
    ***
    вбирає очі краєвид…
    ніяк не випурхне з кубельця
    а ні повзком, ні строєвим
    її величність мова серця
    то там ба-бах, то тут пі-пі…
    куди? кому? за що? навіщо?
    алло, зберіться… щось робіть
    допоки сни блукають вище…
    08.02. 2015.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (3)


  27. Іван Потьомкін - [ 2015.02.08 19:00 ]
    Запроданці

    1
    «Гей, був в Січі старий козак, на прізвище Чалий,
    Вигодував сина Саву козакам на славу.
    Ой не схотів же той Сава козакам служити,
    Відклонився до ляшенків – в Польщу паном жити.
    ...Пішов Гнатко з кравчиною Саву підмовляти,
    Як не схоче з Польщі іти, то й смерті предати».
    Українська народна пісня

    – Здоров будь нам, пане Чалий!
    Чим ти опечаливсь?
    Маєш хату – палац справжній,
    Дружину нівроку.
    Вже й на батька-запорожця дивишся звисока.
    Може, тобі, любий Саво,не стачає слави?
    Мо’ рука уже не здужа козаків арканить,
    Щоб ходити серед шляхти
    Не останнім паном?
    То ж самі, бач, завітали в гості ми до тебе, –
    Так що никать в дикім полі
    Нема вже й потреби.
    А... тобі й цього замало!..Не кличеш до столу.
    Замість чарки простягаєш срібнії пістолі...
    ...Не судилось харцизяці на курки натиснуть,
    Бо на шию йому впала шаблюка зі свистом.
    Покотилась по долівці голова-макітра,
    Наповнена злом на брата і розкішшю-вітром.
    Не ридала стара мати, що втратила сина, –
    Краєм хустки сльозу втерла
    Та й перехрестилась.
    ------------------------------------------------------------------------------------
    Польська шляхта «підкупом схилила знаного гайдамацького ватажка Саву Чалого до того, щоб він виловлював власних співвітнизників. Протягом кількох років удавалося Чалому виконуати це завдання, доки на Різдво 1741 р. його не вбили запорожці». Орест Субтельний, «Україна. Історія». К., «Либідь», 1993, стор.243.------------------------

    2
    Запроданець Березовський, контра-адмірале,
    Чому тебе в своє пекло чорти не забрали,
    Як ти путінській сволоті
    Без примусу здавав Севастополь?
    Невже твої батько й мати
    Не спромоглись дати
    Те, що в праведній родині
    Починають змалку:
    В юнім серці має грати
    Гордість за Вкраїну?
    Таж земля і море Чорне, здані необачно,
    Не москалями звойовані,
    А нашими козаками ще за Сагайдачного.
    Та історія - це казка для всіх вітрогонів,-
    Їм би тільки ласка панська, зірки на погони.
    Так робили ще до тебе носи й галагани,
    Тож котися, недотепо, в їх лігво погане!


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  28. Світлана Майя Залізняк - [ 2015.02.08 18:27 ]
    "Як у Бога за пазухою"...

    Як мало притомних... Сутужно, убого.
    Мене заховайте у пазусі Бога.
    Там ті, хто не хоче війни і парадів.
    Кого запідозрили в розумі, зраді.

    Чужіє руїна. Осмолені пера,
    Шматини білбордів, цистерн, гімнастерок.
    Марія ридає на трупі дитини.
    Гойдаються кола жахіть серпантину.

    Не вмію жадати свіжішої крові -
    Як ті вовкулаки, що вийшли на лови.
    Я зліплена міцно, заміс той гуманний.
    Сховайте мене між оливи і манни.



    * написала, прочитавши на обкладинці книги: "Потрібна свіжа кров...".

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (3)


  29. Валентина Попелюшка - [ 2015.02.08 14:46 ]
    Повернися живим (пісня)
    Лети, мій соколе, на схід,
    Туди, де зараз лід і пекло.
    Тобі молитимусь услід,
    Аби було безпечно й тепло.

    Чекає донечка і син,
    Не затиха молитва мами,
    Чекає трепет рідних стін,
    А ти летиш поміж вогнями.
    Руїни, гради, блок-пости,
    О, Боже праведний, за що ж це?
    Лети, мій соколе, лети
    І повертайся переможцем.

    Я не змогла сказати:"Ні!"
    Ти б не послухався упертий,
    Наперекір біді-війні,
    Я відмолю тебе у смерті.

    P.S. В пісні текст дещо змінений на прохання композитора. Вірш вже публікувався на ПМ, зараз продубльовано з метою познайомити з піснею. Автор відеоролика - Роман Бойчук.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (16)


  30. Омелян Курта - [ 2015.02.08 14:33 ]
    Коляда
    Вітер дме із –за левади
    Додолу верби нагина,
    Ідуть хлопці на коляди
    Із корчагою вина.

    Ось дівчина із – за рогу
    З нетерпінням вигляда,
    Вийшли хлопці на дорогу,
    Вже лунає коляда.

    Довга, темна, ніч різдвяна
    Звеселяє сонні села,
    Бо лунає там до рана
    Наша пісенька весела.

    Підігріли своє тіло
    Вина доброго горнятком
    Нашим хлопцям закортіло
    Наливати ще й дівчаткам.

    А ці дівчата не дурні
    Вони доброго неначе
    Нічого з роду у вині
    Там для себе не побачать.

    Спорожнили майже до дна
    Хлопці з першого заїзду
    Всю корчагу з під вина.
    Заспівали «Ясну звізду».


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  31. Омелян Курта - [ 2015.02.08 14:37 ]
    Сніжинки
    Сніжинки, сніжинки,
    Кружляють хвилясто
    Накрили ялинку
    Килимом пухнастим.

    Сніжинки, сніжинки,
    В повітрі літають
    На личку Яринки
    Сніжинки розтають

    Сніжинка стікає
    Дрібною сльозою
    Її витирає
    Яринка косою.

    Сховалась Яринка
    В саду під ялинку,
    В долонях зігріла
    Сріблясту сніжинку.

    В верху на ялинці
    Там шишка висіла
    На руку Яринці
    Білка присіла.

    Дістала Яринка
    Насіння з торбинки
    Насипала білкам
    Його під ялинку.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  32. Маріанна Алетея - [ 2015.02.08 13:23 ]
    Три місяці

    Місяць у ночі
    Сторож одвічний,
    Сон забирає
    Маревом срібним.

    Та має місяць
    Аж три обличчя,
    Знаки відомі
    В темряви світі.

    Перший - яскравий,
    Світло дарує,
    Сяйво від зірки
    Сховане в ньому.

    Другий - то Чорний,
    Чаклує хмари,
    Розбудить страху
    Таємну силу.

    А третій місяць
    Не знати б звіку,
    То зла ознака
    місяць Багряний.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  33. Дмитро Куренівець - [ 2015.02.08 12:02 ]
    Епітафія східній діаспорі
    За Уралом, за Байкалом, за Полярним колом
    і всередині Садового кільця
    як багато вас, покірних, тихих, як ніколи, –
    тих, хто на рублі перекував серця.

    Чи хуртечі-холоднечі, чи тепленькі крісла
    вашу українськість висмоктали з вас?
    Замість крові козаків в жилах – щі прокислі
    та російськосвітський солоденький квас.

    Чуєш, брате мій?!.. Та ні – далебі, не чуєш…
    Хтось заклав тобі у вуха мегаВАТ.
    І тайгою диких міфів ти собі кочуєш,
    необхідний владі, мов система «Град».

    Наймитуєш, брате, в того, хто у зненавиді
    точить кров і чинить ґвалт моїй землі…
    Чи прокинешся колись ти, чи, немов сновиді,
    вік тинятися тобі в імперській млі?

    02.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  34. Анонім Я Саландяк - [ 2015.02.08 12:47 ]
    ***
    Коли…
    темніше-чорна нічка є -
    тоді … світліше-сірий ранок
    поміж фіранок…
    за вікном… стає.

    Вже… звЕршивши свої химерні лови
    по-хо-ва-лись сірі сови
    дрімати…
    у кубло своє.

    А на гілці коло хати…
    це - горобчиком чубатим
    не впіймана душа моя – цвірінь-ах-ах!
    Я мишкою була у кольорових снах.
    07. 02. 2015

    худ. Я. Саландяк – композиція “Коли...”. (фотошоп)



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (8)


  35. Микола Бояров - [ 2015.02.08 11:34 ]
    опустись
     

                                                                      08-02-15


    Рейтинги: Народний -- (5.8) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (25)


  36. Олександра Камінчанська - [ 2015.02.07 22:08 ]
    ***
    Земля горить і досі ще горить
    Ряхтять заграви змучені вогнями.
    Коли життя лише єдина мить
    Так бракне світла, Боже, до нестями!

    Так треба тиші, хай нізвідкіля,
    Помежи мли обстріляної боєм.
    Кричати в небо, в душі журавлям!…
    Поодаль – світ, розкроєний надвоє.

    Такий талан, такий гіркий уділ
    І сотні миль кривавої дороги.
    Торцюють в небо руна молоді –
    Холодні весни вмерзлі у тривоги.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (7)


  37. Ольга Ілюк - [ 2015.02.07 20:29 ]
    Український Окрай
    На окраю пекла, на окраю раю
    УкраЇнці - діти Божого врожаю:
    то себе до пекла, то - до краю раю,
    а сердечко б'ється, а сердечко крає...
    За своє, за рідне - не перепитає
    ні в батька, ні в сина, ні в сусідній зграї,
    бо самим невтямки, до якоі ж "стаї"
    приєднатись мусить той, що на окраї...
    На окраю пекла - на окраю раю
    вічно українця краєм розпинають,
    бо чого не знаєм - РІДНОГО окраю
    чи ж то, власне, пекла, чи, все таки, РАЮ!

    30.07.2012 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.23) | "Майстерень" -- (5.17)
    Прокоментувати:


  38. Ольга Ілюк - [ 2015.02.07 20:58 ]
    Проклята карта Пу
    Я втомилась відчувати війну спиною
    Я втомилась ховатись у гру з журбою
    Мені лячно не знати, чи буде завтра
    І чому так символічно не догоряє ватра?

    І чому так люто ненавидять нас тії орки...
    І чому немає їм кому надати "порки"?
    Ці рашисти дістали вже всіх, аж занадто...
    Я не знаю, коли війна прогримить на старті!

    Ця війна вже виїла мене, не почавшись,
    Ця війна брехливо до нас прокравшись,
    Лихом стиха і кулеметом справа влізла...
    Ця війна - не з добра! Вона - сука злісна!

    Скалить зуби, мурдує нас, черво пекла!
    Я її не боюсь - я до болю звикла!
    Та ненавиджу її більше, ніж того варта
    ЦЯ ПУТІНСЬКА ШВАЛЬ, ця проклята його карта!

    11.05.2014р.



    Рейтинги: Народний -- (5.23) | "Майстерень" -- (5.17)
    Прокоментувати:


  39. Ігор Шоха - [ 2015.02.07 18:08 ]
    Не в такт, то в риму
    ***
    Бувають заяложені думки
    а не слова чи, вибачайте, рими...
    І є зірки, латаючі дірки...
    Є маркери душі і – навпаки.
    Є істини, які неоспоримі.

    ***
    Воюємо за білі вірші,
    мініатюри, і поеми,
    і опуси – і ці, і інші...
    Але обурює найбільше,
    коли нема у вірші теми.

    ***
    Одні шукають істини нові,
    а інші користуються старими
    не ради слави, суєти, і рими.
    І видають картини візаві
    несказаного, що було незриме.

    ***
    Немає і не буде того вірша,
    який у небі не звучав раніше.
    І звична рима – це надійна ніша,
    де істини й поезії найбільше.

    ***
    Не всі аквалангісти і пілоти
    підкорюють безодні і висоти.
    А патріоти мають як один
    щоденно досягати до глибин
    птаха́ми щонайвищого польоту.

    ***
    Поет епохи – геній майбуття.
    Поет великий – це мале дитя,
    якому мало оди і балади,
    коли перемальовує життя
    високим стилем ребуса й шаради.

                                  02.2015



    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (7)


  40. Сергій Гупало - [ 2015.02.07 14:24 ]
    Л і т о
    Ти кажеш: осінь онде на порозі?
    Банально. Як цариця на балу.
    Нема поезії. Усюди – проза.
    Вона коханців тягне в кабалу.

    Ясній сама, як перший сон голубки.
    А хочеш оступитися? Давай!
    І буде червень, літо, губки, бубки.
    О, неповторний щедрий урожай!

    У ритмі нашім – літо, літо, літо!
    Насіння і коріння у думках.
    Мовчання спільне хоче заболіти –
    Спинити усміх на твоїх устах.

    А ти ж – така цнотлива, неприступна,
    Тепер не дивишся у далину.
    Тому товче сусідка зло у ступі
    І щось шепоче битому зерну.

    Сусідки заздрощі – яйце зозулі.
    Далеко – осінь. Тиша у руці.
    Ми – символи на березі заснулім,
    І що нам той рибалка на ріці?

    У нас – лише сузір’я і суцвіття.
    Останній сумнів у ріці осів,
    Ми – вічні після шалу і поліття.
    Рибалка-свідок це розкаже всім.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (3)


  41. Світлана Майя Залізняк - [ 2015.02.07 13:29 ]
    Вірність

    У нього немає лиця.
    Є пес лабрадор, нетрі-схови.
    – Почвара – людина оця... –
    Пугукають злякані сови.
    У нього немає очей:
    Не вимисел-фейк – а жахіття.
    Подружжя виходить з ночей,
    І плине у згоді між віттям.

    Дружина таки не втекла!
    Вона пам`ятає всі риси.
    А двері з вінцем об заклад
    Побилися: «Бігтиме… риссю».

    «Почвара» так любить ясу,
    Розмови – про сонечко, хвилі...
    Вряди-годи лист принесуть
    Від тих, що жирують за милі.

    У нього немає краси.
    Є дім, невеличка парцела.
    Жених на весіллі носив
    У хусточці вбивчий міцелій.

    Сміялися гості: «Цілуй!» –
    Гірчили вуста. Нині й прісно,
    Відлюднице, в далеч крокуй
    Із мужем-нулем благовісно!

    По зливі пригадує він,
    Як пахнуть сосна і секвойя.
    Для нього дзвіночок – то дзвін.
    Обстежують пальці світ Гойї.

    В бідахи не буде дітей.
    Навіщо лякати малечу?
    З ціпочком іде до курей,
    Обходить на паколі глечик.

    Так хочеться влітку полить
    Остуди – на щоки і груди.
    Скеміє, нестерпно болить
    Обличчя – відтяте, забуте.

    Катма для нового лекал.
    Весільна світлина – в намисті.
    Безликий – немовби корал –
    Згрібає каштанове листя…

    А я от залюблена лиш
    У гарні обличчя і руки.
    Із ким розрізатиму тиш? –
    Тече на єдвабні прилуки…

    Що – старості літепла яв?
    Це – бганки, залисини, плями.
    У кожного Час відібрав
    Лице, що плекалось роками.

    …Супружник іде в полини.
    Обличчя близьке, молодече.
    Визбирую скалки вини...
    І дощ розливаю на плечі.


    2012


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (3)


  42. Світлана Майя Залізняк - [ 2015.02.07 13:19 ]
    Кросна

    Ти замовила марки «Vinzer»
    Дві каструлі, чайник і чашку.
    Клим бурчав: «Позавчора – міксер…
    Пригамуй апетити, Палажко!».

    Наливав у корито пійло,
    Присідав на ослін хитлявий.
    Понад вишні дивився мрійно:
    – От би розкіш пливла – на халяву...

    Приїздила сестра з Одеси.
    Він летів: «А обняти можна?» –
    Ревнувала свого неотесу.
    Тліли слізьми цятковані кросна.

    Ти співала для нього в будні,
    Як плела мериносовий шалик.
    Реготала у свято – на кутні...
    Ти ж Климка ще зі школи знала!

    У Печерську лавру «по спокій»
    В понеділок знялася тихо.
    А у двір – із косою Прокіп:
    – Клим лежить у ярку. Не диха...

    Ти просила у бевзня ласки.
    Він катався на «хонді» п`яним.
    З ким ти їстимеш сало і паску?
    Очі мерхлі, груди – зів`яли.

    Сотворила ідола – з глини.
    Посріблила саж, батареї.
    Що тобі щасливіші винні?
    О Ассоль, що не стріла Грея...

    Ти просила гойдаюче крісло.
    Він – близнят – в чаду «дікалону».
    Тремко в лоні… Топитися пізно.
    Муха топче твій манник солоний.


    2012









    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  43. Олеся Лященко - [ 2015.02.07 12:52 ]
    -
    Вітер струмками – загорнуто одяг,
    Руки вплелися у сіть парасолі.
    Нумо твою нерозтрачену вроду
    Фарбами по соборі.

    Вітер струмками стікає по стінах,
    Ти ще отримаєш злотий від майстра.
    Майстер дo тебе – побожний і сильний.
    Не переймайся.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  44. Омелян Курта - [ 2015.02.07 11:28 ]
    Зима
    Розігнув старечу спину,
    Взяв стару свою торбину,
    Через плечі перекинув,
    Та й подався я до хащі.
    На колоді підходящій
    Примостився якось з боку.
    А природа тут нівроку!
    Ясна справа, це Карпати.
    А в долині десь із хати
    Дим у небо йде стрілою.
    Як чудово тут зимою!
    На смереці десь високо
    Гнівно кряче зла сорока.
    А смерека-парасолька
    Мене від вітру захистила,
    Та й у гості запросила.
    Тут краса, само собою,
    Тут здоровя, тут і сила.
    Як чудово тут зимою!
    Снігом гілки притрусило,
    Позгиналися дугою.
    Я сиджу собі та мрію.
    Десь забруднені квартали
    Десь води уже не стало.
    В селі жити я волію.
    Що там цивілізація,
    Як забита каналізація


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Омелян Курта - [ 2015.02.07 11:00 ]
    Бабине літо
    Які гарні дні осінні
    Які теплі дні оці.
    Кіт вмостився там на сіні
    Підглядає горобців.

    Коза припнута на мотузку
    Скубе травичку у садку.
    Ми загнали білу гуску,
    Хай купається в ставку.

    На городі жовті дині
    Розрослися аж до тину,
    А там далі господині
    Підбирають городину.

    У повітрі павутиння
    Наче білі мотилі,
    А високо в небі синім
    Там курличуть журавлі.

    Зеленіє ще травичка
    Теплим сонечком зігріта
    Заспівала нам синичка
    Літо, літо, літо, літо.

    Тепла осінь цього року.
    Так неначе по заказу
    Ми радіємо, нівроку
    Треба буде менше газу.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Анна Віталія Палій - [ 2015.02.07 09:58 ]
    Строфи
    Земле моя пекельна, страху безодне,
    Слизько ногам стояти, зносить до краю.
    Раю безмежний, раю, де тебе взяти?
    Прірва надсота кличе, магма безводна.

    Серце своє обріжу лезом тоненьким,
    Щоби у нім лишилась лиш середина.
    В мене нема нічого, світе маленький,
    Я – юродива в тебе, горе-причинна!

    Хочеш, то смійся, тільки пильно послухай:
    Того ти відкидаєш, хто тебе любить…
    Ворог же заливає солод у вуха,
    Розум твій убиває, зводить у згубу.

    Очі твої короткі сльози не ронять.
    Ними людей не бачиш, тільки одежу.
    Сліпо уста цілуєш чорні ворожі.
    Плаче небесне Око, плаче і стежить…

    Ангели заридали, то над тобою.
    В землю оперли крила: бачать прийдешнє.
    Світе, широким шляхом сунеш юрбою.
    Поки вузький віднайдеш, в горі впадеш ти.

    Лізе, на світло лізе темрява люду.
    Поки не зрозумієш, де ми і хто ми,
    Доти не знайдеш щастя, доти в добрі не будеш,
    Матимеш світла доти, доки і втоми.

    А коли зрозумієш, битимешся з собою,
    З тим у собі, що смутку Богові додає.
    Той переможе долю, хто не боїться болю.
    Той всім надбає щастя, хто віддає своє.

    Ти, мій народе, чуєш, будеш світити
    Іншим народам, перший вийдеш із тьми.
    Вчися любити ближніх – будеш себе любити.
    В Бога нема окремих, в Бога – всі ми.

    Чують майдани Волі голос мій юродивий.
    Знають причину болю, знають причину втрат.
    Богу себе посвятиш, світе ти мій правдивий.
    Стане найближчим другом братові брат.

    06.02.2013р. – 10.09.2013р.

    Перемогу України пророкував український християнський містик Йосип Тареля.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (6)


  47. Віктор Кучерук - [ 2015.02.07 09:03 ]
    В кого вдався
    Вслухаючись у свій неспокій,
    Напружуючи кожен м’яз, –
    Іду, вповільнюючи кроки,
    Живу, ущільнюючи час.
    Тримаюсь, мужньо і несхитно,
    Зріднившись дужче із життям ,–
    Неначе дуб багатолітній
    За крок чи два до небуття…
    07.02.15


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (18)


  48. Данчак Надія Мартинова - [ 2015.02.07 09:34 ]
    ВЕСНА / желаю, чтобы ОНА была такая.../
    Надежда Мартынова /Данчак/

    ПРИШЛА ВЕСНА

    Весна, умытая и обновленная Земля,
    Весенним утренним дождем,
    И свежим, теплым ветерком,
    ОНА согрета солнечным лучом …

    Весна, весна, веселье птиц,
    И аромат рябины пышной,
    Яблони, белый дым одел сады,
    Окутал, букетами цветущей вишни…

    Красавицы ромашки расцвели,
    Зеленой дымкою накрылись поля,
    Нежным запахом дышит Матушка Земля.
    Весна, весна пришла, какая КРАСОТА!

    Атласною листвой поет березка,
    Свою симфонию несбыточной любви,
    Трепетно от чувств и нежности,
    Лепестками на ветру, играет арию свою…

    Вокруг так радостно, светло,
    От красоты на сердце так тепло.
    Счастье, благодать и Рай земной,
    Бери и наслаждайся, ПОЙ…


    © Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2012
    Свидетельство о публикации №112050102775


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.19) | "Майстерень" -- (4.88)
    Коментарі: (2)


  49. Петро Дем'янчук - [ 2015.02.07 08:41 ]
    Намисто
    Намисто зібране руками
    Яскравим світлом - мерехтить
    Нанизане у ряд зірками
    Для інших - з завидна горить

    Моя людська чутлива гідність
    Сопрано правильних - думок
    Вибаглива у справах честі
    Тримає тонус - на ривок

    Ще з малку вивчена - стояти
    Творити , вірити , любить
    За слово відповідь давати
    Без користі - у людях жить

    Доріг наповнені вітрила
    Збиває з курсу , і штормить
    В кінці кінців стихає буря
    Дається час - щоб відпочив

    Потужні плани , перспективи
    Багаж набутих знань , умінь
    Дають натхнення , і мотиви
    Всі промахи - проколи крить

    Мій стержень - насторога часу
    Де править віроломне зло
    Нести у справах - слово боже
    Стелить намистом - на добро.


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  50. Петро Дем'янчук - [ 2015.02.07 08:13 ]
    Гімн
    Як пісня голосом чарівним
    Як поклик радості - в душі
    У солов'я співа овита
    У мене скрипкою - струни

    Лунає гімн від серця - серцю
    Дремтить схвильовано , іскрить
    Словом своїм тобі зазначить
    Як щиро прагне - ще любить

    Мій верше , брате , сила волі
    Спокутуй цей шаленний крик
    Нехай обом він нам зазначить
    Один для одного - прожить...
    2010р


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   708   709   710   711   712   713   714   715   716   ...   1854